КОНЦЕПЦІЯ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВОЇ ОХОРОНИ ПРАВА ЛЮДИНИ НА ЖИТТЯ В УКРАЇНІ

Короткий опис

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ, СКОРОЧЕНЬ, ТЕРМІНІВ……….3
ВСТУП……………………………....…………………………………………….4
РОЗДІЛ 1. Право людини на життя в системі прав та свобод людини і громадянина в Україні …………………………………..................................12
1.1. Концепція кримінально-правової охорони права людини на життя як елемент національної Програми забезпечення та охорони прав і свобод людини і громадянина……………………………………………12
1.2. Поняття, сутність та ознаки права людини на життя…..…….........34
1.3. Теоретичні засади кримінально-правової охорони права людини на життя……………………………………………………………………….62
1.4. Юридичне визначення та законодавче закріплення меж кримінально-правової охорони права людини на життя……………….83
Висновки до розділу 1…………………………………………………..100
РОЗДІЛ 2. Концепція кримінально-правової охорони права людини на життя як елемент національної Програми забезпечення та охорони прав і свобод людини і громадянина та її структурні елементи……………....105
2.1. Кримінально-правова політика як елемент Концепції кримінально-правової охорони права людини на життя……………………………..105
2.2. Законодавство про кримінальну відповідальність як елемент Концепції кримінально-правової охорони права людини на життя…113
2.3. Кримінальна відповідальність як елемент Концепції кримінально-правової охорони права людини на життя……………………………..132
2.4. Заходи кримінально-правового характеру як елемент Концепції кримінально-правової охорони права людини на життя……………...164
Висновки до розділу 2…………………………………………………..184
ВИСНОВКИ……………………………………………………………………188
ДОДАТКИ……………………………………………………………………...195
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………...213

ВСТУП

Актуальність теми. Орієнтація України на міжнародні стандарти у галузі прав людини накладає на нашу державу певні зобов’язання, пов’язані насамперед з реальним забезпеченням проголошених Конституцією України прав та свобод. Це зумовлює необхідність розробки національної Програми забезпечення та охорони прав і свобод людини і громадянина, яка може стати першим кроком до належного забезпечення та охорони прав і свобод. Оскільки положення про першочерговий захист права людини на життя підкреслюється низкою конституційних та галузевих норм, які визнають право на життя та гарантують його непорушність, відповідно, постає необхідність першочергового відображення у Програмі питань забезпечення, охорони та захисту права людини на життя.
У системі гарантій права людини на життя важливе місце займає його кримінально-правова охорона, оскільки завданням Кримінального кодексу (КК) України є правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина від злочинних посягань, а також запобігання злочинам.
Охорона права людини на життя у кримінальному праві в основному здійснюється шляхом встановлення кримінальної відповідальності за вчинення злочинів проти життя та здоров’я особи (Розділ II КК України 2001 р.). Але життя людини як об’єкт злочинного посягання охороняється не тільки шляхом встановлення кримінальної відповідальності за вчинення злочинів проти життя людини, але й низкою інших кримінально-правових норм (статті 112, 134, 348, 379, 442 КК та ін.). Охорона права людини на життя забезпечується і шляхом регламентації права людини на самозахист. У низці конституційних норм (ст. 27, ч. 5 ст. 55 Конституції України) встановлюється право кожної людини як на захист власного життя, так і життя інших осіб. Ці норми розвинуті у ст. 36 КК (необхідна оборона) та

ст. 39 КК (крайня необхідність).
Особливості охорони права людини на життя здавна викликали науковий та практичний інтерес не тільки вчених-криміналістів, але й представників конституційного, міжнародного і багатьох інших галузей права. Значний інтерес для дослідження становлять фундаментальні праці широкого кола сучасних науковців-правознавців, що стосуються загальних питань окресленої проблематики (М.І. Абдулаєв [1], С.С. Алєксєєв [5; 6], М.В. Вітрук [56], Л.Д. Гаухман [63; 64], О.Ф. Кістяковський [110], В.В. Копейчиков [92], О.А. Лукашова [198; 230; 231], І.Й. Магновський [160], М.Н. Малєіна [164; 165], М.І. Матузов [169-171], А.В. Наумов [183; 184], В.С. Нерсесянц [103; 187], Е.Ф. Побігайло [220], М.К. Подберезський [285], П.М. Рабінович [236], Н.Д. Сергієвський [256], О.Ф. Скакун [285], М.С. Таганцев [277; 278], Ю.М. Тодика [124; 288; 289], О.Ю. Тодика [124], В.М. Трубников [291; 292] та ін.).
Плідний внесок у розвиток окремих напрямків дослідження проблем охорони та захисту права людини на життя у кримінальному праві презентовано працями М.К. Аніянца [10], Ю.В. Бауліна [19], В.Г. Бєляєва [22], В.І. Борисова [30; 31], К.О. Гориславського [72; 73], Н.І. Загородникова [94; 95], В.І. Зубкової [99], А.М. Красикова [136; 137], Н.Ф. Кузнєцової [146], В.М. Куца [151], С.Я. Лихової [156], В.О. Навроцького [181], В.А. Никонова [189], Т.М. Нуркаєвої [196], Г.Б. Романовського [240], Б.С. Сариєва [247] та ін.
У контексті дослідження певний науковий інтерес мають праці (як вітчизняних, так і зарубіжних авторів), присвячені загальним та спеціальним питанням кримінально-правової охорони права людини на життя (М.І. Бажанов [16], С.В. Бородін [33-36], Н.Г. Вольдимарова [59], О.С. Капинус [106; 107], В.В. Сташис [270-273], М.Д. Шаргородський [338; 339], Н.М. Ярмиш [342; 343] та ін.).

Однак, не зважаючи на значну кількість наукових робіт, поза увагою науковців залишилась проблема права людини на життя як цілісного об’єкту кримінально-правової охорони, що вимагає поглибленого та комплексного аналізу в контексті державотворчих процесів сучасної України.
Отже, кримінально-правова охорона права людини на життя є досить складним явищем, яке потребує комплексного, системно-функціонального, концептуально нового підходу, який повинен знайти відображення у новій Концепції кримінально-правової охорони права людини на життя як елементу національної Програми забезпечення та охорони прав і свобод людини і громадянина. Недостатня розробка у кримінально-правовій літературі обраного аспекту проблеми, її наукове та практичне значення і обумовлюють актуальність теми дисертаційного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження відповідає основним напрямкам наукової діяльності кафедри кримінально-правових дисциплін юридичного факультету Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди, що ґрунтуються на положеннях Концепції Комплексної програми профілактики правопорушень на 2006-2008 рр., схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 1 березня 2006 р. № 116-р, Комплексної програми профілактики правопорушень на 2007-2009 рр., затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2006 р. № 1767.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є комплексне теоретичне осмислення охорони права людини на життя у кримінальному праві.
