Гаркуша Олексій Миколайович. Стратегія відновлення і високоефективного функціонування виноградарсько- виноробного підкомплексу АПК України в умовах ринкової економіки

Короткий опис

Гаркуша Олексій Миколайович. Стратегія відновлення і високоефективного функціонування виноградарсько- виноробного підкомплексу АПК України в умовах ринкової економіки: Дис... д-ра екон. наук: 08.07.02 / Миколаївська держ. аграрна академія. - Миколаїв, 2002. - 370 арк. , табл. - Бібліогр.: арк. 347-365

Гаркуша О.М. Стратегія відновлення і високоефективного функціонування виноградарсько-виноробного підкомплексу АПК України в умовах ринкової економіки. Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук за спеціальністю 08.07.02 економіка сільського господарства і АПК. Миколаївська державна аграрна академія, Миколаїв, 2002.
В дисертації висвітлено теоретико-методологічні і практичні аспекти стратегії оновлення і високоефективного функціонування виноградарсько-виноробного підкомплексу АПК України.
Розглянуто сутність, значення та історичні аспекти розвитку підкомплексу, трансформація його складу і управління, розвиток і сучасний стан виноградарства та виноробства, методичні підходи до оцінки їх економічної ефективності, розроблено концепцію ефективного функціонування підкомплексу. Значне місце відведено обґрунтуванню стратегії створення високоефективного виноградарства і виноробства на основі інтенсифікації виробництва. При цьому найбільшу увагу приділено таким її заходам як: раціональне розміщення виноградарства і оптимізація сировинних зон винзаводів; удосконалення сортового складу насаджень і асортименту винопродукції; ефективний розвиток розсадництва; покращення матеріально-технічної бази і технології виробництва продукції підкомплексу.
Особливе місце займають питання раціонального реформування підприємств, інтеграції та удосконалення економічних відносин, подальшого розвитку ринку продукції (із застосуванням системи важелів його державного регулювання), організації ефективної реалізації винограду і продуктів його переробки. Значна частина розглянутих в дисертації питань містить методичні розробки здобувача.

1. Виноградарсько-виноробний підкомплекс є сукупністю задіяних у виробництві винограду і продуктів його переробки технологічно та економічно пов'язаних вертикально інтегрованих структур. Виноградарство та виноробство зародились в Україні більш ніж 3 тис. років тому. Але найбільший розвиток вони одержали: спочатку у другій половині ХІХ століття, а потім за радянських часів. Піком” був 1960 рік, після якого відбувалося поступове скорочення площ насаджень. Для сучасного виноградарсько-виноробного підкомплексу характерними є старіння його матеріально-технічної бази, незавершеність процесів реформування та ін. Недосконалим є і управління ним, яке здійснюється двома паралельно існуючими структурами концерном Укрсадвинпром” і корпорацією Укрвинпром”. Останні доцільно об'єднати, а для того, щоб при цьому не уражались інтереси виноградарства, є сенс у використанні запропонованої у роботі методики розподілу бюджетних коштів.
2. Провідними виноградарськими регіонами України є Крим, Миколаївська, Одеська та Херсонська області, у яких в останні два десятиріччя відбувалося вельми суттєве скорочення площі виноградників. Поступове зменшення площ насаджень і зниження їх урожайності негативно відобразилися на обсягах виробництва продукції, а у підсумку призвело до кризового стану у виноробній промисловості.
3. Для оцінки економічної ефективності виноградарства і виноробства слід використовувати викладену у роботі систему показників (з урахуванням запропонованих автором корегувань, внесених ним в методику обчислення прибутку і рівня рентабельності продукції). При визначенні ефективності функціонування агропромислових формувань поряд з показниками, що характеризують ефективність їх аграрного і промислового виробництв окремо, необхідно використовувати наведену у роботі методику, яка дозволяє виключити подвійне врахування частини їх продукції.
