ХОРЕОГРАФІЧНА КУЛЬТУРА ЯК ЧИННИК ТВОРЧОГО РОЗВИТКУ ОСОБИСТОСТІ ДИТИНИ

Короткий опис

КИЇВСЬКА ДЕРЖАВНА АКАДЕМІЯ КЕРІВНИХ КАДРІВ КУЛЬТУРИ І МИСТЕЦТВ

На правах рукопису

ФРИЗ ПЕТРО ІВАНОВИЧ

УДК 37(09):378

ХОРЕОГРАФІЧНА КУЛЬТУРА ЯК ЧИННИК
ТВОРЧОГО РОЗВИТКУ ОСОБИСТОСТІ ДИТИНИ

17.00.01. теорія та історія культури

ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня
кандидата мистецтвознавства

Науковий керівник:
кандидат педагогічних наук, доцент
ЗАБРЕДОВСЬКИЙ Степан Григорович

Київ 2007

ЗМІСТ

ВСТУП......................................................................................................................3
РОЗДІЛ 1. ХОРЕОГРАФІЧНА КУЛЬТУРА ЯК ЦІЛІСНА
СИСТЕМА ФЕНОМЕНІВ ХУДОЖНЬОЇ КУЛЬТУРИ.................11
1.1. Актуалізація української хореографічної традиції
в контексті методології дослідження проблеми...................................11
1.2. Хореографічна культура, її зміст, форма і сутність.............................17
1.3. Історико-типологічний аспект розвитку української
хореографічної культури........................................................................28
РОЗДІЛ 2. ПОЛІФОНІЧНІСТЬ І ПОЛІФУНКЦІОНАЛЬНІСТЬ
ХОРЕОГРАФІЧНОЇ КУЛЬТУРИ В КОНТЕКСТІ
СОЦІОКУЛЬТУРНОЇ ДИНАМІКИ................................................56
2.1. Поліфункціональність художньо-естетичного змісту
хореографічної культури............................................................................56
2.2. Виявлення смислових цінностей хореографічної культури
у роботі з дитячим хореографічним колективом.....................................70
2.3. Особливості функціонування професійної майстерності балетмейстера
у роботі з дітьми..........................................................................................89
РОЗДІЛ 3. РОЗВИТОК ТВОРЧИХ ЗДІБНОСТЕЙ ДИТИНИ
В ХОРЕОГРАФІЧНОМУ КОЛЕКТИВІ........................................117
3.1. Програмно-цільове моделювання творчої діяльності
дитячих хореографічних колективів.......................................................117
3.2 Оптимізація процесу розвитку творчої особистості дитини.............141
ВИСНОВКИ.........................................................................................................156
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ..........................................................165

ВСТУП

Актуальність теми. Мистецтво як вдосконалення художніх технологій, результат людської діяльності і ступінь розвитку особистості передбачає оволодіння різними засобами, художніми методами розширення його композиційних і стилістичних можливостей та зображувально-виразних засобів. Як результат людської діяльності мистецтво постає в артефактах (цінностях) художньої культури, у наукових ідеях і концепціях, що інтерпретують мистецтво, в процесі художньої творчості і сприйняття. Ступінь розвитку особистості виявляється через реалізацію художніх здібностей і розширення творчих можливостей людини. Розуміння мистецтва це творчий процес співпереживання та інтерпретації, що носить активно діалогічний характер і дає змогу особистості не тільки прилучатися до культурних цінностей, а й самовизначатися у світі культури, включатися в її творення, удосконалюючи власний духовний світ. Кожне нове покоління приходить у світ мистецтва, який уже склався до нього і формує високоморальну особистість, котра уміє цінувати те, що належить культурній спадщині.
За роки незалежності України в теорії і практиці актуальними стали питання, які визначають трансформаційні тенденції, що простежуються на рівні універсальних ознак, притаманних розвиткові сучасної культури. Це яскраво простежується у сфері хореографічної культури. Вона набуває універсальних якостей, стаючи чинником всебічного формування особистості. Розширення напрямів і хореографічних технологій, засобів самореалізації (танець, композиція, шоу-вистава тощо) значною мірою сприяють хореографічним інноваціям, зокрема, розквіту дитячих зразкових хореографічних колективів, посиленню особистісно-мотиваційних вимірів. Враховуючи докорінну трансформацію суспільства, орієнтацію суспільства на загальнолюдські цінності, актуалізується виховний потенціал музично-хореографічного мистецтва, який безпосередньо є його суттю.
Сучасне хореографічне виховання дітей набуває системного характеру на підставі Державної програми „Освіта. Україна XXI століття”, Законів України „Про освіту”, „Про загальну середню освіту”, „Про дошкільну освіту та виховання”. Зрештою, це сприяє успішному розвитку сценічної хореографії, ставить перед нею нові завдання. Водночас із зростанням технічного забезпечення виконання часто на другий план відходить духовність. Однак тільки те мистецтво стає захоплюючим, яке породжене високим особистісним цензом і автора постановки, і виконавця, яскравістю їхнього світобачення, темпераменту, емоцій, змістовного знання предмету творчості. Отже, хореографічна культура має стати відкритою танцювально-образною моделлю входження особистості дитини у світ художньої культури не лише завдяки його пізнанню, але й індивідуальному емоційному переживанню, що потребує удосконалення технологій, професійної майстерності, спрямованих на активно діалогічний характер спілкування та на духовно-творчий потенціал культури і особистості. Тому дослідження національних хореографічних традицій та сучасних тенденцій розвитку хореографічної культури в Україні, а також шляхів змістовного наповнення сукупності різноманітних нових програм художньо-естетичного циклу, що передбачені галуззю „Естетична культура”, є актуальним у теоретичному і практичному значенні. Хореографія навчає дітей і підлітків відчувати красу реального світу, розвиває поставу, увагу, пам’ять, позитивно впливає на загальний фізичний розвиток, сприяє їх духовному росту. Це вимагає врахування психологічних умов сприйняття і засвоєння основ хореографічного мистецтва, усвідомлення його специфіки та значення. Тому серед актуальних є проблема методів та прийомів формування художньо-естетичних, морально-етичних, творчих якостей особистості дитини засобами хореографічного мистецтва. Досліджувана тема розкриває закономірності естетичного впливу хореографії на формування особистості дитини.