Досягнення мети дослідження базується на реалізації таких завдань:
• виокремити сутнісні параметри концептуального підходу до кримінально-правової охорони права людини на життя;
• визначити кримінально-правовий ракурс розуміння права людини на життя у кримінальному праві;
• у контексті аналізу внутрішніх структурних елементів Концепції кримінально-правової охорони права людини на життя як елементу національної Програми охорони прав і свобод людини і громадянина:
- виявити сутність та окреслити завдання кримінально-правової політики сучасної України у галузі охорони права людини на життя;
- з’ясувати значення та роль норм Загальної частини КК у забезпеченні кримінально-правової охорони права людини на життя;
- визначити критерії необхідності й достатності забезпечення кримінально-правової охорони права людини на життя нормами Особливої частини КК;
• окреслити шляхи і засоби удосконалення та приведення у відповідність до міжнародно-правових стандартів норм кримінального законодавства з питань охорони права людини на життя.
Об’єктом дослідження виступає система правовідносин, що забезпечують правову охорону права людини на життя.
Предметом дослідження є кримінально-правова охорона права людини на життя в Україні.
Методи дослідження. Теоретико-методологічною основою дослідження є система загальнонаукових та спеціальних методів, що застосовуються в юридичних науках. Діалектичний метод пізнання, дав можливість досліджувати проблеми в єдності їх соціального змісту і юридичної форми, здійснювати системний аналіз кримінально-правових норм. Історичний метод дозволив виявити генезис проблематики кримінально-правової охорони права людини на життя. Системно-функціональний метод дав можливість визначити основні засади правового регулювання охорони права людини на життя у кримінальному праві. Порівняльно-правовий метод використовувався для аналізу особливостей встановлення кримінальної відповідальності за посягання на право людини на життя в зарубіжних країнах. Використання логіко-юридичного методу
дозволило довести необхідність удосконалення норм кримінального законодавства з питань законодавчої регламентації кримінально-правової охорони права людини на життя.
Нормативну базу дослідження становлять норми Конституції України 1996 р., міжнародно-правових актів, Кримінального кодексу України 2001 р. та Цивільного кодексу України 2003 р., а також Законів України “Про міліцію” від 25.12.1990 р. зі змінами та доповненнями, “Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людині” від 16.12.1999 р., “Основ законодавства про охорону здоров’я” від 19.11.1992 р., інших нормативно-правових актів.
Емпіричною базою дослідження є окремі узагальнення, проведені Верховним Судом України, аналіз кримінальних справ, розглянутих у місцевих судах м. Харкова за 2002-2006 рр., результати анкетування 300 респондентів, серед яких – 100 співробітників правоохоронних органів.
Наукова новизна одержаних результатів полягає насамперед у тому, що у дисертаційному дослідженні здійснено комплексний кримінально-правовий аналіз охорони права людини на життя у кримінальному праві, що розширює спектр наукових уявлень про поняття і зміст кримінально-правової охорони права людини на життя.
У дисертаційному дослідженні були здобуті результати, новизна яких конкретизується у таких положеннях:
Уперше:
– здійснено цілісне й комплексне дослідження кримінально-правової охорони права людини на життя в Україні як спеціальної концепції науки кримінального права;
– обґрунтовано необхідність переосмислення ролі інститутів Загальної та Особливої частин КК крізь призму першочергової охорони та захисту прав і свобод людини і громадянина;
– запропоновано концептуально-змістовний аналіз поняття права людини на життя у кримінальному праві здійснювати у контексті розгляду його як об’єкта кримінально-правової охорони;
– визначено дефініцію права людини на самозахист свого життя і життя інших осіб від протиправних посягань у кримінальному праві та окреслено види самозахисту: активний та пасивний;
Удосконалено:
– розуміння поняття кримінально-правової політики як науково обґрунтованого напрямку діяльності органів державної влади та громадськості у сфері охорони права людини на життя;
Дістали подальшого розвитку:
– експлікація об’єкта злочину: загальним об’єктом злочину запропоновано визнавати права та свободи людини і громадянина;
– визначення меж кримінально-правової охорони права людини на життя;
– обґрунтування наукової думки про те, що основною функцією кримінального права є охоронна функція;
– аргументація щодо недоцільності легалізації евтаназії на сучасному етапі розвитку українського суспільства;
– твердження щодо неприпустимості поновлення смертної кари у законодавстві.
Практичне значення одержаних результатів. Викладені у дисертації висновки і пропозиції можуть бути використані: у науковій сфері – для подальшої розробки теоретичних і прикладних проблем кримінально-правової охорони права людини на життя; у правотворчості – для вдосконалення кримінально-правового регулювання охорони права людини на життя; у правозастосуванні – при призначенні судами покарання за злочини, які посягають на право людини на життя; у навчальному процесі – при викладанні курсу Загальної та Особливої частини кримінального права,

підготовці підручників і навчальних посібників з названих курсів.
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження доповідались і обговорювались на теоретико-методологічних семінарах кафедри кримінально-правових дисциплін юридичного факультету Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди та на таких конференціях: наукова конференція “Методологія наукового дослідження у галузі права: проблеми та перспективи розвитку” (Харків, 2003 р.); науково-практична конференція “Кримінально-правова охорона життя та здоров’я особи” (Харків, 2004 р.); Всеукраїнська наукова конференція “Другі юридичні читання” (Київ, 2005 р.); Міжнародна науково-практична конференція “Девіантна поведінка неповнолітніх: проблеми, пошуки, рішення” (Харків, 2005 р.); III Міжнародна науково-практична конференція “Актуальні питання реформування правової системи України” (Луцьк, 2006 р.); Міжнародна наукова конференція “Кримінально-правова політика держави: теоретичні та практичні аспекти проблеми” (Донецьк, 2006 р.); Міжнародна науково-практична конференція “Кримінальний кодекс України 2001 р.: проблеми застосування і перспективи удосконалення” (Львів, 2007 р.)
Теоретичні висновки дисертаційного дослідження використовувалися у навчальному процесі під час проведення семінарських занять з кримінального права в Харківському національному педагогічному університеті імені Г.С. Сковороди.
Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження викладено в одинадцяти публікаціях, чотири з яких опубліковано у фахових наукових періодичних виданнях, затверджених ВАК України.
Структура і обсяг дисертаційного дослідження. Дисертація складається із переліку умовних позначень, скорочень, термінів, вступу, двох розділів, висновків, 15 додатків (на 18 сторінках), списку використаної літератури в кількості 344 джерел. Загальний обсяг дисертації становить 244 сторінки, з них 194 сторінки – основного тексту. У дисертації є два рисунки та одна таблиця.

Список літератури

ВИСНОВКИ

У дисертаційному дослідженні здійснено комплексний теоретико-методологічний аналіз проблематики кримінально-правової охорони права людини на життя, в результаті якого сформульовано ряд висновків.
