ГРОМАДСЬКЕ ТБ ЯК ФОРМА ОРГАНІЗАЦІЇ ТА ФУНКЦІОНУВАННЯ ТЕЛЕМОВЛЕННЯ (ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД ТА УКРАЇНСЬКІ РЕАЛІЇ)

Короткий опис

Міністерство освіти і науки України
Дніпропетровський національний університет

На правах рукопису

Гусак Наталя Анатоліївна

УДК 654. 197

ГРОМАДСЬКЕ ТБ ЯК ФОРМА
ОРГАНІЗАЦІЇ ТА ФУНКЦІОНУВАННЯ ТЕЛЕМОВЛЕННЯ
(зарубіжний досвід та українські реалії)

спеціальність 10.01.08 журналістика

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
Демченко Володимир Дмитрович,
доктор філологічних наук, професор

Львів 2005

Зміст

Вступ .......................................................................................................................... 4
Розділ I. Теоретико-методологічні засади вивчення соціальної функції телебачення ........................................................................................................... 11
1.1. Основні теорії та концепції розвитку соціальної функції
телебачення у зарубіжній комунікативістиці ......................................... 11
1.2. Аналіз специфіки функціонування телебачення перехідного
суспільства в сучасному українському журналістикознавстві ................ 30
1.3. Осмислення місця і ролі телебачення в умовах сучасного
розвитку громадянського суспільства ....................................................... 35

Розділ II. Дуальна схема функціонування телебачення в західноєвропейських країнах та США і місце у ній
громадського ТБ .............................................................................................. 59
2.1. Американський та європейський шляхи розвитку
телебачення та їх еволюція ....................................................................... 59
2.2. Співвідношення громадського та комерційного ТБ
у Сполучених Штатах Америки ................................................................. 66
2.3 Організаційні та соціокультурні парадигми функціонування
громадського телебачення у західноєвропейських країнах .................... 79

Розділ III. Правові та фінансові засади функціонування громадського ТБ (на прикладі Бі-БІ-Сі) ....................................................................................... 102
3.1.Історичні підвалини формування Бі-Бі-Сі та еволюція
радіотелевізійної корпорації ......................................................................... 102
3.2 Правові та фінансові засади діяльності Бі-Бі-Сі на сучасному етапі......... 129

Розділ IV. Розвиток телебачення в незалежній Україні та перспективи створення громадського ТБ ............................................................................ 149

Висновки ............................................................................................................ 177
Список використаних джерел ......................................................................... 188

