ІНСТИТУЦІЙНИЙ МЕХАНІЗМ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ РОЗВИТКУ СУДОВО-ЕКСПЕРТНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ

Короткий опис

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ
ЧОРНОМОРСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ПЕТРА МОГИЛИ

На правах рукопису

РЕПЕШКО ПАВЛО ІВАНОВИЧ

УДК 351.85(477)

ІНСТИТУЦІЙНИЙ МЕХАНІЗМ
ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ РОЗВИТКУ
СУДОВО-ЕКСПЕРТНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ

25.00.02 – механізми державного управління

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата наук з державного управління

Науковий керівник
Ємельянов Володимир Михайлович
кандидат технічних наук, доцент

МИКОЛАЇВ – 2012

ЗМІСТ

ВСТУП
РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ ІНСТИТУЦІЙНОГО МЕХАНІЗМУ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ РОЗВИТКУ СУДОВО-ЕКСПЕРТНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
1.1. Сутність судово-експертної діяльності як об’єкта державного регулювання
1.2. Теоретико-методичні засади інституційного механізму державного регулювання розвитку судово-експертної діяльності
1.3. Світовий досвід формування інституційного механізму державного регулювання розвитку судово-експертної діяльності
Висновки до розділу 1
РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ РОЗВИТКУ СУДОВО–ЕКСПЕРТНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ
2.1. Оцінка сучасного стану державного регулювання діяльності судово-експертних установ та суб’єктів в Україні
2.2. Аналіз механізмів кадрового забезпечення судово-експертної діяльності в Україні
2.3. Нормативно-правове забезпечення державного регулювання розвитку судово-експертної діяльності в Україні
Висновки до розділу 2
РОЗДІЛ 3. НАПРЯМИ УДОСКОНАЛЕННЯ ІНСТИТУЦІЙНОГО МЕХАНІЗМУ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ СУДОВО-ЕКСПЕРТНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
3.1. Обґрунтування принципів державного регулювання судово-експертної діяльності в Україні
3.2 Удосконалення нормативно-законодавчої бази державного регулювання судово-експертної діяльності в Україні
3.3. Формування організаційно-правових механізмів державного регулювання судово-експертної діяльності в Україні
Висновки до розділу 3
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ДОДАТКИ 3

