ФЕНОМЕН ДЕРЖАВИ: ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ ТА РОЗВИТКУ

Короткий опис

З М І С Т

ВСТУП..................................................................................................................3

РОЗДІЛ 1. Держава: нові підходи до сутності, структури та типології

1.1. Проблеми ідентифікації держави..............................................................13
1.2. Форма держави: поняття, ознаки та структура........................................37
1.3. Типологія форм держави: сучасні погляди та
концепції.....................................................................................................58
Висновки до 1 розділу.......................................................................................84

РОЗДІЛ 2. Формоутворення держави

2.1. Форма правління (характеристика, різновиди, класичні та
нетипові форми).........................................................................................86
2.2. Державний устрій: поняття, принципи і форми
(основні, специфічні та особливі)...........................................................131
2.3. Політичний і державний режими: ознаки, риси,
особливості, співвідношення категорій.................................................148
Висновки до 2 розділу.....................................................................................175

ВИСНОВКИ....................................................................................................177

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ....................................................182

В С Т У П

Актуальність теми. Аналіз феномену державності і всієї багатоманітності форм її прояву являє собою одну із складніших проблем сучасних теоретико-правових досліджень. Вже в античній науці було продемонстровано різноманіття існуючих і можливих підходів до типології форм держави. Еволюція гуманітарних наук, перспективи і напрями розвитку історичного процесу, закони і причини трансформації зумовили появу величезної кількості теорій, що обґрунтовують різне бачення державності, її конкретних типів і форм. У сучасній юридичній літературі існує значна кількість концепцій державності і її типологій (як класичних, так і таких, що не одержали визнання). Більше того, практично кожний дослідник державності намагається або сформулювати власну, оригінальну її типологію, засновану на принципово нових підставах, або привнести корективи в уже існуючі.
Актуальність теми дисертаційного дослідження зумовлена, по-перше, необхідністю виявити природу і суть будь-якої конкретної держави; по-друге, в теоретичній формі розкрити її соціально-якісну характеристику і глибинні властивості; по-третє, зрозуміти можливі напрями і перспективи її розвитку. Дійсно, сьогодні у світі існує велика кількість різних моделей і форм державності, що відповідають різноманіттю національних умов. Тому відповідні дослідження якісно специфічних характеристик кожної держави з упорядкованою системою їх форм дадуть змогу виявити сутнісні її якості та властивості, що справляють найбільший вплив на функціонування держави і її подальший розвиток.
Окрім того, важливість теми дисертаційного дослідження зумовлена проявом одночасно двох полярних тенденцій. З одного боку, є очевидною тенденція до певної стандартизації державної формотворчості – ті моделі чи форми, які існують в найбільш розвинутих демократичних країнах запозичаються, причому інколи цілком механічно, без урахування національної специфіки. З іншого боку, навпаки, знаходить прояв тенденція до збільшення різноманіття форм державного устрою, з'являються національно-специфічні моделі, що є наслідком адаптації загальновизнаних взірців до специфічних умов будь-якої конкретної держави.
Поєднання всієї сукупності політичних, економічних, соціальних, соціокультурних і інших факторів у даній державі створює специфічне середовище, що трансформує загальновизнані форми і формоутворюючі елементи держави.
Заслуговує на увагу і те, що в українській юридичній науці сутність держави тривалий час розглядалася тільки з класових позицій.
Думка про державу як про інструмент урегулювання класових суперечностей, організацію, що задовольняє інтереси всіх чи більшості соціальних сил, надкласової організації, інструмент класового компромісу тощо не визнавалася.
Питання про соціальне призначення держави в українській юридичній літературі не було предметом глибокого аналізу. Більшість дослідників приділяли основну увагу класовій сутності держави. Оцінка соціального призначення держави, державної влади довгий час була однобічною – держава це політична організація пануючого класу, що здійснює державну владу у своїх інтересах.
Питання про соціальне призначення держави заслуговує на увагу ще й тому, що без такого аналізу неможливо дати більш об’єктивну картину існування держави на всьому її багатовіковому шляху. Соціальне призначення сучасної держави полягає в її різнобічній, широкій діяльності, спрямованій на вирішення не вузько класових завдань, а завдань, що випливають з необхідності нормального, безконфліктного існування суспільства.
Не викликає заперечень той факт, що в державі є постійними міри, що відповідають інтересам всього суспільства, всіх соціальних груп, всіх прошарків.
Сучасна держава – соціальний арбітр, орган вирішення загальних справ, організатор багатьох важливих заходів, без здійснення яких не може нормально функціонувати сучасне суспільство.
Одне з перших місць належить у цьому зв’язку закріпленню, забезпеченню і захисту прав і свобод людини, екологічній безпеці, забезпеченню належного життєвого рівня (мінімальний рівень заробітної плати, пенсій тощо), підтриманню науки, культури, освіти, захисту материнства і дитинства, проведенню гендерно-чутливої політики.
Держава повинна запобігати диференціації суспільства (як це було раніше), щоб не допустити гострих соціальних конфліктів.
Сучасна держава виступає суб’єктом легалізованого примусу, тобто вона повинна впливати на ті прошарки населення, групи, окремих осіб, які є соціально небезпечними. Її компетентні органи зобов’язані стримувати суспільно небезпечну поведінку людей, вони здійснюють певний соціальний контроль за дотриманням законів, принципів і правил людського співжиття.
Саме різнобічна діяльність держави в сучасному світі тягне за собою виконання нею певних функцій, зовсім не характерних для минулих історичних епох. Однією з таких функцій, є, наприклад, функція соціальна, наявність якої не заперечується навіть ортодоксальними прибічниками минулих підходів до оцінки діяльності західних держав. Сучасна держава, враховуючи всі недоліки ринкового господарства, проводить активну соціальну політику, що полягає в урегулюванні і вирішенні соціальних проблем, встановленні соціальної справедливості у відносинах між підприємцями, виробниками, споживачами, забезпечуючи інтереси тих прошарків, що потребують соціальної підтримки.
