ФІНАНСОВО-ПРАВОВЕ ЗОБОВ\'ЯЗАННЯ: ПРОБЛЕМИ ГЕНЕЗИ, ДЕТЕРМІНАЦІЇ ТА СУТНОСТІ

Короткий опис

ІНСТИТУТ ЗАКОНОДАВСТВА ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ

На правах рукопису

ГЕТМАНЦЕВ Данило Олександрович

УДК 347.73

ФІНАНСОВО-ПРАВОВЕ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ:
ПРОБЛЕМИ ГЕНЕЗИ, ДЕТЕРМІНАЦІЇ ТА СУТНОСТІ

Спеціальність 12.00.07 – адміністративне право і процес;
фінансове право; інформаційне право

Дисертація на здобуття наукового ступеня
доктора юридичних наук

Науковий консультант – доктор юридичних наук, професор,
член-кореспондент НАПрН України Орлюк О.П.

Київ – 2012
З М І С Т
ВСТУП…………………………………………………………………………..…..4
РОЗДІЛ 1. ГЕНЕЗА ЗАСТОСУВАННЯ КАТЕГОРІЇ «ЗОБОВ’ЯЗАННЯ» У ФІНАНСОВОМУ ПРАВІ ТА ФІНАНСОВОМУ ЗАКОНОДАВСТВІ………………….

……18
1.1. Галузеві підходи та ґенеза застосування категорії «зобов’язання» в юридичній науці та законодавстві……..
……18
1.2. Публічний інтерес як вихідна засада фінансово-правового регулювання…………………………………….
……51
1.3. Теоретико-прикладні аспекти застосування категорії «зобов’язання» у фінансовому праві…………………..…..
…..104
Висновки до розділу 1…………………………………… …..127
РОЗДІЛ 2. ДЕТЕРМІНАЦІЯ ФІНАНСОВО-ПРАВОВОГО ЗОБОВ’ЯЗАННЯ У ФІНАНСОВОМУ ПРАВІ………...
…..131
2.1. Категорія «фінансово-правове зобов’язання»:
теоретико-правові підходи до запровадження……………
…..131
2.2. Деякі теоретичні питання у визначенні предмету фінансово-правового регулювання………………………..
…..183
2.3. Теоретико-методологічні підходи щодо доцільності розробки поняття «фінансово-правове зобов’язання» як доктринальної дефініції:……………………………………

…..196
Висновки до розділу 2………………………………….... …..212
РОЗДІЛ 3. СУТНІСТЬ ФІНАНСОВО-ПРАВОВОГО ЗОБОВ’ЯЗАННЯ ЯК ФІНАНСОВОГО ПРАВОВІДНОШЕННЯ ………………………………….

…..218
3.1. Особливості змісту фінансово-правового зобов’язання як фінансового правовідношення…………………………
…..218
3.2. Проблеми об’єктного складу фінансово-правового зобов’язання…………………………………………………
…..242
3.3. Особливості суб’єктного складу фінансово-правового зобов’язання як фінансового правовідношення…………..
…..264
3.4. Роль юридичних фактів у виникненні, зміні
та припиненні фінансово-правового зобов’язання…….....
…..320
3.5. Відповідальність за порушення фінансово-правових зобов’язань: теоретико-правові аспекти…………………..
…..338
Висновки до розділу 3…………………………………… …..394
ВИСНОВКИ……………………………………………………………… …..404
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………….. …..419
Додатки…….…………………………………..…………………….…… ......465
Список скорочень

АРК — Автономна Республіка Крим
БК — Бюджетний Кодекс України
ВВП — Внутрішній валовий продукт
ВРУ — Верховна Рада України
ВСУ — Верховний Суд України
ДПА — Державна податкова адміністрація України
ЄС — Європейський Союз
КАС — Кодекс адміністративного судочинства України
КК — Кримінальний кодекс України
КМУ — Кабінет Міністрів України
КСУ — Конституційний Суд України
КУпАП — Кодекс України про адміністративні порушення
МВС — Міністерство внутрішніх справ України
ПДВ — Податок на додану вартість
ПК — Податковий кодекс України
РФ — Російська Федерація
СНД — Співдружність Незалежних Держав
США — Сполучені Штати Америки
ЦК — Цивільний кодекс України

