КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ТОРГІВЛЮ ЛЮДЬМИ АБО ІНШУ НЕЗАКОННУ УГОДУ ЩОДО ПЕРЕДАЧІ ЛЮДИНИ: ПОРІВНЯЛЬНО-ПРАВОВЕ ДОСЛІДЖЕННЯ

Короткий опис

ПЛАН

ВСТУП ..............................................................................................… 3

Розділ 1. ОБ`ЄКТИВНІ ОЗНАКИ ОСНОВНОГО СКЛАДУ ЗЛОЧИНУ “ТОРГІВЛЯ ЛЮДЬМИ АБО ІНША НЕЗАКОННА УГОДА ЩОДО ПЕРЕДАЧІ ЛЮДИНИ”: ПОРІВНЯЛЬНО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ
1.1. Об`єкт та предмет злочину ...................................................... 14
1.2. Об`єктивна сторона складу злочину ....................................... 45

Розділ 2. СУБ`ЄКТИВНІ ОЗНАКИ ОСНОВНОГО СКЛАДУ ЗЛОЧИНУ “ТОРГІВЛЯ ЛЮДЬМИ АБО ІНША НЕЗАКОННА УГОДА ЩОДО ПЕРЕДАЧІ ЛЮДИНИ”: ПОРІВНЯЛЬНО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ
2.1. Суб`єкт злочину ..................................................................…. 74
2.2. Суб`єктивна сторона складу злочину ...................................... 86

Розділ 3. КВАЛІФІКОВАНІ ВИДИ ЗЛОЧИНУ “ТОРГІВЛЯ ЛЮДЬМИ АБО ІНША НЕЗАКОННА УГОДА ЩОДО ПЕРЕДАЧІ ЛЮДИНИ”
3.1. Кваліфікований склад злочину..........................................….. .114
3.2. Особливо кваліфікований склад злочину ...........................…. 134

Розділ 4. КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВІ ЗАХОДИ ВПЛИВУ ЩОДО ОСІБ, ЯКІ ЗАЙМАЮТЬСЯ ТОРГІВЛЕЮ ЛЮДЬМИ ................…............. 156

ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ ........................................................ 175
ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ......................................... 179
ДОДАТКИ ............................................................................................ 202

