КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА БАНДИТИЗМ

Короткий опис

З М І С Т

ВСТУП
1. СОЦІАЛЬНА ОБУМОВЛЕНІСТЬ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВОЇ ЗАБОРОНИ БАНДИТИЗМУ. ПІДСТАВИ ТА ПРИНЦИПИ КРИМІНАЛІЗАЦІЇ ЦЬОГО ДІЯННЯ

2. ХАРАКТЕРИСТИКА ОБ'ЄКТА БАНДИТИЗМУ
2.1. Родовий об'єкт бандитизму
2.2. Безпосередній об'єкт бандитизму

3. ОБ'ЄКТИВНІ ОЗНАКИ БАНДИТИЗМУ
3.1. Поняття та ознаки банди.
3.2. Характеристика форм об'єктивної сторони бандитизму

4. СУБ'ЄКТИВНІ ОЗНАКИ БАНДИТИЗМУ
4.1. Характеристика суб'єктивної сторони бандитизму
4.2. Суб'єкт бандитизму

5. ПРОБЛЕМИ ПЕНАЛІЗАЦІЇ БАНДИТИЗМУ

ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ДОДАТОК А
ДОДАТОК Б
ДОДАТОК В Стор.
3-11

12-33

34-65
34-48
49-65

66-137
66-122
123-137

138-160
138-149
150-160

161-170
171-178
179-205
206
207-208
209-211
ВСТУП
Актуальність теми дослідження. Бандитизм – однин із найбільш небезпечних злочинів проти громадської безпеки. Функціонування в Україні банд, метою існування яких є вчинення озброєних нападів на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб, загрожує як громадській безпеці в цілому, так і життю, здоров'ю людей, їх власності, перешкоджає нормальній господарській діяльності, що створює стан незахищеності суспільства від злочинних посягань. Усе це зумовлює необхідність вжиття з боку держави ефективних заходів, у тому числі й кримінально-правового характеру, спрямованих на протидію бандитизму.
Стаття 257 Кримінального кодексу України (далі – КК) порівняно з Кримінальним кодексом України 1960 р. текстуальних змін не зазнала. Однак було змінено її місце в системі інститутів Особливої частини нового КК, який відніс цю норму до розділу 1Х Особливої частини “Злочини проти громадської безпеки”, тоді як раніше її місце було в розділі 1.1.“Інші злочині проти держави” глави 1 “Злочини проти держави”. У новому КК суттєво змінився й інститут співучасті у злочині взагалі і правова регламентація організованих форм співучасті у злочині зокрема, що значно вплинуло на вирішення питань кримінальної відповідальності за бандитизм. З урахуванням названих змін перед теорією кримінального права та практикою застосування кримінального законодавства, що встановлює відповідальність за цей злочин, виникли суттєві складнощі, пов’язані з визначенням його об'єкта, поняття й ознак банди, меж кримінальної відповідальності її учасників та осіб, які, не будучи учасниками банди, брали участь у вчинюваних нею нападах, особливостей об'єктивної й суб'єктивної сторін розглядуваного злочину, його суб'єкта, а також зі встановленням і призначенням покарання за бандитизм. Щодо вирішення зазначених питань у науці кримінального права й судовій практиці єдності думок не існує, що значно знижує можливості держави щодо протидії бандитизму.
У літературі проблеми кримінальної відповідальності за бандитизм досліджувалися в роботах М.І.Бажанова, Ф.Г. Бурчака, Р.Р. Галіакбарова, В.В.Голіни, П.І.Гришаєва, П.Ф.Гришанина, Н.О.Гуторової, М.Д.Дурманова, І.М.Даньшина, Л.М.Демидової, Т.А.Денисової, С.В.Дьякова, В.М.Дрьоміна, В.П.Ємельянова, А.Ф.Зелінського, І.В.Іваненко, М.І.Ковальова, Ю.Г.Козлова, В.С.Комісарова, Г.А.Кригера, Н.Ф.Кузнецової, Є.К.Марчука, М.І.Мельника, В.О.Навроцького, О.С.Никифорова, В.С.Овчинського, В.М.Ошерова, В.В.Сташиса, В.П.Тихого, П.Ф.Тельнова, А.Н.Трайніна, М.Д. Шаргородського, М.А.Шнейдера, М.І.Хавронюка, Т.Д.Устинової та ін.
У переважній більшості випадків праці названих науковців, по-перше, грунтувалися на кримінальному законодавстві колишнього Союзу РСР або Російської Федерації, по-друге, проблеми кримінальної відповідальності за бандитизм розглядалися не спеціально, а у зв'язку з аналізом більш загальних питань – проблем співучасті у злочині або відповідальності за державні злочини чи злочини проти громадської безпеки. Монографічне дослідження проблем кримінальної відповідальності за бандитизм за чинним кримінальним законодавством України було здійснено лише І.В.Іваненком. Але в цій комплексній за природою роботі основну увагу приділено кримінологічній характеристиці бандитизму, а його кримінально-правова характеристика наводиться лише в загальних рисах. Окремі із запропонованих ученим рішень (зокрема, щодо визначення об'єкта бандитизму, його суб'єктивної сторони тощо), на нашу думку, є спірними, а тому потребують подальших наукових розробок. Усе зазначене й обумовило вибір теми дисертаційного дослідження та її актуальність.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до плану науково-дослідних робіт кафедри кримінального права та кримінології Національного університету внутрішніх справ, Головних напрямків наукових досліджень Національного університету внутрішніх справ на 2001-2005 роки, грунтується на положеннях Комплексної програми профілактики злочинності на 2001-2005 роки, затвердженої Указом Президента України 25 грудня 2000 р. № 1376/ 2000.
Мета й завдання дослідження. Метою дослідження є комплексна розробка проблеми кримінальної відповідальності за бандитизм. Дана мета зумовлює постановку й необхідність вирішення таких завдань: 1) з’ясувати соціальну обумовленість, підстави та принципи криміналізації бандитизму; 2) визначити родовий та безпосередній об'єкти бандитизму, його місце в системі норм та інститутів кримінального права; 3) проаналізувати об’єктивні та суб'єктивні ознаки та суб'єкт бандитизму; 4) здійснити дослідження проблем пеналізації бандитизму; 6) виявити недоліки норми, що передбачає кримінальну відповідальність за бандитизм, а також практики її застосування та сформулювати пропозиції щодо їх усунення.
Об’єктом дослідження є кримінальна відповідальність за бандитизм.
Предметом дослідження виступає чинне кримінальне законодавство взагалі й те, що передбачає кримінальну відповідальність за бандитизм зокрема, практика його застосування, вітчизняне кримінальне законодавство минулих років, кримінальне законодавство зарубіжних країн, міжнародно-правові документи, система наукових поглядів і розробок стосовно цієї проблеми.
Методи дослідження обрано з урахуванням поставлених у роботі мети й завдань дослідження, його об’єкта і предмета. Діалектичний метод дозволив розглянути питання кримінальної відповідальності за бандитизм шляхом вивчення більш загальних категорій кримінального права, зокрема, співучасті у злочині та кримінальної відповідальності за злочини проти громадської безпеки. Історичний та історико-правовий методи було використано при розгляді історичних витоків і генезису правової норми, що передбачає кримінальну відповідальність за бандитизм, з’ясуванні тенденцій її розвитку; порівняльно-правовий – при порівнянні норм про кримінальну відповідальність за бандитизм законодавства інших країн із кримінальним законодавством України; формально-логічний (догматичний) – для аналізу норми, що встановлює кримінальну відповідальність за бандитизм, з точки зору додержання правил законодавчої техніки при її конструюванні. За допомогою системно-структурного аналізу було показано місце досліджуваної норми КК в інституті відповідальності за злочини проти громадської безпеки та її зв'язок з інститутом співучасті у злочині.
Науково-теоретичним підґрунтям для виконання дисертації послужили праці вітчизняних і зарубіжних криміналістів, присвячені як загальним проблемам кримінального права, так і проблемам відповідальності за бандитизм, злочини проти громадської безпеки та співучасті у злочині, а також роботи з загальної теорії держави і права, історії держави і права України, кримінально-процесуального та кримінально-виконавчого права, юридичної та загальної психології. Досліджено кримінальне законодавство ряду зарубіжних країн, вітчизняне кримінальне законодавство попередніх епох, постанови Пленуму Верховного Суду України.
