КОНФЛІКТИ В ДЕРЖАВНОМУ УПРАВЛІННІ ТА ШЛЯХИ ЇХ ВИРІШЕННЯ

Короткий опис

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ
ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ

На правах рукопису

ДОВГАНЬ Неоніла Полікарпівна

УДК 35.01:316.48

КОНФЛІКТИ В ДЕРЖАВНОМУ УПРАВЛІННІ ТА ШЛЯХИ ЇХ ВИРІШЕННЯ

25.00.01 теорія та історія державного управління

ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня кандидата наук
з державного управління

Науковий керівник:
ЗАДОРОЖНА Марія Ярославівна, кандидат
філософських наук, старший
науковий співробітник

КИЇВ - 2006

ЗМІСТ

Вступ.

3

Розділ І

Теоретичні засади конфліктів у державноМУ УПравліннІ...

11

1.1. Аналіз наукових поглядів вітчизняних та зарубіжних учених на проблему конфліктів у сфері державного управління...

11

1.2. Поняття і види конфліктів у сфері державного управління......

33

Висновки до першого розділу..

45

Розділ ІІ
Зміст конфліктів державноМУ управлінІ....

47

2.1.Причини і структура конфліктів у сфері державного управління..

47

2.2.Функції конфліктів у сфері державного управління

64

2.3.Стратегії поведінки в конфліктах у сфері державного управління, моделювання ситуацій..

74

Висновки до другого розділу...

96

Розділ ІІІ
Управління конфліктами та шляхи вирішення конфліктів у сфері державного управління..

100

3.1.Управління конфліктами у сфері державного управління..

100

3.2.Шляхи вирішення конфліктів у сфері державного управління..............................................................................................

124

Висновки до третього розділу..

