Дзюбак Катерина Миколаївна Організаційно-інституціональний механізм управління сільськогосподарським землекористуванням

Короткий опис

Дзюбак Катерина Миколаївна, викладач кафедри управ­ління земельними ресурсами Чорноморського національ­ного університету імені Петра Могили: «Організаційно-інституціональний механізм управління сільськогосподарським землекористуванням» (08.00.06 - економіка природокорис­тування та охорони навколишнього середовища). Спецрада Д 36.814.02 у Львівському національному аграрному універ­ситеті

Міністерство освіти і науки України Чорноморський національний університет імені Петра Могили

На правах рукопису

ДЗЮБАК КАТЕРИНА МИКОЛАЇВНА

УДК 332.3:631]:330.837

ОРГАНІЗАЦІЙНО-ІНСТИТУЦІОНАЛЬНИЙ МЕХАНІЗМ УПРАВЛІННЯ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИМ
ЗЕМЛЕКОРИСТУВАННЯМ

08.00.06 – економіка природокористування та охорони навколишнього
середовища

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук

Науковий керівник:
Горлачук Валерій Васильович, доктор економічних наук, професор,
заслужений діяч науки і техніки України

Миколаїв – 2017

ЗМІСТ
ВСТУП 4
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЙНО- ІНСТИТУЦІОНАЛЬНОГО МЕХАНІЗМУ УПРАВЛІННЯ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИМ ЗЕМЛЕКОРИСТУВАННЯМ В
УМОВАХ НОВИХ ЗЕМЕЛЬНИХ ВІДНОСИН 13
1.1. Теоретико-методологічні засади організаційно-інституціонального механізму управління сільськогосподарським землекористуванням 13
1.2. Інституціональний аспект прийняття управлінських рішень у сучасній системі управління земельними ресурсами 34
1.3. Інтегральний фактор управління процесом зростання вартості земельного капіталу 52
Висновки до розділу 1 67
РОЗДІЛ 2. СУЧАСНИЙ СТАН ІНСТИТУЦІОНАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИМ
ЗЕМЛЕКОРИСТУВАННЯМ 72
2.1. Оцінка сучасного стану використання земель сільськогосподар- ського призначення 72
2.2. Інституціоналізація землеустрою сільськогосподарського землеко- ристування 88
2.3. Ринковий потенціал і можливості розвитку сільськогосподарського землекористування 116
Висновки до розділу 2 131
РОЗДІЛ 3. НАПРЯМИ УДОСКОНАЛЕННЯ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИМ ЗЕМЛЕКОРИСТУВАННЯМ НА ОРГАНІЗАЦІЙНО-ІНСТИТУЦІОНАЛЬНИХ ЗАСАДАХ 135
3.1. Впровадження інноваційних напрямів інституціоналізації процесу управління сільськогосподарським землекористуванням 135

3.2. Концептуальний підхід до вдосконалення організаційно- інституціонального механізму управління сільськогосподарським землекористуванням 154
3.3. Шляхи підвищення організаційно-інституціональної ефективності сільськогосподарського землекористування 172
Висновки до розділу 3 195
ВИСНОВКИ 199
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 206
ДОДАТКИ 233

ВСТУП

Актуальність теми. Джерелом зростання суспільного багатства, добробуту народу і кожної людини є земля. У цьому зв’язку для формування високої конкурентності української економіки в умовах євроінтеграційних процесів одним із основних напрямків державної економічної політики є забезпечення раціонального використання й охорони земель сільсько- господарського призначення. Наявність інституту приватної власності на ці землі має за мету відкрити широкі можливості виведення української економіки на шлях економічного зростання. Для цього чинним земельним законодавством визначені умови для рівноправного розвитку різних форм аграрного господарювання.
Сьогодні інститут земельних перетворень у відповідності з Земельним
кодексом України орієнтований на створення механізму ринкового обігу земель, розвитку орендних відносин та землеустрою, раціональну орга- нізацію території, формування умов для збереження і відтворення родючості ґрунтів, надання самостійності у прийнятті господарських рішень суб’єктам господарювання на землі. За наявності сприятливих природно-кліматичних умов, високої родючості ґрунтів, сусідства з найбільшими ринками сільсь- когосподарської продукції Україна має шанси стати однією з най про- дуктивніших країн Європи і світу. Тому необхідним є формування в країні науково-економічного потенціалу, який, опираючись на інноваційну основу, уміло поєднав би потреби суспільства на близьку й далеку перспективи та можливості сільськогосподарського землекористування.
Питання, пов’язані з теоретичними та практичними аспектами управління сільськогосподарським землекористуванням, процесом регу- лювання земельних відносин, розвитком землеустрою, екології землеко- ристування привертають увагу як вітчизняних, так і зарубіжних вчених, серед яких – Д. Бабміндра, І. Бистряков, В. Будзяк, А. Варламов, С. Волков, В. В’юн, В. Горлачук, К. Гейн (C. Gaigne), О. Гнаткович, Ю. Гуцуляк,

