ФОРМУВАННЯ ТА РЕАЛІЗАЦІЯ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ ЩОДО ЗАКОРДОННОГО УКРАЇНСТВА

Короткий опис

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ
ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ

На правах рукопису

Попок Андрій Андрійович

УДК 351:8:37 (477)

ФОРМУВАННЯ ТА РЕАЛІЗАЦІЯ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ
ЩОДО ЗАКОРДОННОГО УКРАЇНСТВА

25.00.02 – механізми державного управління

Дисертація
на здобуття наукового ступеня доктора наук з державного управління

Науковий консультант –
Трощинський Володимир Павлович
доктор історичних наук, професор

КИЇВ – 2010

ЗМІСТ
ВСТУП……………………………………………………………………………….4
РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ ЩОДО ЗАКОРДОННОГО УКРАЇНСТВА
1.1. Концептуалізація феномену закордонного українства в категоріальному та критеріальному аспектах .................................................................................................17
1.2. Закордонне українство як наукова проблема державної політики: аналіз літератури та джерел ........................................................................................................37
1.3. Співвідношення дефініцій „взаємодія”, „державна політика”, „державне управління”, „державне регулювання” з погляду упорядкування взаємовідносин України з закордонним українством ..............................................................................47
Висновки до першого розділу …………..…………………..…………………..55
РОЗДІЛ 2 ШЛЯХИ ТА ЕТАПИ ФОРМУВАННЯ ЗАКОРДОННОГО УКРАЇНСТВА: ІСТОРИЧНІ ТА ПОЛІТИКО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ
2.1. Особливості виникнення та еволюції закордонної української громади……………………………………………………………………..…….….….57
2.2. Географія розселення закордонних українців …………….…………..…..114
2.3. Політико-правовий статус закордонних українців у країнах проживання………………………………………………………………………..…..119
Висновки до другого розділу …………………………………………………..146
РОЗДІЛ 3 ТИПОЛОГІЯ ЗАКОРДОННОГО УКРАЇНСТВА В КОНТЕКСТІ ВИЗНАЧЕННЯ ЗАВДАНЬ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ ЩОДО ЙОГО ОСНОВНИХ СКЛАДОВИХ
3.1. Західна українська діаспора……………………………………………..…148
3.2. Східна українська діаспора……………………………………………..…. 195
3.3. Новітня трудова міграція ………………………………………………..…238
Висновки до третього розділу ……………………………………………..…256
РОЗДІЛ 4 МЕХАНІЗМИ ФОРМУВАННЯ ТА ЗДІЙСНЕННЯ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ ІСТОРИЧНОЇ БАТЬКІВЩИНИ ЩОДО СПІВВІТЧИЗНИКІВ ЗА КОРДОНОМ: ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД
4.1. Історична зумовленість політико-правового унормування життєдіяльності системи „історична батьківщина – співвітчизники за кордоном” ……………….....258
4.2. Сучасні практики країн Центральної та Східної Європи …………………269
4.3. Досвід країн колишнього СРСР ……………………………………..…..….285
Висновки до четвертого розділу …………………………………………..….298
РОЗДІЛ 5 ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ВЗАЄМОДІЇ УКРАЇНИ ІЗ ЗАКОРДОННИМ УКРАЇНСТВОМ ТА ШЛЯХИ ЙОГО УДОСКОНАЛЕННЯ
5.1. Основні механізми державного регулювання зв’язків України із закордонним українством ……………………………………………………….…..301
5.2.Пріоритетні завдання щодо оптимізації нормативно-правового забезпечення співпраці України з закордонним українством ………………………………….…320
5.3.Шляхи реформування організаційно-функціональної структури державного регулювання взаємодії з закордонним українством .................................................344
Висновки до п’ятого розділу …………………………………………………353
ВИСНОВКИ………………………………………………………………..…...358
ДОДАТКИ ………………………………………………….………..…………364
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………….….. 371

