ХУДОЖНЬО-СВІТОГЛЯДНІ ТРАДИЦІЇ У ТВОРЧОСТІ УКРАЇНСЬКИХ КОМПОЗИТОРІВ 80-90-х РОКІВ ХХ ст.

Короткий опис

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ КУЛЬТУРИ І МИСТЕЦТВ

На правах рукопису

СЕВЕРИНОВА МАРИНА ЮРІЇВНА

УДК 78.03 (477) + 008 (477)

ХУДОЖНЬО-СВІТОГЛЯДНІ ТРАДИЦІЇ У
ТВОРЧОСТІ УКРАЇНСЬКИХ КОМПОЗИТОРІВ
80-90-х РОКІВ ХХ ст.

17.00.01. - ТЕОРІЯ І ІСТОРІЯ КУЛЬТУРИ

ДИСЕРТАЦІЯ НА ЗДОБУТТЯ ВЧЕНОГО СТУПЕНЯ
КАНДИДАТА МИСТЕЦТВОЗНАВСТВА

НАУКОВИЙ КЕРІВНИК:
ОЛЕКСЮК ОЛЬГА МИКОЛАЇВНА
ДОКТОР ПЕДАГОГІЧНИХ НАУК,
ПРОФЕСОР

Київ - 2002

ЗМІСТ

ВСТУП

3

РОЗДІЛ 1. Теоретико-методологічні основи дослідження феномена Художньо-світоглядних традицій”

1.1. Художній світогляд у дослідженнях вітчизняних теоретиків: філософів, культурологів, мистецтвознавців другої половини ХХ ст.

12

1.2. Художній світогляд особистості як теоретична проблема

26

1.3. Традиції в художньому світогляді

45

РОЗДІЛ 2. Історико-культурологічні передумови становлення художньо-світоглядних традицій епохи порубіжжя: із століття в століття

2.1. Українська композиторська школа епохи "порубіжжя" кінця ХIХ початку ХХ століття і проблеми художньо-світоглядних традицій.

65

2.2. Постмодернізм та його риси в творчості українських композиторів 80-90-х років ХХ століття: проблеми традиції і новаторства

84

РОЗДІЛ 3. Стильове відображення художньо-світоглядних традицій у творчості українських композиторів 80-90-х років ХХ ст.

3.1. Поняття індивідуального стилю композитора в контексті художньо-світоглядних традицій.

104

3.2. Музичний полістилізм як культурний феномен доби Постмодерну.

122

3.3. Інтонація як стильове відображення художньо-світоглядних традицій.

151

3.4. Музичні діалоги” В. Сильвестрова в контексті художньо-світоглядних традицій творчості (аналітичний нарис).

