Корх-Черба Оксана Володимирівна. Теорія і практика підготовки домашніх наставників в Україні в другій половині ХІХ століття

Короткий опис

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ Г.С.СКОВОРОДИ

На правах рукопису

Корх-Черба Оксана Володимирівна

УДК 37.018.1

ТЕОРІЯ І ПРАКТИКА ПІДГОТОВКИ ДОМАШНІХ НАСТАВНИКІВ В УКРАЇНІ В ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ Х1Х СТОЛІТТЯ

13.00.01 загальна педагогіка та історія педагогіки

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата педагогічних наук

Науковий керівник:
доктор педагогічних наук, професор
Золотухіна Світлана Трохимівна

Харків
2005

З М І С Т
ВСТУП............................................................................................................................3
РОЗДІЛ 1. АНАЛІЗ СТУПЕНЯ ДОСЛІДЖУВАНОСТІ ПРОБЛЕМИ ПІДГОТОВКИ ДОМАШНІХ НАСТАВНИКІВ.......................................................................... 12
РОЗДІЛ 2. ТЕОРЕТИЧНІ ІДЕЇ ПІДГОТОВКИ ДОМАШНІХ НАСТАВНИКІВ У ВІТЧИЗНЯНІЙ ПЕДАГОГІЧНІЙ ТЕОРІЇ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ Х1Х СТОЛІТТЯ 27
2.1 Становлення та розвиток ідеї домашнього наставництва у світовій педагогічній думці................................................................................................................. 27
2.2 Обґрунтування ідеї підготовки домашніх наставників у педагогічній теорії досліджуваного періоду.................................................................................. 47
Висновки до 2 розділу.................................................................................... 72
РОЗДІЛ 3. ДОСВІД ПІДГОТОВКИ ДОМАШНІХ НАСТАВНИКІВ У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ Х1Х СТОЛІТТЯ............................................................................. 74
3.1 Загальна характеристика підготовки домашніх наставників, учителів у досліджуваний період...................................................................................... 74
3.2 Зміст, форми і методи підготовки домашніх наставників у досліджуваний період......................................................................................................................... 101
3.3 Розкриття особливостей педагогічної просвіти домашніх наставників на сторінках педагогічної преси досліджуваного періоду................................................ 117
3.4 Шляхи впровадження у сучасній педагогічній освіті прогресивних надбань у підготовці домашніх наставників.................................................................. 135
Висновки до 3 розділу:................................................................................. 163
ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ.................................................................................. 164
ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ................................................... 167
ДОДАТКИ..204

