Кізь Ольга Богданівна. Формування психологічної готовності вихованців інтернатних закладів до створення сім'ї

Короткий опис

Кізь Ольга Богданівна. Формування психологічної готовності вихованців інтернатних закладів до створення сім'ї: дисертація канд. психол. наук: 19.00.07 / Національний педагогічний ун-т ім. М.П.Драгоманова. - К., 2003

Кізь О.Б. Формування психологічної готовності до створення сім’ї вихованців інтернатних закладів. Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наук за спеціальністю 19.00.07 педагогічна та вікова психологія. Національний педагогічний університет імені М.П.Драгоманова. Київ, 2003.
Дисертація присвячена вивченню психологічної готовності вихованців інтернатних закладів до шлюбно-сімейних стосунків, виявленню змісту, структури, критеріїв та показників її сформованості. Досліджено зміст ціннісно-смислової сфери особистості депривованих юнаків та дівчат, спрямованої на родинне життя. Визначено специфіку самооцінних ставлень вихованців інтернатних закладів стосовно виконання сімейних та соціальних ролей, досліджено сформованість навичок самокерівництва і самоорганізації життєдіяльності. Розкрито зміст еталонів маскулінності та фемінності у старшокласників, які виховуються без батьківської опіки та в батьківській сім’ї. Визначено рівень поінформованості депривованого юнацтва в питаннях культури сексуального та репродуктивного здоров’я, виховання дітей та сімейного спілкування. Виявлено соціально-психологічні умови, які сприяють успішному статеворольовому самовизначенню молоді, вихованої без батьківської опіки. Доведено ефективність системи психокорекційних заходів, орієнтованих на формування психологічної готовності вихованців інтернатних закладів до створення сім’ї. Конкретизовано доцільність впровадження альтернативних моделей надання психологічної підтримки випускникам закладів інтернатного типу шляхом використання новітніх виховних технологій, які засвідчили свою ефективність у формуванні відповідального ставлення до шлюбно-сімейних стосунків та в адаптації до самостійного життя.

