КОНЦЕПТУАЛІЗАЦІЯ СУБ’ЄКТНОСТІ В СОЦІОЛОГІЧНІЙ ТЕОРІЇ ДІЇ

Короткий опис

Національна академія наук України
Інститут соціології

На правах рукопису

ЛИТВИН ЄВГЕНІЯ ПЕТРІВНА

УДК. 316.37

КОНЦЕПТУАЛІЗАЦІЯ СУБ’ЄКТНОСТІ
В СОЦІОЛОГІЧНІЙ ТЕОРІЇ ДІЇ

22.00.01 – теорія та історія соціології

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата
соціологічних наук

Науковий керівник
Тарасенко Валентин Іванович
доктор соціологічних наук, професор

Київ – 2012

ЗМІСТ

Вступ 3
Розділ 1 Зображення суб’єктності в концепціях соціальної дії 9
1.1 Концепції соціальної дії як теоретичний контекст соціологічного вивчення суб’єктності
20
1.2 Несистематизовані образи суб’єктності у концепціях соціальної дії
29
1.3 Методологічне значення принципу суб’єктності для формування загальносоціологічної теорії соціальної дії
54
Висновки до Розділу 1 90
Розділ 2 Типологізація суб’єктності у смисловому контексті контрастних соціумів та соціальних дій
92
2.1 «Авторитарна особистість» як псевдосуб’єктність 96
2.2 Суб’єктність індивіда радянського типу 110
2.3 Суб’єктність пострадянського індивіда 120
Висновки до Розділу 2 135
Розділ 3 Ігрова суб’єктність як особливий спосіб реалізації діяльнісної природи особистості
138
3.1 Гра як особлива форма дії 139
3.2 Функціональне значення суб’єктності у грі 151
3.3 Соціальна специфіка ігрової суб’єктності 163
Висновки до Розділу 3 169
Висновки 171
Список використаних джерел 179

ВСТУП

Актуальність теми. Розглядаючи наявні в соціології концепції соціальної дії, ми повинні мати на увазі, що єдиної теорії соціальної дії, яка б об’єднувала ці концепції немає. Очевидно, створення такої теорії – справа майбутнього. Однак сьогодні ми можемо передбачити їх певну гносеологічну відмінність між собою у контексті: загальне, особливе, конкретне. Звичайно, вони мають різнитися, крім того, ще й за багатьма іншими параметрами: способом творення, конструкцією, рівнем організації знань, масштабом охоплення реальності, деякими функціями, епістемологічним потенціалом та ін. Гадаємо, що для створення загальносоціологічної теорії соціальної дії особливе значення може мати розробка проблематики суб’єктності діючого актора та загальносоціологічної категорії суб’єктності, які є ядром дослідження в даній дисертації.
У соціологічних концепціях дії зображено діючого суб’єкта із своєю унікальною суб’єктивністю, але жодна з цих концепцій явно не вказує на якісну характеристику діючого або взаємодіючого суб’єкта, яку автор дисертації, спираючись на традиції вивчення у психології та соціології проблематики суб’єктивності, позначає та досліджує як «суб’єктність». Введення даного поняття (категорії) і визначення його специфіки в соціологічній теорії уможливить обґрунтування перспективи застосування нового принципу аналізу соціальної дії – принципу суб’єктності, який фіксує якісну (суб’єктивну) характеристику діючих індивідів. За допомогою поняття «суб’єктність» в дисертації описується соціальна дія та взаємодія суб’єктів, аналізується створювана ними соціальна реальність.
Носієм суб’єктності можуть виступати: індивід, група, інститут, суспільство. Так, відповідні культурні взаємодії впливають на трансформації культурної системи, які у свою чергу формують індивіда і навпаки система формує відповідну взаємодію акторів.
Введення в соціологічну теорію поняття «суб’єктність» є актуальним, хоча б тому, що жодне поняття так чітко не визначає якісну властивість акторів та їхньої взаємодії. Оскільки суб’єктність, як явище і поняття, в соціологічній теорії, не було обґрунтовано на категоріальному рівні, в дисертації здійснено концептуалізацію даного поняття.
Поняттям «суб’єктність» не оперувала класична соціологія. У своєму словнику (1913 р.) Webster N. формулює поняття «subjectness» як «quality of being subject», тобто «здатність бути суб’єктом». Визначення даного поняття зазначається психологами у словнику соціальної психології. Так, В.Петровський визначає суб’єктність як властивість індивіда бути суб’єктом активності [1]. А.Асмолов зазначає, що суб’єктність є системною характеристикою діяльності, яка визначає зміст останньої. Суб’єктність індивіда проявляється у дії, як особливій активності, через яку актор відтворює себе і своє буття у світі [2]. В педагогіці суб’єктність визначається, як високий ступінь рефлексії учнів [3].
Нині, у соціологічному контексті поняттям «суб’єктність» послуговується низка науковців гуманітарної сфери. Так, співробітник Інституту філософії РАН, В.Лепстких визначає суб’єктність, як відповідальність індивідів за свої дії перед іншими людьми, культурою, природою [4]. В.Ядов визначає поняття «суб’єктність» як «здатність суб’єкта реагувати на внутрішні і зовнішні виклики, попереджати або стримувати небажані та небезпечні тенденції природних, соціальних, економічних і політичних зрушень та сприяти бажаним» [5]1). Л.Сокурянська розуміє поняття «суб’єктність» як «сутнісну якість суб’єкта, що виявляється в його ціннісних орієнтаціях, стратегічному життєвому виборі, соціально-творчій самодіяльності,цілеспрямованій активності» [6]1). А.Пасхавер визначає суб’єктність, як набір певних ментальних схильностей, енергію соціального капіталу, адаптацію до викликів часу [7].
Як бачимо, діапазон проблематики суб’єктності дуже широкий. Проте дана робота спирається на концепції соціальної дії, які особливим чином фіксують дану проблематику, тому необхідним є визначення наукових доробок таких соціологів, як: M.Weber, T.Parsons, R-K.Merton, J.Habermas, A.Schütz, H.Garfinkel, V.Pareto, A.Touraine, П.Сорокін, G-H.Mead, H-G.Blumer, E.Goffman, P-M.Blau, A.Maslow, S.Maddi, F.Znaniecki, Z.Bauman, P.Bourdieu, A.Giddens, J.Turner, Г.Смирнов, В.Ядов, Ю.Левада, В.Лепський, Л.Ретюнських та ін. Українські соціологи О.Злобіна, Н.Соболева, Л.Сокурянська, І.Мартинюк, П.Сохань, В.Тихонович теж внесли вагомий внесок у розробку проблематики суб’єктності. Для з’ясування функціональної специфіки ігрової суб’єктності було проаналізовано роботи науковців: А.Кравченко, J.Schiller, S.Freud, J.Piaget, E.Berne, W.Wundt, J.Huizinga, H.Marcuse, J.Ortega.y Gasset, R.Caillois, K.Popper, I.Wallerstein, P.Sztompka та ін.
