ДИВЕРГЕНТНІ ВІДНОШЕННЯ У СФЕРІ ВІДДІЄСЛІВНОГО ІМЕННИКОВОГО СЛОВОТВОРУ

Короткий опис

Національна академія наук України

Інститут української мови

На правах рукопису

Колібаба Лариса Миколаївна

УДК 811.161.2’367.622.15-18

ДИВЕРГЕНТНІ ВІДНОШЕННЯ У СФЕРІ ВІДДІЄСЛІВНОГО ІМЕННИКОВОГО СЛОВОТВОРУ

10.02.01 українська мова

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
к.філол.н., ст.наук.сп.
Соколова Світлана Олегівна

Київ 2004

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ........................................................................4
ВСТУП..........................................................................................................................5
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ДИВЕРГЕНТНИХ ВІДНОШЕНЬ У СФЕРІ ВІДДІЄСЛІВНОГО ІМЕННИКОВОГО СЛОВОТВОРУ
1. 1. Словотвірна мотивологія в контексті ідей функціональної граматики та імпліцитної морфології...................................................................................12
1. 2. Теоретичні засади вивчення дивергентних відношень у сучасній українській мові...............................................................................................21
1. 2. 1. Багатозначність та омонімія мотиваторів як основа словотвірної дивергенції.............................................................................21
1. 2. 2. Афіксальні диференціатори.........................................................27
1. 2. 3. Різновиди дивергентних відношень............................................29
1. 2. 4. Методика опозиційного аналізу..................................................30
1. 3. Дивергенція і валентність...........................................................................35
1. 4. Віддієслівний іменниковий словотвір як площина реалізації дивергентних відношень (проблема віддієслівних іменників з погляду новизни їхнього сприймання)........................................................................39
1. 4. 1. Синкретична природа віддієслівних іменників.........................39
1. 4. 2. Семантичні процеси, що супроводжують віддієслівний іменниковий словотвір................................................................................45
Висновки до розділу..............................................................................................52
РОЗДІЛ 2. СЛОВОТВІРНИЙ ПОТЕНЦІАЛ БАГАТОЗНАЧНОГО ДІЄСЛОВА ТА УМОВИ ЙОГО РЕАЛІЗАЦІЇ В ІМЕННИКОВИХ ДЕВЕРБАТИВАХ
2. 1. Багатозначність та словотвірний потенціал дієслова..............................54
2. 2. Семантичні ознаки дієслова-мотиватора, релевантні для творення віддієслівних іменників..................................................................................59
2. 2. 1. Лексична семантика........................................................................59
2. 2. 2. Семіологічні властивості................................................................73
2. 2. 3. Релятивність семантики..................................................................75
2. 2. 4. Лексико-граматичні характеристики.............................................84
2. 2. 5. Стилістичне маркування.................................................................97
Висновки до розділу............................................................................................101
РОЗДІЛ 3. СЕМАНТИКО-ФУНКЦІОНАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА СУФІКСІВ ВІДДІЄСЛІВНИХ ІМЕННИКІВ В АСПЕКТІ ДИВЕРГЕНЦІЇ ТА КОНВЕРГЕНЦІЇ......................................................................................................103
3. 1. Суфікси граматичної предметності.........................................................105
3. 2. Суфікси семантичної предметності..........................................................126
3. 2. 1. Суфікси на позначення діяча........................................................126
3. 2. 2. Суфікси віддієслівних предметних іменників............................142
3. 2. 3. Суфікси локативів.........................................................................150
3. 3. Типи формально-семантичних відношень між суфіксами у сфері віддієслівного іменникового словотвору........................................................151
3. 4. Функціонування спільнокореневих різносуфіксальних віддієслівних іменників однієї категорійної належності та їхня семантична взаємодія.....157
Висновки до розділу...........................................................................................182
ВИСНОВКИ.............................................................................................................184
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ...............................................................193

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

ВДІ віддієслівний іменник.
Д дієслово (лише у схемах).
ДВ доконаний вид.
ДО дієслівна основа (лише у дериваційних моделях).
НДВ недоконаний вид.
ЛСВ лексико-семантичний варіант.
ЛСГ лексико-семантична група.
РДД рід дієслівної дії.
СУМ „Словник української мови” в 11 томах.

