ДЖЕРЕЛА ПРАВА ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ (ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ)

Короткий опис

З М І С Т

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ ....................................................... 3

ВСТУП ............................................................................................................ 4

РОЗДІЛ 1. Загальнотеоретична характеристика джерел права як основа дослідження джерел права Євросоюзу
1.1. Концептуальні підходи до визначення поняття „джерело права” ....... 13
1.2. Види формально-юридичних джерел права .......................................... 36
Висновки до Розділу 1 .................................................................................... 73

РОЗДІЛ 2. Матеріальні, ідейні та інституційні джерела права Євросоюзу
2.1. Матеріальні джерела права Євросоюзу ................................................. 77
2.2. Ідейні джерела права Євросоюзу ........................................................... 87
2.3. Інституційні джерела права Євросоюзу ................................................ 95
Висновки до Розділу 2 .................................................................................... 119

РОЗДІЛ 3. Формально-юридичні джерела права Євросоюзу
3.1. Підходи до класифікації формально-юридичних джерел права Євросоюзу ........................................................................................................ 123
3.2. Види формально-юридичних джерел права Євросоюзу ...................... 133
3.2.1. Джерела первинного і вторинного права (законодавства) Євросоюзу …………………………………………………………………… 133
3.2.2. Джерела договірного права Євросоюзу ........................................... 156
3.2.3. Джерела прецедентного права Євросоюзу ...................................... 164
3.2.4. Загальні принципи права як джерело права Євросоюзу ………… 174
Висновки до Розділу 3 .................................................................................... 182

ВИСНОВКИ ................................................................................................... 186

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ .................................................. 194

В С Т У П

Актуальність теми дисертаційного дослідження. Вихід за межі державних кордонів економічного, політичного, культурного та інших аспектів суспільного життя призвели до розгортання процесів світової і регіональної інтеграції. В якості організаційних центрів, покликаних здійснювати управління означеними процесами виступають різноманітні інтеграційні об’єднання держав. І хоча кількість таких міждержавних об’єднань постійно збільшується, особливе місце серед них займає Європейський Союз (Євросоюз), який від часу заснування Європейських співтовариств перетворився з невеликої субрегіональної організації економічного характеру в якісно нове, наддержавне політичне утворення універсальної компетенції, що займає на сьогодні проміжне становище між міжнародно-правовими формами об’єднання держав (міжнародною міжурядовою організацією, конфедерацією) і державним утворенням (квазіфедеративною структурою).
Європейська інтеграція на всіх своїх етапах супроводжувалась високим рівнем правового регулювання. Форми фіксації норм права Євросоюзу, з одного боку, слугували головним регулятором інтеграції, сприяли її розвитку, а з іншого – втілювали її результати і потреби. Внаслідок цього, в Євросоюзі склалась своєрідна система джерел права, котра відображує всю неоднорідність нормативно-інституційної структури Європейських співтовариств і Євросоюзу та поєднує елементи джерел як міжнародного, так і національного права.
Повноцінним учасником європейських інтеграційних процесів прагне стати і Україна. Водночас, забезпечення ефективного співробітництва і взаємодії України з Євросоюзом та поступове входження до європейського політичного, економічного і правового простору можливе лише за умов наближення джерел вітчизняного права до правових принципів і стандартів, які діють у рамках європейських інтеграційних об’єднань. Здійснення конкретних заходів у цьому напрямку вимагає ґрунтовного та поглибленого вивчення джерел права Євросоюзу.
Варто зауважити, що інтеграційні процеси зумовили трансформацію методології загальнотеоретичного правознавства у бік розширення його об’єкта дослідження. На сьогодні таким об’єктом, окрім національних держав та їхніх правових систем, все більшою мірою стають також системи міжнародно-правові як всесвітнього, так і регіонального рівнів. При цьому, національна правова система зі всіма її компонентами, зокрема, джерелами права, осмислюється як елемент (реальний або потенційний) іншої правової системи, наприклад, правової системи Євросоюзу. Підтвердженням цього методологічного підходу можуть слугувати праці, присвячені проблемам права Євросоюзу таких теоретиків права, як П.М. Рабінович, Л.А. Луць, Н.М. Пархоменко, А.Л. Шевцов та ін.
До теперішнього часу дослідження форм зовнішнього виразу і закріплення норм права Євросоюзу велося переважно в аспекті їх міжнародно-правового аналізу. Крім того, виокремлення та вивчення джерел права Євросоюзу здійснювалось за суто юридичними, тобто формальними, здебільшого зовнішніми підставами. Такий підхід, звісно, дозволяє виявити особливості засобів правового регулювання, які застосовуються в межах європейських інтеграційних об’єднань, проте, не розкриває соціальної обумовленості джерел права Євросоюзу, залишає поза увагою ті першопричини, які безпосередньо зумовили їх специфічні риси.
Отже, актуальність дослідження теоретичних аспектів джерел права Євросоюзу визначається, з одного боку, необхідністю створення методологічної основи для формування цілісної концепції джерел права Євросоюзу і, зокрема, вивчення всієї сукупності факторів, які визначили зміст права європейських інтеграційних об’єднань та форми його вираження, з іншого – орієнтацією України на ефективне співробітництво та поступову інтеграцію до європейського політичного, економічного і правового простору, що вимагає комплексного дослідження джерел права Євросоюзу.
Теоретичні аспекти джерел права досліджували такі вітчизняні та російські вчені-юристи, як С.С. Алексєєв, С.І. Вильнянський, Н.Л. Гранат, О.В. Зайчук, С.Л. Зивс, Д.А. Керімов, С.Ф. Кечек’ян, В.М. Косович, В.В. Лазарєв, П.Ф. Мартиненко, М.М. Марченко, Г.І. Муромцев, Н.М. Оніщенко, Н.М. Пархоменко, Л.В. Петрова, П.М. Рабінович, О.Ф. Скакун, А.Ф. Шебанов та ін. Проблемам окремих видів формально-юридичних джерел права присвячені праці М.Г. Александрова, Т.В. Апарової, І.Ю. Богдановської, С.К. Загайнової, В.В. Іванова, А.М. Колодія, В.В. Ладиченко, Б.В. Малишева, О.А. Назаренко, Т.І. Фулей та ін.
При обстоюванні загальнотеоретичних позицій щодо джерел права ми також спиралися на досягнення видатних учених кінця ХІХ – початку ХХ ст.: А.М. Горовцева, Ф.Ф. Кокошкіна, К.М. Коркунова, Я.М. Магазинера, Й.В. Михайловського, Л.І. Петражицького, О.В. Тарановського, Є.М. Трубецького, М.Ю. Чижова, М.Д. Чубатого, Г.Ф. Шершеневича та ін.
Джерела права Євросоюзу розглядалися переважно фахівцями у галузі міжнародного та європейського права у поєднанні з вивченням інших аспектів права Євросоюзу. Серед українських і російських науковців, які зверталися до розгляду джерел права Євросоюзу у зв’язку з вивченням особливостей правової системи та інституційної структури європейських інтеграційних об’єднань на особливу увагу заслуговують праці М.М. Бірюкова, М.М. Гнатовського, І.А. Грицяка, В.Н. Денисова, Л.М. Ентіна, А.Я. Капустіна, С.Ю. Кашкіна, О.В. Кресіна, Л.А. Луць, М.М. Мікієвича, В.І. Муравйова, А.В. Омельченка, В.Ф. Опришка, В. Посельського, Л.Д. Тимченка, Б.М. Топорніна, А.С. Фастовець, А.О. Четверікова, Ю.С. Шемшученка та ін. При цьому, безпосередньо проблемам формально-юридичних джерел права Євросоюзу присвячені праці А.М. Москаленка, К.В. Смирнової.
