ІМІДЖ ЯК СКЛАДОВА ПОЛІТИЧНОЇ КУЛЬТУРИ ОРГАНУ ДЕРЖАВНОЇ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ УКРАЇНИ

Короткий опис

Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Інститут журналістики

На правах рукопису

Порфімович Ольга Леонідівна

УДК 342.51[32:17.022.1](477)(043)

ІМІДЖ ЯК СКЛАДОВА ПОЛІТИЧНОЇ КУЛЬТУРИ ОРГАНУ ДЕРЖАВНОЇ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ УКРАЇНИ

23.00.03 – політична культура та ідеологія

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора політичних наук

Науковий консультант
Чічановський
Анатолій Анатолійович, доктор політичних наук, професор

Київ – 2006

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ..............................................................4
ВСТУП....................................................................................................................7
РОЗДІЛ 1. КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ ПОЗИТИВНОГО ІМІДЖУ…………………………………............................19
1.1. Формування позитивного іміджу органу державної виконавчої влади (ступінь розробленості проблеми та категоріальний апарат)……..................19
1.2. Дослідження громадської думки як передумова побудови концепції позиціонування.....................................................................................................84
1.3. Етапи формування позитивного іміджу……………….............................137
РОЗДІЛ 2. ЗОВНІШНІЙ (ПУБЛІЧНИЙ) ІМІДЖ (НА ПРИКЛАДІ СИСТЕМИ МВС УКРАЇНИ)..........................................................................156
2.1. Інформаційно-іміджева робота в органах і підрозділах міліції……………………....................................................................................156
2.1.1. Організація інформаційної та іміджевої роботи на прикладі окремої служби....................................................................................................157
2.2. Робота з представниками журналістського корпусу................................188
2.3. Реформування періодичних видань як елемент іміджевої стратегії.......198
РОЗДІЛ 3. ВНУТРІШНІЙ (КОРПОРАТИВНИЙ) ІМІДЖ (НА ПРИКЛАДІ СИСТЕМИ МВС УКРАЇНИ)...................................................214
3.1. Ідеологічний та політичний фактори в формуванні іміджу.....................214
3.2. Механізми ревіталізації ідеології та формування корпоративного іміджу....................................................................................................................243
3.3. Професійна деформація працівників міліції як детермінанта негативізації іміджу системи МВС….......................................................................................276
РОЗДІЛ 4. ЛОБІСТСЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ ЯК СКЛАДОВА ПОЛІТИЧНОЇ КУЛЬТУРИ (НА ПРИКЛАДІ СИСТЕМИ МВС УКРАЇНИ....................309
4.1. Лобіювання інтересів як чинник політичного впливу….........................309
4.2. Лобіювання інтересів за умов відсутності законодавчого регулювання процесу.................................................................................................................332
4.3. Політико-правові засади регулювання вітчизняної лобістської практики...............................................................................................................355
ВИСНОВКИ.......................................................................................................368
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ......................................................377

