Корейба Юлія Вікторівна. Джерела інформаційного права України

Короткий опис

Корейба Юлія Вікторівна. Джерела інформаційного права України.- Дисертація канд. юрид. наук: 12.00.07, Нац. авіац. ун-т. - Київ, 2015.- 217 с.

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ АВІАЦІЙНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

На правах рукопису

КОРЕЙБА ЮЛІЯ ВІКТОРІВНА
УДК 34:002(043.3)

ДЖЕРЕЛА ІНФОРМАЦІЙНОГО ПРАВА УКРАЇНИ

12.00.07 — адміністративне право і процес;
фінансове право; інформаційне право

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник:
СОПІЛКО ІРИНА МИКОЛАЇВНА,
доктор юридичних наук, доцент

Київ — 2015

ЗМІСТ

ВСТУП ..............................................................................................................4

РОЗДІЛ 1. ДОКТРИНАЛЬНІ АСПЕКТИ ДЖЕРЕЛ ІНФОРМАЦІЙНОГО ПРАВА....................................................................15
1.1. Історико-правові передумови формування джерел інформаційного права.....................................................................................15
1.2. Поняття та особливості джерел інформаційного права..............31
1.3. Ознаки та класифікація джерел інформаційного права………...47
Висновки до Розділу 1............................................................................71

РОЗДІЛ 2. СИСТЕМА ДЖЕРЕЛ ІНФОРМАЦІЙНОГО ПРАВА УКРАЇНИ........................................................................................................76
2.1. Джерела інформаційного права як система..................................76
2.2. Національний рівень системи джерел інформаційного права України.............................................................................................................85
2.3. Міжнародний рівень системи джерел інформаційного права України...........................................................................................................124
Висновки до Розділу 2..........................................................................142

РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ ІНФОРМАЦІЙНОГО ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ................................................................146
3.1. Форми і тенденції систематизації інформаційного законодавства.................................................................................................146
3.2. Основні напрями реформування інформаційного
законодавства …………………………………………….…………...……161
Висновки до Розділу 3......................................................................... 179

ВИСНОВКИ.................................................................................................182

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.................................................185

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

ГА ООН — Генеральна Ассамблея Організації Об’єднаних Націй
ЄС — Європейський Союз
ЄСПЛ — Європейський Суд з прав людини
ЗМІ — засоби масової інформації
КК — Кримінальний кодекс
КМУ — Кабінет Міністрів України
КСУ — Конституційний Суд України
Основні засади — Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007—2015 роки (затверджені Законом України від 9 січня 2007 р. № 537-V);
ООН — Організація Об’єднаних Націй
СНД — Співдружність Незалежних Держав
СРСР — Союз Радянських Соціалістичних Республік
США — Сполучені Штати Америки
УНР — Українська Народна Республіка