Теоретична база дослідження. Багаторічна праця балетмейстерів-практиків дає значний матеріал для розвитку хореографічної культури, узагальнюючи практику створення дитячого репертуару на різних етапах розвитку хореографії у цілому. Основи діючої системи танцювально-художнього виховання дітей і підлітків були закладені на основі узагальнення передового досвіду, вивчення питань специфіки дитячого репертуару, можливостей використання на заняттях соціально значимих видів хореографії, таких як класичний, народний та бальний танець.
В науковій літературі розробка проблем хореографічного мистецтва здійснюється в історико-аналітичному, проблемно-теоретичному, фольклорно-етнографічному та освітньо-методичному напрямах. Історико-аналітичний репрезентований дослідженнями А.Гуменюка, К.Гойзеловського, М.Максимова, С.Безклубенка, Г.Боримської, М.Загайкевич, Ю.Станішевського, в яких хореографічне мистецтво розглядається як творення художнього образу на основі ритмічної зміни систематизованих виразних положень людського тіла, при цьому актуалізується розвиток виконавської творчості та рівень сприйняття новацій. Дослідження теорії хореографічної культури репрезентовані працями Ю.Станішевського, Т.Чурпіти, Р.Малиновського, Т.Ахекян, К.Коноваленка, В.Володько, що аналізують становлення і розвиток української сценічної хореографії з огляду синтезу класичного та народного танцю. Проблемно-теоретичні питання відображені у роботах М.Загайкевич та В.Пасютинської, що розкривають фольклорно-етнографічні джерела українського балету. Процес сценізації українського народного танцю проаналізовано у працях В. Верховинця, А. Гуменюка, К. Василенка.
Мистецтвознавча наука покликана розробити нові підходи у дослідженні сутності сучасної хореографічної культури і у напрямі професійного її засвоєння, і з точки зору з’ясування генетично притаманних їй базових компонентів, закладених природою хореографічного мистецтва, а також властивих особистісній культурі митця. Окреслений напрям досі не привернув достатньої уваги дослідників. Його розробка відбувається здебільшого на емпірично-практичному рівні узагальнення новітніх явищ і підходів до сучасної хореографічної культури в окремих формах організації хореографічної справи (М. Вантух, Б. Колногузенко, М. Гузун, Л.Цвєткова, О.Колосок та ін.).
Таким чином, хореографічна культура як цілісна система художніх смислів (цінностей) з відповідною логікою культурно-історичного процесу, що звернена до людської суб’єктивності, потребує теоретичного дослідження на підставі практичних узагальнень внутрішньої логіки її художньо-естетичного змісту, що постає як палітра зв’язків з іншими видами мистецтва; як виконавська культура і розвиток хореографічних умінь та навичок; як імпровізація форми і інтерпретація художньо-естетичного змісту музично-танцювальних творів, виявлення специфіки образної мови мистецтва хореографії; як засвоєння знань (спеціальних термінів і понять) та усвідомлення синтезу мистецьких форм.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано відповідно до програми наукових досліджень КДАКККіМ, згідно теми „Культура і мистецтво в сучасному державотворчому процесі”. Обраний напрям дослідження став складовою науково-дослідної роботи кафедри культурології та українознавства Дрогобицького державного педагогічного університету „Український етнос у полікультурному просторі” (2002 2005 рр.), „Гуманістичний зміст дисциплін художньо-естетичного циклу” (2005 2007 рр.).
Мета дослідження виявити аксіологічний потенціал явищ хореографічної культури та засоби реалізації за їх допомогою творчих здібностей особистості дитини у контексті вирішення сучасної проблеми конкурентноспроможності балетмейстера майстра-професіонала; в аспекті впливу музично-хореографічного мистецтва на художньо-естетичне формування особистості дитини у загальному розвитку хореографічної культури.

