Джужа Анастасія Олександрівна Теоретичні та практичні засади віктимологічного запобігання злочинам в Україні

Короткий опис

Джужа Анастасія Олександрівна, доцент кафедри кри­мінології та кримінально-виконавчого права Національ­ної академії внутрішніх справ: «Теоретичні та практичні засади віктимологічного запобігання злочинам в Україні» (12.00.08 - кримінальне право та кримінологія; криміналь­но-виконавче право). Спецрада Д 64.700.03 у Харківському національному університеті внутрішніх справ

Національна академія внутрішніх справ Міністерство внутрішніх справ України

Харківський національний університет внутрішніх справ

Міністерство внутрішніх справ України

Кваліфікаційна наукова

праця на правах рукопису

ДЖУЖА АНАСТАСІЯ ОЛЕКСАНДРІВНА

УДК 343.915

ДИСЕРТАЦІЯ

ТЕОРЕТИЧНІ ТА ПРАКТИЧНІ ЗАСАДИ ВІКТИМОЛОГІЧНОГО ЗАПОБІГАННЯ ЗЛОЧИНАМ В УКРАЇНІ

12.00.08 «Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право»

081 – Право

Подається на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук (доктора наук)

Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей, результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело

__________________ А. О. Джужа

Науковий консультант:
Колб Олександр Григорович,

доктор юридичних наук, професор

Київ – 2018

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ 18

ВСТУП 19

РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ТА МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ВІКТИМОЛО-

ГІЧНОГО ЗАПОБІГАННЯ ЗЛОЧИНАМ В УКРАЇНІ 33

1.1 Стан дослідження проблем віктимологічного запобігання злочинам 33

1.2. Наукове обґрунтування поняття та зміст віктимологічного запобігання

злочинам 46

1.3 Методологічний інструментарій дослідження віктимологічних засад

запобігання злочинам 71

РОЗДІЛ 2 СОЦІАЛЬНО-ПРАВОВА ПРИРОДА ВІКТИМОЛОГІЧНОГО ЗА-

ПОБІГАННЯ ЗЛОЧИНАМ 93

2.1 Поняття та елементи кримінологічної характеристики жертви злочину 93

2.2 Класифікація жертв злочинів за ознаками віктимності та їх прикладне

значення 121

2.3 Віктимність та її значення у запобіганні злочинам 137

2.4 Віктимологічна характеристика механізму вчинення злочину 154

2.5 Віктимологічні детермінанти та їх роль у механізмі вчинення злочину 183

РОЗДІЛ 3 НОРМАТИВНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВІКТИ-

МОЛОГІЧНОГО ЗАПОБІГАННЯ ЗЛОЧИНАМ 198

3.1 Міжнародно-правові стандарти захисту жертв злочинів 198

3.2 Кримінально-правові засади віктимологічного запобігання злочинам 216

3.3 Кримінально-виконавчі елементи віктимологічного запобігання

злочинам 240

17

РОЗДІЛ 4 ВІКТИМОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ЗАПОБІГАННЯ ОКРЕМИМ

ВИДАМ ЗЛОЧИНІВ 261

4.1 Віктимологічні засади запобігання насильницьким злочинам проти життя та

здоров’я особи 261

4.2 Віктимологічні засади запобігання корисливим та корисливо-

насильницьким злочинам проти власності 295

4.3 Віктимологічні засади запобігання злочинам, пов’язаним із насильством

щодо дітей 311

РОЗДІЛ 5 СИСТЕМА ЗАХОДІВ ВІКТИМОЛОГІЧНОГО ЗАПОБІГАННЯ

ЗЛОЧИНАМ В УКРАЇНІ 333

5.1 Загальні заходи віктимологічного запобігання злочинам в Україні 333

5.2 Спеціальні заходи віктимологічного запобігання злочинам 360

5.3 Заходи індивідуального віктимологічного запобігання злочинам 392

ВИСНОВКИ 406

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 417

ДОДАТКИ 466

18

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ

ЗМІ – КВК –

Засоби масової інформації

Кримінально-виконавчий кодекс

– Кримінальний кодекс

КПК – Кримінальний процесуальний кодекс
МВС – Міністерство внутрішніх справ
ЦК – Цивільний кодекс

19

ВСТУП

Обґрунтування вибору теми дослідження. Прискорення процесів європейської інтеграції України потребує впровадження у правоохоронну практику не лише сучасних форм і методів протидії злочинності, а й визнаних світовим співтовариством стандартів захисту прав і свобод людини. Реальні демократичні перетворення є невід’ємними від гуманізації соціальних відносин, адже людина, її життя і здоров’я, честь та гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю.

На розвиток українського суспільства початку XXI ст. впливають декілька груп чинників, зокрема наслідки демонтажу соціалістичної моделі розвитку країни (зростання соціальної незахищеності, втрата ціннісних орієнтирів, різке зниження рівня життя, збільшення маргінальної маси за рахунок безробітних, бездомних та інших категорій населення, які перебувають за межею бідності); складна соціально-політична ситуація (військові дії у східних областях, покращення технічної оснащеності злочинців, зростання рівня нетерпимості, девальвація морально-правових цінностей); вплив тенденцій глобалізованого світу (аномізація суспільства на рівні глибинних параметрів існування та відтворення соціуму; посилення міграційних процесів та позицій транснаціональної організованої злочинності), що в комплексі створюють підґрунтя для виникнення нових типів кримінальних загроз для населення і, відповідно, сприяють його інтенсивній віктимізації.

Ужиті правоохоронними та іншими державними органами заходи не дали можливості нейтралізувати основні внутрішні та зовнішні загрози національній безпеці, що зумовлюють подальше ускладнення криміногенної ситуації в державі

умовах гібридної війни. Так, за останні десять років рівень злочинності зріс більш ніж у чотири рази, зокрема збільшилася питома вага найнебезпечніших її проявів. Зокрема, у 2017 році кількість громадян, які стали жертвами кримінальних посягань, збільшилася на 9,0 % та становила 400,7 тис. (у 2016 році

– 366,3 тис.). Серед потерпілих від злочинів майже 156,8 тис. жінок, 29,2 тис.

20

пенсіонерів, 5,8 тис. дітей, 1,8 тис. іноземців, 194 працівники засобів масової інформації. Понад 5,6 тис. осіб загинуло. Найбільш незахищеними верствами населення залишаються жінки та діти (за 2013–2017 роки збільшилася майже на чверть кількість протиправних діянь за ст.ст. 149, 152–156, 301–303 Кримінального кодексу України), а також особи похилого віку, щодо яких у 2017 році вчинено на 5,3 % більше кримінальних правопорушень, ніж у попередні періоди1.
Зазначене свідчить про низький рівень ефективності превентивних заходів

сфері протидії злочинності. Пошук нових (альтернативних) методів запобігання злочинам усе частіше орієнтує кримінологів на проблеми жертви суспільно небезпечних діянь, чинники, що визначають здатність окремих осіб та їх груп у певних ситуаціях ставати об’єктом посягань, учинених з різних мотивів.

