КРИМІНАЛІСТИЧНИЙ АСПЕКТ ДОСЛІДЖЕННЯ ОСОБИ ЗАСУДЖЕНОГО ДО ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ

Короткий опис

ЗМІСТ

ВСТУП 3

РОЗДІЛ 1. НАУКОВІ ТА МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ КРИМІНАЛІСТИЧНОГО
ДОСЛІДЖЕННЯ ОСОБИ ЗАСУДЖЕНОГО ДО
ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ 14

1.1. Завдання та значення дослідження особи засудженого до позбавлення
волі 14

1.2. Поняття та загальна характеристика особи засудженого до
позбавлення волі 38

1.3. Джерела інформації про особу засудженого до позбавлення волі та їх
класифікація 58

РОЗДІЛ 2. ОКРЕМІ ВЛАСТИВОСТІ І ОЗНАКИ ОСОБИ ЗАСУДЖЕНОГО
ДО ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ ТА ЇХ ВИКОРИСТАННЯ
В ПРОЦЕСІ РОЗСЛІДУВАННЯ ЗЛОЧИНІВ 87

2.1. Поняття і класифікація ознак зовнішності особи засудженого та їх
криміналістичне значення 87

2.2. “Кримінальне” татуювання як специфічна ознака особи засудженого
до позбавлення волі 112

2.3. Особливості мови осіб, засуджених до позбавлення волі та їх
криміналістичне значення 127

2.4. Властивості психологічного складу особистості засудженого до
позбавлення волі та їх використання в криміналістичній тактиці 136