• Констатовано необхідність розробки проекту Концепції кримінально-правової охорони права людини на життя як елементу національної Програми забезпечення та охорони прав і свобод людини і громадянина в Україні. Концепція кримінально-правової охорони права людини на життя являє собою систему таких елементів: кримінально-правова політика держави, закон про кримінальну відповідальність, кримінальна відповідальність та заходи кримінально-правового характеру; враховує практику застосування кримінально-правових норм. Головна мета Концепції полягає: по-перше, у переосмисленні об’єкта кримінально-правової охорони з позицій прав і свобод людини і громадянина; по-друге, у першочерговому захисті та охороні права людини на життя і максимальному підвищенні рівня та якості ефективності забезпечення охорони права людини на життя у кримінальному праві як на законодавчому рівні, так і на практиці.
• Загальним об’єктом злочину необхідно визнавати права та свободи людини і громадянина. Конкретні права чи свободи (або їх сукупність) виступають родовим або безпосереднім об’єктом злочину (право на життя, на здоров’я, на працю, на житло, на безпечні умови життєдіяльності в цілому та ін.).
• Концептуальне наповнення поняття “охорона” є ширшим, ніж поняття “захист”, і, відповідно, охорона полягає як в попередженні порушень прав і свобод, так і в їх захисті. Поняття “захист” є складовою частиною поняття “охорона”. Виходячи із завдань, що стоять перед кримінальним правом, охоронна функція повинна визнаватися однією з головних функцій кримінального права, вона полягає у захисті правоохоронюваних інтересів шляхом встановлення кримінально-правової заборони та у застосуванні норм кримінального права у випадках вчинення злочину.
• Право людини на життя – це природне невід’ємне право, що забезпечує природне існування людини як фізичної особи та одиниці громадянського суспільства і є захищеним нормативно-правовими актами – міжнародно-правовими, конституційними та актами інших галузей права. До ознак права людини на життя належать:
- право людини на життя є природним невід’ємним правом, людина має це право лише в силу того факту, що вона є людиною;
- право людини на життя виникає з моменту появи самого життя і втрачається зі смертю людини;
- виникнення права людини на життя не залежить ні від волевиявлення власника цього права, ні від держави, яка лише має змогу констатувати наявність такого права та забезпечити його охорону і захист;
- право людини на життя може мати абсолютний або відносний характер (законодавство України ґрунтується на принципі, що право людини на життя є відносним);
- право людини на життя є правом, яке не передається в силу своєї особливої природи;
- право людини на життя неможливо поновити у випадку його втрати з будь-яких причин, оскільки людське життя не підлягає відновленню.
• Життя людини виникає ще в утробі матері на 22 тижні вагітності, відповідно, і право людини на життя виникає саме в цей період. Беручи до уваги дійсний початок життя людини, необхідно забезпечити повноправну кримінально-правову охорону життя людського плоду і його права на життя на пізніх місяцях внутрішньоутробного розвитку, криміналізувавши незаконні пізні аборти та інше умертвлення плоду із сформованим головним мозком як злочини проти життя. Таким чином, умисне умертвлення плоду віком понад 22 тижні (в утробі матері чи поза нею), повинно вважатися вбивством. На нормативному рівні пропонується:
- по-перше, внести зміни до ст. 117 КК України “Умисне вбивство матір’ю своєї новонародженої дитини”. Диспозицію статті доцільно було б викласти таким чином: “Умисне вбивство матір’ю дитини, яку вона виношує, у період понад 22 тижні вагітності, під час пологів або відразу після пологів”;
- по-друге, у зв’язку із запропонованими змінами до ст. 117 КК виникає потреба у роз’ясненні питання: кого ж необхідно вважати потерпілим (“предметом”) у разі вчинення злочинів проти життя. Це роз’яснення необхідне для того, щоб виключити непорозуміння при застосуванні інших норм Кримінального кодексу. Це питання пропонується вирішити таким чином: доповнити ст. 115 КК України приміткою, в якій зазначити, що “людиною в статтях цього Кодексу необхідно вважати дитину віком понад 22 тижні вагітності, новонароджену дитину, іншу фізичну особу до настання смерті”.
- по-третє, потребують змін п. 2 ч. 2 ст. 115 КК України, оскільки вбивство жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності є обтяжуючою обставиною при вчиненні вбивства; та ч. 1 ст. 121 КК (в межах однієї з ознак тяжкого тілесного ушкодження, а саме переривання вагітності). Ці норми потребують доповнення, а саме: п. 2 ч. 2 ст. 115 КК “вбивство жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності строком не більше аніж 22 тижні” і ч. 1 ст. 121 КК: “переривання вагітності, строк якої не перевищує 22 тижнів”.
• Кримінально-правова політика – науково обґрунтований напрямок діяльності органів державної влади та громадськості, що полягає у визначенні основних напрямків, цілей і засад впливу на злочинність (є фундаментом (основою) формування кримінального, кримінально-процесуального та кримінально-виконавчого законодавства), регулюванні практики їх застосування, розробці й реалізації заходів, спрямованих на охорону прав і свобод людини і громадянина та попередження злочинності. Обґрунтовується необхідність виділення найважливішого напрямку у кримінально-правовій політиці, а саме забезпечення прав та свобод людини і громадянина. Кримінально-правова політика як елемент Концепції кримінально-правової охорони права людини на життя покликана в першу чергу охороняти та забезпечувати право людини на життя.
• Законодавство про кримінальну відповідальність як елемент Концепції кримінально-правової охорони права людини на життя відображає головну ідею політики у сфері охорони права людини на життя і покликане забезпечити всебічну, повну і першочергову охорону природного права людини – права на життя. Являючи собою нормативний акт, прийнятий уповноваженим органом державної влади, воно містить юридичні норми, що встановлюють підстави та принципи кримінальної відповідальності за злочинні посягання на право людини на життя, визначають коло суспільно небезпечних діянь, які є злочинами проти права людини на життя та покарання, які передбачені за їх вчинення.
• З урахуванням розуміння прав та свобод людини і громадянина як об’єкта злочину, необхідно переосмислити завдання КК України, що передбачене у ч. 1 ст. 1 Загальної частини КК: “Кримінальний кодекс України повинен мати своїм завданням правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, миру і безпеки людства, а також запобігання злочинам”.
Новий погляд на об’єкт злочину як права і свободи людини і громадянина є підставою для нової систематизації Особливої частини Кримінального кодексу. Особлива частина Кримінального кодексу України повинна відкриватися розділом I КК України з назвою “Злочини проти права на життя та здоров’я особи”.