Пошук шляхів удосконалення проблем запобігання злочинам та захисту жертв злочинів був предметом активних дискусій вітчизняних і зарубіжних учених, зокрема: Ю. М. Антоняна, М. М. Бабаєва, О. М. Бандурки, Ю. В. Бауліна,

B. C. Батиргареєвої, В. І. Борисова, Т. В. Варчук, К. В. Вишневецького, Г. Гентіга,

В. В. Голіни, Б. М. Головкіна, Г. Гросса, О. М. Гуміна, І. М. Даньшина,

О. М. Джужі, А. І. Долгової, Т. А. Денисової, О. О. Дудорова, В. І. Задорожного,

А. П. Закалюка, А. Ф. Зелінського, В. Є. Квашиса, О. Г. Колба, І. М. Копотуна, О. М. Костенка, О. Г. Кулика, Н. Ф. Кузнецової, І. П. Лановенка, О. М. Литвинова, В. В. Лунєєва, В. С. Мінської, Є. М. Моісеєва, Ю. В. Орлова, В. І. Полубинського,

В. Я. Рибальської, Д. В. Рівмана, А. В. Савченка, М. В. Сенаторова,
П. П. Сердюка, В. О. Тулякова, А. Фаттаха, Л. В. Франка, І. Я. Фойницького,
В. Є. Христенко, Г. І. Чечель, В. І. Шакуна, Г. Й. Шнайдера, О. М. Юрченка,
А. М. Ященка та ін.
Окремі аспекти поведінки жертви злочинів, її правового захисту, заходи
віктимологічного запобігання висвітлювалипредставникиукраїнської

⤀Ā ᜀ Ā ᜀ Ā ᜀ Ā ᜀ Ā ᜀ Ā ᜀ Ā ᜀ Ā ᜀ Ԁ Ā Ȁ ⤀Ā ᜀ Ā ᜀ Ā ᜀ Ā ᜀ Ā ᜀ Ā ᜀ Ā ᜀ Ā ᜀ ⤀Ā ᜀ Ā ᜀ Ā ᜀ Ā ᜀ Ā ᜀ Ā ᜀ Ā ᜀ Ā ᜀ Ԁ Ā Ȁ ⤀Ā ᜀ Ā ᜀ Ā ᜀ Ā ᜀ Ā ᜀ Ā ᜀ Ā ᜀ Ā ᜀ Вплив соціально-економічних процесів на злочинність в Україні та у світі (за офіційними матеріалами ООН, Всесвітнього банку, статистичного органу Євросоюзу (Eurostat), Державної служби статистики України): аналітичний огляд. Київ: ДНДІ МВС України, 2017. 26 с.; Про зареєстровані кримінальні правопорушення та результати їх досудового розслідування. Генеральна прокуратура України. URL: http://www.gp.gov.ua/ua/stat.html.

21

(В. В. Голіна, Б. М. Головкін, О. М. Джужа, В. О. Туляков), радянської та

російської (К. В. Вишневецький, В. І. Задорожний, Д. В. Рівман, В. Я. Рибальська,

В. І. Полубинський, В. С. Устинов, Л. В. Франк), західноєвропейської

(М. Вольфганг, Р. Гассер, І. Маттес, Х. Нагель, Б. Станков, А. Фаттах, Б. Холист, Г. Шнайдер), американської (Ф. Вертхам, К. Єйкбєрі, Є. Кормен, Т. Кук,

Мертон, Т. Тайлер, Дж. Фарелл, Ж. Флеммінг) віктимологічних наукових шкіл. Доктринальні положення, сформульовані зазначеними авторами, мають

важливе наукове і практичне значення. Водночас низка питань визначення характеру і змісту віктимологічного запобігання злочинам в Україні залишається невирішеною, а в кримінологічній науці не сформовано цілісного уявлення про специфічні напрями комплексного використання органами влади та інституціями громадянського суспільства засобів і методів віктимологічного характеру

унесенням науково обґрунтованих пропозицій до законодавства, відомчих нормативно-правових актів, а також стосовно проведення правоохоронними органами організаційно-управлінських і превентивних заходів на загальному, спеціальному та індивідуальному рівнях. Зазначені обставини й зумовили обрання цієї теми дисертації, визначили об’єкт та предмет дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано відповідно до Концепції забезпечення захисту законних прав та інтересів осіб, які потерпіли від злочинів (Указ Президента України № 1560/2004),

Стратегії національної безпеки України (Указ Президента України № 287/2015), Національної стратегії у сфері прав людини (Указ Президента України

501/2015), Пріоритетних напрямів наукового забезпечення діяльності органів внутрішніх справ України на період 2015–2019 років (наказ МВС України від

275/2015).

Тема дисертації затверджена Вченою радою Національної академії внутрішніх справ 30 вересня 2014 року (протокол № 19) та схвалена Координаційним бюро НАПрН України у 2016 році (протокол № 940).

Мета і завдання дослідження. Метою роботи є теоретичне узагальнення та розв’язання комплексної науково-прикладної проблеми віктимологічного

22

запобігання злочинам в Україні, що полягає у формуванні цілісної концепції з розробленням пропозицій і рекомендацій, спрямованих на удосконалення законодавства та відповідної правозастосовної практики.

Для досягнення зазначеної мети поставлено такі завдання:

– з’ясувати історико-правові передумови та сучасний стан наукових досліджень проблем віктимологічного запобігання злочинам в Україні та інших країнах;

– окреслити підходи до визначення віктимологічних засад запобігання злочинам як наукового підґрунтя протидії злочинності;

– розкрити методологічний інструментарій дослідження віктимологічних засад запобігання злочинам;

– визначити концептуальні підходи до кримінологічної характеристики жертви злочину, розкрити зміст її структурних елементів;

– здійснити науковий розподіл (класифікацію) жертв злочинів за ознаками віктимності та визначити його теоретичне й прикладне значення;

– виокремити віктимність як комплексну кримінологічну категорію та розкрити її значення в запобіганні злочинам;

– надати віктимологічну характеристику механізму вчинення злочину;

– виокремити віктимологічні детермінанти, розкрити їх зміст та значення в механізмі вчинення злочину;

– систематизувати міжнародно-правові акти та законодавство інших країн

сфері захисту жертв злочинів з виокремленням найбільш перспективних інститутів та оцінюванням доцільності їх упровадження у правове поле України;

– охарактеризувати кримінально-правові та кримінально-виконавчі засоби віктимологічного запобігання злочинам;

– запропоновувати комплекс правових, організаційних та практичних заходів віктимологічного запобігання насильницьким (зокрема щодо дітей),

корисливим та корисливо-насильницьким злочинам;

– сформулювати концептуальне бачення загальних заходів віктимологічного запобігання злочинам;

23

– розглянути спеціальні заходи віктимологічного запобігання злочинам, що здійснюють правоохоронні та інші державні органи за участі громадських об’єднань й окремих громадян;

– охарактеризувати індивідуальні заходи віктимологічного запобігання злочинам стосовно окремих найбільш уразливих категорій осіб.

Об’єкт дослідження – зв’язки злочинця і потерпілого (жертви) у механізмі злочинної поведінки; чинники та ситуації, які сприяють перетворенню людини (груп людей) на жертву злочину; суспільні відносини, пов’язані із захистом жертв злочинів та запобіганням злочинам.

Предмет дослідження – теоретичні та практичні засади віктимологічного запобігання злочинам в Україні.

