Дейнека Артемій Вадимович Евристичний потенціал акторно-мережевої теорії для соціологічної концептуалізації агентності

Короткий опис

Дейнека Артемій Вадимович, фахівець першої категорії деканату факультету соціології, Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Назва дисертації: «Евристичний потенціал акторно-мережевої теорії для соціологічної концептуалізації агентності». Шифр та назва спеціальності 22.00.01 теорія та історія соціології.Спецрада Д 26.001.30 Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Міністерство освіти і науки України
Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Міністерство освіти і науки України
Кваліфікаційна наукова праця
на правах рукопису
ДЕЙНЕКА АРТЕМІЙ ВАДИМОВИЧ
УДК 316.25: 316.47
ДИСЕРТАЦІЯ
ЕВРИСТИЧНИЙ ПОТЕНЦІАЛ АКТОРНО-МЕРЕЖЕВОЇ ТЕОРІЇ ДЛЯ
СОЦІОЛОГІЧНОЇ КОНЦЕПТУАЛІЗАЦІЇ АГЕНТНОСТІ
22.00.01 - теорія та історія соціології
Подається на здобуття наукового ступеня кандидата соціологічних наук.
Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей, результатів
і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело А. В. Дейнека
Науковий керівник :
Малес Людмила Володимирівна, доктор соціологічних наук, доцент
Київ 2019

ЗМІСТ
ВСТУП ................................................................................................. 11
РОЗДІЛ 1. ОСОБЛИВОСТІ ПОЗИЦІОНУВАННЯ АКТОРНОМЕРЕЖЕВОЇ ТЕОРІЇ В СТРУКТУРІ СУЧАСНОГО СОЦІОЛОГІЧНОГО
ТЕОРТИЗУВАННЯ...................................................................................... 19
1.1. Множинність і гетерогенність, як визначальні риси
сучасного теоретичного дискурсу в соціології......................................... 19
1.2. Акторно-мережева теорія в структурі сучасного
соціологічного знання: три стратегії позиціонування ...........................23
Висновки до розділу 1 ...................................................................... 42
РОЗДІЛ 2. СОЦІОЛОГІЧНА КЛАСИКА ОЧИМА АКТОРНОМЕРЕЖЕВОЇ ТЕОРІЇ: КЛАСИЧНІ ТЕОРІЇ ДІЇ У СВІТЛІ ДУАЛІЗМУ
ПРИРОДИ ТА КУЛЬТУРИ ........................................................................ 44
2.1. Антропологія Модерну як методологічна рамка аналізу
соціологічних концепцій дії ..................................................................... 44
2.2. Теорія дії Макса Вебера: мотиваційна каузальність в
структурі соціологічного мислення ..........................................................55
2.3. Рецепція веберівської теорії дії в соціальній феноменології
Альфреда Щюца та структурному-функціоналізмі Талкота Парсонса62
2.4. Проблематика агентності у теорії структурації Ентоні
Ґіденса …………………………………………………………………………………..….74
Висновок до розділу 2 ...................................................................... 82
РОЗДІЛ 3. АКТОРНО-МЕРЕЖЕВА ТЕОРІЯ ЯК СОЦІОЛОГІЧНИЙ
ІНСТРУМЕНТАРІЙ КОНЦЕПТУАЛІЗАЦІЇ АГЕНТНОСТІ................... 83
1.1. Особливості застосування семіотичних понять в ANT: метод
і онтологія ………………………………………………………………………………………83
1.2. Агентність як репрезентація: семіотичний та політичний
виміри …………………………………………………………………………………….110
1.3. Нове розуміння агентності в світлі сучасних екологічних
викликів …………………………………………………………………………………….128
1.4. ANT як оптика ґендерного аналізу: перспективи небінарних
концептуалізацій агентності в політиці ................................................. 143
ВИСНОВКИ...................................................................................... 157
Список використаних джерел ........................................................163