149

Висновки.. 153

список використаних джерел 160

додатки... 169

вступ

Актуальність теми. На початку ХХІ ст. перед людством постала безальтернативна проблема: або оволодіти наукою й мистецтвом розв’язання чи припинення конфліктів, або втратити перспективи виживання на Землі через численні та руйнівні конфлікти. Глобальні конфлікти попередніх століть стали головною причиною загибелі людей внаслідок терору тоталітарних режимів, заколотів і бунтів, революцій та контрреволюцій. Кримінально-правові конфлікти, особливо вбивства, боротьба за владу, адміністративні конфлікти в організаціях і установах тяжко травмують людей, завдають шкоди діяльності трудових колективів, нерідко руйнують особистість, штовхають її на кри­мінальні вчинки чи самогубство.
З конфліктами пов’язано добро й зло, віджиле й нове, цікаве й нецікаве, прогресивне й реакційне, свідоме й несвідоме. Конфлікт має свою цінність і свої негативні аспекти. Саме це повинні усвідомити громадяни та урядовці всіх рівнів, особливо представники української еліти.
Сучасний етап розвитку суспільства в Україні супроводжується кон­фліктами між виконавчою та законодавчою владою, партіями й рухами, окремими політичними лідерами, фракціями у Верховній Раді України, Апаратом Президента й апаратом уряду, між центральною і місцевою владою, а також владою і різними верствами населення. Це свідчить про те, що в процесі формування нової для України політичної системи проблема конфлікту потребує як наукового осмислення, так і розробки технологій запобігання конфлікту і його розв’язання.
Необхідно визначити управлінську сферу як діяльність з питань запобігання конфліктам економічного, соціального характеру і їх розв’язання, як систему врегу­лювання конфліктних і кризових ситуацій суспільного розвитку підвідомчих територій та виходу з них. Конфлікти у сфері державного управління можуть бути початком різних криз, у тому числі й криз у сфері державного управління.
Сформульовані в дисертації методологія дослідження, теоретичні висновки й практичні рекомендації ґрунтуються на працях вітчизняних і зарубіжних учених: В.Д.Бакуменка [82], А.М.Бандурки [15], С.Л.Бочарової [15], Л.М.Гера­синої [38], Н.В.Гришиної [43], О.М.Громової [45], И.В.Кудрявцева [52], С.Д.Дубенко [59], С.Н.Ємелья­нова [64], О.Г.Здравомислова [72-74], О.Г.Ішмуратова [79], Л.М.Карамушки [81], В.М.Князєва [82], К.В.Ложкіна [99], В.І.Лугового [101], В.К.Майбороди [102], О.А.Машкова [109], І.Ф.Надольного [105], Н.Р.Нижник [107], В.М.Олуйка [107], М.І.Пірен [122-125], А.М.Пойченка [129], В.А.Ребкала [129], Д.Г.Скотта [148], В.А.Скура­тівського [149], В.П.Троня 175], В.П.Шейнова [196-198] та ін.
Проблема конфліктної взаємодії в суспільстві є актуальною протягом усього існування людської цивілізації. Історія людства довела, що конфлікт не належить до тих явищ, якими можна управляти лише керуючись здоровим глуздом й певним життєвим досвідом. Щоб справити на нього ефективний вплив, необхідно, принаймні, розуміти істинні витоки та причини виникнення конфлікту, виявити закономірності його розвитку й прогнозувати його можливі наслідки.
Певні форми й методи врегулювання конфліктів в Україні вже склалися. Правда, не всі вони досить ефективні й забезпечують належну віддачу. Саме життя потребує змін, підвищення рівня управлінської, апаратної роботи, її вдосконалення.
Здійснювати сьогодні управління відповідною територією, галуззю, сферою непросто. Зростають вимоги, виникає чимало питань, які потрібно вирішувати негайно та якісно. А це, у свою чергу, передбачає вдосконалення державного управління як способу здійснення влади, посилення впливу з боку виконавчих органів. Від того, як здійснюється управлінський процес, наскільки вміло й професійно забезпечується організація роботи, як розв’язуються конкретні проблеми, поліпшується життя людей, залежить і авторитет самої влади.
Проблема конфліктів у державному управлінні є актуальною виходячи з того, що:
практика функціонування державно-управлінської системи свідчить про їх існування й навіть часткове загострення з року в рік;
існуючі теоретичні розробки у сфері конфліктології не відображають специфічних сторін (учасників, конфліктогенів, підстав, перебігу, ролі керівника та ін.) конфліктів між суб’єктами державно-управлінських відносин.