ВСТУП

Актуальність теми. Фінансове право є однією з найдинамічніших галузей системи права України. У ньому миттєво відображаються не тільки економічні, а й політичні зміни, що відбуваються в нашому суспільстві. Без фінансового забезпечення неможливо належним чином реалізувати жодну функцію держави, виконати жодний соціальний проект. Відтак фінансове право можна вважати одним з найефективніших інструментів державного управління. З іншого боку, держава здійснює значний вплив на економічні та соціальні процеси через механізм дотацій, субсидій та, безперечно, податків. Наприклад, регулюючи податковий тиск, держава може як стимулювати розвиток цілих галузей економіки (наприклад сільське господарство), так і стримувати їх розвиток (наприклад гральний бізнес). Отже, фінансове законодавство постійно перебуває у процесі реформування.
Реформування будь-якої системи правових норм є процесом, настільки болісним та незручним, наскільки й необхідним для суспільства. На наших очах відбуваються безперечно позитивні та корисні для правозастосовної практики явища, що значно збагачують фінансово-правові відносини, відповідають на сучасні виклики економічних реалій. Зокрема, тільки протягом останнього десятиріччя фінансове законодавство збагатилося такими невідомими йому досі категоріями, як податкова консультація, застава, договір, порука тощо. Відбулися як такі інститути фінансової відповідальності, банківської таємниці, протидії легалізації (відмиванню) доходів, здобутих злочинним шляхом та багато інших. Закріплено на рівні закону, а згодом і значно вдосконалено механізм адміністративного та судового захисту порушених прав та законних інтересів суб’єктів фінансових правовідносин, значно вдосконалені всі без виключення інститути банківського права, фактично створений з нуля комплекс фінансових процесуальних норм, врешті-решт прийняті нові Бюджетний та Податковий кодекси, викладений в новій, значно якіснішій редакції Закон «Про банки і банківську діяльність». I це тільки деякі найбільш показові позиції із переліку покращень фінансового законодавства останніх років.
Однак, з іншого боку, процес удосконалення фінансового законодавства, так само, як і процес осмислення нових фінансових правовідносин на рівні фінансово-правової науки, вочевидь не встигає задовольнити вимоги сьогодення, внаслідок чого фінансове законодавство є однією з найбільш суперечливих та недосконалих галузей законодавства з точки зору як юридичної техніки, так і змісту відповідних правових норм.
Глибоке переконання у тому, що поняття «фінансово-правове зобов’язання» (в його розумінні, представленому в дослідженні) вже існує і реалізується в межах фінансово-правових відносин, стало підставою для висновку про необхідність розробки та широкого впровадження категорії фінансово-правового зобов’язання у фінансово-правову науку. Представлене дослідження являє собою авторський погляд на сам факт існування, зміст, ознаки фінансово-правового зобов’язання, його суб’єктний склад, підстави виникнення та місце у сучасних фінансово-правових відносинах. Адже актуальним, хоча і таким, що безперечно викличе дискусії, уявляється осмислення категорії, визнання та розповсюдження якої, на нашу думку, не тільки дозволить збагатити фінансове право, але й стане ще одним кроком до вдосконалення правового статусу суб’єкта, що вступає з державою у фінансові правовідносини, відповідно до реалій сьогодення.
Теоретичною основою дисертаційного дослідження стали наукові праці таких українських учених, представників науки фінансового права, як Є.О. Алісов, З.М. Будько, Ю.В. Ващенко, Л.К. Воронова, Р.О. Гаврилюк, О.П. Гетманець, Я.В. Греца, Е.С. Дмитренко, О.О. Дмитрик, І.Б. Заверуха, А.Й. Іванський, Л.М. Касьяненко, І.Є. Криницький, М.П. Кучерявенко, О.А. Лукашев, О.А. Музика-Стефанчук, А.А. Нечай, О.П. Орлюк, П.С. Пацурківський, М.О. Перепелиця, Н.Ю. Пришва, Л.А. Савченко, О.О. Семчик, Л.К. Царьова, В.Д. Чернадчук, Н.Я. Якимчук та інших.
У роботі використані також наукові здобутки учених-фінансистів СНД, у першу чергу російських, зокрема: В.К. Андрєєва, К.С. Бєльського, О.В. Болтінової, Д.В. Вінницького, О.М. Горбунової, О.Ю. Грачової, І.С. Гуревича, І.В. Гуреєва, С.В. Запольського, М.Ф. Івлєвої, А.Р. Ільясової, М.В. Карасьової, О.М. Козиріна, О.В. Красюкова, Ю.О. Крохіної, О.Г. Пауля, С.Г. Пепеляєва, С.Г. Петрової, М.І. Піскотіна, Є.В. Прохорова, Ю.А. Ровінського, І.В. Рукавішнікової, А.Д. Селюкова, Е.Д. Соколової, Г.А. Тосуняна, Н.І. Хімічевої, О.І. Худякова, А.Т. Шаукєнова, Д.М. Щокіна.
Дослідження фінансово-правового зобов’язання як фінансово-правового відношення має комплексний характер, що зумовило звернення до праць вітчизняних та російських учених у галузі теорії держави та права та філософії права — С.С. Алексєєва, Д.М. Бахраха, М.І. Брагинського, О.В. Зайчука, Д.О. Керімова, С.Ф. Кечек’яна, В.С. Ковальського, В.В. Копейчикова, О.Л. Копиленка, О.Е. Лейста, С.І. Максимова, О.В. Малька, М.М. Марченка, М.І. Матузова, В.С. Нерсесянца, Н.М. Оніщенко, О.В. Петришина, П.М. Рабіновича, М.М. Рассолова, О.Ф. Скакун, Р.Й. Халфінової; конституційного — М.В. Баглая, С.В. Дорохіна, В.В. Кравченка, А.О. Селіванова, Ю.М. Тодики, В.М. Шаповала; адміністративного — В.Б. Авер’янова, Ю.П. Битяка, В.С. Стефанюка, С.Г. Стеценка, Ю.О. Тихомирова; цивільного — М.М. Агаркова, В.І. Борисової, О.В. Дзери, О.С. Іоффе, Н.С. Кузнєцової, В.М. Коссака, Л.Л. Луця, С.В. Міхайлова, І.В. Новицького, О.А. Підопригори, Є.А. Суханова, Г.Ф. Шершеневича; господарського — О.А. Беляневич, О.М. Вінник, Л.А. Жук, І.П. Мойсеєнка, О.П. Подцерковного, Г.В. Пронської, В.М. Щербини та інших.
У розвиток теорії фінансово-правового зобов’язання були покладені також праці європейських та американських фахівців, представників юридичної та економічної наук, зокрема, Р.Дж. Беннета, К. Гавальди, Е. Годеме, П.М. Годме, Д. Грея, С. Джеймса, К.Х. Елліс, К. Легендре, Р. Меллінгхоффа, А. Нортона, Ж.Г. Пассейка, А.М. Полларда, Б.М. Сабанті, Р. Саватьє, Ф. Стуфлє, Ф. Хайєка.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами та темами. Дисертація виконана з урахуванням положень Програми економічних реформ на 2010 — 2014 рр. «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава» (розроблена і схвалена Комітетом з економічних реформ при Президентові України) та Стратегії модернізації системи управління державними фінансами (схвалена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 17.10.2007 р. № 888-р).
Дисертаційне дослідження проведене відповідно до плану тематики науково-дослідних робіт Інституту законодавства Верховної Ради України, зокрема, програми «Стратегія розвитку законодавства України» (номер державної реєстрації 0103U007973). Робота виконана у відділі проблем розвитку національного законодавства Інституту законодавства Верховної Ради України.
Мета дисертаційного дослідження полягає у тому, щоб на підґрунті досягнень юридичної науки, узагальненні правозастосовної діяльності органів публічної влади, аналізі вітчизняного та зарубіжного законодавства теоретично осмислити й розкрити проблеми ґенези, детермінації та сутності фінансово-правового зобов’язання як категорії публічних фінансів, довести необхідність її розробки, сформулювати науково-обґрунтовані висновки та запропонувати рекомендації щодо вдосконалення вітчизняного фінансового законодавства.
Реалізація поставленої мети зумовила необхідність вирішення таких завдань:
– визначити та розкрити проблеми ґенези використання категорії «зобов’язання» у фінансовому законодавстві;
– дослідити галузеві підходи щодо застосування категорії «зобов’язання» в юридичній науці;
– обґрунтувати загальні теоретико-правові підходи до розкриття поняття «фінансово-правове зобов’язання»;
– виявити деякі сучасні проблеми детермінації предмета фінансово-правового регулювання та їх вплив на оновлення понятійного апарату;
– з’ясувати доцільність розробки поняття «фінансово-правове зобов’язання» як доктринальної фінансово-правової дефініції;
– проаналізувати значення публічного інтересу як вихідної засади фінансово-правового регулювання в його гносеологічному розрізі;
– з’ясувати сутність фінансово-правового зобов’язання як фінансового правовідношення та сформулювати його визначення;
– виявити специфіку об’єктного та суб’єктного складу фінансово-правового зобов’язання;
– детально проаналізувати юридичні факти як підставу виникнення, зміни та припинення фінансово-правових зобов’язань;
– дослідити основні аспекти юридичної відповідальності за порушення фінансово-правових зобов’язань;
– визначити шляхи удосконалення правового регулювання публічної фінансової діяльності в сучасних умовах.
Об’єктом дослідження виступають суспільні відносини, що виникають у сфері публічних фінансів та характеризують фінансово-правові зобов’язання, розкривають їх ґенезу, детермінацію та сутність.
Предметом дослідження є теоретичні та методологічні проблеми сутнісного пізнання категорії фінансово-правового зобов’язання.