166

ВИСНОВКИ

179

Список використаних джерел

186

Додатки

203

Вступ
Актуальність дослідження. Процеси відновлення і перебудови суспільства в Україні у 80-90-х роках ХХ століття дозволили зняти політичні й ідеологічні заборони на цілі напрямки в мистецтві. Змістовною домінантою мистецтва стало переосмислення старих і пошук нових суспільних ідеалів й інших базисних життєвих цінностей” (Мазепа). Така зміна концептуальних орієнтирів і парадигм дозволила вийти на рівень комплексних, інтегративних, суміжних досліджень, що включають у себе обсяг різноманітних дисциплін, таких як: філософія, естетика, культурологія, психологія мистецтва, психологія художньої творчості, музикознавство. В епохи переломні, тим більше таку, якими є 80-90-і роки ХХ століття, актуалізується необхідність звернутися до класичних, засадничих питань теорії й історії культури.
Історико-культурні особливості в періоди порубіжжя” століть, під час яких відбувається зіткнення старих” і нових” світоглядних підходів, пов’язані з переглядом розуміння ролі спадкоємності, спадкування у творчості, тяглості художнього процесу” (О. Козаренко) та загострюється інтерес до феномену традицій у художньому світогляді, як проблемі опорній та конструктивній.
В українському музикознавстві піднімаються питання дослідження художньо-світоглядної сфери і традицій як у творчості окремого композитора, так і в житті народу, нації, суспільства в усі історико-культурні епохи. Підвищене відчування зміни традицій у художньому світогляді відбувається в межах дуже стислого часового періоду, коли обновлюється і дійсність, і духовний світ художника. Однак перед художниками, композиторами постають завдання не тільки відновлення, але і збереженняння надбань культурного багатства упродовж всієї історії людства. Переломно-перехідний” (М. Лобанова) характер кінця ХХстоліття, будує нові уявлення про сучасне музичне буття, висуває нові проблеми осмислення буття художньо-світоглядних традицій у творчості художників сучасності, характеризується глобальною відмовою від канонів у мисленні. У творчих лабораторіях українських композиторів проводяться експерименти в галузі стилю, жанру, музичної мови, формоутворення, звуку і, насамперед, у галузі смислоутворюваня в еволюційно-синергетичному потоці саморозвитку культури. Творчість сучасних українських композиторів вражає своєю різнобічністю і оригінальністю, що об'єднує в собі старе” і нове”, своє” і чуже”, традиції і новації в художньому світогляді.
Крім того, особливливої значущості обрана тема набуває саме у вітчизняній науці не лише в зв’язку з тим, що первісною існуючою потребою є відродження, відновлення національних підвалин у художньо-світоглядних традиціях, але й через існуючу проблему повернення до трагічно обірваного українського авангарду, тим часом, як для художньо-культурного мислення ХХ сторіччя європейський авангард вже став класикою.
Тому таким важливим є пошук первинних, внутрішніх основ у культурі, які не тільки продукували б розмаїття художніх форм, що ускладнюються історично, але й були такою ж мірою еквівалентом людського, загальнокультурного” (1, 3-4). Такі першооснови (смисл, образ, архетип, міф, символ) дають можливість розглянути феномен художньо-світоглядних традицій у найширшому розумінні його сутності, виявити механізм збереження і передачі традицій у різні історико-культурні епохи. У зв'язку з цим, художньо-світоглядні традиції виступають не тільки генофондом духовної культури, але й, більш за те, є породженням нових інтуїтивних, інтелектуальних смислів і емоційних станів, що ведуть до свого відновлення.
Тому актуальність запропонованої роботи полягає в розгляді суперечливої сутності феномену художньо-світоглядних традицій з нових теоретичних позицій: з одного боку - це продукт культури, історії, світоглядних парадигм, соціальних взаємодій; з іншого боку - художньо-світоглядні традиції відбивають суб'єктивний, індивідуальний композиторський світ, світ духовності, що несе в собі не тільки все багатство національної й загальносвітової культури, але й традиції власної творчості, власну культурну і творчу ауру. Отже, обрана тема дослідження ніби конденсує в собі найважливіші історико-культурні та художньо-естетичні питання, вирішеня яких пов’язане не лише із сучасністю, але й, до певної міри з майбутнім.
Аналіз наукової літератури з проблеми художньо-світоглядних традицій надав можливість розглянути предмет дослідження в широкому теоретичному контексті: філософії, естетики, культурології, психології художньої творчості, психології мистецтва, що підтверджує необхідність комплексного, інтегративного розглядання конкретно досліджуваної проблеми. Дослідження передбачає осмислення поняття художньо-світоглядних традицій”, яке потребує уточнення. В руслі цієї проблеми піднімаються питання художнього”, художнього світогляду”, традицій”. Проаналізовані наукові джерела дають уявлення про сучасний ступінь розробленості в цілому й окремих її аспектів, та висвітлює проблему світогляду” та традицій” в працях вітчизняних філософів та істориків Є.Бистрицького, В. Іванова, В. Козловського, П. Копніна, С. Кримського, Л.Левчук, В. Малахова, М. Поповича, Є. Рой, В. Табачковського, В.Шинкарука, Б. Яремченка; в галузі художнього” вітчизняні дослідження А. Азархіна, Ю. Афанасьєва, С. Безклубенка, А. Канарського, Ю. Легенького, В. Мазепи та роботи відомих російських вчених М. Бахтіна, П.Гайденко, М. Кагана, О. Лосєва, В. Налімова, О. Пелипенка й інших. Також осмислення питань знайшло своє відображення в естетико-культурологічних дослідженнях теоретиків, що піднімають питання стилю” (Т. Адорно, Ю. Борєв, М. Каган, Д. Ліхачьов, О. Устюгова). У науковій літературі широко обговорюються питання з феномену постмодернізму в зарубіжних дослідженнях філософсько-культурологічного напрямку С.Аверінцева, Ж. Деріда, В. Куріцина, Т. Леденьової, Ж.-Ф. Ліотара, Ю.Лотмана, А. Тойнбі, М. Фуко й інших.
В контексті художнього світогляду, на базі загальних праць з історії філософії, обгрунтовуються поняття філософії серця” Г. Сковороди, інтенціональності” Е. Гуссерля, філософії Буття” М. Гайдегера, розглядається роль культурно-історичної спадщини у світогляді в концепції І. Гердера та традиції як діалогу в концепції Г. Гадамера, концепція гри з традицією” Й. Гейзинги.
У зв’язку зі зверненням у дисертаційному дослідженні до феноменів міф та символ, використовується ряд джерел філософсько-культурологічного напрямку, до яких належить віднести праці Є. Мелетинського, М.Стеблін‑Каменського, М. Еліаде, структуралістичні теорії походження та існування міфу Р. Барта, К. Леві-Строса, Ю. Лотмана, О. Потебні. Особливого теоретичного значення у даному ракурсі набувають дослідження російського вченого О. Лосєва, який розглядає міф як універсальну якість культури, як міф особистості; концепція Я. Голосовкера, де міф постає образно вираженою ідеєю. До числа сучасних українських і російських культурологічних та мистецтвознавчих досліджень, які бачать головне призначення міфу, зокрема сучасного, у можливості надавати цілісність і сенс людському існуванню, належать праці В. Апрєлєвої, О. Ванюшиної, О.Забужко, Ю. Захарова, І. Зубавіної, О. Косарєва, Б. Мосалєва, О. Найден, Ю.Шрейдера.
Різні аспекти розуміння традицій” висловлені в працях українських музикознавців Н. Герасимової-Персидської, С. Грици, О. Зінькевич, І.Ляшенка, І. Юдкіна, які розглядають реальні традиції української художньої культури”. І. Ляшенко досліджує традиції у контексті етномистецтвознавчої спрямованості та вказує на безперервність і довготривалість кристалізації властивостей та особливостей національних традицій мистецтва”, цілісність пізнання національної самобутності сприйняття митця, а відтак української ментальності у змісті національних традицій”. Значення українського фольклору у феномені національних традицій знаходить втілення в працях С. Грици. Про взаємозв’язок традицій в культурі як їхню взаємоінтерпретацію”, діалог культур пише І. Юдкін. О.Зінькевич розглядає аспекти творчого оновлення традицій в жанрі симфонії. Також, осмислення питань в галузі взаємозв’язку традицій та новацій знайшло своє відображення в дослідження російських мистецтвознавців М. Неклюдової та Н. Шахназарової.
Загальні проблеми духовного та, зокрема, музичного життя України, функціонування фольклору, взаємозв’язку музики з іншими видами мистецтв піднімались в працях Н. Герасимової-Персидської, М. Гордійчука, Б.Деменка, О. Зінькевич, А. Іваницького, О. Ільченка, І. Котляревського, О. Котляревської, І. Ляшенка, C. Павлишин, О.Самойленко, М. Черкашиної та інших.
Уявлення про сучасне вивчення стильового процесу в музиці знайшло своє відображення в дослідженнях українських музикознавців: Н. Горюхіної, О. Катрич, Л. Кияновської, О. Козаренка, І. Коханик, І. Ляшенка, С. Тишка, С. Шипа та зарубіжних теоретиків Г. Адлера, М. Михайлова, С. Скребкова, Д. Сарабьянова, В. Холопової, О. Царьової, Т. Чередниченко.
Значний інтерес пов’язаний з проблемами феномену музичної інтонації, національного українського фольклору, української композиторської творчості та загальної теорії, який відображений в працях вітчизняних музикознавців С. Грици, О. Зінькевич, В Москаленка, О. Маркової та російських мистецтвознавців І. Зємцовського, В. Медушевського, А. Сохора й інших.
Що стосується проблеми межі сторіч, доби модернізму та постмодернізму, то теоретичною базою роботи стали музикознавчі праці С.Балакірової, О. Зінькевич, Л. Кияновської, О. Козаренко, Т. Мартинюк, Т.Постоловської та ряд досліджень, що носять суміжний естетико-мистецтвознавчий та естетико-культурологічний характер Т. Гуменюк, Т.Гундорової, О. Долгополової, Н. Корнієнко, С. Павличко й інших.

