ДИНАМІКА САМОВИЗНАЧЕННЯ МИТЦЯ В КОНТЕКСТІ РОСІЙСЬКОГО ТА УКРАЇНСЬКОГО СОЦІОКУЛЬТУРНОГО ПРОСТОРУ ПЕРШОЇ ТРЕТИНИ ХХ СТ.

Короткий опис

Національна музична академія України ім. П. І. Чайковського

Кретов Андрій Іванович

УДК 7.011.3 19”

ДИНАМІКА САМОВИЗНАЧЕННЯ МИТЦЯ В КОНТЕКСТІ РОСІЙСЬКОГО ТА УКРАЇНСЬКОГО СОЦІОКУЛЬТУРНОГО ПРОСТОРУ ПЕРШОЇ ТРЕТИНИ ХХ СТ.

17.00.01 теорія та історія культури

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філософських наук

Науковий керівник
Левицький Олег Вікторович
к.філос.н.

КИЇВ 2006

ЗМІСТ
ВСТУП 3
РОЗДІЛI. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
ДИНАМІКИ CАМОВИЗНАЧЕННЯ МИТЦЯ В РОСІЙСЬКОМУ ТА УКРАЇНCЬКОМУ СОЦІОКУЛЬТУРНОМУ ПРОСТОРІ ПЕРШОЇ ТРЕТИНИ
ХХ СТ. 11
Висновки до розділу 31
РОЗДІЛII. ПРОВІДНА РОЛЬ МИТЦЯ ЯК ОСНОВА ЙОГО САМОВИЗНАЧЕННЯ В СОЦІОКУЛЬТУРНОМУ ПРОСТОРІ ПОЧАТКУ ХХ СТ. 33
2.1.Інтелігенція в модернізаційних процесах та динаміка формування моделі
«митець-пророк» 33
2.2.Митець як провісник соціокультурних змін в естетиці провідних художніх
напрямів доби: динаміка ствердження і заперечення моделі 49
2.3.Самовизначення митця на основі моделі лідерства в російському
й українському соціокультурному просторі першої третини ХХ ст. 76
Висновки до розділу 98
РОЗДІЛIII.САМОВИЗНАЧЕННЯ МИТЦЯ В УМОВАХ ІДЕОЛОГІЧНОЇ ТА ІНСТИТУЦІОНАЛЬНОЇ МОНОПОЛІЗАЦІЇ ВЛАДИ У СОЦІОКУЛЬТУРНОМУ ПРОСТОРІ ПОЧАТКУ 20-х ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ 30-Х РОКІВ ХХ ст. 101
3.1.Соціокультурні основи переоцінки ролі митця в суспільстві
у 20-х першій половині 30-х років ХХ ст. 101
3.2.Роль взаємодії формалізму та соціологізму в контексті динаміки самовизначення
митця: проблема „соціального замовлення” 125
3.3.Динаміка моделі «митець-майстер» у процесах творчого самовизначення в
російському й українському соціокультурному просторі першої третини ХХ ст. 150
Висновки до розділу 178
ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ 182
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 186

