Емоційна стійкість людини та її діагностика

Короткий опис

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

На правах рукопису

АРШАВА ІРИНА ФЕДОРІВНА

УДК 159.942: 612.821.3

Емоційна стійкість людини
та її діагностика

19.00.02 психофізіологія

Дисертація
на здобуття наукового ступеня доктора психологічних наук

Науковий консультант:
доктор психологічних наук, професор
член-кор.АПН України
Носенко Елеонора Львівна

Дніпропетровськ 2007

ЗМІСТ

ВСТУП...............

5

РОЗДІЛ 1 стан розробки ПРОБЛЕМИ емоційної стійкості як інтегративної властивості особистості.......

19

1.1. Інтерпретація феномену «емоційна стійкість».............

19

1.2. «Емоційна стійкість» та її особистісні детермінанти з позицій адаптаційної та когнітивної теорій стресу..

44

1.3. Підходи до операціоналізації феномену емоційної стійкості як основи для вдосконалення його діагностики..................

60

1.4. Емоційна напруженість як об’єкт виявлення операційних ознак емоційної вразливості.......................

83

1.4.1 Емоційна напруженість як специфічна форма відображення суб’єктом «складної» ситуації ......

83

1.4.2. Детермінанта функціональної системи «поведінка людини в стані емоційної напруженості»...

88

1.4.3. Мозкові механізми емоційної напруженості та аспекти їх впливу на характер перебігу психічних процесів........................

94

1.4.4. Емоційна напруженість як регулятор діяльності..................

101

РОЗДІЛ 2. МЕТОДИЧНІ ОСНОВИ ПСИХОФІЗІОЛОГІЧНОГО ПІДХОДУ ДО ДІАГНОСТИКИ ЕМОЦІЙНОЇ СТІЙКОСТІ ЛЮДИНИ З ВИКОРИСТАННЯМ КОМП’ЮТЕРНИХ ТЕХНОЛОГІЙ .......

105

2.1. Обґрунтування вибору основних діагностичних параметрів і визначення вимог до методики їх діагностики..

105

2.2. Обґрунтування вибору когнітивної (мнемічної) діяльності як основи для прогнозування емоційної стійкості...............

129

2.3. Вибір параметрів комп’ютерної діагностики емоційної стійкості за характеристиками мотиваційно-емоційної саморегуляції суб’єктом змодельованої інформаційно-переробної діяльності

136

2.4. Особливості організації і результати пілотажного дослідження валідності обраного методичного підходу до операціоналізації феномену «емоційна стійкість» ................................................................................

155

2.4.1. Операціоналізація характеристик мотиваційно-емоційної саморегуляції розумової діяльності при виконанні завдань діагностики емоційної стійкості....................

155

2.4.2. Методика і результати первинної оцінки валідности та надійності розробленого комп’ютерного тесту для діагностики емоційної стійкості......

159

2.4.3. Результати пілотажного дослідження та їх обговорення ........

161

2.4.4. Узагальнені концептуальні положення побудови комп’ютерної методики діагностики емоційної стійкості людини (з урахуванням моделювання методом «агентів») ............................

183

РОЗДІЛ 3. РЕЗУЛЬТАТИ ПЕРЕВІРКИ ВАЛІДНОСТІ КОМП’ЮТЕРНОЇ МЕТОДИКИ ДІАГНОСТИКИ ЕМОЦІЙНОЇ СТІЙКОСТІ ЛЮДИНИ В ПРОЦЕСІ НОМОТЕТИЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ .

208

3.1 Результати емпіричної перевірки валідності комп’ютерної методики діагностики емоційної стійкості на вибірці студентів першого курсу в період їх адаптації до нових умов навчання .........

208

3.2. Результати емпіричної перевірки валідності комп’ютерної методики діагностики емоційної стійкості людини на вибірці авіадиспетчерів ................

225

3.2.1. Характеристика особливостей професійної діяльності диспетчерів повітряного руху і обґрунтування доцільності використання розробленої моделі діагностики емоційної стійкості для підвищення якості їх профвідбору

225

3.2.2. Організація і результати перевірки валідності розробленої методики комп’ютерної діагностики емоційної стійкості ...................

231

РОЗДІЛ 4. ФОРМИ ВІДОБРАЖЕНОЇ ОЦІНКИ ЕМОЦІЙНОЇ СТІЙКОСТІ ЛЮДИНИ ..........

263

4.1. Адаптаційний та стресозахисний потенціал емоційного інтелекту і можливості прогнозування емоційної стійкості людини з урахуванням рівнів розвитку емоційного інтелекту........................

265

4.2. Переважання стратегії концентрації на проблемі в індивідуальному репертуарі засобів психологічного подолання стресу як форма відображеної оцінки емоційної стійкості людини ........

297

4.2.1. Типи поведінки особистості у складних життєвих ситуаціях залежно від сприйняття емоціогенної ситуації як виклику чи загрози ...

300

4.2.2. Емпіричне дослідження характеру зв’язку між вибором стратегій психологічного подолання стресу й емоційною стійкістю спортсменів у складних ситуаціях спортивної діяльності.....................................

309

4.2.3. Емпіричне дослідження характеру вибору батьками хронічно хворих дітей стратегій подолання стресу як форми відображеної оцінки їх емоційної стійкості / емоційної вразливості ......

323

4.3. Парадигма саногенезу у дослідженнях психологічного подолання стресу і критерії діагностування оптимальної життєвої орієнтації людини ..............................................................................................................

342

4.3.1. Стресозахисні механізми і стратегії психологічного подолання стресу: загальне і відмінне...............................

343

4.3.2. Компонентний склад конструкту «оптимальна життєва орієнтація»......

348

4.3.3. Домінуючі стратегії психологічного подолання стресу в осіб зі «здоровими» та «нездоровими» особистісними властивостями .................

350

4.4. Механізми виникнення психосоматичних захворювань, зумовлених вибором неадекватних стратегій реагування на стрес.......................

355

4.4.1. Особливості функціонування вегетативних систем при стресі і витоки «хвороб стресу»........................

355

4.4.2. Взаємозв’язок між емоційним станом і «пошуковою активністю»....

361

4.4.3. Обґрунтування гіпотези про можливості відображеної оцінки емоційної вразливості за показниками психосоматичного здоров’я......

365

ВИСНОВКИ..........

375

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.....................

381

ДОДАТКИ.