На сьогодні практично немає досліджень, які б висвітлювати конфлікти у сфері державного управління та шляхи їх вирішення. Це й визначило вибір теми, її актуальність та необхідність дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисер­тація виконувалась на кафедрі державного управління і менеджменту Націо­нальної академії державного управління при Президентові України відповідно до комплексного наукового проекту Державне управління та місцеве самоврядування” в межах наукових досліджень за напрямом Виконавча влада в Україні: проблеми формування та функціонування” (ДР № 0101U002898), в якому автор дисертаційного дослідження була виконавцем.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є науково-теоретичне обґрунтування змісту, структури й причин конфліктів у сфері державного управління, а також розробка пропозицій щодо шляхів їх вирішення.
Досягнення мети дослідження передбачає вирішення таких завдань:
проаналізувати на основі системного й порівняльного підходів існуючі в науковій вітчизняній та зарубіжній літературі погляди щодо конфліктів у державному управлінні;
уточнити зміст і розкрити сутність понять конфлікти в державному управлінні”, структура конфлікту в державному управлінні”, інформаційне забезпечення управління конфліктом”;
визначити види конфліктів, які найчастіше виникають у державному управлінні, й класифікувати їх за відповідними критеріями;
розкрити причини виникнення конфліктів;
конкретизувати структуру, фактори й функції конфліктів;
обґрунтувати за допомогою системи Салют-3” оптимальні методи вирішення конфліктів у сфері державного управління;
сформулювати конкретні рекомендації щодо управління конфліктами.
Об’єкт дослідження суспільні відносини, що складаються в процесі виникнення, розвитку й припинення конфліктів у державному управлінні.
Предмет дослідження особливості виникнення й перебігу конфліктів у державному управлінні на місцевому рівні та шляхи їх вирішення.
Гіпотеза дослідження ґрунтується на припущенні, що впровадження запропонованих висновків, рекомендацій та пропозицій, сформульованих на основі аналізу й виявлення сутності, особливостей, видів, причин виникнення й шляхів вирішення конфліктів у державному управлінні дасть змогу удосконалити суспільні відносини, що складаються в процесі управління в органах державної влади.
Методи дослідження. Теоретико-методологічною основою дослідження є система взаємодоповнюючих філософських методів досліджень, загально­наукових і спеціальних методів, спрямованих на отримання об’єктивних та достовірних результатів.
Методологічною основою дослідження є комплекс методів збирання, аналізу й обробки фактологічної інформації. Серед них методи загально­наукового, порівняльного й конкретно-історичного аналізу вітчизняних і зарубіжних джерел; аналіз, порівняння й синтез документальної інформації органів державної влади; методи моделювання, спостереження для визна­чення видів конфліктів, які найчастіше виникають у державному управлінні, та їх класифікації. Системний метод застосовувався для дослідження конфліктів у сфері державного управління як цілісної системи, встановлення їх видів, передумов та шляхів вирішення.
Використання причинно-наслідкового, функціонального аналізу дало змогу проаналізувати стан питання, що вивчається, визначити досліджуване наукове завдання, виявити існуючі протиріччя і встановити основні причини їх виникнення; конвент-аналізу ґрунтовно вивчити нормативно-правові доку­менти. Функціональний метод дав можливість дослідити функціональні особ­ливості конфліктів у державному управлінні. Завдяки використанню методів порівняння, багатопредметного аналізу, логічного аналізу конкре­тизовано поняття конфлікту й виявлено неоднозначність трактування низки категорій конфліктів у державному управлінні.
За допомогою моделювання системи прийняття рішень Салют-3” досліджено методи вирішення конфліктів у державному управлінні.
У процесі аналізу вирішення конфліктів у державному управлінні, їх правового врегулювання застосовувались конкретно-історичний, порівняльно-правовий та теоретично-прогностичний методи наукового аналізу.
