ФОРМУВАННЯ ТА РЕАЛІЗАЦІЯ ДЕРЖАВНОЇ ЖИТЛОВОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ ТА ЇЇ РЕГІОНІВ

Короткий опис

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України
АКАДЕМІЯ МУНІЦИПАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ

На правах рукопису

ЛИСОВ Ігор Володимирович

УДК: 352:331.5

ФОРМУВАННЯ ТА РЕАЛІЗАЦІЯ ДЕРЖАВНОЇ ЖИТЛОВОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ ТА ЇЇ РЕГІОНІВ

25.00.02 – механізми державного управління

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
доктора наук з державного управління

Науковий консультант:
КОРЕЦЬКИЙ Микола Христофорович,
доктор наук з державного управління,
професор

Київ – 2012

ЗМІСТ

ВСТУП ……………………………………………………………………... 4
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ ТА РЕАЛІЗАЦІЇ ДЕРЖАВНОЇ ЖИТЛОВОЇ ПОЛІТИКИ………………………………………………………………...
15
1.1 Дослідження основних понять у сфері реалізації житлової політики держави та її регіонів……………………………………………………..
15
1.2 Оцінка та застосування в Україні позитивного досвіду реалізації житлової політики розвинутих країн …………………………………
35
1.3 Особливості формування житлової політики України та її регіонів 60
Висновки до розділу 1 ……………………………………………………. 78
РОЗДІЛ 2. МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ ЖИТЛОВОЇ ПОЛІТИКИ ДЕРЖАВИ ТА ЇЇ РЕГІОНІВ………………………………
83
2.1 Структурно-логічна модель формування державної житлової політики……………………………………………………….………… 83
2.2 Кластерні підходи до формування політики житлового будівництва держави та її регіонів ……………………………………………………..
105
2.3 Формування комплексного підходу до оцінки ефективності житлової політики держави та її регіонів ………………………………
124
Висновки до розділу 2 …………………………………………………… 148
РОЗДІЛ 3. ОЦІНКА РЕАЛІЗАЦІЇ ДЕРЖАВНОЇ ЖИТЛОВОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ ТА ЇЇ РЕГІОНІВ ………………………………
153
3.1 Аналіз стану забезпеченості житлом в Україні та її регіонах ……… 153
3.2 Дослідження державних механізмів фінансового забезпечення житлового будівництва та придбання житла в Україні ……………….. 180
3.3 Оцінка ефективності соціальної складової житлової політики в Україні…………………………………………………. ………………... 207
Висновки до розділу 3 ………………………………………………….. 225
РОЗДІЛ 4. ОБГРУНТУВАННЯ НАПРЯМІВ ВДОСКОНАЛЕННЯ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ В СФЕРІ ЖИТЛОВОГО БУДІВНИЦТВА В УКРАЇНІ…………………………………………………………..………
229
4.1 Аналіз стану державного регулювання житлового будівництва в Україні…………………………………………………….. ……………… 229
4.2 Напрями підвищення ефективності інноваційної політики у сфері житлового будівництва……………………………….. …………………
246
4.3 Розвиток енергоефективних та енергозберігаючих інноваційних технологій в житловому будівництві………………………………….. 263
Висновки до розділу 4 …………………………………………………… 281
РОЗДІЛ 5. УДОСКОНАЛЕННЯ МЕХАНІЗМІВ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ЖИТЛОВОЮ СФЕРОЮ В УКРАЇНІ…….……………
289
5.1 Напрями інституційного розвитку житлового будівництва в Україні……………………………………………………………………… 289
5.2 Формування схеми оптимальної структури житлового будівництва. 309
5.3 Девелопмент як форма розвитку регіональних ринків житла ……. 319
Висновки до розділу 5 ………………………………………………….. 338
ВИСНОВКИ…………………………………………………………….. 343
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………. 356
ДОДАТКИ……………………………………………………………….. 384