В С Т У П

Актуальність теми. Основним Законом самостійної України (ст. 3), прийнятим 28 червня 1996 року, людину, її життя, здоров`я, честь, гідність, безпеку та недоторканність визнано найвищою соціальною цінністю.
Відомо, що головним завданням законодавства про кримінальну відповідальність є охорона соціальних цінностей. Першочергова ж функція чинного Кримінального кодексу полягає в захисті особистих благ людини, її фундаментальних прав і свобод від будь-яких протиправних посягань. Пріоритет цього завдання закріплено в Конституції України.
Споконвічно людина прагнула бути вільною. Вільно існувати, вільно обирати місце проживання, професію, дружину (чоловіка) тощо. Реалізувати ж це право їй не завжди вдавалося, оскільки такі природні блага, як воля та особиста недоторканність, постійно піддавалися всіляким обмеженням. Але раніше неможливість або обмежена можливість реалізації людиною цих прав, як правило, були пов`язані з історичною еволюцією української держави і сприймаються як даність, оскільки це хід історії. Хоча вже тоді окремі прояви цього явища поступово піддавалися криміналізації, зокрема в Руській Правді Ярослава Мудрого [40, 68], а потім у Воїнському Артикулі 1715 року Петра І [39, 300], в Уложенні про покарання кримінальні та виправні 1885 року [44, 629]. Окремі сторони цього явища нагадували про себе й на початку будівництва Країни Рад. Про це свідчить той факт, що в КК Таджицької РСР до 1930 року була норма про відповідальність за викрадення жінки з метою продажу, у КК РРФСР 1926 року знаходилась ст. 232 про відповідальність за сплату та прийняття викупу за наречену, у якій мова йшла, зокрема, про купівлю-продаж жінки з метою одруження [138, 62].
У радянський період обґрунтовано вважалося, що торгівля людьми існує лише за кордоном. Наявність “залізної завіси” в епоху комуністичного будівництва створювала нездоланну перешкоду для вільного в`їзду в Країну Рад та виїзду з неї будь-кого. Усі кордони були щільно закриті. Кожна людина, яка прибувала в Радянський Союз або виїжджала з нього, проходила жорсткий контроль з боку співробітників відповідних відомств, завдяки якому транспортування “людського товару” через державний кордон СРСР було просто неможливим.
Однак з падінням адміністративно-командної системи представники кримінального світу, використовуючи нестабільну політичну та економічну ситуацію, проблему купівлі-продажу людей вирішили без особливих трудно-щів: де за допомогою корумпованих працівників органів державної влади, де шляхом використання власних можливостей тощо, але вже в середині дев`яностих років XX століття міжнародне співтовариство вимушене було визнати, що країни колишнього СРСР є головними постачальниками людей для світової секс- та порноіндустрії. З цього приводу В.В. Лунєєв зазначив: "Цей вид злочинного "ремесла" (мова йде про торгівлю людьми – Я.Л.) став широко поширюватись в Росії, Україні та Білорусі, звідки російських, українських та білоруських жінок вивозять до Західної Європи та США" [86, 314].
Європол та ООН повідомляють, що кожен рік в різні країни Європи контрабандним шляхом переправляється 4 млн. людей з різних країн світу [239, 18-19], поповнюючи, як зауважує виконавчий директор відділу по боротьбі з наркотиками й профілактики злочинності ООН Піно Арлакчі, “…багатомільйонну армію сучасних рабів, яка дорівнює за одними даними 27 мільйонам, а за іншими – 200 мільйонам” [156, 152]. Велику частину від загальної кількості таких нелегальних мігрантів, біля 500000, складають громадяни України, переважно жінки. Як правило, всі вони є жертвами торгівлі людьми [239, 18-19].
Згідно з інформацією представника Держдепартаменту юстиції США Джанет Альберт, приблизно 3 тисячі українських жінок щорічно незаконним шляхом ввозяться на територію США [154, 19-20].
На сьогодні торгівля людьми стала не просто явищем глобального масштабу, вона, “перекидаючись”, мов хвороба, з однієї країни на іншу, є не інакше як “…складовою частиною міжнародного кримінального бізнесу” [136, 190]. За даними Європолу та Міжнародної організації з міграції, щорічно кримінальні структури отримують від цієї діяльності величезний прибуток, який дорівнює $ 7 млрд. доларів [239, 18; 229, 2]. І це не дивно, бо одна жінка, яку використовують в сексіндустрії, заробляє для своїх хазяїв близько 350 євро за день [239, 18].
Швидке поширення цього ганебного явища в сучасній Україні обумовило необхідність прийняття відповідних законів та інших нормативно-правових актів, спрямованих на боротьбу з “білим рабством”. 24 березня 1998 року Законом України “Про внесення змін у деякі законодавчі акти України” у зв'язку з прийняттям Закону України “Про внесення змін та доповнень у Кодекс про шлюб та сім'ю України” [10] було введено норму (ст. 1241 КК України 1960 року) про відповідальність за торгівлю людьми.
Основні механізми по викорінюванню цього ганебного явища також знайшли своє відображення в Програмі запобігання торгівлі жінками та дітьми, затвердженій постановою Кабінету Міністрів України від 25 вересня 1999 року № 1768 [20]. Деякі аспекти даної проблеми зачіпалися в подальшому в Указах Президента України від 25 грудня 2000 року № 1376 “Про Комплексну програму профілактики злочинності на 2001-2005 роки” [17], від 18 січня 2001 року № 20 “Про додаткові заходи із запобігання пропажі людей, удосконалення взаємодії правоохоронних та інших органів виконавчої влади з їх розшукування” [18] та від 25 квітня 2001 року № 283 “Про підвищення соціального статусу жінок” [19].
У 2000 році в Україні відбувся перший захист кандидатської дисертації з проблем запобігання торгівлі жінками та дітьми, автором якої є В.О. Іващенко, але в цій дисертації підіймалися питання переважно кримінологічних аспектів цього злочину, а головне, розгляду було піддано “стару” кримінально-правову норму (ст. 1241 КК України 1960 року). На лютий 2003 року заплановано захист ще однієї кандидатської дисертації з питань кримінальної відповідальності за торгівлю людьми, автором якої є В.А. Козак. Але у цій роботі не висвітлено проблему застосування до осіб, винних у вчиненні злочину, передбаченого ст. 149, кримінального покарання та інших заходів кримінально-правового впливу, зокрема. сформульованих у ст. ст. 75, 79 КК України, що залишає цей аспект проблеми відкритим. Вельми актуальною є й проблема відсутності в науці кримінального права комплексного порівняльно-правового дослідження згаданого складу злочи-ну.
У той же час торгівля людьми в Україні набирає швидкості, а тому “...актуальність її попередження, – як зазначає О.М. Литвак, – значно вирос-ла” [150, 29].
Про це свідчать статистичні дані. Якщо на початку 1998 року в Україні за фактом торгівлі людьми слідчими підрозділами прокуратури було порушено лише дві кримінальні справи, то в 1999 – уже 11, у 2000 році – 42 [225], а в 2001 – 91 [233; 234]. На сьогодні (згідно з даними Міжнародної організації з міграції, станом на 28 листопада 2002 року), в Україні порушено вже 298 кримінальних справ за фактами торгівлі людьми [222; 234].
Проведення у 2001 році в Україні кримінально-правової реформи завершилося прийняттям нового закону про кримінальну відповідальність, тобто нового українського Кримінального кодексу, в якому, зокрема в ст. 149, передбачено відповідальність за злочин, що має назву “Торгівля людьми або інша незаконна угода щодо передачі людини”. Але навіть після цієї реформи дана норма не позбавилась певних вад і в такому вигляді не в змозі забезпечувати в повному обсязі захист людини від певних протиправних посягань. Так, не дивлячись на зростання кількості кримінальних справ, на сьогодні лише по 10 (десяти) з них є обвинувальні вироки суду [222].
Головна причина такого стану речей – це певна недосконалість ст. 149 чинного Кримінального кодексу. Детальне її вивчення показало, що вона потребує відповідного законодавчого “чищення” з багатьох причин. Це і загальна складність тексту норми для розуміння, і некоректність формулювання об`єктивної сторони зазначеного складу злочину (чомусь не криміналізовано купівлю людини й таку форму придбання людини, як “інше оплатне одержання людини”, що призводить до певних труднощів у правозастосовчій діяльності при кваліфікації дій злочинців), і зайва кількість цілей, наявність яких значно ускладнює доведення вини торговців людьми, і залишення поза законодавчою увагою певних ознак (зокрема, обману), що підвищують суспільну небезпеку злочину й заслуговують на віднесення до числа кваліфікуючих, і непродуманість міри покарання за діяння, описані в ч. 1 ст. 149 КК України, й відсутність заохочувальних норм тощо. Глибоке теоретичне розроблення питання кримінальної відповідальності за торгівлю людьми має надати можливість розв'язати існуючі проблеми (кримінально-правова оцінка цього злочину, учиненого в співучасті, відмежування його від суміжних злочинів, кваліфікація торгівлі людьми за наявності сукупності злочинів, визначення меж злочинного при вчиненні акту торгівлі тощо), а також сприяти поліпшенню як правотворчої, так і правозастосовчої діяль-ності.
Усе це, на думку автора, підкреслює актуальність і доцільність обраної теми дисертації.
Питання кримінальної відповідальності за торгівлю людьми розглядалися в роботах І. Бергера, М. Війєрс, Н.О. Гуторової, С.Ф. Денисова, Т.А. Денисової, Ю.А. Кармазіна, В.А. Козака, В.М. Куца, А.М. Орлеана, В.І. Осадчого, В.П. Панова, І.В. Пшеничного, Р. Хавемана, М.І. Хавронюка, Донни М. Хьюз.
У процесі вивчення даної проблеми автор не тільки сконцентрував увагу на кримінально-правовому дослідженні злочину, передбаченого ст. 149 КК України, а й проаналізував і використав законодавчий досвід ряду зарубіжних країн, а саме: відповідні положення кримінальних кодексів Австрії, Індії, Іспанії, Казахстану, КНР, Нідерландів, Польщі, Республіки Білорусь, Республіки Болгарія, Республіки Молдова, Російської Федерації, Узбекистану, Франції, ФРН, Швейцарії, Швеції, штату Нью-Йорк, Кримінального закону Латвійської Республіки.
Значну роль у виробленні авторської концепції кримінальної відповіда-льності за торгівлю людьми або іншу незаконну угоду щодо передачі людини відіграли праці М.І. Бажанова, Л.С. Білогриць-Котляревського, В.І. Борисова, Я.М. Брайніна, С.Б. Гавриша, В.К. Глістіна, Н.О. Гуторової, П.С. Дагеля, Ю.О. Демідова, В.П. Ємельянова, М.Й. Коржанського, В.М. Кудрявцева, В.Г. Макашвілі, П.С. Матишевського, М.І. Мельника, С.Ф. Мілюкова, В.О. Навроцького, А.В. Наумова, А.А. Піонтковського, С.В. Познишева, В.В. Скибицького, В.Я. Тація, А.Н. Трайніна, Б.С. Утєвського, Є.В. Фесенка, В.Л. Чубарєва, С.Д. Шапченка, С.С. Яценка.
