ГОНЧАРНІ ШКОЛИ ОПІШНІ: ЗБЕРЕЖЕННЯ Й РОЗВИТОК ПРОФЕСІЙНИХ ЗНАНЬ І ТРАДИЦІЙ (1894–2000)

Короткий опис

ІНСТИТУТ НАРОДОЗНАВСТВА НАН УКРАЇНИ

На правах рукопису
УДК.94:903.2(477.53) «1894/2000»

Щербань Олена Василівна

Гончарні школи Опішні:
збереження й розвиток професійних знань і традицій
(1894–2000)

07.00.05 – етнологія

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата історичних наук

Науковий керівник:
доктор історичних наук,
Тарас Ярослав Миколайович

Львів – 2012

ЗМІСТ
Вступ………………………...……………...............................................................................3
Розділ 1. Історіографія, джерела й методика дослідження….......................................12
1.1. Історіографія проблеми .………………...…..........................................................12
1.2. Джерела ………………………………………………….………………....…..29
1.3.Методологія й методи дослідження.……….…..….…..…...................................32
Розділ 2. Земські ініціативи та їх наслідки з організації передачі професійної гончарської майстерності в Опішному (1894–1924)..............................................35
2.1. Діяльність Полтавського губернського земства щодо підтримки гончарного промислу Опішного (1894–1919)..……………............................................................35
2.2 Традиційне гончарство Опішного до початку реалізації земських ініціатив…………………………………………………………………………..45
2.3 Опішнянська зразкова гончарна навчальна майстерня Полтавського губернського земства та її роль у розвитку місцевого кустарного гончарства (1894–1899)…....................................................................................................................53
2.4. Гончарне шкільництво як один із визначальних засобів підтримки опішнянського гончарства впродовж 1912–1924 років..............................................67
Розділ 3. Передача професійних гончарських знань у 1925–2000 роках………..83
3.1. Гончарна освіта і опішнянське гончарне виробництво у 1925–1933 роках....83
3.2. Розвиток гончарських традицій Опішного в Опішнянській школі майстрів художньої кераміки (1936–1941).................................................................................112
3.3. Успадкування професійної майстерності в умовах артільного й заводського гончарного виробництва, профорієнтаційного навчання й гурткової роботи (кінець 1941–1985)………………………………………………………………...127
3.4. Гончарний навчальний заклад як фактор творчого поступу художнього промислу в 1986–2000 роках…………………………………….….…………….140
Висновки………………………………….……..………………………..…………….152
Список використаних джерел і літератури………….……………………………...158
Додатки
Додаток А. Текстові матеріали
Додаток Б. Ілюстративні матеріали