ВСТУП

У сучасних лінгвістичних дослідженнях велику увагу зосереджено на проблемах функціональної граматики. Її принципи, розроблені ленінградською школою Ю.С.Маслова [164] та О.В.Бондарка [26; 27], нині активно застосовують під час вивчення не лише російської, але й інших мов [2; 37; 218; 219]. Прихильниками концепції граматики від значення до форми”, поняття функціонально-семантичного поля у російському мовознавстві є також В.Г.Гак [59], Г.О.Золотова [99; 100], С.Д.Кацнельсон [112], О.М.Ломов [153], В.С.Храковський [281], Н.Ю.Шведова [291], М.О.Шелякін [293; 294] та ін.
На сьогодні можна також упевнено стверджувати, що й в україністиці широко впроваджені в життя ідеї функціональної граматики, яка на ґрунті української мови набула статусу категорійної. Основні засади такої граматики викладено в працях І.Р.Вихованця [48; 49; 50], К.Г.Городенської [67; 70], А.П.Загнітка [91], М.В.Мірченка [168], В.П.Олексенка [180] та ін.
Категорійний підхід до вивчення граматики передбачає виділення з позицій категорійності трьох граматичних підсистем категорійного синтаксису, категорійної морфології та категорійного словотвору [49, с. 178]. Категорійному словотвору відведено проміжне місце між категорійним синтаксисом і категорійною морфологією, бо словотвірні категорії формуються в структурі речення чи словосполучення, використовуючи для свого оформлення мінімальні одиниці морфологічного рівня морфеми [там само].
Категорійний словотвір вже має певні здобутки у створенні власної концепції. Ці тенденції засвідчують праці О.К.Безпояско та К.Г.Городенської [18] одна з перших в україністиці спроб функціонально-семантичного аналізу дериваційних морфем за принципом від значення до засобів його вираження”, що дало змогу виділити систему функціонально-семантичних полів, які об’єднують афікси за спільною семантичною ознакою; В.О.Горпинича [73], яка засвідчує новий підхід до витлумачення деяких базових понять словотвору, зокрема таких, як словотвірна похідність, твірна основа, словотворчий формант, спосіб словотворення; Є.А.Карпіловської [108], автор якої, вперше використавши нову ідеологію моделювання мови та найповніший генеральний реєстр слів, здійснила комплексне дослідження будови та реалізації суфіксальної підсистеми сучасної української літературної мови, а також розробила теоретичні засади та принципи побудови функціональної суфіксальної граматики як необхідного складника загальної функціональної граматики сучасної української мови; В.П.Олексенка [180], яка є однією з перших спроб використання синтаксичного підходу до виділення словотвірних категорій, систематизації суфіксальних іменників української мови на теоретичних засадах категорійного словотвору; а також С.О.Соколової [234], дe здійснeно комплeкснe дослідження мотиваційних відношень у сфері префіксального внутрішньодієслівного словотвору сучасної української мови, особливу увагу приділeно взаємодії власнe словотвірних і аспeктуальних катeгорій дієслова.
Принципова відмінність дериватологічних досліджень нової орієнтації спрямованість на з’ясування ознак, що визначають словотвірні можливості різних частин мови, та системний опис дериваційних категорій. Об’єктом дослідження стають класи мотиваторів та підсистеми мотивованих ними дериватів [82; 198; 201; 234; 286; 295; 307 та ін.].
Однак, незважаючи на значні досягнення в розвитку вітчизняної теорії словотвору, все ж мають місце темні плями”, пов’язані з недостатнім вивченням деяких важливих питань. Зокрема, досить складними і на сьогодні докладно не вивченими залишаються семантико-словотвірні відношення між багатозначними мотиваторами та їхніми мотиватами на одному синхронному зрізі, які можна пояснити через дослідження відношень, в які вступають морфеми як складники словотвірно мотивованих слів.
На формальному рівні будь-яку мотивовану одиницю можна представити як впорядковану єдність морфем. Кореневу морфему (інколи разом із префіксом) мотиват успадковує” від мотиватора, тоді як суфікси чи префікси приєднуються до основи-мотиватора під час словотвірного акту, спричиняючи в її семантиці певні зрушення. Однак поєднання основи й афікса процес закономірний і вибірковий. Він відбувається за певними правилами. О.М.Соколов запропонував називати властивість службових морфем вибірково поєднуватися з різними видами мовних одиниць-мотиваторів залежно від їхніх формально-семантичних якостей словотвірною дивергенцією [225, с. 90]. З одного боку, для позитивного” сполучення основи-мотиватора та словотворчого форманта визначальними є дериваційні можливості цієї основи, її потенції, що знаходять відображення у кількісно й семантично відмінних наборах мотивованих утворень. У багатьох випадках основа-мотиватор може виявляти словотвірну інертність, будучи неспроможною до взаємодії з формантами. Причини такої пасивності мають закономірний характер і свідчать про певні тенденції процесу словотвірної мотивації. З іншого боку, важливою умовою поєднання основи й афікса є його власна семантика. Кожен префікс чи суфікс може реалізувати свої валентні можливості тільки в певному колі основ-мотиваторів. Отже, появу в мові нової похідної лексеми можна пояснити через відношення нижчого, морфемного, рівня.
Багатозначні дієслова сучасної української мови на міжкатегорійному рівні виявляють неоднакову словотвірну активність, реалізовану повністю чи частково у сфері іменникових девербативів категоріях опредмечених значень дієслівних предикатів (опредмеченої дії чи стану), суб’єкта дії і носія стану, інструменталя, локатива, а також у різному лексичному наповненні та графічному оформленні названих категорій. Це спричинено тим, що здатність полісемантичного дієслова мотивувати віддієслівні іменники (ВДІ) слід розглядати не щодо лексеми в цілому, а стосовно кожного окремого лексико-семантичного варіанта (ЛСВ), тобто формально тотожні одиниці виявляють неоднакові дериваційні можливості, ступінь реалізації яких визначають чинники семантичного і структурного плану. Тому проблема встановлення факторів, релевантних для процесу віддієслівної іменникової деривації, набуває особливої актуальності.
Потреба дослідження дієслова з погляду його дериваційних можливостей, здатності функціонувати як мотиватора іменників спричинена також тим, що на матеріалі української мови комплексного опису умов реалізації словотвірного потенціалу дієслова у сфері ВДІ ще не зроблено. Можливість такого опису зумовлена попереднім вивченням віддієслівних дериватів у семасіологічному аспекті, семантичними дослідженнями в галузі синтаксису (вивчення й аналіз придієслівних актантів), а також наявними лексикологічними та словотвірними описами різних лексико-семантичних груп (ЛСГ) дієслів.
