КОБУТА Світлана Степанівна. КОНЦЕПЦІЯ «ВІЛЬНОЇ ЛЮДИНИ» У ТВОРЧІЙ СПАДЩИНІ ІВАНА БАГРЯНОГО ТА ДЖОРДЖА ОРВЕЛЛА

Короткий опис

КОБУТА Світлана Степанівна. Назва дисертаційної роботи: "КОНЦЕПЦІЯ «ВІЛЬНОЇ ЛЮДИНИ» У ТВОРЧІЙ СПАДЩИНІ ІВАНА БАГРЯНОГО ТА ДЖОРДЖА ОРВЕЛЛА"

ДВНЗ «Прикарпатський національний університет імені Василя
Стефаника»
На правах рукопису
Кобута Світлана Степанівна
УДК 82.091: 821.161.2+821.111
Концепція «вільної людини» у творчій спадщині Івана
Багряного та Джорджа Орвелла
10.01.05 – порівняльне літературознавство
Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук
Науковий керівник:
Коршунова Світлана Іванівна
кандидат філологічних наук, доцент
Івано-Франківськ – 2015
2
ЗМІСТ
ВСТУП.........................................................................................................................3
РОЗДІЛ1. Теоретико-методологічні та філософські основидослідження ....9
1.1 Методологічні засади типологічного підходу в компаративістиці
1.2 Проблема «волі»: антрополого-філософський аспект.....................................20
1.3 Творчі особистості Івана Багряного та Джорджа Орвелла як предмет
типологічного вивчення............................................................................................32
РОЗДІЛ 2. Інтерпретація «волі» в публіцистичній спадщині Івана
Багряного та Джорджа Орвелла ..........................................................................47
2.1 Проблема «свободи автора» і «свободи слова» в публіцистиці письменників
2.2 Особливості трактування національної свободи Іваном Багряним та
Джорджем Орвеллом.................................................................................................65
2.3 Інтерпретація соціальної свободи в публіцистиці Івана Багряного та
Джорджа Орвелла .....................................................................................................84
РОЗДІЛ 3. Поетикальний рівень реалізації «волі» в художній творчості
Івана Багряного та Джорджа Орвелла..............................................................100
3.1 Мотив свободи в поезії громадянського спрямування Івана Багряного та
Джорджа Орвелла
3.2 Соціальні виміри свободи в поетичній спадщині Івана Багряного та
Джорджа Орвелла ...................................................................................................113
3.3 Символіка свободи в поезії та прозі письменників .......................................124
РОЗДІЛ 4. Художнє втілення концепції «вільної людини» в романістиці
Івана Багряного та Джорджа Орвелла..............................................................139
4.1 Свобода особистості в умовах зовнішнього впливу в романах Івана та
Багряного Джорджа Орвелла
4.2 Кохання як звільнюючий фактор у романістиці Івана Багряного та Джорджа
Орвелла.....................................................................................................................155
4.3 Типологія персонажів романів Івана Багряного та Джорджа Орвелла як
втілення концепції «вільної людини» ..................................................................169
ВИСНОВКИ............................................................................................................188
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ...........................................................193
3
ВСТУП
Актуальність теми дослідження. Одним із актуальних завдань
вітчизняної компаративістики є вивчення творчості українських письменників у
світовому контексті з метою виявлення закономірностей загального розвитку
літературного процесу та з'ясування їхніх національних особливостей.
ХХ століття як період глобальних катаклізмів та подій планетарного
масштабу плідно представлений у літературі різноманіттям стилів, жанрів та
літературних течій. Особливу увагу дослідників привертають письменники, чиї
твори вважаються художніми «документами доби». Одними з найяскравіших
національних авторів міжвоєнного та повоєнного періоду ХХ століття є
українець Іван Багряний (творчий псевдонім Івана Лозов'ягіна, 1906-1963) та
британець Джордж Орвелл (справжнє ім'я Ерік Артур Блер, 1903-1950).
