ДІЯЛЬНІСТЬ ПРОКУРОРА В КОНТРОЛЬНИХ СТАДІЯХ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ

Короткий опис

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ОДЕСЬКА НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ

На правах рукопису

Фідря Юлія Олександрівна

УДК 352.075 (477)

ДІЯЛЬНІСТЬ ПРОКУРОРА В КОНТРОЛЬНИХ СТАДІЯХ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ

Спеціальність 12.00.10 – судоустрій; прокуратура та адвокатура

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник
Долежан Валентин Володимирович
доктор юридичних наук, професор

Одеса – 2010

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………............................4

РОЗДІЛ 1. РОЛЬ ПРОКУРОРА В ЗАБЕЗПЕЧЕННІ ЗАКОННОСТІ У КОНТРОЛЬНИХ СТАДІЯХ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ……………….12
1.1. Судово-правова реформа і основні напрямки вдосконалення контрольних стадій кримінального процесу……………………………………….….………...…12
1.2. Завдання участі прокурора у перегляді судових рішень в апеляційному, касаційному порядку та в порядку виключного провадження.………………..…..26
Висновки до розділу 1……………..…………………………...………….……37

РОЗДІЛ 2. УЧАСТЬ ПРОКУРОРА В АПЕЛЯЦІЙНОМУ ПРОВАДЖЕННІ………………………………………………………..……….….40
2.1. Поняття та особливості апеляційного провадження…………....…..........40
2.2. Підстави та порядок ініціювання прокурором перегляду судових рішень у кримінальних справах в апеляційному порядку……………………………….....59
2.3. Участь прокурора у розгляді кримінальних справ в апеляційному порядку………………………………………………………………………...……...80
Висновки до розділу 2…………………………………………………..…........95

РОЗДІЛ 3. УЧАСТЬ ПРОКУРОРА В КАСАЦІЙНОМУ ПРОВАДЖЕННЯ……………………………………………………..……………..97
3.1. Поняття та особливості касаційного провадження………..….….............97
3.2. Підстави та порядок ініціювання прокурором касаційного провадження……………………………….…………………………………….......114
3.3. Участь прокурора у розгляді кримінальних справ в касаційному порядку…………………………………..…………...……...………………...…….126
Висновки до розділу 3……………………………………………………..…..136

РОЗДІЛ 4. УЧАСТЬ ПРОКУРОРА У ВИКЛЮЧНОМУ ПРОВАДЖЕННІ…………………………………………………………………...140
4.1. Поняття та особливості виключного провадження………......…..........140
4.2. Проблеми ініціювання прокурором виключного провадження та його участі у ньому………………………………………………….…………….…...…164
Висновки до розділу 4…………………………………….……………….…..183