Зв`язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до плану (“Кваліфікація злочинної діяльності”) науково-дослідної роботи кафедри кримінального права та кримінології і є складовою частиною загальної науково-дослідної програми Луганської академії внутрішніх справ МВС імені 10-річчя незалежності України “Боротьба з транснаціональною організованою злочинністю” (п. 3.1). Окремі пропозиції, викладені автором на сторінках даної роботи, ураховують вимоги Програми запобігання торгівлі жінками та дітьми, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України № 1768 від 25 вересня 1999 року та Указу Президента України № 20 від 18 січня 2001 року “Про додаткові заходи із запобігання пропажі людей, удосконалення взаємодії правоохоронних та інших органів виконавчої влади з їх розшукування”.
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є комплексне розроблення та аналіз торгівлі людьми як транснаціонального антисоціального явища у всіх її проявах та формах і як складу злочину, передбаченого ст. 149 КК України, у порівнянні з положеннями кримінальних кодексів ряду зарубіжних країн.
Відповідно до мети дослідження поставлено такі завдання:
1) вивчити історичну еволюцію відповідальності за торгівлю людьми; 2) дослідити міжнародно-правові документи з приводу запобігання “білому рабству”; 3) проаналізувати слідчо-прокурорську та судову практику щодо питань кримінальної відповідальності за торгівлю людьми за КК України; 4) оцінити коректність уживаної термінології в тексті кримінально-правової норми про відповідальність за торгівлю людьми; 5) дослідити склад злочину “торгівля людьми або інша незаконна угода щодо передачі людини” (ст. 149 КК України); 6) визначити безпосередній об`єкт злочину; 7) розв`язати питання щодо правильного розуміння та застосування положень ст. 149 КК України; 8) проаналізувати відповідні положення кримінальних кодексів окремих зарубіжних країн для можливого запозичення певного досвіду; 9) унести конкретні пропозиції щодо вдосконалення норми про відповідальність за торгівлю людьми; 10) на підставі проведеного дослідження розробити та запропонувати свою редакцію норми про відповідальність за торгівлю людьми.
Об`єктом дослідження є торгівля людьми як транснаціональне антисоціальне явище, його природа і сутність, а також юридичні форми її прояву в кримінальному законі.
Предметом дослідження є кримінально-правові норми вітчизняного та зарубіжного законодавства, що встановлюють відповідальність за торгівлю людьми або за інші незаконні угоди щодо передачі людини, практика застосування ст. 149 КК України під кутом зору виявлення вад цієї норми, що потребують усунення для підвищення її правоохоронного потенціалу.
Методи дослідження. Дослідження проводилося з використанням та-ких методів пізнання, як історичний (у процесі ознайомлення з літературою та законодавством минулих століть: Руською Правдою, Артикулом Воїнським 1715 року Петра І тощо), логіко-граматичний (при тлумаченні певних положень КК України 1960 року й чинного кримінального закону, зокрема тексту диспозиції ч. 1 ст. 149 КК України 2001 року, а також понять “людина”, “особа”, “група осіб за попередньою змовою”, “продаж людини” тощо), аналітичний (наприклад, коли було необхідно обґрунтувати, довести, спростувати ті або інші погляди), порівняльно-правовий (у процесі співвідношення статей КК України 2001 року з відповідними положеннями кримінальних кодексів деяких зарубіжних країн), статистичний (при вивченні довідок, звітів правозастосовчих органів про злочини, що посягають на свободу та недоторканність людини). Були також використані деякі дані науки психології (переважно для аргументування своїх поглядів на суб'єктивну сторону основного складу злочину, передбаченого ст. 149 КК України).
Емпірична база дослідження. У процесі написання дисертації автором було вивчено статистичні й аналітичні дані МВС України, СБУ, Інтерполу, Генеральної прокуратури України, Міністерства юстиції України, Верховної Ради України, Верховного Суду України, рішення Конституційного Суду України, Ради Європи, інформаційні джерела щодо запобігання торгівлі людьми неурядових організацій “Ла Страда-Україна” та “Winrock International” за період з 1995 по 2002 роки. Проаналізовано понад 60 кримінальних справ, 8 з яких за фактами торгівлі людьми, 70 матеріалів дослідчої перевірки за фактами торгівлі жінками і дітьми, виготовлення та збуту порнографічних предметів, втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність, утримання місць розпусти, а також понад 100 адміністративних протоколів щодо осіб, які займалися проституцією. Проведено опитування 20 суддів, 54 працівника МВС та 22 працівника прокуратури. Використано й особистий досвід роботи в слідчих підрозділах УМВС України в Луганській області.
Наукова новизна одержаних результатів. Робота, з одного боку, є першим в Україні комплексним монографічним порівняльно-правовим дослідженням кримінальної відповідальності за злочин, передбачений ст. 149 чинного КК України, а з іншого, у ній уперше в України проаналізовано проблему покарання, у рамках якої значне місце посідає й питання доцільності застосування до винних осіб певних інститутів звільнення від відбування покарання, законодавчо сформульованих у статтях 75, 79 КК України, які є новелами для української кримінально-правової науки.
На захист виносяться такі положення:
1) доцільність визнання свободи та недоторканності людини безпосереднім об`єктом злочину, передбаченого ст. 149 КК України; 2) доцільність визнання єдино можливими цілями торгівлі людьми наживу та іншу вигоду; 3) доцільність криміналізації “купівлі людини” шляхом законодавчої фіксації цієї угоди в тексті диспозиції ч. 1 ст. 149 КК України; 4) визначення поняття торгівлі людьми взагалі як здійснення стосовно людини (групи людей) незаконної угоди купівлі-продажу з метою наживи або іншої вигоди; 5) доцільність криміналізації такої угоди, як “інше оплатне одержання людини”, шляхом її законодавчої фіксації в тексті диспозиції ч. 1 ст. 149 КК України; 6) доцільність віднесення дій, пов`язаних із торгівлею людьми з використанням обману або поєднаних із переміщенням потерпілого через державний кордон України, до розряду кваліфікуючих ознак злочину, передбаченого ст. 149 КК України; 7) доцільність уведення до ст. 149 КК України норми про дійове каяття як спеціальної підстави звільнення винної особи від кримінальної відповідальності за цей злочин; 8) доцільність виведення з-під дії ст. 149 КК України акту купівлі людини, який супроводжувався метою звільнення потерпілого від злочинної залежності, що утворилася в результаті вчинення стосовно нього розглядуваного злочину; 9) доцільність зниження віку, з якого можлива кримінальна відповідальність за кваліфікований та особливо кваліфікований склади злочину “торгівля людьми або інша незаконна угода щодо передачі людини”, з 16 до 14 років; 10) доцільність заміни обов’язкового характеру конфіскації майна в санкції ч. 3 ст. 149 КК України альтернативним; 11) доцільність доповнення вжитого у ч. 3 ст. 149 тексту “…пов’язані з незаконним вивезенням дітей за кордон…” словом “малолітніх”; 12) конкретні рекомендації щодо вдосконалення як ст. 149, так і окремих положень КК України, роз`яснення питань кваліфікації злочинів та їх відмежування, приведення юридичної термінології, застосованої в тексті норми та назві розділу, де ця норма розміщена, у відповідність до її при-значення (зокрема, доцільність використання поняття “людина” замість поняття “особа”) тощо; 13) можливий варіант норми про відповідальність за торгівлю людьми або іншу незаконну угоду щодо передачі людини”.
Практичне значення результатів дослідження визначається перш за все тим, що автор сформулював рекомендації щодо вдосконалення ст. 149 КК України та запропонував її нову редакцію, направивши відповідного листа до Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності, на який зі згаданого Комітету було одержано відповідь про слушність поданих рекомендацій і пропозицій та можливість їх урахування в процесі вдосконалення норм чинного КК України (лист вих. № ВР/06-19/14-678 від 17.12.2002 р.).
Інформацію, викладену автором у деяких наукових статтях, яка віддзеркалює зміст дисертації, покладено в основу занять у системі службової підготовки слідчих СУ УМВС України в Луганській області (лист вих. № 3/1-66 від 13.01.2003 р.) та прокурорсько-слідчих кадрів органів прокуратури Луганської області (лист вих. № 04/2-10д-03 від 30.01.2003 р.).
Положення, які містяться в роботі, будуть корисними в навчальному процесі вищих юридичних навчальних закладів і факультетів при викладанні Особливої частини кримінального права, для розроблення певного спецкурсу, при підготуванні підручників, навчальних і методичних посібників, а також при проведенні занять з підвищення кваліфікації суддів, прокурорів, адвокатів, слідчих, працівників спеціальних підрозділів по боротьбі з торгівлею людьми.
Результати дослідження можуть бути використані при можливому підготуванні постанови Пленуму Верховного Суду України щодо практики застосування судами України законодавства про відповідальність за торгівлю людьми або іншу незаконну угоду щодо передачі людини.
Викладені в дисертації положення, висновки та пропозиції можуть стати матеріалом для подальших досліджень в науці кримінального права.
Апробація результатів дослідження. Результати дисертації було обго-ворено на спеціальному засіданні кафедри кримінального права та кримінології Луганської академії внутрішніх справ МВС імені 10-річчя незалежності України. Дисертант виступав із повідомленнями на міжнародному науково-практичному семінарі “Злочини проти особистої волі людини” (19-20 вересня 2000 року, м. Харків), науково-практичній конференції “Сучасні проблеми юридичної науки та правозастосовчої діяльності” (20-21 грудня 2001 року, м. Харків), міжнародній науково-практичній конференції “Нове кримінальне і кримінально-процесуальне законодавство та завдання юридичної підготовки кадрів ОВС України” (30-31 травня 2002 року, м. Луганськ).
Окремі положення дисертації було обговорено під час роботи міжнародної Літньої школи “Права людини в Європі”, котра працювала у м. Мінську, Республіка Білорусь з 1 по 16 липня 2002 року, у якій дисертант брав особисту участь.
Публікації. Основні пропозиції та висновки, сформульовані в дисерта-ції, знайшли відбиття у монографії, а також у семи наукових статтях, шість із яких опубліковано в збірниках, що входять до переліку наукових фахових видань (одна стаття у співавторстві, де особистий внесок автора становить 50%, його складають власні теоретичні розробки), у трьох тезах на науково-практичних конференціях.
Структура роботи визначається її метою та завданнями, які випливають із цієї мети. Дисертація складається із вступу, чотирьох розділів, які містять сім підрозділів, висновків і пропозицій, списку використаних джерел (249 найменувань на 22 сторінках) і додатків. Основний текст дисертації займає 178 сторінок. Загальний обсяг роботи – 204 сторінки.

