КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВИЙ СТАТУС СУДДІВ В УКРАЇНІ ТА ДЕРЖАВАХ СХІДНОЇ ЄВРОПИ (ПОРІВНЯЛЬНО-ПРАВОВИЙ АНАЛІЗ)

Короткий опис

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ
ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ЮРІЯ ФЕДЬКОВИЧА

На правах рукопису

Чебан Вікторія Іванівна

УДК.342.565.5(4-11)

КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВИЙ СТАТУС СУДДІВ В УКРАЇНІ
ТА ДЕРЖАВАХ СХІДНОЇ ЄВРОПИ
(ПОРІВНЯЛЬНО-ПРАВОВИЙ АНАЛІЗ)

Спеціальність 12.00.02 – конституційне право; муніципальне право

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник:
Георгіца Аурел Зиновійович,
доктор юридичних наук, професор

Чернівці – 2011
ЗМІСТ
Вступ 3-15

Розділ 1. Теоретико-методологічні засади дослідження
конституційно-правового статусу суддів . 16-90
1.1. Становлення та розвиток правового статусу суддів :
історичний екскурс …………. 16-42
1.2. Про розуміння юридичної конструкції
«суддя – носій судової влади» ……. 42-53
1.3. Поняття і зміст правового статусу професійних суддів ... 54-59
1.4. Правовий та суміжні компоненти статусу суддів ... 59-83
Висновки до розділу 1 .... 83-90

Розділ 2. Правове регулювання статусу суддів :
порівняльно-правовий аналіз .... 91-168
2.1. Призначення на посаду судді …. 91-107
2.2. Конституційні принципи правового статусу суддів . 108-115
2.3. Права й обов’язки (повноваження) суддів . 116-148
2.4. Підстави (загальні умови) звільнення суддів з посади . 148-155
2.5. Гарантії забезпечення статусу суддів . 155-164
Висновки до розділу 2 . 164-168

Розділ 3. Особливості правового статусу суддів, що відрізняють їх
від інших публічних суб’єктів ……… . 169-203
3.1. Законодавче регулювання організації та діяльності
суддівського співтовариства в державах Східної Європи . 169-187
3.2. Специфічні інститути правового статусу суддів . 188-198
Висновки до розділу 3 . 198-203