ВСТУП

Актуальність теми зумовлена такими факторами:
Глобалізація та інші світові процеси висувають нові високі вимоги до забезпечення внутрішньої безпеки держави. Демократичні перетворення в Україні відбуваються не завжди послідовно та ефективно. Наслідок – криміналізація суспільних відносин, посилення нігілістичних та конформістських тенденцій. Одна з причин цього полягає неповороткості, негнучкості державного апарату, який виявився не достатньо готовим та пристосованим до адекватного і оперативного вирішення проблем суспільства. Є підстави констатувати, що суттєвою перепоною в розвитку ефективного психологічного взаєморозуміння між співробітниками органів державної влади та управління та громадянами є досить очевидний за багатьох ситуацій консерватизм стереотипів формальних підходів під час реалізації делегованих державою прав та обов’язків. З огляду на таку спрощену практику тією чи іншою мірою спостерігається відчуження апарату державного управління від населення, в інтересах якого він покликаний активно функціонувати. Однією з суттєвих причин системної кризи в Україні є кризовий стан політичної системи, зокрема, системи державного управління, а також її неспроможність забезпечити ефективний діалог між органами державної влади та управління і структурами громадянського суспільства на всіх рівнях суспільних організацій, що, природно, викликає відчуження населення від влади та політики реформ, запроваджуваних нею. Питання підвищення рівня політичної культури органів державної влади набувають у цьому контексті непересічного значення.
Публічна діяльність органів державної влади України є одним з головних чинників позиціонування їх у соціумі, популяризації діяльності урядових структур серед населення, створення їхнього позитивного іміджу в свідомості громадян, формування сприятливої громадської думки з метою утвердження власних позицій на засадах загальноприйнятих світових норм, притаманних будь-якому громадянському суспільству. Якщо ж зосереджувати увагу на правоохоронній сфері держави, то боротьба зі злочинністю, правопорушеннями та профілактика злочинних посягань на нормальні процеси функціонування та розвитку суспільства неможливі без дієвої співпраці міліції та населення. Організаційні та правові засади такої співпраці є об’єктом управління з боку міліції, а тому потребують детального нормування та розробки механізмів (алгоритмів) такої взаємодії на всіх управлінсько-виконавчих рівнях. Публічна діяльність органів державної виконавчої влади, процеси формування їхнього позитивного іміджу – теми мало досліджувані науковцями, а також мають прогалини у практичній діяльності.
Сьогодні очевидною є взаємообумовленість політичних та управлінських процесів в аспекті публічної діяльності органів державноївикоанвчої влади та побудови їх внутрішнього (корпоративного) іміджу. Формування іміджу органів державної виконавчої влади України, що поділяється на складові (зовнішній та внутрішній), триває під впливом об’єктивних факторів, які, зазвичай компрометують або ж просто нівелюють переважну більшість активних зусиль з боку відповідних фахівців. Ця проблема потребує грунтовних досліджень. Різноманітні впливи на хиткі залишки ідеологічної надбудови в державі, а також спровокована цим руйнація позитивного іміджу державних структур – реалії, в яких існує суспільство на тлі численних політичних конфліктів.
Україна – держава з нестабільною політичною та економічною ситуацією, яка перебуває під потужним впливом провокованих конфліктогенних процесів. Церква не здатна заповнити ідеологічний вакуум; іншої інституції, яка б могла виробляти ідеологічний “продукт” – поки що не існує. За умов відсутності загальнодержавних ідеологічних настанов найбільш незахищеними з точки зору внутрішньої моралі та від негативних сплесків маніпульованої громадської думки опиняються воєнізовані одиниці – міліція, армія, служба безпеки та інші – співробітникам яких у межах службових обов’язків нерідко доводиться ризикувати життям і здоров’ям. За умов відсутності ідеології державної доцільним є підвищення ролі та значущість ідеології корпоративної. Для вироблення останньої необхідні серйозні теоретичні дослідження, а також реалізації останніх в практичній площині. Наявність корпоративної ідеології допоможе підняти престиж роботи в правоохоронній сфері держави, а це, автоматично, відіб’ється згодом на позитивних зрушеннях у цьому напрямі і в суспільній свідомості. Імідж працівника правоохоронного державного органу виконавчої влади, що опікується проблемою національної безпеки, в цілому можна буде значно покращити.
Виходячи з цього, розробка механізмів підвищення рівня політичної культури органів державної виконавчої влади, оптимального управління їх публічною діяльністю, ідеологічними процесами в цій сфері, формування публічного (зовнішньо орієнтованого) іміджу та внутрішньокорпоративний ПР, засновані на науковому підході до цієї проблеми, вкрай необхідні та значущі для забезпечення державотворчих процесів в Україні.
Оскільки тема дисертації є досить об’ємною, автор приділив увагу тим аспектам і принципам, які, на його думку, сьогодні мають найбільше значення для політичної науки, вивчення явища політичної культури в суспільстві, а також практики вдосконалення організаційних структур органів державної виконавчої влади взагалі та, зокрема, в сфері її позиціонування та формування позитивного іміджу.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дисертаційне дослідження спрямоване на виконання основних положень Концепції адміністративної реформи в Україні, затвердженої Указом Президента України “Про заходи щодо впровадження Концепції адміністративної реформи в Україні №810 від 22 липня 1998 року, Програми формування позитивного іміджу міліції України на 2003-2007 роки, схваленої рішенням колегії МВС України від 10 січня 2003 року №1 км/1дск, Програми розвитку партнерських відносин між міліцією і населенням н 2000-2005 роки, схваленої рішенням колегії МВС України №8км/1 від 16 грудня 1999 року “Про підсумки роботи органів внутрішніх справ у 1999 році та завдання відповідно до вимог Президента й Уряду України щодо поліпшення боротьби зі злочинністю і посилення охорони громадського порядку”, Закону України “Про інформацію” № 2657-ХІІ від 11 грудня 2003 року, Закону України “Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади, місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації” №539/97 ВР редакція від 24 жовтня 2002 року, Указу Президента України від 17 травня 2001 року, №325 “Про підготовку пропозицій щодо забезпечення гласності та відкритості діяльності органів державної влади”, Указу Президента України від 1 серпня 2002 року №683 “Про додаткові заходи щодо забезпечення відкритості у діяльності органів державної влади”, Постанови Кабінету Міністрів України від 29 серпня 2002 року №1302 “Про заходи щодо подальшого забезпечення відкритості у діяльності органів виконавчої влади”, Постанови Кабінету Міністрів України від 4 січня 2002 року №3 “Про порядок оприлюднення у мережі Інтернет інформації про діяльність органів виконавчої влади”, Постанови Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2003 року №208 “Про заходи щодо створення електронної системи “Електронний Уряд”, Постанови Кабінету Міністрів України від 15 жовтня 2003 року №1609 “Про затвердження Державної програми забезпечення позитивного міжнародного іміджу України на 2003-2006 роки” та інших.
Мета і завдання дослідження.
Мета дослідження розкривається через так зване “дерево цілей”, де загальна мета конкретизується і поглиблюється конкретною. Загальна мета – розробити теоретико-методологічні засади формування концептуального підходу до побудови іміджу органів державної виконавчої влади, підвищення рівня їхньої політичної культури, поглиблення партнерських відносин між урядовими структурами і населенням, а також, зокрема, організації дієвого громадського контролю за діяльністю правоохороної сфери держави. Конкретна мета полягає в розробці теоретико-методологічних засад застосування органом державної виконавчої влади сукупності технологій і технік ПР, об’єднаних у певний управлінський цикл, за допомогою яких здійснюється планомірна діяльність з позиціонування об’єкта ( на прикладі системи МВС України) в соціумі, формування його позитивного іміджу, підняття авторитету та встановлення статусу престижності для більшості контактів з таким об’єктом.
Досягнення цієї мети вимагає вирішення таких завдань:
- визначити наукові, політичні, соціально-управлінські, ідеологічні та правові чинники ефективної діяльності органу державної виконавчої влади в галузі формування позитивного іміджу, громадської думки, підвищення власного авторитету та престижності професії міліціонера;
- на прикладі діяльності системи МВС України розкрити зміст зв’язків з громадськістю (ПР) і особливості їх функціонування в органі державної виконавчої влади взагалі і в органах внутрішніх справ, зокрема, враховуючи перехідність етапу розвитку суспільства; визначити місце і роль ПР в структурі органів вищої державної влади України у відповідності до їх функціонального призначення та компетенції;
- ввести і розробити поняття “позиціонування” як алгоритм (управлінський цикл) формування позитивного іміджу; розкрити модель формування громадської думки щодо діяльності системи МВС України, виявити її характерні ознаки;
- розробити пропозиції щодо формування в Україні ефективного інституту ПР в системі органів державного управління і, зокрема, в системі МВС; розробити рекомендації для органів державної влади (зокрема, служб, органів та підрозділів міліції) щодо оптимізації функціонування механізму управління, зокрема, культури управління, яка є складовою політичної культури;
- виявити специфіку функціонування моральної культури співробітників системи МВС України та розкрити особливості галузевої (корпоративної) етики; обгрунтувати необхідність створення єдиного центру в системі МВС із завданнями вироблення ідеологічного продукту для зовнішнього та корпоративного користування, розробки та реалізації іміджевої концепції, а також функціями реалізації гуманітарної політики системи МВС;
- запропонувати шляхи реорганізації системи МВС для оптимізації процесами побудови іміджу; наголосити на необхідності адаптації до цих процесів відомчої нормативної бази;
- запропонувати стратегію реформування відомчої преси, наголосити на необхідності створення принципово нової газети для системи МВС;
- довести, що внутрішній (корпоративний) та зовнішній (публічний) аспекти іміджу перебувають у постійному зв’язку, в процесі взаємодоповнення і що їхня побудова вимагає комплексних підходів;
- на нових методологічних засадах розробити стратегію забезпечення дієвого “міліцейського” лобі в радах усіх рівнів, що має відіграти позитивну роль щодо прийняття тих чи інших законопроектів, що стосуються оптимізації роботи системи МВС.
Об’єкт дисертаційного дослідження - система Міністерства внутрішніх справ України в контексті формування її іміджу (як публічного, так і корпоративного) як невід’ємної складової політичної культури органів державної виконавчої влади; формування громадської думки та позиціонування як чинник корпоративної культури державної структури; правотворча та правозастосовча практика міліції в інформаційно-управлінській сфері.
Предметом дослідження є ідеологія організації та управління; регулятивні відносини в галузі публічної діяльності органів державної виконавчої влади; регулятивна політика щодо формування позитивного публічного та корпоративного іміджу органів державної виконавчої влади; зв’язки органів державної виконавчої влади з громадськістю; нормативний матеріал (в тому числі відомчий), що регулює відносини органів державної виконавчої влади та населення.
