Довгаль Олена Андріївна. Протекціонізм і лібералізм у зовнішньоторговельних відносинах у процесі глобалізації економіки

Короткий опис

Довгаль Олена Андріївна. Протекціонізм і лібералізм у зовнішньоторговельних відносинах у процесі глобалізації економіки : дис... д-ра екон. наук: 08.01.01 / Харківський національний ун-т ім. В.Н.Каразіна. - Х., 2006

Довгаль О. А. Протекціонізм і лібералізм у зовнішньоторговельних відносинах у процесі глобалізації економіки. Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук за спеціальністю 08.01.01 економічна теорія. Харківський національний університет ім.. В. Н. Каразіна, Харків, 2006.
У дисертації запропоновано концептуально новий підхід щодо цілісного дослідження протекціонізму і лібералізму як взаємообумовлених напрямів зовнішньоторговельної політики. На основі аналізу світового досвіду комплексно проаналізовано циклічний характер актуалізації протекціонізму і лібералізму в міжнародній торгівлі. Здійснено системний аналіз теоретико-методологічних основ дослідження процесу глобалізації економіки. Розкрито внутрішню суперечність сучасних тенденцій протекціонізму і лібералізму. Виявлено сутність та форми прояву неопротекціонізму у економіці, що глобалізується.
Обґрунтовано сутність та зміст протекціонізму як комплексної економічної політики в умовах системної трансформації економіки. Запропоновано концептуальні підходи до оптимізації зовнішньоекономічної стратегії в умовах системної трансформації економіки України.

Список використаних джерел
Додатки
В дисертації запропоновано концептуально новий підхід щодо цілісного дослідження протекціонізму і лібералізму як взаємообумовлених напрямів зовнішньоторговельної політики. Проведене дослідження й узагальнення його результатів підтверджують основну гіпотезу і дають можливість зробити наступнітеоретичні висновки:

Основними чинниками сучасних напрямів зовнішньоторговельної політики (протекціонізму і лібералізму) є: національні економічні інтереси як сукупність інтересів різних соціальних класів і груп; зовнішні (процес глобалізації економіки) і внутрішні (особливості економічного розвитку тієї або іншої країни) передумови здійснення зовнішньоторговельної політики; інститути різного рівня (національні, міжнаціональні, наднаціональні і глобальні), що беруть участь в реалізації того або іншого напряму зовнішньоторговельної політики; система поставлених цілей: політичних, економічних, інституційних тощо; різноманітні механізми реалізації: від нормативно-правових і організаційних до ринкових; і, нарешті, інструменти, що використовуються (тарифні і нетарифні, явні і латентні).
Глобалізацію економіки можна характеризувати як процес посилення взаємозалежності і взаємовпливу різних сфер і процесів світової економіки, що виражається у поступовому перетворенні світового господарства на єдиний ринок товарів, послуг, капіталу, робочої сили і знань. Процес глобалізації, з одного боку, є могутнім прискорювачем досягнення такого рівня цілісності світової економіки, коли відносини всередині неї визначаються взаємозалежністю і взаємопроникненням, а, з другого боку, глобальні стратегії різних суб’єктів світогосподарського спілкування фактично є локальними, орієнтованими не на весь світ в цілому, а на окремі його сеґменти. Парадокс глобалізації полягає у тому, що чим вище ступінь економічної і соціальної консолідації суспільства і чим повніше реалізуються його внутрішні ресурси, тим успішніше воно здатне використати переваги інтеґраційних зв’язків і адаптуватися до умов глобального ринку.
Аналіз еволюції теорій міжнародної торгівлі і практики їх використання з позицій фундаментальних процесів, що протікають в сучасній світовій економіці, підводить до розгляду протекціонізму і лібералізму як свого роду «суперечливої єдності», розв’язання суперечностей усередині якої зрештою і створює ту реальну картину розвитку міжнародної торгівлі, а в більш широкому контексті інтернаціоналізації економічного життя з його нинішньою найвищою фазою - глобалізацією, яка спостерігається сьогодні. Методи протекціонізму і принципи лібералізму не тільки вписуються в логіку глобалізації, вони можуть бути представлені певною мірою формами прояву процесу глобалізації економіки.
Світоцілісний підхід до дослідження світогосподарської системи дозволяє відійти від дихотомії «лібералізм протекціонізм». Кожному структурному рівню світового ринку відповідає певне співвідношення лібералізму і протекціонізму. У міру просування на верхні рівні змінюються функції протекціоністської політики. Зростає роль захисної функції, порівняно з оборонною. Мета оборонної стратегії захистити свою частку ринку і/або вітчизняного виробника. Метою захисної стратегії стає не максимізація і розширення продажів наукоємної продукції, а, навпаки, стримування та обмеження її передачі конкурентам. У зв’язку з цим головним завданням будь-якої держави стає не боротьба з об’єктивними процесами розвитку світового господарства, а уміння адаптуватися до них і отримати користь від цих процесів.
Аналіз причин здійснення протекціоністської політики дозволяє дійти висновку, що між їх позитивним і негативним характером (і, відповідно, результатами) немає чіткої ґрані або вона виявляється достатньо рухомою. На практиці завжди діє прагматичний курс реальної зовнішньоторговельної політики, що має в собі елементи як протекціонізму, так і лібералізації. Протекціонізм має в собі очевидну суперечність, пов’язану з тим, що вигоди від протекціоністських заходів одержують конкретні, відносно невеликі групи підприємців, а також у якості виробників працівники цих корпоративних структур, тоді як економічних втрат зазнає основна частина населення країни. Ця асиметрія означає, що, незважаючи на економічну неефективність протекціонізму, він може бути достатньо ефективним з погляду політики. За своєю суттю протекціонізм має політичну спрямованість і визначається загальним курсом економічної політики держави.
Глобалізація, «стягуючи» національні економіки в єдине економічне ціле, з одного боку, припускає зняття існуючих сьогодні міжкраїнових економічних бар’єрів, а із другого породжує новий комплекс суперечностей між суб’єктами сучасного світового господарства. Одним із проявів суперечностей у системі національних економічних інтересів, за якими нерідко стоять корпоративні економічні інтереси представників вітчизняного бізнесу відповідних країн, є протекціонізм світової економіки, що глобалізується, свого роду неопротекціонізм. В неопротекціонізмі присутня відома парадоксальність, яка полягає в тому, що сьогодні посилення протекціоністського режиму провідних країн світу щодо зарубіжних конкурентів має свої об’єктивні межі, пов’язані з їх більш фундаментальним і довготривалим, стратегічним прагненням до загальної лібералізації міжнародної торгівлі. Перебуваючи в певному діалектичному взаємозв’язку з лібералізацією міжнародної торгівлі, сучасний протекціонізм повинен постійно трансформуватися, набуваючи нових рис, форм і методів своєї практичної реалізації.
Країни в умовах системної трансформації включаються у світогосподарські зв’язки із заздалегідь нерівними умовами із незавершеною структурною перебудовою економіки, неконкурентоспроможною продукцією, величезним зовнішнім боргом. Тому їм, щоб скоротити відставання в економічному розвитку, отримати доступ до сучасних технологій, налагодити виробництво продукції, що відповідає міжнародним вимогам, отримати іноземні інвестиції, необхідно максимально прагматично підійти до процесу участі у світовій економіці. У зв’язку з цим можна говорити про протекціонізм як раціональну форму лібералізму: використовувати досягнення іноземних компаній, приваблювати інвестиції, стимулювати будівництво нових виробництв, проводячи, таким чином, політику лібералізації, і водночас з цим цілеспрямовано підвищувати конкурентні переваги вітчизняних виробників і економіки в цілому. Авторське розуміння процесів державного реґулювання зовнішньоекономічних зв’язків полягає в підтримці «подвійності»: механізм зовнішніх економічних зв’язків має сполучати в собі стимули для вільного і безперешкодного виходу на світовий ринок будь-кому, хто може на ньому працювати, і водночас забезпечувати захист корінних економічних інтересів суспільства, вітчизняних виробників, суб’єктів внутрішнього ринку
Взаємодіючи з рештою напрямів економічної політики, протекціонізм, крім реалізації своєї основної мети, розв’язує низку більш загальних завдань, які по відношенню до його головної мети виступають функціональною або квазіфункціональною метою. Стає можливим уявляти політику протекціонізму в умовах системної трансформації яккомплексну економічну політику,під якою розуміється прагматичне з максимальним ефектом поєднання різних інструментів підтримки вітчизняних виробників вітчизняних виробників на внутрішньому і зовнішньому ринках, і характерними рисами якої виступають: узгодженість інструментів політики на всіх рівнях управління економікою; чітке уявлення про стратегічні і тактичні національні інтереси і мету; довгостроковість горизонтів ухвалення рішень.
Назріла потреба у зміні всієї парадигми національної протекціоністської політики в умовах системної трансформації економіки. Якщо раніше вона розумілася і реалізовувалася у вигляді більш-менш масштабних захисних заходів відносно конкретних категорій вітчизняних товаровиробників, то сьогодні йдеться про розробку і здійснення комплексної протекціоністської політики, що розуміється як: по-перше, реалізація системи заходів щодо зміцнення національної конкурентоспроможності шляхом активного інвестування в модернізацію і технічну реконструкцію виробництва; по-друге, здійснення масштабної державної програми з розвитку вітчизняного експорту і просування вітчизняних товарів на світові ринки. Реалізація даних напрямів передбачає радикальні зміни у визначенні зовнішньоторговельної стратегії на сучасному етапі системної трансформації: перехід від зовнішньоекономічної стратегії, націленої на максимальну відкритість економіки, до зовнішньоторговельної стратегії, за якої підвищення національної конкурентоспроможності у процесі глобалізації економіки ґрунтується на найбільш оптимальній в існуючих економічних умовах ефективності використання внутрішніх ресурсів і чинників розвитку. Середпрактичних рекомендаційщодо реалізації цієї стратегії мають бути:

цільове використання доходів від експорту, у першу чергу для розвитку самих експортних виробництв, підприємств і галузей, забезпечення більш високої стадії обробки первинних ресурсів;
стимулювання, у тому числі з боку держави, створення фінансово-промислових груп і ТНК у країнах-партнерах у різних реґіонах світу з розміщенням виробничих структур і використанням загальносвітової тенденції міжнародного руху виробничих факторів;
диференціація податкової системи із завданням якомога повнішого збирання податків, а також відмови від загального податку на додану вартість і переходу до вибіркового його застосування;
забезпечення напряму бюджетних фінансових ресурсів переважно в експортоорієнтовані й імпортозаміщуючі виробництва. До великих пріоритетних блоків економіки слід віднести сільськогосподарський сектор, виробництво основної продукції споживчого призначення, високотехнологічні виробництва військово-промислового комплексу, переорієнтовані на виробництво цивільної продукції та експортні поставки;
активізація і розширення зовнішньоекономічної співпраці із країнами ЄС, сприяння зростанню зовнішньоекономічних зв’язків із країнами СНД, використовуючи усталені традиції, розвиток зовнішньоекономічних зв’язків з іншими країнами світу, виходячи з таких пріоритетних завдань:
залучення інвестицій у структуроутворюючі виробництва, орієнтовані на нові технології, виробництво споживчої продукції, експорт та імпортозаміщення при оптимальному поєднанні внутрішніх і зовнішніх інвестицій, прямих і портфельних вкладень;
посилення конкуренції на внутрішньому ринку, спрямованої на зниження цін, при одночасному захисті інтересів вітчизняного виробника;
сприяння формуванню стійких виробничих і науково-технічних зв’язків з іноземними партнерами, основним змістом яких має бути впровадження передових технологій;
створення системи обґрунтованого формування валютного курсу національної грошової одиниці