А. Даниленко, Д. Добряк, Й. Дорош, С. Енемарк (S. Enemark), О. Ісаченко, П. Казьмір, Н. Колтунов, П. Лойко, А. Мартин, П. Мунро-Фауре (P. Munro- Faure), Л. Новаковський, С. Носов, Д. Піментель (D. Pimentel), Дж. Розенберг (John S. Rosenberg), П. Саблук, E. де Сото (Hernando de Soto), А. Сохнич, М. Ступень, В. Сьомочкін, С. Траджилі (S. Trudgili), А. Третяк, М. Федоров, Р. Хілі (Robert S. Healy), М. Хвесик, А. Шворак, А. Юрченко, В. Янчук, Ю. Яремко та багато інших.
Та, незважаючи на вагомі результати наукових досліджень, недостатньо вивченими залишаються питання інституціоналізації сільсько- господарського землекористування. Недооцінка інституціонального підходу ставить під сумнів обґрунтованість прогнозів, планів і пропозицій щодо ефективного сільськогосподарського землекористування, формування цивілізованого ринку землі, забезпечення умов для розвитку земельних відносин. Існує потреба вдосконалення інститутів земельних відносин, землеустрою та системи управління сільськогосподарським землекористу- ванням, що й визначило актуальність теми дослідження, його мету, структуру та зміст.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація є складовою науково-дослідної роботи кафедри управління земельними ресурсами Чорноморського національного університету імені Петра Могили за темами «Розвиток сільських територій південного регіону» (номер державної реєстрації 0114U004863) та «Організаційно-інституціо- нальний механізм управління сільськогосподарським землекористуванням» (номер державної реєстрації 0116U007742), у межах яких здобувачем обґрунтовано методичні підходи до управління сільськогосподарським землекористуванням на основі інституціональних механізмів раціонального використання земель в Україні.
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є узагальнення і
розвиток теоретико-методичних засад, розробка інструментарію та практик-

них рекомендацій щодо формування організаційно-інституціонального механізму управління сільськогосподарським землекористуванням.
Для досягнення поставленої мети передбачено розв’язання таких
завдань:
 дослідити сучасні проблеми сільськогосподарського землеко- ристування в умовах інституціональних перетворень та уточнити понятійно- категоріальний апарат за темою дослідження;
 обґрунтувати теоретичні основи формування інституціональної суті розвитку сільськогосподарських підприємств;
 розкрити сутність інституціонального підходу в контексті управ- ління сільськогосподарським землекористуванням в умовах ринкових транс- формацій;
 обґрунтувати стратегію сучасних технологій розвитку сільсько- господарських підприємств як методологічну передумову раціонального використання землі;
 визначити можливості реалізації регіональної політики розвитку сільськогосподарського землекористування;
 удосконалити теоретико-методичні підходи щодо визначення нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення, орієнтовані на зростання земельного капіталу;
 запропонувати науково-методичний підхід диверсифікації сільсько- господарських підприємств і створення на цій основі стратегічних одиниць бізнесу як пріоритетного напрямку регіональної політики розвитку сільсько- господарського землекористування.
Об’єктом дослідження є процес формування ринкового сільського- сподарського землекористування в контексті інституціональних перетворень економіки країни.
Предметом дослідження є сукупність теоретико-методичних засад і практичних аспектів формування організаційно-інституціонального механіз- му ефективного сільськогосподарського землекористування.