• Безпосередньою формою кримінально-правової охорони права людини на життя є самозахист (ст. 27, ч. 5 ст. 55 Конституції України). Залежно від характеру діяння, виділено такі види самозахисту: активний і пасивний. При активному самозахисті особа активно протидіє суспільно небезпечному діянню, захищаючи своє життя та здоров’я або життя та здоров’я інших осіб. Пасивний самозахист означає, що особа не вчиняє дій, які вимагаються від неї законом і іншими нормативно-правовими актами, і які загрожують її життю та здоров’ю.
• Кримінальна відповідальність як елемент Концепції кримінально-правової охорони права людини на життя розглядається як інститут кримінального права, який стоїть на сторожі захисту прав та свобод людини і громадянина, і – в першу чергу – права людини на життя. Винна особа підлягає кримінальній відповідальності тому, що посягає на права і свободи інших людей і громадян.
• Не усяке позбавлення людини життя є свавільним і, відповідно, таким, що порушує закон. Евтаназія не може розглядатися як свавільне позбавлення людини життя, оскільки сама людина дає згоду на таке діяння, отже, евтаназія не суперечить ст. 27 Конституції України. Легалізація евтаназії видається неприпустимою, оскільки вона: по-перше, може призвести до зловживань стосовно хворих та людей похилого віку; по-друге, право розпорядитися своїм життям делегується іншій особі, що неприпустимо.
• Визначено основні умови здійснення людиною права на життя у кримінальному праві: реальна можливість людини вимагати від держави виконання свого обов’язку – захищати право людини на життя (що проявляється у встановленні в законі кримінальної відповідальності за позбавлення потерпілого життя); правильна кваліфікація діяння та притягнення до кримінальної відповідальності згідно з діючим законодавством особи, яка вчинила злочин та призначення їй справедливого покарання; детальна регламентація у кримінальному законодавстві права людини на необхідну оборону, крайню необхідність тощо (тобто регламентація права людини на самозахист життя).
• При побудові конкретних складів злочинів необхідно виходити із розуміння об’єкта злочину як прав та свобод людини і громадянина і при цьому враховувати значущість того чи іншого права або тих чи інших свобод. Право людини на життя очолює ієрархію прав та свобод і тому повинно виступати основним безпосереднім об’єктом. Склади злочинів, що передбачають відповідальність за умисне посягання, в яких право людини на життя виступає додатковим обов’язковим безпосереднім об’єктом, повинні бути декриміналізовані (статті 112, 348, 379 КК України). Відповідно, статтю 115 КК України доцільно доповнити особливо кваліфікуючою ознакою вбивства: “Вбивство державного чи громадського діяча (Президента України, Голови Верховної Ради України, народного депутата України, Прем’єр-міністра України, члена Кабінету Міністрів України, Голови чи судді Конституційного Суду України або Верховного Суду України, або вищих спеціалізованих судів України, Генерального прокурора України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Голови Рахункової палати, Голови Національного банку України, керівника політичної партії), працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця, судді, народного засідателя чи присяжного, чи їх близьких з метою протидії законній діяльності зазначених осіб або з помсти за таку діяльність, – карається…”.
• Право людини на життя повинно виступати як найвища соціальна цінність, особливо право на життя новонародженої дитини. Цьому положенню не відповідає практика застосування ст. 117 КК України, коли умисел на позбавлення новонародженої дитини життя виник до моменту пологів. При встановленні такого факту доцільно притягувати до кримінальної відповідальності матір-дітовбивцю за ст. 115 КК. Ця прогалина може бути подолана при прийнятті нової Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров’я особи” (на сьогодні діє Постанова від 07.02.2003 р. № 2 “Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров’я особи”) шляхом викладення п. 21 цієї постанови у такій редакції: “Умисне вбивство матір’ю своєї новонародженої дитини слід кваліфікувати за ст. 117 КК у випадку, коли умисел на його вчинення виник під час пологів або одразу ж після них і якщо воно вчинено під час пологів або одразу ж після них…”.
• Кримінальний кодекс України не закріплює положення щодо рівності прав і свобод потерпілих та осіб, що вчинили злочин. У законі про кримінальну відповідальність не знайшов свого відображення принцип рівності людей у своїх правах, проголошений ст. 21 Конституції України. Введення до Загальної частини КК України норми, яка б закріплювала принцип рівності людини та громадянина перед законом, сприятиме належній охороні прав засуджених до позбавлення волі. Ця норма може бути закріпленою у ст. 1-1 КК України і мати таку редакцію: “Особи, що вчинили злочини, рівні перед законом і підлягають кримінальній відповідальності незалежно від статі, раси, національності, мови, походження, майнового та службового стану, місця проживання, ставлення до релігії, переконань, належності до громадських об’єднань, а також інших обставин”.
• Поновлення смертної кари у законодавстві є неприпустимим, оскільки смертна кара є порушенням права людини на життя.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абдулаев М.И. Права человека и закон: Историко-теоретические аспекты. – СПб.: Издательство Р.Асланова “Юридический центр Пресс”, 2004. – 322 с.
2. Агафонкин А.С. Правонарушение и юридическая ответственность по Русской Правде // Динаміка наукових досліджень – 2004: III Міжнар. наук.-практ. конф. Дніпропетровськ, 24 травня 2004 р. – Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2004. – Т.4.: Право. – С. 3–6.
3. Агафонов А. Личность как объект уголовно-правовой охраны // Уголовное право. – 2004. – № 2. – С. 6–8.
4. Александрова З.Е. Словарь синонимов русского языка / Под ред. Л.А. Чешко. – 2-е изд., стереотип. – М.: “Советская энциклопедия”, 1969. – 600 с.
5. Алексеев С.С. Общая теория права: В 2 т. – М.: Юридическая литература, 1982. – Т 2. – 359 с.
6. Алексеев С.С. Философия права. – М.: Издательство НОРМА, 1997. – 336 с.
7. Амрахов Надир Исламзаде Оглы. Права и свободы человека и гражданина как объект уголовно-правовой охраны: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.08 / Государственный ун-т. – Высшая школа экономики – М., 2006. – 26 с.
8. Анатольєва О.І. Кримінально-правові аспекти забезпечення прав неповнолітніх // Від громадянського суспільства до правової держави: I Міжнар. наук.-практ. конф. Харків, 25 квітня 2006 р. – Харків: ХНУ імені В.Н. Каразіна, 2006. – С. 175–177.
9. Анисимов Л.Н., Анисимов А.Л. Смертная казнь как востребованное обществом наказание и превентивная мера (международные и внутригосударственные аспекты) // Право на смертную казнь: Сб. статей / Под ред. А.В. Малько. – М.: Юридическая фирма “Частное право”, 2004. – С. 72–89.
10. Аниянц М.К. Ответственность за преступления против жизни по действующему законодательству союзных республік. – М.: “Юридическая литература”, 1964. – 213 с.
11. Антонович М. Еволюція поняття прав людини // Право України. – 2005. – № 12. – С. 16–20.
12. Ареднар А. Деякі філософські аспекти права на життя і смертної кари // Право України. – 1995. – № 5–6. – С. 47.
