КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВИЙ СТАТУС ВИЩИХ ВИБОРЧИХ ОРГАНІВ В УКРАЇНІ ТА ЗАРУБІЖНИХ КРАЇНАХ: ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ

Короткий опис

МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

На правах рукопису

ЛАЗАРЕВ АНАТОЛІЙ АНАТОЛІЙОВИЧ

УДК 342.846

КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВИЙ СТАТУС ВИЩИХ
ВИБОРЧИХ ОРГАНІВ В УКРАЇНІ ТА ЗАРУБІЖНИХ КРАЇНАХ: ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ

12.00.02 – конституційне право; муніципальне право

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата
юридичних наук

Науковий керівник
Колодій Анатолій Миколайович,
доктор юридичних наук, професор

Київ – 2011

ЗМІСТ

ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1 ҐЕНЕЗА ТА НОРМАТИВНО-ПРАВОВА РЕГЛАМЕНТАЦІЯ ПРАВОВОГО СТАТУСУ ВИЩИХ ВИБОРЧИХ ОРГАНІВ 14
1.1. Історія виникнення та розвитку вищих виборчих органів 14
1.2. Нормативно-правове закріплення правого статусу вищих виборчих органів 31
Висновки до розділу 1 38
РОЗДІЛ 2 ПОНЯТТЯ І СТРУКТУРНІ ЕЛЕМЕНТИ КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВОГО СТАТУСУ ВИЩИХ ВИБОРЧИХ ОРГАНІВ В УКРАЇНІ ТА ЗАРУБІЖНИХ КРАЇНАХ 43
2.1. Поняття і принципи конституційно-правового статусу Центральної виборчої комісії в Україні та вищих виборчих органів зарубіжних країн 43
2.2. Порядок формування складу, структура і припинення повноважень Центральної виборчої комісії в Україні та вищих виборчих органів зарубіжних країн 60
2.3. Функції, повноваження та акти Центральної виборчої комісії в Україні і вищих виборчих органів зарубіжних країн 82
2.4. Гарантії діяльності і відповідальність членів Центральної виборчої комісії в України та вищих виборчих органів зарубіжних країн 111
Висновки до розділу 2 129
РОЗДІЛ 3 ДІЯЛЬНІСТЬ ВИЩИХ ВИБОРЧИХ ОРГАНІВ В УКРАЇНІ ТА ЗАРУБІЖНИХ КРАЇНАХ 134
3.1. Форми та методи діяльності Центральної виборчої комісії в Україні та аналогічних органів зарубіжних країн 134
3.2. Організація взаємодії і шляхи удосконалення статусу та діяльності Центральної виборчої комісії в Україні на підставі досвіду аналогічних органів зарубіжних країн 157
Висновки до розділу 3 174
ВИСНОВКИ 176
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 192
ДОДАТКИ 216