ВСТУП

Одним із традиційних виробництв українців є гончарство. Впродовж століть воно акумулювало етнічні цінності народу й виокремлювало його серед інших у світовому культурному просторі. У сучасних гончаротворчих процесах особлива роль належить системі гончарного шкільництва. Від успадкування професійних гончарських знань значною мірою залежать технологія виготовлення, форми й декор виробів народних майстрів, окремі аспекти їх соціально-економічного розвитку.
З останньої чверті ХІХ століття й донині актуальні завдання творчого поступу українського гончарного художнього промислу, збереження національної ідентичності, значною мірою реалізуються через осередки передачі професійних гончарських знань – гончарні школи. Спрямовуючи навчальний процес на вивчення традиційної культури регіонів, вони поставали засобом збереження й успадкування ремісничих традицій краю та їх осучаснення. Гончарні школи діяли в багатьох гончарних осередках України (Глинськ, Дибинці, Кам’янець-Подільський, Коломия, Макарів Яр, Межиріч, Миргород, Нова Водолага, Олешня, Опішне, Постав-Мука, Товсте). До середини 1930-х років більшість із них, проіснувавши короткий період, припинили діяльність, сповна не виконавши поставлених завдань. У 1980-х – на початку 2000-х років, за умов остаточного занепаду збережених до початку ХХІ століття гончарних осередків, дослідники народної художньої культури зверталися до досвіду гончарного шкільництва в Україні як ефективного засобу підтримки художнього промислу, але регіональні особливості передачі професійних гончарських знань донині вивчено недостатньо.
На території України винятком є лише один із центрів гончарного шкільництва, який став об’єктом спеціального етнологічного дослідження. 2008 року побачила світ монографія опішнянського керамолога Людмили Овчаренко «Макарово-Ярівський осередок гончарної освіти в Україні», в якій детально проаналізовано макаровоярівський центр гончарного шкільництва Донбасу [145]. До початку ХХІ століття роль гончарних шкіл у розвитку інших осередків промислу в Україні залишалася маловивченою ділянкою традиційно-побутової культури українців.
З огляду на таку ситуацію, дослідження ролі гончарних шкіл у пізнанні й успадкуванні професійних гончарських знань визначного центру народної художньої культури України – селища Опішного Зіньківського району Полтавської області – постає вкрай актуальним народознавчим завданням. Традиція гончарного шкільництва в Лівобережній Україні від кінця ХІХ століття й донині збереглася лише в Миргороді та Опішному (Полтавщина), де функціонують Миргородський державний керамічний технікум імені Миколи Гоголя та Державна спеціалізована художня школа-інтернат І-ІІІ ступенів «Колегіум мистецтв у Опішному».
Понадсторічне функціонування гончарних навчальних закладів є своєрідною прикметою Опішного. Від кінця ХІХ століття там діяли: Опішнянська зразкова гончарна навчальна майстерня Полтавського губернського земства (1894–1899), Опішнянський гончарний навчально-показовий пункт (1912–1924), Опішнянська керамічна кустарно-промислова школа (1925–1926), Опішнянська керамічна промислова школа (1927–1931), Опішнянська керамічна школа ФЗУ (1931–1933), Опішнянська школа майстрів художньої кераміки (1936–1941), Опішнянська філія Решетилівського ХПТУ №28 (1986–2000). Упродовж 1941–1986 років гончарних навчальних закладів у осередку не було, але передача професійної гончарської майстерності відбувалася у формі артільного (кінець 1941–1962), заводського учнівства (1963–1986), виробничого навчання (1960-ті – початок 1980-х) та гурткової роботи (з кінця 1970-х років) у місцевих середніх загальноосвітніх школах. Таким чином, в Опішному сформувалася унікальна своєю тяглістю система успадкування й вивчення професійних гончарських знань. Діяльність гончарних шкіл упродовж тривалого часу дає підставу вважати цей осередок визначним центром гончарного шкільництва України.
Всебічний аналіз діяльності спеціалізованих гончарських закладів на прикладі Опішного дозволяє простежити закономірності процесу їх виникнення й розвитку в тісному взаємозв’язку із суспільно-економічним і політичним життям держави. Окрім того, видається можливим з’ясування ролі етнопедагогічного досвіду в історичному розвитку гончарного промислу. Нині гончарний промисел в Україні знаходиться в стані активного пошуку шляхів ефективного функціонування в нових соціально-економічних умовах. Цей процес буде більш плідним за умов ґрунтовного дослідження діяльності опішнянських гончарних шкіл та їх унікального досвіду, який ще не став надбанням сучасної державної політики в галузі народної художньої культури. Тому вивчення механізмів засвоєння й передачі професійних гончарських знань, їх впливу на збереження й розвиток традицій опішнянського гончарства, належить до актуальної етнологічної проблематики. Важливість дослідження найбільшого в Україні гончарного осередку полягає й у тому, що через його контекст з’ясовується динаміка розвитку місцевого гончарного шкільництва залежно від стану гончарного промислу в той чи інший історичний період період, виявляються нові аспекти його діяльності, вивчаються заходи органів державної влади з підтримки опішнянського гончарства, аналізується визначальний вплив місцевих гончарних шкіл на утвердження й розвиток місцевих народномистецьких традицій. Урахування уроків минулого сприятиме більш ефективному пошуку шляхів збереження гончарства провідного осередку, розвитку цього виду народного мистецтва. Саме нагальна потреба ґрунтовного вивчення впливу гончарного шкільництва на збереження й розвиток традицій місцевого гончарства в умовах сучасних глобалізаційних процесів, нівелювання національної ідентичності, занепаду традиційно-побутової культури українців, і визначає актуальність теми.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано в рамках наукового проекту Національної академії наук України «Гончарство України ХХ – початку ХХІ століття: історія, сучасність, перспективи» (державний реєстраційний №0103U001998), який виконувався в Інституті керамології – відділенні Інституту народознавства НАН України.
Об’єктом дослідження є гончарні школи Опішного.
Предмет дослідження – з’ясування закономірностей формування гончарного шкільництва та його ролі в збереженні й розвитку фахових знань і традицій гончарства Опішного впродовж 1894–2000 років.
Мета дисертації: історико-етнографічна реконструкція та комплексна характеристика традицій передачі фахових знань у гончарних школах та їх вплив на стан гончарства у визначному центрі народної художньої культури України – містечку Опішному, що в Полтавщині.
Для досягнення мети ставилися такі завдання:
• проаналізувати джерельну базу й стан наукового вивчення гончарного шкільництва Опішного;
• з’ясувати роль Полтавського губернського земства в справі підтримки традиційного гончарства та впровадженні керамшкіл у Опішному;
• охарактеризувати вплив Опішнянської зразкової гончарної навчальної майстерні Полтавського губернського земства на розвиток місцевого кустарного гончарства;
• визначити напрямки й результати діяльності Опішнянського гончарного навчально-показового пункту;
• дослідити залежність опішнянського гончарного промислу від діяльності гончарних шкіл упродовж 1925–1933 років;
• проаналізувати діяльність Опішнянської школи майстрів художньої кераміки та її вплив на розвиток місцевих гончарських традицій;
• вивчити ефективність передачі професійних гончарських знань у формі артільного й заводського учнівства, профорієнтаційного навчання й гурткової роботи;
• виявити залежність творчого поступу опішнянського гончарства від опанування професійними знаннями наприкінці ХХ століття.
Хронологічні рамки дослідження охоплюють період з 1894 року (час відкриття першого гончарного навчального закладу в Опішному) до 2000 року, коли припинила діяльність Опішнянська філія Решетилівського ХПТУ №28.