ВСТУП

Актуальність дослідження. Соціокультурний простір сучасної України характеризується тим, що через відсутність жорстких ідеологічних заборон в ньому урізноманітнюються форми реалізації мистецької особистості. Водночас ситуація всевладдя ринкових відносин схиляє митця до нової ідейної та естетичної кон’юнктури. Він стає перед необхідністю вибору певної моделі творчого самовизначення, пошуку нових форм та шляхів власної самореалізації.
У контексті історично перехідних епох позиція митця набуває особливої ваги. В умовах соціокультурних зрушень, переоцінки традиційної системи цінностей митець виступає не тільки у ролі творця, майстра, а й активного учасника соціокультурних процесів, який намагається визначати напрямки подальшого суспільного розвитку, використовуючи конкретно історичний досвід. В цьому зв’язку актуальним стає культурологічний аналіз мистецького самовизначення в період першої третини ХХ ст., коли в єдиному соціокультурному просторі України та Росії відбувався драматичний перехід від розмаїття стилів та напрямів, радикальності творчих пошуків (початок ХХ ст.) до різнопланових зусиль митця врятувати свою індивідуальність в умовах зростаючого тиску влади, спрямованого на уніфікацію мистецтва (20ті середина 30 х рр.. ХХ ст.). Самовизначення митця в цю епоху виявляє себе в найбільш загострених, драматичних формах, в їх динамізмі та взаємоперетворенні.
Тож осмислення проблеми самовизначення митця на тлі перехідних епох, узагальнення форм мистецької поведінки в певних альтернативних моделях стає важливим для розуміння не лише епохи першої третини ХХ ст., а й для сучасності.
Динамічна напруга, яка характеризує самовизначення митця, може бути змодельована за умов виявлення певних „полюсів”, які перебувають у ситуації взаємного тяжіння, взаємовідштовхування, взаємоперетворення. Умовно ці полюси можуть бути названі „митець пророк” та „митець майстер”.
Філософський грунт для цього надали ще Платон та Аристотель. Вони трактують природу творчості або як священну несамовитість, послану музами, що не залежить від поета (Платон), або як наслідок свідомої діяльності митця, що спирається на художній досвід, задум, поетику - «технологію» (Аристотель).
Потреба у визначенні узагальненого „типу”, „зразку”, „моделі”, „самообразу” митця виникає передусім у літературознавстві щодо авторства певного тексту, оскільки саме в літературі завдяки її специфіці існують широкі можливості для процесу самоототожнення митця. Так, на величезному емпіричному матеріалі російської та української поезії ХІХ ХХ ст С.Руссова виокремлює такі типи, як „скриптор”, „ремісник”, „пророк” та інші. Літературознавці простежують динаміку самовизначення окремого митця, багатогранність і мінливість його образу як на рівні художнього твору (Г.Грабович, М.Гаспаров, М.Панова), так і життя, біографії як певного тексту, насиченого символами (О.Крівцун, М.Крищук, Г.Стєрнін, М.Лотман). Основою класифікації типів митця стає співвідношення творчості і біографії в контексті національно культурної специфіки (І.Берлін, К.Кантор), побудова дуалістичних моделей стилів мистецтва, типів тексту або знакових систем (Е.Ауербах, Г.Вельфлін, В.Жирмунський, І.Татаркевич, А.Шило), перевага маніфестації духовного змісту або практичного формотворення, диференційованість принципу відповідальності митця (Г.Поспєлов, І.Сухіх, І.Фатюшенко).
Важливим для побудови типології митця є психологічний аспект аналізу творчості, зокрема протистояння в ньому емоційного моменту і формотворення (Є.Басін, П.Виготський). У соціології мистецтва цьому сприяє також виявлення протиріччя оригінальності та конвенцій в творчості (А.Хаузер), покликання та визнання (В.Праздніков), інтерпретація феномену „харизми” М.Вебера щодо митця(П.Бурдьє).
Щодо проблеми самовизначення особистості як такої, вона є предметом активного дослідження в психології, особистісне вирішення її передбачає формування певної смислової системи, в якій об’єднуються уявлення про світ і самого себе, пошук відповіді на на одвічну проблему смислу особистого існування (Б.Ананьєв, А. Леонтьєв, С.Рубінштейн).
Для філософського аспекту самовизначення особистості суттєвим є „вертикальний” та „горизонтальний” виміри духовності, в межах яких відбувається цей процес. Перший пов’язаний з наявністю культурних абсолютів, другий з простором повсякденності. Світ повсякденності та світ художньо рефлективний розглядаються як два виміри існування мистецтва (С.Пролєєв, І.Степаненко, Р.Шульга).