Загально визначено, що забезпечення прав і свобод громадян не є тільки справою окремої держави. Це мета всього світового співтовариства. Усвідомлення цього висновку одержує все більше визнання в світовій громадській думці.
Тоталітарні, диктаторські режими не визнають загальнолюдські цінності, принципи і норми міжнародного права, свободи громадян, права національних меншин.
Жодна держава не має іншої альтернативи, крім участі у збереженні людства і вирішенні глобальних проблем, в демократичній перебудові внутрішньодержавного, національного і світового порядку, в зміцненні гарантій прав і свобод особи, в активному запобіганні тоталітаризму.
Заслуговує на увагу і зовнішньополітичний аспект актуальності теми. Вдосконалення сучасної держави, визнання фундаментальних принципів європейського розвитку створює правові та політичні умови для долучення України до міжнародних стандартів міської демократії.
Становлення правової державності передбачає генезис особливих правових відносин між громадянином і державою, між органами державної влади, а також оновлену взаємодію між суспільством та політичними силами.
Варто зазначити також, що окремі питання стосовно сутності, структури, типології держави розглядалися вченими-правознавцями при розробленні методологічних та теоретичних проблем формування держави (форми державного правління, форми державного устрою, політичного режиму).
Проблематикою, присвяченою розвиткові та призначенню держави, займалися представники української та зарубіжної правової, історичної та соціологічної науки кінця ХІХ – початку ХХ століття, зокрема Р. Давид, М.Ж. Карбоньє, Г. Кельзен, Є. Пашуканіс, М. Рейснер, Д. Тернер, А. Уотсон, Л. Фрідмен. Серед представників близького зарубіжжя ця проблема досліджувалася С. Алексєєвим, В. Бабаєвим, О. Васильєвим, В. Карташовим, Д. Керімовим, В. Кудрявцевим, О. Малько, М. Марченко, М. Матузовим, А. Саїдовим, В. Синюковим, Ю. Тихомировим, Л. Явичем та ін.
На сучасному етапі розвитку концептуальних підходів визначення рівнів дослідження феномена держави присвячено праці В. Авер’янова, В. Бабкіна, В. Денисова, А. Зайця, В. Погорілка, П. Рабіновича, Ю. Римаренка, В. Селіванова, В. Сіренка, О. Скакун, І. Усенка, В. Цвєткова, Ю. Шемшученка та ін.
Останніми роками в Україні захищено ряд дисертацій, присвячених аналізу окремих аспектів зазначеної проблематики, однак загальнотеоретичних монографічних досліджень проблем феномена держави донині не було, що й зумовило вибір теми дисертаційного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження проводилося як складова частина тематики досліджень відділу теорії держави і права Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України з теми “Теоретичні проблеми реалізації прав і свобод людини і громадянина в Україні” (№ державної реєстрації РК 0104U007590).
Мета і завдання дослідження. Основна мета дисертаційного дослідження полягає у створенні концептуальних підходів до вивчення феномена держави, визначення рівнів його дослідження та розгляду, систематизації сучасних наукових поглядів стосовно цього явища та підготовці рекомендацій щодо вдосконалення певних інститутів та форм державотворення на сучасному етапі.
Визначена мета дослідження зумовила постановку та розв’язання таких завдань:
1) узагальнити причини виникнення держави як універсального соціального інституту та ознаки, які відрізняють її від інших форм соціальної організації діяльності людей;
2) підкреслити, що форма держави завжди має безпосередній зв’язок із змістом держави, виступає як виразник її сутності та природи, проілюструвавши це на певних етапах часового та просторового вимірів;
3) обгрунтувати сутність, поняття та значення категорії „формоутворення” держави;
4) проаналізувати класичні та нетипові форми правління держави для надання практичних рекомендацій щодо розвитку форми правління Української держави;
5) обґрунтувати можливості та умови існування основних, специфічної та особливих форм державного устрою;
6) здійснити аналіз співвідношення категорій "політичний" і "державний" режими;
7) класифікувати типи, ознаки та властивості політичних режимів за їх видами та підвидами;
8) визначити залежність та взаємозв'язок форми держави з державною владою та типом держави;
9) охарактеризувати особливості форми держави, що функціонує в межах розвинутого громадянського суспільства.
Об’єктом дисертаційного дослідження є феномен держави: концептуальні підходи, рівні його дослідження та розгляду.
Предметом дисертаційного дослідження є проблеми формоутворення держави на різних етапах її виникнення, розвитку та функціонування.
Методи дисертаційного дослідження. В основу методології дисертаційного дослідження покладено комплексний підхід, зумовлений багатоаспектністю поставлених завдань з використанням філософських принципів єдності соціально-правового та гносеологічного аналізу, об’єктивності, історизму, конкретності істини тощо.
Методологічну основу дослідження становлять принципи діалектики та положення про соціальну зумовленість правових явищ. Використовувався конкретно-історичний підхід, що супроводжував весь процес дисертаційного дослідження. Залучалися загальнонаукові методи (аналізу і синтезу, індукції і дедукції, моделювання, прогнозування тощо), а також загальні методи теорії держави і права. Використовувалися інші методи, серед яких: логічний та системно-функціональний.
Порівняльно-правовий метод продемонстрував змогу виявити подібні та відмінні риси при порівнянні відповідних різновидів форм правління, форм державного устрою та політичних режимів.
Типологічний та модельний методи допомогли провести ретельний аналіз типології форм держави.
Цільовий метод дав змогу виявити мету дослідження – формоутворення держави.
