ЕПІСТЕМІЧНА МОДАЛЬНІСТЬ В АНГЛІЙСЬКІЙ МОВІ (діахронний аспект)

Короткий опис

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

На правах рукопису

СКИБИЦЬКА Надія Василівна

УДК 81-112’366.594

ЕПІСТЕМІЧНА МОДАЛЬНІСТЬ В АНГЛІЙСЬКІЙ МОВІ
(діахронний аспект)

Спеціальність 10.02.04 германські мови

Дисертація
на здобуття наукового ступеня кандидата
філологічних наук

Науковий керівник
кандидат філологічних наук, доцент
ВЕРБА Лідія Георгіївна

Київ 2004

ЗМІСТ

ВСТУП..

4

Розділ 1. теоретичні засади вивчення
епістемічної модальності

1.1

Антропоцентризм як визначальна характеристика лінгвістики початку XXI століття ....

10

1.2

Взаємодія лінгвістики з іншими науками в дослідженні модальності ..

13

1.3

Особливості епістемологічного виміру модальності

16

1.4

Лінгвістичні підходи до проблеми епістемічної
модальності ..

20

1.5

Зв’язки епістемічної модальності з іншими категоріями........

40

1.5.1

Модальністьякдостовірністьвисловлювання..

42

1.5.2

Модальність і пресупозиція як дві взаємодоповняльні категорії речення ......

47

1.5.3

Евіденційністьіепістемічнамодальність.

59

1.5.4

Категорії епістемічної модальності та заперечення ..

66

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 1 ..

72

Розділ 2. ЕВОЛЮЦІЯ ЗАСОБІВ ВИРАЖЕННЯ
ЕПІСТЕМІЧНОЇ МОДАЛЬНОСТІ В АНГЛІЙСЬКІЙ МОВІ

2.1

Перебудова часових і способових форм дієслова давньоанглійської мови в середньоанглійський період розвиткумови ....

77

2.2

Епістемічністьскладнопідряднихречень .....

97

2.3

Роль модальних дієслів у епістемічній кваліфікації пропозитивноїдії/події ....

120

2.4

Модальні прислівники, слова, частки та фрази як експоненти епістемічноїмодальності ...

151

2.4.1

Оцінка відношення змісту висловлювання до дійсності як функція модальних слів ..........

151

2.4.2

Епістемічнізначеннямодальнихприслівників..

156

2.4.3

Модальні фрази у ролі виразників результативної достовірності .......

172

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 2...

186

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ.....

191

CПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ..

199

CПИСОК ДЖЕРЕЛ Ілюстративного МАТЕРІАЛУ.