Важливим є аналіз типу „митця пророка” в зв’язку з прогностичними функціями мистецтва, ментальністю перехідних епох (Е.Шудря, С.Величко, Т.Сидоріна, І.Яковенко, М.Хренов), соціокультурною динамікою як процесу взаємодії традиції і новаторства (Г.Аванесова, А.Ахієзер, А.Кребер, Н.Хренов, М.Лотман, В.Чернець), проблеми пророчого спрямування мистецтва в умовах вітчизняного літературоцентризму (І.Кондаков, Б.Дубін, Л.Гудков), європейського П.Бенішу, І.Юдкін Ріпун. В зв’язку із самовизначенням митця на тлі епохи важливим є феномен інтелігенції, її стосунків з владою в контексті російського та українського соціокультурного простору (І.Бичко, А.Бичко, Г.Касьянов, Т.Комаренко, М.Попович, В.Шейко, М.Шипович).
Водночас суттєвим є аналіз таких тенденцій як артистизм, гра, намагання моделювати життя по законах мистецтва (А.Віслова, І.Ісупов, К.Кантор), як підстав для побудови моделі „митець майстер”. Важливі аспекти моделі „митець майстер” виявляє аналіз О.Михайловим та С.Аверінцевим „міфориторичної культури” та „рефлективного традиціоналізму” як властивостей європейських літератури та мистецтва певних епох. Проти кантівського протиставлення витонченого мистецтва і ремесла, недооцінки майстерності, художньої раціональності застерігають Л.Левчук, О.Воєводін, С.Кримський.
Доленосні процеси на зламі епох в українському мистецтві як узагальнено, так й через призму долі окремих митців розглядають С.Безклубенко, Д. Горбачов, Н.Корнієнко, .Р.Корогодський, Н.Канішина, Б.Лобановський, С.Павличко, М.Ржевська, Л. Савицька, Л.Соколюк.
Cоціокультурним аспектам радянської доби 2030-х рр. ХХ ст., динаміці руху до моністичної культурної моделі присвячені дослідження М.Агурського, К.Аймермахера, І.Голомштока, О.Гриценко, К.Кларк, розвитку окремих видів мистецтва в цей період - І.Дзюби, А.Іконникова, А.Морозова, В.Паперного, проблемі „соціального замовлення” - Г.Бєлої, Є.Добренко, М.Чудаковой.
У російській культурі першої третини ХХ ст. проблема призначення мистецтва і митця привертала увагу М.Бердяєва, О.Богданова, Ф.Степуна, Ю.Тинянова, В.Жирмунського, В.Шкловського, Г.Шпета, в українській С.Єфремова, М.Євшана, Ю.Іванова-Меженка, Є.Маланюка, М.Сріблянського, Б.Якубського. М.Скрипника.
Для ХХ ст. властивим є зростаючий вплив теоретичних концепцій і світоглядних побудов на процес художньої творчості, на спроби митців визначитися у конкретній соціокультурній ситуації, обстоювати самобутність свого таланту. Тому в нашому дослідженні запроваджується аналіз як художніх творів, так і теоретичних праць О.Архипенка, М.Бойчука, А.Бєлого, М.Булгакова, В.Винниченка, О.Довженка, М.Зерова, М.Йогансена, К.Малевича, В.Маяковського, А.Платонова, Б.Пастернака, М.Хвильового та інших. Радикальні зрушення в мистецтві ХХ ст.. розкривали В.Беньямін, М.Бердяєв, Г.Лукач, Х.Ортега.-і- Гассет.
Філософсько-естетичні та соціологічні проблеми мистецтва, важливі для окреслення моделей самовизначення митця в ХХ ст., розглядають у вітчизняній науці Ю.Афанасьєв, М.Бровко, О.Бурова, Д.Кучерюк, В.Личковах, В.Малахов, О.Онищенко, В.Панченко, О.Семашко, Н.Чечель.
Аналіз наукових досліджень доводить, що проблема самовизначення мит­ця розглядалася переважно на рівні окремих особистостей, відокремлено від певних культурно-історичних контекстів, зокрема українсько-російського першої третини ХХ ст., не розглянуті також моделі творчого самовизначен­ня митця в їх динаміці та взаємодії. Все це й обумовило вибір теми дисертаційного дослідження «Динаміка самовизначення митця в контексті російського та українського соціокультурного простору першої третини ХХ ст.”
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано згідно з програмою наукових досліджень та планами наукової роботи кафедри суспільних наук Національної музичної академії України ім. П.І.Чайковського.
Мета дослідження полягає у розкритті типологічних характеристик самовизначення митця та динаміки їхнього функціонування в умовах російсько-українського соціокультурного простору першої третини ХХ століття.
Відповідно до поставленої мети визначено такі завдання:
шляхом аналізу праць вітчизняних та зарубіжних філософів, культуроло­гів, мистецтвознавців визначити теоретико-методологічні засади дослід­жен­ня;
розглянути роль інтелігенції в проекції на динаміку самовизначення митця в російському та українському соціокультурному просторі від початку ХХ ст. до середини 30-х років ХХ ст.;
виявити характеристики постаті «митець-пророк» у світоглядно-естетичних системах провідних художніх напрямків досліджуваної доби;
простежити шляхи та з’ясувати соціокультурні наслідки індивідуального мистецького самовизначення на основі моделі митцяяк ініціатора соціокультурних змін;
проаналізувати естетико теоретичні передумови переоцінки ролі митця, яка відбувається у 20-х першій половині 30-х років;
виявити динаміку взаємодії митця та влади на основі моделі «митець-майстер» в умовах поступового зростання тоталітаризму.
Об’єктом дослідження є проблемне „поле” російського та українського соціокультурного простору першої третини ХХ ст.