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. З часу здобуття Україною незалежності проблемі реформування механізмів державного управління судово-експертною діяльністю приділялася значна увага, що обумовило прийняття окремих нормативно-правових актів програмно-концептуального характеру, якими визнається необхідність створення судової експертизи, як важливої та самостійної інституції, незалежної від органів, що провадять дізнання та досудове слідство. Проте жодних реальних дій щодо виведення експертних служб зі складу органів Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства оборони України, Служби безпеки України та Державної прикордонної служби України, де є такі органи, не здійснено дотепер. Ці експертні служби у своїй діяльності вимушені керуватися корпоративними інтересами своїх міністерств та відомств, серед яких охорона правопорядку, боротьба зі злочинністю, розслідування злочинів тощо. За таких умов порушуються основні принципи судово-експертної діяльності: законність, незалежність, об’єктивність та повнота дослідження, що призводить до порушення прав та законних інтересів громадян у судочинстві.
Разом з тим, завдання, які постають перед судовими експертами в умовах судової реформи, вимагають пошуку та визначення шляхів підвищення ефективності державного регулювання розвитку судово-експертної діяльності, оптимізації її організації та нормативно-правового забезпечення, удосконалення засад та механізмів державного регулювання цього виду діяльності в Україні.
Багатоаспектність і масштабність цієї проблеми визначили необхідність з одного боку, комплексного її вивчення, а з другого – різновекторність наукового пошуку.
Теоретичним та методичним підґрунтям дослідження були наукові розробки з питань розроблення та функціонування механізмів державного управління вітчизняних вчених В. Б. Авер’янова, В. Д. Бакуменка, Ю. Г. Кальниша, М. Х. Корецького, Л. Б. Круп’як, П. І. Надолішного, Н. Р. Нижник, В. М. Олуйка, М. В. Харитончука, В. О. Шамрая, О. І Шапоренко та інших. Теоретична розробка вирішення проблем удосконалення інституційного механізму державного регулювання розвитку судово-експертної діяльності в Україні знайшла відображення в працях таких вчених, як Л. М. Головченко, В. Г. Гончаренко, А. П. Заєць, В. М. Ємельянов, М. Ф. Івашов, Н. І. Клименко, В. В. Лук’яненко, І. В. Пиріг, М. В. Салтевський, М. Я. Сегай, Е. Б. Сімакова-Єфремян, Г. О. Стрілець, М. Г. Щербаковського та інших. Значний внесок у теоретичну розробку окремих питань державного регулювання та організації судово-експертної діяльності здійснено зарубіжними вченими, зокрема Г. В. Атаманчуком, Р. С. Бєлкіним, А. І. Вінбергом, Г. І. Грамовичем, А. В. Дуловим, О. О. Зайцевою, Н. П. Майліс, Н. Т. Малаховською, О. Р. Росінською, Т. В. Сахновою та іншими. Праці цих вчених створили фундаментальну теоретичну базу для аналізу проблем державного управління у галузі судово-експертної діяльності, що дало змогу використати їх положення при розкритті сутності судово-експертної діяльності, аналізу проблем та визначення напрямків удосконалення державного регулювання розвитку судово-експертної діяльності в Україні.
Втім, попри досить широке коло розглянутих теоретичних та практичних питань, проблематика, що пов’язана з теоретичними основами зазначеної сфери наукових досліджень, розкриттям сутності, змісту, структури, функцій та рівнів інституцій механізму державного регулювання розвитку судово-експертної діяльності залишається актуальною.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана на кафедрі державного управління та політичної аналітики Інституту державного управління Чорноморського державного університету імені Петра Могили в межах плану науково-теоретичних і прикладних досліджень Чорноморського державного університету імені Петра Могили „Організація державного управління в умовах становлення та розвитку політичної системи України: політико-правові, історичні і регіональні аспекти” (державний реєстраційний номер 0109U000451). Особистий внесок автора в дослідження за темою полягає в розробленні та науковому обґрунтуванні концептуального підходу щодо формування інституційного забезпечення розвитку судово-експертної діяльності.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є теоретико-методологічне обґрунтування та розробка науково-практичних рекомендацій щодо удосконалення механізмів державного регулювання розвитку судово-експертної діяльності в Україні.
Для досягнення цієї мети вирішувалися такі завдання:
 узагальнити теоретико-методологічні засади формування інституційного механізму державного регулювання розвитку судово-експертної діяльності;
 охарактеризувати сутність судово-експертної діяльності як об’єкта державного регулювання;
 визначити пріоритетні напрями впровадження кращого світового досвіду формування інституційного механізму державного регулювання розвитку судово-експертної діяльності;
 окреслити особливості організації, кадрового забезпечення та законодавчої бази судово-експертної діяльності на сучасному рівні структурно-функціонального реформування органів державної виконавчої влади України;
 виявити і науково обґрунтувати принципи, які визначають правові та організаційні засади державного управління діяльністю судово-експертних установ та експертних служб і внести практичні рекомендації щодо удосконалення механізмів державного регулювання розвитку судово-експертної діяльності в Україні.
Об’єктом дослідження є судово-експертна діяльність.
Предметом дослідження є механізми державного регулювання судово-експертної діяльності в Україні.
Методи дослідження. У процесі дослідження використані як загальнонаукові, так і спеціальні дослідницькі методи. Зокрема, історичний метод надав можливість дослідити еволюцію постановки проблеми й наступності її вирішення. Із застосуванням абстрактно-логічного методу, а саме, прийомів аналогії та зіставлення, індукції та дедукції уточнено поняття державного регулювання судово-експертною діяльністю, сформульовано висновки до розділів та загальні висновки. В процесі дослідження аспектів державного регулювання судово-експертної діяльності в органах державної виконавчої влади України знайшли своє застосування загальні філософські методи, серед яких діалектичний метод, який дав можливість найбільш повно та всебічно відобразити процес розвитку судово-експертної діяльності в Україні, його динаміку, особливості та детермінанти, виявити складності та подальші перспективи. Крім цих методів у дослідженні застосовані такі підходи, як об’єктивність, конкретність, детермінізм, структурність та інші.