Творчість цих письменників стала відповіддю на соціально-політичні
катаклізми, зокрема на тоталітаризм, колоніалізм і нацизм, тому її розглядають
передусім у контексті антитоталітарного дискурсу. Спадок Івана Багряного
вивчається поряд з доробком відомих авторів української еміграції, а також у
порівнянні з творами О.Солженіцина. Його позиціонують як автора із глибокою
українською ідентичністю, який, як і Джордж Орвелл, постає речником свого
покоління, носієм ідеї глибокої гуманності, а його твори є своєрідним гімном
гідності та волі. На пострадянському просторі Джорджа Орвелла сприймають
передусім як антиутопіста (О. Звєрєв, В. Недошивін, Ю. Жаданов). У
вітчизняній компаративістиці творчість автора розглядалася лише у зіставленні
зі спадщиною М. Рудницького (О. Боднар), а у світовому масштабі його твори
порівнюють із літературним спадком А. Камю, О. Замятіна, О. Гакслі та інших.
Актуальність цього дослідження полягає не лише в зіставленні творів
Івана Багряного та Джорджа Орвелла як виразників антитоталітарної ідеї.
Обидва письменники висвітлюють фундаментальне поняття «вільної людини»,
яке пережило серйозну трансформацію під впливом антигуманних режимів.
«Волі» як одній із базових потреб людини присвячені багато праць філософів та
літературознавців (М. Бердяєв, Ж.-П. Сартр, А. Камю, Е. Фромм, В. Миронов).
Синхронність звернення Івана Багряного та Джорджа Орвелла до питання
4
свободи та формування в їхніх творах авторських концепцій «вільної людини»
є яскравим свідченням актуальності вказаної проблематики, особливо з
урахуванням того факту, що Іван Багряний та Джордж Орвелл є вихідцями із
протилежних таборів – соціалістичного і капіталістичного відповідно.
Порівняльне вивчення творчого доробку Івана Багряного та Джорджа
Орвелла, зокрема компаративне дослідження їхніх концепцій «вільної
людини», розкриваєширокий спектр можливостей для виявлення нових граней
творчості письменників. Зіставлення Івана Багряного та Джорджа Орвелла як
національних авторів із подібними світоглядно-філософськими основами
творчостідає змогу говорити про схожі закономірності розвитку англійської та
української літератур ХХ століття та про імплементацію загальноєвропейських
тенденцій у національні літератури, що і визначає актуальність дослідження.
Зв'язок роботи з науковими планами, темами. Дисертаційне
дослідження виконане в руслі наукової проблематики кафедри світової
літератури і порівняльного літературознавства ДВНЗ «Прикарпатський
національний університет імені Василя Стефаника» в межах комплексної теми
«Літературний процес та творча індивідуальність письменника: компаративний
аспект» (державний реєстраційний номер 0112U000597). Тема дисертаційного
дослідження ухвалена вченою радою ДВНЗ «Прикарпатський національний
університет імені Василя Стефаника» (протокол № 2 від 28 грудня 2012 р.)
Мета роботи – окреслити виміри концепції «вільної людини» у творчості
Івана Багряного та Джорджа Орвелла і розкрити художню специфіку її
літературної реалізації задля виявлення типологічних збігів і розбіжностей.
Основними завданнями є:
 обґрунтувати світоорієнтаційну спорідненість творчості Івана Багряного
та Джорджа Орвелла в літературно-критичній рецепції, визначити
підстави для їх типологічного зіставлення;
 порівняти трактування «свободи слова» та «свободи автора» в
літературно-критичних і публіцистичних виступах Івана Багряного та
Джорджа Орвелла як важливого елементу їхньої концепції «вільної
людини»;
5
 виявити спільні та відмінні риси в інтерпретації письменниками
національної свободи як складової концепції «вільної людини» на
матеріалі їхньої публіцистики;
 визначити авторське трактування ролі соціальної свободи в житті людини
та її місце в концепції «вільної людини» Івана Багряного і Джорджа
Орвелла;
 дослідити типологічні збіги і розбіжності в реалізації концепції «вільної
людини» в поезії Івана Багряного та Джорджа Орвелла;
 розглянути поетикальні особливості втілення концепції «вільної людини»
в поезії та прозі Івана Багряного і Джорджа Орвелла;
 окреслити типологічні спільності та відмінності в реалізації концепції
«вільної людини» через парадигми традиційних образів романістики
Івана Багряного і Джорджа Орвелла.