Крім того, в роботі використовувалися відповідні галузеві методи: формально-юридичний, юридично-догматичний та статистичний.
Дисертаційне дослідження спирається на сучасні досягнення філософії (зокрема соціальної), економічної теорії, політології, соціології, науки міжнародного права.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що запропонована дисертація є першим в Україні дослідженням монографічного характеру, яке присвячене теоретичним та практичним проблемам визначення поняття, сутності, структури та типології держави, сформульована загальна концепція формоутворення держави. Новизну дослідження становлять такі найважливіші науково-теоретичні результати:
1) Зроблена спроба подолання однобічного підходу до аналізу держави, обумовленого пануванням юридичного позитивізму і економічного детермінізму.
2) Проаналізовані традиційні і нетрадиційні дефініції держави, що надало можливість визначити їх відмінності, спільні риси та характеристики.
3) Запропоновано авторське визначення поняття „форма держави”, як обумовленого історичними, об'єктивними та суб'єктивними факторами порядку організації і функціонування державної влади, що виражає сутність і природу держави.
4) Проаналізована типологія держав, а також визначені критерії ідентифікації держави.
5) Здійснено порівняльний аналіз окремих форм правління в різних державах, визначено їх особливості залежно від типу політичного режиму.
6) Здійснений аналіз поняття „державний устрій” у широкому та вузькому значеннях, а також його співвідношення з поняттями „територіальна організація державної влади” та "територіально-політичний устрій держави".
7) Сформульовано авторське визначення окремих моделей форми державного устрою, як співвідношення основних специфічної та особливих форм.
8) Проведено розмежування „політичного” та „державного” режимів на підставі аналізу відповідних різновидів зазначених категорій.
9) Визначена необхідність усвідомлення системного характеру аналізу природи і закономірностей розвитку державно-правової сфери життєдіяльності суспільства.
Теоретичне та практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що матеріали дисертаційного дослідження можуть бути використані для подальшого розвитку теорії держави, поглиблення знань про основи типології держав та їх критеріїв, вивчення природи Європейського Союзу, входження України у європейський простір та трансформації її державності відповідно до європейських правових вимог. Матеріали дисертації можуть використовуватися для подальшого розвитку науки загальної теорії держави і права, порівняльного правознавства, дослідження правових систем сучасності.
Дисертаційні положення та рекомендації можуть використовуватися для обґрунтування реформаторських напрямів та заходів державно-правової практики України у контексті їх правової інтеграції з Євросоюзом та Радою Європи. Проаналізовані положення можуть бути корисними для обґрунтування такого якісного стану держави, як "соціальна, правова", надати необхідні визначення особливостей цих самостійних якісних характеристик держави. Положення дисертації можуть застосовуватися у навчальному процесі, при підготовці навчальних посібників, підручників, при викладенні курсів „загальна теорія держави і права”, „історія держави і права зарубіжних країн”, „конституційне право зарубіжних країн”.
Апробація результатів дисертації. Висновки і положення дисертаційної роботи обговорювалися на засіданнях відділу теорії держави і права Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України.
Результати дослідження оприлюднені у доповідях на науково-практичних конференціях, зокрема: “Реформування правової системи України: проблеми і перспективи розвитку в контексті європейських інтеграційних процесів”: Міжнародна науково-практична конференція (м. Київ, 23–29 квітня 2004 р.); “Демократичні процеси розбудови української державності та громадянського суспільства”: Методологічний семінар (26 травня 2005 р.); “Законодавство України: проблеми та перспективи розвитку”: Міжнародна наукова конференція (м. Косів Івано-Франківської області, 24–29 січня 2005 р.; тези опубліковано). Основні положення дисертаційного дослідження знайшли відображення у трьох публікаціях, які опубліковані у фахових виданнях.
Структура роботи визначена метою і завданнями дослідження. Вона включає в себе вступ, два розділи, висновки та список використаних джерел. Загальний обсяг дисертації — 196 сторінок, у тому числі список використаних джерел — 15 сторінок (176 джерел).

Список літератури

В И С Н О В К И

У висновках узагальнені теоретико-методологічні підходи й основні положення дисертації, сформульовані практичні рекомендації.
Події останніх років, процеси глобалізації та інтеграції актуалізують активне залучення теорії держави і права та інших наук до дослідження проблеми феномену держави.
Враховуючи, що дослідження феномену державності і всієї множинності форм її прояву є однією з найскладніших проблем сучасних теоретико-правових досліджень, були запропоновані основні підходи щодо наукового аналізу поняття та сутності держави.
В сучасній правовій літературі неодноразово підкреслювалося, що в наш час існує значна кількість концепцій державності і її типологій, як класичних, так і таких, що не одержали певного визнання; в запропонованому дослідженні сформована власна авторська концепція державності на принципово нових засадах. Дана концепція дає змогу виявити природу і суть конкретної держави, в теоретичній формі розкрити її соціально-якісну характеристику і глибинні властивості, зрозуміти можливі напрями і перспективи її розвитку, охарактеризувати політичну суб'єктність держави, як критерій, який дозволяє зрозуміти, наскільки активно, повно і ефективно держава реалізує свої функції.
Спеціальна увага приділялася дослідженню різноманітних моделей і форм державності, що відповідають національним умовам, потенційній можливості держави справляти регулятивний вплив на соціум, використовуючи легітимізовані функції.
Окремо наголошується в дисертаційному дослідженні, що поєднання всієї сукупності політичних, економічних, соціальних, соціокультурних і інших факторів даної держави створює специфічне середовище, що суттєво трансформує загальновизнані форми і формоутворюючі елементи держави.
Державу запропоновано розглядати як складне за своїм змістом явище, що обов’язково включає її соціальне призначення; структурно складається з ряду компонентів, кожний з яких в свою чергу, має власну складову структуру.
