КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЮРИДИЧНИХ ОСІБ: ПОРІВНЯЛЬНО-ПРАВОВЕ ДОСЛІДЖЕННЯ

Короткий опис

ЛЬВІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

На правах рукопису

Пасєка Олексій Федорович

УДК 343.22 (477)

КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЮРИДИЧНИХ ОСІБ:
ПОРІВНЯЛЬНО-ПРАВОВЕ ДОСЛІДЖЕННЯ

12.00.08 – кримінальне право та кримінологія;
кримінально-виконавче право

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник:
Грищук Віктор Климович
Заслужений юрист України,
доктор юридичних наук, професор

Львів – 2010

ЗМІСТ

ВCТУП…..….………………………………………………………………... 4

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОБЛЕМ КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЮРИДИЧНИХ ОСІБ……… 12

1.1. Постановка проблеми кримінальної відповідальності юридичних осіб………………………………………………………… 12
1.2. Генезис правової регламентації кримінальної відповідальності юридичних осіб…..................................................................................... 38

Висновки до розділу…………………………………………….……… 63

РОЗДІЛ 2. КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЮРИДИЧНИХ ОСІБ ЗА ЧИННИМ ЗАКОНОДАВСТВОМ ОКРЕМИХ ЗАРУБІЖНИХ ДЕРЖАВ……………………………………………………. 65

2.1. Схожість правової регламентації кримінальної відповідальності юридичних осіб за чинним законодавством окремих зарубіжних держав…………………………………………………………………… 65
2.2. Відмінність правової регламентації кримінальної відповідальності юридичних осіб за чинним законодавством окремих зарубіжних держав……...............……………………………. 94

Висновки до розділу……………………………………………………. 121

РОЗДІЛ 3. ПЕРСПЕКТИВИ ЗАПРОВАДЖЕННЯ КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЮРИДИЧНИХ ОСІБ В УКРАЇНІ………………

123

3.1. Аргументи прихильників та опонентів запровадження кримінальної відповідальності юридичних осіб у теорії кримінального права…………………………………………………..... 123
3.2. Можливі законодавчі підходи до вирішення питання кримінальної відповідальності юридичних осіб в Україні………….. 149