Наукова проблема, на розв’язанні котрої зосереджена дана дисертаційна робота, полягає в з’ясуванні гносеологічних засад створення концепції суб’єктності в соціологічній теорії дії.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації не пов’язана з науковими планами організації, де була виконана робота.
Мета та завдання дослідження. Метою дослідження є розробка концепції суб’єктності в контексті сучасної соціологічної теорії дії.
Для досягнення поставленої мети необхідно розв’язати такі завдання:
- визначити зміст, гносеологічну роль та значення проблеми суб’єктності в соціологічних концепціях дії, а також специфіку теоретичної концептуалізації поняття;
- типізувати соціальні різновиди суб’єктності в контрастних соціумах;
- визначити соціальну специфіку ігрової суб’єктності;
- здійснити групування понять як логіко-гносеологічних засад категорії суб’єктність;
- сформулювати концепцію загальносоціологічного поняття суб’єктності та започаткувати її охоплення загальносоціологічним дискурсом.
Об’єкт дослідження – соціологічні концепції соціальної дії.
Предмет дослідження – гносеологічні особливості концептуалізації суб’єктності у парадигмі соціальної дії.
Методи дослідження. Розв’язання поставлених дослідницьких завдань було забезпечено на основі застосування таких методів: порівняльно-історичний метод (використовувався для характеристики розвитку основних концептуальних підходів до вивчення суб’єктності в контексті соціологічної теорії дії); метод порівняльного аналізу (для співставлення якісних характеристик носіїв суб’єктності); метод типологізації (для визначення рівнів та типів суб’єктності); метод вторинного аналізу даних (для аналізу зміни громадської оцінки значущості соціальних груп в Україні).
Емпіричну основу роботи становлять результати моніторингових загальноукраїнських досліджень, що були проведені в 1992-2010 роках Інститутом соціології НАН України (керівник проекту – В. Ворона, автори програми та інструментарію – Н. Паніна, Є. Головаха).
Наукова новизна одержаних результатів. Уперше у вітчизняній соціології здійснено комплексне теоретичне дослідження соціальної дії з позиції суб’єктності діючих акторів.
Наукові положення, які виносяться на захист:
- обґрунтовано дефініцію суб’єктності, як загальносоціологічного поняття (категорії), яке позначає особливу суб’єктивну рису акторів соціальної дії та взаємодії. Суб’єктною є соціальна дія актора, раціонально спрямована, рефлексивна, усвідомлена, результативна, зі специфічною системою ціннісних орієнтацій, що зазначають характер змісту засобів досягнення цілей;
- визначено місце та гносеологічне значення проблеми суб’єктності в концепціях соціальної дії в соціології. Встановлено, що поняття «суб’єктність» має певні близькі за змістом аналоги в концепціях соціальної дії («цілераціональна дія», «деміфологізація», «рефлективність», «інтенційність» тощо) та, набуваючи категоріального рівня, узагальнює і синтезує дані поняття та терміни. Доведено, що поняття суб’єктність виконує низку функцій: світоглядну, онтологічну, методологічну, аналітичну, синтезуючу, інтегруючу, конструюючу, узагальнюючу, логічну, евристичну, пошукову, інформативну, теоретико-пізнавальну, оцінну, інтерпретативну, пояснюючу, регулятивну, методичну, методологічну, структуруючи, рефлексивну, типологізуючу, що у своїй сукупності є функціями категорії.
- обґрунтовано основні теоретико-методологічні вимоги принципу суб’єктності у соціологічному пізнанні, а саме: врахування дослідником, при вивченні соціальної дії та взаємодії, суб’єктності акторів, її рівнів і типів; аналіз суб’єктності належно здійснювати у темпоральному, просторовому та регіональному контекстах; для пізнання різнотипової суб’єктності необхідно застосовувати різноманітний арсенал соціологічних засобів (аналіз різноманітних показників якісної характеристики акторів, систем їхніх ціннісних орієнтацій);
- у контексті соціологічного підходу запропоновано тлумачення ігрової суб’єктності актора, яка поширюється на дві реальності, власне на гру та буденний життєсвіт;
- розкрито гносеологічні зв’язки поняття суб’єктності в понятійно-термінологічному арсеналі соціології та доведено, що воно набуває категоріального рівня
Практичне значення одержаних результатів. Розгляд соціальної дії через категорію суб’єктності надає чіткого визначення її раціональним аспектам, і, відповідно ілюструє їх зв’язок та вплив на рівень життя в суспільстві. Порівняння характеристик суб’єктності акторів різних суспільств дає змогу проаналізувати обставини індивідуальних та соціальних сфер їхнього життя, та розробити конкретні рекомендації для вдосконалення процесу соціалізації особи.
Теоретичні результати та методологічні розробки дисертації можуть бути використані для:
- створення загальносоціологічної теорії соціальної дії;
- поглиблення наукових уявлень щодо діяльнісних засад формування, зміни та розвитку соціальної реальності суспільства ;
- доповнення змісту таких навчальних дисциплін як соціологія особи, соціологія культури, економічна соціологія, соціологія виховання, соціологія спорту.
Особистий внесок здобувача. Усі публікації написані автором особисто.
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації оприлюднено на наукових конференціях: VI Всеукраїнська науково-практична конференція «Проблеми розвитку соціологічної теорії: соціальна інтеграція та соціальні нерівності в контексті сучасних суспільних трансформацій» (Київ, 2009); ХІІ Міжнародна науково-практична конференція «Молодь в умовах нової соціальної перспективи» (Житомир, 2010); Міжнародна наукова конференція студентів, аспірантів та молодих науковців «Соціальні зміни та культурна ідентичність» (Одеса, 2011).
Публікації. Основні наукові результати дисертації викладено в 4 працях, 3 праці додатково відображають наукові результати роботи.

