ІНСТИТУЦІОНАЛЬНИЙ РОЗВИТОК ФРАНЦУЗЬКОГО ДРАМАТИЧНОГО ТЕАТРУ ХХ століття ЯК ПРОБЛЕМА КУЛЬТУРНОЇ ПОЛІТИКИ

Короткий опис

НАЦІОНАЛЬНА МУЗИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ
імені П.І.ЧАЙКОВСЬКОГО

На правах рукопису

УДК 792.2 (546.37)+008

КОРНІЄНКО Владислав Вікторович

ІНСТИТУЦІОНАЛЬНИЙ РОЗВИТОК
ФРАНЦУЗЬКОГО ДРАМАТИЧНОГО ТЕАТРУ ХХ століття
ЯК ПРОБЛЕМА КУЛЬТУРНОЇ ПОЛІТИКИ

17.00.01 Теорія та історія культури

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата
мистецтвознавства

Науковий керівник
доктор мистецтвознавства,
професор Ю.О.Станішевський

КИЇВ 2006

ЗМІСТ

ВСТУП ............................................................................................................... 3

РОЗДІЛ І
ФУНКЦІЇ ДЕРЖАВНОЇ КУЛЬТУРНОЇ ПОЛІТИКИ
У ТЕАТРАЛЬНОМУ ЖИТТІ ФРАНЦІЇ: МЕТОДОЛОГІЧНІ
ЗАСАДИ ТА ДОСВІД КЛАСИФІКАЦІЇ
ІНСТИТУЦІОНАЛЬНОЇ СИСТЕМИ ........................................................ 12
І.1. Світовий досвід здійснення культурної політики
та шляхи його реалізації в умовах сучасності ............................................... 12
І.2. Основні принципи дослідження культурної політики
Франції як багатоаспектного явища ............................................................... 32
І.3. Інституціональний рівень художньої культури ХХ століття:
теоретичні засади визначення поняття ........................................................... 51
І.4. Культурна політика Франції щодо розвитку
театрального мистецтва: інституціональний аспект ..................................... 56
І.5. Театральне мистецтво Франції у рефлексії вітчизняного
та західноєвропейського мистецтвознавства: джерелознавчий аспект ....... 81

РОЗДІЛ ІІ
ЕВОЛЮЦІЯ КУЛЬТУРНОЇ ПОЛІТИКИ ФРАНЦІЇ
У ХХ СТОЛІТТІ. НАЦІОНАЛЬНІ ТРАДИЦІЇ ТА НОВАЦІЇ:
ПОШУКИ КУЛЬТУРНОГО СИНТЕЗУ
НА ФРАНЦУЗЬКІЙ СЦЕНІ .......................................................................... 94
ІІ.1. Нові виклики культури у ХХ столітті та французький театр .............. 99
ІІ.2. Резонанс традицій та авангардних тенденцій:
театр Комеді Франсез” і творчість Ж.-Л.Барро .......................................... 121
ІІ.3. Елітарність та демократизм: пошук гармонії.
Режисерська практика Ж.Вілара і А.Мнушкіної ........................................ 136
ІІ.4. Перспективи культурної політики України:
європейський вектор та досвід Франції ......................................................... 154

ВИСНОВКИ .................................................................................................... 186

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ................................................... 190