406

ВСТУП
Актуальність теми дослідження. Психологічний феномен, що покладено в основу предмета цього дисертаційного дослідження, належить до тих інтегративних властивостей особистості, природа яких і пов’язана з нею можливість прогнозування успішності професійної діяльності людини на сьогодні є недостатньо чітко визначеними. Проте значущість проблеми є загальновизнаною, а феномен «емоційна стійкість» розглядається як важливий чинник суб’єктного розвитку людини і передумова успішності її професійної та інших видів діяльності у складних умовах (Л.М.Аболін, 1987; Л.Г.Дика, 1984, 1991, 2002; П.Б.Зільберман, 1974; М.С.Корольчук, 1998, 2002, 2003; В.Л.Марищук, 1974; Е.Л.Носенко, 1978, 1981, 2006; В.О.Пономаренко, 2000; В.О.Пономаренко, Н.Д.Завалова, 1992; О.Я.Чебикін, 1990, 1999, 2000 та інші).
Хоча узагальнений зміст феномену «емоційна стійкість» ідентифіковано як на рівні наукової, так і буденної свідомості, для його дефініції досі не запропоновано ані однозначно тлумаченого терміна, ані, тим більше, достатньо повно операціоналізованого визначення. Проте імпліцитно зміст феномену обговорюється у достатньо великій кількості монографій, дисертацій, наукових статей, присвячених професійній надійності людини-оператора в екстремальних умовах діяльності, її психологічній готовності до діяльності в цих умовах, здатності до усвідомленої саморегуляції поведінки, адаптації людини до складних умов діяльності, аналізу так званих «нерівноважних» - нестійких психічних станів, що виникають у складних ситуаціях діяльності (Ю.О.Александровський, 1976, 2000; Ф.Б. Березін, 1988; В.О.Бодров, 1991, 1996, 2001; М.І.Дьяченко, 1983; Ю.М.Забродін, В.Г.Зазикін, 1985; Н.Д.Завалова, В.О.Пономаренко, 1983; Є.П.Ільїн, 2005; О.М.Кокун, 2004; М.С.Корольчук, В.М.Крайнюк, 2006; М.В.Макаренко, 1991; Р.М.Макаров, 1990; А.Г.Маклаков, 2001; О.Р.Малхазов, 2006; О.О.Прохоров, 1988, 1999 та інші).
Це зумовлено кількома причинами, однією з яких є недостатній рівень розробленості метапсихології у цілому. С.Д.Максименко, наприклад, у нещодавно виданій фундаментальній монографії «Генеза здійснення особистості» цілком обґрунтовано підкреслює, що для розуміння, скажімо, феномену «психічні стани» - однієї з центральних загальнопсихологічних категорій, без посилання на яку неможливо визначити зміст поняття «емоційна стійкість», катастрофічно не вистачає наукової семантики (С.Д.Максименко, 2006).
Ще одна причина недостатньої уваги до уточнення змісту цього важливого психологічного феномену пов’язана зі звуженням ролі емоційної стійкості людини як інтегративної властивості особистості до рівня детермінанти успішності функціонування людини в екстремальних умовах професійної діяльності. Увага фахівців відповідних галузей психології до вивчення емоційної стійкості людини-оператора є цілком зрозумілою, адже більшість катастроф пов’язана з фактором людини, з її недостатньою стійкістю до емоціогенних впливів середовища, що спричиняють виникнення несприятливих функціональних станів, зокрема емоційної напруженості. Ці дані підтверджуються багатьма фахівцями в галузі авіаційної, космічної, військової психології, психофізіології та медицини (Г.Т.Береговий, О.М.Жданов, 1992; В.О.Бодров, В.Я.Орлов, 1998; В.Д.Власов, Д.Р.Валєєва; 2002; Е.В.Колесникова, 1992; М.В.Макаренко, 1991, 2006; А.Г.Маклаков, 2001; О.Р.Малхазов, 2002, 2006; О.Р.Малхазов, О.М.Кокун, 2005; В.О.Пономаренко, Н.Д.Завалова, 1992; Н.А.Разсолов, 1997; Г.П.Ступаков, І.Б.Ушаков, 1999; К.В.Фірсов, 1996 та інші).
Проте дослідження емоційної стійкості лише у контексті визначення надійності професійної діяльності в екстремальних умовах спричиняє зміщення акценту з метапоняттєвого описання феномену при вирішенні завдань його діагностики на вивчення ознак виявлення емоційної стійкості в характеристиках ефективності виконання конкретних видів професійної діяльності. На неадекватність такого підходу вказують зараз і фахівці, які його дотримувались. Наприклад, Г.Т.Береговий, О.І.Жданов (1992) цілком слушно підкреслюють, що за рахунок перенапруження психофізіологічних ресурсів організму людина може демонструвати високий рівень професійної ефективності протягом певного часу, що згодом призводить до емоційного вигоряння та втрати здоров’я і працездатності.
У світлі вищезазначеного актуальною є проблема «виведення» процедури діагностики емоційної стійкості як інтегративної властивості особистості з вузько професійного контексту у більш широкий контекст життєдіяльності людини у цілому, що дозволить знайти відповіді на питання, від чого залежить опанування людиною складних життєвих ситуацій (Т.М.Титаренко, 2003; Н.В.Чепелєва, 1999), яку роль в оптимальному функціонуванні людини відіграє її індивідуальний досвід (О.М.Лактіонов, 1998), суб’єктна активність (В.О.Татенко, 1996; Ю.М.Швалб,1997), стійкі ознаки емоційності в структурі індивідуальності (О.П.Санникова, 1995) та інші. При такій постановці проблеми успішна діагностика емоційної стійкості можлива з урахуванням трьох модифікацій існування психічного: «процеси стани властивості особистості» при провідній ролі стану як центральної ланки міжфункціональної системи. Розробка такого підходу до діагностики емоційної стійкості є основним завданням пропонованого дослідження. Його вирішення базується на результатах сучасних досліджень ролі емоцій у регуляції поведінки людини як загальнотеоретичного, так і прикладного спрямувань (К.О.Абульханова-Славська, 1980; Л.І.Анциферова, 1994; Л.Г.Дика, 2002; О.С.Кочарян, В.І.Мозговий, 1999, 2004; В.І.Лебедєв, 1989; С.Д.Максименко, 2006; О.П.Санникова, 1995, 1997; В.А.Семиченко, 1999; В.В.Суворова, 1975; О.Я.Чебикін, 2000 та інші); висновках дискусій про місце психодіагностики у системі психологічного знання (Л.Ф.Бурлачук, 2002; О.М.Лактіонов, О.Л.Луценко, 2006).