ВСТУП

Актуальність дослідження визначається провідною роллю засобів масової комунікації, зокрема телебачення, у суспільних процесах. Саме вони як у глобальному, так і в національному масштабі на сьогодні є стрижнем публічної сфери, без якої важко уявити існування громадянського суспільства у країнах з розвинутою демократією, оскільки медіа заповнюють простір між владними структурами та громадянами, створюючи належні умови для виявлення та здійснення громадянського інтересу.
Тому поряд із приватними ЗМК значного поширення набуло громадське телебачення, яке в першу чергу зосереджене на суспільних інтересах, їх глибокому і всебічному аналізі та плюралістичному висвітленні.
Під час президентських перегонів 2004 р. в Україні державне ТБ і переважна більшість комерційних телеканалів через тенденційну подачу інформації та відверте дезінформування стали джерелом соціального невдоволення. Тому створення громадського телемовлення здається чи не єдиною можливістю усунення наслідків цієї кризи та створення умов для служіння телебачення суспільству в цілому, а не якійсь групі чи клану.
Лише громадське ТБ має чітку загальногромадську спрямованість, впливає на складові духовного світу особистості, відповідає загалу світоглядних ідей, сприяє формуванню світосприйняття людини, допомагає їй обрати певну громадську позицію, спонукає до дій. Таке телебачення публічне у буквальному сенсі цього слова, оскільки розраховане на якнайширшу аудиторію.
Країни з розвинутою демократією накопичили значний досвід у формуванні та функціонуванні дуальної схеми телебачення, в якій домінує громадська модель мовлення, створили чіткі концепції її програмної політики, юридичних основ існування, фінансування, відносин із владними структурами. Звернення до цього досвіду дозволяє розглянути особливості формування громадського телебачення та сформулювати основні засади, на яких воно могло б функціонувати в Україні.
Проблеми взаємодії телебачення з масовою аудиторією та його комунікативні особливості досліджувались у роботах зарубіжних вчених Ж.Бодрійара, П.Бурдьє, Е.Денніса, Д.Джованіні, Д.Дікіна, У.Еко, Дж.Кіна, О.МакГрегора, М.Маклюена, Дж.Меррілла, Д.Рендала, Тед Дж. Сміта, Т. Уайта та ін.
Висвітленню різних аспектів теоретичної та практичної діяльності телебачення присвячені праці російських вчених Р.Борецького, О.Вартанової, М.Голядкіна, В.Єгорова, І.Засурського, Я.Засурського, Л.Землянової, Г.Кузнецова, С.Муратова, В.Саппака, В.Теріна, В.Цвіка, А.Юровського та ін.
В останні роки до означеної проблеми неодноразово звертались і українські фахівці - В.Бебик, О.Гриценко, В.Здоровега, О.Зернецька, В.Іванов, В.Лизанчук, І.Мащенко, А.Москаленко, Т.Приступенко, Б.Потятиник, О.Сидоренко, І.Слісаренко, В.Шкляр та ін.
Незважаючи на постійну увагу вітчизняних та зарубіжних дослідників до різних аспектів обраної для аналізу проблеми, особливості громадського телебачення, а тим більше можливі шляхи його розвитку в Україні і на українському матеріалі все ще залишаються малодослідженими. До того ж, після помаранчевої революції” у нашій країні розпочався процес оновлення системи засобів масової інформації, пошук шляхів створення власної моделі громадського телебачення. Ось чому проблематика, яка досліджується в дисертації, залишається актуальною не лише для вітчизняного журналістикознавства, а й для практичної журналістики.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, теми. Наукова робота відповідає основним напрямкам наукових досліджень факультету систем і засобів масової комунікації Дніпропетровського національного університету і є складовою частиною комплексної наукової теми Сучасний стан теорії та практики масової комунікації в Україні та за її межами” № ФСЗМК 36-4, затвердженої вченою Радою факультету (протокол №4 від 28.11.2003).
Мета роботи полягає в тому, щоб на основі порівняльного аналізу, який спирається на вивчення вітчизняної і зарубіжної наукової літератури, матеріали періодичної преси та нормативні документи, статистичні дані, виявити оптимальні шляхи розвитку українського громадського телебачення. Означена мета передбачає розв’язання таких завдань:
- розглянути сучасні уявлення про природу телебачення та його роль у суспільстві;
- з’ясувати методологічні засади вивчення феномена телебачення як особливого засобу масової комунікації;
- дослідити соціальні функції телебачення та їх особливості на сучасному етапі;
- визначити істотні риси дуальної схеми організації та функціонування телебачення в західноєвропейських країнах та США;
- виявити характер організації, функції і цілі громадського телебачення в США та країнах Західної Європи;
- узагальнити досвід, форми і методи організації та функціонування громадського мовлення на прикладі мовної корпорації Великої Британії;
- спираючись на практику і технологію діяльності громадської моделі телемовлення у країнах із усталеною демократією, провести зіставлення початкового вітчизняного досвіду зі світовою практикою;
- на основі проведеного аналізу визначити можливості використання західноєвропейського досвіду функціонування громадського телебачення для українських медіапроцесів.
Об’єктом аналізу є телебачення як особлива форма масової комунікації, передачі та обміну інформацією, основні фактори і закономірності його організації та функціонування, взаємодія з іншими соціальними інститутами.
Предметом дослідження є особливості, структура ту функції громадського телебачення в сучасних західноєвропейських країнах, його еволюція, основи взаємодії із сучасним громадянським суспільством.