ВСТУП

Актуальність теми. Найважливішим правом громадян, забезпечення якого покладено на державу, є право на житло. Фактично стан житлового фонду та наявність доступного і комфортного житла для різних категорій громадян наочно відображає ступінь соціально-економічного розвитку країни, рівень життя населення та соціальний клімат в суспільстві. Покращення житлових умов є одним з основних показників підвищення добробуту громадян, передумовою політичної та економічної стабільності держави.
Забезпечення житлом традиційно є однією зі значимих та складних проблем, які стоять перед суспільством та, відповідно, перед владою всіх рівнів. Доступність житла – складне та багатоаспектне поняття, яке включає в себе різноманітні складові і потребує комплексного вирішення даного питання. Очевидно, що сьогодні настав той момент, коли активне формування комфортного та раціонального простору для проживання населення в Україні стає одним з найважливіших завдань державної політики. Це завдання вирішується в рамках житлової політики за рахунок розвитку житлового будівництва, зміни його структури, розширення бази фінансування галузі, збільшення обсягів введення реконструкції і ремонту існуючого житлового фонду, а також захисту прав користувачів і власників житла.
Актуальність вирішення житлових проблем визначається наявністю цілого ряду протиріч та ускладненням даних проблем у житловій практиці. У даній ситуації для забезпечення населення достатнім та якісним житлом очевидною є необхідність впровадження нових та комплексних підходів до планування, формування та реалізації житлової політики, посилення контролю з боку уряду за процесом реалізації програм житлового будівництва та реалізації житла
Важливість та значимість теми привертає увагу багатьох вчених, серед яких ми можемо виділити таких, як: Л. Антонова, А. Асаул, І. Брижань,
В. Бабаєв, С. Бушуєв, П. Бубенко, В. Бузирев, П. Борщевський, В. Большаков,
В. Геєць, Н. Гура, О. Дацій, В. Дорофієнко, І. Драган, Б. Данилишин, В. Дубіщев, І. Геллер, Е. Єгоров, М. Єрмошенко, Т. Завора, І. Запатріна, Д. Жукова, О. Карлова, Т. Качала, М. Корецький, В. Кірнос, Є. Клюшниченко, І. Коркун, І. Кучеренко, В. Кравченко, Ю. Лега, Р. Ларіна, В. Любаров, В. Мамутов, Ю. Манцевич, І. Олійченко, Г. Онищук, В. Онищенко, І. Осипенко, К. Паливода, І. Павлов, І. Писаревський, М. Потапова, Г. Семчук, В. Сиченко, А. Степаненко, О. Тищенко, С. Ушацький, М. Тарнижевський, В. Чевганова, Л. Чернюк, Л. Чернишов, В. Чекалін. Вони розглядають проблеми формування державної житлової політики, теоретичні та прикладні аспекти соціальної політики держави щодо забезпечення населення України житлом, теоретико-методологічні основи дослідження ринку житла та основні перетворення в житловій сфері в ринкових умовах, проблеми ресурсного забезпечення процесів формування ринку житла та напрями реформування державної житлової політики в Україні.
Проте, незважаючи на досить широке коло розглянутих теоретичних та практичних питань, актуальною залишається проблематика, пов’язана з теоретичними основами зазначеної сфери наукових досліджень: розкриття сутності, змісту, структури, функцій житлової політики, методики оцінки ефективності державних житлових програм, дослідження впливу житлових заходів держави на показники соціально-економічного розвитку країни та напрямів вдосконалення державної житлової політики держави.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане відповідно до наукової теми Академії муніципального управління «Удосконалення механізмів державного управління та місцевого самоврядування» (номер державної реєстрації 0108U008164). Внесок автора полягає в розробці теоретико-методологічних засад формування та реалізації державної житлової політики України та її регіонів.
Мета й завдання дослідження. Метою дослідження є розвиток теоретико-методологічних засад та обґрунтування науково-прикладних рекомендацій щодо формування та реалізації державної житлової політики України та її регіонів.
Для досягнення мети дослідження вирішено такі завдання:
- охарактеризовано сутність проблеми формування ефективної житлової політики;
- проаналізовано та адаптовано позитивний досвід реалізації житлової політики розвинутих країн;
- визначено та враховано особливості формування державної житлової політики в Україні;
- розроблено структурно-логічну модель формування державної житлової політики;
- виявлено нові форми взаємовідносин учасників ринку будівництва житла та застосовано їх при формуванні політики житлового будівництва держави та її регіонів;
- сформовано комплексний підхід до оцінки ефективності державної житлової політики;
- проаналізовано стан забезпеченості житлом в Україні та її регіонах і запропоновано відповідні рекомендації щодо розв’язання житлової проблеми в країні;
- виявлено та проаналізовано тенденцію розвитку соціального житла в Україні;
- охарактеризовано стан державного регулювання житлового будівництва в Україні та чинники впливу на його розвиток;
- обґрунтовано напрями підвищення ефективності інноваційної політики у сфері житлового будівництва в Україні;
- запропоновано шляхи розвитку енергоефективних та енергозберігаючих інноваційних технологій в житловому будівництві;
- визначено основні напрями інституційного розвитку житлового будівництва в Україні;
- обґрунтовано підходи до формування оптимальної структури житлового будівництва;
- визначено можливості застосування та вдосконалення механізму девелопменту як форми розвитку регіональних ринків житла.
Об’єктом дослідження є розвиток соціальної політики держави.
Предметом дослідження є формування та реалізація державної житлової політики України та її регіонів.
Методи дослідження. Теоретичну основу дисертаційного дослідження становлять наукові праці та методологічні розробки провідних вітчизняних і зарубіжних вчених з проблем формування та реалізації державної житлової політики. При проведенні дослідження застосовувались як загальнонаукові, так і специфічні методи. При визначенні комплексу проблем в житловій сфері використовувалися проблемний та причинно-наслідковий методи наукового дослідження. Системний та комплексний підхід отримав своє відображення при формуванні поняття житлової політики, побудові структурно-логічної моделі формування державної житлової політики, комплексного підходу до оцінки ефективності житлової політики; методи системного і структурного аналізу – при аналізі законодавчо-нормативної бази регулювання житлової сфери. При дослідженні схем фінансування житлового будівництва, придбання житла та оцінки його доступності використовувалися методи порівняльного та фінансово-економічний аналізу. Метод економічно-математичного моделювання застосовувався при формуванні оптимальної структури житлового будівництва та моделі оцінки доступності житла. У процесі формування моделі інтегральної оцінки ефективності державної житлової політики використовувався метод праксеологічного аналізу. У процесі вироблення пропозицій щодо підвищення ефективності державної житлової політики використовувалися рекомендаційний та програмно-цільовий метод. Широко застосувалися табличні та графічні форми аналізу.
Інформаційною базою підготовки дисертації слугували офіційні статистичні дані, матеріали моніторингу макропоказників по Україні та регіонах, законодавчі та нормативні документи Верховної Ради України, укази і розпорядження Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, результати соціологічних досліджень.
Наукова новизна одержаних результатів визначається новим вирішенням наукової проблеми в галузі державного управління, що полягає в розвитку теоретико-методологічних засад та обґрунтуванні науково-прикладних рекомендацій щодо формування та реалізації державної житлової політики України та її регіонів.
У дисертаційній роботі:
вперше:
- розроблено методологічні положення реалізації комплексної державної житлової політики на національному та регіональному рівнях з урахуванням соціального (державна підтримка малозабезпечених громадян), економічного (розвиток конкурентного середовища в будівельній галузі; переорієнтація виробничих потужностей та технологій на інновації; залучення різних джерел фінансування будівництва; підвищення доступності житла для широких верств населення) та політичного (розробка та реалізація державних та місцевих програм; удосконалення системи управління житлової сфери; забезпечення регулювання та контролю; участь громадськості в розробці та оцінці результатів виконання програм та проектів) векторів;
- сформовано та обґрунтовано комплексний підхід до оцінки ефективності державної житлової політики, який полягає у формуванні інтегрального критерію, що дозволяє оцінити соціальну й комерційну доступність житла та його якість, а також через параметри фінансово-кредитної політики, цінові, кількісні та структурні характеристики житлового будівництва регулювати динаміку індексів доступності та якості в прийнятих межах, досягати більшої збалансованості між реальним платоспроможним попитом та пропозицією ринку житла, впроваджувати соціально-орієнтовані механізми реалізації житлової політики залежно від ситуації на ринку житла;
- розроблено інституційний механізм державної житлової політики шляхом формування спеціальної державної організації, сутність діяльності якої полягає в досягненні балансу інтересів будівельної науки, промисловості, бізнесу та держави, організації їх співробітництва для створення та комерціалізації проривних інноваційних будівельних технологій, а також формування в її рамках Інформаційного банку інноваційних проектів у будівельній галузі;