ВСТУП

Актуальність теми зумовлена необхідністю доктринального визначення джерел інформаційного права України.
Зміни міжнародного правопорядку та світові глобалізаційні процеси зумовлюють необхідність перегляду концепції панування та верховенства закону, оновлення усталеного погляду на джерела права, визнання множинності джерел інформаційного права та їх розгляд як системно-пов’язаних елементів. Дані питання мають не лише теоретичне, а й суто практичне значення, адже від того, як розуміються джерела інформаційного права, як вони співвідносяться з іншими явищами та поняттями (включаючи, передусім, форму права), які юридично значущі феномени визнаються джерелами інформаційного права, а які ні, безпосередньо залежить соціальна важливість та ефективність правового регулювання інформаційного простору нашої держави.
Потребують системного аналізу зміни в системі джерел інформаційного права України з метою встановлення їх відповідності потребам інформаційного суспільства, а також визначення подальших шляхів розвитку національної системи джерел інформаційного права. Водночас аналіз структурних змін у системі джерел вітчизняного інформаційного права України уможливить визначити їх вплив на правозастосовний механізм та виявити основні тенденції останнього.
Утім, питання джерел інформаційного права України досі не знайшло свого системного висвітлення у науковій площині. Здебільшого воно досліджувалось лише через висвітлення окремих її аспектів українськими та зарубіжними фахівцями адміністративного та інформаційного права, національної безпеки, теорії держави та права, управління, міжнародного права тощо.
У вітчизняній правовій думці окремі питання джерел права розглядали такі правознавці: І. І. Балаклицький, Є. В. Білозьоров, О.П. Васильченко, Ю. А. Ведєрніков, Р. О. Гаврилюк, Є. О. Гіда, Н.А. Гураленко, О.О. Дмитрик, А. М. Завальний, А. П. Заєць, А. В. Зінчук, С. С. Зміївська, Б.О. Кістяківський, М. М. Ковалевський, В. О. Котюк, О. В. Кравчук, В. І. Кушерець, М. В. Мазур, Л. Г. Матвєєва, О. Г. Мурашин, В. Ф. Нестерович, Н. М. Оніщенко, М. П. Орзіх, М. І. Палієнко, Н. М. Пархоменко, О. В. Петришин, Л. В. Петрова, П. М. Рабінович, В. М. Селіванов, О. Ф. Скакун, Є. В. Спекторський, Ф. В. Тарановський, Р. Б. Тополевський, В. А. Устименко, А. М. Фатєєв, В. Л. Федоренко, В. І. Цоклан, Ю. С. Шемчушенко, О. М. Ярошенко та інші.
Не менш важливого значення мають наукові розвідки фахівців інформаційного права, зокрема: І. В. Арістова, В. Ю. Баскаков, В. І. Гурковський, М. І. Дімчогло, С. Ф. Джерджа, В. А. Залізняк, Б. А. Кормич, О. В. Кохановська, І. Ю. Крегул, Г. М. Красноступ, В. А. Ліпкан, Ю. Є. Максименко, А. І. Марущак, П. Є. Матвієнко, Н. Б. Новицька, А. М. Новицький, В. Д. Павловський, О. П. Світличний, І. М. Сопілко, В. Ю. Степанов, К.Г. Татарникова, А.В. Тунік, К. П. Череповський, О.В. Чуприна, В. С. Цимбалюк, М. Я. Швець, О. В. Шепета тощо.
Однак попри багатоманітність наукових джерел, поза науковим обігом залишилося комплексне, системне дослідження джерел інформаційного права.
Зазначене вище зумовлює актуальність та невідкладність дослідження джерел інформаційного права як основи інформаційного права.
Зв'язок з науковими програмами, планами, темами. Проведене дослідження виконано відповідно до основних положень законів України «Про основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007–2015 роки», «Про інформацію», Стратегії розвитку інформаційного суспільства в Україні, схваленої Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 15 травня 2013 року № 386-р, Концепції розвитку електронного урядування в Україні, схваленої Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 13 грудня 2010 року № 2250-р, Концепції створення та функціонування інформаційної системи електронної взаємодії державних електронних інформаційних ресурсів, схваленої Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 5 вересня 2012 року № 634-р, Указу Президента України № 398/2014 «Про інформаційно-аналітичний центр» від 12 квітня 2014 року, Указу Президента України № 449/2014 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 28 квітня 2014 року «Про заходи щодо вдосконалення формування та реалізації державної політики у сфері інформаційної безпеки України»« від 1 травня 2014 року, Переліку індикаторів розвитку інформаційного суспільства, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 28 листопада 2012 року № 1134, Рекомендацій парламентських слухань на тему: «Законодавче забезпечення розвитку інформаційного суспільства в Україні», схвалених Постановою Верховної Ради України від 3 липня 2014 року № 1565-VII.
