Колос Михайло Іванович Українське криміналь­не право: походження, розвиток і сучасність

Короткий опис

Колос Михайло Іванович, доцент кафедри правосуддя та кримінально-правових дисциплін Національного уні­верситету «Острозька академія»: «Українське криміналь­не право: походження, розвиток і сучасність» (12.00.08 - кримінальне право та кримінологія; кримінально-вико­навче право). Спецрада Д 27.855.03 в Університеті дер­жавної фіскальної служби України

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ „ОСТРОЗЬКА АКАДЕМІЯ44
ДЕРЖАВНА ФІСКАЛЬНА СЛУЖБА УКРАЇНИ
УНІВЕРСИТЕТ ДЕРЖАВНОЇ ФІСКАЛЬНОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ
Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису
КОЛОС МИХАЙЛО ІВАНОВИЧ
УДК 343 (477) (091)
ДИСЕРТАЦІЯ
УКРАЇНСЬКЕ КРИМІНАЛЬНЕ ПРАВО: ПОХОДЖЕННЯ,
РОЗВИТОК І СУЧАСНІСТЬ
12.00.08 «Кримінальне право та кримінологія;
кримінально-виконавче право»
Подається на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук
Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей, результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело М. І. Колос
Науковий консультант: ГРИЩУК Віктор Климович,
доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент Національної академії правових наук України
Острог - 2019

ЗМІСТ
ВСТУП 5
РОЗДІЛ 1 ІСТОРИКО-ПРАВОВІ, ФІЛОСОФСЬКІ ТА ТЕОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ВИНИКНЕННЯ І РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОГО КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВА 22
1.1 Передумови формування українського кримінального права 22
1.2 Злочини і покарання в актах розвинених держав Стародавнього
Сходу 25
1.3 Біблійна доктрина злочину і покарання та особливості її розвитку 33
1.4 Кримінальне право Стародавнього Риму та Східної Римської імперії:
витоки, розвиток та удосконалення 47
1.5 Умови походження і первинного розвитку писаного кримінального
права Русі (України) 76
1.6 Русько-Візантійське договірне кримінальне право 83
1.7 Кодифіковане кримінальне право Руської держави 91
Висновки до розділу 1 115
РОЗДІЛ 2 ОСОБЛИВОСТІ УМОВ ФУНКЦІОНУВАННЯ ТА РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОГО КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВА в ХШ-XVIII стст 123
2.1 Соціально-територіальні, державні та теологічні умови
функціонування українського кримінального права в ХТТТ-ХУ стст 123
2.2 Кримінальне право Литовсько-Руської держави в ХУІ ст 127
2.3 Особливості функціонування та розвитку українського
кримінального права в XVI-XVIII стст 162
2.4 Конституція Пилипа Орлика - первинне уконституціювання
кримінально-правових положень 168
Висновки до розділу 2 172
РОЗДІЛ 3 ПОЛІТИКА СТАНОВЛЕННЯ І РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОГО КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВА в 1917-1960 рр 174
3.1 Умови становлення і розвитку українського та українсько-
радянського кримінального права в 1917-1927 рр 174
3.2 Українська кримінально-правова політика в 1917-1921 рр 176
3.3 Особливості кримінально-правової політики Радянської держави в
Україні у період 1917-1921 рр 185
3.4 Проблеми розвитку українського радянського кримінального права
в 1922 - першій половині 1927 рр 194
3.5 Конституційно-правові умови та їх вплив на розвиток українського
радянського кримінального права в другій половині 1927-1960 рр 212
3.6 Кодифікація українського радянського кримінального права
в 1927 р 217
3.7 Удосконалення українського радянського кримінального права та
особливості політики зловживання ним у 20 - 50 рр. ХХ ст 230
Висновки до розділу 3 239
РОЗДІЛ 4 УКРАЇНСЬКЕ РАДЯНСЬКЕ КРИМІНАЛЬНЕ ПРАВО в 1961-2000 рр 242
4.1 Умови розвитку українського радянського кримінального права 242
4.2 Третя українська радянська кримінально-правова кодифікація
1960 р. та її проблеми 249
4.3 Удосконалення кримінального права українським радянським
законодавцем після кодифікації 1960 р 261
4.4 Особливості конституційних умов реформування українського
радянського кримінального права на початку 90-х рр 270
4.5 Реформування українського радянського кримінального права в
суверенній Україні 283
4.6 Особливості удосконалення українського радянського кримінального права засобами конституційної юрисдикції:
інституційні основи та первинний досвід здійснення 289
Висновки до розділу 4 299
РОЗДІЛ 5 УКРАЇНСЬКЕ КРИМІНАЛЬНЕ ПРАВО ПОЧАТКУ ХХІ ст.:
ПОШУК ЦИВІЛІЗОВАНИХ ФОРМ ОХОРОНИ СУСПІЛЬНИХ ВІДНОСИН . 302
5.1 Кодифікація українського кримінального права в 2001 р.: система,
структура та окремі проблеми її реалізації 302
5.2 Проблеми сучасного посткодифікаційного удосконалення
українського кримінального права (2002-2017 рр.) 336
5.3 Удосконалення кримінального права засобами національної
конституційної юрисдикції в період 2001-2017 рр 355
Висновки до розділу 5 365
ВИСНОВКИ 369
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 378
ДОДАТКИ 402
ВСТУП
Обґрунтування теми дослідження. Проголошення Верховною Радою УРСР 16 липня 1990 року державного суверенітету України та підтримання повноважними учасниками Всеукраїнського референдуму 1 грудня 1991 року Декларації про державний суверенітет України, ухваленої тим самим законодавчим органом 24 серпня 1991 року, сформували ґрунтовні політико - правові підстави для відновлення Українським народом у легітимний спосіб власної повноцінної держави. Одночасно виникла потреба узгодити усю правову систему, зокрема й систему права України, з новітніми умовами, що виникли у сфері економічних, політичних, правових та інших соціальних відносин.
Безумовно, Україна мала повернутися до власного глибинного правотворчого досвіду, чому можуть сприяти дослідження первинних правових джерел праукраїнського народу, сформованих ще в кінці І - першій половині ІІ тис. н.е. Вони активно розвивалися у Русі, Великому князівстві Литовському, до складу якого входила значна частина українських земель, у Гетьманщині та Українській народній республіці. В УРСР цей процес почав реалізовуватися у 70-90-х рр. ХХ ст., коли політичний режим Радянської держави почав набувати елементарних гуманістичних ознак. Адже імперії та інші держави з тоталітарним політичним режимом, під протекторатом яких довелося перебувати Українському народу, не лише виключали можливість користування українським правом, але й здійснення наукових досліджень чи офіційного вивчення його в університетах. Особливо це стосувалося національного кримінального права.
