КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ПРАВА ОСОБИ НА ПРАВОВУ ДОПОМОГУ

Короткий опис

ЛЬВІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

На правах рукопису

СМІХ ВАСИЛЬ ВОЛОДИМИРОВИЧ

УДК 343.412 (477)

КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ
ПРАВА ОСОБИ НА ПРАВОВУ ДОПОМОГУ

Спеціальність 12.00.08 – кримінальне право та кримінологія;
кримінально-виконавче право

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник:
Мельник Микола Іванович,
доктор юридичних наук, професор

Львів – 2011
ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ ……………………………...……….. 4
ВСТУП …….……………………………………………...……………..…..….. 5
РОЗДІЛ 1. СОЦІАЛЬНО-ПРАВОВА ОБУМОВЛЕНІСТЬ КРИМІНАЛІЗАЦІЇ ПОРУШЕННЯ ПРАВА ОСОБИ НА ПРАВОВУ ДОПОМОГУ ………………………………………………………………………… 13
1.1. Історичні передумови виникнення і розвитку інституту правової допомоги………………………………………………………………………………..13
1.2. Міжнародні принципи і стандарти забезпечення права особи на правову допомогу …………………………………………………………………………..…...27
1.3. Види злочинів що посягають на право особи на правову допомогу та підстави криміналізації таких діянь ………………………….………………………39
РОЗДІЛ 2. КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА СКЛАДІВ ЗЛОЧИНІВ, ЩО ПОРУШУЮТЬ ПРАВО ОСОБИ НА ПРАВОВУ ДОПОМОГУ (СТАТТІ 374, 397–400 КРИМІНАЛЬНОГО КОДЕКСУ УКРАЇНИ)………………………………………………………………….………….60
2.1. Об’єктивні ознаки складів злочинів, що порушують право особи на правову допомогу ………………………………………………………………...……60
2.2. Суб’єктивні ознаки складів злочинів, що порушують право особи на правову допомогу ……...……………………………………………………………..114
2.3. Кваліфікуючі ознаки складів злочинів, що порушують право особи на правову допомогу………………………………………………………………....…..139
РОЗДІЛ 3. ПОКАРАННЯ ЗА ПОРУШЕННЯ ПРАВА ОСОБИ НА ПРАВОВУ ДОПОМОГУ……………………………………………………….…..167
3.1. Поняття, види та характеристика санкцій у статтях, що передбачають відповідальність за порушення права особи на правову допомогу ……………….167
3.2. Особливості застосування судами покарання за злочини, що порушують право особи на правову допомогу …………………………….………………..…...179
ВИСНОВКИ ……………………..………………..………………………....192
ДОДАТКИ ……………………………….……………………………...……198
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ……..…………………….…....211
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ

КК УРСР 1922 р. Кримінальний кодекс УРСР, прийнятий 23 серпня 1922 року
КК УРСР 1927 р. Кримінальний кодекс УРСР, прийнятий 8 червня 1927 року
КК 1960 р. Кримінальний кодекс України, прийнятий 28 грудня 1960 року
КК Кримінальний кодекс України, прийнятий 5 квітня 2001 року (якщо в тексті не зазначається інше)
КПК Кримінально-процесуальний кодекс України, затверджений
28 грудня 1960 року
НМДГ неоподаткований мінімум доходів громадян
МВС України Міністерство внутрішніх справ України
ООН Організація Об’єднаних Націй