Мета і задачі дослідження. Мета роботи полягає у з’ясуванні правової природи, змісту та сутності джерел інформаційного права України, розгляд їх як системи, вивчення національного та міжнародного рівнів цієї системи, визначення сучасних проблем розвитку інформаційного законодавства, а також обґрунтування можливих напрямів його реформування.
Досягнення поставленої мети передбачає розв’язання таких задач:
— визначити історико-правові передумови формування джерел інформаційного права;
— сформулювати поняття та особливості джерел інформаційного права на сучасному етапі;
— з’ясувати ознаки та класифікацію джерел інформаційного права;
— обґрунтувати існування джерел інформаційного права як системи;
— здійснити теоретико-правовий аналіз національного рівня системи джерел інформаційного права України;
— визначити міжнародний рівень системи джерел інформаційного права України;
— з’ясувати сучасні форми і тенденції систематизації інформаційного законодавства;
— сформулювати основні напрями реформування інформаційного законодавства.
Об’єктом дослідження визначаються суспільні відносини, що пов’язані з формуванням і зовнішньою формою вираження норм інформаційного права України.
Предметом дослідження є джерела інформаційного права України.
Методи дослідження та методологічна основа визначаються загальнотеоретичним і спеціально-галузевими підходами, способами, засобами, а також загальними та спеціальними методами права.
Завдяки діалектичному та історичному підходам, методам синхронного та діахронного аналізів було сформовано теоретико-правові положення щодо періодизації історії формування джерел інформаційного права (підрозділ 1.1). Метод порівняльного правового аналізу, юридико-догматичного підходу та прикладного системного аналізу застосовано при формуванні теоретико-правових основ джерел інформаційного права (розділ 1) та визначенні поняття «принципів міжнародного права в інформаційній сфері» (підрозділ 2.3). Філософський та методи аналізу й синтезу уможливили розкрити в дослідженні зміст та форму джерела інформаційного права (підрозділ 1.2), констатувати відсутність у науковій літературі чітко визначеного переліку джерел інформаційного права та у поєднанні з компаративним аналізом сформувати власний їх перелік (підрозділ 1.3), а також виокремити національний (підрозділ 2.2) та міжнародний (2.3) рівні правової моделі джерел інформаційного права. Аксіологічний метод було застосовано для з’ясування співвідношення джерел інформаційного права із іншими джерелами права та встановлення корелятивного зв’язку між пріоритетами реалізації національних інформаційних інтересів і розвитком системи джерел в інформаційній сфері (підрозділи 1.2, 1.3, 2.1, 2.2). Методологія системного підходу, а також системний аналіз були покладені основу наукових пошуків щодо системи джерел інформаційного права та її структурування (розділ 2). Герменевтичний метод також надав можливість здійснити тлумачення базових концептів інформаційного законодавства України (підрозділ 2.2.2). Застосування хронологічного критерію у поєднанні з методом структурного аналізу уможливило виокремлення груп основних міжнародних правових актів, що знаходять своє втілення чи відображення у національній системі джерел інформаційного права (підрозділ 2.3). Прогностичний аналіз, що передбачав виявлення тенденцій і правових закономірностей розвитку системи джерел інформаційного права в сучасних умовах, здійснювався на підставі використання методів прогнозування, а саме методу екстраполяції, методу аналогії (розділ 3). Метод евристики було використано при визначенні шляхів удосконалення інформаційного законодавства у сфері державної інформаційної політики (розділ 3).
Нормативною базою дисертації є Конституція України, закони України, укази та розпорядження Президента України, постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти органів виконавчої влади, міжнародні нормативно-правові акти та нормативно-правові акти окремих країн світу, які регулюють правовідносини в інформаційній сфері.
