КООПЕРАТИВНЕ ЗАКОНОДАВСТВО УСРР 1920-х РОКІВ (історико-правовий підхід)

Короткий опис

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

На правах рукопису

ГЛАДКИЙ Сергій Олександрович

УДК 340.134:334 (477)

КООПЕРАТИВНЕ ЗАКОНОДАВСТВО УСРР 1920-х РОКІВ
(історико-правовий підхід)

12.00.01 – теорія та історія держави і права;
історія політичних і правових учень

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук

Науковий консультант
Лаврик Галина Володимирівна,
доктор юридичних наук, доцент

Київ – 2011

З М І С Т

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ…………………………………………….. 4

ВСТУП…………………………………………………………………………………6

РОЗДІЛ 1
ІСТОРІОГРАФІЯ І ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ КООПЕРАТИВНОГО ЗАКОНОДАВСТВА
УСРР 1920-х рр.
1.1. Історіографія кооперативного законодавства та взаємин держави і
кооперації в УСРР 1920-х рр. …………………………………....................... 18
1.2. Методологія дослідження кооперативного законодавства УСРР,
її світоглядні засади та джерелознавче забезпечення………………………. 34
1.3. Термінологічна визначеність і змістове наповнення понять
«кооперація» та «кооперативне законодавство»……………………….…… 55
Висновки до першого розділу……………………………………………………… 76

РОЗДІЛ 2
КОНЦЕПТУАЛЬНА ОСНОВА ФОРМУВАННЯ КООПЕРАТИВНОГО ЗАКОНОДАВСТВА: ЦИВІЛІЗАЦІЙНІ РИСИ ТА ЇХ ДЕФОРМАЦІЯ
В РАДЯНСЬКОМУ СУСПІЛЬСТВІ
2.1. Кооперативні принципи як витвір громадської самодіяльності
та вихідні засади законодавчого регулювання кооперації ………..………. 79
2.2. Державна концепція кооперації та класове праворозуміння –
ідейні витоки радянського кооперативного законодавства……………….111
Висновки до другого розділу………………………………………………………132

РОЗДІЛ 3
ГЕНЕЗА КООПЕРАТИВНОГО ЗАКОНОДАВСТВА УСРР 1920-х рр.
3.1. Виникнення радянського кооперативного законодавства
в період «воєнного комунізму»…………………………………………… 137
3.2. Трансформація кооперативного законодавства УСРР у роки непу……. 167
Висновки до третього розділу…………………………………………………… 192

РОЗДІЛ 4
ПРАВОВИЙ СТАТУС КООПЕРАТИВІВ ТА ЇХ ЧЛЕНІВ
ЗА ЗАКОНОДАВСТВОМ УСРР 1920-х рр.
4.1. Загальні засади правового статусу кооперативів, його набуття
і втрати ……….……………………………………………………………... 196
4.2. Правовий статус кооперативів окремих видів………………………….. .. 220
4.3. Право кооперативного членства та його законодавче закріплення ..…… 263
Висновки до четвертого розділу……………………………………………….. ...295

РОЗДІЛ 5
ДЕРЖАВНІ ОРГАНИ І КООПЕРАТИВНІ ОБ’ЄДНАННЯ
ЯК СУБ’ЄКТИ ВЗАЄМОДІЇ ЩОДО СТВОРЕННЯ ТА РЕАЛІЗАЦІЇ
КООПЕРАТИВНОГО ЗАКОНОДАВСТВА УСРР 1920-х рр.
5.1. Головний кооперативний комітет при РНК УСРР – центральна
ланка у системі відносин держави і кооперації………………………….. 298
5.2. Кодифікаційна діяльність у галузі кооперативного законодавства
УСРР: організаційні аспекти…………………………………………….. . 346
Висновки до п’ятого розділу…………………………………………………….. 369

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………. . 372

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………. .384

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ
АФК – Адміністративно-фінансова комісія
відкомунгосп – відділ комунального господарства
ВРНГ – Вища рада народного господарства
Всекопромсоюз – Всероссийский союз промысловой кооперации
Вукопромспілка – Всеукраїнська спілка кустарно-промислової кооперації
Вукопспілка – Всеукраїнська спілка споживчих кооперативних товариств
Вукорада – Всеукраїнська кооперативна рада
ВУЦРПС – Всеукраїнська центральна рада професійних спілок
ВЦВК – Всеросійський Центральний Виконавчий Комітет
Головкооперком, ГКК – Головний кооперативний комітет
губкооперком – губернський кооперативний комітет
Дніпросоюз – Дніпровський союз споживчих товариств
ЄСТ – єдине споживче товариство
ЗЗтН – Збірник законів та наказів
ЗЗтР – Збірник законів та розпоряджень
ЗПтР – Збірник постанов та розпоряджень
ЗУтР – Збірник узаконень та розпоряджень
Книгоспілка – Всеукраїнська кооперативна видавнича спілка
Коопстрах – Українська кооперативна страхова спілка
КРЗП – Комісія з розгляду законодавчих проектів
МКА – Міжнародний кооперативний альянс
Наркомвнусправ, НКВС – Народний комісаріат внутрішніх справ
Наркомвнуторг, НКВТ – Народний комісаріат внутрішньої торгівлі
Наркомзем, НКЗ – Народний комісаріат землеробства
Наркомзовнішторг, НКЗТ – Народний комісаріат зовнішньої торгівлі
Наркомос – Народний комісаріат освіти
Наркомпраці – Народний комісаріат праці
Наркомпрод – Народний комісаріат продовольства
Наркомсоцзабез – Народний комісаріат соціального забезпечення
Наркомфін, НКФ – Народний комісаріат фінансів
Наркомюст, НКЮ – Народний комісаріат юстиції
окркооперком – окружний кооперативний комітет
ПК РНК – Підготовча комісія Ради Народних Комісарів
ПОЮР – Потребительское общество Юга России
Раднаргосп, РНГ – Рада народного господарства
Раднарком, РНК – Рада Народних Комісарів
РПО – Рада праці та оборони
РСІ – Робітничо-селянська інспекція
СЗиР – Собрание законов и распоряжений
СПиР – Сборник постановлений и распоряжений
СУиР – Собрание узаконений и распоряжений
СУиРП – Собрание узаконений и распоряжений Правительства
ТСОЗ – товариство спільного обробітку землі
УЕН – Українська економічна нарада
УЕР – Українська економічна рада
Українбанк – Український народний кооперативний банк
Українкустарспілка – Всеукраїнська спілка кустарно-промислової кооперації
Укрдержплан – Українська державна загальнопланова комісія
Укржитлоспілка – Всеукраїнська спілка житлової кооперації
Укрсільбанк – Український сільськогосподарський банк
Укрстрахсоюз – Всеукраїнська кооперативна страхова спілка
УСРР – Українська Соціалістична Радянська Республіка
УтР – Узаконення та розпорядження
Уцеробкооп – Всеукраїнський центральний робітничий комітет
Уцеробсекція – Всеукраїнська центральна робітнича секція при Вукопспілці
ЦВК – Центральний Виконавчий Комітет
Централ – Центральна сільськогосподарська спілка
Центросоюз – Центральный союз потребительских обществ
ЦРК – Центральний робітничий кооператив
ВСТУП