Список літератури

ВИСНОВКИ
Дане дослідження присвячено розв’язанню наукової проблеми,
що полягає у невідповідності між гносеологічною потребою в
теоретичному інструментарії, спроможному аналізувати й описувати
спільну активність людських і не-людських агентів соціального життя,
та актуальним станом акторно-мережевої теорії, яка претендує на
статус такого інструментарію, але не відповідає вимогам повноцінної
соціологічної теорії агентності, що зумовлено браком наукових уявлень
про теоретичний зв’язок між ANT і класичними соціологічними
теоріями дії. Потреба у такому інструментарії зумовлена як сучасними
суспільними змінами, внаслідок яких все більш помітну роль в
соціальному житті відіграють не-людські актори (технічні прилади,
програми, агенти кліматичних змін, бактерії, віруси та ін.), так і самою
логікою розвитку соціологічних уявлень про агентність, котра в
історико-теоретичній перспективі все частіше тлумачиться не в
категоріях свідомого цілепокладання і цілереалізації, а крізь поняття
практик.
В ході роботи ми аргументували, чому саме тематика агентності і
соціальної дії може вважатися однією з центральних тем теоретичного
пізнання в соціології. Соціологія сформувалася як наука про
особливості суспільної поведінки людини та її ексіндивідуальні
детермінанти, і саме цей контекст задавав основні напруження в
соціологічних теоріях дії. Для його аналізу ми звернулися до тих
напрацювань, котрі містить у своєму арсеналі акторно-мережева теорія.
Сам цей напрям, хоча і набуває все більшої популярності в статусі
соціологічної теорії, проте не має чіткої дисциплінарної ідентичності і,
як ми з’ясували, найчастіше фігурує у сучасних теоретичних дискусіях
у трьох амплуа: як одна із новітніх парадигм у соціології науки, як більш
загальний дослідницький метод, відомий також під самоназвою
158
«матеріальна семіотика», або як фундаментальний теоретичний
проект «соціології асоціацій», що протиставляється т. з. «соціології
соціального». Останній спосіб позиціонування ANT, котрий
запропонував Брюно Латур, створює концептуальні підстави для
осмислення даного підходу як новітньої соціологічної теорії дії, котра
має справу з основними проблемами класичних концепцій агеності в
соціології, але при цьому оперує теоретичними аргументами, котрі
уможливлюють розгляд не-людських учасників соціального життя, як
соціальних акторів.
Попри розбіжності у можливих інтерпретаціях та оцінках, усіх
дослідників із когорти ANT об’єднує ряд методологічних принципів,
серед яких ключовими є релятивізація дуалізму природи і культури та
розширення кола релевантних для соціологічного аналізу об’єктів, в
котре потрапляють речі, технологічні артефакти, живі організми,
комп’ютерні програми і т. д. Ці «нові» складові суспільного життя
тлумачаться не лише як пасивні посередники людських дій, але і як
носії власного потенціалу агентності. Сама ж релятивізація опозиції
між природними та суспільними (культурними) явищами є основною
складовою дослідницької оптики, котру такі автори як Б. Латур і Дж. Ло
називають «антропологією Модерну». Цю оптику ми обрали для
історико-соціологічного аналізу ключових соціологічних теорій дії.
Аналіз аргументації таких теоретиків як М. Вебер, А. Щюц, Т. Парсонс і
Е. Гіденс продемонстрував, що базові принципи їхніх теорій
спираються на тезу про онтологічну виключність людини, котра
досягається завдяки її здатності до осмисленої діяльності. Нам вдалося
продемонструвати, що у працях основних класиків теорії дії присутній
дуалізм природи і суспільства, котрий, накладаючись на логіку
соціологічного пояснення, призводить до появи у соціологічному
мисленні дуалізму агентності і структури. Натомість представники ANT
обґрунтовують позицію, згідно з якою цієї класичної дилеми
159
соціологічного теоретизування можна уникнути, якщо закріпити за нелюдськими учасниками світу статус акторів, тобто соціальних агентів.
Таким чином, ексіндивідуальні детермінанти соціальної дії
осмислюються в категоріях впливу інших акторів (як людей, так і нелюдей), а не як структурні обмеження чи надіндивідуальні чинники.
Саме тому Латур описує матеріальні об’єкти як «приховану масу»
соціальної реальності [Latour 1992], і називає технології тим, що
«уможливлює те, що утримує суспільство укупі як тягле ціле» [Latour
1991b: p. 103].
Окресливши у такий спосіб проблемне поле, ми перейшли до
розгляду ключових концептів акторно-мережевої теорії у їхньому
зв’язку і контекстом класичних соціологічних теорії дії. Розгляд низки
адаптованих у ANT семіотичних понять (наратив, акторактант,
програма дії, скрипт) засвідчив, що існує можливість вести мову про
становлення акторно-мережевої теорії дії, котра буде здатна запобігти
поділу на людських учасників дії та її «не-людські» обставини або
засоби, релятивізувати співвідношення між мікро- і макроакторами
суспільного життя та уникнути дилеми агента і структури, котра
протягом довгого часу залишалась одним із ключових викликів
соціальної теорії.
Як можна інтегрувати розглянуті вище поняття в контекст
класичних соціологічних теорій агентності? Для цього необхідно
встановити концептуальну відповідність між ними та їхніми
еквівалентами в традиційних соціологічних теоріях. Так ми можемо
говорити, що семіотичне поняття актораактанта зі словника ANT є
концептуальним відповідником поняття суб’єкта дії або агента. Разом
із тим, воно передбачає, що активну участь в соціальному житті беруть
не лише люди чи об’єднання людей, але і не-людські агенти.
Поняття «програми дії» в акторно-мережевій теорії вказує
водночас на її смислову та практичну орієнтацію, а сама специфіка
160
цього поняття, котре передбачає участь у розгортанні програм та