Побудова пояснювальних моделей конфлікту є результатом їх системно-генетичного аналізу, який дає змогу керівникові визначити причини виникнення конфлікту, виявити рушійні сили та фактори розвитку конфліктної взаємодії.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що в дисертаційній роботі
вперше:
комплексно досліджено теоретичні основи конфліктів у державному управлінні;
визначено й розкрито сутність понять конфлікти в державному управлінні”, структура конфлікту в державному управлінні”, інформаційне забезпечення управління конфліктом”;
класифіковано за критеріями вертикальні конфлікти у державному управлінні;
удосконалено:
зміст, структуру й функції конфліктів у державному управлінні;
модель конфлікту;
методику вирішення конфліктів у державному управлінні за допомогою системи прийняття рішень Салют-3”;
дістали подальшого розвитку:
фактори, від яких залежить результативність розв’язання конфліктів, що виникли у сфері державного управління;
положення щодо системи управління конфліктами і їх вирішення;
технології врегулювання конфліктів.
Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що теоретичні положення, висновки та рекомендації дослідження можуть бути використані:
у законотворчій діяльності;
у роботі органів виконавчої влади й органів місцевого самоврядування, взаємодії з громадськістю, громадськими організаціями й політичними партіями;
у навчальному процесі при розробці навчальних планів, магістерських програм з державного управління та менеджменту організацій, спецкурсів, окремих лекцій, а також під час підвищення кваліфікації державних службовців, навчання активу політичних партій і громадських організацій, написання монографій, підручників, навчальних посібників.
Основні положення дисертаційного дослідження були впроваджені:
Міністерством юстиції України в процесі розробки проекту Кодексу доброчесної поведінки осіб, уповноважених на виконання функцій держави (довідка про впровадження від 10 квітня 2006 р. № 45/327);
Центром перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних підприємств, установ, організацій Хмельницької обласної державної адміністрації у навчальному процесі, зокрема під час підготовки модуля Державне управляння і державна служба в органах місцевого само­врядування”, а також у тематичних короткотермінових семінарах (довідка про впровадження від 30 січня 2006 р. № 8);
Хмельницькою обласною радою при проведенні семінарів, Днів депутата, підготовці рішень обласної ради, а саме: Про суспільно-по­літичну ситуацію, що склалася після проведення повторного голосування по ви­бо­рах Президента України” від 25 листопада 2004 р.; Про резолюцію мітингу гро­мадян м. Хмельницького та області 29 листопада 2004 р.” від 1 грудня 2004 р. (довідка про впровадження від 3 лютого 2006 р. № 150/01-15);
Головним управлінням державної служби України під час реалізації пілотного проекту щодо взаємодії з Центром перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних підприємств, установ, організацій в питаннях підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців і посадових осіб місцевого самоврядування у Хмельницькій області (довідка про впровадження від 3 квітня 2006 р. № 35).
Апробація результатів дослідження. Результати дисертаційного дослідження обговорювалися на кафедрі державного управління і менеджменту Національної академії державного управління при Президентові України. Основні методологічні положення й висновки дисертаційного дослідження викладені в наукових доповідях на науково-практичних конференціях за міжнародною участю: Суспільні реформи та становлення громадського суспільства в України” (Київ, 2001); Державне управління в умовах інтеграції України в Європейський Союз” (Київ, 2002); Ефективність державного управління в контексті глобалізації та євроінтеграції” (Київ, 2003); Актуальні теоретико-методологічні та організаційно-практичні проблеми державного управління” (Київ, 2004).
Публікації. Основні наукові результати дисертаційного дослідження викладені у восьми публікаціях, з них 4 у наукових фахових журналах і збірниках з державного управління.
Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел
Повний обсяг дисертації становить 173 сторінок, обсяг основного тексту 159 сторінок. Дисертація містить 5 додатків, що розміщені на п’яти сторінках. Список використаних джерел складається з 202 найменувань.