Методологічна основа та методи дослідження. У дисертаційному дослідженні було застосовано загальнонаукові та спеціальнонаукові методи наукового пізнання, що надають можливість проникнути в сутність та закономірності правових явищ, ґрунтовно та всебічно проаналізувати об’єкт та предмет дослідження.
В основу роботи покладені універсальні загальнонаукові методи, зокрема, аналітичний, синтетичний, логічний, діалектичний тощо. Основним способом об’єктивного та всебічного пізнання правової дійсності та універсальним методом формування правових понять виступив діалектичний метод наукового пізнання, який забезпечив розгляд наявної проблематики фінансово-правового регулювання через призму взаємодії та взаємозумовленості соціальних процесів й суспільних явищ у сфері публічних фінансів. Застосування історико-правового методу сприяло з’ясуванню еволюції юридичної думки щодо сутності категорій «зобов’язання», «публічний інтерес», «фінансове правовідношення» (п. 1.1., 1.2., 1.3., 2.1, 3.1.) тощо.
Ґрунтуючись на гносеологічному підході, автор спирався на вітчизняний і зарубіжний теоретичний досвід правової та економічної наук, що дало можливості дослідити генезу становлення категорії «зобов’язання» (п. 1.1. — 1.3). Порівняльно-правовий метод використовувався при аналізі чинного вітчизняного та зарубіжного, у тому числі наднаціонального, фінансового законодавства (зокрема, ЄС та держав-членів ЄС, Російської Федерації, Республіки Казахстан та інших), а також міжнародно-правових актів. Він дав змогу узагальнити наукові концепції провідних вітчизняних і зарубіжних учених, які були присвячені теоретичним та практичним проблемам правового регулювання сфери публічних фінансів (п. 1.2., 2.2.), визначити фактичний зміст та основні тенденції розвитку поняття фінансово-правового зобов’язання як фінансового правовідношення (п. 2.3., 3.1. — 3.4.).
Аналіз та синтез, логічне узагальнення й наукова абстракція використовувалися при формуванні вихідної правової категорії наукового дослідження, якою виступила категорія «фінансово-правове зобов’язання», з’ясуванні її сутності та особливостей (п. 2.1., 2.3, 3.1.). Визначення якісних ознак фінансово-правового зобов’язання відбувалося в контексті його соціальної цінності, при розкритті закономірностей і зв’язків між галузями, правовими інститутами та правовими нормами.
Методи системного структурного та функціонального аналізу забезпечили пізнання категорії «фінансово-правове зобов’язання» завдяки наявності базових якостей системи, виокремлення сутнісних елементів даної категорії, розкриття сутності та змісту фінансово-правового зобов’язання у взаємозв’язку усіх елементів, із визначенням класифікаційних ознак (п. 3.1. — 3.5.). Спеціально-юридичний (формально-догматичний) метод дозволив провести змістовний аналіз сучасного стану законодавчих положень, виробити пропозиції щодо усунення наявних теоретико-правових суперечностей та законодавчих колізій в частині виникнення, зміни та припинення зобов’язальних відносин у сфері публічних фінансів.
Теоретичні висновки дисертації, головним чином, ґрунтуються на наукових напрацюваннях загальної теорії держави і права, фінансового, адміністративного, цивільного, господарського та конституційного права.
Нормативною основою дослідження виступили Конституція України, Бюджетний кодекс України, Податковий кодекс України, а також закони України, які, у першу чергу, регулюють сферу публічної фінансової діяльності, інші закони, підзаконні нормативно-правові акти, концепції розвитку відповідних суспільних відносин, міжнародно-правові документи, а також положення зарубіжного законодавства (зокрема, Німеччини, Франції, Сербії, Чорногорії, Молдови, Казахстану, РФ, США, Туреччини, Китаю тощо).
Емпіричну базу дисертації становлять узагальнені дані та матеріали Державної податкової служби України, Державної фінансової інспекції України, Рахункової палати, практика Європейського суду з прав людини, тощо.
Наукова новизна роботи. Дисертація є першим в українській юридичній науці комплексним, узагальненим дослідженням наявних теоретичних проблем пізнання фінансово-правового зобов’язання як категорії фінансового права, дослідження його ґенези, детермінації та розкриття сутності. Автором сформульовано низку положень, висновків і пропозицій, нових у концептуальному плані і важливих для юридичної практики. Зокрема:
вперше:
– запропонована авторська дефініція «фінансово-правове зобов’язання» як публічного правовідношення між державою і територіальною громадою (безпосередньо або в особі уповноважених органів чи посадових осіб), з однієї сторони, та юридичними й фізичними особами (колективними та індивідуальними суб’єктами), з іншої сторони, яке виникає, змінюється і припиняється в процесі мобілізації, розподілу, перерозподілу та використання фінансових інструментів, що складають зміст публічних фондів коштів, і зв’язаних з ними об’єктів (банківської таємниці, конфіденційної інформації, тощо), і полягає у взаємозв’язку та взаємообумовленості прав та обов’язків кожної зі сторін та забезпечується засобами юридичної відповідальності;
– обґрунтовано, що фінансово-правове зобов’язання є двостороннім, майновим, відносним, складним правовідношенням регулятивного типу, що носить публічний характер. Фінансово-правове зобов’язання виступає завжди як взаємозв’язок суб’єктивних прав та юридичних обов’язків кожної з його сторін, носить індивідуальний характер, його реалізація опирається на примусову силу держави;
– доведено, що фінансово-правове зобов’язання обумовлює чіткий взаємозв’язок об’єкту фінансового правовідношення й об’єкту фінансово-правового зобов’язання. Перший, будучи ширшим, охоплює собою другий, що свідчить про співвідношення цих правових категорій як загального і конкретного;
– запропоновано під об’єктом фінансово-правового зобов’язання розуміти грошові кошти, валютні цінності, цінні папери (у тому числі деривативи та аналогічні їм інструменти), які в цілому являють собою фінансові інструменти. Останні виступають змістом публічних фондів коштів і у процесі публічної фінансової діяльності мобілізуються, розподіляються, перерозподіляються й використовуються сторонами фінансово-правового зобов’язання;
– зроблено висновок про те, що сама по собі правова категорія фінансово-правового зобов’язання охоплює не всі фінансові правовідносини. Відтак, не можна ототожнювати поняття «суб’єкт фінансового правовідношення» та «сторона фінансово-правового зобов’язання»: вони мають співвідноситися як загальне і часткове;
– доведено, що суб’єктами фінансово-правового зобов’язання можуть бути держава (безпосередньо або в особі уповноважених державних органів), територіальні громади (в особі органів місцевого самоврядування чи органів місцевої влади), колективні суб’єкти (підприємства, установи, організації тощо), індивідуальні суб’єкти (фізичні особи — громадяни, резиденти, нерезиденти, у тому числі посадові особи);
– встановлено, що відмінною рисою інституту фінансово-правового зобов’язання виступає не рівність його суб’єктів між собою, а публічно-правова природа їх взаємозв’язку, в межах якого держава, закріплюючи за суб’єктами, що кореспондують один одному права і обов’язки, права вимоги і домагання, в той же час позбавляє суб’єктів (у тому числі і тих, що виступають від імені держави) можливості змінювати своєю волею волю держави, виходити за межі закріплених нормативно-правовими актами правил поведінки у сфері публічної фінансової діяльності;
– виокремлено систему юридичних фактів, що можуть бути підставою фінансово-правових зобов’язань. Доведено, що такі юридичні факти завжди будуть визначені в законі. У фінансовому праві неможливе виникнення, зміна і припинення фінансово-правових зобов’язань за аналогією. Групи основних юридичних фактів, що є підставами виникнення фінансово-правового зобов’язання, мають свою виняткову специфіку, обумовлену публічно-правовою природою галузі фінансового права;
– аргументовано висновок про те, що межі прав і межі обов’язків сторін мають бути чітко визначені у будь-якій сфері публічної фінансової діяльності, в якій потенційно може виникати фінансово-правове зобов’язання; при цьому вони мають бути обов’язково підкріплені можливістю застосування передбачених нормами права засобів юридичної відповідальності до кожної зі сторін фінансово-правового зобов’язання;
– обґрунтовано висновок про те, що фінансово-правове зобов’язання має виступати системоутворюючою правовою категорією фінансового права, що знаходить свій особливий прояв у кожному з фінансово-правових інститутів чи підгалузей;
– обґрунтовано доцільність розробки поняття «фінансово-правове зобов’язання» в якості легальної фінансово-правової дефініції;
– розроблено теоретичні положення щодо суб’єктного складу, змісту та особливостей правовідносин у сфері випуску та проведення державних лотерей як різновиду фінансово-правового зобов’язання;
удосконалено:
– теоретичні розробки стосовно необхідності забезпечення гармонізації приватних та публічних інтересів як невід’ємної складової суспільного порядку;