ВИСНОВКИ……..………………………..………………………..……..….187

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………….……………..…...196

ДОДАТКИ……………….………….…….….…………………………….…..213

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Демократизація суспільства в умовах створення в Україні нової моделі соціально-економічного і політичного розвитку тісно пов’язана із реформуванням законодавства, його наближенням до кращих європейських і світових зразків. Вирішення проблеми захисту прав і свобод людини і громадянина має при цьому органічно поєднуватися з протидією злочинності, усуненням її причин і умов, що сприяють вчиненню злочинів. Велику роль у цьому відіграє точне і однакове застосування органами розслідування, прокуратури і судами кримінально-процесуального закону з метою захисту прав потерпілих від злочину, осіб, підданих кримінальному переслідуванню; інтересів держави і суспільства.
Упродовж минулого і нинішнього десятиліть було чимало зроблено для удосконалення кримінально-процесуального законодавства і законодавства про діяльність прокуратури у кримінальному процесі, зокрема в результаті «малої судової реформи» 2001 року. Проте не всі актуальні питання при цьому були вирішені і, більше того, з’явилися нові проблеми, обумовлені недостатньою виваженістю деяких законодавчих новацій. Украй затягнувся процес прийняття нового Кримінально-процесуального кодексу України.
У діяльності судів з розгляду кримінальних справ ще має місце чимало порушень законності. У зв’язку з цим першочергового значення набуває виправлення судових помилок на контрольних стадіях кримінального процесу, до яких відносяться апеляційне, касаційне і виключне провадження.
Особливе місце серед ініціаторів перегляду рішень судів першої інстанції у кримінальних справах і учасників розгляду цих справ в судах апеляційної та касаційної інстанції відіграє прокурор. Маючи рівні процесуальні права з підсудним, захисником, потерпілим, його представником, прокурор був і залишається носієм принципово інших обов’язків, що випливають з його законоохоронного статусу в суспільстві.
Проблеми участі прокурорів у контрольних стадіях процесу були предметом досліджень таких науковців, як Ю. Аленін, Н. Бобечко, І. Вернидубов, Ю. Грошевой, Ю. Гурджі, Л. Давиденко, В. Долежан, П. Каркач, М. Косюта, О. Костюченко, Р. Куйбіда, Л. Лобойко, В. Маляренко, І. Марочкін, О. Михайленко, І. Мірошников, М. Пашковський, Ю. Полянський, В. Попелюшко, М. Руденко, В. Середа, В. Тертишник, В. Тищенко, В. Фінько та інших (Україна); В. Алєксеєв, К. Амірбеков, В. Басков, М. Вєдіщев, М. Громов, Л. Карнеєва, Н. Ковтун, В. Маслов, І. Мухін, І. Перлов, І. Петрухін, В. Познанський, А. Резниченко, М. Строгович, А. Тушев, С. Шестакова та інших (Росія), визначних дореволюційних дослідників В. Случевського, І. Фойницького.
Проте проблеми діяльності прокуратури в контрольних стадіях кримінального процесу є настільки складними і багатоплановими, що потребують продовження ґрунтовних наукових досліджень у цьому напрямку, особливо у зв’язку із перспективою прийняття нового Закону України «Про прокуратуру» і нового Кримінально-процесуального кодексу України. На особливу увагу заслуговує науковий аналіз участі прокурорів у зазначених вище стадіях кримінального процесу.
Усе це підтверджує актуальність проведеного в роботі комплексного дослідження участі прокурора в перегляді судових рішень у кримінальних справах.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію підготовлено відповідно до перспективного плану наукових досліджень Одеської національної юридичної академії «Традиції та новації в сучасній українській державності та правовому житті» на 2006-2010 роки (державний реєстраційний номер 0106U004970) і плану науково-дослідної діяльності кафедри організації судових та правоохоронних органів, який є складовою частиною зазначеного перспективного плану.
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є комплексна розробка теоретичних і практичних аспектів участі прокурора в апеляційному, касаційному і виключному провадженні у кримінальних справах. Для досягнення цієї мети в роботі поставлено і вирішено такі завдання:
дослідити еволюцію розвитку стадій перегляду судових рішень у кримінально-процесуальному законодавстві України;
здійснити порівняльний аналіз сучасного стану і перспектив розвитку цієї частини кримінально-процесуального законодавства та відповідних норм радянського законодавства, законодавства Російської Федерації з урахуванням можливих змін у чинному та новому КПК України;
визначити особливості правового статусу прокурора як учасника процесу перегляду рішень судів у кримінальних справах загалом і на окремих контрольних стадіях кримінального судочинства;
вивчити і проаналізувати практику участі прокурора у відповідних стадіях процесу на основі матеріалів кримінальних справ і судових рішень;
сформулювати і внести пропозиції щодо удосконалення правового статусу прокурора як учасника контрольних стадій кримінального процесу;
внести пропозиції щодо удосконалення організації діяльності прокурора з ініціювання перегляду судових рішень та його участі в апеляційному, касаційному провадженні і в перегляді судових рішень в порядку виключного провадження.
Об’єктом дослідження є коло кримінально-процесуальних правовідносин, пов’язаних з участю прокурора у контрольних стадіях кримінального судочинства.
Предметом дослідження є кримінально-процесуальне законодавство, яке регламентує участь прокурора в апеляційному, касаційному провадженні і у перегляді судових рішень в порядку виключного провадження.
Методи дослідження. Методологічною основою роботи є загальнонаукові та спеціальні методи наукового пізнання. Як універсальний і загальнонауковий було використано діалектичний метод, завдяки якому діяльність прокурора в контрольних стадіях кримінального процесу та проблеми судочинства в цій сфері розглянуті в їх постійному розвитку і взаємозв’язку при усуненні суперечностей. Для дослідження ґенези контрольних стадій кримінального процесу використано історико-правовий метод. Логіко-правовий метод і метод системного аналізу застосовано у процесі тлумачення окремих актів законодавства в їх системному зв’язку з іншими законодавчими актами. За допомогою порівняльно-правового методу зіставлялись положення чинного КПК та його офіційного проекту (реєстр. № 1233 від 13 грудня 2007 року), норми кримінально-процесуального законодавства України, Росії та інших держав, а також правові позиції судів і прокурорів при розгляді справ. За допомогою догматичного методу виявлялися недоліки норм законодавства і нормативних актів Генерального прокурора України і формулювалися пропозиції щодо їх удосконалення. Використання аналітичного методу дозволило оцінити позиції окремих науковців з розглянутих у роботі проблем. За допомогою соціологічного методу з’ясовувалася думка прокурорів і суддів з окремих питань, висвітлених у роботі.
Емпіричною основою дослідження є статистичні дані про результати перегляду судових рішень у контрольних стадіях кримінального процесу, матеріали 110 кримінальних справ і 250 вивчених судових рішень, практика діяльності прокуратури у цій сфері.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим у незалежній Україні комплексним монографічним дослідженням, присвяченим правовому статусу прокурора як учасника перегляду судових рішень у контрольних стадіях кримінального процесу.
У дисертаційній роботі:
уперше:
сформульовано авторські варіанти визначень апеляційного провадження, касаційного провадження, провадження у зв’язку з нововиявленими обставинами, виняткового провадження;
доведено, що вітчизняним інститутам апеляційного і касаційного провадження властиві елементи ревізійного перегляду судових рішень;
