Кальченко Тимур Валерійович. Імперативи системної взаємодії у формуванні глобальної економіки

Короткий опис

Кальченко Тимур Валерійович. Імперативи системної взаємодії у формуванні глобальної економіки : Дис... д-ра наук: 08.00.02 2007

Кальченко Т.В. Імперативи системної взаємодії у формуванні глобальної економіки. Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук за спеціальністю 08.00.02 Світове господарство і міжнародні економічні відносини. Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана, Київ, 2007.
Дисертацію присвячено дослідженню теоретичних та практичних аспектів формування глобальної економіки і виявленню нових імперативів взаємодії на корпоративному, між- і наднаціональному рівнях. Розкрито системну сутність глобалізації, генезис і сучасний методологічний формат глобалістики через призму кількісних і якісних геоекономічних зрушень.
Виявлено суперечливу природу глобальних економічних трансформацій, виклики, асиметрії і парадоксальні прояви яких стають каталізаторами пошуку анти- та альтерглобальних сценаріїв розвитку.
Досліджено передумови становлення та закономірності функціонування глобальної економіки. Визначено економічні параметри прогностичних сценаріїв глобалізації і представлено композиційні схеми варіативної ренституціоналізації глобального управління на уні-, бі- чи поліполярній основі.
Розкрито потенціал розвитку економіки України в умовах транснаціоналізації, регіоналізації і глобальної інституалізації.

У дисертаційній роботі здійснено теоретичне узагальнення та запропоновано нове розв’язання актуальної наукової проблеми визначення характеру імперативів системної взаємодії у формуванні глобальної економіки. На основі дослідження передумов, закономірностей і особливостей економічного розвитку в умовах глобальних трансформацій автор сформулював висновки теоретичного та практичного значення щодо обґрунтування механізмів ефективного у загальноцивілізаційному контексті функціонування глобальної економіки в структурно оновлюваному інституційному середовищі розвитку.