– визначення фінансово-правових понять, зокрема, грошове зобов’язання, податкове зобов’язання, бюджетне зобов’язання, юридична конструкція податку, правовідносини банківської таємниці, тощо;
– деякі теоретичні положення щодо предмету фінансово-правового регулювання та змісту фінансового правовідношення;
– теоретичні підходи щодо суб’єктів фінансових правовідносин, у першу чергу щодо особливостей розуміння держави як суб’єкта фінансових правовідносин;
– наукові позиції щодо закріплення прав платників податків та відповідальності уповноважених органів державної влади в процесі справляння податків, розроблені із врахуванням іноземного досвіду законодавчого регулювання податкової сфери;
– розуміння природи фінансово-правового договору, під яким пропонується розуміти угоду, що має на меті забезпечення публічних інтересів у сфері фінансової діяльності, укладається на підставі правозастосовного акту між чітко визначеними законодавством суб’єктами (один з яких в обов’язковому порядку наділений державно-владними повноваженнями чи є органом місцевого самоврядування), спрямована на встановлення між даними суб’єктами взаємних прав і обов’язків та підкріплена можливістю застосування заходів відповідальності для обох суб’єктів;
одержали подальший розвиток:
– наукові положення, які розкривають публічний інтерес (в його гносеологічних аспектах) як вихідну засаду фінансово-правового регулювання та публічної фінансової діяльності в цілому;
– розробка проблем поєднання захисту прав і свобод людини із забезпеченням публічних інтересів в процесі нормотворення та правозастосування у сфері публічних фінансів;
– дослідження проблем розробки доктринальних та легальних дефініцій у науці фінансового права;
– доктринальні положення щодо розуміння та змісту категорії «зобов’язання» в різних галузях права та галузях законодавства;
– теоретичний аналіз досвіду глобальної координації антикризових зусиль та реформування міжнародної та національних фінансових систем;
– розробка проблем нормативного закріплення та правозастосування у процесі надання публічних послуг у сфері публічної фінансової діяльності.
– теоретичні положення щодо юридичної відповідальності за порушення, що допускаються у сфері публічних фінансів.
Одержані результати дозволили сформулювати ряд пропозицій щодо удосконалення чинних Податкового та Бюджетного кодексів України (зокрема, в частині удосконалення понятійного апарату). Окремі результати, отримані в процесі дослідження, були покладені в основу розробленого проекту Закону про державні лотереї в Україні (реєстраційний № 8652 від 09.06.2011 р.), прийнятого у першому читанні 10.02.2012 р.
Практичне значення одержаних результатів. Сформульовані в дисертації положення, висновки, пропозиції і рекомендації можуть бути використані:
– у правотворчій сфері — для вдосконалення та прийняття нових нормативно-правових актів, що регулюють сферу публічних фінансів, внесення змін і доповнень до чинного законодавства, його адаптації до кращих європейських та міжнародних стандартів (довідка Комітету з питань фінансів, банківської діяльності, податкової та митної політики ВРУ від 09.04.2012 р. №04-37/130 про впровадження наукових розробок дисертаційного дослідження; акт Комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності ВРУ від 24.04.2012 р. №04-19/14-876 про впровадження наукових розробок дисертаційного дослідження);
– у правозастосовній сфері — для вдосконалення фінансових правовідносин, в яких беруть участь органи публічної влади, у першу чергу податкових та бюджетних відносин (довідка Державного агентства автомобільних доріг України від 16.02.2012 р. №3/10-13-370 про впровадження наукових розробок дисертаційного дослідження);
– у науково-дослідній сфері — для подальших досліджень фінансово-правових проблем участі органів публічної влади у фінансових правовідносинах, а також в частині розробки проблем відповідальності держави у сфері публічних фінансів (довідка НДІІВ НАПрН України від 13.03.2012 р. № 79/1 про впровадження результатів дослідження);
– у навчальному процесі — під час викладання навчальних дисциплін «Фінансове право», «Податкове право», «Банківське право», «Інформаційне право» та відповідних навчальних курсів, а також при написанні підручників, навчальних посібників, методичних рекомендацій (довідка про впровадження результатів наукового дослідження юридичного факультету КНУ імені Тараса Шевченка від 14.03.2012 р. №042/208-1).
Особистий внесок здобувача полягає в комплексному дослідженні теоретичних проблем розробки категорії «фінансово-правове зобов’язання». Дисертація є кваліфікованою, одноосібною, завершеною науковою роботою, що має самостійний творчий характер. У навчальному посібнику з банківського права, що є єдиним виконаним у співавторстві із заявлених друкованих робіт, автору належить 80 % тексту. Ідеї та розробки, що належать співавторам, у дисертації не використовувалися без відповідних посилань.
Апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки дисертації обговорювалися на засіданнях відділу проблем розвитку національного законодавства Інституту законодавства Верховної Ради України.
Окремі положення та результати дисертаційного дослідження оприлюднені на наступних науково-практичних заходах: Міжнародній науковій конференції Київського національного університету імені Тараса Шевченка (м. Київ, 20—21 квітня 2006 р., 18—19 квітня 2007 р.), Міжнародній науково-практичній конференції «Стратегія забезпечення сталого розвитку України» (м. Київ, 20 травня 2008 р.), Міжнародній науково-практичній конференції «Макроекономічне регулювання інвестиційних процесів та впровадження стратегії інновативно-інноваційного розвитку в Україні» (м. Київ, 23—24 жовтня 2008 р.), Міжнародній науково-практичній конференції «Стратегія забезпечення сталого розвитку правової системи України» (м. Одеса, 21—22 грудня 2010 р.), Міжнародній науково-практичній конференції «Теорія і практика застосування чинного вітчизняного та міжнародного законодавства в сучасних умовах» (м. Одеса, 12—13 лютого 2011 р.), круглих столах, організованих Верховною Радою України «Податковий кодекс України 2011: Старт Реформ» (м. Київ, 23 лютого 2011 р.) та «Актуальні питання впровадження Податкового кодексу України (м. Київ, 25 лютого 2011 р.), Міжнародній науково-практичній конференції «Публічне і приватне право: шляхи вдосконалення законодавства і практики» (м. Харків, 24—25 березня 2011 р.), Международной научно-практической конференции «Современная теория финансового права: научные и практические аспекты развития институтов общей части финансового права» (г. Москва, РФ, 25—26 марта 2011 г.), ІІ Міжнародній науково-практичній конференції «Правове регулювання суспільних відносин: актуальні проблеми та вимоги сьогодення» (м. Запоріжжя, 31 березня 2011 р.), форумі Асоціації Європейських Лотерей та ТОТО «Правове регулювання ігорного ринку у країнах не членах ЄС» (м. Київ, 28 квітня 2011 р.), Міжнародній науково-практичній конференції «Економіка та право: реалії сучасності та перспективи майбутнього» (м. Київ, 28—29 квітня 2011 р.), ІІ міжнародному форумі «Створення сприятливих умов для розвитку та впровадження інноваційних технологій та використання альтернативних видів палива» (м. Київ, 30 червня 2011 р.), Всеукраїнській конференції «Сучасний стан та перспективи української правової системи» (м. Львів, 16 липня 2011 р.), Міжнародній науково-практичній конференції «Фінансове право у ХХІ сторіччі: здобутки та перспективи» (м. Ірпінь, 4—7 жовтня 2011 р.), круглому столі «Податковий кодекс: перші підсумки» (м. Київ, 31 жовтня 2011 р.), Міжнародній науково-практичній конференції «Пріоритетні напрями розвитку законодавства України» (м. Запоріжжя, 10—11 листопада 2011 р.), Міжнародній науково-практичній конференції «Тенденції та пріоритети реформування законодавства України (м. Запоріжжя, 28 грудня 2011 р.).
Автором розроблено концепцію публікацій з правозастосування у сфері оподаткування, що полягає у культивуванні правових цінностей та дотриманні прав платників податків, із врахуванням європейських та міжнародних стандартів, яка отримала реалізацію на сторінках всеукраїнських видань, у т.ч. «Дзеркало тижня», «Юридична газета», «Кореспондент» із 2006 р. по цей час.
Публікації. Основні теоретичні положення, висновки і пропозиції, сформульовані у дисертації, знайшли відображення у 2 одноосібних монографіях, навчальному посібнику (у співавторстві, з грифом МОН України), а також у 25 статтях, опублікованих у наукових фахових виданнях України, та 80 науково-практичних публікаціях і тезах доповідей в інших виданнях.
Структура дисертації. Структура роботи обумовлена логікою проблеми, обраної для дослідження, його метою і поставленими завданнями. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, що поєднують 11 підрозділів, висновків до кожного розділу та загальних висновків до роботи, а також списку використаної літератури (462 джерела). Повний обсяг дисертації становить 464 сторінки, з яких обсяг основного тексту — 418 сторінок.