Вирішенню цього завдання може сприяти і поява в останні десятиріччя нових напрямів у вивченні мотиваційно-афективної сфери людини: теорії емоційного інтелекту (J.D.Mayer, P.Salovey, 1995), теорії впевненості людини у суб’єктній ефективності як імовірного чинника захисту її від стресу (A.Bandura, 1977), більш чітких критеріїв диференціації усвідомлених стратегій психологічного подолання стресу і неусвідомлених механізмів психологічного захисту від стресу (О.Ф.Бондаренко, 1997; Л.М.Карамушка, 2003; Т.С.Яценко, 2006; P.Cramer, 1998, 2002; D.Endler, M.Parker, 1995; S.Folkman, R.S.Lasarus, 1998 та інші).
У світлі цих та інших досліджень відкриваються нові перспективи розробки «відображеної» (опосередкованої) оцінки емоційної стійкості як за ознаками її виявлення в характеристиках перебігу психічних процесів і пов’язаних з ними змінах в ефективності діяльності, так і за особливостями реалізації вищих психічних функцій і показниками стану здоров’я людини.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дисертаційна робота пов’язана з плановою науковою тематикою факультету психології, медичного факультету і кафедри медичної психології, психодіагностики і психотерапії Дніпропетровського національного університету: «Розвиток, зміна та форми виявлення внутрішнього світу особистості» (ФП41-04); «Визначення механізмів адаптації мешканців промислової зони до хронічного екологічного стресу» (№0103U000561); «Дослідження психоемоційного стану та розумової працездатності у працівників зі значним нервово-психічним навантаженням залежно від особливостей особистості і розробка для них системи психопрофілактики» (МФ-90-02).
Тему дисертації затверджено Вченою радою Дніпропетровського національного університету (протокол № 6 від 28 грудня 2004 р.) та погоджено з Радою для координації наукових досліджень у галузі педагогіки і психології в Україні при АПН України (протокол № 4 від 25.04.2006 р.).
Об’єкт дослідження: емоційна стійкість як інтегративна динамічна особистісна властивість, що виявляється у притаманних людині стійких диспозиціях до збереження гомеостазу у складних ситуаціях професійної діяльності та життєдіяльності у цілому.
Предмет дослідження: форми відображеної (опосередкованої) діагностики емоційної стійкості / емоційної вразливості за характеристиками перебігу психічних процесів, зумовлених або виникненням у людини у відповідь на ускладнення умов її професійної діяльності (життєдіяльності) психічного стану емоційної напруженості, або збереженням стану оптимального функціонування.
Мета дослідження: виявити систему параметрів, за характеристиками яких можна прогнозувати схильність людини до переживання у складних умовах професійної діяльності та життєдіяльності в цілому або стану емоційної напруженості як форми виявлення емоційної вразливості людини, або стану оптимального функціонування як форми збереження гомеостазу і виявлення завдяки цьому емоційної стійкості.
Гіпотеза дослідження: відображену (опосередковану) діагностику емоційної стійкості (поза межами конкретної професійної діяльності людини в екстремальних умовах) можна здійснювати за ознаками притаманної їй диспозиції до збереження у складних умовах життєдіяльності психічного стану оптимального функціонування, які відбиваються у показниках перебігу психічних процесів як при комп’ютерному моделюванні інформаційно-переробної діяльності, так і при спостереженні особливостей реалізації вищих психічних функцій.
Згідно з поставленою метою визначено такі завдання дослідження.
1. Узагальнити стан розробки концептуальної бази досліджень феномену «емоційна стійкість» й уточнити на цій підставі його категоріальний статус і особистісні детермінанти.
2. Розробити підходи до операціоналізації феномену „емоційна стійкість” як підґрунтя для вдосконалення його діагностики.
3. На підставі системного аналізу психічного стану емоційної напруженості як специфічної форми відображення суб’єктом складної ситуації та його мозкових механізмів розробити психологічні індикатори для розпізнавання переживання суб’єктом цього стану, що відрізняють його від стану оптимального функціонування.
4. Теоретично обґрунтувати комп’ютерну модель для відображеної (опосередкованої) діагностики емоційної стійкості / емоційної вразливості суб’єкта за параметрами перебігу психічних процесів під час виконання ним інформаційно-переробної перцептивно-мнемічної діяльності, у структурі якої передбачена стимуляція «стресу неуспіху».
5. Експериментально перевірити валідність розробленої моделі.
6. Охарактеризувати різні форми відображеної оцінки емоційної стійкості людини, зокрема, за параметрами: рівнів сформованості її емоційного інтелекту; переважання в індивідуальному досвіді ресурсів стресоподолання активної стратегії концентрації на проблемі; особливостей виявлення вищих психічних функцій (у тому числі комунікативної, почуття гумору); наявності чи відсутності психосоматичних порушень у стані здоров’я.
Методологічну основу дослідження становлять: принципи системності, цілісності, єдності та взаємодетермінованості зовнішнього і внутрішнього у системогенезі психічної діяльності та розвитку особистості, діяльнісного опосередкування психічного розвитку і саморозвитку особистості, концепція багаторівневої репрезентації психічних процесів і функцій (К.О.Абульханова-Славська, Б.Г.Ананьєв, П.К.Анохін, Л.І.Анциферова, Л.С.Виготський, О.М.Леонтьєв, Б.Ф.Ломов, С.Д.Максименко, В.С.Мерлін, В.О.Моляко, В.М.Мясіщев, В.А.Роменець, С.Л.Рубінштейн, В.Д.Шадриков, A.Bandura).