У роботі використовувались праці зарубіжних науковців: Ж.-Л. Бержеля, Дж.В. Бріджа, П. Бромхеда, Р. Давида, К. Жоффре-Спінозі, В. Кернза, К. Кол’яра, Р. Кросса, Д. Ласока, А. Нашиц, П. Пескатора, И. Сабо, П. Свободи, Ж.-Л. Сорона, А. Татама, Р. Уолкера, Т.К. Хартли та ін.
Варто зазначити, що за останні роки в Україні захищено ряд дисертацій, присвячених проблемам джерел права Євросоюзу. Проте, ці роботи не містять комплексного теоретичного аналізу джерел права Євросоюзу, тому дане дисертаційне дослідження органічно доповнює їх, а наявність означених праць не позбавляє його актуальності.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження проводилося як складова частина тематики досліджень відділу теорії держави і права Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України з теми „Теоретико-методологічні проблеми розвитку правової системи України” (номер державної реєстрації 0102U001597).
Мета і завдання дослідження. Основна мета дисертаційного дослідження полягає у створенні загальнотеоретичної основи для формування наукової концепції джерел права Євросоюзу.
Визначена мета дослідження зумовила постановку та розв’язання наступних завдань:
розглянути розвиток концептуальних підходів до визначення змісту категорії „джерело права” та уточнити у зв’язку з цим значення, в яких застосовується дане поняття;
узагальнити і синтезувати поширені уявлення про джерела права та дослідити матеріальні, ідейні, інституційні та формально-юридичні джерела права відповідно до рівнів правоутворення;
з метою формування методологічних засад для всебічного аналізу джерел права Євросоюзу, розглянути окремі види формально-юридичних джерел права та виявити специфіку їх дії у рамках європейських країн, які належать до континентальної та англосаксонської правових сімей;
дослідити генезис природних, соціальних і духовних правотворчих чинників, які обумовили особливості засобів правового регулювання в рамках Євросоюзу, надати авторські дефініції матеріальних та ідейних джерел права Євросоюзу;
проаналізувати інституційні джерела права Євросоюзу, виявити особливості правової природи самого інтеграційного об’єднання (Євросоюзу), його інститутів і органів, наділених повноваженнями приймати юридично обов’язкові акти та правотворчих процедур, які застосовуються у рамках європейських інтеграційних об’єднань;
розглянути існуючі підходи до класифікації формально-юридичних джерел права Євросоюзу і критично осмислити їх з позицій сьогодення;
запропонувати авторську класифікацію формально-юридичних джерел права Євросоюзу та надати характеристику окремих їх видів.
Об’єктом дослідження є процес правоутворення в межах європейських інтеграційних об’єднань і, зокрема, фактори правоутворення, властиві кожному окремому рівню даного процесу.
Предметом дисертаційного дослідження є матеріальні, ідейні, інституційні та формально-юридичні джерела права Євросоюзу.
Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослідження виступає сукупність філософсько-світоглядних, загальнонаукових та спеціально-наукових методів, які забезпечили об’єктивний аналіз досліджуваного предмета. За допомогою діалектичного методу пізнання здійснювалось дослідження та обґрунтування основних понять, які використовуються в роботі та вивчення джерел права Євросоюзу й інших правових явищ у контексті їх розвитку та взаємозв’язку. Формально-логічний метод застосовується для визначення основних понять, юридичних конструкцій, теоретичних засад інституту джерела права; при розгляді джерел права відповідно до рівнів правоутворення; при класифікації формально-юридичних джерел права Євросоюзу, а також формулюванні висновків дослідження; порівняльно-правовий – при вивченні концептуальних підходів до визначення поняття „джерело права”; дослідженні правової природи Євросоюзу; історико-правовий – при дослідженні становлення і розвитку окремих видів формально-юридичних джерел права в рамках романо-германської й англосаксонської правових сімей, а також при аналізі матеріальних й ідейних джерел права Євросоюзу; індукції і дедукції – при визначенні понять „матеріальне джерело права Євросоюзу”, „ідейне джерело права Євросоюзу”, „інституційне джерело права Євросоюзу”, „формально-юридичне джерело права Євросоюзу”; системно-функціональний – при дослідженні ролі компетентних інститутів Євросоюзу в правотворчому процесі; як засіб з’ясування місця кожного окремого виду формально-юридичних джерел права у системі джерел права Євросоюзу; аналогії – при визначенні загальних та специфічних ознак деяких різновидів формально-юридичних джерел права Євросоюзу.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що дисертаційна робота є першим в Україні комплексним науковим дослідженням, яке присвячено теоретичним аспектам джерел права Євросоюзу.
Найбільш істотні результати, що відображають внесок автора в розробку зазначеної проблеми такі:
вперше:
доведено, що при розгляді джерел права відповідно до рівнів процесу правоутворення, поряд із матеріальними, ідейними і формально-юридичними джерелами права, самостійним різновидом виступають інституційні джерела права, під якими розуміються, у широкому значенні - держава або міждержавне об’єднання, а у більш вузькому – компетентні правотворчі органи і, зокрема, їх діяльність, направлена на встановлення або санкціонування норм права;
запропоновано авторське визначення матеріальних джерел права Євросоюзу як сукупності природних, історичних, культурних, релігійних, політичних, економічних та інших факторів правоутворення об’єктивного характеру, котрі, складаючись у ході цивілізаційного розвитку впродовж усієї історії Європи, виступили безпосередньою основою для створення Євросоюзу та обумовили формування своєрідної системи його формальних джерел права;
подано авторське визначення ідейних джерел права Євросоюзу як системи концептуальних підходів і доктринальних течій, що сформувались у руслі так званої „європейської ідеї” та знайшли свого втілення у проектах відомих європейських мислителів і суспільних діячів, які на протязі багатьох століть виступали за викорінення війн та об’єднання народів і держав Європи;
сформульована дефініція, за якою інституційними джерелами права європейських інтеграційних об’єднань виступають у найбільш загальному значенні – сам Євросоюз як особлива організація політичної влади, а у більш вузькому розумінні – правотворча діяльність його компетентних інститутів і органів, які, за допомогою спеціальних правотворчих процедур, здійснюють об’єктивацію правових норм, що регулюють процеси європейської інтеграції, у визначені форми права;
запропоновано класифікувати формально-юридичні джерела права Євросоюзу відповідно до форм, в які втілюються загальнообов’язкові правові приписи інститутів і органів Євросоюзу і держав-членів на: 1) джерела первинного і вторинного права (законодавства); 2) джерела договірного права; 3) джерела прецедентного права; 4) загальні принципи права;
дістало подальшого розвитку:
положення про те, що необхідність узагальнення і синтезу всіх існуючих на сьогодні підходів до визначення змісту категорії „джерело права” вимагає розгляду джерел права у безпосередньому зв’язку з процесами правоутворення; аргументовано, що правотворчі фактори, властиві кожному окремому рівню правоутворення виступають джерелами права цих рівнів;
дослідження юридичної природи джерел первинного права (установчих договорів); обґрунтовано, що юридична природа установчих договорів носить комплексний характер, оскільки поєднує риси як нормативно-правового договору (його міжнародного, конфедеративного, федеративного та конституційного різновидів), так і нормативно-правового акта найвищої юридичної сили (Конституції). Серед ознак, що притаманні установчим договорам як нормативно-правовим актам конституційного характеру виділено та проаналізовано зміст і значущість таких: а) основоположний, установчий характер; б) широта предмета правового регулювання; в) верховенство, найвища юридична сила; г) пряма дія норм; ґ) юридична база вторинного законодавства, а також інших джерел права Євросоюзу; д) особливий порядок прийняття і внесення змін;
вивчення дискусійних питань стосовно місця прецеденту у системі правових актів Євросоюзу. Зокрема, розглянуті такі складові доктрини прецеденту Суду ЄС, як концепції acte clair (питання, котре вже було вирішено у конкретній справі) і delegation sectorale des fonctions judiciaires („частковий перерозподіл судових функцій” між Судом ЄС і судами держав-членів).
Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що матеріали дослідження можуть бути використані у науково-дослідницькій сфері – як підґрунтя для подальшої розробки загальнотеоретичних питань джерел права Євросоюзу. Висновки, пропозиції та рекомендації, що містяться у дисертації, можуть бути враховані у діяльності державних органів України, які займаються питаннями правового регулювання відносин України та Євросоюзу, а також питаннями гармонізації законодавства України із законодавством Євросоюзу. Положення дисертаційного дослідження також можуть використовуватись у навчальному процесі – при підготовці відповідних розділів підручників, навчальних посібників з курсів „Теорія держави і права”, „Право Європейського Союзу”, „Європейське право”, у викладанні відповідних навчальних дисциплін.
Апробація результатів дисертації. Теоретичні та практичні положення і висновки дисертаційного дослідження розглядались на засіданнях відділу теорії держави і права Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. Результати дослідження оприлюднені у доповідях на міжнародних і всеукраїнських науково-практичних конференціях, зокрема, на науково-практичній конференції „Державне управління в умовах інтеграції України в Європейський Союз” (м. Київ, 29 травня 2002 р., тези опубліковані); міжнародній науково-практичній конференції „Проблеми реформування правовідносин у сучасних умовах очима молодих дослідників” (м. Київ, 10-11 квітня 2003 р.); міжнародній науковій конференції молодих вчених „Другі осінні юридичні читання” (м. Хмельницький, 14-15 листопада 2003 р., тези опубліковані).
Публікації. Результати дослідження знайшли своє відображення у 12 статтях, з них 5 – у фахових виданнях, перелік яких затверджено ВАК України, та 2 - у тезах доповідей на науково-практичних конференціях.
Структура дисертації визначена метою та завданнями дослідження. Вона містить вступ, три розділи, які об’єднують сім підрозділів, висновки та список використаних джерел. Загальний обсяг дисертації - 214 сторінок, включаючи список використаних джерел з 251 найменування на 20 сторінках.

Список літератури

ВИСНОВКИ

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, що полягає у дослідженні не тільки формальних джерел права Євросоюзу, а всієї системи факторів, які визначають зміст права європейських інтеграційних об’єднань і форми його вираження. Основними науковими і практичними результатами цього дослідження є наступні висновки.
1. Проблема визначення змісту категорії „джерело права” є предметом однієї з найдавніших наукових дискусій. У різні часи до неї зверталися правознавці, висвітлюючи той чи інший аспект питання. Це значною мірою сприяло тому, що в юридичній науці поняття джерела права є одним з найбільш дискусійних і багатозначних.
На теперішній час, як у вітчизняній, так і в європейській правовій доктрині склалось декілька підходів до визначення джерела права. По-перше, у так званому матеріальному значенні під джерелом права розуміють сили або фактори, які створюють право, викликають правові установлення до життя. По-друге, у формально-юридичному значенні джерелом права визнаються певні форми зовнішнього виразу та закріплення правових норм (нормативно-правовий акт, нормативно-правовий договір, судовий прецедент тощо). Ряд правознавців поряд із матеріальними і формальними виділяють також джерела права в ідейному (ідеологічному) розумінні, до яких відносять правосвідомість суспільства та різноманітні правові доктрини, концепції тощо.
Проблема багатозначності поняття „джерело права” значною мірою посилюється також термінологічною неузгодженістю існуючих на сьогодні дефініцій. З одного боку, говорячи про фактори, які створюють зміст права, вчені називають їх джерелом права у матеріальному значенні, первинним, загальносоціальним, змістовним або джерелом конституювання права; з іншого боку - мають на увазі форму, завдяки якій зміст правових норм зовні об’єктивується і набуває загальнообов’язкового характеру, і називають її джерелом права у формальному значенні, юридичним, вторинним, спеціальносоціальним джерелом права або джерелом кваліфікації права.
2. Водночас, звертаючись до розгляду джерел права з позицій цілісного і системного підходу, слід виходити з того, що формування права являє собою складний, багатоетапний процес, кожному рівню якого притаманні відповідні фактори правоутворення, що виступають джерелами права. На початкових етапах правоутворення першоосновою права є природні, загальносоціальні та духовні чинники об’єктивного і суб’єктивного характеру, які визначаються як матеріальні та ідейні джерела права. Матеріальні джерела права являють собою сукупність природних, історичних, культурних, релігійних, політичних, економічних та інших факторів правоутворення об’єктивного характеру, які обумовлюють виникнення, розвиток, зміст права. Ідейним джерелом права виступає правосвідомість як правотворчий фактор суб’єктивного характеру, через який об’єктивні чинники правоутворення впливають на майбутній зміст правових норм.
Сукупність матеріальних та ідейних джерел права обумовлює відповідні потреби й інтереси членів суспільства, у процесі задоволення яких складається певна система фактичних суспільних відносин, що за своєю природою вимагають юридичної форми. Джерелом права цього рівню правоутворення можна вважати діяльність суб’єктів суспільних відносин, у результаті якої реалізуються їх потреби і задовольняються інтереси.
Пізнавши ці потреби, держава санкціонує правила поведінки, котрі фактично склалися у суспільстві і, тим самим, надає їм характеру юридичних норм. Водночас, на основі прогнозування тенденцій суспільного розвитку держава може закріпити у законі відносини, які повною мірою ще не склалися, сприяючи, таким чином, їх ствердженню у суспільній практиці. Отже, правотворчим фактором і, відповідно, джерелом права наступного рівню правоутворення у найбільш широкому, загальному розумінні визнається держава, державна влада (стосовно даного дослідження - міждержавне об’єднання, яким є Євросоюз), в силу того, що саме держава опосередковує зв’язок права з об’єктивно існуючими суспільними відносинами та надає правовим установленням загальнообов’язкового характеру. У більш вузькому значенні джерелом права цього рівня правоутворення є правотворча діяльність держави (міждержавного об’єднання) через уповноважені органи, що спрямована на встановлення або санкціонування норм права. Держава, державна влада, правотворча діяльність держави через компетентні правотворчі органи характеризуються у роботі як інституційні джерела права.
Нарешті, формальним джерелом права виступає результат правотворчої діяльності держави (міждержавного об’єднання) – форми вираження і закріплення норм права.
