КРИМІНАЛЬНА НАСИЛЬНИЦЬКА ПОВЕДІНКА ОСОБИ: ТЕОРЕТИКО-ПРИКЛАДНІ АСПЕКТИ

Короткий опис

ЛЬВІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

На правах рукопису

ГУМІН ОЛЕКСІЙ МИХАЙЛОВИЧ

УДК 343.9:159.9.019.4

КРИМІНАЛЬНА НАСИЛЬНИЦЬКА
ПОВЕДІНКА ОСОБИ:
ТЕОРЕТИКО-ПРИКЛАДНІ АСПЕКТИ

Спеціальність: 12.00.08 – кримінальне право та кримінологія;
кримінально-виконавче право

Дисертація
на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук

Науковий консультант:
Костенко Олександр Миколайович
доктор юридичних наук, професор,
академік Академії правових наук України

Львів
2010

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ....................................................................... 3

ВСТУП........................................................................................................................ 4

Розділ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ФЕНОМЕНА
КРИМІНАЛЬНОЇ НАСИЛЬНИЦЬКОЇ ПОВЕДІНКИ ОСОБИ........................… 17
1.1. Стан дослідження проблеми кримінальної насильницької
поведінки особи…………...……..…………………..........………...... 17
1.2. Поняття та зміст кримінальної насильницької поведінки
особи…………………………………………………..…..................... 44
Висновки до розділу 1..............................………………………………..…........... 78

Розділ 2. КРИМІНОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ КРИМІНАЛЬНОЇ
НАСИЛЬНИЦЬКОЇ ПОВЕДІНКИ ОСОБИ ……………....................................... 81
2.1. Види та форми кримінальної насильницької поведінки особи…..... 81
2.2. Поширеність кримінальної насильницької поведінки
в сучасному українському суспільстві та кримінологічна
характеристика особи, яка вчиняє насильницькі діяння……….… 113
2.3. Латентність кримінальної насильницької поведінки особи
та проблеми її усунення………...…………………………………... 141
2.4. Віктимологічна характеристика особи, яка є жертвою
кримінальної насильницької поведінки.………….……..…..…..… 165
2.5. Детермінація кримінальної насильницької поведінки особи.......... 191
Висновки до розділу 2…........................................…………………………...….. 229

Розділ 3. ЗАПОБІГАННЯ КРИМІНАЛЬНІЙ НАСИЛЬНИЦЬКІЙ
ПОВЕДІНЦІ ОСОБИ ТА ДІЯЛЬНІСТЬ ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ
СПРАВ ЩОДО ЗНИЖЕННЯ ЇЇ РІВНЯ ..............……......................................... 235
3.1. Використання зарубіжного досвіду у запобіганні кримінальній
насильницькій поведінці особи………………………..................... 235
3.2. Організаційно-правові засади запобігання кримінальній
насильницькій поведінці особи........................……......................... 256
3.3. Форми та методи діяльності органів внутрішніх справ
щодо зниження рівня кримінальної насильницької
поведінки осіб..............……………………...……...........………….. 278
Висновки до розділу 3……..................................................………………..……. 342

ВИСНОВКИ………………………………………………………...….……….… 348

ДОДАТКИ…...………………………………………….………………………… 359

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ……..……………………………….... 582

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

УВП – Установи виконання покарань
ДНД – Добровільні народні дружини
ЖЕК – Житлово-експлуатаційна контора
ЗМІ – Засоби масової інформації
КК України – Кримінальний кодекс України
КУпАП – Кодекс України про адміністративні правопорушення
МВС – Міністерство внутрішніх справ
МОЗ – Міністерство охорони здоров’я
МОН – Міністерство освіти та науки
ОВС – Органи внутрішніх справ
ООН – Організація Об’єднаних Націй
ПТУ – Професійно-технічне училище
СБУ – Служба безпеки України
СНД – Співдружність Незалежних Держав
США – Сполучені Штати Америки
УМВС України – Управління Міністерства внутрішніх справ України
ЦК України – Цивільний кодекс України
КЗпП – Кодекс законів про працю