Завдання дослідження:
1. Проаналізувати хореографічну культуру як систему феноменів художньої культури з точки зору їх ментального змісту та культурно-історичної типології через узагальнення змісту і визначення провідних тенденції розвитку сучасної національної культури.
2. Проаналізувати проблему поліфонічності і поліфункціональності хореографічної культури в контексті соціокультурної динаміки.
3. Визначити шляхи організації творчого характеру роботи балетмейстера з дітьми в хореографічному колективі з метою засвоєння ними знань, умінь, навичок та усвідомлення синтезу хореографічного мистецтва.
4. Віднайти оптимальний шлях моделювання програмно-цільових координат діяльності дитячих хореографічних колективів.
Об'єкт дослідження: явище хореографічної культури та його художньо-естетичне наповнення.
Предмет дослідження: процес формування творчої особистості дитини у дитячому хореографічному колективі засобами хореографічної культури.
Методи дослідження. Для досягнення мети дисертаційного дослідження використано теоретичні та експериментальні методи. Серед теоретичних застосовано як загальні принципи (принцип історизму та принцип науковості), притаманні усім наукам, так і специфічні (принципи системності, інтегративності, рівноправності), що пов’язані з особливостями об’єкта і предмета дослідження. Серед експериментальних методів застосовано:
- методи включеного спостереження, опитування, бесід, інтерв’ю, анкетування, експертної оцінки з метою дослідження технології сучасної хореографії, встановлення рівня її професійної майстерності як у сфері балетмейстерської, так і виконавської діяльності;
- метод моделювання (формуючого експерименту) для визначення структурних компонентів досліджуваної технології та їх відповідності предметному змісту навчальної діяльності;
- прогностичний метод для встановлення програмно-цільових параметрів вдосконалення у навчанні дітей хореографічному мистецтву.
Наукова новизна одержаних результатів. В дисертаційному дослідженні проаналізовано національну хореографічну традицію та сучасні трансформації хореографічної культури, що дозволяє удосконалити змістове наповнення сучасних програм художньо-естетичного циклу в галузі „Естетична культура”.
1. Обґрунтовано зміст і сутність ідеальної художньої моделі в розвитку хореографічної культури.
2. Розкрито історичну модифікацію народного танцю та його призначення для сучасної хореографічної культури.
3. Вперше визначено місце дитячої хореографії як складової хореографічної культури та її роль в сучасному культуротворчому процесі.
4. Визначено значення репродуктивної і продуктивної діяльності в дитячому хореографічному колективі.
5. Розкрито напрями формування творчої особистості дитини через її участь у діяльності хореографічного колективу.
6. Розроблено і обґрунтовано програмно-цільове моделювання творчої діяльності дитячих хореографічних колективів.
7. Розкрито специфіку і шляхи оптимізації художньо-естетичної діяльності балетмейстера у формуванні творчих здібностей дитини.
Вперше досліджено і розкрито закономірності естетичного впливу хореографічної культури на творчий розвиток особистості дитини. Зокрема:
1. Узагальнено провідні тенденції розвитку української хореографічної культури та обґрунтовано її творчі можливості у роботі з дитячим хореографічним колективом на сучасному етапі.
2. Вперше проаналізовано роботу дитячих хореографічних колективів як невід’ємну складову культуротворчого процесу.
3. Визначено показники рівня професійної майстерності учасників хореографічного колективу та їх функціональні характеристики у напрямку подальшого розвитку сучасної теорії хореографічної культури.
4. Впроваджено у науковий обіг новий методологічний прийом, а саме: програмно-цільове моделювання творчої діяльності дитячих хореографічних колективів.
5. Визначено шляхи оптимізації процесу розвитку творчої особистості дитини засобами хореографічної культури.
Практичне значення отриманих результатів.
Наукові результати роботи можуть бути використані у подальшому вивченні проблем розвитку сучасної хореографічної культури, у теоретичних розробках, метою яких є удосконалення системи хореографічної і мистецької підготовки, у методології хореографічної освіти і теорії хореографічного мистецтва. Окремі положення дисертаційного дослідження увійшли до програм базових дитячих хореографічних колективів м. Дрогобича, шкіл Дрогобиччини та Львівської області.
Апробація результатів дисертації. Основні результати дисертаційного дослідження апробовані на наукових семінарах кафедри культурології та українознавства Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка, доповідались та обговорювались на II, III, IV та V Всеукраїнських науково-практичних конференціях „Етнос. Культура. Нація” (Дрогобич, 1998, 2002, 2004, 2006); на Всеукраїнській науково-практичній конференції „Українська культура в контексті художньо-наукових досліджень та практичних реалій” (Київ, 2006); на Всеукраїнській науково-практичній конференції „Хореографічне мистецтво в системі художньо-естетичної освіти в Україні” (Івано-Франківськ, 2007).
Публікації. Результати дисертаційної роботи опубліковані в 17 роботах, з них 6 статей у вітчизняних наукових виданнях (3 фахових), 6 робіт у матеріалах Всеукраїнських конференцій, 1 навчально-методичний посібник з грифом МОН України.

Структура дисертаційної роботи. Дисертаційна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку із 246 джерел використаної літератури. Повний обсяг роботи становить 181 сторінку, основний текст 164 ст.