ВСТУП

Актуальність теми визначається, насамперед, значущістю інституту виборів і референдумів як конституційно встановлених форм вищого безпосереднього виразу влади народу. Загальновідомо, що організація та проведення виборів і референдумів покладена чинним законодавством на спеціальні організації - виборчі органи, які згідно із законом незалежні, в межах своєї компетенції, від органів державної влади та органів місцевого самоврядування. В різних країнах світу у системі виборчих органів займають домінуюче місце і відіграють провідну роль вищі (центральні) виборчі органи, які мають різні назви та різний конституційно-правовий статус, але саме вони у найбільшій мірі відповідальні за проведення виборів та референдумів, а тому дослідженню саме їх конституційно-правового статусу присвячене дане дисертаційне дослідження. Таким органом в Україні є Центральна виборча комісія і саме на її конституційно-правовий статус, порівняно із статусами аналогічних органів зарубіжних країн, буде сфокусовано головну увагу здобувача.
Інтенсивний розвиток виборчого законодавства значно випереджає процес теоретичного осмислення правових проблем статусу виборчих комісій. Саме тому в епіцентрі даного дослідження знаходяться питання, що стосуються визначення конституційно-правового статусу Центральної виборчої комісії та вищих виборчих органів інших країн шляхом дослідження історії виникнення та розвитку вищих (центральних) виборчих органів, регламентації їх правового статусу, принципів, процесу формування, складу, структури, повноважень, актів, гарантій та відповідальності.
Теоретична актуальність дисертаційного дослідження пояснюється тим, що хоч проблеми виборчого права активно цікавили учених-правознавців, починаючи з другої половини XIX століття, і найбільш відомими, за цією темою, є праці таких авторів як, В. Водовозов, Н. Дружинін, В. Гессен, О. Ковальчук, Н. Коркунов, В. Копєйчиков, Р. Князевич, В. Кравченко, О. Лавринович, Н. Лазаревський, Г. Мурашин, В. Погорілко, Ю. Тодика, О. Тодика, О. Фрицький, Б. Чичерін, В. Шаповал, Г. Шершеневіч та ін., усе ж вона, через свою масштабність, не вичерпала себе. Актуальними в цьому відношенні є дослідження вчених-конституціоналістів А. Георгіци, В. Кампо, С. Ківалова, Л. Козодоя, М. Козюбри, Ю. Ключковського, М. Мельника, М. Рябця, В. Співака, М. Ставнійчук, Т. Стешенко, Л. Татарнікової та ін. Проте, незважаючи на значну увагу до питань вдосконалення виборчого законодавства щодо створення та діяльності виборчих комісій, багатогранність даної проблеми вимагає продовження наукових досліджень і одна з причин цього полягає в тому, що законодавство про вибори стрімко реформується, зазнає постійних змін та доповнень і є, як уже зазначалося, надзвичайно динамічним.
Підтвердженням актуальності обраної проблеми є і те, що осмислення конституційно-правового статусу вищих виборчих органів України і за кордоном ще не було об’єктом самостійного, комплексного, науково-теоретичного, правового дослідження. Саме цим і пояснюється вибір теми дисертаційного дослідження, актуальність його об’єкта та предмета, теоретична та практична значущість.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження відповідає вимогам ст. 7 Закону України «Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки» від 11 липня 2001 р. Вона обрана згідно з «Пріоритетними напрямками наукового забезпечення діяльності органів внутрішніх справ України на період 2010-2014 років» (Наказ МВС України від 29 липня 2010 р. № 347); обговорена і схвалена на засіданні вченої ради Національної академії внутрішніх справ (протокол № 10 від 14 грудня 2010 року) та включена до науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт Національної академії внутрішніх справ. Тема дисертації включена до переліку тем дисертаційних досліджень з проблем держави і права в розділ «Конституційне право; муніципальне право», розглянутих та схвалених Академією правових наук у 2010 р. (реєстраційний № 225, 2010 р., с. 44).
Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є комплексний аналіз конституційно-правового статусу вищих виборчих органів в Україні та в зарубіжних країнах, розкриття їх місця i ролі у системі органів публічної влади, характеристика основних принципів діяльності, складу та структури, функцій, повноважень, гарантій та відповідальності, форм і методів діяльності та відпрацювання на основі цього пропозицій стосовно удосконалення конституційно-правового статусу Центральної виборчої комісії в Україні.
Для досягнення поставленої мети визначено такі основні задачі:
- розглянути історико-правовий процес виникнення та розвитку вищих (центральних) виборчих органів в Україні та зарубіжних країнах, на підставі чого визначити найбільш важливі його закономірності;
- проаналізувати нормативно-правове закріплення правового статусу вищих (центральних) виборчих органів в Україні та за кордоном;
- виходячи з положень, сформульованих у науковій літературі, сформулювати власне визначення поняття конституційно-правового статусу Центральної виборчої комісії та охарактеризувати систему принципів діяльності даного органу як в Україні, так і за кордоном;
- розглянути порядок формування складу, структуру та порядок припинення повноважень Центральної виборчої комісії в Україні, запропонувати найбільш оптимальні шляхи їх реформування на основі зарубіжного досвіду діяльності подібних органів;
- охарактеризувати функції, згрупувати повноваження та з’ясувати сутність актів Центральної виборчої комісії в Україні та вищих виборчих органів зарубіжних країн, як найбільш важливих елементів їх конституційно-правового статусу;
- визначити гарантії конституційно-правового статусу та відповідальність членів Центральної виборчої комісії в Україні та вищих виборчих органів зарубіжних країн, на підставі чого сформулювати висновок про їх істотне посилення;
- дослідити форми та методи діяльності Центральної виборчої комісії в Україні та вищих виборчих органів зарубіжних країн, оскільки саме діяльність у найбільшій мірі характеризує їх конституційно-правовий статус;
- охарактеризувати основні проблеми внутрішньо системної та зовнішньосистемної взаємодії Центральної виборчої комісії в Україні та вищих виборчих органів зарубіжних країн з іншими виборчими комісіями, органами державної влади, місцевого самоврядування, об’єднаннями громадян;
- визначити і сформулювати шляхи удосконалення статусу та діяльності Центральної виборчої комісії в Україні.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, які виникають в процесі здійснення народом країни різних форм безпосередньої демократії.
Предметом дослідження є порівняльна характеристика конституційно-правового статусу Центральної виборчої комісії в Україні та вищих виборчих органів зарубіжних країн.
Методи дослідження. У дисертації реалізовано багатоманітну систему способів, прийомів, засобів і методів наукового дослідження з метою найбільш повного вирішення поставлених завдань. Основним методом дисертаційного дослідження став загальнонауковий діалектичний метод пізнання, за допомогою якого проаналізовано в усіх розділах сутність конституційно-правового статусу Центральної виборчої комісії та особливості його елементів.