запропоновано доповнити статтю 370 КПК України новою частиною такого змісту: «Суд апеляційної та касаційної інстанції може з урахуванням матеріалів справи визнати істотними такі порушення кримінально-процесуального закону, які безпосередньо обумовили необґрунтованість вироку, постанови або ухвали суду»;
обґрунтовано особливу роль прокурора як учасника кримінального процесу, який здатен мінімізувати можливі негативні наслідки застосування принципу диспозитивності оскарження судових рішень, взявши участь у розгляді справи на будь-якій стадії процесу;
сформульовано висновок, що завдання прокурора-учасника контрольних стадій кримінального процесу поділяються на основні: а) продовження підтримання державного обвинувачення за наявності підстав; б) сприяння виконанню вимог закону про всебічний, повний і об’єктивний розгляд справ та постановленню судових рішень, що ґрунтуються на законі; в) захист прав і свобод учасників процесу і додаткові: а) недопущення набрання законної сили і виконання незаконного та необґрунтованого судового рішення; б) своєчасне ініціювання перегляду неправосудних рішень; в) виявлення злочинних правопорушень представників органів розслідування, суддів та деяких інших учасників процесу при перегляді судового рішення за нововиявленими обставинами;
обґрунтовано, що участь прокурора у розгляді справ у суді апеляційної і касаційної інстанцій у разі, коли представник прокуратури не подавав апеляції і касаційного подання, спрямовано на сприяння забезпеченню законності судочинства, захист прав учасників процесу, реалізацію принципу змагальності за присутності сторони захисту, обстоювання думки про залишення судового рішення без змін за наявності для цього підстав;
запропоновано на законодавчому рівні (у КПК і Законі України «Про прокуратуру») закріпити не лише право, але й обов’язок прокурора ініціювати, за наявності підстав, перегляд незаконних і необґрунтованих судових рішень;
визнано за необхідне закріпити в КПК України у загальному вигляді обов’язковість участі прокурора в апеляційному розгляді справ, а також у розгляді справ відповідно до пункту 2 частини 1 статті 400-4 КПК, назвавши для зручності термінології таке провадження винятковим провадженням; передбачити у КПК право прокурора, який безпосередньо подав апеляцію чи вніс касаційне подання, на участь у розгляді їх судом відповідної інстанції;
запропоновано передбачити у КПК України, що прокурор, який бере участь у перегляді судових рішень судами вищих інстанцій, дає вмотивовані висновки щодо законності рішень, обґрунтованості процесуальних актів прокуратури та інших посадових осіб, які здійснювали провадження у справі;
внесено пропозицію віднести вирішення усіх процесуальних питань перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами до компетенції прокуратур обласного рівня;
обґрунтовано, що участь прокурора у перегляді судових рішень за нововиявленими обставинами охоплює такі етапи його діяльності у сфері кримінального судочинства: проведення розслідування нововиявлених обставин за нормами КПК, порушення кримінальної справи за фактами фальсифікацій та інших злочинних порушень при розслідуванні і розгляді справи, нагляд за розслідуванням, участь у судовому розгляді за правилами перегляду судових рішень у касаційному порядку;
до галузевого Наказу Генерального прокурора України від 19 вересня 2005 року № 5 гн «Про організацію участі прокурорів у судовому розгляді кримінальних справ та підтримання державного обвинувачення» запропоновано внести такі зміни і доповнення:
а) доповнити пункт 1.6. вказівкою щодо заміни прокурора, призначеного для участі у розгляді справи апеляційною чи касаційною інстанцією, у разі принципових розбіжностей з приводу позиції у справі при погодженні висновку;
б) доповнити пункт 9 абзацом такого змісту: «Керівникам прокуратур особисто брати участь у розгляді судами апеляційної і касаційної інстанції найбільш складних і резонансних справ»;
удосконалено:
аргументацію щодо скасування обмеження однорічним строком перегляду виправдувального вироку з ініціативи прокурора, потерпілого чи його представника;
міркування щодо потреби надати прокурору право ініціювати перед судом касаційної інстанції питання про зупинення виконання покарання щодо осіб у місцях позбавлення волі до остаточного перегляду судового вироку щодо них, а суду – вирішувати дане питання;
аргументацію на користь можливості оскарження в судовому порядку постанови прокурора про відмову у розслідуванні нововиявлених обставин;
набули подальшого розвитку:
пропозиції щодо удосконалення апеляційного і касаційного провадження у кримінальних справах;
міркування щодо потреби розширення кола працівників прокуратури, яким надано право вносити апеляційні подання.
Практичне значення одержаних результатів. Сформульовані в дисертації положення можуть бути використані у:
правотворчості – для розвитку законодавства про прокуратуру та кримінально-процесуального законодавства;
правозастосовчій сфері – для удосконалення організації діяльності прокурорів щодо участі у контрольних стадіях кримінального процесу (акт впровадження № 3-1785 від 15 травня 2009 року апеляційного суду Волинської області; акт впровадження № 3/1974 від 17 липня 2009 року апеляційного суду Рівненської області; акт впровадження від 30 липня 2009 року прокуратури Волинської області);
науково-дослідній сфері – для подальших наукових досліджень діяльності прокуратури у кримінальному судочинстві;
навчальному процесі – при викладанні навчальних дисциплін «Судові та правоохоронні органи України», «Прокурорський нагляд» і «Кримінально-процесуальне право» (акт впровадження № 3/2390 від 13 липня 2009 року Волинського національного університету імені Лесі Українки).
Апробація результатів дисертаційного дослідження. Основні положення дисертації доповідалися на міжнародних і регіональних наукових конференціях у ВНЗ: «Актуальні питання реформування правової системи України» (м. Луцьк, 28 травня 2005 р., 2-3 червня 2006 р., 1-2 червня 2007 р., 30-31 травня 2008 р.); «Формування правової держави в Україні: проблеми і перспективи» (м. Тернопіль, 11 квітня 2008 р., 24 квітня 2009 р.); «Актуальні проблеми юридичної науки» (м. Хмельницький, 26-27 жовтня 2007 р., 28-29 листопада 2008 р.); «Проблеми вдосконалення правового забезпечення прав та основних свобод людини і громадянина в Україні» (м. Івано-Франківськ, 22 квітня 2005 р., 28 квітня 2006 р., 20 квітня 2007 р.); «Верховенство права у процесі державотворення та захисту прав людини в Україні» (м. Острог,
30-31 травня 2008 р.); «Актуальні проблеми формування громадянського суспільства та становлення правової держави» (м. Черкаси, 5-6 червня
2008 р.); «Визначальні тенденції генезису державності і права» (м. Миколаїв, 23-24 листопада 2007 р.); «Развитие государственности и права в Украине: реалии и перспективы» (м. Сімферополь, 24 квітня 2009 р.); «Правове життя сучасної України» (м. Одеса, 29-30 травня 2009 р.). Всі тези виступів опубліковані.
Публікації. Основні теоретичні висновки і практичні пропозиції, що містяться у дисертації, сформульовані у двадцяти трьох одноосібних публікаціях, у тому числі в семи наукових статтях у збірниках, що входять до переліку наукових фахових видань, затверджених ВАК України.
Структура дисертації обумовлена метою, предметом і завданнями дослідження. Дисертація складається із вступу, чотирьох розділів, які охоплюють десять підрозділів, висновків (за розділами і загального), додатків та списку використаних джерел (200 найменувань). Повний обсяг дисертації – 224 сторінки, з них основного тексту – 195 сторінок.