Територіально дослідженням охоплено сучасне селище Опішне Зіньківського району Полтавської області, де в досліджуваний період розвивалося гончарне шкільництво, що суттєво впливало на стан місцевого гончарного промислу.
Методологічною основою дослідження є принципи об’єктивності, системності й історизму в поєднанні з проблемно-історичним підходом, які передбачають науково-критичний аналіз матеріалів, отриманих у результаті дослідження. Для реалізації даних принципів слугували загальнонаукові й спеціальні методи історичного пізнання. Матеріали наукової роботи здобувалися в архівних та польових експедиціях. Для інтерпретації здобутих матеріалів застосовано комплексний аналіз, порівняльно-історичний та структурно-функціональний методи. Інформацію про глиняні вироби опрацьовано за допомогою типологічного й статистичного методів.
Наукова новизна роботи: уперше в українській етнології ґрунтовно досліджено визначальний вплив гончарного шкільництва на збереження й розвиток професійних гончарських знань і традицій Опішного. На основі польових, архівних і літературних матеріалів уперше відтворено й проаналізовано історію опішнянських гончарних шкіл упродовж понадстолітнього періоду, з’ясовано передумови, причини й наслідки їх діяльності; вивчено особливості функціонування їх різних типів у етнологічному аспекті; обґрунтовано концепцію визначальної ролі системної передачі професійних знань у збереженні й конструктивному розвитку опішнянського гончарства. Вивчено роль органів державної влади й місцевого самоврядування у справі підтримки і розвитку гончарного промислу, впровадженні системи передачі професійних гончарських знань у Опішному.
Уперше в українському народознавстві проаналізовано обставини заснування, етнологічні й етнопедагогічні аспекти діяльності, вплив на місцеве гончарство, персоналії Опішнянської зразкової гончарної навчальної майстерні Полтавського губернського земства (1894–1899), Опішнянського гончарного навчально-показового пункту (1912–1924), Опішнянської керамічної кустарно-промислової школи (1925–1926), Опішнянської керамічної промислової школи (1927–1931), Опішнянська керамічна школа ФЗУ (1931–1933), Опішнянської школи майстрів художньої кераміки (1936–1941), Опішнянської філії Решетилівського ХПТУ №28 (1986–2000). За темою дисертації в публікаціях автора до наукового обігу вперше введено значний обсяг польових керамологічних і архівних матеріалів про їх діяльність. Важливим є й атрибутивний аспект дослідження. Уперше уточнено атрибуцію збережених фотоматеріалів, глиняних виробів учнів і викладачів згаданих шкіл, а також виробів опішнянських гончарів, що зберігаються в музейних колекціях Києва, Львова, Харкова й Опішного. Дане дослідження є першим узагальнюючим історико-етнографічним, керамологічним дослідженням форм передачі професійних гончарських знань у одному з найвизначніших осередків гончарної культури України – Опішному.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони можуть бути використані для наступних наукових досліджень проблем, пов’язаних із розвитком народної художньої культури. Дослідження розширює предметне поле етнології, вводячи гончарне шкільництво як вагому складову культурної спадщини українського народу. Результати дослідження мають важливе значення для збереження й розвитку регіональних осередків гончарства в сучасних умовах, що потребують ефективних засобів підтримки, спрямування зусиль сучасних майстрів на успадкування професійних ремісничих знань і творчий розвиток етнічних традицій.
Одержані результати можуть бути використані для написання історії українського гончарства, зокрема підготовки енциклопедії «Українське гончарство»; укладання Національного словника «Українські гончарі», підручників «Українська керамологія», «Історія українського гончарства»; читання лекційних курсів з основ керамології, укладання каталогів тощо; організації й кореляції діяльності сучасних гончарних навчальних закладів. Окремі положення дисертації використовуються для оптимізації навчально-виховного процесу в Державній спеціалізованій художній школі-інтернаті І-ІІІ ступенів «Колегіум мистецтв у Опішному», а також для побудови керамологічних експозицій у Національному музеї-заповіднику українського гончарства в Опішному.
Апробація результатів дисертації. Основні результати дослідження доповідалися й обговорювалися на засіданнях Вченої ради Інституту керамології – відділення Інституту народознавства НАН України (2008–2011), а також у Відділі етнології сучасності Інституту народознавства НАН України, де рекомендовані до публічного захисту.
Ключові положення дисертації також оприлюднено на 20 наукових конференціях, конгресах, семінарах, симпозіумах, зокрема на Міжнародному конгресі «Археологія та етнологія східної Європи: крок молоді у ХХІ ст.» (Одеса, 2002), Міжнародній науковій конференції «Проблеми історії та археології України» (Харків, 2002), Всеукраїнській науково-практичній конференції «Інноваційні технології у наукових дослідженнях і навчальному процесі вищого закладу освіти» (Полтава, 2006), ІІІ Міжнародній науково-практичній конференції «Музей. Історія. Одеса» (Одеса, 2006), Всеукраїнській науково-практичній конференції «Криза традиційних осередків народного мистецтва України: трансгресія «мистецтва сутінків» як виклик національній ідентичності» (Опішне, 2006), Всеукраїнській науковій історико-краєзнавчій конференції, присвяченій 100-річчю від часу заснування першого музею в Рівному (Рівне, 2006), Всеукраїнському науково-практичному керамологічному семінарі «Сучасні проблеми атрибутування керамологічних колекцій в Україні» (Опішне, 2007), Міжнародній науковій конференції «Народне мистецтво України як цілісна система світобачення етносу» (Київ, 2007), Науково-практичній конференції «Музеї і колекції: минуле і сучасність» (Чернігів, 2008), Всеукраїнській науково-практичній конференції «Музейні колекції: історія, дослідження, атрибуція» (Київ, 2008), Науково-практичній конференції «Традиції етнокультури як особливий чинник перспективи розвитку Косівського інституту декоративно-прикладного мистецтва імені Василя Касіяна» (Косів, 2008), Міжнародному науково-практичному керамологічному семінарі «Експеримент у сучасній керамології: шлях до наукової істини чи профанація наукових знань» (Опішне, 2008), Міжнародному науковому керамологічному симпозіумі «Гончарне шкільництво на глобалізаційному роздоріжжі: нереалізовані можливості й перспективи розвитку» (Опішне, 2008), Всеукраїнському науково-практичному керамологічному семінарі за міжнародної участі «Персоналії української керамології» (Опішне, 2008), Всеукраїнській науково-практичній конференції «Мистецька освіта України: історія, сьогодення, поступ» (Київ, 2008), Міжнародній науковій конференції «Стильова панорама українського мистецтва» (Київ, 2008), Міжнародній науковій конференції «Українське народознавство на початку ХХІ ст. (теорія, методи та тенденції розвитку)» (Київ, 2008), Всеукраїнській науково-практичній конференції «Сучасний музей: проблеми комплектування, вивчення, збереження і популяризації колекцій» (Донецьк, 2009), Міжнародному науковому симпозіумі «Гончарна столиця України в світовій історії та культурі» (Опішне, 2009), Міжнародному науковому симпозіумі «Гончарство Гуцульщини та Покуття: ідеологічні міфи й історичні реалії» (Опішне, 2010).
Основний зміст дослідження відображено у 35 публікаціях, з яких 7 опубліковано у фахових виданнях, внесених до переліку ДАК України.
Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів з підрозділами, висновків (основний текст – 157 стор.), списку використаних джерел і літератури (28 стор., 234 позиції,) і додатків (текстові та ілюстративні матеріали 130 стор.). Загальний обсяг рукопису – 315 сторінок.

