Касьян Андрій Олексійович. Фізичний та психічний примус в кримінальному праві України

Короткий опис

Касьян Андрій Олексійович. Фізичний та психічний примус в кримінальному праві України.- Дисертація канд. юрид. наук: 12.00.08, Харків. нац. ун-т внутр. справ. - Харків, 2015.- 216 с.

Міністерство внутрішніх справ України
Харківський національний університет внутрішніх справ

На правах рукопису

КАСЬЯН АНДРІЙ ОЛЕКСІЙОВИЧ

УДК 343.32 (477)

ФІЗИЧНИЙ ТА ПСИХІЧНИЙ ПРИМУС
В КРИМІНАЛЬНОМУ ПРАВІ УКРАЇНИ

12.00.08 – кримінальне право та кримінологія;
кримінально-виконавче право

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник:
Ігнатов Олександр Миколайович
доктор юридичних наук,
старший науковий співробітник

Харків – 2015

ЗМІСТ

ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1 СОЦІАЛЬНО-ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА ТА ІСТОРИЧНІ ПЕРЕДУМОВИ ВИКОРИСТАННЯ КАТЕГОРІЇ ПРИМУС В КРИМІНАЛЬНОМУ ПРАВІ УКРАЇНИ 11
1.1 Соціально-правова характеристика примусу 11
1.2 Загальна характеристика примусу як кримінально-правової категорії 30
1.3 Історичний розвиток кримінального законодавства щодо фізичного та психічного примусу 51
Висновки до розділу 1 69
РОЗДІЛ 2 ФІЗИЧНИЙ ТА ПСИХІЧНИЙ ПРИМУС В НОРМАХ ЗАГАЛЬНОЇ ЧАСТИНИ КРИМІНАЛЬНОГО КОДЕКСУ УКРАЇНИ 74
2.1 Фізичний та психічний примус в системі обставин, що виключають злочинність діяння 74
2.2 Фізичний та психічний примус в системі обставин, що пом’якшують та обтяжують покарання 98
Висновки до розділу 2 117
РОЗДІЛ 3 ФІЗИЧНИЙ ТА ПСИХІЧНИЙ ПРИМУС В НОРМАХ ОСОБЛИВОЇ ЧАСТИНИ КРИМІНАЛЬНОГО КОДЕКСУ УКРАЇНИ 123
3.1 Фізичний та психічний примус як обов’язкова ознака суспільно небезпечного діяння 123
3.2 Фізичний та психічний примус як спосіб вчинення суспільно небезпечного діяння 152
Висновки до розділу 3 173
ВИСНОВКИ 180
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 187
ДОДАТОК 213