Висновки до розділу……………………………………………............ 191

ВИСНОВКИ……………….………………………………………………… 193

ДОДАТКИ………………………………………………………………......... 205

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………… 215

ВСТУП

Актуальність теми. Сучасний стан розвитку України та її прагнення до інтеграції в єдиний європейський простір вимагає фундаментальних та комплексних змін у багатьох сферах життєдіяльності держави. Безумовно, однією з таких сфер є кримінально-правова політика. Належне нормативне регулювання суспільних відносин потребує узгодженого, комплексного дослідження кримінально-правових проблем, що, безперечно, сприятиме впровадженню ефективних та своєчасних реформ.
Однією з найбільш актуальних проблем, що обговорюються у період проведення кримінально-правових реформ у сучасних державах світу, зокрема в державах, які утворені на пострадянському просторі, є кримінальна відповідальність юридичних осіб. Аналіз діяльності юридичних осіб засвідчує, що складна організаційна структура підприємств, значна кількість осіб, залучених у сферу цієї діяльності, а також певна децентралізація управління сприяє збільшенню фактів вчинення протиправних дій з їх боку. Саме тому, як видається, виникає потреба у запровадженні прямих каральних санкцій безпосередньо до юридичної особи, що стане закономірною спробою посилити контроль за негативними наслідками господарської діяльності передусім великих корпорацій, оскільки з кожним роком в економіці спостерігаються тенденції до укрупнення бізнесу та монополізації, до ігнорування інтересів окремого споживача та суспільства загалом.
Питання про кримінальну відповідальність юридичних осіб доцільно розглянути передусім тому, що законодавець, визначивши досить розгалужену за каральним впливом систему відповідальності, відмовився від застосування до таких осіб кримінальної відповідальності – найбільш суворого її виду, враховуючи, що спроби та передумови її запровадження наявні.
Доцільність запровадження такої відповідальності все більше посилюється. Підтвердженням цього є значна кількість ратифікованих Верховною Радою України міжнародно-правових актів, які прямо рекомендують державам-учасницям запровадити кримінальну відповідальність юридичних осіб. До таких актів належать: Кримінальна конвенція про боротьбу з корупцією Ради Європи (ETS 173) від 27 січня 1999 р., Конвенція Організації Об’єднаних Націй проти транснаціональної організованої злочинності, прийнята резолюцією 55/25 Генеральної Асамблеї від 15 листопада 2000 р., Конвенція Ради Європи про запобігання тероризму від 16 травня 2005 р., Конвенція про кіберзлочинність від 23 листопада 2001 р., Конвенція ООН проти корупції від 31 жовтня 2003 р. Незважаючи на те, що Верховна Рада України окремі із зазначених міжнародних документів ратифікувала, їх імплементація належним чином у нашій державі не проведена, що не тільки порушує прийняті нашою державою міжнародні зобов’язання, але й істотно, на наш погляд, знижує ефективність боротьби зі злочинністю.
Саме тому одне з положень Концепції реформування кримінальної юстиції України, затвердженої Указом Президента України від 8 квітня 2008 р. № 311/2008, вказує на потребу реалізації питання кримінальної відповідальності юридичних осіб.
Складність та неординарність цієї проблеми привернула увагу багатьох науковців, про що свідчить значна кількість публікацій. Зокрема, питання визнання юридичної особи суб’єктом злочину досліджували такі вчені: Р.В. Вереша, В.А. Власихіна, Б.В. Волженкін, С.Б. Гавриш, В.К. Грищук, У.С. Джекабаєв, С.Г. Келіна, І.Д. Козочкін, І.В. Красницький, В.М. Кудрявцев, В.В. Лунєєв, О.О. Михайлов, А.В. Наумов, А.С. Нікіфоров, С.І. Нікулін, І.В. Сітковський, В.Н. Смітієнко, В.С. Устінов, П.Л. Фріс та ін. Однак проблема визнання юридичної особи суб’єктом злочину у нашій державі остаточно не вирішена.
Відтак усе вищезазначене дозволяє говорити про актуальність обраної теми дисертаційного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконувалося на кафедрі кримінального права та кримінології Львівського державного університету внутрішніх справ у межах комплексної теми наукових досліджень «Протидія злочинам у сфері економіки: правові, кримінологічні та криміналістичні аспекти» (державний реєстраційний номер 0109U007851).
Мета і завдання дослідження. Мета цієї роботи полягає у з’ясуванні правової природи, змісту та значення кримінальної відповідальності юридичних осіб у законодавстві зарубіжних держав та визначення доцільності запровадження такої відповідальності в Україні.
Відповідно до поставленої мети визначено наступні завдання дослідження:
- дослідити соціально-правову сутність юридичної особи та можливі проблеми її кримінальної відповідальності;
- здійснити аналіз генезису правової регламентації кримінальної відповідальності юридичних осіб у зарубіжних державах та міжнародно-правових актах;
- виявити спільні та відмінні риси регламентації кримінальної відповідальності юридичних осіб за законодавством окремих зарубіжних держав;
- розкрити зміст та особливості кримінальної відповідальності юридичних осіб за законодавством зарубіжних держав;
- дослідити особливості караності злочинів, вчинюваних юридичними особами, визначити конкретні види таких покарань та їх зміст;
- узагальнити наявні у науковій літературі підходи щодо вирішення питання кримінальної відповідальності юридичних осіб;
- сформулювати теоретичні положення та практичні рекомендації, спрямовані на запровадження кримінальної відповідальності юридичних осіб у національне законодавство.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини у сфері регламентації кримінальної відповідальності.
Предмет дослідження становить кримінальна відповідальність юридичних осіб та її правова природа.
Науково-теоретичною базою дисертації є праці з кримінального права, загальної теорії права, інших галузей права, пам’ятки кримінального права України та інших держав, довідково-енциклопедична література.
Нормативну базу дослідження складають Конституція України; чинний КК України; закони та інші нормативно-правові акти України, а також чинне кримінальне законодавство окремих зарубіжних держав (Королівства Бельгія, Сполученого Королівства Великобританії і Північної Ірландії, Угорської Республіки, Королівства Данія, Республіки Ірландія, Республіки Мальта, Королівства Нідерландів, Республіки Польща, Румунії, Республіки Словенія, Фінляндської Республіки, Французької Республіки, Королівства Швеції, Естонської Республіки, Республіки Албанія, Республіки Ісландія, Республіки Македонія, Республіки Молдова, Королівства Норвегія, Республіки Хорватія, Республіки Чорногорія, Австрійської Республіки, Італійської Республіки, Королівства Іспанія, Федеративної Республіки Німеччина, США).
Методи дослідження. Для вирішення поставлених завдань використовувалися такі методи: загальнонауковий діалектичний метод (застосовувався при дослідженні поняття, змісту та значення кримінальної відповідальності юридичних осіб); історичний (використовувався при визначенні проблем визнання юридичної особи суб’єктом злочину в її історичному розвитку, що дало змогу проаналізувати становлення цього інституту у кримінальному законодавстві зарубіжних держав); порівняльно-правовий (застосовувався при зіставленні законодавства зарубіжних держав щодо кримінальної відповідальності юридичних осіб, визначення спільних та відмінних рис); формально-юридичний (використовувався при аналізі змісту законодавчих нормативно-правових актів зарубіжних держав, які регламентують кримінальну відповідальність юридичних осіб); логіко-нормативний (застосовувався при підготовці проекту доповнень до чинного кримінального законодавства України).