Інформаційною базою дисертаційної роботи є закони України, укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти міністерств та відомств, законодавчі акти зарубіжних країн, наукові праці вітчизняних та зарубіжних авторів з різних галузей знань, в яких висвітлені фундаментальні положення теорії державного регулювання судово-експертної діяльності, а також результати власних досліджень автора.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертаційне дослідження полягає у вирішенні актуальних наукових завдань в галузі державного управління, результати якого дозволили науково обґрунтувати та визначити пріоритетні напрями вдосконалення механізмів державного регулювання розвитку судово-експертної діяльності в Україні. Теоретичними та практичними результатами, які характеризують наукову новизну дослідження та особистий внесок дисертанта у розвиток теорії державного управління, є наступні:
вперше :
– сформульовано та науково обґрунтовано концептуальний підхід щодо інституційного забезпечення розвитку судово-експертної діяльності, який визначає правові та організаційні засади державного управління діяльністю судово-експертних установ та експертних служб України і базується на принципах державної нелінійної ієрархії ;
удосконалено:
– методичні рекомендації щодо формування системи кадрового забезпечення розвитку судово-експертної діяльності, як складової інституційного механізму державного регулювання зазначеної сфери на основі запровадження загальнодержавної системи цільової підготовки судових експертів у спеціалізованій установі, ключовими завданнями якої є: централізована перепідготовка та підвищення кваліфікації; стажування судових експертів та інших спеціалістів, які працюють у галузі судової експертизи; ліквідація розбіжностей, які існують в державних спеціалізованих установах судових експертиз і в експертних відомчих службах; розробка єдиних типових учбових програми підготовки експертів та відповідних посібників, які були б адаптовані до судово-експертних установ різних організаційно-правових форм ;
– теоретичні засади формування інституційного механізму державного регулювання розвитку судово-експертної діяльності в основу якого покладено принципи забезпечення гарантій незалежності та об’єктивності при виконанні судових експертиз шляхом реформування наявної системи спеціалізованих державних установ, а саме: позбавлення органів виконавчої влади, наділених функціями охорони правопорядку, дізнання, досудового слідства, оперативно-розшукової, контррозвідувальної та розвідувальної діяльності, права здійснення судово-експертної діяльності, з утворенням незалежної від цих органів єдиної системи державних судово-експертних установ ;
набули подальшого розвитку :
– категоріально-понятійний апарат науки державного управління шляхом уточнення сутності поняття „судово-експертна діяльність” у якості об’єкту державного регулювання як діяльності держави, юридичних та фізичних осіб щодо забезпечення правосуддя й вирішення справ незалежною, об’єктивною, компетентною та кваліфікованою експертизою, що здійснюється професійними (атестованими) судовими експертами та іншими уповноваженими на це особами у межах їх компетенції, у порядку та на підставах, визначених відповідними нормами чинного законодавства України ;
– підходи до врахування досвіду інших країн щодо державного регулювання розвитку судово-експертної діяльності на основі реалізації концепції реформування механізмів державного регулювання розвитку судово-експертної діяльності ;
– аналіз та оцінка потенційних загроз реалізації основних принципів державного регулювання судово-експертною діяльністю від підпорядкованості експертних служб органам, на які законодавчо покладені обов’язки з охорони правопорядку, дізнання, досудового слідства, оперативно-розшукової та контррозвідувальної діяльності.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що розроблені й науково обґрунтовані теоретичні положення, висновки та результати дослідження можуть бути застосовані для удосконалення механізмів державного регулювання розвитку судово-експертної діяльності в Україні.
Результати дисертаційного дослідження знайшли своє практичне застосування в процесі практичної судово-експертної діяльності щодо удосконалення організаційно-управлінських функцій державних спеціалізованих установ – Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз імені Заслуженого професора М. С. Бокаріуса Міністерства юстиції України (акт про впровадження від 14.09.2011 р.) та Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України (довідка про впровадження від 21.09.2011 р.).
Наукові напрацювання щодо удосконалення системи кадрового забезпечення розвитку судово-експертної діяльності використані Миколаївською обласною державною адміністрацією (довідка про впровадження від 12.11.2011 р. № 11–22–11–13506).
Практичні розробки та їх теоретичне обґрунтування використані в діяльності Головного управління юстиції у Миколаївській області (довідка про впровадження № 01–2212 від 06.10.2011 р.) та Апеляційного суду Миколаївської області (довідка про впровадження № 1–07–10117 від 13.10.2011 р.).
Теоретичні положення, сформульовані рекомендації та пропозиції були використані в навчальному процесі Чорноморського державного університету імені Петра Могили при розробці навчальних курсів „Правове забезпечення державного управління” та „Система органів державної влади та місцевого самоврядування в Україні” (довідка про впровадження № 01/265 від 09.11.2011 р.).
Особистий внесок здобувача. Теоретичні обґрунтування, практичні рекомендації, висновки та пропозиції, які отримані в ході проведення досліджень, розроблені автором дисертації самостійно. З наукових праць, опублікованих у співавторстві, використані виключно ті розробки та положення, які є результатом самостійної роботи дисертанта.
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження доповідались та обговорювались на міжнародних та всеукраїнських науково-практичних конференціях, „круглих столах”, конгресах та інших науково-комунікативних заходах, серед яких: „Сучасний стан, проблеми та перспективи розвитку судової експертології” (м. Сімферополь, 2007 р.); „Актуальні проблеми юридичної експертології на сучасному етапі” (м. Красноярськ, 2009 р.); „Держава та право в умовах глобалізації: реалії та перспективи” (м. Сімферополь, 2010 р.); „Актуальні проблеми державотворення в сучасних умовах” (м. Київ, 2010 р.); „Теорія та практика судової експертизи в сучасних умовах” (м. Москва, 2011 р.); „Актуальні питання теорії та практики менеджменту” (м. Луганськ, 2011 р.), на ХІ Міжнародному науковому конгресі „Державне управління та місцеве самоврядування” (м. Харків, 2011 р.).
Публікації. Результати проведених досліджень, основні теоретичні та методологічні положення та висновки, що сформульовані в цій роботі, знайшли відображення у 18 наукових працях автора, з яких 9 статей опубліковано у наукових фахових виданнях з державного управління. Загальний обсяг публікацій становить 4,3 обл.-вид.арк.
Структура та обсяг дисертації. Структура дисертації визначається логікою поставлених завдань і складається зі вступу, трьох розділів, дев’яти підрозділів, висновків, додатків та списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 245 сторінок, з яких на 195 сторінках викладено основний текст. Список використаних джерел містить 312 найменувань. У роботі наведено 2 рисунка, 1 таблиця, 6 додатків.