Список літератури

ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ

Виконане дослідження дозволяє сформулювати концепцію, яка відпові-дає вимогам наукової новизни і має безпосереднє значення не тільки для науки та практики, а й для законотворчого процесу. На захист виносяться такі положення:
1. Висновки щодо визначення свободи та особистої недоторканності люди-ни в якості безпосереднього об`єкту злочину, передбаченого ст. 149 КК України.
2. Пропозиції щодо розуміння категорії “право на свободу” як “гарантовану державою природну можливість людини безперешкодно робити будь-який життєвий вибір, вільно існувати, пересуватися, спілкуватися, працювати та відпочивати, здійснювати продовження роду і виражати свої думки незалежно від чиєїсь волі та в порядку, який не суперечить закону”.
3. Пропозиції щодо розуміння категорії “право на особисту недоторкан-ність” як “гарантовану державою природну можливість вільного існування людини без якого-небудь стороннього протиправного втручання чи впливу в її особисте життя, на неї саму та на її честь і гідність”.
4. Пропозиції щодо визначення поняття “порнобізнес” як “виготовлення з метою розповсюдження або збуту, так само як розповсюдження та збут предметів, що є носіями текстової або графічної інформації, яка в грубій, натуралістичній формі висвітлює описування чи зображення статевих органів, статевих актів чи будь-яких інших статевих зносин між людьми або між людьми та тваринами, і призначені для збудження статевої пристрасті людини, а також використання людей у їх створенні, з метою одержання доходу чи досягнення іншої вигоди”.
5. Пропозиції щодо визначення поняття “торгівля людьми” як “здійснення стосовно людини (групи людей) незаконної угоди купівлі-продажу з ме-тою наживи або іншої вигоди”, у зв`язку з чим замінити існуючу в диспозиції ч. 1 ст. 149 КК України дефініцію “продаж” на “купівля-продаж”.
6. Пропозиції щодо визначення поняття “продаж людини” як “незаконна угода, яка полягає в передачі людини однією особою в незаконну фактичну "власність" іншій особі з метою наживи або іншої вигоди”.
7. Пропозиції щодо визначення поняття “купівля людини” як “незаконна угода, спрямована на придбання людини в незаконну фактичну "влас-ність" з метою наживи або іншої вигоди”.
8. Висновки про те, що характерною особливістю купівлі-продажу людини є отримання грошової винагороди і одержання предмету угоди у незаконну фактичну власність.
9. Пропозиції щодо визначення поняття “інша оплатна передача людини” як незаконне оплатне відчуження людини лише для подальшого незаконного фактичного тимчасового володіння та користування нею, що робиться однією особою на користь іншої з метою наживи або іншої вигоди".
10. Пропозиції щодо визначення поняття “інше оплатне одержання людини” як "незаконне оплатне придбання людини лише для подальшого незаконного фактичного тимчасового володіння та користування нею з метою наживи або іншої вигоди".
11. Висновки про те, що характерною особливістю іншої оплатної передачі та іншого оплатного одержання є перехід предмета угоди лише у тимчасове незаконне фактичне користування за будь-яку плату чи ви-году.
12. Пропозиції щодо визначення поняття “будь-яка інша незаконна угода стосовно людини” як “будь-яка незаконна угода з приводу передачі людини однією особою (особами) у фактичну незаконну власність іншій особі (особам) з метою одержання будь-якої вигоди або винагороди, за виключенням грошової”.
13. Висновки про те, що характерною особливістю будь-якої іншої незакон-ної угоди стосовно людини є одержання предмета угоди у незаконну фактичну власність за будь-яку плату чи винагороду, крім грошової.
14. Пропозиції щодо виключення з ч. 1 ст. 149 КК України існуючого у ній переліку цілей і заміну його такими цілями, як “нажива або інша виго-да”.
15. Пропозиції щодо доповнення ч. 2 ст. 149 КК України такою ознакою, як “обман”.
16. Пропозиції про доцільність виключення з ч. 1 ст. 149 КК України такої ознаки, як “переміщення через державний кордон України” і вміщення її в ч. 2 вказаної статті, зробивши дану ознаку кваліфікуючою.
17. Пропозиції щодо пониження віку кримінальної відповідальності за зло-чин, передбачений частинами 2 та 3 ст. 149 КК України, з 16 років до 14 років.
18. Пропозиції по уведенню в ст. 149 КК України дійового каяття, як спеціа-льної підстави звільнення винної особи від кримінальної відповідальності за цей злочин.
19. Пропозиції про виведення з-під дії ст. 149 КК України акту купівлі людини, який супроводжувався метою звільнення потерпілого від злочинної залежності, що утворилася в результаті вчинення стосовно нього злочину, передбаченого частинами 1, 2 та 3 згаданої статті.
20. Пропозиції щодо заміни використаного в ч. 2 ст. 149 тексту “стосовно кількох осіб” на “стосовно кількох людей”.
21. Пропозиції щодо заміни міри покарання, передбаченої в ч. 1 ст. 149 у виді позбавлення волі на строк від трьох до восьми років, на “позбавлення волі строком до шести років”.
22. Пропозиції щодо заміни обов’язкового характеру конфіскації майна в санкції ч. 3 ст. 149 КК України альтернативним.
23. Пропозиції щодо заміни вжитих у ч. 3 ст. 149 слів “…з метою вилучення у потерпілого…” на “…для вилучення у потерпілого…”.
24. Пропозиції щодо доповнення вжитих у ч. 3 ст. 149 слів “…пов’язані з не-законним вивезенням дітей за кордон…” словом “малолітніх”.
25. Висновки щодо заміни вжитого в назві розділу ІІІ чинного КК України поняття “особи” на поняття “людини”.
26. Пропозицію щодо викладення ст. 149 КК України в такій редакції:

Стаття 149. Торгівля людьми або інша незаконна угода щодо передачі людини
1. Купівля-продаж, інша оплатна передача або інше оплатне одержан-ня людини, а так само здійснення стосовно неї будь-якої іншої незаконної уго-ди, з метою наживи або іншої вигоди –
караються позбавленням волі на строк до шести років.
2. Ті самі дії, пов'язані з переміщенням за згодою або без згоди потерпі-лого через державний кордон України, а також якщо вони вчинені щодо неповнолітнього, кількох людей, повторно, за попередньою змовою групою осіб, шляхом обману, з використанням службового становища або особою, від якої потерпілий був у матеріальній чи іншій залежності, –
караються позбавленням волі на строк від п`яти до дванадцяти років з конфіскацією майна або без такої.
3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені організованою групою або пов`язані з незаконним вивезенням малолітніх дітей за кордон чи неповерненням їх в Україну, або для вилучення у потерпілого органів чи тканин для трансплантації чи насильницького донорства, або якщо вони спричинили тяжкі наслідки,–
караються позбавленням волі на строк від восьми до п`ятнадцяти років з конфіскацією майна або без такої.
4. Особа, яка придбала людину з метою наживи або іншої вигоди, але в подальшому не вчинила стосовно цієї людини ніяких злочинних дій і відпустила придбану людину на волю, компенсувавши їй завдану шкоду, звільняється від кримінальної відповідальності за діяння, описані в частинах 1, 2 або 3 цієї статті.
5. Чинність цієї статті не поширюється на випадки придбання людини для її звільнення від злочинної залежності, що утворилася в результаті вчи-нення стосовно неї злочину, описаного в частинах 1, 2 та 3 цієї статті.

ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

НОРМАТИВНІ АКТИ
Міжнародні документи
1. Конвенція “Про рабство” від 25 вересня 1926 року // Україна в міжнародно-правових відносинах. Боротьба із злочинністю та взаємна правова допомога (книга перша) / Збірник документів. – К.: Юрінком, 1996. – С. 131-135.
2. Конвенция “О борьбе с торговлей людьми и эксплуатацией проституции третьими лицами” от 2 декабря 1949 года // Сборник стандартов и норм Организации Объединенных Наций в области предупреждения преступности и уголовного правосудия. – Нью-Йорк: Организация Объединенных Наций, 1992. – С. 351-358.
3. Дополнительная конвенция “Об упразднении рабства, работорговли, а также институтов и обычаев, сходных с рабством” от 7 сентября 1956 года // Права человека. Сборник международных договоров. – Нью-Йорк: Изд-во ООН, 1989. – С. 136-143.
4. Конвенція “Про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок” від 18 грудня 1979 року // Права людини і професійні стандарти для юристів в документах міжнародних організацій / Упорядн. Т. Яблонська. – К.: Сфера, 1999. – C. 83-91.
5. Конвенция “О правах ребенка” от 20 ноября 1989 года // Сборник стардартов и норм Организации Объединенных Наций в области предупреждения преступности и уголовного правосудия. – Нью-Йорк: Организация Объединенных Наций, 1992. – С. 430-447.
6. Протокол “О предупреждении и пресечении торговли людьми, особенно женщинами и детьми, и наказании за неё” от 15 ноября 2000 года, дополняющий Конвенцию ООН против транснациональной организованой преступности // Десятый Конгресс ООН по предупреждению преступности и обращению с правонарушителями: Сборник документов / Сост. Волеводз А.Г. – М.: ООО Изд-во «Юрлитинформ», 2001. – С. 467-477.
7. Рекомендація № R (91) 11 “Стосовно сексуальної експлуатації, порнографії і проституції дітей та підлітків, а також незаконної торгівлі дітьми та підлітками”, прийнята Комітетом міністрів Ради Європи. – Страсбург, 9 вересня 1991. – 5 с.