Емпіричну базу дослідження становлять дані, отримані внаслідок вивчення 98 архівних кримінальних справ про бандитизм з 18 областей України та Автономної Республіки Крим.
Нормативною базою для роботи послужили Конституція України, чинне вітчизняне кримінальне законодавство, нормативні акти інших галузей права, у тому числі кримінально-процесуального та кримінально-виконавчого.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є одним з перших в Україні комплексним монографічним дослідженням питань кримінальної відповідальності за бандитизм.
На основі проведеного дослідження сформульовано нові наукові положення, що репрезентують новизну дослідження:
1. Уперше здійснено аналіз підстав і принципів криміналізації бандитизму, по результатам якого доведено, що на сучасному етапі соціально-економічного розвитку України можна констатувати наявність необхідних та достатніх підстав для криміналізації бандитизму, а також її відповідність в цілому виробленим наукою принципам криміналізації суспільно-небезпечних діянь.
2. На підставі проведеного історико-правового та порівняльно-правового дослідження проблем кримінальної відповідальності за бандитизм уперше доведено, що розповсюдженість бандитизму, необхідна для його криміналізації, має місце лише в часи нестабільності соціально-економічного та політичного стану суспільства. Виходячи з цього автор прогнозує, що за умови стабілізації суспільного життя в Україні в майбутньому можлива декриміналізація бандитизму як окремого, самостійного злочину
3. По-новому вирішено питання щодо визначення безпосереднього об'єкта бандитизму. Основним безпосереднім об'єктом бандитизму визнано суспільні відносини громадської безпеки в частині захищеності суспільства від злочинної діяльності банд. Обгрунтовано, що обов’язковим додатковим об'єктом цього злочину виступає частина громадської безпеки, яка забезпечує стан захищеності суспільства від загальнонебезпечних посягань з використанням зброї, а факультативним додатковим – життя і здоров'я людини, її особиста воля, власність, нормальна робота підприємств, установ, організацій тощо.
4. Наведено додаткові аргументи на користь того, що банда належить до такої форми співучасті, як вчинення злочину організованою групою осіб, а тому їй притаманні всі ознаки цієї форми співучасті у злочині, а також на неї повністю поширюється регулюючий вплив інституту співучасті у злочині.
5. По-новому визначені об’єктивні й суб’єктивні ознаки банди, якими виступають: з об’єктивного боку – множинність учасників, спільність участі в банді, стійкість та озброєність; з суб’єктивного боку – умисний характер спільної діяльності кожного з учасників банди, вчинюваних нею злочинів і єдність цілей об’єднання в банду – вчинення нападів на підприємства, установи, організації або на окремих осіб.
6. На відміну від висловлених у науці точок зору щодо визначення стійкості як ознаки банди, обгрунтовано, що ця ознака є похідною від ознаки “спільна участь у банді”. Стійкість запропоновано визначати за допомогою кількісного та якісного показників. Кількісний показник означає, що учасники банди зорганізувалися для вчинення двох або більше злочинів, до складу яких слід віднести як безпосередні напади на підприємства, установи, організації чи окремих осіб, так і злочини, які вчинюються з метою забезпечення банди або окремого нападу зброєю, іншими знаряддями чи засобами вчинення злочину тощо. Якісний показник передбачає наявність організаційної єдності її учасників, об’єднаних єдиним планом з розподілом функцій між останніми.
7. Наведено додаткові аргументи на користь розширення змісту поняття “озброєність” як ознаки бандитизму. На відміну від пануючої в теорії кримінального права й судовій практиці позиції, озброєність запропоновано розуміти як наявність хоча б у одного з членів групи пристроїв, приладів або інших предметів, конструктивно призначених і технічно придатних для ураження живої чи іншої цілі, й таких, що не мають іншого призначення (господарського, спортивного) за умови усвідомлення учасниками групи наявності зброї та можливості її застосування під час здійснення нападів на підприємства, установи, організації або окремих осіб чи за інших обставин, пов'язаних з існуванням і діяльністю банди.
8. Уперше обгрунтовано, що встановлення за вчинення злочину, передбаченого ст. 257 КК “Бандитизм”, кримінальної відповідальності осіб віком від чотирнадцяти до шістнадцяти років не відповідає виробленим теорією кримінального права принципам встановлення за вчинення окремих злочинів зниженого віку кримінальної відповідальності. На підставі цього вноситься пропозиція виключити ст. 257 КК з передбаченого ч. 2 ст. 22 КК переліку злочинів, за які підлягають відповідальності особи у віці від чотирнадцяти до шістнадцяти років.
9. Уперше обгрунтовано, що при вирішенні питань пеналізації бандитизму у сучасних умовах соціально-економічного розвитку України мета загального попередження повинна визнаватися першочерговою стосовно мети спеціального попередження.
10. Наводяться додаткові аргументи на користь підвищення мінімальної межі санкції ст. 257 КК від п’яти до восьми років позбавлення волі.
11. Уперше доведено, що встановлення конфіскації майна в санкції ст. 257 КК не відповідає вимогам щодо встановлення цього виду покарання, визначеним у ч. 2 ст. 59 КК, оскільки наявність корисливого мотиву не є конститутивною ознакою бандитизму. З метою усунення цього недоліку запропоновано передбачити в санкції ст. 257 КК застосування конфіскації майна лише у випадках вчинення таких діянь з корисливих мотивів.
12. Запропоновано нову редакцію ст. 257 КК “Бандитизм”.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що викладені в дисертації висновки і пропозиції можуть бути використані: у науково-дослідницькій сфері – для подальшої розробки прикладних проблем співучасті у злочині, кримінальної відповідальності за злочини проти громадської безпеки та кримінальної відповідальності за бандитизм; у правотворчості – для подальшого вдосконалення кримінально-правової норми, що передбачає відповідальність за бандитизм; у правозастосуванні – при вирішенні питань щодо кримінальної відповідальності за бандитизм; у навчальному процесі – при викладанні курсу Особливої частини кримінального права (тема “Злочини проти громадської безпеки”), Загальної частини кримінального права (тема “Співучасть у злочині”) та під час підготовки підручників і навчальних посібників з кримінального права.
Апробація результатів дисертації. Результати досліджень дисертантом оприлюднені на міжнародному науково-практичному семінарі “Проблеми відповідальності за злочини проти громадської безпеки за новим Кримінальним кодексом України” (м. Харків, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, 1-2 жовтня 2002 р.) та науково-практичній конференції «Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих учених» (м. Харків, Національний університет внутрішніх справ, 20 червня 2003 р.). Основні положення дисертації обговорено на засіданнях кафедри кримінального права та кримінології Національного університету внутрішніх справ, безпосередньо використовуються автором під час його правозастосовчої діяльності судді Апеляційного Суду Автономної Республіки Крим.
Публікації автора. За результатами дослідження дисертантом підготовлено й опубліковано 4 статті у фахових наукових виданнях. Окремі висновки і пропозиції викладені в тезах доповідей на зазначених семінарі та конференції.

