ФЕНОМЕН П. Н. ТОЛСТЯКОВА В КОНТЕКСТІ УКРАЇНСЬКОЇ МУЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ ХХ СТОРІЧЧЯ

Короткий опис

МІНІСТЕРСТВО КУЛЬТУРИ І ТУРИЗМУ УКРАЇНИ
ХАРКІВСЬКА ДЕРЖАВНА АКАДЕМІЯ КУЛЬТУРИ

На правах рукопису

МІХНО Вікторія Михайлівна

УДК [78.087.62.071.2]”19”(043.5)

ФЕНОМЕН П. Н. ТОЛСТЯКОВА В КОНТЕКСТІ УКРАЇНСЬКОЇ МУЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ ХХ СТОРІЧЧЯ

17.00.01 теорія та історія культури

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства

Науковий керівник
Гулеско Інесса Іванівна
кандидат мистецтвознавства,
професор

Харків - 2007

ЗМІСТ

ВСТУП..................................................................................................................4
РОЗДІЛ І. ПОСТАТЬ П. Н. ТОЛСТЯКОВА ФЕНОМЕН В
УКРАЇНСЬКІЙ ТА СВІТОВІЙ КУЛЬТУРІ ХХ СТ.
1. 1. Історіографія проблеми.......................................................12
1. 2. Теоретико-методологічні засади дослідження..................49
Висновки до розділу56
РОЗДІЛ ІІ. МИТЕЦЬ СРІБНОГО ВІКУ” П. Н. ТОЛСТЯКОВ
В КОНТЕКСТІ ВІДРОДЖУВАЛЬНИХ ТЕНДЕНЦІЙ
УКРАЇНСЬКОЇ МУЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ
2. 1. Генезис та еволюція композиторської поетики
П. Н. Толстякова...................................................................59
2. 2. Неоромантичний контекст хорової творчості
П. Н. Толстякова...................................................................81
2. 3. Літургічна спадщина П. Н. Толстякова: Новий напрям
вітчизняної духовної музики......................102
Висновки до розділу............................................128
РОЗДІЛ ІІІ. МУЗИЧНО-ПРОСВІТИТЕЛЬСЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ
П. Н. ТОЛСТЯКОВА ЯК СОЦІАЛЬНО-ХУДОЖНІЙ
ФЕНОМЕН В УКРАЇНСЬКІЙ МУЗИЧНІЙ
КУЛЬТУРІ 20-30-х рр. ХХ ст.
3. 1. Концертно-хорове виконавство: шляхи оновлення
вітчизняних традицій...130
3. 2. Жанрово-стильові особливості репертуару152
Висновки до розділу....................................................162
ВИСНОВКИ........................................................................................................165
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ........................................................175
НОТОГРАФІЯ....................................................................................................193
ДОДАТКИ............................................................................................................198