Висновки . 204-211

Список використаних джерел . 212-240

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Однією з основних умов утворення єдиного простору (за термінологією Страсбургської декларації), де діють загальні для всієї Європи правові норми, є визнання державою принципів панування права і забезпечення прав й основних свобод людини для всіх людей, які знаходяться в межах її юрисдикції. Прихильність принципу панування права тільки тоді стає реальністю, коли сама держава підкоряється праву, забезпечує існування, як на практиці, так і в теорії, право громадян оспорювати незаконні акти органів влади [246, с. 9]. Така можливість може бути реалізована тільки за наявності незалежної судової влади та її носіїв – суддів.
Доводиться констатувати, що на початку третього тисячоліття, незважаючи на активізацію процесів демократизації суспільних відносин, практично в усіх державах Східної Європи стрімко впав рівень довіри до влади взагалі і судової влади, зокрема. Не є винятком у цьому плані й Україна.
Декларація про державний суверенітет України 1990 р. (розділ ІІІ), Концепція судово-правової реформи в Україні 1992 р. та особливо Конституція України 1996 р. створили тільки передумови для проведення реформи з урахуванням інтеграції нашої держави в єдиний правовий простір Європи. Реальними кроками України, долучення її до інтеграційних процесів стали вступ нашої держави до Ради Європи та схвалення Верховною Радою України Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу (вересень 2003 року).
Відповідно до Статуту ООН і Віденської конвенції про право міжнародних договорів (1969 р.) Україна зобов’язана виконувати чинні договори, учасницею яких вона є, і дотримуватись загальновизнаних норм міжнародного права. У подальшому обов’язок України дотримуватись міжнародно-правових стандартів був розвинутий в ряді рішень міжнародних та європейських інституцій щодо України. В Резолюції № 1549 Парламентської Асамблеї Ради Європи «Про функціонування демократичних інститутів в Україні» від 19 квітня 2007 р. (п. 13) цей орган Ради Європи вказав на необхідність більш ефективного впровадження у національне законодавство міжнародних стандартів, наголошував, що незалежне та неупереджене правосуддя є передумовою існування демократичного суспільства, яке керується верховенством права. Радою ООН з прав людини 12 червня 2008 р. Україні надані конкретні рекомендації в галузі судочинства: (1) продовжити роботу щодо зміцнення незалежності судових органів та приборкання корупції в судовій системі; (2) забезпечити повну та ефективну відповідність національного законодавства та правозастосовної практики у сфері освіти і засобів масової інформації, а також зобов’язань України як сторони міжнародно-правових документів; (3) виконати рекомендації конвенційних органів ООН стосовно запровадження окремої системи ювенальної юстиції відповідно до європейських та міжнародних стандартів; (4) якнайшвидше розглянути питання ратифікації Римського статуту Міжнародного кримінального суду.
На жаль, стан виконання Угоди про партнерство і співробітництво між Україною та Європейським Союзом, зокрема у сфері судової реформи та імплементації у національне законодавство загальновизнаних стандартів і сьогодні викликає стурбованість у офіційних структур євроспільноти.
Отже, пошук шляхів для побудови національної моделі судової влади із необхідністю висуває нагальну потребу детально проаналізувати висновки вчених і юристів-практиків, які досліджували проблеми судоустрою й судочинства, і в першу чергу правовий статус суддів, а також досвід конституційно-правового регулювання цієї проблеми в інших державах цього європейського регіону.
Незважаючи на посилення уваги в конституціях і законодавстві держав Східної Європи до таких питань, якими є конституційні принципи правового статусу суддів, сфера конституційної регламентації та структурного відокремлення блоків норм у вигляді спеціальних розділів, закріплення в законодавстві різних аспектів формування та функціонування корпусу професійних суддів, регулювання статусу органів суддівського співтовариства та деяких інших, у науковій літературі є тільки окремі приклади аналізу цієї проблематики з метою їх впровадження в законодавство про судоустрій і правовий статус суддів. Лише фрагментарно досліджені погляди класиків світової юридичної думки на окреслену проблематику. Немає комплексних досліджень конституційно-правового статусу суддів на основі порівняльного аналізу цього аспекту судової влади у державах регіону. Відтак, дослідження теоретичних і практичних проблем статусу суддів є актуальним напрямом конституційно-правової науки.
Сукупність означених факторів й зумовили вибір даної теми дисертаційного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний дисертантом напрям наукового дослідження належить до пріоритетних у галузі науки конституційного права. Запропонована наукова кваліфікаційна робота виконувалася у межах складової частини тематики наукових досліджень кафедри конституційного, адміністративного і фінансового права юридичного факультету Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича на 2006-2010 р.р. «Феноменологія конституційного, адміністративного і фінансового права постсоціалістичної України» (№ державної реєстрації 0106 U008492), а також комплексної теми НДР кафедри міжнародного права цього ж вузу у вказаному періоді «Вплив міжнародного права і норм конституційного права зарубіжних країн на вдосконалення внутрішнього законодавства України» (№ державної реєстрації 0102 U0053010).
Мета і задачі дослідження. Метою даної науково-кваліфікаційної роботи є теоретико-прикладне дослідження проблематики конституційно-правового статусу суддів у державах Східної Європи, вироблення рекомендації для вдосконалення вітчизняного законодавства в цій сфері. Визначена мета дослідження досягається постановкою і розв’язанням наступних задач:
- здійснити історичну реконструкцію процесу становлення та розвитку правового статусу суддів;
- виявити правову природу юридичної конструкції «суддя-носій судової влади», визначити її сутнісні ознаки;
- з’ясувати зміст і структуру правового статусу професійних суддів і висвітлити особливості їх виявлення у розглядуваних державах;
- визначити основні змістовні компоненти правового статусу суддів;
- надати загальну характеристику правового регулювання статусу суддів в Україні та інших державах регіону;
- здійснити системний аналіз законодавчого регулювання структурних елементів конституційно-правового статусу носіїв судової влади;
- охарактеризувати головні напрями законодавчого регулювання організації та діяльності суддівського співтовариства, пов’язаних із захистом інтересів суддів та їх професійним зростанням;
- висвітлити основні підходи щодо регулювання інститутів дисциплінарної відповідальності суддів та відставки носіїв судової влади у державах Східної Європи;
- сформулювати рекомендації щодо вдосконалення вітчизняного законодавства у досліджуваній сфері.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають між публічними суб’єктами права з приводу реалізації носіями судової влади їх професійних повноважень.
Предметом дослідження є проблеми теорії, а також принципи і норми законодавства держав Східної Європи, що регламентують конституційно-правовий статус суддів у порівняльно-правовому аспекті.
Методи дослідження. Методологічну основу дисертаційного дослідження склали загально-філософські методи пізнання державно-правових явищ. Крім діалектико-матеріалістичного методу, основними рисами якого є: об’єктивність, усебічність, конкретність, історизм, суперечливість розвитку, у необхідній мірі використовувались і інші загальні методи пізнання досліджуваного явища. Застосовувався, зокрема, феноменологічний (описовий) метод. Стосовно правового статусу суддів опис його елементів у режимі реального часу на різних етапах його розвитку дозволило виокремити сутнісні характеристики цього феномену від ситуативних і випадкових. Певне значення надавалося застосуванню герменевтичного методу, побудований на інтерпретації таких явищ як суд, суддя, судова влада. Виправданим слід вважати застосування синергетичного методу, що дозволяє вивчити процеси самоорганізації структур різних органів суддівського співтовариства. На всіх етапах дисертаційного дослідження використовувалися загальні методи наукового пізнання (дедукція, індукція, метод аналізу й синтезу). Дослідження проведено із застосуванням широкого спектру загальнотеоретичних і спеціально-наукових методів пізнання. Так, при висвітленні аналітичного матеріалу підрозділу 1.1. в основу було покладено історико-правовий метод. Структурно-функціональний, структурний та системний підходи до аналізу конституційно-правового статусу суддів у найбільш повній мірі вони знадобилися при висвітленні кола питань підрозділів 1.2; 1.3; 1.4, а також при визначенні мети і задач, визначення об’єкта і предмета дослідження і формулюванні висновків до розділів і загальних висновків дисертації. З точки зору аналізу запропонованої теми центральне місце при вивченні всієї проблематики дослідження посів порівняльний метод. Його застосування, особливо до кола питань розділу 2 дисертації, дозволило виявити ступені схожості та відмінностей понять і термінів, які використовуються у співставлених інститутах розглядуваних держав, визначити результати порівняльного аналізу і можливостей їх використання у роботі щодо вдосконалення законодавчого регулювання у процесі створення нових інститутів. Формально-догматичний метод застосовувався для виявлення суперечностей у чинному законодавстві, що діє в досліджуваній сфері, для вироблення пропозиції щодо його вдосконалення та для формування дефініцій (розділ 1 і 2). Певне значення надавалося експериментальному методу, який можна звести до можливостей запровадження нових інститутів та їх практичної апробації (розділ 1, 2). Нарешті, певна увага приділялась прийомам узагальнення юридичної практики (розділ 2, 3).
Теоретико-методологічну базу дисертації склали правові ідеї, думки, вчення мислителів-класиків: Арістотеля, Полібія, М.Т. Цицерона, Лікурга, С. Оріховського, Дж. Локка, Ш. Монтеск'є, праці вчених кінця ХІХ – початку ХХ ст. – І. Бентама, Л.Є. Владимирова, Й.В. Михайловського, І.Я. Фойницького, Б.М. Чичеріна та ін. У дисертації використовувалися праці сучасних дослідників – А. Барака, Ж.-Л. Бержеля, В. Бернхема, Р. Давида, К. Жоффре-Спінозі, І.П. Ліповського, Л. Фрідмена, Б. Харнетта, Й. Флавія та ін., довідкове видання Ради Європи «Судові системи європейських країн», присвячене характеристиці судових систем 34 держав Європи. Характер дослідження вимагав також звернення до Біблії, як стародавньої пам’ятки писемності.
Різним аспектам проблематики конституційно-правового статусу суддів присвячені наукові праці сучасних вітчизняних дослідників: В.Б. Авер'янова, Ю.Г. Барабаша, Ю.П. Битяка, В.Д. Бринцева, В.Ф. Бойка, Л.Є. Виноградової, А.З. Георгіци, Р.Ф. Гринюка, В.В, Городовенка, Ю.М. Грошевого, В.С. Єгорової, С.О. Іваницького, С.В. Ківалова, В.Т. Маляренка, І.Є. Марочкіна, М.І. Мельника, Л.М. Москвич, Г.О. Мурашина, О.В. Петришина, С.В. Подкопаєва, В.Ф. Погорілка, А.В. Портнова, Д.М. Притики, І.О. Русанової, А.О. Селіванова, Н.П. Сизи, Н.В. Сібільової, В.Ф. Сіренка, О.В. Скрипнюка, В.Є. Скоморохи, В.С. Смородинського, В.С. Стефанюка, Д.С. Сусла, В.Я. Тація, М.В. Тесленка, М.В. Цвіка, В.М. Шаповала, С. Шевчука, Ю.С. Шемшученка, В.І. Шишкіна та ін.
Процесу функціонування різних елементів конституційно-правового статусу суддів у Російській Федерації та інших зарубіжних країнах присвячені наукові дослідження О.Б. Абросимової, В.І. Апініної, М.В. Вітрука, І.С. Власова, В.В. Єршова, В.М. Жуйкова, В.Д. Зорькіна, М.І. Клєандрова, О.Е. Кутафіна, М.А. Колоколова, Є. Колесникова, В.В. Лазарєвої, В.М. Лебедєва, Н.М. Марченка, І.Б. Михайловської, Т.Г. Морщакової, І.Л. Петрухіна, В.І. Радченка, Н.В. Радутної, В.А. Ржевського, В.М. Савицького, Ю.Н. Стецовського, Н.М. Селезньової, Ю.М. Старилова, Б.М. Топорніна, В.І. Чехаріної, В.Є. Чиркіна, В.Ф. Яковлєва та ін.
Важливе значення для розуміння сутності правового статусу суддів, особливо у плані порівняльного аналізу мають праці провідних юристів Європи та інших держав СНД: М.Р. Абалкаїрова, П. Арчера, П.Д. Баренбойма, І. Бернхема, Л.Л. Гарлицького, Є.Г. Мартинчика, І. Хамаї, К. Хессе, А. Шайо та ін.