Для вирішення поставлених завдань, перевірки сформульованої гіпотези використовувався комплекс взаємопов’язаних методів дослідження, який включав теоретико-методологічні, методико-емпіричні, соціологічні, історико-порівняльні методи.
Теоретико-методологічний комплекс, зумовлений метою та особливостями досліджуваного явища – позиціонування органу державної виконавчої влади України в соціумі, його іміджу та авторитету, громадської думки про його діяльність, дослідження на прикладі системи МВС України діалектичного зв’язку між політичною культурою органу державної виконавчої влади та його іміджем. Системний підхід до формування позитивного іміджу органу державної виконавчої влади, як публічного, так і корпоративного, дав можливість запропонувати якісно нову концепцію позиціонування, зокрема, системи МВС та позитивізації іміджу міліції, формування державної політики в цьому напрямку. Логіко-семантичний метод сприяв поглибленню понятійного апарату в цій галузі. За допомогою системно-структурного методу досліджено управлінські процеси формування позитивного іміджу органів державної виконавчої влади взагалі та системи МВС, зокрема, розклавши його на складові - об’єкт та суб’єкт управління. Суб’єктно-об’єктний підхід використовувався при розгляді управління процесами формування іміджу як цілісною системою. Історико-порівняльний метод було застосовано при розгляді еволюції нормативно-правової бази щодо функцій та повноважень окремих органів державної влади, служб, органів та підрозділів системи МВС України щодо формування її позитивного іміджу. Застосування порівняльно-правового методу дозволило встановити рівень розвинутості інфраструктури та нормативно-правового регулювання відносин, що виникають під час позиціонування органів державної виконавчої влади та накреслити шляхи для вдосконалення загальнодержавного законодавства та відомчих нормативних актів у цій галузі. Статистичний метод використовувався для ілюстрації досягнень та наочного зображення недоліків в політичному, організаційному, управлінському та правовому регулюванні відповідних відносин, для визначення шляхів удосконалення інформаційно-комунікаційної та організаційної інфраструктури системи МВС України. Соціологічні методи використовувалися для роботи з результатами досліджень громадської думки щодо ефективності, законності діяльності міліції та її іміджу.
Дана робота є міждисциплінарним дослідженням. Відповідно до поставленої мети в дисертації поряд з працями з політології та культурології, іміджелогії, теорії та практики державного управління широко використовуються наукові розробки з філософії, загальної теорії права, галузевих юридичних наук, журналістики, теорії комунікації, соціології, в тому числі соціології масової комунікації та соціології громадської думки, статистики, психології, менеджменту, маркетингу та реклами.
Нормативною та емпіричною базою дисертації стали норми Конституції України та інших законодавчих та підзаконних актів, передусім Законів України, Постанов та Розпоряджень Кабінету Міністрів України, Указів Президента України, правових актів МВС України, а також довідкова література, статистичні матеріали, дані соціологічних досліджень.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що на підставі запропонованої автором концепції формування позитивного іміджу органу державної влади вперше комплексно розглядаються та обгрунтовуються наступні наукові положення та висновки, одержані особисто здобувачем:
- вперше розглянуто процес формування іміджу органу державної виконавчої влади як управлінський цикл, що складається з шести етапів – креативного, аналітико-управлінського, формуючого, констатуючого, аналітико-констатуючого, синтетичного; наголошено на діалектичному зв’язку політичної культури органу державної виконавчої влади та його іміджу; введено поняття об’єкта та суб’єкта побудови іміджу на прикладі системи МВС України; наголошено на багаторівневості суб’єкта;
- обгрунтовано пропозицію вдосконалити управління органу державної виконавчої влади взагалі та системи МВС, зокрема, за допомогою віднайдення нових напрямків поліпшення співпраці з громадськістю та ЗМІ, раціоналізації існуючої структурної побудови відповідних органів та підрозділів системи МВС України; по-новому запропоновано розподілити функціональні ролі працівників, що мають займатися формуванням позитивного іміджу системи МВС та налагоджувати партнерські відносини з громадськістю; описано систему взаємозв’язків суб’єктів у цій сфері;
- запропоновано власну стратегію реформування відомчої преси; розроблено механізм проведення таких інформаційно-представницьких заходів, як брифінг і прес-конференція;
- обгрунтовано підхід, за якого ті підрозділи міліції, що працюють над формуванням публічного іміджу системи МВС, мають бути демілітаризовані; обгрунтовано позицію, згідно з якою не варто створювати додаткові спеціалізації з іміджмейкінгу у відомчих (системи МВС) навчальних закладах, а, натомість, співпрацювати в галузі підготовки відповідних кадрів (замовлення) з цивільними закладами освіти;
- проаналізовано основні засади внутрішньої (корпоративної) культури та ідеології в системі МВС та її вплив на формування внутрішнього (корпоративного) іміджу міліції; вперше запропоновано розглядати побудову корпоративного іміджу органу державної виконавчої влади на рівнях ідеологем, технік і технологій впровадження, на рівні певного управлінського циклу, з виділенням відповідних організаційного та фінансового ресурсів, моніторингу думок та настроїв усередині корпорації, поточному та остаточному контролі за реалізацією внутрішніх (корпоративних) іміджевих програм та контролі за витрачанням фінансового ресурсу;
- обгрунтовано необхідість цілеспрямованої роботи з просування кандидатів від системи МВС до рад усіх рівнів з метою ефективного лобіювання корпоративних інтересів міліції, підвищення її соціальної ролі в суспільстві та формуванні позитивного іміджу цього правоохоронного органу держави.
Провідною думкою проведеного дослідження є теоретичне осмислення та посильна практична допомога в реалізації стратегічного курсу держави на підвищення авторитету органів державної виконавчої влади як таких, що є провідниками політичної культури в суспільстві. В цьому, перш за все, полягає методологічне надбання даної роботи.
Практичне значення одержаних результатів.
Ідеї і висновки дисертації були реалізовані безпосередньо на прикладних рівнях ПР у процесі розробки конкретних ПР-програм, кампаній, заходів в правоохоронній, економічній, політичній, духовній, сферах життя суспільства.
Використані в дисертації підходи, висновки та узагальнення були застосовані науковими та практичними працівниками системи МВС України в процесі розробки іміджевих програм; визначення характеристик моральної поведінки особового складу МВС; формування службового етикету; формування політичної та внутрішньої (корпоративної) культури та ідеології в системі МВС; оптимізації шляхів розв’язання конфліктів у сфері управління; розробки програм морального виховання співробітників системи МВС та організації системи морально-етичної просвіти як на рівні органів державної виконавчої влади в цілому, так і на рівні окремої корпорації.
Основні положення дисертації були використані також для розробки спеціального навчального курсу з теорії та практики побудови (формування) іміджу міліції з метою викладання його в подальшому в відомчих (системи МВС) навчальних закладах (Див. Додатки до дисертації).
Положення та висновки дисертаційного дослідження можуть бути використані і при подальшому вивченні ролі системи МВС України в процесах вітчизняного державотворення, теорії та історії державного управління в Україні, написанні узагальнюючих праць з ПР, а також враховані в процесі вдосконалення системи державного управління в Україні та при здійсненні адміністративної реформи в Україні.
Основні положення дисертації було впроваджено протягом 2000-2005 років у Міністерстві внутрішніх справ України, Державній службі охорони при МВС України, Інституті журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Державній судовій адміністрації України, Головному управлінні внутрішніх справ в Луганській області, Національній академії внутрішніх справ України, про що йдеться у відповідних актах про впровадження в практичну діяльність, поданих у додатках до дисертації.
Особистий внесок здобувача.
Дисертаційне дослідження виконане самостійно. У співавторстві було видано одну статтю (Шаповал В.І., Порфімович О.Л. Наукові методи та практичні підходи до позиціонування структури на ринку послуг (на прикладі Державної служби охорони при МВС України) // Вісник Української Академії державного управління при Президентові України. – 2004. - №1. – С.306-317). Ступінь участі – 50%. Автором було розроблено наукові, співавтором – практичні підходи до позиціонування структури на ринку послуг. У дисертації ідеї та розробки, які належали співавтору, не використовувались.
Апробація результатів дисертації.
Результати дисертаційних досліджень було оприлюднено на наукових конференціях та з’їздах, зокрема: 2-гій Всеукраїнській науково-практичній конференції “Від лідера-особистості до держави-лідера” (Київ, 2003 рік) – тема виступу: “Наукові методи та практичні підходи до позиціонування структури на ринку послуг (на прикладі Державної служби охорони при МВС України) // Збірник доповідей та тез до 2-ї Всеукраїнської науково-практичної конференції “Від лідера - особистості до держави-лідера”. Київ, 2003 рік (у співавторстві з Шаповалом В.І., 50% участі). – С.66-79; науково-теоретичній конференції молодих вчених-управлінців “Актуальні проблеми підго¬товки керівних кадрів МВС України в світлі освітянської реформи” (НАВСУ, 6 квітня 2004 року.); науково-практичній конференції “Забез¬пе¬чення прав людини та громадянина в умовах реформування політичної та правової системи України” (НАВСУ, 12-13 травня 2004 року); круглому столі “Захист особистості від психологічного насильства: психологічний, соціальний та правові аспекти” (НАВСУ, 29 травня 2004 року); науковій конференції “Організація й прове¬дення психопрофілак¬тичної роботи в органах внутрішніх справ України” (Київський юридичний інститут МВС України, 10 жовтня 2003 року); науковій конференції “Концепція розвитку системи правосуддя в контексті судової реформи в Україні” (Академія адвокатури України, 24 лютого 2004 року); міжнародній науково-практичні конференції “Заробітна плата – одна з основних гарантій незалежності судді” (Академія суддів України, 22 лютого 2005 року); міжнародному науково-практичному семінарі «Судова влада та ЗМІ» (Рада Європи, Академія суддів України, 24-25 січня 2006 року).
Публікації.
Основні результати дослідження знайшли відображення в двох індивідуальних монографіях:
1. Імідж органів внутрішніх справ України (Організація. Управління): Монографія. – Б.Церква: ТОВ “Червона Рута-Турс”, 2004. – 288 с.
2. Корпоративний імідж міліції України: Монографія. - Б.Церква: ТОВ “Червона Рута-Турс” , АВРІО, 2005. – 144 с.
Крім того, за темою дисертаційного дослідження було надруковано 21 наукову статтю в фахових виданнях (політичні науки), затверджених ВАК України, а також 16 статей в інших наукових збірках, 2 публікації за результатами наукових конференцій.
Структура роботи.
Відповідно до мети, предмета дослідження дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, поділених на підрозділи та пункти, висновків, переліку використаних джерел (425 джерел), 5 додатків, виділених в окремий том. Загальний обсяг дисертації складає 504 сторінки. Додатки і перелік використаних джерел складають 128 сторінок.