Тим самим, джерелами права визнаються як фактори, що створюють зміст права, так і фактори, які надають праву загальнообов’язкового значення, за умови їх дії на різних етапах процесу правоутворення. Такий підхід сприяє зближенню існуючих позицій та дозволяє перейти від односторонності правових шкіл і наукових концепцій до синтезу накопичених поглядів і знань.
3. Сучасним правовим системам європейських країн властивий плюралізм форм фіксації правових установлень, який виявляється у тому, що правове регулювання суспільних відносин здійснюється за допомогою широкого кола формальних джерел права. Водночас, значення різних форм права в окремих європейських державах не є однаковим. У силу історичних і правових традицій у тих країнах, які належать до романо-германської правової сім’ї основну роль продовжують відігравати нормативно-правові акти. Проте, закон більше не сприймається як єдине і переважне джерело права, а у розширювальних методах його тлумачення та заповнення прогалин проявляється правотворча роль судової практики. Так само у державах, правові системи яких представляють англосаксонську правову сім’ю, значні сфери суспільного життя, поряд із прецедентом, охоплюються правовим регулюванням законодавчих актів. Чільне місце у системах джерел права європейських країн відводиться також нормативно-правовим договорам та загальним принципам права.
4. Європейська інтеграція, що призвела до створення Європейських співтовариств і Євросоюзу, стала можливою завдяки тому, що у середині ХХ ст. склалися необхідні передумови у вигляді унікальної комбінації чинників природного та загальносоціального характеру, що спонукали європейські держави до об’єднання. Європейська інтеграція на всіх своїх етапах супроводжувалась високим рівнем правового регулювання. Форми фіксації норм права Євросоюзу, з одного боку, слугували головним регулятором інтеграції, сприяли її розвитку, визначали головні цілі та завдання, а з іншого – втілювали її результати і потреби. Тому, автор вважає, що чинники, які сприяли інтеграції, виступили також факторами, що обумовили виникнення, розвиток, зміст права Євросоюзу і, відповідно, являють собою природні, історичні, культурні, релігійні, політичні, економічні та інші фактори правоутворення або матеріальні джерела права Євросоюзу.
Отже, матеріальними джерелами права Євросоюзу є сукупність природних, історичних, культурних, релігійних, політичних, економічних та інших факторів правоутворення об’єктивного характеру, котрі, складаючись у ході цивілізаційного розвитку впродовж усієї історії Європи, виступили безпосередньою основою для створення Євросоюзу та обумовили формування особливої системи його формальних джерел права.
5. Суспільні перетворення, що тягнуть за собою зміни у правовій сфері – результат дії не лише об’єктивних причин, які лежать у сфері реального життя. Важливою та необхідною умовою слугує також підготовка суспільної свідомості на позитивне сприйняття майбутніх реформ. Для цього, у свою чергу, необхідно сформувати концепцію, „ідею”, навколо якої можливо об’єднати людей. Стосовно Євросоюзу такого роду концепцією послужила так звана „європейська ідея” – сукупність проектів об’єднання держав Європи в єдину політичну організацію.
Отже, ідейними джерелами права Євросоюзу виступають концептуальні підходи та доктринальні течії, котрі сформувались у руслі так званої „європейської ідеї” та знайшли свого втілення у проектах відомих європейських мислителів та суспільних діячів, які протягом багатьох сторіч виступали за викорінення війн та об’єднання народів і держав Європи.
6. Формування своєрідної системи юридичних інструментів, які забезпечують правове регулювання інтеграційних процесів у межах Євросоюзу, обумовлено не лише впливом матеріальних та ідейних факторів правоутворення. Визначальним чинником у процесі створення формально-юридичних джерел права виступає сам Євросоюз як особлива організація політичної влади і, зокрема, правотворча діяльність його інститутів і органів, спрямована на встановлення правових норм.
Таким чином, Євросоюз як особлива організація політичної влади є інституційним джерелом права європейських інтеграційних об’єднань (в широкому розумінні). У більш вузькому значенні інституційним джерелом права Євросоюзу є правотворча діяльність його компетентних інститутів і органів, які, за допомогою спеціальних правотворчих процедур, здійснюють об’єктивацію правових норм, що регулюють процеси європейської інтеграції, у визначені форми права.
Особливості інституційних джерел права розкриваються у тому, що держави-члени Євросоюзу у добровільному порядку погодилися на обмеження власного суверенітету, передачу частини суверенних прав до компетенції європейських інтеграційних об’єднань. Унаслідок цього правова природа Євросоюзу носить комплексний, гетерогенний характер, оскільки поєднує елементи міжнародно-правових форм об’єднань держав (міжнародна організація, конфедерація) та риси державоподібного утворення (квазіфедеративної структури). Специфіка Євросоюзу, в свою чергу, визначає особливості системи його інститутів і органів, наділених повноваженнями приймати юридично обов’язкові акти, що знаходить свого прояву в умовному поділі їх на ті, що здійснюють функції законодавчої, виконавчої та судової влади. Метою такого розподілу компетенцій виступає забезпечення збалансованого поєднання владних повноважень держав-членів та створених ними Європейських співтовариств і Євросоюзу.
Специфічні риси правової природи Євросоюзу, його інститутів, наділених повноваженнями приймати юридично обов’язкові акти та правотворчих процедур, які застосовуються у рамках європейських інтеграційних об’єднань, зумовлюють особливості системи формально-юридичних джерел права Євросоюзу.
7. Юридичне закріплення формальних джерел права європейських інтеграційних об’єднань характеризується невизначеністю. Внаслідок цього, доктринальні підходи до побудови системи джерел права Євросоюзу вирізняються значним розмаїттям і носять суперечливий характер. З огляду на загальнотеоретичне спрямування даного дисертаційного дослідження, залежно від форм, в які втілюються загальнообов’язкові правові приписи інститутів і органів Євросоюзу і держав-членів, автор пропонує об’єднати всі джерела права Євросоюзу у чотири групи: по-перше, джерела первинного і вторинного права (законодавства); по-друге, джерела договірного права; по-третє, джерела прецедентного права; по-четверте, загальні принципи права. Така класифікація носить універсальний характер, оскільки дозволяє врахувати комплексну природу права Євросоюзу, за її допомогою можна розкрити відмінні особливості окремих його джерел, а також простежити існуючі між ними взаємозв’язки.
До системи джерел первинного і вторинного права (законодавства) відносяться, по-перше, джерела первинного права, котрі включають у себе всю сукупність установчих документів, а саме: установчі договори про заснування Європейських співтовариств і Євросоюзу; договори, що вносять зміни і доповнення до них; протоколи і додатки до установчих документів; договори про приєднання, що укладаються з державами-кандидатами на вступ до Євросоюзу; рішення, котрі приймаються Радою і підлягають ратифікації всіма державами-членами. По-друге, джерела вторинного права, тобто акти, що приймаються компетентними інститутами і органами Євросоюзу. Групу джерел договірного права становлять: міжнародні угоди, укладені Європейськими співтовариствами і Євросоюзом з третіми країнами та міжнародними організаціями; допоміжні конвенції між державами-членами Євросоюзу; акти представників держав-членів, об’єднаних у Раді; міжінституційні угоди. До групи джерел прецедентного права належать рішення Суду ЄС, які носять прецедентний характер. Нарешті, окрему групу джерел права Євросоюзу утворюють загальні принципи права. Саме ця класифікація слугує підґрунтям для аналізу окремих видів формально-юридичних джерел права у рамках даного дисертаційного дослідження.