Для сучасної Української держави та її народу є надважливим отримання науково обґрунтованих знань та усвідомлення ролі своїх предків у національному державотворенні, формуванні системи права (законодавства), зокрема кримінального, правозастосування упродовж усіх періодів їхнього цивілізаційного розвитку. Володіння такими знаннями не лише розкриє для кожного сутність передумов походження українського кримінального права та умов його розвитку, але й сприятиме його якісному удосконаленню на сучасному етапі. Є також потреба у висвітленні зв’язків українського кримінального права з аналогічним правом інших держав, принципами побудови структури і системи названого права, засадами відповідальності та покарання, генезисом формування видів складу злочинів і покарання. Заради достовірності та об’єктивності не можна ухилятися також від аналізу злочинної діяльності тоталітарних політичних режимів, які зловживали кримінально-правовим законодавством, ведучи агресивну боротьбу зі своїми політичними опонентами або іншими особами тощо.
Зазначено, що фундаментальні основи розвитку правової системи України доволі якісно дослідили вчені НАПрН України. До того ж, 2013 р. вони оприлюднили новітнє академічне видання - „Правова доктрина України”. У кожному з цих джерел було приділено значну увагу проблемам розвитку українського кримінального права. Однак дисертаційна робота присвячена комплексному дослідженню українського кримінального права через призму правових актів кримінально-правового змісту, їх інститутів, норм та інших положень за період від ІІІ тис. до н.е. до поч. ІІІ тис. н.е.
У дослідженні були використані дані наукових напрацювань таких українських учених, як П. П. Андрушко, В. І. Антипов, М. І. Бажанов, Ю. В. Баулін, П. С. Берзін, В. І. Борисов, І. Г. Богатирьов, О. І. Богатирьова,
B. К. Грищук, Н. О. Гуторова, О. В. Козаченко, Т. В. Корнякова, О. М. Костенко,
C. Я. Лихова, П. С. Матишевський, В. М. Махінчук, М. І. Мельник, П. П. Михайленко, С. С. Мірошниченко, А. А. Музика, В. О. Навроцький, О. В. Наден, Ю. В. Нікітін, О. М. Омельчук, М. І. Панов, А. В. Савченко, В. В. Сташис, Є. Я. Стрельцов, В. Я. Тацій, С. І. Тихенко, В. П. Тихий,
B. І. Тютюгін, П. Л. Фріс, М. І. Хавронюк, В. І. Шакун, С. С. Яценко та ін.
Установлено, що важливим історико-правовим аспектам розвитку кримінального права присвятили свої праці такі вчені, як І. Г. Білас, І. Й. Бойко,
C. Г. Борисенок, М. П. Василенко, К. А. Вислобоков, О. Й. Вовк, О. В. Волох,
С. І. Гриценко, П. П. Захарченко, В. С. Калиновський, О. В. Кузьминець, С. В. Ківалов, С. Г. Ковальова, С. В. Кудін, В. С. Кульчицький,
І. О. Малиновський, О. М. Мироненко, Л. О. Окиншевич, І. Б. Усенко, Я. Падох,
0. О. Шевченко та інші, праці яких також були використані у процесі дослідження.
Важко було б усвідомити розвиток кримінально-правового законодавства, його застосування без розуміння суспільних відносин, що функціонували на території українських земель, в українських державах без наукових праць таких відомих істориків, як М. М. Аркас, В. Б. Білінський, М. Ю. Брайчевський, Л. В. Войтович, В. А. Гриневич, М. С. Грушевський, В. А. Дмитрик, А. Л. Зінченко, Р. П. Іванченко, С. І. Климовський, М. Ф. Котляр,
1. П. Крип’якевич, М. О. Максимейко, М. І. Марченко, О. Однороженко, Н. Д. Полонська-Василенко, О. С. Рубльов, Б. І. Самбор, А. О. Скальковський, Л. Тимофєєва, Ю. А. Черченко, Д. Я. Яворницький та інших.
У сучасному українському кримінально-правовому законодавстві та практиці його застосування також існують певні проблеми. Проте, незважаючи на значні намагання науковців до їхнього вирішення, досі ще не відбулося сталих позитивних змін у забезпеченні якісної охорони найбільш важливих соціальних цінностей засобами цієї галузі права (законодавства). Відтак існуючі проблеми стали підставою для цього наукового дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами, грантами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до положень Постанови Кабінету Міністрів України від 7 вересня 2011 року № 942 „Про затвердження переліку пріоритетних тематичних напрямів наукових досліджень і науково- технічних розробок на період до 2020 року”, Пріоритетних напрямів розвитку правової науки на 2011-2015 роки, ухвалених рішенням НАПрН України від 24 вересня 2010 року № 14-10, Пріоритетних напрямів розвитку правової науки на 2016-2020 роки, затверджених постановою НАПрН України від 3 березня 2016 р. № 14-10, на виконання програми досліджень кафедри правосуддя та кримінально-правових дисциплін Національного університету „Острозька академія” „Актуальні проблеми кримінального права: ґенеза, тенденції розвитку, зв’язки з іншими галузями права, науки, якість кримінального закону”, затвердженої 17 лютого 2012 року, протокол № 8 (державний реєстраційний номер 0110U003999).
Тему дисертації затверджено ухвалою Вченої ради Національного університету „Острозька академія” (протокол № 5 від 28 грудня 2010 року), уточнено ухвалою Вченої ради Національного університету „Острозька академія” (протокол № 8 від 27 березня 2014 року) та включено до Переліку тем дисертаційних досліджень з проблем держави і права НАПрН України, затверджених 2010 р. (позиція № 1099).
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є вирішення на доктринальному рівні науково-прикладної проблеми щодо походження, розвитку і сучасності українського кримінального права в Україні, внесення вмотивованих пропозицій удосконалення кримінально-правового законотворення та його правозастосування суб’єктами суспільних відносин, що наділені повноваженнями їх реалізовувати.