Предметом дослідження є взаємодія моделей самовизначення митця, що зумовлює процес його динаміки в контексті першої третини ХХ ст. епохи докорінних змін у російському та українському соціокультурному просторі.
З метою реалізації визначених завдань було застосовано комплекс методів дослідження: аналітичний у вивченні філософсько-естетичного та культурологічного вимірів проблеми; порівняльно-історичний для визначення європейських соціокультурних коренів моделей митця, які ствердилися в першій третині ХХ століття; системно-структурний з метою характеристики складових формування узагальнених моделей митця в суспільній свідомості, естетичній теорії та художній практиці; типологічний для згрупування феноменів самовизначення митця за певними ознаками, за допомогою узагальненої моделі або типу; моделювання дає можливість виявити суттєві, для розуміння митцем власної долі, елементи його художніх і теоретичних творів, програмних заяв, виявити соціокультурну перспективу тих чи інших художніх явищ; діалогічний дозволяє реконструювати взаємодію моделей самовизначення митця не лише в просторі художнього життя, а й у межах однієї творчої особистості.
Наукова новизна дослідження полягає в тому, що:
охарактеризовано способи самовизначення митця, узагальнені в певних мо­делях «митець-пророк» та «митець-майстер», відповідно до визначеного в дисертації періоду;
розглянуто зв’язок моделі «митець-пророк» із зростанням ролі інтелігенції як «володаря думок», а також проаналізовано функції політичної альтернативи «попутник пролетарський митець» в суспільстві та культурі перехідного періоду 20-х початку 30-х рр. ХХ ст. як засобу переоцінки моделі «митець-про­рок» і водночас із зростанням негативізму щодо ролі інтелігенції у суспільстві;
виявлено динаміку руху моделей «митець-пророк» «митець-майстер» на рівні художніх напрямків досліджуваної доби, ця динаміка полягає в руcі від радикального художнього новаторства до самозаперечення творчої індивідуальності в ім’я підкорення надіндивідуальним засадам, від проголошення інтуїтивності творчості до визнання більшої її раціональності; від естетизації революції до політизації мистецтва, від злету утопізму до активізації антиутопічних тенденцій (акмеїзму в російській культурі, неокласицизму в українській);
розглянуто трансформацію моделей «митець-пророк» та «митець-майстер» у проекції на ідеологію символізму та формальної школи, їх взаємозаперечення у межах нового культурного синтезу;
висвітлено динаміку взаємодії моделей «митець-майстер» «митець-пророк» у художніх процесах 20-х початку 30-х рр. ХХ ст., яка відбувалася шляхом руху від компромісу з владою до повернення пророчої моделі самовизначення як підсумку мистецької біографії, способу забезпечення єдності життя та творчості;
проаналізовано процеси, що відбувалися у самовизначенні митця під впливом змін у літературно-художньому житті зазначеного періоду, а саме відмови від літературоцентризму і переходу до «живопису словом» на основі заданих ціннісних координат та різних мовних традицій (російської й української);
Практичне значення дисертаційного дослідження полягає в тому, що його результати сприятимуть подальшому осмисленню проблеми митця в соціокультурному контексті ХХ ст., вдосконаленню понятійно­-категоріального апарату дослідження проблем мистецтва.
Основні положення дисертації можуть бути використані у подальших соціально-філософських та філософсько-естетичних дослідженнях в царині проблем стосунків митця і суспільства, а також у процесі викладання нормативних вузівських курсів з проблем української та зарубіжної культури, культурології, філософії культури, філософії мистецтва, відповідних спецкурсів.
Апробація результатів дослідження. Окремі положення дисертації були предметом доповідей на міжнародних, всеукраїнських та всесоюзних конференціях, наукових читаннях: «Духовна діяльність та її специфіка» (Запоріжжя, 1993); читаннях з нагоди 60-річчя з дня народження А.С.Канарського (Київ, 1996); «Трансформація викладання естетики в системі вищої освіти України» (Київ, 1997); «Наука навчанню» па­м’яті чл.-кор. НАН України М.Гончаренка (Київ, 2001); «Україна слов’янський світ євро­пейський культурний простір» (Київ, 2001); «Міфологічний простір і час у су­часній культурі» (Київ, 2003) „Художня освіта і суспільство ХХІ століття: духовні, культурологічні, мистецькі виміри” (Київ, 2004).
Публікації. Основні положення і висновки дисертаційного дослідження викладено у чотирнадцяти публікаціях: в семи статтях (з них чотири у видан­нях, затверджених ВАК України як фахові з філософських наук) та у тезах семи виступів на наукових конференціях.
Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів та шести підрозділів, загальних висновків, списку використаних джерел (403 най­менувань). Загальний обсяг дисертації 217 стор. (185 стор. основна частина).