Список літератури

ВИСНОВКИ

Соціально-економічні, політичні та культурологічні процеси, що відбуваються в сучасній Україні, висувають підвищені вимоги до професіоналізму спеціалістів всіх напрямів і рівнів. Проблема формування особистості дітей засобами хореографічної культури розглядається як складна і багатогранна, до того ж, вона торкається питань удосконалення всіх напрямів і ланок хореографічної діяльності, оскільки курс на гуманізацію та гуманітаризацію освіти викликав необхідність оновлення змісту, форм навчально-виховного процесу, пошуки і моделювання варіативності програм творчого розвитку на різних рівнях хореографічної підготовки.
Дослідження підтверджує думку про те, що сучасна дитина повинна володіти глибокими загальнонауковими та спеціальними знаннями, творчими здібностями, психологічною підготовленістю до життєвих реалій, і тільки тоді вона стане людиною високих вольових, морально-етичних якостей, ціннісних орієнтацій, активної життєвої позиції. Крім того, умови економічного і політичного розвитку сучасної України, особливості соціально-культурних процесів та проблем системи мистецької освіти вимагають формування у дитини таких професійно-значущих якостей, як-от: самостійність на винахідливість у прийнятті художніх рішень; творча активність та здатність до впровадження нововведень; оригінальність розуму й творчого мислення; швидка реакція, рішучість та динамічність у своїх вчинках, думках, діях тощо.
Покладаючись на сукупну характеристику хореографічної культури, її інноваційний потенціал, який виступає як динамічне та інтегральне явище, що сприяє створенню, сприйняття та реалізації нововведень і забезпеченню ефективності культурологічної діяльності у конкретній ситуації, можна виділити найбільш характерні її особливості.
Протягом усієї історії розвитку наукової думки вченими розглядалися різні аспекти художньої культури в цілому і хореографічної культури зокрема. Аналіз наукових досліджень з розвитку особистості (С.Х. Рапопорт, В. Бакіров, А. Маслоу, Г. Парсонс,), психології та її загального розвитку (О.Леонтєв, А.Петровський, Л.Божович, В.Мухіна, В.Рубцов та ін.) показує, що професійна самореалізація людини відбувається за умов вирішення як репродуктивних, так і творчих завдань, безпосередньо пов’язаних зі змістом діяльності.
Дитина в процесі самореалізації свого творчого потенціалу розвивається, виробляючи власні інтегровані схеми різних типів, а саме: синтезу загальних знань, які вона отримує з різних джерел; оформлення їх в систему з метою використання в хореографічній практиці, у процесі розв’язання теоретичних та практичних завдань; здійснення зворотного зв’язку з глядачами.
Отже, хореографічна культура, як фактор розвитку творчої особистості дитини, в контексті сучасного культуротворчого процесу є складною і багатогранною, тому запропоноване дослідження не може претендувати на повноту висвітлення всіх питань, а торкається лише вдосконалення системи підготовки дітей у галузі хореографічної культури.
Незважаючи на те, що простежити водночас зв’язок творчої особистості і технології мистецтва балетмейстера практично здається неможливим, однак можливо розглянути творчість крізь призму деяких закономірностей, структурних принципів і, таким чином, навіть спрограмувати модель діяльності з дитячим хореографічним колективом.
Завдяки історико-хореографічному та теоретичному аналізу становлення, розвитку і досвіду багатьох поколінь балетмейстерів, цілком закономірно виникла думка про узагальнення і необхідність навчання дітей на прикладах творчості визначних митців хореографічного мистецтва (В. Верховинець, А. Авраменко, І. Моісеєв, П. Вірський, М. Вантух та ін.), виділивши те спільне, що об’єднує їх у творчому пошуку. Саме аналіз творчості видатних балетмейстерів дозволив сучасним дослідникам впритул підійти до наукового розуміння хореографічної культури й осмислити нерозривний зв’язок між творчістю і технологією хореографічного мистецтва.
Нині досить широкого розмаху набула діяльність дитячих хореографічних колективів. Тому сучасна практика ставить високі вимоги як до професійної майстерності балетмейстера, так і до учасників, до їх знань, умінь, навичок, здібностей, психічних пізнавальних процесів (сприймання, мислення, уява), емоційної сфери, загальної культури.
Проведений комплекс наукових досліджень на основі емпіричного матеріалу, рейтингу, опитування і анкетування сприяв визначенню специфіки сучасної хореографічної культури, котра полягає в бурхливому розвитку інноваційних форм, що спираються на знання та вміння, пов’язані з традиційними танцювальними формами. Це торкається, передусім, найдавнішого виду народного танцю-хороводу, який за своїми стилістичними особливостями та складовими елементами поділяється на кілька груп. Така форма роботи з дитячими хореографічними колективами є своєрідною абеткою не лише в сенсі хореографії, але й пізнавальним матеріалом про життя і побут рідного народу.