Для досягнення поставленої мети було сформульовано такі завдання:
- узагальнити історико-правові, теологічні, філософські, політико-правові, конституційні та кримінально-правові джерела шляхом їхньої класифікації за відповідними періодами походження, розвитку і сучасного функціонування українського кримінального права;
- виявити кримінально-правові передумови, сформовані в державах дохристиянської цивілізації, та визначити сутність їхнього впливу на розвиток українського кримінального права;
- здійснити кримінально-правовий аналіз положень актів першої праукраїнської держави Русь у період ІХ-ХІІІ стст., виявити джерела їхнього походження, здійснити їхню класифікацію за об’єктною ознакою на види складу злочинів і види покарань, виявити зв’язки кримінального права Русі з аналогічним правом інших держав;
- дослідити розвиток кримінально-правового законодавства українського народу в складі Литовсько-Руської держави в період XIV-XVI стст., виявити його особливості, систему, структуру, зв’язки з аналогічним законодавством держав дохристиянської цивілізації та Східної Римської імперії (Візантії);
- провести аналіз причин функціонування у Війську Запорозькому низовому кримінально-правових звичаїв, визначити види злочинів і покарань та розкрити їхню сутність;
- дослідити причини уконституціювання кримінально -правових положень укладачами Конституції Пилипа Орлика;
- здійснити кримінально-правовий аналіз положень проекту „Прав, за якими судиться малоросійський народ”, виявити особливості криміналізації дій, спрямованих проти Бога, святих і церкви, проти самодержавного монарха російського, проаналізувати особливості інституту необхідної оборони, видів покарань тощо;
- сформулювати поняття кримінально-правової політики та визначити особливості регулювання й охорони кримінально-правових відносин урядами Української народної республіки, їхнє ставлення до уконституціювання кримінально-правових інститутів і застосування законодавства попередніх політичних режимів;
- обґрунтувати нелегітимність захоплення більшовиками влади в Україні та поширення на її територію російського радянського кримінального права;
- розкрити злочинну сутність радянського політичного режиму в Україні та зловживання ним засобами кримінального права;
- показати початки позитивного розвитку доктрини радянського кримінального права наприкінці 50-70-х рр. ХХ ст. та її вплив на удосконалення українського радянського кримінального законодавства і права;
- розкрити сутність розвитку науки українського радянського
кримінального права у 80-90-х рр. ХХ ст. та визначити її вплив на
удосконалення українського кримінального законодавства і права на
початковому етапі відновлення національної державності України;
- дослідити аспект удосконалення системи кримінально-правових і конституційних прав і свобод людини в Україні та забезпечення їхньої охорони новітніми кримінально-правовими та конституційно-правовими засобами;
- розкрити сутність першої національної кримінально-правової кодифікації 2001 р., показавши її проблеми, і внести обґрунтовані пропозиції щодо їхнього усунення Верховній Раді України.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини у сфері походження, розвитку і сучасного функціонування українського кримінального права (законодавства) та аналогічного права інших держав, біблійних положень, що стосуються сутності злочину і покарання, кримінально-правових ідей греко-римських філософів дохристиянської і християнської цивілізацій, наукових поглядів учених-криміналістів.
Предметом дослідження є українське кримінальне право: походження, розвиток і сучасність.
Методи дослідження. Основним завданням науки кримінального права є виявлення об’єктивних законів функціонування суспільних і правових відносин, що підлягають регулюванню та охороні нормами кримінально-правового законодавства. Воно може бути виконане лише у разі використання науково обґрунтованих методів дослідження проблем, які виникають у сфері суспільних, зокрема кримінально-правових відносин, остаточною метою застосування яких є досягнення істини.
Відтак, беручи до уваги комплексність і багатоаспектність теми дослідження, були використані емпіричний та теоретичний способи пізнання. На емпіричному рівні відібрано найбільш обґрунтовані вихідні дані (філософські, теологічні, історико-правові, політико-правові, конституційні, кримінально-правові тощо), які були проаналізовані, а будучи підтвердженими, - створили умови для висновків теоретичного характеру. Застосувавши теоретичний спосіб пізнання сутності отриманих емпіричних даних, було виявлено систему соціальних та правових явищ і процесів, що розкрилися через свої внутрішні універсальні зв’язки і закономірності.
Під час детального дослідження проблем, які потрібно було вирішити, виконуючи дисертаційні завдання, застосовувалися такі методи: діалектичний - для пізнання і пояснення численних зв’язків кримінального права (законодавства) із соціальними процесами (відносинами), сутністю держави, співвідношення названої галузі права з іншими галузями права (законодавства); історико-правовий - для вивчення українського кримінального права (законодавства) в історичному розвитку від передумов його виникнення, через час і простір, держави і їхні кримінально-правові закони та інші важливі явища до сучасного стану; порівняльно-правовий - у ході аналізу українського кримінального права (законодавства) та його порівняння з нормами, інститутами аналогічних галузей права інших держав світу, теологічними нормами тощо; догматичний - для визначення змісту певних юридичних термінів, тлумачення кримінально-правових норм та практики їхнього застосування; системно- структурний - сприяв комплексному дослідженню кримінально-правових проблем як явищ, що стосуються і впливають на цілісну кримінально-правову систему. Зокрема, він забезпечив можливість виявлення суперечностей між нормами, що перебувають у різних підрозділах кодифікованого акта, прогалин, які є або можуть з’явитися у законі, та інших недоліків. Метод математичного підрахунку використовувався під час підготовки даних, що закладалися до аналітичних таблиць, та в інших випадках, коли виникала потреба в ілюструванні певних правових явищ у цифровій формі (додатки).
Названі методи використовувалися впродовж усіх розділів дослідження у взаємозв’язку, що забезпечило повноту, всебічність і об’єктивність наукового пошуку та достовірність одержаних результатів (розділи 1-5).