Досить плідними для розуміння питань соціології, судової етики, психології суддів мають результати наукових досліджень і висновки вчених інших галузей права, а саме: А. Авторханова, Т. Адорно, Л. Ароцкера, Л. Балабанової, О. Бандурки, Г. Горського, Д. Дворкіна, В. Желтова, С.І. Максимова, П. Таранова, Т. Парсонса, А. Файоля, В. Халіпова та ін.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дана дисертація є першим комплексним науковим дослідженням у вітчизняній науці конституційного права проблематики конституційно-правового статусу суддів на основі доктринальних поглядів та існуючої практики його регулювання в законодавстві України та інших держав Східної Європи. У рамках проведеного дослідження одержані наступні результати, що мають наукову новизну, і виносяться на захист. У дисертації:
уперше:
- запропоновано авторську періодизацію процесу становлення та розвитку конституційно-правового становища суддів у державах Східної Європи. Поклавши в основу критерій цивілізованості, в ньому виокремлюються такі періоди: (1) додержавний; (2) давньосхідної держави і права (ІІІ-І тисячоліття до н.е.); (3) античної держави і права (друга половина 1 тисячоліття до н.е. – перша половина І тисячоліття н.е.); (4) середніх віків (середина І тисячоліття н.е. – ХVІ-ХVІІ ст.ст.); (5) Нового часу (ХVІІ - початок ХХ ст.); (6) від початку ХХ ст. до сучасного стану держави і права у різних народів;
- поряд із загальноприйнятим підходом в історико-правовій науці про появу суду як спеціального органу держави на певному етапі розвитку державного механізму. На основі аналізу тексту Біблії та поглядів сучасних зарубіжних дослідників обґрунтовується точка зору, згідно з якою поява суду та перших професійних суддів пов’язана, передусім, із діяльністю пророка, судді та засновника єврейської релігії Мойсея (близько 15 ст. до н.е.), якому належить видатна роль у зародженні судової влади: він встановив ієрархічну структуру для вирішення спорів, виділив особливу групу людей в якості суддів, а також сформулював ідею незалежної судової влади від царської. За текстом Біблії можна виявити появу «паростків» окремих елементів статусу суддів, а саме: призначуваність, незмінюваність, незалежність, вимоги високих моральних якостей до носіїв судової влади;
- сформульована дефініція поняття «судова влада», під яким розуміється самостійна і незалежна гілка державної влади, яка походить від народу і здійснюється від його імені уповноваженими на те державними органами – судами (колегіально чи в одноособовому порядку) та суддями, і, яка реалізується ними на всіх стадіях здійснення правосуддя згідно з встановленими юрисдикцією і процедурою судового розгляду;
- здійснено змістовний опис ключового концепту суддя. Слово «суддя» (від давньоєврейського «шофєт») за текстом Біблії мало декілька значень, а саме: суддя, рятівник, «той, що допомагає», «право керувати». Під поняттям «суддя» як специфічного носія судової влади у давнину розумілася суспільна посадова особа, а в наш час – посадова особа держави, наділена повноваженнями провадити слухання, приймати ухвали і головувати при вирішенні юридичних питань в суді;
- визначено, що з позиції юридичного закріплення в офіційних законодавчих актах складових елементів правового статусу суддів можна виділити декілька рівнів. Перший рівень, який складає серцевину статусу, є Конституція держави; другий рівень – міжнародно-правові норми, які є складовою частиною правової системи відповідної держави; третій рівень – спеціальне законодавство про правовий статус суддів;
- встановлено, що специфічними особливостями правового статусу суддів, що відрізняють його від правового становища інших публічних суб’єктів є: а) право носіїв судової влади на організацію суддівського самоврядування в цілях захисту своїх інтересів, удосконалення професійної підготовки та збереження своєї суддівської незалежності; б) наявність специфічних інститутів правового статусу суддів (суддівський імунітет із наявністю специфічного порядку притягнення суддів до кримінальної та адміністративної відповідальності, яка накладається в судовому порядку; інститут дисциплінарної відповідальності суддів; інститут призупинення повноважень суддів; інститут незмінюваності суддів; інститут кваліфікаційної атестації суддів і кваліфікаційних класів суддів; інститут відставки суддів; інститут державних гарантій безпеки суддів та членів їх сімей; інститут державних гарантій соціального статусу суддів);
набули подальшого розвитку:
- теза про те, що становлення конституційно-правового статусу суддів у сучасному розумінні цього слова неодмінно слід пов’язати з періодом Нового часу. Спочатку у правовій доктрині, а згодом – у перших буржуазно-демократичних конституціях (США 1787 р., Польщі та Франції 1791 р.), Декларації прав людини і громадянина 1789 р., інших нормативно-правових актах окремих держав, знайшли відображення низка нових демократичних принципів організації суду й судочинства: незалежність судової влади та суддів, рівність усіх перед судом і законом, утвердження суду присяжних, гласність і усність судочинства, принципи виборності та незмінюваності суддів, презумпція невинності;
- висновок про те, що у таких країнах, як Азербайджан, Білорусь, Вірменія, Грузія, Естонія, Казахстан, Латвія, Литва, Молдова (частково), Україна (без території західних земель), які увійшли до складу Російської імперії, становлення демократичного правового статусу суддів, гідний будь-якої цивілізованої держави, пов’язано зі судово-правовою реформою 1864 р. У судових статутах нормативно були закріплені принципи незалежності суду від адміністрації, незмінюваності суддів, рівності всіх перед законом, гласності, участі громадськості у здійсненні судочинства. Встановлювався новий порядок формування суддівського корпусу. Судді не тільки призначалися, як було раніше, а й обиралися. Закріплювався інститут незмінюваності суддів. Тимчасове відсторонення судді від посади допускалося тільки у разі віддання його до суду, а остаточне звільнення з посади можливе було не інакше як за вироком суду. Заборонялося як звільнення, так і переведення судді на інше місце без його згоди. Моральними чинниками незалежності суддів вважалася система стимулів – підвищення по службі та нагороди;
- теоретичне узагальнення про те, що правове регулювання конституційно-правового статусу суддів охоплює кілька елементів. Перший характеризує порядок формування – призначення або обрання. Другий – конституційні принципи правового статусу суддів. Третій елемент містить характеристику прав й обов’язків (повноважень) суддів. Четвертий елемент – підстави (загальні умови) звільнення суддів з посади. П’ятий елемент можна характеризувати як зміст гарантій незалежності суддів;
- загальний висновок, що ґрунтується на порівнянні процедури добору кандидатів на посади судді у державах регіону. Характерною рисою цієї процедури є повсюдне встановлення високих вимог щодо професійного рівня та кваліфікації, освіти, віку, а також моральних якостей і здібностей. Водночас у різних країнах є свої особливості. Моделями для підбору кандидатів на посаду судді можуть слугувати: а) австрійська система отримання спеціальної суддівської освіти (крім університетської) під керівництвом суддів-наставників (не менш трьох суддів) тривалістю у п’ять років; б) німецька система теоретичної підготовки кандидатів, відповідно до якої бажаючі зайняти посаду судді повинні спочатку витримати перший державний іспит, після чого проводиться дворічне стажування, що закінчується другим державним іспитом, після якого здобувачі можуть претендувати на суддівські посади;
удосконалено:
- сучасне теоретичне розуміння правової категорії «принципи», під якою слід розуміти загальні правила, вироблені тривалою практикою, і, закріплені у законодавстві та які застосовуються у судовій практиці. Виходячи з цього трактування цього поняття, пропонується віднести до базових конституційних принципів, які лежать у підвалин правового статусу суддів, наступні: призначуваність або виборність суддів; незмінюваність суддів; незалежність суддів; суддівська несумісність, суддівський імунітет ;
- концептуальні підходи щодо використання близьких за своїм значенням термінів – компетенція, повноваження, права й обов’язки суддів. Аналіз поглядів, які існують у доктрині та їх законодавче закріплення в різних державах, дозволяє зробити висновок про певну тотожність цих термінів, а використання тієї чи іншої правової категорії в значенні прав та обов’язків пояснюється особливостями термінологічної системи кожної з національних держав регіону;
- наукове бачення перспектив розвитку органів суддівського співтовариства. Зокрема, вказується, що на сучасному етапі державно-правового розвитку країн Східної Європи окреслилась тенденція створення системи спеціальних органів суддівського співтовариства (наприклад, в Албанії – Вища рада юстиції; в Болгарії – Вища судова рада; у Вірменії – Рада правосуддя; в Казахстані – Кваліфікаційна колегія юстиції; в Україні – Вища рада юстиції та Вища кваліфікаційна комісія суддів України) із компетенцією у галузі управління юстицією. В конституціях і законодавстві ці структури закріплені в якості інститутів суддівського самоврядування й входять до числа органів, хоча і таких, що репрезентують судову владу, але таких, що не мають власне судових функцій;
- вироблені рекомендації щодо законодавчого регулювання інституту дисциплінарної відповідальності в Україні. Пропонується внести такі зміни у чинному Законі про судоустрій і статус суддів:
1) вилучити п. 6 ч. 1 ст. 89 Закону щодо ненадання або несвоєчасного подання для оприлюднення декларації про майновий стан … з огляду на те, що міра покарання за це діяння, передбачено Податковим кодексом України;
2) опустити ч. 2 ст. 84 Закону, де закріплюється право кожного, кому відомі факти, на звернення зі скаргою (заявою) щодо поведінки судді, яка може мати наслідком дисциплінарну відповідальність судді, оскільки звернення громадян до органів державної влади відповідно до їх функціональних обов’язків із зауваженнями, заявами, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності регламентується Законом України «Про звернення громадян» (ст.ст. 1, 4, 8, 11, 15, 16 та ін.).
3) у ч. 1 ст. 88 Закону розширити коло дисциплінарних стягнень стосовно суддів, передбачивши додатково такі, як-то: зауваження, відсторонення від виконуваної функції, переміщення на інше службове місце, складання суддівських повноважень;
- практичні рекомендації щодо внесення змін до законодавчих актів України у зв’язку із прийняттям та набранням чинності Закону про судоустрій і статус суддів та Рішенням Конституційного Суду України від 16 жовтня 2001 р. № 14-рп/2001 (справа про призначення суддів). По-перше, після розгляду цієї справи в Конституційному Суді України, рішення якого є обов’язковими, виникла необхідність у внесенні деяких уточнень до п. 1 ст. 131 Конституції України і сформулювати це положення наступним чином: «Вища рада юстиції за рекомендацією Вищої кваліфікаційної комісії суддів України вносить подання Президенту України про перше призначення кандидата на посаду судді»; по-друге, таке формулювання має бути застосоване і до п. 1 ст. 3 Закону України «Про Вищу раду юстиції».
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані в дисертації положення, висновки, пропозиції та рекомендації можуть використовуватись:
а) у науково-дослідницькій роботі – для активізації подальших наукових розвідок проблематики правового становища носіїв судової влади;
б) у законотворчій діяльності – для уточнення чинних норм і внесення відповідних змін до чинного законодавства, які сприяли б вдосконаленню конституційно-правового регулювання влади в Україні;
в) у навчальному процесі – при викладанні навчальних дисциплін «Конституційне право України», «Конституційне право зарубіжних країн», «Право Європейського Союзу», «Судові та правоохоронні органи України», а також спецкурсу «Судові установи країн світу», так само і для підготовки підручників і навчальних посібників із окресленої проблематики.
Апробація результатів дослідження. Одержані здобувачем у процесі дослідження висновки, узагальнення і рекомендації обговорювалися на спільному засіданні кафедр конституційного, адміністративного і фінансового права та міжнародного права юридичного факультету Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича; вони впроваджені шляхом розробки спецкурсу «Система міжнародних судових установ», який викладається магістрам міжнародно-правової спеціалізації. Основні результати дисертаційного дослідження оприлюднені на 7 наукових конференціях.
Публікації. За темою дисертації опубліковано 6 статей у фахових наукових виданнях.