Розробка методичних засобів і змістовного аналізу регуляторних систем діяльності та психічних станів людини базується на поняттєвому апараті психофізіологічних досліджень адаптації та саморегуляції довільної активності, особистісних аспектів регуляції функціональних станів у різних видах діяльності, критеріях розрізнення стратегій психологічного подолання стресу і неусвідомлених механізмів психологічного захисту (Л.М.Аболін, Ю.О.Александровський, П.К.Анохін, Г.О.Балл, Ф.Б.Березін, В.О.Бодров, Н.А.Буняк, І.А.Васильєв, Е.Гельгорн та Дж.Луфборроу, Ю.П.Горго, Л.Г.Дика, О.Ф.Іванова, Є.П.Ільїн, В.В.Клименко, О.А.Конопкін, Л.В.Куликов, Р.Лазарус, О.М.Лактіонов, Д.Ліндслі, А.Г.Маклаков, О.Р.Малхазов, В.О.Марищук, Е.Л.Носенко, К.К.Платонов, В.О.Пономаренко, Н.Д.Завалова, Я.Рейковський, О.П.Санникова, В.В.Суворова, Б.М.Теплов, О.Я.Чебикін, Т.С.Яценко, P.Cramer, N.Endler, J.Parker та інші)
Методи дослідження. Для вирішення завдань дослідження у роботі використано такі методи: 1) теоретичні: аналіз сучасного стану розробки досліджуваної проблеми, системний аналіз і синтез виокремлених для детального вивчення психічних феноменів, моделювання (зокрема, комп’ютерне); 2) емпіричні: спостереження, анкетування, кореляційне дослідження, експеримент, психодіагностичний метод: на різних етапах дослідження у застосуванні до різних вибірок було використано: як широко відомі й апробовані методики, зокрема, індивідуально-типологічний опитувальник (ІТО) Л.М.Собчик; стандартизований багатофакторний метод дослідження особистості модифікація тесту ММРІ в адаптації Л.М.Собчик; опитувальник формально-динамічних властивостей індивідуальності В.М.Русалова; шкала реактивної та особистісної тривожності Ч.Д.Спілбергера в адаптації Ю.Л.Ханіна; особистісний опитувальник Д.Дженкінса для виявлення поведінки типу А (JAS) в адаптації А.Гоштаутаса; багаторівневий особистісний опитувальник «Адаптивність» А.Г.Маклакова, С.В.Чермяніна та інші, так і новітні методи діагностики особистісних властивостей людини як суб’єкта життєдіяльності і професійної діяльності у змінюваних і складних умовах, зокрема, опитувальник для діагностики п’яти факторів особистості Л.Голдберга в адаптації Л.Ф.Бурлачука, Д.К.Корольова; методика «Копінг-поведінка у стресових ситуаціях» (С.Норман, Д.Ендлер, Д.Джеймс, М.Паркер адаптований варіант Т.А.Крюкової); шкала діагностики психологічного благополуччя C.D.Ryff в адаптації О.М.Знанецької; шкала долаючого гумору R.A.Martin в адаптації О.О.Зайвої та інші; 3) методи математичної статистики (кластерний аналіз алгоритм К-середніх, дисперсійний аналіз, кореляційний аналіз, статистичні критерії для визначення міжгрупових розбіжностей: tСтьюдента, φ*-кутове перетворення Фішера; критерій для встановлення розбіжностей у різних експериментальних умовах на одній вибірці χ2r Фрідмана). У дослідженні було використано розроблений за участю автора дисертації метод комп’ютерного моделювання ситуації стресу неуспіху для вивчення за психофізіологічними параметрами функціональних станів притаманності суб’єкту емоційної стійкості чи емоційної вразливості (І.Ф.Аршава, Е.Л.Носенко, О.Л.Хижа, 2006).
Надійність і вірогідність результатів дослідження забезпечується методологічною обґрунтованістю його вихідних положень, різноманіттям і взаємодоповненістю використаних методів, їх відповідністю меті та завданням дослідження, достатнім обсягом і репрезентативністю експериментальних вибірок (загальна кількість досліджуваних, залучених до участі у дослідженні при вирішенні його різноманітних завдань, склала 491 особу); використанням надійних методів статистичної обробки отриманих даних; поєднанням якісного і кількісного аналізу здобутих результатів, а також позитивними наслідками їх впровадження у практику, підкріпленими відповідними актами та відбитими у публікаціях.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що у дисертаційному дослідженні:
− вперше розроблено теоретико-експериментальне підґрунтя для методологічного вирішення проблеми відображеної (опосередкованої) діагностики емоційної стійкості людини у парадигмі «властивість особистості психічний стан психічні процеси», процедура якої не потребує звертання до аналізу показників успішності виконання суб’єктом його професійної діяльності в реальних екстремальних умовах;
− вперше обґрунтовано й емпірично підтверджено можливість орієнтування на притаманність людині стійкої диспозиції до переживання у складних ситуаціях професійної діяльності (і життєдіяльності у цілому) психічного стану емоційної напруженості як ознаки емоційної вразливості та психічного стану оптимального функціонування, тобто збереження гомеостазу як ознаки емоційної стійкості;
− вперше розроблено й апробовано комп’ютерну модель опосередкованої діагностики емоційної стійкості людини, в основу якої покладено виконання суб’єктом змодельованої інформаційно-переробної перцептивно-мнемічної діяльності із забезпеченням перебування суб’єкта протягом певного часу в ситуації загрози виникнення стресу неуспіху;
− вперше у межах ідеографічного і номотетичного емпіричного досліджень виокремлено систему психофізіологічних параметрів для розпізнавання емоційної стійкості людини за характеристиками перебігу психічних процесів і особливостями реалізації суб’єктом комунікативної та інших вищих психічних функцій, що відбиваються, зокрема, в узагальнених ознаках: а) збереження суб’єктом структури цілей виконуваної діяльності незалежно від її конкретного предмета; б) виявлення фрустраційної толерантності; в) забезпечення активності діяльності на всіх її етапах. Запропоновано кількісні підходи до операціоналізації зазначених параметрів;
− теоретично обґрунтовано й емпірично доведено зв’язок низького рівня адаптаційних ресурсів людини як показника емоційної вразливості з наявністю в неї ознак психосоматичних (або соматичних, невротичних) захворювань стресового походження;
− поглиблено уявлення про зв’язок рівня сформованості адаптаційних ресурсів людини, ві