Складною за своєю внутрішньою структурою є фактична діяльність держави по реалізації її соціального призначення, яка включає такі компоненти, як предметна (об’єктивна) спрямованість цієї діяльності, її цілі, форми (організаційні, правові та ін.), методи, способи.
Цілісне уявлення про діяльність держави можна одержати при аналізі саме форм, способів, методів та цілей здійснення. Тому функціональна діяльність держави в єдності її змісту, форм, методів, способів, принципів і цілей складають один з рівнів сутності держави. Саме у функціональній діяльності держави найбільш виразно знаходить прояв особлива сутність держави різних історичних типів.
Іншим більш складним рівнем пізнання сутності держави є дослідження її класового змісту. На цьому рівні виявляється інтереси яких класових сил чи соціальних груп виражає держава, яке співвідношення в сутності держави суто класового і загальнонаціонального начал.
Ще більш глибокий рівень пізнання сутності держави – аналіз її основи. Такою основою, як зазначено в роботі, виступає сукупність виробничих сил, і перш за все, відносини власності, спосіб виробництва, обумовлена ними соціальна структура суспільства, а в цілому – громадянське суспільство.
В роботі виділений і такий рівень сутності держави, як субстанціональний. На цьому рівні аналізу сутності найбільш чітко знаходить прояв взаємозв’язок двох методів дослідження: сутнісно-субстанціонального і функціонального, які досить часто поєднуються, утворюючи єдиний комплексний метод.
В запропонованому дисертаційному дослідженні поняття та різновиди форм правління аналізуються через розгляд не тільки класичних форм правління, а й дослідження нетипових форм управління.
З урахуванням того, що поняття "державний устрій" є не однозначним, у теорії держави і права, особлива увага в роботі присвячувалася поняттю, принципам та формам державного устрою. Автором був запропонований аналіз цієї категорії у широкому та вузькому значеннях, а також розмежування понять: "державний устрій", "територіальна організація державної влади", "територіально-політичний устрій держави".
В роботі також підкреслювалось, що особливу актуальність проблема аналізу державності і типології її форм набуває у зв’язку із суспільно-політичними процесами, що відбуваються в сучасній Україні. Реформування нашої держави, що відбувається сьогодні, має відбуватися не спонтанно, методом спроб і помилок, а на основі певної наукової бази, певних теоретичних наробок. Механічна екстраполяція досягнень розвитку державності у високо розвинутих країнах неможлива, оскільки це призводить до суттєвої деформації і втрати позитивного потенціалу, навіть тих державних інститутів, які добре себе зарекомендували. Події останніх років досить переконливо продемонстрували, що некритичне використання іноцивілізаційного досвіду, що здійснюється навіть з добрими намірами, не здатне привести до позитивних результатів. Тільки усвідомлення сутності і найбільш значущих якостей і характеристик саме Української держави може дати змогу українським реформаторам досягти позитивних наслідків у визначеному курсі реформ. У дисертаційному дослідженні переконливо доведена необхідність наукового аналізу поставленої проблеми, від ступеня успішної розробки якої, багато в чому залежатиме практична діяльність по дальшому реформуванню українського суспільства і держави.
Дослідження форми держави обов’язково передбачає розгляд поняття, ознак та різновидів політичного та державного режимів. Певна увага в дисертаційному досліджені зосереджується, крім зазначеного ракурсу, на проблемі співвідношення політичного та державного режимів, їх сутності та ознаках.
Певна увага в дисертаційному дослідженні приділена інституту відповідальності держави перед особою, як одній з основних гарантій прав і свобод людини. Безумовно, що відповідальність може наступати там, де є можливість громадянам контролювати дії влади, тому держави і, особливо ті, в яких відсутній демократичний режим, а превалює інший (авторитарний, тоталітарний, адміністративно-командитний) залишають мінімальною можливість контролю з боку суспільства і окремих громадян дій органів влади і посадових осіб.
Держава, встановлюючи механізм власної публічно-правової відповідальності, приймає на себе обов’язок забезпечити також можливість її реалізації, що послаблює тиск держави на суспільство і одночасно підвищує можливість його контролю за діями держави.
В дисертації підкреслено, що проблема відповідальності держави перед особою — це в той же час проблема відповідних правовідносин (конституційних, цивільно-правових тощо), в яких держава повинна виступати суб’єктом — відповідальною стороною.
Питання про відповідальність держави перед особою необхідно розглядати, враховуючи їх взаємозв’язки, взаємодії, враховуючи, що правовідносини між ними це – двосторонні відносини.
Об’єктивно між громадянином і державою можуть і навіть повинні існувати протиріччя, що обумовлюються різницею, відмінностями їх інтересів. Задача держави попередити зростання цих протиріч, не доводити їх до гострих соціальних конфліктів.
Держава повинна відповідати за бездіяльність її органів і посадових осіб. Крім того заслуговують на увагу висновки стосовно того, що різке звуження повноважень держави в політичній сфері може призводити до заміни її іншими суб'єктами, політика яких вже не відображає реальні інтереси всіх соціальних груп і українського суспільства в цілому.
Окремо в дисертації наголошується що форма держави в усіх своїх проявах (форма правління, форма державного устрою чи політичний режим) завжди має безпосередній зв’язок з державною владою. Причому влада розглядається не в абстрактному вигляді, як сукупність її загальних, родових ознак і рис, а в її конкретному, соціально-класовому вигляді і прояві.
Це означає, що при аналізі поняття форм тієї чи іншої держави, певну модель організації влади співвідносять з певним типом держави, певним соціально-класовим устроєм.