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є монографічним дослідженням, в якому на основі сучасних підходів в юридичній науці досліджується зміст, кримінально-правове значення та доцільність запровадження кримінальної відповідальності юридичних осіб у вітчизняне кримінальне законодавство. На основі проведеного дослідження обґрунтовано та сформульовано положення і висновки, які є новими для науки кримінального права або наділені істотними ознаками наукової новизни і виносяться на захист. Зокрема:
вперше:
- встановлено подібні та відмінні риси у регламентації кримінальної відповідальності юридичних осіб в окремих зарубіжних державах. Серед подібних рис виокремлюються: визначення підстав та умов кримінальної відповідальності юридичних осіб; види покарань, які можуть застосовуватись до них; відсутність нормативного закріплення понять вини юридичної особи; визначення юридичної особи як суб’єкта злочину; підстав звільнення юридичної особи від кримінальної відповідальності; поняття судимості юридичної особи; додатковий характер такої відповідальності щодо винних фізичних осіб. Основними відмінностями у регламентації кримінальної відповідальності юридичних осіб за законодавством зарубіжних держав є: визначення різного переліку юридичних осіб, які підлягають кримінальній відповідальності; закріплення такої відповідальності у різних нормативних актах; визначення різного переліку злочинів в окремих зарубіжних державах, за які юридична особа підлягає відповідальності, та видів покарань, що можуть до неї застосовуватись;
- запропоновано визначити у КК України, що суб’єктом злочину поряд з фізичною особою може бути юридична особа приватного права, яка створена та зареєстрована у встановленому законом порядку;
- визначено положення, згідно з яким у залежності від характеру дій керівника юридичної особи, її засновника, учасника, іншої уповноваженої особи юридична особа може підлягати кримінальній відповідальності як виконавець, організатор, підбурювач чи пособник злочину;
- сформульовано пропозиції законодавчого визначення засад застосування кримінальної відповідальності до юридичних осіб при злитті, приєднанні, поділі, виділенні чи перетворенні;
- запропоновано поняття вини юридичної особи визначити як психічне ставлення керівника юридичної особи, її засновника, учасника, іншої уповноваженої особи до вчинюваної, у межах своїх повноважень, від імені та в інтересах юридичної особи, дії чи бездіяльності, передбаченої Кримінальним кодексом, та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності;
- сформульовано пропозиції щодо законодавчого визначення умов звільнення юридичної особи від кримінальної відповідальності у зв’язку з примиренням винного з потерпілим та у зв’язку із закінченням строків давності;
- запропоновано можливе законодавче визначення умов звільнення юридичної особи від відбуття покарання у зв’язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку;
удосконалено:
- поняття підстави кримінальної відповідальності юридичних осіб, якою пропонується вважати вчинення керівником юридичної особи, її засновником, учасником, іншою уповноваженою особою самостійно або у співучасті, в межах своїх повноважень, від імені та в інтересах юридичної особи винного суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого Кримінальним кодексом України;
- визначення переліку складів злочинів, передбачених Особливою частиною КК, за які юридична особа може підлягати кримінальній відповідальності;
набули подальшого розвитку положення, які стосуються:
- аргументації позиції, що зростання ролі юридичних осіб у суспільстві викликає потребу у запровадженні інституту кримінальної відповідальності юридичних осіб в Україні;
- положення, згідно якого кримінальна відповідальність юридичних осіб не повинна виключати кримінальної відповідальності винних фізичних осіб;
- системи та видів покарань, які доцільно застосовувати до юридичних осіб.
Практичне значення одержаних результатів. Отримані в результаті дисертаційного дослідження положення мають як теоретичне, так і прикладне значення, зокрема основні положення, висновки та пропозиції можуть бути використані:
- у науці кримінального права – при подальшому теоретичному дослідженні проблем кримінальної відповідальності юридичних осіб;
- у навчальному процесі – під час викладання юридичних дисциплін у вищих навчальних закладах;
- у законотворчій діяльності при розробленні пропозицій щодо удосконалення чинного законодавства України. Крім того, в роботі сформульовані готові до використання законодавцем пропозиції в частині законодавчого закріплення кримінальної відповідальності юридичних осіб в Україні.
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження доповідались на: Міжнародній науково-практичній конференції «Кримінальний кодекс України 2001 р.: проблеми застосування і перспективи удосконалення» (м. Львів, 13–15 квітня 2007 р.); Міжнародному симпозіумі «Кримінальний кодекс України 2001 р.: проблеми застосування і перспективи удосконалення. Прогалини у кримінальному законодавстві» (м. Львів, 12–13 вересня 2008 р.); Всеукраїнській науковій конференції ад’юнктів, аспірантів та здобувачів «Проблеми правової реформи та розбудови громадянського суспільства в Україні» (м. Львів, 26 вересня 2008 р.); Міжнародній науковій конференції «Актуальні проблеми юридичної науки» (м. Хмельницький, 28–29 листопада 2008 р.); Третій звітній всеукраїнській науковій конференції ад’юнктів, аспірантів та здобувачів «Проблеми правової реформи та розбудови громадянського суспільства в Україні» (м. Львів, 25 вересня 2009 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Запобігання злочинам та адміністративним правопорушенням в умовах проведення фінальної частини чемпіонату Європи з футболу» (м. Львів, 20 листопада 2009 р.); Міжнародній науковій конференції «Актуальні проблеми юридичної науки» (м. Хмельницький, 13–14 листопада 2009 р.), Всеукраїнському науково-теоретичному семінарі «Політика української держави у сфері боротьби зі злочинністю» (м. Івано-Франківськ, 17 грудня 2009 р.) та Постійно діючому науково-практичному семінарі «Особливості розкриття та розслідування злочинів проти життя та здоров’я особи і суміжних злочинів» (м. Львів, 19 листопада 2010 р.).
Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження викладено у шести наукових статтях, опублікованих в наукових виданнях, включених ВАК України до переліку фахових, та восьми тезах доповідей, опублікованих у збірниках тез.
Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, що об’єднують шість підрозділів, висновків, двох додатків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 235 сторінок, з них основного тексту 204 сторінки, два додатки – 10 сторінок та список використаних джерел (232 найменування), викладений на 21 сторінці.