Методи дослідження. Під час дослідження застосовувались як загальнонаукові методи (спостереження, опису, порівняння, класифікації) для визначення правових категорій, що характеризують жертву злочину, віктимність, віктимізацію, віктиміногенні фактори, віктимологічне запобігання злочинам у їх співвідношенні з кримінально-правовими, кримінологічними, кримінально-виконавчими підходами (розділи 1–5), так і спеціальні методи, зокрема: історико-правовий – для розкриття ключових етапів становлення та розвитку законодавства й правозастосовної практики запобігання злочинам (підрозділи 1.1, 1.2, 3.2, 3.3); компаративістський – для дослідження особливостей доктринального розуміння специфіки кримінально-правової охорони жертви злочину в Україні, європейських, азіатських країнах і США, а також оцінки можливостей упровадження зарубіжного досвіду у вітчизняне законодавство (розділ 3); догматичний – для тлумачення юридичних категорій, уточнення понятійно-категоріального апарату дослідження (розділи 1–5); логіко-нормативний – для аналізу законодавчих та відомчих (міжвідомчих) нормативно-правових актів з питань захисту жертв злочинів та віктимологічних заходів запобігання злочинам (підрозділи 3.2, 5.1, 5.2); системно-структурний – для розгляду віктимності, віктимологічних складових механізму вчинення злочину, характеристик жертви злочину з виокремленням класифікаційних ознак, взаємозв’язків і залежностей

24

між елементами віктимологічної характеристики (розділ 2); синергетичний – для

вивчення системних зв’язків «злочинець – жертва», «злочинець – конфліктна

ситуація – жертва» (розділ 4, підрозділи 2.4, 5.3); прогностичний – з метою

планування та прогнозування віктимологічних заходів на загальному,

спеціальному та індивідуальному рівнях (підрозділи 5.2, 5.3); соціологічні (інтерв’ювання, анкетування) – для з’ясування думок правоохоронців та інших громадян щодо запобігання кримінальним правопорушенням та захисту жертв

злочинів, а також проблемних питань реалізації положень законодавства (розділи 1–5); контент-аналізу – для опрацювання матеріалів кримінальних

проваджень за окремими кількісними та якісними параметрами з подальшою інтерпретацією одержаних результатів (підрозділи 2.1, 2.2, розділи 4–5); статистичний – для узагальнення результатів соціологічних досліджень, вивчення матеріалів кримінальних проваджень, матеріалів слідчої та судової практики, оцінки ефективності діяльності правоохоронних органів, установлення рівня суспільної небезпечності злочинних наслідків (розділи 1–5).

Емпіричну базу дослідження становлять зведені результати вивчення 117 кримінальних справ, завершених провадженням протягом 2008–2012 рр., та 198 кримінальних проваджень (2012–2017 рр.) за ст. 115, 149, 152–156, 185,

187, 190, 205 Кримінального кодексу України; результати анкетування
260 слідчих і 238 працівників оперативних підрозділів Національної поліції
України; узагальнені результати інтерв’ювання 335 громадян у

Дніпропетровській, Київській, Львівській, Одеській, Харківській, Чернігівській областях та м. Києві; державна та відомча статистична звітність різних періодів, слідча та прокурорська практика (з урахуванням досвіду роботи автора в органах прокуратури України); аналітичні дані Мінюсту України, МВС України, Національної поліції України, Генеральної прокуратури України, Державної судової адміністрації України, громадських організацій «Ла Страда-Україна», «Народна Україна», «Волонтер», «Жіночий консорціум України», «Міжнародний комітет захисту прав людини», а також результати безпосереднього ознайомлення

25

автора з діяльністю правоохоронних органів Великої Британії, Італії, ФРН та США.

Наукова новизна отриманих результатів полягає в тому, що в дисертації вперше поставлено й вирішено наукову проблему розроблення концепції віктимологічного запобігання злочинам, що надало можливість обґрунтувати пропозиції, спрямовані на запобігання злочинам, удосконалення законодавства про захист жертв злочинів та практики його застосування правоохоронними органами України. У роботі обґрунтовано низку нових концептуальних положень, висновків і рекомендацій, зокрема:

вперше:

– з наукових позицій здійснено ретроспективний аналіз заходів віктимологічного запобігання злочинам з виокремленням чотирьох етапів розвитку уявлень про допомогу жертвам злочинів (виникнення, становлення, практичної реалізації, сучасний), зумовлених як характером суспільно-політичних процесів у різні історичні періоди, культурними та релігійними особливостями окремих держав, так і об’єктивними закономірностями правового й організаційного забезпечення запобігання злочинам;

– заходи віктимологічного запобігання злочинам диференційовано за трьома рівнями: загальним (вирішення соціально-економічних й культурно-

виховних завдань, спрямованих на усунення чи нейтралізацію причин та умов, що сприяють кримінальній віктимізації суспільства); спеціальним (зниження ступеня віктимності певних найбільш уразливих категорій населення, які належать до груп ризику як потенційні жертви злочинів у сімейно-побутовій, майновій, соціально-політичній, професійній та інших сферах суспільних відносин); індивідуальним (вплив на конкретну людину, яка внаслідок певних її соціальних, психологічних, біологічних або інших ознак у конкретній ситуації має підвищений ризик стати жертвою злочину, спрямований на підвищення активності її захисних реакцій, а також забезпечення особистої, майнової й іншої безпеки);

26

– науково доведено доцільність запровадження у практику запобігання злочинам розробленої на основі зарубіжного досвіду методики виявлення потенційних жертв злочинів та прогнозування індивідуальної поведінки осіб з підвищеною віктимністю з відповідними їм програмами профілактичних,

інформаційно-аналітичних та інших заходів віктимологічного характеру;

– на основі застосування синергетичного підходу встановлено, що на всіх етапах реалізації злочинного наміру підсистеми, що характеризують злочинця і жертву, функціонують за власними законами, циклічно, розвиваючись та змінюючись (флуктурують), і коли діє чергова флуктуація в умовах нестійкості,

настає біфуркація (зміна форм правової поведінки);

– розкрито зміст елементів кримінологічної характеристики жертв злочинів,

пов’язаних з насильством щодо дітей, зокрема відомості про стан, структуру

динаміку кримінально караних діянь, віктимологічні причини та умови, які сприяють їх учиненню, соціально-психологічні ознаки потерпілих, а також наведено кореляційні зв’язки між окремими елементами, зокрема, доведено зв’язок поведінки потерпілих зі ступенем латентності злочинів та ефективністю вжиття профілактичних заходів;

– виокремлено фактори детермінації групової віктимності осіб, пов’язані з їх віковими, гендерними, професійними, політичними, релігійними, расовими,

національними ознаками, що визначають здатність потенційних жертв стати об’єктом насильницьких та (або) корисливих посягань;

– надано віктимологічну характеристику механізму вчинення злочину, яка включає віктимізацію, її процес та результат; віктимологічну ситуацію та її складові; поведінку жертви в механізмі вчинення злочину та процес взаємодії зі злочинцем у кримінальній ситуації;

– виділено рівні вивчення особистості жертви злочину: перший –

складається з відомостей про потерпілих у межах кримінальних проваджень або латентних жертв, виявлених під час соціологічних опитувань, і заподіяний їм збиток; другий – включає дані про членів сім’ї жертви, опосередковано постраждалих від злочинів, учинених щодо їх близьких; третій – містить

