ГУД ТЕТЯНА МИКОЛАЇВНА КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПРИХОВУВАННЯ ЗЛОЧИНУ (ст. 396 КК України)

Короткий опис

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ ЮРИДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ЯРОСЛАВА МУДРОГО

На правах рукопису

ГУД ТЕТЯНА МИКОЛАЇВНА

УДК 343. 365

КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПРИХОВУВАННЯ ЗЛОЧИНУ (cт. 396 КК УКРАЇНИ)

12.00.08 − кримінальне право та кримінологія;
кримінально-виконавче право

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник
Баулін Юрій Васильович
доктор юридичних наук, професор,
академік Національної академії правових наук України

Харків 2016

ЗМІСТ
ВСТУП.4
РОЗДІЛ 1 ГЕНЕЗИС І СОЦІАЛЬНА ОБУМОВЛЕНІСТЬ КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА ЗАЗДАЛЕГІДЬ НЕ ОБІЦЯНЕ ПРИХОВУВАННЯ ЗЛОЧИНУ.12
1.1 Розвиток вітчизняного законодавства щодо кримінальної відповідальності за заздалегідь не обіцяне приховування злочину...12
1.2 Кримінальна відповідальність за заздалегідь не обіцяне приховування злочину у зарубіжному законодавстві.....26
1.3 Соціальна обумовленість встановлення кримінальної відповідальності за заздалегідь не обіцяне приховування злочину...33
Висновки до розділу 1...44
РОЗДІЛ 2 ОБ’ЄКТИВНІ ОЗНАКИ ЗАЗДАЛЕГІДЬ НЕ ОБІЦЯНОГО ПРИХОВУВАННЯ ЗЛОЧИНУ.47
2.1 Родовий об’єкт злочину47
2.2 Безпосередній об’єкт.59
2.3 Об’єктивна сторона злочину69
Висновки до розділу 2.113
РОЗДІЛ 3. СУБ’ЄКТИВНІ ОЗНАКИ ЗАЗДАЛЕГІДЬ НЕ ОБІЦЯНОГО ПРИХОВУВАННЯ ЗЛОЧИНУ...118
3.1 Суб’єктивна сторона злочину118
3.2 Суб’єкт злочину...136
Висновки до розділу 3.153
РОЗДІЛ 4. КАРАНІСТЬ ЗАЗДАЛЕГІДЬ НЕ ОБІЦЯНОГО ПРИХОВУВАННЯ ЗЛОЧИНУ...156
4.1 Санкція за заздалегідь не обіцяне приховування злочину..156
4.2 Призначення покарання за заздалегідь не обіцяне приховування злочину.161
4.3 Звільнення від покарання за заздалегідь не обіцяне приховування злочину.168
Висновки до розділу 4.....174
ВИСНОВКИ.176
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ...180
ДОДАТКИ....214