Емпіричну базу дисертації становлять: політико-правова публіцистика, довідкові видання, статистичні матеріали, а також індекси та індикатори стосовно розвитку окремих складових суспільних інформаційних відносин та експертні оцінки.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що вперше у вітчизняній юридичній науці на дисертаційному рівні на основі узагальнення теорії і практики інформаційної діяльності здійснено вивчення джерел інформаційного права України, внесені пропозиції щодо вдосконалення інформаційного законодавства. Проведені дослідження дали змогу сформувати та аргументувати основні положення, що відображають складові рівні наукових розвідок:
уперше:
– подано авторське визначення поняття «джерело інформаційного права» як акт волевиявлення суб’єктів правотворчості в інформаційній сфері, що містить положення правових норм у письмовій формі або неписані нормативні факти, на основі яких виникають, змінюються та припиняються права та обов’язки суб’єктів інформаційних правовідносин;
– у вітчизняній інформаційно-правовій науці виокремлено загальні та спеціальні ознаки джерел інформаційного права;
– запропоновано класифікацію джерел інформаційного права: 1) за способом формування правових норм в інформаційній сфері: формальні та соціальні джерела інформаційного права; 2) за соціальною значущістю: первинні та вторинні джерела інформаційного права; 3) за ступенем впливу на суспільні відносини в інформаційній сфері: базові, похідні та допоміжні джерела інформаційного права; 4) за силою, що охороняє відповідні приписи: джерела інформаційного права, що охороняються: державою — нормативний акт; сторонами — договір, автономії; авторитетом утворюючої сили (доктрина, щорічне послання Президента України); 5) за кількістю суб’єктів створення: одноособові, колективні джерела інформаційного права та джерела, автори яких численні, або їхню кількість встановити складно, або це не має значення; 6) за юридичною силою: обов’язкові та факультативні джерела інформаційного права; 7) за територією поширення: внутрішньодержавні та міжнародні джерела інформаційного права; 8) за ієрархією в системі джерел інформаційного права: конституційні інформаційно-правові норми; нормативно-правові акти галузі інформаційного законодавства; інформаційно-правові норми у складі інших галузей законодавства; 9) за ознаками конфіденційності інформації, що міститься у джерелі інформаційного права: конфіденційні джерела інформаційного права; таємні джерела інформаційного права; службові джерела інформаційного права; 10) за предметом правового регулювання: закони та інші нормативні акти про окремі види інформації; нормативні акти про засоби масової інформації, правовий статус журналістів; акти з врегулювання відносин, пов’язаних з правовим режимом доступу до інформаційних ресурсів, створенням інформаційних продуктів, наданням інформаційних послуг; акти про захист інформації, інформаційних ресурсів (інформаційну безпеку); нормативно-правові акти, що встановлюють правовий статус органів державної влади і управління інформаційній сфері тощо; 11) за формою існування у державно-правовому просторі: правові акти–джерела інформаційного права та неправові джерела інформаційного права;
– науково обґрунтовано позицію щодо існування джерел інформаційного права як системи у правовому просторі України;
– подано авторське визначення поняття «система джерел інформаційного права» у широкому та вузькому розумінні: а) у широкому розумінні система джерел інформаційного права — це множина всіх форм юридичного закріплення і організаційного забезпечення інформації щодо загальнообов’язкових правил поведінки (юридичних норм) у сукупності їх взаємозв’язків (генетичних, структурних і функціональних), через які об’єктивуються нормативні приписи галузі інформаційного права, реалізується державна інформаційна політика та забезпечується міжнародний правопорядок в інформаційній сфері з метою забезпечення державної інформаційної ідентичності; б) у вузькому розумінні система джерел інформаційного права — це логічна послідовність нормативно-правових актів та міжнародно-правових угод України в інформаційній сфері, які об’єднані на основі предмета правового регулювання (інформаційних правовідносин) для вирішення цілей та завдань державної інформаційної політики шляхом забезпечення національних інформаційних інтересів;