27

відомості про певні соціальні групи (трудові колективи, неформальні об’єднання, співвласників та партнерів), яким унаслідок, хоча і непрямого впливу злочином завдана шкода; четвертий – передбачає існування негативних наслідків учинення злочину для регіону або суспільства загалом; п’ятий – виявляється в разі вчинення міжнародних злочинів і злочинів проти людства (геноцид, злочинне знищення мирного населення під час війни тощо);

– з огляду на процеси реформування правоохоронних органів, зокрема коригування завдань і функцій Національної поліції, розроблено алгоритми

(програми) дій працівників підрозділів превентивної діяльності щодо віктимологічного запобігання злочинам на основі стратегії випередження, які включають виявлення осіб з підвищеною віктимністю та постановку їх на профілактичний облік, захист потенційних жертв, своєчасне припинення злочинів або запобігання їм на стадії підготовки або вчинення;

удосконалено:

– концептуальні основи кримінологічного вчення про жертву злочину як особу (фізичну чи юридичну), якій унаслідок суспільно небезпечних діянь завдано фізичної, майнової, моральної шкоди (для фізичної особи) чи спричинено шкоду її діловій репутації (юридична особа), або істотно порушено її основні права внаслідок дії або бездіяльності, та (або) яка визнана такою у кримінально-

процесуальному порядку (потерпілий);

– зміст віктимізації як динамічного процесу, що обумовлений інтенсивністю кримінальних загроз, ступенем уразливості певних категорій суб’єктів унаслідок їх вікових, гендерних, професійних, національних та інших особливостей,

ймовірністю заподіяння таким суб’єктам шкоди в певній ситуації, а також умовами повторної віктимізації жертв;

– методологічний інструментарій віктимологічної характеристики окремих видів (груп) злочинів (у тому числі пов’язаних із насильством щодо дітей), яка включає особливості віктимізації, віктимогенної ситуації в механізмі злочинної поведінки, а також віктимологічної поведінки жертв;

28

– розподіл форм віктимності як відхилення від норм та правил безпечної поведінки за ступенем інтенсивності на винну, невинну і необережну;

– модель злочинної поведінки у форматі відносин «злочинець – конфліктна ситуація – жертва» на основі поєднання матеріальної, енергетичної,

інформаційної складових;

– визначення ступеня впливу віктимологічних чинників на різних етапах розвитку конкретної ситуації злочину (формування умислу та мотивації;

прийняття рішення; процес учинення; посткримінальна поведінка), які розподілено на психологічні (мотиви, установки, домагання та очікування, потреби й інтереси) та соціально-ситуаційні (безпосередньої та опосередкованої дії);

– наукові засади запобігання правоохоронними органами насильницьким злочинам проти життя та здоров’я особи, корисливим та корисливо-

насильницьким злочинам проти власності, злочинам, пов’язаним із насильством щодо дітей;

дістало подальший розвиток:

– методологія віктимологічного аналізу злочинів шляхом визначення ступеня віктимізації суспільства загалом, окремих соціальних груп та категорій осіб, виявлення віктимогенних чинників у структурі детермінант злочинів,

оцінювання впливу масової, групової та індивідуальної віктимності, вивчення особистості жертв злочинів, а також основних напрямів віктимологічного запобігання злочинам;

– елементи кримінологічної характеристики жертви злочину, що включає біологічно-психологічні ознаки (біопсихологічні й індивідуальні властивості та мотивуючі чинники психічного життя й поведінки особи), соціально-демографічні якості (стать, вік, освіта, сімейний стан, соціальні зв’язки), морально-

психологічну характеристику (сприйняття особою соціальних цінностей і соціальних функцій, які вона виконує), що в сукупності дає змогу оцінити її віктимологічний потенціал;

29

– критерії розподілу жертв злочину за характером мотивації (жертви умисних і необережних злочинів); за характером заподіяної шкоди (яким злочином заподіяно фізичну, матеріальну, моральну шкоду); за характером стосунків жертви та злочинця (невизначені, приречені, випадкові жертви);

залежно від ролі потерпілого в генезисі злочину (нейтральні; жертви-співучасники; жертви-провокатори); за психологічними характеристиками (з психологічними акцентуаціями, з відхиленнями у психіці); за біофізичними характеристиками (за статевою ознакою, віком, соціальними статусами); за фізичним станом у момент вчинення злочину (дієздатні, недієздатні);

– напрями удосконалення кримінально-правових засад віктимологічного запобігання злочинам, зокрема шляхом запровадження в законодавство визнаних практикою європейських країн найбільш прогресивних положень, що стосуються інститутів кримінально-правової реституції, компенсації та відновлення прав жертв злочинів, відшкодування заподіяної ним шкоди, примирення винного з потерпілим;

– кримінально-виконавчі елементи віктимологічного запобігання злочинам

установах виконання покарань та слідчих ізоляторах, до яких належать: нагляд;

накладення стягнень; соціально-виховний вплив; заходи оперативно-розшукового, профілактичного та медичного характеру; інші заходи, передбачені Кримінально-виконавчим кодексом України та нормативно-правовими актами Державної кримінально-виконавчої служби України;

– наукові положення стосовно диференціації заходів (на загальному,

спеціальному та індивідуальному рівнях), визначення об’єкта, форм та методів віктимологічного запобігання злочинам з урахуванням вітчизняного досвіду та міжнародної практики.

Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що матеріали дослідження впроваджено та мають перспективи подальшого використання у:

– науково-дослідній сфері – для подальшої розробки наукових проблем віктимологічного запобігання злочинам та удосконалення стратегій захисту жертв

30

злочинів (Акт впровадження результатів дисертаційного дослідження у наукову діяльність Кримінологічної асоціації України від 10 жовтня 2017 року);

– законотворчій діяльності – розроблено авторські варіанти проектів Закону України «Про віктимологічну профілактику правопорушень», Концепції захисту потерпілих від злочинів в Україні, а також змін та доповнень до кримінального, кримінального процесуального та кримінально-виконавчого законодавства (Лист Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності від 11 січня 2017 року № 04-18/12-46);

– правозастосовній діяльності МВС та Національної поліції – при розробленні й удосконаленні відомчих (міжвідомчих) нормативно-правових актів, підготовці методичних рекомендацій, організаційних рішень і цільових програм (планів) з питань віктимологічного запобігання злочинам, захисту жертв злочинів та забезпечення відшкодування заподіяної ним шкоди (Акт Головного слідчого управління Національної поліції України від 20 грудня 2016 року);

– освітньому процесі – при підготовці лекцій, методичних рекомендацій, тестових завдань і дидактичних матеріалів з кримінології, кримінального права, кримінально-виконавчого права, а також при проведенні різних видів занять з відповідних дисциплін у системі підвищення кваліфікації працівників Національної поліції України (Акт Національної академії внутрішніх справ від 1 грудня 2016 року).

Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження виконано здобувачем самостійно, викладені в дисертації положення, які виносяться на захист, розроблені нею особисто. У статті, написаній у співавторстві з

М. Джужею, здобувачеві належить питання розкриття психопрофілактичної роботи із запобігання віктимній поведінці, створення «антивіктимогенних зон», виділення рівнів психопрофілактики. У статті, підготовленій у співавторстві з Д. М. Тичиною, здобувачем особисто проведено аналіз елементів механізму індивідуальної злочинної поведінки з урахуванням віктимологічних складових моделі злочинного посягання. У підручнику «Правова статистика» здобувачем охарактеризовані особливості вивчення жертв злочинів. У колективних

31

посібниках, методичних рекомендаціях особисто здобувачем розкрито напрями планування запобігання злочинам в установах виконання покарань; особливості правової поведінки; діяльність поліції щодо запобігання насильству в сім’ї; особливості відшкодування шкоди потерпілому внаслідок звільнення особи від кримінальної відповідальності за ст. 45 та 46 КК України та у зв’язку з укладенням угоди про примирення; історико-правові засади вітчизняного та зарубіжного досвіду щодо реалізації функцій прокуратури у запобіганні злочинам. Власні теоретичні розробки здобувача у опублікованих у співавторстві наукових працях становлять більше 50 %. Наукові доробки співавторів за темою дисертації не використовувались.

