ФОРМУВАННЯ ДОКАЗІВ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ УКРАЇНИ

Короткий опис

МІНІСТЕРСВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

На правах рукопису

СЕРЕДА ЮРІЙ МИКОЛАЙОВИЧ

УДК 343.14

ФОРМУВАННЯ ДОКАЗІВ
У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ УКРАЇНИ

Спеціальність: 12.00.09 – кримінальний процес та криміналістика;
судова експертиза; оперативно-розшукова діяльність

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник:
доктор юридичних наук, професор
Котюк Іван Ілліч

Київ – 2012

ЗМІСТ
ВСТУП…………………………………………………………………………..3
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ ДОКАЗІВ У КРИ-МІНАЛЬНОМУ СУДОЧИНСТВІ
1.1. Історичний аспект формування доказів у кримінальному судочинстві………………………………………………………………………….13
1.2. Сучасні уявлення про докази, їхні процесуальні джерела та загальні засади їх формування у кримінальному судочинстві …………………………...35
1.3. Зарубіжний досвід формування доказів у сфері кримінального судочинства…………………………………………………………………………78
Висновки до розділу 1………………………………………………………...89
РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ДОКАЗІВ НА СТАДІЇ ДО-СУДОВОГО РОЗСЛІДУВАННЯ
2.1. Особливості процесуального регулювання та проблемні аспекти фор-мування доказів на стадії досудового розслідування …………...………………92
2.2. Права і обов’язки суб’єктів, уповноважених формувати докази в ході досудового розслідування……..………………………………………………….124
2.3. Криміналістичні засоби формування доказів та їх процесуальних дже-рел на стадії досудового розслідування…………………………………………143
Висновки до розділу 2……………………………………………………….154
РОЗДІЛ 3. ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ТА ВИКОРИСТАННЯ ДОКАЗІВ В ХОДІ СУДОВОГО РОЗГЛЯДУ СПРАВИ
3.1. Загальні засади формування доказів на стадії судового розгляду справи……………………………………………………………………………...157
3.2. Особливості використання доказів в ході судового розгляду справи……………………………………………………………………………...165
Висновки до розділу 3……………………………………………………….186
ВИСНОВКИ………………………………………………………………….188
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………...192
ДОДАТКИ……………………………………………………………………214

ВСТУП
Актуальність теми. Закріплення в Конституції України таких основопо-ложних засад судочинства як змагальність та рівність сторін, свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні їх переконливості, означає принципово новий підхід до його здійснення.
З метою реалізації цього підходу Указом Президента України № 311/2008 від 8 квітня 2008 року було затверджено Концепцію реформування криміналь-ної юстиції України, однією з найважливіших засад якого й було визначено принцип змагальності, і необхідність його поширення на всі стадії криміналь-ного процесу, що сприятиме вдосконаленню судочинства України, згідно з су-часним рівнем європейських стандартів, а також План заходів із виконання обов’язків та зобов’язань України, що випливають з її членства в Раді Європи, затвердженим Указом Президента України № 24/2011 від 12 січня 2011 року, яким передбачена необхідність розроблення пропозицій щодо вдосконалення законодавчого регулювання питань кримінального судочинства та прийняття нового Кримінального процесуального кодексу, згідно з якими досудове розс-лідування має полягати у збиранні (гласними й негласними методами) та фікса-ції фактичних даних про обставини вчинення злочинів і кримінальних проступ-ків та осіб, які їх вчинили. Визнання зібраних фактичних даних доказами у справі має здійснюватись виключно судом у присутності та за безпосередньої участі обвинувачення і захисту. З метою забезпечення дотримання принципів змагальності, публічності та диспозитивності необхідно вдосконалити процесу-альну регламентацію процедур збирання і надання суду інформації сторонами захисту та обвинувачення на основі чітко визначених критеріїв, а також перед-бачити механізми запобігання зловживанням наданими процесуальними права-ми (надання недостовірної інформації, затягування провадження тощо). При цьому сторони мають отримати рівний доступ до експертних знань, а вибір ек-сперта повинен залежати виключно від кожної із сторін.
З метою розв’язання зазначених завдань та ряду інших проблемних питань, що виникають у сфері кримінального судочинства, Верховною Радою України прийнято Кримінальний процесуальний кодекс України, який спрямований на забезпечення процесуальної рівності та змагальності сторін у кримінальному провадженні, підвищення гарантій захисту їхніх прав, а також створення рівних можливостей щодо їхньої участі в доказуванні.
Отже, змагальність сторін є гарантією всебічного, повного і об’єктивного дослідження обставин справи, а в підсумку – утвердження законності та спра-ведливості при винесені судових рішень. От тому, розширення змагальних засад українського кримінального процесу є одним з найважливіших напрямів його реформування.
Водночас, змагальність сторін у судовому процесі породжує дуже складну систему процесуальних правовідносин, а тому може дати позитивний ефект лише тоді, коли їх суб’єкти наділені необхідними можливостями для реалізації своїх процесуальних прав та обов’язків, і, насамперед, щодо надання необхід-них доказів.
Проблеми доказування досліджувались багатьма вченими. Зокрема, знач-ний вклад у цьому напрямі внесли дореволюційні вчені Л.Є. Владіміров, П.В. Макалінський, С.В. Пахман, В.Д. Спасович, А.В. Скопінський та І.Я. Фойницький. В радянський період цим питанням були присвячені роботи В.Д. Арсеньєва, Д.І. Бєднякова, Р.С. Бєлкіна, Р.Г. Домбровського, В.Я. Дорохо-ва, Ц.М. Каз, Л.М. Карнєєвої, С.В. Курильова, О.М. Ларіна, В.З. Лукашевича, П.А. Лупінської, Г.М. Різника, М.С. Строговича, Ф.Н. Фаткулліна, А.А. Хмиро-ва, С.А. Шейфера, М.Л. Якуба тощо.
Розробку проблем доказування здійснювали й українські вченні, зокрема: Ю.П. Аленін, В.П. Бахін, І.М. Бацько, В.В. Гевко, В.Г. Гончаренко, В.П. Гмирко, Ю.М. Грошевий, А.М. Денисюк, І.М. Дерев’янко, А.Я. Дубинсь-кий, В.С. Зеленецький, А.В. Іщенко, М.В. Костицький, І.І. Котюк, В.С. Кузьмі-чов, А.О. Ляш, О.Р. Михайленко, М.М. Михеєнко, В.Т. Нор, Д.П. Письменний, М.А. Погорецький, Д.О. Савицький, М.В. Салтевський, М.І. Сірий, С.М. Стахівський, В.М. Тертишник, В.В.Тищенко, Г.І. Чангулі, В.П. Шибіко, М.Є. Шумило, О.Г. Яновська та інші.
Завдяки їх зусиллям істотно збагатилась теорія доказів, що сприяло вдос-коналенню законодавства та практики кримінального судочинства. Водночас ряд проблем, які стосуються теорії судових доказів у кримінальному процесі залишаються недостатньо розробленими, а як наслідок – дискусійними. Особ-ливо це стосується проблеми формування та використання доказів в умовах змагального процесу, оскільки раніше вчені цим аспектам, як правило, уваги не приділяли. Зокрема, актуальною є необхідність перегляду ряду традиційних пі-дходів до формування та використання доказів на стадії досудового розсліду-вання та судового розгляду справи в умовах змагальності сторін, вивчення з ці-єю метою зарубіжного досвіду і формування на цій основі висновків та рекоме-ндацій, спрямованих на вдосконалення як чинного законодавства, так і практики його реалізації.
Наведені обставини свідчать про актуальність дослідження означених про-блем, що й визначило вибір теми даного дисертаційного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано на кафедрі криміналістики юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка в контексті держбюджетної теми «Механізм адаптації законодавства в сфері прав громадян України до за-конодавства Європейського Союзу» (номер теми 06БФ042-01), що виконується на юридичному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Робота спрямована на подальшу реалізацію Концепції вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів (затв. Указом Президента України № 361/2006 від 10.05.2006 року) та Концепції реформування кримінальної юстиції України (за-тв. Указом Президента України № 311/2008 від 08.04.2008 року), а також Плану заходів із виконання обов’язків та зобов’язань України, що випливають з її членства в Раді Європи, який затверджений Указом Президента України № 24/2011 від 12 січня 2011 року.
Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає у тому, щоб на основі системного аналізу теоретичних положень і сучасної практики доказування у кримінальному судочинстві, з урахуванням відповідних нормативних положень міжнародних правових актів та національного за-конодавства розробити систему теоретичних висновків і практичних рекомен-дацій спрямованих на вдосконалення механізмів формування та використання доказів у сучасному кримінальному судочинстві.
Означена мета зумовила необхідність вирішення таких завдань:
– розкрити історичний аспект формування та використання доказів у кри-мінальному судочинстві;
– охарактеризувати сучасні уявлення про докази, їхні процесуальні джерела та загальні засади їх формування і використання у змагальному процесі су-дочинства;
– розкрити зарубіжний досвід формування та використання доказів у кри-мінальному судочинстві;
– виявити проблемні аспекти кримінально-процесуального регулювання процедури формування і використання доказів та внести пропозиції щодо їх усунення, шляхом вдосконалення чинного законодавства;
– визначити особливості та виявити проблемні аспекти механізмів форму-вання і використання доказів у змагальному процесі кримінального судочинства на стадіях досудового розслідування та судового розгляду справи, а також внести пропозиції щодо вдосконалення цієї діяльності;
– охарактеризувати засоби та механізми формування доказів у змагальному процесі кримінального судочинства та внести пропозиції щодо їх уточнення;
– охарактеризувати права і обов’язки суб’єктів уповноважених формувати та використовувати докази на стадіях досудового розслідування та судового ро-згляду справи, а також внести пропозиції щодо їх вдосконалення.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у процесі фо-рмування та використання доказів у кримінальному судочинстві.
Предметом дослідження є особливості формування доказів у криміналь-ному процесі України.
Методи дослідження. У процесі роботи використовувались такі загально-наукові методи дослідження, як: формально-логічний, історико-правовий, порі-вняльно-правовий та статистичний тощо. Формально-логічний метод дослі-дження застосовувався для вивчення чинного законодавства, зокрема його по-ложень щодо формування та використання доказів у кримінальному судочинст-ві. Історико-правовий метод – для визначення закономірностей розвитку пот-реб практики та процесуального законодавства, яке регламентує порядок їх ре-алізації, та зумовлених ними передумов для вдосконалення засобів формування і використання судових доказів, а також при дослідженні окремих теоретичних концепцій, наукових категорій, поглядів. Порівняльно-правовий метод – з ме-тою порівняння вітчизняного законодавства щодо формування та використання доказів з відповідними положеннями законодавства зарубіжних країн. Стати-стичний метод – для узагальнення результатів вивчення матеріалів анкетування суддів, слідчих та адвокатів.
Емпіричну базу дослідження становлять узагальнені дані анкетування 60 суддів, 50 слідчих та 120 адвокатів.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що за результа-тами досліджень історії та теорії кримінального процесу, криміналістики і практики сучасного судочинства автором розроблено систему теоретичних ви-сновків та практичних рекомендацій щодо вдосконалення процедури форму-вання і використання доказів у кримінальному судочинстві України, зокрема:
вперше:
– розкрито історичний аспект використання у судочинстві принципу змагальності. Встановлено, що його елементи були відображені вже в найдавніших пам’ятках українського права, а у його розвитку слід виділяти такі етапи, як: 1) за часів Київської Русі (X – XIII ст.); 2) період перебування українських земель у складі Великого князівства Литовського та Речі Посполитої (XIV – XVI ст.); 3) період існування Запорозької Січі; 4) в добу Гетьманщини (XVII – XVIII ст.); 5) за часів перебування України у складі Російської імперії (друга половина XVIII ст. – 1917 р.); 6) Радянський період – до 60-х років ХХ ст.; 7) після 60-х років ХХ ст. – до здобуття Україною незалежності; 8) період незалежності України;
– обґрунтовано необхідність внесення змін до Кримінального процесуаль-ного кодексу з урахуванням визначеної проблематики, зокрема:
а) ч. 1 ст. 84 «Докази» КПК 2012 р. викласти у такій редакції: «Доказами у кримінальному провадженні є отримані у передбаченому цим Кодексом порядку фактичні дані, на підставі яких суд з участю сторін встановлює наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказування»;
б) ст. 97 «Показання з чужих слів» КПК 2012 р. слід доповнити нормою: «Не можуть бути доказами показання з чужих слів, джерело яких невідоме. Якщо показання базуються на повідомленнях інших осіб, то ці особи повинні бути також допитані»;
в) главу 4 «Докази і доказування» КПК 2012 р. доповнити статтею «Пере-вірка доказів» та викласти її у такій редакції: «Слідчий, прокурор, суд здійснює перевірку доказів та їхніх джерел аналізуючи кожен з них окремо, порівнюючи з іншими доказами та їхніми джерелами, а також шляхом проведення нових або повторних слідчих дій»;
г) передбачити норму: «допит особи за наявності в неї психічного чи іншо-го тяжкого захворювання провадиться з дозволу та в присутності лікаря». Ана-логічне правило щодо участі в певних випадках лікаря прийнятне під час про-ведення й інших слідчих дій, зокрема очної ставки;
д) ч. 1 ст. 94 «Оцінка доказів» КПК 2012 р. доцільно викласти у такій реда-кції: «Слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ на предмет їх належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів – взаємозв’язку та достатності для прийняття відповідного процесуального рішення. Критеріями оцінки їхніх процесуальних джерел є: до-пустимість їх використання та повнота відомостей, що в них містяться»;
ж) норми КПК 2012 р. щодо недопустимості доказів необхідно доповнити положеннями про те, що суд зобов’язаний визнати докази недопустимими якщо вони отримані: 1) неналежним суб’єктом внаслідок порушення вимог закону про підслідність; 2) із джерел доказів не зазначених у КПК; 3) за допомогою слідчих (розшукових) дій, не передбачених КПК; 4) на підставі недопустимого доказу («плоди отруєного дерева»); 5) у результаті показань з чужих слів, дже-рело яких не відоме; 6) із порушенням інших вимог КПК, що ставить під сумнів достовірність доказової інформації;
– охарактеризовано і уточнено права і обов’язки суб’єктів, щодо форму-вання та використання доказів під час кримінального провадження, та внесено пропозиції щодо їх вдосконалення, зокрема; а) необхідно надати слідчому пов-новаження щодо примусового поміщення до медичного закладу задля фіксації слідів злочину на тілі людини у випадку відмови особи від добровільного осві-дування, а також для одержання зразків для експертизи та передбачити норму в КПК, яка б містила процедуру допиту особи за наявності в неї психічного чи іншого тяжкого захворювання; б) необхідно надати адвокату право на прове-дення слідчих дій;
удосконалено:
– сучасну класифікацію доказів та їх процесуальних джерел, зокрема: ч. 1 ст. 95 КПК 2012 р. необхідно доповнити такими джерелами доказів: показання підсудного, цивільного позивача, цивільного відповідача та їхніх представників;
– обґрунтування необхідності запозичення зарубіжного досвіду щодо на-дання рівних можливостей стороні захисту та стороні обвинувачення;
– обґрунтування необхідності використання криміналістичних засобів і ме-тодів при формуванні доказів та їх процесуальних джерел на стадії досудового розслідування;
набули подальшого розвитку:
– рекомендації про необхідність поширення принципу змагальності та рів-ності сторін та стадію досудового розслідування;
– висновки щодо необхідності розробки процесуальних механізмів здійс-нення принципу змагальності в сучасному судочинстві на кожному з його ета-пів;
– положення кримінально-процесуального регулювання процедури форму-вання доказів та внесені пропозиції щодо вдосконалення як чинного законодав-ства, так і практики кримінального судочинства, а також запропоновано виді-лити такі її елементи як виявлення, фіксація і вилучення;
– основні кримінально-процесуальні засади, на яких повинен здійснюватися процес формування і використання доказів у кримінальному судочинстві, а також внесені пропозиції щодо розширення прав сторони захисту для її здійс-нення;
– теоретичні положення про необхідність запровадження адвокатського (паралельного) розслідування і надання адвокатові можливості самостійно зби-рати доказову інформацію незалежно від слідчого та шляхом укладення угод з приватними детективними агентствами;
– рекомендації про необхідність заміни поняття «збирання доказів» термі-ном «формування доказів» та внесення необхідних змін до законодавства.