Методологічна основа та методи наукового дослідження. Дослідження має як теоретичну, так і практичну цінність. До теоретичних аспектів роботи належать визначення інституту телебачення, огляд історії організації громадського мовлення, характеристика його концепцій. Практична значущість дисертації полягає в аналізі організації громадського телебачення в західноєвропейських країнах, зокрема Великій Британії, можливість утворення такої моделі в Україні.
Для досягнення мети й ефективного розв’язання завдань дисертації використані загальнонаукові, міждисциплінарні та спеціальні методи. Методологічною основою роботи є загальнонауковий метод системного аналізу, дотримання якого дозволяє краще зрозуміти місце та роль громадського телебачення у сучасному світі, підкреслити особливості суспільного феномену телебачення. Використання порівняльно-історичного методу дозволило проаналізувати й узагальнити досвід світових мас-медіа, окреслити коло пошуку власнеукраїнської моделі функціонування телебачення. Це допомогло простежити розвиток світового суспільного мовлення від початку ХХ століття до сьогодення, дослідити діяльність українських медіа від періоду незалежності до виникнення нових політичних умов у 2004 році.
Застосування інституційного методу дозволило зосередити увагу на місці громадського в загальній системі мас-медіа та його складових на сучасному етапі.
Метод моделювання дав змогу отримати знання про предмет дослідження громадське телебачення західноєвропейських країн, у тому числі Великобританії, знайти оптимальну і найбільш ефективну модель організації громадського мовлення в нашій державі.
Наукова новизна дисертації полягає у тому, що в роботі вперше в українському журналістикознавстві системно вивчається дуальна схема діяльності телебачення як засобу масової інформації, його суспільні функції, визначаються національні особливості формування громадського ТБ у країнах Західної Європи, розглядаються можливості його формування в Україні. У зв’язку з цим у дисертації:
- розглянуто особливості впливу феномена телебачення на формування і розвиток громадянського суспільства;
- встановлено основні західноєвропейські концепції організації та функціонування громадського мовлення;
- досліджено роль провідних каналів громадського мовлення Західної Європи у сучасних політичних трансформаціях суспільства;
- визначено особливості функціонування Бі-Бі-Сі як одного з еталонних громадських каналів світу та проблеми її розвитку на сучасному етапі;
- проаналізовано процес переходу телебачення України від моделі корпоративно-авторитарної або олігархічної до початкової моделі інформаційного мовлення в інтересах усього суспільства;
- визначено, що створення громадського телебачення в Україні є одним із головних завдань на шляху до подальшої демократизації держави, підвищення рівня відповідальності медіа перед суспільством та національної ідентичності громадян.
Практичне значення отриманих результатів полягає у виявленні шляхів формування та оптимізації громадського телебачення, можливостей використання досвіду західних країн у визначенні підходів та критеріїв функціонування цього особливого типу мовлення, яке може бути реально та ефективно використано у телевізійній практиці нашої країни.
Дисертаційна робота не лише розширює коло знань про соціальний феномен телебачення, але й пов’язує історичний досвід його функціонування із сучасними реаліями, що може бути корисним теоретикам та практикам журналістикознавством. Матеріали і висновки дисертації можуть бути використані при узагальненні розвитку українських медіа за умов незалежності та з’ясуванні їх подальшої участі в демократичних процесах. Результати дослідження доцільно використати для розробки концепції та організації мовлення громадського ТБ в Україні.
Одержані результати можуть бути використані при викладанні курсів та спецкурсів з телевізійної журналістики для студентів спеціальності Журналістика”.
Особистий внесок здобувача. Постановка та вирішення всього комплексу завдань представленої дисертації, опубліковані наукові статті, де викладено основні положення наукової роботи, виконані самостійно.
Апробація роботи. Дослідження обговорювалось на засіданні кафедри журналістики факультету систем і засобів масової комунікації Дніпропетровського національного університету. Основні положення та результати дослідження доповідались на підсумкових наукових конференціях ДНУ протягом 2001-2003 рр., на Міжнародній науковій конференції Українська журналістика сьогодення у світовому інформаційному просторі (співвідношення глобального, загальнонаціонального та регіонального)”, м. Дніпропетровськ (27-28 вересня 2001 р.), Міжнародній науково-практичній конференції Масова комунікація в Україні та інформаційний виклик ХХІ століття”, м. Дніпропетровськ (11-12 листопада 2003 р.), ІІ Міжнародній науково-практичній конференції Дискурс у комунікативних системах” у Київському міжнародному університеті (19-20 березня 2005 р.) та Міжвузівській науково-практичній конференції Засоби масової інформації у сучасному світі. Петербурзькі читання” у Санкт-Петербурзькому державному університеті (20-21 квітня 2005 р.).
Основні положення дисертації викладено у 3 публікаціях у фахових виданнях.
Структура дисертації зумовлена логікою наукового дослідження. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел (225 позицій). Загальний обсяг дисертації становить 203 сторінки, з яких 187 сторінок основного тексту.