ВСТУП

Актуальність та доцільність дослідження. Розбудова демократичної, незалежної держави спричинила відродження та розвиток інституції домашнього наставника”. Саме домашній наставник дозволяє забезпечити особистісно-орієнтований підхід у вихованні й навчанні дітей, саморух і самовдосконалення особистості. Особливу роль домашня освіта відіграє також і у відродженні національної культури, розвитку й становленні українських традицій елітного навчання і виховання, зокрема, у формуванні в підростаючого покоління нового світогляду ідентичності та належності до українського народу, патріотичних почуттів до рідного краю і родини.
Про необхідність відродження домашньої освіти, право громадян на здобуття освіти в домашніх умовах, відповідальність батьків за розвиток дитини як особистості та забезпечення її повноцінною домашньою освітою відповідно до вимог її змісту, рівня та обсягу зазначено і в Законі України „Про освіту” [51]. Тому в умовах сьогодення назріла потреба в підготовці сучасних кваліфікованих домашніх педагогів.
Одним із шляхів вирішення вказаної проблеми є опанування історико-педагогічного досвіду, в якому зосереджено цінні результати науково-методичних пошуків вітчизняних педагогів, громадських діячів досліджуваного періоду.
Аналіз стану наукової розробки проблеми, що досліджується, засвідчив: педагогами та просвітителями минулого порушено чимало питань, які не втратили своєї актуальності й сьогодні. Серед них:
· виявлення умов розвитку домашнього наставництва (І.Гербарт, Д.Дідро, Я.Коменський, Дж. Локк, В.Одоєвський, І.Песталоцці, Ж.Руссо, Г.Сковорода, К.Ушинський та інші);
· доведення необхідності підготовки вітчизняних домашніх наставників і вчителів та виділення її складників (Х.Алчевська, В.Євтушевський, П.Каптєрев, М.Колоколова, П.Литвинський, С.Миропольський, Л.Модзалевський, К.Ушинський та інші);
· розкриття сутності підготовки домашніх наставників і вчителів (О.Водовозова, Л.Вереніус, А.Гіппіус, В.Ігнатьєва, П.Каптєрев, В.Каховський, П.Лесгафт, П. Литвинський, С.Лібрович, Є.Покровський).
Корисний досвід підготовки вітчизняних домашніх наставників, який було накопичено суспільством у другій половині Х1Х століття, на сучасному етапі розвитку національної освіти отримав нове звучання і викликав пізнавальну активність дослідників. Так, з огляду на зазначену проблему обґрунтування психолого-педагогічних основ навчально-виховної діяльності домашніх наставників (гувернерів) здійснено Є.Сарапуловою, Б.Свірідовим, І.Івановичем, Д.Федоренко та інш.; висвітлення процесу становлення інституту домашнього педагога переважно в Російській Федерації представлено в працях Ю.Азарова, А.Бєлової, А.Ганічевої, О.Звєрєвої, Т.Куликової, С.Теплюк, А.Толстихіної, Н.Христофорової та інших; розкриття досвіду українського народу в руслі родинного виховання і навчання визначено З.Нагачевською, Н.Романюк, Є.Сарапуловою, М.Стельмаховичем, В.Чепурко та інші.
Розв'язання окремих проблем організації домашньої освіти, що відображені в працях вищезазначених учених, збагатили уяву про діяльність домашніх педагогів. Проте аналіз науково-педагогічної літератури свідчить про відсутність історико-педагогічних досліджень, в яких узагальнено теорію і практику підготовки домашніх наставників в Україні в другій половині Х1Х століття.
Вивчення історико-педагогічної літератури, плідної спадщини видатних педагогів, учених, а також архівних документів, матеріалів Київського, Харківського й Одеського навчальних округів (статути, журнали, протоколи засідань екзаменаційних комісій, звіти тощо) дозволяє констатувати, що вже з моменту затвердження в 1834 році „Положення про домашніх наставників та вчителів”, особливо в досліджуваний період, в організації домашньої освіти та підготовці домашніх наставників накопичено значний досвід, систематизація й узагальнення якого набувають особливої актуальності в наш час і потребують його неупередженого переосмислення.