Список літератури

ВИСНОВКИ

У незалежній Україні розвиток інституту перегляду судових рішень у кримінальних справах відбувався на всіх етапах судової реформи, починаючи від першого варіанту її Концепції 1992 року і до затвердження Президентом України у 2006 році Концепції вдосконалення судівництва.
В результаті «малої судової реформи» (червень-липень 2001 року) у контрольних стадіях процесу були визначені такі види провадження: апеляційне, касаційне та виключне.
Відновлення інституту апеляції потягнуло за собою реформування касаційного провадження, яке займає власну нішу в системі контрольних стадій і передбачає перевірку судового рішення з точки зору дотримання та правильності застосування норм права. Підвищення ефективності касаційного перегляду вимагає оптимального визначення статусу органів, які його здійснюють, та пошуку варіантів вирішення цієї проблеми у новому Законі про судоустрій та новому КПК.
У ході «малої судової реформи» колишнє наглядове провадження було трансформовано у виключне провадження, а провадження у зв’язку з нововиявленими обставинами зберегло своє значення, хоча деякі норми КПК щодо нього потребують уточнення.
Завдання прокуратури у судових стадіях кримінального процесу (в тому числі й контрольних) обумовлені її конституційною функцією підтримання державного обвинувачення та випливають із загальних завдань кримінального судочинства (ст. 2 КПК) і завдань прокуратури, визначених у Законі України „Про прокуратуру”.
Завдання прокурора як учасника всіх контрольних стадій кримінального процесу поділяються на основні (продовження підтримання державного обвинувачення за наявності підстав; сприяння виконанню вимог закону про всебічний, повний і об’єктивний розгляд справ та постановленню судових рішень, що ґрунтуються на законі; захист прав і свобод учасників процесу) та додаткові (недопущення набрання законної сили і виконання незаконного та необґрунтованого рішення; своєчасне ініціювання перегляду неправосудних рішень; а на стадії перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами ще й виявлення злочинних правопорушень представників органів розслідування, суддів та деяких інших учасників процесу).
Особлива роль прокурора в судочинстві, зокрема на контрольних стадіях, проявляється у тому, що прокурор, маючи рівні з іншими учасниками права по відстоюванню своєї позиції і доведенню її правильності перед судом, виконує принципово інші обов’язки. Лише прокурор несе обов’язок ініціювати перегляд неправосудного рішення.
Апеляційне провадження являє собою самостійну, контрольно-перевіркову, факультативну стадію кримінального процесу, у якій суд апеляційної інстанції за зверненнями учасників процесу може переглянути рішення суду першої інстанції, які не набрали законної сили, як з фактичної, так і з юридичної сторони.
Слід визнати недосконалість редакції ст. 347 КПК, в якій на порушення п. 8 ч. 3 ст. 129 Конституції України встановлено спеціальнодозвільний замість загальнодозвільного визначення переліку судових рішень, на які може бути подана апеляція. Обґрунтовано потребу включення до нового КПК повного переліку постанов (ухвал) суду першої інстанції, які не підлягають такому оскарженню.
Для інституту апеляційного перегляду є властивим поєднання колишнього касаційного порядку розгляду справ судом другої інстанції і ревізійних рис сучасної апеляції. Елемент ревізійності обмежується принципом „заборони повороту до гіршого”.
Важливість апеляційного реагування прокурора на незаконні і необґрунтовані судові рішення обумовлено потребою запобігти набранню законної сили неправосудним судовим рішенням у разі, коли інші учасники процесу не вдаються до апеляційного оскарження, а суд з власної ініціативи не може усунути порушення, навіть за умови його очевидності.
Процесуальний інтерес прокурора щодо використання права на апеляцію якісно відрізняється від інтересу інших учасників процесу, оскільки лише на прокурора як охоронця суспільних інтересів покладено обов’язок реагувати на кожне неправосудне рішення. Цю норму потрібно закріпити у чинному та новому КПК, а також у законі України «Про прокуратуру». Апеляція прокурора може носити як обвинувальний, так і законоохоронний характер.
Як суб’єкт апеляційного провадження прокурор (в узагальненому вигляді) має подвійний статус: як ініціатор перегляду судових рішень і як учасник апеляційного розгляду, беручи участь у ньому в обов’язковому порядку, незалежно від того, подавав він апеляцію чи ні.
Існує потреба розширити коло працівників прокуратури, які мають право подавати апеляції, аж до Генерального прокурора України. Для уніфікації назви відповідних процесуальних документів їх потрібно називати апеляційними поданнями.
Виходячи з принципу принципі єдності і централізації прокуратури, необхідно надати право прокурору вищого рівня відкликати апеляцію прокурора нижчого рівня.
Необхідно надавати можливість для підтримання апеляцій тим прокурорам, які їх подали; доповнити галузевий наказ Генерального прокурора України, поклавши на керівників прокуратур обов’язок особисто брати участь у розгляді судами апеляційної (як і касаційної) інстанції найскладніших і резонансних справ.
Прокурор-учасник може підтримати подану прокурором апеляцію повністю або частково або не підтримати її, проте він не може відмовитися від апеляції, якщо тільки він не був суб’єктом її подання. За будь-яких умов прокурор не залишає розгляду справи, висловлюючи в промові свою думку щодо можливих результатів апеляційного розгляду.
Касаційне провадження – це самостійна, контрольно-перевіркова, факультативна стадія кримінального процесу, в якій суд касаційної інстанції за касаційною скаргою зацікавленої особи чи касаційним поданням прокурора може переглянути судове рішення у зв’язку з неправильним застосуванням норм права.
Касаційне провадження, яке здійснюється Верховним Судом України, надає додаткові можливості для забезпечення однакового застосування законодавства судами України усіх ланок, а тому його рішення є орієнтиром правильного застосування законодавства у загальнодержавному вимірі. Окремим, визначеним Пленумом Верховного Суду України рішенням, слід надати загальнообов’язкового для судів характеру при розгляді аналогічних правових ситуацій.
Навряд чи можна безапеляційно стверджувати, що касаційний перегляд стосується виключно правової сторони судового рішення. Суд касаційної інстанції має обов’язково враховувати характер та значення фактичних обставин і залежно від цього встановлювати наявність або відсутність у справі порушень закону, дотримуючись пріоритетного напрямку перегляду – юридичної сторони рішення.
Проблемним аспектом інстанційності касаційного провадження є неспроможність суду касаційної інстанції забезпечити оперативність виправлення судових помилок щодо осіб, які звернулися за судовим захистом. У зв’язку з цим заслуговує на увагу пропозиція про створення Вищого кримінального суду як касаційної інстанції.
Чинна редакція ст. 395 КПК свідчить про наявність ревізійного начала у перегляді судових рішень в касаційному порядку як додаткової гарантії правосуддя та прояву дії принципу публічності. Слід вдосконалити цю норму: по-перше, закріпити обов’язок (а не право) суду касаційної інстанції прийняти за наявності підстав рішення на користь і тих осіб, щодо яких касаційні скарги надійшли або щодо яких було внесено касаційне подання, по-друге, не ставити в залежність можливість виправлення помилок щодо засуджених, які не подавали скарги або щодо яких не вносилося подання, від задоволення скарги чи подання щодо засуджених, які це зробили.