Методи дослідження. Теоретичну та методологічну основу дисер- таційної роботи склали базові положення сучасної економічної теорії, зокрема теорії економіки природокористування, наукові праці вітчизняних і зарубіжних вчених у сфері ринкової економіки, управління земельними ресурсами, землеустрою, охорони ґрунтів, законодавчі акти та нормативні документи України.
У процесі дослідження використано такі загальнонаукові і спеціальні методи досліджень: системний аналіз – при дослідженні теоретико- методологічних засад розвитку сільськогосподарського землекористування; абстрактно-логічний – при формуванні висновків і пропозицій, аналізі термінології, визначень і категорій у сфері сільськогосподарського землекористування; інституціональний – при дослідженні місця і ролі інститутів у землекористуванні та суспільстві; метод аналогій та порівнянь – при вивченні світового досвіду використання землі, для співставлення показників результативності господарської діяльності на землі у різних країнах; статистичного аналізу – для оцінки діяльності суб’єктів господарювання на землі, структури землекористування, системи плати за землю та орендної плати, нормативної грошової оцінки земель. Застосовувались методи економічного моделювання – для оцінки впливу складу сільськогосподарських угідь і структури посівних площ на баланс гумусу у ґрунті в контексті способів використання супутньої продукції.
Інформаційну базу досліджень склали законодавчі та нормативні акти України, матеріали Державної служби статистики України, наукові та проектні матеріали Держгеокадастру України і землевпорядних організацій, власні дослідження автора.
Наукова новизна одержаних результатів визначається особистим внеском автора в розробку й обґрунтування теоретико-методологічних і науково-методичних засад та практичних рекомендацій з удосконалення організаційно-інституціонального механізму управління сільськогосподар- ським землекористуванням.

Основні результати наукових досліджень полягають у наступному:
удосконалено:
 теоретичні основи і методологію інституціонального підходу до процесу управління сільськогосподарським землекористуванням, який, на відміну від наявних, являє собою систему поглядів щодо розв’язання проблеми ефективного ринково орієнтованого сільськогосподарського землекористування не тільки в межах економічної сфери, але й політики, культури, ідеології на всіх рівнях ієрархії управління земельними ресурсами та регулювання земельних відносин;
 концептуальний підхід до формування системи зростання вартості земельного капіталу завдяки збереженню та відтворенню родючості ґрунту, росту продуктивності сільськогосподарських угідь шляхом забезпечення бездефіцитного балансу гумусу у ґрунті, масштабної диверсифікації економічного процесу на селі та реалізації системних заходів використання ринкових можливостей корпоратизації в рамках окремо взятих адмі- ністративно-територіальних одиниць, посилення корпоративної відповіда- льності за підвищення ефективності функціонування сільськогосподарських підприємств, що посилює конкурентні переваги землекористувачів та знижує інституціональну напругу в суспільстві у контексті реалізації земельної політики державою;
 зміст поняття «інститут сільськогосподарського землекорис-
тування», який, на відміну від існуючих підходів, розглядається як сукуп- ність нематеріальних благ, вироблених у процесі реалізації певних правил гри, поведінки, що включають у себе набір звичаїв, традицій, ментальних особливостей, пов’язаних з історично обумовленими специфічними чинни- ками ведення господарства на землі та формалізованими факторами державного управління. Такий підхід дає змогу врегулювати питання формування еколого-економічних та земельно-виробничих відносин у галузі сільськогосподарського землекористування в умовах інституціональних

перетворень, спираючись на раціональнішу організацію, планування та здійснення управління землезберігаючими процесами;
 комплексний підхід і практику формування землекористувань агрохолдингів, які базуються на загальнолюдських і екологічних принципах, що відображають економічну, соціальну та екологічну ефективність сільсь- когосподарського землекористування на засадах розвитку їх дочірніх структур у рамках адміністративно-територіальних одиниць, у результаті чого максимально досягається корпоративна соціальна відповідальність усіх зацікавлених сторін (стейкхолдерів) за розвиток сільських територій в усіх її проявах як умова розширення можливостей створення портфелю брендів кожного із дочірніх підприємств агрохолдингу та зведення до мінімуму соціальних, економічних, екологічних та інших видів ризиків на селі;
 систему заходів щодо врегулювання земельних відносин на сільських територіях завдяки корпоративній формі організації виробництва, диверсифікації сільськогосподарського виробництва, консолідації земельних часток (паїв) у єдиний земельний масив, що забезпечує формування рин- кового інституціонального середовища, в правовому полі якого здійснюється цілеспрямований процес раціонального використання і охорони землі;
набули подальшого розвитку:
 методичні підходи до розкриття ринкових можливостей розвитку сільськогосподарського землекористування на регіональному рівні на засадах децентралізації виконавчої влади, що дає змогу прогнозувати еколого- економічний стан сільських територій, досягти їх соціальної, економічної та екологічної стабільності, ліквідувати причини, що заважають підвищенню ефективності економічної діяльності на землі;
 методичні рекомендації з перспективного розвитку сільсько- господарських підприємств на інституціональній основі, який розглядається в рамках єдиного безперервного земельно-виробничого, еколого-еконо- мічного процесу і, на відміну від існуючих підходів, стосується посилення корпоративної соціальної відповідальності суб’єктів господарювання на