Апробація матеріалів дисертації. Роботу підготовлено та обговорено на засіданнях профільної кафедри кримінології та кримінально-виконавчого права, а також міжкафедрального семінару Національної академії внутрішніх справ. Основні положення та висновки дослідження оприлюднені автором у виступах на всеукраїнських і міжнародних науково-практичних конференціях та засіданнях круглих столів, зокрема: «Державна політика у сфері захисту прав потерпілих від кримінальних правопорушень в Україні» (м. Харків, 25 квітня 2013 р.), «Особливості формування законодавства України: філософсько-правові, історичні та прикладні аспекти» (м. Івано-Франківськ, 6 березня 2014 р.), «Кримінологічна теорія і практика: досвід, проблеми сьогодення та шляхи їх вирішення» (м. Київ, 20 березня 2014 р.), «Сучасна наука – пенітенціарній практиці» (м. Київ, 4 грудня 2014 р.), «Роль правоохоронних органів у формуванні правової держави

умовах євроінтеграції України» (м. Київ, 12 березня 2015 р.), «Кримінологічна теорія і практика: досвід, проблеми сьогодення та шляхи їх вирішення» (м. Київ,

26 березня 2015 р.), «Кримінологічна теорія і практика: досвід, проблеми сьогодення та шляхи їх вирішення» (м. Київ, 25 березня 2016 р.), «Правоохоронна та правозахисна діяльність поліції в умовах формування громадянського суспільства в Україні» (м. Київ, 9 квітня 2016 р.), «Захист права власності Українського народу: вітчизняні реалії та зарубіжний досвід для України» (м. Київ, 22 вересня 2016 р.), «Реалізація державної антикорупційної політики в

32

міжнародному вимірі» (м. Київ, 9 грудня 2016 р.), «Злочинність в Україні: сучасні тенденції та чинники» (м. Київ, 23 грудня 2016 р.), «Кримінологічна теорія і практика: досвід, проблеми сьогодення та шляхи їх вирішення» (м. Київ, 24 березня 2017 р.), «Формування національної правової системи України в контексті євроінтеграційних процесів» (м. Київ, 21 квітня 2017 р.), «Актуальні питання боротьби з торгівлею людьми в умовах проведення антитерористичної операції (збройного конфлікту)» (м. Маріуполь, 18 травня 2017 р.), «Тіньова економіка: світові тенденції та українські реалії» (м. Київ, 23 червня 2017 р.).

Публікації. Основні положення, висновки та пропозиції, що сформульовані

дисертації, відображені у 54 наукових публікаціях, серед яких дві одноособові монографії, 24 статті, опубліковані у наукових виданнях України, визнаних фаховими з юридичних наук, 4 статті, опубліковані у наукових періодичних виданнях інших держав з напряму, з якого підготовлено дисертацію, 15 праць апробаційного характеру, 9 праць, що додатково відображають наукові результати дисертації.

Структура та обсяг дисертації. Робота складається з анотації, переліку умовних позначень, вступу, п’яти розділів, що містять сімнадцять підрозділів,

висновків, списку використаних джерел та дев’яти додатків. Загальний обсяг дисертації становить 522 сторінки, з яких основний текст дисертації займає 398 сторінок, список використаних джерел розташований на 49 сторінках (532 найменування), додатки – на 57 сторінках.

Список літератури

ВИСНОВКИ

висновках дисертації на основі узагальнення відповідних концепцій вітчизняних і зарубіжних учених різних часів, законодавства та багаторічної практики правоохоронних органів України, порівняно з досвідом інших країн,

розроблено наукові положення й отримано результати, що в сукупності розв’язують важливу наукову проблему віктимологічного запобігання злочинам

Україні. Головними складовими зазначеної теорії є: по-перше, методологічні засади реалізації державної політики у сфері захисту жертв злочинів; по-друге,

доктринальне розуміння соціально-правової природи віктимологічного запобігання злочинам, що розкривається через його поняття, сутність і завдання; по-третє, нормативно-правове забезпечення віктимологічного запобігання злочинам, що включає міжнародні стандарти, кримінально-правові, кримінологічні та кримінально-виконавчі елементи захисту жертв злочинів; по-четверте, віктимологічні заходи запобігання окремим видам злочинів; по-п’яте, концепція організаційного забезпечення реалізації віктимологічних заходів на загальному, спеціальному та індивідуальному рівнях. Одержані в процесі дослідження наукові результати дають підстави для висновків, рекомендацій та узагальнень, що мають як теоретичне, так і прикладне значення. Найсуттєвішими з них є такі:

1. На основі ретроспективного аналізу заходів віктимологічного запобігання злочинам виокремлено чотири етапи розвитку уявлень про захист жертв злочинів, зумовлених як характером суспільно-політичних процесів у різні історичні періоди, культурними та релігійними особливостями окремих держав, так й об’єктивними закономірностями правового та організаційного забезпечення запобігання злочинам: перший (40–50-ті рр. XX ст.) – етап виникнення віктимології як окремого кримінологічного напряму; другий (60–70-ті рр. ХХ ст.) – етап розвитку теоретичних досліджень і розроблення перших спеціалізованих програм надання допомоги жертвам злочинів та відшкодування заподіяної їм шкоди; третій (1980–1991 рр.) – етап практичної реалізації

407

віктимологічних досліджень, розроблення міжнародних правових актів та національного законодавства (Міжнародний день підтримки жертв злочинів саме пов’язаний з прийняттям 22 лютого 1990 р. у Великій Британії «Хартії жертв злочинів»); четвертий – з 1991 р. – інтеграція сучасних віктимологічних знань у самостійну міждисциплінарну галузь – кримінологічну віктимологію. Віктимологічне вчення про жертву злочину визнається окремою науковою теорією, що сформувалася і розвивається в межах кримінології. Подальший розвиток цього вчення відбувається з урахуванням потреб сучасного глобалізованого суспільства, у тому числі з використанням досягнень інших наук. Оскільки віктимологічна теорія вивчає усі явища та процеси, пов’язані з жертвою злочину, її основні положення матимуть міждисциплінарний характер

системі юридичних, психологічних, соціологічних, медичних та інших галузей науки. Однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасної української віктимології є поступова відмова від обвинувального ухилу «радянського»

зразка і пошук «провини» потерпілого на користь охоронного напряму та захисту прав жертв злочинів на основі розвитку світової юридичної думки.