ВИСНОВКИ 170

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 177

ДОДАТКИ 204

ВСТУП

Актуальність теми. Побудова в незалежній і суверенній Україні демократичної і правової держави відбувається у складній ситуації, яка обумовлена наявністю і впливом цілої низки різноманітних об’єктивних і суб’єктивних чинників, в тому числі й зростанням злочинності у всіх її проявах, що викликає посилення соціальної напруги в суспільстві. В такій складній ситуації на сучасному етапі розбудови нашої держави важливого значення набуває вдосконалення роботи правоохоронних органів, подальше підвищення ефективності і результативності їх роботи на всіх напрямах діяльності, і передусім, у сфері розслідування злочинів. Успішність вирішення правоохоронними органами України завдань повного, всебічного і об’єктивного розслідування злочинів суттєво залежить від рівня розвитку науки криміналістики, яка перебуває на передньому краї боротьби зі злочинністю. Це обумовлено тим, що саме криміналістика озброює працівників органів дізнання, слідчих, експертів-криміналістів та суддів науково обгрунтованими та перевіреними практикою засобами, прийомами та методами розкриття, розслідування та попередження злочинів.
В процесі розкриття, розслідування та судового розгляду будь-якого злочину, в центрі уваги завжди опиняється людина. Це може бути особа, що підозрюється у вчиненні злочину, обвинувачений, підсудний, засуджений, потерпілий та інші учасники процесу.
Проблема вивчення особи підозрюваного, обвинуваченого, підсудного і засудженого завжди була предметом уваги кримінального права, кримінального процесу, кримінально-виконавчого (виправно-трудового) права, теорії оперативно-розшукової діяльності, кримінології та інших юридичних наук. Не залишає без уваги цю проблему і криміналістика.
Ще на початку 70-х років минулого століття М.Т. Ведерніков, досліджуючи проблеми вивчення особи суб’єкта злочину, підкреслював, що в залежності від завдань, які вирішуються в процесі вивчення особи злочинця, необхідно розрізняти кримінально-правовий, кримінально-процесуальний, виправно-трудовий, кримінологічний та криміналістичний аспекти цієї проблеми [62, с.63] .
Сутність криміналістичного аспекту дослідження (вивчення) особи більшістю вчених визначається як отримання про неї криміналістично значущої інформації, що включає в себе відомості про притаманні їй анатомічні, біологічні, психологічні та соціальні властивості, які є необхідними для ідентифікації особи, вирішення тактичних завдань та встановлення фактичної картини події злочину в процесі його розкриття та розслідування.
Дійсно, як ні в якій іншій сфері пізнання, в криміналістиці (теоретичній і практичній) людина, в межах необхідності, може досліджуватися у всій різноманітності проявів її властивостей: фізичних і психічних, генетично обумовлених та сформованих в процесі життя, природних і соціальних. Відомо, що всі властивості людини співіснують у нерозривній єдності, а їх сполучення в конкретному індивіді утворює ще одну важливу якість – індивідуальність. Різноманітність ситуацій, що виникають при здійсненні злочинної діяльності і в ході розслідування злочинів, створює передумови до того, що в процесі вивчення особи злочинця і жертви злочину, в ролі криміналістично значущих можуть опинитися будь-які властивості людини: від анатомічних і біологічних (ознаки зовнішності, папілярні узори, група крові і т. ін.) до психологічних і соціальних (особливості перебігу психічних процесів, світогляд, професія і т. ін.) [190, с. 138].
В різний час окремі аспекти вивчення особи підозрюваного, обвинуваченого, потерпілого та свідка, а також проблеми щодо визначення основних напрямків, обсягу та меж такого вивчення і використання отриманої інформації про властивості особи в процесі розкриття і розслідування злочинів, в тій чи іншій мірі, розглядались в наукових працях Ю.І. Азарова, В.П. Бахіна, П.Д. Біленчука, В.Л.Васильєва, М.Т. Ведернікова, Ф.В. Глазиріна, В.Г. Гончаренка, П.С. Дагеля, Ю.П. Дубягіна, В.А. Жбанкова, С.П. Зеленковського, Н.І. Клименко, В.О.Коновалової, М.Г. Коршика, М.В. Костицького, А.С. Кривошеєва, В.С.Кузьмічова, Г.К. Курашвілі, В.П. Лаврова, М.А. Лушечкіної, І.О. Матусевича, М.М. Міхеєнко, М.В. Салтевського, М.Я. Сегая, З.Д. Смітієнко, В.К. Стринжи, С.С. Степічева, П.П.Цвєткова та інших вчених.
В сучасних умовах реформування кримінально-виконавчої системи України, її гуманізації і приведення у відповідність до вимог міжнародних стандартів та правил, особливої актуальності набуває завдання підвищення ефективності боротьби зі злочинністю в установах цієї системи. Виявлення та розкриття злочинів, вчинених в установах виконання покарань, проведення дізнання у справах про ці злочини та здійснення оперативно-розшукової діяльності належать до одного з головних напрямків діяльності Державного департаменту України з питань виконання покарань, і, відповідно, потребують якісного теоретичного та методичного забезпечення з боку науки криміналістики, в тому числі й у напрямку криміналістичного дослідження (вивчення) особи засудженого до позбавлення волі.
Важливість криміналістичного аспекту вивчення особи засудженого до позбавлення волі обумовлюється тим фактом, що інформація про особу засудженого до позбавлення волі є невід’ємним елементом криміналістичної характеристики злочинів, що вчиняються засудженими в місцях позбавлення волі, яка в свою чергу, є підгрунтям, типовою моделлю для розробки та побудови методики розслідування злочинів, вчинених засудженими в місцях позбавлення волі. Необхідно також враховувати, що в процесі розслідування злочинів, вчинених у ВТУ, засуджений може бути не тільки підозрюваним чи обвинуваченим, а й потерпілим або свідком у розслідуваній справі.
Окремі питання, присвячені проблемі вивчення особи засудженого до позбавлення волі, висвітлювалися у цілому ряді наукових праць на протязі 70–90-х років ХХ століття. Проте, майже у всіх цих працях автори розглядали проблему вивчення особи засудженого до позбавлення волі тільки в одному аспекті – психолого-педагогічному або пенітенціарному, який передбачає дослідження властивостей та ознак особи засудженого до позбавлення волі з метою використання інформації про них для здійснення ефективного виховного впливу для досягнення ресоціалізації засудженого. Проблема ж дослідження особи засудженого до позбавлення волі в криміналістичному аспекті – з метою використання отриманої інформації в процесі розкриття і розслідування злочинів – окремо не досліджувалась. Тому, на сьогодні відсутнє монографічне дослідження про криміналістичне значення властивостей і ознак особи засудженого до позбавлення волі, джерела криміналістично значущої інформації про них та основні напрямки її використання для вирішення завдань розкриття та розслідування злочинів, вчинених засудженими під час відбування покарання.
Необхідно зазначити, що на ступені дослідження та розробки цієї проблеми не міг негативно не позначитися той факт, що на протязі тривалого часу (ще з часів існування СРСР і майже до середини 90-х років минулого століття) практично вся інформація, що стосувалася проблем процесу відбування покарання засудженими в місцях позбавлення волі, вивчення особи засудженого до позбавлення волі, розкриття і розслідування злочинів, вчинених в місцях позбавлення волі, була закритою та недоступною для широких верств суспільства.
Зазначені вище обставини і обумовили обрання теми дисертаційного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження відповідає вимогам “Комплексної програми профілактики злочинності на 2001-2005 роки” (затверджена Указом Президента України № 1376/2000 від 25 грудня 2000 року), метою якої є забезпечення активної протидії злочинності та досягнення уповільнення темпів її зростання на основі чіткого визначення пріоритетів, поступового нарощення зусиль держави і громадськості, вдосконалення законодавства, організації, засобів і методів запобігання і розкриття злочинів; плану наукових досліджень кафедри криміналістики юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є вивчення особи засудженого до позбавлення волі в криміналістичному аспекті, виявлення її властивостей та ознак, що мають істотне значення для розкриття і розслідування злочинів, вчинених засудженими під час відбування покарання та вдосконалення діяльності органів розслідування.
Для досягнення цієї мети, дисертантом у певній логічній послідовності були вирішені наступні завдання:
- проаналізована питома вага позбавлення волі серед інших видів покарань в санкціях норм Особливої частини КК України в редакції від 5.04. 2001 р. та визначено її співвідношення з питомою вагою цього виду покарання в санкціях норм Особливої частини КК України 1960 р.;
- показані сутність, завдання і значення криміналістичного аспекту дослідження (вивчення) особи засудженого до позбавлення волі та його відмінність від інших аспектів – кримінально-правового, кримінально-процесуального, кримінологічного та пенітенціарного;
- розкриті філософська та правова суть і зміст поняття “особа засудженого до позбавлення волі”;
- розглянутий порядок і момент набуття підсудним процесуального статусу засудженого та стан законодавчого регулювання обсягу його основних процесуальних прав за чинним кримінально-процесуальним законодавством України;
- розкритий механізм утворення джерел криміналістично значущої інформації про властивості та ознаки особи засудженого до позбавлення волі, наведена їх класифікація;
- показано на підставі аналізу структури злочинності в місцях позбавлення волі та її динаміки, які саме властивості і ознаки особи засудженого до позбавлення волі мають істотне значення для використання інформації про них в процесі розкриття і розслідування злочинів, вчинених в місцях позбавлення волі;
- досліджено криміналістичне значення “кримінального” татуювання, “кримінального” жаргону та мови жестів злочинців;
- проаналізовані основні напрямки, форми та особливості використання інформації про властивості психологічного складу особистості засуджених в процесі розслідування злочинів, вчинених в місцях позбавлення волі.
Об’єктом наукового дослідження є особа засудженого до позбавлення волі, її властивості та ознаки.
Предметом наукового дослідження є закономірності використання інформації про властивості та ознаки особи засудженого до позбавлення волі в процесі розкриття та розслідування злочинів, вчинених засудженими в місцях відбування покарання.