землі, яка досягається встановленням взаємодій, взаємовідносин між агробізнесом, суспільством і владою, направлених на взаємоузгодження функціонування формальних і неформальних інститутів щодо регулювання і управління сільськогосподарським землекористуванням.
Практичне значення отриманих результатів полягає у тому, що теоретико-методичні та практичні висновки і рекомендації можуть слугувати для органів виконавчої влади та місцевого самоврядування системою еколого-економічних важелів управління економікою сільськогосподар- ського землекористування та подолання несприятливих тенденцій його розвитку.
Одержані в дисертації наукові результати використовуються: Головним управлінням Держгеокадастру у Миколаївській області та ДП «Мико- лаївський науково-дослідний і проектний інститут землеустрою» для роз- робки Програм використання і охорони земель на основі експертних оцінок, багатоваріантних сценаріїв, використовуючи принцип системності процесу (акт № 31-14-0.1-8887/2-14 від 09.12.2014) та для запровадження заходів з регулювання бездефіцитного балансу гумусу у ґрунті, оптимізації агро- екосистем на основі вдосконалення структури посівних площ, вдосконалення складу і структури земельних угідь (акт № 20-14-0.1-10341/2-16 від 02.12.2016); ТОВ НВА «ЗЕМЛЕРОБЕЦЬ» при розробці схем використання землі територій місцевих рад на підставі проектів землеустрою та контурно- меліоративної організації території для кожного суб’єкта господарювання на землі (акт № 27/15 від 12.10.2015) та при розрахунку ґрунтозбереження гумусу для регулювання родючості сільськогосподарських угідь (акт
№ 39/16-а від 15.11.2016); ДП «Дослідне господарство «Реконструкція»
Селекційно-генетичного інституту Національного центру насіннєзнавства та сортовивчення» при впорядкуванні системи сівозмін по відношенню до якісних параметрів ґрунтового покриву (акт № 224 від 14.12.2016).
Результати дисертаційного дослідження використовуються в навчаль- ному процесі Чорноморського національного університету імені Петра Мо-

гили при викладанні дисциплін «Економіка підприємства», «Конкурен- тоспроможність підприємства», «Менеджмент якості», «Економіка та органі- зація інноваційної діяльності», «Геодезія» (довідка № 03/888 від 16.11.2016).
Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження є самостійно виконаною науковою працею, в якій розроблено наукові положення, методичні підходи та практичні рекомендації щодо вдосконалення процесу формування організаційно-інституціонального механізму управління сільсь- когосподарським землекористуванням як перспективної бази розвитку земельних відносин та сільськогосподарського землекористування. Наукові результати, висновки і рекомендації, що виносяться на захист, отримані автором особисто. Із наукових праць, опублікованих у співавторстві, в дисертації використано лише власні ідеї та розробки автора.
Апробація результатів дослідження. Основні результати дисер- таційного дослідження доповідались, обговорювались та одержали пози- тивну оцінку на: Міжнародній науково-практичній конференції «Тенденції сталого розвитку економіки країни: прогнози та пропозиції» (м. Львів, 2015 р.); XVIII Всеукраїнській щорічній науково-методичній конференції
«Могилянські читання – 2015: Досвід та тенденції розвитку суспільства в Україні: глобальний, національний та регіональний аспекти» (м. Миколаїв, 2015 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції «Сучасні концепції управління економічним розвитком країни» (м. Одеса, 2016 р.); V Міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні проблеми сучасної науки» (м. Санкт-Петербург – Астана – Київ – Відень, 2016 р.); Міжнародній науковій конференції «Сучасна трансформація економіки та управління в епоху глобалізації» (м. Клайпеда, 2016 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Економіка в контексті інноваційного розвитку: стан та перспективи» (м. Ужгород, 2016 р.); Міжнародній науково- практичній конференції «Ольвійський форум – 2016: стратегії країн Причорноморського регіону в геополітичному просторі» (м. Миколаїв, 2016 р.); XІХ Всеукраїнській щорічній науково-методичній конференції