Попри те, що ВДІ розглядали у багатьох аспектах: із погляду лексико-граматичної природи [47; 77; 79; 198; 199; 280], структурно-семантичних ознак [100; 190; 193; 286], особливостей стилістичного вживання [104], закономірностей синтаксичного функціонування [105; 142; 270], характеристики словотвірного значення [68; 180; 257; 287], зв’язку з дієсловом та іменником [14; 15; 64; 65; 78], дотепер в україністиці залишається нез’ясованим питання про імпліцитні та експліцитні компоненти дієслів-мотиваторів у семантичній структурі іменників-мотиватів, не визначено ті чинники, які є релевантними для мотивації ВДІ на позначення абстрактної процесної ознаки, діяча, предмета й місця дії, потребує детального розгляду значення кожного з цих чинників. Такий підхід дасть змогу пояснити механізм виникнення та функціонування віддієслівних іменникових утворень у сучасній українській мові, визначити умови реалізації дериваційного потенціалу багатозначних українських дієслів на міжчастиномовному рівні, а в широкому масштабі з’ясувати універсальні закономірності словотвірного процесу. Саме цим зумовлена актуальність теми дисертаційного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження узгоджена з планом науково-дослідної роботи Інституту української мови НАН України. Роботу виконано в межах комплексної теми відділу історії та граматики української мови Граматика сучасної української літературної мови”.
Мета дослідження полягає у комплексному вивченні мотиваційних відношень у сфері віддієслівного іменникового словотвору сучасної української мови, а також у вcтановленні дивергентних відношень, що виникають внаслідок реалізації словотвірного потенціалу формально тотожних, але семантично відмінних мовних одиниць. Для досягнення цієї мети розв’язано такі завдання:
1) здійснено комплексний опис словотвірного потенціалу багатозначних дієслів української мови у сфері іменникових девербативів та встановлено ієрархію семантичних факторів, що впливають на реалізацію дериваційних можливостей дієслова;
2) окреслено потенційний набір іменникових дериватів, мотивованих дієсловом, та змодельовано субстантивний блок словотвірної парадигми українського дієслова;
3) вивчено, як семантика багатозначного дієслова впливає на формування і розвиток значеннєвої структури похідних іменників на рівні словотвірних категорій опредмечені значення дієслівних предикатів”, суб’єкт дії”, носій стану”, інструменталь”, локатив”;
4) з’ясовано причини появи лакун у іменниковому блоці дериваційної парадигми полісемантичного дієслова;
5) визначено семантичні типи основ дієслів-мотиваторів, з якими сполучаються суфікси у процесі творення ВДІ;
6) досліджено закономірності поєднання суфіксів граматичної та лексичної предметності з протичленами лексичної опозиції (ЛСВ та омонімами);
7) встановлено й описано типи морфемно зумовлених формально-семантичних відношень у межах різних словотвірних категорій ВДІ;
8) з’ясовано основні умови вияву дивергентних відношень за мотивації ВДІ формально тотожними, але семантично відмінними мовними одиницями.
Об’єктом дослідження є ВДІ сучасної української мови, співвідносні з багатозначними дієсловами та дієсловами-омонімами.
Предметом дослідження є закономірності процесів словотвірної мотивації ВДІ різної категорійної належності у сучасній українській мові.
Методи дослідження. Як основний у дисертації використано описовий метод з прийомами міжрівневої (лексичний, словотвірний, морфемний, синтаксичний рівні) та внутрішньої інтерпретації (переважно опозиційний аналіз), а також прийоми дистрибутивного і компонентного аналізу.
Джерельною базою дослідження є мотиваційні пари дієслово-мотиватор (ЛСВ-мотиватор) → іменник-мотиват” та опозиційні пари типу ЛСВ 1 ЛСВ 2”, дієслово1 дієслово2” (з метою розрізнення графічних позначень посторінкових виносок та омонімічних значень останні у дисертації будемо позначати підрядковим символом). Матеріал отримано способом суцільного добору зі Словника української мови” в 11 томах (СУМ) та доповнено за допомогою Лексичної картотеки Інституту української мови НАН України, що становить близько 3 тисяч лексем. Ілюстративний матеріал дібрано з Лексичної картотеки Інституту української мови НАН України. У процесі дослідження відібрано близько 2 тисяч дієслівних одиниць: ЛСВ (66 %) та омонімів (близько 34%), кожну з яких було зіставлено з іншою формально тотожною одиницею (ЛСВ чи омонімом). За умови однакової характеристики у плані форми, протичлени опозицій виявляють неоднакові словотвірні можливості щодо мотивації похідних ВДІ. Проаналізовано близько 12 тисяч опозиційних пар щодо здатності дієслівних значень мотивувати ВДІ різної категорійної належності.
Наукова новизна роботи полягає в тому, що вона є першим цілісним і комплексним дослідженням мотиваційних зв’язків у підсистемі віддієслівного іменникового словотвору сучасної української мови. У дисертації здійснено системний опис словотвірного потенціалу багатозначних дієслів української мови у сфері іменникових девербативів, встановлено ієрархію семантичних факторів, що впливають на реалізацію дериваційних можливостей дієслова, та з’ясовано причини виникнення лакун у іменниковому блоці дієслівної словотвірної парадигми. У роботі вперше розглянуто проблему мотивації ВДІ у зв’язку з теорією морфемної валентності, встановлено і класифіковано типи формально-семантичних відношень, які постають у межах різних словотвірних категорій ВДІ між суфіксальними морфемами зокрема і лексемами в цілому, виявлено й описано явище словотвірної дивергенції на матеріалі віддієслівної лексики української мови.
Теоретичне та практичне значення одержаних результатів. Закономірності сполучення морфем, встановлені у процесі дослідження, мають важливе значення для з’ясування окремих теоретичних питань дериватології, вироблення загальних правил словотвірного синтезу, що можна використати під час викладання української мови як нерідної у слов’янській та неслов’янській аудиторії. Матеріали і висновки дисертації можна також застосувати у викладанні вузівських курсів та спецкурсів із описового словотвору, написанні підручників та посібників з дериватології, а також для створення тлумачних, словотвірних та спеціальних словників української мови, зокрема кореневого словника віддієслівної лексики.
Апробація результатів дослідження. Основні положення і висновки дисертації обговорено на засіданнях відділу історії та граматики української мови Інституту української мови НАН України, а також на конференціях Актуальні проблеми категорійної граматики” (Переяслав-Хмельницький, 2002 р.), Всеукраїнські науково-теоретичні Граматичні читання ІІ” (Донецьк, 2002 р.), Актуальні проблеми менталінгвістики” (Черкаси, 2003 р.).
Публікації. Основні положення дисертації висвітлено у 4 статтях, які опубліковано у фахових виданнях, затверджених ВАК України.
Обсяг і структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, переліку умовних скорочень, списку використаних джерел (315 найменувань). Обсяг основного тексту дисертації 192 с.