Список літератури

В И С Н О В К И
Проведений аналіз проблем кримінальної відповідальності за бандитизм дає підстави для таких висновків:
1. Бандитизм є злочином, який вперше у вітчизняному кримінальному праві було криміналізовано в часи встановлення радянської влади як злочин, що мав переважно політичну спрямованість. У подальшому бандитизм втратив політичне забарвлення та трансформувався у особливо небезпечний злочин так званої загальнокримінальної спрямованості. У сучасних умовах соціально-економічного й політичного розвитку України соціальна обумовленість кримінально-правової заборони бандитизму полягає в необхідності використання засобів кримінально-правового характеру при протидії загальнонебезпечному соціальному джерелу заподіяння шкоди – злочинній діяльності озброєних банд, що створені з метою нападів на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб. Разом із тим проведене історико-правове та порівняльно-правове дослідження проблем кримінальної відповідальності за бандитизм показує, що розповсюдженість бандитизму, необхідна для його криміналізації, має місце лише в часи нестабільності соціально-економічного та політичного стану суспільства. Виходячи з цього слід зробити прогноз, що за умови стабілізації суспільного життя в Україні в майбутньому можлива декриміналізація бандитизму як окремого, самостійного злочину
2. Здійснений у межах цього дослідження аналіз показує наявність необхідних та достатніх підстав для криміналізації бандитизму шляхом закріплення кримінальної відповідальності за таке діяння в окремій статті Особливої частини КК, що свідчить про необхідність збереження такої норми в чинному кримінальному законодавстві. При цьому можна констатувати, що криміналізація бандитизму здійснена таким чином, що вона в цілому відповідає виробленим наукою кримінального права принципам криміналізації суспільно небезпечних діянь.
3. При визначенні об'єкту бандитизму найбільш переконливою визнано теорію об'єкта злочину як суспільних відносин, що охороняються кримінальним законом від суспільно небезпечних посягань. Виходячи з цього зроблено висновок, що родовим об'єктом бандитизму є громадська безпека , під якою слід розуміти систему суспільних відносин, що забезпечують стан захищеності суспільства від посягань, які вчиняються з використанням загальнонебезпечних джерел заподіяння шкоди. Видовим об'єктом бандитизму, який існує в межах родового об'єкту та об’єднує групу близьких між собою суспільних відносин, є відносини громадської безпеки в частині захищеності суспільства від загальнонебезпечних посягань з використанням соціальних джерел небезпеки. Основним безпосереднім об'єктом бандитизму виступають суспільні відносини громадської безпеки в частині захищеності суспільства від злочинної діяльності банд. Обов’язковим додатковим об'єктом бандитизму виступає частина громадської безпеки, яка забезпечує стан захищеності суспільства від загальнонебезпечних посягань з використанням зброї, а додатковими факультативними безпосередніми об’єктами бандитизму можуть виступати життя та здоров'я людини, її особиста воля, власність, нормальна робота підприємств, установ чи організацій тощо.
4. Об’єктивна сторона бандитизму – це процес суспільно небезпечного і протиправного посягання на громадську безпеку в частині захищеності суспільства від злочинної діяльності банд та додаткові об'єкти цього злочину.
5. Конструкція об'єктивної сторони цього злочину є такою, що при будь-якій формі його вчинення необхідним є наявність банди, котра щодо цього злочину виступає необхідною та незамінною ознакою його складу. Банда являє собою співучасть у злочині у формі вчинення злочину організованою групою осіб. На неї розповсюджується регулюючий вплив інституту співучасті у злочині, регламентованого розділом У1 Загальної частини КК. Ознаками банди виступають: з об’єктивного боку - множинність учасників, спільність участі в банді, стійкість та озброєність; з суб’єктивного боку – умисний характер спільної діяльності кожного з учасників банди, умисний характер вчинюваних бандою злочинів та єдність цілей об’єднання в банду – вчинення нападів на підприємства, установи, організації або на окремих осіб.
Множинність учасників як ознака банди – це наявність у її складі не менш, ніж трьох осіб, яким притаманні ознаки суб'єкта злочину, що створили банду для вчинення нападів на підприємства, установи, організації або окремих осіб чи вступили до неї в якості організатора, виконавця, підбурювача або пособника.
Банда як вид співучасті у злочині характеризується такою об'єктивної ознакою, як спільність участі у банді, що складається з наступних елементів: 1) кожен з учасників банди докладає відповідних зусиль, вносячи свій внесок у створення та (або) злочинну діяльність банди, що ставить перед собою мету досягнення певних цілей через вчинення нападів на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб; 2) дії кожного з учасників спрямовані на досягнення спільного, єдиного та неподільного результату – через вчинення нападів на підприємства, установи та організації чи на окремих осіб досягти мети діяльності банди; 3) дії кожного з учасників банди перебувають у необхідному причинному зв'язку з фактом існування банди та зі злочинами, які ця банда вчинює.
Спільність діянь, вчинюваних учасниками банди, характеризується розподілом функцій між ними залежно від видів співучасників, передбачених ст. 27 КК, що має не лише теоретичне, а й практичне значення, оскільки, впливає на межи кримінальної відповідальності учасників банди за її злочинну діяльність. Вважаємо, що на учасників банди повною мірою розповсюджуються положення ст. 30 КК “Кримінальна відповідальність організаторів та учасників організованої групи і злочинної організації”. Виходячи з цього, організатор банди підлягає кримінальній відповідальності за всі злочини, вчинені бандою, якщо вони охоплювалися його умислом. Інші учасники банди підлягають кримінальній відповідальності за злочини, у підготовці або вчиненні яких вони брали участь, незалежно від тієї ролі, яку виконував у злочині кожен із них. Але при цьому виконання такими учасниками тієї або іншої ролі в межах злочинної діяльності банди має враховуватися при призначенні їм кримінального покарання.