Прагнучи до ідеальної художньої моделі, хореографія, як і будь-який інший вид художньої культури, спрямована на розроблення, системи хореографічної підготовки для дітей молодшого і середнього шкільного віку, і на цій основі визначаються стратегічні напрями її подальшого розвитку. Формування ідеальної художньої моделі складний механізм, який включає такі питання, як вплив і взаємодія професійного та непрофесійного мистецтва, створення танцювального образу, формування репертуару, музично-рухова діяльність.
Складність цього процесу полягає в тому, що художні образи митець створює в художніх уявленнях, які потребують не дискурсивного, а переважно емоційно-естетичного підходу. Тут важливо знайти і визначити місце кожного з підходів і пам’ятати, що чільне місце належить цілісним художньо-образним процесам.
В ході констатуючого експерименту ми з’ясували, що участь дітей в хореографічній культурі відбувається на двох рівнях: репродуктивному (молодші школярі, дошкільники) і продуктивному (середній шкільний вік). Отже, визначено якісний перехід від технологічного освоєння танцювальної культури (творчої організації існуючої інформації) до створення нової інформації.
Крім того, в процесі дослідження виявилися суттєві суперечності між бажанням досягти певних результатів і можливостями (або умовами), що не відповідають бажанням дитини. Тому другий підрозділ другого розділу дисертації спрямований на вирішення першочергових завдань ліквідації суперечностей, до яких належить, передусім, робота балетмейстера як керівника творчого процесу.
На цьому етапі дослідження визначено, що необхідність діалектичної єдності і взаємозв’язку загального і специфічно-професійного розвитку дитини вимагає цілісного підходу в роботі балетмейстера, який повинен поєднувати і відповідно передавати учням уміння, навички і знання у чотирьох напрямах:
творчі компоненти майстерності (знання методики і техніки виконавської роботи);
організаційно-управлінські компоненти майстерності (чітке керівництво і вміння встановити контакти з оточуючими);
соціально-психологічні, пов’язані із спілкуванням у колективі;
психолого-педагогічні властивості (вміння керувати собою і своїм психічним станом у процесі роботи).
Структура професійної майстерності балетмейстера базується на загальнокультурному розвитку, і лише за цих умов процес засвоєння хореографічної культури дитиною можна вважати позитивним, оскільки саме професійна майстерність педагога сприяє гармонії і єдності технологій, творчості і загальних знань, не перешкоджаючи самореалізації дитини в процесі колективної і власної творчості. Основні засоби оптимізації засвоєння і розвитку професійних знань і здібностей є метою і засобами здійснення програми керівника.
Експериментом встановлено, що формування знань, умінь і навичок досягається через систему спеціальних вправ і тренінгів, котрі відбуваються під час навчального процесу. Для досягнення результатів у продуктивній діяльності дитини ефективно використовується засіб імпровізації. Поштовхом до неї є різні умови.
По-перше, музичні зміни. Рухи імпровізуються: а) в характері очікуваної музичної частини твору; б) за кількома мелодіями, відомими дітям чи ні.
По-друге, змінні сюжетно-ігрові умови, в яких відбувається поступовий перехід від імпровізації руху до повної імпровізації сюжету.
Проте імпровізація має спиратися на основні принципи навчання й виховання, до яких належить наочність, системність, доступність, послідовність, повторення.
Підводячи підсумки експериментально-дослідної роботи балетмейстерів-практиків, ми виявили таке:
1. „Азбуку” класичного танцю можуть засвоїти всі діти шкільного віку, однак, на тих чи інших щаблях їх розвитку виникають різного роду труднощі фізичного, психологічного і естетичного плану.
2. Здібність до хореографії не зводиться до наявності спеціальних фізичних даних. Це категорії різних планів: дитина не може бути наділеною від природи великим кроком, виворотністю ніг чи будь-якими іншими спеціальними фізичними якостями, але вона може робити значно менші успіхи, ніж інша, позбавлена них, але, володіючи такими здібностями, як координація, почуття логіки, танцювального руху, виразність, ритмічність, яскрава емоційно-рухова реакція на музику.
3. Відсутність спеціальних даних під час прийому в самодіяльний хореографічний колектив не повинна бути приводом для відмови такій дитині у заняттях.
4. Дані по розвитку окремих учнів дозволяють відзначити, що всі здібності і музичні, і танцювальні, розвиваються, однак рівень цього розвитку різноманітний.
5. В ході занять хореографією досить важливим є розвиток у дітей танцювальності, грамотності, виразності і музичності.