Закони, підзаконні та інші нормативно-правові акти України
8. Конституція України. – К.: Вид-во УПФ, 1996. – 52 с.
9. Закон України “Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну грома-дян України” від 21 січня 1994 року // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 18. – Ст. 101.
10. Закон України "Про внесення змін у деякі законодавчі акти України” від 24 березня 1998 року у зв'язку з прийняттям Закону України "Про внесення змін та доповнень у Кодекс про шлюб та сім'ю України" // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 35. – Ст. 241.
11. Закон України “Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людини” від 16 липня 1999 року // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 41. – Ст. 377.
12. Закон України “Про охорону дитинства” від 26 квітня 2001 року // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 30. – Ст. 142.
13. Кримінальний кодекс України, прийнятий сьомою сесією Верховної Ради України 5 квітня 2001 року. Офіційний текст. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 240 с.
14. Кодекс законів про працю України. Офіційне видання. – К.: Парламентське видавництво, 2000. – 112 с.
15. Сімейний кодекс України. Офіційний текст. – К.: Парламентське видавництво, 2002. – 72 с.
16. Указ Президента України № 127 від 2 квітня 1994 року "Про Консульсь-кий Статут України" // Зібрання законодавства України. Офіційне видан-ня. Т. 9. – К.: Міністерство юстиції України, 9(УП)9. – С. 1-23.
17. Указ Президента України № 1376 від 25 грудня 2000 року “Про Комплексну програму профілактики злочинності на 2001-2005 роки” // Офіційний вісник України. – 2000. – № 52. – Ст. 2258.
18. Указ Президента України № 20 від 18 січня 2001 року “Про додаткові заходи із запобігання пропажі людей, удосконалення взаємодії правоохоронних та інших органів виконавчої влади з їх розшукування” // Офіційний вісник України. – 2001. – № 3. – Ст. 58.
19. Указ Президента України № 283 від 25 квітня 2001 року “Про підвищення соціального статусу жінок” // Урядовий кур`єр – 2001. – 4 травня.
20. Постанова Кабінету Міністрів України № 1768 від 25 вересня 1999 року "Про затвердження Програми запобігання торгівлі жінками та дітьми" // Офіційний вісник України. – 1999. – № 39. – Ст. 1947.
21. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним по-данням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 24, 58, 59, 60, 93, 1901 Кримінального кодексу України в частині, що передбачає смертну кару як вид покарання (справа про смертну кару) // Офіційний вісник України. – 2000. – № 4. – Ст. 126.

Кримінальне законодавство країн світу
22. Уголовный кодекс Австрии. – М.: Изд-во "Зерцало-М", 2001. – 144 с.
23. Уголовный кодекс Голландии. – СПб.: Изд-во “Юридический центр Пресс”, 2000. – 510 с.
24. Уголовный кодекс Индии. – М.: Изд-во “Иностранная литература”, 1958. – 240 с.
25. Уголовный кодекс Испании. – М.: Изд-во “Зерцало”, 1998. – 218 с.
26. Уголовный кодекс Китайской Народной Республики / Под ред. проф. А.И. Коробеева. – СПб.: Изд-во “Юридический центр Пресс”, 2001. – 303 с.
27. Уголовный закон Латвийской Республики / Адапт. пер. с лат., научн. ред. и вступ. ст. А.И. Лукашова и Э.А. Саркисовой. – Мн.: Тесей, 1999. – 179 с.
28. Уголовный кодекс Республики Беларусь. – Мн.: Тесей, 2001. – 312 с.
29. Уголовный кодекс Республики Болгария / Ред. кол.: А. И. Лукашов и др.; Пер. с болг. Д.В. Милушев, А.И. Лукашов. – Мн.: Тесей, 2000. – 192с.
30. Уголовный кодекс Республики Казахстан. – Алматы, 1997. – 192 с.
31. Уголовный кодекс Республики Польша / Пер. с польск. Барналович Д.А. и др. / Под общ. ред. Н.Ф. Кузнецовой. – Минск: Тесей, 1998. – 128с.
32. Уголовный кодекс Республики Узбекистан. – Ташкент, 1994. – 331 с.
33. Уголовный кодекс Российской Федерации. – Х.: Консум, 1997. – 164с.
34. Уголовный кодекс Франции. – СПб.: Изд-во “Юридический центр Пре-сс”, 2002. – 650 с.
35. Уголовный кодекс ФРГ. – М.: Изд-во “Зерцало”, 2000. – 208 с.
36. Уголовный кодекс Швейцарии. – М.: Изд-во “Зерцало”, 2000 – 136 с.
37. Уголовный кодекс Швеции. – М.: Изд-во МГУ им. М.В. Ломоносова, 2000. – 320 с.
38. Уголовный кодекс штата Нью-Йорк // Уголовное законодательство зару-бежных стран (Англии, США, Франции, Германии, Японии). Сборник законодательных материалов / Под ред. И.Д. Козочкина. – М.: Зерцало, 1999. – С. 97-187.

Історичні джерела
39. Артикул Воинский и краткое изображение процессов 1715 года // Отечественное законодательство ХІ-ХХ веков: Пособие для семинаров. Часть І (ХІ-ХХ вв.) / Под ред. О.И. Чистякова. – М.: Юристъ, 1999. – С. 264-322.
40. Русская Правда. Пространная редакция // Российское законодательство Х-ХХ веков / Под ред. О.И. Чистякова. – М.: Юристъ, 1984. – С. 62-80.
41. Уголовное уложеніе Итальянскаго Королевства отъ 1 Января 1890 г. / Перевелъ съ оффиціальнаго изданія (Raccolta ufficiale delle leggi c dei decreti del Regno d`Italia, № 6133) состоящій за Оберъ-Прокурорскимъ Столомъ С.М. Латышевъ. – С-Петербургъ, 1891. – 157 с.
42. Уголовные установления Тан с разъяснениями (Тан люй шу и). Цзюани 1-8. – СПб.: Петербургское Востоковедение, 1999. – 384 с.
43. Уголовный кодекс Франции 1810 года. – М.: Юриздат, 1947. – 372 с.
44. Уложение о наказаниях уголовных и исправительных 1885 года. – СПб.: Издание 10-е, дополн. и перер. Н.С. Таганцевым, 1899. – 1012 c.

Постанови Пленуму Верховного Суду України
45. “Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності” № 12 від 3 грудня 1997 року // Кримінальний кодекс України. Кримінально-процесуальний кодекс України. Постанови Пленуму Верховного Суду України із загальних питань судової діяльності та в кримінальних справах / Відп. ред. В.Т. Маляренко. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – С. 592-606.
46. “Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я людини” № 1 від 1 квітня 1994 року // Кримінальний кодекс України. Кримінально-процесуальний кодекс України. Постанови Пленуму Верховного Суду України із загальних питань судової діяльності та в кримінальних справах / Відп. ред. В.Т. Маляренко. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – С. 614-627.
47. "Про практику розгляду судами кримінальних справ про виготовлення або збут підроблених грошей чи цінних паперів" № 6 від 12 квітня 1996 року // Кримінальний кодекс України. Кримінально-процесуальний кодекс України. Постанови Пленуму Верховного Суду України із загальних питань судової діяльності та в кримінальних справах / Відп. ред. В.Т. Маляренко. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – С. 678-681.
48. "Про судову практику в справах про хабарництво" № 5 від 26 квітня 2002 року // "Юридичний вісник України". – 2002. – № 28. – 13-19 лип-ня.
Коментарі до Кримінального кодексу України,
Російської Федерації та Польщі
49. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. – 2-ге вид., перер. та доповн. / Відп. ред. С.С. Яценко. – К.: А.С.К., 2002. – 968 с.
50. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України: За станом законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України на 1 грудня 2001 року / За ред. С.С. Яценка. – К.: А.С.К., 2002. – 936 с.
51. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. – К.: Каннон, 2001. – 1104 с.
52. М.Й. Коржанський. Науковий коментар Кримінального кодексу України. – К.: Атіка, Академія, Ельга-Н, 2001. – 656 с.
53. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. Частина Особлива / Під заг. ред. М.О. Потебенька, В.Г. Гончаренка. – К.: ФОРУМ, 2001. – 942 с.
54. Уголовный кодекс Украины. Комментарий / Под ред. Ю.А. Кармазина и Е.Л. Стрельцова. – Харьков: ООО "Одиссей", 2001. – 960 с.
55. Уголовный кодекс Украины: Научно-практический комментарий / Отв. ред. С.С. Яценко, В.И. Шакун. – К.: Правові джерела, 1998. – 1088 с.
56. Комментарий к Уголовному кодексу Российской Федерации. Изд. 2-е, изм. и доп. – М.: Норма-Инфра, 1998. – 832 с.
57. Kodeks karny. Część szczególna / Pod redakcją Andrzeja Zolla. Komentarz do art 117-277 Kodeksu karnego. – Kraków: Kantor Wydawniczy ZAKAMYCZE, 1999. – 1120 s.