Список літератури

ВИСНОВКИ

У дисертації представлене вирішення наукового завдання, що полягає у вдосконаленні механізмів державного регулювання розвитку судово-експертної діяльності в Україні на основі теоретико-методологічних засад та обґрунтування відповідних практичних рекомендацій. Результати дослідження дали змогу сформулювати наступні висновки, які мають теоретичне та практичне значення:
1. Узагальнено теоретико-методологічні засади формування інституційного механізму державного регулювання розвитку судово-експертної діяльності. На основі огляду сучасних літературних джерел, пов’язаних з формуванням інституційного механізму, а також результатів аналізу чинного законодавства та основних його положень стосовно судово-експертної діяльності констатовано, що необхідні інституції розвитку судово-експертної діяльності формуються у процесі суспільної еволюції, а взаємозв’язки, що розвиваються між ними, стають підґрунтям виникнення відповідних відносин. Встановлено, що сукупність умов розвитку судово-експертної діяльності, породжених функціонуванням інституційної системи визначає інституційне середовище. Доведено, що інституційний механізм створює енергію для запуску цієї структури та змушує всі елементи функціонувати в певному напряму.
Зокрема, запропоновано розглядати інституційний механізм державного регулювання розвитку судово-експертної діяльності як систему інститутів та організацій, пов’язаних між собою у динамічному русі за певними еволюційними етапами та які впливають на розвиток судово-експертної діяльності, шляхом встановлення постійної структури людської взаємодії, що забезпечує виконання всієї сукупності рамкових обмежень, пануючих правил та настанов і застосовує сукупність методів та способів, за допомогою яких досягаються поставлені цілі розвитку. Доведена необхідність впливати не тільки на формування інституцій, їх взаємозв’язків, а й на забезпечення їх функціонування та трансформації.
2. Сутність поняття „судово-експертна діяльність” характеризується як об’єкт державного регулювання – діяльності держави, юридичних та фізичних осіб щодо забезпечення правосуддя й вирішення справ незалежною, об’єктивною, компетентною та кваліфікованою експертизою, що здійснюється професійними (атестованими) судовими експертами та іншими уповноваженими на це особами у межах їх компетенції, у порядку та на підставах, визначених відповідними нормами чинного законодавства України. Доведено, що судово-експертна діяльність відіграє пріоритетну роль у впровадженні передових досягнень науки та техніки у практику боротьби зі злочинністю, сприяє надійності системи доказування по справі.
3. Визначено пріоритетні напрями впровадження кращого світового досвіду формування інституційного механізму державного регулювання розвитку судово-експертної діяльності в Україні, а саме, виходячи з власних потреб, забезпечити громадян та суспільство умовами для незалежної та об’єктивної судово-експертної діяльності, позбавленої відомчого керівництва, контролю та інших засобів впливу з боку міністерств і відомств, на які чинним законодавством покладені функції охорони правопорядку, боротьби зі злочинністю, дізнання та досудового слідства.
4. Окреслено особливості організації, кадрового забезпечення та законодавчої бази судово-експертної діяльності на сучасному рівні структурно-функціонального реформування органів державної влади України та доведено, що для забезпечення гарантій незалежності та об’єктивності при виконанні судових експертиз необхідно здійснити реформування наявної системи спеціалізованих державних судово-експертних установ та експертних служб, що прямо або побічно залежать від міністерств чи відомств, яким підпорядковані органи дізнання чи досудового слідства, а також органи, які проваджують оперативно-розшукову, контррозвідувальну чи розвідувальну діяльність.
Доведена необхідність законодавчого позбавлення Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства оборони України, Служби безпеки України та Державної прикордонної служби України, права здійснення судово-експертної діяльності, чим має бути забезпечено повну реалізацію зазначених принципів. Обґрунтована необхідність створенням незалежної від органів, наділених правоохоронними функціями, та непідконтрольної їм єдиної системи державних судово-експертних установ.
Встановлено, що статус судових експертів у різних міністерствах та відомствах визначається умовами їх праці або проходження служби. Запропоновано затвердити Положення про проходження державної судово-експертної служби, яким передбачити єдиний підхід до забезпечення професійних прав судових експертів, а також право на пенсійне забезпечення, порядок та розміри грошового утримання. Крім того слід передбачити для державних судових експертів класифікаційні класи, що мають залежати від наукових та практичних досягнень конкретного співробітника та запровадити класні чини державної судово-експертної служби.
5. Виявлено та науково обґрунтовано принципи, які визначають правові та організаційні засади державного управління діяльністю судово-експертних установ та експертних служб, зокрема, законності, незалежності, об’єктивності та повноти дослідження тощо, для належного забезпечення дотримання яких необхідно здійснити кардинальні зміни у організації судово-експертної діяльності, а саме: здійснити реорганізацію всієї організаційної структури; провести структурні зміни в ієрархії судово-експертних установ; провести уніфікацію організацій судово-експертної діяльності за рахунок стандартизації методик експертного дослідження; здійснити організаційні зміни у судово-експертних установах в регіонах; провести переатестацію судових експертів відповідно до затвердженого в процесі реформування Положення про проходження державної судово-експертної служби.
Реформування механізмів державного регулювання у галузі судово-експертного забезпечення правосуддя має проводитися комплексно, враховуючи наступні практичні рекомендації щодо можливих напрямів діяльності судово-експертних установ:
 реорганізація всієї інституційної структури шляхом позбавлення органів державної виконавчої влади, наділених правоохоронними функціями, зокрема Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства оборони України, Служби безпеки України та Державної прикордонної служби України їхніх власних відомчих експертних служб, наділених правом виконання судових експертиз;
 проведення відповідних структурних змін в ієрархії судово-експертних установ шляхом утворення Державного департаменту судово-експертного забезпечення правосуддя у складі Міністерства юстиції України і аналогічного Департаменту у складі Міністерства охорони здоров’я України;
 перепідпорядкування Державному департаменту судово-експертного забезпечення правосуддя Міністерства юстиції України та Державному департаменту судово-експертного забезпечення правосуддя Міністерства охорони здоров’я України відповідно існуючих науково-дослідних судово-експертних установ Міністерства юстиції України, експертних служб Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України та Міністерства оборони України (крім судово-медичних та судово-психіатричних експертів);