ВСТУП

Актуальність теми. Забезпечення та охорона прав і свобод людини та громадянина є одним з основних завдань будь-якої демократичної та правової держави. Сьогодні, на жаль, спостерігається інтенсивна криміналізація суспільства, з’являються нові види злочинних діянь, способи їх вчинення стають дедалі більш витонченими та різноманітними. При цьому значна частка злочинних посягань пов’язана із застосуванням до людини насильства як способу вчинення злочину, а також як складової механізму реалізації інших форм протиправного впливу на людину, зокрема примусу. Протиправний примус використовується злочинцями для обмеження свободи людини вільно керувати своєю поведінкою, що порушує одне із основних благ особистості. Спектр його проявів охоплює практично всі суспільні відносини, що знаходяться під кримінально-правовою охороною.
Водночас, незважаючи на поширеність і небезпечність зазначеного явища, категорія «примус» в національному кримінальному законодавстві вживається безсистемно. У нормах, що передбачають відповідальність за ті чи інші форми застосування примусу, не характерний уніфікований підхід до їх побудови та змісту. Незважаючи на те, що «примус» використовується в нормах Загальної та Особливої частини Кримінального кодексу України (далі – КК), законодавче закріплення його чітко визначеної дефініції відсутнє. Немає єдності щодо змісту та визначення категорії «примус», її кримінально-правого значення, кваліфікації відповідних злочинних діянь і у поглядах вчених. Вказані обставини породжують суттєві, іноді системні помилки та труднощі в застосуванні кримінального закону.
Окремим аспектам дослідження примусу як кримінально-правової категорії присвячені праці таких вчених, як М. Г. Арманов, П. П. Андрушко, Ю. М. Антонян, Ю. В. Баулін, В. І. Борисов, І. Ю. Бунєва, В. М. Бурдін, Є. Г. Веселов, В. О. Глушков, О. П. Горох, В. П. Ємельянов, І. Є. Жданова, І. В. Жук, В. Г. Заріпов, О. М. Ігнатов, В. В. Калугін, М. М. Книга, В. М. Куц, М. І. Матузов, А. М. Орлеан, А. В. Савченко, Н. С. Таганцев, С. С. Тихонова, А. П. Тузов, В. О. Туляков, А. Д. Чернявський, А. С. Чистякова, Р. Д. Шарапов, Д. М. Шаргородський, О. В. Юношев, Т. І. Якимець, О. О. Ямкова, Н. М. Ярмиш та ін. Однак в переважній більшості випадків примус є предметом дослідження як міра державного впливу в кримінальному праві, у зв’язку з чим дана самостійна тема є достатньо розробленою на науковому рівні. Щодо дослідження примусу саме як різновиду протиправного впливу, наявні дослідження мають фрагментарний характер, примус розглядається виключно з позиції обставин, що виключають злочинність діяння чи обставин, які пом’якшують покарання, а також при дослідженні окремих конкретних складів злочинів. На монографічному рівні комплексних досліджень фізичного та психічного примусу в кримінальному праві України поки що не проводилося.
Викладені обставини в своїй сукупності зумовлюють актуальність теми, своєчасність та необхідність проведення даного дисертаційного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження спрямовано на виконання заходів, передбачених розділом ХІІІ («Реформа системи публічного управління») Національного плану дій на 2013 рік щодо впровадження Програми економічних реформ на 2010–2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава», затвердженого Указом Президента України від 12.03.2013 р. № 128/2013; Концепції реформування кримінальної юстиції України, затвердженої Указом Президента України від 8.04.2008 р. № 311, та Плану заходів щодо реалізації цієї Концепції, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 27.08.2008 р. № 1153 (розділ 4); Концепції реалізації державної політики у сфері профілактики правопорушень на період до 2015 року, схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30.11.2011 р. № 1209-р. Тема також відповідає пп. 3, 8 додатка 2 до Переліку пріоритетних напрямів наукового забезпечення діяльності органів внутрішніх справ України на період 2010–2014 років (затверджених Наказом МВС України від 29.07.2010 р. № 347), а також темі наукових досліджень кафедри кримінального права та кримінології ХНУВС на 2014–2018 роки «Протидія злочинності кримінально-правовими та кримінологічними засобами» (державний реєстраційний номер 0113U008195). Тему роботи в остаточній редакції затверджено Вченою радою Харківського національного університету внутрішніх справ 24.06.2014 р. (протокол № 6).
Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є теоретична розробка та формулювання обґрунтованих пропозицій щодо формування цілісної концепції фізичного та психічного примусу у кримінальному праві України та вдосконалення чинного кримінального законодавства щодо відображення даної категорії та підвищення ефективності правозастосовчої діяльності в цій сфері.
Реалізація поставленої мети зумовила необхідність вирішення таких основних задач:
– дослідити соціально-правову природу примусу та надати відповідну його характеристику;