Актуальність теми. Перспективи економічного, соціального і культурного піднесення України залежать від подальшого розвитку інститутів громадянського суспільства, тісно пов’язаного з процесом відродження приватного права, яке зазнало значних деформацій у радянські часи під впливом тоталітарно-етатиської ідеології та практики централізованого планування і управління. Українське суспільство тоді втратило повноцінну здатність до самоорганізації на основі принципів, вироблених європейським кооперативним рухом.
Зародившись у Західній Європі, кооперація виявила себе в розвинених країнах світу як важливий засіб модернізації суспільства, формування соціально орієнтованої ринкової економіки і створення інституціонального підґрунтя правової держави. Інноваційний потенціал кооперативних форм соціальної взаємодії привернув увагу і зорієнтував діяльність української інтелігенції другої половини ХІХ ст., що надало початкового імпульсу вітчизняному кооперативному руху, який на час становлення радянської влади набув масового характеру і став потужною економічною та ідеологічною силою. Кооперативні організації виступали невід’ємною і значущою частиною інституціональної структури українського суспільства дорадянської доби. Закономірно, що кооперація в УСРР 1920-х рр. була одним із провідних учасників суспільної трансформації, ініційованої радянською владою, а кооперативне законодавство – віддзеркаленням широкої й активної ділянки процесу правоутворення, способом формального закріплення його результатів і важливою складовою правової системи країни зазначеного періоду.
Суспільна обумовленість і нагальність наукових досліджень радянського кооперативного законодавства посилюється потребою у вивченні історії вітчизняного права з позицій праворозуміння, яке формується в Україні. Для сучасного правосвітогляду органічною є актуалізація й інтеграція комплексу ідей, які окреслюють окремий напрям концептуального осмислення місця законодавства в нормативному впорядкуванні системи кооперативних відносин і взаємовідносин кооперативних організацій із державою, його ролі в механізмі юридичної матеріалізації системи цінностей і принципів кооперації. Фактологічні прояви процесу розвитку кооперативного законодавства УСРР сьогодні доцільно концептуалізувати з використанням категорії загальносоціального права, що сприятиме утвердженню в суспільній свідомості ідеї розмежування права і закону, теоретичних концептів «правовий закон», «громадянське суспільство», які виявили свою гносеологічну цінність та інструментальну ефективність у світі.
Цільова спрямованість такого науково-історичного дискурсу полягає, зокрема, у з’ясуванні історичної ролі кооперативних, приватно-правових за своєю природою, відносин у становленні громадянського суспільства, формуванні цивілізованого розуміння взаємин держави і кооперації як партнерських, вдосконаленні теоретичної основи подальшого розвитку чинного кооперативного законодавства України як одного з важливих елементів юридичного механізму забезпечення права громадян на об’єднання, свободи економічної діяльності та інших конституційних прав і свобод. Реалізація дослідницьких завдань зазначеної спрямованості дещо полегшена тим, що студіювання історичного досвіду правового регулювання кооперації відбувається у співпраці з представниками галузевих юридичних наук (зокрема, цивільного, господарського, аграрного права), дослідниками у галузі соціальної історії та економіки.
Важливу роль у визначенні пріоритетності принципу партнерських взаємин держави і кооперації відіграють методологічні підходи, до розробки яких у теорії та історії держави і права зверталися українські і російські вчені М. М. Алексєєв, С. С. Алексєєв, В. Д. Бабкін, В. Д. Гончаренко, С. Д. Гусарєв, О. В. Зайчук, А. М. Колодій, О. Л. Копиленко, І. О. Кресіна, М. І. Козюбра, М. В. Костицький, В. В. Ладиченко, В. С. Нерсесянц, Н. М. Оніщенко, О. В. Петришин, П. М. Рабінович, В. М. Селіванов, О. Ф. Скакун, О. В. Скрипнюк, О. Д. Тихомиров, М. В. Цвік, Ю. С. Шемшученко, О. Н. Ярмиш та інші.
Теоретичною основою історико-правових студій кооперативного законодавства є наукова спадщина українських і зарубіжних учених, які на галузевому рівні досліджували окремі сторони правової регламентації кооперативних відносин. Серед них – Т. Е. Абова, З. С. Беляєва, Г. Е. Бистров, Ш. М. Ісмаїлов, М. І. Козир, Г. Мюнкнер, В. І. Семчик, Н. І. Титова, С. В. Тичинін, В. З. Янчук та інші.
Історико-теоретичний аспект кооперативного руху піддавали аналізу С. В. Кульчицький, Г. В. Лаврик, В. І. Марочко, А. Г. Морозов, В. М. Половець та інші українські вчені. Їх працями закладено основи сучасного бачення сутності проблем, з якими стикалася українська кооперація в 1920-х рр., розуміння закономірностей економічного й політичного розвитку країни.
Кооперативне законодавство УСРР вивчали українські та російські правники 1920-х рр. Ю. С. Ашкінезер, Ф. І. Крижанівський, Л. І. Поволоцький, О. І. Терехов, Е. Н. Штандель і деякі інші. Із завершенням примусової колективізації й створенням системи планового господарства розробка тематики, пов’язаної з діяльністю кооперативних організацій в умовах товарно-ринкових відносин, із відповідним цим відносинам законодавчим регулюванням, була припинена, внаслідок чого правові аспекти історії кооперації в УСРР 1920-х рр. залишаються недостатньо дослідженими.
Таким чином, актуальність теми дисертації зумовлена потребою в глибокому науковому аналізі створення і реалізації кооперативного законодавства УСРР 1920-х рр., тобто історичного періоду, коли закладалися підвалини ідеологічної, політичної, економічної та правової систем радянського суспільства і однією з важливих складових цього процесу виступала взаємодія держави і кооперації. Такий аналіз сприяє утвердженню принципу ідеологічного й економічного плюралізму, ідеї партнерських взаємовідносин держави і громадянського суспільства, відродженню приватного права і вдосконаленню законодавства, що регламентує створення і функціонування кооперативних організацій.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація підготовлена в рамках та відповідно до вимог державних і галузевих наукових програм, планів і тем. Її проблематика пов’язана з реалізацією завдань, визначених Указом Президента України «Про заходи щодо розвитку кооперативного руху та посилення його ролі в реформуванні економіки України на ринкових засадах» від 19 грудня 2000 р. № 1348/2000 [291], Концепцією розвитку кредитної кооперації України, схваленою розпорядженням Кабінету Міністрів України від 7 червня 2006 р. № 321-р., Концепцією Державної цільової програми підтримки розвитку сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів на період до 2015 р., схваленою розпорядженням Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2009 р. № 184-р. [352]. Дисертаційна робота виконана відповідно до плану науково-дослідних робіт Полтавського регіонального центру досліджень і сприяння розвитку кооперації ВНЗ Укоопспілки «Полтавський університет економіки і торгівлі». Тема дисертації затверджена на засіданні Вченої ради Київського національного університету внутрішніх справ (протокол № 12 від 29 червня 2010 р.), включена Національною академією правових наук України до переліку тем дисертаційних досліджень з проблем держави і права (п. 7, 2010 р.).
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є науково-історична реконструкція фрагмента правової реальності як комплексу соціальних явищ, які виникли в процесі взаємодії державних органів і кооперативних організацій щодо створення і реалізації кооперативного законодавства УСРР 1920-х рр.
Відповідно до поставленої мети визначено такі дослідницькі завдання:
 встановити рівень і характер відображення у науковій літературі комплексу історичних явищ та закономірностей, пов’язаних зі створенням і реалізацією кооперативного законодавства УСРР 1920-х рр. та взаємодією держави і кооперації в цій сфері;
 з’ясувати методологічні засади, структуру й інформативну наповненість джерельної бази дослідження кооперативного законодавства УСРР указаного періоду;
 розкрити зміст понять «кооперація» і «кооперативне законодавство» як найбільш специфічних елементів понятійно-категоріального апарату дослідження;