Емпіричну основу дослідження становлять результати вивчення та аналізу видів злочинів і змісту протиправних дій за договорами Русі й Візантії 911 і 944 рр.; закономірностей у текстах Руської Правди за Академічним і Троїцьким списками; видів злочинів, виявлених в УСРР у період 1924-1926 рр., та динаміки їх вчинення; кількісної динаміки прийняття українським законодавцем кримінально-правових законів, спрямованих на удосконалення КК України в редакції 2001 р., зокрема в період 2001-2017 рр.; способів (видів) удосконалення статей КК України та їх положень у періоди 2001-2010 і 2011-2017 рр.; дослідження стану злочинності та засудження правопорушників у перехідний
період (1991-2000 рр.) реформування українського радянського КК УРСР у редакції 1960 р. та у період 2001-2017 рр. на підставі норм КК України в редакції 2001 р.; рішення і висновки з проблем кримінально-правового
правозастосування, постановлені Конституційним Судом України.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є першим самостійним міждисциплінарним дослідженням, у якому детально аргументовано передумови походження, умови розвитку та забезпечення сучасного стану українського кримінального права. Наукові дослідження подібного змісту раніше в Україні або за її межами не проводилися. На підставі отриманих результатів у роботі сформульовано ряд нових концептуальних положень, висновків і пропозицій, що відповідають критеріям наукової новизни. Зокрема,
вперше:
- доведено, що українське кримінальне право є частиною світової природно- соціальної цивілізаційної цінності, що впродовж тисячоліть формувалася українським народом та його інтелектуальною елітою у виді традицій, звичаїв, правових звичаїв і законів, з метою забезпечення якісного регулювання й охорони суспільних і правових відносин, та перманентно удосконалювалося, зокрема, й способом легальної імплементації найкращих ідей, окремих норм, законів, що були чинними або й нині функціонують у правових системах (системах права, законодавства) інших народів, їхніх держав, міждержавних та міжнародних об’єднань;
- установлено, що кримінально-правові норми письмових правових актів держав дохристиянського періоду розвитку мали чітко виражену структуру, що характеризувалася такими категоріями, як гіпотеза, диспозиція, санкція, на підставі чого з’ясовано, що система складу тогочасних злочинів була сформована з елементів, які пізніше отримали назви „об’єкт злочину”, „предмет злочину”, „об’єктивна” та „суб’єктивна” сторони і „суб’єкт злочину”, й обґрунтовано, що санкції кримінально-правових норм формувалися законодавцями в середньому з 8 основоположних видів покарань, а саме: позбавляючих людину життя;
травмуючих злочинців; болісних; позбавляючих їх свободи, права на працю або, навпаки, зобов’язуючих до праці, що була основним елементом покарання; ганьбливих; еквівалентних; компенсаторних;
- встановлено, що наприкінці V - початку VI стст. н.е. розпочалося формування першої праукраїнської держави, яка отримала назву Русь, а пізніше правові звичаї русичів набули ознак „Закону руського”. Очевидно, цей закон мав письмову форму, але його текст фізично не зберігся або ще не віднайдений, це засвідчує, що першими, достовірно відомими письмовими актами, які мали у своєму складі кримінально-правові положення, були мирні договори 911 і 944 рр., укладені між Руссю та Візантією. Сторони закріпили у кожному з цих актів по 4 групи складу злочинів. До кожного договору увійшло, відповідно, 8 та 7 кримінально-правових статей, а також доводить, що Устав Великого князя Володимира Святославовича, першоджерелом якого був „грецький номоканон”, став першим правовим актом, у якому здійснено узагальнення проблем правового регулювання юрисдикційних відносин між державною владою і церквою, а також проведено первинну систематизацію та елементарну кодифікацію праукраїнського кримінально-правового законодавства;
- установлено, що Руська Правда (у короткій і поширеній редакціях) також складалася з 4 груп складу злочинів (злочини проти життя людини, її здоров’я, честі та власності). Проте кількість кримінально -правових статей у них збільшилася із первинних 14, закріплених у часи Ярослава Мудрого, до 31 статей, що були прийняті його синами. За князювання Володимира Мономаха Руська Правда спільно з Уставом названого володаря уже складалася із 48 статей кримінально-правового змісту. З’ясовано, що особливу гуманістичну цінність становлять положення церковного Уставу Ярослава Мудрого, який складався із 34 статей. У процесі класифікації за об’єктно-предметною ознакою виявлено 5 груп правопорушень, що спрямовувалися проти: християнських основ створення сім’ї та її нормального функціонування; статевої свободи жінки; честі та гідності жінки; власності; біблійних умов перебування особи в статусі монаха;
- доведено, що перша кримінально-правова кодифікація у Великому князівстві Литовському відбулася 1468 р. у формі Судебника Великого князя Казимира Ягайловича. Констатовано, що в ХУГ ст. Велике князівство Литовське, до складу якого входила значна частина українських земель, відзначилося надзвичайно високим рівнем правової культури. Це підтверджується текстами Литовсько-Руського Статуту в редакціях 1529, 1566 та 1588 рр. У зазначені періоди законодавець Литовсько-Руської держави зміг сформулювати 9 груп складу злочинів, які спрямовувалися проти: держави та її глави; здоров’я та життя людини; власності, зокрема тієї, джерелом якої є природне середовище; свободи, честі і гідності людини; громадського порядку та моральності; використання документів і печаток; правосуддя; військової служби і тих, що учинялися у сфері господарської діяльності. За обсягом кримінально -правового регулювання й охорони суспільних відносин ці дані дають можливість прирівнювати їх до рівня розвитку кримінального права Східної Римської імперії часів правління Юстиніана І. Кожний склад злочину, закріплений у Статуті, мав у своїй структурі систему об’єктивних і суб’єктивних ознак, а санкції були типовими для кримінально-правових систем права цивілізованих держав греко - римської цивілізації та за окремими позиціями Руської держави;
- з’ясовано, що Великий вальний сейм 1566 р. підтвердив свободи лицарства і шляхти, визнавши неприпустимим їхнє затримання й ув’язнення, якщо їх не притягнуто до відповідальності, згідно з правом, і не звинувачено судом;
- аргументовано, що 1588 р. у Литовсько-Руській державі було сформульовано й офіційно проголошено принцип верховенства закону. Крім того, тоді ж набув фундаментальних ознак принцип гуманізму. Адже жителі ВКЛ отримали право виїзду за межі своєї держави для задоволення власних соціальних потреб і повертатися до неї. Активно розвивався інститут необхідної оборони, удосконалювалися підходи до вирішення проблем у сфері ставлення до людей, які вчиняли суспільно небезпечні дії, перебуваючи у стані психічного захворювання;
- доведено, що кримінально-правові звичаї, які діяли у Війську Запорозькому низовому, були соціальним продуктом тривалого функціонування суспільних відносин представників українського та інших народів в умовах військово-політичної організації. Це забезпечило їхнє визнання усіма суб’єктами правовідносин, а відтак легітимність застосування судовими інституціями Війська. Підтверджено, що в „Правовому укладі та конституціях” Пилипа Орлика вперше було структуровано трьохелементний механізм єдиної державної влади, дана характеристика причин виникнення в Гетьманщині корупціогенної ситуації, визначено суспільно небезпечні наслідки, до яких призводила корупційна діяльність козацької старшини, а також започатковано традицію закріплення в майбутніх конституціях прав і свобод людини та особливості їх охорони кримінально-правовими засобами;