 передача Державному департаменту судово-експертного забезпечення правосуддя Міністерства юстиції України та Державному департаменту судово-експертного забезпечення правосуддя Міністерства охорони здоров’я України відповідно атестованих судово-експертних кадрів, а також приміщень, устаткування, приладів, технічних засобів, архівів, колекцій та бібліотек спеціальної наукової, довідкової та експертної літератури з науково-дослідних судово-експертних установ Міністерства юстиції України, експертних служб Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України та Міністерства оборони України (крім судово-медичних та судово-психіатричних експертів);
 проведення уніфікації організації судово-експертної діяльності за рахунок стандартизації методик експертного дослідження, які мають бути визнаними науковою спільнотою та перевіреними на практиці, що має виключити можливість використання неперевірених даних та науково не обґрунтованих методів досліджень при виконанні експертних досліджень, а також забезпечення відповідності управління якістю;
 здійснення організаційних змін у судово-експертних установах в регіонах та на місцях з метою оптимізації діяльності у відповідності до практичних потреб правоохоронних органів, правозахисних організацій, органів судочинства;
 переатестація судових експертів усіх судово-експертних установ відповідно до затвердженого в процесі реформування Положення про проходження державної судово-експертної служби, яким має бути передбачено єдиний підхід до присвоєння кваліфікаційних класів та класних чинів радників державної експертної служби, забезпечення професійних прав судових експертів, а також порядок, розміри грошового утримання та право на пенсійне забезпечення;
 забезпечення незалежності судових експертів від керівництва судово-експертної установи при виконанні доручених їм на виконання судових експертиз у виборі експертних методик, оцінці результатів дослідження та формулюванні висновків; забезпечення компетентності експертів у застосуванні спеціальних знань у певній галузі науки, техніки, мистецтва для правильного вирішення поставлених перед експертизою питань; встановлення персональної відповідальності судового експерта за якість та достовірність наданих експертних висновків;
 зміна напрямів судово-експертної діяльності за рахунок розширення можливостей судово-експертних досліджень із застосуванням передових наукових досягнень та нових технологій;
 зміна масштабу судово-експертної діяльності за рахунок виконання експертних досліджень для потреб органів державної виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, громадських організацій та окремих громадян, зокрема з питань захисту навколишнього середовища, проблем екології, захисту прав споживачів тощо.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Аверьянова Т. В. Судебная экспертиза. Курс общей теории / Т. В. Аверьянова. – М. : Норма, 2007. – 480 с.
2. Азербайджанский научно-исследовательский институт проблем судебной экспертизы, криминалистики и криминологии [Электронный ресурс] – Режим доступа: http://www.expert.gov.az/cgi-bin/expert/index.cgi?s=1;l=2
3. Александров М. К. Экспертиза на следствии и суде / М. К. Александров, Н. В. Терзиев. – М. : Юрид. изд., 1947. – 64 с.
4. Алексєєв В. М. Реформування державно-управлінських відносин щодо потреби наукового обґрунтування / В. М. Алексєєв // Актуальні проблеми державного управління. – Харків, 2008 – № 2. – С. 104-109.
5. Балгабаева С. А. Некоторые вопросы нормативно-правового регулирования деятельности судебного эксперта в Казахстане / С. А. Балгабаева, А. А. Куставлетова // Актуальные проблемы юридической экспертологии на современном этапе: Сборник материалов пятой международной научно-практической конференции (22 февраля 2010 г.) / Под ред. проф. А. Н. Попова. – Красноярск, 2010. – С. 14-18.
6. Белкин А. Р. Теория доказывания: Научно-методическое пособие / А. Р. Белкин. – М.: Издательство НОРМА, 2000. – 429 с.
7. Белкин Р. С. Криминалистика. Общетеоретические проблемы / Р. С. Белкин, А. И. Винберг. – М.: Юридическая литература, 1973. – 264 с.
8. Белкин Р.С. Криминалистическая энциклопедия. – М.: Изд-во БЕК, 1997. – 342 с.
9. Бишманов Б. М. Нормативно-правовое регулирование экспертно-криминалистической деятельности правоохранительных органов России / Б. М. Бишманов // Экспертное обеспечение правосудия: проблемы теории и практики. Материалы научно-практической конференции. – Симферополь: ДиАйПи, 2006. – С. 9-15.
10. Валевський О. Влада і населення: на шляху до порозуміння / О. Валевський, В. Головатюк, С. Діброва // Місцеве самоврядування. – 1997. – № 3-4. – С. 52-62.
11. Виноградова Н. Л. Взаємообумовленість принципів і закономірностей державного управління: теоретико-методологічний аспект / Н. Л. Виноградова. Автореф. дис… кандидата наук з державного управління: 25.00.01– Теорія та історія державного управління / Дніпропетровський РІДУ НАДУ. – Дніпропетровськ, 2008. – 23 с.
12. Висновок на проект Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо проведення судової експертизи» № 3016-1 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb_n/webproc34?id=&pf3511=23712&pf35401=67816
13. Вишневський А. В. Модель системи центральних органів виконавчої влади України за результатами функціонального обстеження / Андрій Володимирович Вишневський // Політико-правове забезпечення державної служби та служби в органах місцевого самоврядування: збірник щорічних всеукраїнських громадських слухань (Одеса, 24-25 вересня 2009 р.) / ред. кол.: Т. В. Мотренко (голов. ред.) [та ін.]. – Одеса: Юридична література, 2009. – С. 26-31.
14. Внуков В. И. Независимая экспертиза в уголовном судопроизводстве России: Монография / В. И. Внуков, Е. А. Зайцева. – Волгоград: ВА МВД России, 2008. – 156 с.
15. Гавриленко И. Т. 50 лет судебно-экспертных учреждений Министерства юстиции Украинской ССР / И. Т. Гавриленко // Криминалистика и судебная экспертиза. – Вып. 10. – К., 1973. – С.7-14.
16. Головченко Л. М. Правове регулювання судової експертизи: перспективи та розвиток / Л. М. Головченко // Теорія та практика судової експертизи і криміналістики. Вип. 3: Збірник науково-практичних матеріалів (до 80-річчя заснування Харківського НДІ судових експертиз) / Ред. кол.: А. П. Заєць, М. Л. Цимбал, В. Ю. Шепітько та ін. – Х.: Право, 2003. – С. 10-14.
17. Головченко Л. М. Проблемні питання судово-експертної діяльності на сучасному етапі розвитку судової експертизи / Л. М. Головченко // Криміналістика ХХІ століття: матеріали міжнародної науково-практичної конференції, 25-26 листопада 2010 р. – Х.: Право, 2010. – С. 601-602.
18. Головченко Л. Н. Реформирование системы экспертного обеспечения правосудия в Украине / Л. Н. Головченко // Теорія та практика судової експертизи і криміналістики. Вип. 2: Збірник матеріалів міжнарод. наук. - практ. конф. / Ред. колегія: М. Л. Цимбал, М. І. Панов, Е. Б. Сімакова-Єфремян та ін. – Х.: Право, 2002. – С. 5-9.
19. Гончаренко В. И. Вопросы реформы судебной экспертизы / В. И. Гончаренко // Актуальные проблемы судебной экспертизы и криминалистики: Тезисы научно-практической конференции. – К., 1993. – С. 12-14.
20. Гончаренко В. И. Классификация наук и судебная экспертиза / В. И. Гончаренко, Л. А. Степанова // Роль и значение деятельности Р. С. Белкина в становлении современной криминалистики: Материалы Международной научной конференции (к 80-летию со дня рождения Р. С. Белкина). – М.: Изд-во Академии управления МВД России, 2002. – С. 246-249.
21. Господарський кодекс України // Відомості Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 18, № 19-20, № 21-22. – Ст. 144.
22. Господарський процесуальний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 6. – Ст. 56.
