Фрицький Юрій Олегович. Теоретичні засади державної влади в Україні

Короткий опис

ІНСТИТУТ ЗАКОНОДАВСТВА ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ

На правах рукопису

ФРИЦЬКИЙ Юрій Олегович

УДК 342.5:001.891.3(477)

ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ В УКРАЇНІ

12.00.02 конституційне право; муніципальне право

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
доктора юридичних наук

Науковий консультант
Копиленко Олександр Любимович
доктор юридичних наук, професор,
член-кореспондент НАН України
академік АПрН України

Київ - 2009

ЗМІСТ
ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1. СУТНІСТЬ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ В УКРАЇНІ 18
1.1. Зміст і особливості влади як правової категорії 18
1.2. Поняття державної влади в Україні 35
1.3. Співвідношення державної і політичної влади в Україні 85
Висновки до розділу 1 110
РОЗДІЛ 2. СТАНОВЛЕННЯ І РОЗВИТОК ОРГАНІЗАЦІЇ ТА 113
ФУНКЦІОНУВАННЯ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ В НЕЗАЛЕЖНІЙ УКРАЇНІ
2.1. Правові передумови становлення і розвитку організації та 113
функціонування державної влади в Україні в Декларації про державний суверенітет та Акті проголошення незалежності України
2.2. Моделі організації та функціонування державної влади у проектах 128
Конституції України
2.3. Значення Конституційного Договору між Верховною Радою України 138
та Президентом України 1995 року для подальшого розвитку організації
та функціонування державної влади в Україні
2.4. Закріплення організації та функціонування державної влади у 146
Конституції України 1996 року
2.5. Розвиток організації та функціонування державної влади після 157
прийняття Конституції України
Висновки до розділу 2 169
РОЗДІЛ 3. ОРГАНІЗАЦІЯ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ В УКРАЇНІ 172
3.1. Співвідношення принципу народовладдя і державної влади 172
в Україні в процесі її організації
3.2. Організація державної влади в Україні та системі її органів 191
3.3. Система стримувань і противаг як засіб організації державної 207
влади в Україні
3.4. Правові засади організації державної влади в Україні 221
Висновки до розділу 3 253
РОЗДІЛ 4. ФУНКЦІОНУВАННЯ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ В УКРАЇНІ 257
4.1. Здійснення законодавчої влади парламентом - Верховною Радою 257
України як основної форми її функціонування
4.2. Особливості статусу Президента України, його місце і роль у 288
функціонуванні державної влади в Україні
4.3. Роль виконавчої влади у функціонуванні державної влади в 312
Україні
4.4. Здійснення судової влади як окремої гілки державної влади в 348
Україні
Висновки до розділу 4 367
ВИСНОВКИ 369
ДОДАТКИ 375
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 380

