Дідух Галина Володимирівна. Фізична реабілітація жінок похилого віку після перелому проксимального кінця стегнової кістки

Короткий опис

Дідух Галина Володимирівна. Фізична реабілітація жінок похилого віку після перелому проксимального кінця стегнової кістки : дис... канд. наук з фіз. виховання і спорту: 24.00.03 / Львівський держ. ун-т фізичної культури. — Л., 2007. — 189арк. — Бібліогр.: арк. 152-170.

Дідух Галина Володимирівна.Фізична реабілітація жінок похилого віку після перелому проксимального кінця стегнової кістки. Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата наук з фізичного виховання і спорту за спеціальністю 24.00.03 фізична реабілітація; Львівський державний університет фізичної культури, Львів, 2007 рік.
Дисертація присвячена проблемі фізичної реабілітації жінок похилого віку після перелому проксимального кінця стегнової кістки.
Об’єкт дослідження фізична реабілітація осіб похилого віку з травматичними пошкодженнями опорно-рухового апарату. Предмет дослідження засоби і методи фізичної реабілітації жінок похилого віку з переломами проксимального кінця стегнової кістки у лікарняному періоді. Мета дослідження розробити та апробувати програму фізичної реабілітації для жінок похилого віку після перелому проксимального кінця стегнової кістки у лікарняному періоді.
Наукова новизна полягає в тому, що вперше розроблено та науково обґрунтовано програму фізичної реабілітації для жінок похилого віку після перелому проксимального кінця стегнової кістки у лікарняному періоді, визначено шляхи її індивідуалізації відповідно до перебігу захворювання, наявності супутніх захворювань та рівня рухових проблем осіб похилого віку та впроваджено у роботу закладів охорони здоров’я м. Львова.

Аналіз літератури засвідчив, що фізична реабілітація осіб похилого віку посідає одне з провідних місць у процесі відновлення після травм опорно-рухового апарату. У літературі окреслено загальні підходи до фізичної реабілітації осіб похилого віку, однак недостатньо висвітлені проблеми фізичної реабілітації осіб похилого віку при конкретних видах травм, зокрема при переломах проксимального кінця стегнової кістки. Узагальнюючи рекомендації та вимоги до створення програм, ми визначили, що вони повинні бути цільовими, комплексними та відповідати принципам фізичного виховання. Аналіз наявних програм фізичної реабілітації для осіб з такою травмою свідчить, що більшість з них спрямовані на профілактику виникнення ускладнень та підтримку загального тонусу організму, що є вкрай необхідним у перші дні після оперативного втручання, однак вони не передбачають визначення вихідного рівня рухових проблем і вирішення їх з урахуванням індивідуальних особливостей конкретної особи та способів контролю за їхньою ефективністю.
Під час первинного обстеження, яке здійснювалося за розробленою карткою реабілітаційного обстеження і було спрямоване на визначення вихідного рівня рухових можливостей, ми виявили, що у жінок похилого віку після перелому проксимального кінця стегнової кістки спостерігалися рухові порушення, спричинені наявністю болю та набряку в оперованій кінцівці, обмеженням амплітуди рухів у всіх суглобах ураженої кінцівки, зниженням м’язової сили та зменшенням амплітуди тонусу чотириголового м’яза. Профіль рухових порушень ураженої кінцівки за шкалою FAS свідчить про відхилення від норми показників її нормального функціонування. Зокрема надходили скарги на постійний біль у ділянці оперованого стегна, обмеження амплітудизгинання, розгинання, відведення, приведення стегна та згинання гомілки, зниження сили чотириголового м’яза ураженої кінцівки.Результати тестування рухових навичок показують, що жінки похилого віку після оперативного втручання мають низький рівень володіння ними і є цілком залежними від сторонньої допомоги.
Розроблена програма фізичної реабілітації для жінок похилого віку після перелому проксимального кінця стегнової кістки, що базується на результатах реабілітаційного обстеження передбачає оцінку структур м’язово-скелетної системи та тестування рухових навичок, дала можливість оцінити рівень рухових порушень, визначити прогноз результатів реабілітаційного втручання, спланувати реабілітаційне втручання, враховуючи індивідуальні особливості особи, здійснювати оцінку його результатів та коригувати програму відповідно до потреб пацієнта.
Результати обстеження наприкінці курсу фізичної реабілітації показали, що біль у ділянці оперованого стегна достовірно зменшився у пацієнток обох груп. Набряк в ураженій кінцівці зменшився у пацієнток обох груп, однак у пацієнток основної групи результати були достовірно кращими, ніж у пацієнток групи порівняння, і становили на рівні стегна відповідно 1,23±0,2% і 6,67±0,37%, на рівні гомілки 0,12±0,08% і 2,24±0,26%. Показники амплітуди рухів у суглобах ураженої кінцівки обох груп вірогідно покращилися, однак у жінок основної групи ці показники були істотно вищими, зокрема амплітуда згинання стегна на 50,90%, згинання гомілки на 58,67%, згинання стопи на 61,34%, розгинання стопи на 62,74%. Результати тестування сили м’язів верхніх кінцівок свідчать про те, що у пацієнток обох груп не відбулося вірогідних змін за час післяопераційного відновлення. Показники мануального м’язового тестування ураженої кінцівки у пацієнтів основної групи були статистично вищими, ніж показники пацієнток групи порівняння, однак достовірно нижчими від показників здорової кінцівки. Амплітуда тонусу чотириголового м’яза стегна ураженої кінцівки у пацієнток основної групи на 59,73% більша, ніж у пацієнток групи порівняння. Рухова активність ураженої кінцівки у пацієнток обох груп є обмеженою, однак відхилення від норми у пацієнток основної групи є меншими, зокрема за такими показниками: згинання стегна, ходьба, ступінь болю.
Доведено, що впровадження програми фізичної реабілітації після перелому проксимального кінця стегнової кістки позитивно вплинуло на загальний фізичний стан жінок похилого віку, що підтверджують результати тестування рухових навичок. Досліджувані показники в основній групі були вірогідно вищими, ніж у групі порівняння, завдяки виконанню таких дій, як ходьба, ходьба на швидкість та витривалість.

Проведені дослідження показують, що авторська програма фізичної реабілітації для жінок похилого віку після перелому проксимального кінця стегнової кістки дозволяє прицільно впливати на вирішення рухових проблем, враховуючи індивідуальні особливості кожної пацієнтки, що сприяє швидшому відновленню рухової активності. Свідченням ефективності впливу розробленої програми фізичної реабілітації для жінок похилого віку після перелому проксимального кінця стегнової кістки є, зокрема, середня тривалість перебування у стаціонарі, яка у пацієнток основної групи становила 14,18±0,46, а у пацієнток групи порівняння 22,6±1,29 ліжко-дня, що в середньому на 7,8 дня менше.
Розроблені практичні рекомендації для фахівців фізичної реабілітації сприятимуть індивідуалізації процесу фізичної реабілітації та підвищенню ефективності проведення занять із жінками похилого віку після перелому проксимального кінця стегнової кістки, що дозволить скоротити терміни перебування пацієнток у лікарні.