Список літератури

ВИСНОВКИ

У дисертаційному дослідженні наведено теоретичне узагальнення та можливий шлях вирішення наукової проблеми, яка полягає у визначенні можливості та доцільності запровадження кримінальної відповідальності юридичних осіб у вітчизняне кримінальне законодавство. Одержані теоретичні узагальнення можуть мати значення для подальшого розвитку теорії кримінального права у частині виокремлення юридичної особи як суб’єкта злочину.
Вивчення монографічної та іншої спеціальної літератури, чинного кримінального законодавства України та окремих зарубіжних держав, що стосується теми дисертаційного дослідження, дозволило зробити наступні висновки:
I. Актуальність теми дисертаційної роботи, що визначена у вступі, повністю підтвердилась у ході проведення наукового дослідження. По-перше, поняття юридичної особи активно використовується усіма галузями права, однак формувалось воно у рамках цивільно-правової доктрини, в контексті регулювання майнового обігу, і досі не зазнало теоретичної переробки. Нормативна конструкція юридичної особи, яка закріплена у законодавстві більшості держав світу, і зокрема України, створювалась для цивільно-правового обігу і не враховує міжгалузевого значення поняття юридичної особи, а тому потребує доопрацювання. По-друге, значне зростання ролі юридичних осіб у суспільстві викликає потребу в ефективнішій регламентації статусу зазначених суб’єктів права, оскільки їх діяльність, окрім користі, може завдавати й шкоди суспільним інтересам. Наявних засобів правового впливу у деяких випадках, як видається, виявляється недостатньо. По-третє, юридична особа – самостійний суб’єкт права, який на правовому рівні наділений відповідним статусом, визначеними правами та обов’язками, можливістю виступати у відносинах як самостійний суб’єкт. По-четверте, різноманітність наукових теорій сутності юридичної особи зумовлена значною складністю цього правового явища, що у свою чергу викликає потребу в еволюції наукових поглядів на цей суб’єкт права. По-п’яте, діяльність юридичної особи реалізується у діяльності її людського субстрату, тому якщо правомірні дії юридичної особи фактично і юридично визнаються діями останньої, то відповідно і протиправні дії також повинні визнаватися діями саме юридичної особи. По-шосте, у випадку заподіяння діяльністю юридичної особи шкоди суспільним інтересам, які на законодавчому рівні захищаються державою, виникає необхідність у наявності ефективних засобів протидії та стримування діяльності зазначеного суб’єкта права. Враховуючи, що така шкода за своїми масштабами у ряді випадків є значною, варто застосувати до юридичної особи всі передбачені законодавством важелі впливу, у тому числі й кримінально-правові. По-сьоме, кримінальна відповідальність юридичних осіб не є винаходом сучасності, її наявність можна знайти у тому чи іншому вигляді в різні часи та у різних державах.
II. Порівняльний аналіз чинного кримінального законодавства окремих зарубіжних держав дозволив встановити, що:
1. Запровадження кримінальної відповідальності юридичних осіб до законодавства зарубіжних держав, безумовно, стало вагомим кроком з боку законодавця у протидії протиправній діяльності вказаних суб’єктів. Розвиток інституту кримінальної відповідальності юридичних осіб у цих державах, який формувався протягом значного історичного проміжку часу, дозволив визначити підстави настання такої відповідальності, перелік складів злочинів, за які юридична особа може підлягати кримінальній відповідальності, та розробити систему покарань.
2. Подібним у регламентації кримінальної відповідальності юридичних осіб в законодавстві окремих зарубіжних держав є: по-перше, така відповідальність є досить поширеною у законодавстві держав різних правових сімей; по-друге, підставою кримінальної відповідальності юридичних осіб є вчинення злочину уповноваженим діяти від імені юридичної особи органом управління, посадовою особою, агентом або представником (коло таких осіб може відрізнятись у різних державах), однак обов’язковою умовою є наявність людського субстрату – фізичної особи, яка має право діяти від імені особи юридичної; по-третє, у багатьох державах однією з умов притягнення організації до відповідальності є отримання останньою від учинення злочинних дій певної користі, як матеріальної (наприклад, у Бельгії, Мальті, Франції тощо), так і нематеріальної (для прикладу, у Польщі); по-четверте, регламентація кримінальної відповідальності юридичних осіб у законодавстві більшості держав обмежується визначенням підстав такої відповідальності, видів злочинів та видів покарань, що можуть застосовуватись до цього суб’єкта; по-п’яте, залишились поза увагою у законодавстві зарубіжних держав такі поняття, як вина юридичної особи, визначення того, чи юридична особа є суб’єктом злочину, чи суб’єктом кримінальної відповідальності, підстави звільнення юридичних осіб від відповідальності, застосування до юридичної особи понять рецидиву, судимості тощо; по-шосте, у більшості європейських держав юридична особа підлягає кримінальній відповідальності за незначну кількість злочинів, як правило, корупцію та легалізацію доходів, отриманих злочинним шляхом; по-сьоме, кримінальній відповідальності підлягають, як правило, юридичні особи приватного права; по-восьме, у переважній більшості зарубіжних держав, у законодавстві яких передбачено можливість притягнення юридичних осіб до кримінальної відповідальності, міститься норма, яка вказує на те, що відповідальність юридичних осіб не виключає відповідальності винних фізичних осіб; по-дев’яте, така відповідальність, як правило, є додатковою щодо відповідальності винних фізичних осіб; по-десяте, у законодавстві багатьох розглянутих у роботі зарубіжних держав системи покарань для юридичних осіб як такої немає, оскільки основним і у багатьох випадках єдиним видом покарання, який застосовується до юридичних осіб за вчинення злочину є штраф. У багатьох державах, де покарання, що застосовуються до юридичних осіб не обмежуються штрафом також передбачено можливість застосування до них покарань у виді конфіскації майна, ліквідації юридичної особи, постійної чи тимчасової заборони на здійснення діяльності; по-одинадцяте, практика застосування норм щодо кримінальної відповідальності юридичних осіб в усіх без виключення зарубіжних державах незначна, що свідчить про відносну новизну та недостатній, як видається, теоретичний рівень розробки цього інституту кримінального права.