 виявити загальноцивілізаційні риси процесу формування кооперативного законодавства;
 проаналізувати ідейні витоки кооперативного законодавства УСРР 1920-х рр. у контексті визначальних тенденцій розвитку радянської правової ідеології;
 подати ключові системно-структурні характеристики кооперативного законодавства УСРР, визначити основні детермінанти та етапи його трансформації;
 розглянути законодавчу регламентацію правового статусу кооперативів та їх членів як суб’єктів правової взаємодії у сфері кооперативних відносин;
 окреслити характерні риси правосвідомості кооператорів як чинника правоутворення й правореалізації у сфері кооперативних відносин;
 визначити правовий статус і основні напрями діяльності державних органів і кооперативних об’єднань, які брали безпосередню участь у створенні та реалізації кооперативного законодавства УСРР 1920-х рр.;
 висвітлити процедурні особливості підготовки та прийняття законодавчих актів про кооперацію;
 з’ясувати тенденції та нереалізовані можливості розвитку кооперативного законодавства УСРР;
 з позицій епістемологічної обґрунтованості історичного пізнання і визнання первинності громадянського суспільства щодо держави виробити та сформулювати пропозиції щодо шляхів вдосконалення взаємодії держави і кооперації в сучасній Україні.
Об’єктом дослідження виступають суспільні відносини у сфері створення і реалізації кооперативного законодавства УСРР 1920-х рр.
Предметом дослідження є генеза, нормативний зміст, концептуальні та організаційні засади створення і реалізації кооперативного законодавства УСРР 1920-х рр.
Хронологічні межі дослідження окреслюють період з 1920 р. до 1929 р. Нижня межа зумовлена початком реорганізації кооперації в Україні на засадах, визначених радянським кооперативним законодавством. Верхня межа пов’язана з відмовою партійно-державної верхівки від політики непу, що призвела до відповідних змін у кооперативному праві та ліквідації радянською владою основних складових кооперативного руху.
Методи дослідження. У досягненні дослідницької мети автор спирався на сукупність філософсько-світоглядних підходів і методів побудови наукових знань. Зокрема, діалогічний підхід сприяв відтворенню динамічного процесу становлення і розвитку історичних явищ, які досліджувалися в дисертації, а також їх відображення у науковій свідомості. Застосування феноменологічного методу було спрямоване на виявлення усталених стереотипів сприйняття і розуміння зазначених явищ, осягнення їх сутності.
Розв’язання поставлених завдань стало можливим завдяки використанню низки загально- і спеціально-наукових методів. Складна природа об’єкта і предмета дослідження зумовила звернення до системного підходу, який був застосований для виявлення сутності окреслених ними правових явищ у єдності їх частин. Системне бачення досліджуваних явищ і способів їх вивчення реалізовано у структурі дослідження загалом, його методології (підрозділ 1.2), у побудові теоретичної моделі аналізу взаємодії держави та кооперації щодо створення і реалізації кооперативного законодавства (підрозділи 1.3, 2.1), у розумінні сутності кооперації і законодавства (підрозділ 1.3), системи кооперативного законодавства УСРР (підрозділи 3.1, 3.2), комплексу прав і обов’язків суб’єктів кооперативних відносин (підрозділи 4.1, 4.2, 4.3).
Серед методів, що були використані у межах системного підходу, важливе місце посідають структурний і функціональний, за допомогою яких, зокрема, проаналізовано процес становлення і функціонування кооперативного законодавства УСРР (підрозділи 3.1, 3.2, 4.2, 4.3) та системи державних органів і кооперативних об’єднань – суб’єктів законотворення і законовиконання (розділ 5). Герменевтичний метод як такий, що передбачає врахування соціальної й екзистенційної детермінованості мислення учасників історичного процесу та суб’єктів його наукового пізнання, орієнтує на виявлення смислоутворюючого взаємозв’язку між текстом і його контекстом, було застосовано у процесі опрацювання документальних і літературних джерел та відображення його результатів у всіх розділах дисертації. За допомогою логіко-семантичного методу проаналізовано походження і змістове наповнення понять «кооперація» і «кооперативне законодавство» (підрозділ 1.3). Звернення до аксіологічного методу стало необхідним для виявлення взаємозв’язку між цінностями кооперації і принципами кооперативного права, які знаходять закріплення у законодавстві за умов демократичного політичного режиму (підрозділ 2.1) або деформуються у моноідеологічному суспільстві (підрозділ 2.2). Метод моделювання було використано в процесі опрацювання концептуальних засад законодавчого регулювання кооперативних відносин для розробки теоретичної моделі взаємозв’язків і взаємодії держави, кооперації та юридичного права (розділ 2). Синергетичний метод став інструментом осмислення відкритості кооперативного законодавства як однієї з підсистем у складній структурі правової реальності, що віддзеркалює нелінійні процеси становлення нового правового порядку в кризових умовах глибинної трансформації найважливіших соціальних інститутів (розділ 3 та ін.).
Усталеною в історичній науці орієнтацією на персоніфікацію картини минулого пояснюється необхідність у вивченні суб’єктного складу механізму взаємодії держави і кооперації щодо створення і реалізації кооперативного законодавства (підрозділи 4.2, 4.3, 5.1, 5.2 та ін.). Це потребувало застосування деяких елементів соціологічного підходу, який дозволив з’ясувати місце досліджуваних правових явищ у структурі й механізмі самовідтворення соціальної реальності (підрозділи 1.2, 1.3, 2.1), а також дав змогу на основі опрацювання широкого масиву періодичних видань та інших джерел розкрити суспільні умови становлення, розвитку і функціонування кооперативного законодавства УСРР (розділи 3-4).
Вивчення кооперативного законодавства як способу формального визначення і структурної організації правових норм, які регламентують кооперативну діяльність, зумовило потребу в широкому використанні формально-догматичного методу, що сприяло розкриттю змісту закріплених у законодавчих актах окремих нормативних приписів та юридичних конструкцій, виявленню прогалин та неузгодженостей у законодавчому регулюванні кооперативних відносин. Дослідження змісту законодавчих актів стало можливим також завдяки застосуванню методу тлумачення, порівняльно-правового та інших спеціальних методів науково-юридичного пізнання (розділи 2-5).
Центральне місце історико-правового підходу в комплексі залучених автором методологічних інструментів, відображене у формулюванні теми дисертації, підтверджується наскрізною спрямованістю дослідження на встановлення конкретизованих проявів закономірностей законодавчого регулювання кооперації в радянській Україні 1920-х рр. Історико-генетичний, історико-порівняльний, історико-типологічний та інші спеціальні методи науково-юридичного пізнання було застосовано для визначення стану наукової розробки теми дисертації (підрозділ 1.1), генези кооперативного законодавства УСРР (підрозділи 3.1, 3.2, 4.1, 4.2, 4.3), процесу формування системи органів державного керівництва і контролю за кооперацією (підрозділи 3.1, 5.1), вивчення перебігу кодифікаційних робіт у галузі кооперативного права (підрозділ 5.2).
Джерельну базу дослідження становлять законодавчі акти про кооперацію, видані в УСРР і СРСР у 1920-ті рр. (понад 250 документів), архівні джерела (76 справ з 8 фондів), інтерпретаційно-правові й політичні документи, матеріали юридичної і кооперативної періодики (понад 50 видань), а також публікації вітчизняних і зарубіжних учених з проблем кооперації і кооперативного права, загальної теорії і філософії права, видані з початку ХХ ст. до початку ХХІ ст.
Наукова новизна одержаних результатів визначається як сукупністю поставлених завдань, так і засобами їх розв’язання. Дисертація є першою у вітчизняній юридичній науці спробою здійснити комплексне дослідження кооперативного законодавства радянської України 1920-х рр., розглянути його генезу, нормативний зміст, концептуальні та організаційні засади створення і реалізації.