– запропоновано правову модель системи джерел інформаційного права, яка містить національний та міжнародний рівень;
– сформовано міжнародний рівень системи джерел інформаційного права, який складається з: а) принципів міжнародного права в інформаційній сфері; б) міжнародно-правових стандартів в інформаційній сфері; в) міжнародних правових актів, що знаходять своє втілення чи відображення у національній системі джерел інформаційного права (конвенції та угоди Ради Європи, резолюції ООН, доповіді й записки представників ООН, «soft law» в інформаційній сфері); г) судових рішень міжнародних судів (в т.ч. рішень Європейського Суду з прав людини);
– науково обґрунтовано позицію, що удосконалення інформаційного законодавства передбачає використання двох рівнів можливостей: теоретичного — через застосування правової доктрини в інформаційній сфері; та практичного — через здійснення моніторингу інформаційного законодавства з метою його подальшої систематизації;
удосконалено:
– підходи до розкриття змісту поняття «джерело інформаційного права»: а) універсальні підходи — властиві не лише джерелам інформаційного права, а й багатьом правовим наукам: історичний, ідеологічний, матеріальний і формально-юридичний; б) методологічні підходи — властиві саме джерелам інформаційного права: феноменологічний, герменевтичний, аксіологічний, онтологічний, епістемологічний, антропологічний, гносеологічний та цивілізаційний;
– наукові підходи до трактування та інтерпретації поняття «джерело права» та «форма права»: тотожний підхід — за даного підходу відбувається повне ототожнення даних понять; дезінтеграційний підхід — за даного підходу дослідники порівнюють аналізовані поняття, відокремлюючи їх одне від одного; інтегративний підхід — за даного підходу відбувається намагання урівноважити позиції представників тотожного та дезінтеграційного підходів;
– аргументацію щодо верховенства Конституції у національному рівні джерел інформаційного права України та подано обґрунтування можливості реалізації оновлених або таких, що мають потенціал для цього, конституційних основ в інформаційному законодавстві як складних процесів забезпечення: 1) інформаційної законності — відповідності Конституції України дій або бездіяльності суб’єктів інформаційного права, нормативно-правових актів та актів правозастосування в інформаційній сфері; 2) належної інформаційної свідомості — знання в інформаційній сфері, наука інформаційного права, інформаційна ідеологія, психологія, інформаційна культура); 3) інформаційно-правового конструювання — інформаційно-правова інженерія — сюди ми відносимо, передусім, заходи щодо систематизації інформаційного законодавства та правотворчості в інформаційній сфері; 4) стійкої юридичної практики в інформаційній сфері тощо;
– визначення поняття «принципів міжнародного права в інформаційній сфері» як системи основоположних правил міжнародного інформаційного права, які регулюють інформаційні відносини і є критерієм правомірності міжнародного правотворчого та правозастосовного процесів в інформаційній сфері, а також чинності інших інформаційних міжнародно-правових норм;
дістали подальшого розвитку:
– методологічні положення щодо структури компонентів системи джерел інформаційного права: 1) фундаментальний — ті джерела права, які є основними для інформаційної сфери та конституюють, визначають дане правове утворення; 2) похідний — об’єднує ті юридичні джерела права, які розвивають, конкретизують елементи первинного компонента; 3) субсидіарний — може включати акти, документи, доктрини тощо, які хоча і не є обов’язковими, однак значно впливають на інші джерела інформаційного права, опосередковуючись через правотворчі органи (зокрема «smart law») і формуючи подальший розвиток системи джерел інформаційного права і тлумачення певних правових норм в інформаційній сфері;