– надати загальну характеристику примусу як кримінально-правової категорії;
– дослідити історичний розвиток кримінального законодавства щодо фізичного та психічного примусу;
– дослідити фізичний та психічний примус у системі обставин, що виключають злочинність діяння;
– дослідити фізичний та психічний примус у системі обставин, що пом’якшують та обтяжують покарання;
– встановити характеристику фізичного та психічного примусу як обов’язкової ознаки суспільно небезпечного діяння;
– розробити класифікацію норм, в яких примус фігурує як ознака суспільно небезпечного діяння;
– встановити характеристику фізичного та психічного примусу як способу вчинення суспільно небезпечного діяння;
– в контексті зазначених аспектів дослідження фізичного та психічного примусу сформулювати висновки та виробити відповідні пропозиції щодо вдосконалення чинного національного кримінального законодавства.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини у сфері охорони особи від протиправного примусу.
Предметом дослідження є фізичний та психічний примус у кримінальному праві України.
Методи дослідження. Діалектичний, формально-догматичний та порівняльно-правовий методи дозволили через визначення змісту юридичних термінів і конструкцій дослідити природу примусу (підрозділ 1.1) та встановити специфічні ознаки і визначити поняття примусу як кримінально-правової категорії (підрозділ 1.2); використання історично-правового методу надало можливість дослідити історичну ґенезу вітчизняного законодавства щодо становлення та функціональної ролі примусу як кримінально-правової категорії (підрозділ 1.3); метод системного аналізу дозволив дослідити фізичний та психічний примус у системі обставин, що виключають злочинність діяння, та в системі обставин, що пом’якшують та обтяжують покарання (підрозділи 2.1, 2.2), надати класифікацію норм, в яких примус фігурує як ознака суспільно небезпечного діяння та пропозиції щодо вдосконалення відповідних складів злочинів (підрозділи 3.1, 3.2); формально-логічний метод і метод структурно-функціонального аналізу дозволили дослідити місце й роль примусу як кримінально-правової категорії в кримінальному праві України (підрозділи 1.2, 1.3) та обґрунтувати нові положення, теоретичні висновки, пропозиції і практичні рекомендації щодо вдосконалення національного законодавства (підрозділи 2.1, 2.2, 3.1, 3.2); статистичні методи збору, узагальнення та аналізу інформації дали можливість отримати інформацію про особливості правозастосовної практики в даній сфері (підрозділи 2.1, 2.2, 3.1, 3.2).
Теоретичною основою дослідження є праці вітчизняних і зарубіжних вчених з філософії, теорії держави та права, кримінального й адміністративного права, соціології, кримінології, психології та деяких інших наук.
Нормативну базу роботи склали Конституція України, міжнародно-правові акти, нормативно-правові акти Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерств і відомств України, інші чинні нормативно-правові акти, а також кримінальне законодавство інших держав.
Емпіричну базу дисертаційного дослідження склали дані судово-слідчої практики щодо кримінально-правової оцінки фізичного та психічного примусу як обставини, що виключає злочинність діяння, та обставини, що пом’якшує покарання, а також щодо кваліфікації примусу відповідно до норм Особливої частини КК.
Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що дисертація є першим в українській юридичній науці комплексним монографічним дослідженням фізичного та психічного примусу у кримінальному праві України, яке дозволило розробити і сформулювати основні положення цілісної концепції примусу як кримінально-правової категорії та надати обґрунтовані пропозицій щодо формування й удосконалення національного кримінального законодавства та правозастосовної практики в даній сфері. У роботі:
вперше:
– на підставі аналізу ґенези категорії «примус» у національному кримінальному законодавстві доведено, що вона має історично обумовлене підґрунтя існування як обставини, що виключає злочинність діяння, обставини, що пом’якшує покарання, обставини, що обтяжує покарання, а також як ознаки суспільно небезпечного діяння та способу вчинення злочину;
– надано визначення та доведено необхідність закріплення на законодавчому рівні визначення терміна «примус» як «протиправного, умисного насильницького впливу на людину, що вчиняється всупереч (проти) її волі, з метою спонукання (стимулювання) її до певної поведінки»;
– доведено, що вчинення злочину з використанням примусу необхідно вважати обставиною, яка обтяжує покарання, та запропоновано відповідні зміни до редакції п. 9 ч. 1 ст. 67 КК України;