8. Джерела первинного і вторинного права (законодавства) Євросоюзу є головними компонентами системи його джерел, оскільки, маючи ознаки правових актів, виступають основними та найважливішими інструментами правового регулювання суспільних відносин у межах європейських інтеграційних об’єднань. Взаємовідносини між цими двома групами джерел права характеризуються найбільш тісним характером системних зв’язків та визначаються принципом ієрархічності, адже перші мають основоположний характер, наділені вищою юридичною силою і, як правило, прямо передбачають прийняття других, а другі приймаються на підставі перших (з метою їх конкретизації і деталізації) та не повинні їм суперечити. Особливістю даної категорії джерел права є їх змішаний характер, який відображує комплексну природу самого Євросоюзу. Зазначена особливість проявляється в наявності у них ознак як нормативно-правових актів внутрішньодержавного права, так і властивостей традиційних міжнародно-правових актів, а також власних специфічних рис, котрі відрізняють їх і від перших, і від других.
9. Договірні джерела права Євросоюзу як за формою укладання, так і за змістовними характеристиками є нормативно-правовими договорами. Залежно від процедури укладання, суб’єктного складу та сфери дії договірні джерела права Євросоюзу можуть носити як міжнародно-правовий, так і внутрішній характер. У цілому, здійснений аналіз даної групи джерел права Євросоюзу дозволив автору дійти висновку про обмеженість ролі договірних джерел права як інструмента правового регулювання інтеграційних процесів у межах Євросоюзу порівняно з актами, схвалюваними інститутами Європейських співтовариств і Євросоюзу, у чому, зокрема, проявляється відмінність європейських інтеграційних об’єднань від класичних міжнародних міжурядових організацій.
10. Джерела прецедентного права займають особливе місце у системі правових актів Євросоюзу. Їх особливість полягає у тому, що установчі договори прямо не уповноважують Суд ЄС встановлювати нові норми права, а покладають на нього завдання збереження одноманітності права Європейських співтовариств при тлумаченні і застосуванні цих договорів. Водночас, діючи на підставі повноважень, наданих установчими договорами, Суд ЄС розробив доктрину прецеденту як інструмента формування норм права Євросоюзу (як джерела нормативно-правового регулювання), що використовується ним для заповнення прогалин у праві Євросоюзу і de facto є обов’язковим для застосування іншими інститутами та судами держав-членів. Система доктрини прецеденту включає концепції „acte clair” і „delegation sectorale des fonctions judiciaires”. „Acte clair” дозволяє розв’язати питання, в якому випадку можна говорити про прецедент як джерело права ЄС, що підлягає безпосередньому застосуванню та володіє верховенством і прямою дією на території держав-членів. Концепція „часткового перерозподілу судових функцій” між Судом ЄС і судами держав-членів визначає, яким чином використовується прецедент як джерело права Євросоюзу судами держав-членів при визначальній, контролюючій і нормоутворюючій ролі Суду ЄС і загальній правозастосовчій ролі національних судів.
11. Загальні принципи права є концентрованим виразом найбільш суттєвих рис і цінностей, притаманних правовій системі Євросоюзу. В них знаходять свого втілення важливі демократичні традиції, що поділяються як державами-членами, так і Євросоюзом у цілому. Враховуючи практику Суду ЄС, можна дійти висновку, що дійсність правових актів Євросоюзу у вирішальній мірі визначається тим, чи відповідають ці акти не тільки установчим договорам, а й загальним принципам права. Наявність такої невідповідності у випадку порушення справи про визнання недійсними актів інститутів Євросоюзу в Суді ЄС буде слугувати безперечною підставою для їх скасування. Все це дозволяє говорити про загальні принципи права як про вище, „надпозитивне” джерело права Євросоюзу, що є критерієм легітимності законодавства останнього і застосовується у випадку прогалин у ньому.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абдуллин А. И. Право Европейских Сообществ: к вопросу о классификации источников / А. И. Абдуллин // Правоведение. – 2001. – № 4. – С. 177–197.
2. Александров Г. Н. К вопросу о роли договора в правовом регулировании общественных отношений / Г. Н. Александров // Учёные труды Всесоюзного института юридических наук (ВИЮН). – М.: Юрид. изд-во Министерства юстиции СССР. – 1947. – Вып. VI. – С. 60–83.
3. Александров Г. Н. Понятие источника права / Г. Н. Александров // Учёные труды Всесоюзного института юридических наук (ВИЮН). – М.: Юрид. изд-во Министерства юстиции СССР. – 1946. – Вып. VIII. – С. 47–54.
4. Алексеев С. С. Общая теория права: в 2 т. / С. С. Алексеев. – М.: Юрид. лит., 1981 – 1982. –
Т. 1. – 1981. – 360 с.
5. Аметистов Э. М. Современные тенденции развития права европейских сообществ / Э. М. Аметистов // Советское государство и право. – 1985. – № 7. – С. 87–96.
6. Анисимова Н. В. Принцип субсидиарности в европейском праве: автореф. дис. на соискание ученой степени канд. юрид. наук: спец. 12.00.10 „международное право; европейское право” / Н. В. Анисимова. – М., 2005. – 26 с.
7. Аннерс Э. История европейского права / Э. Аннерс; отв. ред. В. Н. Шенаев. – М.: Наука, 1996. – 395 с. (РАН; Ин-т Европы).
8. Апарова Т. В. Основные исторические тенденции английского прецедентного права / Т. В. Апарова // Учёные записки Всесоюзного юридического заочного института (ВЮЗИ). – 1968. – Вып. ХVІІ. – Ч. ІІІ. – С. 126–173.
9. Бержель Ж.-Л. Общая теория права / Ж.-Л. Бержель; [пер. с франц.]. – М.: Издательский дом NOTA BENE. 2000. – 576 с.
10. Берман Г. Дж. Западная традиция права: эпоха формирования / Г. Дж. Берман; [пер. с англ.]. – М.: Изд-во МГУ: Издательская группа Норма - ИНФРА•М, 1998. – 624 с.
11. Бирюков М. М. „Конституция для Европы” и реформирование на её основе Европейской комиссии и судебной системы Европейского Союза / М. М. Бирюков // Журнал российского права. – 2005. – № 8. – С. 128–143.
12. Бирюков М. М. Новый учредительный договор Европейского Союза – „Конституция для Европы” и последние изменения в составе и статусе Европейского парламента / М. М. Бирюков // Журнал российского права. – 2005. – № 5. – С. 88–97.
13. Бирюков М. М. Реформирование Европейского совета и Совета Европейского Союза на основе принятой в 2004 г. Европейской конституции / М. М. Бирюков // Государство и право. – 2005. – № 12. – С. 51–60.
14. Бігун В. С. Соціологія права / В. С. Бігун // Юридична енциклопедія: в 6 т. / відп. ред. Ю. С. Шемшученко та ін. – К.: Вид-во „Українська енциклопедія” імені М. П. Бажана, 1998–2004. –
Т. 5: П–С. – 2003. – 733 с.