Особливістю такої ознаки спільності участі в банді, як наявність необхідного причинного зв'язку, виступає існування такого зв'язку: по-перше, між діяльністю кожного із її учасників та здійсненням злочинної діяльності банди в цілому, і, по-друге, між діяннями організатора, підбурювача або пособника й вчиненням нападів безпосереднім виконавцем (співвиконавцями). Але початковим моментом ланцюгу злочинності у банді є вступ до неї її учасників, кінцевим – вчинення нападів на підприємства, установи, організації чи окремих осіб.
Об’єктивною ознакою банди, похідною від ознаки “спільна участь у банді, є стійкість, яку слід розуміти через кількісний та якісний показники. Кількісний показник стійкості банди означає, що учасники банди зорганізувалися для вчинення двох або більше злочинів, до складу яких слід віднести як безпосередньо вчинення нападів на підприємства, установи, організації чи на окремих громадян, так і злочини, які вчинюються з метою забезпечення банди або вчинення окремого нападу зброєю, іншими знаряддями чи засобами вчинення злочину тощо. Якісний показник стійкості банди передбачає наявність організаційної єдності її учасників, об’єднаних єдиним планом з розподілом функцій між учасниками банди.
Озброєність як ознака бандитизму, характеризується - наявністю хоча б у одного з членів групи пристроїв, приладів або інших предметів, конструктивно призначених і технічно придатних для ураження живої чи іншої цілі, й таких, що не мають іншого (господарського, спортивного) призначення за умови усвідомлення учасниками групи наявності зброї та можливості її застосування під час здійснення нападів на підприємства, установи, організації чи окремих осіб чи за інших обставин, пов'язаних з існуванням та діяльністю банди.
6. Формами об'єктивної сторони бандитизму є: 1) організація озброєної банди з метою нападу на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб; участь у такій банді; 3) участь у вчинюваному бандою нападі. При цьому під нападом при бандитизмі слід розуміти відкриту протиправну дію, пов’язану з насильством над потерпілим, загрозою його застосування, або створенням умов, за яких потерпілий вимушений виконувати протиправні вимоги учасників банди, усвідомлюючи реальну загрозу настання негативних наслідків у разі їх невиконання. Нападом також необхідно вважати дію, яка хоча і вчинюється таємно, але створює реальну й безпосередню небезпеку негайного застосування насильства для досягнення поставленої мети.
Організація озброєної банди являє собою систему взаємопов’язаних дій, в результаті вчинення яких створена злочинна група, що відповідає всім об’єктивним та суб’єктивним ознакам банди, між її учасниками досягнута згода на вчинення хоча б одного (першого) нападу, а також для його здійснення підібрано достатню кількість учасників, придбано зброю, інші необхідні засоби, в результаті чого є реальна можливість вчинення цього злочину. Участь у банді – це вступ до неї особи в якості учасника банди та вчинення у межах її злочинної діяльності будь-якого діяння. Участь у нападі, вчинюваному бандою, передбачає вчинення особою, яка не є учасником банди, дій, пов’язаних з безпосередньою участю у бандитському нападі.
7. Замах на бандитизм можливий у випадках: 1) вчинення дій, спрямованих на створення банди, але які не призвели до її створення з причин, не залежних від волі винного; 2) вступу до банди за умови, що особа з не залежних від її волі причини не вчинила ніяких дій у межах злочинної діяльності банди.
8. Особливості законодавчої конструкції бандитизму обумовлюють можливість готування до цього злочину лише в разі вчинення особою, яка не є учасником банди, дій, спрямованих на створення умов для вчинення нею в складі банди нападу на підприємства, установи, організації або окремих осіб.
9. Суб'єктивна сторона бандитизму характеризується виною в формі прямого умислу та наявністю спеціальної мети діяльності банди – вчинення нападів на підприємства, установи, організації або на окремих осіб. Прямий умисел при бандитизмі, що належить до злочинів з формальним складом, передбачає усвідомлення особою суспільно небезпечного характеру вчинюваного нею діяння та бажання таке діяння вчинити. При цьому інтелектуальний момент умислу при бандитизмі у будь-якій формі його об'єктивної сторони повинен включати усвідомлення наявності озброєної банди, що має місце при усвідомленні кожної з ознак, які характеризують останню. Крім цього, до складу інтелектуального моменту умислу при бандитизмі входить усвідомлення особою суспільної небезпечності як власного діяння (організації банди, участі в банді або участі у вчинюваному бандою нападі), так й усвідомлення суспільної небезпечності злочинної діяльності банди в цілому. Вольовий момент умислу при бандитизмі характеризується бажанням вчинити діяння (залежно від його форми) – організувати банду, взяти участь у банді або взяти участь у нападі, вчинюваному бандою.
10. Суб'єктом бандитизму може виступати лише фізична осудна особа, яка досягла віку чотирнадцяти років. Але встановлення за вчинення злочину, передбаченого ст. 257 КК “Бандитизм”, кримінальної відповідальності осіб віком від чотирнадцяти до шістнадцяти років не відповідає виробленим теорією кримінального права принципам встановлення за вчинення окремих злочинів зниженого віку кримінальної відповідальності. На підставі цього необхідно виключити ст. 257 КК з передбаченого ч. 2 ст. 22 КК переліку злочинів, за які підлягають відповідальності особи у віці від чотирнадцяти до шістнадцяти років.
11. При здійсненні пенализації бандитизму слід виходити з необхідності досягнення таких цілей покарання, як кара, спеціальне попередження, до складу якого входять виправлення засуджених і запобігання вчиненню ними нових злочинів, та загальне попередження. У сучасних умовах соціально-економічного розвитку України мета загального попередження повинна визнаватися першочерговою по відношенню до мети загального попередження. Санкцію ст. 257 КК “Бандитизм” необхідно викласти у такій редакції: “караються позбавленням волі на строк від восьми до п’ятнадцяти років, а у випадках вчинення таких діянь з корисливих мотивів – з конфіскацією майна”.
12. Викладене дає підстави запропонувати наступні зміни до чинного кримінального законодавства України:
- статтю 257 КК викласти у наступній редакції:
“Стаття 257. Бандитизм
Організація озброєної банди з метою нападу на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб, а також участь у такій банді або у вчинюваному нею нападі -