Порівняльно-правовий метод був використаний у підрозділі 1.2 для порівняльного аналізу конституційно-правових актів різних держав щодо статусу вищих (центральних) виборчих органів, за його допомогою також встановлені загальні закономірності даного статусу та визначено відповідний позитивний досвід зарубіжних країн. Історичний метод, використаний у підрозділі 1.1 дисертації, сприяв дослідженню історичних обставин, які зумовили виникнення, розвиток та характер сучасного конституційно-правового статусу Центральної виборчої комісії в Україні. Формально-логічні методи (аналіз, синтез, індукція, дедукція, аналогія та інші) використано у підрозділах 1.1 та 1.2, за їх допомогою були досліджені нормативні акти, концепції, точки зору авторів з окремих питань, що входять до предмета нашого дослідження. Також він був використаний у підрозділі 2.1 дослідження, за його допомогою досліджувались сутність конституційно-правового статусу Центральної виборчої комісії України, його основні елементи, здійснювалася зовнішня наукова обробка емпіричного матеріалу. За допомогою даного методу стало можливим розглядати правовідносини, пов’язані з конституційно-правовим статусом Центральної виборчої комісії у їх діалектичному взаємозв’язку та взаємодії. Найбільш повно використовувались такі прийоми формально-логічного методу, як опис та аналіз правовідносин з приводу формування та реалізації принципів конституційно-правового статусу Центральної виборчої комісії, їх відповідного правового регулювання. У підрозділі 2.1 застосовано, головним чином, структурно-функціональний метод, використання якого дало змогу детально розглянути основні елементи конституційно-правового статусу Центральної виборчої комісії в Україні; цей метод був використаний і в підрозділі 2.2 при дослідженні складу та структури Центральної виборчої комісії в Україні. Системний метод дослідження використано у підрозділі 2.3 при аналізі функцій Центральної виборчої комісії в Україні як елементу її конституційно-правового статусу. Вони розглянуті як цілісна взаємопов’язана система, що базується на комплексному застосуванні всіх інших методологічних підходів, які у своїй єдності відображають різноаспектне бачення функцій Центральної виборчої комісії в Україні, які є системним явищем. За допомогою методу тлумачення правових норм, який застосовано в усіх підрозділах роботи, з’ясовано зміст норм чинного законодавства України щодо конституційно-правового статусу Центральної виборчої комісії. Комплексний підхід у використанні зазначених методів дослідження дозволив всебічно дослідити конституційно-правовий статус Центральної виборчої комісії в Україні.
Наукова новизна одержаних результатів полягає, насамперед, у тому, що в сучасних соціально-політичних умовах розвитку України, який характеризується недостатньо ефективними черговими та позачерговими виборчими кампаніями, кардинальним реформуванням у 2004 – 2006 роках виборчої системи та виборчого законодавства, постійними його поточними змінами та доповненнями, які відбуваються безпосередньо напередодні виборів, у вітчизняній науці конституційного права на теоретичному рівні проаналізовано конституційно-правовий статус Центральної виборчої комісії в Україні, а саме: її поняття, ознаки, порядок формування, склад, структуру, припинення повноважень, функції, компетенцію, акти, гарантії, відповідальність, діяльність, характер взаємовідносин з іншими органами публічної влади та інституціями громадянського суспільства. І на основі проведеного дослідження сформульовано ряд нових теоретичних положень, узагальнень, висновків, практичних пропозицій та рекомендацій, які характеризуються науковою новизною, зокрема:
вперше одержано:
- висновок про те, що не існує єдиного підходу до визначення переліку суб’єктів, які здійснюють підготовку та проведення загальнодержавних і місцевих виборів, врегулювання методів їхньої взаємодії між собою, визначення обсягу функцій і повноважень, що покладаються на вищий орган адміністрування виборчого процесу та інші органи, наділені повноваженнями щодо організації виборів. У кожній країні вищі виборчі органи відрізняються порядком формування, своїм складом, функціями і компетенцією, що вкрай ускладнює виявлення їхніх загальних рис і характеристик. Зокрема: а) в одних країнах існують спеціалізовані судові органи, що займаються виключно виборчими справами (у Бразилії - Вищий Виборчий Суд); б) в інших - самостійні колегіальні виборчі органи (у Польщі - Національна виборча комісія, в Австралії - Австралійська виборча комісія, в Канаді - Федеральна судова адміністрація, у Нікарагуа - Верховна виборча рада); в) в деяких країнах практикується формування виборчих органів на паритетних засадах органами законодавчої і виконавчої влади, а також судовими органами( зокрема, в Республіці Корея); г) інколи відбувається покладання виборчо-організаційних функцій на органи, що безпосередньо не пов’язані з виборами (у Швеції - Головне податкове управління і його підрозділи на місцях); д) своєрідне поєднання самостійного колегіального виборчого органу і покладання виборчо-організаційних функцій на органи, безпосередньо не пов’язані з виборами, можна спостерігати в ФРН, де є самостійний виборчий орган (Федеральна виборча комісія) і спеціальна уповноважена посадова особа (Федеральний керівник виборів) на федеральному рівні; є) у Франції єдиної централізованої системи виборчих органів, що постійно діють, немає. Підготовку і проведення виборів в межах своїх повноважень там забезпечують Міністерство внутрішніх справ, Вища рада телерадіомовлення, а також Національна рахункова комісія;
- висновки, що зміни законодавства України про вибори, зокрема, щодо конституційно-правового статусу Центральної виборчої комісії, продемонстрували, що Центральна виборча система в Україні постійно вдосконалює свій статус та діяльність, відображаючи не тільки специфіку сучасних реалій політичного і економічного життя держави, але і традиції, культуру українського народу, а також багатий світовий досвід;
- визначення Центральної виборчої комісії як колегіального, самостійного, постійнодіючого державного органу, що володіє власною компетенцією, яка встановлена законами України по здійсненню контролю за дотриманням конституційних прав і свобод громадян обирати та бути обраними до органів державної влади і місцевого самоврядування, а також з організації та проведення виборів до представницьких органів державної влади і місцевого самоврядування та референдумів, що несе відповідальність за законність своїх дій і рішень згідно з чинним законодавством;
- висновок про те, що Центральна виборча комісія як орган державної влади має такі ознаки: а) це самостійний повноважний державний орган, що в межах своєї компетенції незалежний від органів державної влади і місцевого самоврядування; б) володіє власною компетенцією, встановленою законами України; в) здійснює свої повноваження на постійній основі; г) колегіальний орган публічної влади; д) фінансується за рахунок коштів державного бюджету України; е) наділена повноваженнями по здійсненню контролю за дотриманням конституційних прав громадян обирати і бути обраними в органи державної влади і місцевого самоврядування, а також по організації і проведенню виборів до представницьких органів державної влади і місцевого самоврядування та референдумів; є) несе відповідальність за законність своїх дій і рішень згідно з чинним законодавством;