Хронологічні межі дослідження обмежуються другою половиною Х1Х століття. Характерною рисою цього періоду стали позитивні зрушення у справі освіти: створення просвітницьких осередків (товариства допомоги гувернанткам та вчителькам, батьківські гуртки, комітети і т.д.), активізація національного і просвітницького руху, підвищення уваги просвітителів, педагогів і вчених до проблем домашньої освіти тощо. Надбанням цього періоду було також і прийняття значної кількості офіційно-нормативних постанов, положень про домашніх наставників, що суттєво вплинуло на мету, зміст і форми їхньої підготовки в досліджуваний період.
Отже, актуальність проблеми підготовки педагогів домашніх наставників, відсутність спеціального історико-педагогічного дослідження, в якому б цілісно були представлені питання теорії та практики підготовки домашніх наставників, зумовили вибір теми дисертаційного дослідження Теорія і практика підготовки домашніх наставників в Україні в другій половині Х1Х століття”.
Зв’язок із науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане відповідно до тематичного плану науководослідної роботи кафедри загальної педагогіки Харківського національного педагогічного університету імені Г.С.Сковороди за колективною темою Підвищення ефективності навчально-виховного процесу в середніх загальноосвітніх та вищих педагогічних навчальних закладах” РК №1-200199004104. Тема дисертаційного дослідження затверджена Вченою радою університету (протокол №5 від 21.12.2001 р.) й узгоджена Радою з координації наукових досліджень у галузі педагогіки та психології Академії педагогічних наук України (протокол №1 від 29.01.2002 р.).
Об'єкт дослідження процес підготовки домашніх наставників у досліджуваний період.
Предмет дослідження теорія і практика підготовки домашніх наставників у другій половині Х1Х ст.
Мета дослідження систематизувати теоретичні ідеї та узагальнити практичний досвід підготовки домашніх наставників у вітчизняній педагогічній думці зазначеного періоду.
Відповідно до об'єкта, предмета і мети дослідження були поставлені такі завдання:
1. Проаналізувати ступінь дослідження проблеми підготовки домашніх наставників.
2. Виявити передумови, етапи, тенденції розвитку ідеї підготовки домашніх наставників у педагогічній думці минулого.
3. Систематизувати теоретичні погляди зарубіжних і вітчизняних педагогів на значення і сутність підготовки домашніх наставників у досліджуваний період.
4. Узагальнити досвід підготовки домашніх наставників другої половини Х1Х століття (мета, завдання, зміст, форми, методи).
5. Намітити шляхи творчого використання прогресивних ідей минулого щодо підготовки домашніх наставників у сучасних умовах.
Методологічну основу дослідження становлять: теорія наукового пізнання, філософські положення про діалектичний взаємозв'язок і взаємозумовленість соціально-педагогічних явищ, ідеї національного відродження, гуманістичні принципи освіти та методологічні положення Національної доктрини розвитку освіти України у ХХ1 столітті”.
Дослідження ґрунтується на принципах науковості, об’єктивності, історизму та системності.
Теоретичною основою дисертаційного дослідження є:
- педагогічні ідеї, настанови відомих представників зарубіжної педагогічної науки щодо мети, завдань, змісту, форм і методів підготовки домашніх наставників (І.Гербарт, К.Гельвецій, Д. Дідро, А.Дістервег, М.Квінтіліан, Я.Коменський, Ж.Кондорсе, Лепелетьє де Сен-Фаржо, Дж. Локк, І.Песталоцці, Ж.Руссо, Ф.Фребель);
- положення та рекомендації стосовно організації підготовки домашніх наставників (Х.Алчевська, Д.Багалій, Б.Глинський, М.Демков, О.Духнович, В.Євтушевський, П.Каптєрев, В.Ключевський, М.Колоколова, П.Литвинський, С.Миропольський, Л.Модзалевський, М.Новіков, В.Одоєвський, М.Пирогов, С.Русова, К.Ушинський та інші);