Список літератури

ВИСНОВКИ
У дисертації, на основі комплексного аналізу джерел та літератури, проаналізовано системну передачу професійних гончарських знань через гончарні школи у центрі народної художньої культури України – Опішному (Полтавщина), впродовж 1894–2000 років. Це дозволило зробити наступні висновки:
1. Нині наявна достатня джерельна база для дослідження історичного досвіду передачі професійних гончарських знань в Опішному впродовж 1894–2000 років через гончарні школи, як визначального засобу збереження та розвитку місцевих гончарних традицій. Основні джерела зібрано під час польових та архівних експедицій. Для комплексної розробки проблеми також залучено матеріали музейних колекцій.
Стан наукового вивчення гончарного шкільництва й механізмів передачі професійних гончарських знань у Опішному засвідчує недостатність висвітлення проблеми, фрагментарність подання фактичних матеріалів та відсутність комплексного й системного дослідження передачі професійних гончарських знань та їх впливу на збереження й розвиток традиційного опішнянського гончарства впродовж понадстолітнього періоду.
В розвитку наукової думки виокремлено чотири періоди активізації публікацій стосовно опішнянського гончарства з розрізненими відомостями про передачу професійних гончарських знань: 1) 1893–1918 рр.; 2) 1922–1931 рр.; 3) 1952 –1970 рр.; 4) 1983– 2011 рр.
2. З’ясовано, що роль Полтавського губернського земства в справі підтримки традиційного гончарства в Опішному була визначальною. До початку реалізації земських ініціатив місцевий кустарний гончарний промисел перебував у стані занепаду. Діячами земства було закладено базу для подальшого розвитку новітньої форми передачі професійних гончарських знань через гончарні школи, які в подальшому відіграли головну роль у збереженні й плідному розвитку опішнянського гончарства. Заходи Полтавського губернського земства мали суттєве значення для формування нової опішнянської гончарської традиції, оскільки зорієнтували місцевих гончарів на розвиток певних форм і орнаментів кераміки, самобутнього опішнянського стилю.
3. Роль Опішнянської зразкової гончарної навчальної майстерні Полтавського губернського земства в розвитку місцевого кустарного гончарства в тому, що нею було започатковано традицію передачі гончарських знань у Опішному через діяльність гончарних шкіл. З’ясовано, що навіть за короткий час існування майстерня справила помітний вплив на роботу деяких опішнянських гончарів. Окремі з них почали застосовувати гіпсові форми та сучасні знаряддя праці, які бачили в майстерні; навчилися виготовляти якісну вогнетривку шамотову цеглу. Функціонуванням Опішнянської зразкової гончарної навчальної майстерні Полтавського губернського земства (1894–1899) було закладено основи для формування нового художнього напрямку в оздобленні гончарних виробів. Заклад готував гончарів-кустарів для виготовлення більш дорогих виробів, переважно декоративного характеру з фаянсової і кам’янкової формувальної маси, орієнтованих на потреби заможних верств населення й інтелігенції, впроваджуючи зміни в гончарну технологію та свідомість гончарів. Створення Опішнянської зразкової гончарної навчальної майстерні було до певної міри експериментом діячів Полтавського губернського земства щодо можливості заснування в Опішному фаянсового виробництва. Але реалізувати цю ідею в кустарних умовах було неможливо. У роботі закладу виокремлено два періоди. Перший (червень 1894 – серпень 1896 рр) характеризується тим, що майстри активно проводили експерименти, спрямовані на пошуки рецептів фаянсової маси та полив до неї; досліджували властивості місцевих глин, використовуючи переважно привізну сировину; намагалися виготовляти фаянсові вироби. В другий період (вересень 1896–1899 роки) експерименти було націлено на використання місцевої сировини та на виробничу діяльність. Запроваджувані майстернею промислові технологічні процеси не були притаманними специфіці домашнього виробництва, а тому не прижилися в середовищі гончарів, тож не справили посутнього впливу на народне гончарство. Експериментаторство призвело до припинення діяльності закладу, хоча достатньо було пристосувати його до потреб місцевого гончарства.
4. Напрямки впливу передачі професійних гончарських знань у Опішнянському гончарному навчально-показовому пункті на опішнянське гончарство спрямовувалися на поширення технологічних новинок (під час приготування полив, виготовлення нових форм та декорування кераміки). Результати проявилися в підготовці гончарів, що згодом стали вчителями в наступних гончарних школах. Застосовуючи в роботі здобуті знання під час навчання, вони сприяли виготовленню нової для осередку продукції. Серед них Хома Сакун, Наталя Оначко, Артем Каша, Марія Кришталь, Марія Городнича, Семен Горілей, Іван Шкребела, Іван Задорожний, Макар Пругло, Іван Сиваш, Григорій Сень. У діяльності Опішнянського гончарного навчально-показового пункту поєдналися навчальна й виробнича функції, питома вага останньої поступово зростала. Учнів готували спочатку до кустарного виробництва, а в останній період існування закладу з’явилися тенденції до формування навичок колективної праці й популяризації виробничих кооперативів. Унаслідок відповідної організаторської орієнтації закладу, продукція пункту була спочатку далекою від притаманної для народного гончарства – багато декорованою, виготовленою в гіпсових формах. На заключному етапі діяльності закладу, вона наблизилася до народних традицій, набула рис, що дозволило використовувати і розвивати їх надалі, таким чином сформувавши базу для подальшого розвитку опішнянської мальованої кераміки.
5. Досліджено, що упродовж 1925–1933 років розвиток опішнянського гончарного промислу залежав від діяльності гончарних шкіл. Опішнянська керамічна кустарно-промислова школа (1925–1926), Опішнянська керамічна промислова школа (1927–1931), Опішнянська керамічна школа ФЗУ (1931–1933) підготували когорту кваліфікованих спеціалістів, стали центрами кооператорської політики. На основі майстерні, що діяла при Опішнянській керамічній промисловій школі, було створено перше промислове гончарне підприємство осередку – артіль «Художній керамік». Саме в ній з 1929 року унаслідок курсу на кооперування гончарів і, відповідно, нищення кустарництва, поступово зосередилося виготовлення опішнянської художньої кераміки. Випускники та працівники згаданих шкіл у подальшому відіграли важливу роль у формуванні стилістичних особливостей кераміки Опішного та інших українських гончарних осередків. Відповідно до загальноукраїнських тенденцій в Опішнянській керамічній промисловій школі запроваджувалися нові форми (куманці з зооморфними носиками й вухами, коряки) та елементи декору (елементи станкового малярства, геометричні орнаменти) виробів. За період її функціонування передача професійних гончарських знань ускладнилася: учні отримували значну кількість теоретичних знань; було зроблено спробу наблизити навчання в гончарному навчальному закладі до місцевого народного; з’явилися нові форми учнівства: навчання в керамічній майстерні при школі, з початку 1930-х років – артілях, одночасно зі зменшенням ролі домашнього навчання.
6. Проаналізовано, що діяльність Опішнянської школи майстрів художньої кераміки (1936–1941) була зорієнтована на підготовку фахівців для роботи у фабрично-заводських умовах, що було новим порівняно з попередніми гончарними школами. Її значення у розвитку місцевої гончарської традиції проявилося у появі нових форм та елементів орнаментування глиняних виробів. Виховані школою гончарі та малювальниці поширювали новітні професійні знання, базовані на традиціях опішнянського гончарства, в інших гончарних осередках колишнього СРСР. Випускники цього закладу до 1970-х років «забезпечили» опішнянське гончарство робочими руками й сприяли розвитку його художнього спрямування.
7. Вивчено ефективність передачі професійних гончарських знань у формі артільного й заводського учнівства, профорієнтаційного навчання й гурткової роботи. Встановлено, що впродовж періоду, окресленого роками з другої половини 1941 року до 1986 року, тривав сорокап’ятирічний період бездіяльності гончарних шкіл у Опішному. З кінця 1941 року передача професійних гончарських знань відбувалася переважно у формі артільного учнівства. З початку 1960-х років опішнянське гончарство переважно сконцентрувалося на заводі «Художній керамік», відтак започаткувалася практика заводського учнівства. У 1960–1970-х роках з’явилися нові форми передачі професійних гончарських знань – профорієнтаційне навчання учнів старших класів опішнянських загальноосвітніх шкіл на виробничій базі «Художній керамік», а також гурткова робота при місцевій середній школі. Співіснуючи, ці форми передачі професійних гончарських знань доповнювали одна одну, але це не вирішило проблему поповнення опішнянського гончарства гідною зміною майстрів. Внаслідок цього молодше покоління гончарів і малювальниць не змогло гідно протидіяти шаблонізації та стандартизації гончарної продукції Опішного, об’єктивно обумовленій специфікою заводського гончарного виробництва. Підготовлене попередніми гончарними школами покоління гончарів та малювальниць поступово припинило активну творчу діяльність. В умовах промислового гончарного виробництва змінилася й психологія майстрів, які переорієнтувалися на виконання норми, плану, а їхня продукція втратила мистецьку якість у формах і розписах. Найбільше ці негативні явища позначилися на опішнянській мальовці. Відсутність спеціалізованого гончарного навчального закладу, безперечно, позначилася на якості отримуваних знань, що сприяло поглибленню кризи в опішнянському гончарстві, спричиненої переходом до заводського конвеєрного виробництва.
8. Виявлено, що творчий поступ опішнянського гончарства наприкінці ХХ століття значною мірою залежав від підготовлених гончарів та малювальниць у Опішнянській філії Решетилівського ХПТУ №28 (1986–2000). Цей заклад залучив у опішнянське гончарство (зосереджене на заводі «Художній керамік») талановиту молодь з інших населених пунктів України, підготував нові кадри для керамічної промисловості. Випускники Опішнянській філії Решетилівського ХПТУ №28 становлять переважну більшість серед нинішніх працюючих опішнянських гончарів. Відтак, саме їх діяльність визначає стан сучасного опішнянського гончарства. Запроваджені в усіх гончарних школах Опішного новації, до певної міри акумульовані в філії, підтримані й розвинуті місцевими гончарями, стали запорукою збереження й розвитку опішнянського гончарства впродовж періоду з кінця ХІХ до початку ХХІ століття. На творчості випускниць Опішнянській філії Решетилівського ХПТУ №28 Олени Мороховець, Ірини Мирко, Світлани Мотрій, Оксани Кальної, Валентини Гармаш відображено вплив їх роботи в Державній спеціалізованій художній школі-інтернаті І-ІІІ ступенів «Колегіум мистецтв в Опішному» та Національному музеї-заповіднику українського гончарства в Опішному, що спрямовані на збереження, розвиток та популяризацію кращих надбань українського гончарства.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ

І. Джерела
1. Архівна довідка Управління Служби безпеки України в Полтавській області А/5-1772 стосовно Реви С.М., видана на підставі кримінальної справи № 9745-с. (Копія) // Приватний архів Олени Щербань, Опішне, Полтавщина. – 1 арк.
2. Атестат Мороховець Олени про закінчення Опішнянської філії Решетилівського ХПТУ №28 та присвоєння кваліфікації «живописець (виробництво кераміки)», від 10.07.1990 // Приватний архів Олени Мороховець, Опішне, Полтавщина). – 2 арк.
3. Бугаєвич І. Вчитель образотворчого виробничого навчання // Документи та матеріали про мистецьку та громадську діяльність Демченка Т.Н. // Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному, Національний архів українського гончарства. – Ф.4. – Оп.2. – Спр.1. – Арк.33-40.
4. Витяг з протоколу №15 засідання Малої Президії Полтавського окрвиконкому від 6 квітня 1926 року // Центральний державний архів вищих органів влади та управління України. – Ф.166. – Оп.6. – Спр.2426. – 4 арк.
5. Диплом Суконьки Миколи про закінчення Опішнянської філії Решетилівського ХПТУ №28 та присвоєння кваліфікації «гончар-живописець», від 29.06.1998 // Приватний архів Миколи Суконьки, Опішне, Полтавщина). – 2 арк.
6. Довідка Марії Голобородько про закінчення Опішнянської школи майстрів художньої кераміки. Опішне, 1941. (Копія) // Приватний архів Марії Голобородько, Опішне, Полтавщина. – 1 арк.
7. Довідка, надана Опішнянському районному НКВД директором Опішнянської художньої керамічної школи-майстерні Харківської облпромради Ф.Різником від 5 жовтня 1937 року. З кримінальної справи Г.М.Кремпохи № 12624-с Архіву Управління Служби безпеки України в Полтавській області. (Копія) // Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному, Національний архів українського гончарства. – Ф.1. – Оп.3. Од.зб.148. – 1 арк.
8. Докладная записка в ЦК КП(б)У и Укоопромсовет о работе Укрхудожпромсоюза // Центральний державний архів вищих органів влади та управління в Україні. – Ф.4676. – Оп.1. – Спр.2. – 7 арк.
9. Журнал обліку теоретичного навчання Опішнянської філії Решетилівської ХПТУ №28 за 1986–1987 н. р. // Приватний архів Галини Редчук, Опішне, Полтавщина. – 113 арк.
10. Журнал планування та обліку роботи гуртка «Сонячний круг» на 1994–1995 н.р. // Приватний архів Галини Редчук, Опішне, Полтавщина. – 48 арк.
11. Клименко О.О. Народна кераміка Опішні (до проблеми традицій та інновацій в народних художніх промислах) : дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства / Олена Олександрівна Клименко. – К. : Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Рильського НАН України, 1995 – 342 арк. // Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному, Національний архів українського гончарства. – Ф.1. – Оп.1. – Од. зб.36/1.
12. Книга спогадів Трохима Назаровича Демченка // Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному, Національний архів українського гончарства. – Ф.4. – Оп.1. – Од. зб.1. – 76 арк.
13. Лащук Юрій. Матеріали польових обстежень: Дніпропетровська, Донецька області / Юрій Лащук // Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному. Національний архів українського гончарства в Опішному. Фонд Юрія Лащука. – Оп.1. – Од.зб.1. – 10 арк.
14. Лащук Юрій. Матеріали польових обстежень: Одеська область / Юрій Лащук // Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному, Національний архів українського гончарства. – Фонд Юрія Лащука. – Папка №339. – 91 арк.
15. Лащук Ю.П. Українська народна кераміка ХІХ–ХХ ст. : дисертація на здобуття наукового ступеня доктора мистецтвознавства [Рукопис]. / Юрій Лащук. – Львів: Львівський державний інститут прикладного та декоративного мистецтва, 1969. – 526 арк. // Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному, Національний архів українського гончарства. – Ф.1. – Оп.2. – Од. зб.16/1.
16. Листування з Полтавським окружним виконкомом і окружною інспектурою народної освіти про відпуск коштів на утримання Опішнянської керамічної кустарно-промислової школи (1926 р.). Випис з протоколу №15 засідання Малої Президії Полтавського окрвиконкому від 06.04.1926 р. // Центральний державний архів вищих органів влади та управління України. – Ф.166. – Оп.6. – Спр.2426. – 276 арк. – Арк.1-5.
17. Листування з Полтавською окружною інспектурою народної освіти про відкриття в селі Опішні учбової майстерні-школи та асигнування додаткових коштів на її утримання // Центральний державний архів вищих органів влади та управління України. – Ф.166. – Оп.6. – Спр.7418. – 29 арк.
18. Максимович Г. Історія Опішнянського заводу «Художній керамік» / Максимович Г. // Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному, Національний архів українського гончарства. – Ф.4. – Оп.2. – Од. зб.2. – 32 арк.
19. Малюнки Опішнянської керамічної кустарно-промислової школи // Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному, Національний архів українського гончарства. – Ф.5. – Оп.10. – Од.зб.216. – 4 арк.
20. Матейко Е.И. Украинская народная керамика ХІХ–ХХ вв. (Историко-этнографическое исследование) : Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук. – Львов, 1955. –284 арк. / Екатерина Ивановна Матейко // Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному, Національний архів українського гончарства. – Ф.1. – Оп.2. – Од. зб.1.
21. Матеріали до протоколу №9 від 5 квітня 1927 року засідання секретаріату Окрвиконкому // Державний архів Полтавської області. – Ф.363. – Оп.1. – Спр.154. – 327 арк.
22. Материалы к протоколам заседаний президиума Полтавского Губисполкома №90-92 за ноябрь месяц 1924 г. // Державний архів Полтавської області. – Ф.р.-1503. – Оп.І. – Од. зб. 252. – 260 арк.
23. Матеріали про мережу кустарно-промислових шкіл (положення, доповідні записки, виписи з протоколів, п’ятирічні плани, пояснюючі записки до них, кошториси та листування) // Центральний державний архів вищих органів влади та управління України. – Ф.166. – Оп.6. – Спр.10039. – 148 арк.
24. Матеріали щодо діяльності гуртка «Сонячний круг» // Приватний архів Галини Редчук, Опішне, Полтавщина. – 20 арк.
25. Назарчук Мотрона Савівна. Лист до Олени Щербань від 17.03.2003 // Приватний архів Олени Щербань, Опішне, Полтавщина. – 4 арк.
26. Назарчук Мотрона Савівна. Лист до Олени Щербань, від 24.04.2003 // Приватний архів Олени Щербань, Опішне, Полтавщина. – 4 арк.
27. Особистий листок з обліку кадрів Трохима Демченка // Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному, Національний архів українського гончарства. – Ф.4. – Оп.2. – Од. зб.1. – 96 арк.
28. Пояснююча записка до навчальних планів кустарно-промислових шкіл // Державний архів Луганської області. – Р-401. – Оп.1. – Спр.306. – Арк.13-14.
29. Пояснююча записка до учбових планів кустарно-промислових шкіл // Центральний державний архів вищих органів влади та управління України. – Ф.166. – Оп.6. – Спр.10042. – Арк.2-3.
30. Протокол межведомственного совещания по вопросу о мероприятиях по оздоровлению гончарного производства и по борьбе с отравлением от глазурованной гончарной посуды // Центральний державний архів вищих органів влади та управління України. – Ф.166. – Оп.6. – Спр.10042. – 3 арк.
31. Протокол засідання Малої Президії Полтавського окрвиконкому від 06.04.1926 // Центральний державний архів вищих органів влади та управління України. – Ф.166. – Оп.6. – Спр.2426. – Арк.4.
32. Протоколи засідань президії та пленуму за вересень-грудень 1926 року, план роботи на 1926–1927 н. р., квартальні звіти про роботу райвиконкому та сільських рад Опішнянського району // Державний архів Полтавської області. – Ф.363. – Оп.1. – Од. зб.504. – 65 арк.
33. Свідоцтво Івана Рябоконя про закінчення Опішнянської школи майстрів художньої кераміки, видане 1939 року // Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному, Національний архів українського гончарства. – Ф.1. – Оп.3. – Од. зб.172. – 2 арк.
34. Свідоцтво Миколи Галати про закінчення Керамічної школи ФЗУ в м.Опішні Харківської області, видане 1933 року // Приватний архів Івана Лобойченка, Опішне, Полтавщина. – 2 арк.
35. Свідоцтво Мотрони Каші, про закінчення Опішнянської школи майстрів художньої кераміки, видане 1939 року // Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному, Національний архів українського гончарства. – Ф.1. – Оп.3. – Од.зб.171. – 2 арк.