225

ВСТУП

Сучасна лінгвістика стає все більше антропологічною, вона передбачає вивчення мови у тісному зв’язку з людиною, її свідомістю, мисленням, духовно‑практичною діяльністю. Такий різноаспектний підхід до вивчення мови дозволяє аналізувати роль граматичних явищ в організації цілісного тексту, у вираженні граматичних (морфологічних і синтаксичних) категорій, в окресленні взаємоз’язку між учасниками спілкування. Категорія модальності в цьому плані виступає як одна з провідних, що дозволяє реченню виконати своє комунікативне призначення. Недаремно вона посіла одне з основних місць у працях, присвячених розгляду лінгвістики тексту, прагмалінгвістики, когнітивної лінгвістики, зрештою в аналізі „зв’язного тексту в сукупності з екстралінгвістичними (прагматичними, соціокультурними, психологічними та іншими) факторами” [31, с.11]. І хоча дослідники вважають, що в англістиці „дискурсивний період” більш ніж напівпройдений [31, с. 11], діахронний вимір текстів, з цього погляду залишається актуальним.
Епістемічна модальність як окремий вид модальності, різновиди її модальних значень, засоби її вираження на різних стадіях розвитку англійської мови умовний спосіб дієслова, претерито-презентні дієслова, модальні дієслова, лексичні засоби, слова-речення, засоби складнопідрядного типу зв’язку в реченні в плані діахронії не були предметом розгляду окремої розвідки.
Саме ця модальність становить предмет дослідження. Окреслення її з погляду історичної прагмалінгвістики та когнітивної лінгвістики, в плані аналізу структур з метамовленнєвими елементами, встановлення процесу розвитку категорії епістемічної модальності (з її основними значеннями достовірності/вірогідності) в англійській мові визначає актуальність роботи.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в межах теми Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка Європейські мови та культури в контексті глобалізації світових процесів” (код 01 БФ 0147- 01), затвердженої Міністерством освіти і науки України.
Метою дослідження є вивчення категорії епістемічної модальності (далі - ЕМ) в англійській мові в діахронному плані. Вона зумовила розв’язання таких завдань:
- опис тенденції до зниження в англійській мові ролі морфологічного флективного засобу вираження достовірності/недостовірності;
- встановлення питомої ваги засобів вираження ЕМ;
- визначення прагмалінгвістичних параметрів структур з обов’язковим вживанням засобів вираження ЕМ та умов зниження релевантності значень достовірності/недостовірності.
Матеріалом дослідження є тексти, що репрезентують періоди від давньоанглійської, середньоанглійської до ранньоновоанглійської мови (хроніки, твори Дж.Чосера та В.Шекспіра). Акцент робиться на середньоанглійський період розвитку англійської мови як на етапі перебудови морфолого-синтаксичної системи мови. Категорія модальності є об’єктом вивчення у роботі. Предметом дослідження є історичний розвиток ЕМ в англійській мові, її граматичні (морфологічні: умовний спосіб дієслова; синтаксичні: різні типи підрядних речень) та лексичні засоби вираження: модальні дієслова, частки, прислівники.
Методи дослідження: мовний матеріал в роботі розглянуто з використанням основних методичних засад комунікативної, когнітивної лінгвістики, прагмалінгвістики, контекстного, почасти трансформаційного аналізу та елементів кількісного аналізу. Методи комунікативної лінгвістики уможливили опис ЕМ та засобів вираження змісту висловлювання (його пропозитивної основи), оцінки повідомлення як достовірного/недостовірного з погляду мовця (з урахуванням пресупозиції, знання мовця про подію, дію, ситуацію) та знання слухача, моделювання його можливого ставлення до повідомленого. При цьому засобом уточнення пресупозиції виступає трансформаційний аналіз, перетворення одних речень в інші як доказ їхньої семантичної еквівалентності. Контекстний аналіз застосовано для уточнення значень дієслів, модальних прислівників, часток тощо. Кількісний аналіз унаочнив зростання ролі допоміжних модальних та епістемічних дієслів у вираженні епістемічної модальності.
Наукова новизна дослідження полягає в описі функціонально‑семантичної категорії епістемічної модальності в діахронному аспекті, розкритті шляхів формування та еволюції системи мовних засобів (морфологічних, синтаксичних, лексичних) її вираження у середньоанглійській мові на тлі граматичних засобів реалізації достовірності/недостовірності в давньоанглійській мові і порівняно з системою форм суб’єктивної модальності в сучасній англійській мові.
Теоретичне значення дослідження полягає у встановленні динаміки розвитку значень епістемічної модальності - достовірності/недостовірності, гіпотетичної модальності, в систематизації та описі спектру значень та засобів вираження категорії ЕМ у розвитку англійської мови, розкритті процесів переходу від оформлення модальних значень закінченнями дієслова, чергуванням голосних у його основі до вираження їх аналітичними конструкціями, допоміжними модальними та епістемічними дієсловами, модальними прислівниками, частками, модальними словами, засобами складнопідрядного зв’язку в реченнях, контекстом.
Практичне значення проведеного аналізу зумовлене можливістю застосування його результатів у навчальних та методичних посібниках з теоретичної та історичної граматики англійської мови, у викладанні курсів з граматики англійської мови, спецкурсів з історії англійської мови, у науково-дослідній роботі студентів.