- концепції розвитку національної системи освіти і педагогічної думки (В.Вихрущ, Л.Вовк, Є.Голубинський, Н.Гупан, Н.Дем’яненко, А.Джуринський, М.Євтух, Т.Завгородня, С.Золотухіна, І.Зязюн, Т.Куликова, І.Курляк, Д.Латишина, В.Майборода, Н.Побірченко, О.Попова, С.Сисоєва, С.Сірополко, М.Стельмахович, Б.Ступарик, О.Сухомлинська, Т.Сущенко, М.Чепіль, В.Шпак, Л.Штефан, М.Ярмаченко та інші);
- ідеї, положення щодо професійно-педагогічної підготовки фахівців, які представлені в працях Є. Барбіної, А.Бойко, В.Гриньової, В.Євдокимова, О.Іонової, В.Лозової, І.Прокопенка, М.Подберезського, Т.Танько, Г.Троцко та інших.
Методи дослідження :
· історико-педагогічний, теоретичний і системно-структурний методи використовувалися з метою систематизації теоретичних ідей та узагальнення досвіду теорії і практики підготовки домашніх наставників;
· проблемно-цільовий і порівняльний для аналізу архівних матеріалів, науково-методичної літератури, періодичних видань та нормативних документів досліджуваного періоду;
· ретроспективний - для виявлення можливостей використання методів, організаційних форм здійснення підготовки домашніх наставників у ВПНЗах України досліджуваного періоду в умовах сучасної національної вищої школи.
Джерелознавча база дослідження: фактичний матеріал, необхідний для дослідження, зібрано в документах офіційного характеру: Збірниках постанов і розпоряджень Міністерства народної освіти (Положення про домашніх наставників та учителів”), а також в педагогічних журналах досліджуваного періоду: загально-педагогічних „Журнал Министерства народного просвещения”, „Сборник распоряжений по Министерству народного просвещения”, „Русский педагогический вестник”, „Циркуляр по Харьковскому учебному округу” та спеціальних виданнях „Учитель”, „Женское образование”, „Журнал для воспитания”, „Журнал для родителей и наставников”, „Воспитание”, „На помощь матерям”, „Педагогический листок”, „Воспитание и обучение”, „Вестник воспитания”, „Семья и школа”, „Образование”, „Гувернантка” та ін. Крім того, вивчалися сучасні педагогічні журнали 1980-2004 рр.: „Рідна школа”, „Початкова освіта”, „Педагогіка”, „Педагогіка і психологія”, „Домашнее воспитание” та ін.
Опрацьовано архівні матеріали фондів Центрального державного історичного архіву України м. Києва (ЦДІАУ), Державного архіву Харківської області (ДАХО). Серед матеріалів ЦДІАУ використані одиниці зберігання фондів: 707 „Управление попечителя киевского учебного округа”, 442 „Канцелярія Київського, Подільського і Волинського генерал-губернатора”, 486 „Киевская палата гражданского суда”, 1252 „Штаб-офицер корпуса жандармерии в Одессе”, 2039 „Филиал ЦГИА УСССР в г. Харькове Малиновские - помещики”, серед матеріалів фондів ДАХО фонд 266 „Канцелярия директора народных училищ Харьковской губернии”, фонд 654 „Валковская женская гимназия” та фонд 3 „Канцелярия Харьковского губернатора”.
Важливу групу джерел у процесі роботи над дисертацією становили праці педагогів-освітян, керівників навчальних округів, освітніх закладів: М.Пирогова (циркуляри, розпорядження, науково-методичні статті), К.Ушинського, В.Одоєвського, П.Каптєрева, Х.Алчевської (хроніка недільних шкіл) та дослідників діяльності її педагогічного колективу (С.Миропольський та ін.).
У процесі дослідження використовувались рукописи відділу рідкісної книги, матеріали фондів Національної бібліотеки України імені В.І.Вернадського, Центральної наукової бібліотеки Харківського університету імені В.М.Каразіна, Харківської наукової бібліотеки імені В.Г.Короленка, бібліотек Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди.
Поглиблено аналізувались програми і підручники, дидактичні керівництва та посібники з педагогіки досліджуваного періоду, а також науково-педагогічна література, українська та російська періодична преса, дисертаційні та монографічні праці.