«Могилянські читання – 2016: Досвід та тенденції розвитку суспільства в Україні: глобальний, національний та регіональний аспекти» (м. Миколаїв, 2016 р.).
Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження опублі- ковані у 18 працях, у тому числі 8 статей у наукових фахових виданнях України, з них 2 статті у виданнях, включених до міжнародних наукомет- ричних баз даних, одна стаття в іншому друкованому виданні, яке проіндек- соване в міжнародній наукометричній базі даних, розділ у колективній монографії, 8 публікацій – у збірниках матеріалів науково-практичних конференцій.
Структура та обсяг дисертації. Дисертаційна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел і додатків. Повний обсяг дисертації становить 245 сторінок комп’ютерного тексту, обсяг основного тексту – 202 сторінки. Робота містить 13 таблиць, 30 рисунків, 5 додатків. Список використаних джерел налічує 223 найменування на 26 сторінках.

Список літератури

ВИСНОВКИ

У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове розв’язання наукової проблеми, що полягає в розробленні теоретико-методологічних засад та методичних положень, поглибленні понятійно-категоріального апарату та обґрунтуванні організаційно-інституціонального механізму управління сільськогосподарським землекористуванням у контексті соціально-економічного розвитку регіону в умовах функціонування нових земельних відносин. Узагальнення отриманих результатів дає змогу сформулювати такі висновки і внести пропозиції, що мають теоретичне й практичне значення.
1. На основі узагальнення існуючих теоретичних висновків щодо управління сільськогосподарським землекористуванням в умовах нових земельних відносин встановлено невідповідність інституціональної системи аграрного сектору економіки діючим трансформаційним вимірам глобалізаційних процесів, яка викликана розгалуженістю теоретичної та методологічної бази формування державної політики в сфері земельних відносин, відсутністю стратегії розвитку ефективного сільсько- господарського землекористування, здатного вивести економіку країни на світовий конкурентоутворюючий рівень. Сталий розвиток сільсько- господарського землекористування досягається симбіозом соціально- економічних, політико-правових та екологічних важелів розвитку суспільства з земельно-виробничими відносинами, який ґрунтується на імплементації формальних і неформальних інститутів як інноваційної, особливої економічної категорії відображення взаємовідносин між країною і людьми з питань використання і охорони земельних ресурсів.
2. Економічна теорія щодо дослідження інституціонального підходу розвитку економіки не дає єдиного визначення економічній категорії
«інститут», що є предметом бурхливих дискусій серед вітчизняних та зарубіжних вчених. Зважаючи на складну та багатогранну економічну

природу сільськогосподарського землекористування, запропоноване авторське визначення терміну «інститут» охоплює більш широку палітру інструментів раціонального використання і охорони землі та виходить за межі усталеного уявлення про інститут як комплексу традицій, норм, звичаїв, розглядаючи його сукупністю нематеріальних благ, вироблених в процесі реалізації певних правил гри, правил поведінки, які включають в себе набір звичаїв, традицій, ментальних особливостей, пов’язаних з історично обумовленими специфічними чинниками ведення господарства на землі та формалізованими факторами державного управління. Таке визначення дає змогу зрозуміти, що інститути у сфері сільськогосподарського землеко- ристування є концентратами чітко обумовлених правил гри, які спираються на здобутки еволюційного, історичного розвитку суспільства та спрямовані на формування ефективної системи землезберігаючих заходів у перспективі.
3. З метою стабілізації системи управління земельними ресурсами, підвищення соціальної, еколого-економічної ефективності використання землі доведено необхідність впровадження антикризового земельного менеджменту у діяльності сільськогосподарських підприємств, який включає в себе інституціональні чинники прийняття управлінських рішень, направлені на удосконалення необхідних норм, правил, етику, традицій для забезпечення можливості функціонування всієї системи земельних відносин та управління сільськогосподарським землекористуванням та подолання диспаритету між протилежними цінностями, які визначають характер використання землі. Реалізація діяльності інституцій та інститутів відбувається через в системі інституціонального управління землеко- ристуванням визначається роллю людини, оскільки причиною затяжної кризи в землекористуванні й була недооцінка психологічного чинника, світобачення людини, в результаті чого селяни були не готові до земельних перетворень на селі.
4. Інституціональний розрив між формальними і неформальними
інститутами стримує соціально-економічний та екологічний розвиток