Апробація результатів дисертаційного дослідження та публікації. Основні положення роботи висвітлено на звітних студентсько-аспірантських наукових конференціях Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка (травень 2001, квітень 2002рр.), міжнародній науковій конференції „З XX-го в XXI-е століття: до 90-річчя з дня народження професора А.О.Білецького” (Київ, жовтень 2001р.), міжнародній науковій конференції за участю молодих учених „Мовно культурна комунікація: напрямки та перспективи дослідження” (Київ, квітень 2003р.), виступах на засіданні кафедри англійської філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Публікації. Результати дисертаційної роботи знайшли відображення у шести наукових статтях у фахових виданнях:
На захист винесено такі положення:
1. Зміни в структурі значень та в засобах вираження об’єктивної модальності давньоанглійської мови зумовили перебудову в змісті та засобах вираження суб’єктивної модальності в середньоанглійський період розвитку мови. Перебудова структури модальних значень спричинила зміни в організації різноманітних засобів їхнього вираження. Цей процес можна охарактеризувати як пошук новим модальним значенням своєї форми вираження і виявляється він у зростанні питомої ваги лексико-граматичних, синтаксичних, лексичних засобів та витісненні на периферію мовної системи флективних засобів.
2. У давньоанглійській мові велику роль у оформленні висловлювання відіграє пресупозиція „сказане є факт”, що реалізувалася системою морфологічних маркерів, незначною мірою лексичних засобів у випадку неповного знання мовця про подію або його готовності відповідати за повідомлювану дію. Зменшення ролі пропозиції „сказане є факт” у структурі висловлювання внаслідок нечіткості морфологічних засобів вираження зумовлює необхідність її уточнення не тільки в плані її припущення, а й встановлення ступеня достовірності.
3. Омонімія форм суб’юнктива в середньоанглійській мові спричинила згортання морфологічних засобів його маркованості, яка зберігається лише в дієслова be та третій особі однини в реченнях часу, умови тощо. Це зумовило зміни в організації засобів вираження суб’єктивної модальності, зокрема епістемічної.
4. Втрата категорією достовірності морфологічних засобів свого вираження, властивих давньоанглійській мові, створює підґрунтя для формування в середньоанглійській мові епістемічної модальності з її опозитивно організованими значеннями гіпотетичної модальності та модальності достовірності і вираженого ставлення мовця до пропозитивної основи висловлювання зі своєю системою лексико-граматичних, синтаксичних та лексичних засобів вираження.
5. Епістемічна модальність ядро суб’єктивної модальності і один із її основних різновидів у середньоанглійській мові постає як цілісна функціонально-семантична категорія, для якої характерна своя система упорядкованих засобів вираження ступеня пізнанності знань про світ та характеристик епістемічного стану мовця.
6. У цій системі формується клас допоміжних модальних дієслів, що кваліфікують пропозитивну основу висловлювання (вірогідність, можливість його дії). Претерито-презентні дієслова, що в давньоанглійській здебільшого (за винятком may) виражали об’єктивну модальність, у середньоанглійській стають виразниками епістемічної модальності, яка чітко виявляється у перфекті, пасивних формах або з підметом-назвою неістоти. Зростає питома вага епістемічних дієслів, що виражають оцінку дії/події, яка ґрунтується на особистих відчуттях та переживаннях мовця, отже на даних, виведених ним на основі минулого досвіду або знань, одержаних шляхом умовиводу.
7. Модальні прислівники переходять у сферу дієслівних ознак та експонентів епістемічної модальності з багатим спектром значень (від вираження сумніву, невпевненості, припущення до ствердження вірогідності, впевненості, достовірності тощо). Саме в їхньому середовищі з’являються слова-речення, що вказують на обов’язковість повідомлюваного, виражають згоду/незгоду мовця з певною думкою чи міркуванням співрозмовника.
8. З оформленням лексичних засобів пов’язане урізноманітнення типів складнопідрядних речень, що формуються як семантико-синтаксичні утворення для вираження епістемічної модальності. Узгодження часів у структурі складнопідрядних речень виникло частково на основі епістемічного вживання суб’юнктива.
Обсяг і структура дисертації. Структура роботи зумовлена її метою та поставленими завданнями. Дисертація (226 сторінок, з них 198 сторінок основного тексту) складається зі вступу, двох розділів, висновків до кожного з них, загальних висновків, списку використаної та цитованої літератури (324 найменування), списку джерел ілюстративного матеріалу (21 позиція). Усього проаналізовано 3005 сторінок друкованого тексту.
У Вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, сформульовано мету та завдання дослідження, визначено його предмет і об’єкт, фактичний матеріал та використані методи аналізу, додано перелік винесених на захист положень, з’ясовано новизну, теоретичне та практичне значення одержаних результатів.
У першому розділі здійснено критичний огляд літератури і викладено основні теоретичні положення, проаналізовані основні поняття ЕМ, її різновиди, окреслено місце лінгвістики та інших наук у дослідженні модальності, аналізуються зв’язки ЕМ та категорій пресупозиції, евіденційності, заперечення, достовірності.
У другому розділі описані наслідки дослідження структур ЕМ в давньо-, середньо- та ранньоновоанглійській мовах, проведеного із застосуванням сучасних лінгвістичних методів, окреслено співвідношення різних структур та тенденції розвитку системи засобів вираження ЕМ.
У висновках підсумовані узагальнення щодо тенденцій розвитку граматичних і лексичних засобів розвитку ЕМ в давньо- та середьоанглійській мові.