Сучасна парадигма світогосподарського розвитку формується через всебічне дослідження явищ, процесів і проблем глобалізації, передумови становлення якої як сучасного економічного феномену сформувались на початку ХХ століття, а інтенсифікація, системна структуризація і ієрархізація зв’язків в процесі наближення до цивілізаційної гомогенності у політичній, соціальній, економічній, інформаційній, культурних сферах людської життєдіяльності стають ключовими ознаками світогосподарського розвитку на рубежі ХХ-ХХІ століть. Глобалізація із тенденції переростає у всеосяжний процес, що прискорюється або гальмується процесами інтеграції/дезінтеграції. На відміну від еволюційної інтернаціоналізації із передбачуваністю економічних перспектив, глобалізація, що має складну мотиваційну природу, характеризується багатоаспектністю, суперечливим динамізмом, генерує як безпрецедентні можливості розвитку, так і нові виклики і загрози, оскільки супроводжується кардинальними трансформаціями. Відчутно для всіх регіонів, галузей і сфер діяльності тренд економічної глобалізації безпрецедентно динамізувався, спровокувавши перехід на неоекономічну парадигму розвитку і пошук адекватного інструментарію забезпечення конкурентоспроможності корпорацій, країн та регіонів світу.
Політико-економічна обумовленість і багатоплановий формат реалізації, характеризують на сьогодні формування ключових наукових концепцій глобалізації, які з точки зору орієнтаційного спрямування, можуть бути представленими двома групами - неоліберальні або атлантичні (консервативного оптимізму, політичного екстремізму, палкого лібералізму, ліберального антифундаменталізму) та континентальні («федеральної імперії», «Євро-Радянскої імперії», співробітництва «Європа-Третій Світ»). Ідеологія глобалізації, в основі якої покладено атлантистську версію глобалізму у формі економічних доктрин Вашингтонського та Поствашингтонського консенсу, не може на сьогодні бути універсальною, оскільки адекватно враховує глобальні інтереси та конкурентні амбіції лише країн світових лідерів, а для решти пропонуються стандарти "наздогоняючого розвитку", що не тільки посилює технологічне і соціально-економічне їх відставання, але й загрожує втратою цивілізаційної перспективи.
Комплексне вирішення методологічних проблем економічної глобалізації можливе у межах глобалістики науки, яка перебуває в активній стадії становлення та категоріального визначення і все більше характеризується поглибленою міждисциплінарністю, відходом від теоретичних стереотипів та узагальнень індустріальної парадигми розвитку. Якщо на початку 1960-х рр. об’єктом глобалістики виступали багатопланові інтеграційні процеси, у 1970-х рр. природа економічних криз, у 1990-х рр. її дослідницький інтерес сконцентрувався на соціально-політичній проблематиці і цивілізаційних аспектах становлення глобальної економіки. На сьогодні в глобалістиці домінують багатоаспектні концепції і фундаментальні платформи філософського, соціологічного, соціо-економічного, екологічного, демографічного, цивілізаційного, біосферного обґрунтування глобальних трансформацій, прояви яких здобувають все більш дематеріалізованих форм. Важливим завданням глобалістики як міждисциплінарної галузі наукових досліджень є виявлення причин, об’єктивно-наслідкових зв’язків і системної сутності тих глобальних проблем, які потребують пошуку оптимальних регуляторних механізмів. Новітнім імпульсом розвитку теорії глобалістики є імператив віртуалізації, коли ключовим аспектом дослідження стає симуляційний, нематеріальний, символічний характер соціоекономічних процесів.
У контексті новітніх надбань глобалістики можна стверджувати формування і розвиток четвертого покоління локальних цивілізацій, яке включає євразійську, східноєвропейську, західноєвропейську, північноамериканську, латиноамериканську, африканську, японську, китайську, буддійську, індійську, мусульманську та океанічну цивілізації. На відміну від попередніх вони демонструють істотну диференціацію показників розвитку і характеризуються різним рівнем техногенності, політико-культурними проблемами взаємодії. Домінування північноамериканської квазі-економіки Півночі (в основному США), котра забезпечується безпрецедентним людським капіталом та інтелектуальним ресурсом розвитку, високорозвинутою адміністративноуправлінською інфраструктурою, агресивною геополітичною стратегією, хоча їх геоекономічне лідерство залежать від турбулентності розвитку глобального простору. Нові виміри стратифікації цивілізаційного розвитку, підвищення конкурентного статусу окремих незахідних” цивілізацій формують передумови виникнення нових і поглиблення існуючих міжцивілізаційних конфліктів.
Міжкраїнові та міжрегіональні асиметрії економічної глобалізації, викликані дією ряду технологічних, інформаційних, екологічних, геополітичних факторів, в першу чергу, дискредитують ідею про справедливий розподіл світового ВВП і рівні можливості конкурентного розвитку всіх учасників глобальної системи, формуючи гіпертрофовану залежність від однополярної моделі економічного розвитку, тим самим залишаючи невикористаним у повному обсязі ефективний ресурс системної взаємодії. Дисгармонія економічного розвитку обумовлює принципову глобальну нестаціонарність, поглиблюючи тенденцію до загострення класичних протиріч: уніфікації і диференціації; системного стягування і локалізації; інтеграції і дезінтеграції, в результаті чого виникають основні парадокси глобальної економічної системи. Існування парадоксів домашнього зміщення, Філдстайна-Хоріоки, низької мобільності нетто-потоків капіталу частково дискредитує ідею про глобальну сутність міжнародних фінансових ринків, всеохоплюючу міжнародну мобільність капіталу внаслідок існування і штучної культивації бар’єрів вільного капіталообміну на користь провідних західних транснаціональних корпорацій і структур.
Імперативний характер впливу сучасної конфігурації геоекономічного атласу, що може бути інтерпретованим пакетом карт (ресурсною, екологічною, товарно-вартісною, митною, організаційно-договірною, геофінансовою, етноекономічною, геокультурною, військово-стратегічною, політичною), ефективність стратегій розвитку визначає диспозиція інтернаціоаналізованих відтворювальних ядер, в які поетапно "інкорпоруються" національні економіки.Національний економічний атлас при цьому відображає стратегічні орієнтири, зони впливу, геоекономічні плацдарми, комунікаційні мережі, опорні військові зони і детермінується, з одного боку, закономірностями глобалізації, а, з другого країновою специфікою.
Глобальна економіка являє собою нерозривну, цілісну, пульсуючу багаторівневу і багатовимірну структуру, становлення якої було викликано організаційно-технологічним наближенням національних економічних структур та об’єктивною необхідністю забезпечення безперервності відтворювального процесу в межах інтернаціоналізованих відтворювальних ядер. Дія двох базових принципів взаємозалежності і територіальності визначає на сьогодні формування глобальної економіки. Перший реалізується на глобалізованих світових товарних, фінансових, технологічних ринках ("цивілізація бізнесу"), другий, водночас, "охороняє" економічний суверенітет держави. В умовах їх незбалансованої дії спростовується теза про ефективне ринкове саморегулювання. Ланки відтворювального процесу у глобальній економіці делокалізують національний економічний простір. В умовах, коли закономрностями глобальної економіки є зростання масштабів міжнародного виробництва, динамізація інтеграції мікро- та макроструктур завдяки міжнародній стандартизації, ринковій уніфікації та регуляторній гермонізації; нерівномірний та нееквівалентний розподіл витрат і доходів на глобальних ринках, що спричинює технологічну селекцію країн (ареалів), використання традиційних фінансово-правових технологій глобального управління стає неефективними.
В умовах глобалізації перерозподіляються ролі і функції суб’єктів бізнесу та регулятивних інститутів. На сьогодні відбувається активна трансформація і уніфікація економічної функції держави, яка, з одного боку, втрачає можливість ефективно використовувати традиційні інструменти макроекономічного регулювання, а з другого, залежить від ступеня розвитку техносфери, яка культивує нові міжнародно взаємопов’язані види і типи діяльності. Сучасний стан розвитку євро-атлантичної цивілізації характеризується фактичним розпадом національної державності класичного типу і все швидкішою еволюцією у бік анонімно-сітьової організації політики, економіки і культури, орієнтованих на симуляційні види суспільної активності. Внаслідок цього відбувається утворення сітьових економічних просторів, які у порівнянні з державою є принципово різними за суттю соціоекономічними утвореннями. Інтернаціональна орієнтація економічних політик більшості країн потребує адаптації інститутів державного управління до вимог глобальної економіки, коли: національні кордони перестають бути критерієм сегментації ринків; транснаціоналізовані виробничо-технологічні мережі трансформуються на засадах метакорпоратизації з використанням сітьових методів організації; зростає взаємозалежність головних фінансових центрів і формуються нові міжнародні механізми акумуляції і перерозподілу капіталів.