13. Ахбори Маджлиси Оли Республики Таджикистан. – 2001. – № 6. – Ст. 167.
14. Багрий-Шахматов Л.В. Социально-правовые проблемы уголовной ответственности и формы ее реализации. Общая часть: Курс лекций. – Одеса: АО БАХВА, 1996. – 192 с.
15. Багрий-Шахматов Л.В. Уголовная ответственность и наказание. – Минск: “Вышэйша школа”, 1976. – 383 с.
16. Бажанов М.И. Уголовное право Украины. Общая часть. – Донецк: Пороги, 1992. – 168 с.
17. Балагуров О.В. История становления прав человека в Украине // Культура народов Причерноморья. – 2002. – № 36. – С. 270–273.
18. Баліцька О. Як я розумію право на життя // Право України. – 1999. – № 7. – С. 89–92.
19. Баулін Ю.В. Захист кримінальним законом права людини на життя // Актуальні проблеми формування правової держави в Україні. До 50-ї річниці Конвенції про захист прав людини та основних свобод: Міжнар. наук.-практ. конф. Харків, 2000 р.: У 2 ч. – Харків, 2000-2002. – Ч.2 / За ред. М.І. Панова. – С. 122–125.
20. Безуглов А.А. Человек и закон. – М.: “Советская Россия”, 1974. – 112 с.
21. Беккариа Ч. О преступлениях и наказаниях / Сост. и предисл. В.С. Овчинского – М.: ИНФРА-М, 2004. – вып. VI. – 184 с.
22. Беляев В.Г., Свидлов Н.М. Вопросы квалификации убийств: Учеб. пособ. – Волгоград: ВСШ МВД СССР, 1984. – 60 с.
23. Беляев Н.А. Уголовно-правовая политика и пути ее реализации. – Л.: Издательство Ленинградского ун-та, 1986. – 177 с.
24. Бердичевский Ф.Ю. Уголовная ответственность медицинского персонала за нарушения профессиональных обязанностей. – М.: “Юридическая литература”, 1970. – 128 с.
25. Беседкина Н.И. Права неродившегося ребенка // Государство и право. – 2006. – № 4. – С. 54–60.
26. Благов Е.В. Пределы реализации уголовной ответственности при назначении наказания // Уголовная ответственность: проблемы содержания, установления, реализации: Межвуз. сб. науч. тр. / Воронежский государственный ун-т им. Ленинского комсомола. – Воронеж: Издательство Воронежского ун-та, 1989. – С. 132–137.
27. Бойцов А.И. Содержание уголовной ответственности // Вопросы уголовной ответственности и наказания: Межвуз. сб. – Красноярск: Издательство Красноярского ун-та, 1986. – С. 66–75.
28. Большой юридический словарь / Под ред. А.Я. Сухарева, В.Д. Зорькина, В.Е. Крутских. – М.: ИНФРА-М, 1997. – 790 с.
29. Борзенков Г.Н. Квалификация преступлений против жизни и здоровья: Учеб.-практ. пособ. – М.: ИКД “Зерцало-М”, 2005. – 144 с.
30. Борисов В.И., Куц В.Н. Преступления против жизни и здоровья: вопросы квалификации. – Харьков: НПКФ “КОНСУМ”, 1995. – 104 с.
31. Борисов В.И. Решение вопросов Особенной части в новом Уголовном кодексе Украины // Уголовное право в XXI веке: Междунар. науч. конф. Москва, 31 мая – 1 июня 2001 г. – М.: Лекс Эст, 2002. – С. 76–81.
32. Боровиков С.А. О месте принудительных мер воспитательного воздействия в системе мер уголовно-правового характера // Уголовно-исполнительная система: право, экономика, управление. – 2006. – №3. – С. 34–37.
33. Бородин С.В. Квалификация преступлений против жизни. – М.: “Юридическая литература”, 1977. – 240 с.
34. Бородин С.В. Ответственность за убийство: квалификация и наказание по российскому праву. – М.: Юристъ, 1994. – 204 с.
35. Бородин С.В. Преступления против жизни: Практ. пособ. / Институт государства и права РАН. – М.: Юристъ, 1999. – 356 с.
36. Бородин С.В. Преступления против жизни. – СПб.: Издательство Р.Асланова “Юридический центр Пресс”, 2003. – 467 с.
37. Босхолов С.С. Основы уголовной политики: Конституционный, криминологический, уголовно-правовой и информационный аспекты. – М.: Центр “ЮрИнформ”. – 1999. – 293 с.
38. Бояров С. Проблемы определения начала жизни человека в уголовном праве // Уголовное право. – 2004. – № 4. – С. 13–14.
39. Брайнин Я.М. Уголовная ответственность и ее основание в советском уголовном праве. – М.: “Юридическая литература”, 1963. – 275 с.
40. Брайнин Я.М. Уголовный закон и его применение. – М.: “Юридическая литература”, 1967. – 240 с.
41. Булеца С.Б. Право фізичної особи на життя та здоров’я як об’єкт цивільно-правової регламентації: порівняльно-правовий аналіз регулювання в Україні, Угорській, Словацькій та Чеській республіках: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.03 / Одеська національна юридична акад. – Одеса, 2005. – 22 с.
42. Быкодорова Л.В. Линии законности в уголовной политике и направления дальнейшего совершенствования уголовного законодательства: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.08 / Ставропольский государственный ун-т. – Ставрополь, 1999. – 22 с.
43. Введение в политологию. Наука о политике. Учеб. пособ. / Под общ. ред. проф. Н.И. Горлача, доц. Г.Т. Головченко: В 2-х ч. – Харьков: Региональный университет: Харьковский коллегиум, 1994. – Ч.2 – 464 с.
44. Вдовина Г.А. Концепція природних прав людини та її відображення у Конституції України // Конституційне будівництво в Україні: теорія та практика: Міжнар. наук.-практ. конф. Ужгород, 1-3 черв. 2000 р. – Ужгород: Закарпаття, 2000. – С. 102–106.
45. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел. – К: Ірпінь: ВТФ “Перун”, 2002. – 1440 с.
46. Відомості Верховної Ради СРСР. – 1954. – №11. – Ст. 221.
47. Відомості Верховної Ради (ВВР). – 1991. – № 4. – Ст. 20.
48. Відомості Верховної Ради (ВВР). – 1999. – №35. – Ст. 303.
49. Відомості Верховної Ради (ВВР). – 2003. – № 39. – Ст. 351.
50. Відомості Верховної Ради (ВВР). – 2003. – №40. – Ст. 356.
51. Відомості Верховної Ради (ВВР). – 2006. – №14. – Ст. 116.
52. Ведомости Верховного Совета Республики Узбекистан. – 1995. – №1. – (1225).
53. Ведомости Меджлиса Туркменистана. – 1997. – № 2. – Ч. II. – Ст. 9.