Список літератури

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

1. Аналіз науково-теоретичних робіт з проблеми дозволяє констатувати, що процес самовизначення митця може бути проаналізований завдяки використанню узагальнених моделей, які динамічно взаємодіють між собою.
2. Доведено, що моделі «митець-пророк» та «митець-майстер» доцільно співставити за кількома критеріями. У сфері соціального буття митця модель «митець-пророк» передбачає перевагу покликання над визнанням, ідеального адресату творчості над реальним реципієнтом, ідейного або художнього новаторства над пануючими смаками, оригінальністю над конвенційністю, «харизми» митця над успадкованими методами творчості й інституціональними її обмеженнями. В сфері усвідомлення витоків творчості це означає орієнтованість на протиставлення сакрального, „вертикального виміру” духовності профанному, повсякденному („горизонтальному виміру”), спрямованість творчій місії митця на універсальність пошуків першоджерел або на передбачення майбутнього. Альтернативна модель, «митець-майстер», не мо­же бути ототожнена лише з ремісництвом, вона відповідає орієнтації мистецтва ХХ ст. на пошуки поетики, «технології» творчості, які були притаманні «міфориторичній культурі», «рефлективному традиціоналізму», що панували в мистецтві до початку ХІХ ст. Зазначено, що моделі «митця-про­рока» та «митця-майстра» є уособ­лен­ням різ­них сторін художньої діяльності, які знаходяться в динамічному зв’язку.
3. З’ясовано роль інтелігенції як «володаря думок» у суспільстві в становленні моделей самовизначення митця. В умовах панування деспотичної та ієрархічної самодержавної влади на зламі ХІХ ХХ ст. саме інтелігенція грає ключову роль в самоусвідомленні народу та репрезентації його інтересів. Відсутність гро­мадянських свобод посилює тенденцію репрезентації літературою кількох сфер суспільної свідомості, від філософії до політики („ літературоцентризм”). На початку ХХ ст. інтелігенція потребувала сакралізації постаті митця як провідного елемента «громадянської релігії». Це посилює в нього відчуття власної культуротворчої та націотворчої місії. З посиленням процесу монополізації влади та ідеології в руках радикальної марксистської інтелігенції, що створювала соціокультурні передумови для трансформації суспільства, інтелігенцію інших поглядів зводилася до ролі «спеців», які позбавлені ролі творців ідей, пророків, що накреслюють шляхи в майбутнє. У пореволюційній ситуації 20-30-х рр., модель „митець-пророк” зазнає впливу визначення „попутник”, яке влада тлумачить як ознаку перехідної стадії мистецтва.
Передбачаю­чи певну свободу фор­мальних експериментів й обмежуючи простір світоглядних пошуків, влада поступово надає і про­б­лемам форми політичного значення, особливо в контексті за­перечення самостійних шляхів української культури. Постать «ми­тця-пророка» існує, але в межах вибудуваної ідеологічної доктрини ми­стецтва минулого, яке мало бути естетичним виправданням сучасності.
Виявлена антиномічність буття українського митця в період першої третини ХХ ст., яка полягає в тому, що розквіт національної культури поєднується в ньому з нищенням її рушійних сил. Можливість альтернативних рішень в сфері мистецтва, пошуки нових форм національного та соціального будівництва сприяють активній участі в модернізації кінця 20 початку 30 х років. Водночас ця модернізація, концентруючи ресурси в сфері культури, призводить до нищівного для неї централізму й уніфікації.
4. Доведено, що серед провідних напрямків доби значення моделі «митець-пророк» посилюється насамперед завдяки створенню світоглядно-естетичної системи символізму, що відновлює зв’язок феномену пророцтва із символами трансцендентної реальності. В мистецтві авангардистів та Пролеткульту модель «митець-пророк» теж стає способом самовизначення художнього угруповання. Прийняття більшовицької революції, її естетизація, пророкування про «революцію Духу», до радикальних закликів нищення старих художніх інституцій, призводили до зближення митця та влади в ім’я реалізації естетичних програм, незрозумілих публіці, готовності до політизації творів мистецтва. Неможливість виконати прокламовані естетичні програми перетворювала пророкування на естетичну гру, сприяючи появі антиутопічних тенденцій у російському акмеїзмі та українському неокласицизмі. Претензії на естетичний, національний та соціальний месіанізм викликали протидію влади
5. У процесі самовизначення окремих митців модель «митця-пророка» в її різноманітних виявах стає продуктивною. Проте намагання ототожнити себе з політичною владою, очоливши культурні процеси, чи протистояти їй загрожують митцю поглиненням державною ідеологією, що спонукає його обирати тактику «митця-майстра».
6. Аналіз естетико теоретичних передумов переоцінки ролі митця у добу 20­ х поч. 30 х років ХХ ст. показав їх зв’язок із «формальною школою», яка грала ключову роль в деканонізації моделі «митця-пророка». Саме на її методологію спирався принцип „соціального замовлення”, який пропагувався Лівим фронтом мистецтва (хоча й виник у колі символістів). Дискусія про „соціальне замовлення”, розглянута через призму моделей самовизначення митця, дає можливість зрозуміти суть синтезу, який виник в тоталітарній культурі на основі формул і моделей попередньої епохи. Внаслідок цього було обмежено як світоглядно-змістовий, так і формально-стильовий простір самореалізації митця. Компромісній моделі самовизначення в офіційній культурі відповідає соціальне замовлення на класику й класичного митця, що передбачає «медіацію», поєднання художніх здобутків класичних епох минулого з офіційною ідеологією.
7. Розкрито динаміку взаємодії моделей пророка та майстра в самовизначенні митця як на пе­р­шому, так і на другому етапі розглянутого періоду. Домінува­н­ня першої на початковому етапі замінюється перевагою другої на завершально­му. Але для кожного конкретного митця використання загальних моделей набуває індивідуального забарвлення. Намагання знайти шлях до публіки в умовах редакторських і цензурних обмежень спонукає митця відмовитися від моделі «ми­т­ця-пророка» на користь «митця-майстра». Але й остання трансформується у свою протилежність, коли сукупність компромісів й поступок митця сягають критичної межі. Тоді мистецький самовияв навіть зі смертельним ризиком для життя є єдиним способом порятунку власної індивідуальності в умовах тоталітаризму. Авторитарній позиції вчительства, пов’язаній з владою, що обмежує ми­т­ця змістовно та формально, він намагається протиставити позицію співбесідни­ка, що спонукає до співтворчості, гармонійно поєднуючи постаті «пророка» та «майстра».