Отже загальну характеристику форм держави, їх загально родових ознак і рис необхідно поєднувати з конкретним типом держави, що має визначений соціально-класовий зміст. Кожна з форм держави має свою політико-практичну значущість лише в тому випадку, коли вона розглядається стосовно певних просторового і часового вимірів цілком визначеного типу держави.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абдулаев М.И. Теория государства и права. — СПб: "Питер", 2003. — 396 c.
2. Абдулаев М.И., Комаров С.А. Проблемы теории государства и права. — СПб.: "Питер", 2004. — 576 c.
3. Абдулатинов Р.Г., Болтенкова Л.Ф., Яров Ю.Ф. Федерализм в истории России. — М.: Республика, 1992. — 383 с.
4. Аверьянов В.Б. Содержание деятельности аппарата государственного управления и его организационные формы // Советское государство и право. — 1988. — № 6.
5. Арановский К.В. Государственное право зарубежных стран. — М.: "Форум"—"Инфра-М", 1998. — 484 с.
6. Бабкин В.Д., Селиванов В.Н. Народ и власть. Опыт системного исследования воззрений М.Е. Салтыкова-Щедрина. — К.: “Манускрипт”, 1996. — 447 с.
7. Бачило И.Л. Факторы, влияющие на государственность // Государство и право. — 1993. — № 7.
8. Бельский К.С. О функциях исполнительной власти // Государство и право. — 1997. — № 3.
9. Бердников А.Ф. Сущность и форма государства в конституциях стран СНГ: теоретико-правовые основы: Автореф. дисс. ... канд. юрид. наук. — М., 1999.
10. Бобровник С.В. Проблеми теорії держави і права: Курс лекцій. – К.: Вид-во Київського ун-ту права НАН України, 2005.
11. Бородін І.Л. Права та обов'язки громадян, як соціально-правові категорії // Зб. Держава і право. Вип. 19. — К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2003.
12. Бостан С.К. Форма державного правління в юридичній науці другої половини ХІХ – початку ХХ століть: деякі теоретико-методологічні аспекти // Зб. Держава і право. Вип. 23. — К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2004.
13. Бутенко А.П. Государство: его вчерашние и сегодняшние трактовки // Государство и право. — 1993, — № 7.
14. Варламова Н.В. Посттоталитарная государственность // Теория права и государства. — М.: Изд-во "БЕК", 1996. — 323 с.
15. Варламова Н.В., Пахоменко Н.Б. Общественный консенсус: подходы к проблеме // Государство и право. — 1992. — № 9.
16. Ведерников Ю.А., Грекул В.С. Теорія держави і права. — К.: “Центр навчальної літератури”, 2005. — 223 с.
17. Виноградов В.А. Основы государственного устройства Государства-города Ватикана // Журнал российского права. — 2002. — № 9.
18. Волощук О.Т. Конституційні проблеми взаємовідносин Президента та виконавчої влади // Зб. Держава і право. Вип. 26. — К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2004.
19. Гаджиев К.С. Тоталитаризм как феномен ХХ века // Вопросы философии. — 1992. — № 2.
20. Георгіца А.З. Сучасний парламентаризм: проблеми теорії та практики. — Чернівці: "Рута", 1998. — 483 с.
21. Георгіца А.З. Конституційне право зарубіжних країн. — Тернопіль: “Астон”, 2003. — 431 с.
22. Глухова А.В. Политические конфликты. Консенсус и политические методы его достижения // Государство и право. — 1993. — № 6.
23. Глущенко В.В. Теория государства и права. Системно-управленческий подход. — Железнодорожный: "Крылья", 2000. — 415 с.
24. Гончаров П.К. Социальное государство: сущность и принципы // Вестник РУДН. Сер. Политология. — 2000. — № 2.
25. Грабильников А.В. Поняття конституційного права громадян України "брати участь в управлінні державними справами" // Часопис Київського університету права НАН України. — 2004. — № 2.
26. Графский В.Г. Всеобщая история права и государства. — М.: "Норма", 2004. — 735 с.
27. Гринин Л.Е. Формации и цивилизации // Философия и общество. — 1977. — № 1—3.
28. Гринюк Р.Ф. Поняття “загального блага” (bonum commune) в контексті формування теорії правової держави // Зб. Держава і право. Вип. 19. — К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2003.
29. Гринюк Р.Ф. Парламентаризм у правовій державі // Зб. Держава і право. Вип. 24. — К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2004.
30. Гуревич А.Я. Философия и историческая наука // Вопросы философии. — 1988. — № 10.
31. Давид Р. Основные правовые системы современности. — М.: “Прогресс”, 1988. — 495 с.
32. Данилов С.Ю. Правовые демократические государства: очерки истории. Вып. 1. — М., 1999.
33. Дарендорф Р. От социального государства к цивилизованному обществу // Полис. — 1993. — № 5.
34. Дегтярев А.А. Политическая власть как регулятивный механизм социального общения // Политические исследования. — 1996. — № 3.
35. Демиденко Г.Г. Історія вчень про право і державу: Курс лекцій. — Х.: "Консум", 2004. — 413 с.
36. Демидов А.И. Власть в единстве и многообразии ее измерений // Государство и право. — 1999. — № 11.
37. Денисов А.И. Сущность и формы государства. — М.: Изд-во Московского ун-та, 1960. — 65 с.
38. Дмитриев Ю.А. Соотношение понятий политической и государственной власти в условиях формирования гражданского общества // Государство и право. — 1994. — № 7.
39. Дмитриев Ю., Хышыктуев О. К вопросу о делимости государственного суверенитета // Право и жизнь. — 1996. — № 10.
40. Доган М. Легитимность режимов и кризис доверия // Социологические исследования. — 1994. — № 6.
41. Дугин А.Г. Карл Шмидт: 5 уроков для России // Философия права. — 2000. — № 2.