Список літератури

ВИСНОВКИ

Результатом наукового дослідження є виконання поставленої мети та завдань, які являють собою концептуальне обґрунтування введення в соціологічний науковий дискурс поняття «суб’єктність» як загальносоціологічної категорії. Відповідно до дослідницьких завдань, які автор зазначив на початку дисертації, маємо такі результати:
1. Місце та гносеологічне значення проблематики суб’єктності в соціологічних концепціях дії, специфіка її теоретичної концептуалізації.
Концепт «суб’єктність» позначає якісну властивість акторів соціальної дії та взаємодії. Змістовні характеристики суб’єктності будуть змінюватись залежно від носія дії. Так, індивідуальна суб’єктність визначається індивідуальними характеристиками (активність, адаптивність, дієвість, самомотивація, цілепокладання, стратегічність, самоусвідомлення, рефлективність, абстрактне мислення, відповідальність, раціональність), а соціальна відповідно до масштабів соціуму (довіра, адаптаційно-інноваційний потенціал, здатність консолідації для вирішення соціально-значущих інтересів, рівні розвитку людського потенціалу, якості життя, демократії, прогресу, гендерної рівності, іновацій, економічної свободи).
Автор зазначає три рівні індивідуальної суб’єктивності (безсуб’єктність, псевдосуб’єктність, суб’єктність), принцип суб’єктності (як правило поведінки, елемент світогляду, інструмент пізнання та розуміння оточуючої дійсності), а також аналізує суб’єктність актора у темпоральному, просторовому та регіональному контекстах.
Поняття «суб’єктність» не зазначено класиками соціології. В соціологічній теорії соціальної дії можна лише вбачати деякі аналоги змістовних характеристик даного поняття, які не цілісно відображають даний концепт.
Соціологічна теорія дії, як неявне утворення знань про соціальну дію індивіда, реалізована через сукупність різних концепцій соціальної дії. Автори цих концепцій розглядають дію індивіда через різні призми та на різних рівнях, але не акцентуючи увагу на суб’єктності діючого актора, хоча, що правда, опосередковано вказують на важливість даного питання. Так, М. Вебер розподіляє дію за ступенем раціональності, яка в свою чергу залежить від культурних чинників, які впливають на актора. Саме цілераціональна дія, більшою мірою відповідає критеріям суб’єктності (проте автор не враховує якісну характеристику раціональності). За Т. Парсонсом суб’єктна дія є раціональною, у якій актор несе свою відповідальність за наслідки, що сприяє гармонізації міжіндивідуальних відносин. У функціональному плані, суб’єктність розуміється як свідома й активна участь соціальних одиниць у формуванні соціально-політичної дійсності, перетворенні її у відповідності з власними потребами та інтересами. У будь якому випадку суб’єктність актора залежить від умов його особистісного формування (соціальних, економічних та культурних осередків). Носієм характеристик суб’єктності є комунікативна дія Ю. Габермаса, адже вона будується на основі морально-нормативних правил, а також на загальноетичному, десакралізованому та деідеологізованому рівнях. У творчості Ф. Знанецького, суб’єктність актора більшою мірою відповідає креативному типу соціального характеру із певною позицією на ситуацію. Внутрішньоособистісний характер суб’єктності, можна вбачати, у напрацюваннях феноменологів, де найголовнішими її рисами слугують інтенційність та рефлективність актора. Більшість соціологів вказують на використання наукового підходу до дійсності, як раціоналізації акторів. Суб’єктність, за інтеракціоністами, визначається рівнем розуміння та освоєння соціальних ролей, свого місця у соціальній системі, намаганням подолати конфлікт між роллю і своїм Я. Згідно з Юнгом, суб’єктність є сформованою цілісністю індивіда. За етнометодологами, суб’єктність є адекватним пристосуванням до структурних перетворень на основі наукового підходу. П. Сорокін вказує на високий рівень мобільності у суб’єктного актора тощо. Важливою концепцією для розуміння сутності індивідуальної суб’єктності є психоаналітична, за якою індивід діє згідно своєї біологічної сутності і усвідомлення ним цих механізмів, самоаналіз сприяють більш вищому рівню його суб’єктності.
Отже, у наведених концепціях соціальної дії автором було визначено місце суб’єктності актора дії та взаємодії. Специфіка концептуалізації суб’єктності пов’язана з її змістовними характеристиками. Спектр аналізу суб’єктності є широким і охоплює індивідуальний, груповий, інституціональний, соціальний, суспільний рівні.
Поняття «суб’єктність» має важливе гносеологічне значення у теоретичній соціології, виконуючи низку функцій: світоглядну (новий кут зору на соціальну реальність), онтологічна, методологічна, аналітична, синтезу, інтеграції та конструювання, узагальнююча (відображення комплексного поняття якості актора), логічна (взаємодія з низкою інших понять «раціональна дія», «комунікативна дія»), евристична (нова інтерпретація соціологічної реальності), пошукова, інформативна, теоретико-пізнавальна (новий принцип аналізу дії та взаємодії на основі якості діючих сторін), оцінна, інтерпретації та пояснення схожих явищ (раціональність, рефлективність, самоактуалізація), регулятивна, методична (за допомогою збірних понять: «активність актора», «раціональність актора»), структурації системи, рефлексивна, типологізації.
Поняття «суб’єктність» конкретизується відповідно до того, хто виступає актором дії. Так, зміст поняття «індивідуальна суб’єктність» буде дещо відрізнятись від збірного поняття «соціальна суб’єктність».
Поняття «суб’єктність» охоплює найбільш загальні зв’язки, стани та процеси у соціальній реальності та всі сфери соціального життя соціуму, що у свою чергу визначаються нею. Відповідно, соціальна суб’єктність є визначним підґрунтям інституційного оформлення соціальних систем.
За допомогою поняття «суб’єктність» можна не тільки описати соціальну дію та взаємодію акторів, але й проаналізувати соціальну реальність, типологізувати, структурувати її за певною ознакою.
Концепт «суб’єктність» задає новий кут зору на соціальну реальність, який полягає у поясненні соціальної дії та взаємодії якістю акторів. Таким чином поняття «суб’єктність» структурує соціальну реальність.
Автор виділяє такі функції суб’єктності у суспільстві: стратифікації, раціоналізації, демофілогізації, об’єднання-дистанціювання.
Таким чином у дисертації узагальнено концептуальні уявлення про «суб’єктність», визначено ступінь залученості терміна в соціологічній теорії дії, розкрито ознаки, характеристики поняття та рівні.
2. Типізація суб’єктності шляхом аналізу контрастних соціумів та соціальних дій.