ВСТУП

Актуальність теми дослідження.
Україна належить до числа держав, що мають численну діаспору. Нині за межами України, за різними оцінками, проживає від 7 до 16 млн. українців, тобто – майже третина українського етносу перебуває за межами своєї історичної батьківщини. По суті – це ще одна європейська держава.
Упродовж 1994-2004 років Україну щорічно полишали в середньому понад 111 тисяч осіб, які переважно виїздили на Захід у пошуках роботи. Втім, починаючи з 2005 р. спостерігається позитивне сальдо міграції, яке, щоправда, з 2008 р. знову пішло на спад. Це зумовило формування з їхнього числа нових специфічних діаспорних груп. Останніми роками для них характерне організаційне оформлення, створення аматорських колективів художньої самодіяльності, недільних шкіл, налагодження випуску газет (як правило, двомовних), які виходять украй неперіодично, тощо. Однак самотужки, без підтримки історичної батьківщини вони не в змозі всебічно задовольнити свої культурно-інформаційні та освітні запити. Проте й держава має бути безпосередньо зацікавлена у створенні відповідних умов для передачі етнічної інформації, об’єктивної і неупередженої обізнаності про життя в Україні, щоб, повертаючись додому, наші співвітчизники не відчували відчуженості та змогли б якнайшвидше інтегруватися в суспільні процеси.
Саме за таких обставин особливого значенння набуває державна політика щодо закордонного українства, спрямована, з одного боку, на сприяння адаптації в країнах поселення, забезпечення освітніх та культурно-інформаційних потреб, а з іншого – на пітримку різноманітних зв’язків з історичною батьківщиною, сприяння добровільному поверненню в Україну осіб з числа закордонних українців.
Сам факт існування діаспори урізноманітнює, збагачує та усталює українську присутність у світі. А розвиток усебічних культурних, наукових, економічних зв’язків з діаспорою необхідний, передусім, самій Україні, оскільки кожна зарубіжна українська громада є не лише джерелом знань про нашу державу, а й провідником політичного впливу в інтересах нашої держави в країні їхнього заселення.
Проте й закордонне українство почасти потребує захисту своїх прав з боку історичної батьківщини. Реалії засвідчують – для забезпечення прав національних меншин потрібні три складові:
• організованість та активність самої громади, готовність обстоювати власні інтереси;
• відповідна законодавча база країни замешкання;
• підтримка з боку історичної батьківщини.
До того ж третя складова суттєво впливає на перші дві. Саме тому від активності та послідовності політики нашої держави щодо сприяння процесам етнічного самовідтворення української діаспори, обстоювання її прав значною мірою залежатиме й подальша доля закордонного українства.
Говорячи про роботу із закордонним українством, варто було б не лише намагатися знайти власний оптимальний шлях спіробітництва, а й максимально врахувати наявний зарубіжний досвід у цій царині. Переважна більшість країн усім комплексом питань, пов’язаних зі співвітчизниками за кордоном, доручають займатися спеціально створеному державному органу або покладають ці функції на спеціально уповноважений орган. Відсутність цілісної політики дає змогу використовувати (або принаймні намагатися це робити) можливості діаспори у вузькопартійних чи вузькогрупових інтересах.
Конституційний обов’язок України (ст. 12 Основного Закону) щодо задоволення національно-культурних і мовних потреб закордонних українців зумовлює необхідність вироблення більш дійових механізмів підтримки діаспори, особливо в посткомуністичних країнах, де триває процес самоорганізації українських громад і тільки-но створюється їхня етнокультурна інфраструктура.
Після здобуття незалежності інтерес до наукового пізнання закордонної гілки українського етносу найперше в Україні почали проявляти етнодержавознавство, етнополітологія, етносоціологія. Згодом почав формуватися виокремлений напрям – діаспорознавство. З’явилося чимало як спеціальних досліджень, так і синтетичних праць.
Українськими науковцями зроблені суттєві кроки на шляху закордонного українства як суспільного явища. Початком дослідження української діаспори можна вважати її вивчення істориками як етнічної групи, меншини у тій чи іншій країні поселення. Такі праці доволі поширені як серед науковців самої діаспори, так і серед вчених України (М.Мушинка, М.Марунчак, В.Маркусь, Ю.Макар, В.Євтух, В.Трощинський, Р.Мизь, М.Варварцев та інші) [98, 148, 160-163, 204, 269, 271, 276]. Вивченням соціальної дійсності української діаспори, поданням її як об’єктивного історичного процесу, типологізацією українських громад, теоретичним узагальненням засад соціального буття української діаспори, а також дослідженням форм, засобів збереження та реалізації української етнічності за відповідних умов діаспори, особливостей взаємозв’язку між українською діаспорою і Україною на різних історичних етапах розвитку займалися такі вчені, як П.Кравчук, П.Потічний, П.Магочі, В.Маркусь, В.Євтух, В.Трощинський, В.Наулко, Ю.Римаренко та інші [93, 94, 254, 262, 275, 310]. Значним внеском у теоретичне осмислення соціологічних, історичних, політико-правових, культурних та світоглядних проблем української діаспори загалом та її східної частини зокрема стали праці В.Євтуха, В.Трощинського, В.Маркуся, Ф.Заставного, І.Винниченка та інших [49-52, 54, 108-112, 150, 159, 207-209, 212, 219, 221-226, 229, 233-234, 278, 279, 281, 302, 303, 384, 435-437]. Серед публікацій, що стосуються становлення державної політики у сфері взаємодії з закордонним українством варто згадати праці В.Євтуха, В.Трощинського, М.Шульги, С.Вдовенка та інших [35-38, 41-44, 53, 93, 94, 102, 140-144, 174, 175, 205, 206, 210, 213, 214, 216-218, 227, 228, 259, 277, 281, 443]. Серед науково-популярних на особливу увагу заслуговують на увагу роботи С.Лазебника, М.Розумного. [146, 147, 250, 251]
Загальні теоретико-методологічні засади формування та реалізації державної політики, які були використані автором при дослідженні обраної проблеми, ґрунтовно проаналізовані в роботах В.Тертички, Ю.Кальниша, О.Кілієвича, П.Надолішнього, І.Розпутенка, В.Скуратівського, В.Голубь, І.Грицяка, Л.Шкляра, В.Лугового, Н.Нижник, В.Князєва та інших.
Крім того, державно-управлінські аспекти, які мають загально-теоретичне значення для вивчення проблеми української діаспори, в т.ч. механізмів її взаємодії з історичною батьківщиною, досліджували О.Малиновська, М.Рудакевич, В.Даниленко, І.Лопушинський, Я.Радиш, В.Тертичка, Ю.Сурмін, Г.Ситник, А.Сіцінський, В.Рижих, Т.Пахомова, Н.Липовська, О.Лебединська, О.Оболенський, М.Білинська, Ю.Ковбасюк, В.Бодров, В.Бакуменко та інші.
Отже, на попередніх етапах здійснювалося вивчення окремих складових діаспорної проблематики. Тому метою цієї роботи є комплексне дослідження, що включає розгляд української діаспори як світового суспільного явища, аналіз минулих напрацювань, актуального стану та подальшого розвитку державної політики щодо закордонного українства, а також аналізу та узагальнення відповідного іноземного досвіду.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дисертаційне дослідження проведено в межах комплексного наукового проекту Національної академії державного управління при Президентові України „Державне управління та місцеве самоврядування” (ДР № 0199U002827) за темами науково-дослідних робіт кафедри соціальної і гуманітарної політики Національної академії державного управління при Президентові України за темами: „Цілі та механізми державної політики в соціогуманітарній сфері суспільства” (ДР № 0106U004374), „Організаційно-правові засади регіональної політики в соціогуманітарній сфері” (ДР № 0107U005892), „Соціальне самопочуття населення України: регіональні виміри” (ДР № 0108U002015) та „Дослідження концептуальних основ державної політики в соціогуманітарній сфері як напряму для професійної діяльності фахівців публічного управління” (ДР № 0109U003004), в яких автор брав участь як старший науковий співробітник.
У зазначених проектах здобувачем обґрунтована необхідність та запропоновані шляхи оптимізації державної політики щодо закордонного українства на загальнодержавному та регіональному рівнях. Підготовлено до друку три навчальних посібники (у співавторстві), два з яких видано.
Мета дослідження: визначити й науково обґрунтувати основні напрями оптимізації державної політики щодо закордонного українства на основі системного аналізу сутності та особливостей її реалізації в сучасних умовах з урахуванням міжнародного досвіду.
Завдання дослідження:
- проаналізувати нормативно-правову базу стосовно сутності, завдань і шляхів реалізації державної політики щодо співвітчизників за кордоном;
- уточнити зміст поняття „закордонне українство” як об’єкта державної політики;
- узагальнити та проаналізувати світовий досвід організації співпраці етнічної батьківщини з діаспорою;
- обґрунтувати специфіку реалізації державної політики України щодо закордонного українства в сучасних умовах;
- охарактеризувати повноваження та діяльність органів державної влади і управління, які здійснюють формування і реалізацію державної політики щодо закордонного українства на сучасному етапі;
- визначити напрями оптимізації сучасної державної політики щодо закордонного українства та розробити практичні рекомендації органам державної влади і управління щодо впровадження ефективних шляхів її реалізації.
Об’єктом дослідження є державна політика щодо закордонного українства в сучасних умовах.
Предметом дослідження – механізми формування та реалізації державної політики стосовно закордонного українства з урахуванням міжнародного досвіду.
Гіпотеза дослідження полягає в припущенні, що державна політика стосовно закордонного українства є важливою складовою етнополітики країни й державного управління загалом, а потреба в його вдосконаленні актуалізується в контексті розвитку міжнародного співробітництва, необхідності залучення потенціалу закордонного українства до Українського державотворення. За умови адекватного визначення основних напрямів, підходів, моделей, механізмів здійснення державної політики стосовно закордонного українства воно може стати одним з-поміж найважливіших факторів стратегії розвитку країни. Своєю чергою, автор стоїть на позиції, що закордонне українство само по собі цінне й співпраця з ним сприятиме підвищенню позитивного іміджу України в світі.
Методи дослідження. При підготовці дисертаційного дослідження було використано низку загальнонаукових і спеціальних методів дослідження. Їх вибір зумовлено метою та завданнями дослідження, а також специфікою його об’єкта. Серед них як загальнонаукові так і спеціальні методи науки управління, політології, правознавства, соціології та історії. Основу дослідження становить системний підхід, який дозволив розглянути керуючу і керовану підсистеми регулювання взаємовідносин із закордонним українством як цілісний комплекс, елементи якого взаємопов’язані і взаємозалежні. Історичний і логічний методи застосовувалися для аналізу документальних і літературних джерел, вивчення рівня розробки проблеми у вітчизняній та зарубіжній науковій літературі, розвитку державної політики щодо закордонного українства. Дослідження закордонного українства як суспільного феномена, його складових та динаміки змін в його середовищі, здійснювалося за допомогою статистичних та структурно-функціонального методу. Порівняльний аналіз фактів і практик регулювання взаємовідносин історичної бітьківщини зі співвітчизниками за кордоном на прикладі інших країн, їх синтез та узагальнення з використанням методу класифікації дозволив визначити основні сучасні підходи в цій сфері і можливість їх застосування в Україні. Методи моделювання й прогнозування та програмно-цільовий були основою для розробки запропонованих науково-практичних рекомендацій щодо вдосколаення системи державного регулювання у сфері взаємовідносин України з закордонним українстком.
Наукова новизна одержаних результатів Як результат комплексного наукового дослідження проблеми формування та реалізації державної політики щодо закордонного українства запропоновано концептуальну модель, визначені механізми та пріоритетні напрями вдосконалення цієї політики з використанням міжнародного (насамперед, сусідніх з Україною держав) досвіду організації співпраці історичної батьківщини зі співвітчизниками за кордоном.
У межах виконаного дослідження щодо розв’язання наукової проблеми в роботі вперше
– концептуалізувано проблему механізмів формування та реалізації державної політики щодо закордонного українства, насамперед, в її основних аспектах: нормативно-правова база, інституційно-кадрове та фінансове забезпечення; при цьому доведено, що, оскільки необхідною умовою для прийняття науково обґрунтованих управлінських рішень є теоретичне осмислення особливостей формування та діяльності закордонного українства і його складових, усебічна та достовірна інформація про нього, прогнозування процесів, що відбуваються в його середовищі, тому постійно має формуватися державне замовлення з цієї проблематики;
