Горожанкіна Марина Євгенівна. Соціальний капітал суспільства в умовах трансформації економічної системи (питання теорії і методології)

Короткий опис

Горожанкіна Марина Євгенівна. Соціальний капітал суспільства в умовах трансформації економічної системи (питання теорії і методології) : Дис... д-ра наук: 08.00.01 2008

Горожанкіна М.Є. Соціальний капітал суспільства в умовах трансформації економічної системи (питання теорії і методології). Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук за спеціальністю 08.00.01 економічна теорія та історія економічної думки. Донецький національний університет Міністерства освіти і науки України, Донецьк, 2008.
Дисертація присвячена дослідженню природи походження, сутності й ролі відносин нагромадження і споживання соціального капіталу, формування неформального економічного інституту координації соціальної взаємодії суб’єктів господарювання. Соціальний капітал розглядається як ресурс максимізації корисності за рахунок довіри і взаємності партнерських зобов’язань. Проаналізовано стан, причини і наслідки соціальної трансформації економічної системи під впливом інституціональних змін.
Обгрунтовано методологію виділення та визначення властивостей соціального капіталу як структурного елементу нематеріального капіталу. Встановлено сферу створення, запропоновано механізм споживання і відтворювання соціального капіталу. Розроблено концептуальні засади теорії соцального капіталу як складової частини інституціональної економічної теорії.

Дисертація містить постановку та теоретичне вирішення актуальної наукової проблеми розробки засад економічної теорії соціального капіталу, поглиблення знань щодо впливу інституційної складової на трансформацію економічної системи суспільства. Результати дослідження дозволяють зробити такі висновки.

Еволюція людства переважно визначається характером трансформацій, що відбуваються в його економічній діяльності. Дослідження економічної системи України в заданих історичних умовах показало, що зростає попит на соціальний капітал, «упредметнену довіру», формується суспільна потреба в сумлінному співробітництві, взаємності і міцності партнерських зобов'язань. Нові суспільні умови потребують змін у відношенні людини до самої себе, іншого стилю економічної взаємодії. За усіма ознаками подібну трансформацію можна визначити як "соціально-інституціональну".
Традиційно соціальний капітал пов'язують із соціальною солідарністю, взаємністю зобов'язань, культурою, довірою до інститутів, об’єднанням зусиль заради спільного інтересу. Гносеологічні корені соціального капіталу мають міждисциплінарне походження, вивчаються різними суспільними науками. Автор розмежовує предмет дослідження і обґрунтовує виділення економічного аспекту теорії соціального капіталу. На цих підставах розроблено теоретико-методологічні засади соціального капіталу як соціоекономічного інституту в умовах трансформації економічної системи.

Аналіз сучасної структури економічної системи дозволив дати наукове визначення сутністі простору, в якому формується, нагромаджується і споживається соціальний капітал, координуються й упорядковуються господарські зв'язки, що забезпечують і полегшують агентам доступ до обмежених економічних ресурсів. Джерелом соціального капіталу є соціальне середовище, встановлено роль економічної системи і соціальної сфери в його побудові, виявлено закони структури, функціонування і розвитку.
Соціальна сфера - це реальний сектор соціального середовища, що функціонує на підставі досягнутого економічною системою рівня розвитку. Соціальна сфера включає: виробництво послуг, соціальне виробництво, духовне виробництво.

Виробництво послугпредставлено галузями:охорона здоров'я, житлово-комунальне господарство, пасажирський транспорт, побутове обслуговування, торгівля і громадське харчування, зв'язок, реклама.Соціальне виробництво це професійні види соціальної діяльності, що поєднують державне і приватне соціальне страхування, управлінську діяльність на всіх рівнях, охорону суспільного порядку, соціальне забезпечення і захист прав громадян, соціальну роботу, волонтерство, діяльність громадських організацій.Духовне виробництвоформує соціокультурні цінності людини і представляє такі гуманітарні галузі, як освіта, наука, культура і мистецтво.