Методологічну основу дисертації складає діалектика дослідження особи засудженого до позбавлення волі у криміналістичному аспекті. При виконанні дисертаційного дослідження були застосовані історико-правовий, порівняльний, формально-логічний, системно-структурний, статистичний та соціологічний методи, і зокрема при: аналізі вітчизняного кримінального, кримінально-процесуального, кримінально-виконавчого законодавства, тлумаченні змісту окремих правових норм і їх порівнянні з нормами зарубіжного законодавства; класифікації джерел інформації про властивості особи засудженого до позбавлення волі; узагальненні і аналізі злочинів, вчинених засудженими у виправно-трудових колоніях України; проведенні опитування працівників кримінально-виконавчої системи та слідчих органів внутрішніх справ України.
Правовою основою дослідження є: Конституція України, кримінальний, кримінально-процесуальний і виправно-трудовий кодекси України, закони України, Укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, а також відомчі нормативні акти Генеральної прокуратури, МВС України, Державного департаменту України з питань виконання покарань та інших відомств, що регулюють діяльність правоохоронних органів з розслідування злочинів; ведення криміналістичних, довідкових та інших видів обліків; порядок виконання і відбування кримінального покарання засудженими у виді позбавлення волі (позбавлення волі на певний строк і довічне позбавлення волі) .
Емпіричну базу дослідження складають статистичні звіти МВС України та Державного департаменту України з питань виконання покарань за 1996-2000 роки про стан злочинності у виправно-трудових установах України, її якісну та кількісну характеристику; матеріали 75 архівних кримінальних справ про злочини, вчинені засудженими до позбавлення волі під час відбування покарання, що були розглянуті судами Вінницької області; результати соціологічних досліджень з питань теми дисертації, проведених дисертантом шляхом анкетування 186 респондентів – працівників виправних установ управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Вінницькій області і слідчих підрозділів УМВС України у Вінницькій області. Використано також особистий практичний досвід автора, набутий як під час більш ніж п’ятнадцятирічної роботи в органах внутрішніх справ (в тому числі і у виправно-трудовій установі, підрозділах штатного дізнання та слідства), так і під час перебування на викладацькій роботі.
Наукова новизна одержаних результатів визначається насамперед тим, що дисертація є одним з перших за часи незалежності в Україні монографічних досліджень, в якому розглянуті криміналістичне значення інформації про властивості, ознаки та якості особи засудженого до позбавлення волі, джерела такої інформації та основні напрямки її використання при розслідуванні злочинів, вчинених засудженими в місцях позбавлення волі. Відповідно до визначених завдань дослідження у дисертації висвітлені наступні положення, висновки і методичні рекомендації, які в тій чи іншій мірі відрізняються новизною і на цій підставі виносяться на публічний захист:
- аналіз санкцій норм Особливої частини КК України 2001р. дає підстави вважати, що покарання у виді позбавлення волі було і продовжує залишатися одним з найбільш поширених видів кримінального покарання в Україні, що суттєво впливає на загальну кількість осіб, які перебувають в місцях позбавлення волі;
- дослідження (вивчення) особи засудженого до позбавлення волі є необхідною передумовою вирішення цілого комплексу завдань і може розглядатися в різних аспектах: в пенітенціарному, кримінально-правовому, кримінологічному, процесуальному та криміналістичному;
- сутність криміналістичного аспекту дослідження особи засудженого до позбавлення волі полягає у отриманні інформації про властивості, якості та ознаки особи засудженого до позбавлення волі, які мають значення для розкриття злочинів, вирішення ідентифікаційних, діагностичних, оперативно-розшукових і тактичних завдань розслідування злочинів, вчинених у місцях позбавлення волі, і їх профілактики;
- аналіз норм чинного кримінально-процесуального законодавства свідчить, що підсудний набуває процесуального статусу засудженого з моменту проголошення обвинувального вироку;
- під поняттям “особа засудженого до позбавлення волі” необхідно розуміти людину, яка вчинила злочин, відбуває покарання у виді позбавлення волі за вироком суду та характеризується неповторною сукупністю фізичних, психічних, соціальних та інших властивостей, ознак та якостей;
- серед розмаїття ознак і властивостей особи можна виділити окремі, які специфічно притаманні особі засудженого, що відбував покарання у місцях позбавлення волі;
- в межах класифікації джерел криміналістично значущої інформації про особу засудженого на види (люди; речі; системи люди-речі) доцільно виділяти в залежності від підстав утворення (певного етапу діяльності засудженого) наступні їх підвиди: а) джерела інформації, утворення яких пов’язано з діяльністю засудженого до вчинення злочину (що був підставою для засудження); б) джерела, утворення яких пов’язано з вчиненням злочину, його розслідуванням і засудженням до покарання у виді позбавлення волі; в) джерела, утворення яких обумовлено відбуванням покарання засудженим в установі кримінально-виконавчої системи; г)джерела, утворення яких пов’язано із вчиненням засудженим злочину в місцях позбавлення волі;
- пропозиції із запровадження єдиного документа, який би передбачав послідовну фіксацію в ньому відомостей про особу винного, отриманих як на стадіях досудового розслідування та судового розгляду, так і на стадії виконання покарання у виді позбавлення волі, а також створення при службі спеціального обліку Державного департаменту України з питань виконання покарань автоматизованого банку даних про осіб, що були засуджені і відбували покарання в місцях позбавлення волі;
- для вирішення ідентифікаційних завдань в процесі розслідування злочинів, вчинених засудженими в місцях позбавлення волі пріоритетне значення має інформація про ознаки зовнішності засуджених, а окремі теоретичні питання вчення про криміналістичну ідентифікацію людини за ознаками зовнішності потребують подальшої розробки і вдосконалення;
- ефективна реалізація тактичних завдань розслідування можлива тільки за умов вивчення та врахування слідчим психологічних особливостей, характерних для більшості засуджених, що перебувають в місцях позбавлення волі; фактори, що впливають на формування їх психологічних особливостей, доцільно класифікувати на об’єктивні та суб’єктивні;
- проведення слідчих дій за участю засуджених, які страждають на психічні аномалії, потребує своєчасного отримання та використання слідчим патопсихологічної інформації про особу засудженого.
- пропозиції щодо внесення змін та доповнень до чинного кримінального, кримінально-процесуального та виправно-трудового законодавства України.
Теоретичне і практичне значення результатів дослідження. Висновки і пропозиції, сформульовані у дисертації, можуть бути використані для подальшого вдосконалення теоретичних положень криміналістичної техніки і криміналістичної методики розслідування злочинів, вчинених засудженими у виправно-трудових установах.
Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що пропозиції і рекомендації, зазначені в дисертації, доцільно використати:
- в процесі розкриття та розслідування злочинів, вчинених засудженими в місцях позбавлення волі;
- для покращання організації оперативно-службової діяльності Державного департаменту України з питань виконання покарань при вирішенні завдань вивчення особи засудженого, вдосконалення існуючої системи обліків та профілактики злочинності;
- в процесі розслідування злочинів, вчинених особами, що раніше відбували покарання у виді позбавлення волі;
- у правотворчій діяльності – при підготовці нового та вдосконаленні чинного кримінального, кримінально-процесуального та виправно-трудового законодавства;
- у навчальному процесі – при викладанні курсу криміналістики та її спецкурсів.
Окремі положення та висновки, сформульовані у дисертації, знайшли відображення у складових частинах підручника з криміналістики (Криміналістика: підручник /За ред. П.Д.Біленчука. – 2-ге вид., випр. і доп. – К.: Атіка, 2001. – С. 236-258).
Розробки, підготовлені за матеріалами дисертаційного дослідження, впроваджені та використовуються в навчальному процесі кафедрою кримінально-правових дисциплін Інституту права МАУП. Низка пропозицій щодо вдосконалення документальних джерел інформації про особу засудженого до позбавлення волі, а також існуючої системи обліку засуджених направлена до Державного департаменту України з питань виконання покарань
Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є завершеним науковим дослідженням, що самостійно виконане автором. Особистим внеском здобувача є конкретні результати, викладені в дисертації, які він отримав на підставі дослідження теоретичного та емпіричного матеріалу, а також чинного законодавства.
Апробація результатів дисертаційного дослідження. Основні положення дисертації доповідались і обговорювались на засіданні кафедри криміналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка, міжнародній науково-практичній конференції “Теорія і практика криміналістичного забезпечення розкриття і розслідування злочинів у сучасних умовах” (22-23.03. 2001 р., Київ, факультет підготовки слідчих та криміналістів Національної академії внутрішніх справ України), міжвузівському науково-практичному семінарі “Теоретико-правові засади реформи пенітенціарної системи України” (30.03. 2001р., Київ, Міжрегіональна академія управління персоналом), другій міжнародній науково-практичній конференції “Право і суспільство: актуальні проблеми взаємодії” (23-25.05. 2001р., Вінниця, Вінницька філія Міжрегіональної академії управління персоналом), міжнародному науково-практичному семінарі “Автоматизація дактилоскопічних обліків органів внутрішніх справ України: проблеми та шляхи вдосконалення (28-29. 11. 2001р., Київ, ДНДЕКЦ МВС Украіни).
Публікації. Автором за темою дисертації опубліковано вісім статей у фахових виданнях (з них п’ять – одноособові), в тому числі: одна – у науковому журналі “Право України”, п’ять – у збірниках наукових праць “Держава і право” інституту держави і права ім. Корецького НАН України, дві – у збірниках наукових праць “Вісник Київського університету імені Тараса Шевченка (Юридичні науки)”.
Структура дисертації визначається метою і завданнями дослідження та складається із вступу, двох розділів, що об’єднують сім підрозділів, висновків, списку використаних джерел і додатків. Повний обсяг дисертації становить 244 сторінкі, в тому числі список використаних джерел (344 найменування) на 27 сторінках, додатки на 41 сторінці.