– з метою конкретизації та систематизації складів злочинів, в яких примус виступає як ознака суспільно небезпечного діяння, розроблено комплексну класифікацію відповідних кримінально-правових норм за способом закріплення примусу у назвах статей Особливої частини КК України, способом термінологічного визначення примусу як ознаки об’єктивної сторони у складі злочину; спрямованістю примусу як ознаки об’єктивної сторони у складі злочину; статусом потерпілого від злочину при примусі; визначеністю способу (форм реалізації) примусу в складі злочину; віком суб’єкта, який здійснює примус;
– запропоновано з метою уніфікації термінології та більш чіткої диференціації кримінальної відповідальності за різні форми реалізації примусу (залежно від їх суспільної небезпеки), диспозиції відповідних норм (там де це дозволяють зробити змістовні ознаки складу злочину) викласти за однією кримінально-правовою моделлю: відповідно до диференційованого розподілу найбільш типових форм реалізації примусу від основного до кваліфікованого та особливо кваліфікованого складів злочину; запропоновано конкретні зміни до відповідних норм Особливої частини КК України;
удосконалено:
– визначення примусу як кримінально-правової категорії – це протиправний, умисний насильницький вплив на людину, що здійснюється шляхом енергетичного впливу на органи і тканини організму людини, їх фізіологічні функції, шляхом використання матеріальних факторів зовнішнього середовища (механічних, фізичних, хімічних і біологічних) та/або шляхом інформаційного впливу на її психіку, що вчиняється шляхом дії або через бездіяльність всупереч (проти) її (людини) волі, з метою спонукання (стимулювання) до певної поведінки;;
– з огляду на те, що примус у системі обставин, що виключають злочинність діяння, є окремою самостійною обставиною, з урахуванням недоцільності законодавчого виокремлення видів (фізичного та психічного) примусу та некоректність законодавчого закріплення поділу примусу на переборний та непереборний, запропоновано концептуально нову редакцію статті 40 КК України;
– критерії розмежування примусу як обставини, що виключає злочинність діяння, від примусу як обставини, що пом’якшує чи обтяжує покарання;
дістали подальшого розвитку:
– обґрунтування недоцільності виокремлення на законодавчому рівні «психічного примусу» та «фізичного примусу» як окремих його видів;
– обґрунтування некоректності поділу примусу на переборний та непереборний, оскільки вплив, що повністю виключає свідомість або волю людини не можна вважати примусом у кримінально-правовому сенсі;
– положення про умови («об’єктивні», що належать до акту примусу, та «суб’єктивні», що належать до вимушеного діяння) правомірності шкоди, заподіяної внаслідок фізичного або психічного примусу;
– обґрунтування недоцільності створення загального складу злочину, в якому була б передбачена відповідальність за незаконний примус;
– положення про потерпілого від злочину; запропоновано у складах злочину, в яких примус виступає як ознака об’єктивної сторони, виділяти «проміжного» та «основного» потерпілого.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони можуть бути використані:
– у науково-дослідній сфері – як підґрунтя для подальшої розробки концепції захисту особи від протиправного примусу (акт про впровадження результатів дисертаційного дослідження у діяльність Кримінологічної асоціації України від 15 жовтня 2014 року);
– у законотворчій діяльності – для вдосконалення вітчизняного законодавства щодо інститутів обставин, які виключають злочинність діяння та обставин, що пом’якшують чи обтяжують покарання, а також в частині кримінальної відповідальності за протиправний примус;
– у правозастосовчій діяльності – у слідчій та судовій практиці при кримінально-правовій оцінці примусу як обставини, що виключає злочинність діяння, та обставини, що пом’якшує покарання, а також щодо кваліфікації примусу відповідно до норм Особливої частини КК;
– у навчальному процесі – при проведенні аудиторних занять з курсу кримінального права та відповідних спецкурсів з кваліфікації злочинів у вищих юридичних навчальних закладах, а також під час підготовки підручників, навчальних і методичних посібників (акт про впровадження результатів дисертаційного дослідження у навчальний процес Харківського національного університету внутрішніх справ від 5 листопада 2014 року).
Апробація результатів дисертації. Основні положення й результати дослідження оприлюднювалися та обговорювалися на міжнародних і всеукраїнських науково-практичних конференціях: «Актуальні проблеми законодавства України: пріоритетні напрями його вдосконалення» (м. Одеса, 10–11 жовтня 2014 р.); «Політико-правові реформи та становлення громадянського суспільства в Україні» (м. Херсон, 10–11 жовтня 2014 р.); «Чинники розвитку юридичних наук у XXI столітті» (м. Дніпропетровськ, 5–6 грудня 2014 р.).
Публікації. Основні положення й висновки, що сформульовані в дисертаційному дослідженні, опубліковані в дев’яти наукових працях, у тому числі у 4-х наукових статтях, опублікованих у наукових виданнях України, визнаних фаховими з юридичних наук, у 2-х статтях, опублікованих у наукових виданнях іноземної держави, та 3-х тезах наукових доповідей.