Список літератури

ВИСНОВКИ

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, що виявляється у формулюванні низки теоретичних положень і висновків, а також розробці практичних рекомендацій, спрямованих на подальший розвиток вітчизняного конституційного права, вдосконалення законодавства та практики його застосування у сфері судоустрою і правового статусу суддів. Головні науково-теоретичні, методологічні та практичні результати дисертаційного дослідження знайшли своє втілення у наступних висновках:
1. У процесі свого функціонування такий сегмент судової влади, яким є конституційно-правовий статус суддів, пройшов складний еволюційний шлях: від моменту виникнення через етапи становлення до сучасного періоду розвитку. Поклавши в основу загальноприйнятий в історико-правовій науці критерій цивілізованості, пропонується виокремити такі періоди: (1) додержавний; (2) давньосхідної держави і права (ІІІ-І тис. до н.е.); (3) античної держави і права (друга половина І тис. до н.е. – перша половина І тис. н.е.); (4) середніх віків (середина І тис. н.е. – ХVІ–ХVІІ стст.); (5) Нового часу (ХVІІ – початок ХХ ст..); (6) Новітнього часу (від початку ХХ ст. до сучасного стану держави і права у різних народів).
2. Феномен суду як явище цивілізації виник одночасно із людським суспільством. У період «військової демократії» (VІІ-V тисячоліття до н.е.), коли людське суспільство перейшло до додержавного періоду історії родоплемінного ладу, судовими повноваженнями був наділений «військовий вождь». Функції місцевого суду зосереджувалися в основному в органах самоврядування громад, які розв’язували спори про землю і воду, регулювали сімейні та спадкові відносини.
3. Як спеціальний орган держави, до компетенції якого входить здійснення правосуддя шляхом розгляду різних категорій справ, суд виділяється в самостійну установу лише на певному етапі розвитку державного механізму. У давніх державах, розташованих на території Європи, судові функції влади ще не були відокремлені і здійснювалися загальноадміністративними органами: у Босфорському царстві (приблизно 435 р. до н.е.), у Стародавній Спарті царі здійснювали суд із питань, що мали значення для всієї общини. В історико-правовій науці виокремлення суду від адміністрації пов’язується з періодом ІІ-І ст.ст. до н.е., коли у Стародавніх Афінах і Стародавньому Римі були засновані судові колегії, які обиралися народними зборами на 1 рік. Їхньою безпосередньою компетенцією були судові позови у цивільних справах.
Водночас, на основі здобутків зарубіжних дослідників останніх років, у дисертації обґрунтовується точка зору, згідно з якою поява суду та перших професійних суддів у письмовій формі зафіксована у «Книзі Суддів» Старого Заповіту Біблії і пов’язана із діяльністю пророка, судді та засновника єврейської релігії Мойсеєм (близько 15 або 13 ст. до н.е.). Саме йому належить видатна роль у зародженні судової влади: він встановив ієрархічну структуру для вирішення спорів, виділив особливу групу людей в якості суддів, а також сформулював ідею незалежної судової влади від царської.
4. Характерною рисою становлення судової влади у державах феодальної Європи була їх становість (наявність особливих судів для дворян, селян, городян, духовенства). У міру становлення абсолютизму відбувається поступова централізація судової системи, посилюється роль держави у діяльності судів, повсюдно виникають вищі загальнонаціональні судові органи.
5. Становлення конституційно-правового статусу суддів у сучасному розумінні пов’язано з періодом Нового часу – епохою буржуазних революцій ХVІІ-ХVІІІ ст.ст., коли у перших демократичних конституціях (США 1787 р., Польщі та Франції 1791 р., Декларації прав людини і громадянина 1789 р., Петиції парламенту 1640 р.), в інших нормативно-правових актах окремих держав були закріплені принципи незалежності, виборності та незмінюваності суддів, так само, як і демократичні принципи організації суду й судочинства (незалежність судової влади, рівність усіх перед судом і законом, презумпція невинуватості, гласності та усності судочинства) і відбулося утвердження суду присяжних.
6. На землях таких країн Східної Європи, як Азербайджан, Білорусь, Вірменія, Грузія, Естонія, Казахстан, Латвія, Литва, Молдова (частково), Україна (без території західних земель), які увійшли до складу Російської імперії, становлення правового статусу суддів відбулося внаслідок судово-правової реформи 1864 р. У судових статутах нормативно були закріплені вищезазначені демократичні принципи правового становища суддів, встановлювався новий порядок формування суддівського корпусу; утверджувався інститут незмінюваності суддів; передбачалися заходи щодо підвищення теоретичної та практичної підготовки кандидатів на суддівські посади; гарантією незалежності суддів вважалася система моральних стимулів – підвищення по службі та винагороди. Отже, нормативно був встановлений демократичний правовий статус суддів.
7. Після відомих подій 1917 р. в Росії конституційно-правовий статус суддів у державах Східної Європи розвивався в умовах двох різних систем суспільного розвитку і двох типів права із відмінностями між структурою, інститутами, способом життя і мислення соціалістичних і несоціалістичних держав.
На першому етапі (жовтень 1917 р. – до прийняття Конституції СРСР 1936 р. і відповідних основних законів у союзних республіках) процес становлення правового статусу суддів мав подвійний характер: з одного боку, йшли пошуки формування національного корпусу суддів, а з іншого, - законодавче закріплення правового становища служителів Феміди в єдиній соціалістичній державі. В Україні, зокрема, в 1917-1920 рр. існували численні конституційні проекти, в яких передбачалися демократичні принципи правового становища суддів, які, в тогочасних умовах не змогли бути реалізованими. Формування же правового статусу суддів відбувалося на т.зв. принципах соціалістичної демократії.
На другому етапі (1936-1985 рр.) змінився порядок обрання і звільнення з посади суддів: народні судді обиралися громадянами району строком на три роки, усі інші судді обиралися відповідними Радами депутатів трудящих строком на п’ять років; звільнення суддів із посади допускалося за відкликанням виборців або в силу вироку суду. Після Другої світової війни у державах народної демократії (Албанія, Болгарія, Польща, Румунія, Сербія, Словенія, Угорщина, Хорватія, Чехословаччина) при всій схожості із радянською системою судоустрою та судочинства, тут мали місце і відмінності від неї. Судді всіх інстанцій обиралися представницькими органами різних рівнів. До кандидатів на посаду судді ставились вимоги належної юридичної освіти, стажу роботи, високих моральних якостей.
Третій етап (1985-1990 рр.) позначився докорінним оновленням законодавства, що торкалося правового статусу суддів як в колишньому СРСР, так і в інших державах Східної Європи. У цілому норми профільних законів були спрямовані на зміцнення гарантій незалежності суддів, закріплення дисциплінарної відповідальності суддів, на створення органів суддівського співтовариства.
8. Сучасний період розвитку конституційно-правового статусу суддів характеризується переосмисленням таких правових категорій як «судова влада», «правосуддя», «судова система», «суддя – носій судової влади», «статус судді». На основі доктринального аналізу різних підходів до їх праворозуміння пропонується наступне бачення змісту цих понять.