Список літератури

ВИСНОВКИ

1. Внаслідок недосконалості кримінального законодавства України та недоліків у судовій практиці його застосування, покарання у виді позбавлення волі було і продовжує залишатися одним з найбільш поширених видів кримінального покарання в Україні, що не може негативно не позначатися на загальній кількості засуджених, що перебувають у місцях позбавлення волі.
2. Вивчення особи засудженого до позбавлення є необхідною передумовою вирішення цілого комплексу завдань і може розглядатися в різних аспектах: в пенітенціарному, кримінально-правовому, кримінологічному, процесуальному та криміналістичному.
3. Сутність криміналістичного аспекту дослідження особи засудженого до позбавлення волі полягає у отриманні інформації про властивості, якості та ознаки особи засудженого до позбавлення волі, які мають значення для розкриття злочинів, вирішення ідентифікаційних, діагностичних, оперативно-розшукових і тактичних завдань розслідування злочинів, вчинених у місцях позбавлення волі і їх профілактики.
4. Аналіз норм кримінально-процесуального законодавства України свідчить, що підсудний набуває процесуального статусу засудженого з моменту проголошення обвинувального вироку.
5. Під поняттям “особа засудженого до позбавлення волі” необхідно розуміти людину, що вчинила злочин, відбуває покарання у виді позбавлення волі за вироком суду та характеризується неповторною сукупністю фізичних, психічних, соціальних та інших властивостей, ознак та якостей.
6. У найбільш широкому аспекті ознаки і властивості особи засудженого до позбавлення волі, досліджуються криміналістикою, що обумовлюється її метою і завданнями розкриття та розслідування злочинів, встановлення та розшуку злочинців, а також криміналістичної профілактики злочинів.
7. Серед розмаїття ознак і властивостей особи можна виділити окремі, які, як свідчить практика, специфічно притаманні особі, що відбувала покарання у місцях позбавлення волі. Наявність таких ознак може бути підставою для висунення припущення про минулу злочинну діяльність такої особи, перебування її у місцях позбавлення волі, а також прогнозування її поведінки в майбутньому.
8. Закономірності виникнення інформації про подію злочину та особу, яка його вчинила, обумовлені закономірностями процесу відображення в цілому. Криміналістика оперує терміном “криміналістично значуща інформація”, під яким розуміються відомості, дані, що мають відношення до розкриття та розслідування злочинів. Криміналістично значущою інформацією може бути інформація будь-якої природи.
10. Всі джерела криміналістично значущої інформації про особу засудженого поділяються на наступні види: 1) люди; 2) речі; 3) системи люди-речі. Перелічені види джерел інформації про особу засудженого в свою чергу доцільно поділяти на підвиди в залежності від підстав їх утворення (певного етапу діяльності засудженого): а) джерела інформації, утворення яких пов’язано з діяльністю засудженого до вчинення злочину (що був підставою для засудження); б) джерела, утворення яких пов’язано з вчиненням злочину, його розслідуванням і засудженням до покарання у виді позбавлення волі; в) джерела, утворення яких обумовлено відбуванням покарання засудженим в установі кримінально-виконавчої системи; г)джерела, утворення яких пов’язано із вчиненням засудженим злочину в місцях позбавлення волі.
11. Значний обсяг криміналістично значущої інформації про особу засудженого до позбавлення волі слідчий може отримати з документальних джерел інформації. Обставиною, яка ускладнює процес отримання слідчим інформації про властивості особи засудженого до позбавлення волі, є відсутність такого єдиного документального джерела інформації, яке б містило всю інформацію про особу засудженого в узагальненому вигляді з моменту порушення кримінальної справи і до звільнення його з місць позбавлення волі. Необхідно розробити та впровадити такий документ, який би передбачав послідовну фіксацію в ньому відомостей про особу винного, отриманих як на стадіях досудового розслідування та судового розгляду, так і на стадії виконання покарання у виді позбавлення волі.
12. Вважаємо, що доцільно створити при службі спеціального обліку Державного департаменту України з питань виконання покарань автоматизований банк даних про осіб, що були засуджені і відбували покарання в місцях позбавлення волі, а пропонований нами документ міг бути використаний для формування такого банку даних. Правовою підставою для створення такого інформаційного масиву є вирок суду про засудження особи до покарання у виді позбавлення волі.
Пропозиції з цих питань направлені нами на розгляд Державного департаменту України з питань виконання покарань.
13. Аналіз статистичних даних свідчить, що одним із найбільш поширених видів злочинів, які вчиняються засудженими до позбавлення волі під час відбування покарання, є втечі засуджених з установ кримінально-виконавчої системи. Їх питома вага в структурі злочинності за період 1996-2000 р.р. коливається в межах від 11,3% до 23, 65 %. Розслідування цієї категорії злочинів пов’язано, насамперед, з вирішенням завдань розшуку засуджених-втікачів, їх ідентифікації та затримання. Для виконання цих завдань важливе значення має ідентифікація особи засудженого за ознаками зовнішності, яка грунтується на вченні про криміналістичну ідентифікацію людини за ознаками зовнішності.
14. Окремі теоретичні питання вчення про криміналістичну ідентифікацію людини за ознаками зовнішності, як свідчить аналіз літератури, потребують подальшої розробки і вдосконалення. Зокрема, серед вчених залишаються дискусійними питання щодо визначення змісту таких основних понять цього вчення як “зовнішність людини” та “ознаки зовнішності”.
15. В оперативно-розшуковій та слідчий практиці для вирішення ідентифікаційних завдань розшуку засуджених, що скоїли втечу з установ кримінально-виконавчої системи, а також встановлення особи невідомого злочинця широко використовується описання ознак зовнішності людини за методикою “Словесного портрету”, а також фотознімки засуджених, виконані методом сигналетичної фотозйомки.
16. Успішне вирішення ідентифікаційних завдань, пов’язаних з ототожненням та встановленням особи злочинця в процесі розкриття та розслідування злочинів, вчинених засудженими під час відбування покарання в установах кримінально-виконавчої системи, потребує комплексного використання всієї наявної інформації про анатомо-морфологічні, функціональні та супутні елементи зовнішності, з обов’язковим використанням відомостей про особливі прикмети та помітні ознаки зовнішності засудженого.
17. Специфічною ознакою зовнішнього вигляду людини, набуття якої, як правило, пов’язується з її причетністю до злочинної діяльності, засудженням та відбуванням покарання в місцях позбавлення волі, є наявність у цієї особи “кримінального” татуювання. Головна інформаційна цінність “кримінального” татуювання полягає в тому, що в кожному зображенні “кримінального” татуювання міститься певна прихована інформація про особу засудженого і події, що пов’язані з певними етапами у його житті, які можуть мати суттєве значення для встановлення обставин розслідуваної кримінальної справи.
18. Підвищення ефективності використання в процесі розслідування злочинів інформації про прихований зміст “кримінального” татуювання особи засудженого до позбавлення волі може бути досягнуто шляхом:
а) введення до навчального курсу дисципліни “Криміналістика” розділу (параграфу) “Криміналістична діагностика та значення “кримінальних” татуювань”;