Список літератури

ВИСНОВКИ

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення та нове вирішення наукового завдання, що виявилося у розробці та формулюванні основних положень цілісної концепції примусу як кримінально-правової категорії та наданні обґрунтованих пропозицій щодо формування й удосконалення національного кримінального законодавства та правозастосовної практики в даній сфері. Це дозволило сформулювати такі загальні висновки і пропозиції до законодавства:
1. Дослідження соціально-правової природи примусу та аналіз його відповідних сутнісних ознак дозволяє дати наступне загальне визначення примусу як соціально-правової категорії – це вплив одного індивіда на іншого з метою спонукання (стимулювання) до певної поведінки всупереч (проти) його волі.
Основними ознаками примусу як соціально-правової категорії є наступні: 1) це вплив на людину; 2) примус спрямований на обмеження свободи волі людини через вплив на її свідомість; 3) метою примусу є спонукання (стимулювання) до певної поведінки; 4) реалізація певної поведінки (мети примусу) здійснюється об’єктом (контрагентом) впливу свідомо, але всупереч (проти) його волі; 5) це вольовий акт агента (суб’єкта) впливу; 6) примус припускає вплив на свідомість та волю (в підсумку на поведінку людини) через фізичний вплив на людину.
2. Примус як кримінально-правова категорія – це протиправний, умисний насильницький вплив на людину, що здійснюється шляхом енергетичного впливу на органи і тканини організму людини, їх фізіологічні функції, шляхом використання матеріальних факторів зовнішнього середовища (механічних, фізичних, хімічних і біологічних) та/або шляхом інформаційного впливу на її психіку, що вчиняється шляхом дії або через бездіяльність всупереч (проти) її (людини) волі, з метою спонукання (стимулювання) до певної поведінки.
3. Дослідження історичного розвитку кримінального законодавства щодо фізичного та психічного примусу показало, що маючи історичне обумовлене підґрунтя існування як обставини, що виключає злочинність діяння, обставини, що пом’якшує покарання, обставини, що обтяжує покарання, а також як характеристики діяння та способу вчинення злочину, категорія примусу в українському кримінальному законодавстві в процесі його ґенези поступово набувала поширення (зокрема, через збільшення кількості складів, пов’язаних зі встановленням відповідальності за злочини, щодо яких примус виступає як характеристика діяння та способу вчинення злочину) й удосконалювалася законодавцем. З огляду на історичні передумови найбільш цілісне відображення дана кримінально-правова категорія знайшла у КК України 2001 року.
4. Дослідження показало, що фізичний та психічний примус в системі обставин, які виключають злочинність діяння, є окремою самостійною обставиною.
З коректністю законодавчого закріплення поділу примус на переборний та непереборний категорично не можна погодитися. Якщо внаслідок примусу особа не могла керувати своїми вчинками, то ставити питання про злочинність чи незлочинність відповідних дій або бездіяльності особи, які заподіяли шкоду правоохоронюваним інтересам, в контексті обставин, що виключають злочинність діяння, не можна. Особа, яка не може керувати своїми вчинками, повинна визнаватися або неосудною через наявність такого медичного критерію, як тимчасовий розлад психічної діяльності (ст. 19 КК), або на підставі загальних положень кримінального права у даному випадку відсутня вина за невчинення певних дій (бездіяльність), оскільки потерпілий повинен був, але фактично не міг (з незалежних від нього причин) їх здійснити. В даному випадку мова повинна йти виключно про те, що умовою правомірності заподіяння шкоди з боку особи, яка зазнала примусу, є фактична неможливість особи вільно керувати своїми діями. Саме через обмеження свободи волі особи та її прояву в керуванні своєю поведінкою, обумовлене протиправними (злочинними) діями винної особи, злочинність заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам з боку особи, яку примушують, виключається.
Пропонується змінити редакцію 40 КК на наступну:
«Стаття 40. Примус.
1. Не є злочином дія або бездіяльність особи, яка заподіяла шкоду правоохоронюваним інтересам, вчинена під впливом примусу, внаслідок якого особа не могла вільно керувати своєю поведінкою.
2. Питання про перевищення меж правомірності заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам за наявності примусу вирішується відповідно до положень ст. 39 цього Кодексу».