36. Свідоцтво Хоми Сакуна про закінчення Опішнянської гончарної майстерні Полтавського губернського земства, видане 1919 року // Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному, Національний архів українського гончарства. – Ф.1. – Оп.3. – Од.зб. 35. – 1 арк.
37. Середа Тимофій. Зошит: Музика, співи, театр. Опішне. 1900–1968. // Архів Опішнянської спеціалізованої школи І–ІІІ ступенів. – Од. зб.264. – 89 арк.
38. Спогади Бабанського Василя, 1914 р.н., від 14.02.2003, Опішне, Полтавщина / Польові матеріали Олени Щербань // Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному, Національний архів українського гончарства. – Ф.1. – Оп.7. – Од. зб.120. – Арк.2-3.
39. Спогади Бабанської (Москаленко) Олександри 1920 р.н., від 14.02.2003, Опішне, Полтавщина / Польові матеріали Олени Щербань // Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному, Національний архів українського гончарства. – Ф.1. – Оп.7. – Од. зб.120. – Арк.1-2.
40. Спогади Басенко Галини, 1947 р.н., від 15.05.2003, Опішне, Полтавщина / Польові матеріали Олени Щербань // Приватний архів Олени Щербань, Опішне, Полтавщина. – 5 арк.
41. Спогади Білика Івана, 1910 р.н. Опішне, Полтавщина // Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному, Національний архів українського гончарства. – Аудіозапис. – Інв. №82.
42. Спогади Більги Параски, 1909 р.н., від 10.11.2007, Опішне, Полтавщина / Польові матеріали Анатолія Щербаня // Приватний архів Анатолія Щербаня, Опішне, Полтавщина. – 2 арк.
43. Спогади Бордуна Григорія, 1929 р.н, від 15.12.2002, Опішне, Полтавщина / Польові матеріали Олени Щербань // Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному, Національний архів українського гончарства, – Ф.1. – Оп.7. – Од. зб.120. – Арк.4.
44. Спогади Варвинської (Різник) Євдокії, 1936 р.н., від 21.11.2008, Опішне, Полтавщина / Польові матеріали Олени Щербань // Приватний архів Олени Щербань, Опішне, Полтавщина. – 7 арк.
45. Спогади Голобородько (Сундук) Марії, 1921 р.н., від 22.10.2003, Опішне, Полтавщина / Польові матеріали Олени Щербань // Приватний архів Олени Щербань, Опішне, Полтавщина. – 5 арк.
46. Спогади Демченка Василя, 1925 р.н, від 13.02.2003, Опішне, Полтавщина / Польові матеріали Олени Щербань // Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному, Національний архів українського гончарства. – Ф.1. – Оп.7. – Од. зб.120. – Арк.11.
47. Спогади Денисенка Олексія, 1928 р.н, від 26.07.2003, Опішне, Полтавщина / Польові матеріали Олени Щербань // Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному, Національний архів українського гончарства. – Ф.1. – Оп.7. – Од. зб.120. – Арк.7.
48. Спогади Дінця Семена, 1917 р.н., від 25.06.2008, Опішне, Полтавщина / Польові матеріали Анатолія Щербаня // Приватний архів Анатолія Щербаня, Опішне, Полтавщина. – 3 арк.
49. Спогади Кандзюби (Бондаренко) Мотрони, 1922 р.н., від 31.01.2003, Опішне, Полтавщина / Польові матеріали Олени Щербань // Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному, Національний архів українського гончарства. – Ф.1. – Оп.7. – Од.зб.120. – Арк.3-4.
50. Спогади Коваленко Олени, 1974 р.н., від 10.01.2004, Малі Будища, Полтавщина / Польові матеріали Олени Щербань // Приватний архів Олени Щербань, Опішне, Полтавщина. – 1 арк.
51. Спогади Коєки Миколи, 1964 р.н., від 15.12.2003, Опішне, Полтавщина / Польові матеріали Олени Щербань // Приватний архів Олени Щербань, Опішне, Полтавщина. – 1 арк.
52. Спогади Кононенка Григорія, 1929 р.н., від 21.05.2003, Опішне, Полтавщина / Польові матеріали Олени Щербань // Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному, Національний архів українського гончарства. – Ф.1. – Оп.7. – Од. зб.120. – Арк.6.
53. Спогади Мороховець Олени, 1974 р.н., від 01.09.2003, 17.11.2003 та 11.11.2003, Опішне, Полтавщина / Польові матеріали Олени Щербань // Приватний архів Олени Щербань, Опішне, Полтавщина. – 2 арк.
54. Спогади Назарчук (Каші) Мотрони Савівни, 1911 р.н., від 06.03.2003, Запоріжжя / Польові матеріали Олени Щербань // Приватний архів Олени Щербань, Опішне, Полтавщина. – 15 арк.
55. Спогади Омельяненко Людмили, 1962 р.н., від 12.10.2002, Опішне, Полтавщина / Польові матеріали Олени Щербань // Приватний архів Олени Щербань, Опішне, Полтавщина. – 1 арк.
56. Спогади Омеляненко (Багрій) Марії, 1921 р.н., від 27.05.2003, Опішне, Полтавщина / Польові матеріали Олени Щербань // Приватний архів Олени Щербань, Опішне, Полтавщина. – 1 арк.
57. Спогади Пошивайло Якова, 1925 р.н., від 15.01.2003 та 06.03.2003, Опішне, Полтавщина / Польові матеріали Олени Щербань // Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному, Національний архів українського гончарства. – Ф.1. – Оп.7. – Од.зб.120. – Арк.2-5.
58. Спогади Пругла Івана, 1927 р.н., від 18.12.2002, Опішне, Полтавщина / Польові матеріали Олени Щербань // Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному, Національний архів українського гончарства. – Ф.1. – Оп.7. – Од. зб.120. – Арк.6.
59. Спогади Рябоконя Івана, 1912 р.н., від 11.09.2003, Карпівка, Полтавщина / Польові матеріали Олени Щербань // Приватний архів Олени Щербань, Опішне, Полтавщина. – 27 арк.
60. Спогади Суконьки Миколи, від 27.08.2006, Опішне, Полтавщина / Польові матеріали Олени Щербань // Приватний архів Олени Щербань, Опішне, Полтавщина. – 2 арк.
61. Спогади Тягун Марії, 1917 р.н., від 31.01.2003, Опішне, Полтавщина / Польові матеріали Олени Щербань // Приватний архів Олени Щербань, Опішне, Полтавщина. – 1 арк.
62. Спогади Федоші Григорія, 1930 р.н., від 10.10.2003, Опішне, Полтавщина / Польові матеріали Олени Щербань // Приватний архів Олени Щербань, Опішне, Полтавщина. – 6 арк.
63. Спогади Шиян (Бондаренко) Варвари, 1925 р.н., від 07.12.2002, Опішне, Полтавщина / Польові матеріали Олени Щербань // Приватний архів Олени Щербань, Опішне, Полтавщина. – 3 арк.
64. Спогади Штанько (Мацко) Лідії, 1944 р.н., від 8.02.2009, Опішне, Полтавщина / Польові матеріали Олени Щербань // Приватний архів Олени Щербань, Опішне, Полтавщина. – 1 арк.
65. Статут Решетилівського художнього професійно-технічного училища №28 (1998) // Архів Решетилівського художньо-промислового ліцею. – 16 арк.
66. Фонд Кошеленка А. // Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному, Національний архів українського гончарства. – Ф.7. – Оп.2. – Од. зб.81. – Арк.224-226.
67. Фото випускників Опішнянської школи майстрів художньої кераміки, від 1939 року (копія) // Приватний архів Олени Щербань, Опішне, Полтавщина. – 1 арк.
68. Фото випускників Опішнянської школи майстрів художньої кераміки, від 1940 року (копія) // Приватний архів Олени Щербань, Опішне, Полтавщина. – 1 арк.
69. Фото глиняних виробів Опішнянської керамічної кустарно-промислової школи // Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному, Національний архів українського гончарства. – Ф.4. – Оп.3. – Од. зб.34. – 20 арк.
70. Черченко В. Лист до Губвиконкому «Розвиток художньої кустарної промисловості на Полтавщині має велике державне значення» // Материалы к протоколам заседаний Президиума Полтавской губернии исполнительного комитета №90-92 за ноябрь месяц 1924 г. – Державний архів Полтавської області – Ф.р.-1503. – Оп.І. – Од. зб.252. – Арк.20.
71. Шмагало Р.Т. Гончарные промыслы Украины конца ХІХ – начала ХХ веков (исследование организационно-творческих процессов) : Диссертация на соискание ученой степени кандидата искусствоведения [Рукопись] / Шмагало Р.Т. – М. : Московское высшее художественно-промышленное училище (б. Строгановское), 1992. – 164 арк.
72. Щербань Олена. Надмірне експериментаторство – шлях до нереалізованих можливостей: Доповідь на Міжнародному науково-практичному керамологічному семінарі «Експеримент у сучасній керамології: шлях до наукової істини чи профанація наукових знань» (28-30.05.2008, Опішне) // Приватний архів Олени Щербань, Опішне, Полтавщина. – 7 арк.
73. Щоденник Бабанської Олександри // Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному, Національний архів українського гончарства, – Ф.1. – Оп.3. – Од. зб.172. – 40 арк.
74. Щоденник Селюченко Олександри // Національний архів українського гончарства, Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному. – Ф.5 – Оп.3. – Од. зб.1. – Арк.9.

