Дмитриченко Ліана Анатоліївна. Структура суспільного виробництва: соціально-економічний аспект

Короткий опис

Дмитриченко Ліана Анатоліївна. Структура суспільного виробництва: соціально-економічний аспект : дис... канд. екон. наук: 08.01.01 / Донецький національний ун-т. - Донецьк, 2006

Дмитриченко Л.А. Структура суспільного виробництва: соціально-економічний аспект. Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.01.01 Економічна теорія. Донецький національний університет Міністерства освіти і науки України. Донецьк, 2006.
Проведено комплексне політико-економічне дослідження структури суспільного виробництва, природи, сутності й чинників структурних процесів й структурних зрушень в трансформаційній економіці, їх особливостей і механізму реалізації в сучасних умовах в Україні.
Систематизовано основні поняття проблеми структури суспільного виробництва. Визначено сутність економічної категорії „структура суспільного виробництва”, розмежовано кількісний і якісний, а також відтворювальний і функціональний аспекти аналізу цієї категорії.
Проаналізована первинна структурна ланка суспільного виробництва.
Виявлено основні тенденції структурних процесів, що відбуваються в українській економіці.
Представлено авторську концептуальну модель державного регулювання структурних процесів в умовах соціально-економічних трансформацій в Україні.

У дисертації вирішено важливу науково-теоретичну, методичну та практичну задачу формування ефективного механізму розвитку структурних процесів та структурних зрушень в економіці трансформаційного періоду.
1. Структура суспільного виробництва складна система, яка в свою чергу є підсистемою національного відтворювального комплексу. Дотепер в економічній теорії не розглядалося питання щодо понятійного апарату проблеми структурних процесів в економіці. Це обмежує можливості обґрунтування й практичної реалізації гармонійної концепції управління структурними процесами й структурними зрушеннями в економіці. Поняття „структура виробництва”, „відтворювальна структура”, „структура економіки”, „структура народного господарства”, „економічна структура” не дивлячись на їх змістовну близькість, не є тотожними. Економічну категорію „структура суспільного виробництва” необхідно аналізувати з позиції якісної визначеності й кількісної пропорційності. Необхідно також розрізняти відтворювальний і функціональний аспекти цієї категорії.
2. В системі виробничих відносин, що складають сутність структури суспільного виробництва, визначальну роль відіграють відношення суспільного розподілу праці й відношення суб’єктів власності. Суспільний розподіл праці формує економічну структуру виробництва насамперед через відносини власності. Отже, в механізмі формування ефективної структури виробництва необхідно враховувати розвиток форм власності. Суспільний розподіл праці формує економічну структуру виробництва й через галузеву і територіальну організацію суспільного виробництва. Причому обидві форми організації суспільного виробництва взаємозв’язані й взаємозалежні.
3. Первинними структурними ланками суспільного виробництва є суб’єкти господарської діяльності підприємства. Без визначення меж підприємства та його соціально-економічної сутності не можливо обґрунтувати ефективний механізм управління цими осередками виробництва. До відомих рис підприємства необхідно додати його характеристику як суб’єкта економічної влади. Такий підхід гармонійно вписується в загальну концепцію формування ефективної структури суспільного виробництва, яка передбачає насамперед структурні зрушення відносин і форм власності. Підприємство як первинну структурну ланку суспільного виробництва методологічно некоректно ототожнювати з виробничим об’єднанням і з фірмою.
4. Економічні структури розвиваються й змінюються, в процесі чого відбуваються структурні зрушення. Причини структурних зрушень необхідно аналізувати на трьох рівнях. На рівні продуктивних сил головним чинником структурних зрушень є науково-технічний прогрес, який реалізується через певні форми організації виробничих процесів і відповідні інститути. На рівні виробничих відносин основним чинником структурних зрушень є розвиток форм власності. На рівні надбудови економічна політика держави та її інституціональне закріплення у правових нормах.
5. Розвиток сучасної структури суспільного виробництва передбачає визначення цільових орієнтирів і конкретного механізму цілеспрямованого впливу з боку держави. Без участі держави неможливі інституціональні перетворення; держава має забезпечити надходження коштів до бюджету, безперервність відтворювальних процесів й соціальну стабільність у суспільстві. Щодо останньої, то держава повинна мати науково обґрунтований механізм соціального захисту громадян. Доцільним є використання двох таких механізмів забезпечення високого рівня винагородження за працю й акумулювання в держбюджеті коштів з наступним розподілом їх поміж громадян суспільства відповідно прийнятим у країні принципам, правилам і законам.
Глобалізація й поглиблення міжнародного розподілу праці (в умовах яких Україна з її деформованою структурою виробництва не має перетворитися у сировинний придаток розвинутих країн світу) визначили економічну безпеку як елемент системи цільових орієнтирів структурної політики держави.
6. Найважливішими базовими чинниками економічного механізму державного регулювання структурних процесів є розвиток структури власності, формування малого бізнесу й удосконалення територіально-галузевої структури суспільного виробництва. Базові чинники реалізуються через пріоритетні інвестиційну й податкову політику держави. На все це впливають загальноекономічні чинники науково-технічна, цінова, антимонопольна, амортизаційна і зовнішньоекономічна політика.
7. Тенденції й напрямки реалізації структурних процесів та економічного механізму їх державного регулювання зрозумілі лише у контексті їх розвитку. Отже необхідно моделювати як економічне зростання, так і структурні процеси. В умовах ринкових трансформацій в Україні доцільною є відома трисекторна модель державного регулювання, яка ґрунтується на використанні важелів інвестиційної та податкової політики, щоб у кожній конкретній ситуації щодо структури виробництва на будь-якому рівні забезпечити соціально орієнтований оптимум.