Об'єктом дисертаційної роботи є публіцистична і художня спадщина
Івана Багряного та Джорджа Орвелла, а саме публіцистичні твори українського
письменника, його доповіді, статті, есе, поетичні збірки «До меж заказаних»,
«У поті чола», «Золотий бумеранг», поеми «Скелька», «Аvе Маrіа», «Антон
Біда, Герой Труда», романи «Сад Гетсиманський», «Тигролови», «Людина
біжить над прірвою», «Маруся Богуславка», повість «Огненне коло» та повістьвертеп «Розгром», а також публіцистика британського автора, його
літературно-критичні статті, есе, поезії, романи «Донька священика» («A
Clergyman’s Daughter»), «Дні в Бірмі» («Burmese Days»), «Повернення в
Каталонію» («Homage to Catalonia»), «За межею в Парижі та Лондоні» («Down
and Out in Paris and London»), «Дорога до Віган Піер» («The Road to Wigan
Pier»), «За ковтком повітря» («Coming Up for Air»), «Нехай цвіте аспідістра»
(«Keep the Aspidistra Flying»), «1984» («Nineteen Eighty-four») та «Ферма
тварин» («Animal Farm»).
Предметом є порівняльно-типологічне дослідження концепції «вільної
людини», що реалізується в публіцистичних та художніх творах Івана
Багряного та Джорджа Орвелла.
6
Теоретико-методологічна та історико-літературна база. Концепція
роботи формувалася під впливом компаративістичних праць А. Балакян [24],
Ч. Бодунде [230], М. Галіка [263], К. Гільєна [58-60], А. Діма [71], Д. Дюришина
[74], Д. Каллера [249], Е. Касперського [93], Е. Кушнер [278-289], А. Маріно
[129], Г. Ремака [334], П. Свіггерса [343], Д. Фоккеми [259], Т. Цепетнека [352],
Р. Чоу [242], а також О. Брайко [43], В. Будного та М. Ільницького [45],
Л. Грицик [63], Р. Гром'яка [120], В. Матвіїшина [132-133], Д. Наливайка [142-
143], Л. Оляндер [148]. Теоретико-літературознавчою базою дисертації стали
праці В. Бауера [25], М. Бахтіна [26-27], О. Бердника [30], П. Білоуса [32],
О. Галича [56], Р. Гром'яка [121], Н. Зборовської [85], І. Качуровського [95],
Ю. Коваліва [98], Н. Копистянської [108], C. Луцак [126], Н. Мафтин [134-135],
М. Моклиці [140], В. Назарця [56], с. Павличко [149-150], І.Папуші [120],
О. Селіванової [163], А. Ткаченка [182], М. Ткачука [183], Н. Ференц [186],
М. Хороб [194], с. Хороба [195-197]. Філософське обґрунтування проблеми
знайшло відображення в роботах М. Бердяєва [31], А. Камю [92],
В. Кохановського [109], В. Миронова [137], В. Петрушенко [154], Ж.-П. Сартра
[160-161], Е. Фромма [190-191], М. Шеллера [208-209], Р. Штайнера [213]. При
дослідженні біографічного та художнього матеріалу спираємося на розвідки
закордонних та українських дослідників творчості Івана Багряного
(М. Балаклицький [23], І. Дзюба [69-70], М. Жулинський [80-83], Г. Костюк
[102-104, 155], Ю. Лавріненко [115], , М. Сподарець [170-174], О. Тарновський
[178], В. Чекаліна [199], В. Чорний [202], Ю. Шерех [211-212], О. Шугай [214-
216] та ін.) та Джорджа Орвелла (О. Боднар [35-41], Г. Боукер [231-235],
Ю. Жаданов [75-78], О. Звєрєв [86], Д. Кавендіш [237-239], Д. Керр [273-274],
Б. Крік [247-248], Е. Ларкін [280-81], В. Недошивін [198], Дж. Родден [335-337],
Л. Саундерс [338], Д. Тейлор [344-348], В. Чаликова [198] та ін.).