Список літератури

ВИСНОВКИ

1. Складність проблеми словотвірної мотивації полягає у тому, що формально-структурна похідність (мотивованість) не завжди збігається із семантичною. У процесі семантичного розвитку як мотиватор, так і мотиват можуть мати кілька значень, які не завжди співвідносні між собою. Семантика багатозначного мотиватора у багатьох випадках не повністю транспонується в семантику мотивата і навпаки мотивовані одиниці спроможні розвивати додаткові значення, відсутні в значеннєвій парадигмі мотиватора. Цей факт спричиняє необхідність вивчення тих закономірностей, що визначають механізм формування семантики похідних одиниць, мотивованих багатозначними мотиваторами, і детермінують комплекс чинників, релевантних для семантичної мотивації.
2. Значеннєву структуру полісемічного дієслова утворює сукупність ЛСВ, кожен із яких може активно мотивувати похідні ВДІ або навпаки виявляти словотвірну інертність. Причини такої вибіркової” реалізації дериваційного потенціалу формально тотожних одиниць (якими є ЛСВ та дієслова-омоніми) пов’язані з існуванням явища словотвірної дивергенції. Об’єднані спільністю форми, окремі ЛСВ, як і омоніми, виявляють відмінності семантичного плану, внаслідок чого такі одиниці різняться своїми дериваційними можливостями, віддаляючись одна від одної і руйнуючи цим самим єдність лексеми.
3. На семантичному рівні реалізація словотвірного потенціалу багатозначного дієслова (а точніше його ЛСВ) передбачає здатність транспонувати частину сем у похідну одиницю, мотивувати різні типи ВДІ (зі значенням опредмеченої дії чи стану, суб’єкта дії й носія стану, предмета та місця) або лише окремі з них, що зумовлено здебільшого лексико-граматичними ознаками мотиватора і є показником мовних закономірностей, які діють в області структурно-семантичної мотивації. На формальному рівні кожна лексема є впорядкованою єдністю морфем, а тому реалізація дериваційних можливостей дієслова під час творення ВДІ виявляється у сполученні дієслівних основ з іменниковими суфіксами, тобто зумовлена закономірностями морфемної валентності. Продуктивний віддієслівний іменниковий словотвір забезпечує зв’язок формального й семантичного аспектів творення похідних одиниць.
4. Для того, щоб відбулося позитивне” поєднання основи-мотиватора з афіксом, необхідно, щоб вони не протидіяли один одному у формальному та семантичному плані. Дериваційні суфікси вибірково сполучаються з дієслівними основами-мотиваторами, залежно від формально-семантичних якостей цих мотиваторів, тобто афікс підтримує у похідному утворенні те значення, на яке його спрямовує основа. Відповідно, за реалізації словотвірного потенціалу формально тотожних, але семантично відмінних одиниць, афікси увиразнюють ці відмінності на формальному рівні. Явище вибіркової сполучуваності дериваційних афіксів із різними видами основ-мотиваторів було названо словотвірною дивергенцією. Дивергентні відношення виникають унаслідок існування прихованих” семантичних відмінностей між лексичними одиницями, що об’єднані певними ознаками (ЛСВ, омоніми єдність форми). Послідовне зіставлення (опозиційний аналіз) формально тотожних, але семантично відмінних одиниць дає змогу якнайкраще виявити їхні імпліцитні семантико-граматичні ознаки, які безпосередньо впливають на здатність бути мотиватором.
5. Полісемічні дієслова сучасної української мови мають багатий словотвірний потенціал, який вони активно реалізують у творенні ВДІ. Кількість мотивованих девербативів та їхні семантичні різновиди залежать передусім від валентних можливостей дієслова-предиката, зумовлених особливостями його семантичної організації. Своєрідність дієслова як частини мови, що займає центральне місце у реченні, знаходить відображення у структурі його дериваційної парадигми. Іменниковий блок словотвірної парадигми дієслова відображає реалізацію дієслівних валентностей, заповнення кількості відкритих придієслівних іменникових місць”. Особливість вивчення мотиваційних зв’язків багатозначних дієслів полягає в тому, що їхні дериваційні можливості слід аналізувати не на рівні лексеми в цілому, а на рівні кожного окремого ЛСВ.
6. Виявлено такі семантичні ознаки мотиваторів, які є релевантними для продукування іменникових девербативів і спричиняють виникнення дивергентних відношень:
· лексична семантика (належність до певної ЛСГ). Можливий набір та кількість потенційних мотиватів залежить передусім від належності дієслова до певної ЛСГ і є постійним та типовим для кожної з них. Найбільшу кількість іменникових дериватів, які у процесі словотворення називають окремими словами, передбачають дієслівні одиниці з семантикою конкретної фізичної дії, найменшу дієслова стану та відношення;