- обґрунтовано авторський висновок, що елементами конституційно-правового статусу Центральної виборчої комісії є: правосуб’єктність, що опосередковується, насамперед, її поняттям, ознаками, функціями, порядком формування та припинення повноважень; принципи статусу; повноваження як провідний елемент статусу; гарантії, які забезпечують її існування і функціонування; відповідальність членів та діяльність, як системоутворюючий елемент статусу Центральної виборчої комісії України;
- класифікацію повноважень Центральної виборчої комісії в Україні, зокрема: а) за функціональною спрямованістю - на установчі, нормотворчі, контрольні, організаційно-розпорядчі, посвідчувальні (правоустановчі), фінансові, правоохоронні й інформаційні; б) в залежності від виду кореспондуючих суб’єктів правовідносин – на повноваження по відношенню до виборців, кандидатів у депутати, партій і виборчих блоків; повноваження стосовно інших виборчих комісій; повноваження у відносинах з іншими органами публічної влади, підприємствами, установами, організаціями, а також їх посадовими особами;
- дефініцію форм діяльності Центральної виборчої комісії як зовнішню сторону її функціонування, тобто сукупність її однорідних дій, які здійснюються у певних організаційних, правових чи організаційно-правових напрямках, визначених законодавством;
- авторську класифікацію форм діяльності Центральної виборчої комісії в Україні, залежно від характеру наслідків, що ними породжуються, на: правові (нормотворчі, правореалізаційні, управлінські, правоохоронні, контрольні), не правові (регламентуючі, організаційні, матеріально-технічні, виховні та ідеологічні) і організаційно-правові (проведення засідань, координаційних нарад, науково-практичних конференцій; заслуховування звітів підконтрольних і підзвітних органів і посадових осіб; особистий прийом громадян, посадових осіб органів державної влади й об’єднань громадян; розгляд звернень громадян; офіційні і робочі зустрічі з посадовими особами і фахівцями; проведення прес-конференцій, здійснення інших форм зв’язків з громадськістю тощо);
удосконалено:
- пропозиції щодо порядку формування Центральної виборчої комісії та створення механізмів, які б унеможливлювали неправомірний вплив Центральної виборчої комісії на результати волевиявлення виборців. Змінити існуючий порядок формування Центральної виборчої комісії можливо лише за умови внесення змін до Конституції України. При цьому відповідні конституційні зміни мають врегульовувати не політичні аспекти відповідних призначень (обов’язкове попереднє погодження кандидатур на посади членів Центральної виборчої комісії між Президентом та депутатськими фракціями і групами тощо), а розширення участі у формуванні Центральної виборчої комісії інших гілок влади;
- пропозиції щодо створення законодавчих механізмів, які б унеможливлювали неправомірний вплив цього органу на результати волевиявлення виборців шляхом удосконалення порядку голосування, забезпечення прозорості підрахунку голосів, оптимізацію існуючого порядку оскарження рішень, дій та бездіяльності органів управління виборчим процесом. Безперечним позитивом такого підходу є те, що його втілення на законодавчому рівні не потребує внесення змін до Конституції України;
- положення щодо взаємодії Центральної виборчої комісії з іншими органами публічної влади як заснованої на законах та підзаконних актах, узгодженої за метою, місцем та часом діяльності Центральної виборчої комісії та інших органів публічної влади щодо проведення єдиної політики в сфері якісного формування і ефективної реалізації виборчого законодавства. Виділено п’ять основних сфер, в яких Центральна виборча комісія взаємодіє з відповідними органами і організаціями: правотворча, матеріально-фінансова, інформаційна, організаційно-технічна, а також сфера забезпечення законності і правопорядку;
дістали подальшого розвитку:
- пропозиції щодо вдосконалення складу Центральної виборчої комісії, насамперед, шляхом збільшення кількості юристів у її складі з одночасним виключенням представників політичних партій;
- узагальнення, що види юридичної відповідальності членів Центральної виборчої комісії за своєї приналежністю, що визначається характером, змістом і ступенем суспільної небезпеки порушення норм права або неналежного здійснення повноважень, можуть бути об’єднані в дві групи - публічно-правову і приватно-правову відповідальність. Публічно-правова відповідальність включає конституційну, адміністративну і кримінальну; приватно-правова — матеріальну і дисциплінарну відповідальність.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані у дисертаційному дослідженні теоретичні узагальнення, висновки та практичні пропозиції і рекомендації використані:
- в практичній діяльності Конституційного Суду України (акт про впровадження результатів дисертаційного дослідження в практику діяльності Конституційного Суду України від 19 жовтня 2011 р.);
- в навчальному процесі Національної академії внутрішніх справ (акт про впровадження наукових розробок дисертаційного дослідження в навчальний процес Національної академії внутрішніх справ від 9 грудня 2010 р.);
можуть бути використані:
- у законотворчій діяльності – для розробки та прийняття законодавчих актів, для внесення змін і доповнень до чинного законодавства щодо регулювання конституційно-правового статусу Центральної виборчої комісії в Україні, окремих видів виборів, а також для перспективної розробки, прийняття та впровадження Виборчого кодексу України;
- у науково-дослідній діяльності – в процесі подальшого комплексного дослідження науково-практичних проблем статусу, організації та функціонування Центральної виборчої комісії в Україні, інших виборчих комісій;
- у навчальному процесі – при викладанні навчальних дисциплін та курсів «Конституційне право України», «Державне будівництво та місцеве самоврядування в Україні», « Державне право зарубіжних країн», «Основи демократії»; при підготовці підручників, навчальних посібників, курсів лекцій, навчальних програм, методичних розробок із зазначених дисциплін та курсів.
Апробація результатів дисертації. Теоретичні і практичні узагальнення, класифікації, висновки, пропозиції та рекомендації, що містяться в дисертації, розглядалися на засіданнях кафедри конституційного та міжнародного права Національної академії внутрішніх справ. Основні результати дослідження доповідались і дістали схвалення на науково-практичній конференції «Актуальні проблеми забезпечення конституційних прав і свобод людини та громадянина в Україні», м. Київ, 15-16 квітня 2011 року (тези опубліковано).
Публікації. Основні теоретичні положення та висновки дисертаційного дослідження знайшли відображення у чотирьох статтях у наукових фахових виданнях, згідно з вимогами МОНмолодьспорт України, а також у тезах наукової конференції.