5. Примус має самостійну природу та посідає чільне місце і в системі обставин, що пом’якшують чи обтяжують покарання. За своєю класифікаційною групою примус належить до обставин, які: 1) характеризують ступінь тяжкості вчиненого злочину (розкриває об’єктивні (діяння, спосіб, обстановку вчинення злочину тощо) та суб’єктивні (впливає на визначення вини) ознаки складу злочину); 2) характеризують злочин у момент його вчинення; 3) суттєво знижують або підвищують ступінь тяжкості діяння і є винятковими.
З метою уніфікації вітчизняного кримінального законодавства п. 6 ч. 1 ст. 66 КК вважаємо за доцільне викласти у такій редакції: «Вчинення злочину під впливом примусу або через матеріальну, службову чи іншу залежність (п. 6 ч. 1 ст. 66 КК України)».
Примус (фізичний та психічний) відповідає вимогам, що висуваються кримінально-правовою доктриною до обставин, які претендують на включення до переліку обтяжуючих обставин, а також не суперечить позитивному законодавчому досвіду інших країн. З метою вдосконалення вітчизняного кримінального законодавства пропонуємо доповнити ч. 1 ст. 67 КК обтяжуючою обставиною «вчинення злочину з використанням примусу», а п. 9 ч. 1 цієї статті викласти у такій редакції: «9) вчинення злочину з використанням примусу, малолітнього або особи, що страждає психічним захворюванням чи недоумством».
Примус як обставина, що обтяжує покарання, має враховуватися в усіх випадках, коли винний для вчинення злочину використовує іншу особу, фактична можливість якої вільно керувати своїми діями (поведінкою), тобто свобода вольової поведінки якої, обмежена внаслідок примусу.
6. Примус як суспільно небезпечне діяння є суспільно небезпечним, протиправним, конкретним, свідомим та вольовим актом насильницької поведінки людини, невід’ємно поєднаним з метою спонукання (стимулювання) потерпілого до певної поведінки.
Необхідно на законодавчому рівні закріпити визначення терміна «примус» як «протиправного, умисного насильницького впливу на людину, що вчиняється всупереч (проти) її волі, з метою спонукання (стимулювання) її до певної поведінки». При цьому даний термін доцільно вводити в кримінальне законодавство виключно поряд (разом) із таким родовим щодо нього терміном «насильство».
Доцільно у складах злочинів, в яких примус виступає як ознака його об’єктивної сторони, виділяти декілька потерпілих від злочину: «проміжного» та «основного» потерпілого. «Проміжний» потерпілий – це суб’єкт (виключно фізична особа), щодо якого застосовується примус і якому завдається фізична, психічна або майнова шкода. Через проміжного потерпілого визначається додатковий безпосередній об’єкт злочину (наприклад, життя та здоров’я особи, воля, власність). Основний потерпілий – це соціальний суб’єкт (фізична особа, юридична особа, держава, інше соціальне утворення або суспільство в цілому), якому внаслідок застосування примусу до «проміжного» потерпілого, завдається шкода або створюється загроза заподіяння такої шкоди.
7. Значна кількість норм (усього 54 норми), в яких примус виступає як суспільно небезпечне діяння, обумовлює потребу у їх систематизації та класифікації. Розроблено комплексну класифікацію даних кримінально-правових норм відповідно до таких критеріїв, як: 1) спосіб закріплення примусу у назвах статей Особливої частини КК; 2) спосіб термінологічного визначення примусу як ознаки об’єктивної сторони у складі злочину; 3) спрямованість примусу як ознаки об’єктивної сторони у складі злочину; 4) статус потерпілого від злочину при примусі; 5) визначеність способу (форм реалізації) примусу у складі злочину; 6) вік суб’єкта, який здійснює примус.
8. Нагальною є необхідність вдосконалення основних та кваліфікованих складів злочинів, в яких примус виступає як ознака суспільно небезпечного діяння. З метою уніфікації термінології та більш чіткої диференціації кримінальної відповідальності за різні форми реалізації примусу (залежно від їх суспільної небезпеки), диспозиції відповідних норм (там, де це дозволяють зробити змістовні ознаки складу злочину) доцільно викласти за однією кримінально-правовою моделлю: відповідно до диференційованого розподілу найбільш типових форм реалізації примусу від основного до кваліфікованого та особливо кваліфікованого складів злочину.