3. Відмінним у регламентації такої відповідальності в законодавстві окремих зарубіжних держав є: по-перше, законодавство різних держав передбачає різні види юридичних осіб, що неодмінно викличе ряд проблем при притягненні до відповідальності іноземної юридичної особи; по-друге, у більшості зарубіжних держав кримінальна відповідальність юридичних осіб передбачається у нормах кримінального кодексу (Голландія, Данія, Естонія, Ісландія, Македонія, Мальта, Молдова, Румунія, Угорщина, Франція, Чорногорія), однак, у деяких з них така відповідальність відображена в окремому законі (Албанія, Польща, Хорватія) або такі норми містяться як в КК, так і в інших нормативно-правових актах (США, Великобританія); по-третє, в окремих державах (США, Словенія, Швеція, Норвегія) передбачено можливість юридичної особи підлягати кримінальній відповідальності самостійно, незалежно від встановлення чи покарання винних фізичних осіб; по-четверте, в одній групі держав передумовою такої відповідальності є встановлення або засудження винної фізичної особи (Польща, Угорщина), в іншій така умова не передбачається (наприклад, Голландія, Словенія, Франція, Швеція); по-п’яте, законодавство окремих зарубіжних держав (США, Великобританія, Франція, Румунія, Польща, Молдова та ін.), на відмінну від більшості, передбачає значно ширший перелік злочинів, за які юридична особа може підлягати відповідальності; по-шосте, схожа ситуація в окремих державах наявна й щодо видів покарань юридичних осіб (для прикладу, в Польщі, Норвегії, Хорватії, Словенії, Франції, Румунії тощо); по-сьоме, відмінності можна знайти й щодо визначення розміру штрафу; так, в одних державах законодавством передбачено чітко встановлені межі розміру штрафу (Мальта, Голландія, Словенії, Швеція, Естонія, Албанія, Македонія, Хорватія), в інших розмір штрафу нормами права не обмежується, а надається на розсуд суду (Великобританія, Данія, Ірландія) або ж залежить від певного критерію (наприклад, Угорщина, Польща, Румунія), зокрема, фінансової вигоди, що отримана чи могла бути отримана у результаті злочинного діяння, розміру доходу, передбаченого у приписах про податок на дохід юридичних осіб, або ж штраф визначається у відповідній кількості днів.
III. Проблеми запровадження кримінальної відповідальності юридичних осіб у вітчизняне кримінальне законодавство зумовлені її співвідношенням з основними принципами кримінального права, кримінально-правовим статусом суб’єкта злочину, причинно-наслідковим зв’язком, поняттям вини, поняттям та видами покарань тощо. Однак, з огляду на викладені у дисертації положення, визначено можливий шлях розв’язку зазначених проблем.
У результаті дослідження запропоновано доповнити КК України наступними статтями та частинами статей у такій редакції:
Стаття 21. Підстави кримінальної відповідальності юридичних осіб
1. Підставою кримінальної відповідальності юридичних осіб є вчинення керівником юридичної особи, її засновником, учасником, іншою уповноваженою особою самостійно або в співучасті, у межах своїх повноважень, від імені та в інтересах юридичної особи винного суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом.
2. Юридична особа підлягає кримінальній відповідальності за наявності підстав, передбачених частиною 1 цієї статті, у випадку вчинення злочину, передбаченого статтями 131, 137, 138, 139, 140, 141, 142, 143, 144, 149, 150, 1591, 172, 173, 174, 175, 176, 177, 178, 182, частиною першою статті 183, статтями 1881, 189, 190, 191, 192, 193, 194, 1941, 195, 196, 197, 1971, 198, 199, 201, 202, 203, 2031, 204, 206, 207, 208, 209, 2091, 210, 212, 2121, 213, 214, 215, 216, 217, 220, 221, 222, 223, 2231, 224, 225, 226, 227, 228, 229, 231, 232, 2321, 2322, частинами першою та другою статті 2354, частинами першою та другою статті 2355, статтями 236, 237, 238, 239, 240, 241, 243, 244, 245, 246, 247, 249, 250, 251, 252, 253, 254, 2584, 265, 2651, 2671, 268, 269, 270, 271, 272, 273, 274, 275, 276, 282, 284, 285, 287, 288, 291, 292, 298, 300, 301, 305, 306, 307, 310, 311, 317, 320, 321, 325, 326, 327, 332, 334, 339, 355, 358, 361, 3611, 363, 3631, частинами першою та другою статті 364, статтями 365, 369, 382, 388, частиною першою статті 389 та статтею 441 цього Кодексу.
3. Кримінальна відповідальність юридичних осіб не виключає кримінальної відповідальності винних фізичних осіб.
Стаття 171. Відповідальність юридичної особи за закінчений та незакінчений злочин
Юридична особа підлягає кримінальній відповідальності за закінчений чи незакінчений злочин при наявності підстав, зазначених частиною першою статті 21, відповідно до положень статей 13-17 цього Кодексу.
Частини 3 та 4 ст. 18:
3. Суб’єктом злочину є юридична особа приватного права, яка створена та зареєстрована у встановленому законом порядку.
4. Не визнаються суб’єктом злочину і не підлягають кримінальній відповідальності та покаранню юридичні особи публічного права, які створюються розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування.
Стаття 181. Кримінальна відповідальність юридичних осіб при злитті, приєднанні, поділі, виділенні чи перетворенні
1. При злитті декількох юридичних осіб, однією з яких є юридична особа, яка вчинила злочин, чи перетворенні такої юридичної особи з одного виду в інший кримінальній відповідальності за вчинення злочину підлягає новостворена юридична особа.
2. При приєднанні юридичної особи, яка вчинила злочин, до іншої юридичної особи кримінальній відповідальності підлягає юридична особа, яка здійснила приєднання.
3. При поділі юридичної особи, яка вчинила злочин, або при виділенні зі складу такої юридичної особи однієї або кількох юридичних осіб кримінальній відповідальності за вчинення злочину підлягає та юридична особа, до якої перейшли права та обов’язки, майно, у зв’язку з якими був вчинений злочин. У випадку, якщо таку особу неможливо встановити, відповідальності підлягають усі зазначені реорганізовані юридичні особи.
Частини 2 та 3 ст. 23:
2. Виною юридичної особи є психічне ставлення керівника юридичної особи, її засновника, учасника, іншої уповноваженої особи до вчинюваної, у межах своїх повноважень, від імені та в інтересах юридичної особи, дії чи бездіяльності, передбаченої цим Кодексом, та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності.
3. Форми вини юридичної особи визначаються на підставі положень, зазначених у статтях 24 та 25 цього Кодексу.
Частина 8 ст. 27:
8. У залежності від характеру дій керівника юридичної особи, її засновника, учасника, іншої уповноваженої особи юридична особа підлягає кримінальній відповідальності як виконавець, організатор, підбурювач чи пособник.
Стаття 461. Звільнення юридичної особи від кримінальної відповідальності у зв’язку з примиренням винного з потерпілим
Юридична особа, яка вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона примирилась із потерпілим та відшкодувала завдані нею збитки та/або усунула заподіяну шкоду.
Стаття 491. Звільнення юридичної особи від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності
1. Юридична особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня виникнення підстав, передбачених частиною першою статті 21 цього Кодексу, і до набрання вироком суду законної сили минули такі строки:
1) три роки – у разі вчинення злочину невеликої тяжкості;
2) п’ять років – у разі вчинення злочину середньої тяжкості;
3) десять років – у разі вчинення тяжкого злочину;
4) п’ятнадцять років – у разі вчинення особливо тяжкого злочину.
2. Перебіг строків давності зупиняється або переривається з підстав, передбачених частиною другою та третьою статті 49 цього Кодексу.
Стаття 511. Види покарань юридичних осіб
До юридичних осіб, визнаних винними у вчинені злочину, судом можуть бути застосовані такі види покарання:
1) штраф;
2) заборона займатись певною діяльністю;
3) конфіскація майна;
4) ліквідація юридичної особи чи її структурного підрозділу (філії, представництва).
Стаття 521. Основні та додаткові покарання юридичних осіб
1. Основними покараннями юридичних осіб є заборона займатись певною діяльністю та ліквідація юридичної особи чи її структурного підрозділу (філії, представництва).
2. Штраф та конфіскація майна юридичної особи можуть застосовуватись як основні, так і як додаткові покарання.
3. За один злочин юридичній особі може бути призначено лише одне основне покарання, передбачене в санкції статті Особливої частини цього Кодексу. До основного покарання може бути приєднане одне чи кілька додаткових покарань у випадках та в порядку, передбачених цим Кодексом.