– на засадах узагальнення міжнародного, насамперед, європейського досвіду організації співпраці історичної батьківщини зі співвітчизниками за кордоном, запропоновано взяти за основу комбіновану (прагматичну) модель політики історичної батьківщини стосовно співвітчизників за кордоном як концепутальну модель політики України щодо закордонного українства;
– дано типологію явища „закордонне українство”, а саме: західна українська діаспора, східна українська діаспора та громадяни України, які постійно або тривалий час проживають поза межами України, з визначенням особливостей державної політики щодо кожної з цих складових. Запропонований поділ зумовлений специфікою формування українських поселень, рівнем національної самосвідомості, прагненням до утворення етнічних організацій та підтримки зв’язків з історичною батьківщиною, а також рівнем протекціонізму та розвиненості нормативно-правової бази захисту прав національних меншин у країнах їхнього проживання. Разом з тим, з точки зору морального обов’язку країни походження та самоусвідомлення українських автохтонів в суміжних державах (Російська Федерація, Білорусь, Молдова, Румунія, Словаччина, Польща), ця частина українців зарубіжжя, не будучи діаспорою потребує особливої уваги й підтримки з боку України;
– проаналізовано співвідношення та розмежовано терміни „державна політика”, „державне управління” та „державне регулювання”, визначено межі їх застосування в контексті проблеми взаємовідносин України з закордонним українством. Зокрема, термін „державна політика” в даному випадку, на наш погляд, доцільно використовувати в контексті впливу на закордонне українство, країни його проживання чи міжнародні інституції задля забезпечення прав і свобод українців за кордоном. „Державне управління” – це конкретні заходи для реалізації політики щодо закордонного українства. „Державне регулювання” означає визначення правових меж в тому чи іншому аспекті державної політики щодо закордонного українства. Термін „взаємодія” варто використовувати, коли йдеться про співпрацю, взаємовпливи, контакти між Україною та закордонним українством чи його складовими. Виходячи з реалій, насамперед східної української діаспори, шлюбної та трудової міграції, взаємодія України з закордонним українством має відбуватися не лише на груповому, а й індивідуальному рівнях;
– дано визначення державної політики щодо закордонного українства як системи принципів, послідовних заходів держави, що передбачає свідому і цілеспрямовану співпрацю з українськими громадами і окремими особами за кордоном – громадянами інших держав або особами без громадянства, та країнами їхнього перебування з метою: розвитку національної свідомості українців, які проживають за межами України та зміцнення їхніх зв'язків з історичною батьківщиною; забезпечення прав та інтересів закордонних українців; створення необхідних умов для збереження, розвитку та виявлення ними власної національної самобутності; сприяння добровільній інтеграції закордонних українців у суспільства країн проживання; налагодження плідної співпраці українського суспільства із закордонними українцями, створення умов для залучення і ефективного використання інтелектуального, духовного та економічного потенціалу закордонного українства в процесі Українського державотворення; підвищення позитивного міжнародного іміджу України;
– обгрунтовано чотири пріоритетні напрямки співпраці із закордонним українством, якими мають стати: активізація роботи щодо створення необхідної для забезпечення прав закордонних українців нормативно-правової бази, зокрема шляхом укладання двосторонніх чи багатосторонніх міждержавних, міжурядових та міжвідомчих угод; підтримка українських громад в сусідніх з Україною державах; сприяння у задоволенні освітніх, інформаційних та культурницьких потреб закордонних українців (надання допомоги в організації та діяльності закладів освіти, всіляка підтримка видань, започаткування в мережі Інтернет інформаційного сервера тощо); робота з молоддю;
– визначені механізми та запропоновані конкретні управлінські рішення, спрямовані на підвищення ефективності політики щодо закордонного українства, вдосконалення відповідної нормативно-правової бази та системи органів державного управління. Зокрема, доцільно: роботу із закордонними українцями організувати за програмно-цільовим принципом, що позбавить дублювання в діяльності держави і громадських організацій (Товариство „Україна-Світ”, УВКР та інші), а відтак – підвищить ефективність роботи; сприяти розробленню та реалізації спеціальних програм співробітництва між областями України та відповідними адміністративно-територіальними одиницями держав проживання українців; відновити практику встановлення шефства областей нашої держави над українськими громадами зарубіжжя; утворити спеціально уповноважений державний орган з питань закордонного українства, який би продукував, координував та реалізовував державну політику щодо українців зарубіжжя, забезпечував би діяльність змішаних міжурядових комісій з питань національних меншин та Національної комісії з питань закордонних українців;
удосконалено:
– підходи до формування та діяльності урядової міжвідомчої координаційної ради з питань забезпечення розвитку зв’язків із закордонними українцями;
– засади та принципи розроблення державних програм сприяння добровільному переселенню в Україну осіб з числа закордонних українців;
– вимоги до підготовки кадрів для використання у сфері взаємодії з закордонним українством; оскільки поодинокі спеціальні курси, що викладають в деяких вищих навчальних закладах зорієнтовані переважно на науковців, які досліджують проблематику закордонного українства, запропоновано базовими навчальними закладами з підготовки фахівців-управлінців для взаємодії з українцями за кордоном визначити Національну академію державного управління при Президентові України, Дипломатичну академію при МЗС України, а також Інститут підвищення кваліфікації керівних кадрів та Державну академію керівних кадрів культури та мистецтв.
Набули подальшого розвитку:
– понятійно-категоріальний апарат щодо українців за кордоном, уточнено співвідношення між категоріями „закордонне українство” та „українська діаспора”. Якщо під поняттям „діаспора” мають на увазі громадян інших держав та осіб без громадянства українського походження, що в силу різних обставин опинилися поза межами історичної батьківщини, то термін „закордонне українство” крім того охоплює новітню трудову еміграцію та громадян України, котрі постійно проживають поза межами України;
– теоретико-методологічні засади дослідження проблеми, зокрема, аналіз української діаспори як складової етнонаціональної структури країни прожи-вання, з одного боку, й невід’ємної частини українського етносу – з іншого;
– аналіз міжнародних нормативно-правових інструментів забезпечення прав національних меншин та регулювання співпраці країни-метрополії з власною діаспорою.
Практичне значення роботи полягає у можливості вдосконалювати практику державного управління на основі його розуміння як процесу забезпечення умов розвитку людини, а також у формуванні відповідних конкретних управлінських вмінь, з використанням досвіду інших країн.
Вказані результати можуть і повинні бути застосовані у практиці загальнодержавного, регіонального та місцевого рівнів управління. Зокрема запропоновані в дисертації теоретико-методологічні положення та практичні рекомендації про необхідність внесення змін до Національної концепції співпраці із закордонними українцями та Закону України „Про правовий статус закордонних українців”, розробки та прийняття цільових середньо термінових програм співпраці з українцями за кордоном можуть бути використані Президентом України, Верховною Радою України та Кабінетом Міністрів України в їх подальшій діяльності.
Запропоновані в дисертації нові способи взаємодії представників органів влади України з українцями зарубіжжя не лише на груповому, але й на індивідуальному рівнях сприятимуть подальшій демократизації і розвитку діяльності центральних органів виконавчої влади та місцевого самоврядування.
Результати дослідження можуть використовуватися в процесі навчання спеціалістів з державного управління та місцевого самоврядування для формування цілісного розуміння державно-управлінської діяльності в сфері зовнішньої та внутрішньої політики.
Наукові результати дисертаційного дослідження використані:
– при розробці та викладанні нормативного навчального курсу „Історія та культура закордонного українства” в Київському національному університеті культури і мистецтв в частині визначення складових закордонного українства, його сучасного стану, необхідності організації співпраці з українцями за кордоном та шляхів її удосконалення (довідка від 03 жовтня 2006 р. № 112/6);
– підготовці проекту Закону України „Про правовий статус закордонних українців” до другого читання в частині обгрунтування необхідності утворення Національної комісії з питань закордонних українців (довідка від 19 квітня 2006 р. народного депутата України, співавтора проекту Закону Є. Гірника);
– розробці відомчих нормативних актів Державного комітету України у справах національностей та міграції, законотворчих ініціатив у сфері взаємодії з українською діаспорою та проведенні навчально-практичних семінарів для працівників центрального апарату в частині організації співпраці з українцями за кордоном на загальнодержавному та регіональному рівнях, а також визначення пріоритетів цієї співпраці (довідка від 21 липня 2005 р. № 2-18/117 Першого заступника Голови Держкомнацміграції В. Вороніна);
– проведенні секцій IV Всесвітнього форуму українців й знайшли своє відображення у підсумкових документах в частині обгрунтуання необхідності утворення спецільного центрального органу виконавчох влади задля реалізації політики щодо закордонного українства (довідка від 29 серпня 2006 р. № 451/06);
– у поточній діяльності Всеукраїнської громадської організації „Українська взаємодопомога” в частині організації співпраці з представниками новітньої трудової еміграції (довідка від 25 серпня 2006 р. № 17/06-17).
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою роботою. Основні концептуальні ідеї, положення, висновки й рекомендації належать особисто автору. Ідеї і розробки, що належать співавторам, разом з якими були опубліковані наукові праці, у дисертації не використовувалися.
Апробація результатів дисертації здійснювалася завдяки оприлюдненню матеріалів дослідження на наукових конференціях, круглих столах, зокрема: „Четверта хвиля еміграції: регіональні особливості” (Київ, 2002); „Економічна еміграція з України: причини та наслідки” (Київ, 2003); „Актуальні проблеми державного управління на новому етапі державотворення” (Київ, 2005); „Міжнародні аспекти українського громадянського суспільства” (Київ, 2006); „Проблеми трансформації системи державного управління в умовах політичної реформи в Україні” (Київ, 2006); „Стратегія реформування системи державного управління на засадах демократичного врядування” (Київ, 2007); під час підготовки та проведення секції „Закордонне українство: стан, проблеми, шляхи вирішення” IV Всесвітнього форуму українців (Київ, 2006) та Парламентських слухань „Закордонне українство: сучасний стан та перспективи співпраці” (Київ, 2009).
Основні результати й висновки дисертації обговорювалися на засіданнях кафедри соціальної і гуманітарної політики Національної академії державного управління при Президентові України.
Публікації. Результати дисертаційного дослідження опубліковано у наукових працях, серед яких 7 монографій (п’ять з них у співавторстві), 5 навчальних посібниках (у співавторстві), 39 публікаціях (20 з яких у фахових виданнях з державного управління).
Структура і обсяг дисертації. Структура дисертаційної роботи відповідає меті та завданням дослідження й складається зі вступу, п’яти розділів, п’ятнадцяти параграфів, висновків до кожного з розділів, загальних висновків, списку використаних джерел та додатків. Деякий дисбаланс в архітектоніці роботи викликаний необхідністю більш детального висвітлення формування та життєдіяльності українських поселень в суміжних з Україною державах, виокремивши автохтонні українські поселення. Це, в свою чергу, на наш погляд, дає змогу зрозуміти не лише підґрунтя самоідентифікації і соціально-психологічного самопочуття місцевих українців, але й орієнтуватися на певні їхні досягнення в суспільно-культурницькому житті в минулому, більш предметно вести діалог з органами влади країн поселення українців. Загальний обсяг дисертації становить 409 сторінок, обсяг основного тексту 363 сторінки, список використаних джерел налічує 510 найменувань. Дисертація містить 1 таблицю, 1 рисунок й 2 додатки.