Так, у основному складі злочину необхідно передбачити відповідальність за примус, поєднаний з погрозою обмеження прав, свобод або законних інтересів особи чи її близьких, пошкодженням чи знищенням їх майна або майна, що перебуває в їх віданні чи під охороною, або викраденням чи позбавленням волі, або розголошенням відомостей, які особа чи її близькі бажають зберегти в таємниці, або погрозою фізичним або психічним насильством. У кваліфікованому складі злочину необхідно встановити відповідальність за примус, поєднаний з погрозою вбивства чи заподіяння тяжких тілесних ушкоджень над потерпілим або його близькими, або з розголошенням відомостей, які особа чи її близькі бажають зберегти в таємниці, або з насильством, що не є небезпечним для життя чи здоров’я. Особливо кваліфікований склад повинен передбачати відповідальність за примус, поєднаний з пошкодженням чи знищенням майна потерпілого або його близьких, або майна, що перебуває в їхньому віданні чи під охороною, або з викраденням чи позбавленням волі, або з насильством, що є небезпечним для життя чи здоров’я.
Кваліфіковані та особливо кваліфіковані склади злочинів, в яких примус виступає як альтернативна суспільно небезпечна діяння у складі більш загального діяння (різні види перешкоджання та втручання), поряд з іншими кваліфікуючими ознаками мають містити й відповідні кваліфікуючі ознаки згідно із запропонованою кримінально-правовою моделлю.
9. Ст.ст. 157, 142, 143, 173, 342 КК в частині закріплення примусу як способу вчинення злочину доцільно викласти за єдиною запропонованою кримінально-правовою моделлю. Як і у випадку з примусом, про який йдеться у ч. 1 ст. 157 КК, поняття примусу у ч. 2 ст. 142, ч. 2 ст. 143, ч. 1 ст. 173 КК в частині насильницького впливу на потерпілого має охоплювати лише погрозу обмеження прав, свобод або законних інтересів особи чи її близьких, пошкодженням чи знищенням їхнього майна або майна, що перебуває в їхньому віданні чи під охороною, або викраденням чи позбавленням волі, або розголошенням відомостей, які особа чи її близькі бажають зберегти в таємниці, або погрозу фізичним чи психічним насильством. Водночас кваліфіковані та особливо кваліфіковані склади цих злочинів повинні містити відповідні кваліфікуючі ознаки, що будуть здійснювати диференціацію кримінальної відповідальності залежно від небезпечності форм реалізації примусу.
Ст.ст. 142, 173 КК необхідно доповнити новими частинами наступного змісту: «3. Діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені з погрозою вбивства чи заподіяння тяжких тілесних ушкоджень над потерпілим або його близькими, або з розголошенням відомостей, які особа чи її близькі бажають зберегти в таємниці, або з насильством, що не є небезпечним для життя чи здоров’я…» та «4. Діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, поєднані з пошкодженням чи знищенням майна потерпілого або його близьких, або майна, що перебуває в їхньому віданні чи під охороною, або з викраденням чи позбавленням волі, або з насильством, що є небезпечним для життя чи здоров’я….».
Ч. 3 ст. 143 КК необхідно доповнити словами: «….а так само вчинені з погрозою вбивства чи заподіяння тяжких тілесних ушкоджень над потерпілим або його близькими, або з розголошенням відомостей, які особа чи її близькі бажають зберегти в таємниці, або з насильством, що не є небезпечним для життя чи здоров’я». Ч. 5 цієї статті – словами: «…а так само вчинення дій, передбачених частиною другою цієї статті, поєднаних з пошкодженням чи знищенням майна потерпілого або його близьких, або майна, що перебуває в їхньому віданні чи під охороною, або з викраденням чи позбавленням волі, або з насильством, що є небезпечним для життя чи здоров’я…».
Ч. 3 ст. 342 КК необхідно викласти у такій редакції: «Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, поєднані з примусом цих осіб шляхом погроз обмеження прав, свобод або законних інтересів особи або її близьких, пошкодженням чи знищенням їхнього майна або майна, що перебуває в їхньому віданні чи під охороною, або викраденням чи позбавленням волі, або розголошенням відомостей, які особа чи її близькі бажають зберегти в таємниці, або погрозою фізичним або психічним насильством, а також шляхом розголошення відомостей, які особа чи її близькі бажають зберегти в таємниці, насильством, що не є небезпечним для життя чи здоров’я, до виконання явно незаконних дій…».
Ст. 342 КК необхідно доповнити частиною 4 наступного змісту: «4. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, поєднані з примусом цих осіб шляхом пошкодження чи знищення майна потерпілого або його близьких, або майна, що перебуває в їхньому віданні чи під охороною, або викрадення чи позбавлення волі, або насильством, що є небезпечним для життя чи здоров’я, до виконання явно незаконних дій…».