Спеціальна література
58. Бажанов М.И. Множественность преступлений по уголовному праву Ук-раины. – Х.: Право, 2000. – 128 с.
59. Бажанов М.И. Назначение наказания по советскому уголовному праву. – К.: Вища школа, 1980. – 216 с.
60. Бажанов М.И. Уголовное право Украины. Общая часть. – Днепропет-ровск: Пороги, 1992. – 166 с.
61. Беляев Н.А. Цели наказания и средства их достижения. – Л.: Изд-во Ленинградского ун-та, 1963. – 186 с.
62. Беляев Н.А. Уголовно-правовая политика и пути ее реализации. – Л.: Изд-во Ленинградского ун-та, 1986. – 175 с.
63. Брайнин Я.М. Уголовная ответственность и ее основание в советском уголовном праве. – М.: Госюриздат, 1963. – 275 с.
64. Волков Б.С. Детерминистическая природа преступного поведения. – Ка-зань: Изд-во Казанского ун-та, 1975. – 109 с.
65. Волков Б.С. Мотив и квалификация преступлений. – Казань: Изд-во Казанского ун-та, 1968. – 166 с.
66. Волков Б.С. Мотивы преступлений (уголовно-правовое и социально-психологическое исследование). – Казань: Изд-во Казанского ун-та, 1982. – 50 [2] c.
67. Гавриш С.Б. Кримінально-правова охорона довкілля в Україні: проблеми теорії, застосування і розвитку кримінального законодавства. – К.: Вид-во Інституту законодавства Верховної Ради України, 2002. – 634 с.
68. Гавриш С.Б. Уголовно-правовая охрана природной среды Украины. Проблемы теории и развитие законодательства. – Х.: Основа, 1994. – 640 с.
69. Геродот. История в девяти книгах. Кн. 2 / Пер. Г.А. Стратановского. – Л., 1972. – 362 с.
70. Герцензон А.А. Уголовное право. Часть Общая. – М.: Госюриздат, 1948. – 496 с.
71. Глистин В.К. Проблема уголовно-правовой охраны общественных отно-шений. – Л.: Изд-во Ленинградского ун-та, 1979. – 127 с.
72. Дагель П.С., Котов В.П. Субъективная сторона преступления и ее установление. – Воронеж: Изд-во Воронежского ун-та, 1974. – 244 с.
73. Даньшин И.Н. Уголовно-правовая охрана общественного порядка. – М.: Юрид. лит., 1973. – 200 с.
74. Демидов Ю.А. Социальная ценность и оценка в уголовном праве. – М.: Юрид. лит., 1975. – 184 с.
75. Дурманов Н.Д. Стадии совершения преступления по советскому уголов-ному праву. – М.: Госюриздат, 1955. – 212 с.
76. Емельянов В.П. Терроризм – как явление и как состав преступления. – Х.: Право, 1999. – 272 с.
77. Загородников Н.И. Советское уголовное право. Общая и Особенная час-ти. – М.: Юрид. лит., 1976. – 568 с.
78. Зеленецкий В.С., Куркин Н.В. Обеспечение безопасности субъектов уго-ловного процесса. – Х.: Изд-во “КрымАрт”, 2000. – 403 с.
79. Келина С.Г., Кудрявцев В.Н. Принципы советского уголовного права. – М.: Наука, 1988. – 175 с.
80. Коржанський М.Й. Нариси уголовного права. – К.: ТОВ “Генеза”, 1999. – 208 с.
81. Коржанский М.Й. Объект и предмет уголовно-правовой охраны. – М.: Академия МВД СССР, 1980. – 248 с.
82. Коржанський М.Й. Уголовне право України. Частина Загальна: Курс лекцій. – К.: Наукова думка та Українська видавнича група, 1996. – 336с.
83. Крылова Н.Е., Серебренникова А.В. Уголовное право зарубежных стран (Англии, Франции, США, Германии). Изд. 2-е перераб. и доп. – М.: Изд-во “Зерцало”, 1998. – 208 с.
84. Кудрявцев В.Н. Объективная сторона преступления. – М.: Госюриздат, 1960. – 240 с.
85. Кузнецов А.В. Уголовное право и личность. – М.: Юрид. лит., 1977. – 168с.
86. Лунеев В.В. Преступность ХХ века. Мировые, региональные и российс-кие тенденции. – М.: Изд-во “НОРМА”, 1997. – 525 с.
87. Макашвили В.Г. Уголовная ответственность за неосторожность. – М.: Госюриздат, 1957. – 212 с.
88. Мельник М.І. Призначення покарання: Лекція. – К.: Українська академія внутрішніх справ, 1994. – 37 с.
89. Милюков С.Ф. Российское уголовное законодательство: опыт критического анализа. – СПб.: СПбИВЭСЭП, Знание, 2000. – 279 с.
90. Михеев Р.И. Преблемы вменяемости и невменяемости в советском уголо-вном праве. – Владивосток: Изд-во Дальневосточного ун-та, 1983. – 303 с.
91. Навроцький В.О. Наступність кримінального законодавства України (порівняльний аналіз КК України 1960 р. та 2001 р.). – К.: Атіка, 2001. – 272с.
92. Наумов А.В. Применение уголовно-правовых норм. – Волгоград: Cледственная школа МВД СССР, 1973. – 176 с.
93. Наумов А.В. Российское уголовное право. Общая часть: Курс лекций. – М.: Изд-во “БЕК”, 1996. – 560 с.
94. Нерсесянц В.С. Право и закон. – М.: Изд-во “Наука”, 1983. – 366 с.
95. Ной И.С. Сущность и функции уголовного наказания в советском государстве. – Саратов: Изд-во Саратовского ун-та, 1973. – 193 с.
96. Овчинский В.С., Эминов В.Е., Яблоков Н.П. Основы борьбы с организованной преступностью. – М.: Инфра-М, 1996. – 400 с.
97. Павлов В.Г. Субъект преступления и уголовная отвественность. – СПб.: Изд-во “Лань”, Санкт-Петербургский ун-т МВД России, 2000. – 192 с.
98. Пинаев А.А. Курс лекций по Общей части уголовного права. Книга пер-вая. "О преступлении". – Х.: Юридический Харьков, 2001. – 289 с.
99. Пионтковский А.А. Учение о преступлении. – М.: Госюриздат, 1961. – 655с.
100. Прохоров Л.А. Общие начала назначения наказания и предупреждение рецидивной преступности. – Омск: Омская школа милиции, 1980. – 77с.
101. Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии. – М.: Учпедгиз, 1946. – 703с.
102. Сергеевский Н.Д. Русское уголовное право. Часть Общая. Пособие к лекциям / Издание 10-е, исправл. и дополн. проф. М.М. Трегубовым. – СПб.: Типография М.М. Стасюлевича, 1913. – 395 с.
103. Скибицкий В.В. Освобождение от уголовной ответственности и отбыва-ния наказания. – К.: Наукова думка, 1987. – 184 c.
104. Таций В.Я. Объект и предмет преступления в советском уголовном праве. – Х.: Изд-во при ХГУ издательского объединения “Вища школа”, 1988. – 196с.
105. Трайнин А.М. Состав преступления по советскому уголовному праву. – М.: Госюриздат, 1951. – 388 с.
106. Уголовное наказание в вопросах и ответах / Под ред. В.С. Комиссарова и Р.Х. Якупова. – М.: Изд-во “Зерцало”, 1998. – 416 с.
107. Уголовное законодательство зарубежных стран (Англии, США, Франции, Германии, Японии). – Сб. законодательных материалов / Под ред. И.Д. Козочкина. – М.: Изд-во “Зерцало”, 1999. – 352 с.
108. Утевский Б.С. Вина в советском уголовном праве. – М.: Госюриздат, 1950. – 318 с.
109. Филановский И.Г. Социально-психологическое отношение субъекта к преступлению. – Л.: Изд-во Ленинградского ун-та, 1970. – 173 с.
110. Хавеман Р., Війєрс М. Огляд законодавства про боротьбу з торгівлею людьми в Україні. – К.: Міжнародна організація з міграції, 2001. – 96 с.
111. Харченко В.Б. Уголовное право Украины. Общая и Особенная части: новое законодательство в вопросах и ответах. Конспект лекций. – К.: Атика, 2002. – 288 с.
112. Чумак Г. Торгівля жінками та міжнародне право. – К.: Наукова думка, 1999. – 64 с.
113. Шаргородский М.Д. Наказание, его цели и эффективность. – Л.: Изд-во Ленинградского ун-та, 1973. – 160 с.
114. Яценко С.С. Уголовно-правовая охрана общественного порядка: сравнительно-правовой аспект. – К.: Изд-во при КГУ издательского объединения “Вища школа”, 1986. – 125 с.