· семіологічні властивості (співвідношення денотативних і сигніфікативних, конкретних та абстрактних сем у значенні). Належність дієслова до денотативної чи сигніфікативної зони обмежує його словотвірні можливості. Відносно вільно реалізують дериваційний потенціал одиниці денотативно-сигніфікативної зони, які мають оптимальне” для словотвору співвідношення денотата й сигніфіката. Включення до семантики відомостей про певний актант (суб’єкт, об’єкт, адресат, знаряддя, місце дії) в експліцитному чи імпліцитному вигляді різко скорочує словотвірні можливості дієслова. Денотативно-сигніфікативна природа дієслівного значення зумовлює віддієслівну деривацію іменників у двох аспектах: кількісному (впливає на можливість виникнення ВДІ з певними словотвірними значеннями) та якісному (під час мотивації іменника зумовлює його ідіоматичність або відсутність у семантичній структурі прихованих” значень);
· релятивність значення, суб’єктно-об’єктні характеристики (наявність суб’єкта, об’єкта дії, їхні типи). Релевантними для мотивації ВДІ є активність суб’єкта дії, його значеннєва характеристика, належність до класу істот; тип об’єкта дії (предметний, істота чи неістота) чи його відсутність, що, в свою чергу, визначає аспект номінації похідних іменників;
· лексико-граматичні ознаки (видова характеристика, спрямованість дії на досягнення результату, РДД). Аспектуальні характеристики дієслова (ЛСВ) мають провідне значення для продукування ВДІ і найчастіше зумовлюють виникнення дивергентних відношень. Вплив дієслівного виду реалізується через семантику граничності / неграничності дії. За типами видової неоднорідності ЛСВ полісемантичні дієслова української мови можна класифікувати на три групи: 1) лексеми НДВ з одновидовими (неграничними) та парновидовими (потенційно граничними) ЛСВ; 2) лексеми ДВ з одновидовими (граничними) та парновидовими ЛСВ; 3) парновидові ЛСВ (НДВ потенційно граничні та ДВ), у яких кожна з видових форм має відповідний одновидовий ЛСВ (тільки НДВ неграничний або тільки ДВ граничний). Категорія граничності / неграничності та РДД найбільшою мірою впливають на продукування синтаксичних дериватів, але водночас визначають деякі аспекти мотивації суб’єктних та об’єктних девербативів. Найбільшу словотвірну активність виявляють потенційно граничні (парновидові) ЛСВ. Рівномірне співвідношення процесних та результативних сем у семантиці цих значеннєвих одиниць забезпечує вільне продукування синтаксичних та лексичних дериватів. Одновидовим дієслівним одиницям (неграничним (тільки НДВ) та граничним (тільки ДВ)) притаманна послаблена словотвірна активність, зумовлена їхньою семантикою, позначенням, відповідно, дієслівної дії, яка взагалі не передбачає результативного завершення, або дії, яка вже досягла кінцевої мети спрямування. Одновидові неграничні дієслова (ЛСВ) НДВ виявляють вибіркову словотвірну активність: ВДІ дії, що позначають тривалу, протяжну, не спрямовану на досягнення результату дію, мотивують ЛСВ з процесним значенням за умови активного суб’єкта дії, переважно істоти. Одиниці-мотиватори зі значенням стану, статичної ознаки, властивості, здібності, уміння, а не процесу синтаксичних девербативів не мотивують, але можуть реалізувати словотвірні можливості у продукуванні суб’єктних назв у характеризувальному плані. Граничні дієслова (ЛСВ) ДВ (парновидові), внаслідок надмірного вираження результату дії (актуалізація якого зумовлена дієслівним префіксом), якщо й мотивують іменники дії, то з яскраво вираженим результативним значенням. Одновидові дієслова (ЛСВ) ДВ таких іменників взагалі не мотивують. Проте семантика результативності граничних дієслів зумовлює активну мотивацію предметно-результативних девербативів із широким діапазоном часткових значень. Семантичні розряди дієслів, які виділяють на основі подібності типів перебігу та розподілу в часі дієслівної дії і кваліфікують як РДД, теж накладають обмеження на мотивацію синтаксичних дериватів. Не мотивують іменників дії значення результативності, інтенсивності, фазовості, визначеної тривалості, несумісні з вираженням тривалої дії, процесу;
· стилістичне маркування. До семантичної структури більшості полісемічних дієслів української мови, крім прямого лексичного значення, входять переносні, спеціально-термінологічні, фразеологічно зумовлені, діалектні, розмовні, застарілі та ін. Стилістичне маркування дієслівного значення здебільшого спричиняє обмеження його словотвірних можливостей і виникнення дивергентних відношень. За ступенем реалізації словотвірного потенціалу в синтаксичних дериватах значення полісемантичних та омонімічних дієслів сучасної української мови можна розташувати так: прямі (найуживаніші), спеціально-термінологічні, переносні, розмовні, застарілі, рідковживані, діалектні, фразеологічно зумовлені;
· словотвірні особливості (походження, словотвірна будова). Структурно-семантична похідність дієслова від інших частин мови обмежує його словотвірну активність і в багатьох випадках є причиною утворення лакун у сфері віддієслівної іменникової деривації. Проте ми не зупинялися на детальному розгляді цього чинника, оскільки він пов’язаний з характеристикою дієслівної лексеми в цілому і не виявляється на рівні ЛСВ.