9. На погляд авторки дослідження, судова влада – це самостійна і незалежна гілка державної влади, яка походить від народу і здійснюється від його імені уповноваженими на те державними органами – судами та посадовими особами – суддями (колегіально чи в одноособовому порядку) і, яка реалізується ними на всіх етапах здійснення правосуддя згідно зі встановленими юрисдикцією і процедурою судового розгляду.
10. Слово «суддя» (від давньоєврейського «шофєт») за текстом Біблії мало декілька значень, а саме: рятівник, «той, що допомагає», «право керувати», суддя. В останньому значенні під цим поняттям розумілася суспільна посадова особа. У наш час суддя – це посадова особа держави, наділена повноваженнями проводити слухання, приймати ухвали і головувати при вирішенні юридичних питань в суді. У такому розумінні є доцільним застосувати юридичну конструкцію «суддя – носій судової влади».
11. Як наукова категорія слово «статус» трактується як становище, що посідає особа або група. Для всіх суб’єктів правовідносин сутність цього поняття є тотожним і визначає те, що властиво ряду чи роду явищ, а саме – міру свободи, певну можливість поведінки суб’єкта, тобто соціально-типові аспекти поведінки суб’єкта права. У конституційному праві поняття «статус» позначає оформлене нормативним актом становище (звідси, правове становище) органу, організації, об’єднання, посадової особи, громадянина. Як юридичний термін поняття «статус» застосовується і стосовно правового становища суддів.
12. З точки зору юридичного закріплення в офіційних правових актах статусу суддів можна виділити кілька рівнів. Перший рівень, який складає серцевину статусу, є Конституція держави; другий рівень – міжнародно-правові норми, які є складовою частиною правової системи відповідної держави; третій рівень – спеціальне законодавство про правовий статус суддів.
13. У змістовному плані норми, які регулюють статус суддів, включають такі компоненти: правовий, моральний, етичний, психічний, фізіологічний, соціальний та інші складові елементи, при цьому деякі з них не можна втілювати у правову форму. У свою чергу до правового компонента статусу суддів можна віднести: а) конституційну основу його структури, б) законодавчу складову, в) гарантії незалежності суддів, д) відповідальність суддів. До суміжних компонентів статусу суддів належить віднести психофізіологічні та морально-етичні об’єктивні показники посадової особи.
14. Конституційно-правовий статус суддів із погляду їх єдності та відповідної регламентації у законодавстві держав Східної Європи охоплює кілька елементів: перший характеризує порядок формування (призначення або обрання); другий – охоплює конституційні принципи правового статусу суддів; третій – містить характеристику прав й обов’язків (повноважень) суддів; четвертий – підстави (загальні умови) звільнення суддів з посади; п’ятий – складає зміст гарантій реалізації статусу суддів.
15. Вихідним елементом конституційно-правового статусу суддів у державах Східної Європи є такий елемент, як призначення на суддівську посаду. Найчастіше застосовується принцип призначуваності (рідше - виборності) суддів. Щодо принципу призначуваності у розглядуваних державах застосовуються дві основні системи: а) конкурсна (Росія, Україна та ін.); б) система простого професійного відбору (Грузія, Румунія, Словаччина та ін.). відмінність між двома способами формування суддівського корпусу є незначною і пом’якшується правилом врахування думки органів суддівського співтовариства (наприклад, у Польщі – це Всепольська судова рада; у Литві – Рада суддів).
16. Процес формування складу суддівського корпусу у всіх державах включає дві основні стадії. Перша – добір кандидатів на посаду, друга – власне призначення або обрання. Стосовно деяких держав (наприклад, Російської Федерації) необхідно позначити ще одну стадію – вступ на посаду. Ці процедури диференційовані залежно від рівня і виду суду, а також від посади, яку обійматиме майбутній суддя в конкретному судді.
17. Порівняльний аналіз вимог, які ставляться щодо професійного рівня, кваліфікації, освіти, віку, а також моральних якостей і здібностей, засвідчує, що вони повсюдно є досить високими. Моделями для відбору кандидатів на посаду судді можуть слугувати існуючі системи в окремих демократичних державах. Так, в Австрії специфікою відрізняється система отримання спеціальної суддівської освіти (крім університетської) під керівництвом суддів-наставників. У ФРН бажаючі зайняти посаду судді повинні витримати перший державний іспит, після чого проводиться дворічне стажування, що закінчується другим державним іспитом, після якого здобувачі можуть претендувати на суддівські посади.
З погляду на позитивний досвід цих та інших держав в Україні вимагає докорінної перебудови система юридичної освіти в аспекті теоретичної підготовки фахівців у вузах, існуюча практика стажування в судах, інших органах юстиції та управління, а також підвищення вимог до моральних якостей та до стану здоров’я претендентів на посаду судді.
18. Загальною закономірністю регулювання конституційно-правового статусу суддів є закріплення у переважній більшості держав регіону на конституційному рівні таких основоположних принципів правового становища носіїв судової влади, якими є: незмінюваність суддів, незалежність суддів, суддівська несумісність, суддівський імунітет. У цьому плані заслуговують на увагу досвід Польщі щодо виключення соціально-сімейного впливу на суддю, а також законодавців Румунії стосовно кар’єрного просування судді.
19. На основі доктринального аналізу змісту таких правових понять як компетенція, повноваження, права й обов’язки робиться висновок про повну тотожність цих термінів, а використання тієї чи іншої правової категорії у значенні прав та обов’язків пояснюється особливостями термінологічної системи кожної з національних держав регіону.
20. Особливістю регулювання цього елементу статусу суддів слід вважати докладний перелік обов’язків носіїв судової влади. Щодо прав суддів їх дослідження пропонується здійснити на основі таких кваліфікаційних груп: а) права, що забезпечують особливий правовий статус суддів та їх правовий захист; б) права, що сприяють виконанню службових обов’язків; в) права, що допомагають суддям реалізувати належні їм конституційні права та свободи.
21. Із проведеного порівняльного аналізу норм законодавства розглядуваних держав, що регламентують підстави звільнення суддів із посади, можна зробити висновок про їх ідентичність. За останні роки спостерігається тенденція включення до цього переліку таких умов, як норми морально-етичного характеру.
22. У забезпеченні реалізації норм законодавства стосовно конституційно-правового статусу суддів суттєву роль відіграють правові гарантії. З метою їх уніфікації пропонується виділити такі види: а) ті, що забезпечують державний захист суддів та членів їх сімей, або гарантії особистої безпеки; б) ті, що забезпечують матеріально-побутові умови життя, або матеріальні гарантії; в) ті, що забезпечують соціальний захист суддів, або соціальні гарантії.
23. Специфічними особливостями правового статусу суддів, що відрізняють його від правового статусу інших публічних суб’єктів є: (1) право носіїв судової влади на організацію органів суддівського співтовариства в цілях захисту своїх інтересів, удосконалення професійної підготовки та збереження своєї суддівської незалежності; (2) наявність специфічних інститутів правового статусу суддів (суддівський імунітет, інститут дисциплінарної відповідальності, інститут призупинення повноважень, інститут незмінюваності, інститут кваліфікаційної атестації, інститут відставки, інститут державних гарантій безпеки суддів та членів їх сімей, інститут державних гарантій соціального статусу суддів).