Наукова новизна і теоретичне значення одержаних результатів полягає в тому, що у дослідженні вперше здійснено цілісний аналіз підготовки домашніх наставників в Україні в другій половині Х1Х століття.
Виявлено передумови, етапи і тенденції розвитку ідеї підготовки домашніх наставників у педагогічній думці минулого. Систематизовано теоретичні погляди зарубіжних та вітчизняних педагогів на значення і сутність підготовки домашніх наставників та узагальнено практику її організації.
Подальшого розвитку набули зміст і форми педагогічної просвіти домашніх наставників на сторінках педагогічної преси в досліджуваний період.
Визначено перспективи та накреслено пріоритетні шляхи творчого використання прогресивних ідей минулого щодо підготовки домашніх наставників у нових соціально-економічних умовах.
У науковий обіг уперше введено нові і маловідомі архівні матеріали (124), які значно розширили й конкретизували науково-педагогічні уявлення щодо проблеми підготовки домашніх наставників в Україні в другій половині Х1Х століття.
Практичне значення здобутих результатів дослідження визначається тим, що одержані в ході наукового пошуку теоретичні положення щодо організації підготовки домашніх наставників, ідеї педагогів минулого, фактичний матеріал втілено в розробку автором спецсемінару „Підготовка домашніх наставників” (історико-педагогічний аспект) для магістрів факультетів дошкільного виховання та початкового навчання.
Матеріали дисертації використовуються також під час читання лекцій з курсів Педагогіка”, Історія педагогіки”, Методика виховної роботи”, проведення семінарських занять у Харківському національному педагогічному університеті імені Г.С.Сковороди (довідка від 24 травня 2005 р.) та Слов’янському державному педагогічному університеті (довідка від 13 червня 2005 р.).
Отримані в ході наукового пошуку теоретичні положення і висновки дослідження, фактичний історико-педагогічний матеріал можуть бути підґрунтям для подальших історико-педагогічних досліджень, сприятимуть збереженню й передачі історико-педагогічного досвіду в галузі домашньої освіти. Їх доцільно використовувати при розробці навчальних планів і програм підготовки педагогічних кадрів за спеціалізацією домашній наставник, гувернер на факультетах дошкільного виховання та початкового навчання, а також у підготовці навчальних і навчально-методичних посібників та лекцій для слухачів закладів післядипломної освіти. Низку окреслених питань можна запропонувати як тематику для курсових і дипломних робіт у вищих педагогічних закладах 111-1V рівнів акредитації.
Достовірність результатів дослідження та його основних висновків забезпечується широким використанням історико-педагогічної літератури досліджуваного періоду, архівних документів та комплексним розглядом проблеми, системним аналізом теоретичного та емпіричного матеріалу, застосуванням системи наукових методів, адекватних меті, об’єкту, предмету та завданням.
Апробація і впровадження результатів дослідження в практику. Основні результати дослідження обговорювалися на науково-методичних конференціях: Міжнародна конференція „Освіта для майбутнього розвитку” (Київ, 2002 р.); „Козацькому роду нема переводу” (Харків, 2002 р.); Всеукраїнські науково-практичні читання студентів і молодих науковців, присвячених спадщині К.Д.Ушинського (Одеса, 2003 р.); науково-практичних конференціях професорсько-викладацького складу і молодих учених „Методологія сучасних наукових досліджень” ХНПУ імені Г.С.Сковороди (2001-2005 рр.).
Основні результати дослідження відображені в 12 одноосібних наукових публікаціях, що відтворюють зміст дисертації; з них 7 надруковані у провідних наукових фахових виданнях загальним обсягом 2,1 друкованих аркушів.
Обсяг та структура дисертації. Робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (357 найменувань), таблиць (3) і додатків (4). Загальний обсяг дослідження - 216 сторінок, основний зміст роботи становить 166 сторінок.