Список літератури

ВИСНОВКИ

У дисертації наведене теоретичне узагальнення й нове вирішення наукового завдання, що виявляється у визначенні й науково-теоретичному обґрунтуванні сутності, змісту, структури й причин конфліктів у сфері державного управління і на цій основі виявленні шляхів використання отриманих результатів у практиці їх вирішення.
Проведене дослідження й теоретичне узагальнення його результатів підтверджують гіпотезу, покладену в його основу, а реалізована мета й завдання дають можливість зробити висновки й запропонувати рекомендації щодо використання результатів дослідження.
1. Проблема конфліктів у державному управлінні та пошуку шляхів їх вирішення широко висвітлюється у вітчизняній, зарубіжній науковій літературі, в нормативно-правових документах, дисертаційних дослідженнях та є актуальною. Вона була об’єктом уваги науковців упродовж багатовікового розвитку суспільства, оскільки людству завжди притаманні прагнення до самозахисту, самозбереження й саморозвитку. Ця проблема досліджувалася в античну епоху в зв’язку з потребою виявити причини соціальної диференціації та розподілу суспільства на класи. Заслуговують на увагу погляди на досліджувану проблему китайських мислителів, Платона і Аристотеля (V-IV до н.е.), а також мислителів Нового часу і епохи Просвітництва. Починаючи із середини ХХ ст. поняття, структура, причини, динаміка і функції конфліктів широко висвітлюються вітчизняними науковцями в науковій літературі багатьох галузей знань: соціології, психології, конфліктології, політології.
У працях вітчизняних і зарубіжних науковців, у яких розглядається лише окремі аспекти конфліктів у державному управлінні, вони мають фрагментарний характер. Узагальнюючі наукові праці з теми дослідження відсутні. Це дає підстави для висновку, що теоретичні й практичні основи конфліктів у державному управлінні, особливо на місцевому рівні, потребують науково-практичного обґрунтування. На різних етапах суспільного розвитку вони набувають своєрідних особливостей, що зумовлюються соціально-політичними, економічними та культурними процесами, характером людської діяльності та взаємовідносин.
Відбувся цілий ряд кадрових змін як на центральному, так і на місцевому рівнях серед керівництва областей, районів, обласних управлінь та організацій. Хоча ротація кадрів є постійним процесом, проте такі зміни призвели до виникнення й розвитку конфліктів в органах виконавчої влади. Конфлікти у державному управлінні розв’язати без спеціальних знань вдається не завжди. Часто суперечності та непорозуміння загострюються, накопичується високий потенціал конфліктогенності державних службовців і середовища, зумовлюючи неадекватну поведінку, знижуючи ефективність професійної діяльності
2. З’ясовано, що конфлікт у державному управлінні це процес спілкування, коли одна сторона відчуває, що друга сторона протистоїть її інтересам, загальній меті. Для того, щоб вирішити конфлікт, необхідно:
ліквідувати конфліктну ситуацію;
вичерпати інцидент;
правильно сформулювати й оцінити конфліктну ситуацію.
3. На основі структурно-функціонального аналізу конкретизовано струк­туру й функції конфліктів. Структура конфлікту в державному управлінні це сукупність його стійких зв’язків, що забезпечують цілісність, відповідність самому собі. Основними складовими конфлікту в державному управлінні є: конфліктуючі сторони окремі особистості або групи державних службовців і розбіжність між ними; проблеми, що спричинюють конфлікт; опис та формулювання конкретної конфліктної ситуації; мотиви конфлікту; думки, слова, позиції та дії сторін-конфліктерів.
Обґрунтовано класифікацію конфліктів в органах виконавчої влади за джерелом, змістом, значущістю, типом розв’язання, формою прояву.
Найчастіше в системі державного управління відбуваються між­осо­бистісні, внутрішньо- та міжгрупові конфлікти.
Виявлено негативні й позитивні прояви міжособистісних та внутрішньо­групових конфліктів. Установлено, що негативні прояви таких конфліктів виявляються в тому, що вони:
порушують систему взаємовідносин між державними службовцями;
перешкоджають досягненню мети адміністрації;
порушують групову єдність;
ставлять під загрозу інтереси конкретних учасників конфлікту;
підривають авторитет державних службовців і позбавляють підтримки оточення;
провокують нові конфлікти;
зумовлюють виникнення ворожості, насилля й жорстокості в стосунках;
акцентують увагу на необхідності досягнення перемоги” в конфлікті;
призводять до зниження ефективності виконання завдань і планів;
підвищують плинність кадрів;
викликають почуття незадоволення й негативний емоційний стан в учасників конфлікту;
ставлять під загрозу стабільність певного соціального об’єднання;
змінюють пріоритети певних соціальних груп;
перешкоджають упровадженню нововведень і реформ;
спричинюють виникненню кризових ситуацій.
Позитивні прояви міжособистісних і внутрішньогрупових конфліктів полягають у тому, що вони:
здебільшого виконують функцію так званого запобіжного клапану, що дає змогу звільнитися від негативних емоцій і діяти конструктивно; а також осмислити різні скарги й претензії, які надходять до райдержадміністрації;
виявляють різні погляди на проблему;
сприяють ефективному прийняттю групових рішень; а також упровадженню певних норм поведінки;
об’єднують державних службовців, які мають спільні погляди та інтереси;
дають можливість державним службовцям висловлювати свою думку, сприяючи їхній самореалізації та самоствердженню.
4. Визначено, що конфліктна ситуація являє собою систему взаємозалежних і взаємозумовлених елементів об’єктивного й суб’єктивного рівнів, що відображають актуальні суперечності. Вона містить у собі учас­ників конфлікту (опонентів, групи підтримки, інших учасників), предмет і об’єкт конфлікту, елементи мікро- та макросередовища, пов’язані з конфліктом. Психологічні компоненти конфлікту становлять актуальну мотивацію сторін, їх стратегію й тактику поведінки, а також їх інформаційні моделі конфлікту. Якісне інформаційне забезпечення управління конфліктом є найважливішою умовою результативної роботи керівника. У кож­ного з учасників конфлікту формується своя інформаційна мо­дель конфліктної ситуації. Особливості цих моделей визначають­ся специфікою цінностей, мотивів і цілей людей. У процесі спіл­кування в проблемних ситуаціях інформація, передана людьми один одному, може істотно спотворюватися й втрачатися.