Список літератури

ВИСНОВКИ

Таким чином, аналіз світового досвіду розвитку телемовлення переконливо свідчить, що існує поки що одна дуальна схема організації та функціонування телебачення. Разом з тим двоїстість цієї схеми передбачає, наявність двох компонентів громадського (набагато рідше державного) та комерційного телебачення, які й утворюють особливий соціальний простір (як у національному, так і в глобальному масштабі), пов’язаний із специфічною культурною практикою виробництвом та поширенням інформації.
Суспільне телебачення у цій загальній схемі телемовлення має свої особливості, пов’язані з наявністю специфічних політичних, економічних, соціальних, культурних та інших факторів, під впливом яких воно розвивалось у тій чи іншій країні. Однак наявні відмінності не виключають існування спільних підходів до організації громадського мовлення.
Основні концепції, що визначають місце суспільного мовлення в дуальній схемі телебачення, можна поділити на два напрямки. Один з них розглядає громадське телебачення не лише як необхідну, але й певною мірою головну частину цієї схеми, що підтримує необхідний баланс інтересів, забезпечує інформаційне розмаїття, задовольняє інформаційні потреби всіх груп населення (британська, французька, німецька та інші європейські моделі).
Другий не відкидає права суспільного мовлення на існування, однак піддає сумнівам ефективність нинішньої моделі громадського телебачення і відводить йому набагато скромнішу роль гаранта задоволення тих інформаційних потреб суспільства, які за певних обставин не можуть бути враховані комерційними мовниками (американська модель). На відміну від британських, американські журналісти працюють в умовах, не обмежених етичними нормами і правилами, оскільки практично всі медіа є приватними за формою власності й економічно незалежними від держави. На першому місці в їх статутах виписано неодмінне служіння суспільству, проте фактично американські ЗМІ працюють за моделлю, яку запропонував свого часу Волтер Ліпман: майже всі вони підпорядковані владі рекламодавця чи спонсора.
Навіть те, що технічний прогрес, розвиток цифрового мовлення надає прихильникам другого варіанту все більше вагомих аргументів, ідеї прихильників самостійного функціонування громадських мовників поки що знаходять розуміння у європейських законодавців та відіграють вирішальну роль при формуванні державної політики у Західній Європі стосовно суспільного мовлення.
Громадське телебачення відрізняється від інших варіантів орієнтацією на ті процеси, що відбуваються в суспільстві. У цьому сенсі воно може справедливо сприйматись як суспільствобачення”, яке зводить до мінімуму ті загрози, що несе в собі ТБ, поєднуючи художню підсистему з її певним порядком культури та публіцистичну складову, завданням якої є інформування глядача про навколишнє буття. На відміну від комерційного ТБ, яке, безумовно, має законне місце й право на існування, суспільне мовлення якраз і применшує негативний вплив телебачення як специфічно розважального напряму в мистецтві” шоу; зводить до мінімуму вплив політиків та грошових мішків на зміст телепрограм; захищає глядача від суб’єктивності та заангажованості журналістів.
Аналіз правових засад та практики більшості західноєвропейських країн, які мають сформовану систему суспільного мовлення, діяльності громадського телемовника Америки Пі-Бі-Ес, дозволяє вказати на ті вимоги і необхідні якості, яким має відповідати такий мовник. Частина з них належить до принципів організації як мовлення, так і самого мовника і пов’язаних із цим гарантій представлення інтересів різних суспільних, релігійних, політичних, територіальних груп тощо та гарантій незалежності програмної політики від державного чи іншого монопольного впливу. Інші залежать від певних джерел фінансування та пов’язаних з ними гарантій економічної незалежності громадського телебачення.
Типологічні риси, яким відповідає суспільне телебачення практично у всіх країнах, можна звести до таких:
- загальна географічна доступність;
- дотримання принципів національної ідентичності та культури;
- незалежність від держави і комерційних інтересів;
- неупередженість програм;
- діапазон та розмаїття програм;
- фінансування переважно шляхом збирання податків з користувачів.
Із проаналізованого досвіду західноєвропейських країн випливає, що суспільне мовлення організоване як загальнонаціональна телевізійна служба. Це означає, що воно доступне аудиторії на всій території відповідної держави, охороняє її національні та культурні інтереси.
Головним завданням суспільного мовника є забезпечення громадян об’єктивною та неупередженою інформацією, що є практичною реалізацією їх демократичного права на вільний доступ до всієї інформації та об’єктивний характер її розповсюдження. Це правило для всіх суспільних мовників є спільним і непорушним.
Принцип захисту національної та культурної ідентичності дуже часто має різний зміст. Він полягає в тому, що система суспільного мовлення має враховувати дійсні регіональні, національні, мовні та релігійні особливості та сприяти розвитку їх національного й культурного розмаїття. Найбільш актуально це для багатонаціональних та федеративних держав, де мета досягається створенням спеціальних постійних програм для окремих груп населення. Такої практики дотримується Бі-Бі-Сі, яка готує програми для Уельсу і Північної Ірландії, перший канал німецького телебачення АРД та ін.