7. Формальна будова основи-мотиватора теж не завжди пристосована для поєднання з афіксами, внаслідок чого виникають перешкоди для сполучення морфем (структурний тип основи, префіксація, фактор довжини слова, чинники фонетичного плану та ін.). В цілому, фактори, що визначають словотвірні потенції дієслівних одиниць, діють комплексно, а тому не завжди підлягають виокремленню й класифікації. Окрім того, виникнення ВДІ зумовлене й залежить передусім від потреб спілкування і підпорядковане мовній нормі.
8. Різні типи ВДІ різняться не тільки індивідуальним лексичним значенням, успадкованим” від мотиватора, а й типом словотворчих афіксів та їхніми функціями. Основним організуючим принципом побудови семантико-словотвірних відношень у мікросистемі дієслово → іменник” є семантичний. Вибір дериваційного суфікса для оформлення похідного іменника регулює низка чинників, головним із яких є семантичний. Кожен суфікс поєднується лише з певним колом дієслівних основ, тому дослідження умов реалізації валентних можливостей суфіксальних морфем допомагає передбачити потенційні слова.
9. У сфері віддієслівного іменникового словотвору наявні асиметричні відношення між змістом та формою. Інваріантні словотвірні значення ВДІ знаходять вираження у численних формальних одиницях мови. Одночасне співіснування у мові спільнокореневих різносуфіксальних девербативів однієї категорійної належності ще раз доводить, що суфіксальна морфема є двобічною мовною одиницею, яка має зміст та форму й спроможна до варіювання як у плані змісту (морфемно-семантичне варіювання), так і в плані форми (формальне варіювання). За такого підходу різні типи відношень між ВДІ зумовлені тими формально-семантичними відношеннями, в які вступають морфеми як складники словотвірно мотивованих слів. Формально-семантичні відношення, що виникають між суфіксами іменникових девербативів, вкладаються у такі дев’ять типів:
· відношення абсолютної тотожності притаманні суфіксальним морфемам, які, за однакового звучання й написання, виконують спільну семантичну функцію у різних іменниках;
· відношення формального варіювання пов’язують суфіксальні морфеми, які, частково збігаючись у формальному плані, передають тотожне словотвірне значення;
· різнозвучні суфікси, поєднуючись із тією самою дієслівною основою, можуть функціонувати як рівноправні, взаємозамінні, дублетні форми, тобто пов’язуватися відношеннями дублетності. Однак взаємозаміна спільнокореневих ВДІ з суфіксами-дублетами відбувається рідко, бо навіть за наявності тотожного словотвірного значення, у всіх семантико-стилістичних відтінках вони майже не збігаються;
· відношення семантичного варіювання суфіксальних морфем у сфері ВДІ малопоширені. Полісемантичними вважаємо формально тотожні суфікси, які передають спільне дериваційне значення (типу суб’єкт дії”, об’єкт дії”, дія з вказівкою на час її виконання”, предмет”), але різняться семантичними відтінками;
· синонімія визначальний тип відношень між словотворчими суфіксами ВДІ. У сфері іменникових девербативів синонімічні відношення мають два вияви: 1) формальне варіювання суфіксів супроводжуване варіюванням їхньої семантики (формально-семантичне варіювання); 2) різнозвучні суфіксальні морфеми передають близьке, але не тотожне дериваційне значення (різноморфемна синонімія). Кожен суфікс спеціалізується” на переданні певного додаткового семантико-стилістичного відтінку або ж закріплений за певною сферою функціонування;
· відношення омонімії дериваційних суфіксів у сфері віддієслівного іменникового словотвору також має два різновиди: 1) омонімія суфіксів, що поєднуються з різними дієслівними основами; 2) омонімія суфіксів, що сполучаються зі спільнокореневими дієслівними основами. Деривати другого підтипу є результатами семантичної транспозиції дієслово → іменник”;
· відношення паронімії суфіксів ВДІ є малопоширеним явищем. Їх спостерігаємо тоді, коли абсолютно різнозначні морфеми є близькозвучними;
· відношення абсолютної розбіжності існують між різнозначними та різнозвучними суфіксами.
10. Одночасне співіснування у мові кількох спільнокореневих девербативів із тотожним словотвірним значенням спричинене дивергентними функціями їхніх суфіксальних морфем. У сфері віддієслівного іменникового словотвору ці функції полягають передусім у переданні аспектуальних ознак мотиваторів видових значень та семантики РДД. Зокрема, суфікси синтаксичних девербативів можуть передавати протяжність дії в часі, її повторюваність чи безперервність, результативність, одноактність, інтенсивність, масштабність прояву, кількісні характеристики, семантику дії (як сукупності мікродій) чи стану. Суфікси дериватів лексичного типу найчастіше відображають ступінь узагальнення значення, а також стилістичне та експресивне забарвлення.