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. У сучасних умовах змін і перетворень у багатьох сферах суспільного життя відстежується зростання злочинності, набувають поширення різні види протиправної поведінки. Одним із її проявів є насильницька злочинність, яка посягає на найбільш значущі цінності людини – життя і здоров’я. Насильство супроводжує людство впродовж усього часу свого існування, зазнають змін лише обсяг та якісні його показники, які залежать від соціальних, політичних, економічних, загальноісторичних та інших процесів розвитку суспільства.
Теорія та практика постійно стикаються з двома основними проблемами: зростання насильства у його різних проявах та зниження рівня протидії йому. Насильство завжди є передумовою виникнення кримінального безладу і соціальної кризи, яку воно породжує. Упродовж 2009 р. правоохоронними органами України зареєстровано 398,044 тис. злочинів, що на 13,1% перевищує показник попереднього року. Найбільшу кількість злочинів зареєстровано органами внутрішніх справ України (близько 99% від загальної кількості злочинів, зареєстрованих правоохоронними органами) [410].
Офіційна статистика останніх років вказує на зростання відсотка розкриття вбивств (93,1% у 2008 р., 93,3% у 2009 р.), грабежів (60,7% у 2008 р., 60,9% у 2009 р.), зґвалтування (89,7% у 2008 р., 92,5% у 2009 р.) [410]. Проте це не відображає реального стану насильницької злочинності та запобігання їй, оскільки дослідження латентної частини злочинів, аналіз протиріч серед існуючих різновидів державного статистичного обліку свідчать, що зниження обсягів реєстрації та зменшення показників злочинності не відповідають дійсності – на рубежі століть кримінальне насильство та терор є частиною негативної характеристики українського суспільства.
За останні двадцять років розвитку державності в Україні зусилля, спрямовані на створення ефективної системи протидії злочинності, не мають належних позитивних результатів. Засади охорони основних прав людини, які передбачено у Кримінальному кодексі України (далі – КК України), не дотримуються і не забезпечуються повною мірою органами державної влади і управління. Подальший розвиток суспільства, що має тенденції до криміналізації, посягання окремих його членів на життя і здоров’я громадян вимагає пошуку оптимальних шляхів блокування, нейтралізації та усунення негативних чинників, умов та детермінант, що сприяють вчиненню насильницьких дій.
Різноманітні аспекти злочинного насильства дедалі частіше привертають увагу не тільки юристів, а й фахівців інших галузей знань психології, філософії, соціології тощо. Поява і розвиток науки про насильство – віолентології (від лат. violence – насильство) – є однією зі спроб сучасного суспільства наблизитись до розв’язання проблеми кримінальної насильницької поведінки особи. Кримінально-правовий аспект дослідження насильницької поведінки особи має принципове значення для кримінології, зокрема щодо визначення понять насильницького злочину та насильницької злочинності, а також кола насильницьких злочинів.
Існує теоретична і практична необхідність у подальшому вивченні проблем кримінального насильства, у поглибленні кримінологічного дослідження його проявів, форм поведінки злочинця та жертви, у розробці заходів запобігання йому, зокрема органами внутрішніх справ.
Серед науковців, що займаються проблемами кримінології, має місце дискусія щодо такого негативного феномена, як «насильство». Насильство розрізняють у «чистому вигляді» і насильство як спосіб впливу на інший об’єкт. Актуальним є вивчення проявів кримінальної насильницької поведінки у сучасному світі, дослідження її окремих форм та видів, а також аналіз можливих способів «пом’якшення» її наслідків для подальшого життя людства, постійним супутником якого, на жаль, є насильство. Саме тому розв’язання проблем насильницької поведінки та запобігання їй є актуальним як з теоретичної, так і з прикладної точки зору.
Чільне місце у запобіганні насильницьким злочинам належить ОВС та їхнім підрозділам. Саме вони, в більшості випадків, у порівнянні з іншими правоохоронними інституціями держави, наділені відповідними повноваженнями для виконання цієї функції. Тому за складних соціально-економічних умов актуальним є з’ясування поняття насильства; розробка ефективного механізму боротьби з насильством; аналіз відповідних норм кримінального закону та практики його застосування органами внутрішніх справ як особливим суб’єктом запобігання до осіб, яким властива насильницька поведінка.
Визначення напряму дослідження ґрунтувалося на фундаментальних працях учених, які розглядали окремі аспекти проявів насильства у своїх працях, а саме: Р.А. Базарова, О.І. Бойцова, В.О. Владімірова, Л.Д. Гаухмана, В.В. Єраксіна, В.В. Іванової, І.Я. Козаченка, М.Й. Коржанського, Г.А. Крігера, В.М. Кудрявцева, Н.Ф. Кузнєцової, П.С. Матишевського, В.О. Навроцького, Б.С. Нікіфорова, М.І. Панова, А.О. Пінаєва, М.І. Побігайла, Л.В. Сердюка, В.І. Сімонова, М.В. Стерехова, В.Я. Тація, Р.І. Тевліна, А.П. Тузова, С.Д. Шапченка, Р.Д. Шарапова та ін. Попри важливість напрацювань учених, ще далеко не всі аспекти насильства у складах злочинів, передбачених чинним Кримінальним кодексом, були кримінологічно досліджені.
Вагомий внесок у теоретичні розробки проблем запобігання насильницькій поведінці зробили російські та вітчизняні вчені: О.М. Бандурка, В.О. Глушков, В.В. Голіна, В.К. Грищук, Н.О. Гуторова, Л.М. Давиденко, П.С. Дагель, А.І. Долгова, О.М. Джужа, А.П. Закалюк, А.Ф. Зелінський, О.М. Костенко, В.М. Кудрявцев, П.П. Михайленко, Г.М. Міньковський, Л.В. Франк та багато інших. Чимала кількість праць із кримінального права та кримінології присвячені загальним питанням теорії запобігання злочинності та окремим її видам, що створює умови для подальших досліджень та вироблення рекомендацій і пропозицій, які сприятимуть вирішенню цієї проблеми.
Одним із завдань кримінологічної науки є пошук оптимальних шляхів удосконалення діяльності органів внутрішніх справ щодо запобігання злочинам, складовою яких є насильницька поведінка особи, а також розробка з цією метою відповідних теоретичних і практичних рекомендацій щодо їх запобігання та усунення. Потребує подальшого вдосконалення існуюча кримінологічна теорія зниження рівня насильницької поведінки, зокрема, і кримінального насильства – як одного з найнебезпечніших проявів насильницької поведінки.
Це зумовлено тим, що проблема насильства у кримінальному праві розглядалась в основному в межах аналізу конкретних складів злочинів проти особи, власності, порядку керівництва без урахування загальних тенденцій її виникнення та здійснення.
Зважаючи на те, що практично третина Особливої частини КК України містить опис насильницьких злочинів, а їх склади розташовані у різних главах кримінального закону, ми не обмежуємось дослідженням насильства стосовно якоїсь однієї групи злочинів. Актуальною у цьому аспекті є група норм, які визначають склади злочинів та покарання за суспільно небезпечні посягання на права і свободи людини і громадянина, залежно від конкретного об’єкта злочинного діяння (розділи II–VI Особливої частини КК України). Вказані злочини є «серцевиною» насильницької злочинності.
У роботі розглянуто питання кримінально-правової боротьби з насильством, оскільки ця проблема є комплексною за змістом, а її розв’язання вимагає застосування системних та конкретних підходів, які будуть дієвими та ефективними.
Недостатнє дослідження окреслених проблем, наявність суперечливих, а в окремих випадках помилкових підходів до їх вирішення, необхідність їх переосмислення, з урахуванням міжнародного і вітчизняного досвіду у протидії насильницьким посяганням на особу, значною мірою зумовили вибір теми дисертаційного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до Пріоритетних напрямів наукового забезпечення діяльності органів внутрішніх справ, на період 2010–2014 років, затверджених наказом МВС України № 347 від 29 липня 2010 р., згідно із Пріоритетним напрямком розвитку правової науки на 2005–2010 рр., рекомендованим Академією правових наук України (постанова № 2/04-2 від 18 червня 2004 р.), а також планами науково-дослідної роботи Львівського державного університету внутрішніх справ (тема науково-дослідницьких і дослідницько-конструкторських робіт із номером держаної реєстрації «Проблеми реформування правової системи України», номер державної реєстрації 0109U007853).
Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в тому, щоб на основі аналізу теоретичних напрацювань, емпіричних і статистичних даних з’ясувати та обґрунтувати кримінальну насильницьку поведінку особи, вплив деліктних і криміногенних чинників на її формування, запропонувати шляхи удосконалення діяльності органів внутрішніх справ щодо запобігання насильству серед громадян.
Обрана мета обумовлює необхідність вирішення таких основних завдань:
– з’ясувати теоретичний зміст понять насильства та кримінального насильства, розглянути концептуальні питання відповідно до специфічних ознак вказаних понять із використанням досягнень наук кримінального права, деліктології, деонтології, конфліктології, з урахуванням існуючого історичного аналізу насильницької поведінки у різноманітних її різновидах та формах прояву;
– охарактеризувати сучасну насильницьку злочинність із використанням статистичних показників, а також за матеріалами емпіричних досліджень;
– здійснити аналіз норм кримінального законодавства, що передбачають кримінальну відповідальність за злочини із застосуванням фізичного, психічного, а також комбінованого (поєднаного) – сексуального та економічного насильства, які можуть бути їх складовими;
– обґрунтувати доцільність комплексного аналізу детермінації кримінальної насильницької поведінки особи;
– з’ясувати основні причини та умови високої латентності насильницьких злочинів;
– узагальнити досвід використання українського та зарубіжного законодавства щодо запобігання кримінально караній насильницькій поведінці особи, і на підставі чого запропонувати авторські рекомендації, спрямовані на вдосконалення вітчизняного законодавства у цьому напрямі;
– обґрунтувати та сформулювати конкретні рекомендації щодо вдосконалення діяльності органів внутрішніх справ у сфері запобігання кримінальній насильницькій поведінці особи.
Об’єкт дослідження становлять суспільні відносини, що виникають у зв’язку з вчиненням злочинів, пов’язаних із насильством над особою, а також діяльність органів внутрішніх справ щодо запобігання кримінальній насильницькій поведінці особи.
Предметом дослідження є кримінальна насильницька поведінка особи.
Методи дослідження. Для досягнення поставленої мети і вирішення завдань дисертаційного дослідження з урахуванням специфіки його предмета й об’єкта було використано систему загальнонаукових і спеціальних методів.
Застосовано окремі наукові методи: метод функціонального аналізу, на основі якого насильство розглядається як явище динамічне (р. 1 пп. 1.1., 1.2., 1.3.); емпіричний метод (р. 1 пп. 1.1., 1.3., р. 2 пп. 2.1., 2.2., 2.3., 2.4., р. 3 пп. 3.1., 3.2., 3.3.); логіко-нормативний метод (при підготовці проектів змін та доповнень до чинного законодавства) (р. 1 п. 1.3., р. 3 пп. 3.1., 3.2., 3.3.); компаративістський метод дозволив виявити загальні риси і специфічні особливості розвитку вітчизняного та іноземного законодавства на шляху викорінення насильства (р. 3 пп. 3.1., 3.2., 3.3.); пізнавальний, або когнітивний (що дало змогу обґрунтувати провідне значення кримінологічних знань, умінь, навичок у здійсненні профілактичної діяльності органів внутрішніх справ) (р. 2 п. 2.4., р. 3 п. 3.3.); за допомогою системного методу визначено структуру та класифікацію суб’єктів запобігання кримінальній насильницькій поведінці (р. 3 п. 3.3.); метод аналогії (було використано під час формулювання висновків щодо виділення форм та методів діяльності ОВС у зниженні рівня кримінальної насильницької поведінки осіб) (р. 3 п. 3.3.).
Застосування методів анкетування та опитування, безпосереднього спостереження і аналізу документів сприяло проведенню опитування та вивчення особових справ засуджених, а також дозволило зібрати емпіричний матеріал для характеристики рівня та динаміки досліджуваної кримінальної насильницької поведінки, з’ясувати їх причини й умови. Для первинної обробки інформації, отриманої зі статистичної звітності та засобів масової інформації, застосовувались статистичні прийоми, зокрема зведення та групування, розрахунку різних видів відносних величин (див. Додатки А, Б, В). Зібраний емпіричний матеріал щодо кримінальної насильницької поведінки особи було піддано системній обробці й аналізу, що забезпечило отримання взаємопов’язаних достовірних уявлень про нього.
Теоретичну базу дослідження становлять праці вітчизняних і зарубіжних учених із кримінології, кримінального права, криміналістики, кримінального процесу, адміністративного права, конфліктології, юридичної психології, педагогіки, соціології, управління та інших напрацювань теоретичного і практичного змісту.
Нормативно-правову основу дисертації становлять Конституція України, кримінальне законодавство та законодавство інших галузей права, рішення вищих судових органів України, відомчі акти правоохоронних органів, у яких розглядається природа та сутність правозастосовної діяльності органів внутрішніх справ щодо запобігання кримінальному насильству, повноваження посадових осіб та підрозділів системи МВС у вказаній сфері.
Емпіричну базу дослідження становлять матеріали опитування за спеціально розробленою дисертантом анкетою студентів, курсантів, слухачів-заочників та слухачів курсів перепідготовки (всього 1200 осіб) Львівського державного університету внутрішніх справ (дослідження проводилось у період з 2003 до 2008 рр.). Узагальнено результати дослідження особових справ засуджених до позбавлення волі за насильницькі злочини, які перебували у слідчому ізоляторі Департаменту з питань виконання покарань у Львівській області за період з 2003 до 2008 рр. (всього проаналізовано 600 особових справ засуджених). Здійснено аналіз друкованих видань засобів масової інформації на предмет висвітлення насильницької поведінки в українському суспільстві за період з 2001 до 2008 рр. (проаналізовано близько 10000 публікацій). Автором проаналізовано реєстр вироків у кримінальних справах на сайті Верховного Суду України, винесених у 2009–2010 рр. (понад 200 вироків).
Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає у тому, що на основі проведеного комплексного вивчення та аналізу з’ясовано, обґрунтовано і запроваджено авторське визначення понять кримінальної насильницької поведінки особи, з’ясовано систему та зміст деліктогенних і криміногенних чинників, що її обумовлюють, подано узагальнену кримінологічну характеристику насильницьких злочинів, вчинених особою, запропоновано шляхи удосконалення діяльності органів внутрішніх справ щодо запобігання їм.
У дисертації обґрунтовано низку нових концептуальних та важливих для правоохоронної практики положень і висновків щодо кримінальної насильницької поведінки особи, які виносяться на захист, а саме:
уперше:
– як самостійний об’єкт кримінологічного дослідження, розглядається кримінальна насильницька поведінка особи, під якою пропонується розуміти зовнішні прояви та пов’язані з ними внутрішні психічні стани особи, що проявляються у забороненому кримінальним законом умисному фізичному або психічному впливі на іншу особу (чи інших осіб);
– обґрунтовано, що за кількісними та якісними відмінностями кримінальна насильницька поведінка може проявлятися у кримінально-насильницькому вчинку (одноразовому акті насильства) та у кримінально-насильницькій діяльності (сукупності кримінально-насильницьких вчинків);
– висловлено позицію, що є підстави вважати, що у чинному Кримінальному кодексі України обґрунтовано передбачено відповідальність за всі найбільш суспільно небезпечні прояви насильницької поведінки;
– обґрунтовується, що сексуальна та економічна насильницька поведінка завжди пов’язані з психічним, а в окремих випадках з фізичним насильством. За їх відсутності наявність сексуального та економічного насильства виключається;
удосконалено:
 поняття насильства. Пропонується розмежувати кримінально-правове та кримінологічне поняття насильства. Під насильством у кримінально-правовому розумінні пропонується розуміти умисний, суспільно небезпечний, кримінально-протиправний вплив на тіло або психіку іншої особи (осіб). Формою кримінального насильства є умисний злочин, який містить ознаки такого насильства або в диспозиції кримінально-правової норми, або (і) у фактичній характеристиці вчиненого діяння, і в якому насильство виступає як спосіб досягнення мети, або який орієнтований на скоєння злочинів із застосуванням насильства (забезпечує вчинення насильства). Виокремлено специфічні ознаки кримінально-правового та кримінологічного поняття насильства. Кримінологічне поняття насильства включає в себе, окрім насильства в кримінально-правовому розумінні, також внутрішні прояви насильницької поведінки особи. Це поняття слід трактувати ширше, ніж кримінально-правове, оскільки кримінологія має свій специфічний предмет, вивчає закономірність злочинності у всіх її проявах, детермінації і причинності: кримінологічне поняття насильства включає в себе не тільки його кримінальні й передкримінальні прояви (адміністративно-карані або такі, що іще не оцінюються, як аморальні і т.д.) щодо інших людей, а також розширює коло можливих об’єктів насильницького впливу;
 визначення комбінованих (поєднаних) видів насильства: сексуального, під яким слід розуміти насильницьке посягання однієї особи на статеву свободу, статеве здоров’я чи статеву недоторканність іншої особи, що здійснюється без конкретно вираженої згоди цієї особи та може призвести до її смерті, викликати порушення фізичного чи психічного здоров’я; економічного, що становить умисне незаконне насильницьке позбавлення чи обмеження однією особою іншої особи майнових прав, на які постраждалий має передбачене законом право, що може призвести до його смерті, спричинити економічну недостатність, порушення фізичного чи психічного здоров’я;
 класифікацію насильницької поведінки за різними підставами: за тривалістю вчинених дій (кримінально-насильницький вчинок; кримінально-насильницька діяльність); за ступенем реалізації злочинного наміру (незакінчена (підготовка до злочину та замах на його вчинення) та закінчена кримінально-насильницька поведінка); за критерієм активності дій активна та пасивна (зважаючи на кримінологічне трактування автором насильства шляхом не тільки дії, а й бездіяльності);
 на відміну від численних пропозицій щодо створення різноманітних державних фондів на допомогу усім потерпілим від злочинів, обґрунтована доцільність створення спеціального державного фонду для виплати компенсації потерпілим саме від насильницьких злочинів у випадках, коли не встановлено особу, яка вчинила злочин, або така особа переховується чи є неплатоспроможною; на підставі аналізу правозастосовної практики, зважаючи на значне зростання кількості насильницьких злочинів та постраждалих від них, аргументовано необхідність створення центрів із надання соціальної допомоги жертвам насильства та введення у вищих навчальних закладах усіх форм підпорядкування спеціальних курсів із подолання насильницької поведінки, використовуючи міжнародний досвід вирішення цієї проблеми;
отримали подальший розвиток:
– вчення про кримінологічну характеристику особи, що вчиняє насильниці дії, та жертву насильницької поведінки. Характеристика таких осіб подана стосовно різних форм насильницької поведінки (фізичного, психічного та комбінованого насильства);
– знання про специфічні прояви кримінальної насильницької поведінки у сфері сімейно-побутових відносин. Доведено, що проявам насильницької поведінки, як правило, передує загострення чи ускладнення триваючого конфлікту, пов’язаного з одностороннім або взаємним застосуванням насильства;
– підходи до організації протидії насильницькій поведінці на загальнодержавному рівні та в роботі органів внутрішніх справ, як одного з основних суб’єктів такої діяльності. Для покращення якості реагування на інформацію про вчинення насильства у чергових частинах органів внутрішніх справ доцільно створювати постійно діючі спеціалізовані групи з метою підвищення ефективності реагування на інформацію про вчинення насильства в сім’ї, про хуліганські прояви у квартирах і гуртожитках, заподіяння тілесних ушкоджень, завдання побоїв, вчинення мордування та про погрози вбивства;
– з урахуванням специфіки застосовуваного насильства у досліджуваних злочинах, сформульовано заходи із запобігання їм окремими підрозділами ОВС (спеціально-кримінологічне, індивідуальне та віктимологічне). Обґрунтовано позиції щодо: закріплення індивідуальної відповідальності суб’єктів запобігання за її результатами; започаткування системи заохочень у правоохоронних органах за результатами попереджувальної роботи; активнішого залучення до такої діяльності громадськості, органів місцевого самоврядування, окремих громадян;
– положення про окремі елементи кримінологічної характеристики особи, що вчиняє насильницькі дії, та жертви насильницьких злочинів (стан, структура, динаміка, географія, мотиви та ін.); теза про взаємозалежність мотиву насильницького злочину та виду кримінально-насильницької поведінки;
– твердження про специфічні прояви латентної насильницької злочинності у сфері сімейно-побутових відносин та пропозиції про удосконалення механізму статистичного обліку деліктогенних і криміногенних сімей, а також скоєних типових внутрішньосімейних злочинів насильницького характеру (групу насильницьких злочинів, що вчиняються в сімейно-побутовій сфері, доцільно виокремити як предмет статистичної звітності і прогнозно-аналітичної роботи кількість зареєстрованих випадків вчинення насильства у сім’ї за його видами та вжиті щодо них заходи);
– пропозиції щодо використання позитивного досвіду застосування кримінального зарубіжного законодавства і практики профілактичного виховного впливу на осіб, схильних до насильницьких проявів, в українській законодавчій та правозастосовній діяльності, зокрема: декриміналізація окремих насильницьких діянь осіб, які вчинили нетяжкі злочини проти членів своєї сім’ї і переведення їх в розряди адміністративних проступків; примусове проходження лікування за рахунок винної особи, яка має підвищений рівень агресивності та вчинила злочин насильницького характеру, спеціальних «тренувальних» курсів соціальних навичок спілкування та взаємодії з іншими громадянами тощо.
Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що сформульовані в дисертації положення, узагальнення, висновки та рекомендації сприяють розв’язанню теоретико-прикладних проблем кримінальної насильницької поведінки особи та запобігання їй ОВС і можуть бути використані в подальшому на таких рівнях:
– у сфері правотворчості – пропозиції та рекомендації дисертаційного дослідження можуть слугувати для уточнення низки законодавчих та підзаконних актів, що сприятиме удосконаленню діяльності органів внутрішніх справ у запобіганні кримінальній насильницькій поведінці (р. 2, р. 3);
– у правозастосовній діяльності – використання одержаних результатів дозволить поліпшити роботу ОВС при подальшому вдосконаленні законодавства у сфері регулювання суспільних відносин та запобіганні кримінальній насильницькій злочинності (р. 2, р. 3);
– у правовиховній сфері – матеріали дисертації можуть бути використані у роботі підрозділів ОВС для підвищення рівня правової культури населення та зміцнення позитивного іміджу ОВС у запобіганні кримінальній насильницькій злочинності (р. 3);
у сфері науково-дослідної діяльності – для подальшої розробки теоретичних питань дослідження кримінальної насильницької поведінки, виявлення її детермінантів та протидії їй органами внутрішніх справ (р. 1, р. 2, р. 3);
– у навчальному процесі – матеріали дослідження можуть бути використані при підготовці підручників та навчальних посібників із дисциплін «Кримінологія», «Кримінальне право», «Конфліктологія», окремих спецкурсів, а також інших суміжних наук (р. 1, р. 2, р. 3).
Структура дисертації обумовлена предметом дослідження, метою і завданнями, складається зі вступу, трьох розділів, які містять десять підрозділів, прикінцевих висновків, списку використаних джерел та додатків.
Загальний обсяг рукопису дисертації становить 628 аркуші, із яких основний текст – 358 аркушів, додатки на 222 аркушах, список використаних джерел містить 503 позиції на 46 сторінках.