У певних випадках, особливо у федеративних державах і тих, де існують великі національні чи мовні спільноти, система суспільного мовлення набуває певних федеральних рис. Це яскраво виявилось в організації німецького телебачення АРД, що являє собою об’єднання тринадцяти телекомпаній, заснованих на тій чи іншій федеральній землі. Вони разом формують програмний розклад АРД і, крім цього, здійснюють трансляцію власних регіональних програм. Досить подібне до АРД шведське телебачення СТВ-2, програмний розклад якого формується з програм регіональних станцій, що самі мають можливість передавати місцеві інформаційні програми в перервах між загальними програмами національних каналів.
Головним критерієм, який дозволяє відрізнити суспільне телебачення від державного, є незалежність громадського мовника від держави чи уряду. Практика розв’язання цього питання в різних країнах має свої риси. Загальна ж тенденція полягає у звуженні сфери можливого державного контролю за діяльністю суспільних телекомпаній та створенні незалежних контрольних інстанцій, які виступають як посередник між державою, суспільством та громадським мовником.
У Німеччині такими інстанціями виступають телевізійні Ради, які формуються у кожній суспільній телекомпанії з числа представників найбільш значущих суспільних, політичних, професійних, релігійних груп, а в окремих випадках і представників держави, кількість яких в Раді не може перевищувати однієї третини. Особливістю Німеччини є те, що всі групи чітко визначені та названі в угодах чи законах про створення суспільних телекомпаній. На відміну від подібних органів більшості інших європейських країн, у Німеччині кількість членів таких Рад достатньо велика (у середньому до сорока осіб, у ЦДФ їх нараховується 77).
До компетенції Рад, як правило, належить контроль за дотриманням правил відносно змісту програм, призначення керівництва компанії (генерального директора або членів адміністративної Ради), затвердження річного бюджету та господарського плану.
У Великобританії система керівництва Бі-Бі-Сі відрізняється більшою однорідністю, що пов’язане з особливими правовими і політичними традиціями країни. Рада Керівників Бі-Бі-Сі призначається королевою з числа шанованих суспільних діячів, які підтримують ідею незалежності телебачення. Число керівників, як правило, не перевищує дванадцяти осіб, серед яких обирається голова та віце-голова.
Особливістю існуючої у Великобританії системи є відсутність писаних правил, які регламентують відносини між керівниками, генеральним директором та штатом компанії. Питання, які виникають у процесі їх діяльності, здебільшого вирішуються у межах традицій, які в умовах високої політичної культури є достатньо ефективними.
Відмінністю Франції є те, що лише один орган (Верховна аудіовізуальна Рада) здійснює контроль за комерційними і суспільними телекомпаніями. Ця Рада, на відміну від аналогічних органів інших європейських країн, здійснює свої функції відносно всіх суспільних телеканалів Франції. До її складу входить дев’ять осіб, функції яких контролювати дотримання принципів плюралізму в телевізійних програмах, призначати вищих посадових осіб суспільних каналів. Верховна аудіовізуальна Рада не має права контролювати і втручатись у фінансово-господарську діяльність громадського телебачення.
Структура керування шведської телевізійної компанії СТВ теж має свої особливості. Вони пов’язані з тим, що СТВ разом із кількома іншими шведськими мовними компаніями є дочірнім підприємством шведської мовної корпорації, яка є акціонерним товариством. Тому одинадцять із чотирнадцяти членів Ради керівників шведського телебачення призначаються радою материнської” компанії.
Ідеї найбільш незалежного від держави чи окремих установ суспільного контролю втілені у німецькій моделі. В інших країнах вплив держави або акціонерів на політику суспільних компаній виявляється більшою мірою.
Проаналізований матеріал дає підстави стверджувати, що проблема фінансування є однією з головних для суспільного телебачення, оскільки від способів її вирішення багато в чому залежить ступінь його реальної незалежності. У світовій практиці є кілька типів фінансування:
- повністю за рахунок сплати спеціального податку прямої дії населенням;
- повністю з державного бюджету;
- за змішаним типом, із рекламною діяльністю включно;
- за змішаним типом із урахування обмеженої комерційної діяльності;
- із фондів суспільних організацій та за рахунок спонсорів і меценатів.
У більшості західноєвропейських країн практикується принцип фінансування із коштів, отриманих від спеціальних податків на телебачення і радіо, прибутків від комерційної діяльності (винятком є Великобританія, де реклама на суспільному телебаченні заборонена).
Співвідношення цих джерел у різних країнах неоднакове. У Німеччині податок є головним і покриває близько 70% витрат АРД та близько 85% ЦДФ. Комерційна діяльність є допоміжним джерелом прибутків. У Франції податок перекриває лише 35% витрат громадського телебачення, інша частина фінансування здійснюється через рекламу та комерційну діяльність.
У більшості країн спеціальний податок визначається як особлива плата за мовні послуги, сплачується лише власниками телевізійних приймачів. У Великобританії і Франції глядачі сплачують податок лише за користування телеприймачем. Розмір податку залежить від того яким є телевізор - кольоровим чи чорно-білим.