антипрограм дії багатьох акторівактантів одразу, розкриває її
соціальний вимір (в теорії Вебера це описується як «орієнтація на
іншого»). Поняття програми дії, як його тлумачать зокрема Брюно
Латур і Меделен Акріш, передбачає своєрідну інтенційність дії, але,
разом із тим, ця інтенційність описується не у категоріях мотиву,
свідомого цілепокладання або проекту дії, а радше як сценарій дії або її
загальна практична орієнтація, котра може бути узагальнена
дослідником у вигляді певної наративної конструкції.
Саме поняття наративу, котре, як ми з’ясували, є доволі важливим
для ANT, слугує способом окреслити дослідницьку перспективу, тобто
врахувати укоріненість дослідника в поле, і, разом з тим, воно створює
концептуальні підстави для використання семіотичного
інструментарію в контексті аналізу агентності, оскільки задає
специфічну семіотичну рамку для сприйняття наукових звітів, де в
якості соціальних акторів можуть розглядатися як людські, так і
нелюдські агенти. Агентність, таким чином, постає як спроможність
колективу (чи асоціації) акторів шляхом об’єднання у єдину мережу
реалізовувати програму дії. Саме тому агентність для представників
ANT – це не властивість окремих суб’єктів, а радше досяжна риса всієї
мережі акторів.
Далі було розглянуто три практичні контексти, в яких
розкривається політичні імплікації нового тлумачення агентності,
запропонованого акторно-мережевою теорією. Перший контекст
фіксує здатність нелюдських акторів генерувати суспільну увагу. В
якості прикладу було розглянуто такий об’єкт київської міської
інфраструктури як «Московський міст» (тепер «Північний міст») в
контексті реалізації політик зміни топоніміки на тлі програми
декомунізації громадського простору. Було проведено розрізнення
трьох перспектив концептуалізації політики: дискретної, експансивної
161
та градуальної. Градуальна перспектива, властива ANT, дає можливість
розглядати будь-який об’єкт як імовірне джерело політичних
суперечок, залежно від однієї з 5 стадії політизації, описаних Брюно
Латуром в рамках його концепції «політики речей» («Dingpolitik»). Цей
практичний контекст фіксує здатність не-людських акторів слугувати
атрактором та чинником політичних суперечок.
Другим практичним контекстом, через який актуалізуються
політичні імплікації запропонованого в ANT розуміння агентності,
слугують сучасні глобальні кліматичні виклики. Зокрема на прикладі
однієї з останніх праць Брюно Латура показано, як інтеграція нового
розуміння агентності в процес формування політичних програм здатна
формувати нову систему політичних координат, де на зміну
класичному поділу між правими та лівими політичними силами
приходить поділ між силами, які схильні враховувати інтереси та
впливи не-людських акторів на перебіг суспільного життя, і тими
силами, котрі схильні ігнорувати їх. Поточна пандемічна криза,
зумовлена коронавірусною інфекцією COVID-19, лише загострила це
розмежування. З огляду на це, запропоноване Латуром новаторське
поняття «Земного» («Terrestrial») у його протиставленні поняттю
«глобального», набуває неабиякої актуальності, оскільки дає
можливість вести мову про глобальні екологічні виклики в термінах
спільної діяльності людських та не-людських акторів.
Третім практичним контекстом, в якому актуалізуються політичні
аспекти новітнього тлумачення агентності в ANT, є проблематика
конструювання ґендеру. Зокрема концептуальні побудови таких
дослідниць як Донна Гаравей та Карен Барад, котрі значною мірою
афілійовані з акторно-мережевою теорією, дають можливість
аналізувати процес конструювання ґендерних ідентичностей,
уникаючи логік соціального конструктивізму та не вдаючись до
дуалізму природи і культури. Так, шляхом нової інтерпретації
162
хрестоматіного прикладу ґендерного переходу, описаного Гарольдом
Ґарфірнкелем, було показано, що процес формування нового
ґендерного статусу доцільно розглядати крізь призму запропонованої
акторно-мережевою теорією моделі, де цей статус описується як
досяжна характеристика, сформована завдяки систематичному
поєднанню смислових, тілесних та практичних чинників, де
матеріальні об’єкти відіграють не останню роль.
Таким чином, нам вдалося показати, що акторно-мережева теорія
має суттєвий евристичний потенціал в контексті соціологічного
осмислення агентності, оскільки вона дає можливість висвітлити та
частково подолати обмеження класичних соціологічних теорій дії.
Здебільшого це досягається шляхом релятивізації дуалізму природи та
культури та через розширення кола об’єктів, що можуть розглядатися
як активні учасники суспільного життя. Звісно, що сама вона теж має
свої слабкі сторони, зокрема її обмеженням є низька чутливість до
такого важливого аспекту соціальної діяльності як здатність актора
нести моральну й правову відповідальність за вчинені дії (хоча вона дає
змогу оцінити внесок не-людських акторів у підтримання соціального
порядку). Крім того, її увага до не-людських акторів разом із тим не
свідчить про намір її представників нівелювати різницю між людьми та
іншими учасниками суспільного життя. З огляду на імплементацію
семіотичних понять у соціологічні дослідницькі стратегії, їй доводиться
мати справу із наративними конструкціями, котрі вибудовують
насамперед людські суб’єкти. Тому роль людської діяльності, в тому
числі в контексті її впливу на долю не-людських акторів, все одно
залишається в центрі уваги ANT. Зокрема про це свідчить активна
участь Брюно Латура та Донни Гаравей у дискусіях щодо антропоцену.
Вочевидь, саме кліматичні та інші екологічні виклики становитимуть
одну з ключових тем для відповідних авторів у найближчі десятиліття.