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Аванесова Г.А. Динамика культуры (или культурная динамика) //Культурология ХХ век. Словарь. СПб.: Универс. книга, 1997. С.99 102.
2. АверинцевС. Поэзия Вячеслава Иванова // Вопросы литературы. 1975. №8. С. 145-192.
3. АверинцевС. Судьба и совесть Осипа Мандельштама // МандельштамО.Э. Сочинения: В 2 т. М.: Худ. лит., 1990. Т. 1. Стихотворения / Сост., подг. текста и коммент. П.Нерлера. Вступ. статья С.Аверинцева. С. 5-64.
4. АгурскийМ. Идеология национал-большевизма. М.: YMCAPRESS, 1980. 322 с.
5. АймермахерК. Политика и культура при Ленине и Сталине. М.: «АИРОХХ», 1998. 208 с.
6. Амельченко Н. Міф та нація: переплетення філософського та політичного дискурсів // Філософська думка. 2003. №6. С. 58-70.
7. АмельченкоН. Діоніс contra Прометей, або ранньоромантичний образ солідарності // Філософська думка. 1998. №4-6. С. 265-290.
8. АнненковЮ. Казимир Малевич, Владимир Татлин и социалистический реализм // Анненков Ю. Дневник моих встреч. Цикл трагедий: В 2 т. Л.: Искусство, 1991. Т.2. С. 218-230.
9. АрватовБ. О формально-социологическом методе // Печать и революция. 1927. Кн. №4. С. 48-72.
10. АрхипенкоО. Теоретичні нотатки // Хроніка 2000. Наш край. Український культурологічний альманах. Вип. 5 (7) 2. К.: Довіра, 1993. С. 208-255.
11. АуэрбахЭ. Мимесис. Изображение действительности в западноевропейской литературе: Пер. с нем. М.: Прогресс, 1976. 560 с.
12. Афанасьев Ю.Л. Социально культурный потенциал художественной деятельности. Львов, Свит, 1990. 160 с.
13. Афанасьєв А.І. Українська інтелігенція та її місія //А.І. Афанасьєв, І.Л.Василенко //Інтелігенція і влада: Зб. наук.пр. Одеса, 2002. Вип.. 1 (2), ч.1. С.19 -24.
14. АхиезерА.С.Философские основы социокультурной теории и методологии//Вопросы философии. 2000. №9. С. 29-45.
15. БарабашЮ. Український Єремія: Євген Маланюк. Протиріччя антималоросійства // Слово і час. 1997. № 1. С. 15-24.
16. Басин Е. «Двуликий Янус» (о природе творческой личности). М.:Изд во «Магистр», 1996. 172 с.
17. БахтинМ.М. Автор и герой в эстетической деятельности // Эстетика словесного творчества / Сост. С.Г.Бочаров; Текст. подгот. Г.С.Бернштейн и Л.В.Дерюгина; Примеч. С.С.Аверинцева и С.Г.Бочарова. 2-е изд. М.: Искусство, 1986. С. 9-91.
18. БелаяГ. Дон-Кихоты 20-х годов: «Перевал» и судьба его идей. М.: Сов. писатель, 1989. 400 с.
19. БелинскийВ.Г. Письмо к Гоголю. Ред., послесл. и прим. Ф.М.Головенченко. М.: ОГИЗГИХЛ, 1947. 31 с.
20. БелыйА. Ритм как диалектика и «Медный всадник». Исследование. М.: Федерация, 1929. 140 с.
21. БелыйА. Фридрих Ницше // Фридрих Ницше и русская религиозная философия: В 2 т. Минск, 1996. Т.1. С. 70-87.
22. БенишуП. На пути к светскому священнослужению: «литератор» и новая вера // Нoвое литературное обозрение. 1995. №13. С. 215-241.
23. БеньямінВ. Твір мистецтва в епоху його технічної відтворюваності // Беньямін В. Вибране: Пер. з нім. Львів, Нац. ун-т ім. Івана Франка, 2002. С. 151-174.
24. БергМ. Литературократия. Проблема присвоения и перераспределения власти в литературе. М.: НЛО, 2000. 352 с.
25. БергерП.Л. Социалистический миф: Пер. с англ. // Социологические исследования. 1990. №7. С. 133-141.
26. Бердяев Н. А. Философская истина и интеллигентская правда // Вехи. Из глубины. Под ред. Е. В. Харитонова, Н. В. Россина. М.: Изд-во «Правда», 1991. С. 1130.
27. БердяевН.А. Cмысл творчества // БердяевН. Философия свободы. Смысл творчества. М.: Правда, 1989. С. 254 - 580.
28. БердяевН.А. Истоки и смысл русского коммунизма. М.: Наука, 1990. 224 с.
29. БердяевН.А. Литературное направление и социальный заказ: К вопросу о религиозном смысле искусства // Федотов Г. Неудачная защита (Ответ М. Курдюмову). Б. м., 1930. 17 с.
30. БерковскийН. О социальном романе // Берковский Н. Мир, создаваемый литературой / Сост. С.И.Тимина. М.: Сов. писатель, 1989. С. 46-51.
31. Бернштейн В.М. Кристаллизация понятия искусства в новоевропейской истории //Искусство Нового времени. Опыт культурологического анализа. Спб, Алетейя, 2000. ­ С.40 84.
32. БерлинИ. Рождение русской интеллигенции: Пер. с англ. // Вопросы литературы. 1993. Вып. 3. С. 190-212.
33. БерлінІ. Історична неминучість // Чотири есе про свободу: Пер. з англ. К.: Основи, 1994. С. 90-176.
34. Библер В.С. Вещь и весть (Материалы к докладу. 23.5.84)//Вопросы философии. 2001. №6. С. 105 135.
35. Бичко І.В. Ніцше в Україні // Філософська і соціологічна думка. 1994. - №9 -10.