Суб’єктність актора виявляється в його ціннісних орієнтаціях, активності, життєвому виборі, які в свою чергу залежать від економічних, соціокультурних умов соціуму і тому можна виділити різні типи вираження суб’єктності. Відповідно типовий образ індивіда здебільшого відповідає типовому образу соціуму в якому він перебуває.
За основні критерії типологізації суб’єктності автор взяв: світоглядні пріоритети акторів (система цінностей, ідеалів, інтересів індивіда); систему потреб, які виступають мотивом дії актора; місце індивіда в системі суспільно-економічних відносин; сукупність соціальних ролей і відповідно рольові очікування акторів; рівень індивідуальної ініціативи, активності актора; визначення цінності індивіда суспільством.
Згідно з наведеними критеріями було проаналізовано псевдосуб’єктність актора ринкової системи економічних відносин (як певне відхилення суб’єктністних характеристик у актора дії та взаємодії), а також актора радянських (в даному випадку наводиться приклад штучної побудови суб’єктності акторів) та пострадянських часів. Вказано на ті чинники, які не сприяють формуванню високого рівню суб’єктності акторів дії та взаємодії, хоча, зазначено, що в ідеалі обидві системи можуть слугувати формуванню суб’єктного актора.
Окрім типізації суб’єктності в дисертації автор навів та проаналізував рівні суб’єктності акторів (безсуб’єктний, псевдосуб’єктний, суб’єктний). Рисами перший двох рівнів для «авторитарної особистості» є упередженість і стереотипність, непристосованість до свободи та самовизначення, ворожість до чужинців, потреба у лідері, орієнтація на споживацтво тощо; для радянського індивіда: індивідуальна пасивність, невмотивованість до дії тощо.
За наведеними критеріями можна визначити рівень суб’єктності, характер та спрямування активності акторів кожного соціуму.
3. Теоретичні підходи до вивчення феномена гри як особливого типу соціальної дії.
Для розгляду феномена гри як особливого виду соціальної дії слід звернутися до таких теоретичних підходів: 1) процесуальний, де гру можна розглядати як процес, мета якого полягає у самій грі. Структура такої гри передбачає ігрову дію, як спосіб реалізації ролей, заміщення реальних речей умовними, реальні відносини між гравцями; 2) діяльнісний, де гра виступає видом непродуктивної діяльності. Структура такої гри містить мотивацію для участі у грі, можливість вибору, цілепокладання, планування, реалізацію мети, аналіз результатів; 3) технологічний, де гра виступає педагогічною технологією, яка пов’язана з освітньою активізацією та інтенсифікацією; 4) психологічний, де гра виступає методом, який позбавляє індивіда від страхів та невпевненості (З. Фрейд); 5) соціальний, де гра виступає творчо-комунікативною дією, що деякою мірою сприяє соціалізації (Дж. Мід); 6) підхід, який передбачає ігрове відношення до дійсності – іграїзацію (С. Кравченко).
Гра, як особлива форма соціальної дії визначається моделюванням штучної реальності всередині справжньої шляхом привласнення їй суб’єктивних смислів. Гра формує винахідницьку активність актора, сприяє його самоствердженню, соціалізації, зняттю стресу, імпровізації, реалізації індивідуальності, творчості, перевтіленню, суперництву тощо. Гра – це дія, що супроводжується свідомістю вторинної діяльності, або ірраціональності в порівнянні з діяльністю повсякденного життя та носить показовий характер. У грі є умовність та відносність дії. Дія у грі – це маніпулювання можливостями, у ній розкриваються динамічні аспекти буття.
4. Соціальна специфіка ігрової суб’єктності.
Високий рівень суб’єктності акторів сприяє уникненню негативних проявів гри та негативної іграїзації. Суб’єктність актора у грі сприяє прорахуванню стратегій, умінню діяти в команді, в умовах ризику, формуванню інваріантності у виборі ролей.
Специфіка ігрової суб’єктності полягає в особливому відношенні актора до дії, коли дія сприймається ним, як відносна і в той же час актор залишається активним у ній. Ігрова суб’єктність як спосіб реалізації дії передбачає нівелювання смаків, орієнтацій акторів, адже гра існує з наперед зазначеним полем та правилами. Ігрова суб’єктність передбачає існування актора у подвійній реальності, втрата цього відчуття призводить до ігрової залежності, або дія перестає усвідомлюватись як гра. Ігровий світ є легшим, простішим, ідеальнішим, надає акторові контролю над реальністю та нові можливості, діючи у ньому, актор стає вільним від повсякденних страхів. Важливою умовою ігрової суб’єктності є те, щоб ігрова дія не витіснила інші форми дії. Ігрова суб’єктність передбачає певний набір якостей індивіда, якими він керується у процесі гри: чесне дотримання правил гри, повага до інших гравців, вміння програвати тощо. Суб’єктний індивід здатен створити власну гру та не допускає ігрового ставлення до моралі.
5. Концепція загальносоціологічного поняття суб’єктності.
Основною ідеєю концепту є те, що поняття «суб’єктність» розвивається у напрямку соціологічної категорії.
На імпіричному рівні дане поняття логічно і змістовно взаємопов’язано з такими основними поняттями як: «самоусвідомлення», «дієвість», «активність», «стратегічність», «адаптивність», «самомотивація», «відповідальність», «раціональність», «рефлективність», а також із низкою підпорядкованих понять: «самореалізація», «стратогема», «самодисципліна», «самоорганізованість», «підприємливість», взаєморозуміння», «доброзичливість», «товаристськість», тощо.
Узагальнивши концептуальні уявлення про суб’єктність в концепціях соціальної дії, ми можемо казати про розширення предметної області даного поняття. З’явившись на емпіричному рівні термін «суб’єктність» позначав властивість актора бути суб’єктом активності, здатність відтворювати себе і своє буття у світі, високий ступінь рефлексії. В соціологічній теорії дії, даний термін позначає більш широкий сенс, характеризуючи дію і взаємодію не тільки на рівні індивіда, але й на середньому та на макрорівні.
Поняття «суб’єктність» позначає якісну характеристику цільової здатності акторів до соціальної дії та взаємодії, що виявляється у їхніх цінностях, стратегіях, життєвих позиціях, здатності раціонально вибудовувати життєсвіт. Дане поняття логічно та змістовно пов’язане з такими категоріями в соціології: «соціальна дія», «соціальна взаємодія», «соціальна система», «раціональна соціальна дія та взаємодія», «регулятор взаємодії». Визначивши дане поняття, ми мали можливість знайти його аналоги та характеристики цих аналогів в концепціях дії.