- обґрунтовано та запропоновано структурно-логічну модель формування державної політики, яка базується на ґрунтовному дослідженні теоретичних основ державної житлової політики та методологічних засад оцінки стану житлової проблеми в державі в цілому та в розрізі регіонів, а також виявленні основних факторів формування житлової проблеми, що є підставою для встановлення та узгодження об’єктивних та суб’єктивних житлових стандартів; концептуальних положень державної житлової політики; напрямів формування та регулювання попиту і пропозиції на ринку житла; нормативно-правових, адміністративно-організаційних, фінансово-бюджетних, інформаційно-моніторингових заходів, що реалізуються в рамках конкретних напрямів, а також оцінки ефективності реалізації житлової політики;
вдосконалено:
- підхід до формування економіко-математичної моделі оптимальної структури житлового будівництва в короткостроковій перспективі, який полягає в максимальному задоволенні потреби населення у житлі при заданому рівні сукупних інвестиційних витрат на житлове будівництво;
- систему інституційного забезпечення житлового будівництва в Україні шляхом створення та включення в неї специфічних організацій з метою сприяння розвитку житлової сфери, а саме: Національної житлової корпорації з функціями генерального замовника будівництва житла та методолога проектування і формування інститутів ринку житла; житлових корпорацій при місцевих органах влади як операторів місцевих соціальних житлових програм; житлових асоціацій з функціями замовників-інвесторів соціального житла та інших юридичних, інформаційних, консультаційних та посередницьких організацій у сфері надання житлових послуг;
- механізм реалізації регіональної житлової політики шляхом залучення до управління регіональними житловими програмами та проектами девелоперських організацій з метою підвищення комерційної, економічної, бюджетної та соціальної ефективності проектів;
- розвиток законодавчо-нормативного забезпечення будівництва в Україні в напряму формування професійного простору нормотворення та стандартизації у сфері будівництва; адаптації та гармонізації державних будівельних норм до нормативної бази Європейського Союзу; забезпечення зворотного зв’язку розробників нормативної бази із споживачами та контролюючими органами;
дістали подальшого розвитку:
- уточнення змісту поняття «державна житлова політика», що розглядається як комплекс взаємопов’язаних цілей, принципів, програм економічних, соціальних та політичних заходів, сукупність інструментів та методів, які розробляються на державному, регіональному і місцевому рівнях та спрямовуються на формування системи взаємодії і взаємовідносин між суб’єктами житлової сфери з метою ефективного вирішення житлових проблем, а також є невід’ємною частиною соціально-економічної політики держави;
- теоретичні та науково-прикладні положення державної житлової політики на основі адаптації досвіду розвинутих країн в напрямах: максимальної декомерціалізації будівництва та експлуатації житла; створення некомерційних фінансових, будівельних та житлово-експлуатаційних компаній; підвищення суспільного статусу житлової проблеми; впровадження ефективних фінансово-інвестиційних механізмів; формування й реалізація цільових програм з розвитку державної будівельної індустрії; розробки довгострокових програм відтворення житлового фонду; будівництва прибуткових будинків та соціального житла;
- теоретичні та науково-методологічні положення застосування кластерного підходу при формування політики житлового будівництва держави та її регіонів шляхом формування будівельного кластеру, а також залучення політичних, громадських та бізнес-структур до спільного вирішення житлових проблем;
- науково-практичні рекомендації щодо підвищення рівня забезпеченості житлом населення в Україні за напрямами: удосконалення механізмів державної підтримки будівництва доступного житла; розроблення та впровадження механізмів заощадження коштів для будівництва (придбання) житла; подальшого розвитку системи іпотечного житлового кредитування; переходу від тактичних цілей фінансування житлового будівництва до реалізації стратегічних цілей житлово-будівельної політики;
- вдосконалення державної житлової політики щодо підвищення рівня забезпеченості соціальним житлом незахищених та малозабезпечених категорій населення за напрямами: формування системного підходу до вирішення цієї проблеми шляхом чіткого усвідомленні сутності, завдань та функцій соціального житла; підвищення ролі уряду, органів державної влади усіх рівнів, приватного сектору та громадськості в розвитку соціального житла; належного нормативно-законодавчого, фінансово-матеріального та інформаційного забезпечення;
- науково-прикладні пропозиції та рекомендації щодо підвищення енергоефективності та енергоспоживання в житловому будівництві, які полягають у: поступовому прийнятті стандартів ЄС щодо джерел виробництва і витрачання електроенергії та відображенні їх у відповідних національних додатках та сертифікаціях; включенні до національних стандартів організацій будівельного комплексу та системи добровільної сертифікації показників енергоефективності; розробці нормативно-правової бази з регулювання питань енергозбереження; капітальному ремонті та модернізації існуючого житлового фонду із застосуванням енергозберігаючих технологій; розробці мотиваційного механізму застосування енергозберігаючих технологій в житловому будівництві; розвитку застосування альтернативних джерел енергоресурсів; стимулюванні будівництва «енергопасивних» будинків.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони спрямовані на підвищення ефективності державної житлової політики України та її регіонів. Основні ідеї та висновки дослідження викладені в конкретних положеннях, методиках та рекомендаціях. Вони можуть бути використані у практичній діяльності державними органами управління, органами місцевої влади та самоврядування, підприємствами, громадськими організаціями.
Практичне значення одержаних результатів забезпечується їх використанням у практичній діяльності Комітету Верховної Ради України з питань будівництва, містобудування і житлово-комунального господарства та регіональної політики при розробці Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (довідка від 15 травня 2011 року № 04-13/13-564); при вдосконаленні правового регулювання забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків (довідка від 15 травня 2011 року № 04-13/13-564); Комітетом Верховної Ради України з питань фінансів і банківської діяльності при розробці Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення державного регулювання у сфері будівництва житла» (довідка від 15 травня 2011 року № 04-13/13-564); а також Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» (щодо створення умов для уникнення «технічних» дефолтів за облігаціями, довідка від 15 травня 2011 року № 04-13/13-564); Комітетом Верховної Ради України з питань фінансів, банківської діяльності, податкової та митної політики при розробці Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо цільових облігацій». Результати проведених досліджень були також використані у практичній діяльності Київської обласної державної адміністрації при розробленні регіональної програми будівництва (придбання) доступного житла на 2010-2017 роки, з врахуванням пропозицій автора щодо шляхів, методів і засобів розв’язання житлової проблеми в регіоні (довідка про впровадження від 15.05.2011 р. № 05–16/11–315/165425), Київської обласної ради (довідка про впровадження від 03.09.2011 р. № 1789/02) при розробці пріоритетних напрямів житлової політики та розробці ряду заходів для підвищення ефективності житлової політики.
Теоретичні положення та матеріали дослідження використані у навчальному процесі Академії муніципального управління при розробці програм навчальних курсів з правового забезпечення державного управління, державної служби (довідка № 145 від 03.09.2011 р.).
Особистий внесок здобувача полягає у самостійному отриманні автором наукових результатів. У дисертації розкрито авторський підхід щодо формування та реалізації державної житлової політики України та її регіонів.
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційної роботи були викладені й отримали позитивну оцінку на міжнародних науково-практичних конференціях: «Соціально-економічна політика та розвиток регіонів в умовах переходу до постіндустріального суспільства» (Дніпропетровськ, 2008), «Розвиток продуктивних сил України: від В.І. Вернадського до сьогодення» (Київ, 2009), «Аспекти стабільного розвитку економіки в умовах ринкових відносин» (Умань, 2010); «Ольвійський форум – 2011: стратегії України в геополітичному просторі» (Миколаїв, 2011), «Публічне управління : від теорії до практики» (Сімферополь, 2011); «Сталий розвиток та екологічна безпека в економічних трансформаціях» (Сімферополь, 2011); «Наука в інформаційному просторі» (Дніпропетровськ, 2011); «Економічна безпека держави і науково-технологічні аспекти її забезпечення» (Черкаси, 2011), «Актуальні проблеми та перспективи розвитку публічного управління в Україні» (Запоріжжя, 2011), «Актуальні питання сучасної економіки» (Умань, 2011), «Актуальні проблеми економічного і соціального розвитку виробничої сфери» (Донецьк, 2011).
Публікація результатів дослідження. Основні положення дисертаційної роботи опубліковано в 33 наукових працях, у тому числі в авторській монографії, 21 статті в наукових фахових виданнях з державного управління, 11 тезах доповідей на науково-практичних конференціях.
Структура та обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, п’яти розділів, висновків, додатків, списку використаних джерел. Повний обсяг роботи – 401 стор. Дисертація містить 33 таблиці на 22 стор., 37 рисунків на 20 стор., 3 додатки на 18 стор. Список використаних джерел включає 262 найменування на 27 стор.