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Соціокультурні трансформації початку третього тисячоліття визначаються специфікою та унікальністю духовної ситуації в Україні і світі, яка означена поліфонією художніх напрямів та спроб теоретичного осмислення дійсності. Вона позначена не декларованим, а дійсним плюралізмом в царині і художньої практики, і теоретичної діяльності, відмовою від претензій на абсолютну істинність з боку переважної більшості суб’єктів культурного процесу Саме тому перегляд історії культури, зокрема одного з найбільш універсальних її видів театру, як історії гуманізму, зосередженість на змінах концепцій образу людини і світу, нових формах світосприйняття і засобах виразності наразі стає особливо актуальним. Значущість театру зумовлена не тільки визначальним гуманістичним аспектом його існування, а й можливістю осягнути історичну істину. Адже для теперішньої ревізії гуманітарного канону взагалі й культурного зокрема, викликаної не лише вітчизняними державотворчими процесами, а й загальносвітовими глобальними змінами, характерна потреба у «перечитуванні» й переосмисленні явищ мистецтва у їхньому інтегруючому значенні.
Проблеми інтеграції українського театрального мистецтва у європейський культурний простір стають дедалі актуальнішими і вимагають всебічного наукового дослідження. Однак, якщо вивчення різних аспектів театрального життя України, незважаючи на численні труднощі розвитку сучасної сценічної практики і науки про театр, триває і його результатом є, хоча й спорадичні, але досить ґрунтовні театрознавчі праці, то європейська художня культура, до якої дедалі впевненіше інтегрує мистецтво незалежної та суверенної української держави, досі залишається на периферії наукових інтересів українських мистецтвознавців. Тому досить актуальною для України є проблема використання досвіду розвинених демократій Європи в організації культурної діяльності та спрямуванні культуротворчих процесів (зокрема у театральному житті). Саме у цьому аспекті здобутки Франції країни з усталеними та визнаними в усьому світі театральними традиціями, передової та однієї з найдавніших європейських демократій, має органічно ввійти у поле дослідницької уваги вітчизняних вчених. При цьому варто зрозуміти, що в силу об’єктивних факторів Україна, як пострадянська держава, ще не має достатнього досвіду гармонійного поєднання різноманітних чинників регулятивної культурної політики: державних, суспільних, іманентно творчих, мас-медійних тощо. Насамперед ми маємо на увазі широковідому «зарегульованість» культурного та власне театрального життя з боку держави у радянські часи, остаточно не подолану і нині.
Обраний у дисертаційній роботі інституціональний аспект дослідження передбачає вивчення театру як системи що, безперечно, регулюється суспільством, тобто підлягає коригуванню засобами культурної політики у таких життєво важливих сферах, як фінансування, структурна організація, репертуарна та кадрова політика, головні творчі тенденції тощо.
Під культурною політикою в галузі театрального мистецтва ми розуміємо сукупність дій суспільства, зумовлених його запитами щодо соціокультурної трансформації та здійснюваних державними установами, структурами громадянського суспільства неурядовими громадськими організаціями, творчими об’єднаннями, професійними спілками, мас-медійними засобами, а також видатними персоналіями майстрами театру.
Зосередженість на проблемі культурної політики щодо театру дала змогу авторові виокремити найсуттєвіші проблемні вузли у становленні та розвитку театрального мистецтва сучасної України як демократичної, незалежної держави, що рівноправно, однак за умови збереження власних культурних традицій, інтегрується до європейського культурного простору.
До цього художнього контексту, без аналізу якого неможливо уявити багатогранного і складного процесу входження українського мистецтва в сьогоденну європейську культуру, належить і таке масштабне, багатоманітне і новаторське явище, як сучасний французький театр з його самобутніми організаційно-творчими здобутками і специфічними формами діяльності, що представляють значний інтерес для теоретиків і практиків.
Театральне мистецтво Франції розглядалося в численних працях історичного і мистецтвознавчо-культурологічного плану. До його дослідження зверталися українські, російські, західноєвропейські дослідники, враховуючи мультинаціональні процеси культуротворення в європейському регіоні. Проте зазвичай обиралася одна театральна школа та пов’язані з нею представники і театральні організації, діяльність яких вивчалась іманентно, без комплексного охоплення усіх чинників театральної справи як культурної інституції.