42. Дьюи Дж. Демократическое государство // Полис. — 1994. — № 3.
43. Еллинек Г. Право современного государства. Том 1. Общее учение о государстве. — 2-е изд. — СПб., 1908. — 599 с.
44. Європейський парламент // Словник термінів і понять з міжнародного та європейського права. — К.: Інститут законодавства Верховної Ради України, 2005. — 157 с.
45. Загальна теорія держави і права. — К.: “Юрінком Інтер”, 1999. — 317 с.
46. Збірно в англомовній літературі нерідко його називають “легіслатурою” (від лат. слова “lex” — закон) // The Blackwell Encyclopedia of Political Institutios. — Oxford, 1987.
47. Иеринг Р. Цель в праве. — СПб., 1881. — VII, — 412 c.
48. Изензее И. Государство // Вестник Московского университета. Сер. 12. Социально-политические исследования. — 1992. — № 6.
49. Ильин И.А. Аксиомы власти // Новый мир. — 1990. — № 10.
50. Ильин И. Общее учение о праве и государстве (фрагменты) // Правоведение. — 1992. — № 3.
51. Ильин И. О государственной форме (фрагменты). Хрестоматия по истории политических и правовых учений России. (ХІХ — нач. ХХ ст.). — Уфа, 1993. — 543 с.
52. Ильин А.В., Морозова С.А. Из истории права: Учебное пособие. — СПб.: "Специальная литература", 1996. — 456 с.
53. Исаев И.А. Politica Hermetica. Скрытые аспекты власти. — М.: Юристъ, 2003. — 573 с.
54. Кельман М.С., Мурашин О.Г., Хома Н.М. Загальна теорія держави і права. — Львів: "Новий світ — 2000", 2003. — 581 с.
55. Керимов Д.А. Сущность общенародного государства // Вестник Международного Университета. — 1971. — № 23. — Вып. 4.
56. Киреева С.А. Политический режим как элемент формы государства (теоретико-правовое исследование): Автореф. дисс. ... канд. юрид. наук. — Саратов, 1997.
57. Кистяковский Б. Социальные науки и право. Очерки по методологии социальных наук и общей теории права. — М.: Изд-во М. и С. Сабашниковых, 1916. — 704 с.
58. Комаров С.А. Общая теория государства и права. — СПб.: "Питер", 2004. — 510 с.
59. Конституционное право зарубежных стран. — М.: "Норма", 2000. — 819 с.
60. Коркунов Н.М. Русское государственное право. Том 1. Введение и Общая часть. — СПб.: Типография М.М. Стасюлевича, 1899. — 573 с.
61. Кравчук М.В. Проблеми теорії держави і права (опорні конспекти). — К.: "Професіонал", 2004. — 397 с.
62. Кресіна І.О., Коваленко А.А., Балан С.В. Інститут імпічменту. Порівняльний політико-правовий аналіз. — К.: “Юридична думка”, 2004. — 176 .
63. Крылов Б.С., Ильинский И.П., Михалева Н.А., Андриченко Л.В., Сукало А.Е. Проблемы суверенитета в Российской Федерации. — М., 1994. — 594 с.
64. Купрієнко Б. Політична система суспільства та держава. Демократизація українського суспільства і права: Матеріали студентськлї науково-практичної конференції (19 травня 2000 р.). — К., 2000.
65. Лашин А.Г. Возникновение и развитие форм социалистического государства. — М.: Юрид. лит-ра, 1965. — 234 с.
66. Ленин В.И. Разногласия в европейском рабочем движении 16(29) декабря 1910 г. // Полн. собр. соч. — Т. 20. — 557 с.
67. Лившиц Р.З. Государство и право в современном обществе: необходимость новых подходов // Советское государство и право. — 1990. — № 10.
68. Лысенко В.Н. Основные черты и тенденции развития федеративных отношений в России на современном этапе. — М.: Наука, 1995. — 431 с.
69. Макарчук В.С. Історія держави і права зарубіжних країн. — К.: "Атіка", 2000. — 416 с.
70. Малахов В.П., Казаков В.Н. Теория государства и права. — Екатеринбург: "Деловая книга", 2002. — 566 с.
71. Малько А.В. Правовое государство // Правоведение. — 1997. — № 3.
72. Мамут Л.С. Государство: полюсы представлений // Общественные науки и современность. — 1996. — № 4.
73. Маркс К., Энгельс Ф. Наемный труд и капитал. Соч. — Т. 6. — 761 с.
74. Мартышин О.В. Несколько тезисов о перспективах правового государства в России // Государство и право. — 1996. — № 5.
75. Марченко М.Н. Сравнительные исследования проблем феодализма // Вестник Московского университета. Сер. 11 Право. — 1993. — № 1.
76. Марченко М.Н. Проблемы теории государства и права. — М.: "Проспект", 2001. — 756 с.
77. Матузов Н.И., Малко А.В. Теория государства и права. – М.: Юристъ, 1997. — 672 с.
78. Міжпарламентські зв’язки та національні парламенти в ЄС. Роль парламентів у процесах Європейської інтеграції. Парламентський вимір Європейської інтеграції. — К.: "Нора-прінт, 2005. — 100 с.
79. Морозова Л.А. Государство и церковь: особенности взаимоотношений // Государство и право. — 1995. — № 3.
80. Мухаев Р.Т. Теория государства и права. — М.: "ПРИОР", 1998. — 464 с.
81. Натан Р.П., Хоффманн Э.П. Современный федерализм: сравнительные перспективны // Международная жизнь. — 1991. — № 4.
82. Нерсесянц В.С. Правовое государство: История и современность // Вопросы философии. — 1989. — № 2.
83. Новікова М.М. Психологічні засади правового компромісу // Зб. Держава і право. Вип. 26. — К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2004.