З урахуванням положень теорії і чинного законодавства розглянуті про-блемні аспекти механізму реалізації принципів змагальності та рівності сторін в ході кримінального провадження.
Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що сфор-мульовані та обґрунтовані в дисертації теоретичні положення, висновки і про-позиції сприяють підвищенню ефективності діяльності правоохоронних органів стосовно формування та використання доказів у кримінальному судочинстві. Вони можуть бути реалізовані у науково-дослідній сфері в якості підґрунтя для подальшого опрацювання проблеми теорії доказів; правотворчій – під час вдо-сконалення Кримінального процесуального кодексу України; правоохоронній – з метою удосконалення слідчої та судової практики; навчальному процесі – при викладанні курсів кримінального процесу, криміналістики, теорії судового пі-знання та теорії судових доказів тощо.
Результати дисертаційного дослідження впроваджені у навчальний процес Навчально-наукового інституту права та психології Національної академії вну-трішніх справ (акт впровадження від 22 червня 2012 р.), у практичну діяльність місцевих судів та апеляційного суду Чернівецької області (акт впровадження від 28 березня 2012 р.), а також судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (акт впровадження від 20 липня 2012 р.).
Особистий внесок здобувача. Теоретичні висновки і результати дисерта-ційного дослідження отримано на підставі особистих досліджень. Для аргумен-тації окремих положень роботи використовувалися наукові праці інших вчених, на які зроблено посилання. Дисертація є самостійною науковою працею.
Апробація результатів дисертації. Положення і висновки дисертації роз-глядалися на засіданнях кафедри криміналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Результати дослідження оприлюднені на наукових конференціях, зокрема: міжнародна науково-практична конференція «Актуальні питання державотво-рення в Україні очима молодих учених» (м. Київ, 23 – 24 квітня 2009 р., 23 кві-тня 2010 р., 21 квітня 2011 р.); ІІ міжвузівська науково-теоретична конференція «Правові реформи в Україні» (м. Київ, 21 жовтня 2010 р.); міжнародна науково-практична конференція «Верховенство права, права і свободи людини і грома-дянина, присвячена Міжнародному дню прав людини (м. Київ, 22 грудня 2010 р.); міжвузівська-науково теоретична конференція «Правова реформа в Україні: сучасний стан та перспективи» (м. Київ, 28 квітня 2011 р.); міжнародна наукова конференція «Актуальні проблеми прав людини, держави та правової системи» (м. Львів, 6 – 8 травня 2011 р.); міжнародна науково-практична конференція «Вплив юридичної науки на розвиток міжнародного та національного законо-давства» (м. Харків, 12 – 13 квітня 2012 р.); міжнародна науково-практична конференція «Тенденції та пріоритети реформування законодавства України» (м. Запоріжжя, 30 червня 2012 р.).
Публікації. Основні теоретичні положення і практичні рекомендації про-веденого дисертантом дослідження знайшли відображення у семи публікаціях, три з яких в наукових статтях у фахових виданнях та чотири у вигляді тез, що опубліковані у відповідних збірниках матеріалів наукових конференцій.
Структура дисертації зумовлена її метою і завданнями. Вона складається з вступу, трьох розділів, які містять вісім підрозділів, висновків, списку вико-ристаних джерел. Загальний обсяг дисертації – 216 сторінок, із яких список використаних джерел (252 найменування) на 22 сторінках та додатки на 3 сто-рінках.

Список літератури

ВИСНОВКИ

1. Частину 1 ст. 84 «Докази» КПК викласти у такій редакції: «Доказами у кримінальному провадженні є отримані у передбаченому цим Кодексом порядку фактичні дані, на підставі яких суд з участю сторін встановлює наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню».
2. На думку автора найбільш раціональною є класифікація доказів з їх по-ділом на чотири групи: 1) за джерелом одержання відомостей: первинні та по-хідні докази; 2) по відношенню до предмета обвинувачення: обвинувальні та виправдувальні докази; 3) по відношенню до обставин, що підлягають доказу-ванню: прямі та непрямі докази; 4) за механізмом формування та носієм дока-зової інформації: особисті докази та докази, що містяться в об’єктах матеріаль-ного світу (предмети і документи).
3. Недосконалою є ст. 97 «Показання з чужих слів» КПК 2012 р., якою пе-редбачено можливість в якості доказів використовувати показання з чужих слів, визначаючи при цьому, що показанням з чужих слів є висловлювання, здійснене в усній, письмовій або іншій формі щодо певного факту, яке ґрунтується на поясненні іншої особи та ч. 2 ст. 97 відповідно до якої суд має право визнати допустимим доказом показання з чужих слів незалежно від можливості допита-ти особу, яка надала первинні пояснення, у виняткових випадках, якщо такі по-казання є допустимим доказом згідно з іншими правилами допустимості доказів.
Адже правила передбачені у цій статті можуть бути істотною перепоною для встановлення істини у справі, оскільки, особа, яка даватиме показання з чужих слів, не може нести відповідальність за їх неправдивість. А використання чуток, якими за своєю суттю можуть бути показання з чужих слів, є непри-пустимим при розслідуванні злочинів, оскільки обвинувачення повинно ґрун-туватися на доказах, достовірність яких можливо перевірити. Як наслідок, це може призвести до обмовлення завідомо невинних осіб, що у свою чергу приз-веде до неправильного вирішення питання про винуватість чи невинуватість особи у вчиненні злочину, а також до прямого порушення загальних засад кри-мінального провадження.
З урахуванням викладеного, ст. 97 «Показання з чужих слів» слід доповни-ти нормою: «Не можуть бути доказами показання з чужих слів, джерело яких невідоме. Якщо показання базуються на повідомленнях інших осіб, то ці особи повинні бути також допитані».
4. Обґрунтовується необхідність главу 4 «Докази і доказування» КПК 2012 р. доповнити статтею «Перевірка доказів» та викласти її у такій редакції: «Слі-дчий, прокурор, суд здійснює перевірку доказів та їхніх джерел аналізуючи ко-жен з них окремо, порівнюючи з іншими доказами та їхніми джерелами, а також шляхом проведення нових або повторних слідчих дій».
5. Проблемним вбачається скасування такої стадії кримінального процесу, як порушення кримінальної справи. Адже оскільки досудове розслідування розпочинається з моменту внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань (ч. 2 ст. 214 КПК 2012 р.), то при цьому постанова про порушення кримінальної справи не складається, що, з одного боку, робить неможливим оскарження факту її порушення, а з іншого – заява про вчинення злочину може не підтвердитися, але правоохоронні органи будуть зобов’язані проводити розслідування значної кількості справ, які не матимуть судової перспективи. Як наслідок може скластися ситуація, за якої слідчі будуть вимушені перевіряти найабсурдніші заяви про злочин, у той час, коли відповідного слідчого реагування вимагатиме розслідування тяжких та особливо тяжких злочинів, а це може призвести лише до того, що більшість заяв та повідомлень про злочин взагалі не будуть прийматися та вноситися до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
6. Потребують корегування положення КПК, згідно з якими, з одного боку декларується рівність сторін в отриманні (збиранні) доказів, а з іншого – згідно ч. 3 ст. 93 КПК сторона захисту позбавлена права самостійно проводити слідчі дії і таким чином збирати докази.
7. Концепція закладена в основу КПК 2012 р. щодо функції та повноважень прокурора на досудовому слідстві не відповідає положенням Конституції України і не може бути прийнятною, оскільки невирішеним залишається пи-тання відокремлення функції кримінального переслідування від функції проце-суального керівництва за проведенням досудового розслідування. Хоча КПК і передбачає створення Державного бюро розслідування України, однак правовий статус цього слідчого органу на законодавчому рівні не визначений і досі.
8. Невизначеним лишається спосіб погодження прокурором ініціатив чи процесуальних рішень слідчого, що унеможливлює з’ясування зацікавленою особою чиї дії чи бездіяльність (у разі непогодження прокурором) він має оска-ржувати до суду – слідчого чи прокурора. Залучення прокурора, зважаючи на існуючий конституційний статус органів прокуратури, до такої форми проку-рорського процесуального керівництва слідством робить його упередженим та зацікавленим у результатах як досудового, так і судового слідства, що супере-чить принципу змагальності і рівності сторін.
9. В главі другій КПК 2012 р. передбачено пасивну роль суду в ході розг-ляду справи, що суперечить ст. 2 КПК, оскільки не сприяє встановленню істини у справі, а тому її необхідно доповнити статтею, яка б містила норму такого змісту: «Суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з’ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з влас-ної ініціативи.
Суд повинен запропонувати учасникам кримінального провадження подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не ви-стачає».
10. Оскільки при прийнятті процесуального рішення необхідно оцінювати, як докази так і їх процесуальні джерела, то недоліком ч. 1 ст. 94 «Оцінка дока-зів» КПК 2012 р. є те, що виходячи з її змісту, оцінюються лише докази, а про оцінку процесуальних джерел доказів тут не йдеться.
З урахуванням викладеного ч. 1 ст. 94 «Оцінка доказів» КПК 2012 р. доці-льно викласти у новій редакції: «Слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупере-дженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, дос-товірності, а сукупність зібраних доказів – з точки зору достатності та взає-мозв’язку для прийняття відповідного процесуального рішення, а критеріями оцінки їхніх процесуальних джерел є: допустимість їх використання та повнота відомостей, що в них містяться».
11. Норма, закріплена в ч. 1 ст. 94 «Оцінка доказів» є суперечливою, оскі-льки за логікою КПК 2012 р. оцінку зібраним доказам має давати лише суд, на що вказує і ч. 1 ст. 89 «суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення», а зазначена но-рма ст. 94 визначає, що суб’єктами оцінки доказів можуть бути і слідчий, і про-курор.
12. Норми КПК 2012 р. щодо недопустимості доказів необхідно доповнити положеннями про те, що суд зобов’язаний визнати докази недопустимими якщо вони отримані: 1) неналежним суб’єктом внаслідок порушення вимог закону про підслідність; 2) із джерел доказів не зазначених у КПК; 3) за допомогою слідчих дій, не передбачених КПК; 4) на підставі недопустимого доказу («плоди отруєного дерева»); 5) у результаті показань з чужих слів, джерело яких не ві-доме; 6) із порушенням інших вимог КПК, що ставить під сумнів достовірність доказової інформації.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Актовыя книги Полтавскаго городового уряда XVII–го вhка. Под ред. Модзалевского В.Л. – Черниговъ, 1912. – Вып. 1. – 124 с.
2. Актовая книга Стародубскаго городового уряда 1693 года. Под ред. В. Л. Модзалевского. – Чернигов, 1914. – 136 с.
3. Алейников Г. Про надання права самостійної діяльності адвоката-захисника по збиранню доказів у кримінальному процесі України / Г. Алейников // Право України. – 2002. – № 10. – С. 100 – 105.
4. Алексеев Н.С. Обсуждение спорных вопросов теории доказательств в советском уголовном процессе / Н.С. Алексеев, В.П. Божьев, М.А.Чельцов // Соц. законность. – 1965. – № 2. – С. 95 – 98.
5. Алексеев Н.С. Очерк развития науки советского уголовного процесса / Н.С. Алексеев, Л.Д. Кокорев, В.Г. Даев. – Воронеж: Изд-во Воронеж. ун-та, 1980. – 160 с.
6. Альперт С.А., Стремовский. В.А. Возбуждение уголовного дела органа-ми милиции / С.А. Альперт, В.А. Стремовский. – Х.: Изд-во Харьк. ун-та, 1957. – 30 с.
7. Атмажитов В.М., Бобров В.Г. Оперативно-розыскные мероприятия: ак-туальные вопросы теории и практики // Государство и право. – 2005. – № 3. – С. 23 – 31.
8. Ароцкер Л.Е. Использование данных криминалистики в судебном раз-бирательстве / Л.Е. Ароцкер. – М.: Юрид. лит., 1964. – 223 с.
9. Арсеньев В.Д. Вопросы общей теории судебных доказательств в советс-ком уголовном процессе: монография / В.Д. Арсеньев. – М.: Юрид. лит., 1964. – 180 с.
10. Арсеньев В.Д. Доказывание фактических обстоятельств в советском уголовном процессе: автореф. дис. на соиск. уч. степени докт. юрид. наук.: спец. 12.00.09 / В.Д. Арсеньев. – М., 1967. – 23 с.
11. Бандурка С.О. Реалізація органами досудового розслідування процесу-альних повноважень / автореф. дис... канд. юрид. наук. спец.: 12.00.09 / С.О. Бандурка. – Запоріжжя., 2011. – 19 с.
12. Барабаш А.С. Природа российского уголовного процесса, цели уголов-но-процессуальной деятельности и их установление. – СПб: Издательство Р.Асланова «Юридический центр Пресс», 2005. – 257с.
13. Бедняков Д.И. Непроцессуальная информация и расследование престу-плений / Д.И. Бедняков. – М.: Юрид. лит., 1991. – 208 с.
14. Белкин Р.С. История советской криминалистики. Этап возникновения и становления науки (1917 – 1930-е годы) / Р.С. Белкин, А.И. Винберг. – М. 1973. – С. 5.
15. Белкин А.Р. Теория доказывания: науч.-метод. пособие / А.Р. Белкин. – М.: НОРМА, 1999. – 429 с.
16. Белкин Р.С. Криминалистика: проблемы, тенденции, перспективы. Об-щая и частные теории / Р.С. Белкин. – М.: Юрид. лит., 1987. – 302 с.
17. Белкин Р.С. Курс советской криминалистики / Р.С. Белкин. – М.: Ака-демия МВД СССР, 1978. – Т. 2. – 410 с.
18. Белкин Р.С. Собирание, исследование и оценка доказательств: сущность и методы / Р.С. Белкин. – М.: Наука, 1966. – 295 с.
19. Бентам И. О судебных доказательствах / И. Бентам. – К.: Типография М.П. Фрица 1876. – С. 133 – 134.
20. Бернхем В. Вступ до права та правової системи США / В. Бернхем. – К.: Україна, 1999. – 542 с.
21. Біленчук П.Д., Головач В.В., Салтевський М.В. та ін. Криміналістика: підручник / П.Д. Біленчук, В.В. Головач, М.В. Салтевський та ін – К.: Укр. правнч. фундація: Право, 1997. – 256 с.
22. Бойко І.Й. Держава і право Гетьманщини / І.Й. Бойко. – Львів: Світ, 2000. – 110 с.
23. Будзилович І. Особливості розвитку державності, права і функцій цер-кви у Київській Русі (аналітичний нарис) // Право України. – 1999. – № 1. – С. 126 – 132.
24. Буринский Е. Ф. Судебная экспертиза документов / Е.Ф. Буринский.
– Санкт-Петербург: Труд, 1903. – 368 с.
25. Быховский И.Е. Об актуальных вопросах совершенствования процес-суальной регламентации следственных действий / И.Е Быховский. // Актуальные проблемы совершенствования проведения следственных действий: сб. науч. трудов. – Ташкент: Ташкент. высш. школа МВД СССР, 1982. – С. 3 – 11.
26. Васильев А.Н. Следственная тактика / А.Н. Васильев. – М.: Юрид. лит., 1976. – 200 с.
27. Варфоломеєва Т.В. Процесуальні, криміналістичні та етичні аспекти захисту / Т.В. Варфоломеєва // Вісник Академії правових наук України, 2002. – №3. – С. 141 – 151.
28. Варфоломеева Т.В. Защита в уголовном судопроизводстве / Т.В. Вар-фоломеева // Институт адвокатуры при Киевском университете имени Тараса Шевченко. – К., 1998. – 204 с.
29. Варфоломеева Т.В. Криминалистика и профессиональная деятельность за щитника / Т.В. Варфоломеева. – К.: Вища школа, 1987. – 151 с.
30. Винберг А.М. Криминалистика / А.М. Винберг, Б.М. Шавер. – М.: Юрид. лит., 1962. – 309 с.
31. Владимиров Л.В. Учение об уголовных доказательствах / Л.В. Влади-миров. – СПб., 1910. – 295 с.
32. Владимирский-Буданов М.Ф. Обзор истории русского права / М.Ф Владимирский-Буданов. – Ростов-на-Дону: Феникс, 1995. – 639 с.