Таким чином, звертаючи увагу на сутність проблеми та її недостатню дослідженість з точки зору синкретичного розуміння художньо-світоглядних традицій, а також прагнення дати їхнє теоретичне визначення, визначити місце традицій у сьогоднішньому світі доби постмодернізму в контексті українського та європейського суспільства, є об'єктивна необхідність теоретико-методологічного окреслення проблеми художньо-світоглядних традицій творчості українських композиторів 80-90-років ХХ століття, визначення сутності художньо-світоглядних традицій, їх значення в часи порубіжжя”, виявлення художньо-світоглядних традицій через індивідуальний композиторський стиль, музичний полістилізм та музичну інтонацію.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дисертаційна робота виконана в контексті загальної концепції розвитку Київського національного університету культури і мистецтв з удосконалення фахової підготовки спеціалістів у галузі теорії і історії музичного мисецтва та є складовою комплексного дослідження з проблем теорії і історії культури України в сучасних умовах.
Тема дисертації затверджена Головною вченою радою Київського національного університету культури і мистецтв (протокол № 9 від 14.04.1999 року).
Мета дослідження з’ясувати історико-культурну сутність художньо-світоглядних традицій у творчості українських композиторів 80-90-х років ХХстоліття в контексті соціокультурних змін.
Поставлена мета визначила ряд основних завдань:
· виявити теоретичну сутність художньо-світоглядних традицій у контексті досліджень вітчизняних теоретиків (філософів, культурологів, мистецтвознавців);
· розглянути історико-культурні засади становлення художньо-світоглядних традицій у композиторській творчості 80-90-х років ХХ століття під кутом зору дискурсу модернізму-постмодернізму.
· виявити характерні риси творчості українських композиторів періоду 80-90-х років ХХ століття в аспекті художньо-світоглядних традицій;
· дослідити значення індивідуального композиторського стилю, музичного полістилізму та музичної інтонації у формуванні художньо-світоглядних традицій творчості сучасних українських композиторів;
· окреслити значення художньо-світоглядних традицій у творчості сучасних українських композиторів для майбутнього розвитку національної музичної культури.
Об'єктом дослідження є композиторська творчість кінця ХХ століття як складова музичної культури України.
Предмет дослідження процес збереження та переосмислення значення і сутності художньо-світоглядних традицій у творчості українських композиторів 80-90-х років ХХстоліття.
Методи дослідження. Відповідно до поставлених завдань у дисертаційному дослідженні використано такі методи:
· феноменологічний, що спрямований на осмислення внутрішніх та зовнішніх проявів художньо-світоглядних традицій у творчості українських композиторів 80-90-х років ХХ століття, коли кожен композиторській твір розуміється нами в аспекті становлення (за О. Лосєвим) та інтенціональності (за Е. Гуссерлєм);
· герменевтичний, що спирається на розгляд явищ культури як таких, що перебувають у великому часі культури” і постійно поновлюється новими смислами (за М. Бахтіним та Г. Гадамером) та базується на осягненні музичного твору через співставлення з культурною традицією;
· порівняльно-історичний, що дозволяє визначити загальнокультурні та суспільні процеси в українському музичному мистецтві доби порубіжжя”: кінця ХIХ початку ХХ століття та кінця ХХ початку ХХI століття, а також культурологічну сутність та значення художньо-світоглядних традицій у окреслені періоди;
· дедуктивно-індуктивний, що включає дослідження проблеми художньо-світоглядних традицій у в аспекті їх всезагальності і, водночас, аспекті їх конкретного емпіричного буття, як об’єкту музикознавчого аналізу;
· аналізу і синтезу, що спирається на структурно-генетичний підхід до розгляду художньо-світоглядних традицій;
· музикознавчий, що передбачає власний аналіз музичних творів та спирається на теоретичні розробки музикознавців в галузі художнього світогляду, традицій, стилю та інтонації.
Наукова новизна даної роботи полягає в тому, що:
1. Вперше художньо-світоглядні традиції українських композиторів 80-90-х років ХХ століття стали предметом спеціального мистецтвознавчого дослідження з погляду на їх інтердисциплінарне розуміння.
2. Доведено, що основою історико-культурних передумов становлення художньо-світоглядних традицій 80-90-х років ХХстоліття є культурно-естетичний феномен модернізму. Запропоновано концентричну модель смислоутворення в музиці як засіб зберігання і трансляції художньо-світоглядних традицій у культурі.
3. Узагальнено характерні риси художньо-світоглядних традицій у творчості українських композиторів 80-90-х років ХХ століття (гра з традицією”, звернення до полістилізму, неофольклоризм, інтелектуалізація, створення смислової множинності, діалогізм, універсалізм).
4. Подальшої теоретичної розробки набув феномен індивідуального композиторського стилю, основним принципом якого в період 80-90-х років ХХстоліття стає пошук нових художніх форм і музичної мови, переосмислення сталих світоглядних констант і створення нового типу художнього світогляду композитора. З’ясовано, що музичний полістилізм є універсальним стилем, який знімає” сучасні художньо-світоглядні розбіжності в творчості українських композиторів, узагальнює та об’єднує стильові традиції різних часів. Також доведено, що музична інтонація є відображенням музичного стилю та є матрицею” художньо-світоглядних традицій у творчості українських композиторів.
5. Окреслено значення художньо-світоглядних традицій, що пов'язано з безперервністю художнього процесу смислоутворення в культурі, можливістю концентрувати найважливіші історико-культурні й художньо-естетичні цінності.
Практичне значення дослідження полягає у тому, що його результати можуть бути використані для вивчення історії української музики періодів зламу” століть, а також у музикознавчій і виконавчій практиці. Запропонована в дисертації теоретична концепція розширює теоретико-методологічний апарат дослідження художньо-світоглядних традицій у творчості українських композиторів
Апробація дисертаційного дослідження.
Дисертація обговорювалась на засіданнях кафедри теорії і історії культури Київського національного університету культури і мистецтв.
Окремі теоретичні і методологічні положення дисертації було апробовано на наукових конференціях: Всеукраїнська міжвузівська конференція Текст музичного твору: теорія і практика” (Національна музична академія України ім.П.І.Чайковського, 2000 р.); Всеукраїнська міжвузівська конференція Музичний твір як творчий процес” (Національна музична академія України ім.П.І. Чайковського, 2001 р.); Всеукраїнська міжвузівська конференція Молоді музикознавці України” (Київське державне вище музичне училище ім.Р.М.Глієра, 2002 р.); Міжвузівські щорічні конференції (Київський національний університет культури і мистецтв, 2001 р., 2002 р.).