4. Ухилення від покарання, призначеного вироком суду, має наслідком відповідальність, передбачену частиною першою статті 389 цього Кодексу.
Стаття 531. Призначення штрафу юридичній особі
1. Як основне покарання, суд може призначити юридичній особі штраф у розмірі від однієї тисячі до п’ятнадцяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
2. Залежно від ступеня тяжкості вчиненого юридичною особою злочину та з урахуванням її майнового стану, суд призначає штраф у таких розмірах:
за злочин невеликої тяжкості – від однієї тисячі до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
за злочин середньої тяжкості – від двох тисяч до п’яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
за тяжкий злочин – від п’яти тисяч до десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
за особливо тяжкий злочин – від десяти тисяч до п’ятнадцяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
3. Штраф як додаткове покарання може бути призначено юридичній особі у межах половини розмірів штрафу, передбачених у частині другій цієї статті.
4. У разі ухилення юридичної особи від сплати штрафу або неможливості його сплатити суд може замінити несплачену суму штрафу, у межах його розміру, покаранням у виді конфіскації майна.
Стаття 551. Заборона юридичній особі займатися певною діяльністю
Покарання у виді заборони юридичній особі займатись певною діяльністю встановлюється на строк від одного до п’яти років і полягає у встановленні судом заборони юридичній особі займатися будь-яким з видів діяльності, визначених у її статутних документах.
Стаття 591. Конфіскація майна юридичної особи
1. Конфіскація майна юридичної особи полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю юридичної особи.
2. Як основне покарання, конфіскація майна юридичної особи може застосовуватись судом лише у випадку заміни несплаченої суми штрафу з підстав, передбачених частиною четвертою статті 531 цього Кодексу.
3. Конфіскація всього майна можлива лише у випадку застосування такого покарання як додаткового до ліквідації юридичної особи з урахуванням вимог чинного законодавства щодо порядку ліквідації та задоволення вимог кредиторів юридичної особи.
4. Як додаткове покарання, конфіскація майна юридичної особи встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі злочини.
5. При застосуванні конфіскації майна юридичної особи як додаткового покарання суд повинен враховувати всі обставини, за яких виконання такого покарання не призведе до унеможливлення здійснення подальшої діяльності юридичної особи.
Стаття 641. Ліквідація юридичної особи чи її структурного підрозділу (філії, представництва)
1. Покарання у виді ліквідації юридичної особи чи її структурного підрозділу (філії, представництва) застосовується судом лише за вчинення тяжкого чи особливо тяжкого злочину та полягає у примусовому припиненні діяльності юридичної особи з настанням наслідків, передбачених чинним законодавством.
2. Ліквідація юридичної особи призначається у тих випадках, коли суд визнає, що тяжкість вчиненого злочину унеможливлює збереження вказаної юридичної особи чи її структурного підрозділу (філії, представництва) та продовження її (його) діяльності.
3. Покарання у виді ліквідації юридичної особи чи її структурного підрозділу (філії, представництва) не застосовується до юридичних осіб, які здійснюють діяльність у галузі, що має стратегічне значення для безпеки держави.
Частина 5 ст. 65:
5. Призначення покарання юридичній особі здійснюється у порядку, передбаченому цією статтею.
Стаття 661. Обставини, які пом’якшують покарання юридичної особи
1. При призначенні покарання юридичній особі обставинами, які його пом’якшують, визнаються:
1) вчинення злочину при наявності умов крайньої необхідності;
2) активне сприяння розкриттю злочину, викриттю інших співучасників злочину й розшуку майна, отриманого у результаті вчинення злочину;
3) добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди.
2. При призначенні покарання суд може визнати такими, що його пом’якшують, й інші обставини, не зазначені в частині першій цієї статті.
Частина 5 ст. 67:
5. При призначенні покарання юридичній особі обставинами, які його обтяжують, визнаються обставини зазначені у пунктах 1, 5, 6, 7, 11, 12 частини першої цієї статті.
Стаття 801. Звільнення юридичної особи від відбуття покарання у зв’язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку
1. Юридична особа звільняється від відбуття покарання, якщо з дня набрання чинності обвинувальним вироком суду його не було виконано в такі строки:
1) три роки – у разі засудження до покарання за злочин невеликої тяжкості;
2) п’ять років – у разі засудження до покарання за злочин середньої тяжкості;
3) десять років – у разі засудження до покарання за тяжкий злочин;
4) п’ятнадцять років – у разі засудження до покарання за особливо тяжкий злочин.
2. Перебіг строків давності зупиняється або переривається з підстав, передбачених частиною третьою та четвертою статті 80 цього Кодексу.
Стаття 911. Правові наслідки, погашення та зняття судимості юридичної особи
1. Юридична особа визнається такою, що має судимість, з дня набрання законної сили обвинувальним вироком і до погашення або зняття судимості.
2. Судимість юридичної особи має правове значення у разі вчинення нового злочину, а також в інших випадках, передбачених законами України.
3. Такими, що не мають судимості, визнаються:
1) юридичні особи, засуджені до штрафу (як основного покарання), якщо вони протягом року з дня відбуття покарання (основного та додаткового) не вчинять нового злочину;
2) юридичні особи, засуджені до покарання у виді заборони займатися певною діяльністю, якщо вони протягом двох років з дня відбуття (основного та додаткового) покарання не вчинять нового злочину;
3) юридичні особи, засуджені до покарання у виді конфіскації майна (як основного покарання) з підстав, передбачених частиною 2 статті 591 цього Кодексу, якщо вони протягом трьох років з дня відбуття покарання (основного та додаткового) не вчинять нового злочину.
4. Обчислення строків погашення судимості юридичних осіб здійснюється відповідно до частин 1, 2 та 5 статті 90 цього Кодексу.
5. Якщо юридична особа після відбуття покарання у виді штрафу, заборони займатися певною діяльністю чи конфіскації майна своєю суспільно корисною діяльністю довела своє виправлення, то суд може зняти з неї судимість до закінчення строків, зазначених у цій статті.
6. Зняття судимості юридичних осіб допускається лише після закінчення не менш як половини строку погашення судимості, зазначеного у частині 3 цієї статті.
7. Порядок зняття судимості юридичних осіб встановлюється Кримінально-процесуальним кодексом України.
Таким чином, проведене дисертаційне дослідження дало змогу запропонувати можливий шлях вирішення проблеми запровадження кримінальної відповідальності юридичних осіб та її законодавчої регламентації в Україні, довело перспективність подальших компаративістських досліджень в царині кримінального права.
Набутий досвід порівняння кримінального законодавства окремих зарубіжних держав та позицій науковців щодо регламентації кримінальної відповідальності юридичних осіб дає підстави вважати доцільним проведення відповідного аналізу інших кримінально-правових інститутів, що можуть мати значення для подальшої розробки та запровадження такої відповідальності в Україні. Це, у свою чергу, дасть змогу сформулювати додаткові пропозиції щодо подальшого удосконалення вітчизняного кримінального законодавства.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Адміністративне право України : підручник / за заг. ред. С. В. Ківалова. – Одеса : Юридична література, 2003. – 896 с.