ВСТУП

Актуальність теми. Розбудова правової держави та розвиток демократичних засад суспільного життя передбачають визнання пріоритету загальнолюдських цінностей. Конституцією України 1996 р. встановлено, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (ст. 3). Крім того, в Основному Законі України закріплено широке коло прав і свобод людини та громадянина, до яких належить і право кожної людини на правову допомогу (ст. 59). Одним із механізмів забезпечення цього права є його кримінально-правовий захист шляхом встановлення відповідальності за порушення права особи на правову допомогу.
Правова допомога є невід’ємним важливим явищем правової дійсності цивілізованих держав та однією із основних функцій юриспруденції. Потреба у правовій допомозі у вирішенні конкретних життєвих справ існуватиме завжди, оскільки більшість населення не володіє і об’єктивно не може володіти усією сукупністю спеціальних знань, необхідних для ефективного правового захисту своїх прав.
Чинний КК України містить низку положень, що передбачають відповідальність за злочини, які посягають на право особи на отримання правової допомоги. Ним установлено відповідальність за п’ять видів таких злочинів (ст.ст. 374, 397–400 КК України).
За даними офіційної статистики МВС України, у 2001–2010 р.р. в Україні зареєстровано менше шістдесяти злочинів, відповідальність за вчинення яких передбачена ст.ст. 374, 397–399 КК України. За цей же період виявлено тільки один злочин відповідальність за вчинення якого передбачена ст. 400 КК України (див. додаток А). Проте ці дані далеко не повною мірою відображають реальну ситуацію зі злочинним порушенням права на правовий захист.
Сьогодні існує нагальна потреба в детальному дослідженні злочинів, що посягають на право особи на правову допомогу, в контексті сучасних соціально-правових умов з урахуванням наявних теоретичних розробок правозастосовної та судової практики.
Слід зазначити, що питання кримінально-правового захисту прав людини від злочинних посягань частково досліджувалися у роботах відомих вітчизняних та зарубіжних вчених, серед яких праці Ю.В. Александрова, П.П. Андрушка, М.І. Бажанова, Ю.В. Бауліна, А.М.Бойка, Н.В. Бойко, В.І. Борисова,
І.С. Власова, Б.С. Волкова, Л.Д. Гаухмана, А.В. Галахової, В.К. Глистіна, В.К. Грищука, П.С. Дагеля, О.М. Джужі, М.І. Загороднікова, М.Й. Коржанського, В.М. Кудрявцева, Я.М. Кульберга, О.К. Маріна, П.С. Матишевського, М.І. Мельника, П.П. Михайленка, В.О. Навроцького, О.В. Негодченка, М.І. Панова, А.А. Піонтковського, В.В. Сташиса, В.Я. Тація, І.М. Тяжкової, М.І. Хавронюка, І.Я. Фойницького, В.І. Шакуна, М.Д. Шаргородського, С.С. Яценка та інших.
Дослідження цих науковців, без сумніву, збагатили кримінальну та кримінологічну науку і мають велику прикладну цінність. Однак на сьогодні залишилися невирішеними значна кількість питань щодо кримінальної відповідальності за порушення права особи на правову допомогу. Є ряд спірних питань та питань, які взагалі не були предметом наукового пошуку.
Наведене засвідчує необхідність та своєчасність проведення ґрунтовного теоретичного дослідження проблем кримінальної відповідальності за порушення права особи на правову допомогу та розробки на основі такого дослідження правил кваліфікації таких злочинних проявів, що, безумовно, сприятиме більш ефективній роботі правоохоронних органів.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Роботу виконано на кафедрі кримінального права та кримінології Львівського державного університету внутрішніх справ у межах комплексної теми наукових досліджень «Проблеми реформування правової системи України» (державний реєстраційний номер 0109U007853).
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розробка та внесення обґрунтованих пропозицій щодо вдосконалення кримінально-правових засобів захисту права особи на правову допомогу на основі комплексного кримінально-правового аналізу злочинів, передбачених ст.ст. 374, 397–400 КК України.
Відповідно до поставленої мети сформульовано такі основні завдання:
− провести історико-правове дослідження еволюції виникнення та розвитку інституту правової допомоги;
− вивчити міжнародний досвід принципів і стандартів, які забезпечують право особи на правову допомогу;
− визначити підстави криміналізації за порушення права особи на правову допомогу;
− з’ясувати сутність інституту права особи на правову допомогу та особливості механізму його правового регулювання;
− визначити місце злочинів, що порушують право особи на правову допомогу, в системі норм та інститутів Особливої частини кримінального права, провести їх типологізацію, залежно від видового (групового) об’єкта;
− здійснити системний аналіз складів злочинів, які передбачають відповідальність за посягання на право особи на правову допомогу, виявити найбільш актуальні проблеми, які виникають під час застосування ст.ст. 374, 397–400 КК України;
− провести аналіз кваліфікуючих та особливо кваліфікуючих ознак злочинів, якими порушується право особи на правову допомогу;
− проаналізувати санкції злочинів, що порушують право особи на правову допомогу;
− виявити проблеми, які пов’язані з призначенням покарання за злочини, що порушують право особи на правову допомогу;
− розробити пропозиції та рекомендації щодо вдосконалення законодавства про кримінальну відповідальність за порушення права особи на правову допомогу та практики його застосування.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини у сфері забезпечення права особи на правову допомогу.
Предметом дослідження є кримінальна відповідальність за порушення права особи на правову допомогу.
Методи дослідження обрано з урахуванням поставленої мети, завдань дослідження, його об’єкта і предмета. Всі методи використовувалися у взаємозв’язку та взаємозалежності, що в кінцевому рахунку забезпечило всебічність, повноту та об’єктивність дослідження, коректність, несуперечливість та істинність наукових результатів. У роботі використовувалися загальнонаукові методи дослідження та методи, властиві для досліджень у правових науках, зокрема: історико-правовий метод дозволив дослідити етапи розвитку законодавчого закріплення інституту правової допомоги в різних історичних епохах, показати генезис проблеми кримінально-правової охорони права особи на правову допомогу, виявити тенденції розвитку законодавства щодо відповідальності за злочини, що порушують право особи на правову допомогу; при аналізі кримінального законодавства минулих років, практики його застосування застосовувався герменевтичний метод (підрозділ 1.1.). Застосування діалектичного методу дозволило з’ясувати сутність права особи на правову допомогу (підрозділи 1.1., 1.2.). За допомогою системно-структурного аналізу показано внутрішню побудову системи кримінально-правових норм, які передбачають відповідальність за злочини, що порушують право особи на правову допомогу, взаємозв’язок і взаємообумовленість елементів як всередині системи, так