Віктимологічне запобігання злочинам визначено як специфічну діяльність соціальних інституцій, спрямовану на усунення (нейтралізацію)

факторів (обставин, ситуацій), що сприяють віктимній поведінці та учиненню злочинів; виявлення груп ризику й окремих осіб з метою превентивного впливу на них, а також активізації їх захисних можливостей; розроблення (удосконалення) засобів захисту різних груп населення від подальшої їх віктимізації. У віктимологічному запобіганні необхідно розрізняти загальносоціальний (нейтралізація чинників загальної віктимізації), спеціально-кримінологічний (обмеження, усунення й відвернення чинників віктимності) та індивідуальний (вплив на конкретних осіб) рівні.

Методологічний інструментарій дослідження кримінологічних засад запобігання злочинам містить сукупність статистичних, правових, соціологічних та психологічних методів і методик, які використовуються під час проведення

віктимологічнихдосліджень.Методикисуцільноготавибіркового

408

статистичного дослідження застосовуються для вивчення кількісно-якісних показників ступеня віктимізації та рівня віктимності, закономірностей розвитку типових віктимогенних ситуацій, аналізу різних масивів даних про стан злочинності. Соціологічний інструментарій включає результати опитувань різних категорій респондентів, у тому числі вивчення експертної думки, особистих спостережень, вивчення документів. Психологічні методи дозволяють встановити особливості психічних процесів і станів, виявити соціальні установки та орієнтири, особистісні властивості злочинця і жертви, що впливають на їх поведінку в конкретній віктимогенній ситуації. За результатами опитування правоохоронців визнано пріоритетними спеціальні методики кримінологічного прогнозування (47,0 %), соціального експерименту (32,0 %) та побудови віктимологічної карти (21,0 %).

Під жертвою злочину пропонується розуміти особу (фізичну чи юридичну), якій унаслідок суспільно небезпечних діянь злочинця завдано фізичної, майнової, моральної шкоди (для фізичної особи) чи спричинено шкоду

діловій репутації (юридична особа), або істотно порушено її основні права внаслідок дії або бездіяльності, та яка визнана такою в процесуальному порядку.

Категорія «жертва» характеризує постраждалу від злочину особу в широкому соціальному контексті (незалежно від прийнятих за конкретним фактом процесуальних рішень), тоді як «потерпілий» – поняття юридичне, пов’язане зі статусом особи як суб’єкта певних кримінально-правових і кримінальних процесуальних відносин. Запропонований підхід до визначення структури особи жертви (з розкриттям її біологічно-психологічних, соціально-демографічних і морально-психологічних ознак) дав змогу якнайповніше розкрити зміст

значення її елементів як на індивідуальному, так і груповому та загальносоціальному рівнях. На основі аналізу матеріалів практики з’ясовано,

що найбільш уразливими категоріями жертв є особи похилого віку, діти, жінки (останні стають жертвами злочинів, учинених чоловіками, у 2,5 рази частіше, ніж жінками). Поведінка понад 90,0 % постраждалих від фізичного насильства дорослих (як чоловіків, так і жінок) характеризується як провокуюча або

409

соціально-негативна (62,0 % жертв ніде не працювали). Серед потерпілих від насильницьких злочинів майже третину становлять неповнолітні. Тривожною є позитивна динаміка протиправних діянь проти статевої свободи дітей (упродовж 2008–2017 років – зґвалтувань – на 18,0 %, інших насильницьких сексуальних дій – на 14,0 %, статевих зносин з особою, яка не досягла статевої зрілості – на 38,0 %, розбещення – на 29,0 %).

Вирішення завдань віктимологічного запобігання злочинам значною мірою залежить від своєчасного виявлення потенційних потерпілих. На основі проведеного дослідження (за допомогою спеціальних методик «Тип рольової віктимності», «Диференціал особи», «Маркери факторів», «Велика п’ятірка»

та ін.) здійснено розподіл жертв злочинів залежно від характеру стосунків між потерпілим і злочинцем та ролі потерпілого в механізмі вчинення злочину. За даними проваджень у справах про насильницькі злочини, визнано доцільним розподіл жертв на «активних» (73,0 %) і «пасивних» (27,0 %). Об’єктом віктимологічного дослідження повинні також визнаватися інші категорії жертв: «потенційні» – унаслідок власних статусу, позиції, поведінки; «випадкові», які опинились на місці вчинення злочину через збіг певних обставин, і «латентні», про яких з певних причин не відомо правоохоронним органам.

Під віктимністю слід розуміти як здатність особи (групи осіб) за певних обставин ставати жертвою злочину, так і неспроможність суб’єктів віктимологічного запобігання злочинам своєчасно вжити превентивних заходів,

адекватних характеру кримінальних загроз. Віктимність виявляється не завжди однаково в однієї особи за різних обставин, зокрема і «невіктимна» особа може стати потерпілою від злочину, оскільки віктимізація залежить не лише від особистісних, а й від зовнішніх стосовно потерпілих факторів. При визначенні віктимності необхідно враховувати здатність особи ставати жертвою злочину, що безпосередньо пов’язана з її особливостями й поведінкою або стосунками зі злочинцем, що виникли на цій основі. На основі проведеного опитування громадян визначено, що особливе віктимологічне значення має провокуюча поведінка жертви внаслідок її високого віктимного потенціалу, яка є приводом і

410

джерелом конфлікту (72,0 %). Виокремлено чотири рівні віктимності (індивідуальний, видовий, груповий і масовий) та деталізовано чинники групової віктимності, пов’язані з віковими, фізіологічними, гендерними, професійними, політичними, релігійними, расовими, національними ознаками, що визначають підвищений ризик потенційних жертв стати об’єктом злочинних посягань, зокрема виявів насильства.

Елементами механізму вчинення злочину є віктимізація, віктимологічна ситуація, віктимна поведінка жертви та взаємозв’язок жертви і злочинця.

Віктимізація характеризує процес та кінцевий підсумок перетворення особи чи групи осіб на потенційну жертву злочину в певній віктимологічній ситуації. Віктимологічна ситуація виникає в процесі набуття особою підвищеної віктимності та за етапами включає особистісно-формуючу, передкримінальну, віктимогенну і посткримінальну ситуації. Віктимна поведінка як форма вияву віктимності особи складається під впливом об’єктивних і суб’єктивних чинників, що в певній ситуації взаємодії зі злочинцем сприяють перетворенню потенційного потерпілого на жертву злочинного посягання. На основі розгляду моделей злочинної поведінки у форматі відносин «злочинець – конфліктна ситуація – жертва» визначено ступінь впливу віктимогенних чинників на різних етапах розвитку конкретної ситуації (формування умислу та мотивації, прийняття рішення про вчинення злочину, процес вчинення злочину, посткримінальна поведінка), які розподілено на психологічні (мотиви, установки, домагання та очікування, потреби та інтереси) та соціально-ситуаційні (безпосередньої та опосередкованої дії).