24. У світлі позитивного досвіду регулювання цього блоку питань у законодавстві держав Східної Європи, вважаємо за необхідне ввести такі зміни чи доповнення до чинного Закону України «Про судоустрій і статус суддів»:
а) вилучити п. 6 ч. 1 ст. 83 Закону щодо ненадання або несвоєчасного надання для оприлюднення декларації про майновий стан з огляду на те, що міра покарання за це діяння передбачена Податковим кодексом України;
б) опустити ч. 2 ст. 84 Закону, де закріплюється право кожного, кому відомі факти, на звернення зі скаргою (заявою) щодо поведінки судді, яка може мати наслідком дисциплінарну відповідальність судді, оскільки ці моменти регулюються Законом України «Про звернення громадян» (ст.ст. 1, 4, 8, 11, 15, 16 та ін.);
в) у ч. 1 ст. 88 Закону розширити коло дисциплінарних стягнень, передбачивши додатково такі: зауваження, відсторонення від посади, переміщення на інше службове місце, складання суддівських повноважень.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абросимова Е.Б. Органы судейского сообщества / Е.Б. Абросимова // Судебная власть / [Абросимова Е.Б., Абова Т.Е., Морщакова Т.Г. и др.]; Под ред. И.Л. Петрухина. – М.: ООО «ТК Велби», 2003. – 720 с.
2. Абросимова Е.Б. Правовой статус судьи / Е.Б. Абросимова / Судебная власть / [Абросимова Е.Б., Абова Т.Е., Морщакова Т.Г. и др.]; Под ред. И.Л. Петрухина. – М.: ООО «ТК Велби», 2003. – 720 с.
3. Абросимова Е.Б. Суд в системе разделения властей: российская модель (конституционно-теоретические аспекты): [Учебное пособие] / Абросимова Елена Борисовна. – М.: Проспект, 2002. – 112 с.
4. Абросимова Е. Б. Судебная власть в Российской Федерации: система и принципы / Абросимова Елена Борисовна. – М. : Институт права и публичной политики, 2002. – 160 с.
5. Авер'янов В.Б. Відставка державного службовця / В.Б. Авер'янов // Юридична енциклопедія: в 6 т. / [Авер’янов В. Б., Акуленко В. І., Божко О. І. та ін.]; редкол. Ю. С. Шемшученка (голова редкол) [та ін.]. – К.: «Укр. енцикл.», 1998. – Т. 1: А – Г. – 672 с. – (Довідкове видання).
6. Авер'янов В.Б. Компетенція / В.Б. Авер'янов // Юридична енциклопедія: в 6 т. / [Авер’янов В. Б., Акуленко В. І., Бабкін В. Д. та ін.]; редкол. Ю. С. Шемшученка (голова редкол) [та ін.]. – К.: «Укр. енцикл.», 2001. – Т. 3: К – М. – 792 с. – (Довідкове видання).
7. Азаркин Н.М. Всеобщая история юриспруденции: [Курс лекцій] / Николай Михайлович Азаркин. – М.: Юрид. лит., 2003. – 608 с.
8. Александров Н.Г. Законность и правоотношения в советском обществе / Николай Григорьевич Александров. – М.: Госюриздат, 1955. – 520 с.
9. Антонов И.П. Суды в Германии: [учебное пособие] / Игорь Петрович Антонов. – М.: Рос. го¬с. ин-та интел. собст-сти, М., 2003. – 57 с.
10. Апарова Т. В. Суды и судебный процесс Великобритании: Англия, Уэльс, Шотландия / Апарова Тамара Вадимовна. – М. : Ин-т международного права и экономики; изд-во “Триада, Лтд”, 1996. – 157 с.
11. Арбитражный процесуальный кодекс Российской Федерации от 24.07.2002 // Собрание законодательства Российской Федерации. – 1995. - № 19. - ст. 1709.
12. Афанасьева С.И. Конституционно-правовые гарантии принципа независимости судей в Российской Федерации: Дисс… канд. юрид. наук: 12.00.02. / Светлана Ивановна Афанасьева. – М., 2003. – 177 с.
13. Барак А. Судейское усмотрение / Аарон Барак [Пер. с англ.]. – М.: Норма, 1999. – 364 с.
14. Бараненков В.В. Соотношение понятий «правовое положение», «правовой статус» и «правосубъектность» юридического лица / В.В. Бараненков // Юридический мир. – 2006. - № 2. – С. 20-22.
15. Баренбойм П. Первая Конституция мира. Библейские корни независимости суда / Петр Баренбойм: [Учебное пособие]. – М.: Белые альвы, 1997. – 144 с.
16. Баренбойм П.Д. 3000 лет доктрины разделения властей. Суд Сьютера / Петр Давидович Баренбойм. - [2-е изд., доп. и перераб]. - М. : РОССПЭН, 2003. – 286 с.
17. Батанов О.В. Самоврядування / О.В. Батанов // Юридична енциклопедія: в 6 т. / [Авер’янов В. Б., Акуленко В. І., Бабкін В. Д. та ін.]; редкол. Ю. С. Шемшученка (голова редкол) [та ін.]. – К.: Українська енциклопедія, 2003 – Т. 5: П – С. – 736 с. – (Довідкове видання).
18. Бержель Ж.Л. Общая теория права / Жан-Луи Бержель: [Пер. с фр. Г.В. Чуршукова]; [Под общ. ред. В.И. Даниленко]. – М.: NOTA BENE, 2000. – 576 с.
19. Бернхем В. Вступ до права та правової системи США / В. Бернхем: [Пер. з англ]. – К.: Україна, 1999. – 554 с.
20. Біблія або Книги святого письма Старого й Нового Заповіту / [Із мови давньоєврейської та грецької на українську наново перекладено]. – К.: Українське біблійне товариство, 1993. – 959 с.
21. Блок М. Апология истории / Марк Блок: [Пер. с франц.]. – М.: Наука, 1973. – 504 с.
22. Боброва Н.А., Зражевская Ф.Д. Ответственность в системе гарантий конституционных норм / Н.А. Боброва, Ф.Д.Зражевская – Воронеж: Изд-во Воронеж. ун-та, 1985. - 154 c.
23. Богданова Н.А. Система науки конституционного права / Н.А. Богданова – М.: Юристъ, 2001. – 280 с.
24. Бойко В.Ф. 75 років Верховному Суду України: сьогодення на тлі історії / В.Ф. Бойко // Вісник Верховного Суду України. – 1998. - № 1. – С. 2-7.
25. Бойко В.Ф. Нова Конституція і судова влада / В.Ф. Бойко // Право України. – 1997. - № 1. – С. 16-18.
26. Бойков А.Д. Третья власть в России. Очерки о правах судьи, законности и судебной реформе 1990-1996 гг. / А.Д. Бойков – М.: Изд-во НИИСЗ, 1997 – 250 с.
27. Большая юридическая энциклопедия. Самое полное современное издание. Более 2000 юридических терминов и понятий / [Авт. колл.: В.В. Аванесян, С.В. Андреева, Е.В. Белякова и др.]. – М.: Эксмо, 2008. – 688 с.
28. Братусь С.Н. Субъекты гражданского права / Сергей Никитич Братусь. – М.: Госюриздат, 1950. – 367 с.
29. Брынцев В.Д. Единоличный судья в правовом государстве. Его статус и функции: дис… канд. юрид. наук: 12.00.11/ Василий Дмитриевич Брынцев – Харьков, 1995. – 239 с.
30. Брынцев В.Д. Стандарти правової держави: втілення у національну модель організаційного забезпечення судової влади: [монографія] / Василь Дмитрович Бринцев. – Х.: Право, 2010. – 464 с.
31. Брынцев В.Д. Судебная власть (Правосудие): Пути реформирования в Украине / Василий Дмитриевич Брынцев. – Харьков: «Ксилон», 1998. – 225с.
32. Будзилович І. Особливості розвитку державності, прав і функцій церкви у Київській Русі (аналітичний нарис) / І. Будзилович // Право України. – 1999. - № 1. – С. 130.
33. Букиккио Дж. Вклад Венецианской комиссии в конституционную юстицію / Дж. Букиккио // Конституционное правосудие на рубеже веков: Материалы международной конференции, посвященной 10-летию
Конституционного Суда Российской Федерации, (Москва, 1 - 2 ноября 2001 г.) / Конституционный Суд Российской Федерации. -М.: Норма, 2002. - 272 с.
34. Букреев В.И., Римская П.Н. Этика права: от истоков этики и права к мировоззрению / В.И. Букреев, П.Н.Римская: [Учебное пособие]. – М.: Юрайт, 1998 – 326 с.
В. Павловский, О. Степанов // Российская юстиция. – 2004. - № 1. – С. 50-52.
35. Васильев А.М. Правовые категории: методологические аспекты разработки системы категорий теории права / А.М. Васильев. – М.: Юрид. лит., 1976. – 264 с.
36. Васильев В. Л. Юридическая психология: [учебник для вузов] / В.Л. Васильев. – М.: Юрид. лит., 1991. – 608 с.
37. Вель Гиде, Радутная Н.В., Трющ П. и др. Этика судьи: пособие для судей / [Вель Гиде, Н.В. Радутная, П. Трющ]; под ред. Н.В. Радутной. - М.: Российская Академия правосудия, 2002. – 211 с.
38. Вестник Высшей квалификационной коллегии судей Российской Федерации. – 2004. – Вып. 4. – С. 10-11.
39. Викторский С.И. Русский уголовный процесс / Сергей Иванович Викторский. – М.: Право, 1911. – 320 с.