Список літератури

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

Кінець XX століття у мовознавстві позначений зміною парадигм дослідження мови, зміщенням уваги від системно-структурного її розгляду до антропоцентичного, отже до вивчення тісного зв’язку мови з людиною, її свідомістю, мисленням, духовно-практичною діяльністю. Це дозволяє аналізувати роль граматичних явищ в організації цілісного тексту, зміст і форму граматичних (морфологічних і синтаксичних) категорій мови з урахуванням знань мовця, його досвіду, намірів, взаємозв’язку між учасниками спілкування. Однією з важливих категорій у цьому плані є категорія модальності, що уможливлює виконання реченням свого комунікативного призначення.
Сучасні виміри категорії модальності враховують її навантаження не лише в синтаксично-формальній та семантичній структурі речення, а й цілісному зв’язному тексті, роль особи мовця (з його знаннями, оцінкою знань і вираженого ставлення до повідомлюваного) в актах комунікації. Розкриття її сутності як функціонально-семантичної категорії, розрізнення в ній об’єктивної модальності (як відношення змісту повідомлення до дійсності у вимірах реального та ірреального) та суб’єктивної (як ставлення мовця до повідомлюваного) уможливлюють комплексне дослідження сукупності засобів її вираження на різних рівнях мовної системи.
Ядро суб’єктивної модальності утворює епістемічна модальність, що зорієнтована на вираження значень вірогідності/достовірності (істинності повідомлюваного, ступеня повноти та характеру знань мовця про повідомлюване. Подальша субкатегоризація ЕМ враховує в достовірності значення простої/категоричної/проблематичної упевненості, часткової (сумніву) та повної невпевненості. Вірогідність буває гіпотетичною, можливою, близькою до реальної, бажаною, що реалізується в текстах як припущення, передбачення. ЕМ кваліфікується ще як логічна необхідність, тобто впорядкована система доказових знань, що реалізована в певному тексті, і як виражене в тексті ставлення до опосередкованих знань.
Засоби вираження епістемічної модальності модифікатори об’єктивної модальності становлять частину засобів суб’єктивної модальності. Вони доповнюють морфологічний та синтаксичний дієслівний спосіб як основний засіб вираження об’єктивної модальності і охоплюють окремі лексико-граматичні класи слів (допоміжні модальні та епістемічні дієслова, модальні прислівники, частки), функціонально еквівалентні з ними словосполучення, вставні конструкції, модальні фрази, порядок слів у реченні, складнопідрядні речення тощо.
Комплексний, синтетичний підхід до ЕМ в діахронному аспекті, функціонально-семантичний аналіз її дозволяє встановити взаємопов’язаність змін у структурі модальних значень з перебудовою різноманітних засобів її вираження. Цей процес можна охарактеризувати як пошук новим модальним значенням своєї форми вираження. У ході розвитку мови змінювалося структурування модальних значень і організація їхніх формальних показників, відбувалося зростання питомої ваги одних із них і витіснення на периферію мовної системи інших.
Зміни, що торкалися способово-часових форм англійської мови, які виражали модальні значення, зумовили переорієнтацію їх від морфологічних синтетичних форм до лексико-граматичних, синтаксичних і лексичних засобів. У середньоанглійській мові помітна трансформація окремих морфологічних категорій дієслова, перебудова дієслівної системи, поступовий перехід опозиції презенса/претерита давньоанглійської мови з її підкресленням співвіднесеного передування/непередування дії щодо моменту висловлювання в опозицію часових форм з перфектом. Категорія дієслівного способу як основного виразника об’єктивної модальності речення з чотиричленної (індикатив, ірреаліс, оптатив, імператив) стала двочленною (індикатив - ірреаліс).
Модальні дієслова, що були ближчими до оптатива, суб’юнктива та імператива, ніж до ірреаліса, завдяки своїм структурним функціям стали провідними у вираженні ірреаліса. Саме в його межах вони розвинулися в допоміжні дієслова. Змінилася роль способів дієслова і модальних дієслів у відтворенні зовнішньої та внутрішньої модальності. Функція вираження внутрішньої модальності, що реалізувалася дієслівними морфологічними способами за допомогою флексій, переходить від способів до модальних дієслів, що самі, беручи участь у творенні кондиціоналіса, переходять у сферу зовнішньої (реченнєвої) синтаксичної модальності.
Становлення нових системних зв’язків у мікросистемі дієслова позначене перебудовою його способових форм, утворенням умовного способу з усією сукупністю його аналітичних морфологічних засобів. Парадигматизація дієслівних категорій відбувалася також шляхом залучення до парадигми деяких груп лексики.
У давньоанглійській мові умовний спосіб виражав різні відтінки дії, що так чи інакше були дистанційовані від ствердження реального факту її протікання (різного роду оптативні вживання, нереальна чи реальна умова, за якої дія могла відбутися). Умовний спосіб був засобом особливої модальності, коли ставилася під сумнів вірогідність та достовірність факту або дії, що впливало на спеціалізоване вираження висловлювання.
У цей час достовірність виступає окремим аспектом граматичної модальності. Якщо слова не належали мовцеві особисто, то разом з посиланням на джерело інформації, граматичне оформлення висловлювання регулярно переходило у сферу вживання умовного способу для передачі епістемічного модального відтінку. Саме він виконував функцію засобу певного дистанціювання від ствердження реальності. Переказування виступало окремим видом передачі інформації, а модальні маркери вказували на певний ступінь невивіреності інформації.
Поступово формувалися певні типи речень, у яких умовний спосіб виражає різні аспекти невідповідності предикації реальному станові речей. Саме в умовному реченні могли бути вказані умова (реальна - нереальна), побажання, непевність.
Спеціалізація лексичних засобів на вираженні епістемічної модальності, закріплення за ЕМ особливих синтаксичних форм вираження сприяло виокремленню її в окрему функціонально-семантичну категорію з її ядерними значеннями достовірності/вірогідності, що по-своєму модифікувала пропозитивну основу речення і дозволяла окреслювати епістемічний стан мовця. Саме перебудова значення достовірності в середньоанглійський період розвитку мови була, з одного боку, наслідком перебудови способово-часових форм об’єктивної модальності, з другого, стала джерелом подальшого структурування значень епістемічної модальності.
Нівеляція закінчень особових і способових форм дієслова, посилення омонімії форм, отже послаблення синтетизму в середньоанглійській мові, спонукали до перебудови граматичних засобів вираження способу як морфологічної категорії дієслова. Позначення відношення часу повідомлення до моменту повідомлення з погляду мовця ставало функцією аналітичних форм. Аналітизм сприяв формуванню нових засобів вираження способів дієслова.