Список літератури

ВИСНОВКИ

Проведене комплексне дисертаційне дослідження охопило кілька напрямків діяльності органів державної виконавчої влади України, зокрема, служб, органів, підрозділів системи МВС України щодо формування позитивного іміджу як в теоретичному, так і в практичному аспектах. Це дало можливість системно виконати всі накреслені завдання, досягти поставленої мети та зробити наступні висновки.
1. Політичний імідж (складова публічного іміджу) є штучно сформованим та керованим інтелектуальним (в тому числі ідеологічним) продуктом з потужною діяльнісною компонентою, котра має на меті формування в суспільній свідомості позитивного ставлення до суб’єкта політики (об’єкта позиціонування) як професійного учасника політичного процесу, схвалення більшістю громадян електорального віку його діяльності та заручення підтримкою з боку домінуючої частини політичної еліти. Поняття “політичний імідж” та “політична культура” тісно пов’язані між собою. Домінуючою складовою політичного іміджу об’єкта позиціонування є його політична культура, так само, як однією з найрепрезентативніших ознак політичної культури об’єкта позиціонування є його бажання формувати власний позитивний імідж (мотиваційна компонента), дії в цьому напрямі (застосування прозорих та чесних ПР- та комунікативних технологій).
2. Політична культура органу державної виконавчої влади – тема мало досліджена в сучасній політологічній науці. Нами пропонуються наступні складові політичної культури органу державної виконавчої влади: 1) політична культура як культура прийняття рішень на різних рівнях; 2) культура сприйняття політичних процесів та участі в них, зокрема, культура вирішення кризових (складних, конфліктних) ситуацій; 3) політична культура функціонерів органу державної виконавчої влади та першої особи – політика, політичного діяча; 4) створення та легітимація певного ідеологічного продукту, підкріплення його діяльнісною компонентою, тим самим визначення параметрів політичної культури в суспільстві; 5) створення певних моделей поведінки для громадян держави, модифікація таких моделей; 6) співпраця з громадськими організаціями та політичними партіями; 7) співпраця з представниками різних релігійних конфесій як форма політичної поведінки; 8) взаємодія із ЗМІ; 9) взаємодія з іншими гілками влади (в тому числі лобіювання власних інтересів); 10) цілеспрямована робота із зверненнями громадян тощо. Досліджено природу, характер, функції окремих елементів політичної культури в контексті специфічних проявів національних особливостей діяльності органу державної виконавчої влади України.
3. Реформування системи МВС України на сьогоднішній день є одним з аспектів втілення державної політики в правоохоронній галузі. Але реформа не має ні алгоритму (покрокового, поетапного плану), ні часових обмежень для здійснення відповідних етапів, ні визначення кола суб’єктів, відповідальних за результати перетворень. Іншими словами, продекларований реформаторський вектор не має під собою ідеологічних, організаційно-управлінських, ресурсних підвалин, котрі повинні міститися в програмному документі - Концепції реформування системи МВС України. Робота над програмним документом МВС України не здійснюється. Без визначення вектору руху та поетапності здійснення кроків з реформування системи МВС, ініціювання внесення змін та доповнень до Закону України “Про міліцію” та прийняття низки інших законів (зокрема, “Про органи внутрішніх справ України”) міліція й надалі перебуватиме під шквалом звинувачень у неефективності, невисокому рівні забезпечення законності під час здійснення своєї діяльності. Відтак страждатиме її імідж – бачення споживачами “міліцейських послуг” її соціальної ролі в суспільстві.
Запропоновано план дій (концепцію, програму), котра має чітко окреслити кінцевий результат, стандарти та строки досягнення результату, схваленого самим суспільством. І тільки розбіжності з прогнозованим результатом, а також факти порушення законності під час здійснення співробітниками міліції покладених на них обов’язків мають спричинювати зміни в суспільній свідомості щодо діяльності міліції в негативний бік.
Концепція реформування системи МВС України має бути політичним, ідеологічним, управлінським документом, що стане складовою Концепції політичної реформи держави. Разом з тим програмний документ правоохоронного відомства повинен бути самодостатнім і містити стратегічні напрямки, в руслі яких прийматимуться рішення, за які в подальшому, згідно Концепції адміністративної реформи України, нестиме відповідальність політик, котрий очолює ввірений йому орган державної влади.
4. Обгрунтовано створення Концепції інформаційної політики МВС України, котра слугуватиме магістральним документом для регулювання процесів взаємодії засобів масової інформації та органів і підрозділів внутрішніх справ. Метою створення Концепції інформаційної політики МВС України є: 1) вироблення єдиних підходів під час організації та здійснення взаємодії із засобами масової інформації (комунікації), а також регламентації та вдосконалення роботи з інформаційними ресурсами; 2) підготовка пропозицій нормативно-правового, методичного, наукового та організаційного характеру, спрямованих на вдосконалення та підвищення ефективності інформаційної політики, що проводиться МВС України; 3) всебічне висвітлення діяльності органів і підрозділів внутрішніх справ у ЗМІ.
5. Обгрунтовано слушність концептуального підходу до побудови іміджу органу державної виконавчої влади (на прикладі системи МВС України), доведено надзвичайну роль для формування іміджу вивчення громадської думки щодо діяльності міліції, наголошено на необхідності поглиблення партнерських відносин між міліцією і населенням та організації дієвого громадського контролю за діяльністю правоохоронних органів держави.
6. Визначено категоріальний апарат проблеми формування позитивного іміджу органу державної виконавчої влади. Зазначено, що ПР є сукупністю технологій і комплексом технік, об’єднаних в певний управлінський цикл, за допомогою яких здійснюється планомірна діяльність з позиціонування об’єкта в соціумі; кінцевою метою такого позиціонування є формування позитивного іміджу об’єкта, підняття його авторитету та встановлення статусу престижності для більшості контактів з таким об’єктом.
7. Акцентовано увагу на тому, що в контекст взаємодії громадської думки та влади включено велику кількість соціальних суб'єктів. ЗМІ виступають у ролі не лише посередника, а саме регулятора відносин між громадянами і державними, політичними, соціальними інститутами суспільства. На поведінку людей та діяльність організацій величезний вплив має громадська думка. Отримані дані опитувань дозволяють простежити окремі тенденції, що відображають взаємозв’язок органу державної виконавчої з соціумом.
8. Визначено, що ЗМІ належить найголовніша роль у поширенні правової інформації. Жодне інше джерело інформації про право не здатне суперничати за популярністю із ЗМІ. Думка, висловлена у ЗМІ про недостатню ефективність роботи правоохоронних органів, викликає сумнів у надійності правового захисту особистих і суспільних інтересів від злочинних посягань. Змалювання образу незахищеного представника охорони правопорядку викликає песимізм в одних і стимулює до протиправної поведінки інших. Одночасно обгрунтовано, що повністю “відкритою” система МВС України бути не може. Це може негативно позначитися на виконанні нею магістральних конституційних функцій. Демократичний контроль може перетворитися на мету руху. Натомість, контроль є засобом, мета — це безпека: громадська, особиста, господарюючих структур тощо.