ВСТУП
Актуальність теми. Одним із завдань діяльності правоохоронних органів та суду є захист прав та свобод людини і громадянина, суспільства та держави від протиправних посягань; забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду кримінальних проваджень. В той же час поведінка окремих осіб не тільки не сприяє реалізації цих завдань, а навпаки, перешкоджає, ускладнює розкриття злочинів та встановлення винних, призводить до затягування термінів розслідування, нерідко істотно зачіпає або порушує права та інтереси інших громадян. Одним із проявів такої протиправної поведінки є заздалегідь не обіцяне приховування злочину.
Аналіз криміногенної ситуації в Україні вказує на її суттєве погіршення, свідченням чого є підвищення рівня вчинення тяжких та особливо тяжких злочинів. Так, кількість зареєстрованих злочинів зазначеного ступеня тяжкості від усіх зареєстрованих у 2015 р. зросла до 36% порівняно з аналогічним звітним періодом 2014 р. (32,1%) та 2013 р. (27,2 %). Крім того, не можна ігнорувати існування латентності злочинів, що тягне за собою низку негативних наслідків. Латентність впливає на рівень достовірності стану та структури злочинності, ускладнює визначення напрямів протидії її негативним проявам, перешкоджає відновленню суспільних відносин, що були порушені внаслідок вчинення злочинного посягання, породжує у певних соціальних групах почуття безкарності та правового нігілізму, тим самим виступаючи вагомим криміногенним фактором детермінації продовження та поширення злочинної діяльності. За таких умов суспільство зацікавлене у впровадженні та застосовуванні усіх можливих заходів щодо своєчасного виявлення, попередження та припинення злочинних діянь. До одного з таких заходів слід відносити встановлення кримінальної відповідальності за заздалегідь не обіцяне приховування злочину (ст. 396 Кримінального кодексу України (далі − КК)), що спрямоване на забезпечення принципу невідворотності відповідальності, зниження латентності злочинів, підвищення рівня правосвідомості українського суспільства та формування громадянської позиції щодо нетерпимого ставлення до будь-яких проявів протиправної поведінки.
Проблемі відповідальності за заздалегідь не обіцяне приховування злочину у науці кримінального права приділяється багато уваги. Цьому питанню безпосередньо присвячено низку кандидатських дисертацій, монографій, наукових статей та доповідей, розділи підручників та посібників тощо. Також проблеми, пов’язані з приховуванням злочину, певною мірою розглядалися при дослідженні інститутів співучасті та причетності до злочину. Вагомий внесок у розробку фундаментальних питань щодо поняття та відповідальності за цю форму злочинної поведінки внесли Л. М. Абакіна-Пілявська, Г.І. Баймурзін, А. С. Беніцький, І. А. Бушуєв, Г. Б. Віттенберг, В.С. Гелашвілі, О.В.Глухова, П. І. Гришаєв, П. Ф. Гришанін, М.І.Ковальов, О. М. Лемешко, М.І.Мельник, Г. В. Новицький, Б.Т.Разгільдієв, Н. Г. Радунцев, В. Г. Смірнов, М.Х. Хабібуллін та інші дослідники. Водночас, незважаючи на значний масив наукових досліджень, чимало аспектів цієї проблеми залишаються гостро дискусійними. Крім того, оскільки переважна більшість з указаних досліджень була виконана за чинності КК УРСР 1960 р., то наразі істотного перегляду й подальшого опрацювання потребують теоретико-правові погляди на відповідальність за заздалегідь не обіцяне приховування злочину з урахуванням положень чинного кримінального законодавства України, а деякі з них вимагають переосмислення з урахуванням сучасних потреб та інтересів суспільства. У свою чергу, вивчення судової практики при застосуванні ст.396 КК виявило низку прогалин у законодавчій регламентації відповідальності за вчинення цього діяння, які також потребують наукового осмислення для визначення можливих шляхів їх усунення.
Вищезазначене зумовлює необхідність проведення комплексного дослідження проблем генезису, підстав та особливостей кримінальної відповідальності за заздалегідь не обіцяне приховування злочину, що сприятиме вдосконаленню кримінального законодавства України та зменшенню помилок у правозастосовній діяльності щодо такої форми злочинної поведінки.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана відповідно до плану наукових досліджень кафедри кримінального права №2 Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого в межах цільових комплексних програм: «Проблеми ефективності кримінального, кримінально-виконавчого законодавства та системи запобігання злочинності» (номер державної реєстрації 0106U002292) і «Теоретичні проблеми ефективності кримінального законодавства України та практики його застосування» (номер державної реєстрації 0111U000959). Тема дослідження затверджена рішенням вченої ради Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого (протокол № 11 від 30 червня 2005 р.).
Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є науково-правове визначення і розкриття генезису, підстав та особливостей кримінальної відповідальності за приховування злочину (ст. 396 КК), а також формулювання пропозицій щодо вдосконалення чинного кримінального законодавства України та практики застосування ст. 396 КК. Для досягнення цієї мети були поставлені такі задачі: 1) на підставі історичного аналізу положень вітчизняного кримінального законодавства дослідити генезис кримінальної відповідальності за заздалегідь не обіцяне приховування злочину; 2) виявити позитивний досвід законотворчості окремих зарубіжних країн щодо кримінальної відповідальності за досліджуване суспільно небезпечне діяння; 3) з’ясувати зміст поняття «приховування злочину»; 4)надати юридичний аналіз об’єктивних та суб’єктивних ознак складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 396 КК; 5) визначити й проаналізувати можливі форми заздалегідь не обіцяного приховування злочину; 6)встановити й дослідити критерії відмежування зазначеного делікту від інших схожих діянь; 7) з’ясувати конкретний зміст та особливості санкції ч. 1 ст. 396 КК та її співвідношення з іншими санкціями окремих статей Особливої частини КК; 8)визначити основні тенденції призначення та звільнення від покарання за заздалегідь не обіцяне приховування злочину; 9) на підставі проведеного дослідження надати конкретні пропозиції щодо вдосконалення відповідних положень кримінального законодавства України та практики його застосування.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у зв’язку з учиненням заздалегідь не обіцяного приховування злочину.
Предметом дослідження є кримінальна відповідальність за приховування злочину (ст. 396 КК України).
Методи дослідження. Методологічною основою дисертації є комплекс загальнонаукових і спеціальних методів пізнання. Для досягнення поставлених мети і завдань дослідження у роботі було використано такі методи: діалектичний, який застосовувався для з’ясування поняття приховування злочину, що надало можливість розглянути досліджувані явища в розвитку та взаємозв’язку, єдності та суперечностях; історичний (генетичний) у процесі дослідження становлення та розвитку кримінальної відповідальності за цей злочин; юридичний (догматичний) для тлумачення окремих термінів і з’ясування змісту окремих правових понять та положень законодавства у сфері регулювання здійснення правосуддя та діяльності щодо забезпечення його здійснення; системно-структурний і функціональний при визначенні місця злочину, передбаченого ст. 396 КК, в системі Особливої частини КК, а також при розкритті змісту його об’єктивних і суб’єктивних ознак й формулюванні пропозицій щодо вдосконалення цієї норми; порівняльно-правовий при проведенні порівняльного аналізу законодавства України й деяких зарубіжних країн у сфері кримінально-правової відповідальності за вчинення заздалегідь не обіцяного приховування злочину; статистичні методи стали у нагоді при проведенні узагальнення матеріалів практики застосування судами положень про кримінальну відповідальність за ч. 1 ст. 396 КК.
Нормативно-правову базу дисертації становлять Конституція України, положення кримінального законодавства України (як чинного, так дорадянського і радянського періодів), кримінальне законодавство колишніх радянських республік та окремих європейських держав, нормативні акти інших галузей вітчизняного законодавства.
Емпіричну базу дослідження складають матеріали опублікованої судової практики, статистична інформація МВС України, Генеральної прокуратури України (2001-2015 рр.) та вироки, які внесені до Єдиного державного реєстру судових рішень у період з 2006 р. по 2015 р. (300 судових рішень), щодо осіб, які вчинили злочин, передбачений ч. 1 ст. 396 КК.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є першою в Україні науково-дослідною працею, виконаною на базі положень КК України 2001 р., яка безпосередньо присвячена генезису, підставам та особливостям кримінальної відповідальності за заздалегідь не обіцяне приховування злочину і містить низку нових теоретичних положень, що стосуються тлумачення ст. 396 КК, визначення змісту окремих понять та термінів, відмежування цього злочину від суміжних, кваліфікації цих злочинів, застосування покарання та звільнення від нього осіб, що вчинили досліджуване діяння, а також пропозиції щодо вдосконалення окремих положень чинного кримінального законодавства України. Найбільш значущі положення наукової новизни дослідження полягають у такому:
уперше:
− запропоновано розглядати поняття приховування злочину у широкому та вузькому розумінні. У широкому це родове поняття, що охоплює певну сукупність суспільно небезпечних діянь, які протидіють швидкому та якісному розкриттю злочинів, виявленню винних та забезпеченню правильного застосування норм закону (наприклад, статті 384 КК («Завідомо неправдиве показання»), 385 КК («Відмова свідка від давання показань або відмова експерта чи перекладача від виконання покладених на них обов’язків») тощо). У вузькому − це конкретне суспільно небезпечне діяння, передбачене у ч. 1 ст. 396 КК України, яке полягає у переховуванні особи, яка вчинила тяжкий чи особливо тяжкий злочин, або переховуванні речових доказів та інших слідів злочину;