4. В динаміці по 4-х останніх 5-річних періодах як в Україні в цілому, так і практично у всіх її виноградарських регіонах простежується тенденція поступового зниження урожайності насаджень. З виноградарських регіонів України найвищий рівень економічної ефективності ведення галузі в середньому за 1999-2000 рр. забезпечили Херсонська і Миколаївська області, а також АР Крим. Але і в них прибутковість галузі знаходилася на недостатньому рівні.
5. Для виведення виноградарства країни з кризового стану необхідно здійснити комплекс заходів, основні з яких:
забезпечення високих темпів закладення нових виноградників (наприклад, на Миколаївщині згідно з розробленим проектом за 2002-2004 рр. необхідно закласти 2069 га насаджень, на Одещині 6707 га, на Херсонщині 2398 га);
оптимальне розміщення насаджень по регіонах, окремих господарствах і ділянках з урахуванням їх природних і економічних особливостей. Основні площі виноградників України слід зосередити у Причорномор'ї, концентруючи їх насамперед в найкращих для розвитку цієї галузі мікрозонах, де одержують продукцію найвищої категорії якості вина контрольованих за походженням найменувань;
у структурі виноградників технічного напрямку слід збільшити питому вагу червоних сортів (Каберне Совіньон, Мерло, Сапераві, Бастардо магарачський та ін.) та високоякісних білих (Шардоне, групи Піно і Мускатів, Рислінг рейнський, Трамінер), які є найкращими для виготовлення марочних столових та ігристих вин. Вимагають розширення і площі ранніх та ранньо-середніх сортів (як технічних, так і столових). Доцільно значно збільшити і плантації сортів нової селекції (особливо безнасінневих), а також високопродуктивних клонів і комплексно-стійких сортів. Кількість обраних на перспективу кожним господарством сортів повинна бути обмеженою (відповідно до наведених у роботі рекомендацій);
відродження та подальший ефективний розвиток розсадництва. Розсадники доцільно концентрувати в обмеженій кількості найбільш міцних господарств, що мають досвід ведення цієї галузі, з наданням їм належної державної підтримки;
при оновленні виноградників основний упор слід робити на реконструкцію існуючих насаджень, які є зараз дуже зрідженими. По мірі ж надходження коштів доцільно розкорчовувати старі малопродуктивні посадки і закладати на їх місці нові, розраховані на використання прогресивних ресурсозберігаючих технологій;
для підвищення рівня механізації виноградарства в Україні доцільно налагодити випуск необхідних для нього машин та їх комплексів. Враховуючи нестачу у господарств техніки, є сенс у використанні ними послуг машинно-технологічних станцій і мехзагонів;
технології вирощування винограду повинні бути побудованими з урахуванням належності винограду до того чи іншого ампелографічного сорту і напрямку використання урожаю. Для забезпечення своєчасного збирання урожаю доцільно розширити використання у цьому процесі засобів часткової механізації зі створенням тимчасових колективів, які застосовують потоково-груповий метод.
6. Основними складовими стратегії створення високоефективного виноробства є наступні:
формування оптимальної для кожного винзаводу сировинної бази, спрямованої на виробництво високоякісної і конкурентоспроможної виноробної продукції. Винзаводи повинні визначати господарствам своєї сировинної зони строки збирання урожаю, його якісні характеристики (а в мікрозонах виробництва вин контрольованих за походженням найменувань і обмежувати рівень урожайності насаджень тих чи інших сортів), всіляко підтримувати розвиток виноградарства у своїй сировинній зоні, закладати власні виноградні насадження на орендованих землях;
удосконалення асортименту і підвищення конкурентоспроможності вітчизняної винопродукції. В першу чергу, доцільно збільшити обсяги виробництва марочних вин, шампанського і коньяків. Потребують розширення і виготовлення червоних вин, налагодження випуску аперитивів. Доцільно попіклуватись і про підвищення якості масових ординарних вин. Україні слід створити власну сучасну нормативну і технологічну документацію, наближену до європейських стандартів;
поліпшення матеріально-технічної бази виноробних підприємств насамперед за рахунок проведення їх реконструкції, оснащення сучасними технологічними ємкостями, лініями стерильного розливу готової винопродукції, холодильними установками, забезпечення відповідними приміщеннями, пляшками, етикетками тощо. Для більш повного використання потужностей винзаводів первинного виноробства в них слід організувати переробку плодів та ягід;
оптимальне сполучення первинного і вторинного виноробства, які повинні впроваджувати у себе ресурсозберігаючі високоефективні технології, що забезпечують скорочення циклу виготовлення винопродукції, збільшення строків її стабільності, покращення букету і смакових якостей.