Так, поняття «суб’єктність» логічно взаємозалежить з такими термінами та поняттями: «раціональна дія» (М. Вебер), «волюнтаризм» (Т. Парсонс), «креативність» (Ф. Знанецький), «комунікативна дія», «деміфологізація» (Ю. Габермас), «інтенційність» (Е. Гусерль), «соціально-психологічний капітал» (Г. Гарфінкель), «мобільність» (П. Сорокін), «самість» (інтеракціоністи), «самоактуалізація» (А. Маслоу) тощо. Розкриття концепції суб’єктності межує та інтегрує у собі такі похідні поняття: «моральна дія», «креативність», «соціальна довіра», «адаптаційно-іноваційний потенціал» тощо. Всі ці терміни та поняття логічно-взаємозалежать в контексті позначення якісної характеристики актора.
Отже, концепція поняття «суб’єктність» як загальносоціологічної категорії має таку схему:
- ідея: поняття «суб’єктність» набуває категоріальних ознак та функцій (світоглядна, методологічну, логічну та ін.);
- принципи на яких ґрунтується концепція: системності, координації знань про суб’єктність акторів соціальної дії, узагальнення і т.д;
- синтез понять і термінів («раціональна дія», «самоактуалізація» та ін.);
- розширення об’єктивного змісту (різнобічно охоплює суб’єктність акторів різних типів дій).
Методична функція поняття «суб’єктність» розкривається за допомогою понять: «якість», «раціональність», «перевага», «доцільність».
Для поняття «суб’єктність» характерними є такі категоріальні ознаки:
- розширюється предметна область його вжитку. Як продемонстровано в дисертації, поняття «суб’єктність» охоплює весь спектр дії і взаємодії акторів (індивіда, групи, соціуму) та розповсюджується на особливий тип дії - гру;
- змінюється теоретико-методологічний потенціал поняття «суб’єктність». З’явившись поняття «суб’єктність» позначало характеристику здатності актора бути суб’єктом дії та взаємодії, наразі означає якісну характеристику цієї здатності.
- зростає інтегративний і пізнавальний потенціал поняття «суб’єктність». Так, об’єктивні аналоги даного поняття, які наведені у дисертації, можна інтегрувати в одну категорію - «суб’єктність».
Таким чином, у дисертації обґрунтовано необхідність введення в соціологічний дискурс поняття суб’єктність, узагальнено його концептуальні аналоги в концепціях соціальної дії, визначено канали залучення даного терміна у соціологічний дискурс, розкрито характеристики поняття, а також його категоріальні ознаки та функції, охарактеризовано онтологічні виміри суб’єктності, типи та рівні. Визначено специфіку ігрової суб’єктності. На основі відповідних ознак та функцій в соціологічному теоретизуванні, можемо стверджувати про набуття поняттям «суб’єктність» категоріального рівня. У зв’язку з цим дана проблематика потребує продовження теоретичних досліджень.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Социальная психология. Словарь в 6 т. / под ред. М. Ю. Кондратьева, [сост. Л.А. Карпенко, А.В. Петровский]. – М.: ПЕРСЭ, 2006. – Т. 1, – 171 с.
2. Асмолов А. Г. Психология личности: Учебник / А. Г. Асмолов. – М.: МГУ, 1990. – 367 с.
3. Котик І. О. Механізми рефлексії у процесі розвитку суб’єктності людини: автореф. дис. на здобуття канд. псих. наук.: спец. 19.00.01. / Котик І. О. – К.: Інститут психології ім. Г. С. Костюка АПН України, 2004. – 20 c.
4. Лепский В.Е. Проблемы субъектов социального проектирования и управления / Лепский В.Е., Аршинов В.И. – М.: Когито-центр, 2006. – 256 с.
5. Ядов В. А. А все же Россию понять можно / В. А. Ядов // Россия: трансформирующееся общество / Под. ред. В. А. Ядова. – М.: КАНОН – пресс – Ц, 2001. – C. 9-20.
6. Сокурянська Л.Г. Студенчество на пути к другому обществу: ценностный дискурс перехода / Л.Г. Сокурянская – Харьков: Харьковский национальный университет имени В. Н. Каразина, 2006. – 576 с.
7. Дискусия РАНХиГС, Киево-Могилянская академия, 27.11.2011. Режим доступа: http://polit.ua/articles/2011/12/05/stud1.html
8. Турен А. Возвращение человека действующего. Очерк социологии / А. Турен, пер. с фр. Е. А. Самарской, ред.-пер. М. Н. Грецкий. – М.: Научный мир, 1998. – 204 с.
9. Тернер Дж. Структура социологической теории / Тернер Дж., пер. Гавриш О. С., Каганов З. В., Осипов В. І., Перцов Н. Г., Погостин В. М., Шкалыков А. В. – М.: Директ-Медиа, 2001. – 829 с.
10. Ритцер Дж. Современные социологические теории. 5-е изд. / Ритцер Дж. – СПб.: Питер, 2002. – 688 с.
11. Гиденс Э. Устроение общества: очерк теории структурации / Гиденс Э. – М.: Академический проект, 2003. – 528 с.
12. Тарасенко В. Глобальне суспільство як новий предмет соціології / Тарасенко В., за ред. В. Степаненка, В. Бурлачука // Глобалізація в соціологічному вимірі. – К.: Інститут соціології НАН України, 2011. – 319 с.
13. Аберкромби Н. Социологический словарь / Н. Аберкромби, С. Хилл, Б. С.Тернер. – М.: ЗАО Экономика, 2004. – 449 с.
14. Никифоров А. С. Познание мира / Никифоров А. С. – М.: Советская Россия, 1989. – 187 с.
15. Никифоров А. С. Теория познания (лекция). В 7 Т / Никифоров А. С. // Личность. Культура. Общество., 2005. – Т7., №10. – С. 231-361.
16. Зомбарт В. Социология / Зомбарт В.; [пер. с нем. И. Д. Маркусона]. – М.: УРСС, 2003. – 144 c.
17. Осипов Г. В. Энциклопедический социологический словарь / Осипов Г. В. – М.: РАН, 1995. – 939 с.
18. Айзенштадт А. Л. Словарь социально-гуманитарных терминов / Айзенштадт А. Л., Галкин В. М., Котова Н. А. и др.; под общ. ред. А. Л. Айзентадта. – Мн.: Тесей, 1999. – 320 с.
19. Васильев В. И. Словарь исторических и общественно-политических терминов / Васильев В. И. – М.: ОЛМА – ПРЕСС Образование, 2005. – 604 с.
20. Иванов В. Н. Социологическая энциклопедия. В 2-х томах. / Иванов В. Н. – М.: Мысль, 2003. – Т.1.– 694 с.
21. Вебер М. Избранные произведения / Вебер М.; пер. с нем.; сост. ред. И послесл. Ю. Н. Давыдова; предисл. П. П. Гайденко; комент. А. Ф. Филлипова. – М.: Прогресс, 1990. – 808 с.
22. Гайденко П. П. Социология Макса Вебера / Гайденко П.П. // История буржуазной социологии XIX – начала XX века / Под ред. И.С. Кона. – М.: Наука, 1979. – С. 253-308.
23. Вебер М. Избранное. Протестантская этика и дух капитализма / Вебер М.; сост. Ю. Н. Давыдов; пер. Левина М. И. – 2-е изд.; перераб. и дополн. – М.: Изд-во РОССПЭН, 2006. – 615 с.
24. Вершинин М. С. Конфликтология / М. С. Вершинин. – М.: Михайлов Владимир Анатольевич, 2000. – 64 с.
25. П. Бурдье. Социология социального пространства. В 2-х т / П. Бурдье.; пер. с фр., общ. ред. и послесл. Н. А. Шматко. – М.: Институт экспериментальной социологии; СПб.: Алатейя, 2005. –Т1,. – 411 с.
26. Руткевич А. М. Историческая социология Норберта Элиаса. В кн. – Норберт Элиас. О процесе цивилизации / Руткевич А. М. – М.-СПб.: Университетская книга, – Т. 2 – 2001. – 248 с.