Список літератури

ВИСНОВКИ

Дослідивши конституційно-правовий статус Центральної виборчої комісії України, можна сформулювати наступні підсумкові положення, висновки, рекомендації та пропозиції:
1. Результати проведеного дослідження свідчать про те, що створене в період діяльності Тимчасового уряду на початку ХХ століття виборче законодавство стало серйозним кроком вперед у розвитку української виборчої системи, розширенні виборчих прав громадян, посиленні ролі спеціальних виборчих органів – виборчих комісій. При Тимчасовому уряді було створено Всеросійську у справах про вибори в Установчі Збори комісію, яка покликана була здійснювати загальне керівництво і спостереження за всім виборчим процесом у державі.
Вітчизняна і зарубіжна історія становлення вищих виборчих органів свідчить, що всі вони спочатку функціонували в межах виконавчих органів влади, поступово відокремлюючись у самостійну систему. Це дозволяє зробити висновок, що розвиток вищих виборчих комісій пройшли досить тривалий і важкий шлях еволюції. У кожній країні вищі виборчі органи відрізняються порядком формування, своїм складом, функціями і компетенцією, що вкрай ускладнює виявлення їхніх загальних рис і характеристик.
Отже, у сучасному світі сформувалося декілька типів виборчих органів, серед яких найбільш поширені виборчі комісії (ради) і виборчі трибунали. При цьому виборчі трибунали поєднують функції виборчих комісій (підрахунок голосів, оголошення результатів виборів) з деякими судовими й адміністративними функціями: можуть відправляти посадових осіб у відставку за порушення в ході виборів, а верховний виборчий трибунал має право тлумачити закони про вибори, його висновок є необхідним для парламенту при прийнятті виборчого законодавства. Ці питання можуть бути вирішені тільки з урахуванням загальнотеоретичних положень про ознаки і види органів публічної влади. Хоча теорія органів публічної влади належним чином ще не розроблена, проте вже очевидний певний рівень пізнань у даній сфері, який, на наш погляд, дає можливість зробити цілком обгрунтований висновок про те, що виборчі комісії всіх рівнів за своєю юридичною природою є органами як державної влади, так і місцевого самоврядування.
У кожній країні вищі виборчі органи відрізняються порядком формування, своїм складом, функціями і компетенцією, що вкрай ускладнює виявлення їхніх загальних рис і характеристик. Зокрема: а) в одних країнах існують спеціалізовані судові органи, що займаються виключно виборчими справами (у Бразилії – Вищий Виборчий Суд); б) в інших – самостійні колегіальні виборчі органи (у Польщі – Національна виборча комісія, в Австралії – Австралійська виборча комісія, в Канаді – Федеральна судова адміністрація, у Нікарагуа – Верховна виборча рада); в) в деяких країнах практикується формування виборчих органів на паритетних засадах органами законодавчої і виконавчої влади, а також судовими органами (зокрема, в Республіці Корея); г) інколи відбувається покладання виборчо-організаційних функцій на органи, що безпосередньо не пов’язані з виборами (у Швеції – Головне податкове управління і його підрозділи на місцях); д) своєрідне поєднання самостійного колегіального виборчого органу і покладання виборчо-організаційних функцій на органи, безпосередньо не пов’язані з виборами, можна спостерігати в ФРН, де є самостійний виборчий орган (Федеральна виборча комісія) і спеціальна уповноважена посадова особа (Федеральний керівник виборів) на федеральному рівні; є) у Франції єдиної централізованої системи виборчих органів, що постійно діють, немає. Підготовку і проведення виборів в межах своїх повноважень там забезпечують Міністерство внутрішніх справ, Вища рада телерадіомовлення, а також Національна рахункова комісія.
Перші вибори суверенної держави України, проведені в 1990 та 1994 роках, показали, наскільки необхідне врегулювання виборчого процесу, а також контроль за ним. Відповідно до вимог Конституції України, в листопаді 1997 року утворено нову державну інституцію – Центральну виборчу комісію.
Проведення періодизації процесу становлення і розвитку Центральної виборчої комісії України на основі його поділу на різні етапи – періоди дії різних історичних правових актів щодо Центральної виборчої комісії – дозволяє виділити три основні етапи інституціоналізації Центральної виборчої комісії: перший етап (1989–1993 рр.) – пов’язаний з прийняттям 27 жовтня 1989 р. Закону УРСР «Про вибори народних депутатів Української РСР», який заклав підвалини для функціонування цього органу протягом наступних років української незалежності; другий етап (1993–1996рр.) – з прийняттям 18 листопада 1993 році Закону України «Про вибори народних депутатів України» статус Центральної виборчої комісії зазнав суттєвих змін. Перш за все, було змінено порядок формування Комісії – її склад затверджувався парламентом за поданням Голови Верховної Ради України; третій етап (1996–2010рр.) – пов’язаний з прийняттям у 1996 році Конституції України, яка закріпила за Центральною виборчою комісією особливе місце в системі органів державної влади.
2. Правова основа діяльності Центральної виборчої комісії стає дедалі об’ємнішою і деталізованішою. Предметом регулювання вже є діяльність виборчих комісій не тільки під час голосування, але й на інших стадіях виборчого процесу, зокрема: їх роль в агітаційній кампанії, боротьба з корупцією на вибо¬рах, відносини виборчих комісій із засобами масової інформації та іншими орга¬нами публічної влади. Однак правовим актам, що регламентують діяльність цього органу, досі не вистачає системності і єдності підходів до вирішення деяких питань виборчого процесу. Тому доцільно розробити єдиний Виборчий кодекс України, в якому детально і комплексно врегулювати суттєві аспекти підготовки, проведення і визначення результатів усіх видів виборів, правовий статус усіх виборчих комісій. Вже нині визрівають позитивні тенденції, що можуть слугувати підставою для розвитку кодифікаційних робіт з метою створення Виборчого кодексу України: по-перше, Україна є унітарною державою, що створює відповідні умови для можливої уніфікації виборчих процедур для усіх видів виборів; по-друге, сам розвиток системи виборчого законодавства об’єктивно зумовив необхідність існування певної моделі, стереотипу правового врегулювання виборчих процедур різних видів виборів.
У країнах з усталеними демократичними традиціями, де відсутні виборчі комісії, але організація виборчого процесу здійснюється неупередженим органом, політичним партіям має бути надано право здійснювати спостереження за роботою комісій.
Аналіз положень відповідних вітчизняних і зарубіжних виборчих законів дозволяє стверджувати, що в умовах стабільності виборчого законодавства, розвинених демократичних традицій та відсутності протиправного втручання адміністративної і політичної влади у діяльність органів управління виборчим процесом відповідь на це питання не має принципового значення.
Стосовно України можна зробити висновки, що зміни законодавства про вибори, зокрема статусу Центральної виборчої комісії, показали, що виборча система в Україні не є заскорузлим механізмом. Навпаки, вона постійно удосконалюється, відображаючи не тільки специфіку сучасних реалій політичного та економічного життя держави, але і традиції, культуру українського народу, а також багатий світовий досвід.
У своїй діяльності Центральна виборча комісія України керується нормативними актами: Конституцією України; Законом України «Про Центральну виборчу комісію» від 30 червня 2004 року, а також Законами України «Про вибори народних депутатів України» від 7 липня 2005 року, «Про вибори Президента України» від 18 березня 2004 року, «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад, та сільських, селищних, міських голів» від 10 липня 2010 року, «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» від 3 липня 1991 року. Внутрішня організація роботи Центральної виборчої комісії визначається Регламентом Центральної виборчої комісії від 26 квітня 2005 року та іншими нормативно-правовими актами.
В результаті аналізу чинного законодавства зарубіжних країн дисертант стверджує, що правовий статус вищих виборчих органів в різних країнах світу визначається конституціями, конституційними і органічними законами, регламентами цих вищих виборчих органів та звичаями.
3. Центральна виборча комісія – це колегіальний, самостійний, постійнодіючий державний орган, що володіє власною компетенцією, яка встановлена законами України по здійсненню контролю за дотриманням конституційних прав та свобод громадян обирати та бути обраними до органів державної влади і місцевого самоврядування, а також з організації та проведення виборів до представницьких органів державної влади і місцевого самоврядування та референдумів, що несе відповідальність за законність своїх дій і рішень згідно з чинним законодавством.