У процесі дослідження автором отримано науково-обґрунтовані результати, які в сукупності забезпечують розв’язання важливої наукової проблеми в межах одного із самостійних напрямів теоретичного переосмислення глибоких суперечностей радянської юридичної теорії та практики. Зокрема:
уперше:
 на підставі аналізу історіографічного матеріалу у галузях історичної, юридичної та економічної наук визначено стан наукової розробки проблеми законодавчого регулювання кооперації в УСРР 1920-х рр. і встановлено недостатній рівень дослідження більшості її аспектів;
 сконструйовано систему світоглядних засад і методологічних підходів, котрі сприяють науково-обґрунтованому комплексному дослідженню кооперативного законодавства УСРР 1920-х рр. з позицій сучасного праворозуміння;
 проаналізовано взаємозв’язок принципів кооперації із принципами права, механізм матеріалізації кооперативних принципів у праві та їх інтеграції як правових, переважно галузевого рівня, засад до цілісної та взаємоузгодженої системи принципів права певної держави;
 послідовно опрацьовано весь комплекс актів кооперативного законодавства радянської України 1920-х рр., виявлено його внутрішньо- та зовнішньосистемні зв’язки;
 встановлено основні детермінанти й етапи трансформації кооперативного законодавства УСРР 1920-х рр. та здійснено його класифікацію;
 на основі нормативно-правових, інтерпретаційних та правозастосовчих актів, окремих дослідницьких напрацювань розглянуто законодавчу регламентацію правового статусу кооперативів та їх членів як суб’єктів правової взаємодії у сфері кооперативних відносин, встановлено залежність розвитку радянського кооперативного законодавства від загальної тенденції деформації і нищення приватного права в СРСР;
 охарактеризовано рівень розвитку кооперативної і правової свідомості кооператорів як чинника правоутворення й правореалізації у сфері кооперативних відносин, якому належала визначальна роль в еволюції взаємин радянської держави і кооперації та трансформації радянського кооперативного законодавства;
 на підставі вивчення кодифікаційної діяльності українських радянських правників-кооператорів з’ясовано тенденції і нереалізовані можливості розвитку кооперативного законодавства УСРР, пов’язані зі створенням проекту Кодексу законів про кооперацію УСРР, першого й другого проектів «Основ кооперативного законодавства СРСР», і обґрунтовано висновок про провідну роль українських правників у здійсненні систематизації законодавства про кооперацію;
 досліджено історію створення і ліквідації Головного кооперативного комітету при РНК УСРР, його правотворчу та іншу діяльність (її форми, методи і засоби), на підставі чого обґрунтовано висновок про роль цього органу як центральної ланки у системі відносин держави і кооперації;
 з позицій людиноцентризму і визнання первинності громадянського суспільства щодо держави на підставі осмислення історичного досвіду законодавчого регулювання кооперативних відносин в УСРР сформульовано пропозиції щодо шляхів удосконалення ідеології і практики взаємовідносин держави і кооперації в сучасній Україні;
удосконалено науково-історичні уявлення і теоретичні положення, відповідно до яких:
 кооперативні принципи розглядаються як вихідні засади законодавчого регулювання кооперативних відносин, що гарантують реалізацію інтересів і прав кооперативів та їх членів і надають цілісності нормативному комплексу, засобом якого здійснюється правове регулювання цих відносин;
 ідейними засадами радянського кооперативного права вважаються більшовицька партійно-державна концепція кооперації та юридична ідеологія більшовицького режиму, які, ґрунтуючись на комуністичній доктрині, у роки непу трансформувалися під впливом класичної кооперативної ідеології та дореволюційної правової думки;
 розвиток кооперативного руху в Україні початку ХХ ст. розглядається як один з найважливіших чинників формування вітчизняного громадянського суспільства і створення соціально-структурного підґрунтя становлення й розвитку кооперативного законодавства;
 ставиться під сумнів абсолютний характер рецепції кооперативного законодавства РСФРР у радянській Україні і провідна роль російських правників у законотворенні;
 попри загальнопоширені декларації ідеологів радянського права констатується наявність зв’язку радянської практики законодавчого регулювання кооперативних відносин з попередньою правовою традицією;
подальшого розвитку дістали положення, пов’язані із:
 розкриттям змісту понять «кооперація» і «кооперативне законодавство» як найбільш специфічних елементів понятійно-категоріального апарату дослідження законодавчого регулювання кооперативних відносин;
 виявленням загальноцивілізаційних рис концептуальної основи формування кооперативного законодавства;
 осмисленням політико-ідеологічних і правових засад розвитку радянського кооперативного права;
 висвітленням процедурних особливостей підготовки та прийняття законодавчих актів в УСРР;
 історичним аналізом особливостей функціонування радянського державного апарату та еволюції системи державних органів, які долучалися до управління кооперацією в УСРР 1920-х рр.
Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що вони сприятимуть формуванню історичної, правової і кооперативної свідомості студентів і науково-педагогічних працівників кооперативних та інших навчальних закладів, членів кооперативних організацій і населення України загалом.
Вміщені в дисертації узагальнення, оцінки законотворчої та законозастосовчої практики радянської України 1920-х рр. можуть слугувати базовими конструкціями для подальших наукових розвідок з ряду проблем історії і теорії держави та права, кооперативного права, враховуватися в правотворчій діяльності (для вдосконалення нормативних актів, зокрема, в частині регламентації правового статусу кооперативних організацій та їх членів, державної підтримки і стимулювання розвитку кооперативного руху), правозастосуванні (для оптимізації відносин і взаємодії між органами держави і кооперативними організаціями, зокрема, щодо державної реєстрації кооперативів і їх об’єднань та контролю за їх діяльністю).
Результати дисертаційного дослідження впроваджуються в системі організацій Центральної спілки споживчих товариств України (Акт впровадження від 15 вересня 2010 р.), кредитної кооперації (Акт впровадження від 10 вересня 2010 р.) і сільськогосподарської кооперації (довідка від 11 травня 2010 р.).
Вміщені в дисертації фактичні дані та результати їх теоретичного осмислення використовуються у навчально-методичній діяльності автора у процесі викладання курсів «Теорія держави і права», «Історія держави і права України», «Кооперативне право», «Комерційне право» у ВНЗ Укоопспілки «Полтавський університет економіки і торгівлі» (Акт впровадження від 1 жовтня 2010 р.), Полтавському інституті бізнесу Міжнародного науково-технічного університету імені академіка Юрія Бугая (Акт впровадження від 5 жовтня 2010 р.).
Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення та ідеї роботи оприлюднені у доповідях і повідомленнях на 17 міжнародних, всеукраїнських і регіональних науково-теоретичних і науково-практичних конференціях, зокрема, «Споживча кооперація України: історія, сучасність, перспективи» (Київ, 2006; тези опубліковано), «Громадянське суспільство в Україні: проблеми формування та перспективи розвитку» (Полтава, 2008; тези опубліковано), «Споживча кооперація ХХІ століття: уроки трансформаційних реформ і перспективи розвитку» (Полтава, 2008; тези опубліковано), «Міжнародний кооперативний рух: історичний досвід і сучасна практика» (Полтава, 2010; тези опубліковано).
Дисертація обговорювалася на засіданнях кафедри правознавства ВНЗ Укоопспілки «Полтавський університет економіки і торгівлі», кафедри теорії та історії держави і права Національної академії внутрішніх справ.
Публікації. Результати дисертаційного дослідження викладено в індивідуальній монографії, у 42 статтях та інших публікаціях, з яких 27 статей у наукових фахових виданнях, 4 статті в наукових журналах, збірниках наукових праць, 11 матеріалів і тез доповідей, повідомлень на науково-теоретичних і науково-практичних конференціях.