27. Ортега-и-Гассет Х. Восстание масс / Ортега-и-Гассет Х; сб., пер. с исп. –М.: ООО АСТ, 2003. – 509 с.
28. Кара-Мурза С. Манипуляция сознанием. Учебное пособие / Кара-Мурза С. – М.: Алгоритм, 2004. – 528 с.
29. Лебон Г. Психология народов и масс /Лебон Г – М.: Академический проект, 2011. – 238 с
30. Яценко Н. Е. Толковый словарь обществоведческих терминов / Яценко Н. Е. – Спб.: Лань, 1999. – 528 с.
31. Хекхаузен Х. Мотив и мотивация: восемь основных проблем / Хекхаузен Х. – М.: Педагогика, Т.1 – 1986. С.33-48.
32. Леонтьев А. М. Деятельность. Сознание. Личность / Леонтьев А. М. – М.: Политиздат, 1975. – 249с.
33. Седов Л. А. Парсонс, Толкотт / Cовременная западная социология. Словарь / Седов Л. А. – М.: Политиздат, 1990. – С.257-260.
34. Парсонс Т.Система координат действия и общая теория систем действия. Функциональная теория изменения. Понятие общества / Парсонс Т. // Американская социологическая мысль. — М.: Международный ун-т бизнеса и управления, 1996. – С.462-525.
35. Ковалев А. Д. Формирование теории действия Толкотта Парсонса. История теоретической социологии. В 4-х томах. / Ковалев А. Д. – М.: Канон, – Т.3 – 1997. – С.150-179.
36. Znanieck Florian. Social action as object-matter of social phychology. Chapter 2. The low of social phychology / Znanieck Florian. – Chicago.: university of Chicago, 1925. – Р. 92-95.
37. Ганжа А.О., Зотов А.А. Гуманистическая социология Флориана Знанецкого / Ганжа А.О., Зотов А.А. // Журнал «Социологические исследования», 2002. – № 3. – С. 112-120.
38. Баразгова Е. Американские социологические традиции и современность / Баразгова Е. – Е.: Екатеренбург, 1997. – 287с.
39. Ручка А. О., Танчер В. В. Курс історії теоретичної соціології / Ручка А. О., Танчер В. – К.: Наук, думка, 1995. – 220 c.
40. Зиммель Г. Как возможно общество? / Зиммель Г., пер. с нем. Ф. Филипова // Социологический журнал. 1992. № 2. С. 102-114.
41. Зиммель Г. Избранное. Том первый. Философия культуры / Георг Зиммель. – М.: Юристъ, 1996. – 672 с.
42. Козер Л. А. Функции социального конфликта / Козер Л. А.; Пер. с англ. О.Назаровой; Под общ. ред. Л. Г. Ионина. – М: Дом интеллектуальной книги: Идея-пресс, 2000. – 295 с.
43. Чудинов А. Н. Словарь иностранных слов, вошедшых в состав русского языка. / Чудинов А. Н. – М.: Политиздат, 1910. – 257 с.
44. Словарь прикладной социологии. /[Сост. К. В. Шульга; Редкол. Г. П. Давидюк (отв. ред) и др.]. – Мн.: Университетское, 1984. – 317 с.
45. Исходные данные социологии. Американская социологическая мысль. [упоряд. Давыдов Ю.]. – М.: МГУ, 1994. – 279с.
46. Давыдов Ю. К. История теоретической социологии. Введение / Давыдов Ю. К. // Социс. – 1993. – №5. – С.14-21.
47. Орбан-Лембрик Л. Е. Соціальна психологія: Посібник / Орбан-Лембрик Л. Е. – К.: Академвидав, 2003. – 448 с.
48. Скок Н. С. Методологія, теорія та практика аналізу сучасного суспільства. Час як чинник формування соціальної поведінки індивіда за умови суспільних трансформацій / Скок Н. С. // Історія, теорія та методи соціології. – 2009. – Випуск 15. Розділ 1. – С. 189-190.
49. Вебер М. Основные социологические понятия / Вебер М.; [пер. с нем. М. И. Левина] //Вебер М. Избранные произведения. – М.: Прогресс, 1990. – 628 с.
50. Вебер М. «Объективность» социально-научного и социально- политического познания / Вебер М; [пер. с нем. М. И. Левиной]// Вебер М. Избранные произведения. – М.: Прогресс, 1990. – 380 с.
51. Науменко О. М. Етизація державної служби як фактор гуманізації суспільства / Науменко О. М. // Мультиверсум. Філософский альманах. – К.: Центр духовного розвитку культури, 2004. – №43. – C. 13-25.
52. Нюттен Ж. Мотивация / Нюттен Ж, под. ред. Ж. Пиаже, П. Фресса//Эксперементальная психология. – М.: Прогресс, 1975. – C. 58-60.
53. Израэль И. Психология мотивации или cоциология ограничений / Израэль И. // ТНЕЅІЅ: Теория и история экономических и социальных институтов и систем., Осень 1993. – Т. 1, – C. 103.
54. Ковалев А. Д. Формирование теории действия Толкотта Парсонса / Ковалев А. Д. // История теоретической социологии. В 4-х тт. – М.: Канон, 1997, – Т.3. – C.150-179.
55. Парсонс Т. Система современных обществ / Парсонс Т.; [пер. с англ. Л. А. Седова и А. Д. Ковалева]; под. ред. М. С. Ковалевой. – М.: Аспект Пресс, 1998. – 270 с.
56. Парсонс Т. Система координат действия и общая теория систем действия: культура, личность и место социальных систем / Парсонс Т. // Структурно-функциональный анализ в современной социологии. Информационный бюллетень №6. – М., 1969. – Вып. 2. – C. 35-38.
57. Чернышов С. Русское самоопределение. Часть 2. / Чернышов С. // Русский журнал. 6.06.1997. – C. 14.
58. Волкова Ю. Г. Социология: краткий тематический словарь/ под. общ. ред. Ю. Г. Волкова. – Ростов-на-Дону.: Феникс, 2001. – 320 с.
59. Радугин А. А. Политология: учебное пособие для вузов / сост. и отв. ред. Радугин А. А. – М.: Центр, 2005. – 224 с.
60. Мертон Р. К. Социальная теория и социальная структура / Мертон Р. К // Социологические исследования, 1992. – №2. – C. 54
61. Мертон Р. К. Социальная структура и аномия / Мертон Р. К // Социология преступности (современные буржуазные теории). – М.: Прогресс, 1966. – C. 299-313.
62. Тур М. Г. Некласичні моделі легітимних соціальних інститутів: монографія / Тур М. Г. – К.: ПАРАПАН, 2006. – 396 с.
63. Хабермас Ю. Философский дискурс о модерне / Хабермас Ю.; [пер. с нем. М. М. Беляева и др.] – М.: Весь мир, 2003. – 416 с.
64. Марков Б. Мораль и Разум. Послесловие / Марков Б.// Хабермас Ю. Моральное сознание и коммуникативное действие. – СПб.: Наука, 2000. – 375 с.
65. Габермас Ю. Залучення іншого. Студії з політичної теорії / Габермас Ю.; [перекл. з нім. А. Дахній]; наук. ред. Б. Поляруш. – Львів.: Астролябія, 2006. – 416 с.
66. Соболева М. Е. Универсальная прагматика Юргена Хабермаса / Соболева М. Е. // Философия как «критика языка» в Германии. – СПб.: СПб Гу, 2005. – 412 с.
67. Хабермас Ю. Политические работы / Ю. Хабермас. – М.:Праксис, 2005. – 362 с.
68. Щюц А. Избранное: мир, светящийся смыслом / Щюц А.; [пер. с нем. и англ. С. Я. Левит.] – М.: РОССПЭН, 2004. – 1056 с.
69. Щюц А. Структура повседневного мышления / Щюц А. // Социологические исследования, 1988. – №2. – C. 24.
70. Alfred Shuts and Thomas Luckmann. The structure of the life-world / Alfred Shuts and Thomas Luckmann.; transl. by Richard M., Zenerand H., Tristram Engelhardt, Jr. Evanstom. – Northwestern university Press, 1973. – P. 117.
71. Гарфинкель Г. Исследования по этнометодологии / Гарфинкель Г.; [пер. с англ.] – СПб.: Питер, 2007. – 334 с.