84. Общая теория государства и права. Вып. 2. Теория государства / Под ред. В.И. Гоймана. — М., 1998. — 319 с.
85. Общая теория государства и права: Академический курс. — М.: "Зерцало", 1998. — Т. 1. — 408 с.
86. Общая теория государста и права. — М.: Юристъ, 2005. — 575 с.
87. Ожегов С.И. Словарь русского языка. — М.: “Советская энциклопедия”, 1964. — 900 с.
88. Оксамытный В.В. Теория государства и права. — М.: ИМПЭ-Паблиш", 2004. — 563 с.
89. Оніщенко Н.М. Правова система: проблеми теорії. — К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2002. — 352 с.
90. Оніщенко Н.М. Національні правові системи і міжнародне право в умовах глобалізації // Зб. Держава і право. Вип. 26. — К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2004.
91. Ориу М. Основы публичного права. — М. Изд-во Коммунистической академии, 1929. — 759 с.
92. Пейн Т. Права людини / Переклад з англ. — Львів: "Літопис", 2000. — 283 с.
93. Перегудов С.П. Гражданское общество как политический феномен // Свободная мысль. — 1992. — № 9.
94. Петров В.С. Сущность, содержание и форма государства. — Л.: "Наука", 1971. — 103 с.
95. Погорілко В.Ф. Конституційне право України. — К.: "Наукова думка", 1999. — 733 с.
96. Політологія. — К.: Видавничий центр "Академія", 2003. — 263 с.
97. Поляков А.В. Общая теория права. — СПб.: Издательский дом Санкт-Петербургского государственного ун-та, 2004. — 863 с.
98. Полякова О.М. Фактори демократизації сучасного політичного режиму в Україні // Зб. Держава і право. Вип. 19. — К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2003.
99. Проблемы теории государства и права. — М.: "Проспект", 1999. — 502 с.
100. Рабінович П.М. Основи загальної теорії права та держави. — К.: Атіка, 2001. — 168 с.
101. Римаренко Ю.І., Вівчарик М.М., Картуков О.В., Кресіна І.О., Римаренко С.Ю., Телешун С.О., Шкляр Л.Є. Етнос. Нація. Держава: Україна в контексті світового етнодержавницького досвіду. — К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2000. — 516 с.
102. Рожкова Л.Н. Принципы и методы типологии государства и права. — Саратов: Изд-во Саратовського ун-та, 1984. — 398 с.
103. Синюков В.Н. Российская правовая система. Введение в общую теорию. — Саратов: Изд-во Саратовського ун-та, 1994. — 611 с.
104. Сичкин В.Е. Модели современного федерализма: сравнительный анализ // Советское государство и право. — 1994. — № 8—9.
105. Скрипнюк В.М. Парламент в системі органів державної влади: українська модель і світовий досвід // Зб. Держава і право. Вип. 19. — К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2003.
106. Советский энциклопедический словарь. — М.: “Советская энциклопедия”, 1978. — 1599 с.
107. Сравнительное конституционное право. — М.: Юрид. лит-ра, 1996. — 610 с.
108. Сухонос В.В. Консенсусна демократія як чинник формування постіндустріальної держави // Зб. Держава і право. Вип. 19. — К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2003.
109. Сырых В.М. Теория государства и права. — М.: “Былина”, 1998. — 512 с.
110. Сырых В.М. Теория государства и права. — М.: "Юстиц-информ", 2004. — 703 с.
111. Теория государства и права: Курс лекций. — М.: Юристъ, 1997. — 475 с.
112. Теория государства и права. — М.: Юристь, 2002. — 591 с.
113. Теория государства и права: Курс лекций. — М.: Юристь, 2004. — 511 с.
114. Теорія держави і права. — К.: "Юрінком Інтер", 2005. — 448 с.
115. Терещук М.М. Принцип поділу влади за президентської форми правління // Законодавство України. Проблеми та перспективи розвитку: Матеріали міжнародної наукової конференції (24—29 січня 20005 р.). — К., 2005.
116. Тимонин А.Н. О значении понятия “классическая форма” возникновения государства в теории происхождения государства // Российский юридический журнал. — 1995. — № 2(6).
117. Тихомиров Ю.А. Власть в обществе: единство или разделение? // Советское государство и право. — 1990. — № 2.
118. Тихомиров Ю.А. Государственность: крах или воскрешение? // Государство и право. — 1992. — № 9.
119. Тихомиров Ю.А. Государство на рубеже столетий // Государство и право. — 1997. — № 2.
120. Тихонравов Ю.В. Геополитика. — М.: "Интел-синтез", 1998. — 209 с.
121. Тодика О.Ю. Проблеми здійснення народовладдя в умовах глобалізації // Зб. Держава і право. Вип. 26. — К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2004.
122. Тойнби А. Цивилизация перед судом истории. — М.: "Прогресс", "Культура"; СПб.: "Ювента", 1995. — 477 с.
123. Топорнин Б.Н. Конституционная реформа — путь к правовому государству // Советское государство и право. — 1990. — № 4.
124. Топорнин Б.Н. Сильное государство — объективная потребность времени // Вопросы философии. — 2001. — № 7.
125. Український парламентаризм: минуле і сучасне / За ред. Ю.С. Шемшученка. — К.: Парламентське вид-во, 1999. — 368 с.
126. Федерация в зарубежных странах. — М.: "Юрид. лит-ра", 1993. — 602 с.
127. Философский словарь. — М.: “Политиздат”, 1968. — 410 с.
128. Француз А.Й. Інститут виборів та функціонування політичних систем демократичного типу: правовий аналіз // Зб. Держава і право. Вип. 24. — К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2004.
129. Француз А.Й. Правові механізми врегулювання політичних конфліктів // Зб. Держава і право. Вип. 26. — К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2004.