Список літератури

ВИСНОВКИ

Проведене дослідження дозволило сформулювати такі основні висновки, які мають наукове та практичне значення:
1. У дисертації зроблено теоретичне узагальнення і обґрунтовано практичні рекомендації щодо вирішення комплексу проблемних питань кримінальної насильницької поведінки особи. Незважаючи на значну кількість розробок з проблематики кримінально-насильницької поведінки особи, в ході дослідження повністю підтвердилась актуальність вказаної проблеми. Зокрема, не достатньо вивченими, такими, стосовно яких у науці тривають дискусії, залишаються питання щодо: з’ясування змісту понять насильства та кримінального насильства; розуміння насильницької поведінки в аспекті узгодженості поняття кримінально-правового і кримінологічного насильства, яке визначено в Законі України «Про запобігання насильству в сім’ї»; детермінації кримінальної насильницької поведінки особи; основних причин та умов високої латентності насильницьких злочинів, удосконалення діяльності органів внутрішніх справ щодо запобігання злочинам, складовою яких є насильницька поведінка особи.
2. Відповідно до мети дослідження висунуто пропозиції, спрямовані на розвиток низки положень кримінальної та кримінологічної науки. В роботі використано комплекс загальнонаукових та спеціально-наукових методів, застосування яких дало можливість отримати низку теоретичних та практичних результатів, які спрямовані на розвиток кримінології та теорії кримінального права, відкривають шляхи для подальших досліджень, мають практично-прикладне значення для юридичної освіти та подальшого вдосконалення законодавства.
Достовірність отриманих результатів обґрунтовується постановкою проблем, різнобічними, традиційними для науки кримінології та кримінального права підходами до їх вирішення, використанням чинних нормативних актів, широтою використання наукових джерел та емпіричного матеріалу, застосуванням традиційних методів наукового пошуку. Ці базові положення певною мірою розкриваються, деталізуються, змістовно осмислюються у наступних тезових узагальненнях:
2.1. Із кримінально-правової точки зору, під насильством слід розуміти умисний, суспільно небезпечний і протиправний вплив, що здійснюється через психічне або фізичне посягання особою на інших осіб, у результаті якого заподіюється шкода або створюється реальна загроза для життя, здоров’я, честі, гідності та інших прав і свобод громадян, що гарантовані Конституцією України і охороняються кримінальним законом. Це визначення є, по суті, визначенням кримінального насильства.
Кримінально-правовими ознаками насильства є: насильство існує і проявляється як взаємодія соціальних суб’єктів, як відношення; насильством завжди заподіюється шкода суспільним відносинам; насильство характеризується кількісними характеристиками, винятково зовнішніми проявами, а також якісно-сутнісними характеристиками; із зовнішнього боку насильство – це умисний, суспільно небезпечний і протиправний вплив, що здійснюється через психічне або фізичне посягання особою на інших осіб; насильство як форма примусу означає не тільки найвищий ступінь інтенсивності у застосуванні психічної та фізичної мускульної сили, а також інших примусових заходів.
2.2. Кримінологічне поняття насильства ширше, ніж кримінально-правове, оскільки містить, окрім кримінального впливу на іншу особу, і передкримінальний вплив на інших осіб.
Із кримінологічної точки зору, насильство це вплив, що здійснюється для досягнення своїх цілей особою на організм і (або) психіку іншої особи, в результаті якого заподіюється шкода (або створюється реальна загроза завдання такої шкоди): життю, здоров’ю, честі, гідності та іншим правам, свободам та інтересам іншої особи, що охороняються і (або) забезпечуються нормами права, і (або) існують відповідно до моральних вимог, звичаїв суспільства, і (або) себе.
Кримінологічними ознаками насильства є: наявність як суб’єкта впливу особи; сприяння реалізації усвідомлених або несвідомих цілей суб’єкта впливу; спрямованість на організм і (або) психіку іншої особи, самої себе; заподіяння цим впливом шкоди (створення реальної загрози заподіяння шкоди) свободам та інтересам іншої особи і здоров’ю самого посягача.
2.3. Під насильницькою злочинністю пропонується розуміти історично мінливе, соціальне та кримінально-правове явище, яке становить систему форм кримінального насильства, що існує в певний час, на певній території і має властиві їй кількісні та якісні показники.
2.4. Формою кримінального насильства є умисний злочин, який містить ознаки такого насильства або в диспозиції кримінально-правової норми, або (і) у фактичній характеристиці вчиненого діяння, і в якому насильство виступає як елемент мотивації або як спосіб досягнення мети, або який орієнтований на скоєння злочинів із застосуванням насильства (забезпечує вчинення насильства).
2.5. Обґрунтовано думку, що насильницький вчинок, насильницька поведінка та насильницька діяльність – це різновиди насильницької активності, що проявляються у формі діяння.
Соціальна сфера є формувальною, відповідальною за зміст психічних процесів, специфічною детермінантою розвитку і функціонування людської психіки. При цьому вплив соціальної реальності на психіку не переходить у реальність психічну – зовнішні причини діють опосередковано через внутрішні умови, які є сукупністю біологічних і психічних особливостей, що відображають узагальнену реальність.
2.6. Доводиться, що шкода від насильства повинна зводитись до фізичного, психічного, сексуального та економічного пригнічення. Тому, залежно від об’єкта посягання, виокремлено такі види кримінального насильства, як фізичне та психічне, а також комбіновані (поєднані) види сексуальне та економічне насильство, які можуть бути їх складовими;
– фізичне насильство умисне порушення фізичного здоров’я чи посягання на життя (фізичні блага), сутність якого полягає у завданні однією особою іншій побоїв, тілесних ушкоджень, незалежно від їх тяжкості, позбавлення волі чи заподіяння смерті;
– термін «психічний» стосується як способу, так і предмета та об’єкта впливу, а також тих змін, які вони викликають у психіці людини. Тому під поняттям психічного насильства розуміємо умисний вплив, пов’язаний з дією однієї особи на психіку іншої шляхом інформаційного психічного впливу, яким може завдаватися або завдається шкода фізичному чи психічному здоров’ю, економічній незалежності чи сексуальним благам;
– ексуальне насильство (як вид комбінованого (поєднаного) насильства) – це насильницьке посягання однієї особи на статеву свободу, статеве здоров’я чи статеву недоторканність іншої особи, що здійснюється всупереч її волі;
– під економічним насильством (як видом комбінованого (поєднаного) насильства) пропонується розуміти умисне незаконне позбавлення чи обмеження однією особою іншої особи майнових прав, на які постраждалий має передбачене законом право, що може призвести до його смерті, зумовити економічну недостатність, порушення фізичного чи психічного здоров’я. Економічне насильство пов’язане з порушенням прав та інтересів людини через незаконне позбавлення або обмеження його майнових прав. Віднесення економічного насильства до категорії кримінального обумовлене настанням певної шкоди, яка варіює від економічного пригнічення до настання смерті.
2.7. Критерії класифікації кримінальної насильницької поведінки за способом впливу на об’єкт посягання мають важливе наукове та практичне значення. Адже виокремлення її видів полегшить роботу науковців у подальшому дослідженні проявів (форм) кримінальної насильницької поведінки, що виступає динамічним явищем та постійно охоплює дедалі нові сфери суспільних відносин. У практичній площині виділення фізичного, психічного та комбінованих (поєднаних) видів – економічного та сексуального насильства – дозволить усвідомити практичним працівникам усю сутність кримінальної насильницької поведінки, а відтак, полегшить профілактичну роботу підрозділів органів внутрішніх справ та інших суб’єктів запобігання.
2.8. Здійснено кримінологічну характеристику особи, що вчиняє насильницькі дії. Особою, що вчиняє насильницькі дії, слід вважати людину, яка наділена сукупністю істотних та стійких суспільних ознак і соціально зумовлених психологічних особливостей індивіда, що об’єктивно реалізуються у вчиненні насильницького посягання та надають її вчинкам характеру підвищеної суспільної небезпеки. Доведено взаємозалежність мотиву насильницького злочину і різновиду кримінально-насильницької поведінки.
2.9. Здійснено віктимологічний аналіз осіб, що є жертвами кримінальних насильницьких дій. Для жертв кримінально-насильницьких дій характерна наявність певного комплексу соціально-демографічних та морально-психологічних ознак, поява яких за певних обставин детермінує їх типову поведінку і пов’язану з цією поведінкою більшу ймовірність, ніж в інших осіб, стати жертвою кримінально-насильницької поведінки.