- визначено, що розвиток кримінального права в Україні 1917-1920 рр. здійснювався паралельно двома найбільш активними суб’єктами політичних відносин. До першого з них належали проукраїнські політичні сили, інтереси яких представляла УЦР, що розбудовувала Українську народну республіку, а до другого - російські і проросійські політичні сили, очолювані більшовиками та їх тимчасовими політичними супутниками, які не уявляли собі Російської держави без України та її природних і трудових ресурсів, а відтак бажали приєднати українців до конгломерату російського населення. Доведено, що, відповідно до положень Декрету ІІ Всеросійського з’їзду Рад „Про мир” від 28 жовтня 1917 р., спільне захоплення російськими та українськими більшовиками влади в Україні було „анексією, тобто захопленням і насиллям”. Протиправним було також сепаратистське проголошення України радянською республікою, введення на її територію іноземних військ, поширення в ній іноземного більшовицького кримінально-правового законодавства та ін.;
- виявлено, що КК УСРР у редакції 1922 р. є першим кримінально-правовим актом, текст якого поділений на дві частини - Загальну та Особливу. Одночасно з цим позитивним технологічним явищем очевидною трагедією виявилося те, що законодавець принципово визначив „для кодексу” завдання здійснювати захист
від злочинів і суспільно небезпечних „елементів” лише держави трудящих, а не людини, громадянина та ін. Встановлено, що глибоко класовий характер мав також зміст КК УСРР/УРСР у редакції 1927 р. та інші кримінально-правові акти, що діяли на території України до 1960 р. включно. „Завдання” охорони „особи та прав громадян” від злочинних посягань радянський законодавець вперше офіційно задекларував тільки 25 грудня 1958 р., а його закріплення в КК УРСР відбулося 28 грудня 1960 р. у момент затвердження названого закону Верховною Радою УРСР;
- доведено, що структура і система КК УРСР у редакції 1960 р. була суттєво удосконалена як на рівні інститутів, так і положень окремих статей, їх частин та санкцій. До цієї редакції Кодексу не були включені такі негативні політичні категорії, як „диктатура пролетаріату”, „контрреволюційні злочини” тощо. Проте за наявності питомої україномовної юридичної термінології до нього завідомо запровадили систему неоковирних русизмів, маючи на меті узвичаїти їх на українському правовому полі як кримінально-правову термінологію. З’ясовано, що в 70-80 рр. ХХ ст. в УРСР були закладені ґрунтовні основи розвитку юридичної, зокрема кримінально-правової, науки, представники якої не лише забезпечили якісне навчання правознавців, але й здійснили фундаментальне реформування правової системи та системи права України в 90-х роках ХХ ст.;
- підтверджено, що безконфліктне припинення функціонування Союзу РСР та Української РСР як держав дало правові підстави для легального формування нової держави, що отримала назву Україна, а відтак і її права, зокрема кримінального. Засвідчено, що процес національного законотворення здійснювався двома паралельними шляхами: перший - внесення радикальних змін до українського радянського законодавства і тимчасове використання його засобів у нових історичних умовах; другий - шлях підготовки принципово нового конституційного закону та системи ординарних законів, у тому числі кримінально-правових, які були б придатними до регулювання й охорони суспільних і правових відносин у новітніх політико-економічних умовах;
- встановлено, що конституцієдавець закріпив у Основному законі держави в редакції 1996 р. систему конституційних принципів, прав, свобод і обов’язків, які забезпечуються кримінально-правовою охороною. Статусу новітнього джерела, що спрямоване на охорону прав і свобод людини, набули також рішення Конституційного Суду України, який вирішує питання відповідності Конституції України законів України, в тому числі кримінально-правових;
- доведено, що інтенсивність реформування сучасного кримінального права (криміналізація, декриміналізація; пеналізація, депеналізація) має відповідати сталим ґрунтовним потребам суспільства і держави, а відтак її потрібно здійснювати виважено, з урахуванням науково обґрунтованих підстав;
удосконалено:
- поняття того, що формування права, зокрема й кримінального, пов’язане лише з людиною як складовою частиною живої природи, її фізіологічним, психологічним, інтелектуальним розвитком, географічним ареалом проживання, наявністю соціальних об’єднань і державних утворень та розвиненими суспільними відносинами;
- розуміння сутності регулювання й охорони кримінально-правових відносин, що виникали між суб’єктами квазідержавної інституції - Війська Запорозького низового, за допомогою усних правових звичаїв;
- зміст статей КК України: 43 „Виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації”; 178 „Пошкодження релігійних споруд чи культових будинків”; 203-2 „Зайняття гральним бізнесом” і запропоновано Верховній Раді України внести до них зміни та доповнення;
дістало подальший розвиток:
- наукові погляди на стан і розвиток писаного кримінального права у державах, території яких розташовувалися неподалік від першої української держави Русь;
- наукові погляди на умови походження і розвитку українського кримінального права в державах, які функціонували на українських територіях у період з VI до початку ХХІ стст. (за винятком імперій і тих, чиї війська
тимчасово перебували на українських землях);
- наукові погляди на походження і сутність сталих тисячолітніх зв’язків кримінального права (законодавства) з іншими галузями знань (конституцієзнавством, мовознавством, політологією, психіатрією, психологією, теологією, філософією тощо).
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані та викладені у дисертації положення, узагальнення, висновки і рекомендації мають як теоретичний, так і прикладний зміст та використані у:
- законотворчій діяльності - під час реформування та удосконалення чинного українського кримінального законодавства (довідка Комітету Верховної Ради України з питань правової політики та правосуддя № 353/280 від 8 липня 2019 р.);
- практичній діяльності - під час внутрідержавної та міжнародної правової комунікації суддями та працівниками Секретаріату Конституційного Суду України (довідка Конституційного Суду України № 1-401-23/892 від 26 травня 2017 р.);
- у науково-дослідній сфері - під час проведення подальших досліджень у галузі кримінального права (Загальна і Особлива частини) та історії права і держави;
- в освітньому процесі - під час написання посібників, підручників, розроблення навчальних програм, лекційних курсів з кримінального права та історії права і держави (акти впровадження Національного університету „Острозька академія” від 28 серпня 2019 року, Національного технічного університету „Дніпровська політехніка” від 5 червня 2019 року, Хмельницького університету управління та права імені Леоніда Юзькова № 0550/19 від 13 червня 2019 року, Національної академії внутрішніх справ від 13 червня 2019 р.).
Апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження обговорювалися на кафедрі правосуддя та кримінально-правових дисциплін Національного університету „Острозька академія”. Результати дослідження були оприлюднені на 33 міжнародних, всеукраїнських науково-практичних конференціях, круглих столах, семінарах та симпозіумах, зокрема: „Проблеми становлення і розвитку конституційної держави в Україні” (м. Хмельницький, 14-15 березня 2008 р.); „Конституційний процес в Україні: здобутки та проблеми” (м. Харків, 25-26 червня 2009 р.); „Роль Конституционного Суда в реализации конституционных прав и свобод граждан” (Республика Беларусь, г. Минск, 22 сентября 2009 г.); „Конституційно-правові проблеми розвитку сучасної української держави” (м. Острог, 19 березня
2010 р.); „Теоретические и практические аспекты, связанные с индивидуальной конституционной жалобой в Европейской модели конституционного правосудия” (Республика Беларусь, г. Минск, 13-14 мая 2010 г.); „Новітні наукові дослідження держави і права - 2011” (м. Миколаїв, 2011 р.); „Від громадянського суспільства до правової держави: теорія та практика протидії злочинності” (м. Харків, 15 квітня 2011 р.); „Формування правової держави в Україні: проблеми і перспективи” (м. Тернопіль, 15 квітня 2011 р.); „Сучасні тенденції розвитку національного законодавства України” (м. Київ, 19-20 травня
2011 р.); „Сьомі юридичні читання” (м. Київ, 19-20 травня 2011 р.); „Держава і право: проблеми становлення і стратегія розвитку” (м. Суми, 21-22 травня
2011 р.); „Актуальні проблеми кримінального права та кримінології, кримінально-виконавчого права” (м. Одеса, 28 жовтня 2011 р.); „Кримінальний кодекс України: 10 років очікувань” (м. Львів, 23-24 вересня 2011 р.); „Наукова, просвітницька, громадська та політична спадщина академіка І. Малиновського і сьогодення” (м. Острог, 16 березня 2012 р.); „Інтернет-конференція, присвячена 20-й річниці створення Юридичного інституту Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника” (м. Івано-Франківськ, 23-30 квітня
2012 р.); „Кримінальний кодекс України 2001 р.: проблеми застосування і перспективи удосконалення” (м. Львів, 21-22 вересня 2012 р.); „Актуальні проблеми кримінального права, процесу та криміналістики” (м. Одеса, 2 листопада 2012 р.); „Шляхи удосконалення кримінального процесуального законодавства щодо обмеження конституційних прав людини і громадянина в
кримінальному провадженні” (м. Київ, 2012 р.); „Правова політика України: концептуальні засади та механізми формування” (м. Київ, 5 грудня 2012 р.); „Europos konstitucinio palikimo standartai” (Republic of Lithuania, Vilnius, 2013); „Проблемы кодификации уголовного закона: история, современность, будущее (посвящается 200-летию проекта Уголовного уложения 1813 г.)” (Российская Федерация, г. Москва, 30-31 мая 2013 г.); „The protection of human and citizen’s rights by bodies of constitutional jurisdiction in the current context” (Yalta, 20-21 june 2013); „Актуальні проблеми кримінальної відповідальності” (м. Харків, 10¬11 жовтня 2013 р.); „Совершенствование правового регулирования и механизмов функционирования системы противодействия преступности” (Республика Беларусь, г. Минск, 2013); „Правова доктрина України” (м. Харків, 20¬21 листопада 2013 р.); „Людина, суспільство, держава: правовий вимір у сучасному світі” (м. Київ, 27 лютого 2014 р.); „Наука кримінального права в системі міждисциплінарних зв’язків” (м. Харків, 9-10 жовтня 2014 р.); „Юридична наука і практика: виклики часу” (м. Київ, 12 бере

Список літератури

ВИСНОВКИ
У дисертації здійснено теоретичне узагальнення й аналіз фундаментальних даних, закріплених у кримінально-правових актах держав, що функціонували на території сучасної України, та вирішено науково -прикладну проблему, яка стосувалася сутності передумов і умов походження, розвитку й сучасного стану українського кримінального права. Отримані результати сприяли формуванню ряду висновків і пропозицій, що підтверджують виконання поставлених завдань і досягнення мети наукового пошуку.
1. Шляхом дослідження ґенези походження, розвитку і сучасного функціонування українського кримінального права узагальнено історико - правові, теологічні, філософські, політико-правові, конституційні та
кримінально-правові джерела. Зазначено, що в період 2400 р. до н.е. - 900 р. н.е. народи, які проживали на території сучасної України, ще не користувалися письмовим кримінально-правовим законодавством. Одночасно підтверджено, що тоді ж держави, які розташовувалися на території Месопотамії, Перської затоки та Середземномор’я, не лише мали своє писане законодавство, зокрема кримінально-правове, але й сформували систему складу злочинів, які посягали на: богів, єдиного Бога або храм; велич глави держави, народу та, власне, держави; життя людини; здоров’я; свободу, честь, гідність людини; її статеву свободу; власність; правосуддя; громадський порядок та моральність; безпеку виробництва; використання документів і печаток; військову службу та господарську діяльність. Їхні кримінально-правові норми мали чітко виражену структуру, що характеризувалася такими категоріями, як гіпотеза, диспозиція, санкція, а склади злочинів були сформовані з елементів, які пізніше отримали назви „об’єкт злочину”, „предмет злочину”, „об’єктивна” та „суб’єктивна” сторони і „суб’єкт злочину”. Санкції кримінально-правових норм формувалися законодавцями в середньому з 8 основоположних видів покарань, а саме: позбавляючих людину життя; травмуючих злочинців; болісних; позбавляючих їх свободи; права на працю або, навпаки, зобов’язуючих до праці, що була основним елементом покарання; ганьбливих; еквівалентних; компенсаторних.
2. Проведений у роботі аналіз текстів Біблії, правових актів, філософських трактатів, що мали кримінально-правовий зміст, дав можливість виявити у них положення-принципи, а саме: законності покарання; його невідворотності; неприпустимості неодноразового покарання особи за одне і те саме протиправне діяння; особистої відповідальності за вчинений злочин; рівності людей перед законом; недопустимості завдання кримінально-правовим покаранням зла засудженій особі; безумовного прощення злочину.