караються позбавленням волі на строк від восьми до п’ятнадцяти років, а у випадках вчинення таких діянь з корисливих мотивів – з конфіскацією майна”.
- внести зміни до 2 ст. 22 КК:
слова “бандитизм (стаття 257)” виключити.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Агапов П. Бандитизм и организация преступного сообщества (преступной организации): проблемы соотношения // Законность. – 2002. - № 4. – С. 48-49.
2. Азарян Е.Р. Проблемы совершенствования системы установления и применения уголовных наказаний: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.08. – Тбилиси, 1999. – 35 с.
3. Акімов М. Про умови та механізм звільнення від відповідальності члена організованого злочинного формування // Право України. – 2000. - № 2. - С. 64-65.
4. Алексеев А. Понятие организованной группы // Соц. законность. – 1989. - № 11. - С.25-26.
5. Алексеев С.С. Механизм правового регулирования в социалистическом государстве. - М.: Юрид.лит., 1966. – 188 с.
6. Андреева А., Овчинников Г. Квалификация бандитизма // Законность. - 1996. - № 4. – С. 16-18
7. Антонов А.Д. Принципы криминализации общественно опасных деяний в уголовно-правовой науке // Вестн. Моск. ун-та. Сер. 11. Право. – 2000. - № 4. - С. 79-90.
8. Антонян Ю.М., Бородин С.В. Преступность и психические аномалии. - М.: Наука, 1987. – 208 с.
9. Арестована банда, грабившая по ночам автобусы с «челноками» на дорогах пяти областей Украины // Факты. - 2003. - 26 марта.
10. Астемиров З.А. Уголовная ответственность и наказание несовершеннолетних. - М.: Изд-во Высш. шк. МВД СССР, 1970. – 125 с.
11. Афиногенов С.В. Соучастие в преступлении (понятие, виды и формы): Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.08. - М., 1991. – 29 с.
12. Бажанов М.И. Уголовное право Украины. – Днепропетровск: Пороги, 1992. – 167 с.
13. Бажанов М.И. Множественность преступлений по уголовному праву Украины. - Х.: Право, 2000. – 128 с.
14. Бажанов М.И. Наказание в проекте УК Украины / Проблеми законности: Респ. міжвідомчий наук. збірник. - Вип. 38. – Харків: Нац. юрид. акад. України, 1999. – С.167-179
15. Бандурка А.М., Емельянов В.П. Состояние и развитие уголовного законодательства об ответственности за преступления против общественной безопасности // Право і безпека. – 2002. - № 3. – С. 9-13/
16. Беккариа Чезаре. О преступлениях и наказаниях. - М.: Юриздат, 1939. - 223 с/
17. Белогриц-Котляревский Л.С. Учебник русского уголовного права. Общая и Особенная части. Южно-русское книгоиздательство. -Киев-Харьков, 1903.
18. Беляев Н.А. Цели наказания и средства их достижения. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1963. – 248 с.
19. Брайнин Я.М. Уголовный закон и его применение. - М.: Юрид. лит., 1967. – 240 с.
20. Бурчак Ф.Г. Соучастие: социальные, криминологические и правовые проблемы. – Киев: Выща школа, 1986. – 208 с.
21. Бурчак Ф.Г. Учение о соучастии по советскому уголовному праву. – К.: Наукова думка, 1969. – 216 с.
22. Быков В. Банда – особый вид организованной вооруженной группы // Российская юстиция. - № 6. – 1999. – С. 48-51.
23. Быков В. Как разграничить бандитизм и разбой // Российская юстиция. - № 3. – 2001. – С. 52-53.
24. Быков В. Квалификация бандитизма // Законность. – 1996. - № 4. – С. 17-20.
25. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел. – К., Ірпінь: ВТФ “Перун”, 2002. – 1440 с.
26. Владимиров В.А., Левицкий Г.А. Субъект преступления по советскому уголовному праву. - М.: Высшая школа МООП РСФСР, 1964. – 59 с.
27. Водитель банды Кушнира Сергей Денисов, «отойдя от дел» два года возил греческого консула в Мариуполе // Факты. - 2003. -14 июня.
28. Волков Б.С. Мотив и квалификация преступлений. – Казань, 1968. – 168 с.
29. Волков Б.С. Мотивы преступлений. (уголовно-правовое и социально-психологическое исследование). – Казань: Изд-во ун-та, 1982. – 452 с.
30. Волков Б.С. Нравственные начала в назначении наказания // Правоведение. - 2000. - № 1. - С. 121-126.
31. Волков Б.С. Проблема воли и уголовная ответственность. – Казань: Изд-во Казан. ун-та, 1965. – 136 с.
32. Ворошилин В.В., Кригер Г.А. Субъективная сторона преступления. Учебное пособие. - М.: Изд-во МГУ, 1987. – 162 с.
33. Гавриш С.Б. Кримінально-правова охорона довкілля в Україні. Проблеми теорії, застосування і розвитку кримінального законодавства. – К.: Інститут законодавства Верховної Ради України, 2002. – 636 с.
34. Гавриш С.Б. Уголовно-правовая охрана природной среды Украины. Проблемы теории и развитие законодательства. - Харьков: Основа, 1994. –640 с.
35. Галиакбаров Р.Р. Совершение преступления группой лиц. Омск, Издательство Омской высшей школы милиции. - 1980. – 101 с.
36. Галиакбаров Р. Квалификация преступлений по признаку их совершения организованной группой // Российская юстиция. – 2000. - № 4. – С. 47-49.
37. Галиакбаров Р.Р. Нетрадиционные аспекты множественности в уголовном праве // Уголовно-правовые средства борьбы с преступностью: Межвузовский сборник научных трудов. Омская высшая школа милиции. - Омск, 1983. - С. 19-25.
38. Галиакбаров Р.Р. Групповое преступление. Постоянные и переменные признаки. – Свердловск: Изд-во Свердловского юридического института, 1973. – 140 с.
39. Галиакбаров Р.Р. Квалификация групповых преступлений. – М.: Юрид. лит., 1980. – 80 с.
40. Галиакбаров Р.Р. Разграничение разбоя и бандитизма. Ошибка в теории ломает судебную практику // Российская юстиция. – 2001. - № 7. – С. 56-57.
41. Гальперин И. Организованная преступность, коррупция и уголовный закон // Соц. законность. -1989. -№ 4. - С. 34-37.
42. Гальперин И.М. Дифференциация уголовной ответственности и эффективность наказания // Сов. государство и право. - 1983. - № 3. - С. 70-71.
43. Гальперин И.М. Уголовная политика и уголовное законодательство // Основные направления борьбы с преступностью. – М.: Юриздат, 1975. - С. 47-76.
44. Гамкрелидзе О.К. Соисполнительство и посредственное исполнительство преступления по советскому уголовному праву: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.08 / Тбилисский гос. ун-т. - Тбилиси, 1973. - 21 с.
45. Гаухман Л.Д., Максимов С.В. Уголовная ответственность за организацию преступного сообщества преступной организации). – М.: «ЮрИнфоР», 1997. – 32 с.
46. Глистин В.К. Проблема уголовно-правовой охраны общественных отношений. - Л.: Изд-во ЛГУ, 1979. - 128 с.