36. Бичко А.К., Бичко І.В. Феномен української інтелігенції. Дрогобич, 1997. 190 с.
37. БілецькийА. Двадцять років нової української лірики (19031923 рр.). К.: Держвидав України, 1924. 146 с.
38. БілокіньС. Голодомор і становлення соцреалізму як «творчого методу» // Сучасність. 2003. №7-8. С. 98-110.
39. Білокінь С. Масовий терор як засіб державного управління в СРСР (1917 1941 рр.). Джерелознавче дослідження. К.: Наук.т во ім. П.Могили, 1999. - 446 с.
40. Бітаєв В.А. Естетичне виховання як засіб формування гуманістичного потенціалу особистості. К.: ДАККіМ, 2003. 190 с.
41. БлокА.А. «Без божества, без вдохновенья» // БлокА.А. О литературе / Вступ. ст. Д.Е.Максимова; сост. и прим. Т.Н.Бедняковой. М.: Худ. лит-ра, 1980. С. 271-282.
42. БлокА.А. Интеллигенция и революция // Александр Блок Андрей Белый: диалог поэтов о России и революции / Сост., вступ. ст., коммент. В.И.Пьяных. М.: Высш. школа, 1990. С. 387-395.
43. БогдановА.А. Пролетариат и искусство // БогдановА.А. Вопросы социализма: Работы разных лет. М.: Политиздат, 1990. С. 420-426.
44. БогомазовО. Картина глядач (фрагменти з трактату «Живопис і елементи») // Хроніка 2000. Наш край. Український культурологічний альманах. Випуск 1. К.: Довіра, 1992. С. 140-154.
45. БойкоМ.Н. Социальная роль искусства и назначение художника в русском художественном сознании второй половины ХІХ в. // Русская художественная культура второй половины ХІХ века. М.: Наука, 1988. С. 63-96.
46. Борисенко М. Уніфікація літературного життя України в 1920 1932 рр. К.:УНІСЕРВ, 2001. 128 с.
47. Бровко М. Мистецтво як естетичний феномен. К.: Віпол, 1999. 240 с.
48. БулгаковС.Н. Героизм и подвижничество (Из размышлений о религиозной природе русской интеллигенции) // Вехи. Из глубины. М.: Изд-во «Правда», 1991. С. 31-72.
49. БулгаковаО. Советское кино в поисках «общей модели» // Соцреалистический канон // Сборник статей / Под ред. Х.Гюнтера и Е.Добренко. СПб., Академический проект, 2000. С. 146-165.
50. БурачекМ. Мистецтво в Києві. Думки і факти // Музагет. Місячник літератури і мистецтва. 1919. Січеньлютийберезень. С. 99-114.
51. БурдьеП. Рынок символической продукции: Пер. с фр. // Вопросы социологии. 1993. №1-2. С. 65-83.
52. БуроваО.К. Тело, вещь, машина в ракурсе тоталитаризма // Тоталитаризм и антитоталитарное движение в Болгарии, СССР и других странах Восточной Европы (20-80 гг. ХХ в.): В 2 т. Харьков, 1995. Т.1. С. 95-105.
53. БухаринН.И. Гейне и коммунизм // БухаринН.И. Этюды. (Репринт. воспроизв. изд. 1932 г.). М.: Книга, 1988. С. 177-191.
54. БычковВ.В. Эстетические пророчества русского символизма // Полигнозис. №1. 1999. С. 83-104.
55. Вакар И.А. Кубизм и єкспрессионизм два полюса авангардного сознания // Русский авангард 1910 1920 х годов и проблема экспрессионизма /Отв. ред. Г.Ф. Коваленко. М.: Наука, 2003. ­­ С. 26 ­ 43.
56. ВалицькийА. Марксизм і стрибок у царство свободи. Історія комуністичної утопії: Пер. з польськ. К.: Всесвіт, 1999. 357 с.
57. ВарыпаевА.М. Концепты «странничество» и «интеллигенция» как ментальные изоглоссы в пространстве русской и украинской культур // Вісн. Харк. нац. унту: Сер. «Теория культуры и философия науки». 2002. №512-521. С. 88-93.
58. Вебер М. Наука как призвание и профессия //Самосознание европейской культуры ХХ века: Мыслители и писатели Запада о месте культуры в совр. обществе. М.: Политиздат, 1991. С.130 ­-149.
59. ВеберМ. Протестантська етика і дух капіталізму: Пер. з нім. К.: Основи, 1994. 261 с.
60. Величко С.А. Пророчество как особый пособ предвосхищения социального будущего.. Автореф. дисс к. филос.наук: 09.00.01 М., 1998. 18 с.
61. Вельфлин Г. Ренесанс и Барокко // Вельфлин Г. Основные понятия теории искусств. М.: Изд во В.Шевчук, 2002. С. 7 282 .
62. Винниченко В. Відродження нації: В 3-х ч.: Репр. відтворення видання 1920. К.: Вид. політ. літ. України, 1990. Ч. 1. 348 с.
63. Винниченко В. Щоденник. Том другий. 1921 -1925 рр //ред. Г. Костюк. Едмонтон Нью Йорк, Вид.канадськ. ін ту укр. студій, 1983. 700 с.
64. ВисловаА.Г. Театрализация и эстетика «серебряного века» // Вопросы философии. 1999. №3. С. 89-101.
65. ВишневскийА. Серп и рубль. Консервативная модернизация в СССР. М.: ОГИ, 1998. 432 с.
66. ВолошинМ. Пророки и мстители. Предвестия Великой Революции // Волошин М. Лики творчества. Л.: Наука, 1988. С. 188-208.
67. ВыготскийЛ.С. Психология искусства. 3-е изд. М.: Искусство, 1986. 573 с.
68. Гаспаров М. Поэтический язык Пушкина как факт истории русского литературного языка. Спб, Академический проект, 1999. 400 с.