Конфлікт у державному управлінні практично завжди є видимим, оскільки він має певні зовнішні прояви: високий рівень напруженості в колективі; зниження працездатності.
5. Управління конфліктами як складний процес включає такі ви­ди діяльності: профілактику й запобігання виникненню конфлік­ту; діагностику й регулювання конфлікту на основі коригування поведінки його учасників; прогнозування розвитку конфліктів і оцінку їх функціональної спрямованості; розв’язання кон­флікту.
Доведено, що, крім дванадцяти принципів продуктивної управлінської діяльності Гаррісона Емерсона, необхідно дотримуватися ще й таких принципів: осмислення конфлікту; відпра­цьовування конфліктного мене­джменту; вироблення механізму стримування; створення технологій управління конфліктом. У про­цесі розв’язання конфліктів і вибору алгоритму такої діяльності для керівника важливо враховувати деякі рекомендації з управ­ління конфліктами: об’єктивність і адекватність оцінки конфлік­ту; використання конкретно-ситуаційного підходу; гуманізм і гласність; де­мократичний вплив, а також покладання на суспільну думку та комплексне використання способів і прийомів впливу.
Керівник повинен не усувати конфлікт, а управляти ним і ефективно використовувати. Від ефективності управління конфліктом у державному управлінні залежать: масштаб дисфункціональних наслідків, усунення чи збереження причин конфлікту, можливість наступ­них зіткнень тощо. Для цього в керівника апарату є принципо­ва перевага, що забезпечує йому стратегічне лідерство в конфлік­ті та його розв’язанні: право визначати цілі, способи й методи їх досягнення, забезпечувати їх реалізацію, аналізувати результати.
Мистецтво управління полягає в тому, щоб і в конфліктній си­туації не випустити з поля зору основні орієнтири; враховувати їх, приймати відповідні рішення; діяти розсудливо, обачливо, але зав­жди послідовно й наполегливо; виявляти в разі необхідності занепокоєння. Конфлікт потрібно уладнувати, розв’язувати спільно, за неод­мінної участі сторін конфлікту, активній мобілізації та координації їхніх власних можливостей.
6. Виявлено, що розв’язання конфлікту в державному управлінні передбачає активність обох сторін щодо перетворення умов, для них вони взаємодіють, у напрямі усунення причин конфлікту. Для розв’язання конфлікту необхідна зміна самих опонентів, позицій, які вони обстоювали в конфлікті, об’єктивне обговорення проблеми, зміна посадового становища один одного, вибір оптимальної стратегії розв’язання конфлікту.
Вирішення конфліктів передбачає:
виявлення та усвідомлення прихованих конфліктів;
обхід відкритих конфліктів;
фактичне розв’язання відкритих конфліктів.
7. У результаті дослідження встановлено, що оптимальним методом вирішення конфліктів у сфері державного управління є організація співробітництва. Перевірка зазначеної альтернативи на еластичність показала, що її реалізація може забезпечити позитивний результат вже через один-два місяці після впровадження. У період від трьох до чотирьох місяців стають актуальними такі альтернативи вирішення конфлікту, як обговорення, уладнування або компроміс. Проте в період від п’яти до семи місяців оптимальна альтернатива втрачає актуальність.
За допомогою програми Салют-3” доведено, що співробітництво між державними службовцями в державному управлінні найкраще сприймається в колективі, створює додаткові мотиви для роботи, сприяє встановленню довіри між управлінцями, скорочує терміни вирішення конфлікту, забезпечує стійкі результати, сприймається керівництвом і підвищує ефективність службово-посадової діяльності державного службовця. За результатами аналізу визначено, що серед керівних впливів на конфлікт центральне місце належить його вирішенню.
8. Урахування основних наукових результатів виконаного дослідження, вітчизняного й зарубіжного досвіду, потреб сучасного розвитку теорії та історії державного управління дають змогу запропонувати органам державної влади з метою подальшого запровадження в практичну діяльність органів державного управління, установ і організацій такі пропозиції та рекомендації:
розробити спеціальну Президентську програму кадрового забезпечення державної служби;
удосконалити структуру органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування; підвищити загальну компетентність керівництва місцевих органів виконавчої влади та компетентність у питаннях вирішення конфліктів у державному управлінні;
включати в проведення атестації управлінського персоналу з метою контролю за діяльністю й надання допомоги спеціалістам питання вирішення конфліктів в управлінні з наступним обговоренням результатів атестації на колегіях місцевих державних адміністрацій та засіданнях рад і формулювання відповідних висновків щодо подальшої їх кар’єри, вміння запобігти конфліктам у державному управлінні, діагностувати й вирішувати їх та управляти ними;
формувати у процесі навчально-виховної роботи педколективів навчальних закладів, що готують фахівців за спеціальністю Державне управління”, в спеціаліста-управлінця навички оперативно визначати й успішно вирішувати головні актуальні проблеми державного управління в конфліктній ситуації і в конкретних економічних умовах, вміння демократично працювати й спілкуватися з людьми, уникаючи конфліктів; практикувати навчання державних службовців з даного питання при проведенні Днів депутата, Днів державних службовців, виїзних семінарів, економічної й правової освіти тощо.
рекомендувати Центру перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних підприємств, установ і організацій використовувати результати дослідження при розробці навчальних курсів, магістерських програм з державного управління й менеджменту організацій, спецкурсів, окремих лекцій, а також підвищення кваліфікації державних службовців.