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Зміна культурних парадигм, детермінована глобальними суспільно-політичними трансформаціями кінця ХХ ст., актуалізувала культуротворчі процеси, спрямовані на відродження української культури. Формування нової „художньої картини світу” крізь домінування гуманітарного знання спрямовує пошуки у творчий дух” доби перших десятиліть ХХ ст. українського культурного ренесансу, часу активної самоідентифікації української нації, національного самопізнання і самоствердження, де активним „акумулятором національного духу” (за Є. Маланюком) в загальнокультурному сенсі постала мистецька діяльність П. Н. Толстякова. Тому актуальним завданням у новому історико-культурному просторі є спроба осмислення постаті П. Н. Толстякова як митця, що у своїй музичній творчості розкривав морально-етичні, філософські проблеми, співзвучні сучасному світу; його творча діяльність набула всесвітнього визнання та суттєво вплинула на розвиток української музичної культури ХХ ст.
Павло Нилович Толстяков (1880 1938) є феноменом у національній та світовій культурі. Універсальна фігура „ренесансної природи”, різновекторна діяльність якої, композитор, диригент, педагог-просвітитель, публіцист, громадський діяч своєю подвижницькою працею, активною соціальною позицією зробила свій вагомий внесок у розвиток української музичної культури. Ствердженням значимості здобутків українського музичного мистецтва в європейському культурному просторі стало світове визнання П. Н. Толстякова. Його кращі твори увійшли до світової музичної скарбниці. Рішенням ЮНЕСКО, у січні 1981 р. було відзначено 100-річчя з дня народження митця. Творчість П. Н. Толстякова зберігає свою художньо-історичну цінність і в контексті сучасної української музичної культури.
П. Н. Толстяков виразник культурних новацій „срібного віку”, він належить до видатних діячів вітчизняної вокально-хорової культури. Неповторний композиторський стиль П. Н. Толстякова, спадкоємця школи М. Римського-Корсакова (закінчив Петербурзьку консерваторію по класу А. Лядова та М. Черепніна), своєрідно віддзеркалював художньо-естетичні пошуки рубежу ХІХ ХХ ст., апелюючи в хоровій творчості до тематики, образності, ідеалів романтичного мистецтва. П. Н. Толстякова „відповів” на потреби національного музичного самопізнання” в сфері церковної музики як композитор, який брав участь у формуванні Нового напряму вітчизняної духовної музики. Композиторська спадщина П. Н. Толстякова містить твори різних жанрів, але визначальним для його творчості стає хорове мистецтво. Співпрацюючи зі С. Смоленським, О. Гречаніновим, М. Черепніним, П. Чесноковим, П. Н. Толстяков активно друкувався в журналах „Хоровое и регентское дело”, „Баян”, „Музыкальный труженик”, та ін. Наукова діяльність була спрямована на створення інноваційного підручника „Сольфеджіо” в контексті формування методологічної парадигми вітчизняної вокально-хорової освіти кінця ХІХ початку ХХІ ст. Затребуваність підручника в учбово-методологічному плані всіх щаблів сучасної музично-педагогічної освіти засвідчує те, що П. Н. Толстяков (Драгомиров) першим запропонував універсальну модель виховання слуху та музичного мислення всіх спеціалізацій. Підручник Сольфеджіо” включений до учбової програми віртуальної музичної освіти.
З 1990 рр. активізується виконавський інтерес до хорової творчості П. Н. Толстякова. Новий погляд на його літургічні твори репрезентований компакт-дисками Д. Хворостовського та Санкт-Петербурзького камерного хору (худ. керівник М. Корнєв), хору Спасо-Преображенського собору (м. Виборг) та ін.
Належність до плеяди „розстріляного відродження” творців нової культурної парадигми пояснює дослідницьке „вето” на багато десятиліть. Інтерес до творчості П. Н. Толстякова зростає на початку 90-х рр. ХХ ст. у наукових працях та публікаціях Л. Пархоменко, Л. Глухова, М. Рахманової, Є. Конопльової, О. Павлової, А. Мухи.
У фундаментальному дослідженні „Історія української музики” (4 т.) (К., 1992) Л. Пархоменко розглядає хорову творчість композиторів кінця ХІх початку ХХ ст., серед яких і фігуру П. Н. Толстякова, в площині жанрової типології хорового фонду”. В кандидатській дисертації Л. Глухова Содержание непрерывного музыкально-педагогического образования в педагогической и хормейстерской деятельности В. С. Орлова” (ПГПУ, 1991) аналізується духовно-музична спадщина П. Н. Толстякова, що перебувала в контексті пошуку національного стилю Нового напряму вітчизняної духовної музики. У дослідженні М. Рахманової „Синодальный хор и училище церковного пения: Воспоминания. Дневники. Письма” (М., 1998) розглянуто умови формування композиторської поетики, коло творчого спілкування митця (зокрема, автор підкреслює, що подальший шлях митця, пов'язаний з Україною, невідомий сучасним дослідникам). В нарисі Є. Конопльової Страницы из музыкальной жизни Харкова” (К., 1990), що належить до жанру популяризаторського есе, висвітлюється харківський період творчості митця. У кандидатській дисертації О. Павлової Визуальная среда обучения в процессе музыкального развития младших школьников” (М., 2004) аналізуються художньо-педагогічні принципи підручника Сольфеджіо” П. Драгомирова (П. Н. Толстякова) в контексті методологічної парадигми вітчизняної музичної освіти ХХ ст. Важливим внеском в подоланні штучних інформаційних бар’єрів про діячів репресованого відродження” став довідник А. Мухи Композитори України та української діаспори” (К., 2004). Але всі ці відомості щодо постаті П. Н. Толстякова подані не в повному обсязі, містять багато фактологічних помилок, хронологія життєвої й творчої діяльності не відповідає дійсності.
Окремі аспекти композиторської творчості П. Н. Толстякова розкриті у публікаціях сучасників митця статтях П. Козицького „Сорочинський ярмарок” в Державній опері” (1925), І. Белзи „Українська кіномузика” (1933). Автор акцентував увагу на вдалих пошуках П. Н. Толстякова у створенні музики до фільмів І. Кавалерідзе „Злива”, „Перекоп” як „перших спеціальних партитур до українських фільмів”. Важливе художньо-документальне значення мали спогади учнів майстра, зокрема М. Романівської (1967), що містять стислий огляд окремих етапів життя й творчості П. Н. Толстякова. Але вищезгадані роботи залишили поза своєю увагою багато аспектів творчої діяльності митця. Тому, комплексне дослідження феномену П. Н. Толстякова, відкриваючи чергову білу пляму” в історії вітчизняної музичної культури ХХ ст. та стверджуючи вагомість його творчих здобутків, стає актуальним і необхідним в сучасній історико-культурній ситуації.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дисертаційне дослідження проведено згідно з планом наукових досліджень кафедри історії та теорії культури Харківської державної академії культури на 2001-2005 рр., затвердженим вченою радою 23.02.2001 р. (протокол № 8), відповідає комплексній темі науково-дослідницьких робіт кафедри хорознавства та хорового диригування, і є складовою теми „Хорова культура України: історія, тенденції, сучасність”.
Мета дослідження - розкриття сутності та значимості феномена П. Н. Толстякова, виявлення самобутності творчої спадщини митця в контексті української музичної культури ХХ ст.
Досягнення поставленої мети потребувало вирішення таких основних завдань:
· простежити витоки та еволюцію композиторської поетики, визначити концептуальність авторського стилю в контексті „діалогу часів”;
· перевірити гіпотезу щодо ідентичності фігур П. Н. толстякова („петербурзький” Толстяков) та П. Драгомирова, автора відомого класичного підручника „Сольфеджіо” через звернення до унікальних архівних матеріалів 10-20-х рр. ХХ ст., що перебували під забороною;
· провести хронологічну атрибуцію творчої спадщини П. Н. Толстякова;
· виявити „неоромантичний контекст” світської хорової творчості митця;
· дослідити новації в сфері духовної музики в контексті „Новий напрям вітчизняної духовної музики „екуменічна музика” (за М. Рахмановою).
Об’єктом дослідження є феномен творчої постаті П. Н. Толстякова в контексті української музичної культури ХХ сторіччя.
Предметом дослідження є універсальна діяльність П. Н. Толстякова (композиторська, диригентська, педагогічна, просвітительська, публіцистична, громадсько-організаційна) у вітчизняному музично-історичному контексті.
Методи дослідження. Основою дослідження є комплексна взаємодія системного та історичного підходів, застосування методів аналізу і синтезу, індукції та дедукції, абстрагування та формалізації. Загальнотеоретичному осмисленню проблеми сприяли естетико-культурологічні, філософські (Р. Барт, Г. Гадамер, К. Леві-Строс, Х. Ортега-і-Гассет) та теоретико-історичні, літературознавчі праці М. Бахтіна, Д. Ліхачова, О. Лосєва, концептуальні розробки, історико-культурологічні дослідження М. Грушевського, Д. Чижевського. Основоположне значення мали спеціалізовані теоретичні положення інтонаційності музичного мистецтва Б. Асаф’єва, музичного та інтонаційно-стильового аналізу Н. Горюхіної, Н. Герасимової-Персидської, С. Скребкова, В. Цуккермана, І. Гулеско, розробка проблем музичного стилю і жанру Н. Горюхіної, Л. Пархоменко, О. Зінькевич, музичного мислення В. Москаленка, І. Котляревського, дослідження в сфері літургічного музикознавства В. Медушевського, В. Мартинова, Д. Болгарського, М. Рахманової, прот. Б. Ніколаєва.
Джерельною базою дисертаційного дослідження є, насамперед, композиторський доробок митця, друковані твори, рукописи, листи, публікації. Основний фактологічний матеріал, що реконструює діяльність митця, відбирався автором дослідження з періодичних видань Москви, Санкт-Петербурга, Харкова, Києва за період з 1880 по 1940 рр. та архівних фондів Державного архіву Харківської області, Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України, матеріалів Інституту рукописів НБУ ім. В. Вернадського АН України, Державного архіву Полтавської області, Центрального державного історичного архіву Російської Федерації, Центрального державного архіву літератури та мистецтв (РФ), Державного центрального музею музичної культури ім. М. І. Глінки, фондів Російської державної бібліотеки. Фонди, що перебували під забороною цензури і були відкриті з 90-х рр. ХХ ст., є документальною базою дослідження, уможлививши вперше аргументовано визначити основні етапи творчого шляху П. Н. Толстякова.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що в дисертації:
· уперше розкрито історико-стилістичні основи художнього мислення та методу П. Н. Толстякова, осмислено філософсько-естетичну платформу митця в контексті ключових проблем вітчизняної музичної культури рубежу ХІХ ХХ ст.;
· уперше з’ясовано справжній масштаб творчої постаті П. Н. Толстякова, простежено вплив його мистецько-культуротворчої діяльності на розвиток української музичної культури ХХ ст.;
· уперше у вітчизняній музикознавчій науці фактологічно підтверджено гіпотезу стосовно ідентичності фігур П. Н. толстякова та П. Драгомирова;
· здійснено хронологічну атрибуцію творчої спадщини митця;
· проаналізовано стилістичні особливості світських хорових творів П. Н. Толстякова в площині належності до романтичної традиції;
· розкрито новації в художній стилістиці духовно-музичних композицій.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що результати можуть бути використані в курсах музично-історичних та теоретичних дисциплін при розробці курсів лекцій з історії української музики та світової музичної культури, спецкурсів із хорової літератури, хорознавства, теорії та історії хорового виконавства (авторських курсах „Хорова література”, „Інтонаційно-стильовий аналіз”, „Хорознавство”, „Історія хорового мистецтва”, „Духовна музика”, спеціалізованих фахових предметах „Диригування”, „Читання хорових партитур”), в науковій практиці при дослідженні проблем музичної культурології, музикознавчо-критичних дослідженнях, культурно-просвітницькій діяльності. Спостереження та висновки можуть привернути увагу фахівців-практиків музичних та театральних навчальних закладів різного ступеня акредитації. Матеріали дослідження можуть застосовуватись у загальноосвітніх школах з метою корегування існуючих традицій трактування мистецьких явищ зазначеного періоду (еволюції стилістичних течій у широкому історико-культурному контексті) в дисциплінах гуманітарно-естетичного спрямування, на курсах підвищення кваліфікації працівників освіти відповідної спеціалізації.
Апробація результатів дослідження проводилась на конференціях:
1. Міжнародній науково-теоретичній конференції „Духовна культура в інформаційному суспільстві” (Харків, 24-25 січня 2002). 2. Науково-практичній конференції Харківської державної академії культури „Культура та інформаційне суспільство ХХІ ст.” (Харків, 17-19 квітня 2002). 3. Науково-практичній конференції Харківської державної академії культури „Культура та інформаційне суспільство ХХІ ст.” (Харків, 16-18 квітня 2003). 4. Міжнародній науковій конференції „Соціокультурні комунікації в інформаційному суспільстві” (Харків, 21-22 листопада 2003). 5. IV Всеукраїнській науково-творчій конференції „Музичне і театральне мистецтво України в дослідженнях молодих мистецтвознавців” (Харків, 16-17 березня 2004). 6. Науково-практичній конференції Харківської державної академії культури „Культура та інформаційне суспільство ХХІ ст.” (Харків, 19-21 квітня 2004). 7. Міжнародній науковій конференції „Інформаційно-культурологічна та мистецька освіта: стан та перспективи” (Харків, 7-8 жовтня 2004). 8. Науково-практичній конференції Харківської державної академії культури „Культура та інформаційне суспільство ХХІ ст.” (Харків, 20-21 квітня 2005). 9. Науково-практичній конференції „Творчо-педагогічна діяльність В. Палкіна в контексті хорової культури України” (Харків, 16 вересня 2005). 10. Науковій конференції молодих учених Харківської державної академії культури „Культура та інформаційне суспільство ХХІ ст.” (Харків, 25-26 квітня 2006). 11. Науковій конференції молодих учених Харківської державної академії культури „Культура та інформаційне суспільство ХХІ ст.” (Харків, 25-26 квітня 2006).
Дисертація обговорена на спільному засіданні кафедр хорознавства та хорового диригування, історії та теорії культури Харківської державної академії культури.
Публікації. Результати дисертації висвітлені в 15-ти публікаціях: 4-х статтях у наукових фахових виданнях, затверджених ВАК України, 11-ти тезах доповідей на наукових конференціях.
Структура дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел з 235 позицій (на 17 сторінках), нотографії з 50 назв (на 5 сторінках), 15 додатків (на 20 сторінках). Загальний обсяг дисертації складає 220 сторінок, основний текст 174 сторінки).