33. Власов А.А. Структура и виды уголовно-процессуальных действий на стадии предварительного расследования: учеб. пособие / А.А. Власов. – М., 1990. – 21 с.
34. Волынская О.В. Доказывание истины в уголовном процессе / О.В. Волынская // Вестник МВД РФ. – 1999. – № 3 – 4. – С. 127 – 130.
35. Вульферт А. Реформа предварительного следствия / А. Вульферт. – М.: Типография А.И. Мамонтова и Ко, 1881. – 226 с.
36. Выдря М.М. Вещественные доказательства в советском уголовном процессе / М.М. Выдря. – М.: Госюриздат, 1955. – 118 с.
37. Вышинский А.Я. Теория судебных доказательств в советском праве / А.Я. Вышинский – М.: Госюриздат, 1950. – 308 с.
38. Галаган В.И. Использование следователем информации на первонача-льном этапе расследования: автореф. дис. на соискание научн. степени канд. юрид. наук: спец. 12.00.09 / В.И. Галаган. – К., 1992. – 24 с.
39. Гмирко В.В. Кримінально-процесуальні докази: поняття, структура, ха-рактеристика, класифікація: конспект проблемної лекції / В.В. Гмирко. – Дніп-ропетровськ: АДМСУ, 2002. – 63 с.
40. Гмирко В. Легальне визначення «загального» поняття доказів: чи зберігати у новому КПК / В. Гмирко // Право України. – 2003. – № 11. – С. 101 – 106.
41. Горбачов О. Слідчі дії: термінологія, поняття, види / О. Горбачов // Ві-сник Академії правових наук України. – Х., 1997. – Вип. 2. – С. 125 – 131.
42. Горский Г.Ф., Кокорев Л.Д., Элькид П.С. Проблемы доказательств в советском уголовном процессе / Г.Ф Горский, Л.Д. Кокорев, П.С. Элькид. – Во-ронеж: Издательство Воронежского университета, 1978. – 303 с.
43. Грамович Г.И. Проблемы теории и практики эффективного применения специальных знаний и научно-технических средств в раскрытии и расследовании преступлений: автореф. дис. на соиск. уч. степени докт. юрид. наук: спец. 12.00.09 / Г.И. Грамович – К. 1989 – 44 с.
44. Греков Б.Д. «Русская Правда» и ее славянское окружение / Б.Д. Греков. – М.: Госполитиздат, 1953. – 568 с.
45. Гродзинский М.М. Доказательства в советском уголовном процессе / М.М. Гродзинский // Государственный обвинитель в советском суде. – М., 1954. – С. 11 – 12.
46. Грозовський І.М. Право Нової Січі (1734 – 1775 p.p.): навч. посібник / І.М. Грозовський. – Х.: Вид-во ун-ту внутр. справ, 2000. – 108 с.
47. Грошевий Ю.М., Стахівський С.М. Докази і доказування у криміналь-ному процесі: наук.-прак. пос. / Ю.М. Грошевий, С.М. Стахівський. – К.: КНТ, Видавець Фурса С.Я., 2006. – 272 с.
48. Грошевий Ю.М., Хотенець В. М. Кримінальний процес України / Ю.М. Грошевий., В.М. Хотенець. – Х.: Право. – 2000. – 494 с.
49. Гузела М. Проблемні питання активності суду в змагальному криміна-льному процесі / Вісник Львівського університету. Серія юридична. 2012. Ви-пуск 55. – С. 273 – 279.
50. Даль В. Толковый словарь живого великорусского языка: В 4 т. – М.: Русский язык, 1990. – Т. 3. – 555 с.
51. Дерев’янко І.М. Оперативно-розшукове забезпечення доказування у кримінальних справах про шпигунство: монографія / І.М. Дерев’янко. – К.: ТОВ «Оберіг, 2011. – 192 с.
52. Дерев’янко І.М. Щодо проблем використання припущень під час дока-зування у кримінальних справах // Вісник Національної академії прокуратури України – 2010. – №4. – С. 72 – 76.
53. Деятельность экспертно-криминалистических подразделений органов внутренних дел по применению экспертно-криминалистических методов и средств в раскрытии и расследовании преступлений / под ред. В.А. Снеткова: учеб. пособие. – М.: ЭКЦ МВД России, 1996. – 98 с.
54. Ділова документація Гетьманщини XVIII ст. – К.: Наукова думка, 1993. – 392 с.
55. Доля Е.А. Использование в доказывании результатов оперативно-розыскной деятельности / Е.А. Доля. – М.: Спарк, 1996. – 120 с.
56. Доронін І.М. Документи як вид доказів у кримінальному процесі Украї-ни: монографія / І.М. Доронін. – К.: Видавець Паливода А.В., 2006. – 144 с.
57. Духовский М.В. Русский уголовный процесс: Издание для студентов / М.В. Духовский. – М.: Тип. А.П. Поплавского, 1910. – 272 с.
58. Дювернуа Н. Источники права и судов древней Руси / Н. Дювернуа – М.: Печатано в Университетской Типографии (Катков и К), на Страстном буль-варе, 1869. – 415 с.
59. Європейська хартія регіональних мов або мов меншин від 5 листопада 1992 р. // Офіційний сайт Верховної Ради України www.rada.gov.ua
60. Зейкан Я.П. Захист у кримінальній справі. Науково-практичний посіб-ник / Я.П. Зейкан – К.:Вища школа, 2002. – 271 с.
61. Зібрання законодавства України. Офіційне видання. Т. 4. – К.: Видав-ничий Дім «Ін Юре», 2000. – 4 (ПВР) 6. – С. 3 – 13.
62. Золотых В.В. Проверка допустимости доказательств в уголовном про-цессе / В.В. Золотых – Ростов-на-Дону: Феникс, 1999. – 288 с.
63. Іщенко В. Принцип допустимості і достатності засобів кримінально-процесуального доказування / В. Іщенко // Право України. – 2003. – № 7. – С. 90 – 93.
64. Іщенко А.В., Ієрусалимов І.О., Удовенко Ж.В. Теорія і практика кримі-налістичного забезпечення процесу доказування в розслідуванні злочинів: навч. посіб. / А.В. Іщенко, І.О. Ієрусалимов, Ж.В. Удовенко. – К. Центр учбової літе-ратури, 2007. – 160 с.
65. Іщенко А.В., Марченко А.Б.Слідчі помилки: сутність, методи дослі-дження та шляхи запобігання: Монографія. / А.В. Іщенко, А.Б. Марченко. – Лу-ганськ: РВВ ЛДУВС ім. Е.О. Дідоренка, 2010. – 216 с.
66. История законодательства СССР и РСФСР по уголовному процессу 1955 – 1991 г.г.: Сборник правовых актов / Отв. ред. Р.Х. Якупов, сост. В.Н. Га-лузо. – М.: Спарк, 1997. – 800 с.
67. Егоров Н.Н. Собирание доказательств в структуре процесса / Н.Н. Егоров // Российский следователь. – 2004. – № 3. – С. 18 – 21.
68. Жалинский А., Рёрихт А. Введение в немецкое право / А. Жалинский, А. Рёрихт. – М.: Спарк, 2001. – 744 с.
69. Капліна О.В. Правозастосовне тлумачення норм кримінально-процесуального права: монографія / О.В. Капліна. – Х.: Право, 2008. – 296 с.
70. Кларк Р. Преступность в США. Замечания по поводу ее природы, при-чин предупреждения и контроля. – М.: Книжная находка, 2002. – 420 с.
71. Кипнис Н.М. Допустимость доказательств в уголовном судопроиз-водстве / Н.М. Кипнис.  М.: Юрист, 1995. – 128 с.
72. Кірмач Л.А. Доказування як метод пізнання в процесі розслідування злочинів / дис. ... канд. юрид. наук. спец.: 12.00.09 / Л.А. Кірмач. – Запоріжжя., 2003. – 198 с.
73. Конституція України від 28 червня 1996 р. // Офіційний сайт Верховної Ради України www.rada.gov.ua
74. Кодекс адміністративного судочинства України від 6 липня 2005 р. // Офіційний сайт Верховної Ради України www.rada.gov.ua
75. Кодекс про адміністративні правопорушення України від 7 грудня 1984 р. // Офіційний сайт Верховної Ради України www.rada.gov.ua
76. Коваленко Є.Г. Теорія доказів у кримінальному процесі України: під-ручник / Є.Г. Коваленко. – К.: Юрінком Інтер, 2006 – 632 с.