Розроблено спеціальний курс Художньо-світоглядні традиції у творчості українських композиторів 80-90-х років ХХ ст.” для студентів музичного факультету Київського національного університету культури і мистецтв, Донецької державної консерваторії ім. С.С. Прокоф’єва.

Список літератури

Висновки:

1. Історико-культурна сутність художнього світогляду безпосередньо пов'язана із тією художньо-світоглядною парадигмою, художніми нормами і критеріями, що відповідають часу життя композитора, загальнокультурним і національним традиціям. Будь-які історико-культурні зміни пов'язані зі зміною світоглядної парадигми, як у суспільстві, так і у свідомості композитора.
У ході дослідження був проведений пошук спільного онтологічного простору вітчизняної філософської школи, культурологів, мистецтвознавців і сучасних композиторів, їхні світоглядні точки збігу. Було з’ясовано, що дослідження феномену художньо-світоглядних традицій” виходить за рамки гносеологічного, а також феноменологічного і герменевтичного бачення світу, тут йдеться про певні метафізичні та метакультурні інваріанти світогляду особистості. Пропонується категоріальна структура художнього світогляду, що включає в себе теоретичні й нетеоретичні форми духовно-практичного пізнання світу: особистісний” художній світогляд, художнє світоспоглядання, художнє світовідчування та художнє світовідношення. Смисловим ядром художньо-світоглядних традицій є міф, втілений в особистості художника і символ. Як категорії універсальні, міф і символ виконують роль смислового й енергетичного центру, об'єднують минуле, сучасне і майбутнє.
З’ясовано, що художньо-світоглядні традиції в музичній композиторській творчості подані психоповедінковими (К. Юнг) і культурними (С. Кримський) архетипами, що відповідають українській етнокультурі, ментальності і, закріплені у міфах і символах. Основою архетипів у музичній творчості є музична інтонація як музичний смисл” (Б.Асаф’єв). Художньо-світоглядні традиції реалізуються у формі безкінченого діалогу часу, простору, культур, особистостей.
Досліджуючи вітчизняні теоретичні роботи, дисертант приходить до нового розуміння художньо-світоглядних традицій у музичній творчості та подає їхнє авторське визначення як феномена естетичних цінностей, норм, еталонів, уявлень у ейдетичній, а потім стильових концентричної моделях і виявлених сталими ідеями-міфами в смисло-образах, які передаються через психоповедінкові та культурні архетипи, знаходячи втілення в індивідуальному композиторському стилі.
2. У ході дисертаційного дослідження було встановлено, що за основу художньо-світоглядних традицій було взято ейдос, поданий у музичній творчості композиторів як інтонація, що розглянута в процесі свого почуттєвого становлення і в остаточному підсумку втілена в індивідуальному композиторському стилі. Це дозволяє розглянути задум композитора на всіх рівнях буття: від ідеального задуму до його матеріального втілення в музичних творах. Також запропоновано за основу художньо-світоглядних традицій обрати міф особистості та символ, як багатозначність першоджерельного смислу.
Становлення ейдосу розглядається в категоріальній структурі художнього світогляду композитора. В основу аналізу взята концентрична модель смислоутворюванняя в культурі О. Пелипенка, яка співзвучна становленню ейдосу в музичній композиторській творчості і музична стильова концентрична модель О. Катрич. Становлення, збереження й передавання художньо-світоглядних традицій розглядається через розуміння традицій як культурного тексту ( у самому широкому розумінні) і діалогу.
3. Характерною рисою художньо-світоглядних традицій у творчості українських композиторів 80-90-х років ХХ сторіччя стало їх (традицій) нове прочитання” відносно межі” сторіч ХIХ-ХХ. Джерела художньо-світоглядних традицій українських композиторів межі” ХХ сторіччя пов'язані з виникненням і розвитком культурно-естетичного феномену модернізму, як певної ідеології, спрямованої на розмивання традицій” (Ю.Габермас) у культурній свідомості модернізму. Дослідженням доведено, що виходячи з ейдетичного розуміння художньо-світоглядних традицій, як проблеми опорної, конструктивної, відчувається засаднича необхідність традицій у періоди дестабілізації в суспільстві та культурі, які на разі співпали з добою порубіжжя” на початку та наприкінці ХХ століття. З одного боку це критичне переосмислення традиційного спадку культури як пошук нових смислів, а з другого - пошук основ, які б як стрижень допомагали вижити” в періоди хаосу та абсурду”.
Характерними ознаками модернізму стають: ідея різноспрямованості процесу, пошук нових шляхів відновлення українського мистецтва, який йде в двох напрямках. Перший, інтеграційний шлях освоєння інновацій європейської культури, їхнє впровадження в українську культуру і, за рахунок цього, відновлення (але не заперечення) і розширення українських традицій. Другий, ствердження національної сутності у професійній композиторській творчості. У зв'язку з цим період модернізму характеризується відродженням нео-стилів і зверненням до фольклорних джерел як українізації інтонаційного словника в професійній композиторській творчості Лисенка, Людкевича, Барвинського, Степового, Косенка, ранньої творчості Лятошинського. Модернізм стає явищем культурного синтезу” (Т. Гундорова), де домінантою композиторської творчості стають національна тематика, національні образи й ідеї, які втілено потім в національні культурні архетипи. З точки зору дискурсу Модернізму-Постмодернізму відбувається процес інтелектуалізації в українській композиторський творчості від М. Лисенка, Б.Лятошинського й інших композиторів першої третини ХХ століття до сучасних українських композиторів.
Основними тенденціями розвитку мистецтва періоду модернізму стають:
· Персоналізація, як реакція композиторів, поетів, художників на конфлікт між Я” художника і навколишнім світом. По суті, цей конфлікт буде існувати ціле ХХ сторіччя.
· Міфологізація, пов'язана з вибором композиторами сюжетів і образів, що виходять за рамки повсякденності. Міфологізація знаходить своє відображення у народно-пісенних традиціях і фольклорі, що використовуються композиторами цього періоду і переосмислюються крізь призму особистісного художнього світогляду. Звернення до міфотворчості, через національні архетипи-першообрази та ритмо-інтонаційні комплекси.
· Відродження національної ідеї як етнокультурного начала в художньо-світоглядних традиціях українських композиторів;
· Звернення до фольклорних джерел, що об'єднують у собі всі культурно-історичні епохи, а, отже, усі художньо-світоглядні традиції, що існують в просторі і часі;
4. Епоха модернізму закономірно змінилася епохою постмодернізму. Постмодернізм є продовженням модернізму, вбирає” у себе поняття після означає в наслідок” і не протиставляється модернізму. Риси, що характеризують модернізм і постмодернізм багато в чому збігаються, але несуть різне смислове навантаження. Основною рисою модернізму є прагнення до органічної єдності, до цілісності. Для модерну характерна також утопічність. Постмодернізм - це створення світу ускладненого, де існує граничний ступінь смислової складності. Це своє інше” у інтертекстуальній концепції Ю. Крістєвої й у цьому сенсі, ця концепція вписує до себе всю сучасну композиторську творчість. Мова йде про пошук нових форм, які мають свою цілісність за рахунок художнього і морального потенціалу.
Маючи справу з усіма культурними надбаннями минулого, композитори прагнуть знайти своє виявлення через певну універсальну мову - полістилізм. Однією з характерних рис художньо-світоглядних традицій у період 80-90-х років ХХ сторіччя стає постійне звернення композиторів до процесу гри”, коли традиції виконують функцію взаємоперетворення гри мистецтва і життя” (Лічковах). Це не просто гра заради гри, а заради пошуку нової якості, де сутність породжує нові художні світи, відбувається обігравання” міфу й традицій. Існування на рівних правах художньо-світоглядних традицій свідчить про їхнє можливе синергетичне тлумачення.
5. Дестабілізація в суспільстві та культурі стимулює подальший розвиток індивідуального стилю композитора, підвищену увагу до особистісного, індивідуального в людині. Пасіонарні” риси в індивідуальному композиторському стилі стають силою, що допомагає в ліквідації традицій, які гальмують подальший розвиток культури і цивілізації. При цьому, композитори створюють нові музичні стилі, використовуючи ті художньо-світоглядні традиції та їхні смисло-образи, що вже "віджили" і необхідні для прориву до створення нового.
Створюючи свій індивідуальний стиль, композитор вибирає ті стильові матриці у вигляді інтонацій, що відповідають його художньо-світоглядним уявленням для створення свого оригінального світу, найчастіше, з одного боку, ламаючи сталі традиції, а, з іншого боку, несучи собі художньо-світоглядні традиції свого народу, нації, загальнокультурні традиції.
Взаємопроникнення і змішування культур у другій половині ХХсторіччя призвело до такого явища як полістилізм, що об'єднує культурні придбання минулого і сучасні досягнення композиторських технік. Прагнення сучасних композиторів використовувати весь багаж” накопичених смислів, стилів і напрямків, виявляється в пошуку універсального стилю, який знімає проблеми і протиріччя. Саме таким універсальним стилем стає полістилізм, він є прагненням європейської музики до розширення музичного простору. Виведено технічний арсенал полістилістичного композиторського письма: принцип цитування, цитата, техніка адаптації, принцип алюзії.
В ході дослідження було з’ясовано, що відображенням стилів у композиторській творчості є музична інтонація. Як будь-який смисл, музична інтонація розвивається за концентричною моделлю смислотворення та отримує своє завершення в індивідуальному композиторському стилі. У своєму становленні музична інтонація проходить декілька етапів, що відбивають процес створення композитором твору і, які розглядаємо за Лосєвською схемою становлення ейдосу (першоінтонація як чистий музичний ейдос - інтонування як становлення ейдосу в почуттєвій формі - інтонація як єдність смислу та образу), співзвучній тріаді Б. Асаф’єва (i-m-t), інтонаційній тріаді В. Москаленка і тріаді О. Катрич. Музична інтонація потенційно несе у собі у згорнутому” вигляді історико-культурні смисло-образи, які з часом викрісталізовуються в музичні архетипи. Звернення до ейдетичного розуміння інтонації в творчості українських композиторів 80-90-х років ХХ століття пов’язане із заглибленням сучасних митців у пошуки нових інтелектуальних смислів, не тільки як відображення рубіжності” сторіч, а й власного переосмислення своєї особистої творчості.
6. Перспективи розвитку художньо-світоглядних традицій пов'язані з:
· необхідністю їхнього безупинного розвитку у просторі і часі; така безперервність пов'язана з постійним смислоутворенням, що створює перспективу розвитку на матричному”, генному рівні;
· необхідністю діалогізму (як внутрішнього, іманентного, так і зовнішнього, трансцендентного): на рівні загальнокультурних традицій, національних традицій, індивідуальної композиторської традиції;
· прагненням виходу у надбуття, творчий космос у осмисленні сучасних композиторів, обумовлене подальшими парадигмальними змінами в суспільстві та культурі;
· засвоєнням культурної спадщини минулого, що допомагає розвитку культури і суспільства в переломні” періоди історії. Звернення до художньо-світоглядних традицій - це відчуття безупинності та розімкненості художнього процесу, а тому його відкритості, як минулому, так і сучасному.