Навчальні посібники та підручники
115. Белогриц-Котляревский Л.С. Учебник Русского уголовного права. Общая и Особенные части. – Киев; Петербург; Харьков; Южно-Русское книгоиздательство Ф.А. Йогансона, 1903. – 618 с.
116. Ветров Н.И. Уголовное право. Особенная часть: Учебник для вузов. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, Закон и право, 2000. – 527 с.
117. Дагель П.С., Михеев Р.И. Теоретические основы установления вины. Учеб. пособие. – Владивосток: Изд-во Дальневосточного гос. ун-та., 1975. – 158с.
118. Динека В.И. Объект преступления // Уголовное право. Общая часть: Учебник / Под ред. И.И. Ветрова, Ю.И. Ляпунова. – М.: Новый Юрист, КноРус, 1997. – С. 183-191.
119. Кругликов Л.Л., Савинов В.Н. Квалифицирующие обстоятельства: поня-тие, виды, влияние на квалификацию преступлений. Учебное пособие. – Ярославль: Ярославский ун-т, 1989. – 88 с.
120. Ломако В.А. Суб’єктивна сторона злочину // Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник для студентів юрид. спец. вищ. закладів освіти / За ред. М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – Київ – Харків: Юрінком Інтер-Право, 2002. – С. 142-170.
121. Малишко М.І. Конституційні права, свободи і обов’язки людини і громадянина // Конституційне право України / За ред. В.Я. Тація, В.Ф. Погорілка, Ю.М. Тодики. – К.: УЦПС, 1999. – С. 125-147.
122. Marek Andrzej. Prawo karne. 3 wydanie zmienione i uaktualnione. – Warszawa: Wydawnictwo C.H. BECK, 2001. – 705 s.
123. Матишевський П.С. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 2000. – 272 с.
124. Матишевський П.С. Кримінальне право України: Загальна частина: Під-руч. для студентів юрид. вузів і фак. – К.: А.С.К., 2001. – 352 с.
125. Панов В.П. Международное уголовное право: Учебное пособие. – М.: ИНФРА-М, 1997. – 320 с.
126. Пашковская А.В. Объект преступления // Курс уголовного права. Общая часть. Том 1: Учение о преступлении. Учебник для вузов / Под ред. Н.Ф. Кузнецовой, И.М. Тяжковой. – М.: ИКД “Зерцало-М”, 2002. – С. 204-218.
127. Познышев С.В. Учебник уголовного права. Общая часть. – М.: Юриздат наркомюста, 1923. – 280 с.
128. Поплавский И.Г. Преступления против чести, свободы и достоинства личности // Уголовное право Украины. Общая и Особенная части: Учебник / Под ред. Е.А. Стрельцова. – Х.: ООО “Одиссей”, 2002. – С. 313-322.
129. Тацій В.Я. Об’єкт і предмет злочину в кримінальному праві України: Навчальний посібник. – Х.: УкрЮА, 1994. – 76 с.
130. Тацій В.Я. Об’єкт злочину // Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник для студентів юрид. вузів і фак. / За ред. М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – Х.: Право, 1997. – С. 77-90.
131. Таций В.Я. Объект преступления // Уголовное право Украины. Общая часть: Учебник для студентов юрид. вузов и фак. / Под ред. М.И. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тация. – 2-е изд., перераб. и доп. – Харьков: Право, 1998. – С. 74-87.
132. Тацій В.Я. Об’єкт злочину // Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник для студентів юрид. спец. вищ. закладів освіти / За ред. М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – Київ – Харків: Юрінком Інтер-Право, 2002. – С. 89-101.
133. Чубарєв В.Л. Поняття та цілі покарання // Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник / Відп. ред. Кондратьєв Я.Ю.; Науков. ред.: Клименко В.А. та Мельник М.І. – К.: Правові джерела, 2002. – С. 279-286.
134. Яценко С.С. Основні питання Загальної частини кримінального права іноземних держав // Кримінальне право України. Загальна частина. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – С. 438-501.
135. Діяльність органів внутрішніх справ по запобіганню торгівлі людьми. Навч. посібник / Куц В.М., Возна Т.І., Левченко К.Б. та ін. – К.-Х.: Вид-во НУВС, 2001. – 241 с.
136. Запобігання торгівлі людьми: Навч.-метод. посібник / О.Г. Горбунова, К.Б. Левченко, А.М. Орлеан та ін.; НУВС, Ла Страда-Україна. – К.-Х.: Вид-во НУВС, 2001. – 176 с.
137. Запобігання домашньому насильству і торгівлі жінками. Підручник з проведення тренінгів. – К.: Winrock International, 2001. – 256 с.
138. Курс советского уголовного права.– Л.: Изд-во Лениградского ун-та, 1968. Том. 1. – 645 с.
139. Нелегальна міграція та торгівля жінками у міжнародно-правовому кон-тексті (у двох книгах). Книга перша. Ч. 2 / За заг. ред. Ю.С. Шемшученка. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, Київський ун-т права, Національна академія МВС України, 2001. – 1012с.
140. Советское уголовное право. Общая и Особенная части. Учебник / Под ред. Ю.В. Солопанова. – М.: Юрид. лит., 1981. – 465 с.
141. Уголовное право России. Общая часть: Учебник / Отв. ред. Б.В. Здравомыслов. – М.: Юристъ, 1996. – 512 с.
142. Уголовное право. Общая часть. Учебник для вузов / Отв. ред. И.Я. Козаченко, З.А. Незнамова. – М.: Издательская группа “Норма–Инфра*М”, 1999. – 516 с.
143. Уголовное право УССР. Общая часть / Под ред. В.В. Сташиса и А.Ш. Якупова. – К.: Вид-во “Вища школа”, 1984. – 383 с.
144. Цивільне право України: Підручник: У 2-х книгах / Д.В. Боброва, О.В. Дзера, А.С. Довгерт та ін.; За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – Кн. 2. – 784 с.
Автореферати дисертацій
145. Гуторова Н.О. Вчинення злочину організованою групою осіб (кримінально-правовий аспект): Автореф. дис… канд. юрид. наук. – Х., 1996. – 22 с.
146. Іващенко В.О. Кримінологічні та кримінально-правові аспекти боротьби з торгівлею жінками та дітьми: Автореф. дис… канд. юрид. наук. – К., 2000. – 19 с.
147. Козак В.А. Кримінальна відповідальність за торгівлю людьми (аналіз складу злочину): Автореф. дис... канд.. юрид. наук. – Х., 2003. – 20 с.
148. Кохан Г.Л. Міжнародно-правове співробітництво в боротьбі з рабством та работоргівлею: Автореф. дис… канд. юрид. наук. – Х., 2002. – 20 с.
149. Литвак О.М. Державний контроль за злочинністю (кримінологічний ас-пект): Автореф. дис... д-ра юрид. наук. – Х., 2002. – 39 с.
150. Нокерберов М. Предмет доказывания в советском уголовном процес се: Автореф. дис… канд. юрид. наук. – Алма-Ата, 1964. – 21 с.
151. Пшеничний І.В. Організована транснаціональна злочинність і роль правоохоронних органів у протидії їй: Автореф. дис… канд. юрид. наук. – Х., 1998. – 16 с.
152. Романов С.Ю. Обман як спосіб злочинної діяльності: Автореф. дис… канд. юрид. наук. – Х.., 1998. – 16 с.
153. Шапченко С.Д. Оценочные признаки в составах конкретных преступле-ний: Автореф. дис… канд. юрид. наук. – К., 1998. – 24 с.