ВСТУП

Актуальність теми. Питання влади взагалі, й державної, зокрема, з давніх часів були актуальною проблемою усіх країн світу, в тому числі і України. При цьому, як правило, державну владу досліджували як вид публічної політичної влади, що здійснюється державою та її органами, як різновид соціальної влади тощо. Значно менша увага науковців приділялася питанню її класифікації в залежності від відповідних критеріїв, зокрема, за формою (способами) її організації та функціонування. З метою більш ґрунтовного дослідження проблеми організації і діяльності державної влади в Україні і обумовлено обрання теми, мети і завдань дисертації, а для їх якісного вирішення проаналізовано історію становлення, організацію та функціонування державної влади в Україні, нормативно-правові акти, використано практичні матеріали органів державної влади.
Актуальність теми дослідження особливо зростає з огляду на проведення конституційної реформи у 2004-2006 рр., оскільки в ній відбулося закріплення парламентсько-президентської форми правління, що не сприяла вирішенню багатьох проблем організації та функціонування державної влади в Україні.
Виходячи з того, що проблема науково-обґрунтованої організації державної влади на підставі дослідження її теоретичних і практичних засад до останнього часу не піддавалися ґрунтовному вивченню, актуальність розв’язання цієї проблеми очевидна. При цьому, в роботі досліджується проблема організації державної влади в її співвідношенні з принципом народовладдя, виходячи з того, що народ повинен бути суб’єктом законодавчої ініціативи, а державні органи і посадові особи мають бути підконтрольні народу і нести відповідальність за свою діяльність.
Актуальною є і проблема з’ясування ролі системи стримувань і противаг, як засобу організації державної влади в Україні, досягнення балансу гілок державної влади, скоординованого їх врівноваження, з метою виключення панування будь-якою з них над іншими, досягнення оптимальних результатів під час вирішення ними спільних завдань, взаємозалежність гілок влади, прийняття взаємостримуючих законів, які стосуються статусу органів державної влади (закон ”Про Президента України”, закон ”Про Кабінет Міністрів України” тощо).
Дане дослідження є актуальним і з точки зору необхідності проведення парламентської, адміністративної, а також судово-правової реформи, поглиблення теоретико-методологічної бази для прийняття відповідних законів та внесення змін до Конституції України.
Отже, актуальність дослідження теоретичних і практичних проблем організації та функціонування державної влади в Україні зумовлена, з одного боку, необхідністю додаткового наукового обґрунтування зазначених проблем, а з іншого - потребою удосконалення чинного законодавства України. Актуальність дослідження організації та функціонування державної влади в Україні пояснюється й тим, що воно не було предметом спеціального наукового дослідження, а розглядалося лише в окремих аспектах, фрагментарно.
Розв’язання цих завдань вимагає, перш за все, теоретичної розробки проблем державної влади в сучасній України, що неможливо без вивчення загальносвітового та власного наукового досвіду.
Слід констатувати, що саме теоретичні розробки змісту державної влади на підставі науки конституційного права, оскільки державна влада є її основним інститутом, не здійснюються в повній мірі і досі, зокрема, не достатньо досліджуються такі питання: заради кого необхідна науково обгрунтована організація і функціонування державної влади; що необхідно зробити, щоб вона існувала не ізольовано від свого народу, а заради нього; нарешті, що слід зробити для того, щоб народ не лише пасивно сприймав організацію та функціонування державних органів та вищих посадових осіб, а й брав участь в обговоренні і прийнятті відповідних нормативних актів, які стосуються цих органів, шляхом реалізації всіх визначених Конституцією України форм безпосередньої демократії, зокрема, виборів та референдумів.