Список літератури

ВИСНОВКИ:

Фундаментальне реформування економічних відносин упродовж останніх десятиліть в Україні зумовило лібералізацію публічно-правових галузей права. За зразком правових систем розвинених зарубіжних країн українське фінансове право збагатилося правовими конструкціями, властивими іншим галузям права, зокрема праву цивільному, наповнивши їх новим змістом. I суб’єкт публічних правовідносин, який раніше виступав виключно у ролі зобов’язаного суб’єкта, сьогодні наділений цілим комплексом прав щодо держави в особі її уповноважених органів, що, власне, і зумовило виникнення правової категорії фінансово-правового зобов’язання.
Проведене дослідження дозволило запропонувати нове розв’язання наукових проблем, пов’язаних із запровадженням у фінансове право нової категорії «фінансово-правове зобов’язання», дослідженням проблем ґенези її становлення, детермінації у правовій площині, розкриття та аналізу сутності у взаємозв’язку усіх основних змістовних елементів, а саме об’єктно-суб’єктного складу, юридичних фактів та відповідальності. На підставі аналізу численних актів вітчизняного та іноземного законодавства, практики його застосування, теоретичного осмислення й узагальнення наукових праць сформульовано низку оригінальних положень, пропозицій і рекомендацій, спрямованих на досягнення поставленої мети —вироблення нової наукової концепції, результатом якої є запровадження нової категорії публічних фінансів, а саме категорії фінансово-правового зобов’язання, та пропонування рекомендацій щодо удосконалення вітчизняного законодавства.
У результаті проведеного дослідження дисертантом сформульовано низку пропозиції та висновків, основні з яких полягають у наступному:
1. Фінансове право, напевне, найбільше серед усіх інших галузей права піддається впливу державної політики, адже саме публічні фінанси є найбільш ефективним інструментом, що використовується державою для управління процесами у суспільстві. Саме тому на зміст галузі фінансового права впливають не тільки фундаментальні зміни суспільно-політичної формації держави, а й політичні та економічні події та явища, що так чи інакше впливають на бачення місця та ролі держави в управлінні процесами в суспільстві та економіці. Фінансово-правовий масив характеризує динамічність, яка є не недоліком фінансово-правового регулювання в окремо взятій країні, як про це досить часто зазначається в науці фінансового права, а особливістю, невід’ємною ознакою саме фінансово-правового регулювання, фінансового права як такого.
2. Легальні визначення поняття «зобов’язання», що відносяться до різних фінансово-правових інститутів (бюджетного, податкового, банківського тощо), містять ряд вад.
По-перше, вони викладаються виключно з цілей правового регулювання певного нормативного акта, при цьому не співвідносячи нове визначення з тими, що існують у фінансовому праві, ігноруючи цілі систематизації різних проявів правової категорії (видів фінансового зобов’язання) в окремих інститутах фінансового права.
По-друге, легальні визначення фінансового зобов’язання не співпадають по суті із змістом фінансово-правого зобов’язання як теоретичної категорії. У переважній більшості з видів зобов’язань підставою їх виникнення є договірні відносини, в які вступає певний суб’єкт. Водночас коли цей суб’єкт вступає у договірні відносини (цивільно-правові, господарсько-правові тощо), ці відносини не є фінансовими, тому перевага буде віддана диспозитивному методу правового регулювання та рівності сторін, притаманному цивільному чи господарському праву.
По-третє, легальні визначення зобов’язань у фінансовому праві є штучно звуженими. Вони є поверховим, однобічним розумінням фінансового зобов’язання як правової категорії, сутністю якої є правовідносини сторін, їх взаємні права та обов’язки. Застосовуючи спрощене розуміння цього явища та вочевидь сповідуючи стару репресивну фінансово-правову ідеологію, законодавець наповнює зазначену категорію розумінням, що відображає лише ту частину відносин, що стосується виконання обов’язку зобов’язаної сторони правовідносин (наприклад платника податку), поставивши знак рівності між зобов’язанням і обов’язком, а подекуди навіть між зобов’язанням і сумою коштів. Подаючи розуміння фінансового зобов’язання саме у такий спосіб, законодавець ніби умисно ігнорує існування явища, фактично вже впровадженого в законодавстві шляхом визначення взаємних прав та обов’язків суб’єктів фінансових правовідносин.
3. Зазвичай, можна застосовувати аналогію вживання категорії зобов’язання у фінансовому праві із вживаними вже категоріями договору (договір податкового кредиту, бюджетний договір), поручительства (податкове поручительство), застави (податкова застава). Проте ідея полягає не стільки в спробі простого запозичення цивільно-правових конструкцій для впровадження їх після істотної переробки у фінансово-правову матерію, скільки у виділенні в рамках фінансового права правової категорії, що вже існує реально, і яка характеризується взаємністю прав і обов’язків суб’єктів публічних правовідносин. Взаємність прав і обов’язків держави як суб’єкта уповноваженого і суб’єкта зобов’язаного, яким може бути державний орган, фізична або юридична особа, свідчить на користь виведення категорії фінансово-правового зобов’язання у правозастосуванні. Водночас зазначена категорія потребує доктринальної розробки.
4. Загальною ознакою фінансового зобов’язання, яка випливає з легальних визначень, є його грошовий характер. Предметом фінансового зобов’язання є грошові кошти, валютні цінності, в окремих випадках — цінні папери. Таким чином, поза відносинами зобов’язання існують фінансово-правові відносини, що мають своїм предметом відмінні від перерахованих об’єкти.
5. У податковому законодавстві термін «податкове зобов’язання» (який сам по собі вживається в декількох значеннях) охоплює лише частину відносин, що належать до фінансово-правового зобов’язання.
6. Зобов’язання не є і не може бути прерогативою лише права цивільного. Воно є міжгалузевою конструкцією, притаманною для будь-яких майнових відносин, що опосередковують переміщення матеріальних благ. Водночас у різних галузях права зобов’язання мають свої особливості.
7. Наявність публічного інтересу у фінансових відносинах має розглядатися як одна з вихідних засад запровадження категорії «фінансово-правове зобов’язання».
Публічний та приватний інтереси належать до тих категорій, від визначення та правового закріплення яких залежить розуміння стану і тенденцій розвитку як конкретної галузі права, так і конкретної галузі законодавства. Недооцінка або нечітке визначення цих понять у теорії фінансового права (у т. ч. й у його підгалузях — бюджетному, податковому) призводить до негативних явищ у законодавчій та правозастосовній діяльності. У фінансовому праві слід виділити проблему дотримання балансу інтересів, причому це стосується усіх фінансово-правових інститутів.
8. Стан та перспективи розвитку конкретної галузі законодавства та права залежать від розуміння та правової фіксації таких категорій, як публічний та приватний інтереси.Нехтування або невиразне визначення цих понять у теорії фінансового права (у т. ч. й у його підгалузях — бюджетному, податковому) спичинює негативні явища у законодавчій та правозастосовній діяльності. У фінансовому праві слід виділити проблему дотримання балансу інтересів, причому це стосується усіх фінансово-правових інститутів.
9. Держава, здійснюючи свій вплив через фінансові механізми, використовує гроші як фактор координації кожного індивідуального чи корпоративного інтересу, тобто інтересу приватного, із загальнонаціональною ситуацією, а відтак — і інтересу публічного суспільного. При цьому принцип соціального партнерства та соціально орієнтованої економіки жодною мірою не позбавляє державу її керуючої ролі в процесі розробки й реалізації політики, спрямованої на підтримку забезпечення розвитку національної економіки.
10. Нині назріло розуміння необхідності зміни акцентів у визначенні публічного інтересу як у діяльності держави в цілому, так і у публічній фінансовій діяльності зокрема. Фінансово-правове регулювання має здійснюватися не лише з метою виконання публічних завдань у сфері фінансової діяльності (незалежно від того, який з методів цієї діяльності береться до уваги — мобілізація, розподіл, перерозподіл чи витрачання коштів), а й з метою належного забезпечення рівня фінансування публічних послуг, які мають надаватися відповідно до зазначених публічних завдань.
11. Встановлюючи баланс приватних і публічних інтересів у фінансовому праві слід виходити із наступних вимог. Положення, що встановлюються у фінансовому законодавстві, та які пов’язані з певними обмеженнями закріплених Конституцією України прав та законних інтересів, мають бути адекватними, пропорційними, необхідними та співвідносними цілям обмежень, що визнаються тією самою Конституцією. Такі обмеження мають відповідати вимогам справедливості і не можуть мати зворотної сили. При цьому обмеження допускаються лише за умови, коли конституційні норми дозволяють законодавцю встановлювати обмеження закріплюваних ними прав і законних інтересів на рівні будь-якого галузевого законодавства — у тому числі й фінансового. При встановленні таких обмежень законодавець не має права на здійснення такого регулювання, яке б зазіхало на саму суть того або іншого права чи законного інтересу, або призводило до втрати їх реального змісту.