23. Государственный образовательный стандарт высшего профессионального образования. Специальность 350600 – Судебная экспертиза. Квалификация – судебный эксперт [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://bestpravo.ru/federal.htm
24. Грищенко О. В. Сучасний стан і перспективи акредитації підрозділів експертної служби МВС України відповідно до вимог ISO/IEC 17025 / О. В. Грищенко // Криміналістичний вісник: Наук. - практ. збірник. – К.: ІнЮре, 2006. – № 2 (6). – С. 5-9.
25. Губа О. П. Удосконалення діяльності керівника в органах державної влади: теоретико-методологічний аналіз. Автореф. дис… кандидата наук з державного управління: 25.00.01– Теорія та історія державного управління / Дніпропетровський РІДУ НАДУ. – Дніпропетровськ, 2004. – 24 с.
26. Гузенко В. В. Щодо правової природи висновку судової експертизи / В. В. Гузенко, П. І. Репешко // Актуальні питання судово-експертного та техніко-криміналістичного забезпечення розкриття та розслідування злочинів: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції (м. Київ, 17 червня 2010 року). – К., 2010. – С. 51-54.
27. Державне управління: Навч. посіб. / А. Ф. Мельник, О. Ю. Оболенський, А. Ю. Васіна, Л. Ю. Гордієнко; За ред. А. Ф. Мельник. – К.: Знання-Прес, 2003. – 343 с.
28. ДСТУ ISO/IEC 17025:2001 «Загальні вимоги до компетентності випробувальних та калібрувальних лабораторій». Видання офіційне. – К.: Держстандарт України, 2002. – 66 с.
29. Експертизи у судовій практиці / За заг. ред. В. Г. Гончаренка. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – 388 с.
30. Заєць А. П. Організаційні проблеми судово-експертної діяльності / А. П. Заєць // Теорія та практика судової експертизи і криміналістики. Випуск 4 / Ред. колегія: А. П. Заєць, М. Л. Цимбал, В. Ю. Шепітько та ін.. – Харків: Право, 2004. – С. 8-12.
31. Зайцева Е. А. Правовой институт судебной экспертизы в современных условиях / Е. А. Зайцева. – Волгоград: издательство Волгоградского государственного университета, 2003. – 188 с.
32. Закон за съдебната власт // Държавен вестник. – 2007. – № 64.
33. Закон Приднестровской Молдавской Республики «О судебной экспертизе» от 17 марта 2000 года № 284-З [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon-pmr.com
34. Закон Республики Казахстан «О судебно-экспертной деятельности в Республике Казахстан» от 20 января 2010 года № 240-IV // Ведомости Парламента РК. – 2010. – № 1-2. – Ст. 3.
35. Закон Республики Молдова «О судебной экспертизе, научно-технических и судебно-медицинских исследованиях» от 23 июня 2000 года № 1086-ХIV // Monitorul Oficial. – 2000. – № 144-145. – Р. 1056.
36. Закон України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» від 19 листопада 1992 року № 2801-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 4. – Ст. 19.
37. Закон України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 24. – Ст. 207.
38. Закон України «Про вищу освіту» від 17 січня 2002 року № 2984-ІІІ // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 20. – Ст. 134.
39. Закон України «Про відповідальність за повітряні перевезення пасажирів через державний кордон України без належних документів для в’їзду в Україну» від 10 січня 2002 року № 2920-ІІІ // Офіційний вісник України. – 2002. – № 5. – Ст. 160.
40. Закон України»Про Військову службу правопорядку у Збройних Силах України» від 07 березня 2002 року № 3099-III // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 32. – Ст. 225.
41. Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Закону України «Про Державну прикордонну службу України» від 03 квітня 2003 року № 662-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 27. – Ст. 209.
42. Закон України»Про внесення змін до Закону України «Про судову експертизу» від 09 вересня 2004 року № 1992-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2005. – № 1. – Ст. 14.
43. Закон України «Про внесення зміни до статті 41 Господарського процесуального кодексу України щодо призначення судових експертиз» від 11 лютого 2010 року № 1875-VI // Відомості Верховної Ради України. – 2010. – № 18. – Ст. 138.
44. Закон України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» від 23 грудня 1993 року № 3781-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. –1994. –№ 11. –Ст.50.
45. Закон України «Про Державну прикордонну службу України» від 03 квітня 2003 року № 661-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 27. – Ст. 208.
46. Закон України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 52. – Ст.490.
47. Закон України «Про джерела фінансування органів державної влади» від 30 червня 1999 року № 783-XIV // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 34 – Ст. 274.
48. Закон України «Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України» від 24 березня 1999 року № 551-ХІV // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 22-23. – Ст. 197.
49. Закон України «Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України» від 22 лютого 2006 року № 3460-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2006. – № 29. – Ст. 245.
50. Закон України «Про забезпечення безпеки осіб, що приймають участь у кримінальному судочинстві» від 23 грудня 1993 року № 3782-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. –1994. – № 11. – Ст. 51.
51. Закон України «Про засади запобігання і протидії корупції» від 07 квітня 2011 року № 3206-VI // Офіційний вісник України. – 2011. – № 44. – Ст. 1764.
52. Закон України «Про Збройні Сили України» від 06 грудня 1991 року № 1934-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 9. – Ст. 108.
53. Закон України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» від 1 червня 2000 року № 1775-ІІІ // Відомості Верховної Ради України. – 2000. - № 36. – Ст. 299.
54. Закон України «Про метрологію та метрологічну діяльність» від 11 лютого 1998 року № 113/98-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 30-31. – Ст. 194.
55. Закон України «Про Міжнародний комерційний арбітраж» від 24 лютого 1994 року № 4002-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 25. – Ст. 198.
56. Закон України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 року № 565-XII // Відомості Верховної Ради Української РСР. – 1991. – № 4. – Ст. 20.
57. Закон України «Про наукову і науково-технічну експертизу» від 10 лютого 1995 року № 51/95-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 9. – Ст. 56.
58. Закон України «Про оборону України» від 06 грудня 1991 року № 1932-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 9. – Ст. 106.
59. Закон України «Про освіту» від 21 травня 1991 року № 1060-ХІІ // Відомості Верховної Ради Української РСР. – 1991. – № 34. – Ст. 451.
60. Закон України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» від 12 липня 2001 року № 2658-III // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 47. – Ст. 251.
61. Закон України «Про підприємництво» від 07 лютого 1991 року № 698-ХІІ // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1991. – № 14. – Ст. 168.
62. Закон України «Про психіатричну допомогу» від 22 лютого 2000 року № 1489-III // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 19. – Ст. 143.
63. Закон України «Про ратифікацію Європейської конвенції про взаємну допомогу у кримінальних справах 1959 року та Додаткового протоколу 1978 року до Конвенції» від 16 січня 1998 року 1998 року № 44/98-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 23. – Ст. 130.
64. Закон України «Про ратифікацію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах 1993 року» від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 46. – Ст. 417.