15. Бобровник С. В. Нормативно-правовий акт / С. В. Бобровник, В. П. Нагребельний // Юридична енциклопедія: в 6 т. / відп. ред. Ю. С. Шемшученко та ін. – К.: Вид-во „Українська енциклопедія” імені М. П. Бажана, 1998–2004. –
Т. 4: Н–П. – 2002. – 717 с.
16. Богдановская И. Ю. Закон в английском праве / И. Ю. Богдановская. – М.: Наука, 1987. – 142 с.
17. Богдановская И. Ю. Судебный прецедент – источник права? / И. Ю. Богдановская. // Государство и право. – 2002. – № 12. – С. 5–10.
18. Бойцова В. В. Судебный прецедент: зарубежный опыт и российские перспективы / В. В. Бойцова, Л. В. Бойцова // Российский судья. – 1999. – № 3. – С. 14–18.
19. Бошно С. В. Соотношение понятий источник и форма права / С. В. Бошно // Юрист. – 2001. – № 10. – С. 15–22.
20. Бромхед П. Эволюция британской конституции / П. Бромхед; [пер. с англ.]. – М.: Юрид. лит., 1978. – 333 с.
21. Вильданова М. М. Французская буржуазная доктрина о формах права / М. М. Вильданова // Проблемы совершенствования советского законодательства. – 1987. – № 38. – С. 212–230.
22. Вильнянский С. К вопросу об источниках права / С.Вильнянский // Проблемы социалистического права. – 1939. – № 4–5. – С. 62–71.
23. Волес В. Творення політики в Європейському Союзі / В. Волес, Г. Волес; пер. з англ. – К.: Вид-во Соломії Павличко „Основи”, 2004. – 871 с.
24. Газье Ф. Роль судебной практики в развитии административного права Франции / Ф. Газье // СССР – Франция: социологический и международно-правовой аспекты сравнительного правоведения. – М.: Ин-т государства и права АН СССР, 1987. – С. 53–63.
25. Галесник Л. С. Нормы права и практика коммунистического строительства / Л. С. Галесник // Вопросы общей теории советского права. – М.: Гос. изд-во юрид. лит., 1960. – С. 8–9.
26. Гнатовський М. М. Європейський правовий простір. Концепція та сучасні проблеми / М. М. Гнатовський. – К.: Видавничий дім „Промені”, 2005. – 224 с.
27. Голунский С. А. Теория государства и права / С. А. Голунский, М. С. Строгович. – М.: Юрид. изд-во НКЮ СССР, 1940. – 304 с.
28. Горовцев А. М. Сущность международного права / А. М. Горовцев // Журнал министерства юстиции. – 1911. – № 7. – С. 242–258.
29. Ґоці С. Урядування в об’єднаній Європі / С. Ґоці; [пер. з італ.].– К.: К.І.С., 2003. – 286 с.
30. Гранат Н. Л. Источники права / Н. Л. Гранат // Юрист. – 1998. – № 9. – С. 6–12.
31. Грицяк І. А. Право та інституції Європейського Союзу: навч. посібник / І. А. Грицяк. – К.: К.І.С., 2004. – 260 с.
32. Давид Р. Основные правовые системы современности / Р. Давид, К. Жоффре-Спинози; пер. с франц. – М.: Международные отношения, 2003. – 400 с.
33. Дайнеко А. Е. Расширение Европейского Союза: экономические и правовые аспекты / Дайнеко А. Е., Забавский Г. В., Дмитракович Ф. А. – М.: Изд-во деловой и учеб. лит., 2004. – 336 с.
34. Дайнен Д. Дедалі міцніший союз. Курс європейської інтеграції / Д. Дайнен; [пер. з англ.]. – К.: К.І.С., 2006. – 696 с.
35. Дейвис Г. Право внутреннего рынка Европейского Союза / Г. Дейвис; [пер. с англ.]. – К.: Знания-Пресс, 2004. – 422 с.
36. Демин А. В. Нормативный договор как источник административного права / А. В. Демин // Государство и право. – 1998. – № 2. – С. 15–21.
37. Денисов А. И. Теория государства и права / А. И. Денисов. – М.: Юрид. изд-во Министерства юстиции СССР, 1948. – 532 с.
38. Денисов В. Н. Вестфальський мир 1848 р. / В. Н. Денисов // Юридична енциклопедія: в 6 т. / відп. ред. Ю. С. Шемшученко та ін. – К.: Вид-во „Українська енциклопедія” імені М. П. Бажана, 1998–2004. –
Т. 1: А–Г. – 1998. – 672 с.
39. Дженіс М. Європейське право у галузі прав людини: джерела і практика застосування / Дженіс М., Кей Р., Бредлі Е.; пер. з англ. – К.: АртЕк, 1997. – 624 с.
40. Довгань В. М. Європейський Парламент. Правовий статус і компетенція в системі органів Європейського Союзу: монографія / В. М. Довгань. – К.: КНТ, 2007. – 204 с.
41. Европейский Союз на пороге ХХІ века: выбор стратегии развития / [под ред. Ю. А. Борко, О. В. Буториной]. – М.: Эдиториал УРСС, 2001. – 472 с.
42. Европейский Союз: справочник-путеводитель / [под ред. О. В. Буториной]. – М.: Деловая литература, 2003. – 288 с.
43. Европейское право / [под ред. Л. М. Энтина]. – М.: Изд-во НОРМА, 2000. – 720 с.
44. Энтин М. Л. Суд европейских сообществ: правовые формы обеспечения западноевропейской интеграции / М. Л. Энтин. – М.: Международные отношения, 1987. – 176 с.
45. Європейська інтеграція України: Політико-правові аспекти: монографія / [за ред. В. П. Горбатенка]. – К.: Вид-во „Юридична думка”, 2005. – 332 с.
46. Європейський Союз: словник-довідник / [за ред. М. Марченко]. – К.: К.І.С., 2005. – 142 с.
47. Загайнова С. К. Судебный прецедент: проблемы правоприменения / С. К. Загайнова. – М.: Изд-во НОРМА, 2002. – 176 с.
48. Загальна теорія держави і права / [за ред. М. В. Цвіка, В. Д. Ткаченка, О. В. Петришина]. – Харків: Право, 2002. – 427 с.
49. Закон України „Про ратифікацію Угоди про партнерство та співробітництво між Україною і Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами” від 10 листопада 1994 р. № 237/94-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 46. – Ст. 415.
50. Зивс С. Л. Источники права / С. Л. Зивс. – М.: Наука, 1981. – 237 с.
51. Зивс С. Л. Развитие формы права в современных империалистических государствах / С. Л. Зивс. – М.: Изд-во АН СССР, 1960. – 215 с.
52. Иванов В. В. Некоторые вопросы теории нормативного договора / В. В. Иванов // Право и политика. – 2000. – № 4. – С. 1–13.
53. Ильин Ю. Д. Лекции по истории и праву Европейского Союза / Ю. Д. Ильин. – Харьков: „Консум”, 1998. – 156 с.
54. История европейской интеграции (1945–1994) / [под ред. А. Намазовой, Б. Емерсон]. – М.: Ин-т всеобщей истории, 1995. – 307 с.
55. История политических и правовых учений / [под ред. В. С. Нерсесянца]. – М.: Издательская группа НОРМА-ИНФРА•М, 1999. – 736 с.
56. Капустин А. Я. Европейский Союз: интеграция и право: монографія / А. Я. Капустин. – М.: Изд-во РУДН, 2000. – 436 с.