Внесення касаційного подання, як і подача апеляції, за наявності підстав є безумовним обов’язком прокурора, що випливає з чинного законодавства. Недоцільно диференціювати коло прокурорів-суб’єктів внесення касаційного подання залежно від того, чи набрали законної сили судові рішення, чи ні. Водночас слід підтримати положення проекту КПК, яке надає прокурору право вносити касаційне подання в межах його повноважень.
За наявності в одній справі декількох касаційних подань прокурорів (як різних, так і однакових за змістом) суд касаційної інстанції зобов’язаний розглянути усі подання і дати їм оцінку у своєму рішенні.
Є неприйнятними пропозиції уніфікувати назви касації для усіх суб’єктів їх подання. Звернення прокурора до суду касаційної інстанції не може вважатися скаргою, оскільки воно спрямовано на захист інтересів не особистого, а публічно-приватного характеру.
Межі касаційного реагування прокурора ширші за межі апеляційного реагування, оскільки не вимагається узгодженості позиції прокурора-касатора із позицією, яку займав прокурор у суді першої та апеляційної інстанції. З іншого боку, слід погодитися з позицією авторів проекту КПК про те, що суб’єктом внесення змін та доповнень до касаційного подання прокурора може бути як автор касаційного подання, так і прокурор вищого рівня.
Коло працівників прокуратури, які беруть участь у розгляді справ судом касаційної інстанції, визначається, виходячи з відповідності рівня прокурорів рівню суддів, а тому у засіданнях Верховного Суду України беруть участь представники Генеральної прокуратури України. Слід також забезпечити можливість прокурору-касатору (якщо він цього бажає) відстоювати викладену у касаційному поданні позицію, безпосередньо у суді касаційної інстанції.
Процесуальна незалежність прокурора-касатора має забезпечуватися тими ж засобами, як і на попередніх стадіях судового процесу. Він може підтримати повністю або частково або не підтримати касаційне подання. Крім того, він висловлює думку з приводу поданих касаційних скарг інших учасників процесу.
Якщо позиція прокурора не спрямована на погіршення становища засудженого чи виправданого, йому слід завжди розглядати можливість просити у суду касаційної інстанції, за наявності підстав, змінити вирок, оскільки направлення справи на новий судовий чи апеляційний розгляд призводить до невиправданого зволікання. Промову прокурора слід було б називати „висновком”, який він вправі висловлювати під час касаційного розгляду справи, що підкреслить особливу роль прокурора у кримінальному судочинстві. Слід доповнити ч. 3 ст. 394 КПК нормою такого змісту: «У випадку внесення касаційного подання, прокурор виступає першим, в усіх інших випадках – останнім». Така черговість виступів зумовлена обов’язковістю участі прокурора у касаційному розгляді справи.
Провадження в зв’язку з нововиявленими обставинами і провадження в зв’язку з неправильним застосуванням кримінального закону та істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону, які істотно вплинули на правильність судового рішення, є резервними гарантіями захисту прав і законних інтересів учасників процесу та спеціальним правовим інститутом, який дозволяє виправити судову помилку у рішеннях, що набрали законної сили. Обидві стадії є самостійними, контрольно-перевірковими, факультативними та винятковими і мають бути закріплені в окремих главах КПК.
Для стадії перегляду судових рішень у зв’язку з неправильним застосуванням кримінального закону та істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону, які істотно вплинули на правильність судового рішення, слід обрати лаконічнішу назву – „виняткове провадження”.
Провадження у зв’язку з нововиявленими обставинами – це виняткова контрольна стадія кримінального процесу, зміст якої складає діяльність органів слідства, прокуратури та суду, яка врегульована кримінально-процесуальними нормами та здійснюється за зверненнями заінтересованих сторін, з приводу виявлення та фіксації нових обставин, які не були відомі органам розслідування і суду, та перегляду в зв’язку з цим судових рішень, що набрали законної сили.
Виняткове провадження – це контрольна стадія кримінального процесу, в якій суд здійснює перевірку правосудності судових рішень, що набрали законної сили, підставами якої є виняткові обставини, встановлені кримінально-процесуальним законом, які з різних причин не були взяті до уваги на попередніх стадіях розгляду справи.
Потребує конкретизації перелік нововиявлених обставин, який міститься у ч. 1 ст. 400-5 КПК. Пропонується виділити в ній порушення закону у діяльності органів розслідування і судів, за які наступає кримінальна відповідальність (за злочини у сфері службової діяльності і проти правосуддя), зловживання з боку представників оперативно-розшукових служб.
Серед підстав для перегляду судових рішень у зв’язку з винятковими обставинами слід передбачити такі, як визнання Конституційним Судом України таким, що не відповідає Конституції, закону, який було застосовано при розгляді справи, а також винесення рішень Європейським судом з прав людини, в якому відповідні дії і рішення були визнані порушенням Європейської конвенції по захисту прав людини і основоположних свобод.
Пропонується усі повноваження щодо ініціювання перегляду судового рішення у зв’язку з нововиявленими обставинами передати прокурорам обласної ланки та закріпити у КПК норму, відповідно до якої усі процесуальні рішення прокуратури, прийняті в межах даної стадії, можуть бути оскаржені як до вищестоящого прокурора, так і до суду. Вказується на недоліки врегулювання цього питання у проекті КПК, якою передбачено звернення зацікавлених осіб із заявами з цього приводу безпосередньо до суду, оскільки суд у цьому випадку виконуватиме роль «передавальної ланки» або візьме на себе функцію розслідування.
Щодо стадії перегляду у зв’язку з винятковими обставинами, то закон ділить ініціативу між окремими учасниками процесу, які вправі подати клопотання про перегляду судового рішення, та суддями Верховного Суду України, яким надає виключне право ініціювати судовий розгляд справи в порядку виняткового провадження.
Доцільно скасувати обмеження перегляду за нововиявленими обставинами виправдувального вироку, ухвали чи постанови про закриття справи однорічним строком, а тому необхідно з ч. 1 ст. 400-6 КПК виключити слова „не пізніше одного року з дня виявлення нових обставин”.
Необхідно уніфікувати коло осіб, які можуть ініціювати перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами, обравши один з двох варіантів: або встановити вичерпний перелік таких осіб, або обмежитись існуванням загальної норми, в якій передбачити можливість використання прокурором будь-яких джерел інформації, які свідчать про наявність підстав для перегляду судового рішення.
У разі безпосереднього виявлення нових обставин прокурором, порушення провадження про перегляд рішення слід розглядати не лише як право, а як службовий обов’язок прокурора, незалежно від наявності клопотання та суб’єкта його подання.
Представники прокуратури як учасники перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами реалізують повноваження, якими їх наділено у двох стадіях процесу: при здійсненні нагляду за додержанням законів на досудовому слідстві і участі в розслідуванні та розслідуванні кримінальних справ особисто та у винятковій судовій стадії.
Єдиним випадком, коли закон надає прокурору право витребувати із суду справу, рішення у якій набрало законної сили, є необхідність перевірки заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами. Це право прокурор повинен використовувати лише за наявності досить вагомих підстав, а тому нагадування про них пропонується включити до п. 11 галузевого наказу.