і з іншими кримінально-правовими поняттями й категоріями, обсяг та зміст відповідних понять, місце статей про відповідні злочини в системі норм та інститутів Особливої частини кримінального права (підрозділи 2.1., 2.2., 2.3.). Догматичний метод дозволив проаналізувати норми чинного КК України, яким передбачено кримінальну відповідальність за злочини, що порушують право особи на правову допомогу, з точки зору додержання правил законодавчої техніки конструювання диспозиції і санкції цих норм (підрозділ 1.3.). Порівняльно-правовий метод застосовувався при порівнянні національного законодавства України, яке регламентує механізм правового регулювання інституту правової допомоги, із відповідними нормами законів інших держав (підрозділ 1.2.). Формально-логічний метод використовувався як універсальний спосіб аргументування (підрозділи 2.3., 3.2.). Логіко-юридичний метод дозволив визначити прогалини і суперечності при визначенні меж та призначення покарання за порушення права особи на правову допомогу (підрозділи 3.1., 3.2.). За допомогою статистичного методу, зокрема, було опрацьовано офіційну державну статистичну інформацію як одне із джерел надходження відомостей про предмет дослідження.
Нормативну основу дослідження становлять Конституція України, чинне кримінальне та кримінально-процесуальне законодавство України, інші закони та підзаконні нормативно-правові акти України, КК країн СНД та інших зарубіжних країн, міжнародні документи, законодавчі акти зарубіжних країн, що стосуються досліджуваної проблеми.
Емпіричну базу дослідження становлять матеріали судової практики (ухвали, постанови, вироки) судів України різних рівнів та регіонів за 2001–2010 р.р., що містяться в архівах таких судів та Єдиному державному реєстрі судових рішень України по справах, порушених за ст.ст. 374, 397–400 КК України, статистичні дані МВС про такі злочини за вказаний період.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є першим в Україні монографічним комплексним дослідженням проблем кримінально-правового захисту права особи на правову допомогу. У ній висунуто і обґрунтовано низку нових положень, важливих для кримінально-правової теорії та практики, у тому числі:
вперше:
− доведено, що суспільні відносини щодо забезпечення права особи на правову допомогу об’єктивно віднесені до об’єктів, які потребують кримінально-правової охорони, а відтак – криміналізація посягань на такі суспільні відносини є обґрунтованою;
− обґрунтовано, що КК України, зокрема ст.ст. 374, 397–400 КК України, забезпечують у цілому адекватний за обсягом захист права особи на правову допомогу. Проте покарання за вчинення діянь передбачених такими статтями необхідно посилити;
− визначено, що право особи на правову допомогу як об’єкт кримінально-правової охорони – це гарантоване Конституцією України забезпечення можливості особи користуватися послугами правового характеру, метою яких є реалізація, запобігання порушенню та відновлення у випадку порушення прав, свобод і законних інтересів особи, представництво фізичних або юридичних осіб у судах, органах державної влади, органах місцевого самоврядування та перед іншими особами;
удосконалено:
− підходи до кваліфікації злочинів, що посягають на право особи на правову допомогу;
− підходи до визначення способів вчинення злочину, передбаченого ст. 374 КК. Обґрунтовано, що винна особа, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, спрямовує їх на невиконання вимог КПК України щодо забезпечення права підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого чи виправданого на захист;
− вчення про конструктивні ознаки складів злочинів, передбачених ст.ст. 374, 397–400 КК, та зміст відповідних ознак;
− позиція про міжнародні принципи і стандарти забезпечення права особи на правову допомогу як один із визначальних чинників криміналізації таких діянь в Україні;
дістали подальший розвиток:
− питання меж відповідальності за кримінально карані порушення права особи на правову допомогу;
− дослідження проблем застосування судами України покарання за злочини, що посягають на правову допомогу.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що викладені в дисертації висновки і пропозиції використовуються:
− у науково-дослідній діяльності – в подальших наукових розробках проблем кримінально-правової охорони права особи на правову допомогу;
− у правотворчій діяльності – для вдосконалення кримінального законодавства України;
− у правозастосовній діяльності – у слідчо-прокурорській і судовій практиці під час розв’язання конкретних проблем кваліфікації злочинів, передбачених ст.ст. 374, 397–400 КК України;
− у практичній діяльності органів досудового розслідування (акт впровадження у практичну діяльність Головного слідчого управління МВС України від 7 грудня 2006 р.; акт впровадження у практичну діяльність управління МВС України в Івано-Франківській області від 27 вересня 2010 р.);
− у навчальному процесі – для проведення семінарських та практичних занять з курсу «Теорія кримінального права» (акт впровадження у навчальний процес Київського національного університету внутрішніх справ від 12 грудня 2005 р.); з дисциплін «Кримінальне право України», «Актуальні проблеми кваліфікації злочинів» та «Кримінально-правова політика України» (акт впровадження у навчальний процес Прикарпатського юридичного інституту Львівського державного університету внутрішніх справ від 30 вересня 2010 р.).
Особистий внесок здобувача. Викладені в дисертації положення, які виносяться на захист, розроблені автором особисто. Наукові ідеї та розробки, що належать співавторам опублікованих праць, у дисертації не використовуються. Власні теоретичні розробки дисертанта в наукових працях, опублікованих у співавторстві, становлять 50 відсотків.
Апробація результатів дисертації. Результати дисертаційної роботи обговорювалися на кафедрі кримінального права Київського національного університету внутрішніх справ, міжкафедральному семінарі Львівського державного університету внутрішніх справ.
Основні положення дисертації доповідалися на всеукраїнських та міжнародних науково-практичних конференціях: «Україна 2005: поступальна хода до верховенства права» (м. Київ, 2005); «Проблеми захисту прав людини і громадянина в умовах розбудови громадянського суспільства в Україні» (м. Київ, 2005); «Реформування кримінального та кримінально-процесуального законодавства України: сучасний стан та перспективи» (м. Івано-Франківськ, 2005); «Формування громадянського суспільства та правової держави в контексті європейської інтеграції» (м. Київ, 2006); «Кримінальний кодекс України 2001 р.: проблеми застосування і перспективи удосконалення» (м. Львів, 2006).
Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження відображені в п’яти наукових статтях, чотири з яких опубліковані у виданнях, включених ВАК України до переліку фахових з юридичних наук, а також тезах доповідей на п’яти науково-практичних конференціях.