Для якісного вирішення всіх цих та інших проблем в процесі роботи над дисертацією проаналізована історія становлення, організації і функціонування державної влади в України, було опановано великий масив нормативно-правових актів, використані практичні матеріали діяльності органів державної влади.
Водночас, враховувалася та обставина, що глибоке з’ясування всіх цих питань є ефективним і плідним лише у співпраці з представниками суміжних суспільних наук. Саме тому, такий підхід має бути вельми виваженим, аби вивчення сутності державної влади з позицій юридичної науки не розчинилося в суміжних суспільних науках. Виходячи з цього, розв’язання основних проблем державної влади здійснювалося з позицій науки конституційного права, що дало можливість проаналізувати становлення, організацію і функціонування державної влади в Україні, з’ясувати їх відповідність до міжнародних стандартів демократичних країн світу.
Відповідно до цього сформульовано поняття державної влади в Україні, здійснюється її порівняння з політичною, економічною та іншими видами влади. Проаналізовано історія становлення і розвитку державної влади в умовах незалежності України, починаючи з Декларації про державний суверенітет України 1990 р., Акту проголошення незалежності України 1991р. і закінчуючи сучасним періодом проведення в Україні конституційно-правової реформи.
При висвітленні питання щодо основних засад організації державної влади в Україні особлива увага приділяється питанню врахування в процесі організації державної влади співвідношення народовладдя і державної влади, з’ясуванню змісту загальних засад утвердження державної влади в Україні та системи її органів як об’єктивно необхідної основи її організації, особливостям організації державної влади на підставі принципу поділу влади у законодавчій, виконавчій та судовій владах. При цьому, досліджується зміст системи стримувань і противаг між органами державної влади, як один з основних засобів її організації, балансу між ними.
Розглядаються актуальні проблеми функціонування державної влади в Україні, досліджуються питання ролі Верховної Ради України у здійсненні її законодавчої функції; специфіка статусу Президента України у його взаємовідносинах з цим органом та його роль у функціонуванні державної виконавчої влади в Україні за час існування змішаної форми правління; особливості функціонування судової влади.
Слід зазначити, що конституційна реформа в Україні не досягла бажаних результатів завдяки тому, що чітко не була визначена конкретна форма правління: президентська або парламентська. Запровадження з прийняттям Конституції України 1996 року змішаної форми правління та пропорційної системи виборів не сприяли забезпечити втілення основного принципу державної влади - її єдності дій плідної роботи парламенту, Кабінету Міністрів України, всієї виконавчої вертикалі та судової влади. Саме тому, підготовка нової Конституції України може бути успішною при умові чітко визначеної форми правління в Україні - президентської або парламентської.
Проблемі дослідження державної влади України в юридичній науці в цілому, і в галузі конституційного права, зокрема, приділялася недостатня увага. Саме тому, з метою всебічного вивчення змісту і особливостей предмету дослідження, вивчалися та аналізувалися праці філософів і юристів минулого, зокрема, твори Платона, Арістотеля, Ш.Л. Монтеск’є, Ж.Ж. Руссо, Г. Гегеля, Л. Дюгі, Д. Локка, Н. Макіавелі, М. Зейделя, П. Лабанда, Б. Рассела та інших.
При підготовці дисертації використовувалися і праці дореволюційних юристів, зокрема, О.Д. Градовського, М.М. Коркунова, М.І. Лазаревського, Ф.Ф. Кокошкіна, Л. Гумпловича, Л. Штейна.
Увага приділялась і дослідженню відомих діячів юридичної науки періоду ХІХ-ХХ століть - В.А. Незабитовського, І.О. Ільїна, також були проаналізовані твори українських правознавців, зокрема, М.І. Палієнка, Ф.В. Тарановського, О.О. Жиліна, М.П. Драгоманова, Л.Й. Петражицького.