54. Ведомости Парламента Республики Казахстан. – 1997. – № 15-16. – Ст. 211.
55. Вирок суду за справою №102/2001 // Архів місцевого суду Комінтернівського району м. Харкова. – Харків, 2001. – 12 с.
56. Витрук Н.В. Сочетание общественных и личных интересов в правах и обязанностях граждан СССР // Советское государство и право. – 1984. – № 9. – С. 3–10.
57. Волкова Т. Правовая защита права на жизнь новорожденного // Законность. – 2004. – № 4. – С. 6–10.
58. Волчан О.Ф. Политика как феномен общественной жизни // Культура народов Причерноморья. – 2002. – № 36. – С. 161–166.
59. Вольдимарова Н.Г. Уголовная ответственность за убийство при превышении пределов необходимой обороны: Дис. … канд. юрид. наук: 12.00.08; Защищена: 12.03. 2003; Утв.: 15.09. 2003 – М., 2003. – 220 с. – Библиогр.: с. 205–220.
60. Вольнова Г. Кто они самоубийцы? // Известия. – 1990. – 3 янв. – С.3.
61. Гавриш С.Б. Теоретические предпосылки исследования объекта преступлений // Право и политика. – № 11. – 2000. – С. 4–14.
62. Гарник Н. Требует изменений и дополнений (Новый Уголовный кодекс Украины: достижения, проблемы, пути совершенствования) // Голос Украины. – 2002. – № 68 (2819) (11 апр.). – С. 4.
63. Гаухман Л.Д. Квалификация преступлений: закон, теория, практика. – М.: Центр “ЮрИнформ”, 2001. – 315 с.
64. Гаухман Л.Д. Уголовно-правовое значение “согласия потерпевшего” на причинение смерти или телесных повреждений // Труды Киевской школы МВД СССР. – К., 1976. – Вып. X. – С. 92–101.
65. Гафурова Г.Д. Предупредительные начала российского уголовного права: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.08 / Казанский государственный ун-т. – Казань, 2004. – 22 с.
66. Гіждіван Л. Про деякі питання адаптації законодавства України з громадянських прав людини до норм Ради Європи // Право України. – 1999. – № 11. – С. 27–29.
67. Герцензон А.А. Уголовное право и социология. (Проблемы социологии уголовного права и уголовной политики). – М.: “Юридическая литература”, 1970. – 286 с.
68. Глистин В.К. Проблема уголовно-правовой охраны общественных отношений: (Объект и квалификация преступлений). – Л.: Издательство Ленинградского государственного ун-та, 1979. – 127 с.
69. Глушков В.А. Проблемы уголовно-правовой ответственности за общественно опасные деяния в сфере медицинского обслуживания: Автореф. дис. … докт. юрид. наук: 12.00.08. Киевский национальній ун-т им. Тараса Шевченка – К., 1990. – 42 с.
70. Годфруа Ж. Что такое психология: В 2 т. / Пер. с фр. / Под ред. Г.Г. Аракелова. – 2-е изд. стер. – М.: Мир, 1996. – Т.2. – 370 с.
71. Головченко В. Права людини у додержавну та ранньодержавну добу історії України (спроба порівняти реальності їхнього захисту та прогнозу на майбутнє) // Право України. – 1997. – № 3 – С. 73–77.
72. Гориславський К. Гарантії права людини на самозахист життя та здоров’я // Право України. – 2001. – № 12. – С. 35–38.
73. Гориславський К.О. Право людини та громадянина на самозахист життя і здоров’я від протиправних посягань: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.02 / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. – К., 2003. – 17 с.
74. Грищук В. Перспективи удосконалення Кримінального кодексу України // Юридичний Вісник України. – 2007. – № 19. – С. 1, 6–7.
75. Гродзинский М.М. Преступления против личности. – М.: “Право и жизнь”, 1924. – 68 с.
76. Грохольський В.Л. Деякі проблеми реалізації конституційних прав, свобод і гарантій людини і громадянина на сучасному етапі // Конституція України – основа модернізації держави та суспільства: Наук. конф. Харків, 21-22 черв. 2001 р. – Харків: Право, 2001. – С. 213–216.
77. Гунчак Т. Україна: перша половина XX століття: Нариси політичної історії. – К: Либідь, 1993. – 288 с.
78. Гурська Т. Охорона здоров’я та репродуктивні права жінок (цивільно-правовий аспект) // Підприємництво, господарсто і право. – 2003. – № 2. – С. 23–26.
79. Гуторова Н.О. Кримінально-правова охорона державних фінансів України: (Монографія). – Харків: Видавництво Національного ун-ту внутрішніх справ, 2001. – 384 с.
80. Даль В. Толковый словарь живого русского язика: В IV т. – М.: Государственное издательство иностранных и национальных словарей, 1955. – Т. I. – 700 с.
81. Даль В. Толковый словарь живого русского языка. В IV т.– М.: Государственное издательство иностранных и национальных словарей, 1955. – Т. IV. – 684 с.
82. Денисова Т.А. Функции уголовного наказания: (Монография). – Харьков: НУВД, 2004. – 420 с.
83. Дмитриев Ю.А. Конституционное право человека в Российской федерации на осуществление эвтаназии // Право и политика. – 2000. – № 7. – С. 127–130.
84. Дмитриев Ю.А., Шленева Е.В. Право человека в Российской Федерации на осуществление эвтаназии // Государство и право. – 2000. – №11. – С. 52–59.
85. Довбуш О. Право на гідну смерть // Право України. – 2002. – № 10. – С. 122–125.
86. Домбровська О. Забезпечення реалізації суб’єктивного права на життя людини (теоретико-правовий аспект) // Підприємництво, господарство і право. – 2003. – № 3. – С. 98–101.
87. Домбровська О. Захист прав людини і громадянина // Право України. – 2002. – № 5. – С. 37.
88. Домбровська О.В. Конституційне право на життя людини і громадянина та забезпечення його реалізації органами внутрішніх справ: Автореф. дис … канд. юрид. наук: 12.00.02 / Національна акад. внутрішніх справ України. – К., 2005. – 19 с.
89. Егоров В. Меры обеспечения в уголовном праве // Уголовное право. – 2005. – № 4. – С. 23–25.
90. Ераксин В.В. Ответственность за преступление. – М.: Юридическая литература, 1979. – 88 с.
91. Жильцов С.В. Смертная казнь в истории России / Отв. ред. В.С. Комиссаров; Московский государственный ун-т им. М.В. Ломоносова. – М.: ИКД “Зерцало-М”, 2002. – 460 с.
92. Загальна теорія держави і права / За ред. академіка АПрН України, докт. юрид. наук, проф. В.В. Копейчикова. – К.: Юрінком, 1997. – 320 с.