77. Коваленко Є.Г., Гончар М.М. Принцип всебічного, повного та об’єктивного дослідження обставин кримінальної справи: поняття та зміст / Є.Г. Коваленко, М.М. Гончар // Науковий вісник НАВСУ. – 1996. – № 1. – С. 244 – 250.
78. Ковальчук С.О. Роль суду в кримінальному судочинстві у світлі принципу змагальності сторін / С.О. Ковальчук // Наше право. – 2004 – № 1 – С. 45 – 52.
79. Колоколов Е. Правила и формы производства следствий, составленные по своду законов / Е. Колоколов. – М., 1849 – 165 с.
80. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод від 4 лис-топада 1950 р. // Офіційний сайт Верховної Ради України www.rada.gov.ua
81. Концепція вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів схвалена Указом Прези-дента України від 10 травня 2006 року N 361/2006 // Офіційний сайт Верховної Ради України www.rada.gov.ua
82. Концепція реформування кримінальної юстиції України затверджена Указом Президента України від 8 квітня 2008 року N 311/200 // Офіційний сайт Верховної Ради України www.rada.gov.ua
83. Костін М. Поняття «доказування» у кримінальному процесі України / М. Костін // Право України. – 2004. – № 1. – С. 143 – 146.
84. Котюк І. Слідчі дії як засіб розв’язання пізнавальних завдань у сфері судочинства / І. Котюк // Вісник Академії адвокатури України. – число 2 (15), 2009. – С. 15 – 19.
85. Котюк І.І. Теорія судового пізнання: монографія / І.І. Котюк. – К.: Ви-давничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2006. – 435 с.
86. Кореневский Ю.В. Актуальные проблемы доказывания в уголовном процессе / Ю.В. Кореневский // Государство и право. – 1999. – № 2. – С. 58 – 64.
87. Кореневский Ю.В. Доказывание в уголовном процессе (закон, теория, практика) / Ю.В. Кореневский // Доказывание в уголовном процессе: традиции и современность. – М.: Юристь, 2000. – 270 с.
88. Корчева Т.В. Проблеми діяльності захисника у досудовому проваджен-ні та в суді першої інстанції: Автореферат дис. ... к. ю. н.: 12.00.09 / Т.В. Корче-ва. – Х., 2006. – 20 с.
89. Криміналістика (криміналістична техніка): Курс лекцій / П.Д. Біленчук, А.П. Гель, М.В. Салтевський, Г.С. Семаков. – К.: МАУП, 2001. – 216 с.
90. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 р. // Офіційний сайт Верховної Ради України www.rada.gov.ua
91. Кримінально-процесуальний кодекс України від 28 грудня 1960 р. // Офіційний сайт Верховної Ради України www.rada.gov.ua
92. Кримінальний процесуальний кодекс України від 13 квітня 2012 р. // Офіційний сайт Верховної Ради України www.rada.gov.ua
93. Кримінальний процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар / за загальною редакцією професорів В.Г. Гончаренка, В.Т. Нора, М.Є. Шумила. – К.: Юстініан, 2012. – 1224 с.
94. Криминалистика: Учебник / Под. ред. А.Н. Васильев. – М.: Изд-во МГУ, 1989. – 494 с.
95. Кудин Ф.М., Костенко Р.В. Достаточность доказательств в уголовном процессе / Ф.М. Кудин, Р.В. Костенко – Краснодар: Изд-во Кубан. гос. аграрн. ун-та, 2000. – 160 с.
96. Кузнецов Н.П. Доказывание в стадии возбуждения уголовного дела / Н.П. Кузнецова. – Воронеж: Изд-во Воронеж. ун-та, 1983. – 117 с.
97. Кузьминець О., Калиновський В., Дігтяр П. Історія держави і права України / О. Кузьминець, В. Калиновський, П. Дігтяр. – К.: Україна, 2000. – 429 с.
98. Кузьмічов В.С. Слідча діяльність: характеристика та напрями удоско-налення: монографія / В.С. Кузьмічов, Ю.М. Чорноус. – К.: ЗАТ «НІЧЛАВА», 2005. – 448 с.
99. Ларин А.М. Расследование по уголовному делу. Организация и плани-рование / А.М. Ларин. – М.: Юрид. лит., 1970. – 237 с.
100. Левицкий О. Очерки народной жизни в Малороссии во второй поло-вине XVII в. // «Киевская Старина», 1901. – Т. 22. – Кн.1. – С. 181.
101. Линовский В. Опыт исторических розысканий о следственном уголо-вном судопроизводстве в России / В. Линовский. – Одесса: В типографии Л. Нитче, 1849. – 262 с.
102. Ллойд Л. Уайнреб Отказ в правосудии: Уголовный процесс в США / под общ. ред. В.М. Николайчика. – М.: Юрид. лит., 1985. – 191 с.
103. Лобанов А.П. Правоотношения адвоката-защитника со следователем и лицом, производящим дознание /А.П. Лобанов. – Тверь: Гос. Университет / ТОО «Шерна», 1994. – 110 с.
104. Лобойко Л.М. Кримінально-процесуальне право: підручник / Л.М. Лобойко. – К.: – Істина, 2010. – 496 с.
105. Лобойко Л.М. Кримінально-процесуальна регламентація слідчих дій: [монографія] / Л.М. Лобойко, А.П. Черненко. – Дніпропетровськ: Дніпроп. держ. ун-т внутр. справ, 2006. –168 с.
106. Лузгин И.М. Расследование как процесс познания: учеб. пособие / И.М. Лузгин. – М.: Высш. шк. МВД СССР, 1969. – 178 с.
107. Лукашенко В.Я. Криминалистические средства и методы представле-ния информации на предварительном следствии: автореф. дис. на соискание науч. степени канд. юрид. наук. спец.: 12.00.09 – К., 1992. – 19 с.
108. Лупинская П.А. Доказывание в советском уголовном процессе / П.А. Лупинская. – М.: Юрид. лит., 1966. – 159 с.
109. Лупинская П.А. Оценка доказательств. Уголовно-процессуальное пра-во / А.П. Лупинская. – М.: Юристъ, 1997. – 591 с.
110. Лунін С.В. Принцип змагальності сторін як конституційна гарантія справедливого судочинства в Україні: Автореф. дис...канд. юрид. наук: спец.12.00.10 / С.В.Лунін – К., 2011. – 19 с.
111. Ляш А.О. Кримінальний процес (Особлива частина): [навч. посіб. для дистанційного навч.] / А.О. Ляш. – К.: Ун-т «Україна», 2006. – 470 с.
112. Ляш А.О., Стахівський С.М. Докази і доказування у кримінальному судочинстві: навч. посіб. Відкр. міжнар. ун-т розвитку людини «Україна» / А.О. Ляш, С.М. Стахівський. – К.: Ун-т «Україна», 2006. – 186 с.
113. Маланчук П.М. Позитивні здобутки організації та законодавчої рег-ламентації правосуддя, що сформувалися у США [Електр. ресурс.]. – Режим доступу: http://lib.academy.sumy.ua/library/P_Visnik/Numbers/1_1_2008/1.7.1.pdf
114. Маланчук П. Проблеми здійснення захисту особи, яка притягається до кримінальної відповідальності / П. Маланчук // Підприємництво, господарство і право, 2002. – № 12. – С. 115 – 118.
115 .Маляренко В.Т. Перебудова кримінального процесу України в кон-тексті європейських стандартів: теорія, історія і практика: дис. … д-ра юрид. наук: 12.00.09 / В.Т. Маляренко; Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого. – Х. – 2005. – 449 с.
116. Маляренко В.Т. Конституційні засади кримінального судочинства / В.Т. Маляренко. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – 320 с.
117. Маляренко В.Т. Проблеми кримінального процесу України в контексті європейських стандартів: монографія / В.Т. Маляренко. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – 512 с.
118. Матюшин Б.Т. Общие вопросы оценки доказательств в судопроизвод-стве: Учебное пособие / Б.Т. Матюшин. – Хабаровск: Хабаровская высшая школа МВД СССР, 1987. – 70 с.
119. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права від 16 грудня 1966 р. // Офіційний сайт Верховної Ради України www.rada.gov.ua
120. Миньковский Г.М. Оценка доказательств. Научно-практический ком-ментарий к УПК Российской Федерации. Под ред. Божьева В.П. – М.: Спарк, 1997. – 592 с.
121. Миньковский Г. Следственные действия / Г. Миньковский // Теория доказательств в советском уголовном процессе. – М.: Юрид. лит., 1973. – 735с.
122. Мирошниченко Ю. Доказова діяльність суду в змагальному процесі / Юридичний Вісник України / Ю. Мирошниченко – 2010. – № 8 (764) [Елект-ронний ресурс]. – Режим доступу: www.yurincom.com/ua/legal_bulletin_of_Ukraine/archive
123. Михайленко А.Р. Возбуждение уголовного дела в советском уголов-ном процессе / А.Р. Михайленко. – Саратов: Изд-во Саратовского ун-та, 1975. – 151 с.
124. Михайленко А.Р. Расследование преступлений: законность и обеспе-чение прав граждан / Институт адвокатуры при Киевском национальном униве-рситете имени Тараса Шевченко / А.Р. Михайленко. – К.: Юринком Интер, 1999. – 445 с.
125. Михайленко П.П. Кримінальне право, кримінальний процес та кримі-нологія України (статті, доповіді, рецензії) / П.П. Михайленко. – К.: Генеза, 1999. – 942 с.
126. Михеенко М.М. Доказывание в советском уголовном судопроизводст-ве / М.М. Михеенко. – К.: Вища школа, 1984. – 134 с.
127. Михеєнко М.М., Нор В.Т., Шибіко В.П. Кримінальний процес України: Підручник. – 2-е вид., перероб. і доп. / М.М. Михеєнко, В.Т. Нор, В.П. Шибіко. – К.: Либідь, 1999. – 536 с.
128. Михеенко М.М. Презумпция невиновности и уголовно-процессуальная деятельность // Проблемы повышения качества уголовно-процессуальной деятельности в условиях перестройки / М.М. Михеенко. – Ижевск, 1989. – С. 34 – 35.
129. Михеєнко М.М. Проблеми розвитку кримінального процесу в Україні: Вибрані твори / М.М. Михеєнко. – К.: Юрінком Інтер, 1999.  240 с.
130. Молдован В.В., Молдован А.В. Порівняльне кримінально-процесуальне право: Україна, ФРН, Франція, Англія, США: навч. посібн / В.В. Молдован А. В. Молдован – К.: Юрінком Інтер, 1999. – 400 с.
131. Момотов В.В. Формирование русского средневекового права в IX – XIV в.в.: монография / В.В. Момотов. – М.: ЗЕРЦАЛО-М, 2003. – 416 с.
132. Музиченко П.П. Історія держави і права України: Навч. посіб. 2-е вид., випр. і доп. / П.П. Музиченко. – К.: Знання, КОО, 2000. – 662 с.
133. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. – К.: Каннон, А.С.К., 2002. – 1104 с.
134. Новий тлумачний словник української мови. У 3–х томах / Укл.: В.Яременко, О.Сліпушко. – Вид. 2-ге, випр. – К.: Аконіт, 2003. – Т. 2. – 926 с.
135. Нор В.Т., Багрій М.В. Використання непрямих доказів у кримінально-му судочинстві України: монографія / В.Т. Нор, М.В. Багрій. – Тернопіль: Пол-Інвест, 2011. – 206 с.
136. Нор В.Т. Проблеми теорії і практики судових доказів / В.Т. Нор. – Львів: Вища школа, 1978. – 111 с.
137. Ожегов С.И. Словарь русского языка: 70 000 слов /Ожегов С.И.; Ред. Н.Ю.Шведова 23-е испр. изд. – М.: Рус.яз., 1991.  916 с.
138. Орлов Ю.К. Основы теории доказательств в уголовном процессе: на-уч.-метод. пособие / Ю.К. Орлов. М.: Проспект, 2000. – 196 с.
139. Падох Я. Грунтовий процес Гетьманщини / Я. Падох – Львів: Діло, 1938. – 52 с.
140. Падох Я. Суди і судовий процес старої України / Я. Падох. – Нью-Йорк: Записки НТШ, 1990. – Т. 209. – 130 с.
141. Пашин С.А. Доказательства в российском уголовном процессе / С.А. Пашин // Состязательное правосудие: Тр. научн.-практ. лаборат., 1996. Вып. І. Ч. 2 – С. 315.
142. Пашкевич П.Ф. Объективная истина в уголовном судопроизводстве / П.Ф. Пашкевич. – М.: Госюриздат., 1961. – 171 с.
143. Пашук А.Й. Суд і судочинство на Лівобережній Україні в ХVII – ХVIII ст. (1648 – 1782) / А.Й. Пашук. – Львів: Вид-во Львівського ун-ту, 1967. – 179 с.
144. Петров И.В. Государство и право Древней Руси / И.В. Петров. – СПб.: Изд-во Михайлова В.А., 2003. – 412 с.
145. Петрухин И.Л. Состязательность и правосудие (к 100-летию Строго-вича) // Государство и право. – 1994. – № 10. – С. 128 – 137.
146. Пивоваров В.В., Щербина Л.І. Взаємодія слідчого з органами дізнання при провадженні досудового слідства у кримінальних справах: навчальний по-сібник / В.В. Пивоваров, Л.І. Щербина. – X.: Право, 2008. – 296 с.
147. План заходів із виконання обов’язків та зобов’язань України, що ви-пливають з її членства в Раді Європи затверджений Указом Президента України від 12 січня 2011 року № 24/2011 // Офіційний сайт Верховної Ради України www.rada.gov.ua
148. Побегайло Г.Д. Судебные прения в советском уголовном процессе / Г.Д. Побегайло. – М.: ВЮЗИ, 1982. – 39 с.
149. Погорецький М. А. Докази у кримiнальному процесi: проблемнi питан-ня / М. А. Погорецький // Часопис Нацiонального унiверситету «Острозька ака-демія». Серiя «Право». 2011. № 1(3): [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://lj.oa.edu.ua/articles/2011/n1/11pmappp.pdf
150. Погорецький М. А.Забезпечення змагальності на досудовому слідстві / М.А. Погорецький // Часопис Акад. адвокатури України. – 2008. – № 1 (1). – С. 68 – 71.
151. Полевой Н.С. Криминалистическая кибернетика / Н.С. Полевой. – М.: Изд-во МГУ. – 1982. – 208 с.
152. Попелюшко В.О. Функція захисту в кримінальному судочинстві України: монографія / В.О. Попелюшко. – Острог: Нац. ун-т «Остроз. акад.». 2009. – 634 с.
153. Права, за якими судиться малоросійський народ 1743. – К.: НАН України. Інститут держави і права ім. В.М. Корецького. Інститут археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського, 1997. – 547 с.
154. Про адвокатуру та адвокатську діяльність: Закон України від 5 липня 2012 р. // Офіційний сайт Верховної Ради України www.rada.gov.ua
155. Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини: Закон України від 23 лютого 2006 р. // Офіційний сайт Верховної Ради України www.rada.gov.ua
156. Про захист економічної конкуренції: Закон України від 11 січня 2001 р. // Офіційний сайт Верховної Ради України www.rada.gov.ua
157. Про оперативно-розшукову діяльність: Закон України від 18 лютого 1992 р. // Офіційний сайт Верховної Ради України www.rada.gov.ua
158. Про судову експертизу: Закон України від 25 лютого 1994 р. // Офі-ційний сайт Верховної Ради України www.rada.gov.ua
159. Развитие русского права во второй половине XIX – начале XX века / Под ред. Скрипилева Е.А. – М.: Наука, 1997. – 368 с.
160. Ратинов А.Р. Вопросы познания в судебном доказывании / А.Р. Рати-нов. // Советское государство и право. – 1964. – № 8. – С. 106 – 113.
161. Раткевич П. Зерцало правосудия / П. Раткевич. – Санкт-Петербург. – 1805. – 79 с.
162. Российское законодательство Х–ХХ веков: в 9 т. / под ред. О.И. Чистякова. – М.: Юрид. лит., 1984. – Т. 1: Законодательство Древней Руси. – 1984. – 432 с.