12. Існують об’єктивні передумови для розробки правової категорії «фінансово-правове зобов’язання» в рамках науки фінансового права. Разом із тим фінансово-правове зобов’язання об’єктивно існує в межах розрізнених і часто певною мірою спірних з позицій об’єднуючого правового регулювання правових інститутів фінансового права. Тому дана категорія має всі підстави стати крізною категорією фінансового права, категорією, яка нарівні з такими поняттями, як фінансово-правове відношення, фінансово-правова норма, фінансова діяльність держави, стане цементуючою, системоутоворюючою категорією для об’єднання частин фінансового права, які сьогодні не завжди сприймаються спільно і породжують численні дискусії.
13. Фінансово-правове зобов’язання — це публічне правовідношення між державою і територіальною громадою (безпосередньо або в особі уповноважених органів чи посадових осіб), з однієї сторони, та юридичними й фізичними особами (колективними та індивідуальними суб’єктами), з іншої сторони, яке виникає, змінюється і припиняється в процесі мобілізації, розподілу, перерозподілу та використання фінансових інструментів (що являють зміст публічних фондів коштів) і зв’язаних з ними об’єктів (банківської таємниці, конфіденційної інформації тощо), і полягає у взаємозв’язку та взаємообумовленості прав і обов’язків кожної зі сторін й забезпечується засобами юридичної відповідальності.
14. Фінансово-правове зобов’язання є двостороннім, майновим, відносним, складним правовідношенням регулятивного типу, що носить публічний характер. Фінансово-правове зобов’язання виступає завжди як взаємозв’язок суб’єктивних прав та юридичних обов’язків кожної з його сторін, носить індивідуальний характер, його реалізація спирається на примусову силу держави.
15. Для аналізу змісту правовідносин важливим є те, що суб’єктивні юридичні обов’язки, як і суб’єктивні права, є суворо персоніфікованими, тобто адресованими не абстрактній особі чи особам, а покладаються на конкретного учасника чи учасників цілком визначених, конкретних правовідносин. Не слід також об’єднувати юридичний обов’язок та санкції як єдино можливий взаємозв’язок, адже не можна вважати юридичним обов’язком лише той, який супроводжується санкцією. Основним змістом правовідношення є суб’єктивне право і юридичний обов’язок. Не можуть існувати правовідносини, які засновуються лише на правах чи лише на обов’язках. Правам однієї сторони кореспондуються обов’язки іншої. У правовідносинах переважно кожна сторона має і права, і обов’язки, правочинність та відповідальність.
Даному твердженню по суті відповідає такий принцип фінансового права, як принцип взаємної відповідальності державних органів і громадян у галузі фінансової діяльності. Адже у правовій державі держава в особі уповноважених органів влади (державних і місцевих) і громадяни взаємно відповідальні в сфері публічної фінансової діяльності, тобто несуть однакову юридичну відповідальність за свої дії, не узгоджені із законом.
16. Відмінною рисою інституту фінансово-правового зобов’язання виступає не рівність його суб’єктів між собою, а публічно-правова природа їх взаємозв’язку, в межах якого держава, закріплюючи за суб’єктами, що кореспондують один одному права і обов’язки, права вимоги і домагання, в той же час позбавляє суб’єктів (у тому числі і тих, що виступають від імені держави) можливості змінювати своєю волею волю держави, виходити за межі закріплених нормативно-правовими актами правил поведінки у сфері публічної фінансової діяльності.
17. Фінансово-правове зобов’язання може розглядатися як взаємозв’язок суб’єктивних прав та юридичних обов’язків кожної зі сторін такого правовідношення. Такий зв'язок виникає на базі матеріальних інтересів, але може бути пов’язаний з реалізацією не лише матеріальних, але й процесуальних фінансових норм. Фінансово-правове зобов’язання характеризується індивідуальним, чітко персоніфікованим, чітко визначеним характером. У ньому втілюються конкретні суб’єктивні права та юридичні обов’язки кожної зі сторін, при цьому ці права та обов’язки є взаємопов’язаними і єдиними у своїй сутності. Вони мають бути узгодженими між собою на рівні нормативних приписів. Порушення таких прав, рівно як і невиконання обов’язків, має тягнути за собою можливість застосування юридичної відповідальності щодо кожного із суб’єктів. Лише у такому разі можна буде говорити про те, що конструкція «фінансово-правове зобов’язання» є повною.
18. У фінансово-правовому зобов’язанні як фінансовому правовідношенні права та обов’язки сторін визначаються, як правило, не договором або іншою формою угоди сторін (як у цивільному або господарському праві), а безпосередньо нормативно-правовим актом, який передбачає підстави виникнення, зміни та припинення фінансових правовідносин. Мета конкретної правової норми та її результативність яскраво проявляється у фінансових відносинах, оскільки вони є публічними. Оскільки суспільні відносини у сфері публічних фінансів, на відміну від фінансів приватних, можуть опосередковуватися виключно нормами права, а не будь-якими іншими нормами (як це властиво у деяких випадках приватноправовому регулюванню). У цьому моменті якраз і проявляються суттєві розбіжності між правовідношенням публічним та приватним, фінансовим та цивільним.
19. Фінансово-правове зобов’язання обумовлює чіткий взаємозв’язок об’єкту фінансового правовідношення й об’єкту фінансово-правового зобов’язання. Перший, будучи ширшим, охоплює собою другий, що свідчить про співвідношення цих правових категорій як загального і конкретного. Таким чином, фінансово-правове зобов’язання не може виходити за межі фінансово-правового відношення, як і за межі правового регулювання галузі фінансового права.
20. Під об’єктом фінансово-правового зобов’язання слід розуміти грошові кошти, валютні цінності, цінні папери (у тому числі деривати та аналогічні їм інструменти), що в цілому являють собою фінансові інструменти. При цьому грошові кошти як об’єкт фінансово-правового зобов’язання — це не лише кошти, що використовуються для формування, розподілу, перерозподілу публічних фондів коштів у процесі їх мобілізації з подальшим використанням, але й грошові кошти, які емітуються Національним банком, перераховуються в ході здійснення безготівкових розрахунків, а також будь-які інші грошові кошти, задіяні у фінансово-правових (публічних) відносинах. У свою чергу правовий статус валютних цінностей, а також цінних паперів, у тому числі дериватів та аналогічних їм інструментів, повністю або частково визначається фінансовим правом. Особливості статусу певних фінансових інструментів визначаються також цивільним правом.
21. Не буде термінологічно виправданим та вірним говорити про повне ототожнення понять «сторона фінансово-правового зобов’язання» та «суб’єкт фінансового правовідношення». Натомість вважаємо, що суб’єкти фінансового правовідношення та суб’єкти фінансово-правового зобов’язання мають співвідноситися як загальне і часткове.
22. Суб’єктами фінансово-правового зобов’язання можуть бути держава (безпосередньо або в особі уповноважених державних органів), територіальні громади (в особі органів місцевого самоврядування чи органів місцевої влади), колективні суб’єкти (підприємства, установи, організації, тощо), індивідуальні суб’єкти (фізичні особи — громадяни, резиденти, нерезиденти, у тому числі посадові особи).
Перелік суб’єктів фінансово-правового зобов’язання має деталізуватися на рівні підгалузей фінансового права. Таким чином, суб’єктний склад фінансово-правового зобов’язання в податковій, бюджетній і банківській, емісійній та інших сферах (підгалузях, інститутах) фінансового права буде різним і вимагає для більш-менш чіткого визначення окремого дослідження.
23. Існування фінансово-правових зобов’язань можна продемонструвати на прикладі податкових відносин. Однією стороною у таких зобов’язаннях виступатиме уповноважений державний орган, який втілює у своїй діяльності публічний інтерес, притаманний галузі фінансового права в цілому. Іншою стороною виступатиме платник податків або особа, що його представляє (наприклад, податковий агент). При цьому співвідношення прав і обов’язків платників податків і держави в особі податкових органів виступає тим критерієм, який визначає не лише правовий статус платника самого по собі, а й свободу, відкритість здійснення підприємницької діяльності в державі в цілому.
24. Вітчизняне законодавство характеризується часто не лише безсистемністю, низькою якістю нормопроектування, а й невиправдано зростаючою кількістю легального понятійного апарату, що призводить до дисбалансу дефініцій законодавства й регулятивних приписів, збільшення їх кількості в актах судової влади. Наведені в роботі приклади використання поняття «фінансове зобов’язання», «бюджетне зобов’язання», «бюджетне фінансове зобов’язання», «податкове зобов’язання», тощо, у фінансовому законодавстві є типовим прикладом даного твердження.