Претерито-презентні дієслова, що були попередниками сучасних модальних дієслів і в давньоанглійській мові мали повне лексичне значення, відтінки яких розміщені в площині гіпотетичної модальності (можливості, передбачення, гіпотези, умови, бажання), поступово виокремлюються і стають засобом вираження способових значень, орієнтуючись на синтаксичну модальність як складник предикативності. Помітна подальша парадигматизація аналітичних конструкцій, які спеціалізуються на вираженні певних модальних значень, що додаються до значень інших поєднуваних з ними дієслів у інфінітиві.
У середньоанглійській мові спостерігається паралельне функціонування обмеженої семантичної групи дієслів (так званих модальних) у контекстах, де вони зберігають свої лексичні значення, і аналітичних конструкціях, що починають виражати сукупність стандартних модальних значень можливості/неможливості, обов’язковості/необов’язковості, певності/непевності, вірогідності, необхідності. Отже, відбувається подальше структурування категорії модальності з одночасним виділенням конструкцій, які спеціалізуються на вираженні ставлення мовця до повідомлення (його дії, ситуації, події), до складу яких входять модальні дієслова, що стають виразниками епістемічної модальності і не мають показників часу. Висловлювання з ними, що містять передбачення, завжди співвідносяться з моментом мовлення. Форми минулого часу в епістемічному вживанні позначають лише більший ступінь проблематичності висловлювання.
Уже в середньоанглійській мові модальні дієслова з епістемічним значенням фіксувалися в так званих сильних епістемічних позиціях: на початку питального речення, в заперечній формі модального дієслова, в структурі підрядних умовних речень.
У середньоанглійській мові активним засобом оформлення епістемічної модальності стають безособові конструкції, що представлені класом модальних фраз типу if that it were possible...; іt is an impossible...; I...suppose/thynke/gesse.. that..., вживаних з інфінітивом. Ці фрази здебільшого трапляються в складнопідрядних реченнях, в яких вони виконують роль речення головного щодо пояснювального підрядного речення, яке поєднувалося з головним за допомогою сполучників або без них.
Модальні прислівники в цей час як експоненти епістемічної модальності використовуються менше порівняно з модальними фразами, однак виокремлення цієї їхньої функції стає дедалі помітнішим. Частина з них виникає на периферії функцій прикметникових слів, що починають виконувати прислівникову, тобто придієслівну функцію.
У середньоанглійській мові дедалі активнішим стає процес залучення модальних прислівників до розряду дієслівних ознак та експонентів епістемічної модальності з багатим спектром значень (від вираження сумніву, невпевненості, можливості, припущення до ствердження вірогідності, впевненості, достовірності), а також підсилення цих значень у сполуках їх з прийменником for та сполучниками but чи and. Цьому сприяла маркованість багатьох модальних прислівників, рухливість їх у реченні, можливість їхньої орієнтації на вираження модальності у межах одного речення, а також на оцінку змісту повідомлення попереднього чи наступного речення в зв’язному тексті.
У середньоанглійській мові формується і функціонує клас модальних слів-речень, а також вставних конструкцій, здатних виконувати роль виразників епістемічної модальності гіпотетичності та достовірності. Так в орбіту засобів вираження епістемічної модальності в середньоанглійській мові дедалі частіше потрапляють епістемічні дієслова типу seem, look, appear. На відміну від допоміжних модальних дієслів, що епістемічно кваліфікують пропозитивну основу висловлювання (вірогідність, можливість її дії), епістемічні дієслова виражають епістемічну оцінку, що базується на особистих відчуттях і переживаннях мовця, тобто на даних, важливих для нього і виведених ним на основі його минулого досвіду або знань, одержаних шляхом умовиводу. З одного боку, ці дієслова типу appear” у значенні виявляється, що”, seem” здаватися” часто виражають значення результативної достовірності. З іншого, вони служать засобом непрямої, прихованої оцінки (зумовленої бажанням мовця дистанціюватися від вираження епістемічної оцінки висловлювання, приховати її з міркувань етики).
Для cередньоанглійського періоду розвитку мови характерний поступовий перехід у системі дієслова від вираження модальних значень флективними формами дієслова до вираження їх аналітичними конструкціями, а також контекстом, інверсією та засобами складнопідрядного типу зв’язку в реченні, лексичними засобами.
Перехід від морфологічних до лексичних та синтаксичних засобів вираження модальності позначений зміною функцій форм модальності, коли ставлення суб’єкта дії до виконуваної ним дії поступово переходить від дієслівних способів до модальних дієслів, які в свою чергу, формуючи аналітичні форми суб’юнктива, стають спроможними виражати відношення змісту до дійсності в плані реальності/ірреальності.
Відбувається структурування семантичних значень умовного способу як засобу вираження епістемічної модальності (зокрема гіпотетичної, з підкресленням наявності відповідних умов здійснення дій, раніше за них або паралельно з ними інших дій, бажаності/небажаності, допустимості дії тощо), що супроводжуються виокремленням спеціальних засобів оформлення їх у вигляді синтаксичних конструкцій, що стають аналітичними формами, а також частинами окремого типу умовних речень. Переформування оптатива веде до дедалі частішого використання його зі значенням бажаності, ймовірності, вірогідності тощо, які стають складниками семантики епістемічної модальності. В умовних реченнях оптатив поступово перестає вживатися.
У ранньоновоанглійський період розвитку англійської мови тільки намічалися свої специфічні значення в індикативі та оптативі, що згодом стали виразниками епістемічності, оформили цю категорію в умовному реченні.
Вираження епістемічної модальності за допомогою засобів складнопідрядного типу зв’язку в реченні, зокрема умовних, у середньоанглійській мові стало можливим завдяки змінам форм вираження способів дії, які супроводжувалися певними змінами в уявленні процесу, стану дії в свідомості мовця, що відбилися в структурі мови, в співвіднесенні площини об’єктивного часу дії та суб’єктивного у вимірі мовця, з його оцінкою процесу, стану, дії як дійсно необхідних, можливих чи вірогідних, тобто в проекції ставлення мовця до дії в повідомленні.
Паралельне вживання флективного суб’юнктива і конструкцій з модальними дієсловами у підрядних реченнях різного типу, в тім числі й умовних if... then..., характерна ознака пізньоанглійських пам’яток писемності. У середньоанглійській мові кількість умовних речень зростає, помітне витіснення морфологічного суб’юнктива модальними перифрастичними конструкціями.
Категорія достовірності, втративши морфологічні засоби вираження, перестає виражати ті значення, які вона мала в давньоанглійській мові, і поступово переходить в епістемічну модальність з її опозитивно організованими значеннями гіпотетичної модальності та модальності достовірності, констатації дії/події, ситуації повідомлення, що виражалися вже переважно лексико-морфологічними, лексичними та синтаксичними засобами.