Список літератури

ВИСНОВКИ

У дисертації здійснено комплексне дослідження питань кримінальної відповідальності за порушення права особи на правову допомогу. Крім усебічного та поглибленого аналізу ознак складів злочинів, що передбачають відповідальність за порушення права особи на правову допомогу, в роботі наведено характеристику соціально-правової обумовленості кримінально-правового захисту цього права, розкрито історичні передумови виникнення та розвитку інституту правової допомоги, проведено порівняльний аналіз чинного національного законодавства з міжнародним законодавством, що регламентує право особи на правову допомогу. За результатами дослідження сформульовано найбільш важливі висновки, в яких міститься роз’яснення наукових проблем, пов’язаних із кримінальною відповідальністю за посягання на право особи на правову допомогу.
1. Кримінально-правовий захист права особи на правову допомогу виражається через норми КК, які встановлюють відповідальність за посягання на право особи на захист, на виконання захисником чи представником особи законної діяльності щодо надання правової допомоги.
2. У чинному КК кримінально-правовий захист права особи на правову допомогу регулюється статтями 374, 397, 398, 399, 400 розділу XVIII «Злочини проти правосуддя» Особливої частини.
3. Комплексний системний аналіз складів злочинів, у яких передбачено кримінальну відповідальність за посягання на право особи на правову допомогу, а також практики їх застосування показав існування суттєвих недоліків у кримінально-правовому захисті права особи на правову допомогу. Виявлено прогалини та суперечності. Обґрунтовано низку пропозицій щодо вдосконалення такого захисту.
4. Родовим об’єктом злочинів, що порушують права особи на правову допомогу, є охоронювані кримінальним законом суспільні відносини, що забезпечують здійснення правосуддя в державі. Поряд із цим, видовими об’єктами досліджуваних злочинів є суспільні відносини, що виникають у сфері забезпечення права особи на правову допомогу.
5. Безпосереднім об’єктом злочинів, що порушують права особи на правову допомогу, виступають відносини, які входять до складу правосуддя як родового об’єкта цих злочинів, а також до складу певного видового об’єкта.
6. Основним безпосереднім об’єктом злочинів, що порушують право особи на правову допомогу, є суспільні відносини, які виникають у встановленому законом порядку здійснення правосуддя, в частині забезпечення конституційного права на захист підозрюваного, обвинуваченого, підсудного та захист інших учасників кримінального судочинства, що надають правову допомогу.
7. Додатковими обов’язковими об’єктами злочинів, що порушують права особи на правову допомогу, виступають психічна та фізична недоторканність, здоров’я (стаття 398 КК), право власності (стаття 399 КК), життя особи (стаття 400 КК).
8. Додатковими факультативними об’єктами злочинів, що порушують права особи на правову допомогу, можуть виступати здоров’я, життя особи, громадський порядок, громадська безпека (стаття 399 КК).
9. Злочини, що порушують право особи на правову допомогу, слід віднести до так званих безпредметних злочинів, крім передбачених статтею 399 КК, згідно з якою предметом умисного знищення чи пошкодження майна захисника чи представника особи можуть бути будівлі, автомашини, інше майно, яке належить вказаним особам або їх близьким родичам.
10. Об’єктивна сторона злочинів, що порушують право особи на правову допомогу, спрямована на навмисне порушення права особи на захист, вчинення в будь-якій формі перешкоди у здійсненні захисником чи представником особи правомірної діяльності з надання правової допомоги, залякування, спричинення тілесних ушкоджень, знищення або пошкодження майна, позбавлення життя захисника чи представника особи або їх близьких родичів у зв’язку з діяльністю, пов’язаною з наданням правової допомоги.
11. Діяння як обов’язкова ознака об’єктивної сторони злочинів, що порушують право особи на правову допомогу, може виявлятися в різних самостійних формах, а саме: у статті 374 КК – в трьох формах (недопущення захисника, ненадання захисника, інше грубе порушення права підозрюваного, обвинуваченого, підсудного на захист); у статті 397 КК – у двох формах (вчинення в будь-якій формі перешкод у здійсненні правомірної діяльності захисника чи представника особи з надання правової допомоги, порушення встановлених законом гарантій їх діяльності та професійної таємниці); у статті 398 КК – в трьох формах (погроза вбивством, насильством або знищенням чи пошкодженням майна захисника, представника особи чи їх близьких родичів, умисне заподіяння захиснику, представнику особи чи їх близьким родичам легких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень, умисне заподіяння захиснику, представнику особи чи їх близьким родичам тяжкого тілесного ушкодження); у статті 399 КК – у двох формах (умисне знищення майна, умисне пошкодження майна); у статті 400 КК – у двох формах (навмисне вбивство, замах на вбивство).
12. Вказані діяння можуть вчинятися як шляхом активних дій, так і шляхом бездіяльності. Спосіб, час і місце скоєння посягання на право особи на правову допомогу на кваліфікацію не впливає.
13. Спірною є позиція деяких авторів про віднесення складу посягання на життя захисника чи представника особи до «усічених складів,» тоді як аналіз ознак об’єктивної сторони цього злочину дає можливість говорити, скоріше, про формально-матеріальний склад злочину, передбаченого статтею 400 КК.
14. Суб’єктами злочинів, що порушують право особи на правову допомогу, є:
- особа фізична, осудна, яка досягла 16-річного віку (частини перша, друга статті 397, частини перша, друга статті 398 в частині заподіяння легких тілесних ушкоджень, частина перша статті 399 КК);
- особа, яка досягла 14-річного віку (частина друга статті 398 КК в частині заподіяння середньої тяжкості тілесних ушкоджень, частина третя статті 398, частини друга та третя статті 399, стаття 400 КК);
- особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор, суддя (стаття 374 КК) – спеціальний суб’єкт.
15. Посягання на право особи на правову допомогу, незалежно від форм його зовнішнього прояву, може бути вчинене лише з прямим умислом, і тільки в деяких випадках можлива вина у формі необережності по відношенню до наслідків.
16. Зміст умислу характеризується сукупністю об’єктивних ознак посягання на право особи на правову допомогу, яка відображається у свідомості винного і має значення для кваліфікації вчиненого. Інтелектуальний момент умислу при посяганні на право особи на правову допомогу включає в себе усвідомлення об’єкта злочину, характеру дій, а також суспільної небезпеки та протиправності такого посягання. Вольовий момент полягає, перш за все, у бажанні вчинити порушення права особи на правову допомогу. Вчинення протиправних дій, що порушують право особи на правову допомогу, з непрямим умислом неможливе.
17. Мотиви вчинення посягання на право особи на правову допомогу не є обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони цього складу злочину і не впливають на його кваліфікацію. Однак їх визначення має важливе значення для встановлення вини суб’єкта та її доказування, оцінки ступеня суспільної небезпеки вчиненого, а також для виявлення умов скоєння злочину та розробки спеціальних заходів щодо їх попередження. Мотиви, за якими може здійснюватися посягання на право особи на правову допомогу, – самоствердження, кар’єризм, помста за діяльність із надання правової допомоги тощо.
18. Констатується певна невідповідність видів та розмірів покарання у санкціях досліджуваних злочинів та в санкціях злочинів, передбачених статтею 112, пунктом 8 частини другої статті 115, статтями 121, 122, 125, 129, 194, 195, 343, 344, 345, 346, 347, 348, 350, 352, 364, 365, 367, 371, 372, 376, 377, 378, 379, 404, 405, 443 КК. Зроблено висновки про те, що однакові за ступенем суспільної небезпеки посягання мають передбачати й однакові види та розміри покарання.
20. На підставі викладених положень і висновків пропонуються такі рекомендації щодо вдосконалення кримінального законодавства про посягання на право особи на правову допомогу:
1) статтю 374 КК викласти в такій редакції:
«Стаття 374. Порушення права на захист
1. Завідоме недопущення чи ненадання своєчасно захисника, а також інше грубе порушення права підозрюваного, обвинуваченого, підсудного на захист, вчинене особою, яка провадить дізнання, слідчим, прокурором або суддею, –
карається виправними роботами на строк до двох років або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до чотирьох років, із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.
2. Ті самі дії, які призвели до засудження невинної у вчиненні злочину особи, або вчинені за попередньою змовою групою осіб, або такі, що спричинили інші тяжкі наслідки, –
караються позбавленням волі на строк від трьох до семи років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років».
2) статтю 397 КК викласти в такій редакції:
«Стаття 397. Втручання в діяльність захисника чи представника особи
1. Вчинення в будь-якій формі перешкод та будь-який інший вплив на здійснення правомірної діяльності захисника чи представника особи з надання правової допомоги або порушення встановлених законом гарантій їх діяльності та професійної таємниці –
карається штрафом від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років.
2. Ті самі дії, вчинені службовою особою з використанням свого службового становища, –
караються штрафом від трьохсот до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років»;
3. Статтю 398 КК викласти в такій редакції:
«Стаття 398. Погроза або насильство щодо захисника чи представника особи
1. Погроза вбивством, насильством, зґвалтуванням, викраденням, нанесенням побоїв або знищенням чи пошкодженням майна, розголошенням відомостей, що ганьблять захисника чи представника особи, а також щодо їх близьких родичів у зв’язку з діяльністю, пов’язаною з наданням правової допомоги, –
карається арештом на строк до шести місяців або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк.
2. Умисне заподіяння захиснику чи представнику особи або їх близьким родичам легких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень у зв’язку з діяльністю, пов’язаною з наданням правової допомоги, –
карається обмеженням волі на строк від трьох до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк.
3. Умисне заподіяння тим самим особам у зв’язку з діяльністю, пов’язаною з наданням правової допомоги, тяжкого тілесного ушкодження, –
карається позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років».