Такий розподіл не поширюється на Німеччину. У цій країні сума податку встановлена державною угодою з фінансування радіо і телебачення. У більшості інших держав вона визначається спеціальними законами, і значно рідше погоджується урядом чи парламентом.
Стосовно змісту програм, можна констатувати, що на суспільні телеканали покладено обов’язок здійснювати мовлення як громадську службу” для розповсюдження інформаційних, освітніх та розважальних програм” (Британський закон про мовлення 1990 р.). Виходячи з цього, суспільні мовники забезпечують змістовне різноманіття, висвітлення найбільш значущих суспільних позицій та представництво інтересів різних груп в межах однієї програми.
Загальною вимогою до програм суспільного мовника є їх позапартійність, коректність, пропорційність. Так, британський закон про мовлення вимагає від громадських компаній особливої прискіпливості та неупередженості у передачах з протилежно спрямованим політичним або економічним змістом. У Німеччині державна угода про радіо і телебачення вимагає, щоб політичні, світоглядні та суспільні сили отримували пропорційне місце в програмі, а державний договір стосовно другого німецького телебачення ЦДФ вказує на те, що події в різних країнах та культурне розмаїття Німеччини мають бути пропорційно віддзеркалені у програмі. Реалізація цих вимог багато в чому пов’язана із захистом культурної та національної ідентичності, як її розуміють відносно телевізійних програм.
Ще одна вимога, яка висувається до діяльності громадських мовників у європейських країнах надання усім суспільно значущим силам можливості висловлювати свої думки та інтереси за допомогою ТБ.
Зрозуміло, що йдеться вже не лише про чесність і правдивість у висвітленні подій чи дотримання необхідного суспільного плюралізму. Суспільне телебачення, надаючи ефір усім громадським силам, забезпечує можливість об’єктивної та конструктивної критики діяльності влади як з боку опозиційних сил, так і від імені широкої громадськості. Ця критика розгортається на широкому громадському тлі у межах самого суспільства, найчастіше відповідаючи основним критеріям інтелектуальності, компетентності, здатності збуджувати думки. Саме завдяки можливості такого постійного і широкого обговорення з державної політики усуваються елементи, пов’язані з політичною чи економічною корисливістю, натомість визначається державний курс, що підтримується різними верствами суспільства.
Таким чином, ідея громадського мовлення полягає в тому, щоб вдовольнити потреби різноманітної аудиторії, широкий діапазон інтересів за допомогою відповідних програм і привести їх у відповідність із неоднорідністю національної аудиторії. Важливо також, щоб програми громадського телебачення були найкращими у своєму роді (показовою з цього приводу є корпорація Бі-Бі-Сі, програми якої купують не лише інші суспільні мовники Європи та Америки, але й комерційні канали).
Зрозуміло, що досвід, накопичений у сфері громадського ТБ європейськими державами («public service broadcasting»), становить великий інтерес для України, яка знаходиться на порозі, можливо, найпринциповішої реформи у сфері телебачення, одним із можливих результатів якої може стати поява громадського мовлення.
При всій відмінності ситуації в розвинутих європейських країнах та Україні важливо, що ідея виникнення громадського мовлення утверджується в результаті радикальних змін у системі державної влади і ЗМІ, пов’язаних із ліквідацією владної монополії на мовлення, виникненням громадянського суспільства та викликаною цим необхідністю переосмислення функцій, що їх має виконувати держава та її інститути у новій ситуації. Звичайно, цей процес у європейських країнах почався набагато раніше у Великобританії у 1922 році, у Німеччині в повоєнні часи, у Франції з 1968 року після студентських виступів, де він привів до появи стабільних моделей громадського мовлення. Сьогодні Україна, як ніколи, отримала реальний шанс піти тим же шляхом.
Після довгих дискусій, що йшли і продовжують іти в країні навколо цього питання, можна зробити висновок: українське громадське телебачення досі не створене лише тому, що колишня влада абсолютно не була зацікавлена у самостійному та незаангажованому телемовленні. Сьогодні з’явились нові перспективи для заснування принципово нового для України телебачення. Перш за все, у нашій країні прокинулась” національна свідомість громадян, які фактично змусили владу під час помаранчевої революції” зняти інформаційну блокаду”, а потім вплинули і на зміну редакційної політики більшості ЗМІ.
Оскільки Україна намагається стати членом Євросоюзу, вона вже зараз має відповідати європейським стандартам у сфері регулювання засобів масової інформації. Документів Ради Європи, що стосуються суспільного мовлення, достатньо. Однак можна звернутись лише до одного. У 1994 році на європейській конференції у Празі була прийнята відома Резолюція №1 Майбутнє суспільного телерадіомовлення”, яка містить загальні принципи, політичні підходи до організації громадського мовлення. У ній записано: Держави ... зобов’язані забезпечити хоча б один базовий канал загального характеру, який містить інформаційні, освітні, культурні та розважальні програми і доступний усій публіці...; зобов’язуються гарантувати суспільним мовникам надійні та адекватні засоби, необхідні для виконання їх завдань” [13, с. 15]. Отже, Україні є не просто до чого прагнути, вона, обираючи європейський шлях, повинна це зробити. Сьогодні у країні набагато більше прихильників створення громадського телебачення, ніж це було раніше, активно обговорюються можливості, перспективи і, що важливо, варіанти форм створення громадського телебачення. Практики ТБ пропонують визначити суспільне мовлення в Україні як таке, що оплачується суспільством та охороняється ним від державного тиску в ім’я надання можливості доступності усім групам населення. Що стосується варіантів створення цього інституту, головні з них можуть бути такими:
- перетворення державного телебачення (національної телекомпанії України) на компанію суспільного мовлення за допомогою механізмів, закладених у Законі Про систему суспільного телебачення і радіомовлення України”;
- створення суспільного телебачення з нуля” силами та на кошти українських громадських організацій.
За будь-якого варіанта розв’язання проблеми, реальний ступінь незалежності українського суспільного мовника визначить лише обрана система фінансування. Як свідчить досвід європейських країн, ідеальною системою фінансування є ліцензійний збір (податок, що сплачують власники телеприймачів). Однак цей спосіб фінансування стає дедалі ненадійнішим, а в населення виникає негативне ставлення до ще одного податку (тим більше у нашій країні, де прибутки людей не надто високі). Тому буде досить складно визначити таку суму, яка б не стала тягарем для глядачів і забезпечила витрати суспільного телебачення. Однак такий податок треба вводити обов’язково, щоб створити правові відношення своєрідний зв’язок між споживачем і виробником інформаційних послуг.
При створенні суспільного телебачення в нашій країні навряд чи вдасться повністю виключити комерційну діяльність. Однак, знову звертаючись до світового досвіду, можна сказати, що в деяких країнах останніми роками навіть зростає відсоток прибутків, отриманих від реклами (наприклад, Франція, де від 19% до 41% прибутків двох суспільних мовників припадають на комерційну діяльність).
Ще один шлях фінансування з державного бюджету, однак ця практика викликає сумніви відносно того, чи не спробують високі посадові особи знову так чи інакше впливати на політику мовлення суспільного телебачення. І тут треба чітко визначитись, чи є бюджет такого ТБ власністю держави (тобто уряду), чи він є власністю суспільства, податки якого і формують державну скарбницю.
На сьогодні вже зрозуміло одне: громадське телебачення має контролюватись усією громадою, а паралельне існування державного та суспільного мовлення з точки зору європейських реалій давно стало рудиментом. Тому в Україні, нарешті, мають прислухатись до рекомендацій авторитетних міжнародних організацій про перетворення органів мовлення, що належать державі, на відкриті суспільні інститути, які користуються повною організаційною та журналістською незалежністю.
Щоб зробити це в нашій країні, замало просто ухвалити відповідний закон. Потрібна політична воля нового Президента України та усіх прогресивних сил суспільства, які мають зрозуміти, що у телемовлення демократичної держави не може бути інтересів, які б відрізнялися від інтересів усього суспільства.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Алешина И. Телевидение // Реклама: внушение и манипуляция. Самара: Бахрах-М, 2001. С. 163 165
2. Аналіз сучасного стану телебачення та радіомовлення України / URL: http://www.nradatvr.kiev.ua/return3.htm
3. Артемов В.А., Семенов В.С. ВВС: история, аппарат, радиопропаганда. Минск, 1984. 284 с.
4. Аршанинов Л. Общие характеристики средств массовой информации. / URL:http://arshaninov.temator.ru/cont/1068/1.html
5. Байфорд М. Любое правительство хочет контролировать прессу// Известия, № 12 - 25.01. 2001
6. Бебик В.М., Сидоренко О.І. Засоби масової інформації посткомуністичної України. К.: МАУП, 1996. 124 с.
7. Беглов С.И. Британская печать на исходе века. М., 1995
8. Беглов С.И. Монополии слова. М.: Мысль, 1972. 454 с.
9. Борецкий Р. Телевидение на перепутье: статьи 1989-1998 гг. М.: НИАНО, 1998. 104 с.
10. Борецкий Р.А. В Бермудском треугольнике ТВ / Моск. гос. ун-т им. М.В. Ломоносова. Фак. журналистики; Под общ. ред. Я.Н. Засурского. - М.: Икар, 1998. - 202 с.
11. Бубер М. Я и Ты // Квинтэссенция: Филос. альманах. М.: Потилиздат, 1992. С.294 370
12. Бугрим В. В., Мащенко І. Г. Телебачення прямого ефіру. К.: Либідь, 1991. 200 с.
13. Будущее общественного телерадиовещания. Резолюция № 1 4-й Европейской конференции министров по политике в области СМИ // Общественное телерадиовещание: документы, комментарии, рекомендации. СПб.: Информационно-издательское агентство «Лик», 2000 С. 14-19
14. Бурдье П. О телевидении и журналистике / Пер. с фр. М.: Фонд научных исследований «Прагматика культуры», 2002. 160 с.
15. Вартанова Е. Северная модель в конце столетия: Печать, телевидение и радио стран Северной Европы между государственным и рыночным регулированием. - М.: Изд-во Моск. ун-та, 1997. 183 с.
16. Вартанова Е. Финская модель на рубеже столетий. Информационное общество и СМИ Финляндии в европейской перспективе. М., 1999. - 288 с.
17. Васильев П.В. Всемирная служба ВВС канал британской внешней политики / Дис. канд. ист. наук. М., 1990. 189 с.
18. Вачнадзе Г.Н. Антены направлены на восток. М.: Политиздат, 1975. - 175с.