Потребує деталізації процедура порушення провадження у зв’язку з нововиявленими обставинами через закріплення підстав винесення прокурором постанови про проведення розслідування нововиявлених обставин або про відмову у цьому за результатами проведення перевірки, які умовно пропонується поділити на позитивні та негативні. Зазначені постанови повинні підлягати оскарженню як до вищестоящого прокурора, так і до суду.
Для проведення попередньої перевірки з метою з’ясування підстав до проведення розслідування в законі доцільно передбачити термін до одного місяця.
Потрібно закріпити у КПК можливість зупинення виконання судового рішення, яке набрало законної сили, у зв’язку з його переглядом за нововиявленими обставинами та віднести це до компетенції суду за ініціативи прокурора.
Крім того, слід виключити з КПК можливість доручати проведення розслідування на цій стадії органам дізнання.
Звертає на себе увагу на неоднаковість формулювань назви акту прокурорського реагування у стадії перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами (ч. 1 ст. 400-7 КПК – подання про перегляд судового рішення, ч. 1 ст. 400-10 КПК – подання про перегляд справи у зв’язку з нововиявленими обставинами). На цій стадії процесу здійснюється саме перегляд судового рішення. Для забезпечення термінологічної єдності варто внести зміни до ч. 1 ст. 400-7, ч. ч. 4, 5 ст. 400-8 КПК і замінити слово «приносити» подання на «вносити» подання.
Слід підтримати висловлену в літературі пропозицію щодо розроблення спеціальної судової процедури виправлення судової помилки в рамках провадження у зв’язку з нововиявленими обставинами, в зв’язку з чим виключити із гл. 32 КПК положення про розгляд цих справ за правилами, встановленими для перегляду справ у касаційному порядку.
На відміну від перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами, де суб’єктом звернення до суду виступає лише прокурор, звернутися до Верховного Суду України із клопотанням про перегляд судового рішення з підстав, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 400-4 КПК, мають право також інші суб’єкти. Крім того, таке клопотання прокурора не тягне його обов’язкового розгляду судом, як це відбувається у стадії перегляду за нововиявленими обставинами.
Відсутність фігури прокурора у переліку осіб, переписка з якими не ведеться, свідчить про те, що прокурор як офіційна особа не розглядається як звичайний скаржник, хоча й інші особи, зважаючи на ст. 40 Конституції України, вправі вимагати повідомлення про результати розгляду їхнього звернення.
Прокурор є обов’язковим учасником судового розгляду клопотання щодо перегляду судового рішення з підстав, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 400-4 КПК, оскільки цей розгляд проводиться за правилами, встановленими для перегляду справ у касаційному порядку. Доцільно встановити в КПК правило, згідно якого у такому засіданні повинен брати участь Генеральний прокурор України або його заступник.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Фойницкий И. Я. Курс уголовного судопроизводства : в 2 т. : т. 2. – СПб. : Альфа, 1996. – 552 с.
2. Костюченко О. Ю. Історія зародження та розвитку інституту апеляційного оскарження судових рішень на території України / О. Ю. Костюченко // Судова апеляція. – 2006. – № 2. – С. 107–124.
3. Гуценко К. Ф. Уголовный процесс западных государств / К. Ф. Гуценко, Л. В. Головко, Б. А. Филимонов. – М. : Зерцало-М, 2001. – 426 с.
4. Протокол № 7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. // Рабінович П. М., Хавронюк М. І. Права людини і громадянина: Навч. посіб. – К. : Атіка, 2004. – С. 380-383.
5. Загальна декларація прав людини від 10 грудня 1948 р. // Права людини: Міжнародні договори України. Декларації, документи / Упоряд. Ю. К. Качуренко. – 2-е вид. – К. : Юрінформ, 1992. – С. 18–24.
6. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права // Права людини: Міжнародні договори України. Декларації, документи / Упоряд. Ю. К. Качуренко. – 2-е вид. – К. : Юрінформ, 1992. – С. 36–58.
7. Відомості Верховної Ради УРСР. – 1961. – № 2. – Ст. 15.
8. Тёмушкин О. П. Организационно-правовые формы проверки законности и обоснованности приговоров. – М. : Наука, 1979. – 240 с.
9. Алексеев В. А. Оценка доказательств в стадии надзорного производства / В. А. Алексеев. – М. : Юрид. лит., 1971. – 128 с.
10. Перлов И. Д. Кассационное производство в советском уголовном процессе / И. Д. Перлов. – М. : Юрид. лит., 1968. – 394 с.
11. Ковтун Н. Судебный контроль законности и обоснованности судебных решений в стадии возобновления уголовного производства ввиду новых и вновь открывшихся обстоятельств / Н. Ковтун // Государство и право. – 2003. – № 7. – С. 37–44.
12. Прокурорский надзор: учеб. для вузов / под ред. А. Я. Сухарева. – М. : НОРМА, 2003. – 480 с.
13. Разинкина А. Н. Апелляция в уголовном судопроизводстве : монография / А. Н. Разинкина. – М. : Юрлитинформ, 2004. – 160 с.
14. Юридична енциклопедія : в 6 т. : т. 3. / Редкол.: Ю. С. Шемшученко (голова редкол.) та ін. – К. : Укр. енцикл., 2001. – 792 с.
15. Великий тлумачний словник української мови / Уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел. – К.; Ірпінь: ВТФ «Перун», 2002. – 1440 с.
16. Адміністративне право України. Академічний курс: Підруч.: У 2-х т. : Т. 1. Заг. част. / Ред. колегія: В. Б. Авер’янов (голова). – К. : Юр. думка, 2004. – 584 с.
17. Адміністративне право України. Академічний курс: Підручник / Ю. П. Битяк, В. М. Паращук, О. В. Дьяченко та ін.; за ред. Ю. П. Битяка. – К. : Юрінком Інтер, 2006. – 544 с.
18. Буянский С. Г. Прокуратура в условиях административно-правовой реформы : монографія / С. Г. Буянский. – М. : Изд. Дом «Буквовед», 2006. – 160 с.
19. Куцин М. Функції суду як органу судової влади у кримінальних справах / М. Куцин // Адвокат. – 2006. – № 4. – С. 3–9.
20. Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 53. – Ст. 793.
21. Мичко М. Окремі елементи взаємовідносин органів прокуратури та судової влади / М. Мичко // Вісник прокуратури. – 2003. – № 12. – С. 92–94.
22. Тертишник В. М. Науково-практичний коментар до Кримінально-процесуального кодексу України. – К : А.С.К., 2002. – 1056 с. – (Нормативні документи та коментарі).
23. Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 30. – Ст. 426.
24. Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 8. – Ст. 56.
25. Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 22. – Ст. 140.
26. Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 22. – Ст. 138.
27. Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
28. Вісник Конституційного Суду України. – 2003. – № 6. – С. 8–12.
29. Баулін О. Щодо необхідності стадії наглядового провадження в кримінальному судочинстві / О. Баулін // Право України. – 1999. – №4. – С.101–103.
30. Маляренко В. Проблеми реформування інституту перегляду кримінальних справ у порядку нагляду / В. Маляренко // Вісник Верховного Суду України. – 2000. – № 1. – С. 34–41.
31. Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 34–35. – Ст. 187.
32. Шевчук Ю. Через тернії до свободи. Думки з приводу / Ю. Шевчук // Голос України. – 2002. – 23 серп. (№ 154). – С. 12–13.
33. Коваль В. М. Актуальні проблеми організації та діяльності апеляційних судів в Україні : [монографія] / В. М. Коваль. – Севастополь : Кручинін Л. Ю., 2005. – 188 с.