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Александров Ю.В. Советский уголовный закон на страже здоровья человека. – К. : Вища школа, 1977. – 45 с.
2. Андрусів Г.В. Кримінальне право України. Особлива частина/ Андрусів Г.В., Бантишев О.Ф, Романюк Б.В. – К. : Вид-во Паливода А.В., 2002. – 292 с.
3. Антонов А.Д. Принципы криминализации общественно-опасных деяний в уголовно-правовой науке. – Вестн. МГУ : Сер. 11: Право. – 2000. – № 4. – С. 79–90.
4. Ашитов З.О. Квалификация некоторых тяжких преступлений против жизни и здоровья граждан: (По УК КазССР): [учеб. пособие] / З. О. Ашитов. – МВД СССР, Караганд. ВШ. – Караганда, 1978. – 66 с.
5. Бажанов М.И. О различных трактовках некоторых признаков объективной стороны преступления в науке уголовного права / М. И. Бажанов // Проблемы законности. Вып. 40 : [респ. межведом. науч. сб.] / Отв. ред. В.Я. Таций. – Харьков: Нац. юрид. акад. Украини, 1999. – С. 145–155.
6. Бажанов М.И. Уголовно-правовая охрана советского правосудия / М.И. Бажанов. – Харьков, 1986. – 42 с.
7. Басецкий И.И. Защитник в уголовном процессе / И.И. Басецкий, В.Л. Василевская. – Минск: Академия МВД Республики Беларусь, 2001. – 300 с.
8. Бачинин В.А. Философия права и преступления. – Харьков, 1999. – 607 с.
9. Беккариа Ч. О преступлениях и наказаниях / Чезаре Беккариа. – М.: Фирма «Стелс», 1995. – 303 с.
10. Благов Е. В. Применение уголовного права (теория и практика). – СПб.: Юридический Центр-Пресс, 2004. − 505 с.
11. Беляев В.Г. Вопросы квалификации убийств: Учеб. пособие/ В.Г.Беляев, Н.М.Свидлов; МВД СССР. Высш. следств. школа. – Волгоград, 1984. – 60 с.
12. Беляев Н.А. Цели наказания и средства их достижения / Н. А. Беляев. – Л.: Изд-во Ленинградского ун-та, 1963. – 186 с.
13. Бортник В. А. Недоторканність особи, її честь та гідність під захистом прокуратури / В. А. Бортник // Матер. наук.-практ. конфер. [«Судова реформа в Україні: проблеми і перспективи»] (Харків, 18-19 квітня 2002 р.). – Київ-Харків: Юрінком Інтер, 2002. – С. 153–155.
14. Бокова И. Проблемы технико-юридического конструирования верхних и нижних пределов наказаний в санкциях статей Главы 22 КК РФ / И. Бокова // Уголовное право. – 2003. − № 2. – С. 15-17.
15. Великий тлумачний словник сучасної української мови / [уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел]. – К.; Ірпінь: ВТФ «Перун», 2003. – 1440 с.
16. Владимиров В.А. Субъект преступления по советскому уголовному праву: [лекция] / В. А. Владимиров, Г. А. Левицкий. – М. : ВШ МООП РСФСР, 1964. – 59 с.
17. Волков Б.С. Ответственность за уничтожение и повреждение имущества по советскому уголовному праву / Б.С. Волков. – Казань: Изд-во Казан. ун-та, 1961. – 91 с.
18. Воробей П.А. Кримінальна відповідальність за незаконну торгівельну діяльність / П. А. Воробей. – К.: УАВС, 1996. – 116 с.
19. Вышинский А.Я. Курс уголовного процесса / А. Я. Вышинский. – М., 1927. – 287 с.
20. Галиакбаров Р.Р. Квалификация групповых преступлений / Р. Р. Галиакбаров. – М. : Юрид. лит., 1980. – 80 с.
21. Галиакбаров Р.Р. Совершение преступления группой лиц : [уч. пособ.] / Р. Р. Галиакбаров. – Омск : НИ и РИО Омской ВШМ МВД СССР, 1980. – 101 с.
22. Гаухман Л.Д. Борьба с насильственными посягательствами / Л. Д. Гаухман. – М. : Юрид. лит., 1969. – 120 с.
23. Гаухман Л.Д. Насилие как средство совершения преступления / Л. Д. Гаухман. – М. : Юрид. лит., 1974. – 167 с.
24. Гловацький І. Ю. Діяльність адвоката-захисника у кримінальному процесі : [навч. посібник] / І. Ю. Гловацький. – К. : Атіка, 2003. – 352 с.
25. Голоднюк М. Н. Квалифицирующие признаки в новом уголовном законодательстве / М. Н. Голоднюк, Т.А. Костарева // Вестник Московского университета. – 1995. – № 5. – С. 54–64. – (Серия 11. Право).
26. Гришина Т. Предмет суспільних відносин як елемент об’єкта складу злочину, передбаченого ст. 398 КК України / Т. Гришина // Юридична Україна. – 2005. – №2. – С. 64–69.
27. Грищук В. К. Деякі сучасні проблеми удосконалення кримінального кодексу України / В. К. Грищук // Університетські наукові записки. – 2007. – № 2 (22) – С. 312–318.
28. Гуторова Н. А. Уголовное право Украины. Особенная часть : [конспект лекций] / Н. А. Гуторова. – Харьков : «Одиссей», 2003. – 320 с.
29. Гуторова Н. О. Кримінально-правова охорона державних фінансів України : [монографія] / Н. О. Гуторова. – Харків : Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2001. – 384 с.
30. Дагель П. С. Субъективная сторона преступления и ее установление / П. С. Дагель, Д. П. Котов. – Воронеж : Изд-во Воронеж. ун-та, 1974. – 243 с.
31. Дагель П. С. Уголовная политика: управление борьбой с преступностью / П. С. Дагель / Проблемы социологии уголовного права. – М., 1982. – С. 30–38.
32. Дагель П. С. Проблемы вины в советском уголовном праве. Учёные записки ДВГУ. Вып. 21 / П. С. Дагель. – Изд-во ДВГУ, 1968. – С. 152–161.
33. Дагель П. С. Теоретические основы установления вины: [учеб. пособие] / П. С. Дагель, Р. И. Михеев. – Владивосток : Изд-во ДВГУ, 1975. – 168 с.
34. Даурова Т. Г. Уголовная ответственность за легкие телесные повреждения [под ред. И.С. Ноя] / Т. Г. Даурова. – Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1980. – 121 с.
35. Джуган М. П. Социальная обусловленность преступления в виде принуждения к даче показаний / М.П. Джуган // Актуальні проблеми кримінальної політики. Вип. 17. – Одеса, 2003. – С. 236–344.
36. Добрянський С. П. Хартія Європейського Союзу про основні права як втілення здобутків загальної теорії прав людини / С. П. Добрянський // Бюл. Міністерства юстиції України. – 2003. – № 5. – С. 42–48.
37. Дубовец П. А. Ответственность за телесные повреждения по советскому уголовному праву / П. А. Дубовец. – М. : Юрид. лит., 1964. – 160 с.
38. Дудоров О. Проблема юридичної особи як суб’єкта злочину та її вирішення у проектах КК України / О. Дудоров // Вісник Академії правових наук України. – № 2. – 1999. – С. 133–141.
39. Егоров В. И. Уголовная ответственность за побег из места заключения или из-под стражи / В. И. Егоров.– Рязань: Рязанская высшая школа МВД СССР, 1984. – 96 с.
40. Європейська конвенція про захист прав людини і основних свобод: Прийнята Радою Європи 4 листопада 1950 р. // Права людини: Зб. док. / Укл. В.С. Семенов, О.Н. Ярмиш та ін. – Х.: Ун-т внутр справ, 1997. – С. 58–76.
41. Жалинский А. Е. Насильственная преступность и уголовная политика / А. Е. Жалинский // Советское государство и право. – 1991. – №3. – С. 101–112.
42. Загальна декларація прав людини: Прийнято резолюцією 217 А (ІІІ) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 р. // Права людини. Міжнародні договори України, декларації, документи / Упоряд. Ю.К. Качуренко. – 2-е вид. – К. : Юрінформ, 1992. – С. 18–24.
43. Загородников Н.И. Преступления против жизни по советскому уголовному праву / Н. И. Загородников. – М. : Гос. изд-во юрид. лит., 1961. – 278 с.
44. Загородников Н.И. Преступления против здоровья / Н.И. Загородников. – М.: Юрид. Лит., 1969. – 166 с.