У роботі використовуються такі методи дослідження, як біографічний (у
процесі вивчення особливостей життєвих шляхів Івана Багряного та Джорджа
Орвелла та їх впливу на творчість письменників), описовий та герменевтичний
(під час опрацювання наукових розвідок і творів авторів, зокрема тлумачення
текстів художніх творів), порівняльно-типологічний (при окресленні спільних
7
та відмінних рис у авторському трактуванні поняття «волі» та концепції
«вільної людини»), історико-літературний та культурно-історичний (під час
опрацювання методологічної, теоретичної та джерельної бази, розгляду творів
авторів як «документальних» свідчень своєї епохи), зіставний та
контекстуальний методи (для вивчення та з'ясування особливостей авторського
трактування базових понять «воля/свобода» та концепції «вільної людини»),
психологічний (для дослідження типологічних подібностей, зумовлених
психологічними особливостями авторських персонажів), а також методи
аналізу та синтезу (з метою опрацювання теоретичного та практичного
матеріалу для оформлення основних висновків).
Наукова новизна роботи полягає в тому, що у ній вперше
проаналізована та типологічно зіставлена творча спадщина Івана Багряного та
Джорджа Орвелла на предмет виявлення концепції «вільної людини» у
компаративному аспекті. Доводиться, що саме творче переосмислення
письменниками поняття «вільної людини» як антропологічної проблеми
відіграло визначальну роль у ідейно-художньому спрямуванні їх творчості.
У рамках типології виявлено своєрідність інтерпретації письменниками
концепту «волі» в конкретних історичних обставинах та специфіку його
художньої реалізації у форматі антитоталітарного дискурсу авторів.
Компаративне вивчення творчості Івана Багряного та Джорджа Орвелла як
яскравих представників національних літератур дає змогу з'ясувати місце і роль
порушеної ними проблематики у загальноєвропейському літературному процесі
ХХ століття.
Теоретичне та практичне значення отриманих результатів полягає в
розширенні контексту українських компаративних студій та визначенні ролі
української літератури у загальнолітературних процесах ХХ століття.
Матеріали дослідження можуть бути використані при розробці курсів історії
зарубіжної та української літератури ХХ століття, постколоніальної критики та
критики літературної доби тоталітаризму, а також у роботах, пов'язаних
безпосередньо із творчістю Івана Багряного та Джорджа Орвелла.
8
Особистий внесок здобувача. За характером виконання робота є
одноосібним дослідженням. Теоретичні та практичні результати отримані
самостійно.
Апробація результатів дослідження. Основні положення
дисертаційного дослідження викладені в доповідях на Всеукраїнських науковопрактичних конференціях «Літературний процес: структурно-семіотичні
площини» (м. Київ, 2012 р.), ІІІ Султанівські читання Актуальні проблеми
літературознавства в компаративних вимірах (м. Івано-Франківськ, 2013 р.),
«Українська повстанська армія – феномен вітчизняної і світової історії ХХ ст.»