69. Галета О. Юрій Меженко: пропис із української культури 20-х років ХХ століття // Молода нація. 2001. №4. С. 43-82.
70. ГачевГ. Образ в русской художественной культуре. М.: Искусство, 1981. 247 c.
71. ГегельГ.В.Ф. Феноменология духа // Сочинения: В 14 т. М.Л., 19291959. Т. 3. С. 310.
72. ГегельГ.В.Ф. Эстетика: В 4-х т. М., 1968-1973. Т. 1. 434 с.
73. ГеллерМ. Андрей Платонов в поисках счастья. Париж, YMCA, 1982. 150 c.
74. ГершензонМ.О. Творческое самосознание // Вехи. Из глубины. М.: Правда, 1991. С. 73-96.
75. Гинзбург Л. Литература в поисках реальности. Л.: Советский писатель, 1987. 400 с.
76. ГинзбургЛ. «И заодно с правопорядком» //Тыняновский сборник. Третьи тыняновские чтения. Рига, «Зинатне», 1988. С.218 213.
77. ГірцК. Ідеологія як культурна система // Інтерпретація культур. Вибрані есе: Пер. з англ. К.: Дух і літера, 2001. С. 227-273.
78. ГладковА. Мейерхольд. М.: Искусство, 1990. 193 с.
79. ГловелиГ., ФигуровскаяН. Трагедия коллективиста // БогдановА.А. Вопросы социализма. Работы разных лет. М.: Политиздат, 1990. С. 3-27.
80. ГогольН.В. Выбранные места из переписки с друзьями // Собрание сочинений: В 9 т. М.: Русская книга, 1994. Т.6. С. 7-326.
81. ГоломштокИ.Н. Тоталитарное искусство. М.: Галарт, 1994. 296c.
82. Голубенко П. Україна і Росія в світлі культурних взаємин. Нью Йорк Париж Торонто, Українське слово, 1987. 552 c.
83. Гончаренко Н.В. Гений в искусстве и науке. М.: Наука, 1991.
84. ГорбатенкоВ. У смисловому полі модернізаційного дискурсу // Філософська думка. 1999. №4. С. 35-56.
85. ГорбачовД. І архаїст, і футурист // Хроніка 2000. Наш край. К.: Довіра, 1992. С. 198-207.
86. ГорбачовД. Український авангард 19101920-х років: Альбом / Вступ. ст. та упоряд. Д.Горбачов. К.: Мистецтво, 1996. 400 с.
87. ГорбачовД., НайденО. Земні і небесні джерела Олександра Архипенка // Слово і час. 1997. № 5-6. С. 36-40.
88. ГординськийЯ. Літературна критика підсовєтської України. Українська Могилянсько-Мазепинська академія наук: Праці відділу українознавства. Т. 1. ЛьвівКиїв, 1939. 128 с.
89. ГорловН. Футуризм и революция. Поэзия футуристов. М.: Госиздат, 1924. 34 с.
90. ГорностаеваМ.В. Искусство как социологическое явление // Социологические исследования. 2004. №4. С. 84-90.
91. ГрабовичГ. Питання кризи і перелому в самоусвідомленні української літератури //До історії української літератури: Дослідження, есеї, полеміка К.: Критика, 2003. С. 35-45.
92. ГрабовичГ. Семантика котляревщини // До історії української літератури: Дослідження, есе, полеміка / К.: Основи, 1997. С. 301-305.
93. ГраціозіА. Усвідомлення голодомору. К.: Критика. 2003. №3. С. 4-6.
94. ГринцерП.А. Становление литературной теории. М.: РГГУ, 1996. 56с.
95. ГриценкоО. Своя мудрість: Національні міфології та «громадянська релігія» в Україні. К.: УЦКД, 1998. 184 с.
96. ГрінькоО.А. Мистецтво в системі культури тоталітарного суспільства (соціально-філософський аналіз). Автореф. дис. канд. філос. наук. Спец. 09.00.03. К., 2000. 17 с.
97. ГройсБ. Утопия и обмен. М.: ЗНАК, 1993. 376 с.
98. Гром’якР.Т. Соціальне замовлення // Літературознавчий словникдовідник / Упоряд. Р.Т.Гром’як, Ю.І.Ковалів. К.: Вид. центр «Академія», 1997. С. 651-652.
99. ГудковЛ.Д. Социальные механизмы динамики литературной культуры // Тыняновский сборник. Четвертые тыняновские чтения. Рига, Зинатне, 1990. С.120 132.
100. ГудковЛ.Д., ДубинБ.В. Понятие литературы у Тынянова и идеология литературы в России // Тыняновский сб.: Вторые Тыняновские чтения. Рига, Зинатне, 1986. С. 203-220.
101. ГундороваТ. Соцреалізм як масова культура // Сучасність. 2004. №6. С. 52-66.
102. ГундороваТ. Фрідріх Ніцше і український модернізм // Слово і час. 1997. №4. С. 29-33.
103. ГюнтерХ. ЛЕФ и советская культура // Соцреалистический канон. CПб.: Академ. проект, 2000. С. 242-248.
104. ГюнтерХ. Художественный авангард и социалистический реализм // Соцреалистический канон. CПб.: Академ. проект, 2000. С. 101-108.
105. ДавыдовЮ.Н. Искусство как социологический феномен. К характеристике эстетико-политических взглядов Платона и Аристотеля. М.: Наука, 1968. 288 с.
106. ДзюбаИ. Пятьдесят лет спустя. Украинская литература 30-х глазами 80-х // Дружба народов. 1989, №4. С. 209-237.
107. ДзюбаІ. Знаки духовної співмірності. Штрихи до світового контексту естетики Олександра Довженка // ДзюбаІ. Між культурою і політикою / Ред. Мирон Петровський. К.: Сфера, 1998. С. 78-96.
108. Дзюб