Статті
154. Альберт Д. Опыт США в борьбе с торговлей детьми с целью их сексуальной эксплуатации и использования в порнобизнесе // Злочини проти особистої волі людини: Збірник матеріалів міжнародного науко-во-практичного семінару (Харків, 19-20 вересня 2000 р.). – Х.: Вид-во “Лествиця Марії”, 2002. – С. 19-22.
155. Андрусів Г.В., Беньківський В.О. Поняття та цілі покарання // Кримінальне право України. Загал. частина: Підруч. для студентів юрид. вузів і фак. / За ред. П.С. Матишевського, П.П. Андрушка, С.Д. Шапченка. – К.: Юрінком Інтер, 1997. – С. 303-308.
156. Арлакчи Пино. Создание международных альянсов для борьбы с организованной преступностью // Организованная преступность, миграция, политика / Под ред. А.И. Долговой. – М.: Российская криминологическая ассоциация, 2002. – С. 150-155.
157. Батыргареева В.С. Торговля людьми: уголовно-правовые и криминологические проблемы // Збірник наукових праць. Випуск 4. – Х.: Харківський Центр по вивченню організованої злочинності спільно з Американським університетом у Вашингтоні, 2002. – С. 257-273.
158. Бергер І., Коваленко В.Л. Боротьба з відмиванням грошей в Україні – глобальна перспектива // Новий Кримінальний кодекс України: Питання застосування і вивчення: Матер. міжн. наук.-практ. конф. [Харків] 25-26 жовтня 2001 р. – К.-Х.: Юрінком Інтер, 2002. – С. 145-146.
159. Боняк В.О. Деякі аспекти міжнародного співробітництва у боротьбі з транснаціональними злочинними групами // Науковий вісник Дніпропетровського юридичного інституту МВС України. – 2001. – № 2. – С. 192-197.
160. Брайнин Я.М. К вопросу о составе преступления как основанию уголов-ной ответственности по советскому уголовному праву // Советское государство и право. – 1954. – № 7. – С. 12-16.
161. Брайнин Я.М. Принципы применения наказания по советскому уголовному праву // Ученые записки Киевского ун-та. – 1953. – № 3. – С. 65-69.
162. Васильева В. Счет секс-рабынь из стран СНГ идет на миллионы:
http://www.ng.ru/printed/sodr/2002-02-18/9_bondage.html,31/03/02.
163. Вертилецька І.А. Сучасні тенденції щодо реалізації принципів кримінальної відповідальності та покарання в Україні // Науковий вісник НАВСУ. – 1999. – №2. – С. 64-73.
164. Гринчак С.В. Кримінально-правова відповідальність за порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини // Новий Кримінальний кодекс України: Питання застосування і вивчення: Матер. міжн. наук.-практ. конф. [Харків] 25-26 жовтня 2001р. – К.-Х.: Юрінком Інтер, 2002. – С. 123-126.
165. Гуторова Н.О. Проблеми кримінальної відповідальності за торгівлю жінками, вчинену організованими групами // Вісник Університету внутрішніх справ МВС України. Спец. випуск. – 1999. – С. 26-28.
166. Денисов С.Ф., Сердюк П.П. Соціальна зумовленість кримінально-правової заборони торгівлі людьми // Вісник Запорізького юридичного інституту МВС України. – 2000. – № 3. – С. 191-201.
167. Денисов С.Ф., Мислива О.О. Кримінальна відповідальність за торгівлю неповнолітніми // Вісник Університету внутрішніх справ МВС України. Спец. випуск. – 1999. – С. 55-61.
168. Денисова Т.А. Торговля женщинами и детьми с целью их сексуальной эксплуатации: криминологический аспект // Правові проблеми боротьби зі злочинністю. – Х.: Східно-регіональний центр гуманітарно-освітніх ініціатив, 2002. – 220 с.
169. Денисова Т.А., Мінаєв М.М. Проблемні питання встановлення суб'єктив-ної сторони торгівлі людьми // Вісник Запорізького державного ун-ту (юрид. науки). – 2001. – № 1. – С. 212-219.
170. Денисова Т.А. Проблема торговли женщинами и детьми с целью их сексуальной эксплуатации: исследования в Украине // Вісник Запорізького державного ун-ту (юрид. науки). – 2001. – № 1. – С. 219-225.
171. Донна М. Хьюз. Торговля “Наташами” – транснациональный теневой рынок торговли женщинами // Вісник Запорізького державного ун-ту, 2001. – № 1. – С. 170-189.
172. Екхарт фон Бубнофф. Основні напрямки гармонізації кримінального законодавства у Європі з огляду на положення Хартії Європейського Союзу з основних прав 2000 року // Юридичний вісник України. – 2002. – 8-14 червня; – 15-21 червня.
173. Ерохина Л.Д. Приморские секс рабыни на международном рынке: http://www.crime.vl.ru/docs/stats/sexr.htm,10/10/01.
174. Журавель Т.А. Некоторые аспекты предупреждения транснациональной преступности нелегальными мигрантами // Науковий вісник Дніпропет-ровського юридичного інституту МВС України. – 2001. – № 2. – С. 87-91.
175. Захаров В.Ф. Попередження нелегальної міграції у контексті профілактики рецидивної злочинності // Науковий вісник Дніпропетровського юридичного інституту. – 2001. – № 3 (6). – С. 265-269.
176. Ільїна О.В. Проблеми кримінальної відповідальності за торгівлю жінками // Вісник Запорізького державного ун-ту (юрид. науки). – 2001. – №1. – С. 258-263.
177. Кармазін Ю.А. Українське законодавство щодо боротьби з торгівлею жінками та шляхи його вдосконалення // Вісник Університету внутрішніх справ. Спеціальний випуск. – 1999. – С. 4-6.
178. Козак В.А. Уголовная ответственность за торговлю людьми: некоторые проблемы признаков состава преступления // Злочини проти особистої волі людини: Збірник матеріалів міжнародного науково-практичного семінару (Харків 19-20 вересня 2000 р.). – Х.: Вид-во “Лествиця Марії”, 2002. – С. 88-92.
179. Куц В.М. Апроксімація законодавства про кримінальну відповідальність за торгівлю людьми // Вісник Запорізького державного ун-ту (юрид. науки). – 2001. – № 1. – С. 247-249.
180. Лизогуб Я.Г. Еволюційний процес міжнародно-правової боротьби з торгівлею людьми як злочином, що посягає на волю та недоторканність людини // Вісник Луганського інституту внутрішніх справ МВС України. – 2000. – №4. – С. 85-97.
181. Лизогуб Я.Г. Стаття 124-1 Кримінального кодексу України: проблеми правової термінології та необхідність її вдосконалення // Вісник Луганського інституту внутрішніх справ МВС України. – 2001. – №2. – С. 115-122.
182. Лизогуб Я.Г. Норма про відповідальність за торгівлю людьми або іншу незаконну угоду щодо передачі людини: можливий спосіб її удоскона-лення // Український часопис міжнародного права. – 2002. – № 1. – С. 66-68.
183. Лизогуб Я.Г. Про врахування обману, як способу вчинення злочину, пе-редбаченого ст. 149 КК України // Вісник Луганського інституту внутрішніх справ МВС України. – 2002. – №1. – С. 127-133.
184. Лизогуб Я.Г. Відмежування торгівлі людьми або іншої незаконної угоди щодо передачі людини від суміжних злочинів // Вісник Луганської академії внутрішніх справ МВС ім. 10-річча незалежності України. – 2002. – №2. – С. 112-121.
185. Лизогуб Я.Г. Особливості кримінально-правової заборони торгівлі людьми в пам`ятках права досоціалістичного періоду: порівняльно-правовий аспект // Вісник Луганської академії внутрішніх справ МВС ім. 10-річчя незалежності України. – 2002. – № 4. – С. 94-105.
186. Лизогуб Я.Г., Карчевский Н.В. Группа лиц по предварительному сговору с позиций нового Уголовного кодекса Украины // Вісник Луганського інституту внутрішніх справ МВС України. – 2001. – №4. – С. 48-52.
187. Мінаєв М.М. Торгівля дітьми // Вісник Запорізького державного ун-ту (юрид. науки). – 2001. – № 1. – С. 272-278..
188. Мысливая О.О. Торговля людьми и незаконная трансплантация (некото-рые факторы уголовно-правового запрета) // Вісник Запорізького державного ун-ту (юрид. науки). – 2001. – № 1. – С. 267-272.
189. Набока В.М. Досвід учених Національного університету внутрішніх справ у вивченні феномена торгівлі жінками в Україні” // Вісник Національного ун-ту внутрішніх справ (спецвипуск). – 2002. – С. 61-66.
190. Орлеан А.М. Об'єкт незаконної торгівлі людьми та місце складу цього злочину в структурі Особливої частини Кримінального кодексу України // Вісник Запорізького державного ун-ту. – 2001. – № 2. – С. 269-275.
191. Орлеан А.М. Торгівля жінками в Україні: