Дорош Оксана Львівна. Небанківські фінансові інститути в економічній системі України

Короткий опис

Дорош Оксана Львівна. Небанківські фінансові інститути в економічній системі України: дисертація канд. екон. наук: 08.01.01 / Львівський національний ун-т ім. Івана Франка. - Л., 2003

Дорош О.Л. Небанківські фінансові інститути в економічній системі України. Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.01.01 економічна теорія. Львівський національний університет імені Івана Франка, Львів, 2003.
У дисертації досліджуються проблеми та перспективи розвитку небанківських фінансових інститутів в економічній системі України. Аналізуються основні підходи до визначення поняття небанківські фінансові інститути”, а також погляди представників різних економічних шкіл на суспільно-економічну роль фінансових посередників у національній економіці, розглядаються особливості функціонування небанківських фінансових інститутів у розвинутих країнах та у країнах з перехідною економікою.
У дослідженні виявлено основні економіко-інституційні чинники, що впливають на процес становлення небанківських фінансових інститутів в Україні. Визначено роль інституційних інвесторів в активізації інвестиційного процесу. На підставі проведеного комплексного аналізу діяльності вітчизняних небанківських фінансових інститутів з’ясовано причини повільного їх розвитку та окреслено можливі напрями підвищення ефективності їх діяльності, а також перспективи розвитку у вітчизняній економіці.

У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми небанківські фінансові інститути в економічній системі України, що виявляється у розробленні теоретичних засад розвитку небанківських фінансових інститутів для усталення економічного зростання в Україні.

Небанківські фінансові інститути важливі інституційні складові фінансової інфраструктури, які покликані забезпечувати базовим суб’єктам фінансового ринку максимально сприятливі умови для їх успішної діяльності. Дослідження функціонування цих інститутів істотно ускладнене неусталеністю понятійного апарату, і передовсім самого поняття небанківські фінансові інститути”, що спричиняє низку методологічних проблем. Дисертант пропонує власне визначення поняття небанківські фінансові інститути” як спеціалізованих фінансових посередників, які акумулюють вільні кошти юридичних та фізичних осіб і розміщують їх на фінансовому ринку для отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.
Питання про значення фінансових посередників в економічному розвитку і підвищенні добробуту суспільства завжди цікавили дослідників. В економічній теорії склались два основні підходи до аналізу фінансового посередництва. Одна група економістів акцентує увагу на істотній ролі фінансових посередників у процесі перерозподілу ресурсів у національній економіці, що досягається за допомогою акумуляції тимчасово вільних грошових коштів і їх переміщення із низькоприбуткових у ефективніші галузі економіки. Інша група наголошує на важливості фінансових інститутів у стимулюванні підприємницької діяльності та платоспроможного попиту, а отже й економічного зростання через зміни у грошовій базі. Важливу роль в обгрунтуванні місця і ролі фінансових посередників у національній економіці та розвитку інструментарію дослідження їхньої діяльності відіграв мікроекономічний аналіз діяльності фірми та концепція трансакційних витрат.
Небанківські фінансові інститути почали виникати у XIX столітті. Тривалий час вони відігравали незначну роль в економіці, проте поступово їх значення зростало. Місце і роль небанківських фінансових інститутів у ринковій інфраструктурі, ступінь їх розвитку, на думку дисертанта, залежать від інституційних особливостей функціонування економічних систем конкретних країн, а також від загальних світових тенденцій у фінансовій індустрії універсалізації фінансової діяльності, концентрації фінансово-промислового капіталу, інтернаціоналізації фінансових ринків, глобалізації фінансових потоків, інформатизації тощо.
Особливості перехідної економіки у пострадянських країнах позначаються на процесі становлення небанківських фінансових інститутів. У кожній з цих країн під впливом різних економічних та інституційних чинників формуються різні види фінансових інститутів. Рівень розвитку небанківських фінансових інститутів вищий у країнах Центрально-Східної Європи, які почали ринкові перетворення дещо раніше за інші пострадянські держави. Вступ цих країн до Європейського Союзу визначатиме подальший розвиток їх небанківських фінансових інститутів та фінансової системи загалом. Значно меншу роль відіграють небанківські фінансові інститути у країнах, що виникли на теренах СРСР, процес становлення яких (інститутів) далеко ще незавершений. В Україні фінансовий сектор формується в умовах несприятливого економічного та інституційного середовища, яке гальмує процес становлення небанківських фінансових інститутів. До того ж затяжний і глибокий трансформаційний спад 90-х років унеможливлював ефективну діяльність цих інститутів.
Нормативна база діяльності небанківських фінансових інститутів упродовж 90-х років була недостатньою, а державне регулювання поширювалось лише на окремі елементи небанківського фінансового сектора, зокрема страховий бізнес, інститути спільного інвестування. Натомість довірчі товариства, недержавні пенсійні фонди, лізингові та факторингові компанії, ломбарди опинились у ситуації правового вакууму” та відсутності контролю. Загалом, державне регулювання діяльності небанківських фінансових інститутів, на думку дисертанта, повинно спрямовуватись передовсім на зміцнення їх фінансової стійкості задля захисту інвесторів та споживачів фінансових послуг, а також на забезпечення ефективності та прозорості ринків фінансових послуг, зниження системних ризиків із врахуванням оптимального співвідношення між державним та ринковим регулюванням фінансового сектора.

В інвестиційному процесі небанківські фінансові інститути виконують роль інституційних інвесторів. В Україні у структурі розподілу інвестицій найефективнішими є саме інституційні інвестори. Їх діяльність та подальший розвиток головно залежить від стану і розвитку ринку цінних паперів, який нині у вітчизняній економіці можна охарактеризувати як украй нестійкий, неліквідний, з низькою капіталізацією та відсутністю прозорих правил гри, що стримує розвиток цих інститутів.
Більшість вітчизняних небанківських фінансових інститутів (недержавні пенсійні фонди, корпоративні та пайові інвестиційні фонди, венчурні фонди, факторингові компанії) перебувають на початковій стадії свого розвитку і відчутно не впливають на стан національної економіки. Серед головних причин повільного розвитку цих інститутів дисертант виокремлює: по-перше, зовнішні, зумовлені несприятливим економіко-інституційним середовищем; по-друге, внутрішні, пов’язані з недоліками організаційно-економічних механізмів функціонування самих інститутів. Для підвищення ефективності діяльності небанківських фінансових інститутів дисертант пропонує здійснити відповідні заходи за двома напрямами: 1) збільшувати їхню ресурсну базу шляхом активізації діяльності щодо додаткового залучення вільних грошових коштів на фінансовому ринку; 2) оптимізувати структуру розподілу вже акумульованих коштів. Одночасно визначено пріоритетні сфери діяльності небанківських фінансових інститутів із врахуванням особливостей їх соціально-економічного призначення.
Для стимулювання подальшого розвитку небанківських фінансових інститутів необхідно, на думку дисертанта, здійснити низку заходів, першочерговими серед яких є: створення цілісної нормативно-правової бази для всіх видів фінансових інститутів; розроблення й ухвалення на державному рівні інтегрованої цілісної довгострокової стратегії розвитку фінансового сектора, важливою складовою якого мають стати небанківські фінансові інститути; забезпечення чіткого розподілу повноважень та меж компетенції державних органів з питань регулювання небанківського фінансового сектора з обов’язковим збереженням принципу дерегулювання; створення міцнішої, ефективнішої клієнтської бази небанківських фінансових інститутів, що передбачає проведення політичної та інституційної реформ, зокрема активнішого формування інститутів приватної власності, банкрутства, конкуренції; проведення податкової реформи для мінімізації негативного впливу податків на розвиток небанківських фінансових інститутів; сприяння фінансовому інжинірингу; розв’язання проблеми науково-методичного та кадрового забезпечення установ небанківського фінансового сектора через підготовку висококваліфікованих фахівців у фінансовій галузі та використання послуг провідних іноземних спеціалістів. Реалізація зазначених пропозицій позитивно вплине на розвиток фінансової інфраструктури в Україні, сприятиме підвищенню ефективності її використання, зміцненню позицій небанківських фінансових інститутів на ринку та прискоренню входження вітчизняної економіки у світову економіку.