Список літератури

ВИСНОВКИ
Виходячи із проведеного комплексного дослідження на основі сформульованих завдань та спираючись на аналіз широкої джерельної бази, можна зробити такі висновки.
1. Аналіз наукових джерел за проблемою дослідження засвідчив, що вона досі не стала предметом спеціального наукового вивчення з точки зору державного управління. Окремі роботи, присвячені цій проблематиці, зосереджувались в основному на вивченні взаємозв’язків в системі Україна – закордонне українство на прикладі українських громад в окремих країнах, українським меншинам як об’єктам державної політики в країнах проживання тощо. Отже, попри наявність значного масиву публікацій, присвячених різним аспектам життя та діяльності українців за кордоном, переважно в окремих країнах, проблеми становлення та перспективи розвитку державної політики України щодо закордонного українства висвітлювалися фрагментарно.
2. Нинішню українську закордонну громаду з точки зору державного управління умовно можна розділити на три складові:
західна українська діаспора;
східна українська діаспора;
громадяни України, котрі постійно проживають поза межами історичної батьківщини.
Запити, проблеми, інтереси та очікування кожної із цих складових закордонного українства суттєво різняться й потребують специфічних управлінських підходів. Це пов’язано як з особливостями формування, так і умовами проживання в країнах поселення представників кожної з них. Зокрема, східна діаспора та трудова міграція існує в умовах недостатньої нормативно-правової бази своєї діяльності, що потребує відповідних дій з боку України. Крім того, більшість громадських організацій не мають достатньої фінансової та матеріально-технічної бази. При цьому для громадського руху характерні відносна малочисельність та розрізненість, невміння працювати разом.
Відтак, існує потреба визначення пріоритетів в роботі з закордонним українством. На наш погляд вони могли б бути такими:
активізація роботи щодо створення необхідної для забезпечення прав закордонних українців нормативно-правової бази, зокрема шляхом укладання двосторонніх чи багатосторонніх міждержавних, міжурядових та міжвідомчих угод;
посилення роботи з українськими громадами насамперед сусідніх з нами країн;
розробка та реалізація спеціальних середньотермінових (3 роки) програм з підтримки української молоді, освіти в діаспорі та діаспорних видань всіх видів.
3. Державна політика щодо закордонного українства – це система принципів, послідовних заходів держави, що передбачає свідому і цілеспрямовану співпрацю з українськими громадами і окремими особами за кордоном – громадянами інших держав або особами без громадянства, та країнами їхнього перебування з метою: розвитку національної свідомості українців, які проживають за межами України та зміцнення їхніх зв'язків з історичною батьківщиною; забезпечення прав та інтересів закордонних українців; створення необхідних умов для збереження, розвитку та виявлення ними власної національної самобутності; сприяння добровільній інтеграції закордонних українців в суспільства країн проживання; налагодженні плідної співпраці українського суспільства із закордонними українцями, створення умов для залучення і ефективного використання інтелектуального, духовного та економічного потенціалу закордонного українства в процесі Українського державотворення; підвищення позитивного міжнародного іміджу України.
4. Враховуючи умови формування та сучасний стан української громади за кордоном та етнічну структуру українського суспільства під поняттям „закордонне українство“ слід розуміти: громадян інших держав, осіб без громадянства та громадян України українського етнічного походження, або походження з України, які постійно перебувають поза межами нашої держави. Включення до цього поняття вихідців з України – не українців за етнічним походженням пов’язано з одного боку з тим, що Україна конституційно проголосила прагнення до утворення української політичної нації, а з іншого тим, що на території нашої держави проживають чотири етноси, етногенез яких відбувався в межах нинішніх державних кордонів України і які не мають історичних батьківщин поза межами нашої країни.
5. У результаті вивчення зарубіжного, зокрема європейського, досвіду встановлено, що значення державного регулювання співпраці зі співвітчизниками за кордоном, як складової державної етнополітики зростає.
Результати аналізу теорії та практики цієї політики сусідніх з Україною держав дають підстави твердити, що більшість з них майстерно використовують власні діаспори як потужний засіб впливу. Причому деякі країни зробили співпрацю зі співвітчизниками за кордоном наріжним каменем зовнішньої політики. Їм притаманна добра спланованість, системність, масштабність, інтенсивність і агресивність, великі обсяги фінансування і належна кадрова забезпеченість. При цьому робота з діаспорою досить жорстко централізується, виходячи з того, що ідеологія співпраці зі співвітчизниками за кордоном має бути лише державна. Форми реалізації цієї політики можуть різноманітними, засоби і методи для досягнення мети відрізнятися в залежності від груп та категорій населення на які впливають, але строго в рамках офіційно прийнятої ідеології співпраці. Іноземний досвід свідчить – державну політику щодо діаспори здебільшого реалізують спеціально утворені, або спеціально уповноважені органи (Азербайджан, Угорщина, Болгарія, Словаччина).
6. З’ясовано, що в умовах незалежності в Україні в цілому сформовано принципові підходи щодо співпраці із закордонним українством. Упродовж 90-х років минулого століття було визначено основні напрямки державної політики щодо українців за кордоном (створення організаційно-правових засад співробітництва з українською діаспорою, налагодження духовно-культурного взаємообміну, забезпечення освітніх потреб української діаспори, розвиток соціально-економічного співробітництва, сприяння добровільному поверненню українців на історичну батьківщину), почала формуватися законодавча база.
Разом з тим, за результатами дослідження встановлено, що адекватної цілісної нормативно-правової бази та системи управління у сфері співпраці з українцями за кордоном в Україні все ще не існує, чітка концепції державної політики щодо закордонного українства відсутня. В нещодавно прийнятих документах (Національна концепція співпраці із закордонними українцями та Державна програма співпраці із закордонними українцями на період до 2010 року) відсутній розділ щодо підтримки репатріації закордонних українців на історичну батьківщину, внаслідок чого фактично втрачено шанс поповнення людських ресурсів із цього джерела. Не досить чітка визначеність цілей і пріоритетів державної політики щодо закордонного українства стоїть на заваді створенню ефективного інституційно-організаційного механізму управління цією сферою.
7. Здійснений аналіз доводить, що існує нагальна суспільна потреба у формуванні чіткої політики щодо закордонного українства, її концептуальних засад, пріоритетів та механізмів, здійснення якої сприятиме забезпеченню прав закордонних українців, залученню досвіду та потенціалу закордонного українства до процесів державотворення в Україні, зупинить або принаймні послабить асиміляційні процеси в їхньому середовищі.
8. У дослідженні обґрунтовано, що найбільш придатною моделлю організації співпраці із закордонним українством є комбінована модель, коли не лише країна-метрополія максимально сприяє задоволенню потреб вихідцям зі своєї території, але й всіляко використовує потенціал своєї діаспори. При цьому пріоритетними напрямками такої співпраці мають стати: підтримка українських громад в сусідніх з Україною країнах; сприяння у задоволенні освітніх, інформаційних та культурницьких потреб закордонних українців (надання допомоги в організації та діяльності закладів освіти, всіляка підтримка видань, започаткування в мережі Інтернет інформаційного серверу тощо); робота з молоддю; сприяння добровільному поверненню осіб з числа закордонних українців.