Список літератури

ВИСНОВКИ
На підставі теоретичного дослідження та емпіричної перевірки основних положень роботи щодо змісту феномену «емоційна стійкість» та підходів до його діагностики можна зробити такі висновки:

1. Поняття «емоційна стійкість», що до недавнього часу вживалось переважно у застосуванні до особливостей функціонування людини як суб’єкта специфічних видів діяльності в екстремальних умовах, за показниками успішності або неуспішності виконання якої і здійснювалась діагностика цієї особистісної властивості, потребує нового підходу до його операціоналізації.
2. Емоційну стійкість доцільно розглядати як інтегративну властивість особистості, що виявляється у переважаючій диспозиції суб’єкта професійної діяльності та життєдіяльності у цілому підтримувати або відновлювати рівновагу організму як «активної підсистеми» з постійно змінюваною матеріальною системою світу. Операційною ознакою такої диспозиції можна вважати збереження при ускладненні умов професійної діяльності або життєдіяльності у цілому психічного стану оптимального функціонування, зумовлених ним особливостей перебігу психічних процесів, що у свою чергу відбиваються у стані здоров’я людини, особливостях реалізації нею вищих психічних функцій, психологічному благополуччі та емоційному інтелекті.
2.1. Успішність формування такої властивості особистості визначається як сутнісними (онтологічними) характеристиками суб’єкта, у тому числі формально-динамічними характеристиками емоційності у структурі індивідуальності, так і особливостями індивідуального досвіду, в процесі якого формуються мотиваційні, вольові, емоційні та інтелектуальні якості, що становлять у їх сукупності „мотиваційно-енергетичний ресурс” особистості.
2.2. Емоційна стійкість й емоційна вразливість, незалежно від того, чи розглядаються вони як полярні властивості особистості за всіма найбільш характерними особливостями їх виявлення, чи як різні властивості, що мають спільну групу вузлових характеристик, можуть протиставлятись як різні властивості особистості за критерієм їх значущості для успішного врівноваження суб’єкта із змінюваним середовищем, однією з форм виявлення якої можна вважати збереження гомеостазу.
2.3. Операційні ознаки емоційної стійкості чи емоційної вразливості доцільно шукати в показниках психічних станів, що виникають у суб’єкта життєдіяльності під впливом зміни умов існування, і розглядати стани як alter ego особистісних властивостей.
2.4. Якщо визнати за обґрунтоване положення про те, що міжфункціональні системи, які інтегрують певні стани, не обмежуються лише психічною сферою, а обов’язково виходять у межі біології (бо стан є всеохоплюючим), відображення звичних для людини психічних станів правомірно шукати і в показниках її здоров’я, і в особливостях реалізації вищих психічних функцій, і в характеристиках перебігу психічних процесів. Це дозволяє вважати продуктивною ідею про відображену оцінку аспектів стану як динамічного джерела інформації про наявність у людини тих чи інших стійких особистісних властивостей.
3. Успішна діагностика емоційної стійкості можлива з урахуванням трьох модифікацій існування психічного: „процеси-стани-властивості особистості” і провідної ролі стану як центральної ланки у міжфункціональній системі, форми існування особистісно неповторної психіки людини.
3.1. Враховуючи багаторівневість форм психічного відображення як відправний пункт формування функціональної системи людини, можна очікувати, що відображення ситуації, що виникає в процесі діяльності (або ширше в процесі життєдіяльності), може здійснюватись:
- на сенсорно-перцептивному рівні (тобто за схемою умовного рефлексу);
- на рівні, опосередкованому мисленням (тобто, зі спиранням на інтелектуальний компонент);
- на надситуативному рівні (тобто, зі спиранням на сформовані в суб’єкта настанови, норми, цінності, стереотипи функціонування за певних умов діяльності).
3.2. Емоційній вразливості відповідає поведінка за екстремальних умов діяльності, яка ініціюється на найнижчому (сенсорно-перцептивному) рівні відображення ситуації, має високий рівень залежності від ситуації і здійснюється за схемою рефлекторної дії. Виникненню такої форми реагування на складну ситуацію сприяє на особистісному рівні закритість новому досвіду, низький рівень самоконтролю, високі рівні нейротизму, тривожності, сенситивності до змін у ситуації, нетолерантність до невизначеності. Образ ситуації, яка формується у людини, містить її оцінку як загрозливої, непередбачуваної, не доступної контролю. Це породжує негативні емоції різних модальностей, зокрема, страх або гнів. Залежно від особливостей темпераменту поведінка може розвиватися відповідно до схеми імпульсивного активного реагування або пасивної капітуляції.
3.3. Якщо відображення складної ситуації діяльності (життєдіяльності) здійснюється на рівні, опосередкованому мисленням, що свідчить про наявність у людини більш високого рівня емоційної розумності, то вона виявляється у змозі свідомо контролювати й регулювати свою діяльність. Ресурси для такого контролю можуть виявитися достатніми, але можуть і вичерпатися через їх перенапруження, що призведе до виникнення стресу.
3.4. Якщо ж відображення ситуації відбувається на надситуаційному рівні, людина готова зберегти первинний для неї врівноважений стан, що дає можливість свідомо обирати ту лінію поведінки за екстремальних умов діяльності, яка була апробована в попередньому досвіді, інтеріоризованому у вигляді продуктивних схем поведінки. Така організація поведінки властива суб’єктам, які впевнені у власній «суб’єктній ефективності» (користуючись терміном А.Бандури), толерантні до ситуацій невизначеності, є відкритими новому досвіду, готові зберігати високий рівень пошукової активності. Це свідчить про ініціацію психічних процесів на рівні їх усвідомлення і про відносну незалежність суб’єкта від ситуативних обмежень.
3.5. Пошук критеріїв для операціоналізації поняття „емоційна стійкість” через характеристики психічних станів людини поставив проблему виокремлення показників для розпізнавання стану оптимального функціонування, який у цій роботі розглядається як притаманний емоційно стійким суб’єктам (тобто, як стан, що переважає в їх індивідуальному досвіді), і стану емоційної напруженості, який за умов виникнення стресорів переважає в індивідуальному досвіді емоційно вразливих суб’єктів. Емоційна напруженість дезорганізуюче впливає на діяльність, яку суб’єкт виконує на її тлі. Це зумовлено як детермінантою цього емоційного стану, так і особливостями загального функціонального стану мозку (генералізоване збудження кори, порушення диференціації процесу її активації тощо). З іншого боку, аналіз стану оптимального функціонування, на відміну від стану емоційної напруженості підказує, що його характерними ознаками є збереження звичного для індивідууму рівня реалізації психічних функцій, стабільність якісних характеристик перебігу психічних процесів, оптимальна ефективність діяльності, яку суб’єкт виконує у цьому стані.
4. З урахуванням розглянутих типових ознак різних психічних станів у дослідженні розроблено й апробовано комп’ютерну методику діагностики емоційної стійкості людини, у структуру якої включено стресор неуспіху при виконанні суб’єктом інформаційно-переробної діяльності перцептивно-мнемічного типу. Вибір цього типу діяльності обумовлений тим, що за її параметрами можна досить точно простежити готовність психіки суб’єкта або зберігати високу функціональну активність за умов впливу стресорів, що заведено вважати показником емоційної стійкості, або втрачати її, що може свідчити про емоційну вразливість. Описана у роботі методика прогнозування емоційної стійкості людини за характеристиками змодельованої для цієї мети перцептивно-мнемічної діяльності дає можливість здійснювати макро- і мікроаналіз особливостей реагування суб’єкта на емоціогенні подразники, зокрема, на новизну ситуації, її невизначеність, несподівану появу ускладнень, що створюють загрозу виникнення стану емоційної напруженості.
4.1. Реагування суб’єкта на зміни в умовах виконання змодельованої діяльності можна оцінювати в пропонованому методі її комп’ютерного моделювання за низкою показників, зокрема, за обраним суб’єктом модусом переробки інформації цілісно-інтуїтивним або послідовно-аналітичним; за відображеними в характері виконання змодельованої діяльності ознаками орієнтації суб’єкта на дію, або на стан; за показниками стаціонарності / нестаціонарності якісних і кількісних (темпоральних) характеристик діяльності; за ознаками асиметрії між кількісними показниками ефективності виконання взаємопов’язаних компонентів цілісної діяльності; за показниками комунікативної (мовної) діяльності суб’єктів, включених у розроблену модель завдяки використанню комбінованої наочно-образної і мовної форм пред’явлення інформації.
4.2. Емпірична перевірка придатності моделі для завдань діагностики емоційної стійкості, що здійснювалась на авіадиспетчерах (деякі особливості діяльності яких відтворено у цій моделі), на студентах у період їх адаптації до нових умов навчання, дозволила підтвердити її валідність: показники ефективності виконання змодельованих завдань виявились пов’язаними з особистісними характеристиками суб’єктів, встановленими за допомогою відповідних психодіагностичних методик.
5. У дослідженні доведена можливість прогнозування емоційної стійкості також за показниками рівня сформованості емоційного інтелекту людини, домінування в її досвіді психологічного подолання стресу активних стратегій, за показниками виявлення психосоматичних розладів. Вони інтерпретуються у роботі як форми відображеної оцінки емоційної стійкості. Згадані форми діагностики емоційної стійкості перевірено на спортсменах, на підлітках із захворюваннями психосоматичного ґенезу, у яких виявлено більш низькі показники пошукової активності порівняно із здоровими однолітками, що інтерпретовано як механізм виникнення захворювання. Узагальнені у роботі аспекти виявлення емоційної стійкості та емоційної вразливості, відображені у характеристиках перебігу психічних процесів і станів, проілюстровано на прикладі аналізу поведінки батьків важко хворих дітей. Залежно від стратегій психологічного подолання, які обирають ці суб’єкти для впорання зі стресом, у них проявляються або ознаки дистресу, або ознаки оптимального функціонування.
6. Подальші перспективи досліджень емоційної стійкості людини пов’язані з розвитком саногенетичного підходу до формування психологічної готовності людини до оптимізації життєдіяльності за умов наявності численних стресорів, що передбачає стимулювання активної трудової діяльності людини, яка надає їй задоволення; формування в процесі оволодіння професійною діяльністю ставлення до стресорів як до викликів. Перспективним напрямком подальших досліджень у сфері діагностики емоційної стійкості є перевірка гіпотези щодо нейрофізіологічної детермінованості орієнтації на стан (а не на діяльність), притаманної окремим індивідуумам, як ознаки емоційної вразливості.