б) розробки нової інформаційно-довідкової літератури з питань тлумачення прихованого змісту “кримінальних” татуювань;
в) створення у відділах карного розшуку, чергових частинах органів внутрішніх справ, слідчих та експертних підрозділах, установах кримінально-виконавчої системи типових наборів зразків татуювань, які можуть складатися із довідників, альбомів, відеофільмів, фотокарток татуювань і їх мальованих зображень.
19. “Кримінальний” жаргон, як різновид мови є частиною злочинної субкультури. Від інших жаргонів він відрізняється своєю кримінальною спрямованістю, так як пов`язаний із специфічним явищем дійсності – злочином, і застосовується з метою зашифровування планів, дій та думок злочинців та спілкування їх між собою. Під найбільш сильний та інтенсивний вплив кримінальної субкультури людина підпадає тоді, коли вона опиняється у місцях позбавлення волі.
Для успішного вирішення завдань боротьби зі злочинністю, своєчасного попередження та розкриття злочинів, працівникам правоохоронних органів необхідно знати не тільки способи та прийоми, які використовують злочинці під час вчинення злочинів, а й також їх побут, звичаї, жаргон та мову жестів злочинців як засоби спілкування. Інформація про використання певною особою жаргону або мови жестів злочинців, що отримана слідчим чи працівниками оперативних служб, може бути використана як допоміжна або орієнтовна під час розкриття та розслідування злочинів, що вчинені як засудженими до позбавлення волі під час відбування покарання, так і особами, які раніше перебували в місцях позбавлення волі.
20. Властивості, що належать до психологічного складу особистості засудженого, є однією з найбільших груп криміналістично значущих властивостей. Найбільше криміналістичне значення мають такі елементи психології особистості як: психічні процеси, психічні стани, темперамент, характер, спрямованість, світогляд та деякі нші. Розуміння сутності психічних процесів, станів та психологічних особливостей у осіб, причетних до розслідуваного злочину, є необхідними умовами для ефективного застосування всього комплексу тактичних прийомів, прогнозування ймовірної поведінки засуджених як під час проведення окремих слідчих дій, так і під час розслідування взагалі.
21. Психологічні особливості особистості засудженого до позбавлення волі обумовлюються впливом цілого ряду факторів, як об’єктивного, так і суб’єктивного характеру. До об’єктивних факторів належать: затримання, арешт, процес досудового розслідування та судового розгляду, очікування вироку, ізоляція і перебування в специфічних умовах позбавлення волі, вплив кримінальної субкультури. Суб’єктивні фактори: вік, стать, стан здоров’я та психіки засудженого, його суб’єктивне уявлення про справедливість, ставлення засудженого до призначеного йому покарання. Поділ цих факторів на дві групи – об’єктивні і суб’єктивні, є в певній мірі умовним, так як фактично вони діють у нерозривному взаємозв’язку.
22. В процесі розслідуванні кримінальних справ про злочини, що вчинені засудженими у ВТУ, та обранні відповідних тактичних прийомів, слідчий повинен враховувати психологічні особливості, що є характерними для більшості засуджених, що перебувають в місцях позбавлення волі.
23. Найбільш поширено інформація про властивості психологічного складу особистості засудженого до позбавлення волі використовується в тактичних цілях: під час допиту для обрання найбільш ефективних тактичних прийомів; встановлення психологічного контакту з допитуваним; здійснення психологічного впливу; визначення спроможності засудженого адекватно сприймати інформацію, запам’ятовувати і оцінювати її тощо.
24. Ефективність застосування слідчим найбільш оптимальних тактичних прийомів в процесі проведення слідчих дій за участю засуджених, які страждають на психічні аномалії, що не виключають осудності та інші психічні розлади, суттєво залежить від обсягу та своєчасності отримання слідчим патопсихологічної інформації про особу засудженого – учасника слідчої дії. Ігнорування наведених тактичних рекомендацій щодо проведення слідчих дій з цією категорією засуджених може негативно позначитись на встановленні істини у справі та ускладнити процес розслідування.
25. З метою підвищення ефективності досудового розслідування злочинів, що вчинені засудженими під час відбування покарання, доцільно залучати до участі в ньому спеціалістів-психологів, а при наявності у засуджених психічних порушень – і спеціалістів в області патопсихології.
26. Вважаємо, що проведене дослідження дає підстави для висунення низки пропозицій з метою вдосконалення чинного кримінального, кримінально-процесуального та кримінально-виконавчого законодавства України, і зокрема, на нашу думку, необхідно передбачити наступні зміни та доповнення:
а) в Кримінальному кодексі України:
- з метою гуманізації кримінального закону, зменшення питомої ваги осіб, що засуджуються судами України до покарання у виді позбавлення волі, переглянути санкції норм Особливої частини КК України, що містять єдиний безальтернативний вид основного покарання у виді позбавлення волі, і, по можливості, враховуючи ступінь тяжкості злочинів та їх суспільної небезпеки, доповнити їх альтернативними видами основного покарання, не пов’язаними з позбавленням волі;
- з частини першої ст.61 КК України (“Обмеження волі”), слова “з обов’язковим залученням до праці” виключити, так як існуюча редакція ст. 61 КК України суперечить вимогам ст. 4, 5 Європейської конвенції про захист прав і основних свобод людини (жодна людина не може бути приневолена до примусової чи обов’язкової праці, за виключенням осіб, що відбувають покарання у виді ув’язнення або арешту);
б) в Кримінально-процесуальному кодексі України:
- доповнити чинний КПК новою нормою наступного змісту: “Після проголошення вироку підсудний називається засудженим (виправданим)”;
- передбачити окрему норму в КПК України, в якій закріпити перелік основних процесуальних прав засудженого, в тому числі на стадіях апеляційного та касаційного провадження, стадії виконання вироку;
- перше речення частини другої ст. 411 КПК України (Порядок вирішення питань, зв’язаних з виконанням вироку”) викласти у наступній редакції: “В судове засідання обов’язково викликається засуджений, а за його клопотанням і захисник”;
в) у Виправно-трудовому кодексі України:
- доповнити ВТК України статтею 6 (“Засуджений”) наступного змісту: “Засуджений як суб’єкт виправно-трудового права – це особа, щодо якої обвинувальний вирок суду набрав законної сили”;
- внести зміни до норм глави 18 ВТК України (“Виконання покарання у виді обмеження волі”), для приведення порядку виконання покарання у виді обмеження волі у відповідність з вимогами ст. 4, 5 Європейської конвенції про захист прав і основних свобод людини.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абраменкова В.С. Правомерность и допустимость психологического воздействия следователя в процессе получения показаний //Проблемы борьбы с преступностью (Труды Омской ВШМ и Иркутского института). – Омск – Иркутск, 1975. – Вып. 5. – С. 120-135.
2. Агафонов Т.И. Эмоционально-волевые состояния заключенных //Материалы ІІІ Всесоюзного съезда общества психологов СССР. – т. 3.– вып. 1.– М., 1968. – С.246-247.
3. Агеева З.А. Личность как объект психологического воздействия //Психологическое воздействие на личность и группу. – Иваново: Изд. ИВГУ, 1989. – С. 55-64.