Список літератури

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

Аналіз матеріалів вітчизняної педагогічної преси, історико-педагогічної, методичної літератури та архівних документів дозволив зробити наступні висновки:
1. У дослідженні вперше узагальнено теорію та практику підготовки домашніх наставників, установлено, що проблема є актуальною й інтенсивна розробка її розпочалася з другої половини Х1Х століття вітчизняними педагогами, просвітителями та громадськими діячами. Доведено, що традиційно домашнє виховання та навчання практикувалося в Україні віддавна і має бути „дорогоцінним скарбом етнопедагогіки” (М.Стельмахович).
2. Виявлено, що розвиток ідеї підготовки домашніх наставників в Україні відбувався поетапно:
I етап ( початок Х1Х ст. - до 1834 р.) зародження ідеї домашньої освіти, визнання домашньої освіти як ефективної індивідуальної форми навчання дітей, прийняття Положення про домашніх наставників та учителів 1834 року”, що сприяло чіткій постановці завдань і визначенню форм підготовки домашніх наставників.
II етап (1834 р. друга половина Х1Х ст.) етап інтенсивного розвитку ідеї домашньої освіти. Саме в цей період склалась розгалужена система вищої і середньої педагогічної освіти, домашнім наставникам було надано статус державних службовців (безпосередня підпорядкованість Міністерству народної освіти з наданням відповідних прав, пільг та переваг в порівнянні з гувернерами), а також прийнято численні „Положення”, „Розпорядження” щодо організації підготовки і оцінки їхньої діяльності.
III етап (кінець Х1Х ст.) етап поступового занепаду ідеї підготовки домашніх наставників, а після 1917 року заборони елітарної домашньої навчально-виховної системи і як наслідок - підготовки фахівців у цій освітянській царині.
3. Систематизовано погляди зарубіжних і вітчизняних педагогів (Х.Алчевської, О.Водовозової, І.Гербарта, О.Духновича, В.Євтушевського, П.Каптєрева, М.Квінтіліана, М.Колоколової, П.Лесгафта, П.Литвинського, Дж.Локка, Л.Модзалевського, В.Одоєвського, І.Песталоцці, Ж.Руссо, Г.Сковороди, К.Ушинського та ін.) щодо мети, завдань і змісту підготовки домашніх наставників. Доведено, що педагогічна громадськість, усвідомлюючи роль та значення домашньої освіти, наполягала на необхідності надання психолого-педагогічних знань домашнім педагогам. Підкреслено, що, визнаючи підготовку вітчизняних домашніх наставників головною проблемою досліджуваного періоду, педагоги, просвітителі та керівництво Міністерства народної освіти підтримували відкриття навчальних закладів, які займались такою підготовкою, і, навпаки, засуджували та суворо регламентували діяльність іноземних гувернерів, які насаджували свої виховні ідеали, далекі від християнської моралі.
4. З’ясовано, що головною метою та завданнями підготовки домашніх наставників було забезпечення держави вітчизняними висококваліфікованими фахівцями в галузі домашньої освіти.
Виявлено, що підготовка домашніх наставників здійснювалась у різних навчальних закладах (педагогічні інститути, жіночі педагогічні інститути, училища, учительські семінарії, спеціалізовані класи, педагогічні курси, духовні навчальні заклади тощо), різноманітними формами і методами (лекції, бесіди, екскурсії, концерти, виставки, театралізовані вистави, педагогічна практика, самоосвіта тощо), що забезпечувало оволодіння майбутніми домашніми наставниками системою теоретичних психолого-педагогічних знань, а також необхідними практичними уміннями та навичками.
5. Доведено, що педагогічна просвіта домашніх наставників виникла на сторінках педагогічної публіцистики другої половини Х1Х століття як проблемне питання в окремих публікаціях та послідовно у статтях науково-методичного характеру вона набрала силу актуальної педагогічної проблеми з реальними засобами і формами її вирішення.
Установлено, що створення спеціалізованого журналу Гувернантка”; опублікування на сторінках вітчизняної педагогічної преси статей, рефератів, повідомлень, перекладних матеріалів психолого-педагогічного і медичного характеру; відображення досвіду товариств допомоги домашнім наставникам та гувернерам, комітетів, батьківських гуртків, сприяли підвищенню педагогічної культури домашніх педагогів та отриманню певного досвіду і в разі потреби - конкретної допомоги.
6. Намічено шляхи творчого використання прогресивних ідей минулого щодо підготовки домашніх наставників та здійснено проекцію у сучасність: показано актуальність використання різних форм педагогічної просвіти домашніх наставників, цілеспрямованого висвітлення на сторінках педагогічної журналістики специфіки домашнього навчання, ролі наставника в реалізації завдань розумового, морального, естетичного розвитку дитини тощо.
Разом з тим дослідження не висвітлює всіх аспектів проблеми. Подальшого поглибленого вивчення потребують аналіз закордонного досвіду підготовки домашніх наставників (гувернерів); розкриття педагогічною пресою шляхів удосконалення підготовки домашніх наставників і вчителів; визначення внеску видатних просвітників, громадських діячів конкретно-історичних періодів у теорію і практику формування професійно-педагогічної майстерності домашніх наставників тощо.