Відбувається істотна організаційна оптимізація діяльності транснаціональних корпорацій, коли превалюючими стають не стільки традиційні злиття та поглинання, скільки оболонкові і матричні структуриз тенденцією до віртуалізації їх діяльності. Хоча кругові, горизонтальні, оболонкові метакорпорації мають очевидні переваги (адаптивність; концентрація діяльності на пріоритетних галузях спеціалізації; суттєве скороченні витрат; низький рівень зайнятості), вони однак не можуть на сьогодні паритетно конкурувати з державами. Мережева ж організація їх діяльності призводить до розмивання міжкорпоративних кордонів, зникнення традиційних інтернальних та екстернальних розмежувань організації, власних і зарубіжних технологій, великих і дрібних фірм.
На сьогодні міжнародні організації, в першу чергу, СОТ, МВФ, Світовий Банк, МОП, ЮНКТАД, ЮНІДО, ФАО є потужними регулятивними інститутами глобальної економіки. Їх діяльність охоплює практично всі країни і сегменти ринку. Однак навіть новітні світові регулятивні ініціативи поки що не дозволяють адекватно вирішувати глобальні проблеми сучасності. Необхідні нові функціональні форми і механізми гармонізації національних економічних інтересів, політик і дій, для захисту об’єктивно слабкіших партнерів і прийняття санкцій проти всіх, хто порушує об’єктивні правила гри глобальної економіки, що уможливлюється лише за умов гуманізації світогосподарського розвитку, основаної на його інтелектуалізації, соціалізації та екологізації. Перспективи глобалізації визначаються процесами локальних суверенізацій із посиленням тенденції економічної регіоналізації, яка у сучасних проявах має яскраво виражений континентальний характер (ЄС, НАФТА, АТЕС). Значимість міжнародних інтеграційних угруповань проявляється не тільки у лібералізації і гармонізації економічних взаємовідносин, але й у пошуку певного компромісу, що дозволяє перенести природньо характерні національній державі регуляторні механізми на наднаціональний рівень.
Найбільш вірогідним перспективним варіантом глобальної архітектури є формування нової центр-периферійної бази, що відходить від класичної структури світової системи «корпорація—держава—інтеграційне об’єднання-держава—система—периферійні зони». Глобальними композиціями системної реінституалізації можуть виступати: становлення уніполярної системи (концепції країни-гегемону”, глобального уряду”, антитерористичного уряду”); бі- чи триполярна система, яка використовує коаліційний потенціал держав та інтеграційних об’єднань; поліполярна система глобального управління, яка є найбільш прийнятним, але і найскладнішим варіантом реінституціоналізації. В процесі реалізації будь-якого з варіантів можна очікувати як генеруючий (позитивний), так і деструктивний вплив на глобальну економічну стабільність та безпечність розвитку.
Геоекономічне визначення України є однією з пріоритетних проблем національного розвитку. Вона є багатоаспектною внаслідок дії політичних, економічних, соціокультурних і цивілізаційних факторів впливу. Необхідні нові підходи щодо визначення національних стратегічних інтересів України, виявлення особливостей та обґрунтування мети і напрямів інтернаціоналізації її економічної діяльності, яка на сьогодні має неефективну географічну і галузеву структуру в торгівлі товарами, послугами, інвестуванні та кредитуванні. Формування конкурентоспроможної економіки потребує пошуку нестандартних шляхів розвитку, у постіндустріальній парадигмі ресурсозабезпечення і споживання, паритетного інкорпорування у інтернаціоналізовані відтворювальні процеси, визначення пріоритетних ареалів економічного розвитку в новій глобальній конфігурації, зокрема у бігравітаційному інтеграційному полі (Євросоюз і ЄЕП).