Список літератури

ВИСНОВКИ

У дисертації здійснено наукову реконструкцію комплексу правових явищ, який досі не знаходив адекватного (у фактологічному та методологічному аспектах) відображення в картині минулого, створеній історико-правовою наукою. Розв’язання зазначеної наукової проблеми досягнуто шляхом комплексного вивчення генези, нормативного змісту, концептуальних та організаційних засад створення і реалізації кооперативного законодавства УСРР 1920-х рр., теоретико-методологічних основ його аналізу. Результати реалізації дослідницької мети дозволяють сформулювати такі висновки.
Кооперативне законодавство в межах історико-правового дослідження доцільно осмислювати в різних контекстах, найширший з яких утворює правова реальність у всій багатоманітності її проявів, а один з найближчих – взаємодія держави і кооперації. Ця взаємодія є важливою складовою механізму відтворення кооперації як соціального інституту, який, як і кожний інститут, має подвійну (ідейну та матеріальну) природу. Відтак, взаємодія держави і кооперації у сфері законотворення повинна розглядатися і в ідейній (як взаємодія кооперативної ідеї та офіційної ідеології), і в матеріальній (як соціальні контакти учасників законотворчості) площинах. Так само двохаспектно слід підходити до аналізу взаємодії держави і кооперації у сфері законовиконання, де носії специфічної кооперативно-правової свідомості вступають у контакт зі службовцями реєструючих, контрольно-наглядових та інших державних органів щодо реалізації приписів законодавчих актів. Взаємодія історичних суб’єктів у зазначених аспектах мислиться автором як невід’ємна складова правової реальності, що є відкритою системою. Кооперативне законодавство виступає в ній як окреме явище, трансформація якого є показником зміщення вісі внутрісистемної рівноваги.
Кооперація є складним за своєю природою соціальним явищем, що певним чином взаємодіє з державою і має багатогранний прояв у праві в його суб’єктному, нормативному, ідеологічному, психологічному, діяльнісному й інших вимірах. Адекватною системній природі держави, кооперації і права методологією дослідження взаємозв’язків між цими соціальними інститутами є системний підхід, який дозволяє здійснити комплексний аналіз кооперативного законодавства, виявити його соціальну сутність, розглянути його розвиток у загальноцивілізаційному контексті, осягнути його зміст з позиції принципу людиномірності та вирішити інші дослідницькі завдання. Системні методи дослідження потребують доповнення конкретно-історичними.
Розгляд кооперації в правовому вимірі буття суспільства передбачає її сприйняття як соціального утворення системного характеру в декількох основних площинах: а) кооперація як сукупність кооператорів – осіб, які мають відповідний загальний і спеціальний правовий статус і є носіями специфічної правосвідомості; б) кооперація як сукупність організацій різних типів і видів – суб’єктів права, пов’язаних між собою системними зв’язками; в) кооперація як комплекс видів соціальної діяльності, що інтегрується в єдине ціле і має відповідний правовий режим; г) кооперація як система різноманітних суспільних відносин, що підлягають централізованому (державно-правовому) і децентралізованому (локальному, заснованому на кооперативному самоврядуванні) регулюванню; д) кооперація як система ідей, що певним чином взаємодіють у конкретному соціумі з правовою та політичною ідеологією.
Квінтесенцією сутності кооперації, її ідейним, нормативним за своїми властивостями стрижнем, навколо якого організується соціальна взаємодія учасників кооперативних відносин та повинні будуватися відносини кооперативних організацій з державою, виступають принципи кооперації. Додержання цих принципів не лише забезпечує кооперативний характер організацій, які проголошують себе кооперативними, але й гарантує реалізацію інтересів і прав членів кооперативів та їх об’єднань, надає цілісності нормативному комплексу, засобом якого здійснюється правове регулювання кооперативних відносин, впливає на формування й самого цього механізму. Зазначені принципи є модифікацією низки загальносоціальних принципів.
Взаємозв’язок загальносоціальних принципів, принципів кооперації і принципів кооперативного права виявляється в матеріалізації кооперативних принципів у праві (зокрема, шляхом їх закріплення в законодавстві). За наявності всіх ланок механізму матеріалізації кооперативних принципів у праві та їх інтеграції вже як правових, переважно галузевого рівня, засад до цілісної та взаємоузгодженої системи принципів права певної держави відбувається формування своєрідного каркасу, на якому будується механізм правового регулювання кооперації.
Історія кооперативного руху в цивілізаційному ракурсі дає фактичні підстави для виокремлення двох протилежних за своєю суттю моделей правового регулювання кооперації – ліберальної й авторитарної. У конкретно-історичних умовах тієї чи іншої країни зазвичай відбувається поєднання окремих елементів цих моделей, особливо на «перехідних» етапах її розвитку. Зазначене стосується і радянської України 1920-х рр., коли мала місце боротьба ліберальної й авторитарної тенденцій у політиці держави щодо кооперації.
Характер взаємин кооперації з державною владою значною мірою залежить від рівня розвитку кооперативів як інституту громадянського суспільства. Високий рівень цього розвитку та демократичний політичний режим у суспільстві забезпечують партнерський характер відносин кооперації з державою. Формула партнерства передбачає що: 1) держава, будучи обмеженою правовим законом, використовує кооперацію для вирішення різноманітних соціально-економічних завдань; 2) кооперація використовує державу як публічно-владну опору для упорядкування й легалізації своєї діяльності, утвердження нормативних засад свого життя, надання їм нової (юридичної) якості й форми, окреслення соціального простору, в якому учасники кооперативного руху можуть безперешкодно (під державно-правовим захистом) самовиражатися й самореалізуватися.
Фокусом, у якому доцільно розглядати широкий спектр відносин держави і кооперації, є кооперативне законодавство. Воно виступає головним інструментом державно-правового впливу на кооперацію і, водночас, є результатом взаємодії державної влади і кооперативних та інших недержавних структур. У разі, коли законодавство не є деформованим руйнівними впливами недемократичного режиму, воно здатне виступати ефективним засобом обмеження правовими рамками державної влади як сили, що потенційно, внаслідок своєї природи, може становити небезпеку для кооперативів та інших громадських утворень. Під таким кутом зору кооперативне законодавство виступає не лише як форма вираження державної волі, а передусім як засіб збалансування відносин держави і кооперації, вираження динамічної рівноваги їх розвитку.
Формування законодавчої основи правового регулювання кооперативних відносин у радянській Україні перебувало в тісному зв’язку з процесами в ідеологічній сфері. Марксистське вчення і кооперативна ідея народилися в Західній Європі майже одночасно, а в 1920-ті рр. в СРСР шляхи їх розвитку перетнулися в площині практичної політики. Ідеологи держави диктатури пролетаріату сприймали кооперацію лише як технічний інструмент осучаснення соціально-економічної структури суспільства. Зазначена ідеологічна настанова втілилася в діяльності державних органів, які покликані були керувати кооперацією, та у змісті законодавчих актів про кооперацію.
Диктаторська природа радянської держави унеможливила партнерський характер її взаємодії з кооперацією. Швидка реорганізація кооперації на засадах комуністичної доктрини в роки «воєнного комунізму» стала можливою завдяки насильницьким методам здійснення державної політики, а також через внутрішнє послаблення кооперативного руху, що відбувалося в роки першої світової війни і революції одночасно зі стрімким кількісним зростанням кооперативів.
Формування радянського кооперативного законодавства було невід’ємною складовою процесу становлення нового «революційного» права. З погляду ідеологів останнього в ньому не знаходилося місця для приватного права, у царині якого й функціонували кооперативні організації. Трансформація чинного в Україні на момент встановлення радянської влади кооперативного законодавства відбувалася під визначальним впливом двох чинників: рецепції права РСФРР та пріоритету революційної правосвідомості над іншими джерелами права.
Революційна правосвідомість диктувала керівникам радянської держави «воєнно-комуністичні» методи й заходи перебудови кооперації, в результаті застосування яких кооперація втратила свою приватно-правову природу, господарську та організаційну самостійність і перетворилася на додаток до державно-господарського механізму. Ці заходи передбачали: більшовизацію органів управління кооперативних об’єднань і пряме втручання держави в кооперативно-управлінські відносини; формально-юридичне покладення державою на кооперативні організації обов’язку бути провідниками державної політики в економічній сфері; істотне звуження обсягу господарської правоздатності кооперативних організацій; скасування добровільності членства й спілкового будівництва; встановлення дозвільного порядку реєстрації кооперативних організацій і щільного державного контролю за їх діяльністю.
Відмова партійно-державної верхівки від політики «воєнного комунізму» супроводжувалася демократизацією державно-правового життя в роки непу. Розвиток радянського законодавства цього періоду відбувався в умовах гострої ідейної боротьби, яка була закономірним наслідком відновлення владою певних елементів плюралізму в ідеологічній та науковій сферах. Складову цієї боротьби становило протистояння між науковими і псевдонауковими концепціями розвитку як кооперації, так і юридичного права. Проте партійно-державна верхівка спиралася не на науку, а на офіційну ідеологію, несумісну як з «буржуазною» юридичною ідеологією, так і з класичною кооперативною ідеєю.
Потреба в законодавчому забезпеченні здійснення непу зумовила масштабну кодифікаційну діяльність, у тому числі в галузі кооперативного права, певне відродження приватно-правових елементів у правовій системі. Впродовж 1921-1922 рр. набули законодавчого закріплення основні принципи державної політики щодо кооперації. Вона одержала значно більше самостійності, ніж у роки «воєнного комунізму», але державної опіки остаточно позбутися не змогла.
З проголошенням непу радянська влада не відмовилася від принципових засад політики щодо кооперації, вироблених у роки «воєнного комунізму»: вони лише були пристосовані до нових економічних умов. Система реєстрації кооперативів повною мірою не повернулася до явочного принципу. Примусовість членства у споживчій кооперації була скасована лише майже через три роки після проголошення непу, але й цей законодавчий крок не змінив політичної настанови на масовий характер залучення населення до кооперативів. Як і в роки «воєнного комунізму», кооперація розглядалася як знаряддя пролетарської держави, а не її партнер. Пільги й переваги, надані кооперації, покликані були це знаряддя вдосконалити. Попри деякі коливання в способах забезпечення, залишився незмінним класовий характер кооперації, що полягав в обмеженні членських прав «нетрудових елементів». Перебудова суспільства на соціалістичних засадах як нав’язана кооперації більшовицьким режимом стратегічна мета її діяльності виправдовувала щільну державно-партійну опіку й відхід від фундаментальних кооперативних принципів у багатьох питаннях кооперативного життя.
Хоча в радянській Україні активно розвивалося спеціальне кооперативне законодавство, в умовах пріоритету «революційної правосвідомості» над писаним правом регулятивна роль законодавчих актів про кооперацію применшувалася внаслідок визнання джерелами кооперативного права судової практики і т. зв. «практики радянської кооперації». У правовому регулюванні кооперативних відносин велику роль відігравали акти відомчого характеру – інструкції й постанови органів, які керували кооперацією, а також нормальні та примірні статути, що практично виконували роль кодифікованих актів, відступити від положень яких при створенні кооперативу було майже неможливо.