34. Пасенюк О. М. Реформування процесуального законодавства та проблеми реалізації нового Закону України „Про судоустрій України” / О. М. Пасенюк // Судова реформа в Україні: проблеми і перспективи : матеріали наук.-практ. конф., м. Харків, 18–19 квіт. 2002 р. – К. ; Х., 2002. – С. 22–28.
35. Судово-правова реформа: час уточнити орієнтири // Вісник Верховного Суду України. – 2005. – № 4. – С. 2–9.
36. Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 27–28. – Ст. 180.
37. Офіційний вісник України. – 2006. – 24 трав. (№ 19). – С. 23. – Ст. 1376.
38. Офіційний вісник України. – 2008. – 18 квіт. (№ 27). – С. 20. – Ст. 838.
39. Проект Закону про внесення змін до Закону України «Про судоустрій України» реєстр. № 0916 від 23.11.2007 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://gska2.rada.gov.ua/pls/zweb_n/webproc4_1?id=&pf3511=30845
40. Проект Закону про внесення змін до Закону України «Про статус суддів» реєстр № 0917 від 23.11.2007 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://gska2.rada.gov.ua/pls/zweb_n/webproc4_1?id=&pf3511=30841
41. Проект Кримінально-процесуального кодексу України реєстр № 1233 від 13 грудня 2007 року [Електронний ресурс] Режим доступу : http://gska2.rada.gov.ua/pls/zweb_n/webproc4_1?id=&pf3511=31115
42. Попелюшко В. О. Мала судова реформа та захист прав громадян : навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / В. О. Попелюшко. – К. : Кондор, 2006. – 236 с.
43. Шишкін В. Оскарження й перегляд судових рішень в Україні / В. Шишкін, Р. Куйбіда ; Центр політ.-прав. реформ, Фонд сприяння прав. і політ. реформам. – К. : Факт, 2003. – 128 с.
44. Оніщук М. Судово-правова реформа: чи буде дано відповіді на виклики часу / М. Оніщук // Голос України. – 2003. – 27 берез. (№ 59). – С. 16.
45. Куйбіда Р. Розвиток права і законодавства про правосуддя у 2003 році [Електронний ресурс] / Р. Куйбіда. – Режим доступу : http://www.pravo.org.ua/?w=r&i=58&d=143.
46. Маляренко В. Т. Доповідь Голови Верховного Суду України … на 7 з’їзді суддів України / В. Т. Маляренко // Судова апеляція. – 2006. – № 1. – С. 3–15.
47. Чураєнко Б. Законодавча ініціатива – самоціль? // Юридичний вісник України. – 1998. – № 26 (158). – 25 черв. – 1 лип. – С. 4.
48. Ухвала Європейського суду з прав людини щодо прийнятності заяви № 41974/98 О. В. Кучеренка проти України від 4 травня 1999 року [Електронний ресурс] / Режим доступу : http://www.coe.kiev.ua/hr/case/ua/ua07.html
49. Бойко В. Щодо деяких положень нового кримінально-процесуального законодавства України / В. Бойко, Н. Бобечко // Право України. – 2003. – № 1 – С. 99–102.
50. Грицаєнко Л. Р. Прокурорський нагляд і кримінальне переслідування – самостійні форми здійснення прокурорської діяльності в Україні / Л. Р. Грицаєнко // Судова апеляція. – 2008. – № 1. – С. 53-60.
51. Давиденко Л. Кримінальне переслідування як форма прокурорської діяльності у сфері протидії злочинності / Л. Давиденко, В. Куц // Вісник Академії прокуратури України. – 2007. – № 1. – С. 83–91.
52. Тушев А. Осуществление прокурором функции уголовного преследования в судебном разбирательстве / А. Тушев // Российская юстиция. – 2005. – № 12. – С. 21–24.
53. Сагадін В. Оцінка роботи державного обвинувача / В. Сагадін // Прокуратура. Людина. Держава. – 2005. – №7. – С. 37–39.
54. Щегель Н. І. Кримінальне переслідування: зміст та форма : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.09 / Щегель Ніна Іванівна. – К., 2007. – 181 с.
55. Середа В. О. Проблеми підвищення ефективності діяльності прокурора з підтримання державного обвинувачення в суді : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.10 / Середа Віктор Олександрович. – Х., 2005. – 185 с.
56. Косюта М. В. Прокурорська система України в умовах демократичного суспільства : [монографія] / М. В. Косюта. – Одеса : Юрид. літ., 2002. – 376 с.
57. Рекомендація R (2000) 19 Комітету Міністрів Ради Європи „Про роль державного обвинувачення у системі кримінального правосуддя” державам-членам Ради Європи, прийнята 6 жовтня 2000 року // Вісник прокуратури. – 2001. – № 2. – С. 71–77.
58. Мельников Н. В. Прокурорский надзор – самостоятельная форма осуществления прокурорской власти в России / Н. В. Мельников // Государство и право. – 2003. – № 5. – С. 34–41.
59. Уголовно-процессуальный кодекс РФ от 18 декабря 2001 г. (с изменениями и дополнениями) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.interlaw.ru/law/docs/12025178/12025178/12025178-001.htm
60. Хруслова Л. А. Окремі питання процесуальних відносин прокурора і суду / Л. А. Хруслова // Вісник Верховного Суду України. – 2007. – № 1. – С. 45–47.
61. Прокуратура України: Академічний курс: Підручник / В. В. Сухонос, В. П. Лакизюк, Л. Р. Грицаєнко, В. М. Руденко; За заг. ред. к.ю.н., доцента В. В. Сухоноса. – Суми: ВТД «Університетська книга», 2005. – 566 с.
62. Лобойко Л. М. Стадії кримінального процесу : навч. посіб. / Л. М. Лобойко; М-во освіти і науки України, М-во внутр. справ України, Юрид. акад. – К. : Центр навч. літ., 2005. – 176 с.
63. Наказ Генерального прокурора України від 19 вересня 2005 року № 5 гн «Про організацію участі прокурорів у судовому розгляді кримінальних справ та підтримання державного обвинувачення» // Збірник діючих наказів Генерального прокурора України (станом на 20 жовтня 2006 року) / Генеральна прокуратура України, Одеська національна юридична академія. – Одеса, 2007. – С. 48-52.
64. Лобойко Л. Структура кримінально-процесуальної компетенції прокурора / Л. Лобойко // Вісник прокуратури. – 2006. – № 2. – С. 101–109.
65. Ведомости ВС СССР. – 1979. – № 49. – Ст. 843.
66. Положение о прокурорском надзоре в СССР от 24 мая 1955 года // ВВС СССР. – 1955. – № 9. – Ст. 222.
67. Прокурорский надзор в СССР : учебник / С. Г. Березовская, В. К. Звирбуль, А. Ф. Козлов [и др.] ; отв. ред. М. П. Маляров. – М. : Юрид. лит., 1966. – 331 c.
68. Курочка М. Й. Прокурорський нагляд в Україні : підручник / М. Й. Курочка, П. М. Каркач; за ред. проф. Е. О. Дідоренка. – К. : Центр навч. літ., 2005. – 424 с.
69. Юрчишин В. Особливості підготовки прокурора до підтримання обвинувачення в суді присяжних та участь в апеляційному суді / В. Юрчишин // Прокуратура. Людина. Держава. – 2004. – № 4. – С. 48–53.
70. Курс уголовного судопроизводства : учебник : в 3 т. : т. 1: Общие положення уголовного судопроизводства / под ред. В. А. Михайлова ; М-во внутр. дел РФ, Рос. Акад. образования, Моск. психол.-соц. ин-т. – М. : Изд-во Моск. психол.-соц. ин-та ; Воронеж : МОДЭК, 2006. – 824 с.
71. Случевский В. Учебник русского уголовного процесса. Судоустройство. Судопроизводство / В. Случевский. – 2-е изд., перераб. и доп. – СПб., 1895. – 791 с.
72. Ривлин А. Л. Пересмотр приговоров в СССР / А. Л. Ривлин. – М. : Госюриздат, 1958. – 309 с.
73. Мухин И. И. Кассационное обжалование, опротестование и пересмотр приговоров / И. И. Мухин. – М. : Госюриздат, 1956. – 200 с.
74. Гродзинский М. М. Кассационное и надзорное производство в советском уголовном процессе / М. М. Гродзинский – М. : Госюриздат, 1953. – 232 с.
75. Декреты Советской власти. Т. 1. 25 октября 1917 г. – 16 марта 1918 г. – М. : Гос. изд-во полит.литературы, 1957. – 626 с.
76. Алексеев В. Б. Надзорное производство нуждается в совершенствовании / В. Б. Алексеев //Социалистическая законность. – 1965. – № 12. – С. 43–44.
77. Куцова Э. Ф. Советская кассация как гарантия законности в правосудии / Э. Ф. Куцова. – М. : Госюриздат, 1957. – 227 с.
78. Проверка законности и обоснованности приговоров: сравнительное исследование / Д. Антониу, О. Бочек, Д. Жаргаясайхан [и др.] ; отв. ред. А. Я. Светлов, Г. И. Чангули. – К. : Наук. думка, 1991. – 240 c.