9. Подальший розвиток отримало судження про те, що індивідуальна та загальна профілактика злочинності зменшить в майбутньому витрати на саму боротьбу зі злочинністю. Залучення населення до охорони громадського порядку та профілактики правопорушень в Україні має стати одним з пріоритетних шляхів протидії злочинності, зменшення масштабів її розповсюдження, покращання криміногенної обстановки. Наголошено на тому, що ідеологія партнерства населення з міліцією не є масовою; заходи щодо поліпшення співпраці поки що не принесли відчутних результатів; кількісні зміни досі не трансформувались в якісні; дію Програми розвитку партнерських відносин між міліцією і населенням на 2000-2005 роки слід пролонгувати. Разом з тим не можна передавати громадськості магістральні функції міліції. Партнерство повинно мати свої межі, як законодавчо закріплені, так і такі, що відповідають здоровому глузду. Партнерство не повинно бути лазівкою для прикриття правопорушень, не повинно воно бути і компенсаторним елементом за умов відсутності законності чи низької ефективності діяльності міліції.
10. Вперше в теорії ПР розглянуто процес формування іміджу як управлінський цикл. Доведено та обгрунтовано, що організаційно-управлінські процеси побудови іміджу органу державної виконавчої влади та першої особи, яка його очолює, складаються з шести етапів (управлінський цикл): креативний, аналітико-управлінський, формуючий, констатуючий, аналітико-констатуючий та синтетичний. Процес побудови іміджу відбувається постійно. Концепція позиціонування, розроблена на певний термін, повинна плавно переходити в концепцію позиціонування, розроблену на наступний термін (пролонгуватися). Ця діяльність має бути безперервною; змінюються лише бюджетні ліміти, організаційні кадрові ресурси, матеріально-технічна база та умови (соціальні, політичні).
11. Вперше запроваджено поняття об’єкта та суб’єкта управління побудови іміджу системи МВС України. Об’єктом управління іміджем є громадська думка про діяльність української міліції, її роль у процесах державного управління в цілому. Суб’єкт (багаторівневий, складний) управління не може безпосередньо впливати на формування громадської думки.
12. Запропоновано стратегію реформування відомчої преси системи МВС України, наголошено на необхідності створення принципово нової газети, що потребує наукового підходу та врахування сукупної дії різноманітних факторів – соціальних, економічних, організаційних, навіть політичних, а також прогнозованих умов функціонування видання в майбутньому. Розроблено моделі організаційно-правових засад діяльності системи МВС України щодо розвитку відомчих інформаційних ресурсів та вдосконалення інформаційно-комунікативної інфраструктури. Значну увагу приділено закономірностям інноваційного процесу і його специфіці, цілеспрямованим змінам в підходах до позиціонування органів державної виконавчої влади та функціонування МВС України як системи. Запропоновано розмежовувати за смисловим наповненням проведення представницьких ПР-заходів – брифінгів і прес-конференцій, визначено спільне й відмінне в організаційних засадах цих заходів.
13. Розроблено комплексні організаційно-правові заходи щодо інформаційної підтримки підготовки та прийняття управлінських рішень, кадрового забезпечення інформаційної діяльності органу державної виконавчої влади; обгрунтовано, що внутрішній (корпоративний) та зовнішній (публічний) аспекти іміджу перебувають у постійному зв’язку, в процесі взаємодоповнення, їхня побудова потребує комплексних підходів.
14. Запропоновано концепцію демілітаризації підрозділів органів внутрішніх справ, що працюють над формуванням публічного іміджу міліції. Запропоновано не спрямовувати відомчі навчальні заклади системи МВС на підготовку відповідних спеціалістів, а налагоджувати співпрацю щодо підготовки необхідних системі МВС кадрів з цивільними навчальними закладами. Натомість, пропонується запровадити викладання в відомчих (системи МВС) навчальних закладах нового спецкурсу “Імідж міліції України”, що допоможе працівникам системи МВС України більш ефективно, з використанням новітніх підходів здійснювати управління, спрямовувати діяльність цивільних співробітників служб та підрозділів, до функціональних обов’язків яких входить формування позитивного іміджу системи МВС.
15. Досліджено закономірності ідеологічного сприйняття й світорозуміння окремої людини (на прикладі члена корпорації) та масового суспільства. Проаналізовано стан проблеми формування внутрішньої (корпоративної) ідеології та побудови корпоративного іміджу системи МВС України. Аналіз дав можливість дійти висновку, що ідеологія – це необхідна складова для будь-якого позиціонування (структури, товару, послуги), складова філософського продукту, на підставі якої виробляються комплексні програми (концепції) позиціонування, пристосовуються і коригуються універсальні матриці позиціонування, розробляються індивідуальні механізми впровадження - технології і техніки. В системі МВС України слушно розпочати процеси ревіталізації (модифікація старих механізмів) та інтеграції (запозичення кращих новозапроваджень в корпораціях на кшталт системи МВС, в тому числі зарубіжних) ідеологічних процесів. Ці процеси тісно пов’язані з побудовою іміджу системи МВС, оскільки кожна корпорація формує свою ідеологію.
16. Запропоновано аналіз трансформаційних процесів культурно-політичного та ідеологічного розвитку на міжнародному (близьке зарубіжжя) та внутрішньополітичному рівнях існування держави, а також в умовах державотворчих зрушень. Вперше піднято тему та обгрунтовано, що відмова від розробок на державному рівні основних засад суспільної ідеології може призвести до узурпування ідеологічної сфери однією з політичних сил (внутрішня ідеологічна експансія); насичення ідеологічної сфери чужими (з боку інших держав) для українського соціуму ідеологемами – насадження неприйнятного способу життя, культурних традицій тощо (зовнішня ідеологічна експансія); зіткнення протиборчих ідеологій, паралельне існування різновекторних ідеологем, що здатне спричинити підвищення рівня конфліктогенності соціуму (ідеологічний хаос). Кожен з перерахованих варіантів є руйнівним для системи МВС України, як і інших силових структур, котрі мають власну внутрішню (корпоративну) ідеологію. Без чітко визначених ідеологічних орієнтирів на державному рівні корпоративна ідеологія ще деякий час зможе існувати автономно, однак, будучи підсистемою, не підживлюючись ззовні, вона опиниться у вакуумі на рівні ідеологем, зазнає занепаду. Ідеологічна сфера – це сфера національної безпеки держави.
17. Вперше в теорії ПР запропоновано розглядати побудову внутрішнього (корпоративного) іміджу органу державної виконавчої влади на рівнях ідеологем; технік і технологій впровадження (механізми, їх організаційно-правове закріплення); концептуальному рівні, що уособлює собою певний управлінський цикл, котрий грунтується на розробці та легітимації механізмів впровадження внутрішньої (корпоративної) ідеології та формування внутрішнього (корпоративного) іміджу органу державної виконавчої влади; виділенні організаційного та фінансового ресурсу для втілення в життя програм з підвищення внутрішнього (корпоративного) іміджу та створення ідеологічного продукту на рівні корпорації; моніторингу думок та настроїв всередині корпорації, обранні джерел ідеологічного впливу, коригуванні програм з підвищення внутрішнього іміджу, затвердженні та зміні планів ПР-заходів; поточному та остаточному контролі, пролонгації дії тих механізмів, що пройшли успішну апробацію та були перевірені на слушність.