93. Загальна теорія держави і права: Підручник для студентів юрид. спец. вищ. навч. закладів освіти / М.В. Цвік, В.Д. Ткаченко, Л.Л. Рогачова та ін.; За ред. М.В. Цвіка, В.Д. Ткаченка, О.В. Петришина. – Харків: Право, 2002. – 432 с.
94. Загородников Н.И. Преступления против жизни по советскому уголовному праву. – М.: Юридическая литература, 1961. – 279 с.
95. Загородников Н.И., Стручков Н.А. Направления изучения советского уголовного права // Советское государство и право. – 1981. – № 8. – С. 49.
96. Загоруй И.С. Конституционные гарантии права на жизнь и проблемы смертной казни в Украине // Вісн. Луганського ін-ту внутрішніх справ. Спец. випуск: У 4-х ч. – Луганськ: Ін-т внутрішніх справ МВС України, 1999. – Ч.2: Наук.-теор. журнал: Проблеми вдосконалення законодавства та практика його застосування з урахуванням прогнозу злочинності. – С. 207–213.
97. Закон України про міліцію від 25.12.1990 р. // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 1991. – № 4. – Ст. 20.
98. Закон України про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людини від 16.15.1999 р. №1007 – XIV – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/. – Заголовок з екрану.
99. Зубкова В.И. Ответственность за преступления против личности по законодательству России. – М.: Норма, 2005. – 256 с.
100. Иванюшкин А.Я. Профессиональная этика в медицине (философские очерки) / АМН СССР. – М.: Медицина, 1990. – 220 с.
101. Ивченко О.С. Уголовная ответственность за эвтаназию в России // Уголовное право в XXI веке: Междунар. науч. конф. Москва, 31 мая – 1 июня 2001 г. – М.: МГУ им. М.В. Ломоносова, 2002. – С. 139–144.
102. Інструкція з визначення критеріїв перинатального періоду, живонародженості та мертвонародженості. Затверджено Наказом Міністерства охорони здоров’я України від 29.03.2006 р. № 179. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/. – Заголовок з екрану.
103. История политических и правовых учений: Учеб. для вузов / Под общ. ред. В.С. Нерсесянца. – 2-е изд. – М.: НОРМА-ИНФРА М, 1999. – 727 с.
104. Казановская Ю.А. Право на жизнь и смертная казнь: проблемы конституционно-правовой регламентации в Российской Федерации: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.02 / Ставропольский государственный университет. – Ставрополь, 2004. – 26 с.
105. Каліцька О. Як я розумію право на життя // Право України. – 1999. – № 7. – С. 89–92.
106. Капинус О.С. Убийство: мотивы и цели. – М.: Изд-во ИМПЭ-ПАБЛИШ, 2003. – 312 с.
107. Капинус О.С. Эвтаназия в свете права на жизнь: (Монография). – М.: Издательский дом “Кармен”, 2006. – 480 с. – Библиогр.: с. 463–479.
108. Кашепов В.П. Правовой режим смертной казни как исключительной меры уголовного наказания // Право на смертную казнь: Сб. статей / Под ред. А.В. Малько. – М.: Юридическая фирма “Частное право”, 2004. – С. 138–147.
109. Квашис М. Смертная казнь: глобальные тенденции и перспективы // Уголовное право. – 2001. – № 3. – С. 103–109.
110. Кистяковский А.Ф. Исследования о смертной казни: (Монография). – 2-е изд. – СПб: Издание Л.Ф. Пантелеева, 1896. – 302 с.
111. Кленова Т. О совместимости публичного и частного интересов в уголовном праве // Уголовное право. – 2006. – № 2. – С. 41–45.
112. Ковалев М.И., Воронин Ю.А. Криминология и уголовная политика: Учеб пособ. – Свердловск: Уральський государственный ун-т, 1980. – 58 с.
113. Ковалев М.И. Право на жизнь и право на смерть // Советское государство и право. – 1992. – № 7. – С. 68–76.
114. Козаченко И.Я. Санкции за преступления против жизни и здоровья: обусловленность, структура, функции, виды. – Томск: Издательство Томского ун-та, 1987. – 232 с.
115. Козаченко О. Теоретичне визначення змісту та меж застосування кримінально-правових заходів // Право України. – 2005. – № 10. – С. 41–43.
116. Козлов А.П. Механизм построения уголовно-правовых санкций. Красноярск: Издательство Красноярского государственного ун-та, 1998. – 406 с.
117. Козлов А.П. Понятие преступления. – СПб.: Издательство Р.Асланова “Юридический центр Пресс”, 2004. – 819 с.
118. Коментар до Конституції України / Інститут законодавства Верховної Ради. – 2-е вид., випр. і доп. – К., 1998. – 410 с.
119. Комментарий к Уголовному кодексу Российской Федерации / Под общ. ред. доктора юрид. наук, Председателя Верховного Суда РФ В.М. Лебедева. – М.: Издательство НОРМА, 2003. – 880 с.
120. Кондратьєв Я.Ю. Забезпечення органами внутрішніх справ міжнародно-правових стандартів прав людини при охороні громадського порядку // Конституція України – основа модернізації держави та суспільства: Міжнар. наук. конф. Харків, 21-22 черв. 2001 р. – Харків: Право, 2001. – С. 537–546.
121. Кони А.Ф. К материалам о врачебной тайне // Врачебное дело. – М., 1928. – № 6. – С. 10.
122. Конституции зарубежных государств: Учеб. пособ. / Под ред. В.В. Маклакова. – 2-е изд., испр. и доп. – М.: Издательство БЕК. 1997 – 586 с.
123. Конституції і конституційні акти України. Історія і сучасність / НАН України; Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького / Ю.С. Шемшученко (відп. ред.), І.О. Кресіна (упоряд.). – К., 2001. – 400 с.
124. Конституционно-правовой статус человека и гражданина в Украине / Ю.Н. Тодыка, О.Ю. Тодыка. – К.: Концерн Видавничий Дім “Ін Юре”, 2004. – 368 с.
125. Конституція України: Науково-практичний коментар / В.Б. Авер’янов, О.В. Батанов, Ю.В. Баулін та ін.; Ред. кол. В.Я. Тацій, Ю.П. Битяк, Ю.М. Грошевой та ін. – Харків: Видавництво “Право”; К.: Концерн “Видавничий Дім “Ін Юре”, 2003. – 808 с.
126. Конституція України. Офіційний текст: Коментар законодавства про права та свободи людини і громадянина: Навч. посіб. / Автор-упоряд. М.І. Хавронюк. – К., 1999. – 728 с.
127. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. – К.: Феміна, 1996. – 64 с.
128. Конституционный статус личности в СССР. – М.: Юридическая литература, 1980. – 256 с.
129. Коржанський М. Визначення окремих понять у Кримінальному кодексі України // Право України. – 2002. – № 10. – С. 83–88.
130. Коржанський М.Й. Кваліфікація злочинів: Навч. посіб. – 2-е вид. – К.: Атака, 2002. – 640 с.