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абакумова Ю. В. Кримінальна відповідальність особи за вчинення злочину при виконанні спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи або злочинної організації : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.08 / Абакумова Юлія Вікторівна. – Х., 2007. – 211 с.
2. Актуальні проблеми вдосконалення та уніфікації термінології Кримінального кодексу України. – Х. : Права людини, 2011 р. – 152 с.
3. Алексеев С. С. Общие дозволения и общие запреты в советском праве / C. C. Алексеев. – М. : Юрид. лит., 1989. – 288 с.
4. Андрушко П. П. Юридическая природа и значение исполнения приказа и выполнения профессиональных функций в советском уголовном праве : автореф. дис. на соискание ученой степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 «Уголовное право и криминология; исправительно-трудовое право» / П. П. Андрушко. – К., 1987. – 24 с.
5. Антонов В. Ф. Крайняя необходимость в уголовном праве : монография / В. Ф. Антонов. – М. : ЮНИТА-ДАНА, 2005. – 112 с.
6. Анчукова М. В. Виправданий ризик як обставина, що виключає злочинність діяння : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.08 / Анчукова Марина Вікторовна. – Х., 2004. – 187 с.
7. Арестов В. В. Уголовно-правовые проблемы исполнения приказа или распоряжения как обстоятельства, исключающего преступность деяния : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.08 / Арестов Валерьян Владимирович. – Саратов, 1999. – 204 с.
8. Архів апеляційного суду Донецької області. Справа №11а-2271/2007.
9. Архів апеляційного суду Сумської області. Справа №1809/1190/2012.
10. Архів Борзнянського районного суду Чернігівської області. Справа №1-9/08.
11. Архів Варвинського районного суду Чернігівської області. Справа № №№ 1-23, 1-41/ 2008 р.
12. Архів Гайворонського районного суду Кіровоградської області. Справа № 1103/6/2011, 1/1103/6/2012.
13. Архів Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області. Справа № 1-53/11
14. Архів Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області. Справа № 1-251/09.
15. Архів Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області. Справа № 1-37/11.