Аналіз матеріалу засвідчує перебудову у середньоанглійській мові системи способово-часових дієслівних форм, тобто основного засобу вираження об’єктивної модальності. Це спричинило зміни в організації засобів вираження суб’єктивної модальності, зокрема епістемічної, що виявляється в зростанні питомої ваги допоміжних модальних та епістемічних дієслів, а також поступовому закріпленні конструкцій з допоміжним дієсловом у кінцевій позиції підрядних речень, зокрема умовних; урізноманітненні семантичних типів цього різновиду речень як певного семантикосинтаксичного утворення для вираження епістемічної модальності, у формуванні класу модальних слів, модальних прислівників і часток як експонентів епістемічної модальності.

CПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Агаева Ф.А. Модальность как лингвистическая категория (на материале английского и туркменского языков): Автореф. дис. докт. филол. наук: 10.02.19 / Азерб. ПИРЯЛ. Баку, 1990. 47 с.
2. Адамец П. К вопросу о модификациях (модальных трансформациях) со значением необходимости и возможности // Česko-slovénska rusistika. 1968. XIII. No. 2. C. 15-20.
3. Адмони В.Г. Основы теории грамматики. М. Л.: Наука, 1964. 321 с.
4. Адмони В.Г. Монофлексия // Историко-типологическая морфология германских языков. Именные формы глагола. Категория наречия. Монофлексия. М.: Наука, 1978. С. 3- 65.
5. Адмони В.Г. Наречие и его соотношение с однокорневым прилагательным// Историко-типологическая морфология германских языков. Именные формы глагола. Категория наречия. Монофлексия. М.: Наука, 1978. С. 66-95.
6. Адмони В.Г. Грамматический строй как система построения и общая теория грамматики. Л.: Наука, 1988. 239 с.
7. Алексєєва І.О. Семантика та прагматика англійських часток: Автореф. дис. канд. філол. наук: 10.02.04 / КНУ. К., 2001. 20 с.
8. Андрієвська Е.М. Інтонаційне вираження категорії згоди/незгоди у французькому діалогічному мовленні: Дис. ... канд. філол. наук: 10.02.05. К., 2001. 208 с.
9. Античные риторики. - М.: Изд-во Московского ун-та, 1978. 351 с.
10. Аристотель. Об истолковании // Сочинения в четырёх томах.- М.: Мысль, 1978.- Т. 2. С. 91-116.
11. Аристотель. Риторика // Сочинения в четырёх томах.- М.: Мысль, 1978. Т.3. С.64-229.
12. Арутюнова Н.Д. Предложение и его смысл. М.: Наука, 1976. 383 с.
13. Арутюнова Н.Д., Падучева Е.В. Истоки, проблемы и категории прагматики// НЗЛ. М.: Погресс, 1985. Вып. 16. С.3-42.
14. Арутюнова Н.Д. Типы языковых значений: Оценка. Событие. Факт. М.: Наука, 1988. 341c.
15. Арутюнова Н.Д. Дискурс // ЛЭС. М.: Сов. Энц-я, 1990. С. 136-137.
16. Арутюнова Н.Д. Диалогическая модальность и явление цитации // Человеческий фактор в языке. Коммуникация, модальность, дейксис. М.: Наука, 1992. С. 52-79.
17. Ахманова О.С. Словарь лингвистических терминов. М.: Сов. энц-я, 1966. 608 с.
18. Балли Ш. Общая лингвисика и вопросы французcкого языка. Изд-во ин. лит-ры, 1955. 416 с.
19. Бархударов Л.С. Очерки по морфологи современного английского языка. М.: Высшая школа, 1975. 156 с.
20. Бацевич Ф.С., Космеда Т.А. Очерки по функциональной лексикологии.Львів: Світ, 1997. 275 с.
21. Бацевич Ф. Основи комунікативної девіатології. Львів: Львівський національний університет імені Івана Франка, 2000. 257 с.
22. Бацевич Ф.С. Категорії комунікативної лінгвістики // Мовознавство. 2003. № 6. С. 25-33.
23. Беллерт И. Об одном условии связности текста // НЗЛ. М.: Прогресс, 1978. Вып. VIII. С. 172-207.
24. Белова А.Д. Функционально-семантическое поле пассива в аспекте его взаимосвязи с другими полями (на материале английского языка): Дис. ... канд. филол. наук: 10.02.04 / КГУ. К., 1988. 213 с.
25. Белова А.Д. Лингвистические аспекты аргументации. К.: КУ, 1997.‑311с.