25. Перед фінансово-правовою наукою стоїть завдання якісного розроблення доктринальних дефініцій. Адже це галузь, яка не просто стрімко розвивається, а й постійно перебуває під істотним впливом глобалізаційних процесів й економічно-соціальних викликів. Водночас для фінансового права непоодинокими є випадки, коли між доктринальними й легальними дефініціями стоїть бар’єр, який досить важко подолати, особливо у процесі правореалізації.
26. Розробка дефініції «фінансово-правове зобов’язання» на доктринальному рівні має йти шляхом наділення її характеристиками юридичної конструкції. При цьому слід враховувати вимоги до застосування та побудови юридичних конструкцій в цілому при створенні та систематизації законів, розроблені юридичною наукою. Окрім цього слід виходити із того, що наявність і необхідність юридичних конструкцій вимагається для будь-якої галузі законодавства, у тому числі — й законодавства фінансового, яке характеризується надзвичайно великою кількістю нормативно-правових актів різної сили, постійним конфліктом ієрархії безпосередньо самих фінансових законів, не говорячи про міжгалузевий конфлікт, наявністю колізій навіть у межах одного фінансово-правового акта тощо.
27. За умови розробки поняття «фінансово-правове зобов’язання» як доктринальної дефініції, у неї є перспективи виступити як майбутня юридична конструкція, що отримає нормативне закріплення на зразок зобов’язання в цивільному праві. При цьому зазначене поняття зможе претендувати на роль дефініції у тому випадку, якщо, щонайменше, у ньому буде вміщено сукупність основних, істотних та відмінних ознак предмета, відображеного у цьому понятті. Лише у такому разі поняття фінансово-правового зобов’язання буде мати значення для фінансового права та юриспруденції в цілому.
28. Осмислення на рівні правової науки, а згодом, можливо, закріплення на рівні закону поняття фінансово-правового зобов’язання дозволить відкорегувати відповідно до потреб сьогодення очевидний дисбаланс правового статусу держави в особі уповноважених органів та інших суб’єктів фінансових правовідносин, у першу чергу — громадян, що створить передумови для більш повної реалізації інтересів останніх, втілить у життя вимоги ринкової економіки, що розвивається. Адже гарантії дотримання прав людини вважаються обов’язком держави, її органів. Зазначений підхід відповідає європейським стандартам економічних і соціальних прав людини, які Україна прийняла на себе після вступу до Ради Європи, зокрема в результаті ратифікації у 2006 р. Європейської соціальної хартії (переглянутої), норми якої мають бути імплементовані в юридичну практику нашої держави.
29. До фінансово-правових зобов’язань мають належати відносини з приводу проведення державних лотерей недержавним оператором від імені та за рахунок держави, виходячи з характеристики їх змісту, суб’єктно-об’єктного складу та вирішеня питань відповідальності.
30. Система юридичних фактів, що є підставами для виникнення фінансово-правового зобов’язання, є унікальною, властивою виключно фінансовому праву. При цьому всі вказані юридичні факти визначені як підстави виникнення фінансово-правових зобов’язань у законі. У фінансовому праві неможливе виникнення, зміна і припинення фінансово-правових зобов’язань за аналогією. Групи основних юридичних фактів, що є підставами виникнення фінансово-правового зобов’язання, мають свою виняткову специфіку, обумовлену публічно-правовою природою галузі фінансового права.
31. Найпоширенішою підставою виникнення фінансово-правового зобов’язання є акти державного управління в галузі фінансів. Прийняті державними органами в процесі здійснення публічної фінансової діяльності, вказані акти породжують права і обов’язки суб’єктів фінансових відносин.
32. Серед інших підстав виникнення фінансово-правових відносин, до яких ми відносимо і фінансово-правові зобов’язання, найбільш безперечним і загальноприйнятим є нормативний акт — джерело фінансового права (в першу чергу — закон). Прийнятий органом законодавчої влади фінансовий закон сам по собі породжує фінансові зобов’язання як держави, так й інших сторін фінансово-правових відносин. Класичним прикладом закону як підстави виникнення фінансово-правових зобов’язань є закон про державний бюджет, який безпосередньо містить бюджетні призначення головним розпорядникам бюджетних коштів. На відміну від приватного права, в якому закон виступає підставою виникнення цивільного зобов’язання швидше як виняток із загального правила, у праві публічному закон є якщо не основною, то однією з основних підстав для виникнення, зміни і припинення публічного (у нашому випадку — фінансово-правового) зобов’язання.
33. Фінансово-правовий договір є особливою угодою, яка укладається на підставі правозастосовного акта між чітко визначеними законодавством суб’єктами, один з яких в обов’язковому порядку наділений державно-владними повноваженнями чи є органом місцевого самоврядування, і яка спрямована на встановлення між даними суб’єктами взаємних прав та обов’язків, підкріплена заходами відповідальності для обох суб’єктів та має на меті забезпечення публічних інтересів у сфері фінансової діяльності.
34. Приклад використання правової конструкції договору в податковому праві свідчить лише про те, що фінансово-правовий договір не є основною підставою фінансово-правового зобов’язання, проте в жодному разі не зменшує його ролі в механізмі фінансово-правового регулювання. Так, у бюджетному праві договір є ефективним інструментом запозичень до державного і місцевого бюджетів. На підставі угод і відповідних рішень сільські, селищні ради передають повноваження з відповідним бюджетним трансфертом районним і міським радам. Обов’язковою умовою є укладення договору. Таким чином, фінансово-правовий договір, будучи не основною і, як правило, не самостійною підставою фінансово-правових зобов’язань, у той самий час посідає важливе місце в механізмі фінансово-правового регулювання.
35. Забезпечення реалізації фінансово-правового зобов’язання спирається на примусову силу держави, і це стосується і носіїв суб’єктивних прав, і носіїв юридичних обов’язків. Адже незважаючи на те, що одна сторона фінансово-правового зобов’язання виступає носієм суб’єктивних прав (будучи суб’єктом конкретного фінансово-правового відношення), а інша — носієм юридичних обов’язків, кожна з них має дотримуватися встановлених фінансово-правовими приписами правил поведінки і нести юридичну відповідальність у випадку порушення таких приписів. Єдине, що види та міри такої відповідальності не завжди є аналогічними для кожної з таких сторін. Якщо сторона фінансово-правового зобов’язання, що є носієм юридичних обов’язків, підпадає під заходи фінансової, адміністративної, кримінальної відповідальності при порушенні приписів фінансового законодавства, то до носія суб’єктивних прав більш застосованою будуть адміністративна, дисциплінарна, кримінальна відповідальність. Оскільки заходи безпосередньо фінансово-правової відповідальності спрямовують свою дію переважно на носія юридичних обов’язків.
36. На рівні Податкового кодексу залишилися невирішеними такі системні, не розв’язані податковою реформою проблеми, як, наприклад, статус і необхідність існування податкової міліції; проблеми різниці у бухгалтерському та податковому обліку; доцільність існування ПДВ у сучасному вигляді і можливість заміни його на податок з обороту, тощо.
37. Поза увагою законодавця залишилися інші (крім банків) фінансово-кредитні установи, які у випадках та в межах, передбачених законодавством, здійснюють діяльність, аналогічну банківській. Зокрема, законодавство України для ломбардів та лотерейних організацій не містить будь-якої вказівки на їх обов’язок щодо збереження інформації, яка стала їм відомою внаслідок проведення ними своєї професійної діяльності. Зазначені прогалини законодавства необхідно усунути, поширивши правовий режим банківської таємниці на відповідні правовідносини з приводу діяльності інших, крім банків, фінансово-кредитних установ. При цьому під правовідносинами банківської таємниці у науковій літературі розуміються врегульовані нормами фінансового права суспільні відносини, що складаються в процесі зберігання, використання та розкриття відомостей, що відносяться законодавством до банківської таємниці.
38. Специфіка України — це відсутність сформованої суспільної й особистої парадигми прийняття рішення про сплату податків: податкове правопорушення не асоціюється у значної кількості платників податків з порушенням якогось морального стандарту.
Слід відзначити, що за кордоном лише незначна кількість податкових спорів доходить до судових органів. Більшість питань вирішується саме на досудовій стадії, тобто на рівні адміністративного оскарження. Для України це не є типовим. Удосконалення податкового адміністрування не має засновуватися лише на законодавстві, а й вимагає зміни культури та ідеології взаємовідносин між податковими органами та платниками податків.