47. Государственные преступления: Учеб. пособие по советскому уголовному праву / Под ред. М.И.Якубовича и В.А.Владимирова. – М.: Высшая школа, 1961. – 228 с.
48. Голина В.В. Стратегия и тактика борьбы с бандитизмом в Украине // // Проблеми відповідальності за злочини проти громадської безпеки за новим Кримінальним кодексом України: Матер. міжнар. наук.-практ. семінару 1-2 жовт. 2002 р. – Х.: Східно-регіональний центр гуманітарно-освітніх ініціатив, 2003. – С. 229-232
49. Гришаев П.И. Преступления против порядка управления, общественной безопасности и общественного порядка: Лекции. – М.: ВЮЗИ, - 1957. – 94 с.
50. Гришаев П.И. , Кригер Г.А. Соучастие по уголовному праву. - М.: Госюриздат, 1959. – 255 с.
51. Гришанин П.Ф. Понятие преступной организации и ответственность ее участников по советскому уголовному праву: Автореф. дис. ... канд.. юрид. наук. - М., 1951. – 26 c.
52. Гуторова Н.О. Організована злочинність і тіньова економіка – чи існують вони окремо? // Вісн. Ун-ту внутр. справ. Спецвипуск. – 2000. - С. 9-11.
53. Гуторова Н.А. Уголовное право Украины. Особенная часть: Конспект лекций. – Харьков: Одиссей, 2003. – 320 с.
54. Гуторова Н.О. Кримінально-правова охорона державних фінансів України. - Харків: Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2001. – 384 с.
55. Гуторова Н.О. Соучастие в преступлении по уголовному праву Украины: Учеб. пособие. - Харьков: Рубикон, 1997. - 102 с.
56. Дагель П.С. Условия установления уголовной наказуемости // Правоведение. – 1975. - № 4. – С.67-74.
57. Дагель П.С. Учение о личности преступника в советском уголовном праве. – Владивосток: Изд-во Дальневост. гос. ун-та, 1970. – 129 с.
58. Дагель П.С., Котов Д.П. Субъективная сторона преступления и ее установление. - Воронеж: Изд-во Воронеж. ун-та, 1974. – 244 с.
59. Даль В. Толковый словарь живого великорусского языка: В 4-х томах. – Т. 1. – М.: Русский язык, 1978. – 913 с.
60. Даньшин И.Н. Общественная безопасность и система преступлений, посягающих на нее // Проблеми відповідальності за злочини проти громадської безпеки за новим Кримінальним кодексом України: Матер. міжнар. наук.-практ. семінару 1-2 жовт. 2002 р. – Х.: Східно-регіональний центр гуманітарно-освітніх ініціатив, 2003. – С. 25-28.
61. Дементьев С.И. Построение уголовно-правовых санкций в виде лишения свободы. – Ростов: Изд-во Рост. ун-та, 1986. – 157 с.
62. Демидов Ю.А. Умысел и его виды по советскому уголовному праву: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.08. – М., 1964. – 22 с.
63. Демидова Л.М. Кримінальна відповідальність за створення злочинної організації: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.08 / Нац. юрид. акад. Укр. – Х., 2003. – 20 с.
64. Дмитриенко М. Уголовные дела о бандитизме // Законность. – 1999. - № 1. – С. 26-27.
65. Дрьомін В.М., Іваненко І.В. Сучасний бандитизм: окремі кримінологічні та кримінально-правові аспекти // // Проблеми відповідальності за злочини проти громадської безпеки за новим Кримінальним кодексом України: Матер. міжнар. наук.-практ. семінару 1-2 жовт. 2002 р. – Х.: Східно-регіональний центр гуманітарно-освітніх ініціатив, 2003. – С. 233-236
66. Дроздов А.В. Человек и общественные отношения. - Л.: Изд-во ЛГУ, 1966. – 124 с.
67. Дудоров О. Проблема юридичної особи як суб’єкта злочину та її вирішення у проектах КК України // Вісн. Акад. прав. наук України. – 1999. - № 2. - С. 133-141
68. Дурманов Н.Д. Наказуемость хищения государственного, общественного имущества, кражи личного имущества и разбоя по Указам от 8 июля 1947 года // Соц. законность.- 1947. - № 10. – С. 3-8.
69. Дурманов Н.Д. Советский уголовный закон. -М.: Изд-во Московского ун-та, 1967. – 317 с.
70. Дурманов Н.Д. Понятие преступления. – М.: Изд-во АН СССР, 1948. – 311 с.
71. Дурманов Н.Д. Стадии совершения преступления по советскому уголовному праву. - М.: Госюриздат, 1955. – 212 с.
72. Дуюнов В.К. Наказание в уголовном праве России – принуждение или кара? // Государство и право. – 1997. - № 11. - С. 61-68.
73. Дьяков С.В., Игнатьев АА., Карпушин М.П. Ответственность за государственные преступления. -М.: Юрид. лит., 1988.
74. Егорова Н. Понятие «преступная группа» и «групповое преступление» // Законность. - 1999. - № 2. - С. 20-21.
75. Емельянов В.П. Понятие объекта преступлений в уголовно-правовой науке // Право і безпека. – 2002. - № 4. – С. 7-11
76. Емельянов В.П. Терроризм и преступления с признаками терроризирования (уголовно-правовое исследование). – М.: NOTA BENE, 2000. – 320 с.
77. Емельянов А.С. Криминологическая характеристика бандитизма. Автореф.дис. … канд.юрид.наук.- М. – 1989. – 22 с.
78. Єрмак О. Умови звільнення від кримінальної відповідальності учасника злочинної організації (порівняльно-правовий аспект) // Підприємництво,господарство, право. – 2002. - № 9. – С. 88-91.
79. Єфремов С. Організовані злочинні угруповання в теорії вітчизняного кримінального права // Вісник прокуратури. – 2001. - № 3. – С. 28-34.
80. Єфремов С. Організовані злочинні угруповання в теорії вітчизняного кримінального права // Вісник прокуратури. – 2002. - № 5. – С. 37-42.
81. Єфремов С.О., Редька А.І. Деякі питання кваліфікації злочинів, вчинених організованою групою // Вісник Верховного Суду України. – 2001. - № 4. – С. 51-59.
82. Жевлаков Э.Н. Экологические преступления: понятия, виды, проблемы ответственности: Авторефер. дис. … д-ра. юрид. наук. - М., 1991.- 42 с.
83. Загородников Н.И. Понятие объекта преступления в советском уголовном праве // Тр. ВЮА, 1951. Вып. 13
84. Задержана бандгруппа // Криминильная хроника. – 2002. - № 4.
85. Зелинский А. Бывает ли преступная группа неорганизованной? // Юридическая практика. – 1998. - № 4. – С. 12.
86. Зелинский А.Ф. Соучастие в преступлении: Лекция. – Волгоград: Высш. следств. шк. МВД СССР, 1971. – 43 с.
87. Зелинський А., Литвак О. Деякі зауваження кримінологів до проектів Кримінального кодексу України // Право України. – 1999. - № 5. - С. 70-73.
88. Зелинський А.Ф. Про організовану злочинність // Вісник Університету внутрішніх справ. - 1996. - № 1. - С. 11-12.
89. Зелінський А.Ф., Коржанський М.Й. Корислива злочинна діяльність. - К.: Генеза, 1998. – 160 с.
90. Зинченко И.А. Составные преступления в советском уголовном праве. Автореф. дис … канд. юрид. наук: 12.00.08 / Харк. юрид. інститут - Харьков, 1990. – 26 с.