Безумовно, запропоновані в дисертації підходи та методи вивчення художньо-світоглядних традицій у творчості сучасних українських композиторів підлягають подальшій розробці і ретельній корекції. Дисертант усвідомлює, що запропонований теоретико-культурологічний аналіз далеко не єдиний і не є безперечним. Однак ми розраховуємо на те, що проблема художньо-світоглядних традицій в "переломно-перехідну" добу постмодернізму і виявлення первинних основ художньо-світоглядних традицій є актуальною на сьогоднішній день і може зацікавити інших дослідників у цієї галузі.

Список використаних джерел
1. Апрелева В.А. Музыка как фундаментальное выражение культуры и предвосхищение особенностей её развития: Автореф. дис д-ра филос. наук / МГУ им. М.В. Ломоносова. М., 1999. 51 с.
2. Адорно Т. Избранное: Социология музыки. - М.; СПб.: Университетская книга, 1998. 369 с.
3. Алексеева Л., Григорьев В. Зарубежная музыка ХХ века. М.:Знание, 1986. С. 38.
4. Асафьев Б. Музыкальная форма как процесс. - Л.: Музыка, 1971. 375 с.
5. Бакши А. Уникальный эксперимент во времени // Музыкальная академия. - 1999. - №3. - С. 5-6.
6. Балакірова С. Онтологічні виміри постмодернізму (до проблеми буття музичного твору) // Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності: Зб.наук. пр. - К.: Центр КДЛУ. - 2000. Ч.1. - С. 85-91.
7. Банфи А. Философия искусства. М.: Искусство, 1989. 384 с.
8. Барт Р. Мифологии. М.: Изд-во им. Сабашниковых, 1996. 312 с.
9. Басин Е. Я. «Двуликий Янус» (о природе творческой личности). - М.: Магистр, 1996. 172 с.
10. Бахтин М.М. Эстетика словесного творчества /Сост. С.Г. Бочаров/. М.: Искусство, 1986. 445 с.
11. Бахтин М.М. и методология современного гуманитарного знания // Тезис. докл. участн. вторых Саранских Бахтинских чтений 28-30 янв. 1991г. Саранск: изд-во Мордовского ун-та, 1991. 116 с.
12. Бахтин М.М как философ / Рос. АН Ин-та философии. М.: Наука, 1992. 251с.
13. Безклубенко С.Д. Грани творческого метода: Технология творчества; Гносеология художественного творчества; Идеология искусства. К.: Мистецтво, 1986. 197 с.
14. Безклубенко С.Д. Природа исусства: о некоторых сторонах художественного творчества. М.: Политиздат, 1982. 166 с.
15. Беличенко Н.Н. Структурная поэтика музыкального произведения (на материале музыки современных композиторов 80-х годов): Дис... канд. искусствоведения. М., 1992. 161 л.
16. Бердяев Н. Самопознание (опыт философской автобиографии). М.: Междунар. отношения, 1990. 336 с.
17. Берегова О.М. Художня картина світу на межі століть // Україна на порозі третього тисячоліття: духовність і художньо-естетична культура: Міжвідомчий науковий збірник. К.: Науково-дослідний інститут «Проблеми людини», 2000. Т. 17. С. 586-599.
18. Беседы с Альфредом Шнитке М.: РИК «Культура», 1994.
19. Библер В.С. Диалог. Сознание. Культура / Идея культуры в работах М.М. Бахтина. М.: Наука, 1989. С. 26.
20. Борев Ю. Эстетика: В 2 т. Смоленск: Русич, 1997. Т.1. 576 с.
21. Быстрицкий Е.К. Личность в мире культуры: философско-онтологический подход: Автореф. дис д-ра филос. наук / АН Украины, ин-т философии. К., 1992. 52 с.
22. Бычков В.В. Выражение невыразимого, или Иррациональное в свете ratio // Лосев А.Ф. «Форма-стиль-выражение». М.: Мысль, 1995. - С.888-907.
23. Валявко І. Філософія Григорія Сковороди в осмисленні Дмитра Чижевського. - К.: Київське братство”, 1996. 55 с.
24. Ванюшина О.Ф. Специфіка морального змісту міфології: Дис канд. філос. наук. К., 1997. 163 с.
25. Васюріна А.О. Соціально-естетичний аналіз масової музичної культури: Дис канд. філос. наук. К., 1996. 183 л.
26. Відверто про музику і про себе // Музика. - 1998. - №3. - С. 4-6.
27. В полоні художника (про творчість В. Сильвестрова) // Музика. - 1997. - № 5. - С. 3-9.
28. Выготский Л.С. Психология искусства. Анализ эстетической реакции. М.: Лабиринт”, 1997. 416 с.
29. Гадамер Х.-Г. Истина и метод. Основы философской герменевтики. М.: Прогресс, 1988. 704 с.
30. Гайденко П.П. Прорыв к трансцендентному: новая онтология ХХ в. (философия на пороге нового тысячелетия). М.: Республика, 1997. 495 с.
31. Гачев Г.Д. Миф. Национальный. Индивидуальный. (Опыт экзистенциональной культурологии) // Миф в культуре: человек не-человек. М.: Индрик, 2000. - С. 121-137.
32. Гегель Г. В. Ф. Эстетика: В 4 т.: Пер. с нем. М.: Искусство, 1971. Т.3. 620 с.