39. Має бути особливим перелік обставин, що виключають вину правопорушника у податкових відносинах, а також пом’якшувальних та обтяжливих обставин щодо встановлення його відповідальності. До перших обставин слід віднести не властиве для інших галузей права звільнення платника податку від відповідальності в разі, якщо він виконував роз’яснення податкового органу, викладене у вигляді податкової консультації.
Деталізації й нового осмислення вимагає у податковому праві і така підстава звільнення від відповідальності, як непереборна сила. Глибоко розроблена в цивільному праві категорія, у праві податковому вона має набути нового звучання. Адже далеко не всі надзвичайні непереборні обставини можуть бути підставою для звільнення суб’єкта від відповідальності.
40. Окремого осмислення вимагає підхід до притягнення до податкової відповідальності юридичних осіб саме в контексті вини юридичної особи. Вина юридичної особи є обов’язковим елементом складів податкових правопорушень у розвинених правових системах. Наукові переконання, що існують у даний час з питань визначення вини організації, можна об’єднати в дві концепції: суб’єктивно-правову і об’єктивно-правову (поведінкову). Відтак, саме законодавець повинен визначитися, виходячи з яких принципів і підходів встановлюватиметься вина юридичної особи.
41. Сучасні економічні відносини більше не дозволяють обмежуватися в податковому регулюванні лише жорстко імперативним методом, властивим радянському фінансовому праву. Давно створені об’єктивні передумови для «пом’якшення» рівня імперативності правового регулювання, що в принципі отримало своє відображення і в податковому праві, проте залишилося незмінним в інституті фінансової відповідальності за податкові порушення.
Водночас відповідальність платника податків перед державою не може повноцінно існувати без взаємної відповідальності держави перед платником як гарантії дотримання прав і законних інтересів суб’єкта податкових правовідносин.
42. Назріла необхідність введення у фінансове право комплексу норм, що регулюють відповідальність володарюючого суб’єкта. Наприклад, відповідальність держави перед органами місцевого самоврядування (місцевими громадами) за шкоду, заподіяну невчасним фінансуванням, а також іншими порушеннями чинного законодавства в процесі бюджетної діяльності. Відповідальність держави перед платниками за невчасне повернення переплачених сум податку з бюджету. Відповідальність за неправомірні дії Національного Банку України як органу державного регулювання фінансових відносин у банківській сфері перед банками. Відповідальність Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг як державного регулятора на цих ринках перед фінансовими установами.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Агарков М. М. Избранные труды по гражданскому праву : в 2 т. / М. М. Агарков. — М. : АО «Центр ЮрИнфоР», 2002. — Т. 1. — 490 с.
2. Агарков М. М. Обязательство по советскому гражданскому праву / М. М. Агарков // Ученые труды ВЮИН. — Вып. III. — М., 1940. — 192 с.
3. Агарков М. М. Основы банковского права : курс лекций / М. М. Агарков. — М., 1994. — 350 с.
4. Адміністративне право України. Академічний курс : підручник : у 2 т. / ред. кол. : В. Б. Авер’янов [та ін.]. — К. : Юридична думка, 2007. — 592 с.
5. Адміністративне право України : підручник / Ю. П. Битяк, В. Н. Гаращук, О. В. Дяченко [та ін.] ; за ред. Ю. П. Битяка. — К. : Юрінком Iнтер, 2005. — 544 с.
6. Алексеев С. С. Восхождение к праву. Поиски и решения / С. С. Алексеев. — М.: НОРМА, 2001. — 752 с.
7. Алексеев С. С. Линия права / С. С. Алексеев. — М. : Статут, 2006. — 461 с.
8. Алексеев С. С. Общая теория права / С. С. Алексеев. — М., 1981. — Т. 2. — 361 с.
9. Алєксеев С. С. Общая теория социалистического права / С. С. Алексеев. — Вып. 2. — Свердловск, 1964. — 226 с.
10. Алексеев С. С. Проблемы теории права. Курс лекций : в 2 т. / С. С. Алексеев. — Т. 1. Основные вопросы общей теории социалистического права. — С. 304.
11. Алісов Є. О. Система фінансового права : матер. Міжнар. наук.-практ. конф. / Є. О. Алісов. — О. : Фенікс, 2009. — С. 10—14.
12. Алісов Є. О. Теоретичні проблеми правового регулювання грошового обігу в Україні / Є. О. Алісов. — Х. : Фоліо, 2004. — 288 с.
13. Андреев В. К. Правовые проблемы финансового контроля (о финансовом праве и полномочиях Счетной палаты РФ) / В. К. Андреев // Право и политика. — 2001. — № 3. — С. 89—96.
14. Андросов С. М. Забезпечення виконання господарських зобов’язань у сфері банківського кредитування : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : 12.00.04 / С. М. Андросов ; Iн-т економіко-правових досліджень НАН України. — Донецьк, 2008. — 21 с.
15. Андрущенко В. П. Соціальна філософія. Iсторія, теорія, методологія : підручник / В. П. Андрущенко, Л. В. Губерський, М. I. Михальченко. — 3-тє вид., випр. та допов. — К. : Генеза, 2006. — 656 с.
16. Апт Л.Ф. Дефиниции в законодательстве Российской Федерации // Законодательная дефиниция: логико-гносеологические, политико-юридические, морально-психологические и практические проблемы … / Л. Ф. Апт. — С. 71—85.
17. Арсланбекова А. З. Налоговые санкции в системе мер финансово-правовой ответственности : дис. … канд. юрид. наук / А. З. Арсланбекова. — Махачкала, 2001.
18. Артикуца Н. В. Мова права і юридична термінологія : навч. посіб. / Н. В. Артикуца. — К. : Стилос, 2004. — 277 с.
19. Бабін I. I. Юридична конструкція податку : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : 12.00.07 / I. I. Бабін ; Київський нац. ун-т імені Тараса Шевченка. — Чернівці : Рута, 2007. — 21 с.
20. Баглай М. В. Конституционное право Российской Федерации / М. В. Баглай, Б. Н. Габричидзе. — 512 с.
21. Базылев Б. Т. Юридическая ответственность (теоретические вопросы) / Б. Т. Базылев. — Красноярск : Изд-во Красноярск. ун-та, 1985. — 120 с.
22. Банківське право України : навч. посіб. / за заг. ред. А. О. Селіванова. — К. : Iн Юре, 2000. — 384 с.
23. Банчук О. Публічне і приватне право: історія українських вчень та сучасність / О. Банчук. — К. : Конус-Ю, 2008. — 184 с.
24. Баранов В. М. Законодательная дефиниция как общеправовой феномен // Законодательная дефиниция: логико-гносеологические, политико-юридические, морально-психологические и практические проблемы … / В. М. Баранов. — С. 24—66.
25. Баренбойм П. Д. Конституционная экономика : учебник / П. Д. Баренбойм, Г. А. Гаджиев, В. И. Лафитский, В. А. Мау. — М. : ЗАО «Юстицинформ», 2006. — 528 с.
26. Бахрах Д. Н. Очерки теории российского права / Д. Н. Бахрах. — М. : НОРМА, 2008. — 288 с.
27. Бачинін В. А. Філософія права / В. А. Бачинін, В. С. Журавський, М. I. Панов. — К. : Iн Юре, 2003. — 472 с.
28. Беляневич О. А. Господарське договірне право (теоретичні аспекти) / О. А. Беляневич. — К. : Юрінком Iнтер, 2006. — 592 с.
29. Берендтс Э. Н. Русское финансовое право / Э. Н. Берендтс. — СПб. : Типо-литография С.-Петербургской одиночной тюрьмы, 1914. — 453 с.
30. Бирк Д. Справедливая система налогообложения — важная составная часть правовой культуры общества / Д. Бирк // Налоговед. — 2009. — № 1. — С. 35—43.
31. Болтинова О. В. Становление и развитие бюджета и бюджетного процесса в Российской Федерации: финансово-правовые аспекты : монография / О. В. Болтинова. — М. : Элит, 2008. — 112 с.
32. Борисенкова Т. В. Соотношение частных и публичных интересов при правовом регулировании банкротства юридических лиц : автореф. дис. на соискание учен. степени канд. юрид. наук : 12.00.03 / Т. В. Борисенкова. — М., 2008. — 20 с.
33. Брагинский М. И. Избранное / сост. : М. И. Брагинский. — М. : Ин-т законодательства и сравнительного правоведения при Правительстве РФ ; Юрид. фирма «КОНТРАКТ», 2008. — 1008 с.
34. Будько З. М. Фінансово-правова відповідальність за вчинення податкових правопорушень : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : 12.00.07 / З. М. Будько ; Нац. академія ДПС України. — Iрпінь, 2005. — 21 с.
35. Бураковский И. В. Мировая экономика: глобальный финансовый кризи / И. В. Бураковский, А. В. Плотников. — Х. : Фолио, 2010. — 415 с.
36. Бутковский А. В. Обеспечение исполнения налогового обязательства залогом либо поручительством [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://portal-law.ru/articles/nalog/obespechenie_ispolnenie_nalogovogo_objazatelstva_zalogom_libo_poruchitelstvom/.
37. Бюджетный кодекс Российской Федерации: Закон от 31 июля 1998 года № 145-ФЗ // Собрание законодательства РФ. – 1998. – №31. – Ст. 3823 (с изменениями).
38. Бюджетний кодекс України. Закон № 2456-VI від 8 липня 2010 р. // Відомості Верховної Ради України. — 2010. — № 50—51. — Ст. 572 (зі змінами). Набрав чинності з 1 січня 2011 р.
39. Бюджетний кодекс України : Закон вiд 21 червня 2001 р. № 2542-ІІІ // Відомості Верховної Ради України (ВВР). — 2001. — № 37—38. — Ст. 189 (зі змінами).
40. Васьковский Е. В. Учебник гражданского права / Е. В. Васьковский. — СПб., 1894. — Вып. 1. — 255 с.
41.