СПИСОК
ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.

Альошина Н.А., Репецкий Ю.А., Семёнов И.П. Психодиагностика и развитие рефлексивности и проофесионального самоопределения успешних управленцев: Учеб.-метод. пособие. - М.; Сочи: ИРПТиГО МАГО, 2000. - 191 с.

2.

Афанасьєв В.Г. Человек в управлении обществом.М., 1977. - С. 115-137.

3.

Андреев В. Саморазвитие менеджера. - М., 1995. С. 37-44.

4.

Андреева Г.М. Социальная психология. - М., 1988. - 270 с.

5.

Андреева Г.М. Социальная психология: Учеб. для высш. учеб. заведений. -М.: Аспект пресс, 1998. - 376 с.

6.

Анцупов А.Л., Шипилов А..И. Конфликтология: Учебник для вузов. - М.: юнити, 1999. - 551 с.

7.

Анцупов А.Я., Мальшев А.Н. Введение в конфликтологию; Учеб. пособие. - К.: МАУП, 1996. - 103 с.

8.

Анцупов А.Я. Соціально-психологические проблемы предупреждения и разрешения межличностных конфликтов во взаимоотношениях офицеров. - М., 1992. - С. 69-77.

9.

Анцупов А.Я., Шипилов А.И. Конфликтология: Теория, история, библиография. - М., 1996. - С. 35-59.

10.

Анцупов А.Я., Шипилов А.И. Проблема конфликта: Аналитический обзор междисциплинарный библиографический указатель. - М., 1992. - С. 65-77.

11.

Атаманчук Г.В. Теория государственного управления: Курс лекций. -М.: Юрид. лит., 1997 - 400 с.

12.

Антіпова М.О. На сесії обласної ради. Подільські вісті. - 2003. - № 188. - С. 3.

13.

Бабосов Е.М. Конфликтология: Учебное пособие. 2-е изд., стереотип. -Мн.: Тетра Системс, 2001. - 464 с.

14.

Баев О.Я. Конфликты в деятельности следователя (вопросы теории). -Воронеж, 1981. - 48 с.

15.

Бандурка А.М., Бочарова С.Л., Землянская Е.В. Психология управления. -Х: 000 Фортуна-пресс”, 1998. - 464 с.

16.

Бандурка А.М., Друзь В.А. Конфликтология - Харьков, 1977. - С. 37-55.

17.

Бандурка А.М., Друзь В.А. Конфликтология: Учеб. пособие для вузов. - Х., Фортуна-пресс, 1997. - 355 с.

18.

Бекешкіна І.Є. Громадська думка щодо готовності населення до соціального протесту // Політичний портрет України. Вип. 4. - К., Демократичні ініціативи, 1993. - С. 14-23.

19.

Бекешкіна І.Є. Конфліктологічний підхід до сучасної ситуації в Україні. К., Абріс, 1994. - 48 с.

20.

Бекешкіна І.Є., Перебенесюк В.П. Конфлікт: звідки чекати біди? // Україна молода. К., 1994. - нр 14 (231) - 18 лютого. - С. 3

21.

Бекешкіна І.Є., Перебенесюк В.П. Молодь України: прогноз готовності до конфлікту і сучасна соціально-економічна ситуація // Молодь України: стан проблеми, шляхи вирішення. - К.: Укр.. НДІ проблем молоді, 1993. -С. 36-52.

22.

Берн Э. Игры, в которые играют люди. Люди, которые играют в игры. -СПб., 1992.

23.

Большаков А.Г., Несмелова М.Ю. Конфликтология организаций: Учебное пособие. - М.: МЗ Пресс, 2001 . - 182 с.

24.

Бородкин Ф.М., Коряк Н.М. Внимание: конфликт. 2-е изд.-Новосибирск, 1989. - 190 с.