6.Експериментально-дослідна робота підтвердила теоретичне положення, що оскільки саме класика є системою умовно-безумовного характеру, то методика залучення учнів до неї повинна іти до умовного і складного через просте й природне.
7. Створюваний педагогами-практиками репертуар на основі класики підтверджує можливість розширення його тематики й використання високохудожньої музики, доступної для дітей.
8. Важливим є вибір і обмеження рухів, які вивчаються по якості їх найбільшої ємності, тобто здатністю уже з перших рухів тренувати техніку, організовувати тіло, служити засобом розвитку музичних здібностей, бути висхідним матеріалом для постановки танців різного змісту, жанру й виду.
9. Заняття класикою, як будь-який інший навчально-виховний процес, дає ефективніші результати тільки тоді, коли будується на основі загально-дидактичних принципів.
10.Запорукою успішного розвитку всього колективу є реалізація індивідуального підходу до дітей із врахуванням психофізіологічних особливостей кожного учня, його інтересів, нахилів, можливостей.
Для того, щоб підтвердити вірогідність висунутих нами теоретичних положень, їх було інтегровано у відповідну модель творчого процесу засвоєння хореографічної культури, що може забезпечити професіоналізацію цієї галузі мистецтва за параметрами професійної майстерності та вимогами, які диктує сучасний рівень розвитку хореографії.
На першій стадії дослідження були з’ясовані два основних моменти:
1) підхід керівників колективів до організації роботи колективів, до організації роботи колективу і створення ними умов для розвитку особистості дитини;
2) виявлення інтересів дітей до зазначеної діяльності. Для цього були використані опитування, анкетування і бесіди .
Такий підхід до дослідження дозволив одержати не лише загальну характеристику хореографічної культури у житті дитини, але й надав можливість змоделювати роботу дитячих хореографічних колективів як одного з чинників формування творчої особистості. Програмно-цільове моделювання дозволило визначити умови для досягнення зазначених вище завдань:
збагачення змісту, системність та безперервність практичної підготовки шляхом спеціального відбору найефективніших хореографічних прийомів та засобів;
постійне вдосконалення якості занять;
вміння створити насправді творчу атмосферу на будь-якому етапі балетмейстерської діяльності;
виховання професійних якостей;
формування світогляду дитини, поглиблення особистих якостей;
вироблення активної життєвої позиції;
розвиток творчих здібностей.
Аналіз та узагальнення джерел дослідження щодо розвитку функціонування дитини в хореографічній культурі як складової частини культуротворчого процесу дають підставу зробити висновки в теоретико-методологічному, організаційно-мистецтвознавчому та методичному аспектах і підсумувати його результати за поставленими у ньому метою і завданнями.
Вивчення стану виявленої проблеми в хореографічній практиці з точки зору культурології та мистецтвознавства доводить, що підвищення уваги до питання формування творчої особистості дитини зумовлено своєрідністю сучасної культури, зростанням у ролі особистості, її впливу на культуротворчі потенції суспільства і окремої особистості.
Про це свідчать також провідні тенденції у розвитку сучасної хореографічної культури, яка характеризується розмаїттям у застосуванні хореографічних технологій, прагненням до відтворення соціокультурних домінант суспільного життя, індивідуалізацією мистецьких засад та формуванням загальноконцептуальних підходів у використанні видовищного жанру.
Отже, сучасна хореографічна культура все більше набуває культуротворчого значення як показника світоглядних інновацій, що відбуваються в особистісних характеристиках її суб’єктів, не тільки дорослих, але й дітей. Узагальнення цих характеристик дозволило з’ясувати, що сучасна хореографічна культура це динамічне та інтегроване явище, процес творчої самореалізації, який передбачає створення нової інформації, тобто продуктивну діяльність.
У дисертаційній роботі науково обґрунтовано, що основи розвитку творчої особистості дитини складають основу когнітивного, оціночного та поведінково-вольового елементів, через які виявляють себе культуротворчі потенції дитини.
Доцільним виявилося моделювання діяльності дитячих хореографічних колективів на основі засобів, які характеризують сучасний рівень хореографічної майстерності, використання адекватних до змісту і завдань практичної хореографії проблем і методів навчання. Це дало можливість накреслити перспективи подальшого розвитку хореографічної підготовки дитини та критерії, за якими можна визначити рівень культуротворчих можливостей.
Дисертаційна робота, не претендуючи на вичерпний і всебічний розгляд поставленої проблеми, визначає перспективи щодо подальшого вивчення використання змісту й методик новітніх хореографічних технологій, спрямованих на розвиток духовної культури, майстерності ставлення до роботи з дітьми в колективі.