18. Розглянуто спеціалізовану технологію ПР – лобіювання, метою якої є також побудова позитивного іміджу та формування сприятливої громадської думки. Аналіз організаційно-правових засад лобістської діяльності органу державної виконавчої влади дав можливість дійти висновків, що у зв’язку з тим що на державному рівні явище лобізму не знайшло відображення в актах законодавства, назріла необхідність відомчого регулювання цього процесу. Таким шляхом пішло МВС України, розпочавши планомірну реалізацію завдання постійного узгодження політичних і соціально-економічних рішень з представниками іншої гілки влади – законодавчої. Обгрунтовано на нових засадах необхідність поглиблення співпраці з усіма депутатськими фракціями (групами) та позафракційними народними депутатами, дотримуючись принципів відкритості, прозорості й рівності народних обранців; налагодження конструктивного діалогу з усіма політичними партіями, представленими в парламенті, що сприятиме створенню клімату взаємної довіри і солідарної відповідальності між законодавчою та виконавчою гілками влади. Наголошено на слушності впровадження в дію не лише інтеграційних механізмів, а й реалізації всіх можливих ПР-технологій, що розроблені та апробовані в межах лобістської діяльності.
19. На нових методологічних засадах визначена стратегія забезпечення дієвого “міліцейського” лобі в радах усіх рівнів, що має відіграти позитивну роль щодо прийняття тих чи інших законопроектів, які стосуються оптимізації роботи системи МВС України. Втрата позицій у галузі формування національного правового поля призводить до унеможливлення продуктивної роботи з боку підрозділів та служб МВС України у сфері надання специфічних послуг населенню, а також до суттєвої втрати іміджевих показників. Такі втрати відбуваються в два етапи: 1) на етапі неприйняття лобійованого МВС України законопроекту; 2) на етапі діяльності за відсутності бажаного правового регулювання, коли за об’єктивних умов немає можливості здійснювати обов’язкові функції належним чином.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Філософія політики: Короткий енциклопедичний словник / НАН України ; Академія педагогічних наук України ; Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка / Л.В. Губерський (ред.), В.П. Андрущенко (авт.-упоряд.). — К. : Знання України, 2002. — 669 с.
2. Головченко В.І. Ідейне становлення української соціал- демократії та еволюція її поглядів на шляхи і перспективи визвольної боротьби (кінець XIX - початок XX ст.): Дис... д-ра політ. наук: 23.00.01 / НАН України; Інститут національних відносин і політології — К., 1997. — 383л.
3. Гриценко О. Шлях до демократії – через політичну культуру (проблеми формування її в процесах трансформації українського суспільства) // Трибуна. – 2003. – №3-4. – С. 38-40.
4. Дмитренко М.А. Формування політичної культури особистості в умовах трансформації суспільства (політологічний аналіз): Автореф. дис... канд. політ. наук: 23.00.03 / Національний педагогічний ун-т ім. М.П.Драгоманова — К., 2005. — 20 с.
5. Кирилюк Ф.М. Історія політології: Підруч. для вищ. навч. закл.. — К. : Знання України, 2002. — 534с.
6. Курас І. Ф., Рудич Ф. М., Балабан Р. В., Клинченко О. В., Кононенко Н. В. Політична система сучасної України: особливості становлення, тенденції розвитку. — К. : Парламентське вид-во, 1998. — 350 с.
7. Національна інтеграція в полікультурному суспільстві: український досвід 1991-2000 років: Зб. / НАН України; Інститут політичних і етнонаціональних досліджень / І.Ф.Курас (відп.ред.), О.М. Майборода (відп.ред.). — К., 2002. — 374 с.
8. Проблеми соборності України в ХХ столітті / НАН України; Інститут національних відносин і політології / І.Ф. Курас (ред.). — К., 1994. — 230 с.
9. Макаренко Є.А. Європейська інформаційна політика / Л.В. Губерський (наук.ред.), Г.Г. Почепцов (наук.ред.). — К. : НВЦ "Наша культура і наука", 2000. — 368с.
10. Сучасна українська політика: Політики і політологи про неї / Інститут політичних і етнонаціональних досліджень НАН України ; Інститут соціології НАН України; Міжнародний фонд "Відродження" / М.І. Михальченко (ред.), Ф.М. Рудич (ред.). — К. : Видавництво Українсько-фінського ін-ту менеджменту і бізнесу, 1999. — 324 с.
11. Політологія посткомунізму: Політичний аналіз посткомуністичних суспільств / В.Полохало (ред.). — К. : Політична думка, 1995. — 363 с.
12. Рябов С. Г. Державна влада: проблеми авторитету й легітимності: Монографія / Національний ін-т стратегічних досліджень. — К., 1996. — 117 с. — (Стратегія політики і політичний аналіз; Вип.1).
13. Шкляр В.І. Інтеграційні процеси у мас-медіа й етнополітичні проблеми // Національна ідея та національна своєрідність у засобах масової інформації. Асиміляція чи інтеграція в багатонаціональні суспільства Центрально-Східної Європи. Історичний досвід та сучасні аспекти: Тези міжнар.”круглого столу”, Київ.ю 20-22 грудня 1996 року. – К.: Дослід.центр іст.укр.преси; Міжнар.фонд “Відродження”, 1997. – с.7-9.
14. Шкляр В.І. ЗМІ і національна самоідентичність // Наукові записки, КНУ, т.7, 2004. – с.50-52.
15. Сипко О. С. Політична свідомість і політична культура сучасної України: регіональні особливості в контексті проблеми формування української політичної нації // Вісник ХНУ ім. В. Н. Каразіна „Питання політології”. – 2001. – №518.
16. Дмитренко М. Особливості сучасної української політичної культури: проблема визначення // Політичний менеджмент. - 2005. - № 5 (14). - C.134-138.
17. Бебик В.М. Основи теоретичної та практичної політології: Підручник / Межрегіональна академія управління персоналом. — К., 1994. — 121 с.
18. Бебик В.М. Політичний маркетинг і менеджмент у демократичному суспільстві: Дис... д- ра політ. наук: 23.00.02 / НАН України; Інститут держави і права ім. В.М.Корецького — К., 1996. — 380 с.
19. Бебик В.М. Державно-політична еліта України: проблеми і перспективи самоорганізації // Командор. – 1997. - №3-4. – С.2-5.
20. Бебик В.М. Політичний маркетинг і менеджмент. – К.: МАУП, 2000. – 384 с.
21. Гаєвський Б.А., Ребкало В.А., Туленков М.В. Політичне управління: Навч.посіб. / Українська академія держ. управління при Президентові України. — К. : Видавництво УАДУ, 2001. — 160 с. — Бібліогр.: С.151-156.
22. Гаєвський Б.А., Ребкало В.А. Культура державного управління: організаційний аспект / Українська академія державного управління при Президентові України. — К. : Вид-во УАДУ, 1998. — 144 с.
23. Горбатенко В.П. Модернізація українського суспільства у контексті сучасних цивілізаційних процесів: Дис... д-ра політ. наук: 23.00.02 / НАН України; Інститут держави і права ім. В.М.Корецького — К., 1999. — 379 с.
24. Кремень В.Г., Табачник Д.В., Ткаченко В.М. Україна: проблеми самоорганізації: [В 2 т.] — К. : Промінь, 2003. Т. 1 : Критика історичного досвіду. — 384 с.
25. Кресіна І.О., Перегуда Є.В. Парламентські вибори в Україні: правові і політичні проблеми / Інститут держави і права ім. В.М.Корецького НАН України. — К. : Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, 2003. — 366 с.
26. Кресіна І.О.. Українська національна свідомість і сучасні політичні процеси: Етнополітологічний аналіз. — К. : Вища школа, 1998. — 391 с.