Конституційно-правовий статус вищих виборчих органів в Україні та зарубіжних країнах – це узагальнююча і системна науково-практична правова категорія, яка об’єднує в єдності і взаємодії складових її елементів усю сукупність засобів правового регулювання, що формують і визначають її правове становище. Елементами конституційно-правового статусу Центральної виборчої комісії є: правосуб’єктність, що опосередковується, насамперед, її поняттям, ознаками, функціями, порядком формування та припинення повноважень; принципи статусу; компетенція як важливий елемент статусу; гарантії, які забезпечують її існування і функціонування та відповідальність членів Центральної виборчої комісії України.
Центральна виборча комісія як самостійний повноважний державний орган характеризується тим, що вона в межах своєї компетенції незалежна від органів державної влади і органів місцевого самоврядування; володіє власною компетенцією, встановленою державними законами; здійснює свої повноваження на постійній основі; фінансується за рахунок засобів державного бюджету; наділена повноваженнями по здійсненню контролю за дотриманням конституційних прав громадян обирати і бути обраними в органи державної влади і органи місцевого самоврядування; несе відповідальність за законність своїх дій і рішень.
Вона займає самостійне політико-правове становище в структурі і механізмі функціонування самих державних органів, оскільки Центральна виборча комісія – є державним органом, що здійснює підготовку і проведення виборів і референдумів в Україні відповідно до виборчого законодавства України.
Елементами конституційно-правового статусу Центральної виборчої комісії є: правосуб’єктність, що опосередковується, насамперед, її поняттям, ознаками, функціями, порядком формування та припинення повноважень; принципи статусу; компетенція як важливий елемент статусу; гарантії, які забезпечують її існування і функціонування, та відповідальність членів Центральної виборчої комісії України.
Одним з елементів конституційно-правового статусу Центральної виборчої комісії в Україні є принципи її діяльності.
Принципи діяльності Центральної виборчої комісії можна визначити як закріплені в правових нормах найбільш загальні, вихідні положення, основні засади, керівні настанови, що визначають найважливіші правила, за якими організовується і здійснюється діяльність Центральної виборчої комісії. Кінцевою метою впровадження цих принципів у життя є забезпечення демократичності виборів, відповідності волевиявлення виборців офіційним результатам виборів.
Принципи діяльності Центральної виборчої комісії знайшли своє відображення і в чинному законодавстві України. Зокрема, відповідно до статті 2 Закону України «Про Центральну виборчу комісію» від 30 червня 2004 року основними принципами діяльності Центральної виборчої комісії є законність, незалежність, компетентність, об’єктивність, професійність, колегіальність розгляду і вирішення питань, обґрунтованість прийнятих рішень, відкритість і гласність.
4. В різних країнах світу відсутня єдність підходів до способів формування органів вищих виборчих органів зарубіжних країн. Так, якщо призначення центральної виборчої адміністрації входить у прерогативи глави держави, то правом висування кандидатур, як правило, наділяються інші органи (Росія). Також, досить поширеним є і такий спосіб формування виборчих органів, коли їх керівництво або навіть весь склад заміщається за посадою певними посадовими особами державного апарату (Бельгія). У Словацькій республіці та в Німеччині центральний виборчий орган складається з однакової кількості представників політичних партій та рухів чи їх коаліцій, що мають право подавати списки кандидатів. У Мексиці Федеральна виборча комісія очолюється державним секретарем (тобто міністром) з внутрішніх справ і включає по одному депутату і сенатору, які призначаються відповідними палатами парламенту або його постійною комісією, по одному уповноваженому від кожної національної політичної партії (якщо ця партія зареєстрована умовно, то уповноважений має лише дорадчий голос), державного нотаріуса, що призначається виборчою комісією, є її секретарем. Центральний виборчий комітет Болгарії призначається Указом Президента, після консультацій з парламентськими партіями та коаліціями. Уряд Швеції своїм рішенням визначає, на який державний орган покладаються обов’язки виборчого органу (наприклад, Головне податкове управління і його підрозділи на місцях). Центральна виборча комісія Литви формується Сеймом на чотири роки в період, коли до проведення виборів до Сейму залишилось не менше як 100 та не більше 130 днів.
Згідно з Законом України «Про Центральну виборчу комісію» від 30 червня 2004 року Центральна виборча комісія є постійно діючим державним органом, усі 15 членів якого призначаються на посаду Верховною Радою України за поданням Президента України строком на 7 років.
Кандидатури осіб на посади членів Комісії попередньо обговорюються в депутатських групах і фракціях, а їх призначення проводиться за наявності висновків відповідного парламентського комітету. Члени Центральної виборчої комісії перед вступом на посаду складають на пленарному засіданні Верховної Ради України присягу.
Порядок призначення та звільнення з посад членів Центральної виборчої комісії зумовлює значний вплив на діяльність ЦВК Президента України: парламент позбавлено права ініціювання кандидатур на посади членів ЦВК та припинення їхніх повноважень на посадах (відповідні повноваження повністю зосереджено в руках глави держави).
Достроково повноваження члена Центральної виборчої комісії в Україні можуть бути припинені за рішенням Верховної Ради України у разі: 1) подання ним особистої заяви про складання повноважень; 2) досягнення шістдесятип’ятирічного віку; 3) припинення громадянства України; 4) вибуття на постійне місце проживання за межі України; 5) недотримання вимог щодо несумісності з іншими видами діяльності; 6) набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо нього; 7) визнання недієздатним, безвісно відсутнім чи оголошення померлим; 8) порушення присяги; 9) неможливості виконання своїх повноважень за станом здоров’я.
Здобувач наголошує, що в зарубіжних країнах дострокове припинення повноважень членів вищих виборчих органів відбувається за дещо інших підстав. Так, Виборчий кодекс Албанії визначає, що в разі порушення членом вищого виборчого органу Конституції або якщо його поведінка дискредитує честь та репутацію члена вищого виборчого органу, порушник може бути звільнений парламентом. Разом з тим автоматично припиняються повноваження члена вищого виборчого органу у разі ухвалення остаточного рішення суду, яким члена вищого виборчого органу звинувачено у вчиненні злочину; якщо він не з’являється на роботі більш ніж 3 місяці у невиборний час i більш ніж 5 днів під час виборчого процесу. Відкликання члена Центральної виборчої комісії Молдови можливе в разі, якщо член Комісії діє у спосіб, який не сумісний з його статусом. На Мальті член Виборчої комісії може бути достроково зміщений зі своєї посади у випадку негідної поведінки, нездатності виконувати свої функції внаслідок душевної чи тілесної хвороби або з іншої причини. Натомість у Румунії, Болгapiї, Словаччині та ряді інших країн дострокове припинення повноважень, як санкція до членів вищого виборчого органу, у разі вчинення ними певних правопорушень, відсутня.
В сучасних умовах навряд чи можна об’єктивно визнавати Центральну виборчу комісію – повністю незалежним державним органом, який здійснює свої повноваження самостійно, незалежно від інших органів державної влади.
Для вирішення даної проблеми існує два основних шляхи: удосконалення порядку формування ЦВК; створення механізмів, які б унеможливлювали неправомірний вплив ЦВК на результати волевиявлення виборців.
Змінити існуючий порядок формування ЦВК можливо лише за умови внесення змін до Конституції України. При цьому відповідні конституційні зміни мають врегульовувати не політичні аспекти відповідних призначень (обов’язкове попереднє погодження кандидатур на посади членів Центральної виборчої комісії між Президентом і депутатськими фракціями та групами тощо), а розширення участі у формуванні ЦВК інших гілок влади.
Найбільш прийнятним є другий варіант врегулювання проблеми незалежності ЦВК – створення законодавчих механізмів, які б унеможливлювали неправомірний вплив цього органу на результати волевиявлення виборців. Такий підхід передбачає, зокрема, удосконалення порядку голосування, забезпечення прозорості підрахунку голосів, оптимізацію існуючого порядку оскарження рішень, дій та бездіяльності органів управління виборчим процесом. Безперечним позитивом такого підходу є те, що його втілення на законодавчому рівні не потребує внесення змін до Конституції України.