3. Здійснено кримінально-правовий аналіз положень актів першої
праукраїнської держави Русь у період ІХ-ХІІІ стст., який дозволив виявити джерела їхнього походження, здійснити їхню класифікацію за об’єктною ознакою на види складу злочинів і види покарань, виявити зв’язки кримінального права Русі з аналогічним правом інших держав. Доведено, що першими достовірно відомими письмовими актами, які мали у своєму складі кримінально-правові положення, були Русько-Візантійські договори 911 і 944 рр. Сторони закріпили у кожному з цих актів по 4 групи складу злочинів. До обох договорів увійшли, відповідно, 8 та 7 кримінально-правових статей. У них було закріплено також первинні елементи необхідної оборони, започатковано правове регулювання міждержавної видачі осіб, які вчинили злочини. Устав Великого князя Руського Володимира Святославовича, першоджерелом якого був „грецький номоканон”, став першим правовим актом, у якому здійснено не лише узагальнення проблем правового регулювання юрисдикційних відносин між державною владою і церквою, але й проведено первинну систематизацію та елементарну кодифікацію праукраїнського кримінально-правового
законодавства. Особливу гуманістичну цінність становлять положення церковного Уставу Ярослава Мудрого, який складався з 34 статей. У процесі класифікації за об’єктно-предметною ознакою у ньому виявлено 5 груп правопорушень, що спрямовувалися проти: християнських основ створення сім’ї та її нормального функціонування; статевої свободи жінки; честі та гідності жінки; власності; біблійних умов перебування особи в статусі монаха.
4. Досліджено розвиток кримінально-правового законодавства українського народу в складі Литовсько-Руської держави в період XIV-XVI стст., що дозволило виявити його особливості, систему, структуру, зв’язки з аналогічним законодавством держав дохристиянської цивілізації та Східної Римської імперії (Візантії). Доведено, що перша кримінально-правова кодифікація у Великому князівстві Литовському, до складу якого входила значна частина українських земель, відбулася 1468 р. у формі Судебника Великого князя Казимира Ягайловича, а в XVI ст. названа держава відзначилася надзвичайно високим рівнем правової культури. Це підтверджено текстами Статуту ВКЛ у редакціях 1529, 1566 та 1588 рр.
5. Проведений аналіз причин функціонування у Війську Запорозькому низовому кримінально-правових звичаїв дозволив визначити види злочинів і покарань та розкрити їхню сутність. Аналіз кримінально -правових звичаїв, які діяли у Війську Запорозькому низовому, показав, що вони були соціальним продуктом тривалого функціонування суспільних відносин представників українського та інших народів в умовах військово-політичної організації. Це забезпечило їхнє визнання усіма суб’єктами правовідносин, що сприяло легітимності застосування названих звичаїв судовими інституціями Війська.
6. Досліджено причини уконституціювання кримінально-правових положень укладачами Конституції Пилипа Орлика. Констатовано, що у „Правовому укладі та конституціях” Пилипа Орлика вперше було структуровано трьохелементний механізм єдиної державної влади, дана характеристика причин виникнення в Гетьманщині корупціогенної ситуації, визначено суспільно небезпечні наслідки, до яких призводила корупційна діяльність козацької старшини, а також започатковано традицію закріплення в майбутніх національних конституціях прав і свобод людини та особливості їхньої охорони кримінально-правовими засобами.
7. Здійснено кримінально-правовий аналіз положень проекту „Прав, за якими судиться малоросійський народ”, виявлено особливості криміналізації дій, спрямованих проти Бога, святих і церкви, проти самодержавного монарха російського, проаналізовано особливості інституту необхідної оборони, видів покарань тощо. У проекті „Прав, за якими судиться малоросійський народ” Кодифікаційна комісія вперше закріпила положення, спрямовані на кримінально - правову охорону російського монарха-самодержця на території Г етьманщини. За весь період існування інституту необхідної оборони у цьому проекті було сформульовано найбільш якісну його редакцію.
8. Сформульовано авторське визначення поняття кримінально-правової політики як одного із напрямів правової політики держави, спрямованої на системне виявлення причин злочинності на макро- та мікрорівнях соціальної ієрархії, вироблення курсу, формування завдань, обрання засобів кримінально- правового регулювання (криміналізація, декриміналізація; пеналізація, депеналізація), охорони та захисту найбільш важливих суспільних і правових відносин, що виражаються суспільно небезпечними діяннями відповідних асоціальних суб’єктів.
9. Обґрунтовано нелегітимність захоплення більшовиками влади в Україні та поширення на її територію російського радянського кримінального права. Зазначено, що розвиток кримінального права в Україні 1917-1920 рр. здійснювався паралельно двома найбільш активними суб’єктами політичних відносин. До першого належали проукраїнські політичні сили, інтереси яких представляла УЦР, що розбудовувала Українську народну республіку, а до другого - російські і проросійські політичні сили, очолювані більшовиками та їх тимчасовими політичними супутниками, які не уявляли собі Російської держави без України та її природних і трудових ресурсів, а відтак бажали приєднати українців до конгломерату російського населення.
10. Розкрито злочинну сутність радянського політичного режиму в Україні та зловживання ним засобами кримінального права. Підтверджено, що кримінально-правова політика УНР періоду 1917-1921 рр. ґрунтувалася на загальній внутрішній державній політиці, зовнішній міжнародній політиці, на конституційних принципах демократії, гуманізму, справедливості, законності, що були закріплені в універсалах, Статуті про державний устрій, права і вольності УНР та інших легальних правових актах. Формування і розвиток українського кримінально-правового законодавства в УНР здійснювалося законодавцем з урахуванням стану суспільних і правових відносин, економічної, політичної та воєнної ситуації на території держави.
11. Показано початки позитивного розвитку доктрини радянського кримінального права наприкінці 50-70-х рр. ХХ ст. та її вплив на удосконалення українського радянського кримінального законодавства і права. Розкрито сутність розвитку науки українського радянського кримінального права у 80-90¬х рр. ХХ ст. та визначено її вплив на удосконалення українського кримінального законодавства і права на початковому етапі відновлення національної державності України.