131. Коржанский Н.И. Объект уголовно-правовой охраны. – М.: Академия МВД СССР, 1980. – 249 с.
132. Коробеев А. Простое убийство и сложности его квалификации // Уголовное право. – 2001. – № 2. – С. 18.
133. Короленко М. Об’єкт злочинів проти життя людини // Економіка, фінанси, право. – 2001. – № 4. – С. 29–31.
134. Костицький В. Проблеми смертної кари в Україні // Право України. – 1997. – № 3. – С. 26–29.
135. Костюк М.Ф. Уголовно-правовые и криминологические проблемы борьбы с преступностью в исправительных учреждениях: Автореф. дис. … докт. юрид. наук: 12.00.08 / Акад. управления МВД России – М., 2000. – 34 с.
136. Красиков А.Н. Уголовно-правовая охрана политических, гражданских и иных конституционных прав и свобод человека и гражданина в России. – Саратов: Издательство Саратовского ун-та, 2000. – 99 с.
137. Красиков А.Н. Уголовно-правовая охрана прав и свобод человека в России. – Саратов: ОАО “Полиграфист”, 1996. – 211 с.
138. Кримінальний кодекс. В редакції 8 червня 1927 р. – Харків: Юридичне видавництво Наркомюсту УРСР, 1927. – 152 с.
139. Кримінальний кодекс УРСР. Офіційний текст із змінами та доповненнями за станом на 1 грудня 1962 р. – К.: Державне видавництво політичної літератури УРСР, 1963. – 138 с.
140. Кримінальне право України. Загальна частина: Підруч. для студ. юрид. вузів і фак. / Г.В. Андрусів, П.П. Андрушко, В.В. Банківський та ін.; За ред. П.С. Матишевського та ін. – К.: Юрінком Інтер, 1997. – 512 с.
141. Кримінальне право України: Загальна частина: Підруч. для студ. юрид. спец. вищ. закладів освіти / М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов та ін.; За ред. професорів М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – Київ-Харків: Юрінком Інтер-Право, 2002. – 415 с.
142. Кримінальне право України. Особлива частина. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – 891 с.
143. Кропачев Н.М., Прохоров В.С. Механизм уголовно-правового регулирования: Уголовная ответственность: Учеб. пособ. – СПб.: Санкт-Петербургский государственный ун-т, 2000. – 60 с.
144. Крылова Н.Е. Эвтаназия: уголовно-правовой аспект // Вестник Московского ун-та: Серия. 11. Право. – М.: МГУ им. М.В. Ломоносова, 2002. – № 2. – С. 17–37.
145. Кудашев Ш. Дифференциация уголовной ответственности и наказания // Уголовное право. – № 5. – 2006. – С. 60–64.
146. Кузнецова Н.Ф. Профилактическая функция уголовного закона // Уголовное право. – 1998. – № 1. – С. 11.
147. Курляндский В.И. Уголовная ответственность и меры общественного воздействия. – М.: “Юридическая литература”, 1965. – 143 с.
148. Курс российского уголовного права. Особенная часть / Под ред. В.Н. Кудрявцева, А.В. Наумова. – М.: Спартак, 2002. – 1040 с.
149. Курс уголовного права. Общая часть: Учеб. для вузов: В 5 т. – М.: ИКД “Зерцало-М”, 2002. – Том 1: Учение о преступлении / Под ред. док. юрид. наук, проф. Н.Ф. Кузнецовой и канд. юрид. наук, доц. И.М. Тяжковой. – 624 с.
150. Курс уголовного права. Особенная часть: Учеб. для вузов: В 5 т. – М.: ИКД “Зерцало-М”, 2002. – Том 3 / Под ред. док. юрид. наук, проф. Г.Н. Борзекова и канд. юрид. наук, проф. В.С. Комиссарова.– 470 с.
151. Куц В.М. Новий Кримінальний кодекс України: яким йому бути. – Харків: Інформаційно-правовий центр «Ксилон», 1999. – 204 с.
152. Ларін М. Право на гідну смерть // Юридичний вісник України. – 2003. – № 41 (11–17 жовт.). – С. 11.
153. Леонтьев О.В. Нарушение норм права в медицине. – СПб.: СпецЛит, 2002. – 63 с.
154. Лепешкина О. Наказание в виде смертной казни // Уголовное право. – 2005. – № 3. – С. 41–43.
155. Лесниевски-Костарева Т.А. Дифференциация уголовной ответственности. Теория и законодательная практика. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Издательство НОРМА, 2000. – 400 с.
156. Лихова С.Я. Конституційно-правовий інститут основних прав і свобод людини як об’єкт кримінально-правової охорони // Конституційне будівництво в Україні: теорія та практика: Міжнар. наук.-практ. конф. Ужгород, 1-3 черв. 2000 р. – Ужгород: Закарпаття, 2000. – С. 174–179.
157. Локк Дж. Избранные философские произведения: В 2-х т.– М.: Издательство социально-экономической литературы, 1960. – Т.2. – 532 с.
158. Лопашенко Н.А. Основы уголовно-правового воздействия: уголовное право, уголовный закон, уголовно-правовая политика. – СПб: Издательство Р.Асланова “Юридический центр Пресс”, 2004. – 339 с.
159. Лысков О.К., Машкаренко С.О., Федорова М.П. Студенческая дискуссия о смертной казни // Правоведение. – 1998. – № 1. – С. 236.
160. Магновський І.Й. Гарантії прав і свобод людини та громадянина в праві України (теоретико-правовий аспект): Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.01 / Національна акад. внутрішніх справ України. – К., 2003. – 20 с.
161. Мазуров А.В. Право на жизнь и конституционно-правовые основы смертной казни // Право на смертную казнь: Сб. статей / Под ред. А.В. Малько. – М.: Юридическая фирма “Частное право”, 2004. – С. 104–112.
162. Максимов С.В., Чучаев А.И. Цель в уголовном праве: методологические аспекты / Министерство образования Российской Федерации. – Ульяновск: Ульяновский государственный ун-т, 2002. – 147 с.
163. Малая медицинская энциклопедия: В 6-ти т. / Гл. ред. В.И. Покровский; Российская Академия медицинских наук. – М.: “Медицина”, 1996. – Т. 4. – 576 с.
164. Малеина М.Н. Личные неимущественные права граждан: понятие, осуществление, защита. – 2 изд., испр. и доп. – М.: МЗ–Пресс, 2001. – 243 с.
165. Малеина М.Н. О праве на жизнь // Советское государство и право. – 1992. – №1. – С. 50.
166. Малиновский А. Имеет ли человек право на смерть? // Российская юстиция. – 2002. – № 8. – С. 54–55.
167. Малыш размером с авторучку // Имею право. – 2007. – № 9 (28 февр.-6 марта.). – С. 24.
168. Мальцев В.В. Введение в уголовно