ІІ. Література
75. Бакуменко О.О. Земства Російської імперії: історіографія проблеми (ІІ половина ХІХ – ХХ ст.) : Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук: спеціальність 07.00.03 «Історія» / О.О. Бакуменко. – Дніпропетровськ : Дніпропетровський державний університет, 2000. – 19 с.
76. Белько О. О. Банківські кредити Полтавського губернського земства для підготовки кустарних промислів (на прикладі гончарства) / Белько О. О. // Історична пам’ять. – 2008. – №1. – С.70-77.
77. Белько О. О. Виставкова діяльність кустарного складу Полтавського губернського земства (на прикладі гончарства) / Белько О. О. // Матеріали підсумкової колегії Управління культури і туризму (16-17 лютого 2006, м.Кременчук) та Міжрегіональної науково-практичної конференції «Екскурсійна справа і музей – синтез та комплексний підхід» / Белько О. О. – Полтава: Полтавська облдержадміністрація, 2006. – С.73-80.
78. Белько Олег. Роль Полтавського губернського земства в організації підготовки спеціалістів із вогнетривкого будівництва / Белько Олег // Полтавський краєзнавчий музей: Збірник наукових статей, 2004 р. Маловідомі сторінки історії, музеєзнавство, охорона пам’яток – Полтава : Дивосвіт, 2005. – С.380-389.
79. Белько О. О. Роль Полтавського губернського земства в організації черепичної справи на Полтавщині / Белько О.О. // Слов’янський збірник. – 2006. – Вип.5. – С.72-78.
80. Белько Олег. Роль Полтавського губернського земства в розвитку мережі черепичних заводів на Полтавщині / Белько Олег // Полтавський краєзнавчий музей: Збірник наукових статей, 2005 р. Маловідомі сторінки історії, музеєзнавство, охорона пам’яток. – Полтава : Дивосвіт, 2006. – С.120-125.
81. Білоскурський Осип. Керамічна технологія: Для кустарно-промислових шкіл та учбових майстерень / Білоскурський Осип. – Харків : Державне видавництво України, 1928. – 106 с.
82. Білоскурський Осип. Як робити глиняну посуду / Білоскурський Осип. – Ромни : Друкарня З.Л.Хотякова, 1911. – 32 с.
83. Бойченко. Ганчарна промисловість Полтавщини / Бойченко // Вісник пром-кредит кооперації. – 1928. – №2. – С.53-54.
84. Будников П.П. Керамическая технология. – Харьков-Киев: научно-техническое издательство Украины, 1937. – Часть первая. – 522 с.
85. Бутник-Сіверський Б.С. Українське радянське народне мистецтво / Б.С.Бутник-Сіверський /. – К. : Наукова думка, 1966. – 224 с.
86. Василенко В.И. Кустарный отдел на Опошнянской выставке (доклад члена-корреспондента Полтавского сельскохозяйственного общества) / В.И. Василенко // Полтавские губернские ведомости. – 1893. – №5. – 11 декабря. – С.4-5.
87. Василенко В.И. Местечко Опошня Зеньковского уезда Полтавской губернии: Статико-экономический очерк / Василенко В.И. / – Полтава : Типография Губернского правления, 1889. – 40 с.
88. Василенко В. По поводу малороссийского народного орнамента / Василенко В. // Киевская старина. – 1902. – Т.І. – Ноябрь. – С.67-73.
89. Виробнича діяльність Полтавського союз-кустаря // Промислова кооперація. – 1922. – № 8-9. – С.36-37.
90. Відкриття керамічної школи // Вісник промислової та промислово-кредитової кооперації України. – 1928. – №1. – С.54.
91. Волобуїв П. Кустарно-промислова кооперація / Волобуїв П. // Полтавщина. – Полтава: видання Полтавського державного музею ім. В.Г.Короленка, 1927. – С.307-313.
92. Гавриленко Г. Опішнянські гончарі / Гавриленко Г. // Всесвіт. – 1926. – №18. – С.22-23.
93. Гарбузова Любов. Гончарство на Житомирщині / Гарбузова Любов // Українське гончарство: Національний культурологічний щорічник. За рік 1994. – Опішне : Українське Народознавство, 1995. – Кн.2. – С.155-165.
94. Глухенька Наталя. Мистецтво цвітнянського гончаря / Наталя Глухенька /// Народна творчість та етнографія. – 1967. – №6. – С.103-105.
95. Гончарная мастерская в м. Опошне // Отчет о деятельности Полтавской Губернской Земской Управы за 1898 год. – Полтава : Типо.-литография. И.Л.Фришберга, 1899. – Вып.1. – С.31-33.
96. Гончарная мастерская в м.Опошне // Отчет Полтавской губернской земской управы за 1899 г. – Полтава : Типо.-литография И.Л.Фришберга, 1900. – С.34-38.
97. Гончарная мастерская Полтавского губернского земства в м.Опошне, Зеньковского уезда // Образцовые мастерские Полтавского губернского земства (Приложение к отчету Полтавской Губернской Земской Управы за 1895 год). – Полтава : Типо-литография Л.Фришберга, 1896. – С.31-50.
98. Гончарная учебная мастерская в м. Опошне // Отчет Полтавской Губернской Земской Управы за 1915 год. – Полтава : Электрическая типо-литография И.Л.Фришберга, 1916. – Вып.І. – С.107-108.
99. Гончарный показательный пункт // Отчет Полтавской Губернской Земской Управы за 1913 год. – Полтава : Электрическая типо-литография И.Л.Фришберга, 1914. – Вып.1. – С.127-128.