57. Кельзен Г. Чисте Правознавство / Г. Кельзен; [пер. з нім.]. – К.: Юніверс, 2004. – 496 с.
58. Керимов Д. А. Методология права. Предмет, функции, проблемы философии права / Д. А. Керимов. – М.: Аванта +, 2001. – 560 с.
59. Керимов Д. А. Понятие источника советского социалистического права в свете работы И. В. Сталина „Марксизм и вопросы языкознания” / Д. А. Керимов // Учёные записки Ленинградского юрид. ин-та. – Л.: Изд-во Ленинградского гос. ордена Ленина ун-та им. А. А. Жданова. – 1951. – Вып. V. – С. 75–93.
60. Кернз В. Вступ до права Європейського Союзу / В. Кернз; [пер. з англ.]. – К.: Знання, 2002. – 381 с.
61. Кечекьян С. Ф. О понятии источника права / С. Ф. Кечекьян // Учёные записки. – М.: Изд-во МГУ, 1946. – Вып. 116. – Кн. 2. – С. 3–25 (Труды юридического факультета).
62. Клёмин А. В. Ещё раз о компетенции Европейских сообществ / А. В. Клёмин // Московский журнал международного права. – 1992. – № 4. – С. 117–128.
63. Ковальова О. О. Стратегії євроінтеграції: як реалізувати європейський вибір України: монографія / О. О. Ковальова. – К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2003. – 337 с.
64. Кокошкин Ф. Ф. Лекции по государственному праву / Ф. Ф. Кокошкин. – СПб., 1912. – 215 с.
65. Колодій А. М. Принципи права України: монографія / А. М. Колодій. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 208 с.
66. Кольяр К. Международные организации и учреждения / К. Кольяр; [пер. с франц.]. – М.: Прогресс, 1972. – 632 с.
67. Конституции государств Европейского Союза / [под общ. ред. Л. А. Окунькова]. – М.: Изд. группа НОРМА–ИНФРА•М, 1997. – 816 с.
68. Конституционное право: учебник / [отв. ред. А. Е. Козлов]. – М.: Изд-во БЕК, 1996. – 464 с.
69. Конституция Европейского Союза: Договор, устанавливающий Конституцию для Европы (с комментарием) / [отв. ред. С. Ю. Кашкин]. – М.: ИНФРА•М, 2005. – 622 с.
70. Конституційні акти Європейського Союзу. Ч. І / [упоряд. Г. Друзенко; за заг. ред. Т. Качки]. – К.: Юстиніан, 2005. – 512 с.
71. Копійка В. В. Європейський Союз: Досвід розширення і Україна / В. В. Копійка. – К.: Юридична думка, 2005. – 448 с.
72. Копійка В. В. Європейський Союз: заснування і етапи становлення / В. В. Копійка, Т. І. Шинкаренко. – К.: Ін Юре, 2001. – 448 с.
73. Корецкий В. М. „Общие принципы права” в международном праве / В.М. Корецкий. – К.: Изд-во Академии Наук Украинской ССР, 1957. – 52 с.
74. Коркунов Н. М. Лекции по общей теории права / Н. М. Коркунов. – СПб., 1914. – 360 с.
75. Коркунов Н. М. Международное право / Н. М. Коркунов. – СПб., 1886. – 344 с.
76. Косович В. М. Джерела (форми) права – загальнотеоретична характеристика / В. М. Косович // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні: матеріали ІХ регіональної науково-практичної конференції (13–14 лютого 2003 р.). – Львів, 2003. – С. 13–14.
77. Костенко М. Л. К вопросу о наднациональности и особенностях права ЕС / М. Л. Костенко, Н. В. Лавренова // Европейская интеграция: правовые проблемы. Кн. І. – М.: Ин-т государства и права РАН, 1992. – 123 с.
78. Кравчук І. В. Гармонізація національних правових систем з правом ЄС / І. В. Кравчук, Н. В. Парапан. – К.: Видавничий Дім „Слово”, 2005. – 320 с.
79. Кресін О. В. Конституція об’єднаної Європи / О. В.Кресін. – К.: Юридична думка, 2005. – 116 с.
80. Кривова М. В. Ниццкий договор и реформа судебной системы Европейских Сообществ / М. В. Кривова // Московский журнал международного права. – 2003. – № 2. – С. 184–205.
81. Кросс Р. Прецедент в английском праве / Р. Кросс; [пер. с англ.]. – М.: Юрид. лит., 1985. – 238 с.
82. Кудлай Т. П. Нормативістська теорія права / Т. П. Кудлай, Т. І. Тарахонич // Юридична енциклопедія: в 6 т. / відп. ред. Ю. С. Шемшученко та ін. – К. : Вид-во „Українська енциклопедія” імені М. П. Бажана, 1998–2004. –
Т. 4: Н–П. – 2002. – 720 с.
83. Лаба О. В. Правовий статус органів Європейського Союзу (теоретико-правові аспекти) / О.В. Лаба // Держава і право: зб. наук. праць. – К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2003. – Вип. 19. – С. 79–86.
84. Ладиченко В. В. Комплексний підхід до принципів права / В. В. Ладиченко // Держава і право: зб. наук. праць. – К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2004. – Вип. 26. – С. 73–77.
85. Лейст О. Э. Сущность права. Проблемы теории и философии права / О. Э. Лейст. – М.: Зерцало, 2002. – 288 с.
86. Лепешков Ю. А. Межгосударственная интеграция в рамках Европейского Союза: некоторые вопросы теории / Ю. А. Лепешков // Белорусский журнал международного права и международных отношений. – 2001. – № 1. – С. 3–15.
87. Линников А. С. Европейский валютный союз: история формирования и механизм действия на современном этапе / А. С. Ланников // Московский журнал международного права. – 2002. – № 4. – С. 65–90.
88. Луць Л. А. Європейські міждержавні правові системи та проблеми інтеграції з ними правової системи України (теоретичні аспекти): монографія / Л. А. Луць. – К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2003. – 304 с.
89. Луць Л. А. Деякі аспекти впровадження загальнолюдських принципів права в юридичну практику України / Л. А. Луць, Т. І. Фулей // Держава і право: зб. наук. праць. – К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2003. – Вип. 20. – С. 8–14.
90. Магазинер Я. М. Избранные труды по общей теории права / Я. М. Магазинер. – СПб.: Изд-во Р. Асланова „Юридический центр Пресс”, 2006. – 352 с.
91. Максимов А. А. Прецедент как один из источников английского права / А. А. Максимов // Государство и право. – 1995. – № 2. – С. 97–102.
92. Малишев Б. В. Судова правотворчість як об’єкт наукового пізнання / Б. В. Малишев // Держава і право: зб. наук. праць. – К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2003. – Вип. 22. – С. 17–22.
93. Мареско М. Западная Европа на переломе веков: юридико-политические аспекты интеграционных процессов в ЕС / М. Мареско // Московский журнал международного права. – 1993. – № 4. – С. 3–13.
94. Мартиненко П. Ф. Функції джерел права: внесок в теорію правової політики / П. Ф. Мартиненко // Вісник Київського ун-ту суспільно-політичних наук. – 1992. – Вип. 6. – С. 3–16.
95. Марченко М. Н. Судебное правотворчество и судейское право / М. Н. Марченко. – М.: ТК Велби, Изд-во Проспект, 2007. – 512 с.