Окремі питання державної влади досліджувалися сучасними російськими вченими-юристами С.А. Авак’яном, М.В. Баглаєм, А.О. Безугловим, М.В. Вітруком, Б.Н. Габрічідзе, Л.А. Григоряном, А.І. Ковлером, Є.І. Козловою, В.М. Кудрявцевим, О.О. Кутафіним, А.І. Лепьошкіним, А.І. Лук’яновим, Б.М. Лазаревим, В.В. Маклаковим, А.А. Мішиним, Б.О. Страшуном, Б.М. Топорніним, О.Д. Тихомировим, В.Є. Чиркіним.
Серед сучасних українських дослідників окремих питань державної влади слід відзначити наукові праці В.Б. Авер’янова, О.Ф. Андрійко, В.Д. Бабкіна, Ю.М. Бисаги, Є.В. Додіна, Н.П. Гайової, М.О. Баймуратова, А.З. Георгіци, О.В. Зайчука, А.П. Зайця, В.С. Журавського, Р.А. Калюжного, С.В. Ківалова, М.І. Козюбри, А.М. Колодія, В.В. Копейчикова, О.Л. Копиленка, В.В. Кравченка, І.О. Кресіної, Л.Т. Кривенко, О.Д. Крупчана, А.Р. Крусян, О.В. Лавриновича, П.Ф. Мартиненка, О.В. Марцеляка, В.Ф. Мелащенко, В.В. Медведчука, Р.М. Мінченко, Г.О. Мурашина, О.Г. Мурашина, О.Г. Мучника, Н.А. Мяловицької, Н.Р. Нижник, Н.М. Онищенко, В.Ф. Опришка, М.П. Орзіха, Р.С. Павловського, М.І. Панова, Б.А. Пережняка, В.Ф. Погорілка, П.М. Рабіновича, В.Ф. Сіренка, А.О. Селіванова, В.М. Селіванова, С.Г. Серьогіної, О.В. Скрипника, М.І. Ставнійчук, В.Я. Тація, В.І. Тимошенко, Є.А. Тихонової, М.В. Цвіка, С.Б. Чеховича, В.М. Шаповала, Ю.С. Шемшученка, О.В. Шмоткіна, Н.Г. Шукліної, Л.В. Юзькова, О.І. Ющика та інших.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження проводилося як складова частина науково-дослідної роботи відділу моніторингу ефективності законодавства Інституту законодавства Верховної Ради України за темою ”Організація моніторингу ефективності чинного законодавства та прогнозування наслідків його застосування” (реєстраційний № 0104U006941); науково-дослідної теми Академії муніципального управління ”Визначення функцій і розмежування повноважень органів державної виконавчої влади та місцевого самоврядування у сфері надання управлінських та соціальних послуг” згідно розпорядження Кабінету Міністрів України від 13 березня 2002 року № 123-Р; державної програми підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації фахівців у сфері європейської та євроатлантичної інтеграції України на 2004-2007 рр., затвердженої указом Президента України від 13 грудня 2003 р. № 1433; наукової теми юридичного факультету Академії муніципального управління ”Правові проблеми розвитку місцевого самоврядування в умовах сучасних трансформаційних процесів в Україні” 20062007рр., у дослідженні якої дисертант брав безпосередню участь; плану наукової діяльності Академії муніципального управління на 2009р. Роль автора полягає у розробці пропозицій і рекомендацій щодо вдосконалення організації та функціонування державної влади в Україні.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є визначення інституту державної влади в Україні, змісту, особливостей, етапів її становлення, організації та функціонування в умовах конституційної реформи. Досягнення зазначеної мети пов’язується з вирішенням таких завдань:
- визначити зміст влади взагалі і на цій основі з’ясувати особливості державної влади;
- з’ясувати співвідношення державної влади з політичною владою;
- сформулювати загальне поняття державної влади України, її організації та функціонування;
- проаналізувати основні етапи становлення і розвитку державної влади в умовах незалежної України, починаючи з Декларації про державний суверенітет України 1990 року, Акту проголошення незалежності України і закінчуючи проведенням конституційної реформи на сучасному етапі розбудови держави;
- з’ясувати співвідношення принципу народовладдя і державної влади; визначити конституційні засади утвердження та організації державної влади України та ролі системи стримувань і противаг, як засобу ефективної організації та функціонування державної влади в Україні;
- проаналізувати сутність законодавчої