На сьогодні у структуру Центральної виборчої комісії України входять: голова Центральної виборчої комісії; заступник голови Центральної виборчої комісії; секретар Центральної виборчої комісії; 12 членів Центральної виборчої комісії та Секретаріату. Структурними підрозділами Секретаріату Комісії є п’ять управлінь: організаційно-методичної роботи, юридичне, інформатизації, документального забезпечення, господарського та матеріально-технічного забезпечення, а також відділи: контролю за використанням коштів, зведеного планування та фінансування, бухгалтерського обліку та звітності, регіональних представництв, кадрової і режимної роботи та з питань державної служби, міжнародного співробітництва, редакційно-видавничий. Крім того, до Секретаріату входять відділ взаємодії із засобами масової інформації, патронатна служба Комісії, а також автогосподарство Комісії. Голова комісії, заступник голови Комісії, секретар комісії обираються із членів комісії таємним голосуванням на її засіданні.
Для поліпшення ефективності діяльності органів управління виборчим процесом пропонується удосконалення внутрішньої організації ЦВК.
5. Зміст діяльності Центральної виборчої комісії у найбільш повній мірі відображається в її функціях, які є основними напрямками її діяльності, на базі яких визначаються і повноваження, і вся організація діяльності Центральної виборчої комісії.
Центральна виборча комісія в Україні має власне незмінне функціонально обумовлене місце у системі органів публічної влади та здійснює власну діяльність у сфері виборчих правовідносин, які, в свою чергу, можна поділити на три напрями: діяльність, спрямовану на реалізацію внутрішньоуправлінських завдань; здійснення упорядкування правовідносин між іншими суб’єктами виборчого процесу; організацію здійснення повноважень, які спрямовані на створення відповідних умов у межах виборчого процесу, за яких всі суб’єкти зможуть реалізувати власні права та інтереси.
Проведений аналіз компетенції виборчих комісій в Україні дає підстави стверджувати, що вони наділені повноваженнями, обсяг яких цілком достатній для підготовки і проведення виборів.
Повноваження Центральної виборчої комісії України умовно можна поділити на дві групи: 1) загальні повноваження Центральної виборчої комісії України; 2) спеціальні повноваження при проведенні виборів Президента України, народних депутатів України та стосовно організації підготовки і проведення виборів депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатів місцевих рад, сільських, селищних, міських голів та місцевих референдумів.
Повноваження Центральної виборчої комісії ще можливо розподілити на окремі групи в залежності від виду суб’єктів правовідносин, що складаються: 1) повноваження по відношенню до виборців, кандидатів у депутати, партій і виборчих блоків; 2) повноваження стосовно інших виборчих комісій; 3) повноваження у відносинах з іншими органами публічної влади, підприємствами, установами, організаціями, а також їх посадовими особами. Цей розподіл значною мірою є умовним, оскільки повноваження всіх трьох груп взаємопов’язані і спрямовані на забезпечення ефективної організації виборів.
За функціональною спрямованістю повноваження виборчих комісій можна умовно поділити на установчі, нормотворчі, контрольні, організаційно-розпорядчі, посвідчувальні, фінансові, правоохоронні й інформаційні.
Аналіз повноважень Центральної виборчої комісії в Україні і вищих виборчих органів зарубіжних країн дає можливість стверджувати, що, реалізуючи їх, Центральна виборча комісія ухвалює значну кількість актів як нормативного, так і ненормативного характеру. Акти Центральної виборчої комісії в Україні нормативного характеру мають форму постанов, що характеризуються ознаками, притаманними для нормативних актів, та підзаконним характером, а акти з питань поточної внутрішньої діяльності Комісія може ухвалювати у формі протокольного рішення. Також особливе місце серед актів Центральної виборчої комісії в Україні посідають її роз’яснення і рекомендації щодо застосування законодавства України про вибори та референдуми, які є обов’язковими для використання в роботі виборчих комісій та комісій з референдумів. На основі дослідження змісту актів Центральної виборчої комісії здобувач пропонує розмежовувати їх за основними групами її повноважень на: організаційно-розпорядчі, нормативно-методичні та контрольні (правозахисні) акти.
8. Під гарантіями діяльності членів Центральної виборчої комісії слід розуміти умови та засоби, необхідні для безперешкодної та ефективної реалізації повноважень комісії.
Систему гарантій діяльності Центральної виборчої комісії складають сукупність умов та засобів, за допомогою яких відбувається забезпечення успішного здійснення членами Центральної виборчої комісії її повноважень.
Зважаємо, що необхідно розподілити гарантії діяльності Центральної виборчої комісії, як органу державної влади, та гарантії діяльності членів Центральної виборчої комісії, як службовців даного органу державної влади.
До гарантій діяльності Центральної виборчої комісії можна віднести: організаційну самостійність Центральної виборчої комісії; незалежність Центральної виборчої комісії у здійсненні своїх повноважень; обов’язковість актів Центральної виборчої комісії; захист прав Центральної виборчої комісії в суді.
До гарантій діяльності членів Центральної виборчої комісії, як службовців даного органу державної влади, ми відносимо: організаційні, соціально-економічні, юридичні гарантії. Лише за умови належного гарантування діяльності членів Центральної виборчої комісії вона здатна виконувати завдання та функції, покладені на Центральну виборчу комісію.
Центральна виборча комісія як колегіальний орган є відповідальною і незалежною державною інституцією, члени якої несуть колективну відповідальність за прийняті колегіально рішення і колективну діяльність.
Різні види юридичної відповідальності, які можуть бути застосовані до членів Центральної виборчої комісії, за своєю приналежністю, що визначається характером, змістом і ступенем суспільної небезпеки порушення норм права або неналежного здійснення повноважень, можуть бути об’єднані в дві групи – публічно-правову і приватно-правову відповідальність. Публічно-правова відповідальність включає конституційну, адміністративну і кримінальну; приватно-правова – матеріальну і дисциплінарну відповідальність. Публічно-правова відповідальність членів Центральної виборчої комісії настає за здійснення ними правопорушень або неналежне здійснення повноважень. Приватно-правова відповідальність членів Центральної виборчої комісії може виявлятися у вигляді дисциплінарної і матеріальної відповідальності.
Висвітлюючи практичне впровадження форм конституційно-правової відповідальності членів Центральної виборчої комісії за порушення (недотримання) конституційно-правових обов’язків, дисертант звертає увагу, що цей аспект вимагає теоретичного доопрацювання. Конституційно-правова відповідальність реально застосовується тільки поряд з іншими видами відповідальності і у виключних випадках.
Узагальнення та аналіз положень норм, що регламентують питання юридичної відповідальності у сфері правовідносин, які виникають у ході виборчого процесу та визначають правовий статус виборчих комісій, дозволяє стверджувати про важливість закріплення у санкціях деяких статей глави 15-А КУпАП видів спеціальних суб’єктів правопорушення через те, що до складу комісії входять різні за статусом особи, а відповідальність покладається на члена виборчої комісії навіть без посилання про наділення його відповідними обов’язками, невиконання яких тягне адміністративну відповідальність. Ця неузгодженість надає можливість притягувати до відповідальності і голову комісії, і його заступника чи секретаря комісії, але, безперечно, ці особи мають особливі завдання щодо організації, обліку та здійснення певних керівних заходів для забезпечення ефективної і законної роботи комісії.
Слід також врахувати, що, згідно з теоретичними положеннями, посадові особи підлягають адміністративній відповідальності за недодержання правил, забезпечення виконання яких входить до їх службових обов’язків (ст. 14 КУпАП), тобто вони підлягають відповідальності не стільки за порушення певних правил власними діями, скільки за нерозпорядливість, незабезпечення виконання цих правил іншими особами, зокрема підлеглими.
Виходячи з цього, вбачається доцільним стверджувати про необхідність встановлення положеннями ст. 212-8 Закону відповідальності голів виборчих комісій або їх заступників, які повинні персонально відповідати за всі неправомочні дії інших членів таких комісій. Бо саме вони повинні забезпечувати реалізацію права громадянина на ознайомлення в установленому законом порядку зі списком виборців, списком громадян, які мають право брати участь у референдумі.
Наведене вище дозволяє зробити певні висновки й внести окремі пропозиції щодо вдосконалення правового регулювання виборчого процесу і, зокрема, механізму притягнення до адміністративної відповідальності за порушення виборчих прав громадян.
Зокрема, вбачається доцільним:
а) викласти статтю 212-8 КУпАП «Порушення права громадянина на ознайомлення зі списком виборців, списком громадян, які мають право брати участь у референдумі» у такій редакції:
«Порушення права громадянина на ознайомлення в установленому законом порядку зі списком виборців, списком громадян, які мають право брати участь у референдумі, а так само відмова у видачі громадянину копії мотивованого рішення про відхилення його скарги (заяви) про внесення змін до списку виборців, списку громадян, які мають право брати участь у референдумі, або порушення строків видачі копії такого рішення – тягнуть за собою накладення штрафу на голову виборчої комісії або його заступника від десяти до тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян»;
б) аналогічні доповнення щодо спеціального суб’єкта правопорушення внести до ч. 3 ст. 212-9 «Порушення порядку ведення передвиборної агітації, агітації під час підготовки і проведення референдуму з використанням засобів масової інформації» та ст. 212-12 «Порушення права на користування приміщеннями під час виборчої кампанії»;
в) прискорити нормативне визначення понять «посадова особа» та «службова особа» у чинному законодавстві України.
9. Окремі аспекти нормативного регулювання форм діяльності виборчих комісій вже одержали відображення у виборчому законодавстві, однак якість і обсяг регулювання в даному випадку все ще бажають кращого. Варто також розробити положення про порядок здійснення кожної із форм діяльності виборчих комісій, що детально регламентують усі види проваджень з виділенням окремих стадій, встановленням строків здійснення кожної дії і вказівкою на атрибути кінцевих актів. У подальшому виборчі процедури по всіх видах виборів слід максимально уніфікувати і детально внормувати у Виборчому кодексі України.
Під формами діяльності Центральної виборчої комісії необхідно розуміти зовнішню сторону її функціонування, тобто сукупність її однорідних дій, які здійснюються у певних організаційних, правових чи організаційно-правових напрямках, визначених законодавством.
Пропонуємо виділити такі види форм діяльності Центральної виборчої комісії: а) правові (нормотворчі, правореалізаційні, управлінські, правоохоронні, контрольні); б) не правові (регламентуючі, організаційні, матеріально-технічні, виховні та ідеологічні); в) організаційно-правові (проведення нарад, обговорень, перевірок, поширення передового досвіду, розробка прогнозів, програм, методичних рекомендацій, здійснення бухгалтерського і статистичного обліку, організацію прес-конференцій, зустрічей із трудовими колективами і представниками об’єднань громадян тощо). Підсумовуючи розгляд форм діяльності Центральної виборчої комісії, дисертант зазначає, що їх арсенал досить широкий, що відповідає обсягу її компетенції і важливості покладених на неї завдань. При цьому ефективність функціонування даного інституту значною мірою залежить від умілого поєднання різних форм діяльності. Однобічне захоплення правовими формами, не підкріплене організаційно-технічними і матеріально-технічними діями, може призвести до загальної нерезультативності державно-владної діяльності.
Окремо в роботі проаналізовано методи діяльності Центральної виборчої комісії в Україні, під якими автор розуміє конкретні прийоми і способи організації роботи та безпосереднього функціонування Центральної виборчої комісії. Також запропоновано систему цих методів, серед яких здобувач виділяє такі методи діяльності Центральної виборчої комісії: планування, координацію діяльності, відпрацювання рішень, інструктування, інформаційне забезпечення, організацію виконання і контроль за виконанням.
10. Здійснення взаємодії Центральної виборчої комісії з іншими органами публічної влади, органами та організаціями – це заснована на законах та підзаконних актах, узгоджена за метою, місцем та часом Центральної виборчої комісії та інших органів публічної влади діяльність щодо проведення єдиної політики в сфері якісного формування і ефективної реалізації виборчого законодавства.
Аналізуючи чинне законодавство, можна виділити п’ять основних сфер, в яких Центральна виборча комісія в Україні взаємодіє з відповідними органами і організаціями: правотворчу, матеріально-фінансову, інформаційну, організаційно-технічну, а також сферу забезпечення законності і правопорядку. В межах цих сфер взаємодії Центральна виборча комісія в Україні тісно співпрацює з Верховною Радою України, з Президентом України, з Кабінетом Міністрів України та іншими органами виконавчої влади, з Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції, прокуратурою, з Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини та іншими органами державної влади; з органами Автономної Республіки Крим; з органами місцевого самоврядування; з політичними партіями, об’єднаннями громадян та окремими громадянами; з міжнародними організаціями.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України : прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 черв. 1996 року // Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 30. — Ст. 141.
2. Про внесення змін до Конституції України щодо проведення чергових виборів народних депутатів України, Президента України, депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів : Закон України вiд 1 лют. 2011 року № 2952-VI // Відомості Верховної Ради України. — 2011. — № 10. — Ст. 68.
3. Конституція (Основний Закон) Української РСР : прийнята на позачерговій сьомій сесії Верховної Ради Української РСР дев’ятого скликання 20 квіт. 1978 року // Конституція незалежної України : [в 3 кн.] / під заг. ред. С. Головатого. — К., 1995. — Кн. 1 : Документи, коментарі, статті. — С. 83—122.
4. Конституция (Основной Закон) Союза ССР : принята на внеочередной седьмой сессии Верховного Совета СССР девятого созыва 7 октября 1977 года. — М. : Политиздат, 1977. — 47 с.
5. Конституція Перу // Ley Organica de Elecciones. — Lima, 1997. — (Titulo III). — P. 11—16.
6. Виборчий кодекс Республіки Албанія // Збірник виборчих законів країн Центральної та Східної Європи / Міжнародна фундація виборчих систем (IFES). — Вашингтон, 2002. — С. 1—39. — (Вища освіта в сучасному світі).
7. Виборчий кодекс Республіки Молдова 2001 року : введений у 2001 р. // Збірник виборчих законів країн Центральної та Східної Європи / Міжнародна фундація виборчих систем (IFES). — Вашингтон, 2002. — С. 236—276. — (Вища освіта в сучасному світі).
8. Избирательный кодекс Республики Беларусь : принят 11 февраля 2000 г. № 370-З (с изм., доп.). — Минск : Национальный центр правовой информации Республики Беларусь, 2000. — 192 с.
9. Виборчий закон Боснії та Герцеговини: введений 21—23 серп. 2001 р. // Збірник виборчих законів країн Центральної та Східної Європи. — Вашингтон, 2002. — С. 71—113. — (Вища освіта в сучасному світі)
10. Кодекс адміністративного судочинства України [Електронний ресурс] : прийнятий 6 лип. 2005 р. № 2747-ІV, зі змінами і доп. // Відомості Верховної Ради України. — 2005. — № 35—36, № 37. — Ст. 446. — Режим доступу :
http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=2747-15.
11. Кодекс України про адміністративні правопорушення : прийнятий 7 груд. 1984 року // Відомості Верховної Ради Української РСР. — 1984. — № 51. — Ст. 1122.
12. Кримінальний кодекс України від 5 квіт. 2001 року // Відомості Верховної Ради України. — 2001. — № 25—26. — Ст. 131.
13. Кримінально-процесуальний кодекс України : прийнятий 28 груд. 1960 року // Відомості Верховної Ради Української РСР. — 1961. — № 2. — Ст. 15.
14. Закон Украинской ССР О виборах народних депутатов Украинской ССР : принят 27 октября 1989 г. ; с изм. от 1 февраля 1991 г. — К. : Украина, 1991. — 42 с.
15. Закон Украинской ССР О виборах депутатов местных Советов народних депутатов Украинской ССР : принят 27 октября 1989 года. — К. : Украина, 1990. — 43 с.
16. Про вибори народних депутатів України : Закон України від 18 лист. 1993 року // Відомості Верховної Ради України. — 1993. — № 48. — Ст. 455.
17. Про вибори народних депутатів України : Закон України від 24 верес. 1997 року № 541/97-ВР // Відомості Верховної Ради України. — 1997. — № 43. — Ст. 280.
18. Про вибори народних депутатів України : Закон України від 25 берез. 2004 року № 1665-IV// Відомості Верховної Ради України. — 2004. — № 27—28. — Ст. 366.
19. Про вибори народних депутатів України : Закон України від 7 лип. 2005 р. № 2777-IV // Відомості Верховної Ради України. — 2004. — № 38—39. — Ст. 449.
20. Про вибори Президента України : Закон України вiд 5 лип. 1991 року № 1297-XII // Відомості Верховної Ради УРСР. — 1991. — № 33. — Ст. 448.
21. Про внесення змін і доповнень до Закону Української РСР «Про вибори Президента Української України : Закон України від 24 лют. 1994 року // Відомості Верховної Ради України. —1994. — № 8. — Ст. 40.
22. Про вибори Президента України [Електронний ресурс] : Закон України вiд 5 берез. 1999 року № 474-XIV ; в ред. вiд 18 березня 2004 року // Відомості Верховної Ради України. — 1999. — № 14. — Ст. 81. — Режим доступу :
http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=1630-15.
23. Про особливості застосування Закону України «Про вибори Президента України» : Закон України від 8 груд. 2004 року // Відомості Верховної Ради України. — 2004. — № 52. — Ст. 566.
24. Про вибори депутатів і голів сільських, селищних, районних, міських, районних у містах, обласних Рад : Закон Україн