− сформульовано визначення безпосереднього об’єкта злочину, передбаченого ч. 1 ст. 396 КК, як суспільних відносин, що забезпечують реалізацію органами досудового розслідування своїх повноважень у сфері всебічного, швидкого, повного та неупередженого встановлення об’єктивної істини у кримінальному провадженні;
− обґрунтовано необхідність віднесення заздалегідь не обіцяного приховування злочинів невеликої та середньої тяжкості до категорії кримінальних проступків (у разі введення до законодавства України категорії кримінального проступку);
− доведено, що приналежність особи, яка здійснює приховування злочину, до близьких родичів суб’єкта, що вчинив тяжкий або особливо тяжкий злочин, чи членів його сім’ї не може визнаватися обставиною, що виключає злочинність такого діяння, як заздалегідь не обіцяне приховування злочину. Цей факт слід визнавати підставою для звільнення зазначених осіб від кримінальної відповідальності;
− запропоновано доповнити санкцію ч. 1 ст. 396 КК видами покарання, які не пов’язані з ізоляцією засудженого від суспільства, з метою дотримання принципів справедливості та індивідуалізації відповідальності;
удосконалено:
− науковий підхід до визначення моменту закінчення досліджуваного злочину, а саме: заздалегідь не обіцяне приховування злочину слід вважати юридично закінченим із моменту вчинення першої дії з числа задуманих винним, незалежно від ступеня реалізації умислу винного;
− розуміння змісту умислу особи при вчиненні досліджуваного делікту, для інтелектуального моменту якого не є обов’язковим усвідомлення суб’єктом категорії тяжкості злочину, що приховується; достатньо усвідомлення ним лише фактичних обставин останнього;
− наукові позиції, згідно з якими злочин, передбачений ст. 198 КК («Придбання, отримання, зберігання чи збут майна, одержаного злочинним шляхом»), не є формою заздалегідь не обіцяного приховування злочину (ст. 396 КК), оскільки відрізняється від останнього за об’єктивними ознаками;
дістало подальшого розвитку:
− визначення родового об’єкта злочинів, передбачених у розділі XVIII Особливої частини КК, як суспільних відносин у сфері здійснення правосуддя та діяльності щодо забезпечення його здійснення;
− теоретична позиція, згідно з якою вчинення заздалегідь не обіцяного приховування злочину можливе шляхом інтелектуальних (інформаційних) дій;
− аргументація щодо того, що недонесення про злочин не є способом (формою) вчинення діяння, передбаченого ч. 1 ст. 396 КК, за умови, якщо особа одночасно із замовчуванням інформації про факт вчинення злочину іншою особою жодних дій щодо їх маскування, переміщення у сховище тощо не вчиняє;
− наукова позиція, що систематичне заздалегідь не обіцяне приховування тяжкого чи особливо тяжкого злочину може визнаватися співучастю у ньому (пособництвом) лише у випадках, якщо приховувач три та більше разів здійснював переховування тієї самої особи або тих самих злочинів, які нею вчинялися.
Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що висновки, пропозиції та рекомендації, які містяться у дисертації, можуть бути використані: у науково-дослідній сфері як основа для подальшої розробки проблем кримінальної відповідальності за заздалегідь не обіцяне приховування злочину; у правотворчій діяльності при внесенні змін і доповнень до чинного кримінального законодавства України, зокрема, у ч. 6 ст. 27 та ст. 396 КК; у правозастосовній діяльності для вдосконалення практики застосування ст. 396 КК при вирішенні питань кваліфікації, призначення покарання та звільнення від нього осіб, які вчинили цей злочин; у навчальному процесі під час викладання курсу з Особливої частини кримінального права в юридичних вузах та при підготовці відповідних розділів підручників, навчальних посібників, методичних вказівок, науково-практичних коментарів КК України; у правовиховній діяльності у роз’яснювальній роботі з підвищення рівня правової культури населення і професійної правосвідомості та правової культури працівників правоохоронних та судових органів.
Апробація результатів дослідження. Дисертаційне дослідження обговорено й прорецензовано на кафедрі кримінального права № 2 Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого (м. Харків). Основні положення, висновки та пропозиції як результат дисертаційного дослідження доповідалися на міжнародних науково-практичних конференціях: «Міжнародне та національне законодавство: способи удосконалення» (м. Дніпропетровськ, 3-4 квітня 2015 р.); «Особливості нормотворчих процесів в умовах адаптації законодавства України до вимог Європейського Союзу» (м. Херсон, 5-6 червня 2015 р.); «Реформування законодавства України та розвиток суспільних відносин в Україні: питання взаємодії» (м. Ужгород, 22-23 квітня 2016 р.).
Публікації. Основні положення і результати дисертаційного дослідження знайшли відображення у дев’яти наукових працях, зокрема: у шести статтях, три з яких опубліковані у друкованих фахових виданнях України, одна в електронному фаховому виданні України, одна у виданні іноземної держави, одн