В дисертації наведено теоретичне узагальнення та нове вирішення проблеми формування психологічної готовності вихованців інтернатних закладів до створення сім’ї, яке полягає в розкритті сутності та специфіки, визначенні критеріїв та показників сформованості компонентів психологічної готовності в умовах депривації батьківсько-дитячої взаємодії, створенні та експериментальній апробації психокорекційної програми її формування, що включає систему психолого-педагогічних умов та систему засобів активного соціально-психологічного навчання.
1. Становлення образу Я вихованців інтернатних закладів зазнає впливу деприваційних факторів, що позначається на браку психологічної готовності юнаків та дівчат до самостійного життя, зокрема до шлюбу та створення сім’ї.
2. Психологічна готовність до створення сім’ї як комплекс взаємопов’язаних характеристик самосвідомості включає мотиваційно-ціннісний компонент, що знаходить своє вираження в смисловій сфері Я життєвих орієнтаціях, переконаннях, моральних настановленнях; когнітивний як наявність системи знань, належного рівня поінформованості щодо функціонування сім’ї; емоційно-регулятивний як здатність до рефлексії та саморегуляції поведінки і емоційних станів; поведінковий як сукупність соціально-психологічних умінь та навичок, необхідних для шлюбно-сімейної взаємодії.
3. Вихованців інтернатних закладів характеризує, з одного боку, орієнтація на створення сім’ї як найважливішої життєвої цінності, з іншого несформованість системи настановлень щодо шляхів становлення шлюбно-сімейних взаємин, неготовність до постановки реальних життєвих цілей, освітніх і професійних планів та недостатнє усвідомлення власних потенцій та особистісних ресурсів для виконання сімейних ролей.
4. В умовах депривації батьківсько-дитячої взаємодії емоційно-ціннісне ставлення юнацтва до себе характеризується звуженою здатністю до саморефлексії, малоцінністю та малозначущістю, почуттям провини, внутрішньою конфліктністю, схильністю до самозвинувачення, що формує залежну позицію у розвитку інтимно-референтних контактів та майбутньому шлюбі, звужує можливості самореалізації у підготовці до сімейного життя.
5. Особливістю життєвої стратегії депривованого юнацтва є схильність до екстернальних очікувань у більшості сфер життєдіяльності, слабка здатність до самоствердження в соціумі соціально схвалюваними способами і як наслідок орієнтація на пасивно-очікувальну позицію, ухильну поведінку.
6. Набуття ґендерної ідентичності юнаками та дівчатами в умовах депривації характеризується дифузністю, неперсоніфікованістю статевих ролей, звуженістю діапазону і змісту визначених інтернатним закладом нормативів статеворольової поведінки. Недостатність соціально адекватних взірців для наслідування породжує тенденцію до асиміляції статевонедиференційованих та брак андрогінних чи статевотипізованих моделей. Низький рівень поінформованості депривованого юнацтва в питаннях репродуктивного та сексуального здоров’я, звуження зони приватності в межах тілесного Я породжує незахищеність юнаків та дівчат в розвитку інтимних контактів, створює предиспозиції для входження в групи ризику.
7. Система психокорекційних заходів, орієнтованих на формування психологічної готовності до створення сім’ї вихованців інтернатних закладів, створює передумови для педагогічно спрямованого впливу на основні структурні її компоненти. Апробована в дослідженні комплексна тренінгова програма, спрямована на розвиток виокремлених компонентів, засвідчила свою ефективність у формуванні відповідального ставлення до шлюбно-сімейних стосунків, в адаптації до самостійного життя, що виявилося у зменшенні кількості вихованців з низьким рівнем сформованості психологічної готовності та збільшенні із середнім та високим рівнями.
8. Динаміка зрушень в ціннісно-смисловому компоненті психологічної готовності до шлюбу простежується в узгодженні змісту провідних життєвих цілей, планів, перспектив вихованців інтернатних закладів із системою соціально схвалюваних засобів їх досягнення, намірів особистісного та професійного зростання, з ціннісно-смисловими орієнтаціями на шлюбно-сімейні взаємини.
9. Формування емоційно-регулятивного компоненту психологічної готовності простежувалось в збагаченні сфери самосвідомості особистості депривованих юнаків та дівчат зміцненням відчуттів самоповаги та любові до себе, покращенні емоційного самопочуття, самооцінних ставлень, розвитку навичок самоаналізу, саморозуміння, активізації процесів вольової саморегуляції, конструктивній переорієнтації з пасивно-очікувальної позиції й ухильної поведінки на активну життєву позицію та інтернальний локус контролю щодо влаштування власного життя.
10. Переосмислення вихованцями свого життєвого досвіду, різних шляхів соціального становлення чоловіка та жінки, розширення соціально-психологічних знань щодо ґендерної рівності у виконанні сімейних ролей є умовами розвитку складових когнітивного компоненту психологічної готовності. Збагачення сексолого-психологічними знаннями в контексті вікових новоутворень активізувало потребу депривованого юнацтва в збереженні сексуального та репродуктивного здоров’я.
11. Позитивний вплив тренінгової програми на поведінковий компонент досліджуваної готовності проявився в актуалізації соціально-психологічних умінь і навичок, необхідних для самоорганізації життєдіяльності та конструктивної і самостверджуючої поведінки у шлюбі. Встановлено, що розширення кола соціальних орієнтирів, діапазону взірців виконання статевих ролей активізує процес соціорольової ідентифікації, сприяє переведенню поведінки з імпульсивного рівня на усвідомлюваний, який дає змогу апробувати нові конструктивні форми ґендерної поведінки. Зміна сценаріїв сексуальної поведінки як результат аналізу різних аспектів власної сексуальності простежується у спроможності інтегрувати свою сексуальність в образ Я, ціннісно-смислову сферу, спрямовану на здоровий спосіб життя, підтримку сексуального та репродуктивного здоров’я. Переорієнтація депривованого юнацтва із недиференційованих та стереотипно-традиційних маскулінно-фемінних на андрогінну модель поведінки підвищуватиме адаптивність до соціуму за рахунок вироблення більш гнучких форм спілкування.
Проведене дослідження не вичерпує проблеми формування психологічної готовності вихованців інтернатних закладів до створення сім’ї. Перспектива розробки даної проблеми пов’язана з виявленням найефективніших шляхів та засобів статеворольової соціалізації в умовах депривації та впровадженням новітніх освітніх технологій в навчально-виховний процес закладів інтернатного типу з метою підготовки дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, до самостійного життя у сучасному соціумі. Подальшої розробки потребують дослідження проблем формування психологічної готовності до батьківства і материнства у вихованців інтернатних закладів, психологічної допомоги депривованим дітям.