4. Азаров Ю.И. Деятельность следователя органов внутренних дел по доказыванию обстоятельств, характеризующих личность обвиняемого. Учебное пособие. – К.: НИ и РИО КВШ МВД СССР, 1991. – 80 с.
5. Александровский Ю.А. Глазами психиатрии. – М., 1977.
6. Александровский Ю.А. Пограничные психические расстройства. – М.: Медицина, 1993. – 400 с.
7. Алікіна Н.В., Біленчук П.Д., Зубань М.А., Ромашко А.В. Психологічна експертиза в слідчій практиці: Навчальний посібник. – К.: Українська академія внутрішніх справ, 1993. – 56 с.
8. Ананьев Б.Г. Человек как предмет познания. – Л.: Изд. Ленинградского университета, 1968.
9. Андросюк В.Г., Ромашко А.В. Педагогика и психология в деятельности органов внутренних дел. Общая часть. – К., 1988. – 76 с.
10. Андросюк В.Г. Педагогика и психология в деятельности органов внутренних дел. Часть особенная. – К., 1990. – 80 с.
11. Андросюк В.Г. Психологія слідчої діяльності: Навчальний посібник. – К.: Вид-во УАВС, 1994. – 106 с.
12. Андрусів Г.В., Беньківський В.О. Поняття та цілі покарання //Кримінальне право України. Загальна частина. Підручник /За ред. П.С.Матишевського, П.П.Андрушка, С.Д. Шапченка. К.: Юрінком Інтер. – 1998. – С. 303-308.
13. Антонян Ю.М. Психологическое отчуждение личности и преступное поведение. – Ереван, 1987. – 206 с.
14. Антонян Ю.М. Социальная среда и формирование личности преступника (неблагоприятные влияния на личность в микросреде). – М., 1975.
15. Антонян Ю. М., Бородин С.В. Преступность и психические аномалии. – М.: Наука, 1987. – 295 с.
16. Антонян Ю.М., Верещагин В.А. Убийцы, отбывающие пожизненное лишение свободы //Государство и право. – 1999. – № 11. – С. 44-50.
17. Антонян Ю.М., Гульдан В.В. Криминальная патопсихология. – М.: Наука, 1991. – 248 с.
18. Ароцкер Л.Е. Тактика и этика судебного допроса. – М., 1969.
19. Артемов С.Д. Проблемы социальной адаптации молодого рабочего на промышленном предприятии. – Свердловск, 1970.
20. Бабичева Л.Б. Методы криминалистического прогнозирования //Вестник Днепропетровского ун-та. – Правоведение. – Вып.2. – 1995. – С. 121-128.
21. Бабичева Л.Б. Криминалистическое прогнозирование и некоторые вопросы организации борьбы с преступностью //Актуальные проблемы организации расследования преступлений: Сб. материалов научно-практ. конференции. – Одесса: РИО Ин-та внутр. дел. – 1996. – С. 21-25.
22. Балабанова Л.М. Судебная патопсихология (вопросы определения нормы и отклонений). – Донецк: Сталкер, 1998. – 432 с.
23. Балдаев Д.С. Словарь тюремно-лагерного блатного жаргона. – Одинцово, 1991.
24. Барнетт А. Род человеческий. М., 1968.
25. Бахин В.П. Следственная практика: проблемы изучения и совершенствования. – К.: Лыбидь, 1991. – 142 с.
26. Бахин В.П. Цели и аспекты изучения преступной деятельности //Актуальные проблемы расследования и предупреждения преступлений в условиях перехода к рыночной экономике. – Барнаул, 1993. – С. 41-44.
27. Бахін В.П., Кузьмічов В.С., Весельський В.К. Тактика слідчої діяльності: поняття, сутність, зміст //Науковий вісник Української академії внутрішніх справ. – К.: НАВСУ. – 1998. – № 2. – С.217-225.
28. Бахін В.П., Кузьмічов В.С., Садченко О.О. Вивчення злочинної діяльності з метою удосконалення криміналістичних прийомів і засобів //Актуальні питання розслідування злочинів у сучасних умовах: тактика, методика, інформаційне забезпечення: Збірник наукових праць. – К.: УАВС. – 1996. – С.5.
29. Бахин В.П., Машошин Ю.П. Функциональный портрет человека в криминалистике //Криминалистика и судебная экспертиза. – К., 1987. – Вып. 34. – С. – 13-16.
30. Белкин Р.С. Криминалистика: проблемы, тенденции, перспективы. От теории – к практике. – М.: Юрид. лит., 1988. – 304 с.
31. Белкин Р.С. Криминалистика: Учебный словарь-справочник. – М.: Юрист, 1999. – 268 с.
32. Белкин Р.С. Криминалистическая энциклопедия. – М.: Изд. БЕК, 1997. – 342с.
33. Белкин Р.С. Общая теория криминалистики. – М., 1987.
34. Белкин Р.С. Теория доказывния: Научно-методическое пособие. – М.: НОРМА, 1999.
35. Белкин Р.С., Винберг А.И. Криминалистика. Общетеоретические проблемы. – М.: Юрид. литер., 1973. – 264 с.
36. Беляев А.А. К вопросу о субъективном восприятии кары заключенным //Труды ВНИИ МООП СССР. – 1967. – № 11. – С. 52-56.
37. Беца О.В. Позбавлення волі та права людини // Україна: права людини в перехідний період / Під ред. В.І. Євінтова. – К.: Сфера, 2001. – С. 82-104.
38. Биленчук П.Д. Изучение личности обвиняемого, подозреваемого, свидетеля, потерпевшего //Криминалистическая тактика. – К., 1985. – С. 44-52.
39. Биленчук П.Д. Криминалистическое прогнозирование поведения обвиняемого на предварительном следствии. Автореф. дис. … канд. юрид. наук. – К., 1983. – 16с.
40. Біленчук П.Д. Криміналістичне дослідження обвинуваченого. Монографія. – К.: Українська академія внутрішніх справ. – 1995. – 128 с.
41. Біленчук П.Д. Процесуальні та криміналістичні проблеми дослідження обвинуваченого (проблеми комплексного вивчення особи обвинуваченого в стадії попереднього слідства): Монографія. – К.: Атіка, 1999. – 352 с.
42. Біленчук П.Д., Курко М.Н., Стахівський С.М. Проведення судових експертиз. Довідник. – К.: РВВ МВС України, 1995. – 64 с.
43. Білецький А.О. Про мову і мовознавство. Навч. посібник. – К.: АртЕк. – 1996. – 224 с.
44. Блейхер В.М., Крук И.В. Патопсихологическая диагностика. – К., 1986.
45. Богатырева Е.Н. Психология обмана. – Спб.: Лань, 1998. – 192 с.
46. Богинский В.Е., Стороженко С.М. Прогнозирование в допросе подозреваемого //Криминалистика и судебная экспертиза. – К., 1980. – Вып. 21. – С. 51-57.
47. Бронников А.Г. Татуировки осужденных, их классификация и криминалистическое значение. – М., 1980.
48. Бронников А.Г. Словарь жаргонных слов и выражений. – Пермь, 1978.
49. Бурик В.И., Пилипчук В.Ф. Признаки внешности человека и их использование в розыскной деятельности. Справочное пособие. – К: РИО МВД УССР, 1982. – 272с.
50. Бурик В.И., Шелестюк В.Г. Жаргон преступников. Лексико-фразеологический словарь-справочник. – К.: РИО МВД УССР, 1979. – 408 с.
51. Вакутин Ю.А. Словарь жаргонных слов и выражений. Татуировки. – Омск, 1979.
52. Васильев А.Н. Следственная тактика. – М., 1976.
53. Васильев В.Л. Психология следственных действий. Учебное пособие. – К.: НВТ “Правник”, 1996. – 43 с.
54. Васильев В.Л. Юридическая психология. – Л., 1974.
55. Васильев В.Л. Юридическая психология: учебник для вузов. – М.: Юрид. литер., 1991. – 464 с.
56. Васильев В.Л. Юридическая психология. – Спб.: Питер Ком, 1998. – 656 с.
57. Ведерников Н.Т. Изучение личности обвиняемого и методика расследования преступлений //Методика расследования преступлений (общие положения). Материалы научно-практической конференции (г. Одесса, ноябрь 1976 г.). – М., 1976.– С.134-136.
58. Ведерников Н.Т. Изучение личности преступника в процессе расследования. – Томск, 1968.
59. Ведерников Н.Т. Личность обвиняемого и подозреваемого. – Томск, 1978.
60. Ведерников Н.Т. Личность обвиняемого и подсудимого (Понятие, предмет и методика изучения). – Томск, 1978.
61. Ведерников Н.Т. Личность преступника как элемент криминалистической характеристики преступления //Криминалистическая характристика преступлений. – М., 1984. – С. 72- 79.
62. Ведерников Н.Т. Неотвратимость наказания и изучение личности преступника //Ленинский принцип неотвратимости наказания и задачи советской криминалистики. Материалы научной конференции (Свердловск, сентябрь 1970 г.). – Свердловск, 1972. – С.63-69.
63. Виправно-трудовий кодекс України: Науково-практичний коментар. – К.: НАВСУ – “Правові джерела”. – 2000. – 335 с.
64. Водолазский Ю., Вакутин Ю. Преступные группировки: их обычаи, нравы, законы. – Омск, 1979.