Список використаних джерел

1. Авдеенко А.А. и др. Там, где рождается танец. М.: Московский рабочий, 1977. 128 с.
2. Авраменко В.К. Українські національні танці, музика і стрій. Канада, Вінніпег, 1947. 80 с.
3. Активизация роли и методов развития духовной культуры личности студента. Сборник научных трудов /Вологодский государственный педагогический институт. [Редколлегия: Л.Е.Серебряков и др.] Вологда, 1991. 101 с.
4. Актуальні проблеми історії, теорії та практики художньої культури. К., 2002. 327 с.
5. Актуальні проблеми психології навчання: Збірник наукових праць /Харківський державний педагогічний університет ім. Г.С.Сковороди. Х., 1995. 230 с.
6. Альбуханова-Славская К.А. Деятельность и психология личности. М.: Наука, 1980. 336 с.
7. Антипова І.М. Танцювальний гурток у клубі. К.: Мистецтво, 1972. 143 с.
8. Архів В.М. Верховинця. Спогади О. М. Соболя. С. 29
9. Асеев Б. Русский драматический театр ХVІІХVІІІ столетий. М.: Искусство, 1958. 314 с.
10. Асмолов Н. Деятельность и установка. М.: Изд-во МГУ, 1979. 151 с.
11. Ахекян Т.Л. Методика викладання класичного танцю у підготовчих групах. К.: Мистецтво, 2003. 115 с.
12. Базарова Н.П. Классический танец. Методика четвёртого и пятого года обучения. 2-е изд., испр. Л.: Искусство, 1984. 199 с.
13. Бакиров В.С. Ценностное сознание и активизация человеческого фактора. Харьков: Вища школа, 1982.
14. Балет: Энциклопедия. /Гл. ред. Ю.Н. Григорович. М.: БСЭ, 1981. 623 с.
15. Балог К.Ф. Танці Закарпаття. Ужгород, 1998. 143 с.
16. Баранова Г.И. Танцы народов СССР. М.: Госиздат культ-просвет. лит-ры, 1954. 192 с.
17. Бахрушин Ю.А. История русского балета. М.: Просвещение, 1977. 287 с.
18. Безклубенко С.Д. Теорія культури. К.: КНУКіМ, 2002. 323 с.
19. Березова Г.О. Класичний танець у дитячих хореографічних колективах. 2-е вид.- К.: Муз. Україна, 1990. 256 с.
20. Богданов-Березовский В.М. Статьи о балете. Л.: Советский композитор, 1962. 206 с.
21. Боголюбская М.С. Музыкально-хореографическое искусство в системе эстетического и нравственного воспитания. М.: ВНМЦ НТ и КПР, 1986. 92 с.
22. Боголюбская М.С. Учебно-воспитательная работа в детских самодеятельных хореографических коллективах. М.: МК СССР, ВНМЦ НТ и КПР, 1982. 102 с.
23.Бодалев А.А. Личность и общение: Избранные психологические труды. 2-е изд., перераб. М.: Международ. пед. акад., 1995. 324 с.
24. Бодалев А.А. Формирование понятия о другом человеке как личности. Л.: ЛГУ, 1970. 135 с.
25. Божович Л.И. Личность и её формирование в детском возрасте. М.: Просвещение, 1968. 435 с.
26. БожовичЛ.И., Морзов Н.Т., Эльконин А.Т. Очерки психологии детей. М.,1950.
27. Боримська Г.В. Самоцвіти українського танцю. К.: Мистецтво, 1974. 136 с.
28. Буева Л.П. Человек: деятельность и общение. М.: Мысль, 1978.216 с.
29. Ванслов В.В. Балеты Григоровича и проблемы хореографии. Изд. 2-е, доп. М.: Искусство, 1971. 303 с.
30. Василенко К. Ю. Український танець.: Підручник. К.: ІПКПК, 1997. 281 с.
31. Василенко К.Ю. Украинский народный танец. М.: Искусство, 1981. 160 с.
32. Василенко К.Ю. Лексика народно-сценічного танцю. К.: Мистецтво, 1971. 257 с.
33.Василенко К.Ю. Лексика українського народно-сценічного танцю. 3-те вид. К.: Мистецтво, 1996. 493 с.
34. Василько В. Микола Садовський та його театр. К.: Мистецтво, 1962. 164 с.
35. Ващенко Г. Виховання волі і характеру. Лондон, 1952. 245 с.
36.Верховинець В.М. Весняночка. 3-е вид. К.: Музична Україна, 1969. 123 с.
37. Верховинець В.М. Пісні та романси. К.: Муз. Україна, 1969. 71 с.
38. Верховинець В.М. Теорія українського народного танцю. 5-е видання. К.: Музична Україна, 1990. 151 с.
39. Верховинець В.М. Теорія українського народного танцю. 4-те видання. К.: 1968. 70 с.
40. Выготский Л.С. Психология искусства. М. : 1985. С. 46 128.
41. Вірський П. П. Передмова до четвертого видання // Верховинець В.М. Теорія українського народного танцю. 5-е вид. К.: Муз. Україна, 1990. С. 11-12.
42. Водзинская В.В. Социальная активность личности и её особенности в сфере досуга // Клуб и социальная активность трудящихся: сб. науч. тр. /Высш. профсоюз. школа культуры: Л.: ВПШК, 1982. 84 с.
43. Володько В.Ф. Методика викладання народно-сценічного танцю: Навч.-метод. посібник. Ч.2. К.: Мистецтво, 2003. 122 с.
44. Вплив творчості П.П. Вірського на розвиток національної хореографії / Матеріали науково-практичної конференції. К., 2005. 87 с.
45. Вронський В. Передмова до третього видання //Верховинець В.М. Теорія українського народного танцю. К.: Муз. Україна, 1990. С. 10.
46. Выготский Л.С. Психология искусства, 3-е изд. М.: Искусство, 1986. 572 с.
47. Габович М.М. Душой исполненный полёт (об искусстве балета). М.: Молодая гвардия, 1966. 176 с.
48. Галаган Г. Малорусский „Вертеп” // Київська старовина. 1882. № 10. 38 с.
49. Галаган Г. Южно-руські пісні з голосами. 1857. 25 с.
50. Гегель Г.В. Ф. Эстетика в 4-х т. М.: Искусство, 1968. Т.1.
51. Герасимчук Р. Гуцульські танці. Львів, 1939. 56 с.
52. Гнатюк В. Гаївки. Львів, 1909. Т. ХІІ. 249 с.
53. Гойзеловский К.О. Образы русской народной хореографи. М.: Искусство,1964. 368 с.
54. Голдрич О. Хореографія: Навч. посібник. Львів: „Край”, 2003.156 с.
55. Головинский Г. Восприятие музики . М., 1980.
56. Головкина С.Н. Уроки классического танца в старших классах М.: Искусство, 1989. 160 с.