72. Garfinkel H. On formal structures of practical actions / Garfinkel H., Sacks H. // Ethnometodological studies of work. – New York.: Rutledge and Kegan Press, 1986. – 281 p.
73. Осипова Е. В. Социологическая система Вильфредо Парето / Осипова Е. В.; под ред. И. С. Кона // История буржуазной социологии ХХ века. – М.: Наука, 1979. – 344 с.
74. Седов Л. А. Словарь. Cовременная западная социология. / Седов Л. А. – М.: Политиздат, 1990. – 461 с.
75. Сорокин П. А. Социальная и культурная динамика / Сорокин П. А.; [пер. с англ.], вст. статья и комент. В. В. Сапова. – М.: Астрель, 2006. – 1176 с.
76. Сорокин П. А. Социальная мобильность / Сорокин П. А.; пер. с англ. М. В. Соколовой. – М.: Academia, LVS, 2005. – 588 c.
77. Сорокин П. А. Человек. Цивилизация. Общество / Сорокин П. А., Общ. ред., сост. и предисл. А. Ю. Согомонов – М.: Политиздат, 1992. – 543 с.
78. Mead G. H. The philosophy of the act / Mead G. H.; ed. By Charles W. Morris, John M. Brewster, Albert M. Dunham, David Miller. – Chicago.: university of Chicago, 1938. – 311 p.
79. Блумер Г. Общество как символическая интеракция / Блумер Г.; [под ред. Т. М. Андреевой, Н. Н. Богомоловой, Л. А. Петровской.] // Современная зарубежная социальная психология: тексты. – М.: Изд-во МГУ, 1984. – C. 173 -174.
80. Mead G. H. Self / Mead G. H.; ed. by A. Strauss // George Herbert Mead on Social Psychology. Selected papers. – Chicago and London.: University of Chicago Press, 1964. – 275 p.
81. Емпірична соціологія: етапи розвитку, концепції, теорії. За матеріалами: Освіта.ua; Дата публікації: 02.12.2010 – Режим доступу: http://ru.osvita.ua/vnz/reports/sociology/12675
82. Мід Дж. Г. Дух, самість і суспільство. З точки зору соціального біхевіориста / Мід Дж. Г.; пер. з англ. та передм. Т. Корпало. – К.: Український центр духовної культури, 2000. – 374 с.
83. Гофман И. Представление себя другим в повседневной жизни / Гофман И.; пер. с англ. и вступ. Ковалева А. Д. – М.: Канон-Пресс. – 160 с.
84. Goffman E. Asylums: essays on the social situation of mental patients and other inmates / Goffman E. – New York, Garden City.: Anchor books, 1961. – P. 319-320.
85. Осипов Г. В. История социологии в Западной Европе и США. Учебник для вузов. / Осипов Г. В. – М.: Изд-во НОРМА, 2001. – 576 с.
86. Parsons T. Levels of organization and the mediation of social interaction / Parsons T. // Social inquiry, 1964. – V. 34. – Р. 219.
87. Homans G. Social behavior : its elementary forms / George Homans. – New York.: Harcourt, Brace & World, 1961. – 404 p.
88. Хоманс Дж. Социальное поведение как обмен. Проблема исследования малых групп / Хоманс Дж. // Современная зарубежная социальная психология. – М.: Издательство Московского университета, 1984. – С. 82-91.
89. Маслоу А. Г. Мотивация и личность / Маслоу А. Г.; [пер. с англ. А. М. Татлыбаевой.] – СПб.: Евразия, 1999. – 478 с.
90. Maslow A. H. A theory of human motivation [www. advancedhiring. Com/docs/theore_of_human_motivation.pdf] / Maslow A. H. // Phychological review 50, 1943. – P. 370-396.
91. Мадди С. Теории личности: сравнительный анализ / Мадди С.; пер. с англ. И. Авидона, А. Батустина, П. Румянцевой. – СПб.: Речь, 2002. – 539 с.
92. Леонтьев А. Н. Деятельность. Сознание. Личность. 2-е издание / Леонтьев А. Н. – М.: Политизат, 1977. – 304 с.
93. «Бессубъектный человек», или взрослые корни педагогики повседневности. / [фрагм. книги В. Т. Кудрявцева, Г.К.Уразалиева, И. Л. Кириллова «Личностній рост ребенка в дошкольном образовании»]. – М.: РАО, 2003. – 296 с.
94. Богоявленська Д. Б. Метод дослідження рівнів інтелектуальної активності. / Богоявленська Д. Б. // Питання психології. – 1971. – №1. – C. 28.
95. Головаха Є. І. Суспільство, що трансформується. Досвід соціологічного моніторингу в Україні. / Головаха Є. І. – К.: Інст. соц. НАН України, 1997. – 156 с.
96. Robert K. Merton. Social theory and social structure. Toward the codification of theory and research / Robert K. Merton. – Glencol.III,rev.& enl.ed., 1949. – 297 p.
97. Ф. М. Бородкин. Социальные эксклюзии. / Фридрих Маркович Бородкин // Социологический журнал. – 2000. – №3/4. – C. 5-17.
98. Українське суспільство 1992-2008. Соціологічний моніторинг. / за ред. д. ек. н. В. Ворони, д. соц.н. М. Шульги. – К.: Інститут соціології НАН Укр., 2008. – 705 с.
99. Злобіна О. Особистість як суб’єкт соціальних змін. / Злобіна О. Г. – К.: Інститут соціології НАН Укр., 2004. – 400 с.
100. Хекхаузен Х. Мотивация и деятельность. / Хекхаузен Х. – М.: Педагогика, Т.2 – 1986. – 301 с.
101. Доброхотов А. Л. Цель. / Доброхотов А. Л. // Новая философская энциклопедия. – М.: Мысль, 2000. – C.54.
102. Cassels E. Book 1. Introduction. / Cassels E. // B 820 strategy. – The Open University. Walton Hill, Milton Keynes, 2000. – P 1-16.
103. Рубинштейн С. Л. Основы общей психологии. / Рубинштейн С. Л. – СПб.: Питер, 2000. – 712 с.
104. Рубинштейн С.Л. Бытие и сознание. Человек и мир / С.Л.Рубинштейн. – СПб.: Питер, 2003. − 512 с.
105. Овсянников М. Ф. Философия Гегеля. / Овсянников М. Ф. – М.: Издательство социально-экономической литературы, 1959. – 223 с.
106. Пешкова Л. А. Теория интегральной индивидуальности (В. С. Мерлин) // Психология личности: словарь-справочник (под. ред. Горностай П., Титаренко Т.). – К.: «Рута», 2001. – 303 с.
107. Столяренко Л. Д. Основи психології. / Столяренко Л. Д. – Ростов-на-Дону.: Фенікс, 1997. – 721 с.
108. Столин В. В. Самосознание личности / Столин В. В., Фрейдмен Д., Фрейгер Р. // Личность и личностный рост. – М.: АТС, 1992. – 284 с.
109. Ионин Л.Г. Социологическая концепция Фердинанда Тённиса / Ионин Л.Г. // История буржуазной социологии XIX – начала XX века / Под ред. И.С. Кона. Утверждено к печати Институтом социологических исследований АН СССР – М.: Наука, 1979. – C. 164-179.
110. Cahnman, Werner J. Weber and Toennies: Comparative Sociology In Historical Perspective / Cahnman, Werner J. New Brunswick: Transaction, 1995. – 324 p.
111. Tönnies Ferdinand. Gemeinschaft und Gesellschaft / Tönnies Ferdinand., translated in 1957 as "Community and Society". – Leipzig: Fues's Verlag, 2nd ed. 1912, 8th edition, Leipzig: Buske, 1935 (reprint 2005, Darmstadt: Wissenschaftliche Buchgesellschaft.
112. Н. Волянюк. Рефлексивність як детермінанта суб’єктності тренера-викладача. / Наталія Волянюк // Соціальна психологія, 2005. – № 2(10). – С. 118.
113. Lash S. Another Modernity. A different rationality. / Lash S. – Oxford: Backwell Pub, 1999. – 311 p.
114. Леш С. Соціологія постмодернізму / Скот Леш; Пер. Ю. Олійника; Наук. ред. Н. Черниш. – Львів: Кальварія, 2003. – 344с.
115. Білуха М. Т. Методологія наукових досліджень: Підручник / Білуха М. Т. – К.:АБУ, 2002. – 480 с.