(м. Івано-Франківськ, 2013 р.), на міжнародних наукових конференціях «Що
водить сонце й зорні стелі»: поетика любові в художній літературі»
(м. Бердянськ, 2012 р.) і «Польські, білоруські, російські та українські
літературні зв’язки» (м. Луцьк, 2013 р.), Міжнародній заочній науковопрактичній конференції «Филология, искусствоведение и культурология:
тенденции развития» (Росія, м. Новосибірськ, 2013 р.), ХІ Міжнародній
поетологічній конференції Чернівецького національного університету імені
Юрія Федьковича «Біографія як текст» (м. Чернівці, 2014 р.), а також на
щорічних наукових звітних конференціях Прикарпатського національного
університету імені Василя Стефаника (2012 – 2014 рр.)
Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження викладено у
10 публікаціях, 6 з яких надруковані у вітчизняних фахових виданнях, 2
опубліковані у закордонних виданнях РФ та Польщі.
Структура роботи. Дисертаційне дослідження складається з вступу, 4
розділів, 1 з яких теоретичний та 3 практичні, висновків і списку джерел, що
налічує 357 позицій, з них 135 англійською мовою. Загальний обсяг роботи 225
сторінок, із них 192 сторінки основного тексту.

Список літератури

ВИСНОВКИ
Одними із найяскравіших національних письменників міжвоєнного та
повоєнного періодів ХХ століття є Іван Багряний та Джордж Орвелл. Їхня
літературна діяльність стала мистецькою відповіддю на низку соціальнополітичних катаклізмів цього часу, які суттєво вплинули на аксіологічну
систему людину.Як вихідці із української та британської культур відповідно
Іван Багряний та Джордж Орвелл опиралися на різний життєвий, літературний і
політичний досвід. Однак типологічне зіставлення творів цих авторів виявляє їх
подібність на мистецькому та світоглядному рівнях. Про прямі особисті чи
професійні контакти між письменниками говорити не доводиться, втім Іван
Багряний та Джордж Орвелл вели своєрідний непрямий діалог навколо однієї із
найфундаментальніших цінностей людини її волі. Літературне переосмислення
та реалізації цього поняття авторами дають змогу сформулювати концепцію
«вільної людини» письменників.
У загальнофілософському трактуванні «вільною» є особистість здатна
втілити всі аспекти своєї зовнішньої та внутрішньої свободи. Конкретні
історичні обставини вносять свої зміни у трактування даного поняття. Саме
тому доцільно говорити про різноманітні інтерпретації концепції «вільної
людини»,зокрема її авторське переосмислення.У творчості Івана Багряного та
Джорджа Орвелла проблема свободи реалізується на ідейно-тематичному,
поетикальному, стильовому та образному рівнях як у публіцистиці, так і в
художніх творах, що дає підстави вважати її наскрізною.
У публіцистиці Іван Багряний та Джордж Орвелл розглядають проблему
свободи людини в особистісній, національній та соціальній площинах, що
визначає їх основними вимірами концепції «вільної людини». На думку авторів
як літераторів та громадських діячів, особиста воля людини на державному
рівні реалізується передусім через свободу слова, а також через свободу автора.
Можливість безперешкодно висловлюватись є свідченням демократичності
суспільства та індикатором рівня свободи у ньому. Іван Багряний та Джордж
Орвелл доходять висновку, що ні в СРСР, ні у Великобританії людина не є
цілком вільною, адже сильно залежить від державної внутрішньої політики та
189
суспільної думки відповідно. Типологічна схожість авторів проявляється у
визначенні ними таких основних факторів обмеження свобод слова та автора,
як державана і соціальна цензура та фінансова складова. Типологічно різниться
їх трактування ідеологічної літератури і преси. Попри загальний осуд
маніпулювання громадською думкою за допомогою друкованих видань, Іван
Багряний розглядає літературу як засіб боротьби за українську ідею,
підпорядковуючи особисту свободу національним пріоритетам. Джордж
Орвелл схилний до повного унезалежнення автора та його творчості. Обидва
письменники підкреслюють залежність свободи слова та автора у
тоталітарному та демократичному суспільствах. От тільки у британця ця
залежність соціально-психологічною, а в Івана Багряного політичноідеологічною та регламентується жорсткою внутрішньою політикою.