40. Виленский Б.В. Судебная реформа и контрреформа в России / Борис Вениаминович Виленский. – Саратов: Приволжское книжное изд-во, 1969. - 400 с.
41. Вильдхабер Л. Место Европейского Суда по правам человека в европейском конституционном ландшафте / Л. Вильдхабер // Конституционное правосудие на рубеже веков: Материалы международной конференции, посвященной 10-летию Конституционного Суда Российской Федерации, (Москва, 1 - 2 ноября 2001 г.) / Конституционный Суд Российской Федерации. - М.: Норма, 2002. - 272 с.
42. Витрук Н.В. Конституционное правосудие. Судебное конституционное право и процесс: [Учебное пособие для вузов] / Николай Васильевич Витрук – М.: ЮНИТИ, Закон и право, 1998 – 456 с.
43. Вісник Верховного Суду України. – 2001. - № 2. – С. 59.
44. Вісник Верховного Суду України. – 2002. - № 5. – С. 14-15.
45. Вісник Верховного Суду України. – 2002. - № 5. – С. 7-27.
46. Власов И.С. Судьи в зарубежных странах И.С. Власов / Законодательство зарубежных стран: [Обзорная информация] – Вып. 2. – М.: ВНИИ советского государственного строительства и законодательства, 1991. –
47. Воеводин Л.Д. Содержание правового положения личности в науке советского государственного права / Л.Д. Воеводин // Сов. государство и право. – 1965. - № 2. – С. 42-50.
48. Воеводин Л.Д. Юридический статус личности в России: [Учебное пособие] / Леонид Дмитриевич Воеводин. – М.: Издательство МГУ, Издательская группа ИНФРА • М–НОРМА, 1997. – 304 с.
49. Возвращение к истокам права: судебные уставы. О статусе судей // Законность. – 1994. - № 6. – С. 49.
50. ВСВС. – 1992. - № 30. – Ст. 1792.
51. Всемирная история государства и права: энциклопедический словарь / [под ред. В. А. Крутских]. – М.: ИНФРА-М, 2001. – 398 с.
52. Всероссийский съезд судей // Российская юстиция. – 2000. - № 11-12.
53. Второй Всероссийский съезд судей // Советская юстиция. – 1993. - № 16-17.
54. Гегель Г.В.Ф. Философия права / Г.В.Ф. Гегель – М., 2007. – 462 с.
55. Георгіца А. З. Конституційне право зарубіжних країн: [підруч. для студ. вищ. навч. закл.] / Аурел Зиновійович Георгіца. – Тернопіль: СМП «Астон», 2003. – 432 с. – (Навчальне видання).
56. Георгіца А.З., Скомороха В.Є. Принципи конституційного судочинства (процесу) та їх специфіка: деякі питання теорії і практики: [Зб. наук. праць] / А.З. Георгіца, В.Є. Скомороха // Науковий вісник Чернівецького університету. – [Правознавство]. – Чернівці, 2004. – Вип. 227. - С. 28-34.
57. Герцог Хаим. Герои Израиля / Хаим Герцог. – СПб: изд-во С-П. ун-та, 1992. – 268 с.
58. Городовенко В. Про становлення незалежної судової влади / В. Городовенко // Право України. – 2002. - № 9 . – С. 120-123.
59. Городовенко В.В. Проблеми становлення незалежної судової влади в Україні / В.В. Городовенко. - [монографія]. – К. : Фенікс, 2007. – 224 с.
60. Горшенев В.М., Бенедик И.В. Юридическая деонтология: [Учебное пособие] / В.М. Горшенев, И.В. Бенедик. - К.: Изд-во УМК при Минвузе УССР, 1988. – 78 с.
61. Графский В.Г. Всеобщая история права и государства: [Учебник для вузов] / В.Г. Графский – М.: Норма, 2000. – С. 744 с.
62. Грейм А. Комментарий к книгам Ветхого Завета / Аульд Грейм; Пер. с англ. – Т. 6. – М.: БСБ, 1993 – 205 с.
63. Грефрат Б. О месте принципов в системе современного международного права / Б. Грефрат // Правоведение. – 1969. - № 2. – С. 109-115.
64. Грошевий Ю.М., Марочкін І.Є. Органи судової влади в Україні / Ю.М. Грошевий, І.Є. Марочкін – К.: ІнЮре, 1997 – 20 с.
65. Грошевой Ю.М. Проблема формирования судейского убеждения в уголовном судопроизводстве / Грошевой Юрий Михайлович – Харьков: Высшая школа, 1975. – 156 с.
66. Гурбик А.О. Копні суди на українських землях у ХІV-ХVІ ст. / А.О. Гурбик // Український історичний журнал. – 1990. - № 10. – С. 111-114.
67. Гурвич Г.С. Основы советской Конституции - [3-е изд.]. / Г.С. Гурвич –М.: Госиздат, 1923 – Вып. 1. – 261 с.
68. Гуценко К.Ф., Ковалев М.А. Правоохранительные органы: [Учебник для студентов юрид. вузов и ф-тов]. – [Изд. 4-е, перераб., доп.] / К.Ф. Гуценко, М.А. Ковалев - М.: Зерцало, 1998. – 416 с.
69. Давид Р., Жоффре-Спинози К. Основные правовые системы современности / Р. Давид, К. Жоффре-Спинози: [Пер. с франц.]. – М.: Междун. отношения, 1999. – 400 с.
70. Даймонт М. Евреи, Бог и История / Макс Даймонт / [Перевод с английского Р. Нудельмана]. – М.: 1999. – 480 с.
71. Дворкин, Роналд. Серйозний погляд на права / Роналд Дворкин / [Пер. з англ.]. – К.: Основи, 2000. – 519 с.;
72. Декрет про суд № 1 РНК РРФСР від 24 листопада 1917 р. // Собрание Узаконений РСФСР. – 1917. - № 4. – Ст. 50.
73. Декрет про суд № 2 РНК РРФСР від 7 березня 1918 р. // Собрание Узаконений РСФСР. – 1918. - № 26. - ст. 420.
74. Декрет про суд № 3 РНК РРФСР від 20 липня 1918 р. // Собрание Узаконений РСФСР. – 1918. - № 52. - ст. 589.
75. Демченко С. Хто захистить суддів, якщо їх права порушує Кабінет Міністрів України? / С. Демченко // Голос України. - № 28. – 17 лютого 2010.
76. Джаншиев Р. Основы судебной реформы / Григорий Аветович Джаншиев – М.: Тип. М.П. Щепкина, 1891. – 432 с.
77. Дмитров Ю. Суддя – носій судової влади / Ю. Дмитров // Право України. – 1995. - №1. – С. 10-12.
78. Дрыга М. Д. Отчет о ходе исполнения решений ІІ и ІІІ внеочередного съезда судей Украины / М. Д. Дрыга // Вестник Верховного Суда Украины. – 2000. – № 1. – С. 8-9.
79. Ермошин Г. Судейское сообщество России в контексте современных реалий / Г. Ермошин // Сравнительное конституционное обозрение. – 2004. - №4 (49). – С. 134-145.
80. Європейська хартія про статус суддів від 10.07.1998 року // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.judges.org.ua/d12.htm
81. Єгорова В.С. Конституційно-правовий статус суддів судів загальної юрисдикції: дис… к.ю.н.: 12.00.02. / Єгорова Валентина Сергіївна. – К., 2008. – 180 с.
82. Жалинский А., Рёрихт А. Введение в немецкое право / А. Жалинский, А. Рёрихт. – М.: Спарк, 2001. – 767 с.
83. Зайцев Л.М. Независимость суда / Л.М. Зайцев - СПб.: Типо-литогр. Т-ва «Владимир Чичерин», 1912. – 21 с.
84. Закон Азербайджанской Республики «О судах и судьях» от 10 июня 1997 г. // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.zewo.ru/laws/0310-1q.html
85. Закон о статусе судей в Российской Федерации. Комментарий / [Палеев М.С., Пашин С.А., Савицкий В.М.]; [Под ред. Савицкий В.М.]. - М.: БЕК, 1994. - 79 c.
86. Закон СCСР «О судоустройстве Союза СССР, союзных и автономных республик» от 16.08.1938 г. / Ведомости Верховного Совета СССР. – 1938. - № 11.
87. Закон України «Про Вищу раду юстиції» від 15 січня 1998 р. / Відомості Верховної Ради. – 1998. - № 25. - ст. 146.
88. Закон України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» від 23.12.1993 р. / Відомості Верховної Ради (ВВР). – 1994. - № 11. – Ст. 50.
89. Закон України «Про кваліфікаційні комісії, кваліфікаційну атестацію і дисциплінарну відповідальність суддів судів України» від 2 лютого 1994 р. / Відомості Верховної Ради України. – 1994. - № 22. – ст. 140.
90. Закон України «Про Конституційний Суд України» від 16 жовтня 1996 р. / Відомості Верховної Ради. – 1996. - № 49. - ст. 272.
91. Закон України «Про порядок обрання на посаду та звільнення з посади професійного судді Верховною Радою України» від 18 березня 2004 р. / Відомості Верховної Ради України. – 2004. - № 25. - ст. 354.
92. Закон України «Про правовий статус іноземців» від 24 грудня 1993 р. / Відомості Верховної Ради. – 1994. - № 23. - ст. 162.
93. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 / Відомості Верховної Ради України. – 2010. - №№ 41-45. - ст. 529.
94. Закон України «Про судоустрій України» від 7 лютого 2002 р. / Відомості Верховної Ради України. – 2002. - № 27-28. – ст. 180.