– аргументація стосовно того, що система джерел інформаційного права має властивості складноорганізованої системи оскільки вона: складається з багатьох різнорідних частин — підсистем джерел інформаційного права — системи нормативно-правових актів, системи нормативно-правових договорів тощо, які взаємодіють завдяки системним зв’язкам; 2) здатна до змін внаслідок впливу як з боку інших підсистем правової системи, так і новоутворених джерел права; 3) у процесі розвитку переходить з рівня на рівень — від звичаєвого неписаного права до писаного права, від фрагментарних нормативних сукупностей через кодифікацію — до складної динамічної системи; 4) у процесі функціонування завдяки системним зв’язкам виявляються нові принципи, правоположення, приписи, існування яких не передбачалося у процесі її формування, які прямо не закріплені в джерелах інформаційного права; 5) містить різнорівневу та розгалужену структуру; 6) має невичерпні системоутворювальні чинники (до яких ми відносимо: національну інформаційну ідентичність, національні інформаційні інтереси, інформаційну культуру, інформаційний та геоправовий простір, сукупність інформаційних правовідносин, що виникають при реалізації конституційного права на інформацію, інформаційну діяльність учасників інформаційних відносин тощо); 7) утворення нової якості, що проявляється у можливості комплексного впливу на інформаційні відносини та інформаційний простір.
– пропозиції щодо напрямів інтеграції України до Європейського Союзу в інформаційній сфері, якими є: 1) адаптація системи джерел інформаційного права України до положень та стандартів системи джерел інформаційного права ЄС, яка в межах міжнародного рівня системи джерел інформаційного права полягає в: а) уніфікації на законодавчому рівні основних понять, яка за своєю сутністю є реалізацією кодифікаційної техніки в інформаційній сфері); б) розробленні кодексу поведінки держав у міжнародному інформаційному просторі; в) опрацюванні організаційно-практичних та змістовних аспектів проблем міжнародної інформаційної безпеки, обмеження використання інформаційних озброєнь, координації діяльності правоохоронних органів з попередження інформаційної агресії, допомога державам-жертвам інформаційної агресії, притягнення до відповідальності держав, котрі ведуть інформаційну війну, пропаганду, що суперечить національним інтересам держави-жертви інформаційної агресії (наприклад, дії Російської Федерації щодо України у 2013-2014 рр.) тощо; г) затвердженні заходів щодо попередження розробки, виробництва, використання та поширення інформаційних озброєнь у рамках глобального режиму міжнародної інформаційної безпеки; 2) співробітництво у галузі формування, розроблення, застосування загальноєвропейської системи джерел інформаційного права;
– методологічні положення щодо взаємозв’язку джерел інформаційного права і державної інформаційної функції.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що рекомендації та пропозиції, сформульовані автором, можуть бути використані у таких сферах:
– у науково-дослідній діяльності — для проведення подальших досліджень проблем розвитку системи джерел інформаційного права України;
– у правотворчій діяльності — під час розроблення та удосконалення проектів нормативних актів, що регулюють суспільні відносини в інформаційній сфері (Концепція державної інформаційної політики України, Концепція електронного урядування, Концепція інформаційної взаємодії, Стратегія розвитку інформаційного суспільства в Україні, Стратегія кібернетичної безпеки тощо);
– у правозастосовній діяльності — при реалізації правових норм, що регулюють суспільні відносини в інформаційній сфері;
– у навчально-методичному процесі — при підготовці підручників, навчальних посібників із таких дисциплін, як: «Інформаційне право», «Інформаційна політика», «Правове регулювання інформаційної діяльності», «Інформаційне право окремих країн», «Інформаційна безпека України» та при викладанні вказаних дисциплін, а також для підвищення рівня інформаційної освіти населення.
Апробація результатів дисертації. Підсумки розроблення проблеми в цілому, окремі її аспекти, одержані узагальнення та висновки оприлюднені дисертантом на науково-практичних конференціях: «Правові проблеми сучасності» (м. Запоріжжя, 26 лютого 2013 р.) та «Сучасні наукові дослідження представників юридичної науки ― прогрес законодавства України майбутнього ( м. Дніпропетровськ, 7-8 лютого 2014 р.).
Публікації. Основний зміст дисертації відображено в 7 публікаціях, у тому числі в 5 наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях.