Проблема національної свободи у публіцистиці письменників
розкривається через ствердження права кожної нації на самовизначення.
Автори займають активну викривальну позицію тоталітарних режимів,
висловлюють підтримку колоніальним та радянським народам, що і становить
основу типологічного збігу. Безумовною типологічною подібністю є критика
письменниками інертної позиції міжнародної спільноти у питанні протистояння
антигуманним режимам. Основна типологічна відмінність в контексті
національної свободи полягає у інтерпретації авторами поняття «націоналізм».
Якщо для українця він є напрямом недосконалої визвольної політики, то для
британця – ідеологією із будь-яким соціальним, релігійним, національним чи
економічним підґрунтям. Втім обидва автори згодні, що, як засіб
маніпулювання свідомістю, націоналізм відіграє подвійну роль у системі
свобод людини, і звільнюючи, і обмежуючи її водночас.
У рамках антирадянського дискурсу Іван Багряний виділяє проблему
національного шовінізму, що проявляється у курсі на уніфікацію «радянського
народу», стиранні національних ознак, протиставленні російської культури і
мови автентичним мовам і культурам СРСР. У публіцистиці Джордж Орвелл
згадує проблему національної нерівності лише в контексті боротьби проти
тоталітаризму.
190
Для обох письменників національна свобода є елементом загальної
свободи людини. Втім якщо у розумінні Джорджа Орвелла вона є даністю, то
для Івана Багряного відіграє основоположну роль у формуванні концепції
«вільної людини», адже у розумінні письменника особистість без
національного начала не є повноцінною.
Соціальна та економічна свободи людини розглядаються Іваном
Багряним та Джорджем Орвеллом у контексті особистих і національних прав.
Їхня критика існуючих соціально-економічних моделей базується на
запереченні класовості та викритті радянської системи визиску. Таким чином
автори визначають державний вплив як основний чинник обмеження
зовнішньої свободи. Втім основний ідейний типологічний збіг полягає у тому,
що, незважаючи на соціальну та фінансову залежність, людина визначається
комплексом внутрішніх свобод. Базовою типологічною відмінністю є
нерозривний зв'язок соціальної, економічної та духовної свобод із
національною у трактуванні Івана Багряного, чого не спостерігається у
Джорджа Орвелла.
У поезії Івана Багряного та Джорджа Орвелла концепція «вільної
людини» виражається через комплекс художніх засобів на поетикальному,
образному, ідейному та стильовому рівнях. У громадянській ліриці автори
реалізують її через почуття патріотизму та особистої гідності. Їх ліричний герой
вільний тоді, коли сам обирає, як жити і за що помирати, в чому і вбачаємо
основну типологічну подібність. Типологічна схожість громадянської поезії
митців виявляється також у її раціональності, публіцистичності як основній
рисі авторського стилю, у контрастному використанні патріотичного пафосу і
сатири та іронії як засобу передачі ідейного наповнення творів.
Для реалізації ідеї свободи поети обирають протилежні шляхи: Іван
Багряний йде від національного до загальнолюдського, а Джордж Орвелл тяжіє
до інтернаціоналізму, що становить основну типологічну розбіжність.
Характерною рисою громадянської лірики письменників є виокремлення
внутрішньої свободи як центральної цінності, яка визначає людину. У контексті
цього ідейно-тематичного збігу найбільшою подібністю поезії Івана Багряного
191
та Джорджа Орвелла є віра у непереможність людського духу, який
залишається запорукою гідності та волі людини.
У соціальній поезії Іван Багряний та Джордж Орвелл художньо
переосмислюють боротьбу духовного і матеріального, вважаючи останнє одним
з факторів обмеження свободи людини. При цьому Джордж Орвелл висвітлює
психологію матеріалістичної залежності, яка бере початок у зміні пріоритетів
людини, а Іван Багряний вважає занепад моралі явищем, спровокованим
політичним режимом, у чому й полягає типологічна розбіжність.