Список літератури

ВИСНОВКИ
У дисертації вирішене наукове завдання, сутність якого полягає у науково-правовому визначенні й розкритті генезису, підстав та особливостей кримінальної відповідальності за приховування злочину (ст. 396 КК), що дозволило зробити низку висновків та обґрунтувати пропозиції і рекомендації щодо подальшого вдосконалення окремих положень чинного кримінального законодавства України і практики його застосування.
1. Необхідність встановлення та збереження кримінальної відповідальності за приховування злочину зумовлюється комплексом соціально-психологічних, кримінологічних та нормативних чинників (факторів). Зниження соціальної активності значної частини населення у сфері співпраці з правоохоронними органами; низький рівень правосвідомості громадян, підвищення рівня криміналізації суспільства; зростання латентної злочинності, існування тенденції до збільшення випадків вчинення тяжких та особливо тяжких злочинів свідчать, що кримінальна відповідальність за вчинення заздалегідь не обіцяного приховування злочину є дієвим засобом підвищення рівня правосвідомості членів українського суспільства, регулювання їх правомірної поведінки та забезпечення комплексної охорони діяльності органів охорони правопорядку.
2. Родовим об’єктом злочинів, передбачених розділом XVIII Особливої частини КК, визнаються суспільні відносини у сфері правосуддя та діяльності щодо забезпечення його відправлення. Безпосередній об’єкт суспільні відносини, що забезпечують реалізацію органами досудового розслідування своїх повноважень у сфері всебічного, швидкого, повного та неупередженого встановлення об’єктивної істини у кримінальному провадженні. Механізм заподіяння шкоди цим суспільним відносинам полягає у розриві соціального зв’язку, внаслідок чого порушується порядок проведення досудового розслідування щодо всебічного, швидкого, повного та неупередженого з’ясування усіх обставин вчиненого злочину та встановлення особи, яка його вчинила, що є необхідною передумовою притягнення особи до відповідальності за вчинене кримінальне правопорушення.
3. Злочин, передбачений у ч. 1 ст. 396 КК, є злочином із формальним складом. До його обов’язкових об’єктивних ознак належить діяння, яке вчиняється лише шляхом активної поведінки. Бездіяльність у цьому разі не можлива, тому неповідомлення про вчинений злочин або злочин, що готується, не охоплюється ч.1 ст. 396 КК.
4. Поняття «приховування злочину» слід розглядати у двох значеннях: широкому та вузькому. У широкому розумінні «приховування злочину» (як родове поняття) охоплює певну сукупність суспільно небезпечних діянь, які перешкоджають швидкому та якісному розкриттю злочинів, виявленню винних та забезпеченню правильного застосування норм закону (статті 384, 385 КК тощо). У вузькому сенсі приховування злочину − це суспільно небезпечне діяння, передбачене ч. 1 ст. 396 КК України, що полягає у переховуванні особи, яка вчинила тяжкий чи особливо тяжкий злочин, або приховуванні речових доказів чи інших слідів злочину. У зв’язку з цим пропонується до ст. 396 КК внести зміни, а саме: у тексті статті поняття «приховування злочину» замінити на «переховування злочину».
5. Доведено необхідність і доцільність визнання можливості вчинення переховування злочину шляхом здійснення інтелектуальних (інформаційних) дій, наприклад, якщо особа надає поради, вказівки, рекомендації щодо переховування особи, яка вчинила попередній злочин, або речових доказів цього діяння.