65. Волков В.Н. Медицинская психология в ИТУ: Учебник. – М.: Юрид. лит., 1989. – 256 с.
66. Волостнов П.А. Поведение обвиняемого как предмет специальных познаний //Судебно-экспертное исследование человека и его деятельности. Межвузовский сборник научных трудов. – Свердловск, 1985. – С.85-91.
67. Ганич Д.І., Олейнік І.С. Російсько-український словник. – К.: Радянська школа, 1974.
68. Гель А.П. Засуджений у кримінальному судочинстві України //Держава і право. Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 8. – К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України; Спілка юристів України, 2000. – С.362-368.
69. Гель А.П. Криміналістична характеристика і методика діагностування татуювання //Криміналістика: Підручник /За ред. П.Д. Біленчука. – 2-е вид., випр. і доп. – К.: Атіка, 2001. – С. 239-243.
70. Гель А.П. Татуювання як специфічне джерело криміналістично значущої інформації про властивості особи злочинця //Держава і право. Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 9. – К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України; Спілка юристів України, 2001. – С.370-376.
71. Гендель Р. Дактилоскопия. – М., 1927.
72. Гернет М.Н. В тюрьме. Очерки тюремной психологии. – Л.: Юридическое Издательство Украины, 1930. – 265 с.
73. Гернет М.Н. Татуировки в местах заключения. – М., 1924.
74. Герцензон А.А. Об изучении личности и предупреждении преступности //Советсткое государство и право. – 1960. – № 7. – С. 85-87.
75. Глазырин Ф.В. Изучение личности обвиняемого и тактика следственных действий: Учебное пособие. – Свердловск, 1973. – 156 с.
76. Глазырин Ф.В. Личность обвиняемого и тактика следствия //Ленинский принцип неотвратимости наказания и задачи советской криминалистики. Материалы научной конференции (Свердловск, сентябрь 1970г.). – Свердловск, 1972. – С.70-76.
77. Глазырин Ф.В. Психология следственных действий: Учебное пособие для вузов МВД СССР. – Волгоград: Изд-во ВСШ МВД СССР, 1983. – 136 с.
78. Глазырин Ф.В., Быховский И.Е. Допустимость тактических приемов при допросе: Учебное пособие. – Волгоград: Изд-во ВСШ МВД СССР, 1989. – 48 с.
79. Глоточкин А.Д., Пирожков В.Ф. Психология коллектива заключенных. – М., 1968.
80. Глоточкин А.Д., Пирожков В.Ф. Исправительно-трудовая психология. – М.: Академия МВД СССР, 1974. – 264 с.
81. Головецький М.О. Тактика узнавання і впізнання по попередньому слідстві. Автореф. дис. … канд. юрид. наук.– К., 1999. – 19 с.
82. Гончаренко В.Г. Кибернетика в уголовном судопроизводстве. – К.: КГУ, 1984. – 52 с.
83. Гончаренко В.Г., Вейсберг Б.Б. Можливості судово-психологічної експертизи //Рад. право. – 1980. – № 8. – С. 48-52.
84. Гончаренко В.Г., Сокиран Ф.М. Тактика психологічного впливу на попередньому слідстві: Навчальний посібник. – К.: Українська академія внутрішніх справ, 1994. – 48 с.
85. Горбик О.А. Возможности использования криминологических методов при изучении личности преступника //Судебно-экспертное исследование человека и его деятельности. Межвузовский сборник научных трудов. – Свердловск, 1985. – С.24-28.
86. Дагель П.С. Учение о личности преступника в советском уголовном праве. – Владивосток, 1970.
87. Дагель П.С., Михеев Р.И. Теоретические основы установления вины: Учебное пособие. – Владивосток, 1975. – 167 с.
88. Дашков Г.В. Криминалистическое значение следов при установлении личности преступника. Автореф. дис. … канд. юр. наук. – М., 1967.
89. Дербенев А.П. О психологических приемах на предварительном следствии. – М.: Правоведение, 1981. – 89 с.
90. Дербенев А.П. Психология взамимодействия следователя и оперативного работника: Учебное пособие. – М.: НИ и РИО Академии МВД СССР, 1983. – 69 с.
91. Джужа О.М., Моісеєв Є.М., Василевич В.В. Кримінологія. Спеціалізований курс лекцій зі схемами (Загальна та Особлива частини). Навчальний посібник. – К.: Атіка, 2001. – 368 с.
92. Домбровский Р.Г. Познание и доказывание в расследовании преступлений. Автореф. дис. … докт. юрид. наук. – К., 1990. – 44 с.
93. Домбровский Р.Г. Следы преступления и информация //Правоведение. – М., 1988. – Вып.3. – С. 75-76.
94. Дубягин Ю.П. Краткий англо-русский и русско-английский словарь уголовного жаргона. – М.: ТЕРРА, 1993.
95. Дубягин Ю.П. Следующая жертва - ты. Непридуманные криминальные сюжеты и азбука безопасности. – М.: Печатное дело, 1995.
96. Дубягин Ю.П. Словесный портрет (теория и практика антрополого-криминалистического обеспечения розыска и установления неизвестной личности). – Элиста, 1994. – 88 с.
97. Дулов А.В. Введение в судебную психологию. – М.: Юрид. лит., 1969. – 160с.
98. Дулов А.В. Основы психологического анализа на предварительном следствии. – М.: Юрид. лит., 1973. – 168 с.
99. Дулов А.В. Судебная психология. – 2-е изд., испр. и доп. – Минск: Высшая школа, 1975. – 464 с.
100. Еникеев М.И. Основы общей и юридической психологии. Учебник для вузов. – М.: Юристъ, 1997. – 631 с.
101. Жбанков В.А. Концептуальные основы установления личности преступника в криминалистике. Автореф. дис. … докт. юрид. наук. – М., 1995. – 44с.
102. Жбанков В.А. Человек как носитель криминалистически значимой информации. – М., 1993.
103. Журавель В.А. К вопросу о правомерности и допустимости тактических приемов допроса //Проблемы государства и права: тематический сб. научных трудов. – К.: УМК ВО. – 1992. – С. 131-135.
104. Журавель В.А. Теория и методология криминалистического прогнозирования. Автореф. дис. …докт. юрид.наук. – Харьков, 1999. – 39 с.
105. Збірник законодавчих та нормативно-правових актів з кримінально-виконавчого права України /Уклад.: Г.С. Семаков, А.П. Гель. – К.: МАУП, 2000. – 184 с.
106. Зейгарник Б.В. Патопсихология. 2-е изд. – М.: Изд. МГУ, 1986. – 252 с.
107. Зеленковский С.П. Некоторые теоретические вопросы идентификации личности потерпевшего в расследовании убийств //Криминалистика и судебная экспертиза. – К., 1975. – Вып. 11. – С.39-46.
108. Зеленковский С.П. Уголовно-процесуальное и криминалистическое значение изучения личности потерпевшего при расследовании убийств //Криминалистика и судебная экспертиза. – К., 1977. – Вып. 14. – С.21-29.
109. Зеленковский С.П. Установление и использование данных о личности потерпевшего при расследовании убийств. Автореф. дис. …канд. юрид. наук.– К., 1983. – 17 с.
110. Зелинский А.Ф. Криминальная психология. Научно-практическое издание. – К.: Юринком Інтер, 1999. – 240 с.
111. Ильин Г.Л. Некоторые вопросы психологии общения //Вопросы психологии. – 1986. – № 5. – С. 113-124.
112. Інструкція про єдиний облік злочинів. Затверджена Наказом Генерального прокурора України № 11-21 від 21.12. 1995 р., К., 1995. – 78 с.
113. Информатика: Энциклопедический словарь для начинающих /Сост. Д.А.Поспелов. – М.: Педагогика-Пресс, 1994. – 352 с.
114. Інформаційний бюлетень Головного управління виконання покарань МВС України (Оперативно-службова і виробничо-господарська діяльність установ кримінально-виконавчої системи у 1997 році). – К., 1998. – № 20.
115. Інформаційний бюлетень Державного департаменту України з питань виконання покарань (Оперативно-службова і виробничо-господарська діяльність органів і установ виконання покарань України у 1998 році). – К., 1999. – № 2.
116. Исправительная (пенитенциарная) педагогика: Учебник для слушателей и курсантов учебных заведений МВД РФ /Под ред. А.И. Зубкова, М.П. Стуровой. – Рязань: РВШ МВД РФ, 1993.
117. Ищенко А.В., Матвиенко В.В. Криминалистическое обеспечение методики расследования отдельних видов преступлений: учебно-справочное пособие. – Одесса: НИРИО ОИВД, 1999. – 112 с.