79. Коваленко Є. Г. Кримінальний процес України : Підручник / Є. Г. Коваленко, В. Т. Маляренко. – К. : Юрінком Інтер, 2006. – 704 с.
80. Тертишник В. М. Кримінально-процесуальне право України: Підручник. – 5-е. вид., доп. і переробл. – К. : А.С.К., 2007. – 848 с.
81. Назаров В. В. Кримінальний процес України : навч. посіб. / В. В. Назаров, Г. М. Омельяненко. – Вид. 2-ге, доп. і перероб. – К. : Атіка, 2007. – 584 с.
82. Стан здійснення судочинства судами загальної юрисдикції у 2007 році (за даними судової статистики) // Вісник Верховного Суду України. – 2008. – № 6. – С. 37–43.
83. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 28 березня 2008 року № 3 «Про практику винесення судами окремих ухвал (постанов) у кримінальних справах» // Вісник Верховного Суду України. – 2008. – № 4. – С. 8–11.
84. Омельяненко Г. Поняття, суть і форми перегляду вироків, постанов і ухвал суду в кримінальних справах / Г. Омельяненко // Право України. – 2003. – № 10. – С.90–94.
85. Коваленко Є. Г. Кримінальний процес України : Навч. посіб. / Є. Г. Коваленко. – К. : Юрінком Інтер, 2003. – 576 с.
86. Костюченко О. Ю. Апеляційне оскарження судових рішень у кримінальному процесі України : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.09 / Костюченко Олена Юріївна. – К., 2004. – 237 с.
87. Костюченко О. Ю. Про доцільність запровадження окремого оскарження і перегляду постанов судді та ухвал суду в кримінальному судочинстві України / О. Ю. Костюченко // Судова апеляція. – 2007. – № 1. – С. 42-52.
88. Маляренко В. Т. Про подання апеляції на судове рішення в кримінальних справах / В. Т. Маляренко // Вісник Верховного Суду України. – 2002. – № 1. – С. 42–53.
89. Полянський Ю. Є. Актуальні проблеми судової реформи та шляхи її вирішення / Полянський Ю. Є., Долежан В. В. / Наукові праці Одеської національної юридичної академії, 2005. – С. 136–147.
90. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 1 «Про практику постановлення судами вироків (постанов) при розгляді кримінальних справ в апеляційному порядку» // Вісник Верховного Суду України. – 2006. – № 7. – С. 9–10.
91. Ковтун Н. Апелляционное производство в уголовном процессе России: проблемы и решения / Н. Ковтун, А. Александров // Государство и право. – 2001 – № 3. – С. 38–45.
92. Шестакова С. Д. Состязательность уголовного процесса. – СПб. : Юрид. центр Пресс, 2001. – 220 с.
93. Руденко М. Прокуратура України в контексті політичної (конституційної) реформи 2004 року / М. Руденко // Юридичний журнал. – 2005. – № 3. – С. 82–87.
94. Мірошников І. Ю. Судове слідство в апеляційній інстанції : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.09 / Мірошников Іван Юрійович. – Х., 2006. – 204 с.
95. Маляренко В. Т. Про розгляд кримінальної справи в апеляційному порядку / В. Т. Маляренко // Вісник Верховного Суду України. – 2002. – № 2 – С. 48– 55.
96. Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 25–26. – Ст. 131.
97. Архів Апеляційного суду Волинської області. Справа № 11а-107/2005.
98. Стефанюк В. С. Історичний шанс для українського правосуддя / В. С. Стефанюк // Юридичний вісник України. – 2002. – 30 берез. – 5 квіт. – С. 4.
99. Хандурін М. Кому потрібна така реформа? / М. Хандурін //Юридичний вісник України. – 2002. – 6–12 липня – С. 14.
100. Захаров Д. О. Рішення апеляційного суду та їх правові властивості / Д. О. Захаров // Судова реформа в Україні: проблеми і перспективи : матеріали наук.-практ. конф., м. Харків, 18–19 квіт. 2002 р. – К. ; Х., 2002. – С. 273–276.
101. Басков В. И. Прокурорский надзор при рассмотрении судами уголовных дел / В. И. Басков. – М. : Юрид. лит., 1980. – 272 с.
102. Півненко В. П. Прокурорський нагляд в Україні. Курс лекцій. – Харків : ЮВПП «Харків юридичний», 2005. – 240 с.
103. Коротков А. П. 900 ответов на вопросы прокурорско-следственных работников по применению УПК РФ / А. П. Коротков, А. В. Тимофеев ; НИИ Ген. прокуратуры РФ. – М. : Экзамен, 2004. – 576 с.
104. Севастьяник И. К. Участие прокурора в суде апелляционной и кассационной инстанции : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.09 / Севастьяник Ирина Клавдиевна. – СПб., 2004. – 201 c.
105. Кримінально-процесуальний кодекс України : наук.-практ. коментар / Верхов. Суд України ; за заг. ред. В. Т. Маляренка, В. Г. Гончаренка. – К. : Форум, 2003. – 938 с.
106. Коршунова О. Г. Уголовное преследование как одна из прокурорских функций / О. Г. Коршунова // Труды Санкт-Петербургского юридического института Генеральной прокуратуры РФ. – 1999. – № 1. – С. 14– 16.
107. Шадрин В. С. УПК РФ: общие особенности основных начал уголовного судопроизводства и процессуальное положение прокурора / В. С. Шадрин // Труды Санкт-Петербургского юридического института Генеральной прокуратуры РФ. – 2002. – № 4. – С. 13–14.
108. Курочкина Л. О роли прокурора в обеспечении прав потерпевшего в суде первой и апелляционной инстанции / Л. Курочкина, А. Разинкина // Уголовное право. – 2004. – № 1. – С. 83–84.
109. Архів Апеляційного суду Волинської області. Справа № 11-445/2006.
110. Коваль В. Ініціювання апеляційного провадження / В. Коваль // Вісник прокуратури. – 2003. – № 12. – С. 97–101.
111. Організація судових та правоохоронних органів: Підручник для студ. юрид. спец. вищ. навч. закл. / І. Є. Марочкін, Н. В. Сібільова, В. П. Тихий та ін. За ред. І. Є. Марочкіна, Н. В. Сібільової. – Х.: Одіссей, 2009. – 320 с.
112. Маляренко В. Т., Вернидубов І. В. Прокурор у кримінальному судочинстві: Деякі проблеми та шляхи їх вирішення. — К. : Юрінком Інтер, 2001. — 240 с.
113. Долежан В. Вимоги до прокурорів-обвинувачів у світлі рекомендацій Ради Європи / В. Долежан, Ю. Полянський // Вісник прокуратури. – 2003. – № 12. – С. 9–14.
114. Маляренко В. Т. Перебудова кримінального процесу України в контексті європейських стандартів : [монографія] / В. Т. Маляренко. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – 512 с.
115. Костюченко О. Апеляція прокурора на судові рішення у кримінальних справах // Вісник Академії прокуратури України. – 2006. – № 3. – С. 69–75.
116. Архів Апеляційного суду Волинської області. Справа № 11-545/06.
117. Юрчишин В. М. Проблеми державного та приватного обвинувачення в судах України : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.09 / Юрчишин Василь Миколайович. – К., 2004. – 194 с.
118. Амирбеков К. Проблемы реализации обвинительной функции прокуратуры России в условиях реформированного судопроизводства / К. Амирбеков // Уголовное право. – 2004. – № 2. – С. 89–91.
119. Божьев В. Пределы прав суда кассационной инстанции / В. Божьев // Законность. – 2003. – № 11. – С. 2–4.
120. Архів Апеляційного суду Волинської області. Справа № 1-7/2006.
121. Полянський Ю. Є., Долежан В. В. Акти прокуратури: підготовка і внесення: Навч. посібник / Одеська національна юридична академія. — О. : Юридична література, 2003. — 245с.
122. Шевченко Т. В. Нове кримінально-процесуальне законодавство потребує подальшого вдосконалення / Т. В. Шевченко // Вісник Верховного Суду України. – 2002. – № 3. – С. 30–31.
123. Узагальнення судової практики розгляду кримінальних справ в апеляційному порядку, проведене Верховним Судом України у 2003 році // Наряд узагальнень Верховного Суду України. – 2003. – № 9.1.1.
124. Архів Апеляційного суду Волинської області. Справа № 11-58/2007.
125. Теремецький В. Процесуальна природа заперечень на апеляцію в кримінальному судочинстві України / В. Теремецький // Юридична Україна. – 2005. – № 7. – С. 83–90.
126. Архів Апеляційного суду Волинської області. Справа № 1-476/2006.
127. Архів Апеляційного суду Волинської області. Справа № 10-293/07.
128. Амирбеков К. Проблемы правово