45. Загородников Н.И. Советское уголовное право. Общая и Особенная части / Н. И. Загородников. – М. : Юрид. лит., 1975. – 568 с.
46. Закалюк А.П. Курс сучасної української кримінології: теорія і практика: [у 3 кн.] / А. П. Закалюк. – К. : Видавничий Дім «Ін Юре», 2007, Кн. 2: Кримінологічна характеристика та запобігання вчиненню окремих видів злочинів. – 712 с.
47. Постанови пленуму Верховного Суду України у кримінальних справах. – К.: Алерта, ЦУЛ, 2011. – 400 с.
48. Злобин Г.А. О необходимости концептуального подхода к совершенствованию уголовного законодательства / Г. А. Злобин // Конституция СССР и дальнейшее укрепление законности и правопорядка. – М., 1979.– С. 75–82.
49. Злобин Г.А. Некоторые теоретические вопросы криминализации общественно опасных деяний / Г. А. Злобин, С. Г. Келина // В кн. Проблемы правосудия и уголовного права. – М., 1978. – С. 102–119.
50. Иванова В. В. Преступное насилие: [учебное пособие для ВУЗов] / В.В. Иванова. – М. : ЮИ МВД РФ, Книжный мир, 2002. – 83 с.
51. Исмаилов И.А. Ответственность за причинение тяжких телесных повреждений по советскому уголовному праву (АН АзССР. Ин-т философии и права) / И. А. Исмаилова. – Баку: Изд. АН АзССР, 1969. – 160 с.
52. Інструкція про організацію губернських колегій захисників при губрайнарсудах від 14 листопада 1922 р. // Бюлетень НКЮ УРСР. – 1922. – № 15.
53. Історія адвокатури України / За ред. В.Т. Варфоломеєвої, О.Д. Святоцького. – К.: Либідь, 1992. – 145 с.
54. Касаційна скарга до Верховного Суду України від 15.06.07 ст. 40
55. Келина С. Г. Принципы советского уголовного права / С. Г. Келина, В.Н. Кудрявцев. – М. : Ин-т гос-ва и права АН СССР, 1988. – 176 с.
56. Кириченко В.Ф. Значение ошибки по советскому уголовному праву / В. Ф. Кириченко. – М. : Акад. наук СССР, 1952. – 96с.
57. Кирилюк Д. Міжнародно-правові стандарти права особи на правову допомогу та їх імплементація у законодавстві України / Д. Кирилюк // Юридичний журнал. 2005. – № 12. – С. 46-48.
58. Колодій А. М. Права людини та громадянина в Україні: [навч. посіб.] / А. М. Колодій, А. Ю. Олійник. – К. : Юрінком Інтер, 2003. – 336 с. – (Бібліогр. : С. 325–329).
59. Конах Е.И. Процессуальный статус и обеспечение прав подозреваемого / Е. И. Конах, М. В. Парфенова. – М. : Изд-во «Юрлитинформ», 2005. – 96 с.
60. Конвенція Співдружності Незалежних Держав про права та основні свободи людини від 26 травня 1995 року // Дипломатический вестник. – М. : МИД Российской Федерации, 1995. – № 7. – С. 30-37.
61. Конституція (Основний Закон) України від 20 квітня 1978 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1978. – № 18.
62. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30.
63. Коржанский Н. И. Объект и предмет уголовно-правовой охраны / Н.И. Коржанский. – М. : Академия МВД СССР, 1980. – 248 с.
64. Коржанський М. Й. Кваліфікація злочинів: [навч. посіб.] (Видання 2-ге). – К. : Атіка, 2002. – 640 с.
65. Коржанський М.Й. Науковий коментар Кримінального кодексу України / М. Й. Коржанський. – К. : Атіка, 2001. – 656 с.
66. Коржанський М. Й. Уголовне право України. Частина Загальна: [курс лекцій] / М. Й. Коржанський. – К. : Наукова думка та Українська видавнича група, 1996. – 336 с.
67. Кривоченко Л. Н. Классификация преступлений / Л. Н. Кривоченко. – Харьков : Вища школа, 1983. – 129 с.
68. Криминалистика. Конспект лекций. Пособие для подготовки к экзаменам /Авт. и сост. А.Желудков. – М.: Приор, 2000. – 144 с.
69. Кримінальне право України. Загальна частина: [підручник для юридичних вузів і факультетів] / М. І. Бажанов, Ю. В. Баулін, В. І. Борисов та ін.; за ред. проф. М. І. Бажанова, В. В. Сташиса, В. Я. Тація. – Х. : Право, 1997. – 368 с.
70. Кримінальне право України. Особлива частина : [підручник] / Ю.В. Александров, О. О. Дудоров, В. А. Клименко та ін.); за ред. М. І. Мельника, В. А. Клименка. – К. : Юридична думка, 2004. – 656 с.
71. Кримінальне право України. Особлива частина: [підручник] / М.І. Бажанов, Ю. В. Баулін, В. І. Борисов та ін.; за ред. проф. М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В. Я. Тація. – [2-е вид., перероб. і доп.] – К. : Юрінком Інтер, 2004. – 544 с.
72. Кримінальне право України. Особлива частина: [підручник] / Александров Ю. В., Антипов В. І., Володько М. В. та ін.) ; відпов. редактор Шакун В. І. – К. : НАВСУ – «Правові джерела». – 1998. – 896 с.
73. Кримінальне право України. Особлива частина : [підручник для студ. вищ. навч. закл. освіти] / М. І. Бажанов, В. Я. Тацій, В. В. Сташис, І. О. Зінченко та ін.; за ред. професорів М. І. Бажанова, В. В. Сташиса, В. Я. Тація. – К.: Юрінком Інтер; Х. : Право, 2003. – 496 с.
74. Кримінальне право України. Теоретичний курс та практикум : [посіб. для підгот. до держ. іспитів] / В. В. Кузнєцов, А. В. Савченко, В. С. Плугатир ; за заг. ред. В. Я. Горбачевського. – К. : Вид. ПАЛИВОДА А.В., 2005. – 344 с. – (Бібліотека студента).
75. Кримінальне право України. Загальна частина: [підручник для студентів юрид. спец. вищ. закладів освіти] / М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов та ін.; за ред. проф. М. І. Бажанова, В. В. Сташиса, В. Я. Тація. – Київ-Харків: Юрінком Інтер-Право, 2003. – 496 с.
76. Кримінальне право України: Загальна частина: підруч. [для студ. юрид. спец. вищ. закладів освіти] / М. І. Бажанов, Ю. В. Баулін, В. І. Борисов та ін; за ред. проф. М. І. Бажанова, В. В. Сташиса, В. Я. Тація. – Київ-Харків : Юрінком Інтер – Право, 2002. – 416 с.
77. Кримінально-виконавчий кодекс України: Науково-практичний коментар / Степашек А. Х., Яковець І. С.; за заг. ред. Степашка А. Х. — X.: ТОВ «Одіссей», 2005. — 560 с.
78. Кримінальний кодекс України : Науково-практичний коментар / Ю. В. Баулін, В. І. Борисов, С. Б. Гавриш та ін.; за заг. ред. В. В. Сташиса, В. Я. Тація. – К. : Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2003. – 1196 с.
79. Кримінальний процес України [навч. посіб.] / Р. І. Благута, О.О. Сергієнко, О. Є. Устюгова. – Л. : Бібльос, 2010. – 500 с.
80. Кримінальний процес України: Підручник / Коваленко Є.Г., Маляренко В.Т. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – 688 с.
81. Кримінальний процес України: Підручник / Назаров В.В., Омельченко Г.М. – К.: Юридична Думка, 2005. – 548 с.
82. Кримінально-процесуальний кодекс України: станом на 1 березня 2008 року / [науково-практичний коментар] / за заг. ред. Маляренка В.Т., Гончаренка В.Г. – [3-тє вид.] – К.: Юрисконсульт КНТ, 2008. – 896 с.
83. Кудрявцев В. В. Ознаки суб’єктивної сторони посягання на життя носіїв судової влади або їх близьких родичів у зв’язку зі здійсненням правосуддя / В. В. Кудрявцев // Часопис Київського університету права. – 2004. – № 3. – С. 61–67.
84. Кудрявцев В. Н. Общая теория квалификации преступлений / В.Н. Кудрявцев. – М., Юристъ, 2004. – 304 с.
85. Кудрявцев В. Н. Общая теория квалификации преступлений / В.Н. Кудрявцев. – М. : Юрид. лит., 1972. – 352 с.