2. Акционерные компании : юридическое исследование / А. И. Каминка. – СПб. : Типо-лит. А. Е. Ландау, 1902. – Т. 1. – 512 с.
3. Антимонов Б. С. Основания договорной ответственности социалистических организаций / Б. С.Антимонов. – М. : Юрид. лит., 1962. – 176 с.
4. Антонова Е. Ю. Юридическое лицо как субъект преступления: опыт зарубежных стран и перспективы применения в Росии : дисс. … канд. юрид. наук / Е. Ю. Антонова. – Владивосток, 1998. – 153 с.
5. Архипов С. И. Субъект права: теоретическое исследование / С. И. Архипов. – СПб. : Юридический центр Пресс, 2004. – 469 с.
6. Аскназий С. И. Об основаниях правовых отношений между государственными социалистическими организациями / С. И. Аскназий // Учен. зап. Ленингр. юридического ин-та, 1947. – Вып. 4. – С. 5–47.
7. Бартошек М. Римское право: понятия, термины, определения / спец. науч. ред., авт. предисл. и комментария З. М. Черниловский ; Сверка лат. текста Н. А. Федорова; [пер. с чеш. Ю. В. Преснякова]. – М. : Юрид. лит., 1989. – 448 с.
8. Бирюков П. Н. Уголовная ответственность юридических лиц за преступления в сфере экономики (опыт иностранных государств) / П. Н. Бирюков. – М. : Юрлитинформ, 2008. – 136 с.
9. Брагинский М. И. Участие Советского государства в гражданских правоотношениях / М. И. Брагинский. – М.: Юридическая лит, 1981. – 190 с.
10. Братусь С. Н. Некоторые вопросы учения о субъектах права / С. Н. Братусь // Советское государство и право. – 1949. – № 11. – С. 78.
11. Братусь С. Н. Юридические лица в советском гражданском праве (понятие, виды, государственные юридические лица) / С. Н. Братусь. – М. : Юрид. изд-во Министерства юстиции СССР, 1947. – 363 с.
12. Брич Л. Проблема кримінальної відповідальності юридичних осіб за господарські злочини / Л. Брич // Вісник Львівського ун-ту. Серія юридична. – Львів : Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2001. – Вип. 36. – С. 497–501.
13. Венедиктов А. В. Государственная социалистическая собственность / А. В. Венедиктов. – М. – Л. : Изд-во АН СССР, 1948. – 840 с.
14. Венедиктов А. В. Органы управления государственной социалистической собственностью / А. В. Венедиктов // Советское государство и право. – 1940. – № 5–6. – С. 591–592.
15. Вереша Р. В. Юридична особа як суб’єкт злочину за кримінальним законодавством зарубіжних держав / Р. В. Вереша // Актуальні проблеми удосконалення кримінального законодавства України: тези доповідей міжвідомчої науково-практичної конференції (Київ, 25 травня 2007 р.) / ред. кол. : Є. М. Моісеєв, О. М. Джужа, О. М. Костенко та ін. – К. : Київський нац. ун-т внутр. справ, 2007. – 200 с.
16. Волженкин Б. В. Уголовная ответственность юридических лиц: Серия «Современные стандарты в уголовном праве и уголовном процессе» / Б. В. Волженкин . – СПб. : Санкт-Петербургский юрид. ін-т Генеральной прокуратуры РФ, 1998. – 40 с.
17. Воробьёва А. Д. Ответственность юридических лиц и должностных лиц администрации за нарушение трудового законодательства: дисс. … канд. юрид. наук / А. Д. Воробьёва. – М., 1972. – 331 с.
18. Гавриш С. Б. Кримінально-правова охорона довкілля в Україні: проблеми теорії, застосування і розвитку кримінального законодавства / С. Б. Гавриш. – К. : Наукове видання, 2002. – 633 с.
19. Гайворонський В. Інститут юридичної особи в проекті Цивільного кодексу України / В. Гайворонський // Вісник Академії правових наук України. – 2000. – № 2. – С. 89–96.
20. Генкин Д. М. Значение применения института юридического лица во внутреннем и внешнем товарообороте СССР / Д. М. Генкин // Сб. науч. работ МИНХю. – М., 1955. – Вып. 9. – С. 3–36.
21. Герваген Л. Л. Развитие учения о юридическом лице / Л. Л. Герваген. – СПб. : Типография И. Н. Скороходова, 1888. – 92 с.
22. Гражданское право : в 3 т. / под ред. Ю. К. Толстого, А. П. Сергеева. – СПб. : Изд-во «ТЕИС», 1996. – Т. 1. – 765 с.
23. Гражданское право : учебник : в 2 т. / отв. ред. Е. А. Суханов. – М. : Издательство БЕК, 1998. – Т. 1. – 816 с.
24. Гражданское право: учебник / под. ред. А. Г. Калпина, А. И. Масляева. – М. : Юристъ, 1997. – Ч. 1. – С. 447–452.
25. Грибанов В. П. Юридические лица / В. П. Грибанов. – М. : Изд-во МГУ, 1961. – 115 с.
26. Грищук В. К. Загальні засади відповідальності юридичних осіб за кримінальним законодавством Франції / В. К. Грищук, І. В. Красницький // Вісник Львівського інституту внутрішніх справ. – Львів, 2003. – № 3. – С. 66–75.
27. Грищук В. К. До питання про кримінальну відповідальність юридичних осіб / В. К. Грищук // Актуальні проблеми кримінального і кримінально-процесуального законодавства і практики його застосування: збірник тез доповідей учасників Регіонального круглого столу (Хмельницький, 21–22 лютого 2003 р.). – Хмельницький : Хмельницький ін-т регіонального управління та права, 2003. – 260 с.
28. Грищук В. К. Питання кримінальної відповідальності юридичних осіб в Англії, США, Франції та Республіці Польща / В. К. Грищук // Вісник Академії адвокатури України. – 2007. – Вип. 10. – С. 79–88.
29. Грищук В. К. Глобалізація і проблеми кримінальної відповідальності юридичних осіб / В. К. Грищук , А. М. Цюра // Вісник Львівського університету. Серія міжнародні відносини. – 2002. – Вип. 7. – С. 49–58.
30. Гуляев А. М. Русское гражданское право. Обзор действующего законодательства и проекта Гражданского Уложения: пособие к лекциям / А. М. Гуляев. – СПб. : Типография М. М. Стасюлевича, 1911. – 472 с.
31. Гуляев А. М. Русское гражданское право. Обзор действующего законодательства и проекта Гражданского Уложения / А. М. Гуляев. – СПб. : Типография М.М. Стасюлевича, 1911. – 484 с.
32. Демидов Ю. А. Социальная ценность и оценка в уголовном праве / Ю. А. Демидов. – М. : Юрид. лит., 1975. – 182 с.
33. Джекебаев У. С. Об уголовной ответственности юридических лиц / У. С. Джекебаев // Известия НАН Республики Казахстан. Серия общественных наук. – 1993. – № 4. – С. 77.
34. Дигесты Юстиниана : в 8 т. / ред кол. : Л. Л. Кофанов (отв. ред) и др.; [пер. с лат. А. Л. Смышляев и др.]. – М. : Статут, 2002. – Т. 1. – 584 с.
35. Дормидонтов Г. Ф. Система римского права. Общая часть / Г. Ф. Дормидонтов. – Казань: Типолитография Императорского Университета, 1910. – 266 с.
36. Дудоров О. Проблеми юридичної особи як суб’єкта злочину та її вирішення у проектах КК України / О. Дудоров // Вісник Академії правових наук України. – Х. : Право. – 1999. – Вип. № 2 (17). – С. 133–142.
37. Дымченко В. Я. Административная ответственность организаций: дисс. … канд. юрид. наук / В. Я. Дымченко. – Пермь, 1981. – 64 с.
38. Дювернуа Н. Л. Чтения по гражданскому праву / Н. Л. Дювернуа. – СПб. : Тип. М. М. Стасюлевича, 1902. – Т. 1. – Вып. 2: Лица, вещи. – 959 c.
39. Жевлаков Э. Н. К вопросу об ответственности юридических лиц за совершение экологических преступлений / Э. Н. Жевлаков // Уголовное право. – 2002. – № 1. – С. 11.
40. Загородников Н. И. Принципы советского уголовного права / Н. И. Загородников // Советское государство и право. – M. : Изд-во Академии Наук СССР, 1966. – № 5. – С. 65–74.
41. Закон України «Про відповідальність підприємств, їх об’єднань, установ та організацій за правопорушення у сфері містобудування» № 208/94-ВР від 14.10.1994 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 46. – Ст. 411.