Широка джерельна база, на яку спирається дисертант, включає наукові праці з історії, філософії, естетики, мистецтвознавства, персоналій окремих видатних діячів Франції, безпосередньо не пов’язаних з мистецтвом театру, але здійснюючих опосередкований вплив на загальні мистецькі процеси. Філософсько-світоглядний аспект художньо-ігрової діяльності експліковано багатьма абстрактно-теоретичними концептами. Формування театрально-рефлексивної здатності людської свідомості виявляли А.Арто, А.Банфі, Г.Гадамер, К.Кюн, Й.Гейзинга. Онтологічною основою конституювання театральної практики в особливу сферу духовно-практичного освоєння дійсності називали принцип двоєдності театрального мистецтва А.Бергсон, Г.В.Ф.Гегель, Ф.Ніцше. Естетичні дослідження театру як виду мистецтва (Е.Бентлі, Ю.Барбой, Н.Корнієнко) розкривали своєрідність соціально-художніх кореляцій форм і функцій у створенні морально-естетичного ідеалу суспільства. Проблему виявлення специфіки структурування видовищно-дієвих явищ художньої культури як комунікативних, поліфункціональних, динамічних систем порушували у своїх працях Я.Мукаржевський, Ю.Лотман, експлікуючи сценічну дію як вторинну моделюючу систему”. Домінуюче значення комунікативної функції театрально-художнього процесу відзначали Р.Барт, П.Паві, Ю.Юберсфельд. Розгляду діалогічності в системі театральної культури як її атрибутивної характеристики присвячені дослідження Д.Гристайлса, В.Померанця, Д.Унарха, Б.Успенського, Л.Якубинського.
Крім літератури про загальну теорію європейського мистецтва, що так чи інакше знайшла своє віддзеркалення в дослідженні (від І.Вінкельмана, Й.Гете, Г.В.Ф.Гегеля, А.-В.Шлегеля до А.Кребера, Л.Ротшильда, В.Ванслова, М.Кагана), дисертант використовує праці, присвячені виключно театральному аспекту стильових досліджень Дж.Гаропа, С.Епштейна, Д.Рассела, М.Сен-Дені та ін.
Низка українських мистецтвознавців, серед яких І.Безгін, О.Безгін, В.Заболотна, О.Клековкін, Н.Корнієнко, В.Рожок, Ю.Станішевський, О.Фіалко, М.Черкашина-Губаренко, І.Юдкін, досліджує різні аспекти функціонування театру на сучасному етапі, зокрема принципи, форми, стилі та творчо-змістовні аспекти організації театральної справи.
У запропонованому дослідженні також знайшли відображення науково-творчі пошуки французьких митців, культурологів, видатних режисерів і акторів: А.Антуана, Ж.-Л.Барро, С.Бернар, Ж.Вілара, В.Дорта, Е.Золя, Л.Жуве, Ж.Копо, Е.Тріолє, А.Расіна, А.Франка) у сфері театрального мистецтва Франції, розвитку тенденцій, організаційних форм, драматургії та сценографії в контексті розвитку французької та європейської культури.
Теоретичну основу дослідження становлять праці відомих вітчизняних та зарубіжних філософів, педагогів, мистецтвознавців, драматургів та режисерів з проблем організації роботи, драматургії, створення репертуару, режисури та постановочних принципів театру, кіно, естради (М.Акімов, М.Білоусов, Б.Брехт, П.Брук, Л.Виготський, В.Волькенштейн, Дж.Гасснер, В.Довбищенко, О.Довженко, С.Ейзенштейн, М.Кнебель, Е.Крег, О.Курбас, Дж.Лоусон, А.Луначарський, А.Макаренко, В.Маяковський, В.Немирович-Данченко, Е.Піскатор, О.Попов, П.Рулін, В.Сахновський-Панкєєв, Л.Сейфулліна, В.Скляренко, М.Смирнов-Сокольський, К.Станіславський, М.Терещенко, Г.Товстоногов, Ю.Шумський, Г.Юра, С.Юркевич, В.Яхонтов).
Системність характеристик, закладених в основу таких понять, як культурна реальність” (В.П.Іванов), соціально-культурна реальність” (П.Бергер, Г.Лукман, Є.Суїменко), як підґрунтя осмислення змісту соціокультурної трансформації і модернізації, зокрема в Україні (Л.Іонін, С.Катаєв, А.Ручка), та визначення категорій художня реальність” (А.Єфремов), соціально-художня реальність” (О.Семашко) і театрально-художня реальність”, а в структурі театру театр як соціально-культурний інститут” (В.Дмитрієвський), доводить зростання інтересу науковців до висвітлення соціально-культурних параметрів театральної творчості, а також тих просторово-часових ознак, які визначають трансформацію її суттєвих рис.
Проте, незважаючи на наявність значного масиву науково-теоретичної літератури, що містить розробки різних проблем, пов’язаних з історію та теорією європейського, зокрема французького театрального мистецтва, в обраному аспекті дана проблема раніше не досліджувалася.
Об’єкт дослідження культурні засади інституціонального розвитку театрального мистецтва Франції.
Предмет дослідження культурна політики Франції щодо розвитку драматичного театру впродовж ХХ століття.
Мета наукового дослідження висвітлення різних аспектів та з'ясування сутнісних особливостей розвитку сучасного театрального мистецтва Франції як історико-культурного феномена, що формувався у процесі історичного й естетичного поступу світової та європейської художньої культури.
Відповідно до обраного напряму дослідження окреслено таке коло завдань:
проаналізувати театральне мистецтво в контексті державної культурної політики;
визначити культурологічні засади французького театру ХХ століття;
репрезентувати театральне мистецтво Франції у рефлексії вітчизняного та західноєвропейського мистецтвознавства;
дослідити пошуки культурного синтезу на французькій сцені упродовж ХХ століття;
проаналізувати іманентні стильові тенденції у театральному житті Франції як фактори формування культурної політики;
узагальнити досвід культурної політики Франції у галузі театрального мистецтва як актуальний і взірцевий для сучасної України;
розкрити організаційно-творче розмаїття театрів Франції;
визначити характерні ознаки символізму у драматургії і сценічному мистецтві Франції;