Список літератури

ВИСНОВКИ
Сучасна історико-культурна ситуація, детермінована кардинальними суспільно-політичними змінами останніх десятиліть ХХ ст., позиціонує необхідність інноваційних підходів у розгляді культурних феноменів, що самим „фактором присутності” в національному культурно-історичному просторі визначали семантику художніх процесів, наслідки художньо-культурних новацій яких обумовлювали подальший розвиток українського музично-історичного процесу.
З позиції сучасної культурної парадигми особливої актуальності набуває проблема створення якісно нового типу музикознавчих досліджень комплексного музично-культурологічного, який зумовлює більш широку та об’єктивну розстановку історико-культурних, художньо-стильових акцентів, якісно збагачуючи і такий традиційний напрям історичного музикознавства, як створення портретів-монографій. У зв’язку з цим, однією з вузлових музично-історичних проблем постає висвітлення особистості художника, його вирішальної ролі в культурно-художній еволюції.
Уперше автором роботи до наукового обігу вводиться постать П. Н. Толстякова, що визначається темою, проблематикою та змістом дисертаційної роботи „Феномен П. Н. Толстякова в контексті української музичної культури ХХ сторіччя”, в прагненні комплексного системного музично-культурологічного дослідження художньої індивідуальності П. Н. Толстякова на основі архівних матеріалів, музичної публіцистики, мемуарно-епістолярної літератури, та визнанні вагомості впливу його мистецької, педагогічної, просвітительської діяльності на український музично-художній контекст.
Предметом музично-культурологічного дослідження стала музично-історична реконструкція, історико-фактологічна атрибуція” творчої діяльності, композиторської спадщини П. Н. Толстякова видатного діяча вітчизняної музичної культури ХХ ст., фігури, чий внесок у всебічне збагачення та розвиток міжкультурних діалогів був визнаний світовою культурною спільнотою наприкінці ХХ ст. (за рішенням ЮНЕСКО, 1981 рік рік сторіччя митця, який був відсвяткований у всьому світі), що дозволило істотно скорегувати існуючі музикознавчі розвідки з історії української музичної культури ХХ ст. та визначити перспективні напрями подальших наукових досліджень.
Уперше до наукового обігу вводяться архівні матеріали, хронікально-періодичні видання, рукописи, листи сучасників, нотні джерела, що з 1920-х рр. перебували під забороною, які уможливили з позиції сучасної історико-культурної ситуації по-новому висвітлити постать П. Н. Толстякова та визначити його провідну роль в українській музичній культурі ХХ ст.
„Вето” на імені митця окреслено часовою дистанцією в більш ніж шістдесят років, внаслідок його належності когорті „розстріляного відродження”, і скасовується лише на початку 90-х років ХХ ст. Окремі аспекти творчої діяльності П. Н. Толстякова розкриваються в дослідженнях Л. Пархоменко, Л. Глухова, М. Рахманової, Є. Конопльової, Т. Батуринської, О. Павлової, А. Мухи, М. Ржевської.
Потужними імпульсами національного культурного відродження пронизаний період першої третини ХХ ст. знаковий для української культури. Фігура П. Н. Толстякова феномен в українській та світовій культурі стає однією із значних постатей, що своєю композиторською, диригентською, педагогічною, просвітительською, громадською діяльністю визначила художні пріоритети в площині виховання українських мистецьких кадрів, стимулювала розвиток української музичної культури на засадах професіоналізму на шляху до європейського культурного простору. Постать європейського масштабу, П. Н. Толстяков учень і наслідувач класичних музичних традицій М. Римського-Корсакова, А. Лядова, М. Черепніна, але він в той же час і сучасно мислячий художник, що своєю творчістю виразив нове світовідчуття епохи. Не викликає сумніву включеність митця в художньо-музичний контекст „срібного віку” звернення в музичній творчості до стилістики романтизму, естетики символізму, йому близькі шукання „нової якості художнього осяжіння світу” російського музичного модернізму.
Прагнення активізації художньої форми, розширення інтонаційної семантики, новизна жанрових і композиційних рішень (створення жанру інтермеццо-прелюдії на прикладі хору „Восторг”), колористичні новації, гра стилями” в рамках полістилістики сформували складний, багатомірний комплекс композиторської поетики П. Н. Толстякова. Фокусуючи увагу на питаннях духовності в широкому загальнолюдському значенні, він розкривав в своїй хоровій творчості глибокі морально-етичні проблеми, розглядаючи їх як в релігіозно-психологічному аспекті, на прикладі музично-духовних композицій, так і з позиції світської композиторської практики.
Фігура П. Н. Толстякова, в процесі творення художнього діалогу між українською та європейською культурами, стає ключовою, зайняв в українському музично-художньому просторі ХХ ст. місце між М. Леонтовичем, К. Стеценком та Л. Ревуцьким і П. Козицьким, з’єднав ці покоління митців у відтворенні романтичних тенденцій в музиці.