Список використаних джерел

1. Абабков В.А. Адаптация к стресу / Абабков В.А., Перре М. Основы теории, диагностики, терапии. СПб.: Речь. - 2004. - 166 с.
2. Аболин Л.М. Психологические механизмы эмоциональной устойчивости человека. Казань: Изд-во Казанского ун-та, 1987. 262 с.
3. Абульханова-Славская К. А. Деятельность и психология личности. М.: Наука, 1980. 335 с.
4. Александровский Ю.А. Состояния психической дезадаптации и их компенсация. - М.: Наука, 1976. - 272 с.
5. Александровский Ю.А. Пограничные психические расстройства: Руководство для врачей. - М.: Медицина, 2000. - 496с.
6. Алфимова М.В. Психогенетика агрессивности / М. В. Алфимова, В. И. Трубников // Вопр. психол. 2000. №6. С. 112-123.
7. Андрющенко А.В. Посттравматическое стрессовое расстройство при ситуациях утраты объекта экстаординарной значимости // Психиатрия и психофармакотерапия. - 2000. - Том 2, №4. С. 25-30
8. Анохин П.К. Очерки по физиологии функциональных систем. - М.: Медицина, 1975. - 447 с.
9. Анохин П.К. Эмоциональные напряжения как предпосылка к развитию неврогенных заболеваний сердечно-сосудистой системы // Вестн. АМН СССР. 1967. №6. С.10-18.
10. Анохин П.К. Очерки физиологии функциональных систем. М.: Медицина, 1975. 447 с.
11. Анцыферова Л.И. Личность в трудных жизненных условиях: переосмысление, преобразование ситуаций и психологическая защита // Психол. журн. - 1994. - Том 15, №1. С. 3-18.
12. Аршава І.Ф. Підходи до операціоналізації феномену «емоційна стійкість» як основи для вдосконалення його діагностики: Зб. наук. пр. ін.-ту психології ім. Г.С. Костюка АПН України «Проблеми загальної та педагогічної психології». - К. - 2006. Т.8. - Ч.9. - С. 13-20.
13. Аршава И.Ф. К вопросу об эмоциональной устойчивости авиадиспетчеров // Материалы Российской науч.-практ. конф. «Актуальные вопросы медицинского обеспечения безопасности полётов». Иркутск. - 2003. С. 2930.
14. Аршава І.Ф. Емоційна стійкість людини та її діагностика: Монограф. Д.: Вид-во ДНУ, 2006. - 336 с.
15. Аршава И. Ф. Некоторые устойчивые характеристики эмоциональности в структуре личности как фактор подверженности стрессу // Материалы 2-го Междунар. конгресса «Нейронаука для медицины и психологии». Судак, Крым. - 2006. С. 4748.
16. Аршава І.Ф. Особливості підходу до розробки комп’ютерної методики діагностики емоційної стійкості / І. Ф. Аршава, Е. Л. Носенко, О.Л.Хижа // Науковий часопис НПУ ім. М.П. Драгоманова. Серія 12. Психологічні науки: Зб. наук. пр. К.: НПУ ім. Драгоманова, 2006. - №15 (39).
17. Аршава І.Ф. Підходи до діагностики емоційної стійкості з орієнтацією на функціональний стан суб’єкта в екстремальних умовах діяльності // Вісн. Дніпропет. ун-ту. Сер. Педагогіка та психологія. Д. - 2006. - Вип. 12. - С. 3-8.
18. Аршава І. Ф. Експериментально-психологічні та психофізіологічні методи дослідження в авіаційній психології і медицині: Метод. рекоменд. Д.: РВВ ДНУ, 2002. 24 с.
19. Аршава І. Ф. Емоційна стійкість людини-оператора: напрями змін парадигми дослідження // Вісн. Дніпропетр. ун-ту. Сер. Педагогіка та психологія. Д., 2005. Вип. 11. С. 37.
20. Аршава І.Ф. Психофізіологія: Підручник / І.Ф. Аршава, М.І. Черненко. К.: Вища освіта, 2006. 308 с.
21. Аршава І.Ф. Функціональні стани людини в процесі адаптації до екстремальних умов діяльності (у парадигмі «особистість - стан») // Вісн.АПН України.: Педагогіка і психологія. - К.: Педагогічна преса, 2006. №4 (53) С.82-90.
22. Балабанова Л.М. Судова патопсихологія (Питання визначення норми і відхилень). - Д.: Сталкер, 1998. - 432 с.
23. Балл Г.А. Понятие адаптации и его значение для психологии // Вопр. психол. 1989. №1. С. 92100.
24. Балл Г.А. Психологическое содержание личностной свободы: сущность и составляющие // Психол. журн. 1997. Т. 18, №5. С. 7 19.
25. Бандура А. Подростковая агрессия: изучение влияния воспитания и семейных отношений: Пер. с англ. А.Бандура Р.Уолтерс. М.: Апрель Пресс: Эксмо-пресс, 2000. 508 с.
26. Барабаш В. И. Психологическое напряжение // Военно-медицинский журнал. 1967. №1. С. 18-20.
27. Береговой Г.Т. О стилях поведения операторов в экстремальных условиях деятельности / Г.Т.Береговой, О.И.Жданов. // Психол. журн. 1992. Т.13. Т 6. С.49-53.
28. Берзінь В.І. Гігієна та психофізіологія дітей дошкільного віку / В.І.Берзінь, Н.А.Буняк Тернопіль: Збруч. 1994. 273 с.
29. Берковиц Л. Агрессия: причины, последствия и контроль. СПб.: Прайм-ЕВРОЗНАК, 2001. 501 с.
30. Берталанфи Л. Общая теория систем критический обзор // Исследования по общей теории систем. М., Прогресс, 1969. С.23-82.
31. Бехтерев В.М. Основы учения о функциях мозга. - СПб.: - Типогр. П.П. Сойкина, 1907. Вып. 7. - 292 с.
32. Бехтерева Н. П. Нейрофизиологические аспекты психо­логической деятельности человека. Л.: Медицина, 1971. 118 с.
33. Блейхер В.М. Патопсихологическая диагностика / В.М. Блейхер, И.В. Крук К.: Здоровье, 1986. 280 с.
34. Блінов О. А. Формування емоційної стійкості у військовослужбовців аеромобільних військ під час повітрянодесантної підготовки: Автореф. дис канд. психол. наук: 20.02.02 / Київськ. військ. гуман. ін-т. - К., 1999. - 21 с.