Список літератури

ВИСНОВКИ

У дисертації наведено вирішення важливої наукової проблеми розвитку теоретико-методологічних засад та обґрунтування науково-прикладних рекомендацій щодо формування та реалізації державної житлової політики України та її регіонів. За результатами дисертаційного дослідження сформульовані такі висновки.
1. Охарактеризовано сутність проблеми формування ефективної житлової політики. З’ясовано, що вона вимагає розуміння того, що «житло» є багатогранним явищем і може розглядатися, як: місце проживання людини; об’єкт нерухомості; соціальне благо; об’єкт інвестицій; складова базової захищеності населення; об’єкт правовідносин; складова житлово-комунального господарства; складова економіки держави. Встановлено, що житлова сфера представляє собою складну систему створення, функціонування і заміни житлового фонду й включає в себе сферу виробництва (будівництво, ремонт, реконструкцію, модернізацію, знесення об’єктів будівництва) та сферу послуг (проектування, експлуатацію житлового фонду). Обґрунтовано, що ситуація на ринку житла залежить від таких факторів, як: державної та муніципальної політики, яка регулює питання розподілу безкоштовного житла малозабезпеченим групам населення та надання кредитів на придбання житла; наявності та розвиненості інфраструктури, яка обслуговує ринок житла (агентства нерухомості, реєстраційні та нотаріальні контори тощо); територіальних особливостей (кліматичних умов, політичної ситуації, національних традицій тощо). Визначено, що житлова політика – це комплекс взаємопов’язаних цілей, принципів, програм економічних, соціальних та політичних заходів, сукупність інструментів і методів, які розробляються на державному, регіональному і місцевих рівнях та спрямовуються на формування системи взаємодії і взаємовідносин між суб’єктами житлової сфери з метою вирішення житлових проблем, а також є невід’ємною частиною соціально-економічної політики держави.
2. Проаналізовано та адаптовано позитивний досвід реалізації житлової політики розвинених країн. Виявлено, що соціально-економічна стратегія розвитку житлового будівництва в розвинутих країнах формується і реалізується як комплекс середньо-і довгострокових програм, фінансування яких складає від 50 до 80% усіх бюджетних видатків. Важливою особливістю країн з розвинутою ринковою економікою у сфері відтворення житлового фонду є наявність розвиненого кредитно-фінансового механізму, який дозволяє людям з невисоким рівнем доходів будувати або купувати комфортне житло. Вивчено досвід вирішення житлових проблем європейських країн, що дозволило сформулювати низку рекомендацій для розробки житлової політики в Україні. Серед них: максимальна декомерціалізація будівництва та експлуатації житла, створення в цій сфері, можливо, більшої кількості некомерційних фінансових, будівельних та житлово-експлуатаційних компаній; підвищення суспільного статусу житлової проблеми (створення Ради з житлових питань; проведення загальнонаціонального житлового дослідження); створення економічної дієздатної інвестиційної структури з готовими до дій інвесторами; розробка широкої палітри відповідних цільових дотацій; зниження вартості землі, будівельних та адміністративних витрат шляхом ефективного будівельного та міського планування; розробка сучасних будівельних стандартів та стандартів з енергоспоживання; проведення політики стабілізації цін на ринку житла та ефективного приватного і державного кредитування; надання соціальних гарантій для бідних верств населення. Вивчення закордонного досвіду формування та реалізації житлової політики дозволяє стверджувати, що без активізації ролі держави та збільшення бюджетних вкладень у житлову сферу неможливо досягти ефективних результатів і забезпечити якісним, а також доступним житлом населення України.
3. Визначено та враховано особливості формування державної житлової політики в Україні. З’ясовано, що така політика формується під впливом трьох основних факторів: існування бездомності, бідності та соціальної поляризації; підвищення ролі місцевих органів влади та самоврядування у вирішенні житлових проблем; перенесення житлового тягаря на людину та сім’ї. При визначенні стратегії формування державної житлової політики та виборі оптимального сценарію розвитку ринку житла необхідно брати до уваги наступні особливості житлової сфери: ця сфера є важливішим сегментом економіки, в якій на основі ринкових механізмів взаємодіють держава, приватний бізнес та населення, а за обсягом ринок нерухомості складає значну частину ВВП країни; будівництво житла здійснює безпосередній та істотний вплив на розвиток сумісних з ним виробничих галузей, які забезпечують значне збільшення промислового виробництво по мірі збільшення виробництва в галузі житлового будівництва; дана сфера безпосередньо пов’язана з вирішенням пріоритетної соціальної задачі. Визначено напрями комплексного вирішення житлової проблеми з врахуванням соціального, економічного та політичного аспектів, до яких віднесено: державну підтримку малозабезпечених громадян (розробка ефективних систем цільової підтримки, будівництво та надання в оренду муніципального житла); розвиток конкурентного середовища в будівельній галузі та переорієнтацію наявних виробничих потужностей та технологій будівельних підприємств на сучасні; залучення різних джерел фінансування будівництва та реконструкції житла, виробництва будівельних матеріалів; підвищення доступності житла для широких верств населення; розробку та реалізацію державних та муніципальних програм, удосконалення системи управління житлової сфери; забезпечення регулювання та контролю; участь громадськості в оцінці результатів виконання програм та проектів.
Виявлено, що успішне вирішення житлових проблем в країні вимагає врахування комплексу макроекономічних умов, до яких віднесено: макроекономічну стабільність; розвинуту промисловість будівельних матеріалів; вільний розвинутий ринок житла та підрядних робіт; наявність платоспроможного попиту населення; ефективні механізми інвестування, кредитування та страхування; розвинуту правову основу ринкових механізмів; сприятливі умови для розвитку конкуренції. Обґрунтовано, що розробці основних напрямів державної та регіональної житлової політики повинно передувати дослідження ринку житла, а саме: основних характеристик домогосподарств та платоспроможного попиту на житло; пропозицій на ринку житла; бюджетно-податкової, фінансової та цінової політики на ринку житла; основних інвесторів та споживачів.
4. Розроблено структурно-логічну модель формування державної житлової політики, яка базується на розробці теоретичних основ державної політики, оцінці стану житлової проблеми в державі та в розрізі регіонів; виявленні основних факторів формування житлової проблеми; встановленні та узгодженні об’єктивних та суб’єктивних житлових стандартів. Визначено основні принципи державної житлової політики, її основні напрями, які можна поділити на такі: формування та регулювання попиту на ринку жила; формування та регулювання пропозиції на ринку житла, а також заходи, що реалізуються в рамках конкретних напрямів: нормативно-правових, адміністративно-організаційних, фінансово-бюджетних, інформаційно-моніторингових. З’ясовано, що з метою підвищення ефективності формування державної житлової політки необхідно: більш глибоко дослідити теоретичні основи державної житлової політики; розробити концептуальні положення державної житлової політики; розробити методологію оцінки соціально-економічного стану населення і рівня його забезпеченості житлом; визначити напрями формування житлової політики; сформувати та впровадити комплексну систему заходів з метою досягнення основної мети житлової політики.