Кооперативне законодавство УСРР являло собою відкриту й штучну систему, що мала власне ядро – сукупність приписів, призначених для регулювання внутрішньокооперативних відносин, але все більше втягувалася в орбіту господарського законодавства з його публічно-правовою спрямованістю й великою кількістю нормативно-правових актів міжгалузевого характеру. З розвитком загальносоюзного кооперативного законодавства, його кількісним зростанням і набуттям приписами законів СРСР більшої конкретності місцеві (республіканські) особливості правового регулювання кооперативних відносин усе більше нівелювалися. Але тенденція до уніфікації радянського кооперативного законодавства так і не призвела до створення кооперативного кодексу чи загальнокооперативного закону. Вочевидь, влада не вважала це доцільним: систематизація й підвищення стабільності кооперативного законодавства та зростання його ролі дисонували б з «великими» й іншими «стрибками» у політиці державної партії.
Правовий статус кооперативних організацій та їх членів (кооператорів-пайовиків як членів товариств і первинних кооперативів як членів спілок) з огляду на особливості соціально-економічної, ідеологічної та політико-правової ситуації в радянській Україні 1920-х рр. слід розглядати: по-перше, в контексті боротьби між традиціями кооперативного руху, що знаходять вираження в кооперативних принципах, і впливом (за допомогою законодавства, інших юридичних і неюридичних засобів), спрямованим на захист інтересів радянської держави; по-друге, в площині співвідношення приватно- й публічно-правових елементів у механізмі юридичної регламентації прав і обов’язків суб’єктів кооперативної діяльності; по-третє, під кутом зору трансформації правових форм взаємодії кооперативного руху з державою.
Аналіз законодавчої регламентації прав і обов’язків членів кооперативів, її розвитку на різних етапах періоду 1920-х рр. виявив поєднання класового підходу з підходами до регламентації правового статусу члена-пайовика, що сформувалися в дорадянський період, ґрунтувалися на кооперативних принципах, стали надбанням кооперативної правосвідомості й у силу соціально-психологічної інерції виявлялися в статутній нормотворчості та, певною мірою, в радянському законодавстві років непу. Результативність впливу класового підходу на кооперативне життя можна пояснити низьким рівнем розвитку як кооперативної свідомості, так і правової культури учасників кооперативного руху.
Подана в дисертації характеристика законодавчих засад правового статусу кооперативів і кооперативних об’єднань ґрунтується на надзвичайній видовій різноманітності кооперативних організацій та високій динаміці змін у їх правоздатності. Очевидно, що відсутність єдиних законодавчо закріплених підходів до визначення правового статусу кооперативних організацій різних галузей відображала, крім іншого, небажання носіїв державної влади зв’язувати себе законом й обмежувати можливості оперативних змін у державному регулюванні кооперації окремого виду з урахуванням політичної й економічної доцільності поточного моменту.
Стосовно кооперації держава проводила протекціоністську політику, хоч і робила це нерівномірно щодо окремих типів і видів кооперативів, що й не дивно, адже радянській юридичній ідеології був чужим принцип рівності суб’єктів господарювання різних форм власності й організаційно-правових форм. У найвигіднішому (в економічному сенсі) становищі перебували колгоспи (сільськогосподарські виробничі кооперативи), робітничі житлово-будівельні кооперативи й деякі інші організації. Протекціоністські заходи, безперечно, сприяли швидкому економічному розвитку кооперативних організацій. Платою за привілейоване становище стала бюрократизація кооперативних структур і все більш жорстке підпорядкування діяльності кооперації державно-плановим засадам.
Організаційний механізм створення і реалізації кооперативного законодавства в УСРР включав систему державних органів, які мали повноваження у сфері регулювання й контролю за діяльністю кооперативних організацій, всеукраїнські центри кооперації окремих видів і міжгалузеві кооперативні ради, а також спілкові об’єднання нижчих рівнів і первинні кооперативи, представлені їх органами управління. З формального боку інтегруючою ланкою цієї системи виступав Головний кооперативний комітет при РНК УСРР з його місцевими органами. Наявність спеціального органу, який відав кооперативними справами, становила головну особливість системи органів державного управління кооперацією в УСРР. Фактично ж керівництво кооперацією забезпечувалося насамперед діяльністю партійних структур, які шляхом комунізації кооперативних організацій створили в них потужні центри впливу та забезпечували послідовну й невпинну трансформацію кооперативних систем відповідно до загальних тенденцій розвитку країни. Практичний імператив «оволодіння» інститутами громадянського суспільства, в тому числі кооперацією, визначав поведінку партійно-державної бюрократії, її прагнення перебудувати на засадах «плановості» всі основні сфери суспільного життя та схильність до репресивних методів практичної реалізації своєї політики, що неминуче позначилося не лише на долі окремих учасників кооперативного руху, але й на самому існуванні кооперації.
На етапі згортання непу адміністративно-командний тиск найгостріше відчули кредитна й сільськогосподарська галузі кооперації. Перша наприкінці десятиліття припинила своє існування юридично, другу в основній її частині (обслуговуючу кооперацію) спіткала така ж доля, а інша її частина (виробнича кооперація) фактично втратила риси кооперативності. Споживча й промислова кооперація продовжували існувати в деформованому вигляді, відрізняючись від державних підприємств лише деякими формально-юридичними ознаками. Насильницькі заходи, вжиті державою для знищення одних і трансформації відповідно до потреб диктаторської влади інших видів кооперативів, яскраво продемонстрували формально-декларативне значення закону в практичній діяльності партійних і державних органів.
Отже, в радянському кооперативному законодавстві 1920-х рр. бачимо віддзеркалення соціально-економічної та ідейно-культурної трансформації української кооперації. З незалежної і впливової системи громадсько-господарських об’єднань періоду національної революції в перші роки радянської влади вона перетворилася на державно-розподільчу організацію, пройшла через часткове відродження фундаментальних кооперативних принципів у першій половині періоду непу й остаточно втратила свою природу в останні роки десятиліття.
Внаслідок дії багатьох чинників кооперація на момент захоплення влади більшовиками не встигла сформуватися як повноцінний інститут громадянського суспільства і тому не змогла чинити дієвий опір свавіллю диктаторської влади. Головним чинником, що впливав на формування кооперативного законодавства, практику його реалізації та розвиток кооперативного руху загалом слід вважати соціокультурний (психологію, рівень розвитку кооперативної свідомості й правової культури учасників кооперативного руху).
Для партійно-державного керівництва, яке уособлювало «диктатуру пролетаріату», законодавство виступало лише як засіб, інструмент політичного панування, одностороннього впливу на кооперацію. Для учасників кооперативного руху, переважну частину якого складало селянство, в силу особливостей (порівняно низького рівня розвитку) їх кооперативної, політичної і правової свідомості законодавство не стало засобом протилежного за спрямованістю впливу, який зазвичай здійснює потужний громадський рух на державну владу. За умов двосторонньої відмови від діалогу як принципу і механізму гармонійного розвитку суспільства рівновага в системі відносин кооперації та держави була нестійкою і відразу після зміцнення однієї зі сторін була порушена, що й призвело до ліквідації кооперативного руху і стало важливим чинником входження суспільства до лабіринту тоталітаризму.
Сприйняття сучасним дослідником суспільного життя радянської України 1920-х рр. психологічно зумовлюється знанням про підсумок зазначеного етапу розвитку країни, внаслідок чого ретроспективний погляд вимальовує відповідну логіку тогочасних процесів і подій та розставляє акценти у площині історичних фактів. У цьому контексті варто враховувати, що суспільство, будучи складною системою, розвивається під впливом низки чинників, у тому числі ірраціональних. Відмовляючись від сприйняття історії як лінійного процесу й виходячи з принципу людиномірності наукового пізнання, мусимо визнати, що навіть в умовах жорсткого однопартійного режиму альтернативи подальшого розвитку країни існували.
Ця альтернативність є невід’ємною складовою реальної історії так само, як і теперішнього життя суспільства, що змушує осмислювати минуле в пошуках шляхів вирішення сучасних проблем. Проте вироблення на основі аналізу історичного досвіду орієнтованих на практичне застосування пропозицій повинно здійснюватися з урахуванням того, що «перенесення» цього досвіду на теперішній ґрунт можливе лише умовно: кожний локалізований у часі (обмежений «сусідніми» точками біфуркації) людський світ є динамічним системним цілим, у якому будь-який елемент є рефлекторним відображенням інших. Вивчаючи минуле, ми можемо лише одержати інтелектуальні імпульси (наприклад у вигляді певних принципів ментальної чи фізичної діяльності) для того, щоб зробити сьогодні певний вибір з наявних альтернатив. При цьому необхідно не знехтувати засадами власного правосвітогляду. Видається, що принципи розмежування права і закону, людиноцентризму (і, відповідно, заперечення державоцентризму) та визнання того, що право твориться не державою, а суспільством, мають спонукати дослідника до того, щоб усупереч поширеному алгоритму адресувати свої пропозиції передусім громадським інституціям, а не державним органам.
Ураховуючи зазначене, вважаємо, що історія кооперативного законодавства УСРР 1920-х рр. і взаємин кооперації з державою є уроком насамперед для кооперативних організацій та інших інститутів громадянського суспільства, яким доцільно:
 чітко усвідомлювати, що сприятливе для кооперації законодавство зазвичай виникає як наслідок організованих зусиль громадськості за умов високої активності членів кооперативних організацій і належного рівня розвитку їх кооперативної і правової свідомості;
 формувати розуміння кооперативного законодавства (при збереженні поваги до чинного закону) як сфери взаємодії державних органів і кооперативних організацій, а не одностороннього веління державної влади;
 налагоджувати співробітництво з державою на засадах партнерства, викорінюючи патерналістські сподівання і настрої в лавах свої членів, які становлять психологічне підґрунтя для одержавлення кооперації;
 на основі усвідомлення соціальної сутності і стадійності процесу правоутворення формувати у своїх членів і державних службовців розуміння того, що ідейною основою кооперативного законодавства, крім певних власне правових принципів, мають бути фундаментальні кооперативні принципи, які є продуктом (нормативним вираженням) фактичних відносин у кооперативах і їх об’єднаннях;
 використовувати всі наявні можливості участі представників кооперативних організацій у роботі робочих груп з розробки проектів законодавчих актів про кооперацію;
 організовувати внутрішньокооперативне і загальногромадське обговорення проектів законодавчих актів про кооперацію;
 зміцнюючи зв’язки з недержавними організаціями різних видів, використовувати можливості об’єднаних дій, спрямованих на розвиток законодавства і внесення до нього бажаних змін;
 активно використовувати потенціал юридичних служб, наявні можливості захисту прав і законних інтересів кооперативних організацій і їх членів для вдосконалення у співпраці з органами державної виконавчої влади, правоохоронними і судовими органами й органами місцевого самоврядування процесу законовиконання у сфері кооперативних відносин;
 вивчати історичний досвід законодавчого регулювання кооперативних відносин з метою вдосконалення техніки створення і реалізації актів кооперативного законодавства.
Здійснене в межах завдань дисертаційної роботи комплексне вивчення кооперативного законодавства УСРР дало переконливі докази вагомості цього масштабного і складного правового явища у житті українського суспільства 1920-х рр. Зазначене дозволяє висловити припущення про доцільність відповідного корегування змісту навчальних програм з історії держави і права України, зокрема, в частині:
 збільшення обсягу інформації про законодавче регулювання кооперативних відносин в УСРР указаного періоду;
 висвітлення генези радянського кооперативного законодавства у взаємозв’язку з трансформацією приватного права й інститутів громадянського суспільства;
 подолання усталених стереотипів розуміння кооперації лише як об’єкта державно-правового впливу та інструмента економічної політики радянської держави.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