35. Бодров В. А. Когнитивные процессы и психологический стресс // Психол. журн. 1996. - Т.1., №4. С. 64 74.
36. Бодров В. А. Психология профессиональной пригодности. М.: Per SE, 2001. 511 с.
37. Бодров В. А. Психофизиологические проблемы профессиональной надежности человека-оператора // Психологические проблемы профессиональной деятельности. М.: Наука, 1991. С.111120.
38. Бодров В.А. Психология и надёжность: человек в системе управления техникой / В.А. Бодров, В.Я. Орлов. - М.: Изд-во «Ин-т психологии РАН», 1998. - 288 с.
39. Божович Л.И. Личность и её формирование в детском возрасте. М., 1968. 464 с.
40. Болтівець С. І. Педагогічна психогігієна: теорія та методика. К.: Редакція „Бюллетеня ВАК України”, 2000.- 303 с.
41. Большакова А. М. Розвиток фрустраційної толерантності як складової довготривалої готовності до праці в екстремальних умовах // Вісн. Харк. ун-ту. Сер. Психологія. № 472. Х.: Вид-во Харк. нац. ун-ту, 2002. С. 2528.
42. Большакова А. М. Фрустраційна толерантність та успішність діяльності, що відбувається в екстремальних умовах // Вісник Харк. ун-ту. Сер. Психологія. №460. Х.: Вид-во Харк. нац. ун-ту, 1999. С. 1719.
43. Большакова А. М. Фрустраційна толерантність у структурі психологічної готовності до професійної дії в екстремальних умовах // Наук. зап. ХВУ. Соціальна філософія, педагогіка, психологія. Харків: ХВУ, 2000. Вип. 6. С. 199205.
44. Большой психологический словарь / Сост. и общ. ред. Б. Мещеряков, В. Зинченко. СПб.: Прайм-ЕВРОЗНАК, 2005. 672 с.
45. Бондаренко А.Ф. Психологическая помощь: теория и практика. К.: Укртехпрес, 1997. 216 с.
46. Боровиков А.М. Определение модуса контроля над деятельностью и его роль в формировании и преодолении напряжённости / Сб. «Методики диагностики психических состояний и анализа деятельности человека». - М. - 1994. - С.43-61.
47. Бочарова С.П. Связь показателей эффективности оперативной памяти с точностью антиципации в задачах слежения / С.Г. Кисель, В.В. Плохих // Психол. журн. - 1998. - Т. 19, № 5. - С. 54-59.
48. Брусничкина Р.И. Медицинские и психофизиологические аспекты диспетчерского труда / Р.И. Брусничкина, В.Ф. Карлов // Медицинские аспекты обеспечения безопасности полётов гражданской авиации. - М.: Воздушный транспорт, 1988. - С. 229-248.
49. Буняк Н.А. Гігієна та психофізіологія праці // Гігієна та екологія. Тернопіль: Укрмедкнига, 2003. 568 с.
50. Бурлачук Л.Ф. Адаптация опросника для диагностики пяти факторов личности / Л.Ф. Бурлачук, Д.К. Королёв // Вопр. психол. 2001. №1. С. 126134.
51. Бурлачук Л.Ф. Психодиагностика. Учебник. - СПб.: Питер, - 2002. - 352 с.
52. Бурлачук Л.Ф. Введение в проективную психологию. - К.: Ника - центр, 1997. - 128с.
53. Бурлачук Л.Ф. Психодиагностика личности. - К.: Здоровье, 1989. - 168 с.
54. Бэрон Р., Агрессия / Бэрон Р., Ричардсон Д.: Пер. с англ. / Под ред. В.Усманова. СПб.: Питер, 1998. 330 с.
55. Вальдман A.А. Психо-фармакология эмоций / A.А.Вальдман, Э.Э.Звартау, М.М.Козловская. М., 1976. 76 с.
56. Васильев И.А. Влияние индивидуальных психологических различий на процесс решения проблем / И.А.Васильев, Ю.Куль // Вопр. психол. 1985. №1. С. 140148.
57. Васильев И.А. К вопросу о личностных детерминантах мыслительной деятельности // Вестн. Моск. ун-та. Сер. 14. Психология. 1989. №3. С. 33 42.
58. Васильев И.А. Мотивационно-эмоциональная регуляция мыслительной деятельности: Автореф. дис д-ра психол. наук. М.: МГУ. 1998. 41 с.
59. Васильев И.А. Роль интеллектуальных эмоций в регуляции мыслительной деятельности // Психол. журн. 1998. №4. С. 49 60.
60. Васильев И.А. Эмоции в системе мыслительной деятельности // Эмоциональная регуляция учебной деятельности. М.: АН ССР, 1988. С. 11 16.
61. Васильев И.А. Эмоции и мышление / И.А.Васильев, В.Л.Поплужный, О.К.Тихомиров. М.: Изд-во Моск. ун-та, 1980. С. 3192.
62. Вассерман Л.И. Психологическая диагностика и новые информационные технологии / Л.И. Вассерман, В.А. Дюк, Б.В. Иовлев, К.Р. Червинская. - СПб.: ООО «СЛП», 1997. - 203 с.
63. Вилюнас В.К. Психологические механизмы мотивации человека. - М.: РПА, 1998. - 262 с.
64. Вилюнас В.К. Психология эмоциональных явлений. М., 1976. 231 с.
65. Вилюнас В.К. Эмпирические характеристики эмоциональной жизни // Психол. журн. - 1997. - №3. - С. 26-34.
66. Витт Н. В. Речь и критическая ситуация // Предварительные материалы экспериментальных исследований по психолингвистике. М., 1974. С. 18-22.
67. Власов В.Д. Некоторые проблемы авиационного медицины гражданской авиации стран содружества независимых государств / В.Д. Власов, Д.Р. Валеева // Материалы 3-го междунар.науч.-практ.конгресса «Человек в экстремальных условиях: проблемы здоровья, адаптации и работоспособности». М. - 2002. С.22-23
68. Галунов В. И. Характеристики речевого сигнала как индикатор эмоционального состояния оператора / В.И. Галунов, В.Х Манеров. // Проблемы инженерной психологии и эргономики. Тезисы к 4 Всесоюзной конференции по инженерной психологии и эргономике. Ярославль, 1974. Вып.3. С.17-19.
69. Гамаль Е.И. Особенности психологического состояния юных спортсменов в процессе предсоревновательной подготовки //Новые исследования в психологии и возрастной физиологии/ АПН СССР. - 1990. - №2. - С.16-23.