33. Гейзенга Й. Homo ludens: Пер. с англ. К.: Основы, 1994. С. 36.
34. Гердер И.Г. Идеи к философии истории человечества: Пер. с нем. М.: Наука, 1977. Ч.2. С. 140-289.
35. Голосовкер Я. Э. Логика мифа. - М.: Наука, 1986. 216 с.
36. Голубева Н.А. Проблема историко-стилевого анализа в учебном курсе истории музыки: Автореф.дис...канд.пед. наук / МПГУ. М., 1998. 17 с.
37. Горюхина Н.А. Очерки по вопросам музыкального стиля и формы. К.: Музична Україна, 1985. 112 с.
38. Грицак Я. Нарис історії України. Формування модерної української нації ХIХ-ХХ столітя. К.: Генеза, 1996. 356 л.
39. Гулыга А.В. Эстетика в свете аксиологии. Пятьдесят лет на Волхонке. СПб.: Алетейя, 2000. 447 с.
40. Гумилёв Л. Этногенез и биосфера Земли. - Л.: Гидрометиздат, 1990. 528 с.
41. Гуменюк Т.К. Жак Деррида и постмодернистское мышление. К.: Нора-принт, 1999. 325 c.
42. Гуменюк Т. Філософський дискурс постмодернізму (до постановки питання) // Актуальні проблеми історії, теорії та практики художньої культури: Зб. наук. пр. - К. - 2000. Вип.IV-V. Ч.1. - С. -118.
43. Гундорова Т. ПроЯвлення Слова. Дискурсія раннього українського модернізму. Постмодерна інтерпретація. Львів: Літопис, 1997. 297 с.
44. Гундорова Т.І. Початок ХХ ст. загальні тенденції художнього розвитку // Історія української літератури ХХ століття. К., 1994. Кн.1. С. 62.
45. Гуревич П.С. Культурология. М., 1995. 405 с.
46. Діалог культур: Україна у світовому контексті: Мистецтво і освіта: Зб.наук. праць. Львів: Каменяр, 1998. Вип. 3. 600 с.
47. Довгополова О.А. Принцип толерантности в контексте духовной культуры переходных эпох: Дис канд. филос. наук. О., 1997. 167 с.
48. Друскин М.С. О западноевропейской музыке ХХ века. М.: Сов. композитор, 1973. 269 с.
49. Дугина Т.Е. Гармонические аспекты современной композиторской техники (на примере симфонических произведений Е. Станковича): Дис..канд. искусствоведения. К., 1994. 170 с.
50. Єремєєва Ю. Оригінальність у структурі понятійно-категоріального апарату культурного модерну ( на матеріалі сучасної музики) // Актуальні проблеми історії, теорії та практики художньої культури: Зб.наук. пр. К., 2000. Вип.4-5. Ч.1. С. 196.
51. Ермакова Г.А. Музыкознание и культурология (на материале отечественной науки): Автореф. дисд-ра искусствоведения / МГК им.П.И. Чайковского. М., 1992. 42 с.
52. Забужко О.С. Дві культури // Тематичний цикл Філософія”. К.: Тов-во Знання”, 1990. - №7. 48 с.
53. Забужко О. С. Шевченків міф України. Спроба філософського аналізу. Київ: «Абрис», 1997. 144 с.
54. Закс Л. А. О культурологическом подходе к музыке // Музыка. Культура. Человек: Сб. науч. тр. Свердловск: Изд-во Урал. ун-та, 1988. 208 с.
55. Закс Л.А. К исследованию феномена художественной реальности // Художественная реальность. - Свердловск: Уральский ГУ, 1985. С. 52-65.
56. Закс Л.А. Художественное сознание. Свердловск: Изд-во Урал. Ун-та, 1990. 211 с.
57. Захаров Ю.К. Истолкование музыки: семиотический и герменевтический аспекты: Автореф. дис канд. искусствоведения / МГК им.П.И.Чайковского. М., 1999.- 27 с.
58. Звукове «Я» Олега Щетинського // Музика. 1997. - №3. - С. 8-10.
59. Земцовский И. Текст Культура Человек: опыт синтетической парадигмы // Музыкальная Академия. 1992. - № 2. С. 3-6.
60. Зинькевич Е.С. Динамика обновления: Украинская симфония на современном этапе в свете диалектики традиций и новаторства(1970-80-х г.) К.: Муз. Украина, 1986. 184с.
61. Зинькевич Е.С. Симфонические гиперболы. О музыке Евгения Станковича. - Суммы: «Регулярный сад», 2000. - Вып.1. 252 с.
62. Зінькевич О.С. Український авангард // Музика. 1992. - №4. - С. 4-5, 26.
63. Зубавіна І.Б. Структуротворча роль міфу в українському кіно: Дис канд. мистецтв. - К.,1997. 168 л.
64. Ивашкин А. Альфред Шнитке: Штрихи к творческому портрету // Музыкальная жизнь. 1988. - №5. С. 18-19.
65. Ильин И.П. Постмодернизм от истоков до конца столетия: эволюция научного мифа. М.: Интрада, 1998. 255 с.
66. Ильин И.П. Постструктурализм; Деконструктивизм; Постмодернизм. М.: Интрада, 1996. 255 с.
67. Ионин Л.Г. Социология культуры: Учебное пособие. - М.: Логос”, 1996. 280 с.
68. Искусство: художественная реальность и утопия / Мазепа В.И., Азархин А.В., Шевченко А.К., Орлова Т.И., Лебединская И.В., Шульга Р.П., Яранцева Н.А., Сигов К.Б. К: Наук. думка, 1992. 216 с.