5. Виявлено, що сучасний стан розвитку будівельного комплексу в Україні свідчить про необхідність впровадження нових форм взаємовідносин учасників ринку будівництва житла. Однією з таких форм, що підвищують конкурентоспроможність галузі, є створення кластерів, які визначаються як індустріальний комплекс, що сформований на базі територіальної концентрації мереж спеціалізованих постачальників, основних виробників та споживачів, пов’язаних технологічним ланцюгом, та є альтернативою секторальному підходу. Досліджено основних учасників будівельного кластеру, до яких віднесено уряд та органи місцевої влади та самоврядування, науку та освіту, фінансові та кредитні інститути, сировину та обробну промисловість, будівельні організації, девелоперів та посередників, громадські організації, домогосподарства (споживачів), а також принципи функціонування будівельного кластеру (формування єдиного інформаційного простору; вдосконалення будівельних процесів; формування спільної комерційної політики; підвищення професійного рівня персоналу). Визначено основні етапи формування та функціонування будівельного кластеру, до яких віднесено такі: аналіз причин виникнення житлових проблем; аналіз можливостей створення будівельного кластеру; виявлення слабких сторін та створення умов для формування кластеру; утворення та функціонування будівельного кластеру; оцінка ефективності функціонування будівельного кластеру та ступінь вирішення житлової проблеми; корегування стратегії, цілей та завдань функціонування будівельного кластеру відповідно до стану розвитку житлової сфери.
6. Сформовано комплексний підхід до оцінки ефективності державної житлової політики. Для цього проаналізовано загальну методологію оцінювання житлової політики та виявлено, що вона складається з трьох частин: категоризації житлової політики; оцінки ефективності житлової політики, в основі методології якої лежить модель досягнення мети; впливу політики на ціни на нерухомість. Виявлено, що показники стану житлової сфери, які можуть використовуватися для оцінки ефективності житлової політики, можуть бути систематизовані за функціями відтворення, експлуатації та перерозподілу. Розглянуто основні методики оцінки потреби у житлі, рівня забезпеченості житлом та доступності житла, які застосовуються у вітчизняній та зарубіжній практиці, досліджено їх основні переваги та недоліки. На підставі цього виявлено, що методика розрахунку індексу доступності житла, яка використовується в Україні є недостатньо коректною через ряд методологічних проблем, що вимагає її вдосконалення. Обґрунтовано, що розрахунок доступності житла вимагає розробки інтегрального показника, який повинен включати ряд індексів та індикаторів, які характеризують різні житлові аспекти. Даний показник має містити два агрегованих індекси, які характеризуються великою кількістю індикаторів, пов’язаних з наданням муніципального житла та придбанням або будівництвом комерційного житла. Наведено методику розрахунку вектору індексів доступності покращення житлових умов населення. Обґрунтовано, що зазначену методику оцінки доступності житла для різних категорій населення, необхідно доповнити індексом, який би враховував і якість житла, тобто відповідність житла нормам житлового стандарту. Показники, які використовуються в існуючих методиках оцінки ефективності житлової сфери, запропоновано доповнити такими, як простір, доступність житлового простору, внутрішній сервіс та гігієна; внутрішній простір та здоров’я; безпека життя; сусідство.
7. Проаналізовано стан забезпеченості житлом в Україні та державні механізми регулювання сфери житлового будівництва. Досліджено, що в Україні спостерігаються низькі темпи зростання житлового фонду, значна диференціація житлових умов залежно від структури домогосподарств, невідповідність значної частки житла існуючим санітарним нормам та нормальним умовам проживання. Відмічено, що середня житлова площа на одну квартиру в Україні, а також середня кількість кімнат у квартирі значно нижча Європейського рівня. Виявлено тенденції до зменшення житлового будівництва в країні. Обґрунтовано, що для того, щоб пропозиція житла відповідала попиту в країні, необхідно обсяги будівництва житла збільшити в 4-5 разів і довести до 45-46 млн. кв.м на рік. В якості рекомендацій запропоновано вирішення житлової проблеми в країні шляхом: розроблення та впровадження механізму заощадження коштів для будівництва (придбання) житла, що передбачає накопичення громадянами індивідуальних цільових внесків на спеціальних банківських депозитних рахунках для одержання кредиту; удосконалення механізму державної підтримки будівництва доступного житла; подальшого розвитку системи іпотечного житлового кредитування; будівництва доступного житла. Визначено напрями та механізми державної підтримки у сфері іпотечного кредитування: заходи заохочення позичальників (цільове субсидіювання малозабезпечених верств населення при отриманні кредиту на придбання житла, у тому числі й шляхів зниження ставок за іпотечними кредитами, надання податкових пільг, встановлення прозорих механізмів ціноутворення на ринку житла, підвищення реальних доходів населення та ін.); заходи підтримки кредиторів (стимулювання розвитку вторинного іпотечного ринку, забезпечення реальної оцінки нерухомого майна, запровадження системи державної реєстрації права власності та обтяжень на нерухоме майно); заходи підтримки інвесторів (створення організацій, які сприяють зниженню ризиків інвесторів, надання державних гарантій за іпотечними цінними паперами.
8. Виявлено, що в Україні спостерігається стійка тенденція до зниження темпів спорудження та розвитку соціального житла. Питання необхідності забезпечення соціальним житлом знайшло відображення в низці національних і регіональних програм соціально-економічного розвитку України. Проаналізовано повноваження Кабінету Міністрів України та органів влади різних рівнів щодо соціального житла, а також порядок надання соціального житла. Визначено, що доопрацювання вимагає порядок встановлення термінів дії договорів соціального найму житла, тобто встановлення мінімального терміну дії цього договору, а також питання щодо площі соціального житла, яке за нормами визначено не більше 14 кв.м загальної площі квартири на одного мешканця, що не зможе забезпечити мешканцям комфортного проживання (використання цієї норми не може відбуватися автоматично, а необхідно підходити індивідуального до потреб населення). Проаналізовано питання, пов’язані із забезпеченням житлом окремих найбільш незахищених категорій населення таких, як бездомні, діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, люди похилого віку та особи з обмеженими можливостями. Обґрунтовано, що вирішення проблем забезпеченням житлом найменш захищених категорій населення в Україні знаходиться на початковій стадії і є низькоефективним через відсутність системного підходу до вирішення цієї проблеми, чіткого розуміння сутності соціального житла, його належного законодавчого забезпечення.
9. Встановлено, що на сьогодні в Україні чинні близько 1300 нормативних документів стосовно питань будівництва, серед яких близько половини розроблені за радянських часів, що вимагає термінового приведення їх змісту у відповідність до сучасних вимог та рівня розвитку техніки. Обґрунтовано необхідність визначення напрямів розвитку нормативного забезпечення будівництва в Україні на наступні роки з метою розробки адаптованої до міжнародних вимог нормативної бази з питань будівництва, розв’язання проблеми підвищення технічного рівня, якості та надійності вітчизняної будівельної продукції. Визначено основні засади розвитку нормативного забезпечення будівництва, а саме: забезпечення надійності та безпеки експлуатації будівель і споруд; забезпечення інноваційного модуля розвитку галузі; сприяння розвитку національного виробництва; створення умов для добросовісної конкуренції на ринку будівельних виробів і робіт; забезпечення належної ідентифікації та відповідності об’єктів будівництва, будівельних матеріалів та виробів їх призначенню; досягнення раціонального використання національних ресурсів; усунення невиправданих обмежень та технічних бар’єрів на будівельному ринку. Сформовано основні вимоги, які необхідні для створення ефективної нормативної бази з питань будівництва: формування професійного простору нормотворення та стандартизації у сфері будівництва; взаємодію з міжнародними та регіональними організаціями з питань нормування та стандартизації у сфері будівництва; забезпечення зворотного зв’язку розробників нормативної бази з питань будівництва із споживачами та контролюючими органами. Виявлено причини негативних тенденцій розвитку будівельної галузі, до яких віднесено відсутність фінансування під прийняті державою антикризові закони з підтримки будівельного ринку, а також те, що не розроблено або перебуває на різних етапах розроблення процедури, передбаченої антикризовими законами; відсутність нового Житлового кодексу; недотримання основних принципів державного управління інвестиційною діяльністю у сфері будівництва, а саме: взаємної відповідальності інвесторів та держави, дотримання основних прав та свобод інвесторів, юридичної відповідальності інвесторів за порушення вимог законодавства України або міжнародних договорів, послідовної децентралізації інвестиційного процесу і розширення змішаного фінансування інвестиційних проектів будівництва; вдосконалення законодавства про інвестиційну діяльність у сфері будівництва.
10. Обґрунтовано напрями підвищення ефективності інноваційної політики у сфері житлового будівництва в Україні. Відмічено важливість розробки інноваційної моделі розвитку з конкретизацією заходів діяльності структур житлового будівельного комплексу. Виявлено, що інновації в будівництві загалом і будівництві житла України зокрема застосовуються стихійно, без належного наукового обґрунтування. Виявлено основні фактори, що перешкоджають розвитку інноваційної діяльності будівельних підприємств, до яких віднесено: техніко-економічні, організаційно-управлінські; інформаційно-комунікативні; соціально-психологічні, правові. Встановлено, що основною причиною низького інноваційного потенціалу житлового будівництва є відсутність в цій сфері системного інтегратора, який є відповідальним за впровадження нових технологій, а також низка чинників, таких як: циклічний характер будівництва, багатоманітність будівельних стандартів та нормативів, відсутність уніфікованої системи апробації та сертифікації нових продуктів, неадекватний рівень технічних завдань та професійної підготовки в галузі, обмежене фінансування досліджень в інноваційній сфері та інше. Обґрунтовано необхідність створення спеціальної державної організації, яка б займалася комерціалізацією будівельних інновацій з метою досягнення балансу інтересів будівельної науки, промисловості, бізнесу та держави, організації їх співробітництва для створення та комерціалізації проривних інноваційних будівельних технологій. Доведено необхідність організації Інформаційного банку інноваційних проектів в будівельній галузі в рамках зазначеної організації. До основних завдань запропонованої організації віднесено забезпечення всього циклу комерціалізації винаходу від проведення конкурсу на кращий інноваційний проект до створення пілотних проектів експериментального проектування та будівництва як основного інструменту розробки та впровадження інновацій.
11. Обґрунтовано шляхи розвитку енергоефективних та енергозберігаючих інноваційних технологій у житловому будівництві. Проаналізовано проблему енергоефективності в житловому будівництві в Україні та світі й основні напрями її вирішення. Відмічено, що головним лімітуючим фактором застосування енергоефективних технологічних рішень у будівельному комплексі – це фактична відсутність скоординованої та цілеспрямованої державної політики в цій сфері. Обґрунтовано необхідність розробки комплексу заходів державного регулювання щодо стимулювання енегозбереження на всіх рівнях: провести комплексне дослідження (скласти «карту енергоресурсів»); розробити програму підвищення енергоефективності; законодавчо встановити комплекс стимулів; завершити формування системи законів та правил енергозбереження в будівництві; сформувати систему контролю та притягнення до відповідальності за недотримання показників енергоефективності при будівництві та експлуатації житлових будівель. Визначено комплекс заходів з підвищення енергоефективності житлового фонду в Україні, який повинен містити: капітальний ремонт та модернізацію існуючого житлового фонду із застосуванням енергозберігаючих технологій; розробку нормативно-законодавчої бази з регулювання питань енергозбереження; надання преференцій при застосуванні енергозберігаючих технологій при будівництві житла; забезпечення надійності комунальної інфраструктури шляхом будівництва та модернізації, які виключають втрати енергії; розвиток застосування альтернативних джерел енергоресурсів; стимулювання будівництва «енергопасивних» будинків.
12. Визначено основні напрями інституційного розвитку житлового будівництва в Україні. З’ясовано, що існуючі проблеми на ринку житла в своїй більшості мають інституційний характер та пов’язані з низькою якістю державного й місцевого управління і не можуть бути вирішені за допомогою ринкових механізмів через їх нерозвиненість. Обґрунтовано необхідність створення специфічної організації (робоча назва – Національна житлова корпорація), метою якої буде створення ринку доступного житла, та яка б виконувала функції генерального замовника з будівництва житла та тісно працювала з органами місцевого самоврядування, а також виконувала функції в сфері методології проектування та формування інститутів ринку житла. Вивчено зарубіжний досвід щодо механізмів забезпечення власним соціальним житлом і виявлено широкий спектр організацій, які займаються даними питаннями: житлові комерційні організації; житлові асоціації; компанії, власниками яких є місцеві чи центральні органи влади, профспілки, банки та інші структури. Для підвищення ефективності діяльності у сфері забезпечення соціальним житлом визначено, що держава повинна брати обов’язкову участь у формуванні зазначених місцевих фондів. Встановлено, що місцеві житлові фонди соціального призначення повинні формуватися за рахунок: засобів державного та регіонального бюджетів, які надаються на умовах співфінансування; надання державних гарантій, бюджетних кредитів та податкових пільг; прямого фінансування із засобів місцевих бюджетів; надання безкоштовних або за зниженими цінами земельних ділянок, які оснащені комунальною інфраструктурою; позабюджетних джерел фінансування програм будівництва соціального житла. Обґрунтовано необхідність стимулювання створення при місцевих органах влади так званих житлових корпорацій у формі некомерційних організацій, в якості операторів місцевих соціальних житлових програм. Доведено, що розвиток соціального житла передбачає формування комплексної системи, яка б включала в себе широке коло учасників: державних та недержавних організацій, які б безпосередньо надавали послуги щодо соціального житла, а також організацій, які б виконували посередницькі, консультаційні та правові послуги.
13. Обґрунтовано, що одним з напрямів вирішення проблеми житла є пошук ефективних шляхів використання наявного житлового фонду та розробки оптимальної структури житлового будівництва. Визначено, що підходи до формування структури житлового будівництва повинні враховувати ряд організаційно-економічних змін, які відбулися в житловому будівництві у зв’язку з переходом на ринкові відносини, і повинні опиратися на структуру попиту та позиції житла; рівень доходів майбутніх споживачів житла; виробничі потужності будівельних організацій; ціни на різні види житлового фонду. Визначено, що оптимальна структура житлового фонду – це така структура житлового фонду, яка при запланованих витратах на будівництво житлового фонду буде максимально задовольняти потребу населення в житлі. Розглянуто порядок розрахунків агрегованого вектора структури соціального та комерційного житлового будівництва. Побудовано економіко-математичну модель оптимальної структури житлового будівництва в короткостроковій перспективі, яка може бути деталізована, посилена додатковими умовами й обмеженнями та розширена з урахуванням специфіки ринкової ситуації, регіону, інвесторів, будівельного й фінансового ринків.
14. Виявлено, що реалізація будь-якого масштабного інвестиційного проекту у сфері будівництва вимагає залучення професійних учасників ринку, які б забезпечували комплексне управління цим процесом, а саме девелоперських організацій. Досліджено цілі, завдання, структуру робіт, базисні принципи девеломпенту. Виявлено, що девеломпент нерухомості переслідує дві взаємообумовлених цілі: соціального характеру, яка пов’язана з раціональним використанням земельних ресурсів для розвитку суспільної інфраструктури; комерційного характеру, пов’язаної із збільшенням вартості вкладеного капіталу. Виявлено, що ефективність проектів девеломпента може бути оцінена з різних точок зору: з позиції девелопера та інвесторів (комерційна ефективність); з точки зору впливу на економічний розвиток в цілому (економічна, народногосподарська ефективність); з точки зору інтересів бюджету (бюджетна ефективність); з позиції впливу на умови життєдіяльності (соціальна ефективність). Відмічено, що в Україні впровадження концепції девелопменту значно ускладнюється відсутністю легального розуміння цього явища та чіткого законодавчого регулювання в цілому, що викликає необхідність визначення поняття девелопменту, девелоперської діяльності та її спеціального регулювання на законодавчому рівні. Визначено можливі напрями удосконалення вітчизняного девелопменту та стратегічні принципи ефективного девеломпенту у сфері житлового будівництва, а також місце девеломпенту в реалізації регіональної житлової політики при реалізації регіональних житлових програм і проектів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Агапкин В. Жилье : комплексный взгляд / под общ. ред. В. Агапкина, В.З Черняк., А.В. Черняк. - М. : Экономика, 2001. - 976 с.
2. Айзинова И. М. «Жилищный вопрос» в трех измерениях [Електронний ресурс]. – Режим доступу : www.ecfor.ru_pdf.pdf.
3. Айзинова И.М. Некоторые особенности статистического изучения народного благосостояния // Проблемы социальной статистики. Ученые записки по статистике. - Т. 50. - М: Наука, 1986.
4. Анализ зарубежного опыта индивидуального малоэтажного домостроения (ИМД) и возможности развития ИМД в России. – Режим доступу : http://rusnk.ru/news/housing/foreign/.
5. Асаул Л.Н. Строительный кластер - новая региональная производственная система // Экономика строительства. – 2004. - №6.
6. Башлай С.В. Становлення та перспективи розвитку іпотечного житлового кредитування в Україні [Електронний ресурс]/ С.В.Башлай. – Режим доступу : http://www.dspace.uabs.edu.ua/bitstream/123456789/1059/ 1/Ctan_rozv_ipot_kredut.pdf.
7. Беззубко Л. В. Інноваційний потенціал будівництва / Л. В. Беззубко // Буд-во України. − 2008. − № 7. − С. 8-11.
8. Беркута А. Економічні аспекти розвитку будівельного комплексу України / А. В. Беркута // Економіка будівництва. – 2006. – № 1. – С. 5–8.
9. Бессонова О. Э. Раздаток : институциональная теория хозяйственного развития России / О. Бессонова. – Новосибирск, 1999. - 152 с.
10. Бєлявцев М. Управління діяльністю будівельних організацій / М. І. Бєлявцев, Р. Ю. Подольський // Управління організацією: регіональні аспекти : матер. 10 Міжнар. наук.-практ. конф. – К. : ІВЦ Політехніка, 2002. – С. 24.
11. Бирюков А.П. Ключевые характеристики проектного управления жилищным фондом. – //Вестник университета (ГУУ) № 10(36) – М.: ГУУ. 2007. 15-26 с.
12. Блок З.Ф. Будощадкаси: заощадження – в каси, іпотеку – в маси / З. Ф. Блок // УНІАН [Електронний ресурс]. Режим доступу : http://economics.unian.net/ukr/detail/27754.
13. Бовдуй С.С. Державна політика в галузі житлово-комунального господарства: сучасний стан та перспективи розвитку [Електронний ресурс] / С. С. Бовдуй. – Режим доступу : http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Dtr_du/2010_4/files/DU410_10.pdf.
14. Будівельний комплекс. - http://www.vuzlib.net/rps/26.htm.
15. Будівництво власного житла має стати державною справою. – Режим доступу : http://www.budjurnal.com.ua/doc/BJ_7_2010_Full.pdf.
16. Будмайстер / Житлова політика: українські перспективи [Електронний ресурс]. – Режим доступу : stroymart.com.ua.
17. Бузырев В.В. Экономика жилищной сферы / В. В. Бузырев, В. С. Чекалин. - М. : ИНФРА-М, 2001. - 256 с.
18. Букіашвілі В. О. Житлова політика як елемент соціальної політики держави: аналіз вітчизняного та закордонного досвіду /В.О. Букіашвілі // Економіка будівництва і міського господарства. – Том 5. - №3. – 2009. – с.141-146.
19. Бялковська В.Г. Шлюбні та дітородні орієнтації студентів вищих навчальних закладів м. Києва / В.Г. Бялковська // Демографія та соціальна економіка. – 2010. – № 1 (13). – С. 158-165.
20. Висновок Головного науково-експертного управління на проект Закону «Про державне соціальне житло та кредитування» (реєстр. № 3386-1) [Електронний ресурс] // http://www rada.gov.ua.
21. Волков С. Перспективи розвитку ринку іпотечного кредитування в Україні / С. Волков, Г. Шемшученко // Вісник НБУ. – 2003. - №6.
22. Воловик М.В. Формирование структуры жилищного строительства в мегаполисе / М.В. Воловик. – Режим доступу : http://www.sro-russia.ru/datas/users/v1.pdf.