25.

Бройнинг Г. Руководство по ведению переговоров .- М., 1996. - С. 89-125.

26.

Блинер Г. Колективное поведение. // Американская социологическая мысль: тексты: Пер. с англ. / под. ред. В.И.Добренькова. - М., 1994. - С. 50-57.

27.

Введение в конфликтологию: Учеб.пособ. - К., 1996. - 104 с.

28.

Вечер Л.С. Секреты делового общения. - Минск, 1996. - 108 с.

29.

Взаимодействие политических и национальных конфликтов (материалы международного симпозиума 18-20 апреля 1994 г.) Ч. 1 и 2. - М, 1994. С. 9-21.

30.

Видоевич З., Голинкова З.Т. Социальные конфликты в трансфор- мирующихся обществах // Социс. - 1977. - № 12. - С. 38-51.

31.

Видрін Д. Чинники внутрішньої стабільності України, // Політ. Думка. -1994. - С. 22-23.

32.

Виханський О.С., Наумов А.И. Менеджмент: Учебник. 3-е изд. М.: Ордарика, 1998. С. 111-128.

33.

Вишнякова В.Д. Конфликт - это творчество. - Мп., 1994. - С. 45-63.

34.

Водолазский Б.Ф., Гутерман М.П. Конфликты и стрессы в деятельности органов внутренних дел. - Омск, 1976. - С. 212-234.

35.

Ворожейкин И.Е., Кивалов А.Я., Захаров Д.К. Конфликтология: Учебник. - М.: ИНФРА-М, 2001. - 224 с.

36.

Вьюстенберг И. Управление стрессом в конфликтных ситуациях // Социальных конфликт. - 1996. - № 1. - С. 17-25.

37.

Гаджиев К.С. О природе конфликтов и войн в современном мире // Вопросы философии .- 1997 .- № 6. - С. 5-9.

38.

Герасина Л.М., Панова М.І. Конфліктологія. - Х.: Право, 2002. - 254 с.

39.

Герберт А. Саймон Адміністративна поведінка. - К.: В-во Артек, 2001. -376 с.

40.

Гірник А., Бобро А. Конфлікти і структура, ескалація, залагодження. - К., 2003. - 172 с.

41.

Гришина И.В. Производственные конфликты и их регулирование // промышленая социальная психология. - Л., 1982. - С. 108-121.

42.

Генрігел Д. Організаційна поведінка. Пер. з англ. - 2001. - 726 с.

43.

Гришина П. Психологія конфлікту. - М., 2004. - 464 с.

44.

Громова О.М. Стратегия управления персоналом организаций. - М.: ГАУ, 1997. - 128 с.

45.

Громова О.М. Конфликтология. Курс лекций. - М.: Асоциация авторов и издателей тандем”, Єкмос, 2001. - 320 с.

46.

Данильян О.Г. Социальные противоречия. Сущность, типология, формы проявления. Х., 1997. - С. 71-95.

47.

Даренфорд Р. Элементы теории социального конфликта // Социологические исследования. - 1994. - № 5. - С. 34-39.

48.

Даль В. Толковый словарь живого великорусского языка. - М.: Гос. изд-во иностр. и национ. словарей. - 1956. - Т.І. С. 128.

49.

Десслер Г. Управление персоналом. - М., 1997. - 185 с.

50.

Дмитриев А. Конфликтология: Учебник. - М., 2000. - 250 с.

51.

Дмитриев А. О социальной дезиинтеграции и конфликте // Социоло- гические исследования. - 1992. - № 10. - С. 42-50.

52.

Дмитриев А.И., Кудрявцев В.Л., Кудрявцев И.В. Введение в общую теорию конфликтов. - М.: Прогрес, 1993. - С. 120-134.

53.

Довгань н.п. Службові конфлікті і інтриги // Вісн. НАДУ. - 2001. - № 2. - С. 403-413.

54.

Довгань н.п. конфликт феномен соціального розвитку, його суть, складові // Зб. наук пр. НАДУ. - 2002. - № 2. - С. 291-297.

55.

Довгань н.п. Методи управління конфліктами, роль керівника у профілактиці конфліктів // Зб. наук пр. НАДУ. - 2002. - № 4. - С. 223-228.

56.

Дов