Список літератури

Висновки
У дисертаційній роботі відповідно до мети та визначених завдань вирішено наукове завдання теоретичного обґрунтування й розробки науково-практичних рекомендацій щодо становлення, організації та функціонування державної влади в Україні. Результати проведеного наукового дослідження дають можливість зробити наступні висновки.
1. На підставі аналізу вчень філософів і юристів щодо змісту державної влади робиться висновок, що, як правило, в них йдеться про родову сутність останньої, що в певній мірі ускладнює з’ясування сутності такого виду влади як саме державної влади.
2. Вперше дається визначення державної влади в Україні, основою організації та функціонування якої є її легітимність та легальність, згідно з якими здійснюється її поділ на законодавчу, виконавчу та судову владу; визначаються відповідні органи цих гілок влади, які повинні здійснювати свої повноваження на підставі державних програм державними службовцями високої кваліфікації, кінцевим результатом діяльності якої повинно бути забезпечення прав і свобод людини та умов її життя.
3. На організацію і функціонування державної влади в Україні безпосередньо впливає політична влада, оскільки представники останньої, визначаючи політику держави, яку необхідно реалізовувати через державний апарат, що безпосередньо здійснює державну владу, за визначенням є підпорядкованим особам, які визначають політику держави. Одночасно у свою чергу, державна влада також має зворотній вплив на політику держави.
4. Після розпаду колишнього Союзу РСР, колишні союзні республіки не були підготовлені до переходу від марксистсько-ленінської моделі державної влади, побудованої на принципах єдиновладдя Рад згори донизу, до визнаної у демократичних країнах світу державної влади, побудованою за принципом поділу влад.
5. У прийнятій Верховною Радою Декларації про державний суверенітет України” 16 липня 1990 року, тобто в період, коли Україна перебувала ще у складі СРСР, вперше йдеться про згаданий принцип та державний суверенітет, як просторовий вимір діяльності державної влади в межах існуючих кордонів.
6. Водночас, не була визначена форма правління, яка безпосередньо впливає на організацію та функціонування державної влади. Замість існуючих у всьому світі парламентської та президентської форми правління, в Україні були обрані змішані президентсько-парламентська або парламентсько-президентська форми правління.
7. У період з 1991 по 1995 рр. не були визначені основні напрями зовнішньої та внутрішньої економічної і соціальної політики держави, статус Президента України, не були реалізовані оптимальні моделі побудови державної влади, закладених в проектах Конституції, та в проекті закону ”Про державну владу і місцеве самоврядування в Україні”.
8. Найважливішою частиною конституційного процесу в Україні був Конституційний Договір 1995 р., який запобіг протистоянню між гілками державної влади та Президентом України, перевів конфлікт між ними з площини протистояння у площину співробітництва, що мало за мету прийняття нового Основного ЗаконуУкраїни.
Проте невиконання положення Конституційного Договору, згідно з яким Президент України визначався главою держави і главою державної виконавчою влади (тобто в Україні визнавалася президентська форма правління) негативно вплинуло на зміст Конституції України 1996 року.
9. Прийнята 28 червня 1996 року Конституція України юридично закріпила змішану президентсько-парламентську форму правління в Україні. Проте, проведення в Україні в період з 2003 по 2004 рр. конституційної реформи, яка змінила зазначену форму правління на парламентськопрезидентську, юридично не сприяло вирішенню проблем щодо організації та функціонування державної влади згідно із згаданою моделлю між Президентом і Прем’єр міністром України.
10. При висвітленні проблеми співвідношення принципу народовладдя, організації та функціонування державної влади дисертант виходив з того, що
єдиним джерелом влади є народ, основним завданням якого є легітимізація на правовій основі саме організації законодавчої, виконавчої та судової влади на підставі проведення всеукраїнських референдумів і прийняття ним відповідних законів про ці органи, тобто бути суб’єктом законодавчої ініціативи, організація державної влади повинна бути під постійним контролем народу, а органи державної влади та державні службовці повинні нести відповідальність перед народом за свою діяльність.
11. В дисертації вперше розрізняються органи державної влади та інші органи держави, статус яких окремо визначений у відповідних розділах Конституції та законів України.
12. Важливим засобом організації державної влади в Україні є система стримувань і противаг складовими якої є баланс гілок державної влади як скоординоване прагнення до їх врівноваження з метою виключення панування будь-якої з них над іншими, а також досягнення оптимальних результатів під час вирішення ними спільних завдань; взаємозалежність цих гілок влади; їх взаємодія в процесі вирішення ними спільних завдань, які здійснюються всіма гілками влади.