65. Закон України «Про розвідувальні органи України» від 22 березня 2001 року № 2331-III // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 19. – Ст. 94.
66. Закон України «Про Службу безпеки України» від 25 березня 1992 року № 2229-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 27. – Ст. 382.
67. Закон України «Про судову експертизу» від 25 лютого 1994 року № 4038-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 28. – Ст. 232.
68. Закон України «Про третейські суди» від 11 травня 2004 року № 1701-ІV // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 35. – Ст. 412.
69. Зауваження Головного юридичного управління від 01.04.2003 р. до проекту Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з утворенням Державної прикордонної служби України» [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb_n/webproc34?id=&pf3511=13070&pf35401=32711
70. Зигерт В. Руководить без конфликтов / Сокр. пер. с нем. / Науч. ред. и авт. предисл. А.Л. Журавлев / В. Зигерт, Л. Ланг. – М.: Экономика, 1990. – 335 с.
71. Зинин А. М. Судебная экспертиза: Учебник / А. М. Зинин, Н. П. Майлис. – М.: Право и закон; Юрайт-Издат, 2002. – 320 с.
72. Информация по обучающим семинарам // Государственное учреждение «Центр судебных экспертиз и криминалистики Министерства юстиции Республики Беларусь» [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://sudexpertiza.by/Delo/obz sved/
73. История Национального бюро экспертиз [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.nbe.am/ru/History
74. Кагановська Т. Сучасні проблеми кадрового забезпечення системи державного управління / Тетяна Кагановська // Вісник прокуратури України. – 2010. – № 7. – С. 74-78.
75. Калимова А. С. Современное состояние и перспективы развития судебно-экспертной деятельности в Республике Казахстан / А. С. Калимова // Экспертное обеспечение правосудия: проблемы теории и практики. Материалы научно-практической конференции. – Симферополь: ДиАйПи, 2006. – С. 25-29.
76. Клейнман А. Ф. Основные вопросы теории доказательств в советском гражданском процессе / А. Ф. Клейнман. – М., Л.: Изд-во АН СССР, 1950. – с. 72.
77. Клименко Н. И. Актуальные проблемы судебной экспертизы в Украине / Н. И. Клименко // Материалы 3-ей Международной научно-практической конференции «Теория и практика судебной экспертизы в современных условиях: (г. Москва, 25-26 января 2011 г.). – М.: Проспект, 2011. – С. 21-24.
78. Клименко Н. И. К вопросу о подготовке экспертов / Н. И. Клименко, В. К. Стринжа // Криминалистика и судебная экспертиза. – Вып. 39. – К.: Вища школа, 1989. – С.25-28.
79. Клименко Н. І. Загальна теорія судової експертології: поняття і місце в системі наукового знання / Н. І. Клименко // Современное состояние, проблемы и перспективы развития судебной экспертологии: Материалы международной научно-практической конференции (20-21 сентября 2007 г.). – Симферополь, 2007. – С. 8-12.
80. Клименко Н. І. Наука судова експертологія та її проблеми / Н. І. Клименко // Актуальні питання судової експертизи та криміналістики: Збірник матеріалів засідання «круглого столу», присвяченого 85-річчю створення Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. Засл. проф. М. С. Бокаріуса (11-12 листопада 2008 р.). – Х., 2008. – С. 47-53.
81. Клименко Н. І. Поняття та особливості судово-експертної діяльності / Н. І. Клименко, Н. О. Коміссарова // Экспертное обеспечение правосудия: проблемы теории и практики. Материалы научно-практической конференции. – Симферополь: ДиАйПи, 2006. – С. 29-35.
82. Кодекс адміністративного судочинства України // Відомості Верховної Ради України. – 2005. – № 35-36. – Ст. 446.
83. Кодекс законів про працю України // Відомості Верховної Ради Української РСР. – 1971. – № 50. – Ст. 375.
84. Кодекс України про адміністративні правопорушення // Відомості Верховної Ради Української РСР. – 1984. – № 51. – Ст. 1122.
85. Комаха В. А. К вопросу об истории становления Одесского научно-исследовательского института судебных экспертиз / В. А. Комаха, О. В. Комаха, Л. Н. Чернобай // Криминалистика и судебная экспертиза. – Вып. 50. – К., 2001. – С. 47-55.
86. Комаха В. О. Щодо заснування перших судово-експертних установ України / В. О. Комаха, Л. М. Чернобай // Теорія та практика судової експертизи і криміналістики. Випуск 3. Збірник науково-практичних матеріалів (до 80-річчя заснування Харківського НДІ судових експертиз) / Ред. кол.: А. П. Заєць, М. Л. Цимбал, В. Ю. Шепітько та ін. – Х.: Право, 2003. – С. 109-113.
87. Комиссарова Я. В. О понятии экспертной деятельности / Я. В. Комиссарова // Эксперт-криминалист: Федеральный научно-практический журнал. – 2008. – № 2. – С. 26-29.
88. Комментарий к Федеральному закону «О государственной судебно-экспертной деятельности в Российской Федерации» / Под общ. ред. В. И. Илюхина и Г. Н. Колбая. – М.: Проспект, 2002. – 192 с.
89. Кононенко И. П. Развитие правового регулирования деятельности учреждений судебной экспертизы Министерства юстиции УССР / И. П. Кононенко // Криминалистика и судебная экспертиза. – Вып. 10. – К., 1973. – С. 121-130.
90. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
91. Концепція судово-правової реформи в Україні, схвалена Постановою Верховної Ради України від 28 квітня 1992 року № 2296-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 30. – Ст. 426.
92. Корецький М. Х. Становлення методологічних, наукових, координуючих та методичних центрів розвитку галузі науки «Державне управління» / Микола Христофорович Корецький // Кримський юридичний вісник. – Сімферополь, 2010. – Вип. 2 (9), Ч. ІІ. – С. 55-64.
93. Корчан Н. С. Организационные вопросы судебной экспертизы в свете борьбы с преступностью / Н. С. Корчан // Актуальные вопросы судебной экспертизы и криминалистики на современном этапе судебно-правовой реформы: Сб. науч. - практ. материалов (к 75-летию основания Харьковского НИИ судебных экспертиз им. Засл. проф. Н. С. Бокариуса) / Ред. Коллегия: М. Л. Цимбал, Э. Б. Симакова-Ефремян, А. Ф. Дьяченко и др. – Х.: Право, 1998. – С. 24-25.
94. Кофанов А. В. Сучасний стан та структура експертної служби МВС України / А. В. Кофанов [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://intkonf.org/kand-yurid-n-kofanov-av-suchasniy-stan-ta-struktura-ekspertnoyi-sluzhbi-mvs-ukrayini/
95. Красюк І. П. Виникнення, становлення та розвиток експертно-криміналістичних підрозділів органів внутрішніх справ України / І. П. Красюк, В. С. Пєчніков // Актуальні питання судово-експертного та техніко-криміналістичного забезпечення розкриття та розслідування злочинів: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції (17 червня 2010 р.). – К., 2010. – С. 3-14.
96. Красюк І. П. Проблеми застосування експертних технологій та експертних методик в судово-експертній діяльності / І. П. Красюк // Актуальні проблеми криміналістики: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції. – Х.: Гриф, 2003. – С. 236-239.
97. Криминалистика: Учебное пособие / А. В. Дулов, Г. И. Грамович, А. В. Лапин и др.; Под ред. А. В. Дулова. – Мн.: НКФ «Экоперспектива», 1996. – 415 с.
98. Кримінальний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 25-26. – Ст. 131.
99. Кримінально-процесуальний кодекс України // Відомості Верховної Ради Української РСР. – 1961. – № 2. – Ст. 15.
100. Круп’як Л. Б. Впровадження сучасних технологій мотивації праці для державних службовців / Лідія Богданівна Круп’як // Політико-правове забезпечення державної служби та служби в органах місцевого самоврядування: збірник щорічних всеукраїнських громадських слухань (Одеса, 24-25 вересня 2009 р.) / ред. кол.: Т. В. Мотренко (голов. ред.) [та ін.]. – Одеса: Юридична література, 2009. – С. 230-233.