Соціальний капітал створюється у нематеріальному виробництві, зокрема духовному. Для його забезпечення запропонована чотирьохсекторна модель національної економіки, яка спирається на функціональний принцип побудови, відбиває вимоги соціально-інституціональної трансформації економічної системи. Зроблено та аргументовано наукове припущення щодо існування духовних продуктивних сил, які виробляють валовий духовний продукт як органічну частину сукупного продукту суспільства. Соціальна сфера якісно змінюється: вона набуває рисгуманітарної інфраструктури.
Сучасну структуру сукупного капіталу формують матеріальний і нематеріальний капітали. До інкорпорованих форм нематеріального капіталу дисертант відносить людський, інтелектуальний, культурний, символічний, інституціональний, соціальний, гуманітарний капітал. Перетворення економічної людини на соціалізовану відбувається завдяки послідовному формуванню засад гуманітарної інфраструктури, у створенні якої бере участь і соціальний капітал. Таким чином, капіталізація соціальної сфери веде до створення гуманітарного капіталу суспільства.

Соціальний капітал включений у кругообіг сукупного капіталу, але його рух має особливий характер: величина соціального капіталу зростає при споживанні. Обов'язковою умовою кругообігу соціального капіталу є наявність спільного споживання ресурсу. Зростання корисності соціального капіталу відбиває формула:
СК-----Д----споживання----Д1-----СК1,
де СК1зросла цінність соціального капіталу;
Двартість інвестицій у соціальний капітал.

На підставі методології інституціональної економічної теорії соціальний капітал розглядається як економічний інститут, що містить переваги і специфічні обмеження неформального характеру, забезпечує взаємодію господарських агентів шляхом реалізації методологічного принципу «довіра зобов'язання без санкцій», тобто є неформальним інститутом.

За даною методологію сутність соціального капіталу описується генетично успадкованими і набутими у процесі еволюції відмітними ознаками. Тісний зв'язок між властивостями соціального капіталу забезпечує його структурну цілісність, сприяє виконанню функцій: інтерактивної, інтегральної, комбінаційної, комунікативної, інфраструктурної, культурно-етичної.
Функціонування соціального капіталу як інформаційного продукту загальнолюдської пам’яті є необхідним для здійснення індивідуальних і колективних дій, що забезпечують структурування інституціонального середовища. Теорія допускає існування трьох варіантів створення інституту: об’єктивного, директивного, змішаного. Неформальний інститут діє через дотримання людиною певних стереотипів, умовностей, традицій. Тому соціальний капітал виникає об’єктивно, шляхом створення довірчих і взаємних зобов’язань. Практика укладання подібних угод застосовує імпліцитні контракти, які понижують ризик опортунізму з боку контрагента.

Прикладний характер соціального капіталу реалізується при мережній організації зв'язків економічних агентів. Ефективні підприємницькі фірми це досвід креативного створення її «соціальної організації». Ефектвнутріфірмової мережної організаціїдосягається за рахунок інтеграції рівноправних, незалежних партнерів, що мають свої інтереси, із одночасним визнанням колективних цінностей і прагненням до спільних цілей. Структуроутворюючим елементом соціальної мережі є «організаційний обмін», що з’єднує ланцюг економічної взаємодії, побудованої на довірі і взаємності зобов'язань.
Дослідження генезису соціального капіталу вказує на той факт, що історичною передумовою його зародження ставдоконвергентний капіталізм, у характері якого були більш виражені класові протиріччя і міжособистісна конфронтація. Реальні умови використання соціального капіталу формуєконвергентний капіталізм, який має соціально орієнтовану економіку.

За принципами цієї моделі рівень національного добробуту розглядається як інтегральний показник індивідуального і суспільного (соціального) добробуту. Багатофакторний характер добробуту припускає наявність різних джерел його забезпечення. Єдність нації досягається на основі вирівнювання асиметрії індивідуального добробуту і поступового переходу до інституціональної моделі соціального добробуту. У роботі запропоновано підвищення соціального добробуту шляхом доступу до ресурсів за допомогою створення мережі соціальних зв'язків, споживання нематеріальних суспільних благ: довіри, інформації, репутації, емпатії, взаємності зобов'язань.
10. Науковим результатом є визначення сутності соціальних та інституціональних змін в умовах трансформації економічної системи, розробка концептуальних засад економічної теорії соціального капіталу суспільства, створення механізму нагромадження та споживання відносин взаємності і довіри. Отримані в дисертації теоретичні положення і висновки дозволяють поширити границі теоретичного економічного аналізу, включити до нього соціальний компонент та розглядати можливості неформальної інституціональної практики як реальний ресурс економічного розвитку.