Розуміння особливостей творчості композитора передбачає залучення широкого музично-історичного контексту. Хорова творчість П. Н. Толстякова вирізняється неповторною стилістичною індивідуальністю. Хоровому стилю композитора притаманне прагнення найбільш повного розкриття виразових можливостей вокальної поліфонії: вільне володіння фактурою, інтенсивна мелодизація голосів в гармонічному викладенні та ін. Ставлячи перед собою конкретні творчі завдання, композитор кожен раз обирає унікальний спектр стильових компонентів в межах розвитку тенденцій полістилістики.
Неоромантичний контекст хорової творчості П. Н. Толстякова апелює до тематики й образності романтизму, відроджуючи пізньоромантичні тенденції в музичному мистецтві ХХ ст. Художній плюралізм композиторської поетики П. Н. Толстякова вбирає в себе найважливіші антиномії романтичного мистецтва Любов і Смерть, Художник і Суспільство, Людина і Всесвіт.
Органічно синтезуються в стилістиці П. Н. Толстякова тенденції до максимального виявлення стихії вокальності з принципами інструменталізації хорової тканини. Хорам композитора Весенняя песенка”, „Восторг”, „Сосна”, „Девушка пела в церковном хоре” притаманні яскрава образність, мелодійність, вишукана хорова колористика, увага до тембрової драматургії, насиченість гармонічної палітри.
Духовна музика ніколи не існувала окремо, її присутність завжди відчувалась в композиторській творчості П. Н. Толстякова на інтонаційно-тематичному, жанрово-образному, морально-етичному рівнях. Саме на рубежі віків зростає роль церковно-співацького мистецтва в загальній системі форм і видів музичного мистецтва. Наслідуючи до деякої міри О. Кастальсь­кому і О. Гречанінову, П. Толстяков випрацьовує власну концепцію щодо стилістики Нового напряму вітчизняної духовної музики.
Звернення до поезії символізму та інших художніх течій внесло в духовно-музичну творчість П. Н. Толстякова елементи нової образності, спрямувало композитора на пошуки нових засобів музичної виразності. Зазначимо, що в деякі духовно-музичні композиції П. Н. Толстяков привносить риси концертності „симфонізація” мелодій знаменного розспіву, майстерна гармонізація, вміле використання хорових фарб, символіка трубних гласів, дзвонів. Свідоцтвом символістських тенденцій в літургічній творчості стає вербальна диференціація виконавських нюансів.
Становлення художньо-педагогічних принципів виконавсько-хорової діяльності П. Н. Толстякова об’єктивується в процесі його роботи з Синодальним хо­ром, Придворною співацькою капелою, оперним хором Маріїнського театру, окремими хоровими колективами.
Духовно-музична творчість П. Н. Толстякова своєю концептуальною спрямованістю окреслила новий шлях в переосмисленні традицій церковно-співацької культури, включившись в самий дух релігійно-філософських концепцій рубежу ХІХ ХХ ст. Духовно-музичні твори композитора унікальні по глибині художнього експерименту, і вводять П. Н. Толстякова в коло композиторів-реформаторів.
За спогадами сучасників, в рецензіях на виступи відомих хорових колективів С.-Петербургу кінця ХІХ початку ХХ ст., неодноразово відзначався високий художньо-виконавський рівень хору службовців Експедиції заготовлення державних паперів під керівництвом П. Н. Толстякова.
Нове відкриття композиторської творчості П. Н. Толстякова широкій слухацькій аудиторії припадає на початок 1990-х рр. Літургічні твори композитора, серед яких духовно-музична композиція Приидите ко мне все труждающиеся”, входять до компакт-диска Д. Хворостовського Символ веры” та Санкт-Петербурзького камерного хору (худ. керівник М. Корнєв). Великий виконавський інтерес до духовної творчості П. Н. Толстякова виявили провідні хорові колективи Санкт-Петербурга, такі, як Санкт-Петербурзький камерний хор, хор Спасо-Преображенського собору (м. Виборг), камерний хор Петербурзькі серенади”, муніципальний камерний хор Царського Села, до репертуару яких увійшли найбільш відомі духовно-музичні композицій П. Н. Толстякова (От юности моея”, Приидите, поклонимся”, Да исправится”, Благослови, душе моя, Господа”, Отче наш” та ін.).
Своє місце в історії розвитку вітчизняного вокально-хорового мистецтва П. Н. Толстяков (Драгомиров) визначив, створивши концептуальний підручник „Сольфеджіо” („Учебник сольфеджио, составленный из мелодий классических и современных композиторов” (СПб., 1914), в якому знайшла відображення авторська методика викладання музично-теоретичних дисциплін в контексті становлення методологічної парадигми вокально-хорової освіти кінця ХІХ початку ХХ ст. Створений протягом 10-х рр. ХХ ст., він став своєрідним підсумком хормейстерської, викладацької діяльності П. Н. Толстякова, втіленням багатого музично-педагогічного досвіду роботи з видатними хорами.
Автор розробив концептуально новий тип музично-теоретичного підручника, спрямованого на вирішення сучасних проблем вітчизняної вокально-хорової школи, одним з головних принад якого стала чітка методологічна послідовність викладення музичного матеріалу, залучення кращих зразків з класичної та сучасної музичної літератури. Саме в Україні в 1927 р. крізь Вищий музичний комітет при відділі мистецтв Народного комісаріату освіти перевидається „Хоровое сольфеджио”. В ХХІ ст. підручник Сольфеджіо” П. Н. Толстякова (Драгомирова), витримавши десятки видань протягом ХХ ст., був включений до програми віртуальної музичної освіти.