86. Кудрявцев В. Н. Объективная сторона преступления / В. Н Кудрявцев. – М. : Гос. изд-во юрид. лит-ры, 1960. – 244 с.
87. Кудрявцев В. Н. Право и поведение / В. Н. Кудрявцев. – М. : Юрид. лит., 1978. – 192 с.
88. Кудрявцев В. Н. Противоправное действие и причинная связь / В.Н. Кудрявцев // Советское государство и право. – 1967. – № 5. – С. 28–36.
89. Кузнецов В. В. Теорія кваліфікації злочинів: [підручник] / В.В. Кузнєцов, А. В. Савченко; за заг. ред. професорів Є. М. Мойсеєва та О.М. Джужи, наук. ред. к. ю. н., доц. І.А. Вартилецька. – К. : Вид-во ПАЛИВОДА А.В., 2006. – 300 с.
90. Кузнецова Н.Ф. Вопросы истории советского уголовного законодательства (Общая часть) / Н. Ф. Кузнецова // Вестн. Моск. ун-та. – [Сер. 11. Право]. – М., 1991. – № 6. – С. 30–39.
91. Кузнецова Н. Ф. Значение преступных последствий для уголовной ответственности / Н. Ф. Кузнецова. – М. : Госюриздат, 1958. – 219 с.
92. Кузнецова Н. Ф. Преступление и преступность / Н. Ф. Кузнецова. – М.: Изд-во МГУ, 1969. – 232 с.
93. Кузнєцов В. О. Кримінальне право України (повний курс у схемах та таблицях) : [навч. посіб.] / В. О. Кузнєцов, В. К. Гіжевський. – К. : Кондор, 2005. – 459 с.
94. Курс советского уголовного права : Часть особенная. Государственные преступления и преступления против социалистической собственности / АН СССР. Ин-т гос. и права ; ред. коллегия : А. А. Пионтковский, В. Д. Меньшагин. – М. : Наука, 1970. – 432 с. (Сочинения в 6-ти т. ; Т. 4).
95. Курс советского уголовного права. Часть общая. М., 1970. Т. 2. – 645 с.
96. Курс советского уголовного права. Часть Общая. Т. 1. / М.Д. Шаргородский, И. И. Солодкин, С. А. Домахин и др. ; отв. ред. Н. А. Беляев и М. Д. Шаргородский. – Л. : Изд-во Ленинград. ун-та, 1968. – 648 с.
97. Курс советского уголовного права. Часть общая. Том II. Преступление / А. А. Пионтковский ; ред. кол. : А. А. Пионтковский, П. С. Ромашкин, В.М. Чхиквадзе. – М. : Наука. – 1970. – 516 с.
98. Курс уголовного права / Под ред. Г. Н. Бажанова, В. С. Комиссарова. Т. 5.
99. Курс уголовного права. Общая часть. Т. 1 : Учение о преступлении / Учебник под ред. Н. Ф. Кузнецовой и И. М. Тяжковой. – М. : Изд-во ЗЕРЦАЛО, 1999. – 592 с.
100. Левертова Р.А. Ответственность за психическое насилие по советскому уголовному праву: автореф. дисс. на соискание учен. степени. канд. юрид. наук: спец. 12.00.08 «Уголовное право; уголовно-исполнительное право; криминология» / Р. А. Левертова. – М. : ВШ МВД СССР, 1972. – 14 с.
101. Лесниевски-Костарева Т.А. Дифференциация уголовной ответственности. Теория и законодательная практика / Т. А. Лесниевски-Костарева. – М. : НОРМА, 2000. – 400 с.
102. Лобанова Л.В. Преступления против правосудия: теоретические проблемы классификации и законодательной регламентации / Л. В. Лобанова. – Волгоград, 1999. – 112 с.
103. Ломако В. А. Осудність та неосудність за кримінальним правом України: Конспект лекції. – Х.: Укр. юрид. акад, 1993. – 22 с.
104. Лунеев В. В. Десятый конгресс ООН по предупреждению преступности и обращению с правонарушителями, его место в истории конгрессов / В. В. Лунеев // Государство и право. – 2000. – № 9. – С. 95–100.
105. Мазуков С. Х. Уголовно-правовая защита личности от угрозы убийством : автореф. дисс. на соискание учен. степени. канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 «Уголовное право; уголовно-исполнительное право; криминология / Ростов н/Д., 1997. – 30 с.
106. Мальцов В. Ответственность за воспрепятствование осуществлению правосудия и производству предварительного расследования / В Мальцов // Законность. – 1997. – № 12. – С. 12–16.
107. Матишевський П. С. Кримінальне право України: Загальна частина : підруч. [для студ. юрид. вузів і фак.] / П. С. Матишевський. – К. : А.С.К., 2001. – 352 с.
108. Матышевский П. С. Преступления против собственности и смежные с ними преступления / П. С. Матишевський. – К. : Юринком Интер, 1996. – 240 с.
109. Матышевский П. С. Ответственность за преступления против общественной безопасности, общественного порядка и здоровья населения / П.С. Матишевський. – М. : Юрид. лит., 1964. – 158 с.
110. Матышевский П. С. Уголовно-правовая охрана социалистической собственности в Украинской ССР / П. С. Матышевський. – К. : Изд-во Киев. ун-та, 1972. – 202 с.
111. Михеев Р. И. Проблемы вменяемости и невменяемости в советском уголовном праве; науч. ред. : Дагель П. С. – Владивосток : Изд-во Дальневост. ун-та, 1983. – 300 с.
112. Михлин А. С. Последствия преступления А. С. Михлин. – М. : Юрид. лит., 1969. – 104 с.
113. Мишин А. В. Расследование и предупреждение поджогов личного имущества граждан / А. В. Мишин. – Изд-во. Каз. ун-та, 1991. – 127 с.
114. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права: Прийнято резолюцією 2200 А (ХХІ) Генеральної Асамблеї ООН від 16 грудня 1966 р. // Права людини : зб. док. / Укл. В. С. Семенов, О. Н. Ярмиш та ін. – Х. : Ун-т внутр справ, 1997. – С. 4-25.
115. Міжнародні норми та стандарти щодо поводження із засудженими та ув’язненими. Збірник міжнародних нормативних документів (Для організації занять з персоналом Державної кримінально-виконавчої служби України). – К.: 2007. – 176 с.
116. Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права: Прийнято резолюцією 2200 А (XXI) Генеральної Асамблеї ООН від 16 грудня 1966 р. // Права людини: Збірник документів / Укл. В. С. Семенов, О. Н. Ярмиш та ін. – Харків: Ун-т внутр. справ, 1997. – С. 30-41
117. Навроцький В.О. Теоретичні проблеми кримінально-правової кваліфікації / В. О. Навроцький. – К. : Атіка, 1999. – 464 с.
118. Навроцький В.О. Кримінальне право України. Особлива частина: Курс лекцій. – К.: Знання, 2000. – 771с. – (Сер. «Вища освіта ХХІ століття»).
119. Навроцький В.О. Врахування вироку суду іноземної держави в Україні // Життя і право. − 2004. − № 1. − С. 46-54.
120. Наказ Міністерства внутрішніх справ України «Про вдосконалення діяльності штатних підрозділів дізнання системи МВС України» від 17 листопада 2003 р. № 1381.
121. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / За ред. М. І. Мельника, М. І. Хавронюка. – К. : Канон, 2001. – 1104 с.
122. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України (Особлива частина) / Ін-т Генеральної прокуратури України. Укр. інф.-правовий центр; під ред. М. О. Потебенька, В. Г. Гончаренка. – Київ: Форум, 2001. – 942 с.
123. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України [2-ге видання, перероб. та доп.] / Відп. ред. С. С. Яценко.  К.: А.С.К., 2002.  968 с.
124. Науково-практичний коментар до Кримінально-процесуального кодексу України; за ред. В. М. Тертишника. – К.: А.С.К., 2002. – 1051 с.
125. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України / [4-те вид., перероб. та доповн.] / За ред. М. І. Мельника, М. І. Хавронюка. – К. : Атіка, 2007. – 1184 с.
126. Наумов А. В. Российское уголовное право. Общая часть: [курс лекций] / А. В. Наумов. – М. : Изд-во БЕК, 1996. – 590 с.
127. Новий тлумачний словник української мови : У 4-х томах. – Т. 3. – К., 1998. – С. 391.