23. Воронин А.В. Теория и методология стратегического управления инвестиционно-строительным комплексом регона в условиях конкурентной среды: автореф. дис. на получение науч. степени доктора. экон. наук: спец. 08.00.05. «Экономика и управление народным хозяйстовм: экономика, организация и управление предприятиями, отраслями, комплексами (строительство); региональная экономика» / А.В. Воронин. – Санкт-Петербург, 2008. – 37 с.
24. Воськало В. І. Стратегія розвитку житлового будівництва в Україні : Монографія / НАН України. Інститут регіональних досліджень; За ред. д.е.н., проф. Шевчук Л. Т. - Львів, 2010. – 176 с.
25. Воськало В.І. Інвестування договорів часткового будівництва за договорами часткової (пайової) участі та інвестиційними договорами / Я.С. Карп’як, В.І. Воськало // Науковий вісник Національного лісотехнічного університету України: [зб. наук.–техн. пр.]. – Львів: РВВ НЛТУ України. – 2008, вип.18.10. – С. 194–201.
26. Гайна Г.А. Процеси управління житловим фондом міста [Електронний ресурс] / Гайна Г. А. // Інформаційні технології управління. – Режим доступу : http://www.nbuv.gov.ua/portal/natural/urss/2010_3/42-47.pdf.
27. Герасименко Г.В. Оцінка впливу соціальних програм на динаміку народжуваності в Україні / Г.В. Герасименко // Демографія та соціальна економіка. – 2010. – №1(13). – С. 55-61.
28. Герасимчук З.В. Організаційно–економічний механізм формування та реалізації стратегії розвитку регіону. Монографія. / Герасимчук З.В., Вахович І.М. – Луцьк: ЛДТУ, 2002. – 248с.
29. Гнесь І.П. Соціальні передумови формування планувальної структури кварти некомерційного житла/ І.П. Гнесь, Г.О. Гнат. – Режим доступу : http://vlp.com.ua/node/971.
30. Горохова М.А. Девелопмент в архитектуре/ М.А. Горохова // Проблеми архітектури в містобудування. – 2008. – №6 (74). – С. 50-53.
31. Григор О.О. Засади трансформації світової і національної економічних систем в умовах глобалізації / О. О. Григор // Івестиції : практика та досвід. – 2010. – №23. – С.75-79.
32. Грінченко Р.В. Значення інновацій для реалізації стратегії діяльності в будівництві [Електронний ресурс] / Р.В. Грінченко. – Режим доступу : http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/Vdnuet/econ/2009_3/4.pdf.
33. Гура Н.О. Облік у житлово-комунальному господарстві. – К., 2006. – 120 с.
34. Гусев А.Б. Разработка методики оценки доступности жилья с кредитом в России [Электронный ресурс]. – Режим доступа : http://www.kapitalrus.ru/articles/article/970.
35. Данчак Л.І. Особливості нормативно-правового регулювання фінансування житлового фонду в Україні // Данчак Л.І., Козик В.В. // Экономика и право. – 2001. – №2.
36. Демографічна криза в Україні. Її причини та наслідки: Зб. Матеріалів / Комітет з питань національної безпеки і оборони Верховної Ради України. – К.: Парлам. вид-во, 2003. – 449 с.
37. Державний комітет статистики. – Режим доступу : www.ukrstat.gov.ua.
38. Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву. – Режим доступу : http://www.molod-kredit.gov.ua/stats.php.
39. Долішній М.І. Регіональна політика на рубежі ХХ-ХХІ століть: нові пріоритети. Наукове видання / М.І. Долішній. – К. : Наукова думка, 2006.
40. Донцова Л.В. Система регулирования инвестиционных процессов в развитых странах / Л.В. Донцова // Менеджмент в России и за рубежом. 1999. № 4. С. 90-96.
41. Дорофієнко В.В. Порівняльна оцінка механізмів державної підтримки розвитку житлового будівництва в Україні та Чеській Республіці / В.В. Дорофієнко, Г.М. Шамонова // Економіка будівництва і міського господарства. – Том.5. – №1. – 2009. – С. 21-30
42. Дослідження ринку. Житловий сектор України: правові, регуляторні, інституційні, технічні та фінансові аспекти // Фінальний звіт. – 2011.
43. Дубіщев В.П. Методичне забезпечення ціноутворення на земельні ресурси під будівництво житла в населених пунктах в системі формування житлової політики регіону / В.П. Дубіщев, Т.М. Завора // Економіка: проблеми теорії та практики: зб. наук. пр. / Дніпропетр. нац. ун-т. – Д., 2008. – Вип. 237, Т.VI. – С.1480 – 1487.
44. Економічна комісія ООН по країнах Європи. Фінансування житла: ключові концепції і терміни, 1998 р.
45. Енергоефективність в Німеччині – можливості для України. – Режим доступу : http://www.fes.kiev.ua/new/wb/media/publikationen/ Zvit_Sinitsa_ukr_end.pdf.
46. Ершова Н. М. Экономико-математические модели в системе поддержки принятия решений для строительных фирм / Н. М. Ершова, Д. А. Чирин // Строительство, материаловедение, машиностроение. – Днепропетровск : ПГАСА, 2008. – Вып. 47. – С. 265–270.
47. Жилищная экономика : пер. с англ. / Под. ред. Г. Поляковского. – М.: Дело, 1996. – 224 с.
48. Жилищные и градостроительные принципы, традиции, концепции и подходы [Електонний ресурс]. - Режим доступу : http://www.rusdb.ru/dom/researches/town-planning_principles/#_gl_1.
49. Жилищный вопрос как проблема социальной политики// Институт международных экономических и плитических исследований. – Москва, 2004.
50. Жилищный кодекс Украинской ССР [ Научно-практический коментарій] / Голодный М. А., Дятлов П. Н., Жуков В. И. и др. – Киев, 1990. – С. 17.
51. Житлове будівництво [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.kyivproekt.com.ua/ua/ghitlovebud.html.
52. Житлове будівництво в Україні: Причини поточної кризи та висновки для економічної політики: [Аналітична записка] / Роберт Кірхнер , Рікардо Джуччі, Роман Возняк. – К.: Інститут економічних досліджень та політичних консультацій, Німецька консультативна група, 2008. – 16 с.
53. Житлове фінансування в Німеччині. Принципи та практика житлового фінансування в Німеччині та інших окремих країнах // Матеріали Ін-ту економічних досліджень і політичних консультацій та Нім. консультативної групи з питань екон. реформ. – 2003.
54. Житловий фонд України у 2000 році. Статистичний бюлетень. – Державний комітет статистики України. – Київ, 2001.
55. Житлові квадрати: сподівання на державу [Електронний ресурс]. – Режим доступу : www.real-estate.lviv.ua.news1931.html.
56. За даними рейтингово агентства «Кредит-Рейтинг» - http://www.credit-rating.com.ua/.
57. Завора Т.М. Антикризове регулювання розвитку житлового будівництва / Т.М. Завора, О.О. Лебеденко // Економіка і регіон: наук. вісн. – Полтава: ПолтНТУ, 2010. – № 1(24). – С. 28 – 32.
58. Завора Т.М. Концептуальні засади розвитку житлового будівництва в Україні / Т.М. Завора // Економіка: проблеми теорії та практики: зб. наук. пр. / Дніпропетр. нац. ун-т. – Д., 2010. – Вип. 264, Т.VIII. – С. 1968 – 1977.
59. Завора Т.М. Науково-практичні аспекти розвитку житлового будівництва в Україні / Т.М. Завора // Економіка і регіон: наук. вісн. – Полтава: ПолтНТУ, 2010. – № 25-С1 – С.248 – 253.
60. Завора Т.М. Соціальні аспекти формування житлової політики / Т.М. Завора // Економіка: проблеми теорії та практики: зб. наук. пр. / Дніпропетр. нац. ун-т. – Д., 2009. – Вип. 247, Т.V. – С. 1170–1176.
61. Закон України «Про житловий фонд соціального призначення». – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=3334-15.
62. Закон України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 2005. - N 6.- ст.147
63. Закон України «Про інвестиційну діяльність» // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 1991. - N 47. - ст.646
64. Закон України «Про інноваційну діяльн