95. Закон Республики Молдова «О статусе судей в Республике Молдова» от 20.07.1995 / Monitorul oficial al Republicii Moldova. - 26.10.1995. - № 59-60. - ст. 664
96. Ибрагимов М.М., Куличенко В.В., Съедин Б.Г. Профессиональная этика и эстетическая культура сотрудников органов внутренних дел: [Учебное пособие] / М.М. Ибрагимов, В.В. Куличенко, Б.Г. Съедин – К.: НИ и РИО Киевской высшей школы МВД, 1990. – 304с.
97. Иванов А.А. Справочник по теории государства и права: основные категории и понятия / автор-составитель А.А. Иванов – [2-е изд., стереотип.]. – М.: Экзамен, 2007. – 510 с. [2] с. [Серия «Справочник»]/
98. Иванов В.Н. Профессия-юрист. Справочник для абитуриентов и студентов учебных заведений юридического профиля / В.Н. Иванов – М.: Ось, 1998. – 208 с.
99. Ильин И.А. О монархии и республике / И.А. Ильин // Вопросы философии. – 1991. - № 3. – С. 107-112.
100. История государства и права зарубежных стран: [Учебник для вузов] - [Часть 1] / [О. А. Жидков, И. А. Крашенинникова, В. А. Савельев и др.]; отв. ред. И. А. Крашенинникова и О. А. Жидков. – М.: Издательская группа ИНФРА М - НОРМА, 1997. - 480 с.
101. Інформація про притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності. Офіційний сайт Вищої кваліфікаційної комісії суддів України // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://vkksu.gov.ua/discipline/3/
102. Історія держави і права України: академічний курс: в 2 т. / [Тацій В. Я., Святоцький О. Д., Страхов М. М. та ін.]; за ред. В. Я.Тація, А. Й. Рогожина. – К.: Видавничий Дім «Ін-Юре», 2000. – Т.І. – 580 с.
103. Казанский П.Е. Власть Всероссийского императора: очерки действующего русского права / Петр Евгеньевич Казанский – Одесса: Тип. «Техник», 1913 – 1000 с.
104. Калинников И.В. Судейская этика. Поведение судей в суде и вне суда. Ответственность судей в России / И.В. Калинников // Российский судья. – 2003. - № 11. – С. 14-16.
105. Каприканян А.А. Конституционные принципы судебной власти в Российской Федерации: Дисс… к.ю.н.: 12.00.02. / Анжелика Антоновна Каприканян – Санкт-Петербург, 2006. – 180 с.
106. Кармазін Ю.М. Атестаційно-дисциплінарна практика в судах України / Ю.М. Кармазін // Вісник Верховного Суду України. – 1999. - № 5. – С. 45-49.
107. Кармазін Ю.М. Добір кадрів на посади суддів – одне з головних завдань кваліфікаційних комісій / Ю.М. Кармазін // Вісник Верховного Суду України. – 2001. - № 2. – С. 60-65.
108. Клеандров М.И. Дисциплинарная ответственность судей в государствах-учасниках СНГ / М.И. Клеандров // Законодательство и экономика. – 2001. - № 10. – С. 67-77.
109. Клеандров М.И. Статус судьи / Михаил Иванович Клеандров. - Новосибирск: Наука. Сибирская изд. фирма РАН. - 2000. – 444 с.
110. Клеандров М.И. Статус судьи: правовой и смежные компоненты: [монографія] / Михаил Иванович Клеандров. – М.: Норма, 2008. – 258 с.
111. Кобликов А. Судебная реформа и новые проблемы правосудия / А. Кобликов // Советская юстиция. – 1990. - № 6. – С. 45-47.
112. Кобликов А.С. Юридическая этика. [Учебник для вузов] / А.С. Кобликов - М.: Издательская группа НОРМА — ИНФРА•М, 1999. - 168 с.
113. Кодекс професійної етики судді. Затверджено V з’їздом суддів України 24 жовтня 2002 року // Вісник Верховного Суду України. – 2002. - № 5 (33).
114. Кодекс Республики Беларусь о судоустройстве и статусе судей / по состоянию на февраль 2010 года: [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://pravo.levonevsky.org/kodeksby/kos/201002/index.htm
115. Кожевников М.В. История советского суда / М.В. Кожевников. – М.: Госюриздат, 1957. – 383 с.
116. Кокошкин Ф.Ф. Лекции по общему государственному праву / Федор Федорович Кокошкин. - 2-е изд. - М.: Изд. братьев Башмаковых, 1912. – 306 с.
117. Колоколов Н.А. Дисциплинарная ответственность судей: первые результаты научного осмысления // Российский судья. – 2005. - № 5. – С. 46-48.
118. Колоколов Н.А., Павликов С.Г. Теория судебных систем: особенности конституционного регулирования, судебного строительства и судебной деятельности в федеративном государстве / Н.А. Колоколов, С.Г. Павликов. – М.: Юрлитинформ, 2007. – 312 с.
119. Комментарий законодательства о судебной власти в Российской Федерации / Отв. ред. Кашепов В.П. - М.: Юрид. лит., 2000. – 311 с.
120. Кони А.Ф. Нравственные начала в уголовном процессе / Анатолий Фёдорович Кони // Избранные произв. – М.: Госюриздат, 1956. – 25 с.
121. Кони А.Ф. Отцы и дети судебной реформы (к пятидесятилетию Судебных Уставов) / Анатолий Фёдорович Кони. – М: Типография тов-ва И.Д. Сытина. – 1914. – 186 с.;
122. Конституции государств Восточной Европы. Учебное и справочное пособие / [Дымов Д.Е., Ковачев Д.А., Новикова С.С., Пилипенко А.Н., и др. ]; Отв. ред.: Ковачев Д.А. - М.: Норма, Инфра-М, 1996. - 160 c.
123. Конституции государств Европейского Союза / [Под общ. ред. Л. А. Окунькова]. — М.: Издательская группа НОРМА-ИНФРА, 1999. - 816 с.
124. Конституционное право государств Европы: Учеб. пособие для студентов юрид. вузов и фак. / [Отв. ред. Д.А. Ковачев]. – М.: Волтерс Клувер, 2005. – 320 с.
125. Конституционное право. Словарь / [Отв. ред. В.В. Маклаков]. – М.: Юристь, 2001. – 559 с.
126. Конституционное право. Энциклопедический словарь / [Авакьян С. А., Гуценко К. Ф., Ковлер А. И., Марченко М. Н.]; отв. ред. и рук. автор. колл. С. А. Авакьян. – М.: НОРМА (Издательская группа НОРМА-ИНФРА-М), 2000. – 688 с.
127. Конституционный закон Республіки Казахстан «О судебной системе и статусе судей Республики Казахстан» от 25. 12. 2000 г. // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.pavlodar.com/zakon/?dok=00450
128. Конституция Республики Болгария от 12 июля 1991 года // В 3 т. / [под общ. ред. и со вступительной статей Л. А. Окунькова]. – М.: НОРМА, 2001. – Т.1. – С. 394-422.
129. Конституция (Основной Закон) Союза Советских Социалистических Республик от 1936 г. // Сборник законов Союза Советских Социалистических Республик. - 1938-1961. – М.: Известия, 1961.
130. Конституция Азербайджанской Республики от 12 ноября 1995 года // Конституции государств Европы: В 3 т. / [под общ. ред. и со вступительной статей Л. А. Окунькова]. – М.: НОРМА, 2001. – Т.1. – С. 131-170.
131. Конституция Грузии от 24 августа 1995 года // В 3 т. / [под общ. ред. и со вступительной статей Л. А. Окунькова]. – М.: НОРМА, 2001. – Т.1. – С. 723-750.
132. Конституция Республики Албания от 21.10.1998 г. // Конституции государств Европы: в 3 т. / [под ред. Л. А. Окунькова]. – М.: НОРМА, 2001. – Т.1. – С. 181–218.
133. Конституция Республики Армения от 5 июня 1995 года // Конституции государств Европы: В 3 т. / [под общ. ред. и со вступительной статей Л. А. Окунькова]. – М.: НОРМА, 2001. – Т.1. – С. 262-282.
134. Конституция Республики Беларусь от 24 ноября 1996 года // В 3 т. / [под общ. ред. и со вступительной статей Л. А. Окунькова]. – М.: НОРМА, 2001. – Т.1. – С. 298-330.
135. Конституция Республики Казахстан // Конституции государств Европы: В 3 т. / [под общ. ред. и со вступительной статей Л. А. Окунькова]. – М.: НОРМА, 2001. – Т.1. – С. 166-196.
136. Конституция Республики Словения от 23 декабря 1993 года // Конституции государств Европы: В 3 т. / [под общ. ред. и со вступительной статей Л. А. Окунькова]. – М.: НОРМА, 2001. – Т. 3. – С. 170-208.
137. Конституція Російськой Федерації від 12 грудня 1993 р. // Конституції нових держав Європи та Азії / [Упоряд. С. Головатий]. – К.: Укр. Правн. Фундація. Вид-во "Право", 1996. – С. 406-443.
138. Конституция Румынии от 21 ноября 1991 г. // Конституции государств Европы: в 3 т. / [под ред. Л. А. Окунькова]. – М.: НОРМА, 2001.– Т.3. – С. 63–92.
139. Конституция Соединенных Штатов Америки от 17 сентября 1787