9. Доведено, що в сучасних умовах як розробка, так і реалізація державної політики щодо закордонного українства потребує утворення спеціалізованого центрального органу виконавчої влади, який здійснював би весь комплекс управлінських функцій у сфері співпраці із закордонними українцями та підрозділів у профільних центральних органах виконавчої влади (МЗС, МКТ, МОН, Держкомнацрелігій, Держкомтелерадіо). Адже нині причетні до цієї сфери державної політики центральні органи виконавчої влади у своїй діяльності нерідко дублюють один одного, а Положення про них слабо кореспондуються між собою. Цей орган мав би виробляти та координувати реалізацію державної політики щодо закордонного українства в усіх сферах, формувати інформаційний комп’ютеризований банк даних про їхні нагальні потреби забезпечувати функціонування діючих та ініціювати утворення нових змішаних міжурядових комісій з питань забезпечення прав національних меншин, організовувати роботу Національної комісії з питань закордонних українців.
При цьому існує потреба підготовки фахівців у цій сфері етнополітики. Поодинокі спеціальні курси, що викладаються в деяких вищих навчальних закладах зорієнтовані переважно на дослідження закордонного українства з точки зору історії та соціології. Базовими навчальними закладами для підготовки фахівців-управлінців для взаємодії з українцями за кордоном могли б стати Національна академія державного управління при Президентові України, Дипломатична академія при МЗС України, а також Інститут підвищення кваліфікації керівних кадрів та Державна академія керівних кадрів культури та мистецтв.
Разом з тим, необхідно внести зміни в порядок фінансування програм співпраці з українцями за кордоном, враховуючи їхню специфіку та особливості.
Існує необхідність визначення статусу та місця Всесвітнього форуму українців в системі взаємодії України з українцями за кордоном. Перший Всесвітній форум українців відбувався як загальнонаціональний захід (в сенсі етнічного походження учасників, а не їхнього громадянства), покликаний продемонструвати єдність світового українства. З утворенням Української Всесвітньої Координаційної Ради і пошуком останньою свого місця в системі структур діаспори відбулася, певною мірою, підміна понять про сам захід. З одного боку Форум проголосили вищим статутним органом УВКР, а з іншого – виносили на нього аж занадто широке коло питань для обговорення. Якщо ж врахувати, що членами УВКР є не всі діаспорні організації, то можна уявити, як себе почували делегати і гості Форуму, які не мали брати участь у зборах УВКР, що проходили в рамках Форуму. При цьому саме всесвітнє зібрання перетворюється на „матрьошку“ - захід у заході. Відповідно це негативно позначається на організації Форуму.
10. У дослідженні обґрунтовано, що в основі удосконалення державної політики щодо закордонного українства, прийняття управлінських рішень у цій сфері має лежати ґрунтовний аналіз і прогноз процесів, що відбуваються в середовищі закордонного українства та політиці країн їхнього проживання, постійний її моніторинг.
Завдяки вивченню динаміки чисельності української діаспори встановлено, що від 1989 р., часу останнього (радянського) перепису населення, чисельність закордонної української громади (громадяни інших держав українського походження), за офіційними даними, скоротилася майже на 3 млн осіб. Лише в трьох країнах світу: США, Канаді та Угорщині українська діаспора чисельно збільшилась. Найбільш негативні тенденції намітилися на пострадянському просторі.
11. Обґрунтовано, що найбільш дієвим механізмом досягнення цілей державної політики щодо закордонного українства є розробка та реалізація державних, а в разі необхідності, регіональних чи галузевих програм співпраці із закордонними українцями, які б забезпечили системний підхід до вирішення поставлених завдань. З огляду на динамічну зміну ситуації в країні та середовищі закордонного українства термін дії програм не повинен перевищувати три роки.
12. Матеріали дослідження засвідчують необхідність внесення змін до паспорту бюджетних програм, що стосуватимуться співпраці із закордонним українством з урахуванням її специфіки та особливостей.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абетка етнополітолога / [авторський колектив: Римаренко Ю., Мироненко О. та ін.]. – К. : Школяр, 1996. – Т. 1–2. – 239 c.
2. Аза Л. О. Українці Румунії: сучасний стан та перспективи етнокультурного розвитку / Аза Л. О., Попок А. А., Швачка О. В. – Київ – Рівне: Соціс, 1999. – 88 с.
3. Актуальні проблеми реформування державного управління. – К.: Вид-во УАДУ, 1997. – 312 с.
4. Антонович М. Україна в міжнародній системі захисту прав людини / Антонович М. – К.: Видавничий дім «КМ Асаdemia», 2000. – 262 с.
5. Антонюк О. Українська держава і українці у світі / О. Антонюк // Трибуна. – 2000. – № 1/2. – С. 30–32.
6. Антонюк О. Зовнішньополітичні аспекти взаємодії України з діаспорою: концептуальні підходи / О. Антонюк // Наукові записки. – Вип. 11. – С. 281–289 (Сер. «Політологія і етнологія»).
7. Антонюк О.В. Національне відродження і українська діаспора / О. В. Антонюк // Українська нація і етнічні меншини : перспективи інтеграції в громадянське суспільство та майбутнє Східної Європи : зб. матеріалів до Міжнародного наукового симпозіуму. – К. : Ін-т національних відносин і політології НАН України; Наукова рада з проблем національних відносин НАН України, 1994. – С. 30–32.
8. Антонюк О. Діаспора / О. Антонюк // Мала енциклопедія етнодержавознавства. – К.: Генеза : Довіра, 1996. – С. 464.
9. Антонюк О. Західна українська діаспора / О. Антонюк // Мала енциклопедія етнодержавознавства. – К.: Генеза: Довіра, 1996. – С. 509.
10. Антонюк О. Східна українська діаспора / О. Антонюк // Мала енциклопедія етнодержавознавства. – К.: Генеза: Довіра, 1996. – С. 607.
11. Антонюк О. Діаспори в Росії та Україні. Формування правової бази співробітництва / О. Антонюк // Віче. – 2000. – № 8. – С. 70–78.
12. Бакуменко В. Д. Формування державно-управлінських рішень: проблеми теорії, методології, практики : Моногр. / В. Д. Бакуменко. – К.: Вид-во УАДУ, 2000. – 328 с.
13. Бакуменко В. Д. Теоретичні та організаційні засади державного управління : [навч. посіб.] / В. Д. Бакуменко, П. І. Надолішній. – К.: Міленум, 2003. – 256 с.
14. Бачинський А. Січ Задунайська. 1775–1828 / А. Бачинський. – Одеса, 1994. – 124 с.
15. Бачинський Юліан. Українська імміграція в Сполучених Штатах Америки / Юліан Бачинський. [2-е вид. / Ред. і передмова до 2-го вид. Василя Маркуся]. – К., 1995. – 342 с.
16. Беднаржова Т. Федір Стешко: український вчений-педагог, музиколог-теоретик / Т. Беднаржова. – Тернопіль-Прага, 2000. – 256 с.
17. Білий Д. Малиновий Клин / Д. Білий. – К. : Товариство Україна, 1994. – 120 с.
18. Богданова В. О. Принцип особливого партнерства і роль діаспори в українсько–канадському співробітництві / В. О. Богданова // Науковий вісник. Вип. 9 : Зовнішня політика та дипломатія: історичні традиції, сучасні реалії, перспективи. – К., 2003. – С. 74–85.
19. Богуш А. Досвід організації навчання і виховання дітей на українських етнічних землях та в діаспорі (типи шкіл, зміст навчання і виховання) / А. Богуш // Освіта в українському зарубіжжі : досвід становлення і перспективи. – К., 2001. – С. 113–116.