27. Кресіна І.О. Українська національна свідомість у контексті сучасних політичних процесів: Дис... д-ра політ. наук: 23.00.05 / НАН України; Інститут держави і права ім. В.М.Корецького — К., 1999. — 451 с.
28. Лісовий В.С. Культура- ідеологія- політика. — К. : Вид-во ім. Олени Теліги, 1997. — 352 с.
29. Михальченко М.І., Журавський В.С., Танчер В.В. Соціально- політична трансформація України: реальність, міфологеми, проблеми вибору. — К. : Логос, 1997. — 178 с.
30. Нагорна Л.П. Політична культура українського народу: історична ретроспектива і сучасні реалії / Інститут політичних і етнонаціональних досліджень НАН України. — К. : Стилос, 1998. — 278 с.
31. Нагорна Л.П. Національна ідентичність в Україні / НАН України; Інститут політичних і етнонаціональних досліджень. — К. : ІПіЕНД, 2002. — 271 с.
32. Остапенко М.А. Політична культура сучасної студентської молоді в Україні (на прикладі вузів м. Києва): Дис... канд. політ. наук: 23.00.03 / Національний педагогічний ун-т ім. М.П.Драгоманова — К., 2000. — 207 с.
33. Попович М.В., Єрмоленко А.М., Фадєєв В.Б., Носова Г.Ю., Попов Б.В. Національна ідея і соціальні трансформації в Україні. — К. : Український Центр духовної культури, 2005. — 328 с.
34. Потульницький В.А. Нариси з української політології (1819-1991): Навч.посібник для студентів вищих навч.закладів. — К. : Либідь, 1994. — 319 с.
35. Ребкало В.А., Валевський О.Л., Кальниш Ю.Г. Політична аналітика та прогнозування: Навч. посібник / Українська Академія держ. управління при Президентові України. — К. : Видавництво УАДУ, 2002. — 60 с.
36. Ребкало В.А., Бебик В.М., Пойченко А.М. Практична політологія: Навч. посіб. / Українська Академія державного управління при Президентові України. — К., 1998. — 139 с.
37. Римаренко Ю. Національний розвій України: проблеми і перспективи. — К. : Юрінком, 1995. — 272 с.
38. Рудич Ф. М., Безверхий В. Б., Кириченко М. Г., Кобринська А. М., Макаров А. М. Політичні структури та процеси в сучасній Україні: Політологічний аналіз / НАН України; Інститут національних відносин і політології. — К. : Наук. думка, 1995. — 266 с.
39. Тихомирова Євгенія Борисівна. Рольова участь паблік рилейшнз у процесах політичної глобалізації: Автореф. дис... д-ра політ. наук: 23.00.03 / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка — К., 2005. — 28с.
40. Тихомирова Євгенія Борисівна. PR-формування відкритого суспільства. — К. : Науково-видавничий центр "Наша культура і наука", 2003. — 198с.
41. Ходаківський М.Д. Суспільство в контексті культури (етнополітологічний аналіз): Дис... канд. політ. наук: 23.00.05 / НАН України; Інститут держави і права ім. В.М.Корецького — К., 1998. — 184 с.
42. Шевченко В.О., Іващенко М.М. Концепція національних інтересів України / О.П. Стремоухов (ред.). — К. : Слов'янський світ, 1996. — 64 с.
43. Щокін Г.В. За кого ж голосувати?: Спроба відвертої відповіді / Всеукраїнське громадсько-патріотичне об'днання "Український вибір"; Міжрегіональна академія управління персоналом. — К., 2004. — 68 с.
44. Пивоваров Ю.С. Политическая культура. Методологический очерк. М., 1996.
45. Головатий М.Ф.Мистецтво політичної діяльності: Навч.посіб. – К.: МАУП, 2002. – 176 с.: іл.. – Бібліогр.: С.164-174.
46. Політична іміджелогія: Метод.рек. до дисципліни\ Уклад. М.М.Лагунова. – К.: Вид-во НАДУ, 2004. – 104 с.
47. Политическая культура и политическое сознание. Учебное пособие по политологии/ Воронеж ун-т. Сост. Н.П.Поливаева. Воронеж, 1999. – 60 с.
48. Баталов Э. Советская политическая культура (к исследованию распадающейся парадигмы)// Общественные науки и современность. – 1994. - №6.
49. Королько В.Г. Основы паблик рилейшнз. М., «Рефл-бук», К.: «Ваклер» - 2000. - 528 с.
50. Карцева Е. Три лица имиджа, или кое-что об искусстве внушения // Иностранная литература. – 1971. - №9.
51. Ramiex F., Rolot C. Choisir un president. - Paris, 1988.
52. Грінберг Т. Політичний портрет в системі реклами // Вестник Московского университета. Серія 10. Журналистика. – 1994. - №2. – С.28-37.
53. Волкова В.В. Образ в информационной рекламе // Вестник Московского университета. Серія 10. Журналистика. – 1994. - №2. – С.38-43.
54. Кувакін С. Організаційні форми управління органами внутрішніх справ: загальнотеоретичний аспект: Автореф. дис... канд. юрид. наук / Національний університет внутрішніх справ. - Харків, 2001. – 17 с.
55. Концепція адміністративної реформи в Україні: Затверджено Указом Президента України Про заходи щодо впровадження Концепції адміністративної реформи в Україні №810 від 22 липня 1998 року // Офіційний вісник України. – 1999. - №7. – 60 с.
56. Голосніченко І., Сущенко В. Адміністративна діяльність органів внутрішніх справ та проблеми її правового регулювання// Удосконалення правового регулювання адміністративної діяльності ОВС. – К., 1995. – С.5-10.
57. Авер'янов В. Б., Горбунова Л. М., Комаров В. В., Ємельянова І. І., Сібільов Д. М. Науково-практичний коментар до законів України "Про державну виконавчу службу", "Про виконавче провадження" / О.В. Лавринович (відп.ред.). — К. : Юрінком Інтер, 2005. — 320 с.
58. Авер'янов В. Б., Андрійко О. Ф., Дубенко С. Д., Нагребельний В. П., Нижник Н. Р. Теоретичні засади вирішення проблем державного управління в Україні: Наук. доповідь / НАН України; Інститут держави і права ім. В.М.Корецького. Відділ державно- правових проблем управління / Ю.С. Шемшученко (під заг.ред.), В.Б. Авер'янов (під заг.ред.). — К., 1995. — 23 с.
59. Авер'янов В.Б. Органи виконавчої влади в Україні / НАН України; Інститут держави і права ім. В.М.Корецького. — К. : Ін Юре, 1997. — 48 с.
60. Авер’янов В.Б. Організація і діяльність апарату державного управління в контексті адміністративної реформи/ Держ.управління: теорія і пракитмка//За загальн.ред. В.Б.Авер’янова: - К.: ЮркомІнтер., 1998. – 432 с.
61. Атаманчук Г.В. Теория государственного управления: Курс лекций. — М. : Юридическая литература, 1997. — 400 с.
62. Грінівецька Н.М. Державна служба як соціальний інститут: проблеми концептуального аналізу / Українська академія держ. управління при Президентові України. — К. : ТОВ "ФАДА, ЛТД", 1999. — 31 с.
63. Грінівецька Н.М. Проблема формування сучасного типу державного службовця в Україні: Автореф. дис... канд. наук з держ. упр. : 25.00.01 / Українська академія держ. управління при Президентові України. — К., 1998. — 18 с.
64. Князев В.Н. Человек и технология (социально-философский аспект). – К.: Изд-во «Лыбидь», 1990. – 175 с.
65. Князєв В.М. Соціальна технологія та управління політичними процесами в Україні. – К.: Нац.ін-т стратегічних досліджень, 1996. – 32 с.
66. Сучасні проблеми державного управління: дослідження, технології, методики / Українська академія державного управління при Президентові України / В.М. Князєв (ред.). — К. : Вид-во УАДУ, 1999. — 203 с.
67. Луговий В.І. Десять років становлення (досвід досліджень, розробок і впроваджень у сфері державного управління) / Національна академія держ. управління при Президентові України. — К. : Видавництво НАДУ, 2005. — 356 с.
68. Надолішній П.І. Етнонаціональний аспект адміністративної реформи в Україні (теоретико- методологічний аналіз): Дис... д-ра наук з держ. управління: 25.00.01 / Українська академія держ. управління при Президентові України. — К., 1999. — 444 с.
69. Надолішній П.І. Етнонаціональний фактор адміністративної реформи в Україні: проблеми теорії, методології, практики / Українська академія держ. управління при Президентові України. Одеський філіал. — К. : Вид-во УАДУ, 1998. — 262 с.
70. Оболенський О.Ю. Державна служба: Навч. посібник / Київський національний економічний ун-т. — К. : КНЕУ, 2003. — 344 с.