42. Закон України «Про відповідальність юридичних осіб за вчинення корупційних правопорушень» № 1507-VI вiд 11.06.2009 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2009. – № 45. – Ст. 692.
43. Закон України «Про господарські товариства» № 1576-XII вiд 19.09.1991 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 49. – Ст. 682.
44. Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців» № 755-IV вiд 15.05.2003 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 31–32. – Ст. 263.
45. Закон України «Про засади запобігання та протидії корупції» № 1506-VI вiд 11.06.2009 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2009. – № 45. – Ст. 691.
46. Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» № 334/94-ВР вiд 28.12.1994 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 4. – Ст. 28.
47. Закон України «Про охорону атмосферного повітря» № 2707-XII від 16.10.1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 50. – Ст. 678.
48. Закон України «Про охорону культурної спадщини» № 1805-III вiд 08.06.2000 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 39. – Ст. 333.
49. Закон України «Про пожежну безпеку» № 3745-XII вiд 17.12.1993 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1994 – № 5. – Ст. 21.
50. Закон України «Про ратифікацію Конвенції Організації Об’єднаних Націй проти корупції» № 251-V від 18.10.2006 р. // Відомості Верховної Ради. – 2006. – № 50. – Ст. 496.
51. Закон України «Про ратифікацію Кримінальної конвенції про боротьбу з корупцією» № 252-V від 18.10.2006 р. // Відомості Верховної Ради. – 2006. – № 50. – Ст. 497.
52. Злотник І. М. Воля юридичної особи / І. М. Злотник // Юриспруденція: теорія і практика. – К. : Центр правових досліджень, 2006. – № 8 (22). – С. 41–48.
53. Иванцова П. П. Проблема ответственности юридических лиц в российском уголовном праве : дисс. … канд. юрид. наук / П. П. Иванцова. – СПб., 2000. – С. 129–130.
54. Извещение Московской Биржи Труда от 30 сентября 1923 г. / Известия. отд. упр. МСРК и КД. – 30 сентября. – 1923.
55. Институции Юстиниана / под ред. Л. Л. Кофанова, В. А. Томсинова; [пер. с лат. Д. Расснера]. – М. : Зерцало, 1998. – 400 с. – (Памятники римского права).
56. Иоффе О. С. Ответственность по советскому гражданскому праву / О. С. Иоффе. – Л. : Изд-во Ленингр. ун-та, 1955. – 310 с.
57. Каленченко М. М. Уголовная ответственность юридических лиц в России: состояние вопроса и вызовы глобализации / М. М. Каленченко // Научные основы уголовного права и процессы глобализации: материалы V Российского конгресса уголовного права (Москва, 27–28 мая 20101 г.). – М. : Проспект, 2010. – С. 691–696.
58. Каменський Д. В. Корпорація як суб’єкт федеральних податкових злочинів у США / Д. В. Каменський // Кримінальне право України. – 2006. – № 4. – С. 39–49.
59. Каменський Д. В. Кримінальна відповідальність корпорацій за вчинення федеральних злочинів у США: вихідні засади / Д. В. Каменський // Університетські наукові записки. – Хмельницький, 2006. – № 1(17). – С. 238–244.
60. Каминка А. И. Основы предпринимательского права / А. И. Каминка. – Пг. : Петрогр. т-во печ. и изд. дела «Труд», 1917. – 345 с.
61. Келина С. Г. Ответственность юридических лиц в проекте нового Уголовного кодекса Российской Федерации / С. Г. Келина // Уголовное право: новые идеи. – М. : ИГП РАН, 1994. – С. 50–60.
62. Келина С. Г. Принципы советского уголовного права / С. Г. Келина, В. Н. Кудрявцев. – М. : Наука, 1988. – 173 с.
63. Кечекьян С. Ф. Правоотношения в социалистическом обществе / С. Ф. Кечекьян; отв. ред. М. С. Строгович. – М. : Издательство АН СССР, 1958. – 187 с.
64. Кодекс законів про працю України: науково-практичний коментар / В. І. Прокопенко, З. Я. Козак, Л. О. Кузнєцова та ін.; наук. ред. І. П. Лавринчук. – Харків : Консум, 2003. – 832 с.
65. Кодекс України про адміністративні правопорушення // Відомості Верховної Ради Української РСР. – 1984. – № 51. – Ст. 1122.
66. Козаченко О. Застосування інших кримінально-правових заходів як альтернатива кримінальної відповідальності юридичних осіб / О. Козаченко // Підприємництво, господарство і право. – 2005. – № 2. – С. 39–41.
67. Козлова Н. В. Понятие и сущность юридического лица. Очерк истории и теории: учебное пособие / Н. В. Козлова; науч. ред. В. С. Ем. – М. : Статут, 2003. – 318 с.
68. Колесниченко Ю.Ю. Административная ответственность юридических лиц: дисс. … канд. юрид. наук: 12.00.02 / Колесниченко Юрий Юрьевич. – М., 1999. – 170 с.
69. Конвенція Організації Об’єднаних Націй проти корупції // Відомості Верховної Ради України. – 2007. – № 49.
70. Конвенція Організації Об’єднаних Націй проти транснаціональної організованої злочинності // Офіційний вісник України. – 2006. – № 14. – Ст. 340.
71. Конвенція про кіберзлочинність від 23 листопада 2001 р. // Офіційний вісник України. – 2007. – № 65. – Ст. 107.
72. Конвенція Ради Європи про запобігання тероризму від 16 травня 2005 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2006. – № 39. – Ст. 340
73. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
74. Концепція реформування кримінальної юстиції України затверджена Указом Президента України № 311/2008 від 8 квітня 2008 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=311%2F2008
75. Коркунов Н. М. Лекции по общей теории права / Н. М. Коркунов. – СПб., 1914. – 417 с.
76. Красавчиков О. А. Общая характеристика государственных юридических лиц / О. А. Красавчиков // Советское гражданское право. – М., 1972. – Т. 1. – С. 118.
77. Красавчиков О. А. Понятие юридического лица в советском гражданском праве / О. А. Красавчиков // Советское гражданское право. – Свердловск, 1976. – Вып. 1. – С. 126.
78. Красавчиков О. А. Понятие юридического лица в советском гражданском праве // Советское гражданское право / под. ред О. А. Красавчикова. – [3-е изд., испр. и доп.]. – М. : Высш. шк., 1985. – 544 с.
79. Красавчиков О. А. Сущность юридического лица / О. А. Красавчиков // Советское государство и право. – М., 1976. – № 1. – С. 47–55.
80. Крилова Н. Е. Уголовная ответственность юридических лиц во Франции: предпосылки возникновения и основные черты / Н. Е. Крилова // Вестник Московского университета. – М., 1998. – Сер. 11. – № 3. – С. 69–80.
81. Кримінальна конвенція про боротьбу з корупцією (ETS 173) від 27 січня 1999 р // Відомості Верховної Ради України. – 2007. – № 47–48. – Ст. 497.
82. Кримінальне право України. Загальна частина: підручник [для студентів юрид. спец. вищ. закладів освіти] / М. І. Бажанов, Ю. В. Баулін, В. І. Борисов та ін.; за ред. проф. М. І. Бажанова, В. В. Сташиса, В. Я. Тація. – Київ–Харків : Юрінкомінтер–Право, 2001. – 416 с.
83. Кримінальний кодекс України // Відомості Верховної Ради. – 2001. – № 25–26. – Ст. 131.
84. Кримінально-процесуальний кодекс України // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1961. – № 2. – Ст. 15.
85. Крылова Н. Е. Основные черты нового уголовного кодекса Франции / Н. Е. Крылова. – М. : Спарк, 1996. – 124 с.
86. Крылова Н. Е. Уголовная ответственность юридических лиц во Франции: предпосылки возникновения и основные черты / Н. Е. Крылова // Вестник Московского университета. Серия 11. – 1998. – № 3. – С. 69–80.
87. Кудрявцев В. Н. Закон, поступок, ответственность / В.Н. Кудрявцев. – М. : Наука, 1986. – 450 с.
88. Кузнецова Н. Ф. Цели и механизмы реформы Уголовного Кодекса / Н. Ф. Кузнецова // Государство и право. – 1992. – № 6. – С. 14–32.
89. Курс