20. Божук Л. Концептуальні засади розвитку української освіти в діаспорі / Л. Божук // Український вимір. – Вип. 4, кн. 2. – Ніжин, 2005. – С. 180–197.
21. Бойко І. С. Українська діаспора Австралії як суб'єкт політики : автореф. дис. ... канд. політ. наук: 23.00.04 / Бойко І. С. – О., 2001. – 20 с.
22. Бойко І. С. Українська діаспора та сучасне українське суспільство: діалог культур / І. С. Бойко // Українська ментальність: діалог світів. – Одеса, 2003. – Ч. 2. – С. 157–162.
23. Болдецька О. А. Етнічна самосвідомість в українсько-російському прикордонні : автореф. дис. … канд. соціол. наук: 22.00.01 / Болдецька О. А. – Х., 1996. – 24 с.
24. Боровик А. Треті збори Всеукраїнської громадської організації «Конгрес українців Холмщини і Підляшшя», вересень 2004 р. До 60-річчя трагедії Холмщини / А. Боровик. – Рівне, 2004. – 92 с.
25. Боровик М. Українсько-канадська преса та її значення для української меншини в Канаді / М. Боровик. – Мюнхен, 1977. – 142 с.
26. Бублик Т. В. Наукова та культурно-освітня діяльність української еміграції в ЧехоСловаччині та Німеччині в 20–30-ті роки XX століття : автореф. дис. … канд. іст. наук: 07 00 01 / Бублик Т. В. – К., 1997. – 24 с.
27. Бугай М. Ф. Депортації населення з України (30–50-ті рр.) / М. Ф. Бугай // Український історичний журнал. – 1990. – № 10–11. – С. 32–49
28. Буланов К. О. Історія східної української діаспори / К. О. Буланов // Історична наука: спадщина і сучасність. – Луганськ, 2001. – С. 104–109.
29. Бучута С. Українці Марамурещини / С. Бучута // Кордони єднання: проблеми міжетнічних відносин у Карпатському єврорегіоні : Матеріали міжнародної науково-практичної конференції «Кордони єднання». 19–21 квітня 2001 р., Ужгород, 2001. – С. 65–67
30. Бушин М. І. Українці в світі / М. І. Бушин, Т. Д. Чубіна. – Черкаси, 2003. – 176 с.
31. Ванат І. Нариси новітньої історії українців Східної Словаччини (1918–1938) / І. Ванат. – 2-е вид. – Пряшів, 1990. – 224 с.
32. Василик М. Українські поселення в Аргентині / М. Василик. – Мюнхен, 1982. – 232 с.
33. Васильєв А. С. Підготовка і прийняття управлінських рішень: організаційно-правові проблеми / А. С. Васильєв. – Одеса : АО БАХВА, 1997. – 160 с.
34. Васильєва Л. Українська діаспора у Польщі / Л. Васильєва // Український історичний журнал. – 1992. –№ 10–11. – С. 43–49
35. Вдовенко С. Закордонне українство в національному державотворчому процесі : ідентифікація, організація, взаємовідносини : Монографія / С. Вдовенко. – Чернігів: ЧДТУ, 2004. – 209 с.
36. Вдовенко С. Організація та договірно-регуляторні механізми взаємовідносин української держави і закордонного українства : автореф. дис. … доктора наук з державного управління / Вдовенко С. – К., 2005. – 36 с.
37. Вдовенко С. До процесів формування української національно-державницької ідеї в контексті визначення місця і ролі в них зарубіжного українства / С. Вдовенко // Вісник НАДУ. – 2003. – № 4. – С. 473–480.
38. Вдовенко С. Щодо концептуальних підходів розвитку двосторонніх державно-національних взаємовідносин із зарубіжним українством (на прикладі українців Білорусі) / С. Вдовенко // Зб. наук. пр. НАДУ. – 2003. – Вип. 2. – С. 64–73.
39. Вдовенко С. Особливості пострадянського українства в період формування національно-державницьких відносин (на прикладі Республіки Білорусь) / С. Вдовенко // Актуальні проблеми державного управління : зб. наук. пр. – Д. : ДРІДУ НАДУ. – 2003. – № 2(12). – С. 27–32.
40. Вдовенко С. Системно-функціональні принципи організаційних процесів у закордонному українстві / С. Вдовенко // Вісник НАДУ. – 2004. – № 1. – С. 363–370.
41. Вдовенко С. Чинники формування системи сучасних національно-державницьких відносин із закордонним українством / С. Вдовенко // Актуальні проблеми внутрішньої політики. – 2004. – № 3. – С. 150–153.
42. Вдовенко С. Міждержавний рівень впливу організаційно-управлінських рішень на становище пострадянських українців (на прикладі співробітництва України і Республіки Білорусь) / С. Вдовенко // Вісник НАДУ. – 2004. – № 2. – С. 63–69.
43. Вдовенко С. Управлінські механізми взаємодії Української держави із закордонним українством / С. Вдовенко // Зб. наук. пр. НАДУ / [за ред. В. І. Лугового, В. М. Князєва]. – К. : Вид-во НАДУ, 2004. – Вип. 2. – С. 251–256.
44. Вдовенко С. Програмно-цільові методи реалізації політики сприяння закордонному українству / С. Вдовенко // Вісник НАДУ. – 2004. – № 3. – С. 104–108.
45. Вісник Держкомнацміграції України. – К., 2002. – № 1. – С. 61–89.
46. Вісник Держкомнацміграції України. – К., 2002. – № 2. – С. 140.
47. Вісник УВКР. 2002. – Ч. 12. – С. 1
48. Винниченко І. Україна 1920–1980-х : депортації, заслання, вислання / Винниченко І. – К. : Рала, 1994. – 128 с.
49. Винниченко І. Українці Берестейщини, Підляшшя й Холмщини в першій половині XX століття. Хроніка подій / Винниченко І. – К., 1997. – 288 с.
50. Винниченко І. Українці в державах колишнього СРСР: історико-географічний нарис / Винниченко І. – Житомир : Редакційно-видавниче державне підприємство «Льонок», 1992. – 164 с.
51. Винниченко І. Українці в Санкт-Петербурзі / Винниченко І. – К. : Геопринт, 2002. – 90 с.
52. Винниченко І. Історико-географічні аспекти дослідження української східної діаспори / Винниченко І. // Київський ун-т ім. Т. Г. Шевченка. Вісник. Серія : Географія. Вип. 45. – К., 1999. – С. 14–15.
53. Винниченко І. Україна та закордонне українство: проблемний сегмент взаємин / Винниченко І. // Українська ментальність: діалог світів. – Одеса, 2003. – Ч. 2.– С. 154–157.
54. Винниченко І. Закордонне українство [Електронний ресурс] / Винниченко І. – Режим доступу: http://experts.in.ua/baza/analitic/detail.php?I=11129.
55. Вісник Держкомнацміграції України. – К., 2002. – № 1–4.; 2003. – № 1–4 (5–8).
56. Воронько О. А. Керівні кадри: державна політика та система управління : [навч. посіб. для студ., слухачів із спец. «Держ. служба»] / О. А. Воронько. – К. : Вид-во УАДУ, 2000. – 156 с.
57. Гаєвський В. А. Основи науки управління / Гаєвський В. А. – К. : МАУП, 1997. – 112 с.
58. Гакман С. Забезпечення прав національних меншин та міжетнічні взаємини у контексті українсько-румунських взаємин / Гакман С. // Вісник НАДУ. – 2004. – № 1. – С. 370–376.
59. Галабурда-Чигрин М. Подорожні нотатки. Бельгія. / Галабурда-Чигрин М. // Вісник УВКР. – 2003. – Ч. 5. – С. 10.
60. Галай О. Ю. Науково-педагогічна діяльність української еміграції у ЧехоСловаччині у міжвоєнний період (1918–1939) : автореф. дис. … канд. пед. наук: 13.00.01 / Галай О. Ю. – Луганськ, 1993. – 16 с.
61. Горбатюк Н. П. Роль української діаспори Канади в формуванні українсько-канадських відносин (1991–1997 рр.) : автореф. дис. ... канд. іст. наук: 07.00.02 / Горбатюк Н. П. – О., 1999. – 24 с. автореф. дис. … канд. соціол. наук: 22.00.01 / – Х., 1998. – 24 с.
63. Грицак Я. Й. Нарис історії України : формування модерної української нації XIX–XX ст. / Я. Й. Грицак. – К., 1996. – 360 c.
64. Гриценко О. М. Українська преса США і Канади (1991–1995 рр.) / Гриценко О. М. – К., 1997. – 101 с.
65. Гурне В. Державне управління : пер. з фр. В. Шовкун / Гурне В. – К. : Основи, 1993. – 165 с.
66. Державна політика: аналіз та механізм її впровадження в Україні : навч. посіб. / [кол. авт.; за заг. ред. В. А. Ребкала, В. В. Тертички]. – К.: Вид-во УАДУ, 2000. – 232 с.
67. Державна політика в соціогуманітарній сфері : навч. посіб. / В. П. Трощинський, П. К. Ситнік, В. А. Скуратівський та ін.; за заг. ред. О. Ю. Оболенського, С. В. Сьоміна, А. О. Чемериса, В. П. Трощинського, С. В. Загороднюка, О. Л. Приходько, Л. О. Воронько. – К. : Вид-во НАДУ, 2007. – 96 с.