71. Нижник Н. Р., Дубенко С. Д., Плахотнюк Н. Г., Бурч Я. М., Кривенко Л. Т. Органи державної влади в Україні: структура, функції і тенденції розвитку: Навч. посібник / Київський регіональний центр Академії правових наук України ; Кафедра держ. управління і менеджменту Української академії держ. управління при Президентові України ; Кафедра держ. управління Івано- Франківського національного технічного ун-ту нафти і газу / Н.Р. Нижник (заг.ред.). — К. : ЗАТ "НІЧЛАВА", 2003. — 284 с.
72. Нижник Н.Р., Машков О.А. Системний підхід в організації державного управління: Навч. посіб. / Українська академія держ. управління при Президентові України. — К. : Вид-во УАДУ, 1998. — 159 с.
73. Нижник Н., Машков О., Мосов С. Системний підхід до керівництва організацією: функція планування // Вісник УАДУ. – 1997. - №3-4. – С.23-25.
74. Яцуба В.Г.. Кадрове забезпечення державного управління (організаційно-правовий аспект): Дис... канд. наук з держ. управління: 25.00.01 / Українська академія держ. управління при Президентові України. — К., 1999. — 210 с.
75. Коркунов Н. Русское государственное право. Т.1. – СПб. – 1908.
76. Советский энциклопедический словарь. М., 1980.
77. Шаповалов А. Кому работать в милиции? // Преступность в Украине. – К., 1994.
78. Мельник П.В., Гумин А.М., Терещенко Л.В. Взаимодействие органов милиции и населения как криминологическая проблема: Монография. – Киев-Львов, 1999. – 217 с.
79. Философский энциклопедический словарь. – М., 1997. – С.10.
80. Бражников С. Профессиональная этика милицейской службы. – К., 1979.
81. Формирование профессиональной чести и служебного достоинства у сотрудников органов внутренних дел// Милицейская этика и проблемы нравственного воспитания сотрудников органов внутренних дел. – К., 1991.
82. Гегель. Философия права. – М.-Л., 1934. – Т.7.
83. Викентьев И. Приемы рекламы и Public Relations. – СПб.: ТОО «ТРИЗ-ШАНС», Изд.дом «Бизнес-пресса», 1998. – 238 с.
84. Bernays Edward. CrystallizingPublic Opinion. N.Y., 1961. – P.61.
85. Grunig James E. and Repper Fred C. Strategic Management, Publics and Issues // Exellence in Public Relations and Communication Management / Ed. By James E.Grunig. – N.J., 1992. – P.135-139.
86. Cutlip S.C. Effective public relations. – New Jersey.: Enqlewood Cliffs, 1994. – P.5.
87. Скотт М. Катлип, Аллен Х. Сентер, Глен М.Брум. Паблик рилейшнз: теория и практика: Перс. с англ.: Уч.пос. 8-е изд. – М.: Вильямс, 2000. – 624 с.
88. Дороти Доти. Паблисити и ПР. – М.: Филинь, 1996. – 288 с.
89. Кортленд Л. Бове, Уильям Ф. Аренс. Современная реклама: пер.с англ. – Тольятти.: «Издательский дом Довгань», 1995. – 704 с.
90. Сэндидж Ч., Фрайбургер В., Ротцол К. Реклама: Теория и практика. Пер. с англ. // Общ. ред. и вступ. ст. Е.М.Пеньковой. – М.: Прогресс, 1989. – 628 с.
91. Уэллс У., Бэрнет Дж., Мериарти с. Реклама: принципы и практика. – СПб.: ЗАО «Изд.Питер», 1999. – 736 с.
92. Котлер Ф. Основы маркетинга // Приложение к журналу «Новости рекламы». – 1992. – 272 с.
93. Котлер Ф. Продвижение товаров: реклама, стимулирование сбыта и пропаганды // Основы маркетинга. – СПб.: Питер, 1994. – С.471-508.
94. McCarty E.J., Perrault W.D. Essentialsof Marketing Global-managerial Approach. – Burr Ridge, Illinois.: Irwin, 1994. – P.294.
95. Королько В.Г. Феномены политической рекламы: плюсы и минусы // Эффективная реклама. – 1998. – Ноябрь. – С.46-48.
96. Музыкант В.Л. Реклама: международный опыт и российские традиции. – М.: право и закон. – 1996. – 220 с.
97. Блажнов Е.А. Паблик рилейшнз. – М.: Маркетинг, 1994. – 152 с.
98. Алешина И. Корпоративний имидж// Маркетинг. – 1998. - №1. – С.50-53.
99. Алешина И. Паблик рилейшнз для менеджеров и маркетеров. – М.: Гном-пресс, 1997. – 256 с.
100. Моисеев В.А. Паблик рилейшнз. Теория и практика. – К.: ВИРА-Р, 1998. – 376 с.
101. Ромат Е.В. Реклама в системе маркетинга: Учебное пособие. – Харьков.: «Студцентр», 1995. – 229 с.
102. Ромат Е.В. Реклама и теория коммуникаций // Маркетинг и реклама. – 1999. - №3. – С.32-42.
103. Ромат Е.В. реклама: Учебник для студентов по специальности «Маркетинг», 3-е изд., перераб. и доп. – Киев, Харьков.: НВФ «Студцентр», 1999. – 480 с.
104. Викентьев И. Приемы рекламы: Методика для рекламодателей и рекламистов, 14 практических советов и 200 примеров. – Новосибирск.: ЦЭРИС, 1993. – 144 с.
105. Викентьев И. Приемы рекламы и public relations. – СПб.: ТОО «ТРИЗ-ШАНС», Изд.дом «Бизнес-пресса», 1998. – 238 с.
106. Викентьев И. Несколько гипотез о миссии формы // Эфективная реклама. – 1998. – С.15-16.
107. Конецкая В.П. Социология коммуникации. – М.: Прогресс, 1997. – 304 с.
108. Шкляр В.І., Чічановський А.А. Інформаційний потенціал національної системи ЗМІ // Засоби масової інформації і становлення національної армії України: Зб.наук.праць. – К., 1994. – с.24-27.
109. Синяева И.М. Паблик рилейшнз в коммерческой деятельности: Учебник // Под редакцией проф.Г.А.Васильева. – М.: ЮНИТИЮ, 1998. – 287 с.
110. Фінклер Ю. Мас-медіа та влада: технологія взаємин. – Львів: Аз-Арт, 2003. – 212 с.
111. Яковлев И.П. Паблик рилейшнз в организациях. – СПб.: Питер, 1995. – 198 с.
112. Яновский А. Влияни на потребителей с помощью непрямой рекламы // Маркетинг. – 1998. - №6. – С.50-60.
113. Бугрим В. Ментальность и реклама // Рекламист. – 1998. - №8. – С.6-11.
114. Почепцов Г.Г. Паблік рілейшнз: Навч. Посібник. К.: Знання, 2000. – 506 с.
115. Почепцов Г.Г. Коммуникативные технологии двадцатого века. – М.: «Рефлбук», К.: «Вакслер», 1999. – 352 с.
116. Почепцов Г.Г. Имиджелогия: теория и практика. – К.: Изд. СП «АРСФ-Украина», 1998. – 390 с.
117. Почепцов Г.Г. Имидж-мейкер. Паблик лилейшнз для политиков и бизнесменов. – К.: РА Губерникова, 1995. – 236 с.
118. Почепцов Г.Г. Паблик рилейшнз. – К.: Киевский университет имени Т.Шевченко, 1996. – 200 с.
119. Почепцов Г.Г. Теория коммуникации. – К.: Союз рекламистов Украины, 1996. – 176 с.
120. Фаер С. Приемы и тактика предвыборной борьбы. – СПб.: «Стольный град», 1998. – 136 с.
121. Феофанов С. Особенности российской политической рекламы // Реклама. – 1999. - №2. –С.3-7.
122. Годованець В.Ф. Деятельность Коммунистической партии Украины по вовлечению общественности в охрану общественного порядка (1976-1986 г.): Дис…канд.ист.наук: К., 1990. – 191 с.
123. Серьогін В.Д. Конституційний принцип гласності у діяльності органів державної влади. Автореф… Дис.канд.юрид.наук: Нац.юрид.академія України ім.Я.Мудрого. – Х., 1999. – 20 с.
124. Малиновський В.Я. Державне управління: Навч.посіб. – Луцьк: Ред.-вид. «Вежа», 2000. – 558 с.
125. Малиновський В.Я. Функція прийняття управлінських рішень // Вісник УАДУ. – 1999. - №3. – С.42-50.
126. Мельникова К.Т., Рязанова С.Є. «Паблік рілейшнз» як функція управління в органах державної влади // Актуальні проблеми державного управління. – Харків., 1998. – 42 с.

127. Руіс Мендісабаль Л.М. Зв’язки з громадськістю як комунікативний аспект державного управління: Дис. ...канд.наук з держ.управління: 25.00.01. – К., 2001. – 189 с.
128. Малиновський В.Я. Державне управління: Навч.посіб. – Луцьк.: Ред.-вид. “Вежа”, 2000. – 558 с.
129. Шевченко О.В. Паблік рілейшнз як чинник політичної культури у сфері міжнародних відносин: Автореф. дис... канд. політ. наук: 23.00.03/ Київський національний університет імені Тараса Шевченка. – Київ, 2003. – 17 с.
130. Бунецький Л.Л. Демократична концепція соціально-політичної активності (теоретико-методологічний аналіз): Автореф. дис... канд. політ. наук: 23.00.02/ Льві