висвітлити театральну палітру Франції першої половини ХХ століття;
виявити концептуальні основи театру Комеді Франсез” та творчості Ж.-Л.Барро;
дослідити функціонування Народного театру Франції та діяльність Ж.Вілара;
охарактеризувати традиції площадкової сцени і нові режисерські пошуки А.Мнушкіної.
Хронологічні межі дослідження кінець XІX XX століття період найбільш активного й багатовимірного розвитку та утвердження нових організаційних форм діяльності французького театру як складової сучасної європейської сценічної культури.
Джерельна база дослідження охоплює наукові та публіцистичні праці насамперед мистецтвознавців та діячів театру Франції, що дало можливість: розглянути концептуальне тло тематизації європейської театральної культури і місце в ній сценічного мистецтва Франції; охарактеризувати історико-культурні передумови формування сценічного мистецтва Франції; дослідити культурно-історичні форми його буття і невпинного поступу. Опрацювання оригінальних франкомовних джерел, статей та рецензій, низки спеціальних та загальних часописів, альманахів тощо дало змогу ввести до наукового обігу значний пласт маловідомої і малодослідженої культурологічної та мистецтвознавчої літератури з проблем історії розвитку театрального мистецтва Франції і Європи, зокрема «Theatre de France», «Paris-Theatre», «Encyclopedic du theatre contempоrain», «Histoire generale illustree du theatre» та ін.
Теоретико-методологічні засади дослідження відповідно до поставлених науково-дослідницьких завдань виявляються в опануванні історичної, культурологічної, філософської, соціологічної, мистецтвознавчої літератури.
Для вивчення характеру, досвіду діяльності французьких театрів застосовані міждисциплінарний, проблемно-хронологічний, ретроспективний і порівняльно-історичний методи. В основі класифікації типологічний метод, уведений до світової практики відомими вченими в царині історії та теорії театру.
Наукова новизна і теоретичне значення дослідження:
- культурна політика в галузі театрального мистецтва розглядається як цілісне, системне явище та як необхідний фактор розвитку;
- культурна політика західноєвропейської держави репрезентована як унікальний досвід, що має потенціал реалізації у формуванні відповідних засад театральної діяльності сучасної України;
- уперше у вітчизняній культурознавчій літературі представлено панораму театрального життя Франції ХХ століття у контексті розвитку французької культури;
- театральні інституції Франції досліджені у притаманному їм організаційно-творчому розмаїтті, що є наслідком плюралізму та демократичних засад культурної політики;
- виявлені домінуючі стильові тенденції у театральному мистецтві Франції ХХ століття (символізм у драматургії і сценічному мистецтві; концептуальні основи театру Комеді Франсез” та творчість Ж.-Л.Барро; функціонування Народного театру та діяльність Ж.Вілара; традиції площадкової сцени і нові режисерські пошуки А.Мнушкіної тощо);
- уперше режисерський театр Франції як мистецьке явище розглянуто як безпосередній відгук на суспільний запит; підкреслено роль структур громадянського суспільства у його формуванні та функціонуванні;
- театр Франції визначено як один з найвагоміших соціокультурних інститутів та чинників збереження та розвитку національної ідентичності, а також як сферу мистецького експерименту для оновлення художньої культури.
Практична цінність роботи. Матеріали наукового дослідження можуть бути використані у лекційних курсах з теорії та історії сучасної європейської культури, історії світового театрального мистецтва, історії режисури та акторської майстерності, теорії драми тощо, а також у постановочній практиці театрів.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрям дослідження пов’язаний з планом теоретичної розробки інтегративних проблем розвитку світової художньої культури, яка здійснюється кафедрою історії та теорії культури Національної музичної академії України імені П.І.Чайковського (№23).
Апробація результатів дослідження. Основні теоретичні положення дисертації обговорювалися на Міжнародній науково-практичній конференції Педагогічні та рекреаційні технології в сучасній індустрії дозвілля” (Київ, 2004); Міжнародній науково-практичній конференції Актуальні теоретико-методологічні та організаційно-практичні проблеми державного управління” (Київ, 2004); Всеукраїнських науково-практичних конференціях: І культурологічні читання пам’яті Володимира Подкопаєва” (Київ, 2001); ІІ культурологічні читання пам’яті Володимира Подкопаєва” (Київ, 2002); ІІІ культурологічні читання пам’яті Володимира Подкопаєва (Київ, 2003); Мистецька освіта в умовах інтеграції в європейський художній простір” (Київ, 2004); Художня освіта і суспільство ХХІ століття: духовні, культурологічні, мистецькі виміри” (Київ, 2004); Культуротворча парадигма українського націєтворення” (Івано-Франківськ, 2005); Мистецька освіта та мистецтво освіти в контексті формування сталого суспільства” (Київ, 2005).
Публікації. Основні теоретичні положення і висновки дисертації дістали відображення у 8 наукових публікаціях, з яких: 4 у фахових виданнях, 4 у матеріалах конференцій.

Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, двох розділів, поділених на підрозділи, висновків та списку використаних джерел (278 найменувань, з яких 89 іноземною мовою). Загальний обсяг дисертації 189 сторінки.

Список літератури

ВИСНОВКИ

Французький театр ХХ століття яскраво виявив себе як відповідь на складні та різноманітні суспільні виклики часу. Тому видається цілком закономірним розмаїття художньо-стильових тенденцій як важливої ознаки цього культурного явища. Саме інститути громадянського суспільства та скоординована з ними державна культурна політика забезпечували плюралізм творчих концепцій, жанрово-стильових пошуків, новацій та експериментів. Вищезазначене є наслідком демократичних засад культуротворення, що були сформульовані культурною елітою Франції, сприйняті нацією та втілені майстрами сцени у відповідних мистецьких інституціях.
Театральне мистецтво Франції розвивається в органічному зв'язку з суспільно-культурними процесами національного культуротворення і виступає як важлива складова сучасної європейської культури; дослідження специфіки розвитку театрального мистецтва в аспекті національної культурної традиції Франції з огляду його історичної еволюції дає можливість прослідити становлення нових організаційно-творчих форм, характеру та особливостей їх функціонування, виявити співвідношення загальнонаціональних тенденцій та специфічних національних рис, осмислити нові процеси в художній діяльності, соціокультурній свідомості; державна культурна політика сучасної Франції носить патерналістський характер і формує принципи та засади творчого, фінансово-економічного, кадрового наповнення театральної практики.
Розглянувши основні засади державної культурної політики Франції, можна зробити загальний висновок щодо пріоритетності розуміння необхідності постійної модернізації взаємин держави з культурною сферою суспільства, як показника загальнонаціонального розвитку. Заслуговує на увагу та доцільним уявляється впровадження на вітчизняному культурному терені сучасних європейських, зокрема, здійснюваних у Франції принципів, методів управління культурними практиками.
Під культурною політикою розуміється комплекс операційних принципів, адміністративних і фінансових видів діяльності та процедур, які забезпечують основу дій держави у сфері культури. Ключовими моментами у такому визначенні є: по-перше, виокремлення цілі й завдань держави (суспільства) у культурній сфері; по-друге, визначення тих принципових засад, якими держава керується у своєму ставленні до культури; по-третє, зрозуміння адміністративних та господарчих можливостей держави, що залежать від характеру суспільного устрою та стану економіки; по-четверте, чітке окреслення «сфери культури», тобто об'єкту культурної політики.
У сучасному світі культурна політика Франції вважається зразком того, як за умов вільноринкового суспільства можна створити досить централізовану систему державного патронажу над культурою. З іншого боку, об'єкт цього патронажу, саме розуміння культурної акції тут є дуже широке. Таким чином, межа між культурою масового та «високого» у французькій культурній політиці практично не проводиться. Це можна вважати відображенням національної ментальності.
У Франції театри поділяють на національні, драматичні, театральні трупи і такі структурні об’єднання та організації, що управляються режисерами театру, які відповідають за артистичний, художній проект. Є також муніципальні театри, які мають такий самий статус, що й національні, якими також керують артисти, чиє покликання зовсім не в постановці спектаклів. Ця особлива система зробила значний внесок в поважне ставлення населення до професії актора, у визнання особливого статусу артиста, який володіє в очах публіки позитивним й привабливим іміджем. Система дотацій і субсидій прямий наслідок поважного ставлення до театру.
Принципова ознака нової культурної політики сучасної Франції полягає не лише в тому, що держава почала виділяти значно більше коштів на культуру та мистецтво, а перш за все в тому, що відтепер за державною фінансовою підтримкою стояла єдина, концептуально продумана та скоординована політика, що базувалась на певних принципових засадах. Нове розуміння культури та розширення сфери підтримки означали передусім активну державну підтримку для французьких культурних індустрій, у тому числі комерційних, аби дати «гідну відсіч» так званій «американізації» популярної культури у Франції, як й інших країн Західної Європи.
Політика децентралізації, що активно впроваджується державою це розширення державного сектора в театральній справі. Процес децентралізації мав на меті виконання низки завдань: формування високого рівня режисерів-постановників і акторів, які згодні виїхати з часом у провінційні театральні трупи., створення умов щодо появи нового глядача, який би позитивно сприйняв і нову місію театру. Необхідно було також сформувати і нові взаємовідносини між глядачем та режисером те, що отримало потім назву "культурна взаємодія". Децентралізація також була до певної міри ідеологічним рухом і, не здійснившись в інших сегментах суспільного розвитку, втілився у мистецтві.