В українському музично-художньому контексті П. Н. Толстяков зарекомендував себе як художній керівник, диригент кількох професіональних хорових колективів, засновник школи музичної грамотності, регентсько-вчительських курсів, хорової студії та школи кобзарів, чітко виявивши в процесі музично-педагогічної діяльності свої музично-просвітительські настанови. В контексті активних пошуків нових форм концертно-хорового виконавства, на хвилі стрімкого розгортання хорового руху 1920-х рр., концертна діяльність хору РУХ”, створеного П. Н. Толстяковим, була представлена концертом-лекцією, концертом-мітингом, концертом-виставкою.
Активна громадсько-організаційна діяльність П. Н. Толстякова (члена композиторської майстерні Одеської філії ВУТОРМ’у) на посаді інспектора музичного відділу, члена Вищого музичного комітету при відділі мистецтв Народного комісаріату освіти, була спрямована на практичне вирішення проблем вітчизняного вокально-хорового мистецтва в контексті становлення загальної і професіональної музичної освіти.
П. Н. Толстяков автор унікальних творів (хорова сюїта „Соціалізм” (1924), „В космічному оркестрі” (1924), „Удари комунара” (1924), „Пісня кузні” (1924), що репрезентували романтичний напрям в українському музично-художньому контексті 20-30-х рр. ХХ ст. Стильовий плюралізм композиторського мислення П. Н. Толстякова, що стане явищем полістилістики сучасності, обумовлював апеляцію художника до різних художньо-стильових пластів. Його композиторський фонд поповнюється творами, в яких „переінтоновувались” романтичні традиції ХІХ ст. в „звукообрази” пізньоромантичної течії ХХ ст.
Акцентуючи увагу на органічному входженні в сучасний йому культурно-історичний контекст, де художній стиль перетворюється на язик культури, П. Н. Толстяков, у вирішенні своїх художніх завдань, апелює до поетичного доробку сучасників українських поетів-символістів О. Олеся, П. Тичини, В. Чумака, В. Поліщука, В. Ярошенка.
Творча діяльність П. Н. Толстякова, як хормейстера-постановника, була спрямована на створення українського національного оперного театру (підготовка оперних вистав Сорочинський ярмарок” М. Мусоргського, Аїда” Д. Верді, Севільський цирульник” Д. Россіні та ін. до відкриття Державної опери (Харків, 1925), Державного українського оперного театру (Київ, 1926), а з 1929 р. плідно продовжена в Одеському державному академічному театрі опери і балету.
Регламентація репертуарної політики була втілена в офіційно затверджених репертуарних збірниках, твори з яких були рекомендовані до обов’язкового виконання усіма суб’єктами хорового виконавства. До цього обов’язкового реєстру входить Пісня кузні” (сл. М. Рибацького) П. Н. Толстякова (особливо цінними в питанні формування обов’язкового хорового фонду” 1920 30-х рр. є спогади Т. Мюллера, Є. Мариківського, Л. Каданера).
В контексті художньо-естетичних експериментів в галузі екранної пластики 20-30-х рр. ХХ ст. (ери становлення українського звукового кіно) народжується унікальний кінематографічний тандем П. Н. Толстяков І. П. Кавалерідзе. Новий етап музичної творчості П. Н. Толстякова ознаменувала тісна співпраця з І. П. Кавалерідзе в створенні оригінальних музичних партитур спеціально до серії фільмів режисера „Злива”, „Перекоп”, „Коліївщина”, „Прометей”. Як зазначав в статті Українське кіно ХХ” В. Скуратівський, що фільми І. Кавалерідзе постають як своєрідна кінематографічна лабораторія у намаганні поєднати з мистецтвом кіно певні можливості мистецтв пластичних”, при цьому відзначаючи глибокий внутрішній конфлікт режисерської свідомості”. Уваги заслуговує також робота композитора з режисерами В. Кучвальським Над річкою бережком” (1936), Б. Каневським „Пісня про пана Лебеденка” (за піснею „Яром, хлопці, яром” (1936) в рамках проекту екранізації українських народних пісень.
Мистецтво, при комплексній оцінці загальнокультурної ситуації, невід’ємно від науки часу. При аналізі діяльності П. Н. Толстякова треба взагалі залучати принцип контекстного аналізу, що допоможе об’єктивно оцінити внесок композитора у вітчизняну музичну культуру, де творчість П. Н. Толстякова становила складову частину загальнонаціонального культуротворчого процесу ХХ ст., і своїми творами, і силою своєї різнобічної індивідуальності впливаючи на хід музично-культурних подій сучасності.
Значення П. Н. Толстякова, його місце в розвитку музичного мистецтва ХХ ст. особливо помітно зараз, в новітній культурній ситуації, коли його хорові твори, композиторська, диригентська, педагогічна, просвітительська, громадська діяльність стали невід’ємною частиною культури України, прикладом новаторства, що зросло на ґрунті національних традицій. Це також і приклад відданого служіння мистецтву, над яким час не має влади. Діяльність П. Н. Толстякова важлива ланка ланцюга, що з’єднує нас з традиціями вітчизняної культури.
Таке спрямування дослідницької проекції” роботи дозволило провести концептуальний перегляд існуючих традиційних настанов вже з позиції новітньої культурної ситуації в контексті інтердисциплінарного підходу до феноменів культури.
У висновках визначені основні наукові результати дослідження, окреслені перспективи їх практичного використання і подальшої теоретичної розробки.