68. Державна програма співпраці із закордонними українцями на період до 2010 року [Електронний ресурс] / Режим доступу:
http://www.mfa.gov.ua/mfa/ua/publication/print/6511/htm.
69. Державне управління в Україні: організаційно-правові засади : навч. посіб. / [Н. Р. Нижник, С. Д. Дубовенко, В. І. Мельниченко та ін. ; за заг. ред. проф. Н. Р. Нижник]. – К.: Вид-во УАДУ, 2002. – 164 с.
70. Державне управління: теорія і практика / [за заг. ред. проф. В. Б. Авер’янова]. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 432 с.
71. Державне управління: філософські, світоглядні та методологічні проблеми : Моног. / [Кол. авт.; за ред. Д-ра філос. н., професора В. М. Князєва]. – К.: Вид-во НАДУ. – Міленіум, 2003. – 320 с.
72. Дибчук Л. В. Внесок української діаспори Канади та країн Латинської Америки в розвиток економіки і культури незалежної України (1991–2005 рр.) : автореф. дис. ... канд. іст. наук: 07.00.01 / Дибчук Л. В. – К., 2006. – 24 с. Дробот І. І. Державно-соборницька ідея в практиці українських суспільно-політичних сил еміграції та на західноукраїнських землях (1920–30-ті рр.): автореф. дис. ... доктора іст. наук: 07.00.01 / Дробот І. І. – К., 2002. – 39 с.
74. Дуднік О.Я. Український студентський рух в еміграції (Центрально-Східна Європа, 20-ті роки XX ст.) : автореф. дис. … канд. іст. наук: 07.00.02 / Дуднік О.Я. – К., 2003. – 20 с.
75. Дьєрдь Варга. Угорсько-Українське співробітництво в питанні національних меншин: міжнародний досвід [Електронний ресурс] / Дьєрдь Варга. – Режим доступу : http://www.niurr.gov.ua/ukr/publishing/panorama1~2_2000/20_uu.htm.
76. Економічна еміграція з України: причини і наслідки. – К.: Ін-т досліджень діаспори, 2003. – 60 с.
77. Енциклопедія українознавства. Перевидання в Україні. – Львів, 2000. – Т. 9. – С. 3354–3358
78. Здіорук С. І. Стратегічні аспекти національно-культурної політики України / Здіорук С. І., Парахонський Б. О., Василевський О. Л. – К. : НІСД, 1995. – 75 с.
79. Енциклопедія Української Діяспори. (В 7 томах) / [гол. ред.: Василь Маркусь]. – Т. 4 (Австралія – Азія – Африка). – К., 1995. – 250 c.
80. Етнічний довідник. Етнополітика в Україні. – К., 1997. – 86 с.
81. Етнічний довідник. Поняття та терміни. – К., 1997. – 140 с.
82. Етнічні меншини Центральної та Східної Європи: компаративний аналіз становища та перспектив розвитку / Республіканська Асоціація Українознавців (РАУ); Австрійський ін.-т Східної та Південно-Східної Європи / [ред. В. Євтух] – К. : Інтел, 1994. – 207 с.
83. Етнічні спільноти України. Довідник. – К.: Фенікс, 2001. – 252 c.
84. Етнополітика в Україні: Документи та матеріали. – К., 1998. – 353 c.
85. Етнополітичний розвиток України: досвід, проблеми, перспективи. – К., 1997. – 212 c.
86. Етносоціологія: терміни та поняття. Навчальний посібник. – К.: Фенікс, 2003. – 280 с.
87. Європейська конвенція з прав людини від 4 жовтня 1950 року [Електронний ресурс] / Режим доступу : http://www.article11.org.ua/003.php.
88. Європейська соціальна хартія від 18 жовтня 1961 року [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi–bin/laws/main.cgi?nreg=994_30.
89. Європейська хартія регіональних мов або мов меншин від 2 жовтня 1992 року [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://www.russ.ru.politics/2002053–elag.html.
90. Європейська конвенція про громадянство від 6 листопада 1997 року [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi–bin/laws/main.cgi?nreg=994_004.
91. Європейські орієнтири адміністративного реформування в Україні: Монографія / [За заг. ред. В. Д. Бакуменка, В. М. Князєва; Кол. авт.: В. Д. Бакуменко (кер. авт. кол.) , Л. М. Гогіна, І. В. Козара, С. О. Кравченко, Ю. Г. Кальниш, Л. Г. Штика]. – К.: Вид-во НАДУ, 2005. – 172 с.
92. Європейський орієнтир етнонаціональної політики України (Матеріали до першої доповіді про виконання Україною Рамкової конвенції Ради Європи про захист національних меншин) // Бюлетень Держкомнацміграції. – № 3’99. – 136 с.
93. Євтух В. Б. До проблеми визначення поняття «етнічна меншина» / В. Б. Євтух // Етнічні меншини Східної та Центральної Європи: компаративний аналіз становища та перспектив розвитку. – К., 1994. – С 14–30.
94. Євтух В. Структура та характер взаємодії елементів сучасного українського етносу / В. Євтух // Формування української нації : історія та інтерпретації (Матеріали круглого столу істориків України, Львів – Брюховичі, 27 серпня 1993 р.). – Львів. – 1995. – С. 12–20
95. Євтух В. Українська діаспора. Соціологічні та історичні студії / Євтух В., Трощинський В., Попок А., Швачка О. – К., 2003. – 228 c.
96. Євтух В. Б. Етнополітика в Україні: правничий та культурологічний аспекти / Євтух В. Б. – К., 1997. – 216 c.
97. Євтух В. Б. Теорія соціології міжетнічних стосунків / Євтух В. Б. // Філософська та соціологічна думка. – 1993. – № 6. – С. 22–28
98. Євтух В. Б. Український етнос: структура й характер взаємодії з навколишнім середовищем / Євтух В. Б. // Вісник Академії Наук України. – 1993. – № 10. – С. 12–17.
99. Зберігаючи українську самобутність : колективна монографія / Євтух В. Б., Камінський Є. Є., Ковальчук О. О., Трощинський В. П. – К., 1992. – 100 c.
100. Євтух В. Б. Українці в Канаді / Євтух В. Б., Ковальчук О. О. – К. : Будівельник, 1993. – 144 c.
101. Євтух В. Б. Міжетнічна інтеграція: постановка проблеми в українському контексті: Навчальний посібник / Євтух В. Б., Трощинський В. П., Аза Л. О. – К. : Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2003. – 58 с.
102. Євтух В. Б. Проблеми етнонаціонального розвитку: український і світовий контексти / Євтух В. Б. / Інститут етнічних, регіональних та діаспорознавчих студій. – К. : Стилос, 2001. – 204 с.
103. Євтух В. Б. Етносуспільні процеси в Україні: можливості наукових інтерпретацій / Євтух В. Б. – К. : Видавничий дім «Стилос», 2004. – 242 с.
104. Євтух В.Б. Закордонне українство : навчальний посібник / Євтух В. Б., Трощинський В. П., Попок А. А. – К., 2005. – 308 с.
105. Євтух В. Етнополітичний ренесанс в Україні та українська діаспора /
В. Євтух // Українська діаспора. – К., 1992. – С. 5–19.
106. Загребська А. Ф. Організовані переселення в системі міграцій населення УРСР / Загребська А. Ф. – К., 1974. – 128 с.
107. Закон України «Про імміграцію» від 07.06.2001, № 2492–ІІІ // Відомості Верховної Ради. – 2001. – № 41. – Ст. 197.
108. Закон України «Про правовий статус закордонних українців» від 04.03.2004 р., № 1582–ІV // Відомості Верховної Ради. – 2004. – № 25. – Ст. 343.
109. Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 04.02.1994, № 3929–ХІІ // Відомості Верховної Ради. – 1994. – № 23. – Ст. 161.
110. Зарубіжні українці / [С. Ю. Лазебник (кер. авт. кол.), Л. О. Лещенко, Ю. І. Макар та ін]. – К., 1991. – 252 с.
111. Заставний Ф. Демографічні втрати України. Голодомори, війни, еміграції / Заставний Ф. – Львів, 2003. – 130 с.
112. Заставний Ф. Східна українська діаспора / Заставний Ф. – Львів : Світ, 1992. – 170 с.
113. Заставний Ф. Українська діаспора / Заставний Ф. // Географія України : У 2-х книгах. – Львів: Світ, 1994. – 284 c.
114. Заставний Ф. Українська діаспора. Розселення українців у зарубіжних країнах / Заставний Ф. – Львів: Світ, 1991. – 119 с.
115. Заставний Ф. Українці за межами батьківщини / Заставний Ф. // Історія України. Вид. третє. – Львів: Світ, 2002. – 286 с.
116. Зовнішні трудові міграції населення України / [за наук. ред. Е. Лібанової, О. Позняка]. – К.: РВПС України, 2002. – 164 c.
117. Іващенко К. В. Українські емігрантські політичні партії в 1 Чехословацькій Республіці (1918–1938 рр.) : автореф. дис. … канд. іст. наук: 07.00.02 / Іващенко К. В. – Донецьк, 1999. – 19 с.