І. АРХІВНІ ДОКУМЕНТИ
Центральний державний архів вищих органів влади
і управління України (ЦДАВО України)

Фонд 8. Народний Комісаріат юстиції УСРР.
Опис 2.
1. Справа 162. Документи про встановлення меж дії постанови ВУЦВК про житлово-споживчу кооперацію (протокол, витяги з протоколів, листування). 25 липня 1924 р. – 20 січня 1925 р. – 13 арк.
2. Справа 1310. Документи про розробку проекту постанови РНК УСРР про затвердження положення про головний і губернські кооперативні комітети УСРР (проекти постанови, витяги з протоколів, висновок). 31 січня 1922 р. – 24 грудня 1924 р. – 26 арк.
Опис 3.
3. Справа 1. Документи про зміну законодавства УСРР у галузі кооперації, затвердження ЦВК і РНК СРСР закону про обов’язкову військову службу, внесення змін до Цивільно-процесуального кодексу УСРР (постанови, протоколи, доповідні записки, листування). 15 грудня 1924 р. – 10 травня 1925 р. – 295 арк.
4. Справа 843. Документи про розгляд КПРЗП при РНК УСРР проекту Кодексу законів про кооперацію; затвердження переліку узаконень, що стосуються кооперації, які втратили силу або формально не скасовані (постанови, витяги з протоколів, листування). 17 січня 1925 р. – 4 жовтня 1926 р. – 136 арк.
Опис 4.
5. Справа 561. Документи про взаємовідносини центральних і місцевих органів влади з кооперативними організаціями (постанови, витяги з протоколів, листування). 13 лютого 1928 р. – 20 березня 1928 р. – 112 арк.
6. Справа 567. Документи про затвердження Основ кооперативного законодавства УСРР (постанови, витяги з протоколів, листування). 19 грудня 1927 р. – 16 листопада 1928 р. – 162 арк.
7. Справа 1039. Документи про діяльність Головкооперкому з розгляду питання про членство в кооперативах громадян, позбавлених права брати участь у виборах до Рад (протоколи, доповідна записка, листування). 30 грудня 1926 р. – 23 лютого 1927 р. – 16 арк.
Опис 6.
8. Справа 30. Документи про внесення змін до проекту Основ кооперативного законодавства УСРР, порядку реєстрації кооперативних організацій у зв’язку з ліквідацією окркооперкомів (інструкція, протоколи, витяги з протоколів, листування). 10 травня – 24 червня 1929 р. – 23 арк.

Фонд 166. Народний Комісаріат освіти Української РСР.
Опис 2.
9. Справа 458. Матеріали про роботу Українського інституту марксизму-ленінізму (положення, протоколи, доповіді, доповідні записки, учбові плани, програми, анкети, штатний розклад). 7 жовтня 1921 р. – 24 грудня 1925 р. – 224 арк.
10. Справа 476. Матеріали про організацію та роботу науково-дослідної кафедри «Проблеми сучасного права» при Харківському інституті народного господарства (протоколи, звіти, доповідні записки, плани робіт, кошториси). 1 листопада 1921 р. – 7 жовтня 1925 р. – 124 арк.
Опис 9.
11. Справа 1087. Матеріали про проведення вилучення контрреволюційної, політично-шкідливої, ідеологічно-невитриманої та порнографічної літератури в бібліотеках і книгарнях України (постанови, інструкції, списки літератури, доповідні записки, стенограми нарад та інші документи). 26 березня 1930 р. – 18 березня 1932 р. – 343 арк.

Фонд 217. Всеукраїнська спілка кустарно-промислової кооперації.
Опис 1.
12. Справа 244. Справи юрисконсульта по юридичним питанням. 11 січня 1923 р. – 20 грудня 1923 р. – 167 арк.