Становлення режисури як самостійної сфери сценічного мистецтва відноситься до другої половини XIX століття. Раніше в театрі хтось відав організацією сценічної вистави. В різні періоди театральної історії це був або автор п'єси, або перший актор трупи, або театральний художник, «архітектор сцени», як він тоді іменувався, або досвідчений у питаннях театру меценат-любитель. І щоразу на перший план висувалися ті чи інші компоненти спектаклю. То слово виявлялося його головним компонентом, то лицедійство акторів, то ефектні декорації і вміло дібрані костюми, то художня витонченість постановки, що виявляє суб'єктивні пристрасті її творця. Іншими словами, і раніше була свого роду режисура - авторська, акторська, режисура художників, освічених дилетантів. Класичні приклади тому античний театр, театр Шекспіра, Мольєра, Расіна, Вольтера, театр Гарріка, Лекена, Шредера, Едмунда Кіна, театр художників-прерафаелітів. Ці приклади свідчать, що режисура і в давнину визначала тенденції театрального розвитку.
У кожному окремому випадку форми режисерської творчості були обумовлені конкретною історичною дійсністю, хоча тоді не передбачалося, що можна створити воістину цілісний сценічний твір, в якому б усі складові елементи слово, акторське мистецтво, оформлення, музика, шумові ефекти і т.ін., знаходячись в тісній взаємодії, служили б одній меті художньому перетворенню й аналізу реального пласта життя, збагненню людини в його неоднозначних і складних зв'язках із світом.
Від Театр-Лібр Антуана, що колись відкрився в крихітному дерев'яному залі Елізе де Бозар, беруть початок численні режисерські театри, які залучають сьогодні широкі маси Франції до актуальних проблем часу, до мистецтва, краси. Рух цей розвивався складно, в боротьбі з рутинними традиціями Комеді Франсез, комерційних театрів, у тісному взаємозв’язку з модерністськими тенденціями, існуючими у французькому мистецтві протягом всього XX століття.
Сучасний режисерський театр Франції настирливо прагне затвердити свою високу суспільну роль. Його організаційна та жанрово-стильова еволюція уміщує в собі самих режисерів, які від спектаклю до спектаклю осягали оточуючу їх дійсність, закони творчості, осягали значення і призначення мистецтва.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. АлексеевМ., ЖирмунськийВ., МокульскийС. История зарубежной литературы: Средние века. Возрождение. 3-е изд. М.: Наука, 1978. 312с.
2. АнтуанА. Дневники директора театра. 18871906. Свободный театр, Одеон, Театр Антуана / Отв. ред. А.А.Гвоздева. М.Л.: Искусство, 1939. 504с.
3. БаженоваЛ. Проблема стиля в театре Пьера Корнеля (до 1636 года). М.: Искусство, 1986. 25с.
4. БайерШ. Очерки истории искусства: Пер. с фр. СПб.: Брокгауз-Ефрон, 1904. 272с.
5. БаканурскийА. Жизнь, игра, театральность. Исследование: в 3 актах с прологом и эпилогом. Одесса, 2004. 271 с.: с ил. (Сад камней. Историко-культурологическая серия).
6. БалашовН. Пьер Корнель. М.: Искусство, 1965. 78с.
7. БалашоваТ. Французская поэзия ХХв. М.: Знание, 1982. 231с.
8. БарроЖ.-Л. Воспоминания для будущего: Пер. с фр. М.: Искусство, 1979. 391с.
9. БарроЖ.-Л. Размышления о театре: Пер с фр. М.,1963. 303с.
10. БатенинаЕ. Децентрализация театра во Франции // Экономика и организация театра. Л.: ЛАК, 1979. Вып.5. С.170179.
11. БахтинМ. Данте и его время. Поэт и политика. М.: Знание, 1965. 211с.
12. БахтинМ. Творчество Франсуа Рабле и народная культура средневековья и Ренессанса. М.: Знание, 1990. 245с.
13. БачелисТ. Заметки о символизме. М.: Искусство, 1998. 245с.
14. БачелисТ. Париж плачет, Париж смеется // Новый мир. 1961. №1. С.4589.
15. БезвершукМ. Історія і теорія світової та вітчизняної культури. К.: Знання, 1991. 234с.
16. БезгінО. Організаційно-економічні питання театральної справи (французький досвід) // Актуальні проблеми організації театральної справи: Темат. зб. наук. праць. К.: КДІТМ, 1994. С.6878.
17. БердяевМ. Самопознание. М.: Наука, 1990. 223с.
18. БернарС. Моя двойная жизнь: Мемуары: Пер. с фр. М.: Радуга, 1991. 464с.
19. БогославскийМ. Парадоксы культури XX столетия / Сб.ст. Xарьков: ХГАК, 2000. 218с.
20. БодлерШ. Об искусстве. М.: Искусство, 1986. 212с.
21. БордоновЖ. Мольер. М.: Искусство, 1983. 415с.
22. БоревЮ. Эстетика. М.: Политиздат, 1989. 241с.
23. Борьба тенденций в современном западном искусстве / Отв. ред. А.А.Каргин. М.: Наука, 1986. 246с.
24. БояджиевГ. Вечно прекрасный театр эпохи Возрождения. Л.: Искусство, 1977. 231с.
25. БояджиевГ. Душа театра. М.: Искусство, 1974. 78с.
26. БояджиевГ. Театральный Париж сегодня. М.,1960. 131с.
27. БрукП. Пустое пространство. М.: Искусство, 1987. 212с.
28. Бураковський І. та ін. Україна і європейська інтеграція // Дорога в майбутнє дорога в Європу. К., 2000. С.49-70.
29. ВезенД. Еще раз о «Рабле» // Театр. 1969. №11.
30. ВиларЖ. О театральной традиции / Пер. с фр. М.: Знание, 1956. 134с.