91. Злобин Г.А., Келина С.Г., Яковлев А.М. Советская уголовная политика: дифференциация ответственности // Сов. государство и право. – 1977. - № 9. - С. 54.
92. Злобин Г.А., Келина С.Г. Некоторые теоретические вопросы криминализации общественно опасных деяний // Проблемы правосудия и уголовного права. – М., 1978. – С. 102-119.
93. Злобин Г.А., Никифоров Б.С. Умысел и его формы. – М.: Юрид. лит., 1972. – 264 с.
94. Зозуля І.В. Зміст безпеки у порівняльному аналізі коментарів до Кримінального кодексу України // Право і безпека. – 2002. - № 2. – С. 87-92
95. Иванов Н. Критерии разграничения преступных группировок // Российская юстиция. – 1999. - № 5. – С. 47-48.
96. Иванов Н.Г. Групповая преступность: содержание и вопросы законодательного регулирования // Государство и право. – 1996. – № 3. - С. 67-76.
97. Иванов Н.Г. Понятие и формы соучастия в советском уголовном праве. – Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1991. – 127 с.
98. Итальянская мафия как модель организованной преступности на международном уровне // Борьба с преступностью за рубежом (по материалам зарубежной печати) . – 1996. - № 1. – С. 3-8.
99. Іваненко І.В. Бандитизм: кримінологічне та кримінально-правове дослідження: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.08. – Одеса, 2003. – 19 с.
100. Карпец И.И. Наказание. Социальные, правовые и криминологические проблемы. - М.: Юрид. лит., 1973. – 287 с.
101. Карпушин М.П., Курляндский В.І. Уголовная ответственность и состав преступления. - М.: Юрид. лит, 1974. - 232 с.
102. Кваша О. Лідерство в кримінальній групі // Право України. – 2001. - № 8. – С. 92-95.
103. Келина С.Г. Ответственность юридических лиц в проекте нового УК Российской Федерации // Уголовное право: новые идеи / Под ред. С.Г.Келиной и А.В.Наумова. - М.,1994. - С. 50-60.
104. Келина С.Г., Кудрявцев В.Н. Принципы советского уголовного права. - М.: ИГП АН СССР, 1988. – 173 с.
105. Кистяковский А.Ф. Элементарный учебник общего уголовного права. Часть Общая. – Киев: Изд-во Ф.А.Иогансона. 1891. – 948 с.
106. Ковалев М. И. Соучастие в преступлении: В 2-х частях. – Часть 2. Виды соучастников и формы участия в преступной деятельности. - Свердловск: Изд-во Свердловського юрид. ин-та, 1962. – 275 с.
107. Ковалев М.И. Понятие и признаки преступления и их значение для квалификации: Учебное пособие. – Свердловск: Изд-во Свердловск. юрид. ин-та, 1977. – 79 с.
108. Ковалев М.И. Соучастие в преступлении: В 2-х частях. -Часть 1. Понятие соучастия. – Свердловск: Изд-во Свердловського юрид. ин-та, 1960. - 288 с.
109. Ковалев М.И., Васьков П.Т. Причинная связь в советском уголовном праве. - М.: Госюриздат, 1958. – 72 с.
110. Коган В.М. Социальный механизм уголовно-правового воздействия. - М.: Наука, 1983. – 184 с.
111. Козлов А.П. Механизм построения уголовно-правовых санкций: Автореф. дис. … д-ра юрид. наук: 12.00.08. – Москва, 1991. – 38 с.
112. Козусев А. Бандитизм: проблемы доказывания // Российская юстиция. – 1998. - № 6. – С. 48-49.
113. Комиссаров В.С. Уголовная ответственность за бандитизм: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.08 / Московский госуд. ун-т. – М., 1983. – 23 с.
114. Кононенко В. Деякі питання судової практики у справах про бандитизм. Коментар судової практики з кримінальних справ // Бюлетень законодавства і юридичної практики. - 1996. - № 6. – С. 42-47.
115. Кононенко В. Деякі питання судової практики у справах про бандитизм // Право України. – 1996. - № 4. – С. 25-28.
116. Концепція (основи державної політики) національної безпеки України. Схвалена Постановою Верховної Ради України від 16 січня 1997 року № 3/97-ВР // Відомості Верховної Ради України. - № 10. – 1997. – Ст. 85.
117. Коржанский Н.И. Объект и предмет уголовно-правовой охраны. – М.: Академия МВД СССР, 1980. – 248 с.
118. Коржанський М.Й. Кваліфікація злочинів. - К., 1998. – 416 с.
119. Коробеев А.И. Советская уголовно-правовая политика. Проблемы криминализации и пенализации. – Владивосток: Изд-во Дальневосточного ун-та, 1987. – 267 с.
120. Коробов П.В. Дифференциация уголовной ответственности и классификация уголовно-наказуемых деяний: Автореф. дис. … канд. юрид наук: 12.00.08. - М., 1983. – 24 с.
121. Кострова М. Оценочная лексика в уголовном законе: проблемы теории и практики // Уголовное право. – 2001. - № 2. – С. 19-23.
122. Кригер Г.А. Квалификация хищений социалистического имущества. – М.: Юр. лит., 1974. – 336 с.
123. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник / За ред. проф. М.І.Бажанова, В.В.Сташиса, В.Я.Тація. - Київ-Харків.: Юрінком Інтер - Право, 2002. – 416 с.
124. Кримінальний Кодекс України: Проект / Внесено КМ України, 12 травня 1998 р. № 39-1304/4. – К. : Верхов. Рада України, 1998. - Рукопис.
125. Кримінальний Кодекс України: Проект / Внесено нар. деп. України Пилипчуком І.М. 12 травня 1998 р. № 1029-1. – К.: Верхов. Рада України, 1998. – Рукопис.
126. Кропачев Н.М. Уголовно-правовое регулирование. Механизм и система. – СПб.: Санкт-Петербургский гос. ун-т, 1999. – 262 с.
127. Кругликов Л.Л. Построение и применение уголовно-правовых норм, регламентирующих наказания за посягательства на социалистическое имущество // Актуальные проблемы ответственности за посягательство на экономическую систему СССР: Межвузовский сб. научн. тр.. – Горький: Горьк. высш. школа МВД СССР, 1983. – С .44-52.
128. Кудрявцев В.Н. Общая теория квалификации преступлений. - М.: Юрист, 1999. - 304 с.
129. Кудрявцев В.Н. Объективная сторона преступления. – М.: Госюриздат, 1960. – 244 с.
130. Кудрявцев В.Н. Право и поведение. - М.: Юрид. лит., 1978. – 165 с.
131. Кудрявцев В.Н. Причинность в криминологии. – М.: Юрид. лит., 1968. – 175 с.
132. Кудрявцев В.Н. Противоправное действие и причинная связь // Советское государство и право. – 1967. - № 5. - С. 28-36.
133. Кузнецова Н.Ф. Значение преступных последствий для уголовной ответственности. - М.: Госюриздат, 1958. – 220 с.
134. Кузнецова Н.Ф. Преступление и преступность. - М.: Изд-во Моск. ун-та, 1969. – 232 с.
135. Кузнецова Н.Ф., Злобин Г.А. Социальная обусловленность уголовного законодательства и научное обеспечение нормотворчества // Советское государство и право. – 1976. - № 8. – С. 76-83.
136. Курицина Е. Юридическое лицо как орудие преступления // Российская юстиция. – 2001. - № 2. - С. 42-43.
137. Курлянский В.И. Уголовная политика: дифференциация и индивидуализация уголовной ответственности // Основные направления борьбы с преступностью. – М.: Юриздат, 1975. – С. 77-95.