96. Марченко М. Н. Источники права: учеб. пособие / М. М. Марченко. – М.: ТК Велби, Изд-во Проспект, 2005. – 760 с.
97. Марченко М. Н. Курс сравнительного правоведения / М. М. Марченко. – М.: ООО “Городец-издат”, 2002. – 1068 с.
98. Международное право: учебник / [отв. ред. Ю. М. Колосов, В. И. Кузнєцов]. – М.: Международные отношения, 1998. – 624 с.
99. Мережко О. О. Право міжнародних договорів: сучасні проблеми теорії та практики: монографія / О. О. Мережко. – К.: Таксон, 2002. – 344 с.
100. Методично-нормативний посібник з питань адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу / [за ред. С. Р. Станік]. – К.: Логос, 2000. – 120 с.
101. Микієвич М. Міжнародно-правові аспекти співробітництва Європейського Союзу з третіми країнами / М. Микієвич. – Львів: Видавничий центр Львівського держ. ун-ту ім. І. Франка, 2001. – 200 с.
102. Михайловский И. В. Очерки философии права / И. В. Михайловский. – Томск, 1914. – 604 с.
103. Мицкевич А. В. Акты высших органов Советского государства. / А. В. Мицкевич. – М.: Юрид. лит., 1967. – 174 с.
104. Монтескье. О духе законов или об отношениях, в которых законы должны находиться к устройству каждого правления, к нравам, климату, религии, торговле, и т. д. / Монтескье; [пер. с франц.]. – СПб.: Издание Л. Ф. Пантелеева, 1900. – 706 с.
105. Москаленко А. М. Источники права Европейского Союза (международно-правовой анализ): дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.11 / Москаленко А. М. – Харьков, 2005. – 171 с.
106. Муравйов В. І. Правові засади регулювання економічних відносин Європейського Союзу з третіми країнами (теорія і практика): монографія / В. І. Муравйов. – К.: Академ-Прес, 2002. – 426 с.
107. Мюллерсон Р. А. К вопросу о „праве Европейских сообществ” / Р. А. Мюллерсон // Вестник МГУ. – Серия 11. Право. – 1982. – № 5. – С. 48–57.
108. Назаренко О. А. Закони як джерела конституційного права України / О. А. Назаренко // Держава і право: зб. наук. праць. – К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2002. – Вип. 16. – С. 97–102.
109. Назаренко О. А. Міжнародні договори України в системі джерел конституційного права України: дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.02 / Назаренко О. А. – К., 2006. – 230 с.
110. Нашиц А. Правотворчество. Теория и законодательная техника / А. Нашиц; [пер. с румынского]. – М.: Прогресс, 1974. – 256 с.
111. Нерсесянц В. С. Общая теория права и государства: учебник [для вузов] / В. С. Нерсесянц. – М.: Изд-во НОРМА (Издательская группа НОРМА-ИНФРА•М), 2002. – 552 с.
112. Ніццький договір та розширення ЄС / [за ред. С. Шевчука]. – К.: Логос, 2001. – 196 с.
113. Новицкий И. Б. Источники советского гражданского права / И. Б. Новицкий. – М.: Гос. изд-во юрид. лит., 1959. – 156 с.
114. Общая теория права и государства / [под ред. В. В. Лазарева]. – М.: Юристъ, 1996. – 472 с.
115. Олтеану О. М. Правовой механизм эволюции ЕЭС к наднациональным федеративным структурам / Р. М. Олтеану // Вестник МГУ. – Серия 11. Право. – 1993. – № 1. – С. 44.
116. Оніщенко Н. М. Джерела права та правові системи сучасності / Н. М. Оніщенко // Правова держава: Щорічник наукових праць Ін-ту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. – К., 2001. – Вип. 12. – С.90–96.
117. Оніщенко О. В. Конституція України як основне джерело конституційного права України: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук.: спец. 12.00.02 „Теорія та історія держави і права; історія політичних та правових учень” / О. В. Оніщенко. – К., 2005. – 19 с.
118. Оппенгейм Л. Международное право: в 2 т. / Л. Оппенгейм; [пер. с нем.]. – М.: Изд-во иностранной лит., 1948–1950. –
Т. 1.: Полутом 1. – 1948. – 407 с.
119. Опришко В. Ф. Право Європейського Союзу. Загальна частина / Опришко В. Ф., Омельченко А. В., Фастовець А. С. – К.: КНЕУ, 2002. – 459 с.
120. Основы права Европейского Союза: схемы и комментарии: учеб. пособие / [под ред. С. Ю. Кашкина]. – М.: ИНФРА М, 2002. – 137 с.
121. Остром В. Смысл американского федерализма. / В. Остром; [пер. с англ.]. – М.: Арена, 1993. – 320 с.
122. Пархоменко Н. М. Джерела права як сутнісна характеристика типу правових систем / Н. М. Пархоменко // Вступ до теорії правових систем: монографія / за заг. ред. О. В. Зайчука, Н. М. Оніщенко. – К.: Юридична думка, 2006. – С. 57–77.
123. Пархоменко Н. М. Договір у системі форм права України: монографія / Н. М. Пархоменко. – К.: Юридична книга, 2000. – 184 с.
124. Пашковская И. Г. Правовые основы экономического сотрудничества государств-членов Европейского Союза / И. Г. Пашковская // Московский журнал международного права. – 2003. – № 2. – С. 168–183.
125. Петражицкий Л. И. Теория права и государства в связи с теорией нравственности / Л. И. Петражицкий // Теория государства и права: Хрестоматия: в 2 т. / авт.-сост. В. В. Лазарев, С. В. Липень. – М.: Юристъ, 2001. –
Т. 2. – 2001. – 604 с.
126. Петров Р. Поняття „acquis communautaire” у праві Європейського Союзу / Р. Петров // Право України. – 2003. – № 9. – С. 142–145.
127. Петрова Л. В. Джерела права (критичний методологічний дослід) / Л. В. Петрова // Вісник Академії правових наук України. – Харків, 1997. – № 1 (8). – С. 65–76.
128. Погребняк С. Справедливість змісту нормативно-правових актів як умова їх правомірності / С. Погребняк // Вісник Академії правових наук України. – 2005. – Вип. 2 (41). – С. 41–50.
129. Подольская Н. А. К вопросу о понятии прецедента как источника права (общетеоретический аспект) / Н. А. Подольская // Судебная практика как источник права. – М.: Юристъ, 2000. – С. 149–152.
130. Поленина С. В. Научные основы типологии нормативно-правовых актов в СРСР / С. В. Поленина, Н. В. Сильченко. – М.: Наука, 1987. – 153 с.
131. Політика європейської інтеграції: навч. посібник / [за ред. В. Г. Воронкової]. – К.: ВД „Професіонал”, 2007. – 512 с.
132. Посельський В. Європейський Союз: інституційні основи європейської інтеграції / В. Посельський. – К.: Смолоскип, 2002. – 168 с.
133. Посельський В. Конституційний устрій Європейського Союзу: навч. посібник / В. Посельський. – К.: Таксон, 2005. – 280 с.
134. Право в странах социалистической ориентации / [отв. ред. Р. А. Ульяновский]. – М.: Наука, 1979. – 348 с.
135. Право Европейского Союза в вопросах