Серед віктимологічних детермінантів з різним ступенем впливу на віктимізацію певної частини та всього населення України виокремлено процеси урбанізації, міграції, глобалізації, маргіналізації, а також безробіття і соціальної напруженості. Наголошено на зростанні професійної віктимності, яка залежить не від особистих якостей жертви, а від її соціального статусу, функцій, що вона виконує (правоохоронці, судді, журналісти, політики, правозахисники та ін.). На розвиток українського соціуму в умовах тривалої збройної агресії на Сході та

411

падіння рівня життя населення негативно впливають також девальвація традиційних морально-правових цінностей із загостренням міжнаціональних (міжетнічних) конфліктів і радикалізацією частини населення, що спричиняє підвищення рівня кримінальних загроз і, відповідно, інтенсивної віктимізації суспільства. За даними досліджень, у кількісному плані більшість жертв становлять мешканці східних (Луганської і Донецької) та південних (Херсонської і Миколаївської) областей, що кореспондується з даними статистики стосовно безробітних жінок (найбільший показник спостерігається саме в зазначених регіонах), а також активізацією внутрішньої міграції населення із зони конфлікту на Донбасі й окупованого Криму (за різними даними, в Україні станом на жовтень 2017 р. зареєстровано понад 1,3 млн вимушених переселенців). Наголошено на важливості дослідження в механізмі вчинення злочину ступеня впливу як криміногенних, так і віктимогенних чинників. Ризик індивідуальної віктимізації значно підвищується в разі, якщо особа перебуває в стані алкогольного сп’яніння (наркотичного збудження), який блокує контрольну і регулятивну функції свідомості, пригнічує волю та стимулює агресію.

Імплементація Україною положень міжнародно-правових актів та вивчення досвіду національного законодавства інших країн щодо захисту жертв злочинів повинно визнаватись одним з ключових пріоритетів державної віктимологічної політики. На основі аналізу міжнародних договорів, особливий інтерес серед яких викликають резолюції конгресів ООН щодо попередження злочинів та поводження з правопорушниками, наголошено на Декларації основних принципів правосуддя для жертв злочину і зловживання владою

(1985 р.), в якій закріплено універсальні принципи підтримки і захисту жертв злочинних дій на всіх рівнях. Основними напрямами віктимологічного запобігання злочинам у західноєвропейських країнах та США є прийняття державних цільових програм запобігання насильству та допомоги жертвам, розроблення алгоритмів оптимальної поведінки особи в криміногенних ситуаціях, підвищення рівня захищеності посадових осіб, які виконують функції,

412

пов’язані з ризиком злочинних посягань, захист та реабілітація потерпілих від злочинів.

Визначено категорії потерпілих у кримінальних правовідносинах:

фізичні особи, які стали жертвами одного злочину (групи громадян); юридичні особи (суб’єкти господарювання, фінансові установи, відокремлені структурні підрозділи); держава та її представники (службові особи). Відповідно, потерпілим від злочину вважається соціальний суб’єкт (фізична особа, юридична особа та в окремих випадках її структурні підрозділи, держава), чиї встановлені й охоронювані законом права, свободи та законні інтереси порушуються злочинним діянням шляхом заподіяння фактичної шкоди або створення загрози реального заподіяння шкоди майнового, фізичного, морального, соціального та іншого характеру. Потерпілі від злочину класифіковані за соціальною природою, характером та видом заподіяної шкоди, родовим об’єктом злочину тощо.

Запропоновано доповнити ст. 37 Кримінального кодексу України (у якій вперше згадується про потерпілого) приміткою такого змісту:

«Примітка. Потерпілим від злочину відповідно до цього Кодексу є суб’єкт (фізична чи юридична особа, держава, інше соціальне утворення або ж суспільство загалом), благу, праву чи інтересу якого, що перебуває під охороною закону про кримінальну відповідальність, злочином заподіюється шкода або створюється загроза її заподіяння.

Моральна, фізична або майнова шкода, завдана особі внаслідок вчинення злочину, відшкодовується державою, якщо не встановлено особу, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, передбачене цим Кодексом, або якщо вона не здатна відшкодувати завдану шкоду.

разі, якщо шкоду заподіяно внаслідок суспільно небезпечного діяння, що не містить ознак складу злочину, передбаченого цим Кодексом, потерпілий має право на відшкодування шкоди з боку держави за рішення суду.

Умови та порядок відшкодування моральної, фізичної або майнової шкоди, завданої потерпілому, встановлюються законом».

413

Обґрунтовано необхідність внесення до розділу Х «Покарання та його види» Кримінального кодексу України інституту кримінально-правової реституції з одночасним прийняттям Закону України «Про правовий та соціальний захист потерпілих від злочину» (розроблено концепцію та авторський варіант відповідного законопроекту).

З метою більш ефективного забезпечення реалізації заходів віктимологічного запобігання злочинам в установах виконання покарань запропоновано доповнити ч. 1 ст. 1 Кримінально-виконавчого кодексу України положенням: «…шляхом створення безпечних умов для виконання і відбування покарання» та викласти її в такій редакції: «Кримінально-виконавче законодавство України регламентує порядок й умови виконання та відбування кримінальних покарань з метою захисту інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення безпечних умов для виконання і відбування покарань, виправлення і ресоціалізації засуджених…». Водночас ч. 1 ст. 8 Кримінально-виконавчого кодексу України «Основні права засуджених» доповнити словосполученням «право на особисту безпеку», що логічно відповідає змісту ст. 10 цього Кодексу.

Запропоновано доповнити главу 10 Кримінального процесуального кодексу України новою ст. 132-1 «Заходи щодо забезпечення безпеки учасників кримінального провадження» такого змісту: «Відповідно до вимог цього Кодексу, всі учасники кримінального провадження мають право на забезпечення особистої безпеки. Порядок забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні, визначається спеціальним законом України».

Серед напрямів запобігання насильницьким злочинам проти життя та здоров’я особи (умисні вбивства і заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, що поєднуються з хуліганством, домашнім насильством,

незаконним позбавленням волі або викладенням людини, злочинами про статевої свободи і статевої недоторканості особи, порушенням рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності, релігійних переконань, інвалідності та за іншими ознаками тощо) виокремлено заходи

414

віктимологічного характеру, зокрема стосовно виявлення та обліку потенційних потерпілих за напрямами: від ситуації; від злочинця; від жертви та чинників її віктимності. Визначено засади організації діяльності громадських центрів допомоги жертвам та свідкам, у яких, крім правової, повинна надаватися психологічна допомога.

Заходи віктимологічної профілактики корисливих та корисливо-насильницьких злочинів спрямовуються на захист потенційної та реальної жертв. У запропонованому проекті Комплексної цільової програми запобігання злочинам проти власності визначено пріоритетні завдання підрозділів Національної поліції на основі відомій практиці західноєвропейських країн «стратегії випередження» з урахуванням оперативних можливостей та аналізу оперативної обстановки на певній території. Запропоновано методику виявлення потенційних жертв, спрямовану на виявлення осіб, схильних до вчинення корисливо-насильницьких злочинів, та їх зв’язків, а також осіб (груп) з високим рівнем віктимності. Розроблено програму корекції віктимності осіб, спрямовану на особу, яка стала жертвою злочину або перебуває у стані, близькому до перетворення на жертву, а також яка має ознаки потенційної жертви.

Заходи віктимологічного запобігання насильницьким злочинам щодо дітей повинні враховувати як можливості інформаційного впливу на молодіжне середовище з пропагуванням здорового способу життя, так і проведення цільових профілактичних поліцейських заходів, що в комплексі спрямовані на запобігання віктимізації груп неповнолітніх, а також включати індивідуальну роботу з дітьми, які постраждали від сексуального насильства.

