Косодій Роман Петрович. Соціально-економічні аспекти розвитку трудових ресурсів в аграрній сфері

Короткий опис

Косодій Роман Петрович. Соціально-економічні аспекти розвитку трудових ресурсів в аграрній сфері : Дис... канд. наук: 08.07.08 2003

Косодій Р.П. Соціально-економічні аспекти розвитку трудових ресурсів в аграрній сфері. Рукопис
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.07.02 економіка сільського господарства і АПК. Харківський національний аграрний університет ім. В.В. Докучаєва, Харків, 2002.
В роботі досліджені особливості розвитку аграрної сфери в період реформування соціально-економічних відносин, здійснено аналіз трудових ресурсів в сільському господарстві, обгрунтована необхідність підвищення ефективності використання трудових ресурсів, виконано факторний аналіз зайнятості в сільській місцевості.
У результаті факторного аналізу обгрунтовані умови формування зайнятості в аграрній сфері, а звідси і система заходів, спрямованих на формування раціональної зайнятості в сільському господарстві як у загальнодержавному, так і регіональному аспектах.
Методичні рекомендації по управлінню трудовими ресурсами та їх розвитку в регіоні, зокрема щодо розвитку малого бізнесу та фермерських господарств, використовуються в практичній роботі Головного управління праці та соціального захисту і Головного управління економіки Сумської облдержадміністрації, а також в навчальному процесі Сумського національного аграрного університету.

Раціональне використання та повноцінне відтворення трудових ресурсів аграрної сфери є передумовою її збалансованого розвитку. Процеси відтворення трудових ресурсів сільської місцевості мають місце одночасно у демографічній, економічній, соціальній та екологічній сферах.
Найменші рівні економічної активності (особливо відчутний цей вплив у сільській місцевості порівняно з містом) в Сумській області можна спостерігати у вікових групах 15-19 рр., 20-24 рр., а також 55-59 рр. та 60-70 рр. Це, на наш погляд, можна пояснити, з одного боку, соціальною незахищеністю як молоді, так й осіб передпенсійного та пенсійного віку на ринку праці, що виражається в обмеженості доступу до якісної освіти, медицини тощо, результатом чого є, з одного боку, ускладнення входження на повноцінний ринок праці для молодих працівників, а з іншого недостатнє використання трудового потенціалу людей передпенсійного та пенсійного віку, які бажають працювати та мають необхідні для цього навички.
У перехідному періоді особисті підсобні господарства є найбільш масовою та гнучкою формою господарювання. Місце та роль особистих підсобних господарств визначаються їхньою основною функцією - відтворенням трудових ресурсів. Саме тому їхня кількість напряму залежить від потреб сільського населення у відтворенні, включаючи економічний та соціальний аспекти. Об’єктивно неминучий процес трансформації особистих селянських господарств населення полягатиме у створенні на їх базі суб’єктів господарювання ринкового типу.
Вплив фактора приватизації на економічно активне населення в сільській місцевості полягає у підвищенні продуктивності праці та зменшенні кількості зайнятих безпосередньо у сільськогосподарському виробництві. Саме тому приватна власність є ресурсом підвищення ефективності використання трудових ресурсів аграрної сфери. Значне переважання фактору приватної власності на результати виробництва над фактором економії на масштабах виробництва є однією з передумов життєздатності індивідуальних фермерських господарств. Мотивація власника також має позитивний вплив на соціально-економічний розвиток сільської місцевості, який полягає у більш ефективному використанні ресурсів (у першу чергу трудових та земельних).
Втручання держави у соціально-економічний розвиток сільських територій доцільне лише стосовно тих видів економічної активності, які мають велике соціальне значення, але не цікаві для приватних суб’єктів господарювання. Також досить часто високі витрати на створення та підтримання сільської соціальної інфраструктури внаслідок депопуляції сільських територій спонукають ринковий механізм до скорочення рівня виробництва багатьох соціально важливих продуктів. Іншими словами, має місце ефект мультиплікатора стосовно рівнів зайнятості в інших секторах.

Регіональна політика зайнятості має спрямовуватися, у першу чергу, на вирішення питань щодо запобігання масового безробіття, створення умов для надання соціального захисту малозахищеному працездатному населенню.
Створення ефективної моделі соціального розвитку села є одним з основних напрямів формування оптимальної структури трудових ресурсів в сільській місцевості, оскільки сільські території, сільський уклад життя та безпосередньо сільськогосподарське виробництво являють собою цілісну систему економічних, соціальних, демографічних, етнічних, культурних та інших складових. Необхідність надання адресної допомоги особам, які перебувають за межею бідності, зумовила потребу в опрацюванні якісно нової двополюсної моделісоціально-економічного розвитку аграрної сфери. Сутність її полягає в тому, що люди, доходи яких перевищують межу малозабезпеченості,мають отримувати послуги соціально-побутового характеру безпосередньо через ринок суб’єктів господарювання, які їх надають. Особи ж, які перебувають поза межею бідності, мають отримувати дотації на придбання життєво необхідних послуг соціально-побутового характеру.
Основним завданням державних програм соціально-економічного розвитку має бути створення передумов для підвищення вартості робочої сили, щоб якомога менше громадян знаходилися поза межею бідності та потребували державної допомоги. Стратегія подолання бідності, затверджена Указом Президента України від 15 серпня 2001 р., вперше офіційно дала визначення категорії бідності та встановила єдиний критерій віднесення різних верств населення до категорії бідних.
Державна політика щодо розширення сфери прикладання праці сільського населення має спрямовуватися на створення передумов економічного зростання через впровадження відповідних важелів, а її інтеграція з програмами соціально-економічного розвитку сприятиме формуванню ефективної стратегії здійснення запланованих заходів. Об’єктивна необхідність регіоналізації державного регулювання ринку праці на рівні окремих суб’єктів зумовлена, у першу чергу, його значними територіальними відмінностями та особливостями функціонування: специфікою формування економічно активного населення в розрізі окремих регіонів, різними рівнями та структурою зайнятості, динамікою та ефективністю виробництва, неоднаковою інвестиційною активністю та привабливістю окремих територій.