11. Паралельні віддієслівні суфіксальні утворення виникають у мові не випадково й хаотично, їхня поява є закономірною і вмотивованою. Спільність у плані вираження кореневої морфеми та тотожність словотвірного значення дає змогу таким іменникам вступати в синонімічну взаємодію. Проте, навіть маючи спільне дериваційне значення, ці ВДІ не можуть вільно взаємозамінюватися, оскільки різняться частковими, конкретизованими семантичними відтінками, зумовленими наявністю того чи того суфікса. Ідентифікуючись на основі спільного загального словотвірного значення, паралельні спільнокореневі ВДІ конкурують між собою і виявляють такі типи формально-семантичних відношень:
· формальне варіювання іменникових лексем зумовлене формальними відмінностями морфем (кореневих і суфіксальних);
· дублетні відношення між спільнокореневими девербативами однієї категорійної належності виникають унаслідок функціонування дублетних суфіксів, тому це вже не лексична, а словотвірна дублетність;
· семантичне варіювання пов’язує лексеми з багатозначними суфіксами;
· більшість спільнокореневих ВДІ з тотожним дериваційним значенням пов’язані відношеннями формально-семантичного варіювання і є словотвірними суфіксальними синонімами;
· відношення омонімії спостерігаємо тоді, коли одна і та сама дієслівна основа поєднується з омонімічними суфіксами;
· паронімія має два вияви: лексична (пов’язує лексеми з близькозвучними, але різнозначними кореневими морфемами) та словотвірна (властива ВДІ з близькозвучними, але різнозначними суфіксами);
· повна розбіжність існує між спільнокореневими ВДІ з різними дериваційними значеннями або між різнофункціональними девербативами, утвореними за однією словотвірною моделлю.
Між суфіксальними морфемами ВДІ та девербативами в цілому також можуть виникати проміжні” типи відношень, зумовлені існуванням перехідних явищ між багатозначністю та омонімією, варіюванням формальним та формально-семантичним, формально-семантичним та паронімією, формальним варіюванням та дублетністю, дублетністю та синонімією та ін.
12. У віддієслівному суфіксальному словотворі реалізуються два протилежні, але тісно взаємопов’язані явища: дивергенція розбіжність словотвірних можливостей формально тотожних дієслівних одиниць, що виявляється у різній кількості й різному суфіксальному оформленні” похідних ВДІ, та конвергенція зближення у формальному і семантичному плані первинно різних дієслів за рахунок мотивації однотипних похідних із спільними суфіксами. Проте між дивергенцією та конвергенцією немає суперечності, оскільки та сама мовна одиниця, виявляючи дивергентні відношення на рівні своїх ЛСВ, входить у конвергентні ряди разом з іншими, відмінними від неї, мотиваторами за рахунок спільного словотвірного значення.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абдуллаев Х.Н. Синкретизм семантики словообразовательной модели отглагольных существительных с суффиксом -ние // Актуальные проблемы русского словообразования. Ташкент: Укитувчи, 1985. С. 277-280.
2. Адамец П. Очерк функционально-трансформационного синтаксиса современного русского языка. Т. 1. Прага: SPN, 1973. 193 с.
3. Андерш Й.Ф. Валентність // Українська мова: Енциклопедія. К., 2000. С. 59.
4. Анищева О.Н. Типология объектной лексической сочетаемости глаголов созидания и разрушения в русском языке: Автореф. дис. ... канд. филол. наук: 10.02.02. Воронеж, 1981. 19 с.
5. Апресян Ю.Д. Дистрибутивный анализ значений и структурные семантические поля // Лексикографический сборник. 1962. - № 5. С. 52-72.
6. Арнольд И.В. Семантическая структура слова в современном английском языке и методика её исследования. Л.: Просвещение, 1966. 192 с.
7. Арутюнова Н. Д. Предложение и его смысл: Логико-семантические проблемы. М.: Н., 1976. 383 с.
8. Ахманова О.С. Очерки по общей и русской лексикологии. М., 1957. - 295 с.
9. Ацаркина Т.А. Семантика глагола и его словообразовательные возможности (на материале глаголов движения в польском языке в сопоставлении с чешским и русским) // Проблемы изучения отношений эквивалентности в славянских языках / Под ред. С.Сятковского и Т.С.Тихомировой. М., 1997. С. 215 222.
10. Бабайцева В.В. Зона синкретизма в системе частей речи современного русского языка // Филологические науки. 1983. № 5. С. 35-42.
11. Балли Ш. Общая лингвистика и вопросы французского языка. М., 1955. 416 с.
12. Бацевич Ф.С. Співвідношення типів смислової імпліцитності // Мовознавство. № 5. 1993. С. 54 59.
13. Бацевич Ф.С., Космеда Т.А. Очерки по функциональной лексикологии. Львов, 1997. 392 с.
14. Безпояско О.К. Суфікси граматичної предметності // Безпояско О.К., Городенська К.Г. Морфеміка української мови. К.: Наукова думка, 1987. С. 103-122.
15. Безпояско О.К. Суфікси семантичної предметності // Безпояско О.К., Городенська К.Г. Морфеміка української мови. К.: Наукова думка, 1987. С. 26-90.
16. Безпояско О.К. Розкрійник розкроювальник // Культура слова. 1988. № 35. С. 60-62.
17. Безпояско О.К. Іменні граматичні категорії (функціональний аналіз). К.: Наукова думка, 1991. 172 с.
18. Безпояско О.К., Городенська К.Г. Морфеміка української мови. К.: Наукова думка, 1987. 211 с.
19. Беляева Т.М. Словообразовательная валентность глагольных основ в английском языке: Учеб. пособие для яз. отд. ун-тов и пед. ин-тов. М.: Высшая школа, 1979. 184 с.