26. Белова А.Д. Лингвистические аспекты аргументации. Лингвистика. Теория коммуникации. Английский язык. К.: Логос, 2003. 304 с.
27. Беляева Е.И. К проблеме лексико-грамматических полей в языке: (на материале микрополей возможности и вынужденности в английском и русском языках): Автореф. дис. канд. филол. наук: 10.02.04 / ВГУ. - Воронеж, 1977. 21 с.
28. Беляева Е.И. Епистемическая модальность в английском и русском языках // Контрастивная грамматика. Языки народов СССР германские языки: Сб. науч. тр. Калинин: Калинин. гос. ун-т., 1984. C. 33-40.
29. Беляева Е.И. Функционально-семантические поля модальности в английском и русском языках. Воронеж: Изд-во Воронеж. ун-та, 1985. 180 с.
30. Бенвенист Э. Общая лингвистика: Пер. с фр. М.: Прогресс, 1974.‑448с.
31. Бєлова А.Д. Поняття „стиль”, „жанр”, „дискурс”, „текст” у сучасній лінгвістиці // Вісник „Іноземна філологія” Київського Національного університету імені Тараса Шевченка. К., 2002. № 32-33. С. 53-59.
32. Бирюлин Л.А., Корди Е.Е. Основные типы модальных значений, выделяемых в лингвистической литературе // Теория функциональной грамматики. Темпоральность. Модальность. Л.: Наука ЛО, 1990.‑С.67-71.
33. Білецький А.О. Про мову і мовознавство. К.: АртЕк, 1997. 224 с.
34. Білинський М.Е. Віддієслівна транспозиція в історії англійської мови: хронологія текстових прототипів // Вісник Львівського ун-ту. Іноземна філологія. Львів, 2001. Вип. 112. С. 35-48.
35. Білинський М.Е. Словотвірні ланцюжки з віддієслівним ад’єктивом в історії англійської мови // Вісник Львівського ун-ту. Іноземна філологія. Львів, 2003. Вип. 114. С.4449.
36. Бондарко А.В. К проблеме функционально-семантических категорий // Вопросы языкознания. 1967. № 2. С. 18-31.
37. Бондарко А.В. Грамматическая категория и контекст. Л.: Наука ЛО, 1971. 114 с.
38. Бондарко А.В. Грамматическое значение и смысл. Л.: Наука ЛО, 1978.175с.
39. Бондарко А.В. Принципы функциональной грамматики и вопросы аспектологии. Л.: Наука ЛО, 1983. 208 с.
40. Бондарко А.В. К теории функциональной грамматики // Проблемы функциональной грамматики. М.: Наука, 1985. С. 16-29.
41. Бондарко А.В. Введение: Основания функциональной грамматики // Теория функциональной грамматики: Введение: Аспектуальность: Временная локализованность: Таксис. Л.: Наука, 1987. C. 5-11.
42. Бондарко А.В. Модальность. Вступительные замечания // Теория функциональной грамматики. Темпоральность. Модальность. Л.: НаукаЛО, 1990. С. 59-67.
43. Бондарко А.В. К истолкованию семантики модальности // Язык. Литература. Эпос: К 100-летию дня рождения акад. В.М.Жирмунского. РАН. Ин-т лингв. Исследов.: СПб.: Наука, 2001. С. 35-52.
44. Булыгина Т.В. О границах и содержании прагматики. Изв. АН СССР. Сер. лит. ин. яз. Т. 40. № 4. С. 112137.
45. Булыгина Т.В., Шмелёв А.Д. Модальность // Человеческий фактор в языке. Коммуникация, модальность, дейксис. М.: Наука, 1992. C. 109153.
46. Булыгина Т.В., Шмелёв А.Д. Языковая концептуализация мира (на матер. русс. грамматики). М.: Школа «Языки русской культуры», 1997. 574 с.
47. Буніятова І.Р. Ірраціональність vs. Раціональність у мові давньогерманських етнічних спільнот // Вісник Київського державного лінгвістичного ун-ту. Серія Філологія. 2000. Т. 3. № 2. С. 47-53.
48. Буниятова И.Р. Модальность древнеанглийского придаточного предложения // Вісник Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна. Харків: Константа. 2000. № 471. С.35-41.
49. Буніятова І.Р. Сучасний стан синтаксичної теорії речення та його витоки // Вісник Київського державного лінгвістичного ун-ту. Серія Філологія. 2001. Т.4. № 1. С. 74-84.
50. Буниятова И.Р. Принципы организации сложноподчинённого предложения в германских языках (исторический аспект) // Язык и культура. Культуроведческий компонент языка. К.: Изд. Дом Д.Бураго. 2002. Вып.4. Ч. 1. С.45-55.