69. Исьянова Л.М. Феноменологическая диалектика Искусство Музыка. Уроки А. Ф. Лосева: Монография. К.: Ин-т повышения квалификации работников культуры Министерства культуры и искусств Украины, 1998. 450 с.
70. Исьянова Л.М. Варианты Лосева. О методологической культуре студентов художественных вузов // Высшее образование в России. 2000. - № 1. - С. 55-62.
71. Каган М.С. Музыка в мире искусства. СПб: Ut, 1996. 232 с.
72. Каган М.С. Философия культуры. - СПб: Петрополис, 1996. 416 с.
73. Кадцын Л.М. Творчество слушателей (механизмы слухового восприятия инструментальных произведений): Автореф. дис д-ра искусствов. - К., 1989. 49 с.
74. Калейдоскоп Прем’єр” // Музика. - 2001. - № 4-5. С. 2-6.
75. Кант Э. Критика чистого разума: Пер с нем. - В 6 т. М.: Мысль, 1964. - Т. 3. 495 с.
76. Касавин И.Т. Традиции и интерпретации: Фрагменты исторической эпистемологии. М. СПб.: Изд-во РХГИ, 2000. 320 с.
77. Катрич О. Стиль музиканта-виконавця Теоретичні та естетичні аспекти). Дрогобич: Видавнича фірма Відродження”, 2000. - 100 с.
78. Київське музикознавство: Зб. статей. К.: КДВМУ ім. Р.М. Гліера, 1998. 245с.
79. Кирилюк А.С. Универсалии культуры и семиотика дискурса. Новелла. О.: Астропринт, 1998. 143 с.
80. Кияновська Л. Стильова еволюція галицької музичної культури ХIХ-ХХ ст. Тернопіль: СМП Астон”, 2000. 339 с.
81. Климонтович Н.Ю. Без формул о синергетике // Мир занимательной науки. Мн.: Выш. Шк., 1986. 223 с.
82. КозаренкоО. Феномен української національної музичної мови // Львів: Наукове товариство ім. Т. Шевченка, 2000. 284 с.
83. Козловский В.П. Философско-мировоззренческий анализ смыслообразования в культуре: Аватореф. дис канд.филос. наук. К., 1986. 17 с.
84. Кондратюк Т.В. Взаимодействие мировоззрения и культуры в процессе формирования личности: Дис канд. филос. наук. К., 1993. 188 с.
85. Копнин П.В. Гносеологические и логические основы науки. М., 1974. С. 225.
86. Корет Є. Основы метафизики. Киев: Тандем, 1998. 248 с.
87. Косарев А. Философия мифа: Мифология и её эвристическая значимость: Учебное пособие для вузов. М.: ПЕР СЭ; СПб.: Университетская книга, 2000. 304 с.
88. Кримський С.Б. Архетипи Української культури // Вісник НАН України. - 1998. - № 7-8. - С. 74-87.
89. Курицын В.К. К ситуации постмодернизма // Новое литературное обозрение, 1994. - № 11. С. 197-223.
90. Лангер С. Философия в новом ключе: Исследование символики разума, ритуала и искусства (Мыслители ХХ века).: Пер. с англ. М.: Республика, 2000. 287с.
91. Леви-Стросс К. Миф, ритуал и генетика // Природа. - 1978. - № 1. С.90-106.
92. Леви-Стросс К. Структурная антропология: Пер. с фр. М.: Наука, 1983. 536 с.
93. Левчук Л.Т. Психоанализ: от бессознательного к «усталости от сознания». К.: Выща школа, 1989. 183 с.
94. Легенький Ю. Художній універсалізм як принцип культуротворчості // Філос. і соціол. Думка. 1995. - №1-2. С.113-129.
95. Легенький Ю. Зображення як культура: філософський аналіз: Автореф.д-ра філос. наук / Інститут філософії НАНУ. - К., 1997. 47с.
96. Леденёва Т.В. Постмодернизм и современная культура // Педагогический вестник. 1998. - № 10. С. 156-164.
97. Лісецький С.Й. Євген Станкович. К.: Музична Україна, 1987. 64 с.
98. Лисяк-Рудницький І. Формування українського народу та нації // Історичні есе. К., 1994. Т.1.
99. Лихачёв Д.С. Очерки по философии художественного творчества / РАН. Ин-т рус. лит. (Пушкин. дом). СПб: БЛИЦ, 1996. 160 с.
100. Личковах В.А. Авангард Постмодернизм Универсализм: смена парадигм неклассической эстетики // Филос. и соц. Мысль. - 1996. - №7-8. С. 143-166.
101. Лічковах В.А. Людське світовідношення як предмет естетичного аналізу: Автореф. дис д-ра філос. наук / Київ. ун-т ім. Т. Г. Шевченка. К.,1996. 36 с.
102. Лосев А.Ф. Из ранних произведений. М.: Правда, 1990. 655 с.
103. Лосев А.Ф. Миф Число Сущность. М.: Мысль, 1994. 919 с.
104. Лосев А.Ф. Музыка как предмет логики // Форма-Стиль-Выражение. М.: Мысль, 1995. С. 405-603.
105. Лосев А.Ф. Теория художественного стиля. Киев, 1994.
106. Лосев А.Ф. Форма Стиль Выражение. - М.: Мысль, 1995. 944 с.
107. Лотман Ю.М. Культура и взрыв. М.: Прогресс, 1992. 270 с.
108. Ляшенко И. Ф. Интернационализм советской музыкальной культуры: традиции и современность. К.: Муз. Україна, 1986. 144 с.
109. Ляшенко І.Ф. Історико-стильові та етнофольклорні джерела формування української композиторської школи // Українська художня культура: Навчальний посібник. - К.: Либідь