138. Курс советского уголовного права: В 6-ти томах / Под ред. А.А.Пионтковского, П.С.Ромашкина, В.М.Чхиквадзе. -Том 3. - М.: Наука, 1970. – 350 с.
139. Курс советского уголовного права: В 6-ти томах / Под ред. А.А. Пионтковского. - Т. 2. - М.: Наука, 1970. - 516 с.
140. Курс советского уголовного права: В 6-ти томах / Под ред. Н.А.Беляева и М.Д.Шаргородского . - Т. 1 – Л.: Изд-во ЛГУ, 1968. – 647 с.
141. Курс советского уголовного права. - Т. 3. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1973. – 836 с.
142. Курс советского уголовного права. Часть Общая. - Т. 1. – Л.: Изд-во Ленинград. ун-та, 1968. – 646 с.
143. Курс уголовного права. Общая часть. - Т.2: Учение о наказании: Учебник для вузов / Под ред. Н.Ф.Кузнецовой, И.М.Тяжковой. – М.: Изд-во ЗЕРЦАЛО, 1999. – 464 с.
144. Курс уголовного права: Общая часть. - Т.1: Учение о преступлении: Учебник для вузов / Под ред. Н.Ф.Кузнецовой, И.М.Тяжковой. – М.: ЗЕРЦАЛО, 1999. – 592 с.
145. Курс уголовного права: Особенная часть: Учебник. - Т.4 / Под ред. Г.Н.Борзенкова, В.С.Комиссарова. – М: ИКД “Зерцало-М”, 2002. – 672 с.
146. Лаптев А. Соучастие по советскому уголовному праву // Советская юстиция. - 1938. - № 23-24. - С. 11-16.
147. Лейкина Н.С. Личность преступника и уголовная ответственность: Дис. ..д-ра юрид.наук: 12.00.08. - Л., 1969 – 45 с.
148. Лесниевски-Костарева Т.А. Дифференциация уголовной ответственности. Теория и законодательная практика. – М.: НОРМА, 2000 – 400 с.
149. Ликвидирована бандгруппа // Криминальная хроника. – 2002. - № 5
150. Литвак О. Злочинність, її причини та профілактика. – К.: Україна, 1997. – 167 с.
151. Лихова С., Нагнойний Я. Бандитизм: спірні питання кваліфікації // Право України. – 1998. - № 3.
152. Лунеев В.В. Организованная преступность в России: осознание, истоки, тенденции // Государство и право. – 1996. - № 4. – С. 96-109.
153. Малков В.П. Множественность преступлений и ее формы по советскому уголовному праву. – Казань: Изд-во Казан.ун-та, 1982. – 174 с.
154. Мальцев В.В. Принципы уголовного законодательства и общественно опасное поведение // Государство и право. – 1997. - № 2. – С. 45-58.
155. Мантуляк Ю. Основні ознаки організованої групи. Окремі питання визначення змісту // Вісник прокуратури. – 2002. - № 6. - С. 25-27.
156. Марчук Є.К. Кримінологічна та кримінально-правова характеристика злочинних організацій: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.08 / Ун-т внутр. справ. – Харків, 1998. – 22 с.
157. Маслоу А. Самоактуализация // Психология личности: Тексты. - М., 1982. – 145 с.
158. Матвеев В. Судебно-психологическая экспертиза при расследовании бандитизма // Законность. – 1995. - № 6. – С. 24-25.
159. Матышевский П.С. Ответственность за преступления против общественной безопасности, общественного порядка и здоровья населения. – М.: Изд-во «Юр. лит-ра», 1964. – 158 с.
160. Мелентович П.И., Муравьев Н.К. Законы о политических и общественных преступлениях. Практический комментарий. - Спб., 1910.
161. Мельник М. Види співучасників за новим Кримінальним кодексом України // Право України. – 2002. - № 11. – С. 69-74.
162. Мельникова Ю.Б., Устинова Т.Д. Уголовная ответственность за бандитизм: Методическое пособие. – М., 1995. – 32 с.
163. Михеев Р.И. Проблемы вменяемости и невменяемости в советском уголовном праве. – Владивосток, 1983. - 300 с.
164. Михеев Р.И. Уголовная ответственность лиц с психофизиологическими особенностями и психогенетическими аномалиями (спорные вопросы правовой теории и трудности практической деятельности органов правоприменения): Учеб. пособие. – Хабаровск, 1989. – 96 с.
165. Михеев Р.И. Уголовно-правовая оценка общественной опасности деяний невменяемых при групповых преступлениях // Актуальные проблемы борьбы с групповой преступностью. – Омськ: Омская высшая школа милиции, 1983. - С. 16-19.
166. Михлин А.С. Последствия преступления. - М.: Юрид.лит, 1969. – 104 с.
167. Мондохонов А. Банда – форма соучастия в преступлении? // Законность. - 2002. - № 11. – С. 45-46.
168. Мордовец А. Преступное сообщество: уточнение условий ответственности // Законность. – 2001. - № 7. – С.41-42.
169. Навроцький В.О. Теоретичні проблеми кримінально-правової кваліфікації. – К.: Атіка, 1999. – 464 с.
170. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України / За ред. С.С. Яценка. – К.: А.С.К., 2002. – 936 с.
171. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. Особлива частина / Під заг. ред. Потебенька М.О., Гончаренка В.Г. – К.: “ФОРУМ”, 2001. - 942 с.
172. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / За ред. М.І.Мельника, М.І.Хавронюка. – К.: Каннон, 2001. – 1104 с.
173. Наумов А.В. Предприятие на скамье подсудимых // Советская юстиция. - 1992. - № 17/18. - С.3-4.
174. Наумов А.В. Российское уголовное право: Общая часть: Курс лекций. - М.: Изд-во БЕК, 1996. – 560 с.
175. Наумов А.В. Уголовный закон в условиях перехода к рыночной экономике // Советское государство и право. - 1991. -№ 2. - С.32 - 44.
176. Никифоров А. Что делать с организованной преступностью // Законность. - 1996. - № 4. – С. 31-36.
177. Никифоров А.С. Об уголовной ответственности юридических лиц // Уголовное право: новые идеи. - М., 1994. - С. 43-49.
178. Никифоров А.С. Юридическое лицо как субъект преступления // Государство и право. – 2000. - № 8. - С.18-27.
179. Никифоров Б.С. Объект преступления по советскому уголовному праву. – М.: Госюриздат, 1960. – 229 с.
180. Новое уголовное право России. Общая часть. - М., 1995. – 387 с.
181. Новоселов Г.П. Учение об объекте преступления. Методологические аспекты. – М.: НОРМА, 2001. – 208 с.
182. Ной И.С. Вопросы теории наказания в советском уголовном праве (Понятие и цели наказания): Автореф.дис. … д-ра юрид.наук: 12.00.08 – Л., 1963. – 35 с.
183. Ной И.С. Вопросы теории наказания в советском уголовном праве. - Саратов: Изд-во Саратовского ун-та, 1962 . – 156 с.
184. Общая теория права и государства: Учебник / Под ред. В.В. Лазарева. – М.: Юристъ, 1999. – 520 с.
185. Огородникова Н.В. Санкции за имущественные преступления (виды, обоснованность, построение): Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.08. – Саратов, 1991. – 18 с.
186. Огурцов А.Н. Правоотношения и ответственность в советском уголовном праве. - Рязань, 1975. – 344 с.
187. Оже