1. Уперше в історії вітчизняної музикознавчої науки проведене музично-культурологічне дослідження феномена П. Н. Толстякова, творча постать якого в результаті належності до плеяди „розстріляного відродження” була викреслена з українського культурно-історичного простору; простежено джерела та еволюцію композиторської поетики, осмислено художньо-світоглядні орієнтири митця.
2. Здійснена хронологічна атрибуція композиторського фонду П. Н. Толстякова, „мистецтвознавча реабілітація” його композиторської спадщини з позиції сучасного історико-культурного контексту.
3. Набула фактологічного підтвердження архівними матеріалами гіпотеза щодо ідентичності фігур Павла Ниловича толстякова („петербурзький” Толстяков) та Павла Драгомирова, автора класичного підручника „Сольфеджіо”.
4. Окреслена авторська композиторська інтерпретація духовно-канонічних композицій Н. Толстякова як репрезентанта Нового напряму вітчизняної духовної музики кінця ХІХ початку ХХ ст.
5. Виявлено „неоромантичний контекст” хорової творчості композитора на прикладі хорів „Восторг”, „Сосна”, Девушка пела в церковном хоре” в контексті духовно-стильової парадигми срібного віку”.
6. Визначено пріоритет П. Н. Толстякова в українському звуковому кінематографі у створенні музичних партитур до фільмів І. Кавалерідзе Злива”, Перекоп”, Коліївщина”, Прометей”, в яких був створений режисером і композитором унікальний екранний, музичний синтез національної долі, розкриті історичні аспекти національного існування.
Багатогранна яскрава композиторська творчість П. Н. Толстякова сприяла розвитку питомих традицій української культури на засадах професіоналізму, тим самим збагативши художній досвід світового хорового виконавства. Він був справжнім художником самого демократичного мистецтва хорового співу, уособлюючи собою авторитет видатного діяча музичної культури ХХ ст. Творча спадщина П. Н. Толстякова викликає слухацький інтерес, зберігає свою художньо-історичну цінність і в контексті сучасної української музичної культури.
Результати роботи мають практичну цінність для подальших досліджень. Крім того вони передбачають продовження музично-культурологічних розвідок на рівні виявлення ментальних засад української пісенно-хорової традиції крізь призму композиторської творчості та відбудові „художньої картини світу” відповідної історичної епохи.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Авенаріус Г. Експресіонізм в українському кіно // Кіно 1933. № 4. С. 12-14.
2. Аз. Рецензия на сочинения Чеснокова, Толстякова, Гуськова, Сокальского, Лисицына // Хоровое и регентское дело. 1909. № 12. С. 243-246.
3. Арановский М. Музыкальный текст. Структура и свойства. М.: Композитор, 1998. 386 с.
4. Асафьев Б. Музыкальная форма как процесс. Кн. 1, 2. Л.: Музыка, 1963. 378 с.
5. Асафьев Б. Русская музыка XIX и начало ХХ века. Л.: Музыка, 1979. 344 с.
6. Бабій А. Нові перспективи мистецтва хорового виконавства // Музика масам. 1928. № 1. С. 9-12.
7. Барт Р. Избранные работы: Семиотика. Поэтика. М.: Прогресс, 1989. 615 с.
8. Батуринская Т. Н. Проблема подготовки учителей-музыкантов в педагогическом наследии С. В. Смоленского.: Автореф. дис... канд. пед. наук: 13.00.02 / Московский педагогический государственный университет. М., 1991. 16 с.
9. Бахтин М. Эстетика словесного творчества. М.: Искусство, 1979. 424 с.
10. Белза І. Українська кіномузика // Кіно. 1933. № 3. С. 11-12.
11. Белый А. Символизм как миропонимание / Сост. Л .А. Сугай. М.: Республика, 1994. 528 с.
12. Беляев В. Рецензия. Учебник сольфеджио П. Драгомирова // Музыкальный современник. 1915. № 2. С. 130.
13. Борисов В. Музыкальное творчество Украины // Пролетарский музыкант. № 6. С. 37-38.
14. Буревій К. Конструктивізм філософа з головою хлопчика” [В. Поліщук] // Червоний шлях. 1930. № 7-8. С. 93-113.
15. Бэлза И. Литература романтизма и музыка // Европейский романтизм / Под. ред. И. Неупокоева, И. Шетер. М.: Наука. 1973. С. 452-494.
16. Ванслов В. Эстетика романтизма. М.: Искусство, 1966. 403 с.
17. Васильев В. А. Очерки о дирижерско-хоровом образовании. Л.: Музыка, 1991. 118 с.
18. Васина-Гроссман В. Музыка и поэтическое слово. Ч. 1. М.: Музыка, 1972. 150 с.
19. Венгеров С. Этапы неоромантического движения // Русская литература ХХ века (1890 1910) / Ред. С. Венгерова. Т. 1. М.: ЗАО Издательский дом ХХI век Согласие”, 2000. С. 19-64.
20. Вериківський М. Державна українська опера // Нове мистецтво. 1925. № 1. С. 7-8.
21. Владышевская Т., Левашева О., Кандинский А. История русской музыки: Учебник для общих курсов музыкальных вузов [в 3 вып.] / Общ. ред. У. Сорокиной, А. Кандинского / Московская государственная консерватория им П. И. Чайковского. Кафедра истории русской музыки. М.: Музыка, 1999. Вып. 1. 558 с.
22. В Музичному товаристві ім. М. Леонтовича // Музика. 1924. № 1-3. С. 51.
23. Вольтер Н. Символика Прометея // А. Н. Скрябин. 1915-1940: Сборник к 25-летию со дня смерти / Ред. С. Маркус. М. Л.: Музгиз, 1940. С. 116-144.
24. Воспоминания о серебряном веке / Сост. В. Крейд. М.: Республика, 1993.556 с.
25. Всеобщий каталог духовно-музыкальных сочинений [П. Н. Толстяков]. М.: Музыкальная торговля П. Юргенсона, 1902. 155 с.
26. Выготский Л. С. Психология искусства / Ред. В. Иванова. М.: Искусство, 1968. 576с.