57.Гринченко Б.Д. Этнографические материалы, собранные в Черниговской и и соседних с ней губерниях. Чернигов, 1895. Вып.1. 308 с.; 1896. Вып.2. 390 с.; 1999. Вып.3. 765 с.
58. Гуменюк А. Українські народні танці. К., 1962. с. 124.
59. Гуменюк А.І. Народне хореографічне мистецтво України. К.: АН УРСР, 1963. 235 с.
60. Гуменюк А.І. Українські народні танці. К.: Наукова думка, 1969. 613 с.
61. Гусев В.Е. Истоки русского народного театра: учебное пособие. Л.: ЛГИТМИК, 1977. 87 с.
62. Дем’янко Н.Ю. Педагог, учений і митець Василь Миколайович Верховинець: Науково практичні матеріали //Полтавський державний педагогічний інститут ім. В.Г. Короленка. П., 1997. 24 с.
63. Демків Д. Ярослав Чуперенчук. Феномен гуцульської хореографії. Коломия, 2001. 165 с.
64. Джидарьян И.А. Эстетическая потребность. М.: Наука, 1976. 191 с.
65. Дидактика современной школы / Под ред. В.А. Онищука. К.: Рад. школа, 1987. 351 с.
66. Дилигенский Г.Г. В поисках смысла и цели. М.: Политиздат, 1986. 351 с.
67. Дилигенський Г.Г. Социально-политическая психология. М.: Новая шк., 1996.66 с.
68. Дмитренко Т.И. Спортивные упражнения и игры для детей дошкольного возраста. К.: Радянська школа, 1983. 112 с.
69. Дробницкий О.Г. Понятие морали, историко-критический очерк. М.:Наука, 1994. 387 с.
70. Дункан А. Моя жизнь / Пер. Ю. Яковлева. М., 1985. с. 41.
71. Євдокиєв Т. Чужого научайтеся і свого не цурайтеся. До гуманістичної педагогіки В.О.Сухомлинського і Р.Штайнера. К.: Рідна школа, 1998. с. 26-28.
72. Елементарное музыкальное воспитание по системе Карла Орфа. Москва: Советский композитор, 1978. 367 с.
73. Елёхина Е. А. Проблемы формирования танцевальной культуры Украины: Период Киевской Руси: Дис.канд.ис-в. 17.00.00.- К.: КГИК, 1996. - 185 с.
74. Забредовский С.Г. Деякі аспекти розвитку народної хореографії / Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції. К., 1994. С. 72-74.
75. Загайкевич М. Драматургія балету. К.: Наукова думка, 1978. 257 с.
76. Загайкевич М. Українська балетна музика. К.: Наукова думка, 1969. 230 с.
77. Загайкевич М. Українсько-польські мистецькі взаємини ХІХ ст. К.: Логос, 1998. 59 с.
78. Зайцев Е.В. Основы народно-сценического танца: Пособие. Часть первая. К.: Мистецтво, 1975. 223 с.
79. Закон України „Про освіту”. Освіта, 1996. від 21 серпня.
80. Захаров Р.В. Записки балетмейстера. М.: Искусство, 1976. 351 с.
81. Захаров Р.В. Сочинение танца. Страницы педагогического опыта. М.: Искусство, 1983. 224 с.
82. Здравомыслов А.Г. Потребности. Интересы. Ценности. М.: Политиздат, 1986. 221 с.
83. Здравомыслов А.Г. Социология конфликта: Россия на путях преодоления кризиса. М.: Аспект-Пресс, 1995. 319 с.
84. Земченко А.И. Психология духовности (Ред.: В.И. Евсевичев, О.Н. Кессиди). М.: Изд-во трансперсон. ин-та, 1996. 400 с.
85. Зотов Н. А. Нравственная активность личности: сущность и этапы становления. М.: 1981.
86. Зубатов С.Л. Основи викладання українського народно-сценічного танцю. К.: МК України, ІПКПК, 1995. 130 с.
87. Зубатов С.Л. Поліська полька та Бойківчанка: Літературно-графічний запис українських побутових танців. К.: МК України, 1993. 43 с.
88. Зубатов С.Л. Рекомендации по организации урока на основе украинского народного танца. К.: РНМЦ НТ и КПР МК УССР, 1986. 30 с.
89. Зязюн І.А. Естетичний досвід особи. Формування й сфери впливу. К.: Вид-во «Вища школа» при Київ. ун-ті, 1976. 174 с.
90. Ивашнев В.И., Ильина К.В., Р.В. Захаров. Жизнь в танце. М.: Сов. Россия, 1982. 240 с.
91. Ильин В.С. Формирование личности школьника (Целостный процесс). М.: Педагогика, 1984. 144 с.
92. Ирина В. Р., Новиков А. А. В мире научной интуиции. М., 1978. с. 123-125.
93. Каган М.С. Морфология искусства. Ч.1-3 Л.: Искусство, Лен. отд., 1972. 440 с.
94. Каган М.С. Проблемы межсубъектных отношений. М. Политиздат, 1988. 315 с.
95. Каргин А., Цагарелли Ю. Призвание и мастерство. М.: Высш. шк., 1986. 113 с.
96. Карп П.М. Балет и драма. Л.: Искусство, 1979. 246 с.
97. Карпенко С. Збірник народних пісень та танців. 1862. 46 с.
98. Кияновська Л. Володимир Барвінський (1850 1883) письменник, літературознавець, публіцист, громадський діяч // Визначні постаті Тернопілля: Біогр. зб./ Уклад.: О.Бенч, В.Троян. К., 2003. С. 13.
99. Климов А. А. Основы русского народного танца. Учебник для студентов хореограф. отд-ий ин-тов культуры, балетмейст. ф-тов театр. ин-тов и учащихся хореограф. училищ. М.: Искусство, 1981. 270 с.
100. Книш І. Жива душа народу (До ювілею українського танцю). Канада, Вінніпег, 1966. 78 с.
101. Коменський Я.-Амос. Велика дидактика // Избранные педагогические произведения в 2-ох т. Т.1. М.: Педагогіка, 1982. 656 с.
101.Коваль Л.Г. Виховання почуття прекрасного. К.: Рад. школа, 1983.
120с.
102. Кодай З. „Visszatekintes”Погляд у минуле. Видавництво „Zenemukiado vallalat”? 1964, упорядник Ференц Боніш.
103. Кокуленко Б. Степова Терпсихора. Кіровоград: „Степ”, 1999. 206 с.
104. Колесса М. Фанатично закоханий в музику // Музика. 1993. № 3 С. 20-22.
105. Колесса Ф. Музикознавчі праці. Київ: Наукова думка, 1970. 592 с.
106. Кон. И.С. Социология личности. М.: Наука, 1967.
107. Кононенко П. П. Українознавство. К.,1994. 128 с.
108. Копиани Г.Г. Формирование социальной установки в