51. Буніятова І.Р. Еволюція гіпотаксису в германських мовах (IV-XIIст.). Київ: Видавничий центр КНЛУ, 2003. 201 с.
52. Буніятова І.Р. Становлення складнопідрядного речення в давньогерманських мовах (ІV-ХІІІ ст.): Автореф. дис. ... д-ра філол. наук: 10.02.04 / КНЛУ. К., 2004. 32 c.
53. Васильев Л.М. Модальные слова в их отношении к структуре предложения// Синтаксис и интонация. Уфа, 1973. C. 48-75.
54. Васюк Л. Засоби вираження модальності в науково-технічних текстах та її переклад українською мовою // Мовні та концептуальні картини світу.Вип. 11. кн.1. К.: Видавничий Дім Дмитра Бураго, 2004. - С. 80-85.
55. Верба Л.Г., Карабан В.И., Алексеенко Л.П. Обсолетизация и другие исторические изменения директивных речевых актов (на материале произведений В.Шекспира) // Формально-семантические корреляции языковых единиц. Киев: КГУ, 1989. С. 13-19.
56. Верба Л.Г., Верба Г.В. Граматика сучасної англійської мови: Довідник.К.: Логос, 2000. 352 с.
57. Верба Г.В. та ін. Довідник з граматики англійської мови (з вправами). К.: Освіта, 2001.‑414с.
58. Верба Л.Г. Історія англійської мови: Посібник для студентів та викладачів вищих навчальних закладів. Вінниця: Нова книга, 2004. 304 с.
59. Виноградов В.В. О категории модальности и модальных словах в русском языке // Избранные труды. Исследования по русской грамматике. М., 1975. С. 53-87.
60. Витгенштейн Л. Философские исследования // НЗЛ. М.: Прогресс, 1985. Вып. XVI. С. 79-128.
61. Вихованець І.Р., Городенська К.Г., Русанівський В.М. Семантико-синтаксична структура речення. К.: Наукова думка, 1983. 213 с.
62. Вихованець І.Р. Нариси з функціонального синтаксису української мови. К.: Наукова думка, 1992. 222с.
63. Вихованець І. Комунікативні категорії речення // Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць. Донецьк, 2002. Вип. 9. C. 43-46.
64. Вихованець І.Р., Городенська К.Г. Теоретична морфологія української мови. К.: Пульсари, 2004. 398 c. (ТМУМ)
65. Гаврилів Т.І. Граматикалізація конструкцій з модальними дієсловами sollen і wollen у сучасній німецькій мові: Автореф. дис. ... канд. філол. наук: 10.02.04 /ЛНУ. Львів, 1997. 21 с.
66. Гак В.Г. Теоретическая грамматика французского языка. М.: Добросвет, 2000. 832 с.
67. Гальперин И.Р. Текст как объект лингвистического исследования. М.: Наука, 1981. 139 с.
68. Ганшина М., Василевская Н. Грамматика английского языка. М.: Гос. учебно-педагог. из-во Мин-ва Просвещения РСФСР, 1953. 198 с.
69. Герасимов В.И., Петров В.В. На пути к когнитивной модели языка // НЗЛ: Когнитивные аспекты языка. М.: Прогресс, 1988. Вып. 23. С.5-11.
70. Гетьман З.О. Поняття „інтеракції” в текстолінгвістиці // Науковий Вісник кафедри ЮНЕСКО КДЛУ. К.: КДЛУ, 2000. Вип. 3А.‑С.325-329.
71. Грамматика английского языка / В.Л.Каушанская, Р.Л.Ковнер, О.Н.Кожевникова и др. Л.: Гос. учебно-педагог. из-во Мин-ва Просвещения РСФСР Ленингр. отд-ние, 1959. 317с.
72. Грамматика современного русского литературного языка. М.: Наука, 1970. 767 с.
73. Грамматические и лексико-семантические исследования в синхронии и диахронии (на материале английского языка): Межвузовский сборник. Калинин: Калининский ГУ, 1974. 221 с.
74. Грязнов А.Ф. Фрагменты из работы О достоверности” Л.Витгенштейна// Вопросы философии. 1984. № 8. C. 115148.
75. Грязнов А.Ф. Эволюция философских взглядов Л. Витгенштейна: Критич. анализ. — М.: Изд-во МГУ, 1985. 172 с.
76. Грязнов А.Ф. Язык и деятельность: Критич. анализ витгенштейнианства. — М.: Изд-во МГУ, 1991. 142 с.
77. Гулыга Е.В., Шендельс Е.И. Грамматико-лексические поля в современном немецком языке. М.: Просвещение, 1969. 184 с.
78. Гумбольдт В. фон. Язык и философия культуры. М.: Прогресс, 1985. 451с.