сільських територій, сільськогосподарського землекористування та аграрного сектора економіки в цілому, деморалізує державну земельну політику, прискорює руйнівні процеси земельних ресурсів. Тільки зростанням вартості земельного капіталу, в основі якого є підвищення родючості ґрунту, досягається оптимальна структура інституціонального середовища для становлення конкурентоспроможного сільськогосподарського землеко- ристування, посилюється корпоративна соціальна відповідальність, зменшується соціально-економічна і екологічна напруга у суспільстві.
5. На основі проведеної систематизації існуючих підходів щодо визначення нормативної грошової оцінки орних земель встановлено, що у наукових працях відсутній єдиний методологічний підхід їх оцінки, що унеможливлює вирішення проблеми повноцінного земельного ринку як системи економічних взаємовідносин, що виникають між його суб’єктами у процесі обігу земельних ділянок, організації використання і охорони земель, державного та самоврядного контролю за веденням агроекологічного моніторингу за якісним станом ґрунтового покриву, виробництва конкурентоздатної сільськогосподарської продукції, пошуку шляхів зростання земельного капіталу. Це і зумовило необхідність, на основі критичного аналізу практики визначення нормативної грошової оцінки ріллі, поглиблення науково-методичних засад визначення нормативної грошової оцінки ріллі, яка, на відміну від існуючих, полягає у використанні симбіозу показників виробництва валової продукції рослинництва і тваринництва з урахуванням балу бонітету ґрунту. Відповідно до визначеного, забезпечується принцип об’єктивності нормативної грошової оцінки ріллі, її позиціонування на відповідному ринку.
Характер кризових явищ у сільськогосподарському землекористуванні, які вкрай загострилися в усьому аграрному земельному фонді, зумовлені діючою технологією виробництва агроценозів. До одних з основних причин посилення кризових явищ у сільськогосподарському землекористуванні в сучасних умовах є зниження вмісту гумусу в ґрунті, зумовленого процесами

мінералізації сільськогосподарськими рослинами, які щорічно у регіоні в середньому складають 0,8–0,9 т/га, що еквівалентно 16–18 т/га органічних добрив (гною), хоча реальних можливостей його виробництва у регіоні немає. Для цього розроблено методичний підхід, що забезпечує бездефіцитний баланс гумусу в ґрунті, заснований на стратегії вдосконалення структури посівних площ, відповідного співвідношення використання супутньої продукції для згодовування худоби, її приорюванням та відчуженням за межі землекористування.
Розроблено рекомендації щодо управління процесом забезпечення бездефіцитного балансу гумусу у ґрунтах сівозмін сільськогосподарських землекористувань, що реально забезпечить підвищення родючості ґрунту та продуктивності земель в аграрній сфері виробництва.
6. Низька ефективність корпоративної відповідальності стала однією з причин «консервації» економічного поступу України і її регіонів, що негативно відображається на соціально-економічному та екологічному розвитку територіальних громад, поглибленні еколого-економічної кризи у сільськогосподарському землекористуванні, погіршенні загальноприйнятої системи стандартів якості життя людей, контролю за станом використання землі, погіршенні привабливості та інвестиційного клімату сільських територій для вітчизняних і зарубіжних інвесторів.
Доведено, що корпоративна соціальна відповідальність всіх заці- кавлених сторін щодо раціоналізації сільськогосподарського землеко- ристування сприяє ефективному розвитку сільських територій, привабливого інноваційного іміджу малого та середнього бізнесу на селі, утверджуючи інноваційний тип розвитку вітчизняного сільськогосподарського товаро- виробника.
7. Раціональне ведення суб’єктами господарювання на землі, створених у процесі земельних перетворень, господарської діяльності досягається шляхом побудови відповідного ринкового інституціонального середовища у формі формальних і неформальних інститутів як засобів