Фонд 271. Головний кооперативний комітет (Головкооперком).
Опис 1.
13. Справа 3. Протоколи засідань кооперативного комітету України і матеріали до них. 7 травня 1920 р. – 28 січня 1921 р. – 182 арк.
14. Справа 7. Обіжники й повістки засідань Головкооперкому. 7 жовтня 1921 р. – 22 грудня 1922 р. – 43 арк.
15. Справа 69. Постанови й обіжники Головкооперкому. 22 серпня 1923 р. – 9 арк.
16. Справа 78. Протоколи засідань пленуму Головкооперкому й матеріали до них. 24 липня 1923 р. – 15 жовтня 1923 р. – 449 арк.
17. Справа 79. Протоколи засідань пленуму Головкооперкому й матеріали до них. 5 листопада 1923 р. – 11 грудня 1923 р. – 184 арк.
18. Справа 89. Документи про роботу кодифікаційної комісії при Головкооперкомі (положення, протоколи, листування). 28 серпня 1923 р. – 9 жовтня 1923 р. – 30 арк.
19. Справа 108. Листування з ВУЦВК, Уповнаркомфіном, Наркомюстом, Південбюро ВЦРПС про розгляд і внесення змін до законодавчих актів та їх юридичну силу. 13 лютого 1923 р. – 29 грудня 1923 р. – 239 арк.
20. Справа 109. Листування з Українкустарьспілкою, Головкооперкомом, Уповнаркомфіном, Південбюро ВЦРПС про вирішення спорів з правових питань промислових і трудових кооперативних товариств. 24 лютого 1923 р. – 31 грудня 1923 р. – 147 арк.
21. Справа 147. Протокол засідання ВУЦВК і постанови Раднаркому СРСР і УСРР, що стосуються діяльності Головкооперкому. 13 лютого 1924 р. – 13 січня 1925 р. – 79 арк.
22. Справа 151. Протоколи засідань Головкооперкому. 18 січня 1924 р. – 24 листопада 1924 р. – 30 арк.
23. Справа 152. Протоколи засідань кодифікаційної комісії. 26 березня 1924 р. – 21 січня 1925 р. – 125 арк.
24. Справа 157. Доповіді про роботу кодифікаційної комісії при Головкооперкомі (Кодекс законів про кооперацію, відомості, листування). 5 квітня 1924 р. – 29 грудня 1924 р. – 92 арк.
25. Справа 205. Листування з наркоматами про розгляд Кодексу законів про кооперацію, складання звітності, оподаткування, реєстрацію, перереєстрацію статутів. 23 грудня 1924 р. – 21 грудня 1925 р. – 637 арк.
26. Справа 209. Листування з Харківським, Полтавським губвиконкомами про забезпечення їх типовим договором; право громадян на членство в кооперативних організаціях. 25 червня 1924 р. – 25 лютого 1925 р. – 44 арк.
27. Справа 232. Постанови і протоколи засідань ВУЦВК, Раднаркому УСРР. 13 січня 1925 р. – 29 грудня 1925 р. – 427 арк.
28. Справа 233. Постанови і протоколи засідань Раднаркому УСРР. 28 червня 1925 р. – 2 січня 1926 р. – 388 арк.
29. Справа 393. Протоколи, витяги з протоколів засідань комісії з розгляду законодавчих проектів при ВУЦВК, Раднаркому УСРР. 5 січня 1926 р. – 31 грудня 1926 р. – 429 арк.
30. Справа 396. Протоколи засідань комісії Головкооперкому з розробки проектів законодавчих актів про кооперацію і матеріали до них. 11 лютого 1926 р. – 15 жовтня 1926 р. – 141 арк.
31. Справа 529. Листування з ВУЦВК, Раднаркомом і наркоматами України про розгляд законодавчих документів, розвиток кооперативного будівництва, українізацію кооперації, звільнення від усіх державних і місцевих податків, затвердження й реєстрацію статутів кооперативних організацій. 7 січня 1926 р. – 7 січня 1927 р. – 670 арк.
32. Справа 530. Листування з центральними кооперативними організаціями про розгляд законодавчих проектів, розвиток і зміцнення кооперативних організацій в Україні. 2 січня 1926 р. – 2 грудня 1926 р. – 859 арк.
33. Справа 605. Протоколи засідань комісії з розробки законопроектів із кооперації при Головкооперкомі та матеріали до них. 9 лютого 1927 р. – 14 березня 1927 р. – 7 арк.
34. Справа 687. Документи про розгляд законодавчих проектів, реорганізацію міжокружних сільбанків України, термінове складання звітності (протоколи, витяги з протоколів, доповідні записки, листування). 15 січня 1927 р. – 5 грудня 1927 р. – 299 арк.
35. Справа 758. Постанови, обіжники, інструкції Головкооперкому. 8 березня 1928 р. – 13 жовтня 1928 р. – 134 арк.
36. Справа 817. Документи про розгляд і затвердження законодавчих актів Раднаркомом, ВУЦВК, Економнарадою (постанови, проекти постанов, протоколи, витяги з протоколів, статути, листування). 26 листопада 1928 р. – 6 грудня 1929 р. – 354 арк.
37. Справа 818. Документи про розгляд проектів законодавчих актів у ВУЦВК, Раднаркомі, Економнараді, взаємовідносини органів влади з кооперацією (постанови, протоколи, витяги з протоколів, положення, статути). 3 січня 1928 р. – 29 грудня 1928 р. – 579 арк.
38. Справа 880. Протоколи засідань юридичної комісії Головкооперкому й матеріали до них. 16 січня 1929 р. – 16 грудня 1929 р. – 31 арк.
39. Справа 906. Документи про видання й узаконення законодавчих актів, контроль за діяльністю кооперативних організацій (постанови, інструкції, протоколи, витяги з протоколів, статути, плани, звіти, акти). 29 січня 19294 р. – 6 вересня 1929 р. – 440 арк.
40. Справа 910. Документи про розгляд і затвердження статуту Всеукраїнської спілки спілок сільськогосподарської кооперації (витяги з протоколів, статути, листування). 11 вересня 1929 р. – 1 лютого 1930 р. – 30 арк.
41. Справа 923. Листування з ВУЦВК, Раднаркомом, Економрадою й наркоматами про кооперативне будівництво в Україні, організаційно-правову роботу Українського уряду. 21 листопада 1929 р. – 18 грудня 1930 р. – 208 арк.
42. Справа 953. Документи про ліквідацію Головкооперкому, поділ роботи стосовно поточного керівництва наркоматами між головою Раднаркому УСРР та його заступниками (проекти постанов ВУЦВК, РНК УСРР, витяги з протоколів, листування). 8 січня 1931 р. – 17 квітня 1931 р. – 43 арк.
43. Справа 971. Документи по особовому складу Головкооперкому. 24 січня 1925 р. – 3 вересня 1925 р. – 8 арк.
44. Справа 972. Документи по особовому складу Головкооперкому. 2 листопада 1925 р. – 25 серпня 1926 р. – 46 арк.
45. Справа 973. Документи по особовому складу Головкооперкому. 3 січня 1927 р. – 25 листопада 1927 р. – 20 арк.

Фонд 290. Всеукраїнська спілка сільськогосподарської кооперації «Сільський господар».
Опис 4.
46. Справа 955. Листування по справах КРЗП. 1925-1926 рр. – 39 арк.

Фонд 296. Всеукраїнська спілка споживчих кооперативних товариств (Вукопспілка)
Опис 1.
47. Справа 4а. Постанова Кооперативного комітету УСРР про організацію Всеукраїнської кооперативної спілки, положення, статут та структура Вукопспілки. 14 травня 1920 р. – 31 серпня 1922 р. – 129 арк.
Опис 2.
48. Справа 797. Протоколи засідань Комісії з розгляду законодавчих проектів при РНК УСРР (копії) і матеріали до них. 15 червня 1925 р. – 26 вересня 1925 р. – 155 арк.
49. Справа 1224. Листування з органами прокуратури про дачу консультацій з питання додержування державної законності та з конторами про їх юридичні права і обов’язки та про додержування законів. 29 січня 1925 р. – 20 березня 1925 р. – 42 арк.
50. Справа 1424. Перелік питань про споживчу кооперацію, що складений для сільської комісії ЦК КП(б)У. Листування з членами комфракції Вукопспілки про розмежування сфер роботи серед райспоживспілок. 23 лютого 1926 р. – 7 арк.
51. Справа 1430. Протоколи і виписки з протоколів засідань комісії по розгляду законодавчих завбачень при РНК УСРР (копії) і матеріали до них. 6 жовтня 1925 р. – 27 серпня 1926 р. – 142 арк.

Фонд 340. Народний Комісаріат продовольства Української РСР.
Опис 1.
52. Справа 30. Протоколи засідань колегії Наркомпроду УСРР і проект положення про кооперацію, список кооперативів, що обслуговуються Київською обласною спілкою кооперативних товариств. 10 березня 1919 р. – 9 серпня 1919 р. – 85 арк.
53. Справа 154. Штати Кооперативного управління Наркомпроду УСРР на ІІ півріччя 1919 р. 1919 р. – 7 арк.

Центральний державний архів громадських об’єднань України
(ЦДАГО України)

Фонд 1. Центральний Комітет Компартії України.
Опис 1.
54. Справа 59. Стенограма VI конференції КП(б)У (неповний примірник). 10 грудня 1921 р. – 117 арк.
Опис 6.
55. Справа 46. Матеріали до протоколів №№ 31-35, 37-41, 43-46, 48 засідань Політбюро ЦК КП(б) України. 5 жовтня 1923 р. – 28 грудня 1923 р. – 196 арк.
Опис 20.
56. Справа 371. Тези про коопер