130. Футей Б. Становлення правової держави в Україні. — К.: "Юрінком Інтер", 2005. — 351 с.
131. Хропанюк В.Н. Теория государства и права. — М.: "Интерстиль", 2002. — 377 с.
132. Четвернин В.А. Размышления по поводу теоретических представлений о государстве // Государство и право. — 1992. — № 5.
133. Чиркин В.Е. Три ипостаси государства // Государство и право. — 1993. — № 8.
134. Чиркин В.Е. Легализация и легитимизация государственной власти // Государство и право. — 1995. — № 8.
135. Чиркин В.Е. Переходное постсоциалистическое государство: содержание и форма // Государство и право. — 1997. — № 1.
136. Чиркин В.Е. Общечеловеческие ценности и современное государство // Государство и право. — 2002. — № 2.
137. Шабров О.Ф. Политическая система: демократия и управление обществом // Государство и право. — 1994. — № 5.
138. Шапиро М. Переосмысливая теорию демократии в свете современной политики // Полит. — 2001. — № 3.
139. Шаповал В.М. Зарубіжний парламентаризм.Інститут державного управління та самоврядування при Кабінеті Міністрів України — К.: "Основи", 1993. — 142 с.
140. Шаповал В.М. Конституційне право зарубіжних країн. — К.: "АРТЕК", "Вища школа", 1998. — 264 с.
141. Шаповал В.М. Режим політичний // Юридична енциклопедія: В 6 т. — К.: "Укр. енцикл.", 2003. — Т. 5: П-С.
142. Шаповал В.М. Республіка // Юридична енциклопедія: В 6 т. — К.: "Укр. енцикл.", 2003. — Т. 5: П-С.
143. Шемшученко Ю.С. Держава // Юридична енциклопедія: В 6 т. — К.: "Укр. енцикл.", 1999. — Т. 2: О-Н.
144. Шокіна Т.В. Вплив історичних джерел мусульманського права на встановлення мусульманської доктрини права // Зб. Держава і право. Вип. 22. — К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2003.
145. Шуталева А.В. Семиотика пространства власти: обольщение социальностью // Философия права. — 2002. — № 2.
146. Экимов А.И. Политические интересы и юридическая наука // Государство и право. — 1996. — № 2.
147. Юридический энциклопедический словарь. — М.: Юрид. лит-ра, 1984. — 527 с.
148. Broun-johnd. Centralizing and Decentralizing Thends in Federal States. — 1981. — 510 р.
149. Dictionary of sociology and Related sciences lotowa. — New Yersey, 1998. — 400 р.
150. Elazar D. Exploring Federaliзm and Decentraliзing Trend in Federal States. — N.I., 1988. — 132 р.
151. Federal Systems of the World: A Handbook of Federal, Confederall and Autonomy Arrengments, 1989. — 543 р.
152. Federaliзm: The Territorial Dimention jf Politics. — Wash, 1970; Engdahl D. Constitutional Federaliзm. — N.І. 1993. — 710 р.
153. Francois Borella. Les parties politiques dans e’Europe des Neuf. — Paris, 1979. — 140 р.
154. Jeneral Theory of Law and State — N.Y., 1994. — 741 р.
155. Kelsen H. General Theory of Lаw and State. — N.Y., 1961. — 691 р.
156. Lippman M., they shoot hawyer, Don’t They? Haw in the Third Reich and the lioba. — 1992. — № 2.
157. Miller H. Living Systems Basic Concept // Behavioral Sciencee. — 1965. — Vol. I. — № 3.
158. Modern Concept of Cofederation santorini, 22—25 September 1994, Counscil of Europe Publishing, 1995.
159. Morgenthay H. Politics among Nations. — NV, 1967. — 393 р.
160. Murary I. Drept constituţional şi instituţii politice. — Bucureşti, 1998. — 410 р.
161. The advanced Lermer’s Dictionary of Current English. — London, 1998. — 371 р.
162. The Modern Concept of Confederation santorini, 22—25 September 1994, Counscil of Europe Publishing, 1995.
163. Uheare K. Federal Yoterment. — N.Y., 1963. — 633 р.
164. Webser’s New Universal Dictionary. P.334, Dictionary of Sociology. P.43.
165. World directory of Parlaments // Inter-palam. Union — Jeneve: IPU, 1988. — 137 р.
166. Yaquaribe H. Political Development. The Yeneral Theory and a Latin American Case Study. — N.Y., 1993. — 641 р.
167. Zejeune I. Contemporary Concept of Conficlerayion in Europe – Lessons draun from. The Experience of the European Union. The Modern Concept of Confederation 1996.
168. Aubert J. The Historical Development of Confederation // The Modern concept of Confederation. — 1993. — 437 р.
169. Forsyth M. Forwards a new Concept of Confederation. — 1995. — 611 р.
170. Словник термінів і понять з міжнародного та європейського права. — К.: Інститут законодавства Верховної Ради України, 2005. — 159 с.
171. Черниловский З.М. Гражданское общество: опыт исследования // Государство и право. — 1992. — № 6.
172. Скакун О.Ф. Теорія держави і права. — Харків: "Консум, 2001- —
173. Гроций Г.О. О праве войны и мира / Пер. с лат. А.Л. Сакетти-Латомир. — М., 1994.
174. Горбунова Л.М., Оніщенко Н.М., Конієвська О.Р. Модель правової свідомості: подоланн правового нігілізму та правового ідеалізму // Методика правової освіти. — К.: Атака, 2005. – 87 с.
175. Введение в теорию государственно-правовой организации социальных систем / Под общ ред. Е.Б. Кубко. – К.: Юринком, 1997. — 189 с.
176. Руссо Ж.-Ж. Об общественном договоре. Трактаты. — М.: Канон-пресс, 1998.