128. Олійник В. Конституційне право на свободу та особисту недоторканність: поняття та характерні риси / В. Олійник // Право України. – 2000. – № 12. – С. 33–36.
129. Омельченко Т. В. Конституційне право особи на правову допомогу і його реалізація на досудових стадіях кримінального процесу: дис. канд. юрид. наук: 12.00.09 / Омельченко Тарас Володимирович. – Харків, 2004. – 216 с.
130. Омельченко Т. В. Право на правову допомогу в системі юридичних гарантій забезпечення прав і свобод людини у сфері кримінального судочинства / Т. В. Омельченко // Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих учених. – Х. : Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ. – 2003. – С. 76–77.
131. Орлов В. С. Субъект преступления по советскому уголовному праву / В. С. Орлов. – М. : Изд-во юрид. лит-ры, 1958. – 260 с.
132. Осадчий В. Зміст правосуддя у злочинах проти правоохоронної діяльності / Осадчий В. // Право України, 2000. – № 11. – С.110-112.
133. Осадчий В. І. Кримінальна відповідальність за заподіяння тілесних ушкоджень працівникові правоохоронного органу : [навч. посіб.] / В. І. Осадчий. – К. : УАВС, 1995. – 115 с.
134. Осадчий В. І. Кримінально-правовий захист правоохоронної діяльності: [монографія] / В. І. Осадчий. – К. : Атіка, 2004. – 336 с.
135. Основания уголовно-правового запрета. Криминализация и декриминализация / Под ред. В. Н. Кудрявцева и А. М. Яковлева. – М.: Наука, 1982. – 304 с.
136. Основы законодательства о судоустройстве Союза ССР, союзных и автономных республик // Ведомости Верховного Совета СССР. – 1959. – № 1. – С. 12
137. Основы законодательства Союза ССР и союзных республик о судоустройстве // Ведомости съезда народных депутатов СССР и Верховного Совета СССР. – 1989. – № 23. – С. 441.
138. Основы уголовного судопроизводства Союза ССР и союзных республик // Ведомости Верховного Совета СССР. – 1959. – № 1. – С. 15
139. Основы уголовного законодательства Союза ССР и союзных республик // Ведомости Верховного Совета СССР. – 1959. – № 1. – С. 6.
140. Павлов В. Г. Субъект преступления и уголовная ответственность / В.Г. Павлов. – СПб : Лань, Санкт-Петербургский ун-тет МВД России, 2000. – 192 с.
141. Панов Н. И. Оценочные понятия и их применение в уголовном праве / Н. И. Панов // Проблемы социалистической законности: Респ. межведом. научн. сборник; отв. ред. В. Я. Таций / Н. И. Панов. – Харьков: Вища школа. Изд-во при Харьков. ун-те, 1981. – Вып. 7. – С. 99–106.
142. Панов Н.И. Способ совершения преступления и уголовная ответственность / Н. И. Панов. – Х. : Вища школа, 1982. – 162 с.
143. Питецкий В.В. Сужение понятия косвенного умысла влечет ужесточение уголовной репрессии // Российская юстиция. – 1999. – № 5. – С. 49-50.
144. Питулько К.В. Право на защиту подозреваемых и обвиняемых, задержанных и заключенных под стражу / К.В. Питулько // Известия вузов. Правоведение. – 2001. – №5. – С. 135–147.
145. Поленов Г.Ф. Ответственность за преступления против порядка управления / Г.Ф. Поленов. – М.: Юрид. лит., 1966. – 136 с.
146. Положення про адвокатуру від 1 жовтня 1980 р. // Друга сесія Верховної Ради Української РСР 10 скликання. – К., 1981.
147. Положення про адвокатуру від 25 вересня 1962 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1962. – № 39. – С. 494.
148. Положення про адвокатуру Української РСР від 2 жовтня 1922 р. // СУ УССР. – 1922. – № 43. – С. 630.
149. Положення про консультації для надання юридичної допомоги населенню, що організовуються колегіями захисників від 27 грудня 1922 р. // Бюлетень НКЮ УРСР. – 1924. – № 45.
150. Популярна юридична енциклопедія / Кол. авт. : В. К. Гіжевський, В.В. Головченко, В. С. Ковальський (кер.) та ін. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – 528 с.
151. Постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних справах / Верховний Суд України; За заг. ред. В. Т. Маляренка. – К. : Юрінком Інтер, 2005. – 368 с.
152. Постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних справах (3-є вид., змін. і доп.). – К.: Видавничий дім «Скіф», 2008. – 504 с.
153. Права людини і професійні стандарти для військовослужбовців в документах міжнародних організацій. – [2-е вид., доп. і перероб.] – К. : Сфера, 2002. – 364 с.
154. Права людини і професійні стандарти для працівників міліції та пенітенціарних установ в документах міжнародних організацій. – Українсько-американське бюро захисту прав людини, Амстердам-Київ, 1996.
155. Права человека : [учебник для вузов] / Отв. ред. чл.-корр. РАН, д. ю. н. Е.А. Лукашева. – М.: Издательство НОРМА (Издательская группа НОРМА-ИНФРА М), 2002. – 573 с.
156. Правила адвокатської етики. Схвалено Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури при Кабінеті Міністрів України 1 жовтня 1999 року, протокол від 1-2 жовтня 1999 року № 6/VI // Варфоломеєва Т. В., Гончаренко С. В. Науково-практичний коментар до Закону України «Про адвокатуру». Законодавство про адвокатуру та адвокатську діяльність. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – С. 141–176.
157. Правила судово-медичного визначення тілесних ушкоджень: затверджені наказом МОЗ від 17 січня 1995 р. № 6. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://rada.gov.ua.
158. Правова допомога: Зарубіжний досвід та пропозиції для України / Автори-упорядники О. А. Банчук, М. С. Демкова. – К. : Факт, 2004. – 336 с.
159. Практика Європейського суду з прав людини. Рішення. Коментарі. – 2/1999. – К. : Український центр правничих студій, 1999. – С. 56.
160. Преступления против правосудия / Под ред. канд. юрид. наук А.В. Галаховой. – М. : Норма, 2005. – 416 с.
161. Про адвокатуру: Закон України від 19 грудня 1992 року // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 9. – Ст. 62.
162. Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві: Закон України від 23 грудня 1993 року № 3782-ХІІ // Відомості Верховної Ради. – 1994. – № 11. – Ст. 51.
163. Про засади державної політики України в галузі прав людини: Постанова Верховної Ради України від 17 червня 1999 року // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 35. – Ст. 103.
164. Про затвердження Кримінального кодексу Української РСР // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1961. – № 2. – Ст. 14.
165. Про затвердження Кримінально-процесуального кодексу Української РСР // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1961. – № 2. – Ст. 15.
166. Про міліцію: Закон України від 20 грудня 1990 року // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 4. – Ст. 20.
167. Про прокуратуру: Закон України від 5 листопада 1991 року // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 53. – Ст. 793.
168. Про судову практику у справах про хабарництво: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 р. № 5 // Юридичний вісник України. – 2002. – № 28. – 13-19 липня.
169. Про судоустрій і статус суддів. Закон України від 7 липня 2010 р. №2453-VI // К. : Алерт