13. Формування представницької форми влади в особі Верховної Ради України на підставі пропорційної системи виборів фактично скасовує персональну відповідальність народних депутатів перед виборцями, (а її в законі Про внесення змін до Закону Про вибори народних депутатів України” від 7 липня 2005 р. не передбачено) оскільки відповідальність перед ними несе певна партія, а не окремий депутат. Крім того, при згаданій системі ліквідуються виборчі округи, які існували при мажоритарній системі виборів і при яких народний депутат був відповідальний перед виборцями.
14. З метою усунення цього недоліку пропонується у майбутньому виборчому законі повернутися до мажоритарно-пропорційної системи виборів, а виборчу квоту для політичних партій підвищити з 3 % до 7%, а для виборчих блоків до 11 %. Крім того, передбачити відкликання обраних депутатів виборцями, якщо останні не виконують передвиборчі програми.
15. В процесі організації законодавчої влади вирішальний вплив на її подальшу роботу має коаліційна більшість, яка формувалася б при виборчій квоті у 7 %, була б дійсно незалежною від впливу Президента України на її формування і діяльність, не може бути в сучасний період єдиною, оскільки об’єднує різні за своїми політичними програмами партії. З метою подолання цього недоліку, вкрай необхідним уявляється в першу чергу невідкладно прийняти Закони ”Про статус коаліційної парламентської більшості” та Про парламентську опозицію”, в яких були б передбачені взаємні права і обов’язки більшості та опозиції.
16. Виходячи зі статусу, місця і ролі Президента України у функціонуванні державної влади, зазначається, що посада глави держави безпосередньо залежить від чітко визначеної форми правління. Оскільки в Україні була впроваджена так звана змішана форма правління - парламентсько-президентська, або президентсько-парламентська, конституційно-правовий статус глави держави досі залишається чітко не визначений.
17. Зазначене безпосередньо відображається на взаємовідносинах Президента України з Кабінетом Міністрів. Так, згідно з Конституцією України 1996 р. Президент України де-юре не керував урядом, а де-факто брав безпосередню участь у його функціонуванні.
18. На підставі змін до Основного Закону України 2004 р., Президент України вважався лише главою держави, а уряд і його діяльність були практично виведені зі сфери повноважень Президента.
19. При висвітленні функціонування виконавчої влади дисертант дійшов висновку про доцільність розв’язати наступні проблеми: необхідно продовжити в сучасний період адміністративну реформу; підвести надійну правову базу під організацію та функціонування державної виконавчої влади шляхом внесення відповідних змін до законів Про Кабінет Міністрів України” і Про місцеві державні адміністрації”; докорінним чином вдосконалити добір і розстановку висококваліфікованих управлінських кадрів, на посади міністрів, перш за все, виходячи з рівня їхньої кваліфікації. 20. Важливу роль у справі функціонування державної влади відіграє система стримувань і противаг, ефективність якої у найбільшій мірі виявляє себе у процесі порівняння спільних повноважень законодавчої, виконавчої, і у меншій мірі, судової влад та Президента України, які пропонується поділити на три групи: ті, при реалізації яких однією із сторін вимагається застосування відповідних дій іншою стороною; ті, які пов’язані з проведенням виборів, референдумів, народних обговорень; нарешті, ті, що стосуються порядку прийняття та промульгації законів.
21. На жаль, зміни, які були внесені до Конституції України, часто призводили до колізії законів. Прикладом цього є не вирішена проблема призначення на посаду глав обласних державних адміністрацій.
22. Необхідність чіткого розмежування повноважень між Президентом України та Кабінетом Міністрів можлива лише при збалансованості законів, в яких закладені повноваження, властиві, не одному главі держави, а й органам державної влади. Саме тому, уявляється правильним, коли таке розмежування повноважень здійснюватиметься на підставі так званих взаємостримуючих та врівноважуючих Законів України Про Президента України”, Про Кабінет Міністрів України”, ”Про місцеві державні адміністрації” та Про парламентську опозицію” і Про статус коаліційної більшості парламенту”.
23. Існуючий порядок організації судової влади не відповідає всесвітньо визнаним нормам. З метою подолання згаданих недоліків та перетворення судів в дійсно незалежні органи правосуддя, пропонується обирати суддів безпосередньо народом; невідкладно ввести в дію інститут присяжних, запровадити інститут мирових суддів, передбачених Законом Про судоустрій України”, змінити існуючу процедуру формування складу Конституційного Суду України.
24. Оскільки на сучасному етапі подальшої демократизації держави, всіх органів державної влади, побажання політиків не співпадають з їхніми справами, спостерігається падіння довіри народу до всіх інститутів влади, а таке розчарування, перш за все, є ударом по створенню в Україні громадянського суспільства. Єдиним виходом з цього становища є застосування заходів безпосередньої відповідальності всіх без винятку посадових осіб, за свою діяльність, яка повинна відображатися у знятті депутатської недоторканості з депутатів всіх рівнів, персональній відповідальності Президента України, Прем’єр-міністра та міністрів, суддів всіх рівнів на підставі рівності всіх без винятку перед законом та основоположних принципів, які, на жаль, не здобули свого закріплення у ст. 8 Конституції України суворого дотримання законності та невідворотності покарання за скоєне.