досягнення мети, що відіграють важливу, ключову роль у функціонуванні ефективного ринкового сільськогосподарського землекористування.
В системі ринкових інститутів особливо важлива роль і місце належить
інституту землеустрою, який являє собою безальтернативний вибір економіко-політичного курсу країни на досягнення високої конкуренто- спроможності аграрного сектора економіки, зростання вартості земельного капіталу, інформаційний базис правового, економічного та екологічного механізму регулювання земельних відносин на всіх господарських рівнях, механізм щодо прогнозування, планування, організації раціонального використання і охорони земель.
8. Визначено, що соціально-економічні прогалини в діяльності державних органів влади стали головною першопричиною поглиблення інституціональної кризи на регіональному рівні у ракурсі формування повноцінного ринку землі, запровадження інституту ефективних власників і користувачів землі, захисту прав власності на землю. Негативні процеси в землекористуванні посилюються відсутністю Загальнодержавної та регіональних програм використання й охорони земель, схем землеустрою адміністративно-територіальних одиниць. Занедбано землевпорядні роботи у сільськогосподарських підприємствах, не реалізуються плани консервації земель, безпідставно передано сільськогосподарські угіддя за межами населених пунктів Держгеокадастру і його територіальним органам.
Доведено, що вихід української економіки сільськогосподарського землекористування на якісно і кількісно вищий рівень розвитку буде досягнуто за умови подолання надмірної централізації державного управління з одночасним посиленням місцевого самоврядування, акти- візацією територіальних громад у економічному процесі вироблення доданої вартості.
9. Дискусійність та невизначеність поглядів провідних вчених- економістів щодо єдиної стратегії розвитку сільськогосподарського землеко- ристування призвела до його економічної відсталості, поширенні процесу

агрохолдингізації сільського господарства. Для подолання названих проблем розроблено концепцію розвитку сільськогосподарського землекористування, в основу якої покладено корпоративну форму організації сільсько- господарського виробництва при одночасному максимально можливому об’єднанні всіх наявних на відповідній території земельних часток (паїв) у єдиний земельний масив, використовуючи їх на засадах спільної часткової власності на земельну ділянку. Концепція передбачає дотримання корпоративної соціальної відповідальності раціонального використання і охорони земель, розроблення проектів землеустрою як інституціонального інструменту стратегічного планування і оперативного управління сільськогосподарським землекористуванням.
10. Інституціональна модель управління сільськогосподарським землекористуванням заснована на засадах інституціональної трансформації аграрного сектору економіки на п’яти рівнях управління (глобальному, національному, регіональному, місцевому та господарському) та включає наступні компоненти: об’єкт управління, предмет управління, суб’єкти управління, рівні управління, методи управління, мета управління, концепція управління, результат управління. При цьому управління властивостями землі в інституціональному середовищі повинно здійснюватися у 3D-фор- маті, який включає антропогенний, кількісний та якісний фактори.
Розроблена модель дає змогу реалізації цілей розвитку землеко- ристування в інституціональному середовищі, забезпечення ефективного освоєння земельно-ресурсного і комерційного потенціалу сільсько- господарських товаровиробників при дотримання компромісу між суб’єктом господарювання на землі, суспільством та державою для збереження земельно-природного потенціалу країни.
11. Удосконалено організаційно-інституціональний механізм управ- ління сільськогосподарськими територіями на засадах трансформації агрохолдингів у дочірні підприємства в рамках кожної з адміністративно- територіальних одиниць з наступною реєстрацією їх за місцем знаходження.

Така трансформація підсилить корпоративну соціальну відповідальність новостворених дочірніх агрохолдингових підприємств перед територіальною громадою, органами державної влади та місцевого самоврядування, інвесторами та іншими зацікавленими сторонами (стейкхолдерами). Сформовано науково-методичні підходи щодо диверсифікації сільської економіки за рахунок створення стратегічних одиниць бізнесу, які функціонуватимуть для досягнення конкретних стратегічних цілей у рамках міні-державоутворень.