31. ВиларЖ.. Хроника в форме романа / Пер. с фр. Т.Б.Проскурникова. М.: Искусство, 1999. 263с.
32. Від романтизму до натуралізму у французькому театрі. К.: ТМА, 1939. 78с.
33. ВоіновВ. Соціально-культурні номінації у контексті культури США. К., 1994. 143с.
34. ГаккебушВ. Зустрічі з зарубіжними театрами. Вип.ІІ. К.: Мистецтво, 1966. 78с.
35. ГансоваЕ. Сучасна соціальна та гуманітарна політика в контексті соціологічної науки: Навч. посібник. Одеса, 2000. 64с.
36. ГародиР. О реализме без берегов: Пер. с фр. М.: Искусство, 1966. 321с.
37. ГвоздевА. Западноевропейский театр на рубеже ХІХ и ХХ столетий. М.: ТТО, 1939. 98с.
38. ГвоздевА. У истоков натурализма // Театр. 1937. №2. 123с.
39. ГильбертК., КунИ. История эстетики. М.: Искусство, 1960. 321с.
40. ГительманЛ. Идейно-творческие поиски французской режиссуры ХХ века. Л.: ЛГИТМИК, 1988. 72с.
41. ГительманЛ. Из истории французской режиссуры. Л.: Искусство, 1976. 212с.
42. ГительманЛ. Русская классика на французской сцене. Л.: Искусство, 1978. 175с.
43. ГительманЛ. Тенденции прогрессивной французской режиссуры 19601970-х годов. Л., 1977. 114с.
44. Глазычев В. Досуговый центр. Проблеми осмислення // Социальное проектирование в сфере культуры. Прорыв к реальности: Сб.науч.тр.НИИ культуры. М., 1990. С. 411419.
45. ГнатівТ. Музична культура Франції рубежу ХІХХХст. К.: Мистецтво, 1993. 215с.
46. ГнедичП. История искусства: В 3 т. Репринт. 1908. М.Краснодар, 1995. 256с.
47. ГорфункельЕ. Поздние трагедии Расина: Автореф. дис канд. искусствоведения, 17.00.01. Л., 1977. 20с.
48. ГрамшиА. О литературе и искусстве. М.: Прогресс, 1967. 154с.
49. ГрицакЯ. Нарис історії України. Формування модерної української нації ХІХХХ століття. К.: Генеза, 1996. 256с.
50. ГриценкоО. Економічні проблеми української культури // Культура й життя. 1995. №15. С.11-14.
51. ГриценкоО. Між глобальним та національним // Критика. 2000. №6. С.8-13.
52. ГриценкоО. Сучасний стан української культури: дрейф від "Мінправди" до "третього сектора"// Проблеми діяльності культурно-мистецьких організацій "третього сектора" в Україні: Матеріали конф. К.: УЦКД, 1998. С.8-13.
53. ГриценкоО., СолодовникВ. Пророки, пірати, політики і публіка. Культурні індустрії й державна політика в сучасній Україні / Наук. ред. О.І. Кілієвич. К.: «К.І.С», 2003. 168с.
54. ГриценкоО., СтріхаМ. Культурна політика України: короткий історичний огляд // Культурна політика: методологічні, правові, економічні проблеми: Зб. наук. праць. К.: УЦКД Мінкультури, 1995. С.5-26.
55. ГриценкоО., СтріхаМ. Основні положення Концепції державної культурної політики України (Проект) // Культура й життя. 1995. 21 січня.
56. ГриценкоО. Культура і влада. Теорія і практика культурної політики в сучасному світі. К., 2000. 228с.
57. ГриценкоО. Парадокси запізнілого міфотворення // Критика. 2000. С.6-133.
58. ГриценкоО. Роздержавлення в культурі: світовий досвід та українські реалії //Роздержавлення в культурній сфері України: Зб. матер. наук.-практ. семінару / За ред. О.Г. Гриценка. К., 2001. 52с.
59. ГриценкоО. Українська культура без брому і шаровар // Український гуманітарний огляд. Вип.3. К., 2000. С.44-56.
60. ГриценкоО. Культурна політика: концепції й досвід: Навч. посіб. К.: ІДУС, 1994. 60с.
61. ГромовН. Основные направления западноевропейского театрально-декоративного искусства. Л.: ЛТИ, 1983. 211с.
62. ГубернськийЛ. Культура, ідеологія, особистість. К., 2002. 580с.
63. Гуманітарна сфера: питання теорії і практики: Монографія / В.І.Куценко та ін. К., 2002. 456с.
64. ДанилинЮ. Парижская Коммуна и французский театр. М.: Наука, 1963. С.32-89.
65. ДанилинЮ. Театр Гюго // Печать и революция. 1929. №2. С.37-50.
66. ДидроД. Парадокс об актере. М.Л.: ТУ, 1938. 117с.
67. Драматический театр Мадлен Рено и Жан-Луи Барро. Париж, Гастроли в СССР. М.Л., 1962. 32с.
68. ДунаеваЕ. Из истории возникновения западноевропейской режиссуры. М.: Знание, 1994. 312с.
69. ДюлленШ. Воспоминания и заметки актера: Пер. с фр. М.: Иност. лит-ра, 1958. 147с.
70. Європейський вибір: Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 20022011 рр.: Послання Президента України до Верховної Ради України. К.: Преса України, 2002. 96с.
71. ЖувеЛ. Мысли о театре / Пер. с фр. Е.Л.Якушиной. М.: Иност. лит., 1960. 298с.
72. Западное искусство. ХХ век. Классическое наследие и современность / Отв. ред. Б.И.Зингерман. М.: Наука, 1992. 268с.
73. Западное искусство. ХХ век. Мастера и проблемы / Б.И.Зингерман. М.: Наука, 2000. 285с.
74. ЗатонскийД. Европейский реализм ХІХв.: Линии и лики. К.: Знание, 1984. 312с.
75. ЗингерГ. Рашель. М.: Искусство, 1980. 253с.
76. ЗингерманБ. Драматургия Сэмуэла Беккета // Вопросы театра. 1966. №6. С.89178.
77. ЗингерманБ. Развитие идейных мотивов в послевоенной западной драме (до середины 60-х годов) // Современное западное искусство: идейные мотивы, пути развития. М.: Наука, 1971. С.34-59.
78. ЗингерманБ. Театр Чехова и его мировое значение. М., 1988. 156с.