20. Бесолова Е.Б. Непроизводные глагольные основы как производящая база в современном русском словообразовании: Автореф. дис. канд. филол. наук: 10.02.01. Ростов-на-Дону, 1975. 19 с.
21. Білоусенко П.І. Історія суфіксальної системи українського іменника (назви осіб чоловічого роду). К.: КДПІ, 1993. 215 с.
22. Білоусенко П.І., Німчук В.В. Нариси з історії українського словотворення (Суфікс -иця). К. Запоріжжя: ЗДУ, 2002. 206 с.
23. Богданов В.В. Семантико-синтаксическая организация предложения. Л., 1977. 204 с.
24. Богородицкий В.А. Общий курс русской грамматики (из университетских чтений). Изд. 5-е, перераб. ОГИЗ, СОЦЭГИЗ, М.-Л., 1935. 358 с.
25. Бодуэн де Куртене И.А. Избранные труды по общему языкознанию. Т. 2. М.: Изд-во АН СССР, 1963. 391 с.
26. Бондарко А.В. Принципы функциональной грамматики и вопросы аспектологии. Л., 1983. 208 с.
27. Бондарко А.В. Основы функциональной грамматики. Языковая интерпретация времени / Санкт-Петербургский гос. ун-т. С.-Пб.: Изд-во С.-Петербургского ун-та, 1999. 260 с.
28. Бразаускене Е.М. Словообразовательный потенциал префиксальных глаголов современного русского языка: Автореф. дис. ... канд. филол. наук: 10.02.01 / АН СССР, Институт русского языка. М., 1991. 22 с.
29. Булатова Л.Н. Отглагольные существительные на -нье, -тье в русских говорах // Труды Института языкознания АН СССР. М., 1957. Т. VІІ. 416 с.
30. Булин П.В. Семантика глаголов и отглагольные имена существительные с суффиксом -к(а) // Актуальные проблемы русского словообразования. Ташкент: Укитувчи, 1985. С. 31-37.
31. Булыгина Т.В. К построению типологии предикатов в русском языке // Семантические типы предикатов. М.: Н., 1982. С. 7-85.
32. Вараксин Л.А. Семантический аспект русской глагольной префиксации. Екатеринбург, 1996. 210 с.
33. Васильев Л.М. Методы семантического анализа // Исследования по семантике. Вып 1. - Уфа, 1975. С. 158-172.
34. Васильев Л.М. Семантика русского глагола. М.: Высшая школа, 1981. 184 с.
35. Васильев Л.М. Современная лингвистическая семантика. М.: Высшая школа, 1990. 174 с.
36. Васильева Н.А. Глагольный понятийно-категориальный потенциал nomina actionis немецкого языка и их эквивалентов в русском языке: Автореф. дис. ... канд. филол. наук: 10.02.04. Калинин, 1979. 18 с.
37. Венедина Л.Г. Истоки и принципы фукциональной лингвистики // Функциональное направление в современном французском языкознании: Реферативный сборник. М., 1980. С. 7-41.
38. Вербовська І.Т. Словотвірна синонімія і словотвірна варіантність прикметників української мови : Автореф. дис. ... канд. філол. наук: 10.02.01. / Львівський нац. ун-т ім. Івана Франка. Львів, 2001. 20 с.
39. Виноградов В.В. Русский язык. (Грамматическое учение о слове). М., 1972. 784 с.
40. Виноградов В.В. О формах слова // Избранные труды. Исследования по русской грамматике. М.: Наука, 1975. С. 33-50.
41. Виноградов В.В. Об основном словарном фонде и его семантико-словообразующей роли в истории языка // Избранные труды. Лексикология и лексикография. М.: Наука, 1977. С. 47-68.
42. Винокур Г.О. Глагол или имя? (Опыт стилистической интерпретации) // Русская речь: Сборники. Новая серия / Под ред. Л.В.Щербы. Вып. 3. Л.: «AKADEMIA», 1928. С. 75-94.
43. Винокур Г.О. Избранные работы по русскому языку. М.: Учпедгиз, 1959. 499 с.
44. Винокур Г.О. О языке художественной литературы: Учебн. пособие для филол. спец. вузов / Сост. Т.Г.Винокур. М.: Высшая школа, 1991. 448 с.
45. Вихованець І.Р. Синтаксис знахідного відмінка в сучасній українській мові. К.: Наукова думка, 1971. 120 с.
46. Вихованець І.Р. Система відмінків української мови. К.: Наукова думка, 1987. 231 с.
47. Вихованець І.Р. Частини мови в семантико-граматичному аспекті. К.: Наукова думка, 1988. 256 с.
48. Вихованець І.Р. Нариси з функціонального синтаксису української мови. К.: Наукова думка, 1992. 224 с.
49. Вихованець І.Р. Принципи категорійної граматики української мови // ІІІ Міжнародний конгрес україністів. Мовознавство (26-29 серпня 1996 р.). Харків, 1996. С. 177-181.
50. Вихованець І.Р. Теоретичні засади категорійної граматики української мови // Наукові записки Вінницького держ. пед. ун-ту. Серія: Філологія. 2000. Вип. 2. С. 3-6.
51. Вихованець І.Р., Городенська К.Г., Русанівський В.М. Семантико-синтаксична структура речення. К.: Наукова думка, 1983. 219 c.
52. Возний Т.М. Семантичний взаємозв’язок між твірними іменниками і похідними дієсловами на -ити // Мовознавство. 1977. № 3. С. 29-34.
53. Возний Т.М. Словотвір дієслів в українській мові у порівнянні з російською та білоруською. Львів: Вища школа, 1981. 187 с.
54. Вольф Е.М. Состояние и признаки // Семантические типы предикатов. М., 1982. С. 58-72.
55. Востоков А.Х. Русская грамматика. Спб., 1874. 216 с.
56. Гаврюшенко В.Г. Деривационная структура имён действия в современном русском литературном языке: Автореф. дис. ... канд. филол. наук: 10.02.01. Ташкент, 1975. 28 с.
57. Гайсина Р.М. Синтагматическая характеристика глаголов отношения // Синтаксис и интонация. Вып. 3. - Уфа, 1976. С. 41