118. Історія української еміграції / [навч. посібник / Б. Д. Лановик, Р. Т. Гром’як, М. В. Траф’як та ін]. – К.: «Вища школа», 1997. – 520 с.
119. Кардаш П. Українці в світі: книга-альбом / П. Кардаш, С. І. Кот – К. ; Мельбурн. – Фортуна, 1995. – 423 c.
120. Картунов О. В. Західні теорії етнічності, нації та націоналізму: Навчальний посібник / Картунов О. В. – К.: Університет економіки та права «КРОК», 2007. – 192 с.
121. Картунов О. В. Вступ до етнополітології: науково-навчальний посібник / Картунов О. В. – К., 1999. – 300 c.
122. Качараба С. П. Еміграція з Західної України (1919–1939) / Качараба С. П. – Л. : Львівський національний університет імені Івана Франка, 2003. – 416 с.
123. Качараба С. П. Еміграція з Західної України (1919–1939) : автореф. дис. … доктора іст. наук: 07.00.02 / Качараба С. П. – Л., 2003. – 31с.
124. Кедрин І. Джерела до історії української преси / Кедрин І. // Альманах «Свобода». – Нью-Йорк, 1993. – С. 32–41
125. Кіссе А. І. Етнічний конфлікт: теорія і практика управління. Політологічний аналіз : монографія / Кіссе А. І. – К. : Логос, 2006. – 380 с.
126. Ключковська І. Досвід співпраці з українською діаспорою / Ключковська І. // Українці: світова нація перед викликами XXI століття. – К., 2006. – С. 122–131.
127. Ключковська І. Концептуальні засади співпраці з українською діаспорою / Ключковська І. // Український вимір. – Вип. 4, кн. 1. – Ніжин, 2005. – С. 79–88.
128. Козлітін В. Д. Російська та українська еміграція в Югославії (1919–1945 рр.) : автореф. дис. … доктора іст. наук: 07.00.02 / Козлітін В. Д. – К., 1997. – 31с.
129. Колянчук О. М. Українська військова еміграція у Польщі (1920–1939) : автореф. дис. … канд. іст. наук: 20.02.22 / Колянчук О. М. – Л., 2000. – 20 с.
130. Кресін О. В. Політико-правова спадщина української політичної еміграції першої половини ХVIIІ століття / Кресін О. В. / НАН України, Інститут держави і права ім. В. М. Корецького / Ю. І. Римаренко (наукред) – К., 2001. – 467 с.
131. Кресіна І. О. Етноси, етнічні групи, нації. Сучасна етнополітика / Кресіна І.О. // Сприяння поширенню толерантності у полі етнічному суспільстві. – К., 2002. – 240 с.
132. Конвенція 97. Конвенція про працівників–мігрантів (переглянута 1949 року) // Конвенції та рекомендації, ухвалені Міжнародною організацією праці, 1919–1964 / Міжнарод. бюро праці. – Женева, 1999. – Т.1. – С. 501–529.
133. Кондратьєв Я.Ю. Основи міграцієзнавства : навч.-мет. посіб. / Кондратьєв Я. Ю., Римаренко Ю.І., Олефір В. І. – К.: Ін-т держави і права НАН України, 2000. – 424 c.
134. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 черв. 1996 р. – К. : Преса України, 1997.
135. Концепція адміністративної реформи в Україні / Держ. коміс. з проведення в Україні адміністр. реформи. – К., 1998. – 28 с.
136. Кравчук П. На новій землі. Сторінки з життя, боротьби і творчої праці канадських українців / Кравчук П. – Торонто, 1957. – 186 с.
137. Крамарчук Т. Д. Українська діаспора Республіки Башкортостан: історія формування та особливості існування в іншоетнічному середовищі : автореф. дис. ... канд. іст. наук: 07.00.01 / Крамарчук Т. Д. – Донецьк, 2000. – 19 c.; 138. Куреляк В. Українці Румунської Мараморощини / Куреляк В. – Львів : видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2001. – 184 с.
139. Кучеренко О. О. Державна політика: теоретико–методологічні засади дослідження процесу формування та здійснення : автореф. дис. … канд. наук з держ. упр. / Кучеренко О. О. – К., 2000. – 20 с.
140. Кучма Л. Д. Українська держава – це наша велика єднальна сила. Виступ Президента України на ІІІ Всесвітньому форумі українців 18 серпня 2001 року / Кучма Л. Д. // У майбутнє – в ім’я України! Матеріали ІІІ Всесвітнього форуму українців 18–20 серпня 2001 р. – К., 2001. – С. 12–26.
141. Кушнір В. Українці за Дунаєм / В. Кушнір. – Одеса, 2002. – 148 с.
142. Лагутов Ю. Досліджується історія та сьогодення «Зеленої України» // Трибуна / Лагутов Ю. – 2001. – № 9 – 10. – С. 7.
143. Лагутов Ю. Закон про іноземного українця: яким йому бути? / Лагутов Ю. // Самостійна Україна. – 1999. – № 2. – С. 24–26
144. Лагутов Ю. Розвиток взаємодії з українською діаспорою держав Європейського Союзу в контексті поглиблення євроінтеграції України / Лагутов Ю. // Збірник наукових праць НАДУ. – Вип. 2. – 2005. – С. 325–335.
145. Лагутов Ю. Принцип відповідальності як основа політико-управлінської взаємодії України з українською діаспорою / Лагутов Ю. // Вісник НАДУ. – С. 254–262.
146. Лагутов Ю. Вплив політико–ідеологічної діяльності української діаспори держав ЄС на співпрацю з Україною у сфері євроінтеграції / Лагутов Ю. // Вісник НАДУ. – С.152–159.
147. Лагутов Ю. Державна політика щодо української діаспори: тенденції та регіональні особливості / Лагутов Ю. // Управління сучасним містом. – 2004. – № 7 – 9. – С. 118–124.
148. Лагутов Ю. Українці в Росії та росіяни в Україні: особливості національного розвитку в контексті етнополітики держав проживання / Лагутов Ю., Попок А. // Українські варіанти. – К., 1998. – № 3–4. – С. 53–62.
149. Лазебник С. Ю. Закордонне українство: витоки та сьогодення / Лазебник С. Ю. – К.: Істина, 2007. – 160 с.
150. Лазебник С., Гавура О. Роздуми на мосту з двобічним рухом / Лазебник С. – К.: Етнос, – 2004. – 271 с.
151. Лендьєл М. О. Політична взаємодія української етнічної групи та державної влади США в 1945–1991 рр. : автореф. дис. … канд. істор. наук. 07.00.02. / Лендьєл М. О. – Ужгород. – 1998. – 18 с.
152. Леонова А. Державна етнокультурна політика в сучасній Україні : теорія і практика: [монографія] / Леонова А. – К.: ДАКККіМ, 2005. – 275 с.
153. Леонюк В. Словник Берестейщини / Леонюк В. – Львів, 1996. – 360 с.
154. Лисечко А. І. Українська діаспора : навч.-метод. посіб. для студ. іст. ф-ту / Лисечко А. І. ; Одеський національний ун-т І. І. Мечникова. Історичний факультет. Кафедра історії України. – О.: Астропринт, 2000. – 224 с.
155. Майборода О. Українські канадці в історичних зв’язках із землею батьків / Майборода О. // Українська діаспора. – 1992. – Ч.1. – С. 114–119.
156. Макара М. П. Карпатами поріднені: Нарис етнополітичної історії і сучасного стану українсько-словацьких взаємин / Макара М. П., Мигович І. І. – Ужгород, 1997. – 78 с.
157. Мала енциклопедія етнодержавознавства / НАН України. Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького. К.: Довіра: Генеза, 1996. – 942 с.
158. Малиновська О. Мігранти, міграція та Українська держава: аналіз управління зовнішніми міграціями : монографія / О. Малиновська. – К.: Вид-во НАДУ, 2004. – 236 с.
159. Малиновська О. Україна, Європа, міграція : міграції населення України в умовах розширення ЄС / О. Малиновська. – К.: Бланк-Прес, 2004. – 171 с.
160. Малиновський В.Я. Державне управління : навчальний посібник / Малиновський В.Я. – Вид. 2-ге, доп. та перероб. – К. : Атака, 2003. – 576 с.
161. Малицький О. Українські й тематично українські періодичні й серійні видання в Росії і в її дотеперішніх колоніях, у цьому й у ще досі нею окупованих частинах України (пробна версія) / О. Малицький. – Калгарі, 2002. – 24 с.
162. Маркусь В. Криза української діаспори? / В. Маркусь // Всесвіт. – 1998. – № 3. – 28 с.
163. Маркусь В. Чому діаспора: спроба ідентифікації поняття / В. Маркусь // Українська діаспора. – К.–Чикаго. – 1992. – № 1. – С. 4–13.
164. Марунчак М. Історія преси, літератури і друку піонерської доби / М. Марунчак. – Вінніпег, 1968. – 164 с.
165. Марунчак М. Історія українців Канади. Т. 1, 2. – Вінніпег, 1968; 1974. – 324 с.
166. Маруняк В. Українська еміграція в Німеччині і Австрії по другій світовій війні. Т.І. Роки 1945–1951. – Мюнхен, 1985. – 288 с.
167. Марциновський А. Чи легко бути українцем в Румуні