79. Зміни у свідомості українського суспільства на зламі тисячоліть: Зб. наук. праць / Відділ з питань освіти та культури Держдепартаменту США, Рада міжнародних наукових досліджень та обмінів (ІКЕХ). К., 2001. 266с.
80. ЗоляЕ. Натуралізм у театрі // Хрестоматія з теорії драми. К.: Мистецтво, 1998. С.67129.
81. ИльинИ. История искусства и эстетики: Изб. ст. / Предисл. М.А.Лифшица. М.: Искусство, 1983. 288с.
82. Искусство Запада: живопись, скульптура, театр, музыка: Сб. ст. М.: Наука, 1971. 351с.
83. Искусство: Современные творческие процессы / Отв. ред. И.Е.Светлов. М.: Наука, 1993. 348с.
84. Искусствознание Запада об искусстве ХХ века / Отв. ред. А.А.Карагин. М.: Наука, 1988. 173с.
85. История зарубежного театра / Под ред. Г.Бояджиева. М.: Искусство, 1971. 241с.
86. История французской литературы. Т.VI. 1963. 345с.
87. ІтвелДж. та ін. Трансформація та інтеграція. Формування майбутнього Центральної та Східної Європи. К.: Стилос, 1999. 192с.
88. КадышевВ. Расин. М.: Наука, 1990. 268с.
89. Классическое и современное искусство Запада: мастера и проблемы: Сб. ст. М. :Наука, 1989. 205с.
90. Классическое искусство Запада: Сб. ст. М.: Наука, 1973. 273с.
91. КлючкоЮ., КовтунВ., ТроєльніковаЛ. Культурно-дозвіллєва сфера України: динаміка змін та перетворень. К., 2004. 179с.
92. «Комеди Франсез», театральный Париж. М.: Искусство, 1954. 48с.
93. КрэгГ. Воспоминания, статьи, письма. М.: Искусство, 1988. 272с.
94. КрэгГ. Искусство театра. СПб.: ТНУ, 1911. 98с.
95. КузнецовВ. Вольтер и философия французского просвещения ХVІІІ века. М.: Знание, 1965. 242с.
96. Кулик В. Український націоналізм у незалежній Україні. К., 1999. 42с.
97. КуликоваИ. Что такое театр абсурда? М.: Знание, 1967. 32с.
98. Культура. Искусство. Религия. Л.: Знание, 1990. 212с.
99. Культурология. ХХ век: Антологія. М.: Знание, 1995. 316с.
100. ЛансонГ. История французской литературы. ХVІІ век / Пер. З.Венгеровой. СПб.: Просвещение, 1899. 312с.
101. ЛиповаГ. Художні засоби українського театру 7080-х років (структурно-композиційні принципи, художні моделі, семантика прийомів): Дис... канд. мистецтвознавства: 17.00.02 / НАН України; Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені М.Т.Рильського. К., 1997. 196с.
102. Литературные манифесты западноевропейских романтиков / Отв. ред. А.С.Дмитриев. М.: Знание, 1980. 212с.
103. ЛифшицМ. Искусство и современный мир. М.: Изобразит. ис-во, 1973. 319с.
104. ЛіндсейД. Коротка історія культури: В 2т. Т.2. К.: Знання, 1996. 278с.
105. ЛукачД. Собрание сочинений: В 4 т. Т.1.: Своеобразие эстетического. М.: Искусство, 1985. 395с.
106. ЛукшинИ. Искусство как социальный институт: (Критика буржуазных концепций). М.: Знание, 1984. 63с.
107. МамбековЕ. Организация досуга во Франции: анимационная модель. СПб.: ИЛАК, 1992. 169с.
108. МарешальМ. Путь театра: Пер. с фр. М.: Радуга, 1982. 227с.
109. Мастера классического искусства Запада: Сб.ст. / Ред. и сост. В.Н.Прокофьев. М.: Наука, 1983. 287с.
110. МихееваА. Когда по сцене ходят носороги. Театр абсурда Эжена Ионеско. М.: Искусство, 1967. 176с.
111. МокульскийС. История западноевропейского театра. М.: Искусство, 1957. 278с.
112. МокульскийС. Мольер. Л.: ТТИ, 1935. 117с.
113. МокульскийС. Французский классицизм // Западный сборник / Под. ред. В.М.Жирмунского. М.-Л.: Знание, 1937. 141с.
114. Музыкальная эстетика западноевропейского средневековья. М.: Знание, 1976. 234с.
115. МюссеА. Театр. Любовью не шутят / Пер. А.В.Федорова. М.-Л., 1934. 302с.
116. МягковаИ. Комеди-Франсез”, ХХ век: Проблема режиссуры // Комеди-Франсез”. Л.: Искусство, 1980. 123с.
117. МягковаИ. Мольеровская традиция и современность (Дон Жуан Мольера в послевоенном французском театре): Автореф. дис канд. Искусствоведения, 17.00.01. М., 1976. 25с.
118. НаливайкоД. Искусство, направления, течения, стили. К.: Знання, 1985. 179с.
119. Национальный народный театр. Париж. Гастроли в СССР. М.-Л., 1956. 56с.
120. "Національна книга: нинішній стан, його причини, наслідки і перспективи": Звернення Комітету захисту української книги // Літературна Україна. 2000. 16 березня.
121. Національна доктрина розвитку освіти: Затверджена Указом Президента України № 347 від 17 квітня 2002 // Освіта. 2002. 24 квітня 1 травня.
122. НедошивинГ. К методологии изучения современного искусства // Современное западное искусство: идейные мотивы, пути развития. М.: Наука, 1971. С.117-161.
123. НефедоваЕ. Творчество как социокультурный феномен: Учебн. пособие для студ. вузов культуры и искусств по специализации "Народное художественное творчество" (специализация любительский театр) / Тамбовский гос. ун-т имени Г.Р.Державина. Тамбов-М.: Издательство ТГУ, 2000. 56с.
124. ОбломиевскийД. Французский символизм. М.: Знание, 1973. 341с.
125. ОбломиевскийФ. Французский романтизм. М.: Искусство, 1947. 89с.
126. ОбразцоваА. Молодые гневаются: Театральный Париж сегодня // Сов. культура. 1978. 26 апр.
127. Общественная поддержка культуры во Франции, Германии, Норвегии, Канаде // Культура в современном мире: Информ сб. М.: Изд. РГБ, 2002. Вып.5. 121с.
128.