12. Зазначено роль Декрету ІІ Всеросійського з’їзду Рад „Про мир” від 28 жовтня 1917 р. Наголошено на тому, що спільне захоплення російськими та українськими більшовиками влади в Україні було „анексією, тобто захопленням і насиллям”. Протиправним було також проголошення України „радянською республікою”, введення на її територію іноземних військ, поширення в ній іноземного більшовицького кримінально-правового законодавства та інших насильницьких дій. До речі, проголошення на конституційному рівні 14 березня 1919 р. Української СРР „організацією диктатури” пролетаріату і селян для перемоги над „капіталістами й поміщиками” юридично надало їй статусу тоталітарної держави класового характеру, а значній частині державного і партійного більшовицького управлінського апарату - статусу злочинної організації, яка протиправно, у незаконний спосіб упродовж чотирьох десятиліть знищувала не лише мільйони власних громадян, але й іноземців та інших осіб, маскуючи свої дії положеннями кримінально -правових актів або таємних наказів, розпоряджень, договорів тощо.
13. Досліджено шляхи удосконалення системи кримінально-правових і конституційних прав і свобод людини в Україні та забезпечення їхньої охорони новітніми кримінально-правовими та конституційно-правовими засобами. Зазначено, що КК УСРР у редакції 1922 р. є першим кримінально-правовим актом, текст якого поділений на дві частини - Загальну та Особливу. Одночасно з цим позитивним технологічним явищем очевидною трагедією виявилося те, що законодавець визначив завдання здійснювати захист від злочинів і суспільно небезпечних „елементів” лише держави трудящих, а не людини та громадянина.
14. Структура і система КК УРСР у редакції 1960 р. була суттєво удосконалена як на рівні інститутів, так і положень окремих статей, їхніх частин та санкцій. До цієї редакції Кодексу не були включені такі негативні політичні категорії, як „диктатура пролетаріату”, „контрреволюційні злочини” та ін. Проте за наявності питомої україномовної юридичної термінології до нього завідомо запровадили систему неоковирних русизмів, маючи на меті узвичаїти їх на українському правовому полі як кримінально-правову термінологію.
У 60-80-х рр. ХХ ст. Радянська держава поступово перейшла від тотального протистояння щодо держав цивілізованого світу до налагодження з ними нормальних правових відносин. Це проявилося у приєднанні та ратифікації нею ряду міжнародних конвенцій, що забезпечило суттєве удосконалення власного кримінально-правового законодавства, сприяло ефективній боротьбі з міжнародною злочинністю і допомагало поступово усвідомлювати й освоювати цивілізовані форми ставлення до людини.
15. Після прийняття 1978 р. Конституції УРСР Радянська держава вперше була проголошена всенародною, а влада у ній такою, що належить усім людям. У ній було закріплено систему гарантій недоторканності особи, а повага до особи, охорона прав і свобод громадян декларувалася як обов’язок усіх. Дії посадових осіб могли оскаржуватися громадянами до суду.
У 70-80-х рр. ХХ ст. в УРСР були закладені ґрунтовні правові основи розвитку юридичної, зокрема кримінально-правової, науки, представники якої не лише забезпечили якісне навчання правознавців, але й фундаментальне реформування правової системи та системи права України в 90-х роках ХХ ст.
16. Безконфліктне припинення функціонування Союзу РСР та Української РСР як держав дало правові підстави для легального формування нової держави, що отримала назву Україна, а відтак і її права, зокрема кримінального. Національне законотворення здійснювалося двома паралельними напрямами: перший - шлях внесення радикальних змін до українського радянського законодавства і тимчасове використання його засобів у нових історичних умовах; другий - шлях підготовки нового конституційного закону та системи ординарних законів, у тому числі кримінально-правових, які були б придатними до регулювання й охорони суспільних і правових відносин у новітніх політико- економічних умовах.
В Основному Законі держави в редакції 1996 р. конституцієдавець закріпив систему конституційних принципів, прав, свобод і обов’язків громадян (людини), які забезпечуються кримінально-правовою охороною. Статусу новітнього джерела, що спрямоване на охорону прав і свобод людини, набули рішення КСУ, який вирішує питання відповідності Конституції України законів України, зокрема кримінально-правових.
17. Розкрито сутність першої національної кримінально-правової кодифікації 2001 р., показано її проблеми і внесено обґрунтовані пропозиції щодо їхнього усунення Верховною Радою України. Підтверджено, що інтенсивність реформування сучасного українського кримінального права (криміналізація, декриміналізація; пеналізація, депеналізація) має відповідати сталим ґрунтовним потребам суспільства і держави, а відтак її необхідно здійснювати виважено, з урахуванням науково обґрунтованих підстав. Зокрема, потрібно:
- дезавуювати назву Закону України „Кримінальний кодекс України” і закріпити його нову назву - „Карний кодекс України” або „Український карний кодекс”;
- у власних назвах видів покарань „обмеження волі”, „позбавлення волі на певний строк”, „довічне позбавлення волі” (п. 9, 11, 12 ст. 51, ст. 61, 63, 64 Загальної частини та відповідні їм статті Особливої частини КК України) дезавуювати слово „воля”, закріпивши в названих та інших відповідних словосполученнях КК України слово „свобода”;
- дезавуювати ідентичні (аналогічні) назви статей 59 „Конфіскація майна”, 96-8 „Конфіскація майна”, 96-1 „Спеціальна конфіскація майна”, 96-2 „Випадки застосування спеціальної конфіскації” та ідентичні назви у пункті 1 статті 51 „Види покарань”, у статтях 53 „Штраф”, 96-7 „Штраф”, 99 „Штраф” КК України. Кожний із названих кримінально-правових інститутів (конфіскація, штраф) потрібно закріпити в статтях Загальної та Особливої частин КК України під відповідними назвами, що розкривають сутність їхнього правового змісту. Поділити статті на частини, кожна з яких повинна мати власний предметний текст, який відповідає завданням, визначеним законодавцем;
- виділити в окремі розділи Особливої частини КК України такі групи
складу злочинів: проти сім’ї, батьківства і дитинства (ст. 164, 165, 166, 167, 168, 169); проти трудових прав людини (ст. 171, 172, 173, 174, 175); проти інтелектуальних прав людини (ст. 176, 177); проти свободи совісті та
використання релігійних споруд і культових будинків (ст. 178, 179, 180, 181);
- доповнити КК України статтями 151-1 „Наклеп”, 151-2 „Образа”;
- відповідно до внесених пропозицій удосконалити зміст статей КК України: 43 „Виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації”; 178 „Пошкодження релігійних споруд чи культових будинків”