163. Российское законодательство Х–ХХ веков: в 9 т. / под ред. О.И. Чистякова. – М.: Юрид. лит., 1991. – Т. 8: Судебная реформа. – 1991. – 496 с.
164. Российское законодательство Х–ХХ веков. В 9 т. Законодательство периода становления абсолютизма / Отв. ред. А.Г. Маньков. – М.: Юрид. лит., 1986. – Т. 4. – 512 с.
165. Резник Г.М. Внутреннее убеждение при оценке доказательств / Г.М. Резник.  М.: Юрид. лит., 1977.  118 с.
166. Руководство для следователей / Под ред. Н. Селиванова, В. Снеткова. – М.: ИНФРА-М, 1998. – 732 с.
167. Савонюк Р.Ю., Конопльов В.В. Органи досудового розслідування України: навч. посіб / Р.Ю. Савонюк, В.В. Конопльов. – Сімферополь: ДОЛЯ, 2009. – 108 с.
168. Свердлов М.Б. От Закона Русского к Русской Правде / М.Б. Свердлов – М.: Юрид. лит., 1988. – 174 с.
169. Селиванов Н.А. К вопросу о понятии и системе криминалистики / Н.А. Селиванов // Вопросы борьбы с преступностью. – М.: Юрид. лит., 1977. – Вып. 26. – С. 100 – 110.
170. Сівочек С. Аналіз поняття доказу в кримінальному процесі України / С. Сівочек // Право України. – 2001. – № 9. – С. 76 – 79.
171. Сівочек С.М. Оцінка джерел доказів у кримінальному процесі: Авто-реф. дис. ... канд. юрид. наук. спец.: 12.00.09 – К. 2003. –17 с.
172. Сибилев Н.В. Допустимость доказательств в советском уголовном процессе / Н.В. Сибилева. – К., 1990. – 96 с.
173. Сиза Н.П. Суд і кримінальне судочинство України в добу Гетьманщи-ни / Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. cпец.: 12.00.09 / Н.П. Сиза – К., 2002. – 19 с.
174. Скакун О.Ф. Теорія держави і права / О.Ф. Скакун. – Х.: Консум, 2001. – 655 с.
175. Слабченко М. Судівництво на Україні XVII–XVIII ст. / М. Слабченко – Х., 1919. – 38 с.
176. Следственная работа органов внутренних дел / Под общ. ред. П.П. Михайленко. – К.: Редакционно-издательский отдел МВД УССР, 1971. – 175 с.
177. Словник-довідник / За ред. О.М. Мироненка. – К.: Либідь, 1997. – 560 с.
178. Словник іншомовних слів: 23000 слів та термінологічних словосполу-чень / Київська МДА; Л.О. Пустовіт, О.І. Скопненко, Г.М. Сюта та ін. – К.: До-віра – УНВЦ «Рідна мова», 2000. – 1018 с.
179. Спасович В.Д. О теории судебно-уголовных доказательств в связи с судоустройством и судопроизводством / В.Д. Спасович. – СПб.: Типогр. Прави-тельствующего Сената, 1861. – 432 с.
180. Советский уголовный процесс / Под общ. ред. М.И. Бажанова, Ю.М. Грошевого. – К.: Вища школа, 1983. – 439 с.
181. Советский уголовный процесс / Под ред. Н.С. Алексеева и В.З Лука-шевича. – Л.: Изд-во Ленинградского университета, 1989. – 472 с.
182. Суд і судочинство на українських землях у ХIV – ХVI ст. / За заг. peд. П. Музиченка. – Одеса: Астропринт, 2000. – 180 с.
183. Спасович В.Д. О теории судебно-уголовных доказательств в связи с судоустройством и судопроизводством / В.Д. Спасович В.Д. – М.: ЛексЭст, 2001. – 112 с.
184. Статути Великого князівства Литовського: у 3 т. / С.В. Ківалов (ред.) – Одеса: Юридична література, 2002. – Т. 2: Статут Великого князівства Литов-ського 1566 року. – 2002. – 558 с.
185. Статути Великого князівства Литовського: у 3 т. / С.В. Ківалов (ред.) – Одеса: Юридична література, 2002. – Т. 3, кн. 1: Статут Великого князівства Литовського 1588 року. – 2002. – 666 с.
186. Статут Великого княжества Литовского 1529 года. – Минск: Изд-во АН БССР, 1960. – 253 с.
187. Стахівський С.М. Теорія і практика кримінально-процесуального дока-зування: моногр. / С.М. Стахівський; Нац. акад. внутр. справ. – К., 2006. – 272 с.
188. Стецовский Ю.И., Ларин А.М. Конституционный принцип обеспечения обвиняемому права на защиту / Отв. ред. Кашепов В.П. – М.: Наука, 1988. –320 с.
189. Стецовский Ю.И., Халиулин А.Г. Обеспечение конституционного права обвиняемого на защиту на предварительном следствии. // Вопросы уголовного процесса и криминалистики. – М., 1994. – С. 68.
190. Стецовский Ю. Ходатайства защитника // Советская юстиция. – 1974. – № 3. – С. 21.
191. Стратонов В.М. Криміналістична теорія пізнавальної діяльності: мо-нографія В.М. Стратонов. – Х.: Видавництво Херсонського державного універ-ситету, 2009. – 440 с.
192. Строгович М.С. Курс советского уголовного процесса / М.С. Строго-вич. – М.: Наука, 1968. – Т. 1. – 470 с.
193. Строгович М.С. Курс советского уголовного процесса. Основные по-ложения науки советского уголовного процесса / М.С. Строгович – М.: Наука, 1970. – Т. 2. – 516 с.
194. Строгович М.С. Материальная истина и судебные доказательства в советском уголовном процессе / М.С. Строгович. – М.: Изд-во Акад. наук СССР, 1955. – 384 с.
195. Тальберг Д.Г. Уголовное судопроизводство / Д.Г. Тальберг. – Яросла-вль: Тип. Губ. земск. управы, 1883. – 307 с.
196. Тертишник В.М. Кримінально-процесуальне право України / В.М. Те-ртишник. – 4-те вид., доп. і переробл. – К.: А.С.К., 2003. – 1120 с.
197. Тертишник В.М. Кримінально-процесуальне право України / В.М. Те-ртишник. – К. Юрінком Інтер, 1999. – 576 с.
198. Тертышник В.М. Нетрадиционные способы и формы собирания и ис-следования доказательств при расследовании преступлений: учеб. пособие / В.М. Тертышник. – Х.: Харьк. ин-т внутр. дел, 1994. – 164 с.
199. Тертышник В.М., Слинько С.В. Теория доказательств / В.М. Тертиш-ник, С.В. Слинько. – Х.: Арсис, 1998. – 256 с.
200. Тертышник В.М. Уголовный процесс: учеб. пособие / В.М. Тертыш-ник. – 2-е изд, перераб. и доп. – Х.: Арсис, 1999. – 397 с.
201. Теория доказательств в советском уголовном процессе. Изд 2-е / Под ред. Жогина Н.В. – М.: Юрид. лит., 1973. – 735 с.
202. Тлумачний словник української мови: Понад 12000 статей (близько 40000 слів) / За ред. д-ра філологічних наук, проф. В.С. Калашника. – 2-ге вид., випр. і доп. – Х.: Прапор, 2004. – 992 с.
203. Толкачова Н.Є. Звичаєве право: навчальний посібник. – К.: Видавни-чо-поліграфічний центр «Київський університет», 2006. – 367 с.
204. Тригулова А.Х. Экспертное исследование как процесс познания: авто-реф. дис. на соискание научн. степени канд. юрид. наук: спец. 12.00.09 / А.Х. Тригулова. – Х. 1987. – 27 с.
205. Треушников М.К. Относимость и допустимость доказательств в совет-ском гражданском процессе / М.К. Треушников. – М.: Юрид. лит., 1981. – 112 с.
206. Трусов А.И. Основы теории судебных доказательств: краткий очерк / А.И. Трусов. – М.: Госюриздат, 1960. – 176 с.
207. Уголовный процесс: Учебник для вузов / под. ред. В.П. Божьева. – М.: Спарк, 2000. – 574 с.
208. Уголовный