6. Враховуючи те, що заздалегідь не обіцяне приховування злочину, незалежно від категорії тяжкості основного діяння, протидіє швидкому та повному розкриттю злочинів, виявленню винних та забезпеченню правильного застосування положень закону, за приховування злочинів невеликої та середньої тяжкості доцільно встановити адміністративну відповідальність або віднести такі діяння до кримінальних проступків (у разі їх запровадження у правову систему України).
7. Систематичне заздалегідь не обіцяне приховування злочину слід визнавати пособництвом у злочині лише за умови, що приховувач три та більше разів здійснював переховування тієї самої особи або злочинів, які нею вчинялися. У той же час не є співучастю систематичне, без попередньої домовленості приховування злочину, якщо воно вчинялося щодо різних видів злочинних діянь або щодо різних осіб, які вчинили основний злочин.
8. Суб’єктивна сторона діяння, передбаченого ч. 1 ст. 396 КК, характеризується виною виключно у формі прямого умислу. Мотив і мета при вчиненні досліджуваного злочину не є обов’язковими ознаками і на його кваліфікацію не впливають, проте повинні враховуватися при призначенні покарання.
9. Суб’єктом злочину, передбаченого ч. 1 ст. 396 КК, є фізична осудна особа, яка вчинила цей злочин у віці від шістнадцяти років. Суб’єктом досліджуваного злочину не може бути особа, яка одноособово вчинила тяжкий чи особливо тяжкий злочин, який потім приховала. Так само не можуть бути суб’єктами цього злочину особи, які у злочині, що приховується, виступали в ролі виконавця, співвиконавця або іншого співучасника.
10. Родинні відносини за своєю правовою природою не відповідають ознакам обставин, що виключають злочинність діяння, тому їх наявність не може виключати кримінальну відповідальність. Перебування у зазначених стосунках не свідчить про відсутність ознак складу приховування злочину у поведінці особи, яка є членом сім’ї або близьким родичем особи, діяння якої приховується. Саме тому непритягнення цих осіб до кримінальної відповідальності повинно розглядатися як спеціальний вид звільнення від кримінальної відповідальності. З огляду на це у ч. 2 ст. 396 КК фразу «не підлягають » потрібно замінити на «звільняються від».
11. Незважаючи на те, що санкція ч. 1 ст. 396 КК є альтернативною, види покарання, що у ній зазначені, не дозволяють повною мірою реалізувати принцип індивідуалізації покарання на практиці, у зв’язку з чим пропонується доповнити її іншими, більш м’якими видами покарання, не пов’язаними з ізоляцією засудженого від суспільства, а саме штрафом або громадськими роботами.
12. На підставі проведеного наукового дослідження пропонуються такі зміни до чинного кримінального законодавства України:
а) Частину 6 ст. 27 КК: «Не є співучастю не обіцяне заздалегідь переховування злочинця, знарядь і засобів вчинення злочину, слідів злочину чи предметів, здобутих злочинним шляхом, або» доповнити словами «заздалегідь не обіцяне надання порад, вказівок, які сприяють переховуванню злочину, ».
б) Частину 6 ст. 27 КК доповнити реченням: «Не є переховуванням злочину не обіцяне заздалегідь неповідомлення про вчинення злочину іншою особою. Особи, які вчинили заздалегідь не обіцяне неповідомлення про злочин, підлягають кримінальній відповідальності лише у випадках, якщо вчинене ними діяння містить ознаки іншого злочину».
в) Статтю 396 КК сформулювати у такій редакції:
«Стаття 396. Переховування злочину
1. Заздалегідь не обіцяне переховування тяжкого чи особливо тяжкого злочину −
карається штрафом до п’яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк від ста до двохсот сорока годин, або арештом на строк до трьох місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк.
2. Звільняються від кримінальної відповідальності за заздалегідь не обіцяне переховування злочину члени сім’ї чи близькі родичі особи, яка вчинила злочин, коло яких визначається законом».