116. Сагатовский В. Н. Вселенная философа / Сагатовский В. – М.: Молодая гвардия, 1972. – 221 с.
117. Косале Л. Я. Социальные механизмы как регуляторы социальных процессов / Косале Л. Я., Рывкина Р. В. – М.: МГУ, 1980. – 363 с.
118. Э. Фромм. Бегство от свободы / Э. Фромм.; пер. с англ. А. Лактинова. – М.: АСТ, 2009. – 320 с.
119. Арон Р. Этапы развития социологической мысли / Арон Р.; общ. ред. и предисл. П. С. Гуревич. – М.: Политика, 1992. – 608 с.
120. Мид Дж. Р. Избранное: сб. переводов РАН. / Мид Дж. Р.; сост. и перев. В. Г. Николаев; отв. ред. Д. В. Ефременко. – М.: РАН, 2009. – 290 с.
121. Никольский В. К. Место Эдуарда Тейлора в исследовании первобытной культуры / Никольский В. К. // Э. Тейлор. Первобытная культура. – М.: Соцэкгиз, 1939. – 570 с.
122. Гуссерль Э. Идеи к чистой феноменологии и феноменологической философии / Гуссерль Э. – М.: ДИК, 1999. – 248 с.
123. Суходолова Н. А. Моральный выбор как социальное действие. [filosofika.ru/2011/04/86.html] / Суходолова Н. А., 2011
124. Human Development Index (HDI). Mode of access - http://en.wikipedia.org/wiki/Human_Development_Index
125. Economist Intelligence Unit’s quality-of-life index. Mode of access - http://en.wikipedia.org/wiki/Quality-of-life_IndexDemocracy Index (Economist Intelligence Unit). Mode of access - http://en.wikipedia.org/wiki/Democracy_Index
126. Democracy Inde[ (Economist Intelligence Unit). Mode of access – http: //en.wikipedia.org/wiki/Democracy_Indeх
127. Genuine progress indicator (GPI). Mode of access - http://en.wikipedia.org/wiki/Genuine_progress_indicator
128. Physical Quality of Life Index (PQLI). Mode of access - http://en.wikipedia.org/wiki/Physical_Quality_of_Life_Index
129. Gender-related Development Index (GDI). Mode of access - http://en.wikipedia.org/wiki/Gender-related_Development_Index
130. Global Innovation Index by The B.C.G. Mode of access-http://en.wikipedia.org/wiki/Global_Innovation_Index(Boston_Consulting_Group)
131. Index of Economic Freedom. Mode of access - http://en.wikipedia.org/wiki/Index_of_Economic_Freedom
132. Geer Hofstede. Cultures and Organizations: Software of the Mind. Mode of access - http://geert-hofstede.com/index.php
133. Ronald Inglihart, Chris Welzel. The WVS Cultural Map of the World. Modernization, Cultural change and Democracy. Mode of access - http://www.worldvaluessurvey. rg/wvs/articles/folder_published/article_base_54
134. Лукман Т. О. Социологическое видение нравственности и нравственной комуникации / Лукман Т. О. // Социология на пороге ХХІ в. Новые направления и исследования. – М.: Интелект, 1990. – С. 56.
135. Водолазов Г. Г. Наш современник Сократ / Водолазов Г. Г. // Общественные науки и современность. – М., 2005. - № 5. – С. 109-117.
136. Фестюжьер А. Ж. Созерцание и созерцательная жизнь по Платону/ Фестюжьер А. Ж.; [пер. с фр.] – СПб.: Наука, 2009. – 497 с.
137. Сенека. О. краткости жизни. / Сенека. О., [пер. В. С. Дурова.] – СПб.: Глаголъ, 1996. – 91 с.
138. Сенека Л. А. О счастливой жизни // Римские стоики. Сенека. Эпиктет. Марк Аврелий. – М.: Республика, 1995. – 680 с.
139. Зеленкова И. Л. Этика: тексты коментарии, иллюстрации. / Зеленкова И. Л. – Мн: Терра Системс, 2001. – 480 с.
140. Лосский В. Очерк мистического богословия восточной церкви / Лосский В. – М.: СЭИ, 1991. – 287 с.
141. Рутенбург В. И. Культура эпохи Возрождения и Реформации / В.И. Рутенбург – Л.: Наука,1981. – 267 с.
142. Андреев М. Л. Инновация или реставрация: казус Возрождения / Андреев М. Л. // Весник истории литературы искусства. – М.: Наука, 2005. – Т1. – C. 84-97.
143. Рутенбург В. И. Титаны Возрождения / В. И. Рутенбург, [послесл. М. Т. Петрова]. – М.: Наука, 1991. – 151 с.
144. Жукоцкий В. Д. Реформация как универсалия культуры: перекличка эпохи поколений / Жукоцкий В. Д. // Поколение в социокультурном контексте ХХ века. – М.: Наука, 2005. – с. 239-282.
145. Ламетри Ж. О. Сочинения. Человек – машина / Ламетри Ж. О. – М.: Мысль, 1976. – 551 с.
146. Кант И. Критика чистого разума / Кант Иммануил.; [пер. с нем., предисл. И. Евлампиева.] – М.: Эксмо, 2007. – 1120 с.
147. Коплстон Ф. От Фихте до Ницше / Коплстон Ф.; пер. с англ., вступ. ст. и примеч. д. ф. н. В. В. Васильева. – М.: Республика, 2004. – 542 c.
148. Гегель Г. В. Ф. Феноменология духа. / Гегель Г. В. Ф. // Сочинения. В 14 томах.– М.: Соцэклит, 1959. – Т.4. – 440 с.
149. Гегель Г.В.Ф. Философия религии: в 2 т. / Гегель Г.В.Ф., Пер. с нем. М. И. Левиной. – М.: Мысль, 1977. – 532 с.
150. Причепій Є. М. Філософія / Причепій Є. М., Черній А. М., Чекаль Л. А. – К.: Академвидав, 2009. – 592 с.
151. Кушаков Ю. В. Историко-философская концепция Л. Фейербаха. Теория, методология, конкретные результаты / Кушаков Ю. В. – К.: Вища школа, 1981. – 166 с.
152. Маркс К. Сочинения. 2-е издание / Маркс К., Энгельс Ф. // Тезисы о Фейербахе. – М.: Госполитиздат, 1955. – 629 с.
153. Рокмар Т. Маркс после марксизма: философия Карла Маркса. / Рокмар Т. – М.: Канон +РООИ, 2011. – 400 с.
154. Новая философская энциклопедия. В 4-х томах. / [пред. науч.-ред. совета В. С. Степин]. – М.: Мысль, 2001. – Т.3. – Н–С, – 693 с.
155. Маркс К. Немецкая идеология. / Маркс К., Энгельс Ф. // Соч.: 2-е изд. – М.: 1981. – Т.3. – 629 с.
156. Ясперс К. Смысл и назначение истории / Ясперс К. – М.: Политиздат, 1991. – 418 с.
157. Бердяев Н. А. Философия свободного духа / Бердяев Н. А. – М.: Республика, 1994. – 252 с.
158. Сартр Ж. П. Экзистенциализм – это гуманизм / Сартр Ж. П.; пер. с фр. М. Грецкого. – М.: Иностранная литература, 1953. – 283 с.
159. Юнг К. Г. Либидо, его метафоры и символы / Юнг К. Г. – СПб.: Восточно-Европейский институт психоанализа, 1994. – 415 с.
160. Фромм Э. Иметь или быть / Э. Фромм, перевод Н. Войкунской, И. Каменкович, Е. Комаровой, Е. Рудневой, В. Сидоровой, Е. Фединой, М. Хорькова. – М.: АСТ, 2000. – 400 с.
161. Фромм Э. Человек для себя: исследование психологических причин проблем этики. / Фромм Э. – Минск.: Коллегиум, 1992. – 253 с.
162. Фромм Э. Бегство от свободы / Фромм Э. – М.: Прогресс, 1990. – 271 с.
163. Бауман З. Индивидуализированное общество / Бауман З., [пер. с англ. под ред В. Л. Иноземцева]; Центр исслед. постиндустр. о-ва, журн. «Свободная мысль». – М: Логос, 2002. – 390 c.
164. Бауман З. Глобализация. Последствия для человека и общества / Бауман З., пер. с англ. – М: Весь Мир, 2004. – 188 c.
165. Rorty Richard. Philosophy as Cultural Politics: Philosophical Papers IV. Cambridge: Cambridge University Press, 2007. – P. 310.
166. Адорно Т. Исследование авторитарной личности / Т. Адорно. – М.: Серебряные