Список використаних джерел

1. Дії святих апостолів. Послання Св. Павла до римлян / Біблія, - Мюнхен, 1998. - 1388 с.
2. Антология мировой философии М.,1969. Т. 1. Ч. 2. - С. 823-862.
3. Сочинения преподобного Максима Грека / Максим Грек (Нравоучительные сочинения, Свято-Троицкая Сергиева Лавра)
Ч.1. - 1950. - 180 с.
4. Історія філософії в Україні (Філософія доби феодалізму) / К., 1987-
Т. 1. 1987. - С. 301-302.
5. Руссо Ж / Руссо Жан-Жак М., 1958. 210 с.
6. Українська Радянська енциклопедія / К., видання друге. Головна редакція Української Радянської енциклопедії, 1978 -
Т. 2. 1978. 331 с.
7. Конфисахор А.Г. Психология власти / Александр Григорьевич Конфисахор. ПИТЕР, 2004. 25 с.
8. Там само. 27 с.
9. Незабитовский В. А. Учения публицистов о междугосударственном владении / Василий Андреевич Незабитовский. К., 1860. 60 с.
10. Градовский А.Д. Начала русского государственного права. Собрание сочинений в 9 томах / Александр Дмитриевич Градовский. - С. Петербург, 1908 -
Т. 1. 1908. - С. 8-19.
11. Победоносцев К.П. Власть и начальство / Константин Петрович Победоносцев. С. Петербург, 1881. 101 с.
12. Алексеев А.С. Русское государственное право. (Конспект лекций, 4-е издание) / Александр Семенович Алексеев. М., 1891. 146 с.
13. Коркунов Н.М. Курс государственного права / Николай Михайлович Коркунов. СПб., 1898. 240 с.
14. Палиенко Н.И. Суверенитет. Историческое развитие идеи суверенитета и его правовое значение / Николай Иванович Палиенко. Ярославль, 1903. С. 389-390.
15. Коркунов Н.М. Сравнительный очерк государственного права иностранных государств / Николай Михайлович Коркунов. СПб.
Ч. 1. 1890. 26 с.
16. Лазаревский Н.И. Русское государственное право, (Конституционное право. Вып. 1, 4-е. изд.) / Лазаревский Н.И. П.
Т.1. 1917. 47 с.
17. Конфисахор А.Г. Психология власти / Александр Григорьевич Конфисахор. ПИТЕР, 2004. С. 56-57.
18. Лепешкин А.И. Курс советского государственного права / Алексей Ильич Лепешкин. М.: Государственное изд-во Юридической литературы, 1961. С. 245-289.
19. Ожегов С.И. Словарь русского языка / [С.И.Ожегов]. М.: ”Русский язык”, 1986. 74 с.
20. Советский энциклопедический словарь М.: ”Советская энциклопедия”, 1980. 232 с.
21. Українська Радянська енциклопедія К.: видання друге, Головна редакція Української Радянської енциклопедії, 1978 -