Обидва поети реалізовують уявлення про «вільну людину» через теми
урбанізації та звеличення праці. Типологічний збіг простежується на рівні
сприйняття урбанізації як символу епохи, що обмежує свободу особистості,
суспільства та природи, і розкривається через низку контрастних образів.
Окремо Іван Багряний та Джордж Орвелл переосмислюють ідею «сродної
праці», представляючи її необхідною умовою самореалізації, а отже й волі.
Таким чином у соціальній поезії Івана Багряного та Джорджа Орвелла «вільна
людина» характеризується внутрішньою цілісністю, домінуванням духовного
начала над матеріальним, дотриманням моралі та здатністю знайти себе.
Окрім ідейних та тематичних збігів говоримо також про подібності на
структурному рівні, зокрема про використання Іваном Багряним та Джорджем
Орвеллом однакових засобів збереження архітектонічної єдності творів. Поруч
із схожістю наскрізної образності лірики та романістики, автори звертаються до
рефренної символіки як носія ключової ідеї твору, що окрім забезпечення
ідейної цілісності твору, провокує пошук імпліцитної інформації.
У романістиці Івана Багряного та Джорджа Орвелла концепція «вільної
людини» втілюється через низку обмежувальних та звільнювальних факторів.
Основний акцент робиться на протиставленні людини та тоталітарної системи,
яка намагається регламентувати волю індивіда. Автори наголошують, що в
умовах тиску та обмеження зовнішньої свободи й свободи дії, саме внутрішня
свобода людини визначає її суть. Головним засобом боротьби за неї митці
називають кохання. Воно стає на заваді перетворення людини на об'єкт
маніпулювання, є каталізатором якісних змін у характерах персонажів Івана
192
Багряного та Джорджа Орвелла, грає роль рушійної сили, яка спонукає
героїв до духовного розкріпачення.
Типологічне зіставлення головних героїв романів Івана Багряного та
Джорджа Орвелла виявляє, що обидва автори опираються на автобіографізм як
творчий метод, що є основою збігу на ідейному та композиційному рівнях.
Персонажі письменників до певної міри нагадують своїх творців, поділяючи
подібні якості характеру чи потрапляючи в схожі життєві ситуації. Втім жоден
із героїв Івана Багряного та Джорджа Орвелла не є абсолютного літературною
проекцією автора. Скоріше вони є своєрідним втіленням концепції «вільної
людини» митців. Персонажів Джорджа Орвелла, чиї суспільні позиції
визначаються на рівні «конформіст-нонконформіст», не можна вважати
«вільними». Своє право на волю вони здобувають у процесі якісної духовної
еволюції та боротьбі за важливі для них речі. Таким чином Джордж Орвелл
стверджує через заперечення, тобто моделює вільну людину, зображаючи
персонажів,які страждають від браку того чи іншого аспекту свободи. Герої
Івана Багряного навпаки досить близькі до авторського ідеалу вільної людини.
Вони – цілісні особистості із загостреним відчуттям свободи і справедливості,
чию волю неможливо зламати навіть в умовах фізичного та психологічного
тиску. У боротьбі із зовнішнім світом вони демонструють найкращі якості,
розкривають свій потенціал, відстоюючи право на волю. Головна типологічна
відмінність персонажів Івана Багряного та Джорджа Орвелла полягає у
незмінному ототожненні героями українського автора власної свободи із
національною, чого не простежується у романістиці британця. Таким чином
через героїв Івана Багряного та Джорджа Орвелла в літературу проектується
бачення «вільної людини» у конкретних соціально-історичних умовах.
Загалом, концепція «вільної людини» у творчості Івана Багряного та
Джорджа Орвеллає є наскрізною. Автори наголошують на домінуванні
внутрішньої свободи у системі свобод, адже вона є основною передумовою
здобуття волі в її універсальному значенні. Саме в цьому полягає типологічна
спорідненість письменників, яка дає змогу говорити про єдність українського та
британського літературного процесів у середині ХХ століття.