Список літератури

ВИСНОВКИ

У результаті проведення наукового дослідження автором запропоновано нове вирішення наукового завдання, що полягає у виокремленні джерел інформаційного права як самостійно організованої системи і наданні обґрунтованих пропозицій щодо основних напрямів реформування інформаційного законодавства. Сформульовано ряд висновків, пропозицій і рекомендацій, спрямованих на вирішення зазначеного завдання.
1. Проведене дослідження стосовно історико-правових передумов формування джерел інформаційного права дозволило сформувати періодизацію формування джерел інформаційного права та уможливило висновувати, що під час кожного з виокремлених періодів усе правотворення в інформаційній сфері зводилось до фактологічної фіксації окремих інформаційних правовідносин, без глибокого фахового дослідження усіх елементів системи джерел інформаційного права.
2. Сформульовано поняття «джерело інформаційного права» як акт волевиявлення суб’єктів правотворчості в інформаційній сфері, що містить положення правових норм у письмовій формі або неписані нормативні факти, на основі яких виникають, змінюються та припиняються права та обов’язки суб’єктів інформаційних правовідносин. Визначення особливостей джерел інформаційного права уможливило висновувати, що будучи органічно пов’язаними з сутністю, функціями, змістом і формами права, джерела інформаційного права безпосередньо впливають на всі процеси правового регулювання суспільних відносин в інформаційній сфері.
3. З’ясовано та науково обґрунтовано ознаки джерел інформаційного права, які виконують інтеграційні функції в інформаційно-правовому просторі нашої держави: вони з’єднують усі норми інформаційного права в одне цілісне утворення, визначають їх найсуттєвіші структурні та функціональні характеристики, напрями вдосконалення й розвитку. Здійснення класифікації джерел інформаційного права надало можливість висновувати щодо складності системи джерел інформаційного права, яка полягає зокрема у тому, що її складові елементи об’єднуються як природнім, так і штучним шляхом; як за об’єктивними, закономірними, так і за суб’єктивними, довільними зв’язками; як за якісними, так і за кількісними ознаками; як за змістовними, так і за формальними критеріями.
4. Науково обґрунтовано існування джерел інформаційного права як системи, що заклало основу для формування та подальшого розроблення синтетичної теорії системи джерел інформаційного права. Запропоновано правову модель системи джерел інформаційного права, яка містить національний та міжнародний рівень. Підкреслено, що система джерел інформаційного права є інтегруючим та консолідуючим елементом державної інформаційної політики, який завдяки системним зв’язкам забезпечує як взаємодію між національними інформаційними інтересами та юридичною практикою, так і з іншими підсистемами суспільства — економічною, політичною, воєнною, правовою, соціально-культурною тощо.
5. Здійснено теоретико-правовий аналіз національного рівня системи джерел інформаційного права України, центральною категорією якого є інформаційне законодавство України, яке як основне джерело інформаційного права полягає у зовнішній об’єктивації правового регулювання інформаційних правовідносин, що є головним засобом реалізації інформаційної функції держави і визначає правові засади підтримки та розвитку цивілізованих інформаційних відносин, захисту законних інформаційних прав, налагодженню дієвої інформаційної взаємодії, поширенню інформаційної культури і забезпеченню інформаційної безпеки.
6. Визначено міжнародний рівень системи джерел інформаційного права України та сформульовано позицію щодо того, що система джерел інформаційного права України через її міжнародний рівень є частиною глобального інформаційно-правового простору і має розвиватись і змінюватись відповідно до нього, з одночасним збереженням власної національної та інформаційної ідентичності.
7. З’ясування сучасних форм і тенденцій систематизації інформаційного законодавства уможливило виокремлення можливих напрямів його удосконалення. Визначено, що суттєвою проблемою правового регулювання в інформаційній сфері є відсутність визначення змісту поняття «систематизація» у вітчизняному законодавстві та різне викладення його змісту на підзаконному рівні. Підкреслено нагальну необхідність законодавчого визначення змісту систематизації.
8. Сформульовано основні напрями реформування інформаційного законодавства. Науково обґрунтовано, що систематизацію інформаційного законодавства, яка здійснюється за допомогою моніторингової роботи і за умови використання напрацювань правової доктрини, можна використовувати не тільки для упорядкування вже наявного законодавчого масиву в інформаційній сфері, а й для організації комплексних, об’єднаних загальною схемою та логікою дій щодо заповнення окремих елементів, яких у ньому бракує.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Шипілова Л. М. Порівняльний аналіз ключових понять і категорій основ національної безпеки України : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. політ. наук : спец. 21.01.01 «Основи національної безпеки держави» / Л. М. Шипілова. — К., 2007. — 20 с.
2. Черноус С. М. Оціночні поняття у трудовому праві України : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.05 «Трудове право ; право соціального забезпечення»/ С. М. Черноус. — Х., 2008. — 20 с.
3. Шмидт С. О. Источниковедение. Теоретические и методические проблемы / Шмидт С. О. — М. : Наука, 1969. — 511 с.
4. Сурмин Ю. П. Теория систем и системный анализ : [учеб. пособ.] / Сурмин Ю. П. — К. : МАУП, 2003. — 368 с.
5. Теория систем и системный анализ : учеб. пособ. / [сост. А. Н. Тырсин]. — Челябинск : УрСЭИ АТиСО, 2002. — 128 с.
6. Могилевский В. Д. Методология систем : вербальний подход / Могилевский В. Д. — М. : Экономика, 1999. — 251 с.
7. Горбань О. М. Основи теорії систем і системного аналізу : [навч. посіб.] / О. М. Горбань, В. Є. Бахрушин. — Запоріжжя : ГУ «ЗІДМУ», 2004. — 204 с.
8. Луман Н. Введение в системную теорию / Луман Н. ; [пер. с нем.]. — М. : Логос, 2007. — 360 с.
9. Анфилатов В. С. Системный анализ в управлении : [учеб. пособ. для вузов] / Анфилатов В. С., Емельянов А. А., Кукушкин А. А. — М. : Финансы и статистика, 2002. — 368 с.
10. Юдин Э. Г. Методология науки. Системность. Деятельность / Юдин Э. Г. — М. : Эдиториал УРСС, 1997. — 440 с.