118. Іщенко В.М. Протоколи слідчих і судових дій та інші документи як джерела доказів у кримінальному судочинстві. Автореф. дис. … канд. юрид. наук. – Харків. – 2001. – 18 с.
119. Капитанский А.И. Литвин В.И. Искусство криминальной татуировки. Книга-альбом. – К.: Логос, 1998. – 116 с.
120. Карагодин В.Н. Изучение свойств личности субъектов сокрытия преступлений в ходе предварительного следствия //Судебно-экспертное исследование человека и его деятельности. Межвузовский сборник научных трудов. – Свердловск, 1985. – С.73-80.
121. Карпенко Ю.О. Вступ до мовознавства: Підручник. 2-е вид., – К.; Одеса: Либідь, 1991. – 280 с.
122. Кертэс И. Тактика и психологические основы допроса. – М.: Юрид. лит., 1965. – 164 с.
123. Клевцов О. Мова жестів як нетрадиційне знання в розслідуванні злочинів //Право України. – 1998. – № 4. – С.58-61.
124. Клименко Н.И. Криминалистические знания в структуре профессиональной подготовки следователя. – К.: Вища школа, 1990. – 100 с.
125. Клименко Н.И. О возможности криминалистической идентификации личности //Криминалистика и судебная экспертиза. – К., 1972. – Вып. 9. – С.216-218.
126. Клименко Н., Клевцов О. Можливості використання в розслідуванні злочинів деяких нетрадиційних криміналістичних та спеціальних знань і методів //Право України. – 1998. – № 1. – С. 95-100.
127. Ковалев А.Г. Психология личности. – М., 1970.
128. Коган Я.М. Татуировка у преступников. – Одесса, 1928.
129. Колбановский В. Психология личности преступника и задачи его перевоспитания // К новой жизни. – 1961. – № 10. – С. 43-44.
130. Колдин В.Я., Полевой Н.С. Информационные процессы и структура в криминалистике. – М.: Изд. МГУ, 1985. – 119 с.
131. Колдин В.Я., Поташник Д.П. Информационные основы экспертно-криминалистического анализа //Вестник Московского университета. – Серия 11. – Право. – 1999. – № 4. – С.14 -25.
132. Колб О.Г., Барчук А.І., Кулічук М.М., Телефанко Б.М. та ін. Запобігання злочинності у місцях позбавлення волі: Метод. рекомендації. – Луцьк: “Вежа”, 2000р. – 55 с.
133. Колісніченко О.Н., Бритвіч Н.Г. Криміналістичне ототожнення людини за зовнішніми ознаками //Радянська криміналістика. Криміналістична техніка і слідча тактика. – Київ, 1973. – С. 132.
134. Колмаков В.П. Сущность и задачи идентификации личности в советской криминалистике //Ученые зап. Харьковского юрид. инст. – Вып. 6. – 1955. – С.103.
135. Комплекс методик для исследования индивидуальных особенностей и текущего состояния человека, находящегося в особых жизненных условиях (организационные и методические аспекты) /Сост. П.Д. Биленчук, О.Н. Лукьянова. – К., 1989. – 160 с.
136. Компьютерная психофизиологическая диагностика личности и использование ее результатов в деятельности органов внутренних дел /Сост. П.Д.Биленчук, О.Н.Лукьянова, В.М. Романенко. – К., 1988. – 78 с.
137. Кони А.Ф. Избранные произведения. – М., Госюриздат, 1958.
138. Коновалова В.Е. Допрос: тактика и психология. – Харьков: “Консум”, 1999. – 157 с.
139. Коновалова В.Е. Организационные и психологические основы деятельности следователя. – К.: РИО МВД УССР, 1973. – 122 с.
140. Коновалова В.Е. Правовая психология: Учебное пособие. – 2-е испр. и доп. изд. – Харьков: ”Консум”, 1997. – 157 с.
141. Коновалова В.Е. Психология в расследовании преступлений. – Харьков, 1978. – 178 с.
142. Конституція України. Прийнята на 5 сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року. – К., 1996.
143. Коржанський М.Й. Уголовне право України. Частина загальна: курс лекцій. – К.: Наукова думка та Українська видавнича група, 1996. – 336 с.
144. Корниенко Н.А. Учеты и учетная документация, используемые при расследовании уголовных дел: Учебное пособие. – Спб. – 1996. – 88 с.
145. Корюкин В.И. Вероятность и информация //Вопросы философии. – 1965. – №8. – С. 42-43.
146. Коршик М.Г., Степичев С.С. Изучение личности обвиняемого на предварительном следствии. – М., 1969. – 80 с.
147. Костицкий М.В. Введение в юридическую психологию: методологические и юридические проблемы. – К.: Вища школа, 1990. – 259 с.
148. Костицкий М.В. Судебно-психологическая экспертиза. – Львов, 1987. – 142 с.
149. Коченов М.М. Введение в судебно-психологическую экспертизу. – М., 1980. – 68 с.
150. Коченов М.М. Комплексная психолого-психиатрическая экспертиза: (К постановке проблемы) //Вопросы борьбы с преступностью. – М.: Юрид.лит., 1978. – Вып. 29. – С. 114-126.
151. Кривошеев А.С. Изучение личности обвиняемого в процессе расследования. – М., 1971. – 80 с.
152. Криміналістика. Криміналістична тактика і методика розслідування злочинів: Підручник для студентів юрид. вузів і фак. За ред. проф. В. Ю. Шепітька. – Харків: Право, 1998. – 376.
153. Криміналістика: Підручник /П.Д. Біленчук, О.П. Дубовий, М.В.Салтевський, П.Ю. Тимошенко. За ред. акад. П.Д. Біленчука. – К.: Атіка, 1998. – 416 с.
154. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник /Г.В. Адрусів, П.П. Андрушко, В.В. Беньківський та ін.; За ред. П.С. Матишевського та ін. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 512 с.
155. Кримінальний кодекс України: Офіційний текст. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 240 с.
156. Кримінологія. Особлива частина: Навчальний посібник для студентів юридичних спеціальностей вищих закладів освіти /І.М. Даньшин, В.В. Голіна, О.Г.Кальман; За ред. І.М. Даньшина. – Харьків: Право, 1999. – 232 с.
157. Криминалистика. – М.: Академия МВД РФ, 1995.
158. Криминалистика /Под ред. Р.С. Белкина, И.М. Лузгина. – Том1. – М.: Академия МВД СССР, 1978. – 384 с.
159. Криминалистика. – М.: Изд-во Московского университета, 1995.
160. Криминалистика социалистических стран /Под ред. В.Я. Колдина. – М., 1986.
161. Криминалистика: Учебник /Под ред. И.Ф. Пантелеева, Н.А. Селиванова. – М.: Юрид. лит., 1988. – 672 с.
162. Криминалистика: Учебник. – М.: Спарк, 1998.
163. Криминалистика. Учебник / Под ред. Н.П. Яблокова. – М.: Юрист. – 1999.
164. Криминалистика: Учебник для вузов / А.Ф. Волынский, Т.В. Аверьянова, И.Л.Александрова и др.; Под ред. проф. Волынского. – М.: Закон и право, ЮНИТИ-ДАНА, 1999. – 615 с.
165. Криминалистическое обеспечение предварительного расследования: Учебное пособие для вузов /В.А. Адамова, Е.Н.Викторова, Л.Н. Викторова и др. Под ред. В.А. Образцова. – М.: Высш.шк., 1992. – 351 с.
166. Криминология. Учебник для юридических вузов /Под ред. проф. В.Н.Бурлакова, проф., академика Сальникова. – Спб.: Санкт-Петербургская академия МВД Росии, 1998. – 576 с.
167. Кудрявцев И.А. Судебная психолого-психиатрическая експертиза. – М., 1988. – 224 с.
168. Кузьмічов В.С. Слідча діяльність: сутність, принципи, криміналістичні прийоми та засоби здійснення. Автореф. дис. … д-ра юрид. наук. – К., 1996. – 36с.
169. Кузьмічов В., Москвін Ю. Криміналістичне вивчення злочинної діяльності //Право України. – 1999. – № 5. – С.65-67.
170. Кулагин Н.И. Организация и тактика предварительного следствия в местах лишения свободы. Учебное пособие. – Волгоград, 1977.
171. Курашвили Г.К. Изучение следователем личности обвиняемого. – М., 1982. – 96 с.
172. Курс кримінально-виконавчого права України: Загальна та особлива частини: Навч. посіб. /О.М. Джужа, В.О. Корчинський, С.Я. Фаренюк, В.Б.Василець; За заг. ред. О.М. Джужі. – К.: Юрінком Інтер, 2000. – 304 с.
173. Курс криминалистики /И.С. Андреев, Г.И. Грамович, Н.И. Порубов; Под ред. Н.И. Порубова. – Минск: Виш. шк., 2000. – 335 с.
174. Курчанов С.И., Фетисов В.З. Рецидивная преступность несоверш