70. Ганзен В. А. Системный подход к анализу, описанию и экспериментальному исследованию психических состояний человека/ Ганзен В. А., Юрченко В. Н. // Экспериментальная и прикладная психология. Вып.10. Психические состояния. Л., 1981. С. 32-38.
71. Гарбер Е. И. Устойчивость мнемических функций как основа психологической устойчивости профессиональной деятельности // Психологическая устойчивость профессиональной деятельности. Москва-Одесса, 1984. С. 29-30.
72. Гельгорн Э. Эмоции и эмоциональные расстройства. Нейрофизиологические исследования. М.: Мир, 1966. 672 с.
73. Голиков Ю. Я. Психологические основы методологических подходов к человеку и технике: Автореф. дис д-ра психол.наук: 19.00.03 / Ин-т психол. РАНМ. - М., 2000. - 51 с.
74. Голиков Ю. Я. Проблемы методологических оснований анализа межличностных взаимодействий в психологических исследованиях / Голиков Ю. Я., Костин А. Н. // Психол. журн. 1995. Т.16, №4. С. 11 24.
75. Головаха Е. И. Социальное безумие: история, теория и современная практика / Головаха Е. И., Панина Н. В. К.: Абрис, 1994. 168 с.
76. Горго Ю.П. Психофізіологія. К., Мауп, 1999. 160 с.
77. Горго Ю.П. Дослідження вегетативно-психічної інтеграції різного рівня складності в умовах стресової ситуації / Ю.П.Горго, В.Б.Богданов // Інформаційна та інтегративна терапія. 2004. №1. С.87-89.
78. Гримак Л. П. Психические состояния и надежность деятельности оператора / Л.П.Гримак, В.А.Пономаренко // Эфективность деятельности оператора. Вопр. кибернетики. 1982. Вып. 91. С.145156.
79. Громова Е. А. Эмоциональная память и ее нейрохимическая основа / Е.А.Громова, Т.П.Семенова // Физиологические и биохимические исследования памяти. Пущино, 1977. С. 4567.
80. Губачев Ю. М. Эмоциональный стресс в условиях нормы и патологии человека / Ю.М. Губачев, Б.В. Иовлев, Б.Д. Карвасарский. Л.: Медицина, 1976. 216 с.
81. Дашкевич О.В. Психологический анализ предметной неадекватности эмоционального компонента спортивной деятельности // Психология личности и деятельности спортсмена. М.: ГЦОЛИФК, 1981. С. 40-50.
82. Денисов В. А. Сравнительный анализ операторской деятельности и ее срывов // Психологические проблемы деятельности в особых условиях. М.: Наука, 1985. С. 3862.
83. Диагностика состояний психической дезадаптации / В.А. Абрамов, А.К. Напреенко, И.И. Кутько и др.: Метод. рекомендации. - Донецк, 1992. - С. 3-5.
84. Дикая Л. Г. Деятельность и функциональное состояние: активационный компонент деятельности // Психологические проблемы профессиональной деятельности. М.: Наука, 1991. С. 93111.
85. Дикая Л. Г. Особенности регуляции функционального состояния человека // Мозг и психическая деятельность. М.: Наука, 1984. - С. 2125.
86. Дикая Л. Г. Психология саморегуляции функционального состояния субъекта в экстремальных условиях деятельности: Автореф.дис д-ра психол.наук: 19.00.03 / Ин-т психол. РАНМ., М.: 2002. 40 с.
87. Дикая Л.Г. Регулирующая роль образа функционального состояния в экстремальных условиях деятельности // Психол. журн. 1991. - №1. С. 55 65.
88. Дикая Л.Г. Становление новой системы психической регуляции в экспериментальных условиях деятельности // Принцип системности в психологических исследованиях. М.: Наука, 1990. С. 103114.
89. Душков Б.А. Изучение эмоционального напряжения оператора в условиях умеренной гипокинезии и относительной сенсорной изоляции // Проблемы сенсорной изоляции. М., 1970. С. 36-39.
90. Дьяченко М.И. Готовность к деятельности в напряженных ситуациях / Л.А.Кандыбович, В.А.Пономаренко.- Минск.: Университет, 1985. - 206 с.
91. Дьяченко М.И. О подходах к изучению эмоциональной устойчивости / М.И.Дьяченко, В.А.Пономаренко // Психол. журн. 1990. - №1.- С. 106-112.
92. Евдокимов В.И. Психологические исследования лётного состава в соответствии с задачами первичной психопрофилактики неврозов и психосоматических заболеваний: Автореф.дис канд.мед.наук: 19.00.04 /Ленингр. науч.-иссл. психоневр. ин-т им. В.М.Бехтерева.- Л., 1987.24 с.
93. Елисеева И.М. Соотношение субъективных и объективных показателей эмоционального возбуждения до экзамена и после него / И.М.Елисеева, Е.П.Ильин, Н.А.Качанова // Психофизиологическое изучение учебной и спортивной деятельности. Л., 1981. С. 82-85.
94. Ещенко Н.Г. Негативные психические состояния в деятельности сотрудников специальных отрядов быстрого реагирования и пути преодоления их последствий: Автореф. дис канд. психол.наук. Тверь, 1997. 23 с.
95. Завалова Н.Д., Пономаренко В.А. Психологические состояния человека в особых условиях деятельности // Психол. журн. 1983. Т.4. №6. С.92-105.
96. Завалишина Д.Н. Дефицит времени в деятельности оператора / Проблемы инженерной психологии и эргономики // Тезисы 4 Всесоюзной конференции по инженерной психологии и эргономике. -Вып.1. Ярославль, 1974. - С.15-25.
97. Зайва О.О. Почуття гумору як проміжний етап на шляху вибору стратегії психологічного подолання // Зб. наук. пр. ін-ту психології ім. Г.С. Костюка АПН України «Проблеми загальної та педагогічної психології». - К., 2003. - Т.5, Ч. 6. - С.102-107.
98. Залевский Г.В. Психическая ригидность в норме и патологии. Томск, 1993. 272 с.