Доведено, що спосіб життя жертви створює відповідні передумови для віктимізації її власної поведінки. За результатами досліджень, до об'єктивних ознак, які дають змогу з достатньо високим ступенем вірогідності визначити можливу жертву насильницьких злочинів, належать: зловживання алкоголем чи наркотиками; побутові конфлікти; ухилення від суспільно корисної праці, безцільне проведення часу; схильність до скандалів, бійок; рецидиви конфліктів із одними і тими ж особами з тенденцією до їх вирішення насильницьким способом; факти погроз застосування сили, сварок із сусідами, родичами, їх побиття; несвоєчасне реагування співробітників органів внутрішніх справ на повідомлення про конфлікти; відсутність належного обліку осіб, які через свою поведінку можуть стати жертвами насильницьких злочинів; недостатня професійна та психологічна підготовленість осіб, які здійснюють віктимологічну профілактику.
2.10. Аналіз проблеми детермінації насильницької поведінки як соціального явища сформував переконання, що оцінка одних як явищ причин, а інших – як умов, завжди матиме відносний характер. У різних випадках одне і те ж явище може виступати або причиною, або умовою. Вважаємо, що внаслідок їх різноплановості кожне із наведених бачень причин і умов насильницької поведінки особи має свої особливості, розкриває різні аспекти та грані одного явища, внаслідок чого необхідний комплексний їх аналіз цілісної системи.
За змістовною характеристикою усі взаємозв’язки між злочинцем та жертвою можна поділити на зв’язки родинно-побутового та професійно-випадкового характеру. Водночас вчинення насильницьких злочинів може відбуватися за відсутності будь-яких соціальних зв’язків.
2.11. Розглядаючи взаємозв’язок і взаємодію особистості з різними чинниками навколишньої дійсності, найбільш ефективною та перспективною є класифікація причинного комплексу кримінальної насильницької поведінки за трьома взаємопов’язаними рівнями: перший рівень – соціальне середовище (макросередовище) загалом; другий – безпосередні чинники формування особистості (мікросередовище) і третій – сама особа, яка взаємодіє з конкретною життєвою ситуацією. Тобто причини й умови кримінальної насильницької поведінки слід розглядати на загальносоціальному (філософському), конкретно-соціальному та індивідуальному рівнях.
2.12. Відстоюється позиція, що виникнення умов та причин високої латентності насильницьких злочинів пов’язане з трьома групами обставин: а) обставини, безпосередньо пов’язані з характеристикою злочинного посягання і поведінкою злочинця (низький ступінь очевидності вчиненого діяння, ретельна діяльність винного щодо приховування злочинного посягання і т. ін.); б) обставини, пов’язані з поведінкою потерпілих, свідків, очевидців (з тих чи інших мотивів зазначені особи не повідомляють відповідним органам про вчинені злочини); в) обставини, пов’язані з діяльністю правоохоронних органів (відсутність належної реакції з їхнього боку на виявлену інформацію про вчинення насильства, порушення встановленого порядку ведення статистичного обліку вчинених злочинів, випадки приховування від обліку вчинених злочинних посягань, випадки помилкової кваліфікації вчиненого злочину як адміністративного, цивільно-правового і дисциплінарного впливу, низька кваліфікація працівників правоохоронних органів, недовіра населення до їх можливостей та ін.).
2.13. Обґрунтовано думку, що заходи щодо зниження проявів кримінальної насильницької поведінки стосуються різних сфер суспільного життя. За цією ознакою вони можуть бути класифіковані на такі групи: заходи у сфері виховання правосвідомості громадян; заходи у соціальній сфері; заходи у державно-політичній сфері; заходи у сфері нормотворчої діяльності; заходи у правоохоронній сфері.
2.14. Кримінально-правова політика щодо недопущення проявів насильницької поведінки – науково обґрунтований напрям діяльності органів державної влади та громадськості, що полягає у визначенні основних напрямів, цілей і засад впливу на насильницьку злочинність, у регулюванні практики їх застосування, розробці й реалізації заходів, спрямованих на охорону прав і свобод людини і громадянина та запобігання насильницькій поведінці засобами кримінального права.
Кримінально-правова політика як елемент концепції кримінально-правової охорони права людини на життя покликана насамперед охороняти та забезпечувати це право людини, а також захист особи від будь-яких проявів кримінального насильства.
Далеко не всі аспекти багатогранної діяльності суб’єктів щодо запобігання злочинам та іншим правопорушенням, що піддаються правовій регламентації, закріплені та регулюються правом. Для усунення зазначених недоліків запропоновано розробити і прийняти Закон про профілактику правопорушень (злочинів).
3. Для розвитку теорії кримінального права, подальших наукових досліджень та для юридичної освіти, зокрема під час вивчення курсу кримінології та кримінального права України, мають практично-прикладне значення такі, отримані в дисертації, результати:
3.1. Аналіз кримінального законодавства низки держав у межах проблеми кримінальної насильницької поведінки у сфері сімейно-побутових відносин дав можливість виявити певні тенденції щодо спроби комплексного вирішення цієї проблеми диференційований підхід до покарання та притягнення до відповідальності за насильство в сім’ї: а) встановлення обтяжуючих чи пом’якшуючих обставин, які витікають із сімейних відносин; б) виокремлення у самостійні спеціальні склади злочинів, які вчиняються проти членів сім’ї; в) встановлення нових меж покарання за ці діяння; г) розвиток ідей відновлювального правосуддя і розширення можливостей застосування альтернативних до кримінального переслідування заходів впливу на осіб, які вчинили нетяжкі злочини проти членів своєї сім’ї.
Обґрунтовується пропозиція щодо ширшого застосовування за вчинення деяких насильницьких злочинів альтернативних до кримінального покарання заходів державного примусу, наприклад, деяких видів адміністративно-караних стягнень, або внести їх до категорії «додаткових», використовуючи при цьому закордонний досвід. Це може бути примусове проходження лікування за рахунок винної особи, яка має підвищений рівень агресивності та вчинила злочин насильницького характеру, спеціальних «тренувальних» курсів соціальних навичок спілкування та взаємодії з іншими громадянами тощо.
3.2. Підтримано та розвинуто пропозицію, що для підвищення ефективності реагування на інформацію про вчинення насильства в сім’ї, про хуліганські прояви у квартирах і гуртожитках, заподіяння тілесних ушкоджень, завдання побоїв, вчинення мордування та про погрози вбивства доцільно у чергових частинах органів внутрішніх справ створювати постійно діючі спеціалізовані групи. Доведено важливість забезпечення і здійснення взаємного інформування підрозділів кримінальної міліції з адміністраціями притулків для неповнолітніх, шкіл та професійних училищ соціальної реабілітації, а також виховно-трудових колоній для неповнолітніх про звільнення неповнолітніх для своєчасного вирішення питань про вжиття заходів щодо їх працевлаштування та подальшої профілактичної роботи. Позитивно вплинути на якість роботи із запобігання злочинності може закріплення індивідуальної відповідальності суб’єктів запобігання за її результатами. Необхідно суттєво посилити оперативну взаємодію між суб’єктами запобігання та налагодити чітку координацію їх дій. Доцільно започаткувати систему заохочень у правоохоронних органах за результатами попереджувальної роботи. Слід активніше залучати до такої діяльності громадськість, органи місцевого самоврядування, окремих громадян.
3.13. Запобігання насильству, що здійснюють органи внутрішніх справ, – це комплекс заходів, спрямованих на: виявлення, нейтралізацію або усунення причин насильницької поведінки, її окремих видів та форм, а також умов, що її породжують (загальна профілактика); здійснення попереджувального впливу на осіб, поведінка яких свідчить про схильність до насильницьких проявів, а також позитивного впливу на їхнє найближче оточення (індивідуальна профілактика).
Спеціально-кримінологічні заходи щодо запобігання насильницькій злочинності полягають: у виявленні й усуненні обставин, що сприяють вчиненню агресивних зазіхань на життя, здоров’я, гідність осіб; у забезпеченні ефективної діяльності підрозділів органів внутрішніх справ щодо запобігання насильницьким злочинам та їх припинення; в оздоровленні ситуації й обстановки в окремих мікрорайонах і соціальних групах (п’яниці, наркомани, повії), найбільш уражених асоціальними проявами; у пропаганді правових знань серед прошарку населення, схильного до вчинення насильства; у досягненні цілей системи кримінальної юстиції. Обґрунтовано необхідність запровадження тимчасового чи постійного статистичного обліку деліктогенних і криміногенних сімей, від яких можна очікувати скоєння внутрішньосімейних злочинів насильницького характеру.