7. Враховуючи переваги оптимально великих господарств, найбільш міцні з них мають усі шанси зберегтись як великотоварні виробники. У випадку ж розділення підприємств на дрібні приватні структури на їх базі можуть створюватися асоціації приватних виробників. Разом з тим слід розвивати і фермерські та присадибні господарства населення, але при реформуванні виноградарських формувань не треба допускати подрібнення насаджень.
8. Найбільш прийнятними для виноградарсько-виноробного підкомплексу формами агропромислових структур є: на рівні окремого підприємства акціонерні товариства, агрофірми, агроконсорціуми; на регіональному рівні агропромислові асоціації, корпорації, концерни, холдингові компанії. Інтеграторами у першому випадку можуть бути найбільш міцні виноградарські господарства або заводи первинного виноробства, а в другому великі заводи вторинного виноробства, банки. Необхідною умовою їх ефективного функціонування є здійснення перерозподілу надприбутків виноробних заводів, який можна проводити за запропонованою в роботі методикою.
9. Ринок виноградно-виноробної продукції повинен регулюватися державою. Фіксований податок на 1 га виноградників не повинен бути більшим, ніж по інших земельних ділянках. Зменшенню підлягають ставки акцизного збору та вивізного мита на напої з винограду. З марочних же, сухих, ігристих вин акцизи зовсім не слід стягувати. Останні доцільно нараховувати тільки на реалізовану продукцію. Кредити на закладення виноградників, їх вирощування до вступу у плодоносний вік, а також закупівлю виноматеріалів повинні надаватися під 5-8%-ву ставку і на тривалий термін. На розвиток виноградарства замість 1% держава повинна виділяти хоча б 3% надходжень від продажу алкогольних напоїв і пива. Дотації слід надавати тим господарствам, які забезпечують найбільш високу їх віддачу, а також експортують свою продукцію.
10. Потребує удосконалення і ціноутворення на виноград та продукти його переробки. Ціни на виноград, використовуваний для виробництва винопродукції, повинні забезпечувати його виробникам значно більший рівень прибутковості, ніж однорічні культури. Потрібна і диференціація цін по ампелографічних сортах, в основу якої можна покласти прейскурант цін, що діяв на початку 90-х років. При цьому різницю в цінах на найбільш якісні класичні європейські сорти і менш якісні (насамперед ізабельні та гібридні) слід зробити більш суттєвою. Необхідно звернутися і до застосування санкцій за вміст цукру у винограді і наявність пошкоджених хворобами і шкідниками ягід.
Вимагає покращення співвідношення між цінами на горілчані вироби і винопродукцію (за рахунок їх підвищення на перші і зниження на другу). Для досягнення останнього податки на вина доцільно нараховувати згідно з прийнятими для продовольства нормами. Ціни на марочну винопродукцію і шампанське повинні забезпечувати їх виробникам більш високу прибутковість.
11. Для призупинення зменшення обсягів реалізації винограду і виноробної продукції, крім вже перелічених вище, необхідно застосовувати і наступні, засновані на маркетингу заходи: зменшення розмірів торгівельних накруток”; забезпечення своєчасної оплати відвантаженої продукції; виховання в українського споживача інтересу до високоякісної винопродукції (замість горілки і горілчаних виробів); вибір найбільш вигідних каналів її реалізації; раціональне сполучення колективної і індивідуальної реклами та ін.