100. Гуров А.В. Геологическое описание Полтавской губернии: Отчет Полтавскому Губернскому Земству / Гуров А.В. – Харьков : Типография М.Ф.Зильберга, 1888. – 1011 с.
101. Данченко Леся. Народна кераміка Середнього Подніпров’я / Леся Данченко. – К. : Мистецтво, 1974. – 192 с.
102. Дениско Ганна. Опішні треба молодіти / Дениско Ганна // Комсомолець Полтавщини. – 1981. – 28 листопада. – С.2-3.
103. Деятельность земства Полтавской губернии // Обзор деятельности земств по кустарной промышленности (1865–1897). – СПб : Типография Киршбаума, 1897. – С.302-321.
104. Діброва С.С. Сталінська колективізація: погляд крізь час / С.С.Діброва // Голод 1932–1933 років на Україні: очима істориків, мовою документів. – К. : Видавництво політичної літератури України, 1990. – С.12-35.
105. Дмитрієва Є.М. Мистецтво Опішні / Є.М. Дмитрієва. – К. : Вид-во Академії архітектури Української РСР, 1952. – 60 с.
106. Доклад ревизионной комиссии об Опошнянской мастерской // Полтавское губернское земское собрание ХХХV очередного созыва (9-18 декабря 1899 года). – Полтава : Типо-литография Л.Фришберга, 1900. – С. 56-64.
107. Доклады губернской земской управы Полтавскому Губернскому Земскому собранию 52-го очередного созыва. 1916 года. – Полтава : Электрическая типо-литография И.Л.Фришберга, 1917. – Вып.ІІ. – 228 с.
108. Естественно-исторический музей Полтавского губернского земства. Описание коллекций. – Полтава : Типо-литография М.Л.Старожицкого, 1899. – 90 с.
109. Зарецкий И.А. Гончарный промысел в Полтавской губернии / И.А.Зарецкий. – Полтава : Типо-литография Л.Фришберга, 1894. – 3 нен., ІІ, 126, ХХІІІ, VІ, 11 с.
110. Захарова І.В. Роль земств у розвитку народної освіти в Україні (1894–1917) : автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук / Захарова І.В. – К. : Інститут історії України, 2000. – 18 с.
111. Земятченский П.А. Материалы к оценке земель Полтавской губернии. Естественно-историческая часть: Отчет Полтавскому губернскому земству. Выпуск V. Зеньковский уезд. – СПб. : Типография Е.Евдокимова, 1891. – 107 с.
112. Качкан В. Жива глина: Мандрівка в минуле та сьогоднішнє Опішного / Качкан В. / – Опішне: Українське Народознавство, 1994. – 232 с.
113. Кириченко Т. Чи повториться в правнуку дід? // Зоря Полтавщини / Т.Кириченко / – 1981. – №154. – 3 липня. – С.1.
114. Кисельова Нонна. Відомий центр гончарства / Кисельова Нонна // Образотворче мистецтво. – 1976. – №2. – С.24-25.
115. Клименко Олена. Гончарі кінця ХІХ – початку ХХ ст. (інноваційний напрямок) / Олена Клименко // Народне мистецтво. – 1999. – №3-4. – С.43-45.
116. Клименко О. До питання про роботу Полтавського земства з гончарями Опішні // Українське гончарство: Національний культурологічний щорічник. Науковий збірник за минулі літа / Упорядкування Олеся Пошивайла / Клименко О. – Київ–Опішне : Молодь–Українське Народознавство, 1993. – Кн.1. – С.418-425.
117. Клименко Олена. Гончарі кінця ХІХ – першої третини ХХ ст. (традиційний напрямок) / Олена Клименко // Народне мистецтво. – 2000. – №1-2. – С.43-45.
118. Клименко Олена. Гончарі Опішного 1930–50-х років (артільне виробництво) / Олена Клименко // Народне мистецтво. – 2001. – №1–2. – С.42-45.
119. Клименко Олена. Розвиток українського гончарства в ХХ ст. / Олена Клименко / Клименко Олена // Народне мистецтво. – 2005. – №1-2. – С.38-40.
120. Клименко Олена. Опішня сьогодні / Клименко Олена // Образотворче мистецтво. – 1980. – №1. – С.14-17.
121. Клименко О.О. Народна кераміка Опішні на зламі ХІХ–ХХ століть / Клименко О.О. // Українське мистецтво та архітектура кінця ХІХ – поч. ХХ ст. – К. : Наукова думка, 2000. – С.152-164.
122. Козиненко. Перспективи роботи промкооперації Полтавщини та Лубенщини / Козиненко // Вісник промислової та промислово-кредитової кооперації України. – 1927. – С.50-53.
123. Корогодський Роман. Опішня: проблеми і перспективи / Корогодський Роман // Народна творчість і етнографія. – 1972. – № 3. – С.45-51.
124. Косиченко Л. В опішнянських гончарів / Косиченко Л. // Сільські вісті. – 1988. – 22 червня. – С.4.
125. Кошеленко А. Продовжуємо народні традиції в кераміці / Кошеленко А. // Прапор комунізму. – 1973. – 30 жовтня. – С.2.
126. Крюков В.К. Опис Опішнянського району / В.К. Крюков // Ганчарне виробництво, його шкідливості та шляхи оздоровлення. – Полтава : видання Полтавської Окрінспектури Охорони Здоров’я, 1929. – С.9–17.
127. Крюков В.К. Профвредности гончарного производства / В.К. Крюков // Ганчарне виробництво, його шкідливості та шляхи оздоровлення. – Полтава : видання Полтавської Окрінспектури Охорони Здоров’я, 1929. – С.41-70.
128. Кустарная промышленность СССР. Сборник статей и материалов под редакцией С.П.Середы. С предисловием Дзержинского. – М. : издание Центрального Управления Печати ВСНХ СССР, 1925. – Вып.І. – 167 с.
129.