19. Вачнадзе Г.Н. Международный обмен информацией: его сторонники и противники Тбилиси: Сабчота Сакартвело, 1979. 216 с.
20. Вказівки продюсерам ВВС. К., 1998. 96 с.
21. Воинов А. Общественное телевидение и радио в Западной Европе // Законодательство и практика средств массовой информации. 1995. - № 8. Апр. С. 26-31
22. Вороненкова Г.Ф. Путь длиною в пять столетий: от рукописного листа до информационного общества. Национальное своеобразие средств массовой информации Германии. (Исторические предпосылки, история становления и эволюция, типологические характеристики, структура, состояние на рубеже столетий). М.: Языки русской литературы, 1999. 640 с.
23. Вороненкова Г.Ф. Телевидение и радиовещание в Великобритании. // Вестник МГУ, 1998. - вып. 10. - № 4. С. 45-53
24. Ворошилов В.В. Журналістика. - Спб.: Изд-во Михайлова В.А., 2000. 335с.
25. Ворошилов В.В. История журналистики зарубежных стран: Конспект лекций. СПб.: Изд-во Михайлова В.А., 2000. 61 c.
26. Воскобойников Я.С., Юрьев В.К. Журналист и информация: профессиональный опыт западной прессы. - М., 1993. - 208 стр.
27. Генис О. Глаз и слово: Видеократия и ее проблемы / URL: http://www.svoboda.org/programs/OTB/2001/OBT.112901.asp
28. Германия: материалы к конференции // Конференция «Закон, власть и средства массовой информации». М.: Медиум, 1993.- 324 с.
29. Глушко Р.И. Западное телевидение и массовая культура”. М.: МГУ, 1991. 240 с.
30. Голядкин Н.А. Краткий очерк становления и развития отечественного и зарубежного телевидения. М.: ИПКРТР, 2001. 156 с.
31. Гоян В.В. Інформаційна телепрограма: типологічна характеристика, параметри діяльності журналіста. К., 1999. 146 с.
32. Гриценко О. М. Суспільство, держава, інформація. К.: Інст. ж-ки Київськ. нац. ун-ту ім. Т.Шевченка, 2001. 165 с.
33. Гриценко О., Шкляр В. Основи теорії міжнародної журналістики. Підруч. - К.: Київський ун-т, 2002. 304 с.
34. Гриценко О., Шкляр В. Преса і політика: Поблеми, концепції, досвід. К.: Ін-т журналістики Київ. нац. ун-ту ім. Т. Шевченка, 2000. 70 с.
35. Грудь Джанет Джексон ударила по двум медиа-бизнесам // Известия. - № 20. 05.02.2004
36. Данн Д. Встреча по дороге в ад? (Конвергенция европейских систем СМИ в эпоху посткоммунизма) // Вест. МГУ 10: журналистика. М., 2001. - №3. С.16-21
37. Демченко В.Д. Людина і країна як об’єкт українських теленовин // Українська журналістика в контексті доби. Всеукраїнська практична конференція. Львів, 2004. С. 381-384
38. Джудит Тод. Большой обман. М., 1962. 152 с.
39. Дмитричева О. Лозунги Майдана в жизнь! // Зеркало недели.- №2. - 2005
40. Дэннис Э., Мэррилл Дж. Беседы о масс-медиа / пер. с англ. М.: Рос.-амер. информ. пресс-центр: Варгиус, 1997. - 383 с.
41. Егоров В.В. Телевидение между прошлым и будущим. - М.: Воскрсенье, 1999. 416 с.
42. Ермишина Е.В. Международный обмен информацией: правовые аспекты. - М.: МО, 1988. 142 с.
43. Журналистика ХХ век: эволюция и проблемы. СПб., 1996. - 196 с.
44. Журналистика западноевропейских стран. - Л.: ЛГУ, 1990. - 104 стр.
45. Журналистика на пороге ХХ1 века: исторический опыт, современное развитие. Владикавказ, 1997. 384 с.
46. Журналістика в умовах гласності. К.: Либідь, 1991. 100 с.
47. Закон України Про інформацію”. К., 12.10.1992р. - N 2658-XII - ВР
48. Закон України Про телебачення і радіомовлення”. - К., 21.12.1993р. - N 3760-12 ВР // Голос України. - 1994. - 22 лют. - С. 3-5
49. Закон України «Про систему Суспільного телебачення і радіомовлення України» - К.,18.07.1997 р. - N 485/97-ВР // Голос України. - 1997. - 5 листоп. - С. 3.
50. Законы и практика СМИ в одиннадцати демократиях мира (сравнительный анализ) / Науч. ред. под общ. рук. М.А.Федотова М., 1996. 88 с.
51. Засурский И.И. Медиаполитическая система // Вестн. Моск. ун-та. Сер. 10. журналистика. № 1. 2000. С. 74-84
52. Заява журналістів українських телеканалів. / URL:http://www.telekritika.kiev.ua/comments/?id=18156
53. Здоровега В. Й. Сьогодні і завтра української журналістики // Українська періодика: історія і сучасність: Доп. та повідомл. четвертої Всеукр. наук.-теорет. конф., 19-20 груд. 1997 р. Львів, 1997. - С. 28-31.
54. Здоровега В.Й. Вступ до журналістики. Текст лекцій. Львів, 1994. 216 с.
55. Землянова Л.М. Зарубежная коммуникативистика в преддверии информационного общества. - М., 1999. - 300 с.
56. ЗемляноваЛ.М.Сетевое общество, информационализм и виртуальная культура // Вестник Московского университета, Серия 10, "Журналистика" - N 2, 1999, С. 58-69.
57. Зернецька О.В Нові засоби масової комунікації. К.: МГУ, 1993. 134 с.
58. Зернецька О.В. Глобальний розвиток ЗМІ і міжнародні відносини. - К.: Освіта, 1999. 351 с.
59. Зернецька О.В. Громадське теле- та радіомовлення в контексті глобалізації // Всесвіт, 1997. - № 3-4. С. 143-144
60. История мировой журналистики // Беспалова А.Г., Корнилов Е.А., Короченский А.П., Лучинский Ю.В., Станько А.И., Москва Ростов-на-Дону: Издательский центр «МарТ», 2003. 316 с.
61. Іванов В. Інформаційне законодавство: український та світовий досвід. К.: Центр вільної преси, 1999. - 210 с.
62. Іванов В.Ф. Законодавче регулювання діяльності громадського телерадіомовлення: міжнародний досвід //Вісник Київ. ун-ту: Сер. Журн. 1998. Вип.6. С. 5-8
63. Інформаційне суспільство. - К.: Британська Рада в Україні, 1999. 48с.
64. Канал «1+1» відновлює повноцінне інформаційне та суспільно-політичне мовлення: заява каналу // URL: http://www.1plus1.tv/about/news.phtml?637
65.