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Адміністративне право : підручник / Нац. юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого ; за заг. ред. : Ю. П. Битяк, В. М. Гаращук, В. В. Зуй. Харків : Право, 2010. 624 с.
2. Алексеев Б. Ответственность за укрывательство и недоносительство / Б. Алексеев // Сов. юстиция. 1962. № 20. С. 22-25.
3. Анощенкова С. Субъект преступления, признаки которого устанавливаются путем толкования закона / С. Анощенкова, О. Крапивина // Уголов. право. 2009. № 3. С. 4-6.
4. Антонова Е. Ответственность юридических лиц в уголовном праве: аргументы за и против / Е. Антонова // Уголов. право. 2009. № 5. С. 4-9.
5. Бажанов М. И. Назначение наказания по советскому уголовному праву / М.И. Бажанов. Киев : Вища школа, 1980. 216 с.
6. Бажанов М. И. О различных трактовках некоторых признаков объективной стороны преступления в науке уголовного права / М. И. Бажанов // Проблеми законності : республік. міжвід. наук. зб. / відп. ред. В.Я. Тацій. − Харків : Нац. юрид. акад. України, 1999. − Вип. 40. − С. 145-155.
7. Баймурзин Г. И. Ответственность за прикосновенность по советскому уголовному праву : автореф. дис. .... канд. юрид. наук : 12.00.08 / Г.И.Баймурзин ; Ин-т государства и права АН СССР. М., 1966. − 27 c.
8. Баймурзин Г. Ответственность за прикосновенность к преступлению / Г. Баймурзин. − Алма-Ата : Наука КазССР, 1968. 188 с.
9. Баулін Ю. В. Верховенство права як об’єднуючий принцип предмета дослідження науки кримінального права / Ю. В. Баулін // Наука кримінального права в системі міждисциплінарних зв’язків : матеріали міжнар. наук.-практ. конф., м. Харків, 9-10 жовт. 2014 р. Харків : Право, 2014. С. 13-18.
10. Баулін Ю. В. Звільнення від кримінальної відповідальності : монографія / Ю. В. Баулін. К. : Атіка, 2004. 296 с.
11. Беніцький А. С. Історія розвитку кримінального законодавства щодо причетності до злочину на території України: монографія / А. С. Беніцький. − Луганськ : СПД Рєзников В.С., 2012. 340 с.
12. Беніцький А. С. Юридичний аналіз придбання, отримання, зберігання чи збуту майна, одержаного злочинним шляхом [Електроний ресурс] / А.С.Беніцький // Правова інформатика. − 2014. − № 2 (42). . С. 113-121. Режим доступу : http://ippi.org.ua/sites/default/files/14basozs.pdf. − Зоголовок з екрана.
13. Бирюкова П. Н. Уголовная ответственность юридических лиц за преступления в сфере экономики (опыт иностранных государств) / П. Н. Бирюкова. М. : Юрлитинформ, 2008. 136 с.
14. Блинников В. А. Лжесвидетельство: уголовно-правовые, криминологические, уголовно-процессуальные и криминалистические аспекты / В. А. Блинников, В. С. Устинов. − Ставрополь : Изд-во СГУ, 1999. 340 с.
15. Бокоч І. М. До проблеми визначення видового об’єкта злочинів проти правосуддя, що вчиняються працівниками правоохоронних органів під час провадження досудового розслідування / І. М. Бокоч // Часоп. Київ. ун-ту права. − 2012. − № 2. − С. 307-310.
16. Борисов В. І. Системний підхід при визначенні підстав кримінально-правової заборони / В. І. Борисов // Методологічні проблеми правової науки : матеріали міжнар. наук. конф., м. Харків, 13-14 грудня 2002 р. Харків : Право, 2003. С. 287-289.
17. Брайнин Я. М. Уголовная ответственность и ее основания в советском уголовном праве / Я. М. Брайнин. М. : Юрид. лит., 1963. 274 с.
18. Брайнін Я. М. Основні питання загального вчення про склад злочину / Я. М. Брайнін. Київ : Вид-во Київ. ун-ту, 1964. 188 с.
19. Бриллиантов А. В. Квалификация преступлений против правосудия : учеб. пособ. / А. В. Бриллиантов, Н. Р. Косевич. М. : РАП, 2006. − 272 с.
20. Бринзанська О. В. Правосуддя як об’єкт злочинів, що посягають на діяльність установ кримінально-виконавчої системи / О. В. Бринзанська // Держава і право. Юрид. і політ. науки. 2007. Вип. 35. С. 506-512.
21. Брич Л. П. Кваліфікація ухилення від сплати обов’язкових внесків державі : автореф. дис. канд. юрид. наук: 12.00.08 / Л. П. Брич ; Київ. ун-т ім. Тараса Шевченка. К., 1998. 17 с.
22. Бурдін В. М. Окремі проблеми злочинів проти правосуддя за КК України / В. М. Бурдін // Життя і право. 2004. № 2. С. 74-77.
23. Бурдін В. Проблеми визначення кримінально-значимої періодизації віку особи / В. Бурдін // Вісн. Львів. ун-ту. Серія юрид. Вип. 37. 2002. С. 417-423.
24. Бурчак Ф. Г. Соучастие. Социальные, криминологические и правовые проблемы / Ф. Г. Бурчак. Киев : Вища шк., 1986. 208 с