Загальні заходи віктимологічного запобігання спрямовані на виявлення віктимогенних факторів і вжиття заходів щодо їх усунення або нейтралізації,

тобто у виявленні причин і умов становлення жертвою, пов’язаних із захистом інтересів потенційних потерпілих загалом, а також в усуненні причин їх віктимізації. Загалом, проблема захисту прав та законних інтересів осіб, які потерпіли від злочинів, ефективного поновлення їх прав, відшкодування шкоди, заподіяної злочином, яка досліджується із середини 90-х років минулого століття

415

у зв’язку з темпами зростання рівня злочинності, залишається не розв’язаною. Запропоновано проекти Закону України «Про віктимологічну профілактику правопорушень», яким закріплюються заходи загальної та індивідуальної віктимологічної профілактики, визначаються підстави та порядок їх проведення державними органами, установами й організаціями, органами місцевого самоврядування, підприємствами, об’єднаннями громадян, а також відповідної Концепції захисту потерпілих від злочинів в Україні. Науково доведено доцільність прийняття спеціальних програм віктимологічного прогнозування рівня віктимізації населення певного регіону, а також, з урахуванням досвіду інших країн, заснування Фонду відшкодування шкоди потерпілим від злочинів з визначенням альтернативних джерел його фінансування.

Спеціальні заходи віктимологічного запобігання злочинам спрямовані на виявлення та усунення (нейтралізацію) умов і детермінантів, які безпосередньо впливають на рівень віктимізації особи або певних соціальних груп, а також недопущення (відвернення, припинення) реалізації їх віктимних властивостей. Удосконалення спеціального віктимологічного запобігання злочинам поєднує заходи інформаційного, організаційного і тактико-

методичного забезпечення. Розроблено методичні рекомендації щодо відшкодування потерпілому шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, з аналізом судової практики реалізації норм кримінального, адміністративного та цивільного законодавства. Серед заходів спеціальної віктимологічної профілактики виокремлено роз’яснювальну роботу в середовищі потенційних жертв про дотримання ними заходів безпеки (саме нехтування елементарними нормами безпеки з боку громадян різко збільшує ймовірність посягань на них). Дієвим засобом віктимологічної профілактики є покращення правової обізнаності населення, знання способів найбільш ефективного захисту власної безпеки. Розроблено рекомендації щодо відшкодування потерпілому шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, з аналізом практики реалізації норм кримінального (матеріального і процесуального), адміністративного та цивільного законодавства.

416

Індивідуальне віктимологічне запобігання злочинам включає заходи впливу на осіб, які з високою ймовірністю можуть стати жертвами злочинів, їх особистої безпеки, відвернення і припинення злочинів, мінімізацію їх шкідливих

наслідків. Виокремлено етапи реалізації заходів індивідуального віктимологічного запобігання: підготовчий (виявлення віктимних осіб,

урахування мотивів, цілей та спрямованості їх поведінки, особистісних характеристик, а також віктимологічних факторів і ситуацій, що обумовлюють вчинення щодо них злочинів); основний (розроблення та застосування комплексу заходів впливу на таких осіб, їх оточення, чинники віктимності) і завершальний (запобігання рецидиву віктимізації). Розроблено і частково запроваджено в правоохоронну діяльність кримінологічні методики віктимологічного запобігання злочинам (реабілітації жертв), пов’язаним з домашнім насильством та сексуальним насильством щодо дітей.

417

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Абельцев С. Н. Криминологическое изучение насилия и защита личности от насильственных преступлений: автореф. дис. на соискание ученой степени на соискание ученой степени д-ра юрид. наук: спец. 12.00.08 «Уголовное право и криминология; уголовно-исполнительное право». М., 2000. 43 с.

Абельцев С. Н. Личность преступника и проблемы криминального

насилия: монография. М.: ЮНИТИ-ДАНА, Закон и право, 2000. 207 с.

Абламський С. Є. Окремі аспекти відшкодування шкоди, завданої злочином потерпілому, у кримінальному судочинстві. Право і Безпека. 2012. № 3.

154–159. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Pib_2012_3_35.

4. Аванесов Г. А. Теория и методология криминологического
прогнозирования: монография. М.: Юрид. лит., 1972. 334 с.
5. Автухов К. А., Гель А. П., Колб О. Г. Права і законні інтереси

засуджених до позбавлення волі в умовах реформування кримінально-виконавчої служби України: монографія / за заг. ред. А. Х. Степанюка. Харків: Право, 2015.

с.

Алауханов Е. О., Каирова Н. И. Преступное насилие в отношении женщин (уголовно-правовые и криминологические аспекты): учеб. пособие. Алматы: Нур-пресс, 2008. 230 с.

Алексеев А. И. Криминология: курс лекций. М.: Щит-М, 2017. 340 с.

8. Алексеев А. И., Герасимов С. И., Сухарев А. Я. Криминологическая профилактика: теория, опыт, проблемы: монография. М.: Норма, 2001. 496 с.

Аналітична довідка про стан і основні тенденції криміногенної та безпекової ситуації в України у 2007–2016 роках. Київ: МВС України, 2017. 37 с.

Антонович М. Міжнародна система захисту прав людини: крізь призму України. Право України. 2007. № 3. С. 37–41.

Антонян Ю. М. Изнасилования: причины и предупреждение. М.: ВНИИ МВД СССР, 1990. 191 с.

418

Антонян Ю. М. Особо опасный преступник: монография. М.: Проспект,

2014. 310 с.

Антонян Ю. М. Роль конкретной жизненной ситуации в совершении преступления: учеб. пособие. М.: Изд-во Акад. МВД СССР, 1973. 71 с.

Антонян Ю. М., Бородин С. В. Преступность и психические аномалии: монография. М., 1987. 207 с.

Антонян Ю. М., Кудрявцев В. Н., Эминов В. Е. Личность преступника: монография. СПб.: Юрид. центр Пресс, 2004. 366 с.

Антонян Ю. М., Эминов В. Е. Личность преступника: криминолого-

психологическое исследование: монография. М.: Норма: НИЦ ИНФРА-М, 2015.

с.

Афанасенко С. І. Віктимологічна профілактика шахрайства: дис. ...

канд. юрид. наук: 12.00.08. Київ, 2013. 279 с.

Бабаев М. М, Королева М. В. Преступность приезжих в столичном городе. М., 1990. С. 36.

Бабаев М. М., Плешаков В. А. Криминологическая безопасность в

системенациональнойбезопасности(опытструктурногоанализа).

Криминологический журнал. 2005. № 7. С. 17–25.

Бакун В. І. Проблемні питання індивідуального попередження злочинів

Збройних Силах України. Юридична наука. 2013. № 7. С. 36–44.

Бандурка А. М., Давиденко Л. М. Преступность в Украине: причины и противодействие: монография. Харьков: Основа, 2003. 368 с.

22. Бандурка О. М., Литвинов О. М. Поняття і зміст спеціально-кримінологічного запобігання злочинам. Вісник Кримінологічної асоціації України. 2016. № 2 (13). С. 98–108.

Бандурка О. М., Литвинов О. М. Протидія злочинності та профілактика

злочинів: монографія. Xарків: Харк. нац. ун-т внутр. справ, 2011. 308 с.

24. Бандурка О. М., Литвинов О. М. Стратегія і тактика протидії злочинності: монографія. Харків: Золота миля, 2012. 287 с.

419

25. Банчук О. А., Дмитрієва І. О., Малишев Б. В., Саідова З. М.

Відшкодування потерпілим від насильницьких злочинів: європейські стандарти і

зарубіжне законодавство: навч. посіб. / за заг. ред. О. А. Банчука. Київ:

Москаленко О. М., 2015. 268 с.