27. Гадамер Г.- Г. Актуальность прекрасного. М.: Искусство, 1991. 258 с.
28. Герасимова-Персидская Н. Историческая обусловленность музыкального восприятия и типология культуры // Музыкальное восприятие как предмет комплексного исследования: Сб. статей / Сост. А. Г. Костюк. К.: Музична Україна, 1986. С. 18-28.
29. Глухов Л. В. Московское Синодальное училище. Дирижерско-хоровое образование России и педагогическая деятельность В. С. Орлова (конец ХIХ начало ХХ ст.). Историко-педагогический очерк. Пермь: ПГПУ, 2001. 82 с.
30. Глухов Л. В. Содержание непрерывного музыкально-педагогического образования в педагогической и хормейстерской деятельности В. С. Орлова: Автореф. дисканд. пед. наук / Пермский государственный педагогический университет, 1991. 16 с.
31. Голос и слух хорового певца. Методическое руководство по школьному хоровому пению для учительских институтов, духовных семинарий, епархиальных женских училищ учителей хорового пения / Сост. А. В. Никольский. Пг.: Товарищеское хоровое издательство, 1916. 58 с.
32. Городецкий С. Некоторые течения в современной русской поэзии // Аполлон. 1913. № 1. С. 46-50.
33. Горюхина Н. Национальный стиль: понятие и опыт анализа // Проблемы музыкальной культуры: Сб. статей / Ред. И. Ф. Ляшенко. К.: Музична Україна, 1989. Вып. 2. С. 52-65.
34. Горюхина Н. Очерки по вопросам музыкального стиля и формы. К.: Музична Україна, 1985. 111 с.
35. Гребнев А. Ф. Учебник и хрестоматия классного пения. М., 1913. 135 с.
36. Гребенюк Н. Є. Вокально-виконавська творчість: психолого-педагогічний та мистецтвознавчий аспекти. К.: НМАУ, 1999. 271 с.
37. Грінченко М. Історія української музики. К.: Спілка, 1922. 278 с.
38. Грінченко М. Перша вистава української опери в Києві [Рецензія] / Пролетарська правда. 1926. 3 жовтня.
39. Грінченко М. Сучасна українська музична культура // Червоний шлях. 1924. № 7. С. 206-217.
40. Грінченко М. Українська опера // Музика. 1927. № 1. С. 39-44.
41. Грушевський М. Галичина і Україна // З біжучої хвилі: Статті й замітки на теми дня (1905-1906 рр.). К.: друкарня С. В. Кульженка, 1906. С. 117-126.
42. Грушевский М. Украинский Пьемонт // Освобождение России и украинский вопрос: Статьи и заметки. СПб.: типография товарищества „Общественная польза”, 1907 С. 115-120.
43. Губайдулина С. Дано и задано // Музыкальная академия. 1994. № 3. С. 1-7.
44. Гулеско І. І. Романтизм в українській хоровій музиці (кінець 20-х початок 90-х рр. ХХ ст.) // Культура України. Серія: Мистецтвознавство / Відп. ред. О. Г. Стахевич. Харків: ХДАК, 2000. Вип. 7. С. 122-127.
45. Гуляницкая Н. С. Поэтика музыкальной композиции: Теоретические аспекты русской духовной музыки ХХ века. М.: Языки славянской культуры”, 2002. 430 с.
46. Гуменюк Т. К. Постмодернізм як транскультурний феномен. Естетичний аналіз: Автореф. дис... доктора філософських наук: 09.00.08 / Київський національний університет ім. Т. Г. Шевченка. Київ, 2002. 38 с.
47. Гумилев Н. Наследие символизма и акмеизм // Аполлон. 1913. № 1. С. 42-45.
48. Давид К. Образ В. Чумака в українській художній літературі // Молодняк. 1929. № 12. С. 73-82.
49. Давиденко А. Против искажения пролетарской музыки // Пролетарский музыкант. 1929. № 6. С. 34-35.
50. Дзбанівський О. Вищий Музичний комітет при відділі мистецтв Наркомосвіти // Музика. 1927. № 4. С. 33-34.
51. Дзюба Г. А. Концертно-хорове життя України 20-30-рр. ХХ ст.: Автореф. дис... канд. мистецтвознавства: 17.00.03 / Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнографії ім. М. Т. Рильського. Київ, 1995. 28 с.
52. Доленго М. Поезія В. Еллана // Червоний шлях. 1927. № 1. С. 244-252.
53. Допис з Лохвицького музичного життя // Музика масам. 1928. № 3-4. С.15.
54. Духовный концерт хора Экспедиции заготовления государственных бумаг // Русская музыкальная газета. 1904. № 11. Стлб. 313-315.
55. Ежегодник императорских театров. Сезон 1900-1901. СПб.: Издание дирекции императорских театров. [Б.г.]. 162 с.
56. Єфремов С. Уривки із Щоденників 1923 1929” // Українське слово: Хресто-матія української літератури та літературної критики ХХ ст: Навчальний посіб-ник: В 4-х книгах / Упор. В. Яременко. Кн. 1. Культурно-історична епоха модернізму. Ранній модернізм: від Зів’ялого листя” (1896) І. Франка до В космічному оркестрі” (1921) П. Тичини. К.: Аконіт, 2001. С. 692-697.
57. Забужко О. Філософія української ідеї та європейський контекст: Франківський період. К.: Основи, 1993. 125 с.
58. Зарин Д. И. Методика школьного хорового пения в связи с практическим курсом. Год 1. М.: Унив. тип., 1907. 152 с.
59. Зеров М. К. Нове українське письменство: Історичний нарис. Мюнхен: Інститут літератури, 1960. . 308 с.
60. Зиновьев В. Н. Практическое руководство для начинающего учителя-регента. М.: изд-во П. Юргенсона, 1916. 121 с.
61. Зинькевич Е. Логика художественного процесса как историко-методологическая проблема // Музично-історичні концепції у минулому і сучасності. Львів: Сполом, 1997. С. 49-55.
62. Звіт Президії Всеукраїнського Музичного товариства ім. М. Д. Леонтовича за 1926 рік // Музика. 1927. № 3. С. 56-59.
63. З музичного життя: Подорож П. Н. Толстякова до 99 дивізії // Музика масам. 1930. № 7-8. С. 31-33.
64. Иванов Вяч. Заветы символизма // Аполлон. 1910. № 8. &ndash