101. Крылов И. Ф. Очерки истории криминалистики и криминалистической экспертизы / И. Ф. Крылов. – Л.: Изд-во Ленинградского ун-та, 1975. – 192 с.
102. Латфуллин Г. Р. Теория организации: учебник для вузов / Г. Р. Латфуллин, А. В. Райченко. – СПб.: Питер, 2003. – 400 с.
103. Лелеченко А. П. Децентралізація в системі державного управлін¬ня в Україні: теоретико-методологічний аналіз / А. П. Лелеченко. Автореф. дис… кандидата наук з державного управління: 25.00.01 – теорія та історія державного управління / НАДУ. – К., 2006. – 18 с.
104. Лилуашвили Т. А. Экспертиза в советском гражданском процессе / Т. А. Лилуашвили. – Тбилиси: Меиниереба, 1967. – 216 с.
105. Линьов К. О. Централізація, децентра¬лізація та нелінійність у державному управлінні / К. О. Линьов. Автореф. дис… кандидата наук з державного управління: 25.00.02 – Механізми державного управління / НАДУ. – К., 2004. – 18 с.
106. Лисиченко В. К. Про реформування судово-експертної діяльності в Україні / В. К. Лисиченко, М. Є. Шумило // Криміналістичний вісник: Наук. - практ. зб. / ДНДЕКЦ МВС України; КНУВС; Редкол.: Я. Ю. Кондратьєв (голов. ред.) та ін. – К.: Чайка, 2005. – № 1(3). – С. 9-17.
107. Лист Національного університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого» від 28 березня 2011 року № 125-0102-352 до Міністерства юстиції України // Листування Департаменту кадрової роботи та державної служби Міністерства юстиції України: Архів Одеського НДІ судових експертиз Міністерства юстиції України.
108. Лук’яненко В. В. Історико-правовий аспект розвитку управління спеціалізованими установами судових експертиз в Україні / В. В. Лук’яненко // Теорія та практика судової експертизи і криміналістики : збірник наукових праць. Вип. 10 / ред. кол. : М. Л. Цимбал, В. Ю. Шепітько, Л. М. Гончаренко та ін. – Х. : Право, 2010. – С. 219-223.
109. Лук’яненко В. В. Організаційно-правове забезпечення діяльності державних спеціалізованих установ судових експертиз / В. В. Лук’яненко // Теорія та практика судової експертизи і криміналістики. Випуск 3: Збірник науково-практичних матеріалів (до 80-річчя заснування Харківського НДІ судових експертиз) / Ред. колегія: А. П. Заєць, М. Л. Цимбал, В. Ю. Шепітько та ін.. – Харків: Право, 2003. – С. 66-70.
110. Лукьяненко В. В. Методы государственного управления судебно-экспертной деятельностью / В. В. Лукьяненко // Теорія та практика судової експертизи і криміналістики. Випуск 2: Збірник матеріалів науково-практичної конференції / Ред. колегія: М. Л. Цимбал, М. І. Панов, Е. Б. Сімакова-Єфремян та ін. – Х.: Право, 2002. – С. 97-101.
111. Лукьяненко В. В. Теоретические основы управления судебно-экспертной деятельностью / В. В. Лукьяненко // Роль и значение деятельности Р. С. Белкина в становлении современной криминалистики. Материалы Международной научной конференции (к 80-летию со дня рождения Р. С. Белкина). - М.: Изд-во Академии управления МВД России, 2002. – С. 277-280.
112. Майлис Н. П. О единых подходах при подготовке экспертных кадров различных ведомств / Н. П. Майлис // Актуальні проблеми криміналістики: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції. – Х.: Гриф, 2003. – С. 239-242.
113. Миронов А. И. Судебно-экспертные учреждения Царской России / А. И. Миронов // Экспертная практика. – № 46. – М., 1999. – С. 5-11.
114. Митний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 38-39. – Ст. 288.
115. Михайлов В. А. Назначение и производство судебной экспертизы в стадии предварительного расследования: Учебное пособие / В. А. Михайлов, Ю. П. Дубягин. – Волгоград: ВСШ МВД РФ. – 1991. – 260 с.
116. Міщенко А. П. Стратегічне управління: Навч. посіб. / А. П. Міщенко. – К.: Центр навчальної літератури, 2004. – 336 с.
117. Надолішний П. І. Фундаментальні і прикладні дослідження в галузі науки «Державне управління»: взаємозв’язок і роль в удосконаленні практики державного управління / Петро Іванович Надолішний // Кримський юридичний вісник. – Сімферополь, 2010. – Вип. 2 (9), Ч. ІІ. – С. 81-98.
118. Наказ Адміністрації Державної прикордонної служби України «Про внесення змін до наказу Адміністрації прикордонної служби України від 20 березня 2004 р. № 266» від 20 квітня 2007 року № 278 // Офіційний вісник України. – 2007. – № 31. – Ст. 1276.
119. Наказ Адміністрації Державної прикордонної служби України «Про затвердження Інструкції про порядок призначення і проведення судових експертиз та експертних досліджень паспортних документів експертною службою Державної прикордонної служби України» від 07 серпня 2009 року № 594// Офіційний вісник України. – 2009. – № 69. – Ст. 2409.
120. Наказ Адміністрації Державної прикордонної служби України «Про затвердження Положення про Центральну лабораторію криміналістичних досліджень паспортних документів Державної прикордонної служби України» від 20 березня 2004 року № 266 // Офіційний вісник України. – 2004. – № 18. – Ст. 1298.
121. Наказ Головного управління державної служби України «Про Довідник типових професійних характеристик посад державних службовців (випуск 76)» від 1 вересня 1999 року № 65 (зі змінами) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.nau.ua/doc/?uid=1041.4768.0&nobreak=1
122. Наказ Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики «Про затвердження, внесення зміни та скасування нормативних документів» від 28 липня 2010 року № 327 // Класифікатор професій ДК 003:2010. – Х.: Фактор, 2011. – 512 с.
123. Наказ Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики «Про затвердження національних класифікаторів, зміни до державного класифікатора та скасування чинності державних класифікаторів» від 26 грудня 2005 року № 375 // Професійна юридична система «Мега-НАУ» – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.nau.ua/doc/?uid=1041.33456.6&nobreak=1
124. Наказ Міністерства внутрішніх справ України «Про затвердження Настанови про діяльність експертно-криміналістичної служби МВС України» від 30 серпня 1999 року № 682 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.univd.edu.ua/_projects/ezloch_kor/docs/.../mvd_eks_krim.doc
125. Наказ Міністерства внутрішніх справ України «Про затвердження Положення про основи організації розкриття злочинів органами внутрішніх справ України» від 24 вересня 2010 року № 456 // Офіційний вісник України. – 2011. – № 8. – Ст. 395.
126. Наказ Міністерства охорони здоров'я України «Про затвердження заходів щодо підвищення ефективності діяльності бюро судово-медичної експертизи» від 08 вересня 2006 року № 605 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.moz.gov.ua/ua/portal/dn_20060908_605.html
127. Наказ Міністерства охорони здоров'я України «Про затвердження нормативно-правових документів з окремих питань щодо застосування примусових заходів медичного характеру до осіб, які страждають на психічні розлади» від 08 жовтня 2001 року № 397 // Офіційний вісник України. – 2002. – № 10. – Ст. 493.
128. Наказ Міністерства охорони здоров'я України «Про затвердження Положення про експертно-кваліфікаційні комісії бюро судово-медичної експертизи» від 18 лютого 1997 року № 52 // Офіційний вісник України. – 1997. – № 15. – Ст. 90.
129. Наказ Міністерства охорони здоров'я України «Про затвердження Положення про кваліфікаційні класи судових експертів бюро судово-медичної експертизи та Положення про кваліфікаційні класи лікарів - с