Зміст індивідуального запобігання злочинам із насильницькою спрямованістю полягає: у виявленні джерел і каналів негативного впливу на конкретних осіб, коли у них ще не відбулося суттєве викривлення ціннісних орієнтацій і не сформувалися мотивації їх насильницької поведінки; у запобіганні негативним впливам до того, як під їх дією свідомість людини буде вражена асоціальними поглядами, і на їхній основі виникнуть й зміцняться злочинні мотиви; у здійсненні попереджувально-виховних заходів щодо осіб, у поведінці яких виявляються небезпечні тенденції до вчинення будь-яких злочинних проявів насильницького характеру. До таких, зокрема, належать індивідуально-виховні заходи, що полягають у наданні медичної допомоги у центрах медико-соціальної реабілітації; у встановленні опіки та піклування; у направленні у загальноосвітні школи та професійні училища соціальної реабілітації неповнолітніх; у застосуванні до осіб, які вчиняють правопорушення, цивільно-правових, адміністративних та примусових заходів виховного характеру; у реалізації оперативно-розшукової інформації про осіб, які готують або задумують злочин, з метою вжиття необхідних заходів для схиляння до відмови від доведення злочину до завершення та недопущення настання шкідливих наслідків; у спостереженні за поведінкою певних категорій осіб (умовно засуджених та ін.) з метою запобігання застосуванню насильства; у контролі за дотриманням особами, звільненими з місць позбавлення волі, норм, встановлених із метою недопущення з їхнього боку повторних злочинів.
4. У процесі дослідження одержано також результати, спрямовані на подальше вдосконалення законодавства з метою забезпечення належної ефективності правового забезпечення боротьби з кримінально-насильницькою поведінкою особи. В роботі обґрунтовано доцільність:
4.1. Законодавчо у термінологічному розділі Загальної частини КК визначити поняття «насильство», «фізичне насильство», «психічне насильство», «сексуальне насильство», «економічне насильство», з огляду на відсутність законодавчого визначення зазначених понять, що призводить до неоднозначного і довільного їх тлумачення у диспозиціях норм Особливої частини КК. Відповідно, зникне необхідність зазначення у ст. 1 Закону України «Про попередження насильства в сім’ї» уточнення щодо вживання цих термінів тільки «до цілей цього закону».
4.2. Внести зміни до ст. 1 Закону України «Про попередження насильства в сім’ї», який виділяє фізичне, економічне, сексуальне та психологічне насильство, шляхом заміни існуючого терміна «психологічний» на термін «психічний», і далі за текстом, а також внести відповідні зміни до інших нормативно-правових документів, що визначають один із проявів насильницької поведінки терміном «психологічний».
4.3. Посилення кримінальної відповідальності у сфері сімейних відносин за допомогою конкретизації однієї з обставин, що обтяжують покарання, закріплених у ст. 67 Кримінального кодексу України, такою формою, як «вчинення злочину щодо члена сім’ї». А саме: доповнення п. 8 ст. 67 Кримінального кодексу України «Вчинення злочину щодо особи, яка перебуває в матеріальній, службовій чи іншій залежності від винного» словами «є членом сім’ї».
4.4. Окреслення правових положень щодо застосування деяких форм насильства (психічного, економічного) через внесення відповідних змін до КЗпП. Зокрема, статтю 5-1 «Гарантії забезпечення права громадян на працю» доповнити пунктом «7» «Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України…» і далі за текстом … «правовий захист від порушення гендерної рівності на виробництві».
4.5. Доповнення санкції ч. 2 ст. 175 КК України словами «або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п’яти років», у зв’язку із тим, що суди не повною мірою використовують можливості кримінального закону під час застосування санкцій за вчинення економічного насильства.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абельцев С.Н. Криминологическое изучение насилия и защита личности от насильственных преступлений: дисс. на соискание ученой степени канд. юрид. наук: спец. 12.00.08 / С.Н. Абельцев. – М., 2000. – 353 с.
2. Аванесов Г.А. Криминология и социальная профилактика / Г.А. Аванесов. – М.: Изд-во Акад. МВД СССР, 1980. – 526 c.
3. Винославська О.В. Психологія: навчальний посібник / О.В. Винославська, О.А. Бреусенко-Кузнєцов, В.Л. Зливков та ін.; за наук. ред. О.В. Винославської. – К.: фірма «ІНКОС», 2005. – 352 с.
4. Адигюзелов К.А. Проблемы виктимизации населения / К.А. Адигюзелов. – Махачкала, 2002. – 168 с.
5. Сергиевский М.В. Антропометрическое направление в исследованиях о преступлении и наказании / М.В. Сергиевский // Юридический вестник. – 1982. – № 2. – С. 210–215.
6. Кримінальний кодекс України вiд 05.04.2001 р. № 2341-III // Відомості Верховної Ради. – 2001. – № 25–26. – Ст. 131.
7. Мойсюк О.М. Вiктимологiчна профілактика порушень безпеки дорожнього руху (ст. 215 КК України): автореф. дис. на здобуття наукового ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.08 / О.М. Мойсюк. – К., 1999. – 18 с.
8. Алексеев А.И. Криминология: курс лекций / А.И. Алексеев. – М.: Щит-М, 1998. – 340 с.
9. Акутаев Р.М. Латентная преступность: актуальность проблемы и понятие / Р.М. Акутаев // Государство и право. – 1997. – № 12. – С. 79–87.
10. Аніщук Н.В. Правові засоби викорінення гендерного насильства в Україні: історико-теоретичний аналіз: дис. на здобуття наук. ступеня доктора юрид. наук: спец. 12.00.01 / Н.В. Аніщук. – Одеса, 2008. – 398 с.
11. Антонян Ю.М. Социальная среда и формирование личности преступника / Ю.М. Антонян // Неблагоприятные влияния на личность в микросреде. – М., 1975. – 150 с.
12. Електронний словник // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://psi.webzone.ru/st/089700.htm.
13. Словари и энциклопедии // [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://dic.academic.ru/dic.nsf/enc3p/246850.
14. Аргументы и факты. – 2001. – № 17. – 16 с.
15. Арендаренко А.В. Реализация принципа социальной справедливости в современном уголовном праве / А.В. Арендаренко // Закон и право. – М., 2007. – С. 264–265.
16. Аскип Я.Ф. Философский детерминизм и научное знание / Я.Ф. Аскип. – М., 1977. – 147 с.
17. Баймурзаева Р.А. Причины и условия преступности несовершеннолетних (на примере Республики Дагестан) / Р.А. Баймурзаева // Вопросы ювенальной юстиции. – 2006. – № 4. – С. 6.
18. Бурлаков В.Н. Криминогенная личность и индивидуальное предупреждение преступлений: дисс. на соискание уч. степени д-ра юрид. наук: спец. 12.00.08 / В.Н. Курлаков. – СПб., 1998. – 416 c.
19. Лейкина Н.С. Личность преступника и уголовная ответственность / Н.С. Лейкина. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1968. – 128 с.
20. Бандурка А.М. Вандализм / А.М. Бандурка, А.Ф. Зелинский. – Х.: Харьковский университет внутренних дел, 1996. – 199 с.
21. Практика розгляду судами кримінальних справ про невиплату заробітної плати, стипендій, пенсій чи інших установлених законом виплат // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: business.ligazakon.ua/.../ 516FA8525A382D89C22572C3004DBCE...
22. Алексеев А.И. Криминологическая характеристика и профілактика рецидивной преступности: лекция / А.И. Алексеев, Ю.В. Солопанов. – М.: Изд-во ВШ МВД СССР, 1979. – 30 с.
23. Боднар В.Є. Психологічні засади діяльності дільничного інспектора міліції з профілактики насильства у сім’ї: дис. на здобуття наук. ступеня канд. психол. наук: спец. 19.00.06 / В.Є. Боднар. – К., 2006. – 226 с.
24. Боков А.В. Организация борьбы с преступностью / А.В. Боков. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2003. – 143 с.
25. Бугера О.І. Проблеми використання засобів масової інформації для запобігання злочинам серед неповнолітніх: дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.08 / О.І. Бугера. – К., 2006. – 224 с.
26. Бужор В.Г. Молдавское общество и криминальное насилие / В.Г. Бужор // Прокурорская и следственная практика. – 2007. – № 1–2. – С. 103–104.
27. Быргэу М.М. Предупреждение вовлечения несовершеннолетних в преступное или иное антиобщественное поведение: автореф. дисс. на соискание ученой степени канд. юрид. наук: спец. 12.00.08 / М.М. Быргэу. – К.: Укр. акад. внутр. дел, 1996. – 20 с.
28. Костенко А.Н. Принцип отражения в криминологии / А.Н. Костенко. – К., 1986. – 126 с.
29. Гусейнов А.А. Понятия насилия и ненасилия / А.А. Гусейнов // Вопросы философии. – 1994. – № 6. – С. 35–39.
30. Варданян А.В. Некоторые проблемы раскрытия тяжких преступлений против личности в семейно-бытовой сфере / А.В. Варданян // Российский следователь. – 2004. – № 11. – С. 36–39.
31. Варчук Т.В. Виктимология: учеб. пособ. для студ. вузов, обучающихся по спец. «Юриспруденция» / Т.В. Варчук, К.В. Вишневецкий; под ред. С.Я. Лебедева. – М.: ЮНИТИ-ДАНА: Закон и право, 2009. – 191 с.
32. Про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок: Конвенція ООН (1979 р.) // Бібліотечка голови профспілкового комітету. – 2005. – № 5–6. – С. 26–36.
33. Венская декларация и программа действий, принята на Всемирной конференции по правам человека 25 июня 1993 // Дипломатический вестник. – Вена, 1994. – № 3–4. – 21 с.
34. Власов П.О. Насильство в сім’ї та діяльність органів внутрішніх справ по його подоланню: інформ.-практич. посібник / П.О. Власов, А.В. Запорожцев, В.О. Брижик. – Дніпропетровськ: Дніпропетровська міська громадська організація «Жіночий інформаційно-координаційний центр», 2006. – 130 с.
35. Шиханцев Г.Г. Юридическая психология: учебник / Г.Г. Шиханцев. – М.: Зерцало, 1998. – 352 с.
36. Волженкин Б.В. Непосредственная причина преступления / Б.В. Волженкин // Вопросы изучения преступности и борьбы с нею: сб. матер. ІІІ научного семинара по криминологии; под ред. А.Б. Сахарова и др. – М., 1975. – С. 159–175.
37. Гаазька міністерська декларація європейських рекомендацій щодо ефективних заходів по запобіганню та боротьбі з торгівлею жінками з метою сексуальної експлуатації // Довідник з проблем запобігання торгівлі жінками для консультантів «телефонів довіри». – К., 1998. – C. 74.
38. Солопанов Ю.В. Прогнозирование рецидива преступлений со стороны лиц, освобожденных из исправительно-трудовых учреждений / Ю.В. Солопанов, А.П. Иващенко. – М.: Изд-во ВШ МВД СССР, 1981. – 75 с.
39. Смирнов Г.А. Советский человек. Формирование социалистического типа личности / Г.А. Смирнов. – М., 1971. – 132 с.
40. Гилинский Я.И. Криминология. Теория, история, эмпирическая база, социальный контроль: курс лекций / Я.И. Гилинский. – СПб.: Питер, 2002. – 384 c.
41. Гилинский Я.И. Понятие преступности в современной криминологии / Я.И. Гилинский // Труды Санкт-Петербургского юридического института Генеральной прокуратуры РФ. – СПб., 2001. – № 3. – С. 78.
42. Голина В.В. Специально-криминологическое предупреждение преступлений (теория и практика): дисс. на соискание уч. степени д-ра юрид. наук: спец. 12.00.08 / В.В. Голина. – Х., 1994. – 569 с.
43. Христенко В.Е. Психология поведения жертвы / В.Е. Христенко. – Ростов-на-Дону: Феникс, 2004. – 416 с.
44. Голіна В.В. Попередження тяжких насильницьких злочинів проти життя й здоров’я особи: навч. посібник / В.В. Голіна. – Х.: НЮАУ, 1997. – 52 с.
45. Головкін Б.М. Сімейно-побутові конфлікти у системі детермінації умисних вбивств і тяжких тілесних ушкоджень: дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.08 / Б.М. Головкін. – Х., 2002. – 218 с.
46. Профилактика правонарушений средствами массовой информации: методич. рекоменд. / В.И. Гончаренко, В.В. Пушкарь, Н.А. Сенчик, Д.Н. Срибняк, И.К. Туркевич]. – К.: РИО МВД УССР, 1979. – 76 c.
47. Скурту И.Г. Виктимологические аспекты профилактики преступлений в отношении несовершеннолетних: дисс. на соискание уч. степени канд. юрид. наук: спец. 12.00.08 / И.Г. Скурту. – СПб., 1996. – С. 31.
48. О борьбе с насилием в семье, его предупреждении и оказании помощи пострадавшим: Закон Грузии от 09.06.2006 г. // [Электронный ресурс]. – Режим доступа: www.amnesty.org.ru/node/289
49. Гусаева К.Г. Теоретический анализ причин формирования криминальных конфликтов / К.Г. Гусаева // Право и политика. – 2004. – № 1. – С. 34.
50. Даньшин И.Н. Преступность: понятие и общая характеристика, причины и условия / И.Н. Даньшин. – К.: УМК ВО, 1988. – 88 с.
51. Даньшин І.М. Рання профілактика правопорушень / І.М. Даньшин // Радянське право. – 1976. – № 3. – С. 73–77.
52. Махов В. Становление института потерпевшего в уголовном процессе США / В. Махов, К. Кухта // Уголовное право. – 2003. – № 3. – С. 94.
53. Декларація про загальні засади державної політики України стосовно сім’ї та жінок від 5 березня 1999 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 17. – Ст. 129.
54. Про затвердження Державної програми подолання дитячої безпритульності і бездоглядності на 2006–2010 роки: Постанова Кабінету Мністрів України № 623 від 11 травня 2006 р. // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=623-2006
55. Джинджолия Р.С. Уголовно-правовые меры борьбы с преступным использованием порнографических предметов и произведений, пропагандирующих культ насилия и жестокости: автореф. дисс. на соискание ученой степени канд. юрид. наук: спец. 12.00.08 / Р.С. Джинджолия; Моск. высш. школа милиции. – М., 1988. – 24 с.
56. Дудоров О. Порнографія і кримінальний закон: питання кваліфікації, проблеми вдосконалення законодавства / О. Дудоров // Юридичний вісник України. – 2000. – № 49. – 7–13 грудня.
57. Про організацію діяльності чергових частин органів і підрозділів внутрішніх справ України, направленої на захист інтересів суспільства і держави від протиправних посягань: Наказ МВС України № 181 від 24.04.2009 // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: mvs.gov.ua
58. Європейська база медико-статистичної інформацiї «Здоров’я для всіх» // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.medstat.com.ua
59. Егоров В.С. Вопросы правового регулирования мер уголовного принуждения / В.С. Егоров. – М.: Изд-во Московского психолого-социального института; Воронеж: Изд-во НПО «МОДЭК», 2006. – 312 с.
60. Стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні: Доповідь Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини від 24 червня 2009 р. // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: grom-bezpeka.pp.ua/publ/4-1-0-216
61. Зайко Т.В. Криминологические аспекты предупреждения органами МВД краж личного имущества граждан / Т.В. Зайко // Направления уголовной политики в борьбе с преступностью: межвуз. сборник научн. трудов; редкол.: Ю.А. Воронин (отв. ред.), Т.В. Зайко, В.П. Ревин, Ю.А. Туркинов. – Свердловск: Изд-во Свердл. юрид. ин-та, 1986. – С. 103–106.
62. Закалюк А.П. Курс сучасної української кримінології: теорія і практика: у 3 кн. / А.П. Закалюк. – К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2007.; Кн. 1: Теоретичні засади та історія української кримінологічної науки. – 424 с.
63. Ениколопов С.Н. Некоторые результаты исследования агрессии личности преступника как объекта психологического исследования / С.Н. Ениколопов. – М.: Наука, 1979. – 150 с.
64. Ениколопов С.Н. Агрессия и агрессивность насильственных преступников: автореф. дис. на соис. уч. степени канд. психол. наук / С.Н. Ениколопов. – М., 1984. – 24 с.
65. Навроцький В.О. Поняття насильства та його врахування при кримінально-правовій кваліфікації / В.О. Навроцький // Роль органів внутрішніх справ у сфері запобігання та протидії насильству в суспільстві: матеріали міжнародної науково-практичної конференції (Львів, 17–18 квітня 2000 р.); гол. ред. В.Л. Регульський. – Львів: Львівський інститут внутрішніх справ при НАВС України, 2000. – С. 10–15.
66. Жалинский А.Э. Насильственная преступность и уголовная политика / А.Э. Жалинский // Советское государство и право. – 1991. – № 3.
67. Конотопський міськрайонний суд Сумської області, кримінальна справа № 1-542/2009 // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.reyestr.court.gov.ua
68. Інструкція з діяльності підрозділів дорожньо-патрульної служби Державтоінспекції МВС України: Наказ МВС України № 1111 від 13.11.2006 р. // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: mvs.gov.ua.
69. Закон Пуерто-Ріко // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.oslpr.org/english/PDF/penal%20code.pdf
70. Ильина Л.В. Уголовно-процессуальное значение виктимологии / Л.В. Ильина // Правоведение. – 1975. – № 3. – С. 119.
71. Бузинова С.П. Множественность преступлений / С.П. Бузинова. – М., 1989. – 280 с.
72. Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо встановлення відповідальності за вчинення насильства в сім’ї або невиконання захисного припису: Закон України від 15 травня 2003 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 30. – Ст. 244.
73. Паршива А.А. Институционально-правовые формы государственного принуждения и насилия: дисс. на соискание уч. степени канд. юрид. наук: спец. 23.00.02. / А.А. Паршива. – Ростов-на-Дону, 2002. – 142 с.
74. Про ратифікацію Європейської соціальної хартії: Закон України від 14 вересня 2006 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2006. – № 43. – Ст. 418.
75. Про затвердження змін та доповнень до нормативно-правових актів, що регламентують діяльність дозвільної системи МВС України: Наказ МВС України № 1008 від 06.09.2004 р. // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: mvs.gov.ua
76. Зарипов З.С. Правовой механизм профилактики правонарушений / З.С. Зарипов. – Ташкент, 1990. – 155 с.
77. Зелинский А.Ф. Криминология: курс лекций / А.Ф. Зелинский. – Х.: Прапор, 1996. – 260 с.
78. Золотухин С.Н. Уличная насильственная преступность: понятие, криминологическая характеристика и виктимологические аспекты предупреждения: учебное пособие / С.Н. Золотухин, К.В. Михайлов. – Челябинск: Челябинский юридический институт МВД России, 2006. – 106 с.
79. Зырянов А.Я. Социологический анализ резервов совершенствования индивидуально-профилактической деятельности органов внутренних дел / А.Я. Зырянов // Криминологические проблемы борьбы с преступностью: сб. научн. трудов. – К.: КВШ МВД СССР, 1988. – 164 с.
80. Иванова Л.М. Корыстно-насильственные преступления, совершаемые в отношении несовершеннолетних: криминологическая характеристика и предупреждение / Л.М. Иванова; науч. ред. А.Л. Репецкая. – Иркутск: Изд-во Иркут. гос. ун-та, 2008. – 155 с.
81. Иванов Н.Г. Социальное и биологическое в преступном поведении / Н.Г. Иванов // Советская юстиция. – 1993. – № 9. – С. 26.
82. Иншаков С.М. Зарубежная криминология / С.М. Иншаков. – М.: Инфра М-Норма, 1997. – 383 с.
83. Іваненко І.В. Бандитизм: кримінологічне та кримінально-правове дослідження: дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.08 / І.В. Іваненко. – Одеса, 2003. – 232 с.
84. Проект Кримінально-процесуального кодексу України, реєстр. № 1233 від 13 грудня 2007 р. // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.rada.gov.ua
85. Кальченко Т.Л. Запобігання злочинності неповнолітніх в Україні спеціальними органами та установами: дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.08 / Т.Л. Кальченко. – К., 2003. – 222 с.
86. Келина С.Г. Восстановительное правосудие: уголовно-правовой аспект / С.Г. Келина. – М., 2003. – 143 с.
87. Ковальова О.В. Діяльність служби дільничних інспекторів міліції щодо попередження насильства в сім’ї: дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спе